Психолого-педагогічна характеристика особистості тренера в футболі

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ УКРАЇНИ

ФАКУЛЬТЕТ ЗДОРОВ'Я, ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА ТУРИЗМУ

КАФЕДРА ФУТБОЛУ

Курсова робота

На здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”

На тему “Психолого-педагогічна характеристика особистості тренера в футболі”

Київ - 2017



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ ТРЕНЕРА В ФУТБОЛІ

1.1 Професійні обов'язки тренера, знання та вміння

1.2 Авторитет і псевдоавторитет тренера

1.3 Психологічні особливості тренерської діяльності

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Проведення дослідження роботи тренера ДЮСШ

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Особливості тренерської діяльності

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Мета: проведення дослідження роботи тренера ДЮСШ, його професійних якостей особистості тренера як викладача під час роботи з командою, дотримання ним психологічних особливостей та професійних якостей.

Предмет дослідження: професійний футбольний тренер.

Об'єкт дослідження: Структура особистості тренера і його робота.

Гіпотеза дослідження: тренери мають кваліфіковано оцінювати свої професійні уміння, робити правильний аналіз власних дій.

Завдання:

Аналіз літератури з теми дослідження;

Спостереження за тренерською діяльністю в ДЮСШ з футболу;

Аналіз результатів дослідження

Завдяки наявним якостям тренера може визначатися його майстерність, вони можуть надавати своєрідність його спілкування з учнями і оволодіння різними уміннями. В спорті вищих досягнень важливо знати, як сформувати позитивні міжособистісні стосунки в команді, як уникнути конфлікту або вийти з нього, як створити такий соціально-психологічний клімат, який би сприяв успішному формуванню мотивації спортсмена, його готовність переносити навантаження і прагнення досягати високих результатів.

Спортсмени вдосконалюють свої навички в умовах перевантаження нервової і фізіологічних систем. І щоб спортсмен досяг високого рівня фізичної підготовленості потрібно створити умови повного розуміння і співпраці між тренером і спортсменом.

Вчені-психологи займаються вивченням особистості тренера, намагаються виявити особистисні особливості, необхідні ідеальному тренеру. Чи існує ідеальний тип особистості тренер? Як сприймають особистисні особливості тренера його вихованці? Якими важливими рисами повинен володіти тренер як педагог?

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ ТРЕНЕРА В ФУТБОЛІ

1.1 Професійні обов'язки тренера, знання та вміння

Головними обов'язками тренера є навчання і розвиток спортсмена але, якщо виключати професійний спорт, де багато функцій виконуються іншими особами, то тренер має виконувати і інші різні функції:

- Для того, щоб в учнів підвищувалась самовіддача, потрібно створювати для них перспективу. Тренер повинен вміти здійснювати поточне і перспективне планування;

- Тренер виступає як експерт, що володіє великими знаннями зі спеціальних питань (методикою навчально-тренувального процесу, тактикою, станом спортивного інвентарю). Також тренер повинен володіти певною ерудицією з інших питань, які не відносяться до його професії, особливо коли працює з дитячими колективами;

- Тренер для команді - представник керівництва і сам представляє команду перед вищими інстанціями;

- Тренер повинен займатися господарсько-організаторськими функціями. Він має постачати спортсменів інвентарем, спортивною формою, займатися орендою спортивних баз для занять, розміщенням спортсменів на зборах і змаганнях, організацією лікарського і психофізіологочного контролю над станом спортсменів;

- Тренер повинен займатися пізнанням психологічних особливостей учнів, щоб можна було встановити з ними взаєморозуміння. Для цього тренер повинен вивчати учнів в природних умовах тренувального та змагального процесу але при цьому він повинен виховувати вивчаючи. Має знаходити головні його риси. На тлі всієї особистості в цілому потрібно розглядати окремі особливості особистості спортсмена і не можна оцінювати його наполегливість у відриві від спрямованості особи, так як наполегливість може проявлятися і заради досягнення негативної мети. У юного спортсмена важливо виявити позитивні риси і на них спиратися при його вихованні й навчанні але при цьому не випускати з виду його негативні риси. Тренер має пам'ятати, що інтуїція - поганий порадник, коли мова йде про винесення судження про того чи іншого учня і не потрібно поспішати з оцінкою спортсмена.

- Тренер має розкрити причину прояву негативних рис особистості учня, якщо учень проявляє впертість, потрібно зрозуміти, це протест проти грубого з ним поводження чи причина розбещеності. Необхідно спостерігати за тенденцією у розвитку тієї чи іншої риси особистості учня - прогресує вона або зникає.

- Поведінка учня може відрізнятися від тої, яку він демонструє, коли один, тому тренеру потрібно вивчати спортсмена в колективі. Потрібно встановити тих спортсменів, які найбільше впливають на даного учня.

- За учнем потрібно спостерігати в різних ситуаціях, планомірно і систематично. Крім кращого його пізнання, це дає ще можливість бачити ефективність застосованих до нього впливів

- Вчинки учня можуть відбуватися з різних причин і тренеру потрібно зрозуміти мотиви дій.

- Тренер займається виховною функцією, здійснює цілеспрямований вплив на спортсменів і інколи ця функція здійснюється в силу наслідування учнів свого вчителя. Дуже важливо, щоб тренер володів соціально-позитивними рисами особистості тому, що учні легко і з готовністю сприймають установи тренера, цінності, особливості поведінки.

- Під час змагань тренер має займатися управлінням спортсменами. Він має знати психологічні особливості своїх підопічних, їх сильні і слабкі сторони тому, що виступає в ролі психолога. Учні беруть приклад з тренера і тренер зобов'язаний бути зразком відданості спорту, зразком поведінки в побуті.

Успішність діяльності тренера визначається в першу чергу його знаннями й уміннями. Рівень знань у тренерів з теорії і методики спортивного тренування, за даними Г.Д. Бабушкіна (Психологія праці тренера по спорту. Омськ, 1985), досить високий. Однак по психології та педагогіці, а також за медико-біологічними питаннями майже половини тренерів відзначають недостатність знань.

Тренер має адекватно оцінювати поведінку та стан учнів, їх індивідуально-психологічні особливості. Повинен мати вміння знаходити причини помилок у навчанні спортсменів, вірно планувати навчальний матеріал при підготовці до занять, планувати систему власних дій на тренуваннях, заздалегідь передбачити труднощі при навчанні і запобігати їх. Повинен володіти організаторськими уміннями, вірно організувати навчання і виховання на тренуваннях і змаганнях, організувати групову взаємодію. Тренер повинен вміти встановити контакт з людьми, вірно використовувати засоби спілкування. Також мають бути творчо-дослідницькі здібності, вміння робити аналіз тренувальних занять і виступів учнів на змаганнях, працювати з науковою літературою і робити висновки для своєї роботи. Перераховані вміння недостатньо сформовані у тренерів з невеликим стажем, у них найбільш розвинені комунікативні вміння. Вміння адекватно оцінювати поведінку та стан учнів, їх індивідуально-психологічні особливості; вміння знаходити причини помилок у навчанні спортсменів, уміння планувати навчальний матеріал при підготовці до занять, планувати систему власних дій на тренуваннях, вміння заздалегідь передбачити труднощі при навчанні і запобігати їх, планувати і здійснювати експерименти з використанням різних навантажень, методом вивчення, способів виконання вправ - досягають піку сформованості при стажі 16-20 років. В тренери зі стажем більше 20 років найкраще проявляються організаторські вміння. З цих даних випливає, що вершини майстерності тренера досягають після 15 років роботи. Найбільша ефективність роботи відзначається у тренерів зі стажем 16-20 років. У тренерів зі стажем більше 20 років ефективність роботи знижується. Можливо це наслідки емоційного виснаження.

1.2 Авторитет і псевдоавторитет тренера

Тренер, який володіє авторитетом, користується довірою спортсменів і цим створює сприятливі умови для їх плідної співпраці. Авторитет тренера завойовується у спортсменів сумлінним ставленням до праці і об'єктивним ставленням до учнів. Авторитет тренера залежить від віку і досвіду спортсменів. Для новачків великим значенням є спортивний статус тренера, якщо тренер має високі спортивні знання, то в учнів складається думка, що він є хорошим тренером. Важливим є зовнішній вигляд тренера, його ввічливість і м'якість поводження з учнями. Для досвідчених спортсменів авторитетний той тренер, який домагається результатів, який професійно-компетентний. Особистісні якості тренера відходять на другий план.

Авторитет не створюється відразу - це задача важка і цьому процесу можуть перешкоджати моменти, які здаються на перший погляд дрібницями. Коли після змагань вітають із успіхом спортсменів, часто забувають привітати і нагородити тренерів, що привели їх до успіху. При невдачі команди нестримні керівники можуть влаштувати “рознос” тренеру в присутності його учнів. Навіть така, здавалося б, дрібниця, як оплата харчування спортсменів і тренерів на зборах може в очах деяких спортсменів впливати на авторитет тренера. Важливо, щоб тренер користувався авторитетом не тільки у своїй команді, але і в начальства, в інших клубах. Авторитет фахівця багато в чому залежить від того, як він поводиться. Більше ж досвідченим тренерам, які працюють зі збірними, слід уважніше ставитися до думки тренерів клубних команд. Якщо спортсмен постійно ігнорує вказівки тренера це може призвести до того, що після приїзду спортсмена зі збору, він може заявити про марність занять.

Часті і необгрунтовані перестанови тренера при невдачах команд не сприяють створенню та збереженню авторитету. Звичайно, не можна заперечувати, що зміна керівництва в момент, коли команда знаходиться в кризовому становищі і конфліктує з тренером, іноді є своєрідним соціально-психологічним допінгом: кілька ігор після цього можуть пройти успішно. Але ніякий допінг не створить фундаменту для стабільності.

Високий інтелектуальний рівень тренера повинен бути вище, ніж у його учнів. Тренер повинен прагнути перемагати в дискусіях зі спортсменами з різних питань, але робити це слід ненав'язливо, не підкреслюючи своєї зверхності. Надто великий розрив в інтелектуальному рівні тренера і спортсменів може перешкоджати роботі з командою (Б.Дж. Кретті). Тренер має працювати і над інтелектуальним рівнем команди. Більшість спортсменів, що мають багатий досвід і знання у своєму виді спорту, не можна опікати по дрібницях, це може викликати у них образу. Навпаки, саме їм тренер може довірити частину своїх турбот. У цьому випадку вони можуть стати активними помічниками. Такий підхід був характерний для видатного радянського тренера і педагога Н.І. Алексєєва. Його школа прославилася не тільки відомими спортсменами, але і тренерами, яких він виростив зі своїх учнів.

Авторитет тренера може змінюватися і вин може знижуватися, часто в зв'язку з помилковістю прогнозів, зроблених ним стосовно виступу спортсменів або їх прогресу. Наприклад, з метою наснаги спортсмена тренер може ставити перед ним такі завдання, які у відведений термін виявляються нездійсненними, оскільки вони не відповідають його здібностям і рівню підготовленості. Може бути така ситуація, коли головним авторитетом в команді користується не тренер (як має бути), а хтось із членів команди, як правило, це один або два найстарших і досвідчених людини. Особливо це характерно для випадків, коли колектив склався давно, а тренер прийшов зі сторони і недавно. Виникає ризик поступового ослаблення зв'язків «тренер-команда». У подібних випадках колектив дозволяє собі втручатися у справи тренера. Ця ситуація може мати два результати: або тренер не набуває авторитету у команди, вона стає погано керованою і в кінці кінців тренер змушений покинути свій пост, або виникає конфлікт між тренером і лідерами команди та при жорсткій позиції тренера команди, повинні будуть покинути лідери.

На рівні професійної освіченості базується авторитет тренера, який повинен неухильно зростати, і на технічній підготовленості, яка залежить в основному від попередньої діяльності тренера в якості спортсмена.

Про роль професійної освіченості тренера для підтримання його авторитету знаменитий футбольний воротар Лев Яшин сказав наступне: «Нинішні спортсмени навчаються в різних навчальних закладах, але більшість, природно, поступає в інститути фізкультури або школи тренерів. Тому дехто з них з тренером може на рівних посперечатися і з суто спеціальних питань, пославшись при цьому на конкретну сторінку підручника чи заперечивши йому що-небудь на кшталт: "На лекції з фізіології говорили інакше". До нинішніх потрібен інший підхід, потрібні нові методи виховання. А ми найчастіше йдемо до них зі старими, якими користувалися і два, і три десятиліття тому. Ті випробувані, перевірені на тисячах футболістів. Тільки на інших, попередніх, не нинішніх. У цьому вся справа».

Роль технічної підготовки тренера в створенні у спортсменів авторитету можна показати на наступному прикладі. Відомий тренер з легкої атлетики Віктор Ілліч Алексєєв вирішив готувати в своїй спортивній школі метальників молота. Щоб бути готовим до цього, йому довелося витратити два роки на самонавчання метання цього снаряда, при цьому втративши багатьох учнів, які перейшли в цей час до інших тренерам. Нарешті, він зібрав учнів для першого тренування і був на ній дуже прискіпливий. Один з учнів не витримав і казал: «Говорити легше, спробуйте самі!» В.І. Алексєєв взяв молот і метнув його, показавши високу техніку. Після цього авторитет тренера був відновлений. На заняттях із загальнофізичної підготовки в залах він часто показував нову силову вправу і потім просив виконати його кого-небудь з найбільш підготовлених учнів. Природно, у того воно відразу не виходило. Цим самим В.І. Алексєєв показував свою перевагу у фізичній підготовленості, що, безсумнівно, сприяло підтримці його авторитету.

Створенню тренерського авторитету заважає формальне положення деяких тренерів дитячо-юнацьких спортивних шкіл, що складається стихійно в зв'язку з бригадним методом роботи. З найсильнішими спортсменами працює при цьому методі тільки старший тренер. Це нерідко створює недовіру до професійного майстерності інших тренерів у тих спортсменів, які не потрапили до групи старшого тренера. Псевдоавторітет. Молоді тренери часто намагаються прискорити процес створення свого авторитету, вступаючи на хибний шлях. Відомий педагог А.С. Макаренко описав кілька різновидів псевдоавторітета. В основі псевдоавторітета придушення лежить острах. Такі тренери забувають, що виховання не зводиться до мовчазного послуху учнів. Псевдоавторітет відстані характеризується можливо меншим спілкуванням тренера зі своїми учнями. Такі тренери не враховують, що їх успіх або невдача є загальними зі спортсменами. Псевдоавторітет дружби виникає в тому випадку, коли тренер дозволяє спортсменам звертатися до себе як до приятеля, зводить взаємини зі спортсменами до панібратства.

Існують тренери, які характеризуються відсутністю знання методики організації та керівництва поряд з недостатньої моральної і загальною культурою. Внаслідок цих недоліків з'являються прорахунки у навчанні спортсменів, помилкові оцінки позитивних і негативних аспектів роботи, що веде до втрати авторитету тренера в колективі.

Для прикладу можна навести молодих недосвідчених тренерів, багато з яких вийшли з колективу. Помічено, що для цієї категорії дуже складно абстрагуватися від «недавнього минулого» і утвердитися в ролі керівника, вимогливого і досить жорсткого, як того вимагає сучасний спортивний рівень. Зустрічаються тренери, які курять при спортсменів або разом з ними проводять вільний час. Хоча зовні відносини між такого роду тренером і колективом представляються не конфліктними, а, навпаки, товариськими, відсутність авторитету і поваги відіб'ється несприятливо під час змагань, оскільки спортсмен вже не вірить у можливості свого тренера. У подібних ситуаціях здивування тренера велике, а іноді драматичне. Він не розуміє, чому все обертається проти нього, хоча він намагався бути «хорошим хлопцем».

Псевдоавторітет чванства заснований на хвастощах, підкресленні своїх минулих спортивних заслуг.

Псевдоавторітет доброти виражається в поступливості тренера.

Правдоавторітет резонерства полягає в тому, що тренер повчає спортсменів, причому навіть у тих питаннях, в яких він некомпетентний. Псевдоавторітет педантизму виражається в беззаперечному дотриманні заведеного порядку, часом не від свідомої дисциплінованості самого тренера, а від його бюрократичного керівництва.

Псевдоавторітет може створюватися тренером і ненавмисно. У результаті висловлювань спортсменів канадський психолог Персіваль побудував кілька моделей типів тренерів. Він виділив дві групи, помістивши в одну тренерів з переважанням негативних якостей, а в іншу - тренерів з переважанням позитивних якостей.

Серед негативних типів були:

«Ображає» - тип тренера, якого найбільше не люблять. «Крикун» - вважає, що успіх його роботи залежить від величини шуму, який він створює.

«Месник» - вселяє спортсменам, що їх невдачі ставлять під загрозу його і команду, і тому готовий мстити їм за недостатньо активну роботу і старання. «Душителів» - добре працює на тренуваннях, але в міру наближення змагань впадає в шоковий стан.

«Трясуна» - втрачає самовладання під час змагань, «закурює відразу дві сигарети». «Генерал Кастер» - не міняє своєї тактики і стратегії виступу на будь-яких змаганнях, що й приводить його до поразки, як і відомого генерала Кастера. «Герой» - кидається вітати своїх вихованців, щоб всі бачили, хто їх тренер. «Професор» - настроює себе і своїх вихованців за допомогою надскладних установок і планів на гру.

До ряду позитивних типів тренерів відносяться:

«Підтримуючий» - завжди поруч зі спортсменом, готовий підтримати емоційно у важких ситуаціях, застерігає від можливих помилок і підбадьорює, орієнтуючи їх на майбутні успіхи.

«Холоднокровний» - зберігає спокій у напружених ситуаціях і приймає розумні рішення в умовах стресу, завжди є прикладом самовладання для своїх вихованців, критичні зауваження висловлює віч-на-віч і може заспокоїти спортсменів, якщо вони перезбуджені.

«Психолог» - може довести спортсменів до оптимального рівня порушення перед змаганнями, також успішно керує командою після поразки, може перетворити страх на перевагу, розуміє стан спортсменів до і під час змагань. «Турист» - контактує з усіма членами команди, як із «зірками», так і із запасними; розмовляє і працює зі спортсменами, які виступають вдало, і з тими, у кого є ті чи інші проблеми; в курсі всіх подій, кожному приділяється увага.

1.3 Психологічні особливості тренерської діяльності

Щоб краще вивчити психологію спортсменів і чинити на них систематичний вплив тренер постійно спілкується зі своїми учнями на тренувальних заняттях. На тренера накладається особлива відповідальність за фізичне здоров'я і особистісний розвиток його підопічних. Тренер є вихователем і формує у своїх учнів моральні, вольові якості. На його авторитеті й особистості професіонала базується його виховна роль.

Тренер володіє терпінням і моральною відповідальністю за здоров'я та розвиток таланту своїх учнів. Він змушений чекати високого результату своїх учнів довгі роки і при цьому не маючи гарантії, що він буде. Деякі тренери заради якнайшвидшого досягнення результату форсують тренувальні навантаження, що є для юних спортсменів позамежними, і тим самим гублять талановитих хлопців.

Тренер на змаганнях може відчувати високе нервово-емоційне напруження. Інколи на змаганнях тренер йде за лаштунки, щоб не бачити, що буде відбуватися. Бували випадки, коли тренерів вивозили прямо з матчів в лікарню з серцевими нападами. Часто на змаганнях тренер не має можливості внести поправки в діяльність спортсмена і повинен зберігати всі переживання в собі. Це посилює його психічну напруженість.

В одному дослідженні американських психологів була виміряна частота пульсу у тренера з плавання під час виступу його учнів. В окремі моменти частота серцевих скорочень сягала у нього 158 уд. / хв, тобто практично дорівнювала частоті пульсу у змагаються спортсменів. Навіть на тренуваннях пульс у тренера підвищувався. Дослідження показують, що переживають не тільки спортсмени, а й тренери.

В тренера може бути стартова лихоманка. Він знаходиться в стані напруженості понад міру, він невитриманий, неспокійний, задумливий, розсіяний. Багато говорить, іноді повторюючись. Кілька разів запитує спортсмена, як він відчуває себе. Роздратовано робить недоречні зауваження. Характерні крайності, починаючи від недоречною турботи і знаків уваги спортсменам і закінчуючи байдужістю.

Також у тренера може бути стартова апатія, коли тренер абсолютно не напружений, пригнічений, байдужий. Він зовсім не розмовляє. Не проявляє ніякої реакції, задумливий. Перед виступом не дає спортсменам ніяких вказівок, як ніби не помічає їх.

Тренер може перебувати в стані бойової готовності. Спостерігаються напруженість, висока активність, гарний настрій, стриманість. Тренер розмовляє лише в необхідних випадках, про змагання мало, і в оптимістичному тоні. Для тренера характерна необхідна турбота про спортсменів.

Несприятливий передстартовий стан тренера спортсмен здебільшого сприймає як прояв відсутності впевненості у його перемозі.

Недосвідчений тренер частіше, ніж досвідчений, може впасти в несприятливий передстартовий стан.

Багато тренерів спортивних команд під час змагань розряджають своє емоційне напруження через мову.

У тренера може створюватися напруженість у сімейних відносинах і труднощі у вихованні власних дітей через відірваність від дому і сім'ї протягом тривалого часу. Для тренера практично не буває вихідних днів, так як у будні дні він проводить тренування, а у вихідні - курирує своїх спортсменів на змаганнях.

Трапляються різни обставини, які є головними факторами, що лімітують представництво тренерів-жінок у командах майстрів. Вони більш обтяжені сімейними справами, вихованням дітей. Крім того, багато жінок, які тренували команди, змушені були піти з тренерського поста, оскільки потрапляли в чисто чоловічі взаємини тренерів між собою і відчували сексуальні домагання з боку спортивних суддів і начальства. Не випадково, за даними Дж. Лоя, діючі тренери-жінки володіють такими ж психологічними характеристиками, як і тренери-чоловіки. Вони проявляють твердість характеру і достатній рівень інтелектуального розвитку.

Нескінченні переїзди з місця на місце, проживання у незвичних, часом некомфортних умовах теж не сприяють встановленню нормального ритму життя тренерів, що посилює їх нервово-емоційне напруження.

Тренер повинен вступати в контакт з широким колом людей, які причетні до забезпечення навчально-тренувального та змагального процесу: з батьками юних спортсменів, представниками адміністрації, суддями, журналістами. Для успішного спілкуванні з ними тренер повинен володіти комунікабельністю, а нерідко і витримкою, так як він знаходиться під постійним пресом з боку керівництва та спонсорів, що вимагають високих спортивних результатів.

У тренера може бути нестабільність соціального статусу і невпевненість у майбутньому через неминучі падіння після взлетів.

Успішна чи невдала діяльність тренера зі спортсменами високого класу обговорюється засобами масової інформації, його показують під час телетрансляцій матчів, прес-конференцій і тому тренеру необхідно постійно тримати під контролем свої емоції, слідкувати за грамотністю мовлення і дотримуватися етикету в спілкуванні з журналістами.



РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Проведення дослідження роботи тренера ДЮСШ

Було проведено спостереження за тренерською діяльність в ДЮСШ з футболу, були отриманні знання (фіксація результатів) і зроблені висновки.

НА ТРЕНУВАЛЬНОМУ НАВЧАННІ ТРЕНЕРОМ БУЛИ ВИКОРИСТАНІ ТАКІ МЕТОДИ:

- СЛОВЕСНІ:

* Пояснення

На початку тренер дав чіткі вказівки тренування, розкрив сутність проблем, які виникають в гравців під час гри, наголосив на тому що футбол це командна гра і більшу увагу потрібно приділяти пасам і прийомам м'яча, привів приклад футбольного клубу "Барселона". Під час тренування пояснював як правильно приймати м'яч, виконувати певні рухи під час обігрування гравця, пояснив декілька факторів, які можуть впливати на точність удару, як робити дотик стопою по м'ячу і пояснив, що потрібно відпрацьовувати все це в простій ситуації щоб потім досконало вийшло в ігровому епізоді і увага гравця має бути спрямована не на спосіб виконання, а на вирішення певних задач. Пояснив, що це тривалий і клопіткий процес, який досягається наполегливими тренуваннями.

* Бесіда

По закінченню гри тренер провів розмову з гравцями, розповів про їхні помилки під час гри, одною з яких є те, що гравці заграються і не помічають товаришів по команді, що призводить до втрати м'яча. Поговорили про виправлення таких помилок, чому в тій чи іншій ситуації вони так роблять, вислухав учнів, з деякими окремо провів невелику бесіду з приводу покращення їх фізичних можливостей.

- НАОЧНІ:

* Демонстрація

Коли в учнів не виходило зробити правильно дію, тренер показував на власному прикладі, як правильно робити рухи, інколи він використовував повільний показ для того щоб учні могли краще зрозуміти. Під час відпрацювання удару на точність показував в яку точку на м'ячі потрібно наносити удар стопою, щоб м'яч летів в задану точку. Показував обманні рухи, як вірно робити фінт "ножиці" (обвів одну ногу навколо м'яча, а потім іншою прокидає в іншу сторону). Воротарю нагадував особливості техніки, показував як правильно ловити м'яч.

- ПРАКТИЧНІ:

* Вправи

Були цілеспрямовані вправи для розвитку необхідних фізичних якостей: розминка, біг, стрибки, присідання, віджимання.

Вправи на спритність і координацію рухів: вправа "драбинка", рухи зі сторони в сторону передом, боком, спиною навколо перешкод.

Були відпрацьовані технічні прийоми: ведення м'яча, дриблінг, фінти.

НА ДАНОМУ ТРЕНУВАЛЬНОМУ НАВЧАННІ БУЛИ ВИКОРИСТАНІ ТАКІ ПРИНЦИПИ:

- Принцип наочності:

Тренер на власному прикладі показував як потрібно правильно виконувати рухи, повторював пройдений матеріал з минулих тренувань, щоб закріпити знання учнів і відпрацювати досконало прийоми ведення м'яча, паси, фінти, удари по воротам. В той час, як польові гравці займались відпрацюванням пасів, тренер показував техніку воротарю, як правильно ловити м'яч. Коли гравці займалися відпрацюванням ударів по воротах, тренер показував, як правильно наносити удар по м'ячу. Показуючи на власному прикладі прийоми, учні у потрібний момент могли зосередитися на демонстраціях тренера і процес засвоєння був легший.

- Принцип індивідуально підходу до учнів:

Вчитель добре знаючи своїх учнів і їх можливості, в умовах колективної тренувальної роботи, давав поради і організував індивідуальну допомогу відстаючим. Велику увагу приділяв воротарю, тому що техніка воротаря відрізняється від техніки польового гравця. Тренер знаючи, що воротар здатний грати краще і інколи результат матчу залежить саме від воротаря, тому індивідуально працював над покращенням його якостей.

- Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок:

Учні пройшли повторний матеріал, що дало змогу відпрацювати прийоми, щоб на майбутнє під час гри ці рухи гравець міг робити досконало: обігрувати суперника, віддавати точно пас і влучно бити по воротам, а воротар не допускав помилок. На наступних тренуваннях також будуть відпрацьовувати пройдений матеріал в простих ситуаціях для того щоб був високий результат в іграх.

- Принцип доступності навчання:

Тренер постійно підвищує можливості учнів враховуючи вікові особливості. На тренуванні давав їм поради і знання, які їм потрібні, діти сприймали і розуміли пояснення тренера. Якщо хтось не міг зрозуміти то тренер індивідуально допомагав учням, пояснював і показував. В учнів виникали труднощі, але такі, які вони можуть подолати. Тренування сприяло розвитку, в ігрових епізодах учні самостійно приймають рішення.

- Принцип активності та свідомості:

Тренер відчуває психічний стан учнів. В учнів він створив позитивне уявлення про майбутню професійну діяльність, в них є інтерес до тренувань, мотивація, самовдосконалення. Під час гри в учнів виникали ситуації де вони мали приймати самостійні рішення і активні дії.

- Принцип міцності отриманих знань

На тренуванні було повторення пройденого матеріалу для подальших безпомилкових дій. Були відпрацьовані прийоми ведення м'яча, відбір м'яча, паси, удари на точність, фінти, де більшу увагу приділялось фінту "ножиці". Тренер розвиває команду і індивідуальні здібності кожного, декому більшу увагу приділяв у відборі м'яча для захисту команди, іншим ведення м'яча, фінти, удари для наступу і була проведена робота з воротарем на підвищення його швидкісних можливостей.

НА ДАНОМУ ТРЕНУВАЛЬНОМУ НАВЧАННІ БУЛИ ВИКОРИСТАНІ ТАКІ МЕТОДИ КОНТРОЛЮ:

- Поточний контроль:

Тренер спостерігаючи за роботою учнів давав поради, робив висновки і після гри провів бесіду (метод усного контролю). Наголосивши на помилках, які були зроблені учнями, дав їм рекомендації і завдання для самостійної роботи. На закінчення розмови зробив акцент на значущості кожного гравця в команді, що кожен відіграє важливу роль і кожен має самостійно розвиватися не тільки на тренуваннях, а й поза межами.

НА ДАНОМУ ТРЕНУВАЛЬНОМУ НАВЧАННІ БУЛИ ВИКОРИСТАНІ ТАКІ МЕТОДИ ВИХОВАННЯ:

- Бесіда

Під час гри учням, які виходили на заміну, давав настанови і поради.

Після закінчення гри провів бесіду. Розмова тренера була впевнена. В своїй розмові виявив інтерес і зацікавленість в учнів. Учні також висловлювали свої думки, тренер давав змогу висловитися кожному хто хотів, він уважно слухав і чув.

- Роз'яснення

Під час бесіди тренером був використаний метод роз'яснення. Виник невеликий конфлікт між гравцями під час порушення правил, що вплинуло на подальші дії гравців під час гри. Тренер пояснив про важливість кожного гравця в команді, що команда одне ціле і дії кожного гравця впливають на результат гри.

- Заохочення

Під час гри тренер хвалив учнів, що позитивно впливало на їхню гру. Похвала підвищувала їх упевненість у собі. Після гри тренер під час бесіди розповів про плани на майбутнє. Подальші дії команди - взяти участь в чемпіонаті. Команда, яка здобуде перемогу отримає гарні призи і путівки на відпочинок. Але щоб здобути кубок потрібно бути кращими і потрібно працювати. Тренер зумів вплинути на учнів, закріпити позитивні якості і стимул працювати над собою. Діти були зацікавленні і з нетерпінням чекають наступних тренувань.

- Метод прикладу

Тренер наводив методи прикладу техніки гри в пас команди "Барселона" і її гравця Ліонеля Мессі але для учнів кращим прикладом є тренер тому, що він під час тренувань доступно пояснює, показує як правильно робити і уважно вислуховує учнів.



РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Особливості тренерської діяльності

тренер учень підхід

На тренувальному занятті тренер успішно виконує свої обов'язки, правильно використовує знання, досвід, зберігає самоконтроль і знаходить рішення під час виникнення непередбачених перешкод. До тренування готовий, внутрішньо налаштований на певну поведінку під час вирішення спортивних і педагогічних завдань. Тренер має розуміння професійних завдань, оцінку їхньої значимості, значення способів вирішення. Має впевненість в успіху і мотивую своїх учнів.

Тренер постійно спілкується зі своїми учнями на тренувальному занятті, що дозволяє краще вивчити психологію спортсмена, є вихователем, формує у своїх учнів моральні і вольові якості. Тренер відчуває психічний стан учнів. В учнів він створив позитивне уявлення про майбутню професійну діяльність, в них є інтерес до тренувань, мотивація, самовдосконалення. Під час гри в учнів виникали ситуації де вони мали приймати самостійні рішення і активні дії.

Тренер володіє комунікабельністю і спілкується з батьками юних футболістів. Терпимо ставиться до вчинків оточуючих, спокійно і терпляче роз'яснує помилки.

Процес тренування побудований так щоб не було дуже великих навантажень, що для юних спортсменів є позамежними і тим самим гублять талановитих спортсменів. Для кращого засвоєння прийомів, тренер показує на власному прикладі і учні у потрібний момент можуть зосередитися на демонстраціях тренера. Якщо хтось не міг зрозуміти, то тренер індивідуально допомагав учням, пояснював і показував. В учнів виникали труднощі, але такі, які вони можуть подолати. Знаючи те, що кожен гравець індивідуальний і він може показати кращі результати, тренер індивідуально працює над покращенням якостей гравців. Тренер постійно підвищує можливості учнів враховуючи вікові особливості.

Тренер має терпіння, знаючи те, що результат не приходе за день і можливо змушений чекати високого результату своїх учнів довгі роки і на наступних тренуваннях будуть відпрацьовувати пройдений матеріал для подальших безпомилкових дій. Тренер розвиває команду і індивідуальні здібності кожного.

Тренер спокійно дає настанови і поради, кожного вислуховує і прислухається, хвалить учнів, що позитивно впливало на їхню гру. Похвала підвищувала їх упевненість у собі.

Тренер намагається керувати командою таким чином, щоб спортсмени відчули себе відповідальними за досягнення поставленої мети, проявляли самостійність та ініціативу в досягненні цих цілей. Тренер орієнтується на думки команди, рахується із їхніми побажаннями і тому спортсмени охоче обговорюють із ним свої особисті проблеми, відчувають себе самостійними і охоче діляться думками щодо вдосконалення спортивної майстерності. Тренер добре обізнаний із внутрішнім життям команди, добре знає турботи і тривоги своїх спортсменів.

Тренер вимогливо і з повагою ставиться до спортсменів. Може вірно підібрати місце для розмови з вихованцями, час і тон. З одними розмовляє на одинці, з іншим - в присутності його товаришів чи батьків. З одними учнями розмовляє відразу після провини, з іншими - через певний проміжок часу. До кожного спортсмена підбирає індивідуальний підхід.

У тренера є ясність, дотепність, логічність і оперативність мислення, що дає змогу тренеру швидко знаходити оптимальні рішення виникаючих завдань. Багато вправ, які приходилось демонструвати тренеру, вимагають фізичної підготовленості, тому тренеру необхідно підтримувати ці якості на належному рівні, а це пов'язано з дотриманням режиму харчування, зі спостереженням за своїм здоров'ям. У тренера є специфічна інтуїція, він може по невидимим для інших ознакам оцінювати виконання елементів, програм, передбачати тенденції і прогнозувати розвиток спортсмена і спортивного колективу. Тренер відкритий, товариський, емоційно-стійкий, впевнений в собі і практичний. Активно спілкується з колегами, в курсі всіх подій, знає все по своєму виду спорту.



ВИСНОВКИ

Тренер, протягом всього терміну перебування спортсмена в спорті, несе відповідальність не тільки за якість тренувального і змагального процесу, а й за формування спортсмена як професіонала й особистості.

Особистисть кожної людини неповторна й індивідуальна у всіх її проявах. Потрібно пам'ятати, що кожний обдарований спортсмен повинен мати свою родзинку. Завдання тренера знайти цю індивідуальність, а не прагнути всіх зробити однаковими.

Тренер повинен адекватно оцінювати поведінку та стан учнів, їх індивідуально-психологічні особливості. Повинен мати вміння знаходити причини помилок у навчанні спортсменів, планувати навчальний матеріал при підготовці до занять, планувати систему власних дій на тренуваннях. Повинен заздалегідь передбачити труднощі при навчанні і запобігати їх.

Тренер має організувати навчання і виховання на тренуваннях і змаганнях, організувати групову взаємодію, встановлювати контакт з людьми, повинен вміти використовувати засоби спілкування, робити аналіз тренувальних занять і виступів учнів на змаганнях, працювати з науковою літературою і робити висновки для своєї роботи.

Майстерність тренера є багатофункціональним збірним показником в ряду яких провідними є патріотизм, здатність виховувати в учнів активну життєву позицію.

Великого майстра відрізняє: переконаність, упевненість, працьовитість, скромність, самокритичність, цілеспрямованість, ініціативність, сміливість, рішучість, витримка і самовладання, активність, колективізм, порядність, гуманізм, ввічливість, чесність, вимогливість, оптимізм, правдивість, щирість, тактовність, справедливість, загострене почуття честі, боргу, самолюбства і доброзичливості.

Тренер постійно повинен підвищувати свій професійний рівень.

Він має бути прикладом для учнів. І саме головне у тренера повинно бути бажання і він має любити те чим займається, щоб діти хотіли йти саме до нього на тренування.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексєєв А. В. Себе подолати! М.: ФиС, 1978.

2. Вяткін Б. А. Роль темпераменту в спортивній діяльності. М.: ФиС, 1978.

3. Вяткін Б. А. Управління психічним стресом у спортивних змаганнях. М.: ФиС. 1981.

4. Гіссен Л. Д. Психологія і психогігієна у спорті. М.: ФиС, 1973. 5. Гогун О. М., Мартьянов Б. І. Психологія фізичного виховання і спорту. М.: AKADEMIA, 2000.

6. Горбунов Г. Д. психопедагогика спорту. М.: ФиС. 1986.

7. Ільїн Е. П. Психофізіологія фізичного виховання. Діяльність та стану. М.: Просвещение, 1980.

8. Ільїн Е. П. Психофізіологія фізичного виховання. Фактори, що впливають на ефективність спортивної діяльності. М.: Просвещение, 1983.

9. Ільїн Е. П. Психологія фізичного виховання. М.: Просвещение, 1987; СПб., 2000.

10. Кретті Б. Дж. Психологія у сучасному спорті. М., 1978.

11. Марігцук В. Л., Блудов Ю. М. Методики психодіагностики в спорті. М.: Просвещение, 1982.

12. Мартені Р. Соціальна психологія і спорт. М., 1979.

13. Миколаїв А. Н. Психологія тренера в дитячо-юнацькому спорті. СПб., 2005.

14. Пілоян Р. А. Мотивація спортивної діяльності. М.: ФиС, 1984.

15. Психологія спорту вищих досягнень. Навчальний посібник. М.: ФиС, 1979.

16. Пуні А. Ц. Психологічна підготовка до змагань у спорті. М.: ФиС, 1969.

17. Родіонов А. В. Вплив психологічних факторів на спортивний результат. М.: ФиС, 1983.

18. Станкин М. І. Учитель фізичної культури: особистість, спілкування. М., 1993.

19. Ханін Ю. Л. Психологія спілкування в спорті. М.: ФиС, 1980.

20. Шайхтпдінов Р. 3. Особистість і вольова готовність у спорті. М.: ФиС, 1987.

21. Чернікова О. А. Суперництво, ризик, самовладання в спорті. М.: ФиС, 1980.

Размещено на Allbest.ru