главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 



Вплив релігії на процес соціалізації особистості

Сутність процесу соціалізації, її механізми та етапи. Фактори соціалізації особистості. Релігія як фактор соціалізації. Вплив традиційних релігійних вірувань на процес соціалізації особистості. Деструктивний вплив тоталітарних культів на особистість.

Рубрика: Социология и обществознание
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 12.02.2012
Размер файла: 76,6 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Соціалізація особистості. Несприятливі умови соціалізації як соціально-педагогічна проблема
Соціалізація – головний чинник становлення особистості, її поняття, сутність і особливості в сучасних умовах. Огляд основних теорій соціалізації особистості. Проблема несприятливих умов соціалізації. Фактори формування громадянськості й правової культури.
курсовая работа [58,8 K], добавлен 29.04.2014

2. Соціалізація індивіда. Девіантне поводження
Процес соціалізації, становлення особистості людини та освоєння нею культури свого середовища. Процес соціалізації співвідношення мотивацій особистості й стандартів культурної системи, характеристики соціальної системи. Соціальний характер особистості.
реферат [29,8 K], добавлен 12.06.2010

3. Процес соціалізації юнаків та дівчат
Сім’я як певна соціальна спільнота з конкретною системою зв’язків і взаємодії між її членами, унікальний суспільний інститут. Знайомство з особливостями процесу соціалізації юнаків та дівчат. Аналіз проблем соціалізації особистості в юнацькому віці.
дипломная работа [678,4 K], добавлен 07.06.2014

4. Особа як суб’єкт політики. Політика і особа війсковослужбовця
Особистість як об’єкт і суб’єкт політики. Проблеми політичної соціалізації особистості. Особливості політичної соціалізації військовослужбовців. Агенти політичної соціалізації. Основні форми політичної участі. Шляхи підвищення політичної соціалізації.
реферат [56,0 K], добавлен 14.01.2009

5. Спорт як фактор соціалізації молоді
Соціологія молоді - як спеціальна галузь соціологічного знання. Предмет і види соціалізації – процесу входження індивіда в соціум, при якому змінюється структура особистості та структура суспільства. Роль спорту у соціалізації сучасної української молоді.
курсовая работа [77,9 K], добавлен 04.12.2011

6. Аналіз впливу інтернет-середовища на процес соціалізації особистості
Теоретичний аналіз проблеми соціалізації особистості, роль спілкування у цьому процесі. Зміст комунікації та взаємодії індивідів в мережі Інтернет. Емпіричне дослідження використання інтернет-спілкування в сучасному суспільстві методом опитування.
курсовая работа [828,4 K], добавлен 20.11.2014

7. Інтеракційні механізми соціалізації учнів середньої школи України
Соціалізуючі функції агентів соціалізації та вплив соціально-демографічних, соціально-статусних та соціально-психологічних чинників на процес їх взаємодії з учнівською молоддю. Вікова динаміка вияву самостійності учнів в опануванні соціальним досвідом.
автореферат [26,5 K], добавлен 11.04.2009

8. Особистість в соціології
Сутність і стадії соціалізації; етапи, агенти, інститути. Поняття адаптації, інтеріоризації; специфіка соціалізації дітей, молоді, дорослих, людей похилого віку. Соціологічна концепція індивіда, людини; віртуальна особистість - феномен сучасної культури.
курс лекций [47,7 K], добавлен 06.04.2012

9. Особистість в системі суспільних зв’язків. Особистість та суспільство
Цілі та категорії соціології особистості, її наукові теорії. Соціальна типологія особистості. Поняття, агенти та інститути соціалізації, її етапи, стадії та фази. Соціальні функції соціального контролю. Типологія та характерні риси соціальних норм.
лекция [1,2 M], добавлен 04.09.2011

10. Соціальний аналіз особистості
Сутність, агенти та етапи соціалізації особистості, її соціальний статус, структура і ролі. Етимологічні особистісні характеристики людини, індивідуальність як характеристика одиничності і своєрідності особи, передумови особистісного самовизначення.
реферат [35,6 K], добавлен 25.11.2010


Другие документы, подобные Вплив релігії на процес соціалізації особистості


Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Релігія як фактор соціалізації особистості

1.1 Сутність процесу соціалізації, її механізми та етапи

1.2 Фактори соціалізації особистості.

1.3 Релігія як фактор соціалізації.

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Специфіка впливу полірелігійного середовища на соціалізацію особистості

2.1 Вплив традиційних релігійних вірувань на процес соціалізації особистості

2.2 Специфіка впливу новітніх релігій на соціалізацію особистості

2.3 Деструктивний вплив тоталітарних культів на особистість

Висновки до розділу 2

Загальний висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність проблеми. Актуальність проблеми релігійної соціалізації для соціального педагога являється невід'ємною частиною його практичної діяльності.

Соціальний педагог повинен осмислити релігійну соціалізацію тому, що вона нині повинна, як мінімум, сформувати в особистості лояльність, почуття власної відповідальності за існуючу систему суспільних відносин, міжконфесійних стосунків, за систему, яка б сприяла толерантності, духовності і консолідації поліетнічного українського суспільства.

Релігійна соціалізація - це процес, за допомогою якого суспільство передає від покоління до покоління систему релігійної орієнтації, знань, настановлень, набутих за період життєтворчості індивіда, нації, людства. Релігійна соціалізація тісно пов'язана з виробленням такого поняття, як „релігієзнавча культура”, оскільки саме вона орієнтує особистість на ознайомлення і засвоєння загальновизнаних релігійних засад, принципів і норм, набутих людством, і тих принципів, які є канонічними в системі функціонування того чи іншого типу релігії.

У період 60-70 років були проведені численні дослідження (В. Г. Пивоваров, А. С. Іванов, А. І. Клібанов, М. Ф. Калашников, В. К. Арсенкін, А. Г. Москаленко, А. А. Чечулін, В. Ф. Миловидов) в галузі соціології релігії, присвячені проблемам релігійності свідомості, мікросередовищі віруючих, діяльності релігійних груп. Розроблений в той період емпіричний інструментарій широко використовується до цих пір, але вже з іншими цілями.

Об'єкт дослідження - релігійна соціалізація особистості.

Предмет дослідження - специфіка впливу релігії на процес соціалізації особистості.

Мета дослідження - виявити специфіку впливу релігії на процес соціалізації особистості.

Завдання дослідження:

1). розкрити сутність процесу соціалізації, її механізми, етапи та фактори;

2). дослідити релігію як фактор соціалізації;

3). дослідити вплив традиційних, новітніх релігій на соціалізацію особистості;

4). дослідити деструктивний вплив тоталітарних культів на особистість.

РОЗДІЛ 1. РЕЛІГІЯ ЯК ФАКТОР СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

1.1 .Сутність процесу соціалізації, її механізми та етапи

Процеси, які зараз позначаються терміном «соціалізація», супроводжують людство з початку його існування. В усі часи різні ідеології, філософські теорії й соціологічні доктрини розглядали логіку формування людини, акцентуючи увагу на якостях, важливих для конкретного історичного періоду. Водночас процеси глобалізації приводили до інтеграції наукового знання, активізували прагнення вчених знайти уніфіковані категорії, що відбивають багатогранність особистості. Такою категорією в суспільних науках, безперечно, є соціалізація, яка зосередила в собі увесь багатогранний процес «входження» людини до суспільства. Сьогодні поняття «соціалізація» використовується як універсальна наукова категорія в філософії, соціології, психології, політології, педагогіці та соціальній педагогіці.

Соціалізація (лат. socialis - суспільний) - процес і результат засвоєння та наступного активного відтворення індивідом соціального досвіду [25].

У процесі соціалізації формуються соціальні якості, цінності, знання, навички людини. Крім того, відбувається перетворення природжених, природних рис, а також засвоєння людиною елементів культури, соціальних норм та цінностей, які існують у суспільстві.

Існують також різні підходи до розгляду механізмів соціалізації.

Французький соціальний психолог Габріель Тард вважав головним наслідування, котре підводив як до психологічних основ (бажанням, біологічними потребами), так і до соціальних факторів (престиж, практична вигода).

У. Бронфенбреннер (США) механізмом соціалізації вважає прогресивну взаємну акомодацію (пристосованість) між активним ростом людської істоти та швидко змінюючих умов, в яких вона живе.

В. Мухіна (Росія) розглядає в якості механізмів соціалізації ідентифікацію та обособление особистості.

О. Петровський (Росія) - закономірну зміну фаз адаптації, індивідуалізації та інтеграції у процесі розвитку особистості.

Механізм соціалізації особистості - поєднання чинників, що характеризують умови соціального середовища, з чинниками, які характеризують індивіда

На думку багатьох вчених існують універсальні механізми соціалізації, які обумовлюють особливості цього процесу у кожної конкретної особистості.

До соціально-психологічних механізмів соціалізації відносять: імпринтінг - фіксування людиною на рецепторному та підсвідомому рівні особливостей об'єктів, що на неї впливають; наслідування - копіювання людиною певних зразків поведінки та діяльності інших; ідентифікація - ототожнення себе з іншими людьми, групою, спільнотою; рефлексія - оцінка особистістю різних проявів свого «Я»; інтеріоризація - процес перетворення зовнішніх, реальних операцій соціальної діяльності у внутрішні, ідеальні, формування внутрішньої структури психіки та свідомості індивіда за допомогою засвоєння знань, соціальних норм і цінностей; екстеріоризація - процес переходу від внутрішньої, психічної діяльності до зовнішньої, практичної.

До соціально-педагогічних механізмів соціалізації А. Мудрик відносить традиційний - засвоєння людиною норм, зразків поведінки, поглядів, стереотипів, які притаманні її найближчому оточенню (сім'я, сусіди, родичі, друзі); інституційний - функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства та різноманітними організаціями, а також засобами масової інформації. В процесі такої взаємодії особистість набуває знань та досвіду соціально схвалюваної поведінки та конфліктного чи безконфліктного дотримання певних соціальних норм; стилізований - діє в межах певної субкультури як комплекс певних цінностей та особливостей поведінки, притаманний для людей певного віку, професії, національної чи соціальної групи, що в цілому впливає на стиль життя та мислення особистості; міжособистісний - функціонує в процесі взаємодії людини з авторитетними для неї особистостями, рефлексивний - тобто, внутрішній діалог, у якому людина розглядає, оцінює, приймає чи не приймає ті чи інші цінності, притаманні різним інститутам суспільства, сім'ї, ровесникам, значимим людям тощо.

Процес соціалізації особистості здійснюється упродовж усього життя людини і має кілька етапів.

На думку вітчизняних соціологів, процес соціалізації особистості складається з двох етанів:

перший етап - первинна соціалізація,

другий - вторинна соціалізація.

Первинна соціалізація відбувається в дитинстві. Це найперша соціалізація, завдяки якій особистість стає повноправним членом будь-якого суспільства, оскільки вона ідентифікує себе з іншими та з суспільством загалом, засвоює соціальні норми, знання, цінності, поступово входить у певну культуру. Орієнтовно первинна соціалізація триває до повноліття особистості.

Вторинна стадія соціалізації - це кожний наступний процес, який допомагає попередньо соціалізованому індивіду входити в нові сектори світу, його інституції. На етапі вторинної соціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та виконує їх у своїй життєдіяльності. Водночас доросла людина поповнює і поглиблює знання, засвоює нові соціально-політичні й моральні норми, поширює соціальний досвід, удосконалює виконання своїх ролей. Поняття вторинної соціалізації введено для того, щоб відокремлювати трансформації особистості в пізніший період (наприклад, професійну) від процесу засвоєння нею елементарних соціальних навичок у дитинстві. При цьому основна увага зосереджена на ситуаціях, коли чітко виявляються і тяжко переживаються особистістю упущення чи неадекватність первинної соціалізації в умовах, що змінюються.

Кожний період характеризується певними ознаками. Так, у дорослому віці соціалізація націлена на зміну поведінки у новій ситуації, а у дитячому віці акцент робиться на формуванні ціннісних орієнтацій. Дорослі, опираючись на власний досвід, здатні лише оцінювати і сприймати їх критично, а діти в змозі лише засвоювати їх. В ранньому віці - процес засвоєння якостей проходить найбільш інтенсивно, і, як правило, - найбільш важливі життєві, базові ознаки, в більш пізньому віці - навпаки.

Соціалізація - як цілеспрямований конструктивний процес - повинна починатися в дитинстві, коли майже на 70% формується людська особистість. Якщо запізнитися, можуть розпочатися незворотні процеси. Саме в дитинстві закладається фундамент соціалізації, водночас - це найбільш незахищений її етап. Процес набуття певних соціальних якостей відбувається за чиєюсь сторонньою допомогою - агентів соціалізації (конкретних людей, які відповідальні за навчання та засвоєння культурних норм та соціальних ролей); інститутів соціалізації (заклади, установи, котрі впливають на процес соціалізації та спрямовують його). Оскільки розрізняють первинну та вторинну соціалізацію, так і агенти та інститути соціалізації поділяються на первинні (безпосереднє і найближче оточення людини: батьки, родина, близькі, друзі, вчителі та ін.), та вторинні (всі ті, хто стоїть у другому, менш важливому ешелоні впливу на людину: представники адміністрації школи, інституту, підприємства, армії, церкви, правоохоронних органів, засобів масової комунікації, різні формальні організації, офіційні заклади) [16].

1.2 Фактори соціалізації особистості

Існує кілька підходів до виділення факторів, що визначають процес соціалізації. Одні вчені вважають, що вирішальний вплив робить внутрішній фактор, тобто генетично обумовлені, фізіологічні й психічні особливості людини. Інші дослідники провідну роль у процесі соціалізації віддають зовнішньому середовищу, розглядаючи процес соціалізації як засвоєння «колективних уявлень», вірувань, емоцій, думок, тобто накопиченого людством досвіду, традицій, звичаїв, через уроджене наслідування. Треті думають, що формування особистості відбувається за рахунок «надбудовування» соціального досвіду над біологічним.

Вітчизняна психологія, бачачи в людині істоту біосоціальну надає вирішального значення в соціалізації особистості соціальним факторам. Але зовнішній соціальний вплив на особистість неодноразово переломлюється через її «внутрішні умови» (С.Л. Рубінштейн), через призму внутрішнього світу людини, його психофізіологічні особливості й придбаний соціальний досвід. Все внутрішнє проявляється й реалізується тільки за допомогою зовнішнього - матеріального й соціального.

Соціальні фактори прийнято розділяти на макро-, мезо- і мікрофактори, що відображають соціально-політичні, економічні, історичні, національні й інші особливості розвитку особистості, у тому числі якість життя, обумовлену станом економіки, екологічну обстановку, наявність екстремальних і інших соціальних обставин.

Макрофактори - це соціальні й природні детермінанти соціалізації особистості, обумовлені її проживанням у складі більших соціальних суспільностей. Терміни «країна», «держава» і «суспільство» прийняті для виділення людей, що проживають у певних територіально-адміністративних границях і об'єднаних між собою в силу історичних, соціально-економічних, політичних і психологічних причин. Специфіка розвитку країни, держави визначає найважливіші особливості соціалізації населення, особливо молоді.

До макрофакторів ставиться також культура як система духовних форм забезпечення життєдіяльності й соціалізації людей. Вона охоплює всі сторони життя людини: біологічну (їжа, сон, відпочинок і т.д.), виробничу (створення засобів матеріального життєзабезпечення), духовну (мова й мовна діяльність, світогляд, культура, естетична діяльність і ін.), соціальну (комунікація, соціальні відносини).

Мезофактори - це детермінанти соціалізації особистості, обумовлені її проживанням у складі суспільностей середньої величини. До них ставиться етнос (нації) - історично сформована на певній території стійка сукупність людей, що володіє єдиною мовою, загальними, відносно стабільними особливостями культури й психіки, загальним самосвідомістю, тобто свідомістю своєї єдності й відмінності від інших. Приналежність до тої або іншої націй, її традиціям багато в чому визначає специфіку соціалізації особистості.

Впливають на процес соціалізації людини й регіональних умов його проживання, які залежать від конкретної частини країни, де вона живе, і вносять свою специфіку в його спосіб життя, звичаї, звички, традиції.

При аналізі процесу соціалізації не можна не враховувати соціально-економічні розходження міста й села, тому тип поселення (сіло, селище, місто-мегаполіс) також надає певну своєрідність соціалізації людей, у них проживаючих.

Мікрофактори - це детермінанти соціалізації особистості, що ставляться до виховання й навчання людей у малих групах (родині, трудовому колективі, релігійній організації, навчальному закладі й т.п.).

Суспільство, у тому числі й окремі його субкультури, впливають на особистість на всіх стадіях її соціалізації. Такий вплив здійснюється або безпосередньо (наприклад, через засоби масової інформації), або через групу, до якої належить людина, через її норми й цінності.

Конкретні групи, у яких особистість прилучається до систем норм і цінностей суспільства, що виступають трансляторами соціального досвіду, називають інститутами соціалізації. Тут термін «інститут» використовується в широкому соціологічному змісті як сформована в суспільстві форма відносин між людьми.

На дотрудовій стадії соціалізації її інститутами є родина й дошкільні дитячі установи. Родина традиційно розглядалася як найважливіший фактор й інструмент соціалізації. Саме тут діти здобувають перші навички взаємодії, освоюють соціальні ролі, приймають вихідні норми й цінності. Тип поводження батьків впливає на формування в дітей образа «Я». Роль родини як інституту соціалізації істотно, залежить від типу суспільства, його традицій і культурних норм від національної й соціальної преналежності, від інших макро- і мезофакторів.

У другому періоді дотрудової стадії соціалізації основним її інститутом є школа, що ще в більшій мері, ніж родина, залежить від суспільства, політичного устрою держави.

Школа забезпечує учневі систематичне утворення, що є найважливіший елемент соціалізації, але школа повинна підготувати людини до життя в суспільстві в цілому. Школа задає дитині образи й зразки громадянина й тим сприяє (або перешкоджає) його входженню в громадське життя. Школа розширює можливості й уміння дитини в сфері спілкування й взаємодії, що виступає як найважливіший момент соціалізації. Привабливість середовища однолітків полягає в тому, що вона відносно незалежна від дорослих, а іноді й суперечить їм.

Інститут школи докладно розглядається в контексті вікової й педагогічної психології (Я.Л. Коломинський, А.С. Чернишов і ін.). Але тут необхідні лонгітюдні й міждисциплінарні дослідження, віднесені до всього комплексу проблем соціалізації.

Це ставиться й до інших інститутів соціалізації: трудовому колективу, референтній групі, різним громадським організаціям.

Будь-який інститут соціалізації несе в собі впливи більше широкої групи або спільності людей через традиції, звичаї, спосіб життя. Особистість формується в цілісному суспільстві: макросередовищі й мікросередовищі, і кожна залишає на індивідуальності свої сліди й важкорозв'язні наслідки [14].

особистість тоталітарний культ релігія

1.3 Релігія як фактор соціалізації

Релігія відіграє дуже важливу роль в житті кожного суспільства вона виступає як мезофактор соціалізації. В межах релігійних віровчень формувались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упорядкування і збереження традицій та звичаїв.

Релігія (від лат. religio - зв'язок) - особлива форма усвідомлення світу, основою якої є віра в надприродне, і яка включає в себе сукупність моральних норм і типів поведінки, обрядів, культових дій та об'єднання людей в організації: церкву, релігійну громаду.

Релігія традиційно відігравала велику роль в житті різних товариств.

У соціалізації підростаючих поколінь релігійні організації були найважливішим - після родини - інститутом. У процесі секуляризації, тобто звільнення суспільства від впливу релігії, її значення падало і в житті суспільства, і в соціалізації дітей. Проте в сучасному світі роль релігії, по-перше, залишається важливою, по-друге, вона різна в залежності від країни і конфесії (віросповідання), по-третє, у деяких країнах її вплив став знову зростати.

У молодіжному середовищі процеси проявляються в трьох, як мінімум, тенденціях. По-перше, зростає релігійність. Збільшилося число юних віруючих, різко зросла кількість хрещень, вінчань, число учасників різних релігійних обрядів. По-друге, партії християнського і особливо ісламського толку серед своїх послідовників мають чимало молодих людей, а в організованих ними масових заходах бере участь відносно багато підлітків. По-третє, серед юнацтва і навіть підлітків зростає інтерес до релігії, який проявляється по-різному, в тому числі і у відвідуванні занять в недільних школах, факультативів з історії релігії.

Взаємодія етнічного та конфесіонального чинників багато в чому визначає специфічність того чи іншого народу, особливість його культури як в історичному аспекті, так і в сучасну епоху. Історичний розвиток людства і сучасна епоха дають різноманітні форми взаємовпливу етносу і релігії. В одних випадках - це поділ етносу за конфесійною ознакою (як, наприклад, у Північній Ірландії на католиків і протестантів), в інших - домінування релігійних ознак аж до утворення етноконфесійної спільноти (меноніти). Можливо також конфліктне протистояння ряду народів один одному за конфесійною ознакою (Індія - Пакистан).

Співвідношення етносу і релігії було різним. На перших етапах культурної історії людства можна говорити про синкретичності, нерозчленованій етнічного і релігійного. На більш пізньому етапі моноетнічних (або етногенетичних) релігій доцільно розглядати взаємодію цих двох феноменів як органічного, взаємодоповнюючого процесу, в якому змістовна сторона релігії має етнічне забарвлення. І нарешті, на етапі панування світових (надетнічні) релігій необхідно відзначити метакультурного, інтегративну функцію релігії по відношенню до етносу. Світові релігії щодо байдужі до етносу, хоча останній прагне дати кожній надетнічної релігії національно-особливого змісту [8].

Висновок до розділу №1

Отже, з розділу №1 ми можемо зробити такі висновки, що в процесі соціалізації формуються соціальні цінності, знання, навички людини. Крім того, відбувається перетворення природжених, природних рис, а також засвоєння людиною елементів культури, соціальних норм та цінностей, які існують у суспільстві.

Існують також різні підходи науковців до розгляду механізмів соціалізації. Процес соціалізації особистості здійснюється упродовж усього життя людини і має кілька етапів.

Соціалізація особистості залежить від величезної кількості різноманітних умов, які впливають на її розвиток. Ці умови називаються факторами соціалізації. Фактори соціалізації умовно можна об'єднати в чотири групи. Перша - мегафактори (мега - дуже великий, загальний) - космос, планета, світ, - що певною мірою через різні групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів планети Земля.

Друга - макрофактори (макро - великий) - країна, етнос, суспільство, держава, - які впливають на соціалізацію всіх, хто проживає в певних країнах.

Третя - мезофактори (мезо - середній, проміжний) - умови соціалізації великих груп людей, класифікованих: за місцевістю і типом поселення, де вони мешкають (регіон, місто, селище, село); за належністю до аудиторії тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення тощо.); за належністю до певних субкультур.

Четверта група - мікрофактори. До них належать сім'я, сусіди, групи однолітків, державні, релігійні та приватні організації, мікросоціум.

Релігія відіграє дуже важливу роль в житті кожного суспільства вона виступає як мезофактор соціалізації. В межах релігійних віровчень формувались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упорядкування і збереження традицій та звичаїв.

Релігія традиційно відігравала велику роль в житті різних товариств.

У соціалізації підростаючих поколінь релігійні організації були найважливішим - після родини - інститутом. У процесі секуляризації, тобто звільнення суспільства від впливу релігії, її значення падало і в житті суспільства, і в соціалізації дітей. Проте в сучасному світі роль релігії, по-перше, залишається важливою, по-друге, вона різна в залежності від країни і конфесії (віросповідання), по-третє, у деяких країнах її вплив став знову зростати.

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ВПЛИВУ ПОЛІРЕЛІГІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА НА СОЦІАЛІЗАЦІЮ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Вплив традиційних релігійних вірувань на процес соціалізації особистості

Релігія є необхідним складовим елементом суспільного життя, в тому числі духовної культури суспільства. Вона виконує в суспільстві низку важливих соціокультурних функцій. Однією з таких функцій релігії є світоглядна, або смислополагающая. У релігії як формі духовного освоєння світу, здійснюється уявне перетворення світу, його організація у свідомості, в ході якої виробляється певна картина світу, норми, цінності, ідеали та інші компоненти світогляду, що визначають ставлення людини до світу і виступають як орієнтири і регуляторів його поведінки.

Найважливішою метою релігійних організацій є нормативне вплив на їх членів, формування в них певних цілей, цінностей, ідеалів. Здійснення цих цілей досягається за допомогою виконання ряду функцій: 1) Вироблення систематизованого віровчення; 2) Розробка систем його захисту та виправдання; 3) Керівництво та здійснення культової діяльності; 4) Контроль та здійснення санкцій за виконанням релігійних норм; 5) Підтримка зв'язків зі світськими організаціями , державним апаратом.

Важливим елементом релігійного комплексу є церква - один із соціальних інститутів, що володіють низкою характерних ознак. Перш за все, це наявність професійного духовенства, яке формується по ієрархічній системі. Наприклад, християнська церква з перших століть свого існування побудувала свою ієрархію за «феодальному зразку». Крім усього цього, церква виступає і як юридична особа, що володіє певною власністю, яка складає економічну основу її існування. Для церкви типово також наявність чітко розробленої догматики і деталізованого культу. У церковній організації виділяються дві основні соціальні групи: 1) клір - служителі церкви, священики і 2) миряни - рядові члени церкви.

Священнослужителі, таким чином, становлять особливу статусну групу, покликану забезпечувати відправлення релігійного культу і контролювати діяльність церковного приходу, місцевої релігійної громади. Управлінську діяльність в церковній організації здійснюють священнослужителі вищої ієрархії - єпископи, патріархи та ін Треба відзначити, що не всі релігійні об'єднання визнають необхідність церковної ієрархії. Баптисти, наприклад, заперечують поділ віруючих на клір та мирян, вважаючи, що кожний віруючий має здатність здійснювати богослужіння, тобто бути священиком.

Релігія є необхідним складовим елементом суспільного життя, в тому числі духовної культури суспільства як орієнтири та регуляторів її поведінки. У розвинутій формі релігійні організації представляють собою складну централізовану і ієрархічну систему - церква. Церква, як суспільно-історична освіта - один з найважливіших соціальних інститутів. І тому вона може і повинна бути піддана аналізу з позицій соціології. Соціологія релігії - це один з напрямків соціології, об'єктом дослідження якого є різні релігійні феномени, в тому числі і церква. Її основоположниками вважаються Е. Дюркгейм і М. Вебер. Дюркгейм започаткував традицію функціонального вивчення релігії як «колективного уявлення », що втілює систему вірувань і дій, санкціонованих суспільством. М. Вебер розглядав релігію як певний мотив соціальної дії, дослідив її роль в процесі великих суспільних перетворень.

Людина, що живе в релігійному середовищі, ще з раннього дитинства дізнається про існування Бога, що вона - творіння Бога. Проте релігія - це не тільки знання про існування Бога, але й побудова певних відносин з Творцем. Сюди входять відносини поклоніння Йому, визнання Його як Всезнаючого, Всемогутнього, найвищого для себе авторитету. Крім того, з цим визнанням пов'язане виконання певних дій: молитви, добрі вчинки, подання милостині. Отже, релігія - це не просто знання про Бога, не просто констатація своєї віри в Нього, але це й відносини з Богом.

Наприклад, віруючий сприймає всі події як промисел Божий і у зв'язку з цим проявляє терпіння, коли трапляється біда, і дякує Господові у разі благої вісті. Віруюча людина прагне стати такою, якою хоче її бачити Творець. Все, що Богом заборонено, стає для неї неприпустимим, а все проголошене Богом як дозволене й заохочуване стає для неї прийнятним.

Релігія формує в людині інтенсивну мотивацію для здійснення добра. Цьому сприяє вчення про Судний День і потойбічне життя. Релігія формулює чіткі причини, через які людина має чинити добро. Вона дає людині сенс життя, робить осмисленим кожен вчинок. Для людини, що не вірить в Судний День і потойбічне життя, не має значення, як прожити життя (як Гітлер чи як праведник), оскільки всі її справи приречені на небуття. Жодна інша ідеологія не може повноцінно пояснити, для чого людині необхідно поводитися позитивно, якщо вона помре і всі її справи ніяк не позначаться на її долі після смерті.

Вчення про потойбічне життя формує в людині прагнення до усвідомленої доброчинної поведінки. Воно закликає її чинити справедливо, навіть якщо цього ніхто не бачить і їй не загрожують негативні наслідки неправедної поведінки. Проте це все відбувається тільки у випадках, коли людина щиро дотримується релігійних приписів, справді вірить в них [20].

2.2 Специфіка впливу новітніх релігій на соціалізацію особистості

Двадцяте століття істотно змінило уявлення про релігії. Крім реформаторських змін в ортодоксальних релігіях, появи нових релігійних систем зазнали істотних змін самі форми релігійності.

Причини, які зумовили виникнення „нових релігій”, стали не тільки рушієм їх розвитку й великої популярності серед населення. Вони отримали не тільки широке розповсюдження на всіх континентах, але й щороку чисельно зростають. Так, за даними „Енциклопедії Британки” (1996), у 1995р. в світі нараховувалось 121 млн. 297 тис. прихильників „нових релігій” та близько 1 млн. - потенціальних послідовників, тобто 2% всього населення планети - прибічники „нових релігій”. Якщо з 1980 по 1993рр. приріст прихильників становив 33%, то за прогнозами, до 2006р. зростання складе 67% при 20% зростанні населення. У жодній з давно існуючих релігій таких змін не очікується. Існує думка про „наступ деструктивних культів”, їх претензії на канонічний простір традиційних та історичних релігій. Ця думка не обґрунтована, оскільки, як показують дослідження, з усіх, хто з цікавості, а не з релігійних переконань приходить у нерелігійні громади, залишається не більше 0,4%.

У сучасній соціології виділяють чотири типи релігійних організацій:

* церква,

* деномінація,

* секта,

* харизматична громада.

Проте спостереження за сучасними релігійними громадами дає можливість виділити додаткові типи релігійних організацій:

Сімейна група (осередок) - являє собою структурний підрозділ церков (в основному харизматичних), яка не має власного юридичного статусу, в якому певна кількість учасників (до 10-15) здійснюють види релігійної діяльності не вимагають великої кількості учасників: обговорення священних текстів і прослуханих проповідей , спільні моління, розбір поведінки учасників і т.д. Іноді в подібних групах практикується фінансова чи інша взаємодопомога.

Група за інтересами являє собою об'єднання невеликої кількості членів, яка не має соціальної структури і харизматичного лідера. Такого роду релігійні організації існують недовго, перетворюючись на харизматичну групу або розпадаючись.

Цікаво, що часто члени подібних груп не усвідомлюють свою систему як релігійну, незважаючи на те, що вона володіє всіма ознаками релігії, що породжує низку правових питань. Значна кількість подібних груп не зареєстровані або зареєстровані як громадських організацій.

Значимість подібного роду організацій можна було б недооцінювати, якщо забути, що сумно відоме Біле братство починалося саме як група за інтересами.

Напіввійськові організації. Спроби структурувати релігійну систему на зразок військових відомі досить давно. Досить згадати лицарські ордени, секту асасінов і т.д. Однак аналогічні організації в наш час мають певні особливості. Перш за все, організація не має над людиною юридичної влади, подібно до того, як це було в перерахованих вище релігійних системах минулого чи сучасної армії. Швидше військова організація являє собою таку собі гру, яка містить іграшки: форму, прапори, атрибутику; ігрові форми поведінки такі як гра «начальник-підлеглий», «парад» і т.д.

Яскравим прикладом напіввійськової організації є саєнтологічна церква вищої структурою якої є так звана Морська організація для члени якої носять форму, мають звання і т.д.

Асоціації - об'єднання кількох релігійних громад з метою здійснення спільної діяльності. Крім того, що асоціація може виступати як єдина структура в світського життя, все частіше спостерігаються приклади спільних молінь представників різних церков, що і дозволяє говорити про асоціації як окремою формою релігійних організацій [21].

2.3 Деструктивний вплив тоталітарних культів на особистість

Досить актуальною темою на даний момент є вплив тоталітарних культів на особистість. Основна проблема в Україні - те, що немає чітко прописаного законодавчого поняття, що таке тоталітарний або деструктивний релігійний культ. У законодавстві також немає чіткої відповіді: можна чи не можна реєструвати подібні культи. Тому одним із наших завдань є внесення пропозицій до державних установ і законодавчих органів щодо регламентації діяльності релігійних та релігійно-філософських течій.

Тоталітарний культ - це деструктивний культ із високим ступенем авторитарності та використання контролю над свідомістю у формі крайніх та неетичних психологічних технік маніпулювання для вербовки чи втримування своїх членів. При цьому для контролю над свідомістю використовують контроль поведінки адепта, інформаційний контроль, контроль мислення та емоційний контроль.

Методів контролю над свідомістю та поведінкою є багато.

Одним із різновидів контролю поведінки виступає метод регулювання кола осіб, із якими спілкується представник тої чи іншої течії. Людині просто говорять: у тебе погані друзі, вони на тебе погано впливають, відходь від них і спілкуйся тільки з єдиновірцями. У результаті - людина починає втрачати необхідні зв'язки зі соціумом.

Для інформаційного контролю над людиною обмежують її доступ до альтернативних джерел інформації. З іншого боку, широко використовують пропаганду світогляду та трактування тих чи інших подій, прийнятих в межах релігійного культу.

Що стосується емоційного контролю, то для цього з одно боку використовують почуття страху, а з іншого - позитивні емоції. У якості джерела страху в першу чергу застосовують твердження про кінець світу, який має наступити найближчим часом. І єдиний спосіб, який пропонують для того, щоб його пережити - це стати вірним адептом культу. Замість того, щоб звертати увагу на відносини людини з Богом, керівники культів звертають увагу своїх членів на відносини з культом. У якості позитиву називають те, що треба лише залишитись вірним культу - і тоді зможеш пережити кінець світу та мати життя у світі без зла.

Ці культи завдають великої шкоди, перш за все, страждає родина. Якщо один із подружжя є адептом культу, а другий - ні, то виникають постійні конфлікти між ними, оскільки адепт буде завжди нав'язувати свою думку про ті або інші речі. Коли другий член подружжя не погоджується з поглядами першого, то родина руйнується.

Також досить актуальною темою є негативний характер впливу сект та новітніх релігійних об'єднань на свідомість людини.

В останні десятиліття в Україні набули широкого розповсюдження різноманітні секти та новітні релігійні утворення, які ставлять перед собою мету задіяти якомога більше адептів. Власне, українське суспільство, яке перебуває у стані духовної кризи, стає сприятливим ґрунтом для їх появи та доволі плідної діяльності, результатом якої є трансформація від традиційної для українського народу християнської системи світобачення до псевдорелігійної та навіть псевдонаукової ідеології. Дослідження впливу сект та новітніх релігійних утворень на свідомість народу за таких умов постає доволі актуальним. Проблема впливу сект достатньо всебічно досліджена у працях зарубіжних авторів, серед яких варто назвати англійських дослідниць Айлін Баркер, В. Байєр-Катте та російського вченого Олександра Дворкіна. В українській науці проблема впливу сект на суспільну свідомість досліджена недостатньо.

З точки зору соціології релігії секти можна визначити як адекватні суспільні структури меншості (Бергер), оскільки вони змушені до відокремлення серед оточення як малі замкнені групи, щоб зберегти своє відмінне визначення дійсності. Мала чисельність секти є суспільним і психологічним наслідком її відходу від офіційної доктрини Церкви.

Варто звернути увагу на те, що перераховані вище релігії є суспільно схвалюваними, і мати до них відношення престижно. Інша справа, якщо людина є членом будь-якої секти. Відкрито він про це говорити не може, інакше відразу ж зіткнеться з ворожим ставленням оточуючих. Але ж релігія, нехай і не схвалюється широкою громадськістю, є стрижнем особистості віруючого. Таке протиріччя закономірно має великий вплив на соціалізацію, що виражається в прагненні піти від суспільства, обмежити своє спілкування тільки членами секти, а це заважає повноцінній соціалізації особистості в суспільстві. Вплив приналежності людини до релігійної секти на процес її соціалізації ми розглянемо на прикладі Церкви Ісуса Христа Святих

Останніх Днів (ЦІХСОД). Ця стаття заснована на теоретичному аналізі інформації про ЦІХСОД як фактора соціалізації і проведеному нами дослідженні в Ботанічному приході даної релігійної організації.

Щоб зрозуміти специфіку секти як фактора соціалізації, розглянемо її відмінні ознаки. У згаданому словнику «Релігієзнавство» сказано: «Існуючі ознаки релігійних сект, що відрізняють їх від церкви - неприйняття світу, добровільне і свідоме вступ (звернення), відсутність бюрократичної організації, менш формалізоване і більше емоційне богослужіння. Поряд з цими ознаками релігійної секти властиве прагнення вдосконалити або видозмінити деякі положення віровчення або обрядової практики «історичних релігій» (М. Вебер) [18].

Висновки до розділу 2

Отже, можна зробити такі висновки, що релігія є необхідним складовим елементом суспільного життя, в тому числі духовної культури суспільства як орієнтири та регуляторів її поведінки. У розвинутій формі релігійні організації представляють собою складну централізовану і ієрархічну систему - церква. Церква, як суспільно-історична освіта - один з найважливіших соціальних інститутів. І тому вона може і повинна бути піддана аналізу з позицій соціології. Соціологія релігії - це один з напрямків соціології, об'єктом дослідження якого є різні релігійні феномени, в тому числі і церква. Її основоположниками вважаються Е. Дюркгейм і М. Вебер. Дюркгейм започаткував традицію функціонального вивчення релігії як «колективного уявлення », що втілює систему вірувань і дій, санкціонованих суспільством. М. Вебер розглядав релігію як певний мотив соціальної дії, дослідив її роль в процесі великих суспільних перетворень.

Причини, які зумовили виникнення „нових релігій”, стали не тільки рушієм їх розвитку й великої популярності серед населення. Вони отримали не тільки широке розповсюдження на всіх континентах, але й щороку чисельно зростають.

Досить актуальною темою на даний момент є вплив тоталітарних культів на особистість. Основна проблема в Україні - те, що немає чітко прописаного законодавчого поняття, що таке тоталітарний або деструктивний релігійний культ. У законодавстві також немає чіткої відповіді: можна чи не можна реєструвати подібні культи. Тому одним із наших завдань є внесення пропозицій до державних установ і законодавчих органів щодо регламентації діяльності релігійних та релігійно-філософських течій.

Загальний висновок

1) Соціалізація (лат. socialis - суспільний) - процес і результат засвоєння та наступного активного відтворення індивідом соціального досвіду.

У процесі соціалізації формуються соціальні якості, цінності, знання, навички людини. Крім того, відбувається перетворення природжених, природних рис, а також засвоєння людиною елементів культури, соціальних норм та цінностей, які існують у суспільстві.

До соціально-педагогічних механізмів соціалізації А. Мудрик відносить традиційний - засвоєння людиною норм, зразків поведінки, поглядів, стереотипів, які притаманні її найближчому оточенню (сім'я, сусіди, родичі, друзі); інституційний - функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства та різноманітними організаціями, а також засобами масової інформації. В процесі такої взаємодії особистість набуває знань та досвіду соціально схвалюваної поведінки та конфліктного чи безконфліктного дотримання певних соціальних норм; стилізований - діє в межах певної субкультури як комплекс певних цінностей та особливостей поведінки, притаманний для людей певного віку, професії, національної чи соціальної групи, що в цілому впливає на стиль життя та мислення особистості; міжособистісний - функціонує в процесі взаємодії людини з авторитетними для неї особистостями, рефлексивний - тобто, внутрішній діалог, у якому людина розглядає, оцінює, приймає чи не приймає ті чи інші цінності, притаманні різним інститутам суспільства, сім'ї, ровесникам, значимим людям тощо.

На думку вітчизняних соціологів, процес соціалізації особистості складається з двох етанів:

перший етап - первинна соціалізація,

другий - вторинна соціалізація.

Первинна соціалізація відбувається в дитинстві. Це найперша соціалізація, завдяки якій особистість стає повноправним членом будь-якого суспільства, оскільки вона ідентифікує себе з іншими та з суспільством загалом, засвоює соціальні норми, знання, цінності, поступово входить у певну культуру. Орієнтовно первинна соціалізація триває до повноліття особистості.

Вторинна стадія соціалізації - це кожний наступний процес, який допомагає попередньо соціалізованому індивіду входити в нові сектори світу, його інституції. На етапі вторинної соціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та виконує їх у своїй життєдіяльності. Водночас доросла людина поповнює і поглиблює знання, засвоює нові соціально-політичні й моральні норми, поширює соціальний досвід, удосконалює виконання своїх ролей. Поняття вторинної соціалізації введено для того, щоб відокремлювати трансформації особистості в пізніший період (наприклад, професійну) від процесу засвоєння нею елементарних соціальних навичок у дитинстві. При цьому основна увага зосереджена на ситуаціях, коли чітко виявляються і тяжко переживаються особистістю упущення чи неадекватність первинної соціалізації в умовах, що змінюються.

Соціальні фактори прийнято розділяти на макро-, мезо- і мікрофактори, що відображають соціально-політичні, економічні, історичні, національні й інші особливості розвитку особистості, у тому числі якість життя, обумовлену станом економіки, екологічну обстановку, наявність екстремальних і інших соціальних обставин.

2) Релігія відіграє дуже важливу роль в житті кожного суспільства вона виступає як мезофактор соціалізації.

Релігія - особлива форма усвідомлення світу, основою якої є віра в надприродне, і яка включає в себе сукупність моральних норм і типів поведінки, обрядів, культових дій та об'єднання людей в організації: церкву, релігійну громаду

Релігія традиційно відігравала велику роль в житті різних товариств.

У соціалізації підростаючих поколінь релігійні організації були найважливішим - після родини - інститутом. У процесі секуляризації, тобто звільнення суспільства від впливу релігії, її значення падало і в житті суспільства, і в соціалізації дітей. Проте в сучасному світі роль релігії, по-перше, залишається важливою, по-друге, вона різна в залежності від країни і конфесії (віросповідання), по-третє, у деяких країнах її вплив став знову зростати.

3) Релігія є необхідним складовим елементом суспільного життя, в тому числі духовної культури суспільства як орієнтири та регуляторів її поведінки. У розвинутій формі релігійні організації представляють собою складну централізовану і ієрархічну систему - церква. Церква, як суспільно-історична освіта - один з найважливіших соціальних інститутів.

Релігія формує в людині інтенсивну мотивацію для здійснення добра. Цьому сприяє вчення про Судний День і потойбічне життя. Релігія формулює чіткі причини, через які людина має чинити добро. Вона дає людині сенс життя, робить осмисленим кожен вчинок. Для людини, що не вірить в Судний День і потойбічне життя, не має значення, як прожити життя (як Гітлер чи як праведник), оскільки всі її справи приречені на небуття. Жодна інша ідеологія не може повноцінно пояснити, для чого людині необхідно поводитися позитивно, якщо вона помре і всі її справи ніяк не позначаться на її долі після смерті.

Двадцяте століття істотно змінило уявлення про релігії. Крім реформаторських змін в ортодоксальних релігіях, появи нових релігійних систем зазнали істотних змін самі форми релігійності.

Причини, які зумовили виникнення „нових релігій”, стали не тільки рушієм їх розвитку й великої популярності серед населення. Вони отримали не тільки широке розповсюдження на всіх континентах, але й щороку чисельно зростають. Так, за даними „Енциклопедії Британки” (1996), у 1995р. в світі нараховувалось 121 млн. 297 тис. прихильників „нових релігій” та близько 1 млн. - потенціальних послідовників, тобто 2% всього населення планети - прибічники „нових релігій”. Якщо з 1980 по 1993рр. приріст прихильників становив 33%, то за прогнозами, до 2015 р. зростання складе 67% при 20% зростанні населення. У жодній з давно існуючих релігій таких змін не очікується. Існує думка про „наступ деструктивних культів”, їх претензії на канонічний простір традиційних та історичних релігій. Ця думка не обґрунтована, оскільки, як показують дослідження, з усіх, хто з цікавості, а не з релігійних переконань приходить у нерелігійні громади, залишається не більше 0,4%.

4) Досить актуальною темою на даний момент є вплив тоталітарних культів на особистість. Основна проблема в Україні - те, що немає чітко прописаного законодавчого поняття, що таке тоталітарний або деструктивний релігійний культ. У законодавстві також немає чіткої відповіді: можна чи не можна реєструвати подібні культи. Тому одним із наших завдань є внесення пропозицій до державних установ і законодавчих органів щодо регламентації діяльності релігійних та релігійно-філософських течій.

Тоталітарний культ - це деструктивний культ із високим ступенем авторитарності та використання контролю над свідомістю у формі крайніх та неетичних психологічних технік маніпулювання для вербовки чи втримування своїх членів. При цьому для контролю над свідомістю використовують контроль поведінки адепта, інформаційний контроль, контроль мислення та емоційний контроль.

Методів контролю над свідомістю та поведінкою є багато.

Одним із різновидів контролю поведінки виступає метод регулювання кола осіб, із якими спілкується представник тої чи іншої течії. Людині просто говорять: у тебе погані друзі, вони на тебе погано впливають, відходь від них і спілкуйся тільки з єдиновірцями. У результаті - людина починає втрачати необхідні зв'язки зі соціумом. Для інформаційного контролю над людиною обмежують її доступ до альтернативних джерел інформації. З іншого боку, широко використовують пропаганду світогляду та трактування тих чи інших подій, прийнятих в межах релігійного культу.

Список використаної літератури

1. Академічне релігієзнавство - Київ. 2000 р.

2. Андреєнкова Н.В. Проблема социализации личности-М., 1970.- с. 405

3. В.І. Лубский - Релігієзнавство - Київ, 1997 р.

4. В.І. Лубский, В.І. Теремко, М.В. Лубська - релігієзнавство підручник - Київ “Академвидав”. 2006 р.

5. Гараджа В.И. Соціологія релігії. М., 1996 р.

6. Гараджа В.И. Социология религии. М., «Аспект-пресс». 1996. С. 6 - 15.

7. Докаш В.І., Лешан В.Ю. Загальне релігієзнавство: Навчальний посібник. Чернівці, 2005

8. Дулуман Є. К. Релігія як соціально-історичний феномен. -- К., 1994.

9. Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство: Навчальний посібник. - Київ, 2004

10. Кон И.С. Социология личности. - М.: 1967.-С.314

11. Кондратьев Ю. История и Вероучение секты мормонов.

12. Лобовик Б. А. Религия как социальное явление. -- К., 1982.

13. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Підручник. - Київ, 2004

14. Лукашевич М.П. "Соціалізація" - К., 1998.-С.210

15. Митрохин Л. Религии „Нового века”. - Москва, 1985

16. Мудрик А.В. - Социальная педагогика. - М., - 2002.

17. Мчедлов М.П. О религиозности российской молодежи // Социс 1998 №6 С. 107-111

18. Нові релігійні течії та організації в Україні/ Упорядник Л.Филипович. - Київ, 1997

19. Психологія. З викладом основ психології релігії / Під ред. о. Юзефа Макселона. Пер. з пол. Т. Чорновіл. - Львів: „Свічадо”, 1998. - 275 с.

20. Радугин А.А. Введення в религиоведение. М., 2001 р.

ред. В.І.Гараджі. М., 1994. Ч.I-II, 2-е изд. 1996 р.

21. Релігія і суспільство. Хрестоматія по соціології релігії. Під загальною

22. Сафронов А. Г. Психология религии: Монографія. - К.: Ника - Центр, 2002. - 224 с.

23. Сейко Н.А. Соціальна педагогіка: Методичний посібник. - Житомир: Житомир. держ.пед. ун-т,2002 - 260с.

24. Сорокин П. Социокультурная динамика и религия. Кризис нашего времени //Человек. Цивилизация. Общество. -- М., 1992.

25. Соціальна педагогіка: категорії і поняття: Словник автори укладачі Сейко Н.А., Коляденко С.М. - Житомир, 2005. - 71с.

26. Сухов А. Д. Религия как общественннй феномен. -- М., 1973.

27. Суятінова Л. О. Молодь, релігія і трансформація суспільства Соціальна психологія. Український науковий журнал. - №1 (9), 2005 р. - 120

28. Тришин А.Ф. Світові релігії і релігійні пам'ятники. М.-Брянск, 1997 р.

29. Черній А.М. Релігієзнавство: Посібник. - Київ, 2003

30. Ю.А. Калінін, Харьковщенко Релігієзнавство підручник - Київ “Наукова думка” 2002 р.

31. Яблоков И. Н. Социология религии. - М.: Прогресс, 1988.- 256 с.

Размещено на Allbest.ru


курсовая работаВплив релігії на процес соціалізації особистості скачать курсовая работа "Вплив релігії на процес соціалізації особистості" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов