Соціальний аналіз особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія державного управління

при Президентові України

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Факультет соціально-економічного управління

Кафедра соціальної і гуманітарної політики

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Соціологія»

на тему: «Соціальний аналіз особистості»

Харків - 2017

Вступ

Елементами соціальних систем є люди. Входження людини в суспільство відбувається через різноманітні соціальні спільноти: групи, інститути, організації та системи прийнятих у суспільстві норм і цінностей (культуру). Внаслідок цього людина залучена до багатьох соціальних систем, кожна з яких справляє на неї системоформуючий вплив. Вона стає не тільки елементом соціальної системи, а системою, що має складну структуру.

Будь-які соціальні утворення неможливо уявити без людини, її активної творчої діяльності, одним з наслідків якої і є соціальні спільноти. Адже людина як істота соціальна на основі соціальних зв'язків і взаємодії творить групи, колективи, об'єднання, а згодом і спільноти. Саме особистість з'єднує всі ланки суспільного життя: макро-, мезо- і мікросередовища, робить їх полем власної творчої активності та осередком розгортання внутрішніх потенцій.

У соціології особистість розглядається не як продукт природи, а передусім як сукупність суспільних відносин, продукт суспільства.

1. Сутність соціологічного підходу до поняття особистості

Сьогодні, коли розвиток суспільства дедалі більше визначається неречовими чинниками, а серед існуючих видів капіталу одним з найважливіших називають людський капітал, закономірним є зростання наукового інтересу до поняття людської особистості.

Специфіка соціологічного підходу до поняття особистості полягає в тому, що воно досліджується крізь призму соціальних відносин, взаємозв`язку людини та суспільства. Адже саме людина є ключовим суб`єктом соціальних відносин. Її діяльність має цілепокладаючий характер, мотивується ціннісними орієнтирами. Відтак соціологію особистості можна визначити як галузеву соціологічну теорію, що вивчає особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин.

Оскільки людина включається в суспільне життя через соціальні спільноти, поняття особистості в соціології розкривається через логічне розгортання низки понять, зокрема, людини, індивіда, індивідуальності.

Поняття людини вказує на загальну родову ознаку. Людина є істотою водночас біологічною та соціальною. Основою соціальної природи людини є її біологічна природа.

Поняття індивід віддзеркалює входження людини до соціальних спільнот. Індивід є окремим представником соціальної спільності. Індивідуальність віддзеркалює сукупність відмінностей людини від 38 інших індивідів. Вона виявляє себе в процесі спілкування з іншими людьми, а отже, в процесі соціальної комунікації.

Поняття особа віддзеркалює людину, яка втілює суспільні відносини та намагається в міру своїх сил і здібностей впливати на них.

Відтак особистість - це конкретна людина як система стійких якостей, властивостей, що реалізуються в процесі становлення соціальних зв'язків, в соціальних інститутах, культурі, тобто в соціальному житті.

Але подальший технологічний розвиток цивілізації вплинув на умови розвитку особистості. Вчені відзначали зростаючий конфлікт між суспільством та особистістю. З. Фрейд ставив зростання психозу в залежність від того, що суспільство накладає всілякі табу на людину. Вже згадуваний Е. Дюркгейм досліджував феномен самовбивства. Невротизм в суспільстві вивчався філософами-неомарксистами. У 1970-х рр. соціопсихолог В. Франкл відзначав перетворення на хворобу такого явища як «недільний невроз», що полягає у неспроможності людини зайняти себе у вихідні дні. Отже, консерватизм людської природи, відставання прогресу людської натури від прогресу технологічного часто ведуть до того, що людина не здатна пристосуватися до нових умов.

Враховуючи особливості відносин особистості та суспільства в сучасну пору, можна дійти висновку, що в соціологічному підході до вивчення особистості слід виокремити статичні та динамічні аспекти. Тому предметом соціології особистості виступають:

а) соціальна сутність людини;

б) становлення особистості у процесі соціального життя.

2. Рольові концепції особистості

Будь-якій системі властиві, з одного боку, внутрішні зв`язки між елементами, які її складають, з іншого - зв`язки з навколишнім середовищем. Не є винятком і особистість як система стійких якостей та властивостей людини. Тому соціологічні концепції особистості можна умовно поділити на дві групи, які характеризують особистість як рольову характеристику людини, а також як її сутнісну характеристику.

Соціальна роль є фіксацією становища, яке займає людина в системі суспільних відносин. Вказуючи на соціальну роль, суспільство відносить людину до певної соціальної групи.

Соціальна роль визначається насамперед соціальним статусом людини. Соціальний статус - це місце особи в суспільній ієрархії. Критеріями статусу є влада, фінансові ресурси, вік, освіта, професійна спеціалізація, знання, етносоціальне походження тощо. Статуси розрізняються залежно від способу одержання. Вони бувають вродженими та набутими. В сталому суспільстві зростає роль вроджених статусів, натомість, коли суспільство проходить етап становлення, більш вагомими стають набуті статуси. Можливість змінити соціальний статус фіксується в понятті соціальної мобільності.

Поняття соціальної ролі характеризується нормами, тобто вимогами, які ставляться до її носіїв. Соціальна спільнота очікує від носіїв соціальної ролі виконання цих норм. Тому соціальну роль прийнято розглядати в аспектах рольового очікування та рольового виконання.

Враховуючи особливості розвитку суспільства, слід звернути увагу на те, що особистість, приймаючи соціальну роль, не стає пасивним об`єктом впливу, змушеним лише сприймати норми виконання ролі, які регламентовані без її участі. Особистість впливає на характеристику соціальної ролі, формування нових норм, видозміну існуючих.

Хоча рольова концепція формально віддзеркалює зовнішнє поводження людини, вона водночас приділяє значну увагу внутрішньому світові людини. Адже виконання соціальних ролей вимагає від людини певних внутрішніх якостей та властивостей.

3. Соціологічна структура особистості

Особистість, взаємодіючи із суспільством, виявляє свої характерні риси: самосвідомість, цінність орієнтації, соціальні відносини, автономність, внутрішню духовну структуру (потреби, інтереси, цінності, мотиви, соціальні норми, переконання, світоглядні принципи, смаки, звички та ін.). Соціологічний підхід до структури особистості враховує передусім особливості й механізми її соціальної поведінки. Вона має певні спонукальні чинники, до яких належать потреби та інтереси.

Найважливішим критерієм аналізу особистості є потреби - внутрішні стимули її активності, те, що забезпечує її існування і самозбереження. Американський соціолог Абрахам-Харолд Маслоу (1908-1970) виробив ієрархічну теорію потреб, поділивши їх на базові (постійні) та похідні (змінювані). Базові потреби розташовуються, згідно з принципом ієрархії, у висхідному порядку від нижчих (переважно матеріальних) до вищих (переважно духовних):

- фізіологічні та сексуальні потреби (у відтворенні людей, їжі, диханні, русі, одязі, житлі, відпочинку);

- екзистенціальні (у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

- соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у суспільній трудовій діяльності);

- престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні й високому статусі в суспільстві);

- духовні (у самовираженні через творчість).

Перші дві групи потреб Маслоу вважав первинними і вродженими, інші - набутими, наголошуючи на тенденції зростання потреб, заміни первинних набутими людиною.

Потреби відображають об'єктивну залежність людини від зовнішнього світу, соціального середовища. Їх ще класифікують на природні та соціальні (створенні суспільством). Природні потреби характеризують людину як біологічну істоту (потреба одягу, житла, їжі тощо), соціальні - продуктом суспільного життя, рівня розвитку людини (потреби духовної культури, спілкування з іншими людьми, необхідність трудової діяльності). З розвитком суспільства, набуття ним цивілізованих форм природні потреби людини соціологізуються. Це означає, що цивілізована людина потребує певного типу житла й одягу, їжі певної якості, що зумовлено конкретно-історичним розвитком суспільства, національними традиціями, релігією, моральними нормами.

Мал.1 Піраміда Маслоу

Тісно пов'язаний з потребою інтерес. Він також має об'єктивно-суб'єктивну природу і є усвідомленням потреб. Потреби й інтереси виступають об'єктивною стороною діяльності й поведінки особи. Разом вони є основою ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки. Суть соціологічного підходу до проблеми цінностей полягає в з'ясуванні їх ролі як з'єднувальної ланки між поведінкою особистості, з одного боку, та соціальними групами, спільнотами і суспільством - з іншого.

Цінність - суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних рис.

Звичайно, індивід оцінює предмет, не співвідносячи його зі своїми потребами та інтересами, а крізь призму існуючих у суспільстві ціннісних критеріїв, уявлень про справедливе, прекрасне, корисне тощо. Сукупність індивідуальних і суспільних, особистих, групових і спільнісних, засвоєних особистістю цінностей формує систему ціннісних орієнтацій, якими вона керується у житті.

Ціннісні орієнтації - соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості і поділяються нею.

Особистість є не тільки наслідком, а й причиною соціально значущих дій в певному соціальному середовищі. Економічні, політичні, ідеологічні та соціальні відносини певних історичних типів суспільства виявляються по-різному, визначаючи соціальну якість кожної людини, зміст і характер її практичної діяльності. Саме в процесі діяльності людина, з одного боку, інтегрує соціальні відносини навколишнього середовища, з іншого - виробляє своє особливе ставлення до зовнішнього світу. Вони виявляються в діяльності як особисте ставлення до дійсності. Соціальні відносини особистості виявляються в її діяльності й поведінці.

Кожна людина має власні ідеї, мету, думки і почуття. Ці індивідуальні якості визначають зміст і характер її поведінки. Однак для соціології істотне значення мають не індивідуальні, а соціальні думки і почуття людей, що виявляються в їхніх діях. Об'єктом соціологічних досліджень є не інтереси і відносини людей, що володіють спільними соціальними характеристиками і живуть у схожих умовах, виконують соціальні дії у конкретних історичних умовах. Підстави для соціальної типологізації особистостей можуть бути найрізноманітніші, в тому числі системи потреб, соціальних інтересів, ціннісних орієнтацій тощо. Найважливіші з них - статус і роль в системі соціальних відносин.

Соціальний тип особистості - результат взаємодії історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей людини як істоти соціальної.

Соціологія виокремлює такі типи особистості:

- ідеальний - втілює в собі особливості соціального ідеалу певного суспільства;

- нормативний - репрезентує сукупність якостей особистості, необхідних для розвитку даного суспільства;

- реальноіснуючий, або модальний - переважаючий тип особистості на певному етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від нормативного, а тим більше ідеального типів.

Інша типологія особистості побудована на уявній трикомпонентній структурі: гармонійний, традиційний, технократичний та неадаптований тип. Вона може бути корисна під час аналізу сучасних тенденцій розвитку українського суспільства.

Найважливіші компоненти структури особистості - пам'ять, культура і діяльність.

Пам'ять - система знань, засвоєних особистістю в процесі її життєдіяльності. Вона є відображенням дійсності у формі як певної системи наукового знання, так і повсякденних знань відповідно до мети, яку переслідує особистість.

Культура особистості - сукупність соціальних норм і цінностей, якими вона керується в процесі практичної діяльності. Постає як реалізація потреб та інтересів особистості, визначає особливості, взаємодії суб'єктів соціального процесу.

Діяльність - цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт. Поза відносинами суб'єкта та об'єкта діяльність не існує. Вона завжди пов'язана з активністю суб'єкта, яким у всіх випадках є людина або персоніфікована нею соціальна спільнота. Об'єктом діяльності можуть бути і людина, і матеріальні або духовні умови життя.

Опосередкованою ланкою між метою суспільства та особистості виступає соціальна система. На підставі того, як індивід стає елементом соціальної організації, інтегрується в суспільство, визначається спроможність соціальної організації впливати на особистість (соціалізувати її), а також її здатність піддаватися впливу інших людей.

соціальний маслоу економічний культурний

4. Соціалізація особистості

Існує багато визначень поняття "соціалізація", які різняться залежно від розуміння їхніми авторами сутності й структури особистості. Більшість визначень цього поняття містить загальне положення про те, що сутність соціалізації полягає у засвоєнні індивідом соціального досвіду, але розуміння змісту цього досвіду, його структури, засобів і порядку засвоєння істотно відрізняються.

Отже, соціалізація має дві цілі: сприяти взаємодії людей через виконання ними різних соціальних ролей, та забезпечувати збереження суспільства передачею новим членам відповідних переконань та зразків поведінки.

У змісті процесу соціалізації можна виділити два структурні елементи: соціальну адаптацію та інтеріоризацію. Адаптація -- пристосування індивіда до умов існування різних соціальних структур і спільнот, внаслідок чого він засвоює існуючі в них норми, цінності та ідеали. Адаптація означає пристосування індивіда до рольових функцій, до соціальних норм, цінностей, до умов функціонування різних сфер суспільства. В процесі адаптації індивід погоджує самооцінки і свої претензії зі своїми можливостями і реальностями соціального середовища. Проте, людям старшого віку важче, ніж молоді, вписатися в нові соціальні механізми. Тому наступним етапом соціалізації особи стає інтеріоризація -- процес формування внутрішньої структури людської психіки з допомогою освоєння соціальних норм, цінностей та інших компонентів соціального середовища внаслідок соціальної діяльності, процес переведення елементів зовнішнього середовище у внутрішнє "Я". Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості, неповторюваність її духовного світу, специфіка соціальної активності.

Соціалізація не є одностороннім процесом. Ми вчимося у своїх батьків, одноліток. Під впливом цих людей у нас формуються інтелектуальні, соціальні та фізичні навички, які необхідні для виконання наших соціальних ролей. Якоюсь мірою вони теж вчаться від нас. Люди і установи, які відповідають за навчання культурним нормам і засвоєння соціальних ролей мають назву агентів соціалізації. Їх можна поділити на агентів первинної та вторинної соціалізації. Агентами первинної соціалізації є батьки, близькі й далекі родичі, однолітки, вчителі, лікарі, лідери молодіжних угрупувань. Агенти вторинної соціалізації -- представники адміністрації школи, університету, підприємства, армії, держави, ЗМІ.

Процес соціалізації суто індивідуальний. Тому соціалізація індивіда з необхідністю передбачає його індивідуалізацію, формування особистісних якостей. Соціалізація є безперервним процесом. Вона охоплює всі етапи життєвого шляху людини, протягом якого вона засвоює та використовує цінності культури. Кількісне накопичення засвоєних цінностей у певний період переходить у нову якість, що виявляється у зміні структури та спрямованості особи.

Є різні варіанти періодизації етапів соціалізації. Спільна і найбільш загальна періодизація -- це поділ життя людини на дотрудове (охоплює період до початку трудової діяльності), трудове (період зрілості людини) та післятрудове, яке збігається, як правило, з пенсійним віком. У цьому разі соціалізація по суті охоплює все життя людини. Інші автори вважають за необхідне обмежити соціалізацію періодом до настання соціальної зрілості (тобто входження особистості в самостійне життя) або, принаймні, назвати цей період первинною соціалізацією.

Взагалі перелік етапів соціалізації залежить від того, як той чи інший автор бачить розвиток особистості на різних стадіях її життя. Цікавою і досить відомою є концепція американського психолога Еріка Еріксона, який поділив увесь життєвий цикл на вісім фаз. Кожна з них має свої специфічні завдання щодо формування певних психологічних утворень, і вони можуть розв'язуватися сприятливим чи, навпаки, несприятливим чином.

Перша фаза -- немовля. її головне завдання -- сформувати у немовляти несвідоме почуття "базової довіри" до зовнішнього світу. Основним засобом для цього слугують батьківська турбота і любов. Якщо "базова довіра" не виникає, у немовляти з'являється відчуття тривоги, недовіри до світу, у дорослому віці воно може обернутися замкненістю, озлобленістю тощо.

Друга фаза -- раннє дитинство. У дитини формується почуття автономії й особистої самоцінності або, навпаки, сорому. Зростання самостійності дитини на цій стадії узасаднює такі майбутні якості особистості, як почуття відповідальності, поважання дисципліни та порядку.

Третя фаза -- вік гри (приблизно від 5 до 7 років) -- формує почуття ініціативи. Якщо бажання щось зробити самостійно блокується, у дитини виникає почуття провини. У цьому віці вирішальним чинником є групова гра, яка дає дитині можливість приміряти до себе різні ролі. Цей етап відповідальний за утворення почуття справедливості, яку розуміють як відповідність правилу.

Четверта фаза -- шкільний вік, коли формуються почуття підприємливості та ефективності, здатність добиватися поставленої мети. Найважливіші цінності тут -- підприємливість та ефективність. У негативному варіанті в дитини з'являється відчуття неповноцінності як наслідок недостатньо успішного навчання. Саме в цьому віці закладається ставлення до праці.

П'ята фаза -- юність -- характеризується виникненням почуття власної неповторності, індивідуальності, в негативному варіанті виникає протилежне -- дифузне "я", рольова та особисті сна невизначеність. Типовим для цієї фази є також "програвання ролей", коли молода людина не обирає ролі остаточно, а начебто приміряє їх до себе.

Шоста фаза -- молодість -- характеризується появою потреби і здатності до інтимної психологічної близькості з іншою людиною, включаючи сексуальну близькість. Незадоволення цих потреб призводить до почуття самотності та ізоляції.

Сьома фаза -- дорослість -- включає насамперед творчу діяльність та відчуття продуктивності; вони виявляються не лише у праці, а й у турботі про інших, включаючи нащадків, у потребі передати свій досвід. У негативному варіанті з'являється відчуття застою.

Восьма фаза -- зрілий вік, або старість, -- характеризується почуттям задоволеності, виконаного обов'язку, повноти життя; у негативному варіанті виникають відчай та розчарування.

Особливістю соціологічного вивчення процесів соціалізації є увага до ролі в них соціальних інститутів і організацій суспільства.

Як основні інститути соціалізації, які справляють основний формуючий вплив на становлення особистості у певні життєві періоди, звичайно виокремлюють сім'ю, дошкільні дитячі заклади, школу, навчальний та трудовий колектив. Психологію переважно цікавить, які психологічні якості утворюються під впливом цих інститутів; соціальну психологію -- механізм цього впливу, процеси міжособистісної взаємодії; соціологія звичайно досліджує зміст цих інститутів у конкретному суспільстві у певний історичний час і, отже, змістовну навантаженість соціалізуючого впливу цих інститутів. Якщо мати на увазі сім'ю, то соціолога передусім цікавить соціальна побудова сім'ї -- нуклеарна вона чи розширена, будується вона на авторитарних чи демократичних засадах тощо.

Висновок

Проблема особистості - проблема неосяжна і складна, що охоплює величезне поле досліджень. Поняття особистості відноситься до числа найскладніших. Але як ми побачили, характеристикою особистості людини є її суб'єктивність. Погляд на особистісне в людині як прояв його суб'єктивності не є прерогативою філософської думки. Таке представлення про особистість у психології, соціології, педагогіці, літературі. Мистецтво, політика, та й сама мова повсякденного життя наділяють особистість силою активності. Хто не активний той знеособлений. У цьому сходяться наукові й інтуїтивні концепції особистості у свідомості людей.

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.

Отже, соціалізація - акумулятивний процес, у ході якого накопичуються соціальні навички.

Список використаних джерел

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. -- К., 1999. -- 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. -- Рівне: РДГУ, 2005. -- 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. -- 2-ге вид., перероб.і доп. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. -- Донецьк, 2005. -- 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. -- К.: Либідь, 2005. -- 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія: Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков. -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). -- 2. вид., випр. і доп. -- К.: Знання, 2003. -- 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс: Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова, Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

11. Сасіна Л. Соціологія: Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

Размещено на Allbest.ru