Методико-теоретичні аспекти соціальних показників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методико-теоретичні аспекти соціальних показників

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Методико-теоретичні аспекти соціальних показників

1.1 Сутність соціального показника

1.2 Класифікація соціальних показиків

1.3 Об'єктивні та суб'єктивні соціальні показники

Розділ ІІ. Вимірювання соціальних показників

2.1 Специфікація показників якості й типологія шкал вимірювання

2.2 Аналіз принципів і методів вимірювання

2.3 Рівномірність і нерівномірність шкал інтенсивних властивостей

2.4 Вимірювання різних показників у статистичному аналізі

Розділ ІІІ. Дослідження вимірювання політичної участі

3.1 Структура інтегрального кількісного показника політичної участі

3.2 Особливості вимірювання політичної участі. Методичний підхід до вимірювання

3.3 Конструювання шкалограми та індексу рівня політичної участі

3.4 Конструювання емпіричної моделі стратифікації політичної участі

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Одним із фундаментальних понять будь-якої науки (у тому числі соціології та соціальної психології), що використовує математичний апарат теорії ймовірностей та математичної статистики, є якість. За визначенням якість -- це множина однорідних і рівноінтенсивних елементів певної природи. Поняттю якість у математичній статистиці відповідають поняття генеральної і вибіркової сукупностей елементів будь-якої природи, зокрема соціальні сукупності, елементами яких є люди. Згідно з наведеним визначенням якість вичерпно описують три показники -- номінал, кількість і ступінь якості. Значення цих показників у вигляді символів, кардинальних і ординальних чисел визначаються відповідно на класифікаційних, кумулятивних і стратифікаційних шкалах.

Особливу актуальність має вивчення соціальних показників в сучасних умовах, коли постійно відбуваються різноманітні соціальні процеси, що являють собою важливу функцію діяльності політиків, економістів, соціологів. Вивчення механізму соціальних показників, зв'язків, вплив сучасного суспільства на соціальний стан людей, формування соціальної свідомості та інших якісних показників має першорядне значення для прогнозування соціальної кон'юнктури та рішення багатьох питань.

Об'єкт дослідження - соціальні показники.

Предмет дослідження - проблема формалізації соціальних показників.

Мета дослідження - розглянути поняття соціальних показників, а також розглянути основні шляхи їх виміру.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

проаналізувати методико-теоретичні аспекти соціальних показників;

розглянути основні способи вимірювання соціальних показників;

дослідити вимірювання політичної участі.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаних джерел включає 18 найменувань. Робота викладена на 42 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ І. МЕТОДИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНИХ ПОКАЗНИКІВ

1.1 Сутність соціального показника

Соціальний показник - якісна і кількісна характеристика соціальних об'єктів, процесів і явищ.

Соціальна "річ" характеризується комплексом простих і складних екстенсивних та інтенсивних властивостей. При вживанні терміна "соціальний об'єкт" ідеться власне про соціальну "річ" у формі суперпозиції якостей. Соціальна кваліметрія розглядає різноманітні показники властивостей соціальних "речей", до яких належать окремі й комплексні, базові й відносні коефіцієнти зваженості (у тому числі різні коефіцієнти зв'язків властивостей -- кореляції, спряженості), а також індекси якості.

Згідно з викладеним окремий показник характеризує одну екстенсивну або одну інтенсивну властивість соціального об'єкта, наприклад відповідно чисельність токарів і їх кваліфікація. Комплексний показник визначається комплексом показників екстенсивних або інтенсивних властивостей у формі лінійної або нелінійної їх комбінації. Наприклад, комплексна соціальна активність (а) виражається комплексом окремих активностей (аі) за соціальними інституціями -- у виробничій, громадсько-політичній, сімейно-побутовій, культурно-освітянській та інших сферах:

a = ,

де -- коефіцієнт зваженості. Отже, соціальна активність виражає ступінь якості особистості. Для порівняння різних показників соціальних об'єктів територіально або в часі вибирають базові значення цих показників.

Показники соціальних властивостей можуть виражатись абсолютними й відносними величинами. Абсолютною величиною визначається екстенсивна властивість, при цьому її числове значення виражається в еталонних одиницях: 15 токарів, 1000 соціальних ("стандартних") фактів. Відносною величиною визначається інтенсивна властивість, яка означає частку одиниць з деякою видовою ознакою у множині одиниць із загальною родовою ознакою: 15/30 = 1/2 = 0,5 частки становлять 15 токарів у робітничій бригаді чисельністю 30 осіб; 200/1000 = 0,2 частки становлять 200 політичних фактів із загальної кількості 1000 соціальних фактів. Поряд з частками відносні величини виражаються також у процентах.

Внаслідок різноманітності й складності соціальної форми організації реального світу, яка включає, крім соціальної, біологічну і фізичну форми, система соціальних показників так само є складною й різноманітною як за рівнями соціальної організації, так і за сферами соціальних відношень. Система соціальних показників охоплює суспільство загалом, окремі соціальні інституції й установи, окремі соціальні явища, колективи, контактні групи, особистості. Соціальні утворення на кожному рівні складності описуються загальними й специфічними для них показниками. При розробці системи соціальних одиниць на першому етапі визначають множини, які входять до складу соціальних утворень рівня й соціальної сфери (які визначаються соціальними інституціями: політики, економіки, педагогіки, культури, шлюбу й сім'ї, релігії). Природа кожної з множин позначається номіналом якості, а відповідна елементарна одиниця є мірою вимірювання.

1.2 Класифікація соціальних показників

Множини у складі соціальних об'єктів ("речей") є їх екстенсивними властивостями, а одиниці цих множин з відповідними номіналами якостей утворюють систему фундаментальних соціальних показників. Відношення цих множин у різних поєднаннях утворюють систему похідних показників інтенсивних властивостей.

Нижче наведені приклади простих і складних екстенсивних й інтенсивних показників та їх одиниці виміру:

* Прості екстенсивні показники, вимірювані простою мірою: населення: 1 людина, множина умовних одиниць: 1 очко, бал.

* Складні екстенсивні показники, вимірювані складною мірою: трудові затрати: 1 люд.-год.

* Інтенсивні показники різних порядків у формі відношень мір: густота населення: 1 люд./кв. км, зарплата: гривня/люд.-міс.

* Інтенсивні показники у формі ступенів якості, заданих ординальними числами: кваліфікація робітника: I-VIрозряд.

* Інтенсивні показники у формі ступенів якості, заданих вербально:

а) за допомогою ступенів порівняння якісних прикметників: ступінь статусу: найвищий, високий, середній, низький, найнижчий,

б) за допомогою спеціальних найменувань: ранжування посад викладачів вузів: асистент, старший викладач, доцент, професор.

Соціологічні дослідження грунтуються на основі системи соціальних показників, які можна класифікувати за різними принципами. Наприклад, їх можна класифікувати за рівнем відображення пізнаваних соціальних властивостей у досліджуваному об'єкті. В цьому разі їх поділяють на показники-поняття, показники-ознаки, показники-критерії та показники-дані.

Показники-поняття - це та система понять, за допомогою яких формулюються тема, проблема та гіпотези соціологічних дослідження. У них відображається певна соціальна мета, норма або ідеал соціального розвитку і змін як основа для наук, порівняння з ними реально існуючих соціальних об'єктів, процесів і явищ.

Показники-ознаки відображають змістовний обсяг показників-понять і слугують основою для розробки відповідного соціологічного інструментарію.

Показники-критерії є найбільш суттєвими емпіричними ознаками показників-понять, що своєю системою власне і становлять зміст відповідного інструмента дослідження і виконують функцію індикаторів (скажімо, система запитань в анкеті).

Показники-дані - це система емпіричних даних, отриманих у ході самого дослідження і виражених у кількісній або графічній формі.

Соціальні показники класифікуються і за характером та формою відображення дійсності. Так, наведені тут три їх перші види можна віднести до системи якісних показників, а показники-дані - до кількісних. Якісні показники фіксують наявність або відсутність певної соціальної властивості у пізнаваному об'єкті, а кількісні - прояву даної властивості. Але кількісні показники - це не тільки дані. Вони можуть бути виражені й у формі понять, як-от "вік", "відстань" тощо. Такі поняття відрізняються від понять, що відображають якісні ознаки, скажімо "освіта", "професія" тощо. Власне, за цими показниками здійснюється класифікація первинної соціологічної інформації, але відповідно до певної методології.

Соціальні показники можуть поділятися також на основні і неосновні, прямі й непрямі. Подібна класифікація дає змогу більш адекватно відтворювати через соціологічне дослідження пізнаваний об'єкт.

Інструментальна роль показників-понять у соціологічному пізнанні полягає ще й у тому, що вони виконують методологічну функцію і як певний принцип пізнання проймають усе соціологічне дослідження - від аналізу проблемної ситуації до інтерпретації даних і розробки практичних рекомендацій. Вони зумовлюють можливості порівняльного аналізу, побудови різних типологій і групувань явищ та їх властивостей. На їх підставі розробляються відповідні прогнозні моделі, і тому, крім гносеологічної функції, вони виконують (або мають) ще й практичну (прагматичну) функцію і в цій якості використовуються для соціального планування й управління.

Соціальні показники треба відрізняти від показників соціальної статистики, що вимірюють кількісні співвідношення певних суспільних явищ чи процесів. Наприклад, національний прибуток, кількість населення, обсяг побутових послуг на душу населення тощо виражають кількісно розмір (величину), міру поширення тощо суспільних процесів чи явищ, але не саму їх суспільну якість. Статистичні показники є лише непрямими, кількісними показниками суспільної якості. Соціальні показники, навпаки, якраз відображають наявність, ступінь прояву або ж відсутність такої якості. Тому навіть отримані в ході соціологічних дослідження за допомогою математичних методів кількісні соціальні показники не є статистичними у власному розумінні цього слова. Тут має значення не сам кількісний вираз, а його зміст, що визначається якісними показниками, на підставі яких вони отримані.

1.3 Об'єктивні та суб'єктивні соціальні показники

Існують об'єктивні труднощі у здійсненні класифікацій і стратифікацій соціальних утворень, пов'язаних з подвійною природою людини як біосоціальної істоти. Внаслідок того, що властивості людини зумовлені, з одного боку, спадкоємними механізмами, а з іншого -- механізмами соціального наслідування, існує проблема фіксації й вимірювання показників об'єктивного й суб'єктивного характеру. Якщо вимірювання об'єктивних показників властивостей спадкоємної природи не мають принципових труднощів, то вимірювання суб'єктивних показників соціальних властивостей мають певні особливості. Частина з них формується протягом життя людини й набуває усталеного характеру. За такими показниками ведеться статистичний облік. У масових опитуваннях перелік відповідних показників становить соціально-демографічний блок соціологічних анкет (стать, вік, фах тощо).

Друга частина соціальних показників пов'язана з властивостями суб'єктивного характеру, які відображають, скажімо, ступінь адаптації особистості в колективі, інтенсивність соціальних настанов (переконаності) на цінності культури й побуту, інтенсивність громадської думки щодо певних ініціатив і пропозицій у сфері праці, громадського життя, культури, дозвілля тощо. У соціологічних дослідженнях перелік таких властивостей становить звичайно основний блок анкет. За такими показниками неможливо вести статистичний облік, їх визначення має, як правило, разовий характер, і інтерес становить вивчення їх у динаміці. Шкали стійких соціальних страт у масштабах країни визначаються різними державними органами в законодавчому порядку: шкали кваліфікаційних розрядів робітничих спеціальностей, освіти, посад тощо.

Понятійний і концептуальний апарат кваліметрії висуває певні вимоги до постановки дослідницького завдання, які мають бути задані у формалізованому вигляді. Відомо, що у процесі пізнання будь-яке складне явище підлягає аналізу на більш прості елементи й наступному синтезу їх у цілісне утворення. Типовим завданням у такому розумінні є структурування статистичних утворень на класи і страти. Класифікація передбачає виокремлення класів елементів із спільними видовими ознаками як проявів загальної для них родової ознаки якості (наприклад, класифікація речовин за певними хімічними властивостями; класифікація осіб, які займаються аматорськими заняттями за інтересами). Стратифікація передбачає подання деякої множини переліком її модифікацій за ступенями інтенсивності якості (наприклад, стратифікація матеріалів за твердістю або густиною; стратифікація робітників за ступенями майстерності, працівників -- за кваліфікацією). Кваліметрія вказує шляхи й методи здійснення як класифікацій, так і стратифікацій утворень різної природи, опис їх комплексами екстенсивних та інтенсивних властивостей, моделювання їх математико-статистичними й іншими методами. Залежно від особливостей предмета дослідження конкретних наук кваліметрія диференціюється на фізичну, медичну, економічну, юридичну, педагогічну, психологічну, соціальну тощо. Актуальнішою є проблема використання кваліметрії в наукових дослідженнях у "неточних" гуманітарних науках, насамперед соціальних і психологічних.

РОЗДІЛ ІІ. ВИМІРЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОКАЗНИКІВ

2.1 Специфікація показників якості й типологія шкал вимірювання

Типи й кількість шкал визначаються типами й кількістю показників, необхідних для вичерпної характеристики множини й речі як суперпозиції множин. Множина як клас, порція і страта виокремлюється за допомогою трьох показників:

* номіналу якості, який характеризує видову ознаку елементів даного класу в переліку інших класів родовидової класифікації;

* кількості якості, тобто кількості елементів множини;

* ступеня інтенсивності якості, який виокремлює цю страту в ієрархії страт.

Згідно зі схемою 1 наведеним показникам відповідають три типи шкал, при цьому одна шкала -- номінальна і дві -- числові, з яких одна -- кількісна (кардинальна), а друга -- порядкова (ординальна):

* шкала довільного розміщення номіналів якості виражає склад родової множини з видових підмножин (класів); назвемо її номінальною, або класифікаційною;

* шкала екстенсивної властивості градуюється за допомогою іменованих кардинальних чисел; назвемо її кардинальною, або кумулятивною;

* шкала інтенсивної властивості градуюється за допомогою ординальних чисел, які означають ступені інтенсивності; назвемо її ординальною, або стратифікаційною.

Наведені типи шкал характеризують відповідні особливості множини:

* природу елементів різних видів підмножин із загальним родом (класотворчою основою), що визначається номіналом на номінальній шкалі;

* кумулятивність (накопичувапість) елементів множини при лічбі, що визначається екстенсивною величиною на кардинальній шкалі;

* потенціальність, що виражає стан напруженості множини порівняно з іншими станами цієї ж або інших множин і визначається інтенсивною величиною на ординальній шкалі.

Визначення певного значення на кумулятивній шкалі суть вимірювання інтервалу, а визначення певного значення на стратифікаційній шкалі суть вимірювання в точці.

Наведену типологію шкал у кваліметрії слід відрізняти від поширеної у соціології й психології типології класифікації шкал С. Стівенса за іншою класотворчою основою, а саме за точністю градуювання шкал: найменувань (номінальна), порядку (ординальна), інтервалів (інтервальна) і відношень (пропорційна), перші дві з яких вважаються якісними, а останні дві -- кількісними [16]. Традиційно більшість методик шкалювання й вимірювання будуються на психологічному матеріалі для вимірювання таких якісних (тобто з невизначеними ступенями інтенсивностей) властивостей, як прагнення до досягнень, авторитет, авторитарність, політичний і адміністративний статус, ступінь відчуженості, соціальні настанови (ставлення) тощо. У міру вдосконалення методик градуювання шкал певної властивості уможливлюється виконання з числами додаткових, більш строгих арифметичних операцій і тим самим перехід від "слабкіших", якісних, до "сильніших", кількісних, що некоректно. Саме у психології С. Стівенс запропонував типологію шкал, в основу якої було покладено типи арифметичних операцій, які можна виконувати над числами: шкала найменувань (номінальна) допускає операцію встановлення рівності; шкала порядку (ординальна) допускає встановлення відношень "більше" й "менше"; шкала інтервалів допускає встановлення рівності інтервалів або різниць між парами величин; шкала відношень (пропорційна) допускає встановлення рівності відношень різних пар величин. Вважається, що в міру вдосконалення методик вимірювання одну й ту саму властивість можна виміряти на шкалах різних типів у розумінні можливості застосування більш строгих і точних арифметичних операцій, що некоректно.

Таке положення в питаннях вимірювання зустрічається і у сфері фізичних явищ. Наприклад, вважається, що температуру можна вимірювати на шкалах різних типів:

1. Якщо об'єднати об'єкти (речі) з приблизно однаковою температурами у групи, то їх перелік із зазначенням позначень у вигляді цифр, міток або слів є номінальною шкалою: речі однієї групи мають таку саму температуру, як і речі іншої групи.

2. Якщо ж ранжувати їх за ступенями нагрітості й приписати кожній групі число в цьому ряду, то зростаюча послідовність чисел є ординальною шкалою: І група речей холодніша, II група речей тепліша тощо.

3. Якщо при вимірюванні фіксувати різниці температур об'єктів безвідносно до положення точки відліку (наприклад, за шкалою Цельсія або Фаренгейта, в якій нульовій точці відповідають температура плавлення льоду й нормальна температура тіла людини), то одержані значення температур є вимірюванням на інтервальній шкалі: різниці температур однієї пари речей = Та - Тb і другої пари речей = Тс - Td збігаються, тобто = .

4. Якщо вимірювання здійснюється за шкалою від абсолютного нуля, то істинними є відношення виміряних величин (наприклад, на абсолютній шкалі температур Кельвіна, в якій абсолютний нуль виражає найнижчу температуру), тобто числові значення на пропорційній шкалі: відношення температур однієї пари речей = Та/Тb другої пари речей = Tc/Td, тобто = .

У наведеному прикладі вимірювання температури фізичних тіл "найслабшою" є номінальна шкала, значення температури на якій позначаються за допомогою символів, у тому числі й чисел, але з якими не можуть здійснюватись арифметичні операції; "сильнішою" є порядкова шкала, згідно з якою тіла ранжуються за ступенями нагрітості і якій відповідає ряд чисел, для яких справедливі операції "більше" і "менше" та операція транзитивності; "точною" кількісною шкалою є інтервальна з умовним нулем відліку вимірюваних значень температури, наприклад, на шкалі Цельсія, які можна додавати і віднімати; "найсильнішою" є пропорційна шкала температур Кельвіна з абсолютним нулем відліку, виміряні значення температури на якій можна порівнювати за допомогою арифметичної операції відношення або ділення. Але така логіка шкалювання і вимірювання суперечить концепціям кваліметрії: номінальна, ординальна і кардинальна шкали не можуть бути переведені одна в одну шляхом удосконалення методів калібрування шкал і вимірювання, оскільки за визначенням ці шкали принципово різняться і призначені для вимірювання різних за змістом показників.

Згідно з концепціями кваліметрії температура є інтенсивною величиною і завжди вимірюється на ординальній (порядковій, стратифікаційній) шкалі незалежно від точності шкалювання. Тобто наведені приклади вимірювання температури завжди виражають ступені інтенсивності температури, які позначаються ординальними числами.

Подібні міркування стосуються вимірювання інтенсивних соціальних або психологічних величин, скажімо, рівнів статусу деяких осіб, на ординальній або стратифікаційній, можливо, прокаліброваній з меншою точністю, шкалі.

2.2 Аналіз принципів і методів вимірювання

На схемі 1 в систематизованому вигляді описано сутність екстенсивних та інтенсивних властивостей, наведено типологію шкал і охарактеризовано типи вимірювань. Розглянемо принципи й методи вимірювання різних показників.

Визначення номіналів видових якостей деякої речі в вигляді суперпозиції якостей без визначення їх кількостей суть методу якісного аналізу. Так, хімічний якісний аналіз дає змогу визначити склад речовин, одержаних у результаті хімічної реакції. Соціальний якісний аналіз деякої сукупності осіб, скажімо, за національним або професійним складом, полягає у визначенні того, яких саме національностей або професій особи є в сукупності без визначення їх кількості. Якісний аналіз здійснюють різними методами класифікації.

Кількісний аналіз полягає у вимірюванні числових значень властивостей тих чи інших об'єктів і явищ. Вимірювання екстенсивних величин грунтується на принципі адитивності елементів множини. Метод вимірювання екстенсивної величини полягає в підрахунку відповідних з еталоном одиниць множини (дискретної чи неперервної природи). Таке вимірювання називають прямим, наприклад, довжину за допомогою еталонної одиниці -- метра, величину трудового колективу -- за допомогою стандартного працівника, множину соціальних фактів -- за допомогою абстрактного стандартного соціального факту.

Складніше виміряти інтенсивний показник (як простий так і комплексний). Арсенал математичних методів фактично пов'язаний з вимірюванням інтенсивних величин, до яких не застосовується поняття міри, як це було у випадку вимірювання екстенсивних величин. Інтенсивна величина виражає значення в точці й вимірюється за допомогою значень ступенів, що задаються на шкалі реперними точками. Сутність інтенсивної величини полягає у відношенні мір (мірил), які, "скорочуючись" у чисельнику й знаменнику дробу, перетворюють це відношення мір на безмірну величину - ступінь. Вимірювання ступеня - числового значення інтенсивної величини - зводиться до вимірювання відношення двох (або більше) екстенсивних величин; таке вимірювання назвемо похідним. Швидкість руху, густина речовини або густина населення -- приклади інтенсивних величин у формі похідних.

Інтенсивна величина у формі відношення екстенсивних величин є перевідним коефіцієнтом між відповідними їм множинами; в одному випадку - з різними номіналами якостей, тобто з різними номіналами одиниць (густина речовини суть перевідний коефіцієнт між множинами одиниць маси і об'єму, а густина населення -- перевідний коефіцієнт між множинами людей і одиниць території), або у другому випадку -- суть перевідний коефіцієнт між множинами з однаковими номіналами якостей, тобто з однаковими номіналами одиниць вимірювання (концентрація -- перевідний коефіцієнт між множинами одиниць мас різних речовин, соціальна "концентрація" щодо частки осіб однієї статі серед населення -- перевідний коефіцієнт між множинами чоловіків і жінок).

Соціальні інтенсивні характеристики (статус, авторитет, кваліфікація, соціальна настанова, компетентність, освіта, переконаність, віра, доброта, працелюбність тощо) так само є перевідними коефіцієнтами між множинами з різними номіналами якостей, і кожний такий перевідний коефіцієнт є стійким для певної особи й характеризує ступінь якості її певних властивостей. Наприклад, для інтенсивних властивостей першого порядку кваліфікацію конкретного робітника можна розглядати як перевідний коефіцієнт між множинами допущених ним дефектів і одиниць вироблених ним деталей, працелюбність -- як перевідний коефіцієнт між часом роботи і дозвілля, тобто між двома множинами одиниць часу.

Якщо інтенсивну величину не вдається виразити явно у вигляді індексу, у якого можуть бути незалежно виміряні значення екстенсивних величин у чисельнику й знаменнику, то шукають її функціональний зв'язок з деякою екстенсивною величиною. Вимірювання інтенсивної величини за допомогою обчислення функції при підстановці екстенсивного аргументу, визначеного в результаті прямого вимірювання, назвемо опосередкованим. Так визначають температуру термометром: за подовженням стовпчика ртуті згідно із законом Гей-Люсака. Загалом визначення такої функціональної залежності між інтенсивною й екстенсивною величинами потребує фіксації значної кількості умов, тобто проведення експерименту. Наприклад, для вимірювання температури необхідно фіксувати тиск: альпіністам відомо, що вода при зниженому атмосферному тиску в горах кипить при температурі нижче від 100° С. Особливо важко виконувати соціальні експерименти, оскільки вони пов'язані з порушенням усталених норм життєдіяльності населення. За допомогою методів статистичного аналізу між інтенсивними й екстенсивними величинами можна встановлювати не строго функціональні залежності, а статистичні, наприклад, за допомогою рівнянь регресійного й факторного аналізів.

Якщо не відомі ні явне вираження інтенсивної величини у формі індексу, ні функціональний зв'язок її з екстенсивною величиною, то вимірювання інтенсивної величини полягає в оцінюванні її значення експертами на попередньо прокаліброваній шкалі за допомогою реперних точок. За відсутності такого калібрування інтенсивну величину вимірюють за допомогою ранжирування об'єктів за ступенями інтенсивності вздовж шкали. Вимірювання інтенсивних величин за допомогою методів експертного оцінювання назвемо імперативним. Вимірювання таких соціальних інтенсивних властивостей, як авторитет, статус, кваліфікація, установка, освіта, подібне до вимірювання таких фізичних інтенсивних властивостей, як густина, температура, концентрація, твердість. Наведені показники виражають ступінь інтенсивності якості на ординальних шкалах: явно -- пропорцією кардинальних чисел (густина, температура) або неявно (твердість, статус, настанова), але в обох випадках це показники порядку (вимірювання в точці), які відображають стратифікацію об'єктів за ступенями якості. Зауважимо, що й у випадку ранжирування здійснюється вимірювання в точці, але розмитій у значних межах.

Для того щоб осмислити вимірювання соціальних інтенсивних властивостей, розглянемо методи вимірювання таких фізичних інтенсивних величин, як температура, густина, концентрація, твердість тощо. Визначення числових значень інтенсивної величини зводиться до згадуваних трьох способів. Розглянемо ці способи на порівняльних прикладах вимірювання показників температури Т фізичного тіла і густини населення :

1. Похідне вимірювання як визначення індексу у вигляді пропорції двох екстенсивних величин (за типом густини):

,,

де Q -- теплота; S -- ентропія; де N -- населення; S -- площа території;

2. Опосередковане вимірювання як обчислення функції зв'язку інтенсивної величини з екстенсивною:

,,

де Т -- температура, пропорційнаде густина населення, обернено

подовженню ртутного стовпчика пропорційна північній довготі g

l згідно із законом Гей-Люсака; (північніше населення рідше)

згідно з регресійним рівнянням.

3. Імперативне вимірювання:

а) як оцінювання експертами ступеня інтенсивності інтуїтивно або згідно з інструкцією про орієнтовну відповідність ступенів значенням деякої екстенсивної величини (інструкція є обгрунтуванням фіксації реперних точок на шкалі інтенсивної властивості):

оцінювання температури на основі оцінювання густини населення

відчуттів тепла й холоду або різних на основі інтуїтивного узагаль-

прикмет природи (наприклад, коли нення або аналізу одного показ-

рослини вигоряють, примерзають); ника чи комплексу (наприклад,

кліматичних умов: температури,

опадів, вітрів тощо);

б) як ранжування об'єктів за ступенями якості з наступним визначенням місця конкретного об'єкта в ранжованому ряді (вимірювання без фіксації реперних точок):

ранжування сукупності об'єктів міжранжування показників густини

холодним і гарячим зразками занаселення за регіонами від регіонів

ступенями нагрітості з наступнимз помірним кліматом у північному визначенням порядкового номеранапрямі з наступним визначенням

в ряді; рангів регіонів,

Незважаючи на нерівномірну упорядкованість одиничним об'єктам приписуються послідовно цілі ординальні числа -- ранги, що є результатами вимірювання інтенсивної властивості на ранговій шкалі. Вимірювання на такій шкалі є наближеним, і для рангів справедливі аксіоматичні положення порядку.

2.3 Рівномірність і нерівномірність шкал інтенсивних властивостей

Кумулятивні шкали екстенсивних властивостей завжди рівномірні, оскільки калібруються за допомогою еталонного одиничного відрізка, і числове значення на такій шкалі виражає величину інтервалу. На стратифікаційних або ординальних шкалах вимірюють значення потенціалу в точці, і вони можуть бути як рівномірними, так і нерівномірними незалежно від точності вимірювання.

Традиційно з ординальними (порядковими) шкалами пов'язують рангові шкали. Вимірювання на такій шкалі полягає в ранжуванні об'єктів за ступенями інтенсивності деякої властивості і приписуванні порядкового місця в цьому ряду конкретному об'єкту. Таке вимірювання є наближеним, і для рангів справедливі аксіоматичні положення порядку [11, 382]:

1) порівнянності: для рангів і справедливо >, = або <;

2) асиметрії (визначення знака "<"): якщо >, то <;

3) транзитивності: якщо > і >, то > ;

4) трихотомії: якщо , то справедливо або >, або <.

Важливим є питання, якою мірою можна говорити про рівномірність або нерівномірність рангового ряду чисел і рангової шкали, оскільки ординальні числа, якими позначені ранги, виражають точки на шкалі, а не інтервали, у зв'язку з чим розподіл точок зі значеннями рангів на шкалі може бути як завгодно нерівномірним аби зберігся порядок їх слідування. Якщо йдеться про рівномірну ординальну шкалу, то ця рівномірність забезпечується віднесеними до одиниці відповідними кардинальними числами, які є явним вираженням ординальних чисел у формі відношення кардинальних чисел. Наприклад, І, ІІ, ІІІ і т. д. рівні статусу, позначені рядом ординальних чисел, можна задати рядом відношень кардинальних чисел 1/1,2/1,3/1 і т. д. з одиницями у знаменнику. У цьому разі рівномірність шкали забезпечується рядом натуральних чисел у чисельниках.

У загальному випадку, оскільки будь-яке ординальне число можна задати відношенням кардинальних чисел, довільний ряд ординальних чисел , ... можна задати відповідним рядом відношень кардинальних чисел a/1, b/1, g/1, d/1, ..., зафіксувавши тим самим значення ординальних чисел на ординальній шкалі. У результаті одержано нерівномірний ряд ординальних чисел, положення яких не тільки ранжовані, а й закріплені на постійних місцях як репери.

У частинному випадку, якщо ступені інтенсивності в ординальному ряді , ... виражаються встановленими відношеннями кардинальних чисел у формі дробів з однаковими знаменниками, а чисельники відрізняються на однакові розміри інтервалів, скажімо, на величину la: = а/1 = 1а/1, = b/1 = 2а/1, = g/l = 3а/1, то одержимо не тільки впорядкований, а й рівномірно впорядкований ординальний ряд чисел

… = 1, 2, 3, …..

якому відповідає рівномірна ординальна (стратифікаційна) шкала.

На основі цих міркувань можна сформулювати п'яте і шосте аксіоматичні положення порядку:

5) реперної фіксації рангу: якщо = a/q, то фіксоване на числовій осі;

6) рівномірності: якщо = 1a/q, = 2а/q, = 3а/q і т. д., то ряд ординальних чисел рівномірно фіксований.

Якщо ж явне вираження ординальних чисел як відношень кардинальних чисел невідоме, то значення ступенів інтенсивності можна фіксувати опосередковано на основі попередньо встановленої прямопропорційної функціональної залежності її з деякою екстенсивною величиною. Саме так градуюють шкалу ртутного термометра в градусах на основі вимірювань видовження ртутного стовпчика. Якщо ж немає способу точної фіксації точок, тобто значень ступенів, то в їх розміщенні на числовій осі зберігається тільки порядок, і через це рангова шкала є нерівномірною.

Взагалі ознака рівномірності й нерівномірності ординальних шкал має глибший смисл, оскільки ступінь відхилення ординальної шкали від рівномірної відображає природу внутрішніх взаємозв'язків якостей речі. Строго кажучи, ординальна шкала завжди нерівномірна, оскільки модель речі у вигляді суперпозиції незалежних множин існує тільки як ідеалізація, а реально вони впливають одна на одну і їх взаємовплив проявляється в нерівномірності ординальної шкали. У цьому зв'язку зазначимо, що нерівномірність ординальної шкали може бути подвійною -- істинною, тобто як змінювана за певним нелінійним законом калібровка, і неістинною, тобто як наближена калібровка (саме в останньому випадку шкалу з такою калібровкою традиційно називають порядковою).

Отже, ординальна шкала є точковою, тобто такою, що складається з точкових значень інтенсивної властивості. Пізнання речі, процесу або явища полягає у визначенні характеру нерівномірності точкової шкали ординального ряду чисел. З'ясуємо, як це можна здійснити.

Одним із способів вимірювання інтенсивної величини, яку безпосередньо неможливо виміряти, полягає в пошуку функціонального зв'язку її з екстенсивною величиною, вираженою кардинальним числом. Тим самим градуювання шкали інтенсивної властивості визначається функціональним законом її зв'язку з екстенсивною властивістю. У загальному випадку функцію залежності інтенсивної величини від екстенсивної можна виразити подвійно: як графічне зображення кривої у площині рівномірно проградуйованих осей (в абстрагуванні від конкретно вимірюваних властивостей речей) і як нерівномірне градуювання шкали згідно із законом зміни функції інтенсивної властивості від екстенсивної властивості = f(х) конкретної речі (рис. 1, а і б). У першому випадку графік функції відображає природу внутрішніх взаємозв'язків множин (субстанцій), які становлять річ на координатній площині, причому рівномірність калібровки осі екстенсивної властивості задається природно кардинальними числами, а рівномірність калібровки шкали інтенсивної властивості задається абстрактно шляхом вираження ординальних чисел відношеннями кардинальних чисел в абстрагуванні від конкретних властивостей речей або ж для ідеальної речі, яка є суперпозицією незалежних множин (субстанцій), що не взаємодіють. У цьому разі вісь ординат є ідеальною шкалою інтенсивної властивості, а вісь абсцис -- реальною шкалою екстенсивної властивості, і графік функції = f(х) виражає ніби відхилення ступеня взаємодії досліджуваних множин реальної речі від суперпозиції цих же множин ідеальної речі (рис. 1, а). В інших випадках для кожної конкретної речі будується конкретна ординальна шкала як відображення шкал екстенсивної й інтенсивної властивостей за допомогою відрізка прямої згідно з функціональним законом, як це показано на рис. 1, б. У фізиці інтенсивні властивості задаються першим способом, а в соціології і соціальній психології -- переважно другим за допомогою процедур шкалювання.

Рис. 1.

Наприклад, шкала температури градуюється рівномірно для будь-яких речовин, але графік функції температури від видовження стовпчика термометричної речовини при нагріванні може мати лінійний і нелінійний вигляд, скажімо, для спирту й ртуті він лінійний в околі точки 4° С, а для води в цій області -- нелінійний. Іншими словами, якщо, згідно з функцією Т=Т(l), відобразити на графіку видовження водяного стовпчика на вісь температури, то одержимо нерівномірну шкалу температури близько 4° С. Отже, для кожної речовини треба було б будувати окрему температурну шкалу. Саме так вчиняють у соціальній психології: для вимірювання кожної соціальної настанови будують окрему шкалу.

2.4 Вимірювання різних показників у статистичному аналізі

Проаналізуємо докладніше методи вимірювання інтенсивних властивостей соціальних об'єктів (соціальних "речей").

Найпростішою і найпоширенішою формою вираження інтенсивної властивості є соціальний індекс у вигляді відношення двох (і більше) екстенсивних величин. Специфічним у соціології є індекс, який виражає відношення деякої екстенсивної величини до кількості індивідів. Подібні індекси виражають ступінь інтенсивності якості, яка припадає на одного середнього індивіда, як ніби то була сукупність тотожних індивідів за певним номіналом якості. Оскільки індивіди не тотожні, то наявне деяке розсіяння значень цієї властивості для сукупності осіб. Як соціальний індекс, що характеризує таку сукупність, беруть середню арифметичну (або середню величину іншого типу): середній вік, середня заробітна плата, середній стаж роботи тощо.

Середня арифметична належить до інтенсивних властивостей першого порядку. Такі інтенсивні величини вимірюють за типом густини; вони визначаються дробом, у знаменнику одиницею є індивід (заробітна плата: грн./інд.; вік: років/інд.; зріст: см/інд.; соціальна активність: соціальних фактів/інд.).

Однак якщо сукупність індивідів зводиться до однієї конкретної людини, то середня арифметична -- до показника цієї людини. Такий індекс становить притаманне конкретній людині відношення певної множини деяких властивих їй елементів самої до себе у формі чисельності й у формі одиниці, якою є сама ця людина. Якщо індекс розглядається у формі чисельності, то йдеться про екстенсивну величину, а якщо у формі відношення чисельності до одиниці, показник якого виражає ступінь інтенсивності, то йдеться про інтенсивну величину нульового порядку. Ця особливість подвійного прояву природи множини позначається відповідно кардинальним і ординальним числом, характеризуючи то чисельність у формі екстенсивної величини, то ступінь якості у формі інтенсивної величини. Цю особливість інтенсивної величини 0-го порядку широко використовують на практиці. Так, оцінка конкретного гімнаста 9 балів (екстенсивна величина) означає IX ступінь (інтенсивна величина) його майстерності з-поміж інших гімнастів. Це саме стосується бальних оцінок при тестуванні: кількість балів водночас є ступенем якості особистості.

Зауважимо, що при цьому шкалу попередньо не градуюють, тобто значення оцінок не порівнюють з реперними точками. Для того щоб уникнути розбіжностей між оцінками експертів, підвищити точність і надійність оцінювання розроблюють спеціальні інструкції для визначення критеріїв кожної оцінки, які відіграють роль реперних точок. Наприклад, фрагмент "Карти особистості" містить блок таких соціально-психологічних показників, які оцінює експерт:

* правдивість;

* чесність;

* самокритичність;

* вимогливість до себе;

* чуйність;

* товариськість;

* приязність;

* почуття власної гідності;

* дисциплінованість.

Заповненню "Карти особистості" передує інструкція щодо критеріїв балів [14]:

5 -- названа в карті риса особистості дуже розвинена, яскраво виражена, проявляється часто і в різних видах діяльності, як риса характеру;

4 -- помітно виражена, але проявляється не постійно, хоча протилежна їй риса проявляється дуже рідко;

3 -- вона і протилежна їй риса особистості виражені не різко і у проявах врівноважують одна одну, хоча обидві проявляються нечасто;

2 -- помітно більш виражена і частіше проявляється протилежна названій риса особистості;

1 -- протилежна названій риса особистості проявляється часто і в різних видах діяльності як риса характеру;

0 -- той, хто заповнює карту, не має відомостей для оцінки тієї чи

іншої риси.

За відповідними оцінками у формі ординальних чисел стратифікують той чи інший контингент осіб.

РОЗДІЛ ІII. ДОСЛІДЖЕННЯ ВИМІРЮВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ УЧАСТІ

3.1 Структура інтегрального кількісного показника політичної участі

На підставі аналізу різних досліджень як структурні складові інтегрального показника політичної участі ми виокремили вісім основних, найза-гальніших форм можливої залученості громадян до політики. Сукупна реальна участь громадян у таких формах і має визначати рівень політичної участі в соціумі. Перелік емпіричних індикаторів, що репрезентують кожну із виокремлених форм, розроблений з урахуванням досвіду, висвітленого у працях Н.Ная і С.Верби, Л.Мілбрата, Є.Головахи. Під час розроблення цього переліку головним критерієм була поширеність різновидів політичної участі в Україні. Так, до переліку не був включений такий індикатор, як "грошова підтримка партії або кандидата під час виборчої кампанії", що його застосовують у зарубіжних дослідженнях, а електоральну участь співвіднесено не з трьома індикаторами (участь у місцевих, парламентських і президентських виборах), а з одним, оскільки нас цікавило голосування в принципі, насамперед як форма участі безвідносно до його різновидів.

Таким чином, до переліку були відібрані найхарактерніші, показові індикатори для кожної із восьми форм залученості до політики в українському суспільстві, а не всі відомі різновиди їх. Крім того, як справедливо зазначають Є.Головаха і Н.Паніна, "дослідник змушений обмежувати набір характеристик, які емпірично репрезентують об'єкт досліджуваного явища, оскільки обсяг інструментарію лімітується організаційними можливостями емпіричного дослідження і психологічними ресурсами респондентів" [12, 58].

У конкретному інструментарії до запитання анкети: "Якщо говорити про Ваше ставлення до політики, чи можна сказати що Ви...?" кожна із восьми загальних форм політичної участі була представлена одним індикатором. У результаті був сформований набір фактологічних суджень стосовно залученості респондента до політики в принципі, безвідносно до якогось періоду, щоб отримати дані про самоідентифікацію його політичної залученості взагалі, про те, як він сам себе визначає в цьому сенсі. Таким чином, в інструментарії до запитання анкети пропонувалася серія спонтанно розміщених суджень "стосовно ставлення до політики" із дихотомічними альтернативами "так" чи "ні".

Перелік емпіричних індикаторів (суджень про себе) для восьми різних за характером форм залученості до політики:

1. Залученість до політико-ідеологічних комунікацій (контакти, відносини з політичними акторами): "Контактуєте (спілкуєтеся) з активістами суспільно-політичних рухів, партій".

2. Експресивна вербальна залученість ("висловитися в розмовах"): "Говорите про політику, обговорюєте політичні проблеми".

3. Неінституціональні практики залученості (неасоційована діяльність на користь політичних акторів): "Робите щось на користь певного

суспільно-політичного руху або партії (або на користь політика, депутата)".

4. Пізнавальна залученість (споживання інформації про політика зі ЗМІ): "Читаєте про політика в газетах, дивитеся, слухаєте теле- і радіопрограми про політика".

5. Вплив на формування думок у малих групах (пропаганда й агітація засвоєної суспільно-політичної позиції): "Намагаєтеся переконати друзів, родичів у слушності своєї думки, поглядів".

6. Інституціональні практики залученості (членство в асоціаціях громадянської активності): "Є членом суспільно-політичного руху або партії й реально берете участь у їхній діяльності".

7. Залученість, мотивована "проблемною ситуацією" ("патрон-клі-єнтні" відносини з політичними акторами в егоїстичних цілях, заради "розв'язання питання"): "Звертаєтеся до представників влади, депутатів для розв'язання певної проблеми".

8. Електоральна залученість: "Завжди берете участь у виборах".

3.2 Особливості вимірювання політичної участі. Методичний підхід до вимірювання

З методичної точки зору мета дослідження полягала в тому, щоб, за термінологією Є.Головахи [12, 58], "спровокувавши фактологічні самозвіти" респондентів про свою реальну політичну активність у конкретних формах, обрати адекватний методичний підхід і поєднати отримані за всіма індикаторами дані в єдину інтегровану величину -- узагальнений числовий показник (індекс) рівня політичної участі в соціумі.

Вибір методичного підходу для реалізації поставленої мети був зумовлений важливою особливістю (згідно з припущенням) політичної участі: логікою кумулятивності залучення людей до політики, що частково фіксується як у крос-культурних дослідженнях [12, 59], так і в дослідженнях в Україні та Росії [4, 27-28].

Одним із найусталеніших у науці варіантів конструювання впорядкованої номінальної шкали є методика шкалограмного аналізу Л.Гутмана [12], основні принципи якої ми й застосовували, розробляючи методичний підхід до вимірювання. Переваги цього підходу полягають, по-перше, в забезпеченні адекватної процедури обчислення рівня політичної участі, характерного для групи респондентів, і, по-друге, в забезпеченні способу оцінювання міри відповідності набору форм політичної участі нашому припущенню стосовно їхньої упорядковуваності.

Інакше кажучи, застосування цього методичного підходу мало вможливити емпіричне з'ясування того, чи виявляється латентна ознака (рівень політичної участі), за сукупністю її проявів (індикаторів), які, згідно із теоретичним припущенням щодо кумулятивності політичної участі, мають упорядковано "вишикуватися" в кумулятивну ієрархію.

Процедура конструювання індексу політичної участі на підставі шкалограмного аналізу Гутмана передбачає кілька основних етапів, докладно описаних у методичній літературі [12, 59]:

1. Респондентам пропонують поданий вище набір із восьми фактологічних суджень стосовно їхньої політичної залученості, котрі здогадно утворюють одновимірний континуум. Відповідно використовувалася дихотомічна номінальна шкала відповідей ("так" чи "ні"). При цьому позитивним відповідям, в яких декларувалася залученість до політики в певній формі, приписували 1, а негативним -- 0 балів.

2. Вищий бал для респондента за шкалою визначається як сума балів залученості до політики у восьми формах. Респонденти із максимальним рівнем залученості до долітики дістають 8 балів, а зовсім не залучені - 0 балів, решта розподіляються в інтервалах між двома полюсами шкалограми.

3. Первинну соціологічну інформацію розміщують у матрицю для побудови шкалограми таким чином, щоб упорядкувати респондентів за кількістю набраних балів від вищого до нижчого. Знаком "+" позначають відповіді респондента, що підтверджують його залученість до політики в різних формах ("так"), а знаком "-" - відповіді, що заперечують політичну участь (''ні").

4. Пункти (форми політичної участі) впорядковують за загальною кількістю відповідей на кожен пункт від максимуму до мінімуму. Потім матрицю перетворюють на шкалограмні "сходинки" таким чином, що залучення до складніших форм політичної участі має спричинювати практикування менш складних форм (за спадною). Тобто ті, хто дістає максимум балів, розташовані у шкалограмі вище за тих, хто набрав наступну за ними кількість балів. У такий спосіб з'ясовують, чи справді відповіді респондентів стосовно

своєї політичної залученості можуть бути подані у вигляді одновимірного континууму ("кумулятивних сходинок").

5. Ранг респондента визначається сумою балів за всіма пунктами І приймається як індивідуальний індекс (у балах). У сукупності ці індивідуальні ранги респондентів утворюють метричну шкалу, тому як індекс політичної участі для групи людей було прийнято середнє арифметичне балів. Індекс набуває значення від 0 до 8; чим вищою є його величина, тим вищий рівень політичної участі.

Апробацію цього підходу здійснювали під час опитування громадської думки в Кіровограді (березень 2004 року).

3.3 Конструювання шкалограми та індексу рівня політичної участі. Статистична оцінка надійності й валідності вимірювання

Аналіз шкалограми

Пункти шкалограми (табл. 1) впорядковано в напрямку справа наліво в порядку зменшення загальної кількості відповідей зі знаком"+", тобто в порядку зниження політичної залученості респондентів. Підсумкові дані (питома вага участі в кожній із форм) наведено в нижній частині шкалограми ("Підсумковий розподіл відповідей за пунктами").

Отже, вісім фактологічних суджень стосовно залученості респондентів до політики впорядкувалися в такий спосіб за рівнем складності форм участі:

1. "Завжди берете участь у виборах".

2. "Читаєте про політику в газетах, дивитеся, слухаєте теле- і радіопрограми про політику".

3. "Говорите про політику, обговорюєте політичні проблеми".

4. "Намагаєтеся переконати друзів, родичів у слушності своєї думки, поглядів".

5. "Звертаєтеся до представників влади, депутатів з метою розв'язання певної проблеми".

6. "Контактуєте (спілкуєтеся) з активістами суспільно-політичних рухів, партій".

7. "Робите щось на користь певного суспільно-політичного руху або партії (або на користь політика, депутата)".

8. "Є членом суспільно-політичного руху або партії та реально берете участь у їхній діяльності".

Таблиця 1

Побудова шкалограми Гутмана на підставі даних дослідження політичної участі населення Кіровограда (N = 420)

Кожен рядок шкалограми репрезентує групу респондентів, які надали за вісьмома пунктами-судженнями певний набір відповідей. Так, перший рядок представляє 1% респондентів, чиї відповіді свідчать про максимальну залученість їх до політичного життя. Другий рядок репрезентує 0,7% залучених до всіх форм політичного життя, крім пункту 8, і т. д. Таким чином, перші дев'ять рядків шкалограми відображають ті набори відповідей, які цілковито підтверджують припущення, що вісім форм політичної участі пов'язані між собою відношенням порядку, тобто утворюють одновимірний континуум, що має на шкалограмі вигляд "сходів". Ці дев'ять груп респондентів, розташованих у таблиці вздовж "сходинок", саме й утворюють типи ідеальної шкали.

Проте ідеальною шкалограму вважати не можна, оскільки у 129 з-поміж 420 респондентів у відповідях існують відхилення від ідеального розподілу, що їх у літературі прийнято називати помилками (стовпчик "Загальна кількість відповідей із помилками"). Ці групи респондентів подані в рядках 10-13, що не перетинаються "сходами"1. Помилки -- це не огріхи респондентів, а невідповідність відповідей відношенню порядку як основному припущенню шкалування за Гутманом. Наприклад, респондент є членом політичної партії, але не цікавиться інформацією про політику у ЗМІ. В.Ядов називає такі ситуації парадоксами -- "коли той, хто вміє множити, чомусь не вміє додавати..." [12, 59],тобто здійснюючи складнішу дію, людина чомусь не виконує менш складної логічної дії. Такі парадокси взагалі роблять малоймовірною побудову ідеальної шкалограми.