Соціологія - наука про суспільство

Виховна: виховувати культуру мислення і повагу до культурно-духовних досягнень людської цивілізації; толерантність щодо захисту своєї позиції стосовно релігії, коректність у ставленні до представників різних релігійних конфесій та під час проведення дискусій з проблем релігії та соціології релігії

План

1. Поняття культури, її форми, основні категорії та функції

2. Предмет та об'єкт соціології культури, її структура і функції

3. Поняття соціології релігії, предмет та об'єкт дослідження

4. Релігія як соціальний інститут. Види релігій та форми релігійних організацій.

Рекомендована література:

1. Піча В.М. Соціологія: Підручник / В.М. Піча. - Львів: Магнолія Плюс, 2004. - с. 165- 178; 179 -190

2. Практикум з соціології: Навч. Посібник для студентів вищих закладів освіти/ За редакцією В.М. Пічі. - Львів: „Новий Світ - 2000”, „Магнолія плюс”, 2004. - с. 152-158; 221 - 243

3. Соціологія: Навч. посібник для самост. вивч. дисципліни/ І.Г. Мухіна; Харківська філія УДУЕФ. - Х.: ХФУДУЕФ, 207 . - с. 105 -116

4. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред.. В.Г. Городяненка. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2006. - с. 231- 239

5. Черниш Н.О. Соціологія: Курс лекцій / Н.О. Черниш. - Львів: Кальварія, 1996. - Вип. 5

6. Юрій М.Ф. Соціологія / М.Ф. Юрій. - К.: Дакор, 2005. - с. 432- 445

Ключові поняття та терміни

Культура, субкультура, елітарна культура, матеріальна, духовна культура, художня культура, нормативна культура, культурна дифузія, культурна соціалізація, цінності культури, цивілізація, культура суспільства, етнокультурна, культурна революція, контркультура, відродження, модернізм, негритюд, соціодинаміка культури.

Релігія, соціологія релігії, теологія, богослов'я, філософія релігії, релігієзнавство, церква, секта, деномінація, культ релігійний, конфесії, релігійність, релігійна діяльність, рівень релігійності, релігійна поведінка, сакральне і профанне, методи соціології релігії, функції соціології релігії, релігійна поведінка, релігійна свідомість.

1. Поняття культури, її форми, основні категорії та функції

Слово „культура” у перекладі з латинської - „обробіток”, „облагороджування”, що в Стародавньому Римі означало обробіток землі, а також виховання, освіту. Сьогодні відомо більш п'ятисот варіантів використання терміна „культура” у різноманітних галузях науки і практики. Англійський етнограф Е. Тейлор дав таке визначення „Культура - те деяке складне ціле, що містить у собі знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї й інші здібності і звички, які здобуваються і досягаються людиною як членом суспільства”.

У широкому контексті синонімом слова „культура” є „цивілізація”. У вузькому розумінні слова під цим терміном розуміється художня, духовна культура. У соціологічному контексті характерний для даного суспільства, людини спосіб життя, думки, дії, система норм і цінностей. Культура - це мири, що об'єднують людей у цілісність, у суспільство. Японець, європеєць, представник малих народів Півночі - вони розрізняються між собою, насамперед, визначеним типом культури.

Саме культура регулює поведінку людей у суспільстві, і тому не випадково Зиґмунд Фрейд називав її репресивною. Культура придушує деякі небезпечні і шкідливі для суспільства, оточуючих людей схильності і спонукання людини - агресивні, сексуальні.

Можливості таких елементів культури, як звичаї, моральні норми в регулюванні поведінки людини, теж досить обмежені, змінюються залежно від об'єктивних обставин, наприклад, кризового стану суспільства, рівня матеріального стану соціальної групи чи окремої людини тощо.

Культура як феномен свідомості є і способом, методом ціннісного освоєння дійсності. Активна діяльність людини, суспільства із задоволення своїх потреб вимагає визначеної позиції. Треба рахуватися з інтересами інших людей і інших співтовариств, без цього немає свідомої соціальної дії. Це визначена позиція людини, співтовариства, що відслідковується у відношенні до світу, в оцінці реальних явищ, виражається в ментальному менталітеті.

Як показує аналіз даних соціологічних досліджень, у сучасному українському суспільстві склалося кілька основних менталітетів:

· радянсько-соціалістичний менталітет як результат колишнього суспільного ладу, збереження радянських соціалістичних традицій;

· прозахідно-капіталістичний менталітет як результат суспільно-політичного ладу, проведення ринкових реформ, впливу культурних норм, характерних для Північної Америки і Західної Європи;

· релігійно-конфесійний менталітет, що має глибокі корені в релігійній традиції;

· кримінально-мафіозний менталітет, що розквітає пишним кольором у нових соціально-економічних умовах;

· мозаїчно-прагматичний псевдо менталітет, породження

Поняття культури багатогранне:

· культура мислення;

· культура мови;

· культура праці;

· культура виробництва;

· культура спілкування;

· культура поведінки людини в громадських місцях;

· культура одягу;

· культура виступу артисту на сцені;

· культура проведення дискусії;

· культура відпочинку на лоні природи;

· культура спортивних змагань;

· культура управлінської діяльності тощо.

Культура - рівень оволодіння людиною чи суспільством досягнутими цивілізаційними цінностями, їх наявність та створення нових цінностей; ступінь людського в людині.

Цивілізація - стадія розвитку людства, яка слідує після дикості і варварства (Л. Морган); це такий рівень і стан суспільства, якому притаманні високий злет культури та її ефективне функціонування в усіх його сферах.



Головні ознаки цивілізації (за О. Шпенглером)

1. Високий рівень розвитку науки і техніки;

2. Скупчення людей у гігантських містах;

3. Деградація культури;

4. Моральний занепад суспільства;

5. Поширення „масової культури”;

6. Стирання індивідуальних людських особливостей.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівні культури:

- Елітарна (висока) культура;

- Народна (фольклорна) культура;

- Масова (популярна) культура.

Ознаки масової культури:

- тиражування завдяки новим технологіям: екран, друк, комп'ютерні комунікації;

- орієнтація на масового споживача;

- комерційний характер функціонування;

- загальнодоступність текстів, розрахунок на пасивне, некритичне сприйняття;

- звернення до емоційної сфери людини, якій не потрібно особливої освіти і підготовки;

- зведення всього різноманіття художнього досвіду до елементарного, банального, загальнодоступного рівня, її стандарти розраховані на всі смаки.

1. Ігнорування класичної (високої) культури;

2. Дешева популярність;

3. Низька культура виконання;

4. Формування у людей низьких естетичних смаків.

Різновиди культури

(з огляду на особливості окремих соціальних груп)

- Домінуюча культура;

- Субкультура.

Види субкультур:

- молодіжні (хіпі, толкієністи, байкери, рейвери, панки, бітломани та ін.);

- людей похилого віку;

- конфесій, що відображають особливості різних віросповідань (католицька, православна, протестантська субкультури в межах християнської культури);

- професійні, які охоплюють людей різних професій (лікарів, банкірів, геологів тощо);

- кримінальна (спрямована на порушення панівних специфічних законів);

- контркультура - це субкультура, яка протистоїть і навіть суперечить домінуючій культурі, відкидаючи загальні норми й цінності.

Культурні універсалії - загальні поняття, ідеї, ознаки, обов'язкові для кожної культури.

Соціально-культурне різноманіття

- загальнолюдські (універсальні) цінності;

- міжнародні культурні ресурси („світова культура” або суперкультура);

- етнонаціональні культури;

- регіональні культури;

- індивідуальна культура.

Культурна дифузія - розповсюдження особливостей, ознак однієї культури на інші.

Функції культури

– генетична;

– ціннісно-нормативна (виховна);

– інтегративна;

– регулятивна;

– творча;

– світоглядна;

– комунікативна.

2. Предмет та об'єкт соціології культури, її структура і функції

Соціологія культури - галузь соціології, яка вивчає культуру як соціальний феномен, її місце і роль у взаємодії з іншими системами суспільства, а також взаємодію особистості, спільності й суспільства.

Основні проблеми, котрі вивчає соціологія культури:

* визначення категорійного апарату цієї галузевої соціології;

* виділення структурних елементів культури;

* функції культури;

* різновиди культури;

* культура й особистість;

* культурна взаємодія та взаємовплив культур;

* глобалізація та універсалізація культури в сучасних умовах;

* етноцентризм і культурний релятивізм.

Об'єктом соціології культури є культура суспільства як соціальне явище, її виникнення, розвиток, тенденції та суперечності, вплив на різні суспільні групи та її місце у духовному житті суспільства.

Предметом соціології культури є соціальний механізм розвитку культурної сфери, поведінка соціальних суб'єктів у культурній сфері.

Категорії соціології культури та функції культури

До основних категорій соціології культури відносять “норми”, “цінності”, “ціннісні орієнтації”, “зразки поведінки”, “менталітет”, “інтереси” та ін.

Основні елементи соціології культури

- Поняття і уявлення;

- Зразки поведінки;

- Норми і цінності;

- Мова, ідеологія та ін.

Цінності - це матеріальні предмети, ідеї чи якості, щодо яких індивід або група займуть оцінювальну позицію, приписуючи їм особливу роль у житті, відчуваючи необхідність у них, намагаючись оволодіти ними.

Вони бувають декларовані та реальні. Система цінностей обумовлює вибір засобів задоволення потреб й інтересів.

Соціокультурні зразки поведінки закріплені в обрядах, звичаях і традиціях (неписані правила).

Соціокультурні уявлення - це регулятори, що формуються на особистісному рівні на основі повсякденного досвіду; це первинні орієнтації в просторі культури суспільства, соціальної спільноти або групи. Кожне суспільство має свої специфічні уявлення про те, що є корисним, дозволеним, важливим, а що - шкідливим, забороненим і неважливим. Поняття створюються на базі уявлень і містяться передусім у мові; завдяки ним стає можливим впорядкувати досвід людей. Поняття - це думки, ідеї, знання, Що відображають в узагальненій формі предмети і явища дійсності через фіксацію їх умов. Мова - це форма накопичення, збереження і передавання людського досвіду, система понять, наділених певним значенням.

Кожен з підрозділів соціології культури (соціологія знання, музики, освіти, театру, кіно, дозвілля, ЗМІ) має свої специфічні теорії, категорії та методи. Значний інтерес соціологія проявляє до культурної діяльності людини, груп, спільноти в процесах споживання та виробництва культури.

3. Поняття соціології релігії, предмет та об'єкт дослідження

Соціологія релігії - галузь соціології, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, її вплив на соціальну поведінку соціальних спільнот та індивідів.

Головні завдання соціолога - розглянути релігійні вірування з точки зору впливу їх на поведінку людей, виявити мотивацію людських дій.

Об'єктом соціології релігії є релігія як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце в духовному житті суспільства.

Предметом соціології релігії може бути релігія в цілому, так і окремі її елементи: релігійні групи і організації, релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійна психологія, громадська думка про релігію і церкву; церковно-громадські рухи, конфесійно орієнтовані політичні партії, вплив релігії на поведінку людей в різних сферах суспільного життя, міжконфесійні конфлікти і т. д. як сукупність структур, процесів, пов'язаних із функціонуванням суспільства на різних рівнях, та система контролювання соціальної поведінки.

Як наукова дисципліна соціологія релігії починає формуватися в середині ХХ ст. ЇЇ виникнення і розвиток пов'язані передусім з іменами Е. Дюркгейма і М. Вебера.

Е. Дюркгейма (ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) вважають основоположником соціології релігії. Він виходив з того, що релігія поширена в усіх відомих нам суспільствах і є універсальним соціальним феноменом. Від нього йде традиція функціонального вивчення релігії як „колективного уявлення”. Релігія, за Дюркгеймом, є основним способом інтеграції і згуртування суспільства, встановлення зв'язку між індивідом і соціумом.

Традиція, що йде від М. Вебера , трактує релігію перш за все як мотив соціальної дії, виявляє її роль у процесі тих або інших соціальних змін. Зокрема, в праці „Протестантська етика і дух капіталізму” (1904р.) він з'ясовує роль протестантської „господарської етики” в ґенезі західноєвропейського капіталізму, а також зв'язок господарського життя суспільства та інтересів різних соціальних груп з релігійною свідомістю.

Німецький філософ І. Кант (1724 - 1804) одним з перших обґрунтував можливість розглядати релігію з позицій наукового мислення. Освічена людина повинна жити власним розумом, звільнившись від догм, будь-яких заборон та благословення перед авторитетами. Він вважав, що істинна релігія є “моральною релігією”, яка ґрунтується на розумі як основі моральної поведінки і яка допомагає людині зрозуміти свої обов'язки, як божественну заповідь.

О. Конт в ХІХ ст. розглядав релігію як необхідний компонент суспільства, який дає людям почуття ідентичності та необхідний для забезпечення єдності соціального життя.

Наприкінці ХХ ст. погляди соціологів релігії, в тому числі й українських, зосереджені на аналізі процесів секуляризації (процесу відокремлення церкви від держави і школи, деінституалізація церкви, зменшення ролі віри, духовенства в системі норм і цінностей людини та суспільства) у суспільстві, зростанні динаміки релігійності населення, розвитку нетрадиційної релігійності, процесах індивідуалізації та приватизації релігії.

У сучасній соціології релігії виділяють два рівні релігійних феноменів:

· Теоретичний,

· Емпіричний.

Сакралізація - процес протилежний секуляризації. Підкорення соціальних інститутів і людини релігійному впливу.

У межах теоретичної соціології релігії існує декілька течій.

До 70-х років ХХ ст. панувала функціональна школа (Т.О. Діа, Л. Шнайдер, М. Йінгер та ін.).

Наприкінці 60-х на початку 70-х років більш помітні позиції в соціології релігії стали займати представники феноменологічного напрямку П. Бергер, Т. Лукман. Результатом їх співпраці стали праці: „Шум урочистих асамблей”(1961р.), „Подвійне бачення” (1961 р.), „Священна завіса”(1967 р.), „Чутки про ангелів” (1969 р.) - автор П.Бергер. „невидима релігія” (1967 р.), „Проблема релігії у сучасному суспільстві” (1963 р.) - автор Т.Лукман.

П. Бергер досить критично ставиться до традиційних, усталених форм релігійності. Цим формам він протиставляє внутрішню неформалізовану віру особи. П.Бергер вказує на кризовий стан інститутів офіційної релігії, втрату нею соціального підґрунтя і намагається відшукати чинники, що здатні відродити справжню віру.

У соціологічних концепціях релігії Т. Лукмана чільне місце відведено поняттю трансценденції, під яким він розуміє процес творення змістів. Це, на його думку, відбувалося і відбувається в усі часи і усіх суспільствах. Якщо традиційна релігія, організаційно оформлена в церкву, знаходиться в стані кризи, то позаінституціональні форми релігійності значно посилюються. Щоб вижити і самореалізуватися в умовах секуляризації, людина творить свою персональну релігію, яка зазвичай є синтезом кількох інколи навіть протилежних, полярних віровчень. Цю релігію Т. Лукман називає „невидимою”. Концепція Т. Лукмана про „невидиму” релігію переживає сьогодні ренесанс у європейській соціології релігії.

Соціологія релігії в радянський період не розвивалася, якщо не брати до уваги деякі емпіричні соціологічні дослідження, які мали підтвердити марксистсько-ленінську ідею про об'єктивну необхідність так званої соціальної атеїзації радянського народу та праці з історії релігії в дусі наукового атеїзму. Лише з початку 1990-х р.р. українські соціологи посилюють увагу до проблем соціології релігії.

Релігія є об'єктом дослідження цілого ряду суспільних наук: соціальної філософії, історії, релігієзнавства, культурології, естетики, мистецтвознавства в т.д. Соціологію релігія цікавить як соціальне явище, як важливий структурний компонент суспільства в найрізноманітніших його соціальних проявах і на різних рівнях, тобто як соціальний інститут.

Функції соціології релігії

- теоретико-пізнавальна;

- прогностична;

- виховна;

- управлінська;

- інструментальна;

- критична;

- регулятивна.

4. Релігія як соціальний інститут. Види релігій та форми релігійних організацій

Релігія - система вірувань і ритуалів, на підставі яких група людей пояснює те, що вважає надприродним і священним.

Можна виділити п'ять основних елементів, які допомагають зрозуміти чи є релігією система вірувань:

v наявність групи віруючих (релігійні групи);

v інтерес до явищ, які вважаються священними і надприродними;

v віросповідання або специфічна система вірувань;

v уявлення про „праведний” спосіб життя (наприклад, десять християнських заповідей);

v ритуали, або зразки поведінки стосовно священних і надприродних сил.

Соціальні функції релігії

регулятивна;

світоглядна;

компенсаторська;

інтегруюча.

У функціонуванні релігії як соціального інституту важливе значення мають релігійна свідомість, релігійна психологія, низка морально-етичних правил, релігійна діяльність.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Найважливішою характеристикою стану релігійних відносин у суспільстві є релігійність.

Релігійність - віра людини у Бога, релігійна поведінка, приналежність до релігійної організації.

Рівень релігійності - відсоткове відношення респондентів, яким притаманні ознаки релігійності, до всієї сукупності опитаних.

Ступінь релігійності - інтенсивність вияву основних ознак релігійності (міцна чи слабка віра у надприродне, в Бога, постійне чи епізодичне відвідування богослужінь тощо).

Характер релігійності - інтегративний показник, який включає конфесійну приналежність, регіональний, національний, культурний, соціальний вимір релігійності.

Стан релігійності - регіональний, національний, суспільний, цивілізаційний, якісно-кількісний показник релігійності.

Види релігій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Форми релігійних організацій

1. Церква:

- римо-католицька;

- греко-католицька;

- православна;

- лютеранська.

2. Секта:

- кальвінізм (ранній період),

- методизм (ранній період),

- свідки єгови (ранній період);

3. Домінаціїі:

- союз євангельських християн-баптистів;

- союз християн віри євангельської (п'ятидесятники).4.

4. Релігійний культ::

- сатаніти;

- біле братство тощо.

Размещено на Allbest.ru