Соціальний захист молоді в діяльності соціальних служб

Міністерство освіти і науки України

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра соціальної педагогіки та соціальної роботи

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МОЛОДІ

В ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ МОЛОДІ

Магістерська робота

магістранта за спеціальністю «Соціальна робота»

Гурєєва Руслана Михайловича

Науковий керівник

кандидат педагогічних наук, доцент

Кратінова Віра Олександрівна

Луганськ - 2010р.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МОЛОДІ

1.1 Молодь як суб'єкт соціального захисту

1.2 Нормативно-правова база соціального захисту молоді

Висновки до І розділу

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МОЛОДІ В ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ МОЛОДІ

2.1 Особливості організації роботи соціальних служб для молоді

2.2 Приблизна програма реалізації молодіжної політики в регіоні

Висновки розділу ІІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Паралельно з процесами соціально-економічної нестабільності в Україні, стан молоді є найбільш нестійким. Соціальне неблагополуччя відбивається на стані здоров'я цієї соціальної групи населення, у молодих людей спостерігається зріст захворювань, які є супутниками крайньої бідності (перш за все туберкульоз). Є великим відсоток молодих людей, які не мають роботи, значна частина працюючої молоді зайнята не за тією спеціальністю, яку отримала в процесі навчання, або зовсім не має професії.

Не знижується кількість дітей - „соціальних сиріт”, інвалідів, бездоглядних. В особливо складних умовах знаходяться молоді люди, які є представниками біженців та вимушених переселенців.

Звідси у молоді з'являється тривога, відчай, обурення, вандалізм, що говорить про наявність соціального напруження серед молодих людей, яке призводить, в свою чергу, до все більшого відчуження від суспільства. Невдачі у соціальній адаптації молоді та дітей до нових соціально-економічних умов проявляються в молодіжній злочинності, наркоманії, алкоголізмі, бездомності, проституції, масштаби яких набули масового характеру.

В цілому соціальне положення молоді в Україні відображає загальний стан молоді, яке знаходиться на перехідному етапі.

Молодіжна проблема є актуальною, тому, що молодь - це майбутнє України. На даний час молодь складає 30% населення планети, і саме вона займе з часом ведучі позиції як в економіці та політиці, так і в соціальній та духовній сферах суспільства.

Молодь завжди є активною групою населення, та є максимально підвладною впливу різноманітних факторів зовнішнього соціального середовища. Як частина соціуму молодь є підвладною більшості соціальних взаємодій та відчуває ті ж самі труднощі, що і доросле населення у самовизначенні, профорієнтації, працевлаштуванні, освіті, забезпеченні житлом, соціальними гарантіями, медичному обслуговуванні та страхуванні.

Загострюють проблеми молоді психологічні особливості соціалізації осіб даного віку. Вказана проблема тісно взаємопов'язана з початком становлення молодої людини, з виходом її з первинної сім'ї, спробами самостійно соціалізуватися шляхом входження до різноманітних соціальних груп, субкультур та рухів.

У зв'язку з цим постає питання про систему соціального захисту, спрямованого на забезпечення правових та економічних гарантій для кожної молодої людини. Необхідна цільова підтримка молодим людям, сім'ям, організаціям та громадським інститутам, які працюють з молоддю.

Немало проблем має і область науково-методичного забезпечення соціальної роботи в системі соціального захисту молоді в Україні. Поки що спеціальної літератури на цю тему вкрай мало, і практично вся вона видається Українським державним центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та Українським інститутом соціальних досліджень (І. Звєрєва, Р. Драпушко, Л. Коваль, С. Толстоухова, С. Хлєбік, О. Шатохіна, Л. Шамрай та ін.). багато видань стають своєрідними бестселлерами та видаються недостатнім тиражем.

В цілому ж відсутні системні, фундаментальні роботи, які присвячені проблемі соціального захисту молоді в діяльності соціальних служб.

Таким чином виходячи з осмислення наукової й практичної значущості проблеми, ми визначили вибір теми магістерського дослідження: «Соціальний захист молоді в діяльності соціальних служб».

Об'єкт дослідження - соціальний захист молоді.

Предмет дослідження - комплексна програма діяльності соціальних служб з соціального захисту молоді.

Мета дослідження: на основі аналізу теорії та практики соціального захисту молоді в діяльності соціальних служб розробити приблизну регіональну програму реалізації молодіжної політики.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що соціальний захист молоді буде ефективним, якщо буде більш ефективною та більш результативною відповідна діяльність молодіжних служб в рамках різноманітних науково-обґрунтованих державних та регіональних програм реалізації молодіжної політики.

Завдання дослідження:

1. В межах теоретичного аналізу проблеми соціального захисту молоді засобами соціальних служб надати характеристику молоді як об'єкту та суб'єкту соціального захисту.

2. Проаналізувати існуючу в Україні нормативно-правову базу соціального захисту молоді, як систему гарантій діяльності соціальних служб з реалізації державної молодіжної політики.

3. Розкрити загальні особливості організації роботи соціальних служб для молоді та показати ведуче значення комплексних наукових та прикладних програм (на прикладі соціального захисту молоді в сфері труда) державного та регіонального характеру, з метою підвищення результативності діяльності соціальних служб з соціального захисту молоді.

4. На основі проведеного аналізу сучасної теорії та практики соціального захисту молоді розробити проект комплексної програми діяльності соціальних служб як приблизної програми реалізації молодіжної політики в регіоні.

Для розробки програми реалізації молодіжної політики в регіоні був використаний комплекс методів дослідження:

а). теоретичні (аналіз соціологічної, соціально-педагогічної літератури та нормативних документів з проблеми дослідження);

б). метод соціального проектування та теоретичного моделювання у визначенні структури дослідження й розробка відповідної програми реалізації молодіжної політики засобами соціальних служб;

в). емпіричні методи (анкетування, тестування, спостереження, аналіз документів, інтерв'ю);

г). соціальне проектування та експеримент.

Практичне значення магістерської роботи полягає в розробці проекту програми діяльності соціальних служб як приблизної програми реалізації молодіжної політики в регіоні.

Структура роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел (53 позиції).

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МОЛОДІ

1.1 Молодь як суб'єкт соціального захисту

Теорія соціальної роботи при вивченні основ соціального захисту різноманітних груп та верств населення містить в своєму аналізі використання суб'єктного підходу до об'єкту дослідження.

Стосовно категорії молоді, як суб'єкту соціального захисту, вказаний аналіз, на наш погляд, повинен охоплювати наступне коло основних поглядів: 1). молодь як соціально-психологічна група; 2). молодіжна субкультура;
3). права та обов'язки молоді в суспільстві.

Коротко на них зупинимося.

Щоб вивчити проблеми молоді, необхідно уявити собі, що ж таке молодь, чим вона відрізняється від інших груп суспільства.

Одне з перших визначень «молодь» було надане в 1968 р. В. Т. Лисовським: «Молодь - покоління людей, які проходять стадію соціалізації, що засвоюють, а в більш зрілому віці вже засвоїли, освітні, професійні, культурні та інші соціальні функції; в залежності від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 30 років».

Пізніше більш повне визначення було надане І. С. Коном: «Молодь - це соціально-демографічна група, яка виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення та обумовлена тими та іншими соціально-психологічними властивостями. Молодість як визначена фаза, етап життєвого циклу є біологічно універсальною, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний статус та соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу та залежать від суспільного строю, культури та властивих даному суспільству закономірностей соціалізації.

Сьогодні вчені визначають молодь як соціально-демографічну групу суспільства, яка виділяється на основі сукупності характеристик, особливостей соціального положення та обумовлених тими або іншими соціально-психологічними властивостями, які визначаються рівнем соціального-економічного, культурного розвитку, особливостями соціалізації в українському суспільстві.

Молодість - це шлях у майбутнє, який обирає сама людина. Вибір майбутнього, його планування - це характерна риса молодого віку; він не був би таким привабливим, якщо б людина заздалегідь знала, що з нею буде далі, через місяць, через рік.

У віковій психології молодість характеризується як період формування стійкої системи цінностей, становлення самопізнання та формування соціального статусу особистості. Свідомість молодої людини володіє особливою сприйнятливістю, здатністю переробляти та засвоювати величезний потік інформації. В даний період розвиваються критичність мислення, прагнення надати особисту оцінку різним явищам, пошук аргументації, оригінального мислення. Разом з цим у цьому віці ще зберігаються деякі установки та стереотипи, які властиві попередньому поколінню. Це пов'язано із тим, що період активної діяльності стикається у молодої людини з обмеженим характером практичної діяльності, неповного включення молодої людини до системи суспільних відносин. Звідси в поведінці молоді дивовижне поєднання суперечливих якостей та рис: прагнення до ідентифікації та відособлення, конформізм та негативізм, наслідування та заперечення загальноприйнятих норм, прагнення до спілкування та ухід, відчуження від зовнішнього світу. Нестійкість та суперечність молодіжної свідомості мають вплив на більшість форм поведінки та діяльності особистості. Молодіжна свідомість визначається низкою об'єктивних обставин [41; 42].

По-перше, в сучасних умовах став більш складним та довгим сам процес соціалізації, та відповідно іншими стали критерії її соціальної зрілості. Вони визначаються не тільки входженням у самостійне трудове життя, але і завершенням навчання, отриманням професії, реальними політичними та громадянськими правами, матеріальною незалежністю від батьків. Дія даних факторів не одночасна й неоднозначна в різних соціальних групах, тому засвоєння молодою людиною системи соціальних ролей дорослих виявляється суперечливим. Вона може бути відповідальною та серйозною в одній сфері та відчувати себе як підліток в іншій.

По-друге, становлення соціальної зрілості молоді проходить під впливом багатьох відносно самостійних факторів: сім'ї, школи, трудового колективу, засобів масової інформації, молодіжних організацій та стихійних груп. Це розмаїття інститутів та механізмів соціалізації не являє собою чіткої ієрархічної системи, кожний з них виконує свої специфічні функції у розвитку особистості.

Молодість - пора, коли кожен повинен сам визначити свою долю, знайти єдино вірний, ведучий до успіху життєвий шлях, який дозволяє максимально реалізувати свої здібності та дарування. Цей період, поєднаний із болісно важким процесом самопізнання, формування особистого „Я”. Людині потрібно визначити межі своїх реальних можливостей, зрозуміти, на що вона здатна, ствердити себе у суспільстві. З іншого боку, в цей самий час їй необхідно сформувати максимально достовірне уявлення про оточуючий світ, систематизувати ціннісні орієнтації, політичні, моральні, естетичні погляди. Життя ставить молоду людину перед необхідністю ухвалення цілого ряду важливих рішень в умовах дефіциту життєвого досвіду. Вибір професії, вибір супутника життя, вибір друзів - ось далеко не повний перелік проблем, те або інше вирішення яких в значному ступені формує образ майбутнього життя.

В сучасній соціології прийнято розглядати визначену вікову групу як деяку субкультуру.

При цьому, під культурою розуміються переконання, цінності та виразні засоби, які є спільними для визначеної групи людей та служать для впорядкування досвіду та регулювання поведінки членів цієї групи. Відтворення та передача культури наступним поколінням лежать в основі процесу соціалізації-засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил та ідеалів передуючих поколінь.

Система норм та цінностей, що відрізняють групу від більшості громад, називають субкультурою. Вона формується під впливом таких факторів, як вік, етнічне походження, релігія, соціальна група або місце проживання. Цінності субкультури не означають відмови від національної культури, яка прийнята більшістю, вони мають лише деякі відхилення від неї. Однак більшість, як правило, ставляться до субкультури з недовірою та несхваленням.

Іноді група активно випрацьовує норми або цінності, які явно суперечать владній культурі, її змісту та формам. На основі таких норм та цінностей формується контркультура, відомий приклад контркультури - хіпі 60-х років. Елементи як субкультури, так і контркультури простежуються в культурі сучасної молоді в Україні.

Під молодіжною субкультурою розуміється культура визначеного молодого покоління, що володіє спільністю стилю життя, поведінки, групових норм, цінностей та стереотипів. Її визначальною характеристикою в Україні є феномен суб'єктивної «розмитості», невизначеності, відчуження від основних нормативних цінностей (цінностей більшості). Так, в немалої кількості молодих людей відсутня чітко виражена особистісна самоідентифікація, є сильними поведінкові стереотипи, що обумовлюють деперсоналізацію установок. Позиція відчуження у його екзистенціональному переломленні розглядається як у ставленні до соціуму, так і в міжгенераціонному спілкуванні, в контркультурній спрямованості молодіжного дозвілля.

Соціальне відчуження проявляється частіше за все в апатії, байдужості до політичного життя суспільства, образно кажучи, в позиції „стороннього спостерігача”. На рівні самоідентифікації пряв будь-яких політичних установок є мінімальним. Разом із цим емоційність, легковірність та психічна нестійкість молодих людей вміло використовується політичною елітою у боротьбі за владу.

Існує думка, що аполітичність молоді закономірний результат надмірної ідеологізації виховання минулих років, а активна політизованість межує із соціологією. Навряд чи можна погодитися з подібною позицією: якщо у стабільному суспільстві переваги приватного життя є очевидними та природними, то в ситуації системної кризи соціальна індиферентність молодих черевата фатальними наслідками для майбутнього країни. Не менш тривожним є те, що політизація окремих груп молоді отримує риси політичного та національного екстремізму.

Протиставлення образу «ми» та «вони» є традиційним, достатньо пригадати хрестоматійний роман І. С. Тургенєва «Отці та діти». Однак сьогодні у молодого покоління нерідко виливається у повне заперечення усіх «батькових» цінностей, включаючи історію власної держави. Ця позиція є особливо вразливою, якщо мати на увазі особисту аполітичність молодих людей, їх відмежування від участі у вирішенні соціальних проблем для суспільства, а не тільки для себе. Особливо явно це протиставлення простежується на рівні культурних (у вузькому сенсі) стереотипів молоді: є «наша» мода, «наша» музика, «наше» спілкування, а є «батьківське», яке нав'язується інституціональними засобами гуманітарної соціалізації. І тут виявляється третій аспект відчуження молодіжної субкультури - це культурне відчуження.

Саме на цьому рівні субкультура молодого покоління набуває помітних контркультурних елементів: дозвілля, особливо юнацтвом, сприймається як основна сфера життєдіяльності, та від задоволеності ним залежить загальна задоволеність життям молодої людини. Загальна освіта для школяра та професійне для студента як би відходять на другий план перед реалізацією економічних («здобувати гроші») та дозвіллєвих («цікаво провести вільний час») потреб.

Поряд із комунікативною (спілкування з друзями) дозвілля виконує в основному рекреативну функцію (близько однієї третини старшокласників відмічають, що їхнє улюблене заняття на дозвіллі - «нічого не робити»), в той самий час як пізнавальна, креативна та евристична функції не реалізуються зовсім або реалізуються недостатньо [14].

Цінності національної культури, як класичної, так і народної, витісняються схематизованими стереотипами-зразками масової культури, які орієнтовані на впровадження цінностей «західного способу життя» у його примітивному та облегшеному відтворенні. Улюбленими героями та у визначеному ступені зразками для наслідування стають, за даними опитувань, героїні, так званих, «мильних опер» (для дівчат) та відеотриллерів (для хлопців). Індивідуальна поведінка молодих людей проявляється в таких рисах соціальної поведінки, як прагматизм, жорстокість, прагнення до матеріального благополуччя в ущерб професійної самореалізації. Споживання проявляється як у соціокультурних, так і евристичних аспектах. Ці тенденції присутні в культурній самореалізації учнівської молоді, що побічно обумовлено і самим потоком переважаючої культурної інформації (цінності масової культури), яка сприяє фоновому сприйняттю та поверхневому закріпленню її у свідомості.

Вибір тих або інших культурних цінностей частіше за все пов'язаний із груповими стереотипами достатнього жорсткого характеру (не згодні з ними легко потрапляють у розряд «ізгоїв»), а також з престижною ієрархією цінностей у неформальній групі спілкування [29].

Групові стереотипи та престижна ієрархія цінностей обумовлені статевою приналежністю, рівнем освіти, місце проживанням та національністю реципієнта. Культурний конформізм у рамках неформальної групи проявляється від більш м'якого в середовищі студентської молоді до більш агресивного в середовищі учнів середньої школи. Крайнім напрямком цієї тенденції молодіжної субкультури є так звані «команди» з жорсткою регламентацією ролей та статусів їх членів. Дані досліджень показують, що дозвіллєва самореалізація молоді здійснюється поза закладами культури.

Народна культура (традиції, звичаї, фольклор та ін.) більшість молодих людей сприймається як анахронізм. Спроби внесення екокультурного змісту до процесу соціалізації у більшості випадків обмежуються залученням до православ'я, поміж тим як народні традиції, безумовно, не обмежуються одними лише релігійними цінностями. Крім того, екокультурна самоідентифікація міститься перш за все у формуванні позитивних почуттів у ставленні до історії, традиціям свого народу, тобто того, що прийнято називати «любов'ю до Вітчизни». Виникнення такої, а не іншої, з вказаними особливостями молодіжної субкультури обумовлене цілим рядом причин, серед яких найбільш значущими є наступні:

1. Молодь живе у спільному соціальному та культурному просторі, тому криза суспільства та його основних інститутів не могла не вплинути на зміст та спрямованість молодіжної субкультури. Яким є суспільство - таким є і молодь, а тому і молодіжна субкультура.

2. Криза інституту сім'ї та сімейного виховання, пригнічення індивідуальності та ініціативності дитини, підлітка, молодої людини як з боку батьків, так і педагогів, усіх представників «дорослого» світу. Це призводить, з одного боку, до соціального та культурного інфантилізму, а з іншого - до прагматизму та соціальної неадаптованості та проявам противоправного або експериментального характеру. Агресивний стиль виховання породжує агресивну молодь.

3. Комерціалізація засобів масової інформації, в якийсь мірі і всієї художньої культури, формує визначений «образ» субкультури не в меншому ступені, ніж основні агенти соціалізації - сім'я та система освіти. Адже саме перегляд телепередач наряду із спілкуванням найбільш розповсюджений вид дозвіллєвої самореалізації. В багатьох своїх рисах молодіжна субкультура просто повторює телевізійну субкультуру.

Молодіжна субкультура є викривлене дзеркало дорослого світу речей, стосунків та цінностей. Розраховувати на ефективну культурну самореалізацію молодого покоління у хворому суспільстві не приходиться, тим більш, що і культурний рівень інших вікових і соціально-демографічних груп населення України також постійно знижується.

Спостерігається тенденція до дегуманізації та демократизації у змісті мистецтва, що проявляється, преш за все, у приниженні, деформації та руйнації образу людини. Це фіксується у наростанні сцен та епізодів насилля та сексу, у посиленні їхньої жорстокості, натуралістичності (кінематограф, театр, рок-музика, література, образотворче мистецтво), що суперечить народній моральності та має негативний вплив на молодіжну аудиторію. Негативний вплив на аудиторію ескалації сцен насилля та сексу в кіно, на телебаченні та відео доводиться численними дослідженнями [4; 11; 16].

Суттєвою характеристикою молоді як суб'єкту соціального захисту є діалектика її прав та обов'язків у суспільстві.

Права та обов'язки молоді в будь-якій країні, незалежно від її місцезнаходження, рівня розвитку або інших ознак, закріплені у Всемірній декларації прав людини, прийнятій та проголошеній спеціальною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року.

У ст. 2 даної Декларації написано: «Кожній людині надаються всі права та всі свободи, проголошені даною Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, соціального або станового походження, майнового або іншого стану».

Серед основних прав людей, а означає, і молоді, можна виділити такі основоположні:

- на громадянство;

- склад сім'ї;

- участь у керуванні своєю країною.

Соціальне забезпечення, труд, освіта, участь у культурному житті суспільства, захист своїх моральних та матеріальних інтересів [5, с. 23-24].

Такими є загальні права усіх людей на Землі. Хоча й Декларація ратифікована більшістю країн (у тому ж числі і Україною), вони по-різному забезпечуються та інтерпретуються.

Крім Загальної декларації прав людини, велике значення для формування національних законодавств в окремих країнах мають такі документи, як Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Міжнародний пакт про громадські та політичні права (1966 р.), Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадські права та ін.

Ратифікація всіх подібних документів Україною потребує не просто їх дотримання, але й прийняття власних законодавчих актів у відповідності до них.

Наприклад, Україна у 1963 році ратифікувала Конвенцію з боротьби з дискримінацією в галузі освіти (1960 р.), у якій передбачені спеціальні норми, які гарантують рівність громадян при прийомі на навчання та при платі за навчання. У Мінімальних стандартах ООН, які стосуються здійснення правосуддя по відношенню до неповнолітніх (так званих Пекінських правилах 1985 р.), передбачені норми, які обумовлюють систему забезпечення соціальної справедливості до неповнолітніх (вік від 7 до 18 років). Теж саме можна сказати про особливості Конвенції про права дитини (ратифікована Україною у 1991 р.), в якій дитиною вважається «кожна людська особистість до досягнення нею 18 років».

Важливіші аспекти статусу молоді світу закріплені у Заключному акті Наради з безпеки та співпраці в Європі. Вони наступні:

- складання угод про проведення програми професійної підготовки молоді;

- складання угод між молодіжними організаціями для розвитку молодіжного співробітництва;

- організація обміну студентами курсів професійної підготовки для вивчення іноземних мов;

- розвиток молодіжного туризму та надання із цією метою відповідних пільг.

Отримання Україною державної незалежності як ніколи раніше актуалізує завдання юридичного оформлення, напрацювання правових основ здійснення державної політики в сфері інтересів та проблем молоді. Ця необхідність продиктована також тим, що становлення державності України історично співпало з істотними змінами самих основ нашого суспільства - економічних і соціально-політичних, духовних та моральних.

Створення юридичних основ та проведення Україною своєї власної політики в сфері молодіжних проблем та інтересів не виключає, а навпаки, припускає обов'язкове розуміння та врахування зарубіжного досвіду вирішення існуючих проблем. Це важливо ще і тому, що Україна прийняла на себе зобов'язання за рядом міжнародних угод з прав людини, ратифікувала документи, які мають загальносвітове значення.

Слід приймати до уваги ті обставини принципіального характеру, що Україна, яка є учасницею ряду конвенцій з прав людини, в яких містяться важливі норми, які регулюють статус молоді, зобов'язана будувати своє молодіжне законодавство аналогічним чином. Згідно Закону України «Про дію міжнародних угод на території України» від 10 грудня 1991 р.”. Затверджені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України та діють у порядку, який передбачений для національного законодавства». В силу даного положення всіх конвенцій, за закріплені норми, які мають відношення до молоді, мають велике значення для розвитку українського законодавства стосовно молоді. В них відображені також позиції іноземних держав за рядом аспектів статусу молоді.

В рамках ООН у свій час були розроблені та прийняті важливіші рекомендації з питань стану, соціального статусу молоді. Ці проблеми широко обговорювалися у зв'язку із проведенням у 1987 р. «Міжнародного року молоді» та підведення його підсумків. На основі узагальнення законодавства більшості країн світу з урахуванням фактичного стану молоді були визначені спільні проблеми правового захисту її інтересів у світі, вироблені рекомендації з відповідного розвитку національних законодавств.

Таким чином, молодь є суб'єктом соціального захисту, який характеризується соціально-психологічними особливостями молоді, її субкультурою та суспільно-значущими переконаннями та обов'язками. У практичному ключі суб'єктний характер соціального захисту молоді потребує в ході її реалізації враховувати вказані суб'єктні характеристики молоді.

1.2 Нормативно-правова база соціального захисту молоді

Перш ніж розглядати українське законодавство, яке стосується молоді, звернемо увагу на наступне.

Політика розвинутих країн, їхніх державних органів у сфері інтересів молоді сьогодні формується та реалізується у напрямку врахування та забезпечення перш за все специфічних вікових моментів молоді в аспекті реалізації всіх існуючих стандартів комплексу прав людини взагалі. При цьому відмінності в політиці різних країн, які закріплені законодавчо, пов'язані лише з визначеними соціально-політичними, організаційно-державними зобов'язаннями, існуючим рівнем економічного розвитку, а не специфічними підходами до регламентації життя молоді.

Таким чином, молодіжна політика в зарубіжних країнах в даний час не представляє собою з юридичної та практичної точки зору якусь закінчену чітку систему, яка призвана детально регламентувати взаємостосунки молодого покоління у всьому складному розмаїтті економічних, політичних та інших громадських відносин [22, с.124].

Загальна характерна особливість законодавства про молодь більшості зарубіжних країн міститься в тому, що воно фактично ніде не є окремим, а, за суттю, являє собою набір законодавчих актів, які існують або самостійно, або як доповнення до інших законів, кодексів та ін.

Частіше за все в інших країнах є деякі центральні, спеціальні, умовно названі молодіжні закони, в правовому полі яких є більшість сфер життєдіяльності молоді, таких як освіта, труд, культура, побут, сім'я, дозвілля та ін.

Істотно, що крім деяких загальних рис, молодіжні законодавства мають і свої особливості, які обумовлені перш за все традиціями, історією, культурою даних країн (в тому числі і назви законів).

У нормативних актах державних органів ряду країн передбачено, наприклад, фінансування діяльності підприємців-спонсорів молодіжного сервісу, а також законодавчо закріплена їх відповідальність за порядок та якість наданих послуг.

Важливість ролі добровільних носіїв соціальних послуг для молоді в цілому в забезпеченні соціальних потреб молодого покоління знаходить своє відображення в ряді правових документів, які регулюють діяльність молодіжних служб в європейських країнах. При цьому спільними принципами таких гарантій та зобов'язань з позицій права в цій сфері молодіжного сервісу є:

1) забезпечення гарантованого доступу більшості видів послуг не тільки для визначеної категорії молоді, а практично для всіх молодих людей у віці від 14 до 21 року. Істотно, що вікові рамки молоді, яка користується послугами в різних країнах світу, можуть коливатися;

2) наявність законодавчих документів в цій області ювенального права, які мають комплексний характер. Загальне коло повноважень різних об'єктів цього права визначений цілим спектром законів, нормативних актів як загального напрямку, так і спеціалізованих, які регламентують багато особливостей діяльності служб серед молоді;

3) визначення тих категорій молоді, які в першу чергу потребують соціальної допомоги, соціального обслуговування і соціального захисту та підтримки;

4) внесення необхідних уточнень у правовий статус молоді, в тому числі і визначення вікових та інших соціально-демографічних характеристик, які забезпечуються за законом та передбачені в тих або інших випадках пільгами або перевагами у користуванні послугами;

5) регламентування практичного використання національних та комунальних засобів та ресурсів на розвиток соціальних служб для молоді, управління ними, планування та організація їх діяльності;

6) підтримка розвитку місцевого самообслуговування та визначена координація діяльності соціальних молодіжних служб на державному, регіональному та локальному рівнях.

Українське суспільство є сьогодні суспільством перехідного періоду і в цілому характеризується такими об'єктивними процесами, як злом старого суспільно-політичного строю (політичної системи) та формування нової демократичної держави; зміна духовних цінностей та орієнтації громадян, у тому числі і молоді; формування принципово нового механізму вирішення питань життєдіяльності молоді.

Все це потребує законодавчого закріплення та принципово іншої державної молодіжної політики, здатної зробити молодь активним учасником усіх трансформаційних процесів. Мова йде про права, обов'язки, відповідальність молоді, тобто про повноправний статус у суспільстві.

Основними принципами формування законодавства про державну молодіжну політику у сучасній Україні сьогодні є наступні:

1) закріплення взаємодії молоді та суспільства, держави, інших соціальних груп та об'єктів політики на основах рівності, партнерства, співпраці;

2) створення умов, за яких молодь є не стільки споживачем всього, що в соціальному плані може дати їй суспільство, держава, скільки активною дієвою силою, тобто з об'єкта впливу (ідеологічного, виховного) молодь повинна перетворитися в суб'єкт усіх соціально-економічних, політичних, духовних процесів, які виникають у суспільстві;

3) забезпечення саморозвитку, самовдосконалення та самореалізації молоді за рахунок інших соціальних груп, а саме за рахунок ініціативи, інноваційної діяльності самої молоді;

4) забезпечення життєвого старту молоді. Завдання держави, особливо у перехідний період його розвитку від тоталітаризму до демократії, міститься в тому, щоб створити та надати молоді умови для соціалізації (загальну безкоштовну освіту, професійну підготовку, перше робоче місце, охорону здоров'я, кредити, деякі пільгові умови для підприємницької, господарчо-економічної діяльності та ін.). Обов'язковий мінімум таких послуг надається молоді як деякий аванс з подальшою компенсацією або в процесі їх життя, труда, діяльності в будь-якій сфері;

5) створення умов для соціального захисту тієї частини молоді, яка в силу об'єктивних причин не в змозі сама себе забезпечити (дітей-сиріт, дітей та підлітків з неповних та великих сімей, інвалідів та ін).

Вищесказане визначає особливості молодіжного законодавства в Україні.

Молодіжне законодавство - це система визначених законодавчих актів, положень, норм, які регулюють ті відносини, учасниками яких є молодь. Це може бути конституційне законодавство, загальне молодіжне чи галузеве законодавство, яке регулює відносини молодь з іншими суб'єктами права.

Права та обов'язки української молоді закріплені в багатьох законодавчих актах, які прийняті в різний час, але перш за все їх треба починати аналізувати з основного Закону - Конституції України, де закріплені основні права та обов'язки громадян України, в тому числі і таких соціальних груп, як діти та молодь, хоча саме слово «молодь» в Конституції, якщо бути точними, відсутнє. Зрозуміло, однак, що там де мова йде про права усіх громадян, розуміються і права молоді.

Безпосередньо молоді стосується Закон України «Про громадянство України», прийнятий 8 жовтня 1991 року, в якому обумовлені всі положення, які стосуються громадянства України взагалі, порядку його отримання, збереження та ін.

Статус, права та обов'язки молоді в суспільстві, їхні гарантії є можливим вивчити за допомогою їх розділення на окремі сфери життєдіяльності молоді або сфери функціонування суспільства:

1) сім'я (усиновлення, опіка, піклування);

2) охорона здоров'я;

3) культура, фізична культура та спорт;

4) труд;

5) житлові права та ін.

Права та обов'язки молоді закріплені також у сімейному праві, яке складається з ряду специфічних законів та значної кількості спеціальних норм. В систему сімейного права входять наступні інститути: шлюб (порядок його реєстрації та припинення), правовідносини (правовідносини сім'ї, правовідносини дітей та батьків), усиновлення, опіка та піклування, реєстрація актів громадянського стану.

Кодекс про шлюб та сім'ю в України був прийнятий ще в 1970 р. та із незначними змінами та доповненнями діє практично до сьогоднішнього дня.

Згідно Кодексу, «сім'я знаходиться під захистом держави». Саме вона регулює шлюбні та сімейні відносини, піклується про захист матері та дитини, створює необхідні можливі (в силу соціально-економічного розвитку суспільства) умови для народження, утримання та виховання майбутніх громадян.

Особливим захистом держави в Україні, як і багатьох інших країнах, користуються діти, які позбавлені по тим або іншим причинам необхідного батьківського піклування. Так, в 1994 р. Кабінет Міністрів України спеціальним рішенням затвердив Положення про дитячий дім сімейного типу. Це окрема родина, яка створена за бажанням сім'ї або окремої особи, яка перебуває в шлюбі, яка бере на виховання та спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Окрім дитячих будинків сімейного типу, в Україні функціонують і так звані прийомні сім'ї, завдання яких - виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомною називають сім'ю, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання для спільного проживання. Діти виховуються в прийомній сім'ї до 18 років, а разі навчання у вищому навчальному закладі - до його закінчення [10, с. 151].

Суттєве значення має та обставина, що фінансування прийомних сімей згідно з положенням про них, затвердженому Кабінетом Міністрів України, здійснюється з місцевих бюджетів. Щомісячно ним виділяються кошти на харчування прийомних дітей, забезпечення одягом, взуттям, м'яким інвентарем, медикаментами та ін. Виділяються також кошти на оплату комунальних послуг за нормами та тарифами, які діють на даній місцевості, пропорційно кількості прийомних дітей.

З 1998 р. в Україні ведеться активна робота зі створення інституту прийомної сім'ї як нової форми змісту та виховання дітей-сиріт. Спеціальним положенням Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. (№241) в Запорізькій області був початий експеримент зі створення прийомних сімей, який дав позитивні результати [39, с. 119].

Центральним законом, в якому сконцентровані та закріплені основні права, обов'язки, пільги, соціальний захист молоді, є Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні», який прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 р.

Вперше в українському законодавстві в цьому документі були надані визначення таких термінів, як «молодь», «молоді громадяни», «неповнолітні», «перше робоче місце», «молоді сім'я», «соціальні службі для молоді».

Серед найважливіших прав молоді, які отримали законодавче закріплення, перш за все треба назвати право на освіту, труд, культурний та фізичний розвиток, на житло, об'єднання у громадські організації.

Право громадян України на освіту проголошено та закріплено Конституцією України (ст. 53). «Держава, - записано в ній, - забезпечує доступність та безкоштовність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної середньої, позашкільної, професійно технічної, вищої та післядипломної освіти, різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням та студентам».

Крім того, в Україні повна загальна середня освіта є обов'язковою. Громадянам, які належать до національних меншин, гарантується право навчання на рідній мові або його вивчення у навчальних закладах, а також через національні культурні громади [18, с. 53].

Для введення Закону України «Про освіту» в дію Кабінет Міністрів України в 1996 р. прийняв ряд спеціальних постанов, якими визначив порядок працевлаштування випускників, та затвердив відповідне положення про працевлаштування молодих спеціалістів. Цими постановами обумовлені визначені соціальні компенсації випускникам (30-денна відпустка, пільги при працевлаштуванні за допомогою державної служби зайнятості, допомога в отриманні житла).

Основні нормативні документи, які реалізують державні гарантії на отримання освіти, які захищають права студентів, повно та докладно викладені в спеціальному збірнику «Як здобути освіту: права та гарантії». Однак в сучасних соціально-економічних умовах України ці зобов'язання по відношенню до випускника навчального закладу з боку держави практично не дотримуються.

Загальне право молоді (та інших громадян України) на труд закріплено у Конституції України (ст. 43). Воно достатньо відповідає міжнародним стандартам в частинах вільного вибору трудової діяльності, створення державою умов для труда громадян, поборення примусового труду, особливостей труду жінок, неповнолітніх та ін.

Особливості труду молоді закріплені у Кодексі законів про труд. Важливо, що цим документом в цілому впорядкований труд неповнолітніх, їх права та пільги, обов'язки тих, хто забезпечує труд молодих людей у віці до 18 років, хто зобов'язаний стежити за збереженням здоров'я юнаків та дівчат. Стаття 197 цього Кодексу вказує на гарантії першого робочого місця для молодих людей, а стаття 201-205 встановлює пільги для тих, хто поєднує роботу з навчанням [25, с. 103].

Крім Кодексу законів про труд питання зайнятості, труду молоді, підтримки її підприємницької ініціативи детально розглядає стаття 7-8 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р.

Найбільш принциповими є наступні закріплені в Законі положення стосовно труду молоді:

- гарантії для молоді рівних з іншими громадянами прав на труд у відповідності до отриманої освіти та професії;

- гарантії надання дієздатній молоді першого робочого місця на термін не менше двох років після закінчення або припинення навчання в середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних та вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки та перепідготовки, а також по закінченню воєнної служби, в тому ж числі й альтернативної (невоєнної).

У відповідності до даного Закону держава сприяє створенню спеціалізованих центрів для реалізації програм професійного навчання, підготовки, вдосконалення професійної майстерності молоді, в тому ж числі і молодих інвалідів.

Безпосередню допомогу молоді в працевлаштуванні призвані здійснювати служби зайнятості. В них молодь може отримати необхідну безкоштовну інформацію та професійну консультацію про наявність робочих вакансій, а також можливостях професійної підготовки, а за необхідності - і перепідготовки.

Закон зобов'язує місцеві органи виконавчої влади встановлювати у відповідності до Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. квоту робочих місць. Якщо відповідні організації, підприємства, заклади за тими або іншими причинами відмовляють молодим людям у працевлаштуванні в рамках встановленої квоти робочих місць, вони виплачують штраф у розмірі середньої річної заробітної платні за кожну таку відмову. Характерно, що отримані таким чином кошти спрямовуються до Державного фонду сприяння зайнятості населення, а потім використовуються для фінансування затрат на створення додаткових робочих місць для молоді, її професійну підготовку, підвищення кваліфікації.

Крім державної служби зайнятості, консультаційну та практичну допомогу молоді в працевлаштуванні надають відділи у справах сім'ї та молоді місцевих, обласних, міських, та районних адміністрацій, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, різноманітні громадські молодіжні агентства та ін.

Згідно даному Закону держава гарантує надання роботи за спеціальністю на строк не менше трьох років тим молодим спеціалістам-випускникам державних вищих навчальних закладів та професійно-технічних училищ, потреба в яких заздалегідь була заявленою підприємствами, організаціями закладами [24, с. 38-39].

Треба відмітити, що надані молоді державні гарантії стосовно працевлаштування та зайнятості в Україні, нажаль, забезпечуються незадовільно. Так не дотримуються положень стосовно гарантованого юнакам та дівчатам права першого робочого місця, серйозні недоліки є у дотриманні квоти робочих місць, мало можливостей мають молоді люди для перекваліфікації, перенавчання за сприяння державних служб зайнятості.

Що стосується підприємницької діяльності молоді, то держава, зокрема, дозволила місцевим Радам народних депутатів встановити пільгову плату за реєстрацію підприємств, які створені молодими громадянами та молодіжними громадськими організаціями [13, с. 174].

Особливості культурного та фізичного розвитку молоді в Україні визначені Законами України «Основи законодавства України про культуру» від 14 лютого 1992 р. і «Про фізичну культуру та спорт» від 24 грудня 1993 р. Крім того, суттєве значення мали Наказ Президента України від 22 червня 1994 р. «Про державну підтримку розвитку фізичної культури та спорту України», затверджену Наказом Президента України від 22 червня 1994 р. «Державна програма розвитку фізичної культури та спорту в Україні» та інші документи державного значення.

Громадяни України в сфері культури мають наступні права:

- на свободу творчості;

- на вільний вибір будь-якого виду культурної діяльності, способів та сфер використання творчих здібностей і самостійне визначення долі своїх творів;

- на здійснення професійної та творчої діяльності на індивідуальній або колективній основі, самостійно або за допомогою будь-яких форм посередництва;

- на створення підприємств, закладів, та організацій культури;

- на об'єднання в творчі союзи, національно-культурні громади, фонди, асоціації, інші громадські організації, які діють в сфері культури;

- на збереження та розвиток національно-культурної самобутності, народних традицій та звичаїв;

- на доступ до культурних цінностей;

- на захист інтелектуальної власності, отримання спеціальної освіти.

Невідповідне значення для всебічного розвитку молоді мають фізична культура та спорт як засіб фізичного та всебічного духовно-морального розвитку.

В Законі України «Про фізичну культуру та спорт» від 24 грудня 1993 р. відмічається, що «громадяни мають право займатися фізичною культурою та спортом незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, роду та характеру занять, місця проживання та інших обставин».

При всьому державному піклуванні про розвиток фізичної культури та спорту слід все ж визнати, далеко не всі проблеми тут вирішені. Скорочується кількість молодих людей, які займаються фізичною культурою, зменшується кількість фізкультурно-спортивних об'єктів, підприємств, закладів та організацій, де створені умови і належним чином ведеться фізкультурно-масова робота, скорочується інфраструктура, яка працює на фізичну культуру, спорт та оздоровлення молоді [33, с. 59-68].

Конституційне право громадян «на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення та захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів» по відношенню до молоді реалізується перш за все завдяки введеному у дію Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 р., про особливості якого йшла мова в спеціальній лекції про проблеми молодіжного руху в Україні.

Багато молодих людей в різних країнах мають безпосереднє відношення до воєнної служби. В Україні існує воєнна та невоєнна (альтернативна) служба.

Перша визначається Законом України «Про загальний воєнний обов'язок та воєнну службу» від 25 березня 1992 р. зі змінами та доповненнями, внесеними у 1992, 1993, 1999 р.

В ст. 2 Закону воєнна служба закріплена як почесний обов'язок кожного громадянина України, особливий вид державної служби, пов'язаний із виконанням громадянином України загального воєнного обов'язку та служби на конкурсно-контрактній основі в Озброєних Силах України та інших військ, створених згідно з законодавством України.

Даний Закон містить також ст. 3 «Альтернативна (невійськова) служба». Ця служба, яка була введена замість військової «за наявності релігійних переконань громадян України, які належать до діючих згідно законодавства релігійних організацій, вчення яких не допускають користування зброєю та служби в озброєних силах.

Враховуючи принципове значення саме альтернативної (невійськової) служби, ще в 1991 р. Верховна Рада України прийняла спеціальний Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу», в якому деталізовані права молодих людей на проходження такої служби, порядок її проходження, припинення та ін. [6, с. 187-192].

В лютому 1999 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу». Закон зробив принципове доповнення перш за все до положення про те, хто має право на альтернативну (невійськову) службу, а хто не має права на її проходження. Ст. 5 цього Закону говорить: «Альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в закладах, організаціях, які знаходяться в державній або комунальній власності, діяльність яких пов'язана з соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом навколишнього середовища, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством».

Перелік підприємств, закладів, організацій, на яких громадяни можуть проходити альтернативну службу, розробляється та затверджується Кабінетом Міністрів України.

В Законі також більш детально розроблений порядок направлення на альтернативну службу, її проходження, припинення та ін.

За останній час в Україні був розроблений проект Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», ведеться робота над новою редакцією Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», розробляється проект Декларації «Про основний початок державної політики стосовно сім'ї, та жінок».

Значну роботу з розробки та вдосконалення нормативної бази, яка стосується молоді, молодих сімей, молодіжної політики, провело в останні роки Міністерство України у справах сім'ї та молоді. Тільки за останні роки ними були розроблені та затверджені положення, які стосуються порядку та умов надання одноразової матеріальної допомоги окремим категоріям дітей, молоді, жінок, сімей; порядку фінансування програм центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; переліку платних послуг, які надаються центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; положення про «телефон довіри», експериментальній площадці та ін. [33, с. 117].

За ініціативою Міністерства у справах сім'ї та молоді в 1997-1998 рр. Кабінет Міністрів України прийняв рішення «Про додаткові заходи з реалізації молодіжної житлової політики», затвердивши даним рішенням положення «Про порядок надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та самотнім громадянам на будівництво (реконструкцію) житла».

За наявності так званих молодіжних законів в Україні сьогодні права, свободи, обов'язки молоді найбільш повно охоплені, визначені та закріплені саме галузевим законодавством (адміністративним, фінансовим, трудовим, житловим, громадянським, господарським, соціальним, культурним, екологічним правом).

Існуюче законодавство, однак, ще далеко не досконале, принципи його формування до кінця не відпрацьовані. Основними недоліками молодіжного законодавства в Україні, на наш погляд, є:

а). декларативний характер, достатньо символічне проголошення без наявності дієвого механізму реалізації прав молоді на освіту, труд, житло, охорону здоров'я, користування досягненнями науки та культури, соціальний захист. Сьогодні ведеться велика робота з оновлення цих законодавчих актів, розробці нових на заміну старим;

б). деяке обмеження прав та свобод молоді в політичні сфері. В результаті достатньо бурних процесів встановлення державної незалежності України склалась ситуація, коли молодь багато в чому була відсторонена від сфери політичного життя та політичних відносин. Наприклад, пасивне виборче право (право бути обраним народним депутатом України) сьогодні мають право громадяни, яким виповнилося 25 років, тоді як раніше - громадяни, які досягли 21 року; раніше політичними вважались і молодіжні організації (ВЛКСМ, ЛКСМУ), а зараз - тільки політичні партії;

в). відсутність правових актів, які стимулюють діяльність молоді перш за все в економічній сфері. Вкрай необхідна підготовка закону про підтримку підприємницької діяльності молоді, приватного молодіжного бізнесу.

Є й інші проблеми формування в Україні молодіжного законодавства. Так, відчувається відсутність правових актів, які стосуються діяльності молоді в економічній сфері. Вважається вкрай необхідним прийняття законодавчих актів, які стимулювали б зайнятість молоді підприємницькою, економічною діяльністю, бізнесом. Необхідні такі удосконалення законодавства України в частині не тільки розширення прав, а й підвищення відповідальності молоді.

В цілому ж основним напрямком розвитку та удосконалення молодіжної політики в Україні, закріплення правових основ ї реалізації повинно стати створення протягом певного часу цілісної системи молодіжного законодавства і права, яка сприяла б ефективній соціалізації молоді.