Особи без певного місця проживання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність проблеми полягає в тому, що сучасна соціально-економічна ситуація в Україні характеризується нестійкістю, невизначеністю довгострокових економічних програм, непослідовністю їх виконання. У ситуації становлення ринкових відносин, політичної нестабільності, поглиблення економічної кризи населення перебуває в стані невпевненості у завтрашньому дні. Економічна ситуація в країні складається не на користь широких верств населення, велика частина якого перебуває за межею бідності. Особливу тривогу суспільства викликають громадяни, положення яких характеризується не просто бідністю, але відсутністю житла, роботи і деградацією особистості.

Бродяжництво постає як соціальне явище, у виникненні якого зосереджені як суб'єктивні, так і об'єктивні причини. Опинившись на узбіччі життя, бродяги відчувають моральні та матеріальні нестатки, фізичні страждання. Відкинуті суспільством і перебуваючи в екстремальних умовах існування, бродяги потребують соціальної допомоги та підтримки. Будучи змушеними перебувати в антисанітарних умовах, бродяги самі можуть служити джерелом інфекційних захворювань. Не маючи засобів існування через відсутність місця роботи, бродяги можуть вступити на кримінальний шлях, ще більше посилюючи своє соціальне становище.

Об'єктом роботи є особи без певного місця проживання.

Предметом курсової роботи є адаптаційні проблеми осіб, без певного місця проживання і основні аспекти соціальної роботи з даною категорією осіб.

Мета: вивчення проблем бездомних і безпритульних громадян, а також вивчення основних аспектів соціальної роботи з даною категорією людей.

РОЗДІЛ 1. Бездомність як соціальне явище

Проблема бездомності існувала й існує в усіх, навіть високо розвинутих суспільствах з високим рівнем соціальної захищеності громадян. Вона має комплексний характер та набуває нових вимірів відповідно до зміни життєвих стандартів. Залежно від стану економіки та спрямування соціальної політики, зокрема житлової, кількість бездомних людей може зростати чи зменшуватися.

”За останні роки кількість бездомних людей в Україні постійно зростає. Бездомність - актуальна проблема майже всіх українських міст [1]”.

На сьогодні немає даних щодо кількості бездомних громадян в Україні, спеціальне дослідження проблеми не проводилось.

Проблема бездомних громадян в Україні створює соціальну напругу в суспільстві. Суспільство просто намагається не зважати на цю проблему, а органи влада лише констатують проблему, як негативне явище в країні. Більшість бездомних громадян, щоб вижити, ведуть антисоціальний спосіб життя. Серед них є і такі, що були раніше засуджені, хворі на різні інфекційні захворювання, наркомани, хронічні алкоголіки.

”Аналіз наукових джерел показує, що проблема бездомності ще недостатньо вивчена [2]”.

Причинами збільшення бездомних стало різке зниження доходів та рівня життя населення внаслідок структурних змін у галузях економіки, збитковості багатьох підприємств виробничої сфери, недосконалості фінансово-кредитних механізмів, різкого збільшення наявного та прихованого безробіття, неготовність навчальних та соціальних закладів, правоохоронних органів проводити роботу з такими категоріями населення в ринкових умовах.

Значну групу ризику складають громадяни, що не мають реєстрації, але в той же час мають роботу і орендують житло.

Крім загальних причин, зазначених вище, найбільш характерними причинами, що ускладнюють проблему бездомності та бродяжництва, для багатьох країн у даний час є низький рівень соціального захисту незахищених верств населення, а саме: недостатня кількість житла, брак дешевого житла, безробіття, що обумовлює відсутність засобів для оплати житла, малозабезпеченість багатьох сімей і окремих громадян, соціальне здоров'я суспільства (наявність душевно хворих, осіб з поведінкою, що відхиляється, наркоманів, алкоголіків, нездорові (неблагополучні) відносини в сім'ї, стан осіб, що вийшли з місць позбавлення волі. Неможливість отримати житло, влаштуватися на роботу спонукає частину таких людей на злочини (випадкові заробітки і жебрацтво не вихід з положення). Ситуація особливо посилюється в кризових умовах. Лави бездомних поповнюють колишні в'язні, діти, що тікають від батьків, інваліди, наркомани і алкоголіки, біженці, військовослужбовці, що повертаються з інших країн.

Одним з основних аспектів проблеми роботи з людьми без певного місця проживання є алкоголізм. З одного боку - це джерело поповнення даної категорії населення ( «пропив» квартиру тощо), а з другого - це ще й фактор, який ускладнює і збільшує існуючий стан справ. Людина з алкогольною залежністю навіть свої мізерні доходи витрачає не на забезпечення життєво важливих потреб організму, а на задоволення згубної тяги до «зеленого змія».

Важливим моментом в роботі практикуючого соціального працівника є профілактика алкоголізму. На жаль, зараз не можна говорити про більш-менш доступні засоби профілактики алкоголізму саме серед бездомних, проте за допомогою широкої антиалкогольної пропаганди можна зробити деякий вплив на ситуацію, що склалася в цілому.

Відзначається різке зростання соціальної дезадаптації дітей: рання алкоголізація і наркоманія, бродяжництво, аморальна поведінка підлітків, проституція, протиправні дії. Серед «бомжів» значну частину становлять колишні ув'язнені, тому одним з напрямків соціальної роботи з даною категорією населення є реабілітаційна діяльність.

Соціальна реабілітація, як одна із загальних технологій соціальної роботи, спрямована на відновлення не тільки здоров'я, працездатності, але і соціального статусу особистості, його правового положення, морально психологічної рівноваги, впевненості в собі. На особливу увагу заслуговують біженці, тому що саме вони є тією групою ризику, в надрах якої зріють проблеми, що призводять до зростання кількості людей без певного місця проживання. Саме біженці, не знайшовши собі житла, поповнюють ряди бездомних.

До бездомним потрібен особливий підхід. Не кожен (навіть соціальний працівник) може працювати з ними (особливо з деякими категоріями, такими, як люди, що скотилися на дно). Однієз з основних вимог до соціального працівника - яскраво виражена комунікабельність. Треба вміти знайти контакт з такими людьми, не принижуючи і не відлякує їх.

РОЗДІЛ 2. Нормативно-правове регулювання соціальної роботи з бездомними і безпритульними громадянами

Соціальний захист бездомних громадян та безпритульних дітей.

Бездомність - це соціальне становище людини, зумовлене відсутністю в неї жилого приміщення (будинку, квартири, кімнати тощо), яке б вона могла використовувати для проживання/перебування і в якому могла бути зареєстрованою.

Тривожною тенденцією в даний чає є активне зростання чисельності бездомних громадян та безпритульних дітей, які займаються бродяжництвом.

Проблема бездомних громадян та безпритульних дітей в Україні деформує соціальне середовище, руйнує фізичне, психічне та духовне здоров'я людей, знижує їх життєву, громадську та творчу активність, погіршує моральний стан, створює соціальну напругу в суспільстві.

Більшість громадян, схильних до бродяжництва, ведуть протиправний, здебільшого злочинний спосіб життя. Серед них і ті, які були раніше засуджені, хворі на різні інфекційні захворювання (СНІД, туберкульоз, гепатит тощо), зловживають наркотичними засобами, хронічні алкоголіки.
Причинами такої ситуації стало різке зниження доходів та рівня життя населення внаслідок структурних змін у галузях економіки, збитковості багатьох підприємств виробничої сфери, недосконалості фінансово-кредитних механізмів, різкого збільшення наявного та прихованого безробіття, неготовність навчальних та соціальних закладів, правоохоронних органів проводити роботу з такими категоріями населення в ринкових умовах.

Крім того, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України не підкріплюються достатньою освітньою, правовою та інформаційною роботою серед громадян, яка б допомогла реалізувати правові норми, передбачені Конституцією України.

Особливої уваги з боку держави потребує сьогодні вирішення проблемних питань безпритульних дітей, зменшення чисельності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, яких налічується понад 100 тисяч, більшість з них - "сироти" при живих батьках, відновлення житлових і майнових прав дітей. Кардинальних змін потребує діяльність місцевих органів виконавчої влади, органів опіки та піклування, правоохоронних органів та молодіжних організацій.

З метою поліпшення соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей був прийнятий Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей".

Зазначений Закон визначає загальні засади соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, забезпечує правового регулювання відносин у суспільстві, які спрямовані на реалізацію бездомними громадянами і безпритульними дітьми прав і свобод, передбачених Конституцією України та чинним законодавством, створює умови для діяльності громадських та благодійних організацій, що працюють у сфері соціального захисту населення.

Норми міжнародного права та правила, встановлені міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України застосовуються при вирішенні питань щодо соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей.

Основними принципами на яких ґрунтується соціальний захист бездомних громадян і безпритульних дітей є принципи: законності; демократизму; рівності громадян; поваги до особистості; визнання честі та гідності; забезпечення основних прав і свобод людини.

Прийнятий Закон поширюється на громадян України та осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживали і після втрати прав на жилі приміщення проживають на території України.

Бездомні громадяни і безпритульні діти мають право на: повагу до їх гідності; охорону здоров'я; соціальний захист; правову допомогу; звернення відповідно до законодавства із заявами та скаргами до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; отримання інформації про свої права та обов'язки.

Крім цього, ці громадяни мають право користуватися іншими правами та свободами, що закріплені Конституцією і законами України.

Слід відмітити, що з метою створення необхідних умов для забезпечення прав та свобод бездомних громадян і безпритульних дітей упроваджується їх облік.

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ бродяжництво та СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРОБЛЕМНИХ ШАРІВ НАСЕЛЕННЯ

3.1 Особливості медико-соціальної роботи з контингентом «бомж»

Бездомний - це людина, позбавлена іноді не тільки даху над головою, а й інших елементарних умов життя: медичного обслуговування (немає прописки); постійного місця роботи (не має паспорта або трудової книжки; немає роботи або не беруть на роботу) і т.д. Не кажучи вже про душевний комфорт, нормальному самопочутті.

До бездомним потрібен особливий підхід. Не кожен (навіть соціальний працівник) може працювати з ними (особливо з деякими категоріями, такими, як люди, що опустилися на «дно»). Від соціального працівника потрібно яскраво виражена комунікабельність. Потрібно вміти знайти контакт з такими людьми, не принижуючи і не відштовхуючи їх. Треба дати їм можливість відчути людське ставлення до себе, не образити, пропонуючи елементарні послуги: нічліг харчування, медичну допомогу.

З особами, без певного місця проживання необхідно проводити також медико-соціальну роботу. Метою медико-соціальної роботи є досягнення максимально можливого рівня здоров'я, функціонування та адаптації осіб з фізичною і психічною патологією, а також соціальним неблагополуччям.

Як правило, такі люди опиняються у важкій життєвій ситуації. Важка життєва ситуація об'єктивно порушує життєдіяльність людини: інвалідність, нездатність до самообслуговування у зв'язку з хворобою, похилим віком, бездоглядність, сирітство, конфлікти і жорстке поводження в сім'ї, відсутність визначеного місця проживання, безробіття.

Дослідження, показують, що важка життєва ситуація і медична патологія обтяжують один одного і породжують так званий "порочне коло".

Об'єктом медико-соціальної роботи є різні контингенти осіб, що мають виражені медичні і соціальні проблеми, які взаємно потенціюють один одного і вирішення яких важко в рамках односторонніх професійних заході. Робота з такими контингентами однаково важка і малоефективна як для медичних працівників, так і для спеціалістів соціальних служб, оскільки вони неминуче виявляються перед колом проблем, що виходять за рамки їхньої професійної компетенції і перешкоджають успішної вузькопрофесійного діяльності. [12]

До таких контингентам відносяться тривало, часто і важко хворіють, соціально дезадаптовані особи, інваліди, самотні старі, діти-сироти, юні матері, багатодітні та асоціальні сім'ї, постраждалі від стихійних лих, хворі на СНІД та ін. Чисельність таких контингентів стійко зростає па протягом останніх років. Необхідно підкреслити, що однією з причин цього є низька ефективність існуючих форм і методів роботи з ними, а також відсутність належної мережі спеціально орієнтованих на такого роду діяльність служб.

При дотриманні в соціальній роботі з «бомжами» всіх перерахованих вище принципів діяльності соціальних працівників у комплексі можливі позитивні результати.

3.2 Вимоги до соціальних працівників при роботі з людьми без певного місця проживання

У рішенні різноманітних проблем бездомності велику роль відіграють соціальні працівники, особливо ті з них, хто трудиться у відповідних установах: притулках, центрах соціальної реабілітації, дитячих будинках і т.д.

В успішності соціальної роботи важливим критерієм є духовність і психологічні якості самого працівника, її визначення зараз представляється як милосердя та вміння. Не всяка людина зможе працювати соціальним працівником, тим більше на такій невдячній ділянці, як робота з «бомжами».

Які ж якості найбільше необхідні такому соціальному працівнику?

По-перше, милосердя. Саме милосердя як стан душі людини - соціального працівника є основою і сполучною ланкою між соціальною роботою і духовністю. Під духовністю психологами розуміється внутрішня спрямованість до добра, потреба віддавати свої душевні сили ближнього, творити добро, виконуючи свою місію на цій землі. Тому соціальна робота була і залишається однією з найважчих, але благородних і одухотворених видів діяльності. Ціннісні установки професійної соціальної роботи у всіх її різновидах зводяться до загальнолюдських цінностей, поваги честі та гідності людини, унікальності його особистості.

Стиль поведінки соціального працівника, обумовлений сукупністю його особистісних якостей, його ціннісними орієнтаціями та інтересами, робить вирішальний вплив на систему відносин, яку він формує. Значить, роль його особистісних якостей дуже велика у професійній діяльності та виборі професії.

Моральна людина усвідомлює необхідність дії з урахуванням критеріїв, вивірених людським досвідом. Аморальний людина перебуває в підпорядкуванні у власних інтересів, прагнень, бажань, його шлях - вседозволеність. Суспільству потрібен морально-надійний соціальний працівник, заклопотаний духовним самовдосконаленням.

Друге - професіоналізм і компетентність. Будь-який фахівець, що працює з людьми, має бути талановитою особистістю. Тим більше це стосується соціального працівника. У соціальній роботі, як ніде, необхідний професіоналізм та компетентність. Вона вимагає динамізму, індивідуальності, швидкої адаптації до змін ситуації. [14]

Третім доданком виділяється гуманітарна освіченість соціальних працівників. У Ф. М. Достоєвського є висловлювання, суть якого полягає в тому, що гуманітарна розвиненість полегшує людині освоєння будь-якої професії. Про вірності цього твердження свідчать багато фактів, приклади з життя великих людей. Гуманістичні цінності повинні складати основу його світоглядних позицій. Кредо соціального працівника це:

· дбайливе збереження і відтворення духовних цінностей;

· соціальна захищеність;

· турбота про здоров'я людей;

· екологічна безпека.

3.3 Вулична соціальна робота з бездомними людьми

Проблема бездомності існувала й існує навіть у розвинутих суспільствах із високим рівнем соціальної захищеності громадян. Вона має комплексний характер і набуває нових вимірів відповідно до зміни життєвих стандартів. Залежно від стану економіки та спрямування соціальної політики, зокрема житлової, кількість бездомних людей може зростати чи зменшуватися.

У європейських країнах та у США проблема бездомності набула актуальності у 80-х роках XX ст., проте вже наприкінці 90-х років завдяки спільним зусиллям державних і недержавних організацій вдалося зробити чимало для її розв'язання. Особливо значних успіхів досягли Нідерланди. У цій країні 120 різноманітних організацій надають понад 250 видів послуг бездомним людям[14, c. 213-215].

В Україні до цього часу немає достовірних статистичних даних про кількість бездомних, але очевидним є той факт, що таких людей велика кількість. Проблема бездомності гостра в Києві, Одесі, Херсоні, Миколаєві, Сімферополі, Харкові та інших великих містах України. Згідно з результатами дослідження, проведеного в Одесі, бездомність обумовлена такими причинами: добровільним продажем житла; перебуванням в ув'язненні; втратою соціальних зв'язків тими, хто позбавлений житла родичами через наркотичну залежність, психічні розлади, алкоголізм; квартирними махінаціями; розлученням; катастрофами та нещасними випадками; втратою службового житла; сирітством. Отже, проблема бездомності має комплексний характер, в її основі -- економічні, соціальні, психологічні чинники. Статус бездомного супроводжується високим ризиком скоєння правопорушень, вірогідність якого зростає за відсутності систем соціальної підтримки та послуг, організацій і фахівців у цій справі. Соціальна робота з цією групою клієнтів орієнтована на подолання особистої і соціальної функціональної вразливості людей, пов'язаної з втратою чи високим ризиком втрати житла.

Особливістю соціальної роботи з бездомними в багатьох західних країнах є широке застосування практики вуличної соціальної роботи, завданням якої є інформування про можливі послуги, ресурси і підтримку саме в місцях проживання чи розташування бездомних. Такими місцями можуть бути: вулиці, мости, парки, руїни будівель, будівельні майданчики, сміттєзвалища; станції метро, залізничні станції, місця для паркування автомобілів, теплотраси, підземні переходи; території підприємств, склади, сільськогосподарські будівлі; підвали, дахи, вагонні депо; місця біля церков чи монастирів тощо.

У багатьох західних країнах вуличні соціальні працівники в певний час упродовж двох-трьох годин перебувають у місцях скупчення бездомних людей, з'ясовують їхні потреби, надають інформацію та консультації. Вони володіють відповідними знаннями, навичками самозахисту, спілкування, дотримання санітарно-гігієнічних вимог тощо і тісно співпрацюють з правоохоронними органами, а також службами, які надають соціальні послуги[10, c. 69-71].

Традиційно бездомних поділяють на такі підгрупи: самотні жінки; самотні чоловіки середнього віку; самотні чоловіки і жінки похилого віку; бездомні діти і підлітки; сім'ї з одним батьком; сім'ї з обома батьками; особи з проблемами психічного здоров'я; колишні ув'язнені. Такий поділ допомагає соціальним працівникам здійснювати цілеспрямоване планування і надання послуг.

Особливо важливо під час вуличної соціальної роботи з бездомними знати і враховувати, упродовж якого часу людина є такою. Зазвичай протягом перших днів чи тижнів після втрати житла і перебування на вулиці людина перебуває в кризовому стані, переживає сильний стрес: шукає способи та можливості повернутися до «нормального» життя, намагається дотримуватися колишніх звичок, зберігає віру в те, що життя на вулиці є лише тимчасовим епізодом і їй вдасться змінити ситуацію на краще. Майже всі вони легко приймають допомогу і підтримку. На наступному етапі вони пристосовуються до нового способу життя, засвоюють необхідні для виживання в екстремальних умовах знання і навички. І лише на третьому етапі (після кількох років бездомного життя) людина починає ідентифікувати себе з іншими бездомними, призвичаюється до бездомного життя, вважаючи його прийнятним і «нормальним». Інтеграція (включення) такої особи в суспільне життя дається надзвичайно складно, а більшість людей з таким досвідом потребують лише місця для ночівлі, необхідних санітарно-гігієнічних, медичних послуг. Для декого з них обмеження, пов'язані з перебуванням в «нічліжці», є неприйнятними, і вони продовжують жити на вулиці. Найчастіше це стосується бездомних людей похилого віку та дітей.

Очевидним є те, що основні проблеми бездомних людей пов'язані не стільки з відсутністю у них житла, скільки з неможливістю внаслідок цього реалізувати більшість своїх громадянських прав, найголовніше з яких -- право на працю. Втрата житла для більшості людей автоматично означає втрату місця, де вони можуть бути зареєстровані (прописані). У разі втрати паспорта людина, що не має реєстрації, практично позбавляється можливості його відновити. Усі соціальні послуги, допомоги чи виплати, пенсії, реєстрація в центрі зайнятості, медичні та інші послуги можна отримати лише за наявності в особи паспорта. Влаштуватися на легальну роботу без паспорта також неможливо. Однак спосіб життя, який змушені вести люди, що не мають визначеного постійного місця проживання, пов'язаний з ризиком бути пограбованим, втратити свої речі тощо. Тому найбільшою проблемою для бездомних людей є відсутність документів, що засвідчували б їх особу. У зв'язку із цим важливою формою роботи є представництво інтересів клієнтів, допомога у відновленні документів, юридична консультація стосовно повернення права на житло тощо[5, c. 112-114].

Соціальні працівники можуть також сприяти у працевлаштуванні бездомних, зокрема надавати інформацію про тимчасові роботи для них.

Діяльність соціальних працівників із надання допомоги цій групі клієнтів змушує фахівців вдаватися до нестандартних заходів, співпраці з організаціями, далекими від соціальної сфери. Цікавим прикладом цього є практика шотландських соціальних працівників, які звернули увагу на ту обставину, що чимало їхніх клієнтів періодично лікують шкірні інфекційні захворювання. Причиною цього були їх собаки, тому соціальні працівники налагодили відносини з недержавною ветеринарною організацією, яка лікувала цих собак і надавала бездомним консультації стосовно догляду за тваринами. Для вуличних соціальних працівників, які намагаються організувати послуги для бездомних, важливим є не так задоволення їх потреб шляхом розвитку різноманітних послуг в межах самої агенції чи громадської організації, як налагодження стосунків з іншими організаціями і використання їх ресурсів та можливостей для допомоги й підтримки своїх клієнтів. Створити додаткові можливості для допомоги бездомним може робота в громаді, мешканці якої приносять речі, одяг, книги тощо, які передають бездомним.

У багатьох країнах розвинута широка мережа притулків, гуртожитків, кризових центрів, комун спільного проживання та інших закладів з різними термінами й умовами перебування, різною формою власності. Крім того, діють соціальні служби допомоги конкретним групам клієнтів, наприклад організації залежних людей, притулки для жінок та дітей, що зазнали насильства, спільноти самодопомоги, релігійні організації тощо. Адже бездомні люди, як правило, мають й інші проблеми, на подолання яких спрямовані зусилля інших соціальних організацій. Тому соціальні працівники, які надають послуги бездомним, повинні знати про ці організації, налагоджувати з ними зв'язки й залучати їх послуги для своїх клієнтів.

Особливістю бездомних людей є невисока мобільність. Вони намагаються знаходити місця для ночівлі там, де вдень є можливість здобути якісь засоби для існування. Таким місцем є центральні райони міст. Бездомні переважно не мають змоги пересуватися містом, тому за кордоном представники влади намагаються розміщувати заклади для бездомних не на окраїнах чи в передмісті, а неподалік місць їхнього скупчення.

В Україні послуги для бездомних лише починають формуватися і, як правило, організовуються та фінансуються місцевою владою, недержавними і релігійними організаціями. Це насамперед притулки для бездомних і центри адаптації в Києві, Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Одесі та деяких інших містах.

Робота з бездомними людьми потребує значного часу і чималих зусиль соціального працівника, бо навіть налагодження стосунків довіри з ними, поширення серед них інформації про завдання, можливості та діяльність вуличного соціального працівника є непростою справою. Найкраще, якщо він діятиме у складі мультидисциплінарної команди, яка працює в притулку чи центрі по роботі з бездомними і учасники якої зважатимуть на його думку щодо роботи з клієнтами, підтримуючи при цьому і його зусилля[3, c. 24-26].

Отже, основні обов'язки соціального працівника зосереджені в таких його діях:

- працювати з людьми в місцях їхнього звичного перебування;

- разом з людиною намагатися визначити, у чому саме їй потрібна допомога;

- забезпечувати людей інформацією, інструментами та іншими ресурсами, які можуть допомогти їм знизити ступінь шкоди, пов'язаної із вживанням наркотичних речовин, в їхньому житті;

- надавати клієнтові правдиву та точну інформацію про можливі шкідливі наслідки для його здоров'я та про небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією;

- не ігнорувати й не заохочувати ризиковану поведінку, забезпечувати можливість анонімного та безкоштовного консультування та лікування;

- створювати підтримуюче середовище для представників цільової групи, залучати споживачів ін'єкційних наркотичних речовин до діяльності з профілактики ВІЛ/СНІДу ;

- співробітничати з іншими особами чи службами, які працюють за програмою зменшення шкоди, виявляти готовність до обговорення будь-яких проблем і питань, пов'язаних із вживанням наркотичних речовин, починаючи від найбезпечніших способів вживання й закінчуючи варіантами позбавлення наркозалежності, заохочувати споживачів звертатися до відповідних організацій та програм, що працюють у даній сфері.

Висновок

Бездомність, яка останнім часом набула суттєвого поширення як в Україні, так і в країнах Європи, потребує постійного вивчення та аналізу, формування відповідної політики та розробки системи заходів, спрямованих на зменшення кількості бездомних людей. Одним із важливих методів вирішення проблеми бездомності є запобігання бездомності чи її профілактика, яка є важливою складовою стратегій подолання бездомності прийнятими урядами або місцевою владою в багатьох європейських країнах. Але для України значне поширення бездомності - досить нова проблема і відповідна політика та державні механізми, спрямовані на подолання бездомності, перебувають лише на початковому етапі формування. Тому актуальним є вивчення підходів, що застосовуються в профілактичних програмах подолання бездомності в західних країнах, основних шляхів, інструментів та методів, які використовуються для запобігання бездомності, системи управління зазначеними програмами, координації їх із іншими програмами соціальних послуг.

Профілактика бездомності вимагає широкого спектра дій і має включати як наявність достатньої кількості доступного дешевого житла, так і ефективні процедури його використання та розподілу. Але якщо зазначені заходи вимагають значних фінансових вкладень та часу, то забезпечення мережі інтегрованих місцевих послуг, які були б здатні швидко і результативно реагувати на ризики виникнення бездомності, є наразі дуже актуальними і широко використовується в практиці діяльності урядів країн Західної Європи щодо запобігання бездомності.

Також важливим є розробка та використання заходів, що могли б забезпечувати первинну та вторинну профілактику, а також третинне втручання, які в комплексі будуть здатні забезпечити як подолання й зменшення ризиків для людей опинитися на вулиці, так і припинення хронічної бездомності.

Очевидно, що заходи з профілактики бездомності можуть бути ефективними лише за умови об'єднання зусиль та побудови партнерських відносин між різними міністерствами та їх структурами на місцях, оскільки стосуються житлових та соціальних питань, проблем, пов'язаних з охороною здоров'я, захисту прав тощо.

Як видно зі всіх вищенаведених фактів, люди без визначеного місця проживання - це проблема, у вирішенні якої є маса нюансів, що вимагають особливої уваги.

бездомність соціальний працівник безпритульний

Список використаної літератури

1. Алексеева Л.С. Бездомные как объект социальной дискриминации Социс. 2003. - № 9. - С.11-15.

2. Завьялов Ф.Н., Спиридонова Е.М. Уровень и образ жизни бомжей Социс. - 2000. - № 2. - С. 31-33.

3. Кабаченко Н. Система підтримки та допомоги бездомним //Соціальна політика і соціальна робота. - 2003. - № 1. - С.61-73.

4. Кабаченко Н. Теоретико-методологічні засади аналізу явища бездомності //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2007. - № 3. - С. 266-273.

5. Кабаченко Н. Традиційні підходи та інноваційні програми для бездомних //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України - 2006. - № 4. - С. 229-235.

6. Осинский И.И., Хабаева И.М., Балдаева И.Б. Бездомные - социальное дно общества //Социологические исследования. - 2003. № 1. - С. 54.

7. Венгрежановська О., Кості С. Соціальна підтримка безпритульних Соціальна політика і соціальна робота. - 2000. - № 2. - С. 38-47.

8. Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінологічно-понятійний словник / М.Ф. Головатий, М.Б. Панасюк. - К.: МАУП, 2005. - 560 с.

9. Закон України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”.

10. Найдьонова Л.А. Соціально-психологічні феномени створення територіальних спільнот //Практична психологія та соціальна робота. - 2004. № 6. - С.19-22.

11. Особливості соціальної молодіжної політики в Україні та ФРН на сучасному етапі: наук. зб. /Редкол.: А.І. Кудряченко та ін. - К.: МАУП, 2004. 336 с.

12. Портрет бездомного в інтер'єрі суспільства //Урядовий кур'єр. 2007. - № 72. - С.9

13. Словарь социального педагога и социального работника /Под ред. И.И. Калачевой, Я.Л. Коломинского, А.И. Левко. - Мн: БелЭн, 2003. - 256 с.

14. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник /За ред. проф. А.Й. Капської. - К.: Центр навчальної літератур, 2004. 352 с.

15. Соціальна робота: В - 3-ч. - К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, Ч.3: Робота з конкретними групами клієнтів /А.М. Бойко, Н.Б. Бондаренко, О.С. Брижовата та ін.; За ред.. Т.В. Семигіної та І.М. Григи, 2004. - 166 с.

16. Соціальний захист бездомних громадян та безпритульних дітей Урядовий кур'єр. - 2006. - № 154. - С. 10.

17. Территориальные социальные службы: теория и практика функционирования. - М., 1995.

Размещено на Allbest.ru