Соціальний захист молоді в діяльності соціальних служб

Розглядаючи проблему подальшої розробки ювенального законодавства, необхідно враховувати, що воно може успішно функціонувати, якщо буде органічною частиною суспільства громадянського законодавства, тісним чином зв'язаною з ним. При формуванні молодіжного законодавства важливо точно визначити ту «нішу», яку воно займає та повинно займати в загальному законодавстві держави.

Молодіжне законодавство може існувати в основному в двох основних моделях:

а). як визначена система законів, яка охоплює всі форми життєдіяльності особистості молодої людини;

б). як окремі «молодіжні» статті в законодавчих актах даної держави, які забезпечують життєдіяльність молоді як специфічної соціально-демографічної групи.

Таким чином, найбільш загальні вимоги до законодавства в сфері безпосередніх інтересів та проблем молоді можна викласти у вигляді відповідності їх ієрархічного порядку наступним необхідним правовим гарантіям:

- надавати молодим громадянам можливості вибору, який враховував би їх специфічні інтереси та психофізіологічні особливості;

- не містити спеціальних заборон для молоді, надаючи їх максимум ініціативи та можливості для творчості;

- встановлювати додаткові можливості в рамках існуючого для всіх інших громадян правового режиму;

- ставити здійснення вибору молодими людьми в залежності від їх волевиявлення (в разі неповноліття молодих громадян - волевиявлення їх законних представників), а не від організаційних структур, які забезпечують це право для молоді;

- законодавчо забезпечувати особливі міри захисту здоров'я, моральності, життєвого рівня молодих людей, враховуючи психологічні та вікові особливості молоді;

- більш чітко визначати та законодавчо закріпляти вікові межі окремих категорій молоді та пов'язувати з ними правовий статус цих категорій.

Висновки до І розділу

Здійснене у першому розділі магістерської роботи вивчення теоретичних основ соціального захисту молоді дозволило нам зробити низку висновків узагальнюючого характеру.

Вони стосуються, по-перше, результатів вивчення молоді як суб'єктів соціального захисту, по-друге, вивчення нормативно-правової бази соціального захисту.

У своїй сукупності отримана наукова інформація і становила теоретичні основи нашого дослідження.

1. Стосовно аналізу молоді як суб'єкту соціального захисту повинен бути використаний суб'єктний підхід, який потребує, в свою чергу, аналізу молоді в наступних трьох основних напрямках: 1). молодь як соціально-психологічна група; 2). молодіжна субкультура; 3). права та обов'язки молоді у суспільстві.

2. Сьогодні наука визначає молодь як соціально-демографічну групу суспільства, яка виділяється на основі сукупності характеристик, особливостей соціального положення, які обумовлені тими або іншими соціально-психологічними якостями, які визначаються рівнем соціально-економічного, культурного розвитку, особливостями соціалізації в українському суспільстві. Головною відмінною рисою цієї групи є необхідність прийняття ряду важливих рішень в умовах дефіциту життєвого досвіду. Вибір професії, вибір супутника життя, вибір друзів - ось далеко не повний перелік проблем, від вирішення яких залежить формування образу подальшого життя.

3. Під молодіжною субкультурою розуміється культура визначеного молодого покоління, яка володіє спільністю стилю життя, поведінки, групових норм, цінностей та стереотипів, .

Визначальною характеристикою молодіжної субкультури сьогодні в Україні є феномен суб'єктивної «розмитості», невизначеності, відчуження від основних нормативних цінностей, що частіше за все проявляється у відсутності чітко вираженої особистої самоідентифікації, у контркультурному молодіжному дозвіллі.

4. Істотною характеристикою молоді як суб'єкту соціального захисту є діалектика її прав та обов'язків у суспільстві. Права та обов'язки молоді в будь-якій країні закріплені у Всесвітній декларації прав людини, яка прийнята та проголошена спеціальною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р. Серед основних прав молоді можна виділити такі основоположні, як: право на громадянство, утримання сім'ї, участі у керуванні своєю країною, соціальне забезпечення, труд, освіту, участь у культурному житті суспільства, захист своїх моральних та матеріальних інтересів. Дана Декларація ратифікована Україною за забезпечується системою законів, в тому числі і Конституцією України.

5. Аналіз нормативно-правової бази соціального захисту молоді у світі та Україні дозволяє констатувати наступне:

- молодіжна політика в зарубіжних країнах не являє собою з юридичної та практичної точки зору закінченої чіткої системи, яка призвана детально регламентувати взаємовідносини молодого покоління в усьому складному різноманітті економічних, політичних та інших суспільних відносин.

- основними принципами формування законодавства про державну молодіжну політику в сучасній Україні є: 1) закріплення взаємодії молоді з іншими державно-громадськими суб'єктами на основі рівності, партнерства, співпраці; 2) створення умов, при яких молодь перетворюється в активний суб'єкт усіх соціально-економічних, політичних, духовних процесів, які відбуваються у суспільстві; 3) забезпечення самостійності молоді не за рахунок інших соціальних груп, а саме за рахунок інноваційної майнової діяльності самої молоді; 4) забезпечення життєвого старту молоді; 5) створення умов для соціального захисту тієї частини молоді, яка в силу різних об'єктивних причин не в змозі сама себе забезпечити.

- центральним законом, в якому сконцентровані та закріплені основні права, обов'язки, пільги, соціальний захист молоді є Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», який прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 року.

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МОЛОДІ В ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ МОЛОДІ

2.1 Особливості організації роботи соціальних служб для молоді

Перш ніж охарактеризувати особливості організації роботи соціальних служб для молоді, розкриємо сутність даного поняття.

Соціальні служби для молоді - це спеціальні заклади, які надають соціальні послуги та соціальну допомогу молоді.

Вперше поняття «соціальна служба для молоді» з'явилося в 1991 р. в Законі СРСР «Про загальні начала молодіжної політики в СРСР», який у зв'язку з розпадом Радянського Союзу практично так і не встиг увійти в дію. В даному Законі соціальна служба для молоді була визначена як складова частина державно-суспільної системи соціальної служби і будувалась на загальних з нею основах.

Згідно Закону України «Про сприяння соціальному становлення та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. соціальні служби в нашій країні створюються Міністерством України у справах молоді та спорту (нині його наступником Міністерством України у справах сім'ї та молоді) згідно з іншими центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та об'єднаннями громадян.

Соціальні служби для молоді:

а). надають молодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги;

б). реалізують необхідні заходи з метою попередження негативних явищ в молодіжному середовищі (правопорушень, алкоголізму, наркоманії, токсікоманії, проституції і т.п.) та їх подолання;

в). здійснює соціальне опіку окремих категорій молоді, зокрема інвалідів, дітей-сиріт і т.п.

В цілому соціальна робота в України, як і в будь-якій країні, координується багатьма державними структурами. Так в Україні у відповідності до всієї компетенції нею займаються Міністерства у справах сім'ї та молоді, труду, освіти, культури, охорони здоров'я, соціального захисту населення, внутрішніх справ, державні комітети з фізичної культури та спорту, туризму та інші відомства.

Діяльність соціальних служб для молоді в Україні організовується згідно Типового положення про такі служби, яке затверджене спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 1993 №648.

В даному положенні, значиться, що соціальні служби для молоді об'єднують в центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, які здійснюють комплексне соціальне обслуговування молоді, та спеціалізовані соціальні установи: притулки для неповнолітніх, агентства та бюро сприяння зайнятості молоді та ін. Визначені також особливості створення та функціонування центрів, їх функції, механізм роботи.

Особливий інтерес визиває наступні права соціальних служб:

- отримувати в закладі, організації, підприємстві незалежно від їхньої підпорядкованості та форм власності, інформацію з питань соціально-економічного стану молоді, в тому ж числі від державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць;

- проводити на підприємствах, закладах та організаціях соціологічні дослідження з питань проблем молоді;

- представляти інтереси окремих молодих людей (молодих сімей) їх стосунків з підприємствами, закладами, організаціями;

- надавати у встановленому порядку разову матеріальну допомогу тим, хто її потребує;

- виступати засновником госпрозрахункових організацій, які сприяють реалізації завдань соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;

- надавати у встановленому порядку підприємствам, закладам, організаціям за угодами платні послуги з інформаційно-методичного забезпечення їхньої діяльності відносно соціального обслуговування молоді з переведення коштів на рахунки центрів. Перелік платних послуг, порядок їх надання та розходу отриманих грошей встановлюється Міністерством у справах молоді та спорту (нині - Міністерство у справах сім'ї та молоді).

В структурі Центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ) в Україні діють Український республіканський (підпорядковується Міністерству у справах сім'ї та молоді), республіканський (підпорядковується уряду Автономної Республіки Крим), області, Київський та Севастопольський міські центри.

Всі центри (обласні, Київський та Севастопольський міські) в питаннях оперативного керування знаходяться у веденні відповідних держадміністрацій, з організаційно-методичних питань підпорядковані українському республіканському центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Міські та районні центри підпорядковуються відповідно органам управління у справах молоді державних адміністрацій, виконкомів місцевих Рад народних депутатів (з питань оперативного управління) та вищестоящим центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (з організаційно-методичних питань).

Фінансування центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді здійснюється з державного, місцевого бюджету, молодіжних фондів, а також з інших джерел.

Соціальну роботу з молоддю в школах, інших навчальних закладах, за місцем проживання, в творчих об'єднаннях, центрах повинні вести спеціально підготовлені соціальні працівники. «Соціальний працівник - це посередник в різних сферах соціальної допомоги сім'ї, окремим її членам, групам людей, в точу ж числі дітям, молоді, людям похилого віку, інвалідам та хворим, а також в усіх видах загальної підтримки населення».

Соціальна робота з молоддю має чітко визначену адресність. В даному випадку приймаються до уваги такі фактори:

а). віковий показник громадян, яким надається соціальна допомога та підтримка (15-28 років у відповідності до Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р.);

б). основні сфери життєдіяльності молоді (навчальні заклади, місце роботи, проживання, відпочинку);

в). найбільш актуальні та типові соціальні та психологічні проблеми молоді (наприклад, правовий захист юнаків та дівчат, життєве самовизначення, придбання професії, працевлаштування, профілактика девіантної поведінки, сексуальні та психологічні проблеми та ін.);

г). основні категорії молоді, на які орієнтована соціальна робота (учні шкіл, училищ, службовці, робочі, діти та молодь з багатодітних, неповних та неблагополучних сімей, сироти, інваліди та ін.

Таким чином, у доповнення раніше наданому визначенню можна додати, що соціальна робота з молоддю - це визначений комплекс правових, організаційних, матеріальних та кадрових умов, які в сукупності створюють для кожної молодої людини реальні можливості конкретної та необхідної допомоги та надають їй сприяння у основних сферах її життєдіяльності.

В сучасній соціологічній практиці забезпечення соціалізації молоді визначились декілька різних концептуальних підходів до формування та діяльності соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді:

- діяльнісний (московські вчені С. Алєщонок, В. Луков), у відповідності до якого завдання соціальних служб - надання перш за все термінових соціальних послуг молоді;

- соціальної роботи (українські вчені І. Лавриненко, Г. Хорунжий), який припускає що в системі соціальної роботи соціальні служби є організаційно-функціональними структурами;

- соціально-політичний (українські політик А. Матвієнко та бізнесмен
В. Барабаш), згідно якому соціальні служби перш за все є засобом реалізації соціальної політики держави;

- соціалізаційний (українські соціологи А. Годлевський, А. Ярьоменко), у відповідності до якого сенс діяльності соціальних служб складається саме у здійсненні процесу соціалізації молоді.

Не заперечуючи правомірності перших трьох тверджень, відзначимо, що, по суті, найбільш об'ємним і точним є четвертий концептуальний підхід до визначення сутності соціальних служб, їх призначення. До того ж він фактично включає і три попередніх. Розглядаючи їх в сукупності Н. Салабай та Н. Лукашевич відстоюють адаптивно-соціалізаційну концепцію створення і діяльності соціальних служб. Сутність такої концепції в тому, що соціальні служби допомагають молодим людям реалізувати їх адаптивні потреби, коли у них виникають складнощі у подоланні нової для даного індивіда життєвої проблеми. Поступово в ході соціалізації в людині формується індивідуальний адаптивний механізм, що дозволяє їй успішно освоювати все нові і нові життєві ситуації.

Центри соціальних служб ведуть різноманітну роботу, яку в цілому можна звести до декількох згрупованих функцій:

1). розробка та реалізація спільно з органами державного управління у справах сім'ї та молоді різних програм соціального обслуговування і соціальної допомоги підліткам та молоді;

2). організація рекламно-інформаційної, консультативної допомоги молоді з питань навчання, професійної підготовки, працевлаштування, охорони здоров'я, відпочинку та оздоровлення, а також безпосередньо діяльності соціальних служб;

3). політико-правове консультування молоді з питань права й обов'язків в суспільстві, свого життєвого устрою;

4). створення центрів праці, центрів молоді, бюро добрих послуг, «телефонів довіри», молодіжних бірж, агентств, проведення соціально-психологічного консультування, різних тренінгів, занять з підлітками, молоддю, молодими сім'ями;

1) проведення різноманітних досліджень, опитувань громадської думки молоді;

2) цілеспрямована робота серед молоді з відхиленнями в поведінці, яка страждає на наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, табакокуріння;

3) організація різних акцій, заходів профілактичного, розважального, дозвіллєвого та оздоровчого характеру;

4) надання разової матеріальної допомоги молодим людям, молодим сім'ям.

Аналіз основних напрямків діяльності центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді дає можливість зробити висновки щодо реальних потреб молоді в соціальних послугах, встановити їх ієрархію. По мірі зниження потреби вони виглядають таким чином:

консультації фахівців центрів соціальних служб (психологів, юристів, наркологів, сексопатологів) - 81%;

допомога у влаштуванні на роботу - 74%;

консультування, патронаж і організація допомоги інвалідам, сиротам, колишнім воїнам-інтернаціоналістам, іншим категоріям соціально незахищеній молоді - 55%;

організація та проведення масових культурних заходів для молоді (виставок, фестивалів, концертів, гулянь і т. п.) - 50%;

створення клубів за інтересами, організація секцій, інших установ культури і об'єднань за інтересами - 48%;

створення клубів знайомств - 37%;

організація та проведення масових спортивних заходів - 36%;

організація та проведення наукових конференцій, семінарів, «круглих столів» та ін. - 27%;

спільна діяльність з молодіжними організаціями - 23%.

Цілком зрозуміло, що перераховані послуги, їхня важливість для молоді обумовлені перш за все актуальністю тих життєвих проблем, з якими безпосередньо і повсякденно стикаються молоді люди.

Практична діяльність центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в Україні багато в чому пов'язана з реалізацією комплексних наукових і прикладних програм, які мають як загальнонаціональний, так і регіональний (місцевий) характер.

В цілому аналіз різноманітних програм, над реалізацією яких працюють центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в Україні, дає можливість зробити висновок, що основними з них є наступні:

соціально-психологічні консультації, інформаційна допомога молоді;

«телефони довіри»;

соціальна опіка, допомога дітям-сиротам;

соціальна підтримка дітей-інвалідів, молодих інвалідів;

різноманітна робота з підлітками (профілактика правопорушень, організація відпочинку, допомога молодим людям в творчій діяльності, підвищення їх адаптивних можливостей);

підтримка та сприяння молодіжному підприємництву;

соціально-психологічна допомога сім'ї;

сприяння молодіжній зайнятості;

робота з жіночою молоддю;

* робота з молодими наркоманами, алкоголіками і їх сім'ями;

* правове навчання.

Наочний аналіз сутності й особливостей різноманітних програм, соціальних служб, що реалізуються центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в Україні, викладено в спеціальному збірнику «Соціальна робота з молоддю в України..

Дані програми реалізуються соціальними службами в процесі соціальної роботи з молоддю. Відмітимо, що термін соціальна робота з молоддю ще не оформився в системі соціальної роботи в Україні. Проте специфічні соціальні проблеми молоді змушують говорити про необхідність формування технологій соціальної роботи, придатних для вирішення цих проблем. З проблем, що найбільш турбують суспільство, належать проблема розповсюдження наркоманії, СНІДУ, проституція, підвищення кримінальної активності молоді, зокрема неповнолітніх. Проблема побудови технологій соціальної роботи з молоддю посилюється тим, що, як правило, молоді українці є недобровільними клієнтами соціальних служб. Культура звертання до соціальної служби для вирішення своїх проблем в середовищі нашої молоді ще не сформована. Все це разом узяте змушує звернути особливу увагу на конструювання соціальної роботи з молоддю, перш за все в сфері труду.

Нижче надається приклад проведеного нами дослідження з проблеми Молодь на ринку труду, результати якого є як би соціально-дослідницькою базою для здійснення соціальними службами соціальної роботи з молоддю в сфері трудових відносин.

Ми вирішили розглянути динаміку та чинники формування ціннісних трудових орієнтацій молоді Луганську на прикладі двох вікових груп: учнів старших класів і студентів старших курсів вищих навчальних закладів, які і є об'єктом нашого дослідження. Основним методом збору інформації було анкетне опитування.

У ході дослідження було опитано 150 респондентів, 75 школярів і 75 студентів. В результаті були отримані наступні дані.

Із загальної кількості опитаних професійно визначилися 58% школярів, 41% знаходяться в процесі професійного самовизначення і лише 1% випускників школи поки ще не замислювалися над цим. 55% школярів оцінило престиж обраної професії як дуже високий, 38 як відносно високий, і лише незначна кількість школярів обрали майбутню професію, що не користується престижем в суспільстві.

Найпопулярнішою професією серед учнів є професія юриста. Це також свідчить про орієнтацію респондентів на соціально престижні види діяльності.

Той факт, що значна частина студентів оцінила обрану професійну діяльність як середньо престижну, свідчать про те, що очікування школярів далеко не завжди виправдовуються.

Основними критеріями, якими керується молоде покоління під час вибору професії, є висока оплата праці та інтерес до даного виду діяльності. Причому, для школярів матеріальний чинник більш значущий в порівнянні із студентами.

Що стосується ролі батьків в професійному виборі їх дітей, то для 1/3 частини учнів шкіл порада батьків мала вирішальне значення, серед студентів даний показник є нижчим в 2 рази.

Та обставина, що професія батьків абсолютно не вплинула на професійний вибір їх дітей (66% в обох вікових групах), в черговий раз свідчить про орієнтацію молоді на соціально престижні види діяльності, які, природно, значно відрізняються від популярних професій за часів молодості їх батьків.

При аналізі питання про те, з ким обговорювався вибір професії, з'ясувалося, що референтну групу для молоді в цьому питанні складають батьки і друзі.

На питання „Може що-небудь перешкодити реалізувати Ваш професійний вибір?” 38% студентів і школярів відповіли ствердно, 27% - негативно, іншим - важко відповісти. При цьому 68% школярів бачать небезпеку в невдалій здачі іспитів, а студенти у відсутності робочих місць і низькій оплаті праці.

Також відмічена залежність відповіді на дане питання від матеріального стану респондента: серед тих, чиє матеріальне положення краще, ніж у більшості, найвищий показник упевнених у відсутність чого-небудь, здатного перешкодити реалізувати професійний вибір. Причому, слід відмітити, що відсоток твердо упевнених в тому, що вибір професії повинен бути вибором на все життя, є вищим серед учнів шкіл. Це свідчить, на наш погляд, про деяку ідеалізацію уявлень про майбутню професійну діяльність, яка з часом змінюється. Що стосується планів на майбутнє, то 90% школярів планують продовжити освіту у вузі, причому для більшості учнів шкіл вища освіта є можливістю отримати престижну і високо оплачувану роботу, тоді як більшість студентів головну функцію навчання у вузі бачать у підвищенні рівня своєї освіти. Так, 66% студентів вважають, що у вузі не дають достатньою мірою знань та навичок, які є необхідними в майбутній роботі. Можливо з цим пов'язано і те, що кожний четвертий з опитаних скоріше за все не повторив би свій вибір місця навчання.

Відмінності між студентами та учнями шкіл явно простежуються і при відповіді на запитання: Якої освіти достатньо, щоб мати хорошу роботу?”. Так, 72% школярів вважають, що вищої, і 22% - декілька вищих, серед студентів тільки 45%, і 19% дотримуються таких точок зору, при цьому 31% студентів вважають, що освіта не грає ніякої ролі. Що стосується майбутніх планів студентів, то після закінчення вузу 66% планують працювати за фахом, при цьому для кожного третього є реальною перспектива залишитися безробітним. При цьому вірогідність залишитися без роботи протилежно пропорційна ступеню престижності обраної професії та рівню матеріального достатку студентів.

Для з'ясування цінності праці для сучасної молоді використовувалися ряд запитань. Були отримані наступні дані. Трохи більше половини респондентів вважає роботу невід'ємною частиною життя людини, оскільки її відсутність, на їх думку, приводить до деградації особистості. Хотілося б звернути вашу увагу на те, що майже половина учнів школи впевнена в тому, що працювати не обов'язково, якщо є можливість безбідно жити, у той час серед студентів цей показник є в три рази нижчим. В 54% школярів питання: „Чи варто в наш час чесно трудитися?” викликав утруднення. Лише 1/5 учнів шкіл впевнені у необхідності чесної праці, тоді як в групі студентів даної точки зору дотримується 44%.

Для більшості школярів робота є способом забезпечити себе і можливістю досягти високого соціального статусу. У студентів декілька інша картина: робота це спосіб забезпечити себе і можливість реалізувати свій творчий потенціал, уміння та професійні навички. Причому 34% студентів не тільки вчаться, але і працюють, серед школярів же тільки 10%, що є цілком природним і закономірним. При цьому кількість школярів, не охочих працювати у вільний від навчання час є в два рази більше у порівнянні із студентами. Це пояснюється тим, на наш погляд, що у школярів поки немає гострої необхідності забезпечувати себе, оскільки вони знаходяться на утриманні батьків.

Для вивчення етичних установок на працю використовувалося таке питання як: «Чи допускаєте Ви для своїх однолітків участь в таких видах діяльності, як рекет, шантаж, крадіжка і т.п.?”. Кожен третій школяр не зміг однозначно відповісти на поставлене запитання, або свідомо пішов від відповіді. Один з трьох допускає подібні вчинки однолітків (а певною мірою і свої), третина відноситься до них негативно. Аналогічна картина склалася і в групі студентів. Нас цікавило і те, наскільки привабливі для молоді наступні форми діяльності: вулична торгівля, миття машин, перепродаж речей і проституція. Всі респонденти різко негативно ставляться тільки до проституції, до решти видів діяльності ставлення виражається такого роду думкою: «Не засуджую інших, але сам не працюватиму». Якщо порівняти показники оцінки вище перерахованих форм діяльності, як нормального способу заробляти гроші, то вулична торгівля має більш вищі показники у порівнянні з останніми (див. рис. 2.2).

Загальний аналіз системи цінностей респондентів показав, що в групі школярів значущість трудової діяльності є декілька нижчою, ніж в групі студентів, що пояснюється віковими відмінностями. Хотілося б відзначити, що серед людей, гідних великого авторитету і пошани оточуючих більшістю називаються хороші фахівці, професіонали в своїй справі. Хоча далі слідують ті, хто може все дістати і вирішити будь-які життєві проблеми. Це пояснюється, на наш погляд, наслідком переходу країни до ринкових відносин.

Таким чином, на основі отриманих даних можна зробити висновки, які повинні бути покладені в основу центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в роботі з молоддю в сфері вирішення їх проблем в області трудових відносин:

1. При виборі професії сучасна молодь орієнтується на такі види діяльності, які є престижними в суспільстві в даний момент (див. рис. 2.1).

Професійна діяльність для молоді продовжує залишатися однією з головних життєвих цінностей.

Для більшості респондентів трудова діяльність є способом досягнення матеріального благополуччя.

Здобуття вищої освіти для більшості молоді є важливим аспектом в досягненні життєвих цілей.

Динаміка ціннісних трудових орієнтації молоді формується під впливом таких чинників, як вік і рівень освіти респондентів, їх соціальний і матеріальний стан, умови життєдіяльності.

1- юрист, адвокат; 2 - економіст; 3 - банкір; 4 - менеджер; 5 - бізнесмен; 6 - державний службовець; 7 - лікар-стоматолог; 8 - співак, актор; 9 - журналіст; 10 - військовий.

Рис. 2.1. Які професії вважають в даний час найбільш престижними молоде і старше покоління %



1- юрист, адвокат;

2 - економіст;

3 - банкір;

4 - менеджер;

5 - бізнесмен;

6 - державний службовець;

7 - лікар-стоматолог;

8 - співак, актор;

9 - кримінальні структури;

10 - військовий.

Рис. 2.2 Які професії вважають найбільш прибутковими молоде та старше покоління, %



1- вимоги до роботи;

2 - неважка;

3 - яка залишає багато часу;

4 - престижна;

5 - з добрими умовами праці;

6 - високо оплачувана;

7 - корисна для суспільства;

8 - різноманітна;

9 - можливість професійного росту;

10 - можливість бистрої кар'єри.

Рис. 2.3 Вимоги до роботи, яка могла б влаштувати представників молоді та старшого покоління, %

Отримані дані узгоджуються з особливостями покоління молоді на вітчизняному ринку труда, та визначається низкою факторів.

Збереження стереотипів. Багато роботодавців негативно оцінюють такі якості молодих працівників, як відсутність навичок трудової діяльності та невміння строїти стосунки в робочому колективі, зайва емоційність та нестійкість поведінки, тобто все те, що свідчить про соціальну незрілість людини, недостатній рівень її соціалізації в суспільстві. Масштабність і стійкість впливу стереотипів такого роду приводять до дискримінаційного ставлення до молоді на ринку праці.

Необґрунтоване уявлення молоді про шляхи адаптації в сфері труда та зайнятості. Це проявляється у виборі майбутньої професії, а надалі - у визначенні перспектив власного працевлаштування. Вибір напрямку або спеціальності, за якими буде здійснюватись навчання, часто робиться абітурієнтом виходячи з ідеальних уявлень про майбутню роботу, а не в результаті аналізу реальної ситуації на ринку праці, інформація про яку на даний момент стала широко доступною для населення.

3. Падіння престижу продуктивної праці для значної частини молодих людей. Особливе занепокоєння викликає те, що 25% безробітної молоді складають випускники вищих навчальних закладів. Найбільший попит у молоді мають такі професії, як економіст, бухгалтер, менеджер, юрист, творчий працівник, програміст, підприємець. Сучасний український ринок кваліфікованої праці характеризується значними складнощами працевлаштування молодих фахівців. Особливо гостро дана проблема стоїть в малих містах і сільській місцевості. Кваліфіковані молоді кадри часто змінюють спеціальність, що надалі може привести до дисбалансу в професійній структурі робочої сили. Пріоритет віддається не змістовній праці на виробництві, а роботі, спрямованій на отримання значної матеріальної вигоди. Все це, звичайно, не може сприяти підйому економіки країни.

Аналіз найбільш затребуваних вакансій для молоді показав, що існує великий попит на людей, які готові працювати в області продажу, на другому місці стоять різноманітні пропозиції роботи у сфері інформаційних технологій, далі - необхідні молоді фахівці з економічною освітою. Інші типи вакансій, які найчастіше пропонуються молодим фахівцям, - це все, що пов'язане з бухгалтерією, посадами секретарів, адміністраторів. Є попит на людей з технічною освітою.

Для ринку праці молоді характерні висока мобільність, низький рівень кваліфікації, а також достатньо високий рівень безробіття. Майже п'яту частину безробітних складає молодь, яка не має досвіду трудової діяльності. Сьогодні ще не можна говорити про високий рівень психологічної адаптації до реалій наший економіки, а також про вірні уявлення молоді про характер попиту на ринку праці.

Таким чином, ситуація, що склалася, на молодіжному ринку праці є достатньо напруженою. Проблеми зайнятості молоді багато в чому пов'язані з об'єктивними процесами - скороченням народжуваності, погіршенням фізичного та психічного стану здоров'я, зниженням рівня життя населення і впливом соціально-економічних чинників на спосіб життя молодої людини. Трудова соціалізація молоді відбувається в умовах суперечливих й неоднозначних структурних змін у політичній, економічній, соціальній та духовній сферах. А оскільки молодіжний контингент украй неоднорідний за віком, освітньому та професійному рівню, кожен потребує особливого підходу до вирішення проблеми зайнятості.

З урахуванням вищесказаного і повинен здійснюватися соціальний захист безробітної молоді в діяльності центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Тут, перш за все, для створення ефективних умов забезпечення зайнятості, вирішення адресних проблем безробітного та членів його сім'ї діють служби зайнятості, що здійснюють комплексне регулювання питань трудової сфери. Надання допомоги в працевлаштуванні молоді - один з пріоритетних напрямків діяльності центру зайнятості населення.

Для ефективної роботи в системі зайнятості в багатьох регіонах відкриті молодіжні біржі праці (МБП), які сприяють підліткам і молоді в постійному або тимчасовому працевлаштуванні.

Функціонують молодіжні центри працевлаштування й інформації (МЦПІ), які є багатопрофільними соціальними установами, що здійснюють психологічну, профконсультаційну, юридичну й інформаційну допомогу.

Основною метою діяльності даних організацій є створення сприятливих умов для інтеграції молоді на ринку праці, адаптації її до сучасних вимог професійної підготовки і кваліфікації, зниження соціальної напруженості в молодіжному середовищі регіону та суспільстві в цілому. Для досягнення цієї мети повинне передбачатися вирішення наступних завдань:

- створення правових й організаційних умов для запобігання значному зростанню безробіття серед молоді;

соціально-психологічна адаптація молодих людей до ринкових умов;

забезпечення зайнятості з орієнтацією на інтереси та здібності людини;

створення системи інформації, яка сприяє ухваленню рішення про працевлаштування, навчання та перекваліфікацію;

правова освіта молоді;

профілактика правопорушень серед підлітків та молоді;

сприяння системі підтримки молодої сім'ї. Поставлені завдання реалізуються на основі відповідних регіональних соціальних програм.

Ефективним засобом соціального захисту молоді в умовах ринкової економіки є страхування від безробіття. Відповідно до чинного законодавства держава гарантує:

свободу вибору роду діяльності, зокрема з різним режимом праці;

охорону праці, правовий захист від необґрунтованого звільнення або необґрунтованої відмови в прийомі на роботу відповідно до законодавства України про працю;

безкоштовне сприяння в підборі відповідної роботи та працевлаштуванні за посередництвом органів служби зайнятості.

Безробітним громадянам у віці від 18 років гарантуються:

- безкоштовне отримання послуг з професійної орієнтації, професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, психологічної підтримки за напрямом органів служби зайнятості;

забезпечення соціальної підтримки;

компенсація відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направлянням на роботу (навчання) в іншу місцевість за пропозицією органів служби зайнятості;

безкоштовне медичне обслуговування і медичний огляд при прийомі на роботу та направлення на навчання;

можливість укладення строкових трудових договорів на участь в оплачуваних громадських роботах, які організовуються з урахуванням вікових та інших особливостей громадян.

Важливою складовою державної соціальної підтримки для молоді є виплата допомоги і компенсацій внаслідок безробіття. Держава гарантує безробітним:

виплату допомоги по безробіттю, зокрема в період тимчасової непрацездатності безробітного;

виплату стипендії в період професійної підготовки, підвищення кваліфікації, перепідготовки за направленням органів служби зайнятості;

можливість участі в оплачуваних громадських роботах;

відшкодування витрат у зв'язку з добровільним переїздом в іншу місцевість для працевлаштування за пропозиціями органів служби зайнятості.

Громадяни, що звернулися в службу зайнятості, мають право проконсультуватися з питань вибору сфер діяльності, працевлаштування, професійного навчання. Працюючі молоді люди, охочі змінити місце роботи, також можуть звернутися в службу зайнятості в цілях пошуку відповідної роботи.

Служба зайнятості вирішує не тільки соціальні, економічні, але і психологічні проблеми безробітного. Прогнозування поведінки безробітних на ринку праці, діагностика та корекція негативних психологічних станів - одні з основних напрямків діяльності служби зайнятості по роботі з молоддю. Стабільний емоційний стан сприяє швидкому працевлаштуванню.

Сприяння зайнятості і працевлаштуванню молоді може бути організоване за декількома напрямками:

1. Освіта молоді - проблема комплексна, її вирішення припускає взаємодію та співпрацю різних структур: державних органів влади, служби зайнятості населення, сфери освіти і комітетів у справах молоді. Одним з напрямків діяльності є сприяння додатковій освіті молоді через організацію і функціонування профільних клубів і центрів додаткової освіти. Щоб запобігти появі нових безробітних, необхідно вести систематичну роботу профорієнтації з абітурієнтами, яка повинна сприяти особі в професійному самовизначенні з урахуванням не тільки потреб і можливостей, але і ситуації на ринку праці.

Для успішної адаптації школярів до трудової діяльності важлива реалізація програми «Шлях в професію», яка покликана відігравати значну роль у професійному самовизначенні школяра. В ході реалізації програми з'являється можливість зацікавити учнів у профорієнтації.

Аналогічна програма «Ефективна поведінка на ринку праці» розрахована вже на більш дорослу категорію молоді (18-23 років), тобто на випускників професійних навчальних закладів. Вона пропонує активні форми навчання навичкам ефективної поведінки на ринку праці. Основна проблема випускників не в тому, що вони здобули невідповідну освіту, а в тому, що вони не вміють грамотно будувати стосунки із працедавцем при працевлаштуванні. Відомо, що працедавці більш охоче беруть на роботу комунікабельних, упевнених у собі, ініціативних людей, а саме головне - що вміють творчо підходити до вирішення проблем. Дана програма визначає не тільки практичний досвід працевлаштування, але й підвищує особистісні якості молодих людей, тобто робить їх більш конкурентоздатними на ринку праці.

Реалізація даних програм дає молоді можливість ефективно адаптуватися до сучасних умов ринку праці.

2. Сприяння професійній підготовці молоді. У системі заходів соціального захисту населення від безробіття важливе місце займає право молоді на безкоштовну професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку за направленням органів служби зайнятості.

Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації безробітної молоді здійснюються в освітніх установах професійної і додаткової освіти, навчальних центрах органів служби зайнятості, освітніх підрозділах організацій або в інших навчальних закладах відповідно до угод, які укладають органи служби зайнятості.

Право в пріоритетному порядку пройти професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації мають молоді інваліди, тривалий термін не працюючі громадяни (після закінчення шестимісячного періоду безробіття), звільнені з військової служби, випускники освітніх установ, а також громадяни, що вперше шукають роботу (що раніше не працювали) і що при цьому не мають професії (спеціальності), та ін.

Ефективність системи професійної освіти молоді підтверджується високою часткою працевлаштування після закінчення навчання громадян.

3. Зміна порядку прийому молоді на роботу. Працедавці сьогодні пред'являють завищені вимоги до молодих фахівців. Багато компаній не бачать перспектив застосування праці підлітків та молоді і ставляться до їхніх здібностей та можливостей з великою неповагою, не бачать для них умов кар'єрного росту в рамках свого підприємства. Отже, основною мірою з соціальної підтримки молоді може стати пом'якшення критеріїв прийому на роботу, працевлаштування без досвіду роботи, створення гнучкого графіку роботи для студентів денної форми навчання та ін.

Сьогодні є можливість поєднати вторинну зайнятість неповнолітніх з орієнтацією на майбутню професію. При розумній організації дана форма зайнятості молоді може бути економічно вигідною компаніям і підприємствам та орієнтованою на виконання соціальних функцій. Соціальний ефект від реалізації програми вторинної зайнятості підлітків може повністю виправдати економічні витрати на її реалізацію, оскільки залучення підлітків до трудової діяльності, безумовно, робить позитивний вплив.

4. Квотування місць для молоді. Для посилення соціальної захищеності молодих людей в деяких регіональних закладах вже прийняті заходи по квотуванню робочих місць для молоді. Проте внаслідок відсутності закону про квотування робочих місць для молоді соціально незахищеним категоріям молодих людей не гарантується отримання робочих місць.

5. Розвиток підприємницької діяльності. В системі зайнятості молоді характерним є часткове або приховане безробіття, коли працедавець дає можливість трудитися неповний робочий день, тиждень або офіційно не реєструє працівника. На думку багатьох фахівців, для нормалізації ситуації в області зайнятості населення потрібний розвиток підприємництва, особливо в малих містах та сільській місцевості. Малий і середній бізнес багато в чому ініціює появу додаткових робочих місць, сприяє діловій активності громадян, у тому числі і тих, хто є менш конкурентоздатним на ринку праці.

У стратегічному плані мова йде про підготовку покоління людей, здатних нарощувати фінансово-економічні, наукові, освітні, соціально-політичні, культурні і духовні ресурси країни. Через специфіку та стратегічну важливість для майбутнього країни підприємницьку підготовку слід розглядати як самостійну освітню область і розвивати за двома напрямками. Перший стосується всіх без виключення молодих людей і спрямований на розвиток їх здібностей, знань, умінь і навичок в проектно-практичній діяльності, на формування підприємницького образу. Другий є лінією підготовки фахівців, що професійно займаються підприємницькою діяльністю в області промислового виробництва, сфері послуг, торгівлі, реклами, масмедіа, банківської справи і так далі, і що формують нові джерела ресурсів з метою отримання прибутку.

6. Залучення молоді до оплачуваних громадських робіт. Елементом підтримки безробітної молоді є фінансування державою громадських робіт і залучення до них молоді.

Під громадськими роботами розуміється трудова діяльність, що має соціально корисну спрямованість і організовувана як додаткова соціальна підтримка громадян, що шукають роботу.

Право на участь в громадських роботах мають молоді люди, які зареєстровані в органах служби зайнятості в цілях пошуку відповідної роботи, та безробітні. Переважним правом на участь в громадських роботах користуються молоді безробітні, які не отримують допомогу, і громадяни, що перебувають на обліку тривалий час. Участь громадян в громадських роботах допускається тільки з їхньої згоди. При цьому враховується стан здоров'я, вікові і професійні особливості людини.

Громадська робота дозволяє знизити соціальну напруженість, при цьому частина молодих безробітних забезпечується робочими місцями з оплатою праці.

Організація ярмарку вакансій. В цілях надання громадянам додаткових послуг із сприяння в працевлаштуванні в ході співпраці з працедавцями служба зайнятості організовує ярмарки вакансій. Дана форма роботи дає можливість будь-якому охочому ознайомитися з банком даних вільних робочих місць, самостійно підібрати собі роботу, і в ході безпосереднього спілкування з працедавцем з'ясувати варіанти та умови працевлаштування. Останнім часом широкого поширення набули міні-ярмарки, спеціалізовані ярмарки для певних груп населення (молоді, інвалідів, фахівців в певній сфері трудової діяльності, висококваліфікованих працівників і т. д.).

8. Створення спеціальних молодіжних організацій для вирішення проблеми зайнятості. Сьогодні соціальні підприємства для молодих людей - реальне явище на молодіжному ринку праці. Не дивлячись на те, що діють вони в різних секторах і галузях економіки, вирішувані ними завдання дають підставу виділити дані підприємства в окрему категорію.

При створенні соціальних підприємств доводиться долати цілий ряд проблем, пов'язаних із невизначеністю їх правового статусу. Разом з тим одним із завдань створення даних організацій є виконання найважливіших соціальних функцій (вивести підлітків з вулиць, знизити напруженість в молодіжному середовищі та ін.). Створення робочих місць для підлітків і молоді дає їм можливість поєднувати роботу з навчанням, визначитися з вибором професії, набути досвіду трудової діяльності. Організовуючи підготовку та навчання молодих працівників, підприємство як би включається в реалізацію соціальної молодіжної політики. Тому важливо створювати і розвивати такі механізми, які дозволили б молоді не тільки заробляти, але і вчитися новій, цікавій професії, набувати знань та досвіду. Коли підліток набуде необхідних навичок, сформується і професійно, і психологічно, він може стати повноцінним учасником ринку праці.

Застосовуються різноманітні форми організації робочих місць для учнів, такі як створення некомерційних підприємств та організація соціальних виробництв на базі навчальних закладів.

Наведені вище заходи доповняють один одного, і для найбільш оптимального вирішення проблеми зайнятості молоді доцільне їх спільне, комплексне і цілеспрямоване застосування. Стратегія мотивації буде ефективною тільки тоді, коли в ній будуть враховані умови, що історично склалися, національний характер конкретних регіонів. Державні та регіональні соціальні програми повинні стимулювати створення та перетворення робочих місць в більш перспективних і більш розвинених галузях економіки, привертаючи для цього не тільки бюджетні кошти, але і фінансування приватних підприємств, інвесторів [3; 4; 8; 27; 43; 44].

Таким чином, соціальна служба для молоді - це спеціальні заклади, які надають їй соціальні послуги та соціальну допомогу у відповідності до чинного законодавства України.

Найважливішим принципом формування молодіжного законодавства в Україні, є закріплені взаємодії молоді, окремих її соціальних груп та суспільства, держави на основі рівності, партнерства та ділової співпраці. Забезпечення цього принципу визначає ступень досконалості законодавства, його здатність захистити молодих громадян, забезпечити їхню життєдіяльність, самореалізацію, і тим самим, визначає і особливості організації роботи соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, та ефективність цієї роботи.

Центральним стратегічним моментом політики сучасної України стосовно молоді є врахування інтересів суспільства з залучення молоді у сфери діяльності, які забезпечують роботою все молоде покоління. У зв'язку з цим в даному параграфі наведені результати проведеного соціального опитування учнівської молоді з проблем „Молодь на ринку праці”, який, на наш погляд, адекватно відображає загальний стан справ в області реалізації молодіжної політики засобами соціальних служб.

2.2 Приблизна програма реалізації молодіжної політики в регіоні

Особливості соціального захисту молоді в діяльності соціальних служб було відмічено, що ефективність практичної діяльності соціальних служб для молоді в Україні багато в чому пов'язано із розробкою та реалізацією комплексних програм, які мають як загальнонаціональний, так і регіональний характер.

Приведено розроблену нами модель регіональної програми реалізації молодіжної політики на п'ятирічний строк, яка в якості зразка може бути використана радами всіх рівнів для розробки власних програм.

Паспорт програми

Рішення про розробку програми: рішення регіональної ради від _____ №__ «Про перспективний план роботи ради на ______ рік».

Нормативно-правова основа Програми: Закони України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки», «Про молодіжні та дитячі організації», постанова Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1444 «Про затвердження Програми підготовки та залучення молоді до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування, створення умов для її професійного зростання».

Замовник Програми: регіональна рада.

Виконавець Програми: управління у справах молоді та спорту регіону.

Строк виконання Програми: _________рр.

Об'єм фінансування Програми на період її реалізації: прогнозоване фінансування ______ тис грн.

Джерела фінансування Програми: кошти регіонального бюджету.

Вступна частина.

В регіоні проживає ______ тис. молодих громадян, що складає ______% населення. Молодь як соціально-демографічна група характеризується не тільки віковими ознаками, але і специфікою соціального положення, особливим місцем у структурі суспільства. Для значної частини молодих громадян регіону гострими залишаються проблеми, які пов'язані з отриманням житла та якісної освіти, безробіттям, відсутністю змістовного дозвілля. Все це негативно впливає на суспільне положення молодих громадян, провокує розвиток негативних явищ в їхньому середовищі. Загрозливого розповсюдження серед молоді набули такі небезпечні хвороби, як туберкульоз, ВІЛ/СНІД, наркоманія, хвороби, що передаються статевим шляхом. Значна частина молодих громадян зайнята в тіньовому секторі економіки. Збільшуються об'єми нелегальної зовнішньої трудової міграції. Знижується інтерес молоді до літератури, мистецтва, культурної спадщини.

У зв'язку з цим забезпечення соціального становлення та розвитку молоді, реалізація її конституційних прав і свобод потребує посилення координації зусиль місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і громадськості в цьому напрямі.

У центр уваги регіональної молодіжної політики ставиться молодь як стратегічний ресурс, головне джерело інновацій. Саме тому пріоритетом регіональної молодіжної політики стає створення умов, які будуть сприяти розвитку економічної і соціальної активності молоді.

Мета Програми.

Метою Програми є створення сприятливих політичних, соціальних, економічних, фінансових й організаційних умов для самовизначення та самореалізації молоді, вирішення її проблем, активізація участі молодих громадян у соціально-економічному, політичному та культурному житті регіону.

Механізм виконання Програми.

Механізм виконання Програми передбачає залучення до вирішення проблем молоді представників громадських організацій, підприємців, науковців, місцевих засобів масової інформації й інших соціальних інститутів.

Виконавцем Програми є управління у справах молоді та спорту. Інформація про хід виконання основних заходів Програми публікується в газетах та інших місцевих засобах масової інформації.

Основні завдання та напрями реалізації Програми.

1. Створення умов для доступності якісної освіти, сприяння творчому та інтелектуальному розвитку молоді, що передбачає:

- підтримку заходів у сфері наукової та науково-технічної діяльності учнівської та студентської молоді;

- створення умов для інформування молоді, яка бажає здобути відповідну освіту, брати участь в міжнародних навчальних програмах;

- підтримку друкарських видань студентської молоді;

- створення умов для реалізації творчих ініціатив молоді;

- вдосконалення виховної роботи в навчальних закладах, посилення соціальної роботи з учнівською та студентською молоддю;

- забезпечення участі студентів в громадському контролі за наданням освітніх послуг вищими навчальними закладами;

- підтримку заходів екологічної спрямованості серед молоді.

2. Забезпечення зайнятості та розвиток підприємницької діяльності молоді, що передбачає:

- сприяння гарантованому забезпеченню молоді першим робочим місцем, стимулювання створення працедавцями додаткових робочих місць для молоді;

- створення умов для вторинної зайнятості студентської молоді без відриву від навчального процесу;

- сприяння розвитку підприємництва та фермерства серед молоді в сільській місцевості, підтримка освітніх проектів для сільської молоді, спрямованих на стимулювання підприємницької діяльності;

- створення умов для професійної орієнтації та професійного навчання молоді;

- інформаційне забезпечення молоді, що здійснює трудову міграцію за межі України;

- підтримку заходів молодіжних громадських організацій та їх союзів, спрямованих на вирішення проблем зайнятості молоді та реалізацію її підприємницьких ініціатив.