Експериментальне обґрунтування використання програми туристсько-краєзнавчого гуртка для дітей та батьків з метою підвищення функціональних можливостей організму та фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Огляд літератури

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку

1.2 Особливості організації туристичної роботи з дітьми шкільного віку

1.3 Особливості методики фізичного виховання молодших школярів

1.4 Розвиток фізичних якостей у дітей молодшого шкільного віку засобами туризму

2. Завдання, методи та організація дослідження

2.1 Завдання дослідження

2.2 Методи дослідження

2.3 Організація дослідження

3. Результати дослідження

Висновки

Перелік посилань

ВСТУП

Фізичне виховання дітей шкільного віку розглядається в нашій країні як справа великої соціальної важливості і гарантується в державному порядку.

Інтенсифікація навчання, у тому числі з використанням технічних засобів і подовженням тривалості навчального тижня, нераціональна організація навчального процесу, навчальний стрес, зниження рухової активності і ще більш виражена гіпокінезія - це чинники, що характеризують сьогодні освіту, призводять до росту захворюваності, зниження рівня здоров'я молоді. Ситуацію ускладнює зростання популярності у дитячому і молодіжному середовищі привабливих видів нефізичної діяльності (ігрові автомати, комп'ютерні ігри тощо) [1, 2, 3, 4].

Відомий той факт, що недолік рухової активності (гіподинамія) дітей неминуче приводить до невиправних втрат у фізичному розвитку, послабленню захисних сил організму та серйозних порушень у стані здоров'я [5].

Уроки фізичної культури лише на 11% компенсують необхідний для дитячого організму обсяг рухової активності. Традиційні засоби фізкультурно-спортивної роботи з дитячим контингентом сьогодні не відповідають сучасним вимогам і потребують зміни на більш ефективні. Заповнити відсутнє і покликана позаурочна форма занять фізичною культурою, в тому числі і туризмом.

Крім фізичного туристські заходи роблять і величезне виховне вплив. Ознайомлюючись на туристичному маршруті з історико-культурними пам'ятками та пам'ятками природи, школярі вчаться шанувати природу та історію рідного краю, розширюють свій світогляд. Стикаючись з труднощами туристської життя, вони вчаться долати їх не поодинці, а колективом. Туризм приваблює дітей своєю емоційною насиченістю, романтикою.

Виключно благотворно впливає туризм на серцево-судинну, дихальну і нервову системи школярів. Тривале перебування в умовах походу сприяє загартовуванню організму, підвищує його опірність зовнішнім впливам, різним захворюванням [6, 7].

Разом з тим, не зважаючи на те, що туризм на сучасному етапі є явищем, що проникає в усі соціальні верстви населення, він ще мало вивчений та потребує подальшого наукового обґрунтування. Вирішення цієї проблеми дозволить удосконалити процес фізичного виховання дітей початкових класів і забезпечить позитивний вплив на рівень їх здоров'я. Усе це зумовлює актуальність і доцільність наукового пошуку у напрямку обґрунтування використання програм туристсько-краєзнавчих гуртків для дітей та батьків з метою підвищення функціональних можливостей організму, фізичної підготовленості, показників здоров'я дітей молодшого шкільного віку [2, 8, 9].

Тому метою дослідження було експериментальне обґрунтування використання програми туристсько-краєзнавчого гуртка для дітей та батьків з метою підвищення функціональних можливостей організму та фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку.

Об'єкт дослідження - заняття у туристсько-краєзнавчому гуртку.

Суб'єкт дослідження - учні молодших класів.

Предмет дослідження - показники функціональної і фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку.

Теоретична значимість дослідження полягала в систематизації наукових даних в галузі досліджень впливу туризму на показники здоров'я дітей молодшого шкільного віку.

Практична значимість роботи - результати, які були отримані в ході дослідження, впроваджено у навчально-виховний процес дітей гімназії №50 м. Запоріжжя.

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку

туристський гурток діти фізичний

Молодший шкільний вік охоплює дітей віком від 6-7 до 11 років. Шкільний вік - один із самих складних етапів вікового розвитку організму людини, що охоплює період від дитинства до юнацтва. Генетично запрограмований розвиток кожної клітки, тканини, органу, процеси росту і диференціації, ступінь гетерохронності розвитку систем і всього організму. Але генотип людини - це тільки план його розвитку, реалізація якого залежить від конкретної взаємодії організму з факторами навколишнього середовища.

Всі три фактори, що характеризують розвиток організму, перебувають між собою в тісному взаємозв'язку та взаємозалежності [10].

Фактор росту характеризується як кількісний процес безперервного збільшення числа кліток або їхніх розмірів, що приводить до збільшення маси організму. У процесі росту, крім збільшення числа клітин і маси тіла, збільшуються значення інших антропометричних показників. Кістки та легені ростуть переважно за рахунок збільшення числа клітин, а м'язи і нервова тканина - переважно за рахунок процесу збільшення розмірів клітин. Більш точний показник росту організму - підвищення в ньому загальної кількості білка та збільшення розмірів кісток [11,12].

Характерна риса процесу росту дитячого організму - нерівномірність і хвилеподібність [10, 11,12].

Психологічний розвиток в онтогенезі - послідовний перехід від одного щабля розвитку до якісно іншого. Головне значення при цьому має вікове сприйняття навколишнього світу. Неоднаковість вікового сприйняття в різні періоди дитинства, тимчасове підвищення його рівня та зміна спрямованості виділяють закономірно наступаючі сенситивні періоди в міру дозрівання організму, коли виникають сприятливі умови для розвитку психіки в тих або інших напрямках. Потім ці можливості поступово і різко слабшають. На одних вікових етапах є передумови розвитку сприйнятливості до одним сторін дійсності, на інші - до інших.

Молодший шкільний вік є сенситивним до навчальної діяльності. Підвищенню сприйнятливості сприяють авторитет вчителя, ретельність.

Майже повністю завершується морфологічний розвиток нервової системи, закінчується ріст і структурна диференціація нервових клітин. Однак діяльність нервової системи характеризується перевагою процесів збудження. Високі реактивність і збудливість, а також висока пластичність нервової системи сприяють кращому і більш швидкому засвоєнню рухових навичок. Рухи дітей у цьому віці досить швидкі, але не відрізняються точністю [1-3, 13, 14, 15].

Молодший шкільний вік характеризується відносно рівномірним розвитком опорно-рухового апарата, але інтенсивність росту окремих розмірних ознак його різна.

Суглоби дітей цього віку дуже рухливі, зв'язочний апарат еластичний, кісткова тканина містить велика кількість хрящів. Хребет зберігає велику рухливість до 8-9 років. Дослідження показують, що молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для спрямованого росту рухливості у всіх основних суглобах.

Посилено розвивається і зміцняється м'язова система. До 9-11 років відбувається формування взаємодії м'язів-антагоністів, що підвищує координаційні можливості дітей. Великі м'язи кінцівок розвинені більше, ніж дрібні. Хребет зберігає велику рухливість [4].

У цьому віці майже повністю завершується морфологічний розвиток нервової системи, закінчується зріст і структурна диференціація нервових кліток. Однак функціонування нервової системи характеризується перевагою процесів збудження.

До кінця періоду молодшого шкільного віку об'єм легенів становить половину об'єму легенів дорослого. Хвилинний об'єм подиху зростає з 3500 мл/хв в 7-літніх дітей до 4400 мл/хв у дітей у віці 11 років. Життєва ємність легенів зростає з 1200 мл в 7-літньому віці до 2000 мол в 10-літньому.

Романенко В.О. вважає, що у дітей у віці від 7 до 11-12 років морфофункціональні перебудови системи кровообігу визначаються у збільшенні об'єму серця і хвилинного об'єму крові. Високі (на 1 кг ваги) значення ХОК у дітей забезпечуються не приростом систоличного викиду, а збільшенням ЧСС внаслідок переваги симпатичної регуляції. Змінюється і рідке середовище організму. Збільшення еритроцитів і гемоглобіну підвищує кисневу ємність крові. Однак ці показники в них нижче в порівнянні з підлітками та дорослими. Удосконалюється дихальна система: частота дихання знижується з 23 у семирічних до 19-ти в одинадцятирічних, об'єм дихання збільшується з 163 мл до 254 мл. Остання закономірність поширюється і на хвилинний об'єм дихання (ХОД), життєву ємність легенів (ЖЕЛ) і максимальну вентиляцію легенів (МВС). Удосконалення апарату дихання і кровообігу йде в напрямку «економізації» функцій у стані спокою і підвищення їхньої реактивності при напруженій м'язовій діяльності. До 10-11 років аеробні можливості дітей досягають свого максимуму. М'язи у дітей цього віку складаються в основному з волокон, що наближаються по своїх властивостях до аеробного. Ні в більше ранньому, ні в більше пізньому віці мітохондрії кістякових м'язів не бувають такі численні і такі великі за своїми розмірами. Ефективність окисних процесів у мітохондріях забезпечується високою дифузійною здатністю легенів, збільшеною швидкістю кровообігу і підвищеною концентрацією окисних ферментів. Завдяки цим механізмам у дітей 10-11 років у дуже широкому діапазоні навантажень енергозабезпечення циклічної роботи йде за рахунок аеробного ресинтезу АТФ, у зв'язку із чим вони здатні виконати дуже великий обсяг роботи помірної і великої потужності. За рік тренування першокласники можуть підвищити аеробну витривалість вдвічі, причому без істотних морфологічних перебудов, тільки за рахунок синхронізації систем енергозабезпечення.

Анаеробні енергетичні процеси активізуються у дітей 7-11 років при частоті серцевих скорочень 170-180 уд/хв. Навантаження понад критичної потужності, порога анаеробного обміну доступні дітям молодшого шкільного віку в межах 15-20 с. Далі наступає втома. При такій роботі ЧСС у них досягає 200 уд/хв, частота подиху - 60-70 цикл/хв, кисневий борг - 800-1200 мл. Обмежені можливості дітей молодшого шкільного віку до утворення максимального кисневого боргу регламентує незначний обсяг вправ на анаеробну витривалість в їхній підготовці [16].

Для практики фізичного виховання показники функціональних можливостей дитячого організму є провідними критеріями при виборі фізичних навантажень, структури рухових дій, методів впливу на організм.

Для дітей молодшого шкільного віку природною є потреба у високій руховій активності. Під руховою активністю розуміють сумарну кількість рухових дій, виконуваних людиною в процесі повсякденного життя. При вільному режимі в літню пору за добу діти 7-10 років роблять від 12 до 16 тис. рухів. Природна добова активність дівчинок на 16-30% нижче, ніж хлопчиків. Дівчата в меншій мірі проявляють рухову активність самостійно і мають потребу в більшій частці організованих форм фізичного виховання.

У порівнянні з весняним і осіннім періодами року взимку рухова активність дітей падає на 30-45%.

З переходом від дошкільного виховання до систематичного навчання в школі в дітей 6-7 років обсяг рухової активності скорочується на 50%.

У період навчальних занять рухова активність школярів не тільки не збільшується при переході із класу в клас, а навпаки, усе більше зменшується. Тому надто важливо забезпечити дітям відповідно до їх віку і стану здоров'я достатній обсяг добової рухової діяльності.

Вчені встановили, який обсяг добової рухової активності необхідно забезпечити дітям при виконанні ними різних видів фізичних вправ [17, 18].

Після навчальних занять у школі діти повинні не менш 1,5-2,0 ч провести на повітрі в рухливих іграх і спортивних розвагах. Молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для розвитку фізичних здібностей (швидкісні і координаційні здібності, здатність довгостроково виконувати циклічні дії в режимах помірної та великої інтенсивності).

У віці 7-10 років починають формуватися інтереси та схильності до певних видів фізичної активності, виявляється специфіка індивідуальних моторних проявів, схильність до тих або інших видів спорту. А це створює умови, що сприяють успішної фізкультурно-спортивної орієнтації дітей шкільного віку, визначенню для кожного з них оптимального шляху фізичного вдосконалювання [19, 20].

Без знання вікових особливостей дітей не можна правильно здійснювати фізичне виховання.

До 7-9 років у дівчат наступає перепубертатний період. Це перший критичний період постнатального розвитку жіночого організму. Несприятливі впливи середовища можуть вплинути на становлення жіночої репродуктивної системи і негативно позначитися на функції статевої системи в майбутньому.

У практиці фізичного виховання показники функціональних можливостей дитячого організму служать основним критерієм при виборі фізичних навантажень, структури рухових дій, методів впливу на організм. Для молодших школярів природна потреба у високій руховій активності. Тому важливо забезпечити дітям достатній обсяг рухової активності, що відповідає їхньому віку і індивідуальному стану здоров'я.

Надмірні навантаження прискорюють процес окостеніння і можуть сповільнити зріст трубчастих кісток у довжину. Швидкими темпами розвивається м'язова система.

Організація оптимального режиму життя, особливо рухового, у цей віковий період може забезпечити гармонічний розвиток організму [17-20].

1.2 Особливості організації туристичної роботи з дітьми шкільного віку

Фізичне виховання дітей шкільного віку розглядається в нашій країні як справа великої соціальної важливості і гарантується в державному порядку.

За статистичними даними, шкільні уроки фізкультури (двічі на тиждень по 45 хв.) Дають лише 11% необхідної дітям норми рухової активної потреби організму. Заповнити відсутнє і покликана позаурочна форма занять фізичною культурою, в тому числі і туризмом.

Крім фізичного туристські заходи роблять і величезне виховне вплив. Заняття туризмом виробляють у школярів цінні вміння та навички в розведенні багаття, приготуванні їжі, ремонті взуття та одягу, орієнтуванні на місцевості за компасом, карті, небесним світилам та місцевих предметів. У поході отримують нове звучання знання, отримані на уроках географії, історії, біології, астрономії, математики. Знайомлячись на туристичному маршруті з новобудовами, підприємствами, колгоспами і радгоспами, зустрічаючись з передовиками виробництва, ветеранами праці, школярі більш осмислено підходять до вибору професії. Стикаючись з труднощами туристської життя, вони вчаться долати їх не поодинці, а колективом. Туризм приваблює дітей своєю емоційною насиченістю, романтикою.

На туристичному маршруті в роботу залучаються всі основні групи м'язів кінцівок і тулуба. Виключно благотворно впливає туризм на серцево-судинну, дихальну і нервову системи школярів. Тривале перебування в умовах походу сприяє загартовуванню організму, підвищує його опірність зовнішнім впливам, різним захворюванням.

При русі по пересіченій місцевості працюють м'язи рук, ніг, тулуба, високі вимоги пред'являються до діяльності органів кровообігу і дихання. Тільки правильно організована предпоходная тренування зробить подорож святом для дітей.

Досить цікавим є історичний досвід організації туристичної роботи з дітьми у загальноосвітніх школах. Отже у зв'язку з величезним значенням туризму у вихованні підростаючого покоління Міністерство освіти СРСР 15 жовтня 1985 видало наказ № 190 «Про дальше вдосконалення туристської, краєзнавчої та екскурсійної роботи з учнями загальноосвітніх шкіл, педагогічних училищ та студентами педагогічних інститутів». У «Положенні про організацію туристської, краєзнавчої та екскурсійної роботи в загальноосвітній школі» зазначено, що в IV класі щорічно проводилися не менше 2 одноденних походів, в V і VI класах - не менше 2 одноденних і 1 дводенного походу з ночівлею у польових умовах, в VII-XI класах - не менше 4 походів, в тому числі один тривалістю не менше 2 днів з ночівлею у польових умовах.

У положенні також визначено завдання вчителя фізичної культури, який повинен: організовувати фізичну підготовку юних туристів; забезпечувати прийом нормативів з туризму Всесоюзного фізкультурного комплексу ГПО, організовувати та проводити туристські змагання, походи, подорожі, екскурсії.

У програму туристських зльотів школярів входили змагання з техніки туризму, спортивного орієнтування, контрольний комбінований маршрут (ККМ), конкурси.

Змагання з ККМ полягали у самостійному проходженні командою за оптимальний час контрольного маршруту, що складається з декількох етапів, розмежованих суддівськими контрольно-перевірочними пунктами (КПП). На етапах маршруту команда повинна використовувати різні види орієнтування на місцевості, виконати краєзнавчі та технічні завдання, перебороти намічені за програмою природні перешкоди. Обов'язковий етап змагань - привал, на якому команда повинна організувати харчування та відпочинок.

Результат команди виражається сумою балів, отриманих за проходження всіх етапів, подолання природних перешкод і виконання завдань. Місця команд визначаються за найбільшою сумою балів.

Програма змагань з ККМ може складатися з наступних етапів:

1. Етапи та завдання з орієнтуванням на місцевості: орієнтування по відкритому маршрутом, на маркованої трасі, по позначеному на карті маршрутом з проходженням через КП; орієнтування по "легенді" (з картою, без карти); пошук об'єкта по заданому азимуту; прив'язка (визначення непередбаченої точки стояння після входу в аркуш карти). На етапах з орієнтуванням можуть застосовуватися топографічні або спортивні карти.

2. Етапи з подоланням природних перешкод: підйоми, спуски по крутих трав'янистих схилах, схилах, що сиплються, жолобу (вузьким промоїни); траверс схилу; подолання лісової гущавини, лісового завалу; перехід по болоту; подолання водної перешкоди різними способами (вбрід, по колоді, по качати колоді, за допомогою жердини, на човнах, на плоту, уплав, по навісній переправі).

3. Краєзнавчі та технічні завдання: нанесення на карту відсутнього орієнтира, відсутніх подробиць ситуації, топографічних характеристик; складання ділянки маршруту; складання характеристики рослинності, рельєфу; складання метеорологічної характеристики; опис окремих об'єктів - архітектурних, історичних пам'ятників; складання повного технічного опису етапу маршруту; визначення ширини ріки, озера, відстані до орієнтиру; визначення крутизни схилу, висоти дерева.

4. Етапи та завдання по навичкам похідного польового побуту: організація денного привалу і харчування; надання першої долікарняної медичної допомоги; укладання рюкзаків; встановлення намету.

У зміст змагань обов'язково входила передстартова перевірка готовності команд до проходження контрольного туристського маршруту.

Отже фізичне виховання в навчально-виховній сфері як складова частина загальної системи виховання повинне забезпечити розвиток фізичного, морального здоров'я, комплексний підхід до формування розумових і фізичних якостей особистості, фізичну і психологічну підготовку до активного життя та професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету засобів оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних форм рухової активності [4, 5, 21, 22].

Фізичне виховання - один із напрямків діяльності загальноосвітніх і спеціальних шкіл, складова всієї системи виховання, навчання, освіти і оздоровлення дітей 6-17 років [22-25].

1.3 Особливості методики фізичного виховання молодших школярів

Практична реалізація фізичного виховання школярів здійснюється у вигляді спеціально організованих занять фізичною культурою, зокрема туризмом.

Використання великої кількості різних форм організації занять фізичними вправами в системі шкільного фізичного виховання дозволяє найбільш ефективно задовольняти потреби учнів у руховій активності і вирішувати завдання фізичного виховання школярів на різних етапах вікового розвитку їхнього організму. Особлива роль відводиться організації туристичної роботи з дітьми шкільного віку. Як правило, заняття проводяться на свіжому повітрі - у найближчих парках, скверах, лісових масивах, на спортмайданчиках, стадіонах, що сприяє позитивному впливу на здоров'я дітей.

У практиці фізичного виховання школярів всі види занять прийняті ділити на дві групи: урочні та позаурочні форми. Заняття туризмом відносяться до роботи у гуртках.

Туристсько-краєзнавчі гуртки працюють практично в кожній школі та багатьох вузах країни. Робота гуртків ґрунтується на програмах, які розроблені Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Українським державним центром туризму і краєзнавства учнівської молоді.

Гурток включає самодіяльну групу зацікавлених учнів, що займаються поглибленим вивченням рідного краю. Керівник гуртка з числа вчителів, викладачів чи шефів проводить заняття гуртка в позаурочний час 2-4 рази в місяць, прищеплюючи учням практичні вміння і навички туристської і краєзнавчої діяльності. План роботи гуртка складається на кожне півріччя. У невеликих гуртках чисельністю до 8-10 учнів, коли немає поділу на секції, обирають старосту і секретаря. Якщо в гуртку налічується 18-25 членів, то з голів секцій, секретаря та керівника створюється бюро. У спеціальному журналі ведеться облік роботи. Гурток зазвичай випускає свою стінгазету.

Секції за видами туризму обов'язково діють у всіх територіальних клубах, федераціях, товариствах і спілках. Очолюють їх зазвичай найбільш досвідчені і заслужені туристи з високими спортивними розрядами та званнями. Секції територіальних турклубів - основні постачальники добре тренованих команд на спортивно-туристські змагання.

Також секція - це первинна форма шкільних краєзнавчо-туристських об'єднань (гуртків, клубів, товариств), їх складова частина. Секції організовуються в гуртках, де налічується від 18 до 25 членів. Кількість членів кожної секції гуртка, як правило, не перевищує десяти. Це дає можливість ефективно керувати роботою кожного учня зокрема і всієї секцією в цілому.

Секції можуть мати різноманітну тематику в залежності від інтересів групи, підготовки керівника, місцевих умов. Їх може бути чотири і більше: географічна, геологічна, історична, фенологічні, картографічна та ін Очолює секцію староста (командир), між усіма членами секції розподіляються функціональні обов'язки.

Основними завданнями секцій, наприклад, туристських є залучення учнів до систематичних тренувань; впровадження туризму в життя і побут кожної сім'ї; наочна агітація і пропаганда туризму, підготовка юних туристів до здачі класифікаційних нормативів з туризму, підвищення їх майстерності, підготовка шкільних команд до участі в туристських зльотах і походах, проведення походів і подорожей.

Отже найбільш поширеними формами туристсько-краєзнавчих об'єднань є:

- Група - зазвичай тісно спаяний туристів з 10-15, іноді до 25 чол., Які роблять чи вже вчинили подорож, «похідна команда»;

- Гурток - зазвичай в школі або вузі колектив з 3-25 чол., Стаціонарно (за місцем проживання або навчання) займаються туристсько-краєзнавчою роботою на заняттях у позаурочний час протягом усього року;

- Секція - первинна форма шкільних туристсько-краєзнавчих учнівських об'єднань, також спеціалізований підрозділ спортивного профілю;

- Клуб - налічує не менше декількох десятків членів, об'єднує різні групи, секції та гуртки, веде багатопрофільну туристсько-краєзнавчу та науково-пізнавальну роботу, зазвичай має власне приміщення, організує також проведення дозвілля своїх членів;

- Суспільство (федерація, союз) - зазвичай об'єднання безлічі людей і колективів, діяльність якого охоплює великі території і часто спрямовує і координує діяльність цього виду в країні (географічне товариство, студентське наукове та ін.)

Основними завданнями занять з юними туристами в гуртках є зміцнити здоров'я дітей і забезпечити їх різнобічний фізичний розвиток; сформувати стійкий інтерес до занять туризмом; підвищити загальну працездатність організму; навчити основам техніки туристських вправ.

Основні завдання на наступному етапі - подальше зміцнення здоров'я дітей на основі виховання головних фізичних якостей, загартовування організму, формування та закріплення гігієнічних навичок; виховання вольових якостей.

Основними видами діяльності самодіяльної туристської організації є:

- Підготовка і проведення туристських походів, експедицій, подорожей, екскурсій за різними видами туризму;

- Навчально-тренувальна робота зі спортивного туризму в секціях, групах, гуртках;

- Підготовка, підвищення кваліфікації і атестація громадських туристських кадрів, спортсменів-розрядників зі спортивного туризму;

- Підготовка і проведення спортивних туристських змагань та зльотів з різних видів спортивного туризму;

- Організація роботи туристсько-спортивних, оздоровчих таборів та баз;

- Розвиток і пропаганда туристсько-краєзнавчих і туристсько-спортивних можливостей рідного краю за допомогою виставок, ярмарків, публічних виступів, поширення літератури;

- Проведення організаційних, навчально-методичних та консультаційних заходів з розвитку туризму;

- Робота з профілактики та попередження аварійності, травматизму та нещасних випадків в туризмі;

- Здійснення заходів щодо масового залучення до активних занять спортивним туризмом різних соціальних і вікових груп населення, організація засобами туризму змістовного дозвілля громадян;

- Створення в місцевих (регіональних) установах, організаціях, на підприємствах первинних туристсько-спортивних колективів, туристсько-краєзнавчих секцій і клубів.

Форми туристсько-краєзнавчої роботи діляться на стаціонарні та туристські, масові, групові та індивідуальні.

Туристські форми - це прогулянки, заміські тренування, екскурсії, одноденні та багатоденні походи, подорожі на різних видах транспорту, експедиції, туристські зльоти (шкільні, районні, міські, обласні, республіканські), які пов'язані з виїздом за межі населеного пункту.

Стаціонарні форми - це фізична, навчально-методична, технічна, географічна та інша необхідна підготовка, робота на географічній майданчику, фенологічні спостереження, зустрічі зі знатними земляками, уявні подорожі по країні, краєзнавчі олімпіади, конференції, лекторії, шкільні краєзнавчі естафети, конкурси, виставки , вікторини, випуск краєзнавчого журналу, радіогазети і стінгазети, листування та обмін краєзнавчої літературою, видання альманахів та інші заходи, які проводяться в умовах школи, на вулицях населеного пункту.

У пішому одноденному поході для дітей молодшого шкільного віку протяжність маршруту повинна складати 12 км, а вантаж - 3 кг. В одноденному гірському поході для дітей 10-11 років протяжність маршруту складає 10 км за 3 години, вантаж - 5 кг. У дводенному поході для дітей 10-11 років протяжність маршруту - 15 км за 5 годин, а вантаж - 3-6 кг [4, 6, 7, 26].

Для фізичного виховання школярів найбільш характерні комплексні уроки, які створюють фундамент фізичного розвитку, спрямовані на всебічну загальну підготовку до будь-якої рухової діяльності, відрізняються багатством змісту і складністю методичного забезпечення. Шкільні уроки фізичної культури поєднують завдання по формуванню або вдосконалюванню специфічних знань, умінь і навичок; вирішують завдання вдосконалювання фізичного розвитку й зміцнення здоров'я, розвитку рухових, інтелектуальних, вольових й емоційних якостей.

Ефективність уроків залежить великою мірою від правильності підготовки і формулювання конкретних завдань (освітніх, оздоровчих і виховних).

Головним аспектом організаційно-методичного напрямку сучасного уроку фізичної культури повинно бути: придбання навичок і умінь самостійно виконувати фізичні вправи, розвиток пізнавальних інтересів і здійснення міжпредметних зв'язків, використання системи домашніх завдань на основі найбільш раціональних методів організації навчання школярів.

Ці вимоги випливають із загальних і методичних принципів фізичного виховання і обов'язкові при проведенні уроків в усіх класах [5, 11, 27].

Основною формою занять фізичними вправами в початковій школі є урок фізичної культури, що будується відповідно до загальних педагогічних положень, а також з методичними правилами фізичного виховання. Специфіка завдань і змісту програми по фізичному вихованню обумовлює деякі особливості уроку фізичної культури з урахуванням вікових особливостей тих, хто займаються.

1. Для молодшого шкільного віку головними на уроці є завдання вдосконалення природних рухових дій (ходьба, біг, стрибки, метання, і т.п.).

2. На одному уроці доцільно вирішувати не більше 2-3 завдань,
пов'язаних із засвоєнням або вдосконалюванням навчального матеріалу.

Чим молодший клас, тим більше уваги приділяється зміцненню м'язів стіп і формуванню правильної постави.

3. На кожному уроці обов'язково проводяться рухливі ігри.
Ігровий матеріал повинен займати приблизно половину загального
часу занять із дітьми у віці до 10-11 років.

4. При навчанні учнів основним видам рухів треба
велику увагу приділяти правильності і точності виконання вправ (школа рухів), а також поєднувати процес навчання з вихованням рухових якостей.

Здатність до запам'ятовування рухів у дітей швидко росте від 7 до 12 років, а з 13 років розвиток рухової пам'яті трохи сповільнюється.

З методів вправи перевага віддається цілісному методу. Розчленований метод має допоміжне значення.

При поясненні рухового завдання необхідно, щоб діти
правильно розуміли, що і як робити. Тому рухове завдання повинно ставитися в конкретній формі: наприклад, піймати, наздогнати, потрапити в кільце й т.д.

У віці 8-11 років на заняттях доцільно застосовувати переважно тренувальні засоби і методи, що розвивають частоту рухів. Вправи на швидкість варто виконувати короткочасно (6-8 с).

У дітей молодшого шкільного віку по можливості треба виключити значні статичні напруги й вправи, пов'язані з натужуванням (затримка подиху).

Одним з напрямків активізації рухових дій молодших класів, що вчаться, є виконання різних вправ (рухів) під дидактичні розповіді. Вчитель розповідає якийсь сюжет, а учні супроводжують його розповідь відповідними рухами, прагнучи творчо відтворити всі ситуації в дії. Бажано, щоб ці розповіді носили тематичний (сюжетний) характер і мали віршовану форму [4, 6, 11, 24, 25, 28].

Сюжетні уроки дозволяють наблизити зміст навчального матеріалу до вікових особливостей дітей. Пояснення кожної вправи повинне носити сюжетний характер, що дозволяє дітям самостійно імітувати рухи. У цьому випадку фізичні вправи здобувають форму гри. Всі ігри, що входять у даний урок, повинні бути різнопланового характеру, вирішувати різні педагогічні завдання.

Відмінною рисою навчальних занять у початковій школі є акцент на вирішення освітніх завдань: оволодіння школою рухів, формування елементарних знань про основи фізичної культури і здоровому способі життя.

Найбільш корисними і ефективними засобами для фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку є вправи, які включені в програми по фізичному вихованню навчальних закладів [11, 26, 27, 29].

Діти молодшого шкільного віку повинні показувати результати не нижче середнього рівня показників, що характеризують розвиток основних фізичних якостей [11, 28, 29, 30].

Фізичне виховання дітей не можна повністю здійснити тільки на уроках фізичної культури. Необхідна додаткова рухова діяльність за допомогою домашніх завдань. За допомогою домашніх завдань вирішуються наступні навчально-виховні завдання: 1) підвищення рухової активності дітей; 2) зміцнення основних м'язових груп; 3) формування правильної постави; 4) підготовка до виконання навчальних нормативів і вимог програми [4, 11, 27, 28, 29].

Заняття фізичними вправами в режимі навчального дня школи. Ціль занять фізичними вправами в режимі навчального дня створити передумови оптимальної розумової працездатності на інших уроках (підвищення або відновлення).

Заняття фізичними вправами в режимі навчального дня досить обмежені по змісту, тому що направлені на вирішення вузьких гігієнічних завдань. Будучи щоденними, вони істотно доповнюють уроки, вносячись внесок у гармонічний фізичний розвиток школярів.

Позакласні і позашкільні заняття фізичними вправами. Позакласні і позашкільні заняття фізичними вправами проводяться для організації вільного часу учнів, заповнення його доцільною руховою діяльністю з метою всебічного фізичного вдосконалювання, забезпечення активного відпочинку.

Виділяються два види позакласних і позашкільних занять: систематичні і епізодичні.

Систематичні заняття проводяться в гуртках фізичної культури для молодших школярів, по видах спорту в секціях, у групах з урахуванням інтересів учнів (різновиду аеробіки, туризм, східні одноборства, оздоровче плавання, різні види фітнесу тощо),

При комплектуванні груп необхідно враховувати інтерес тих, хто займаються, рівень їхнього фізичного стану, розвитку рухових якостей, особливості статури й т.д.

Епізодичні заняття - щомісячні дні здоров'я і спорту, змагання, турпоходи, прогулянки, екскурсії, спортивні свята та розваги.

У загальноосвітній школі створюються також групи початкової підготовки ДЮСШ для учнів, що бажають займатися обраним видом спорту.

Специфічні завдання:

задоволення особистих інтересів, потреб в області фізичної культури;

поступовий перехід до спортивної спеціалізації і послідовне вдосконалення в обраному виді спорту;

навчання елементарним організаторським і методичним знанням,
придбання вмінь, необхідних для самостійних занять і здійснення суспільно-корисної діяльності в області фізичної культури;

* виховання потреби систематично виконувати фізичні вправи.

У процесі проведення позакласних і позашкільних занять обов'язкове дотримання загальних і методичних принципів, а також принципів спортивного тренування [31, 32,33].

1.4 Розвиток фізичних якостей у дітей молодшого шкільного віку засобами туризму

Відомо, що туризм завдяки різноманітності місць і районів походів, змагань, зльотів, естетичному сприйняттю місцевості при емоційних відчуттях на маршруті служить однією з найбільш захоплюючих форм фізичної культури. Чимало оригінальних вправ для занять в приміщенні і на місцевості також дозволяє відпрацьовувати технічні й тактичні прийоми, виховувати фізичні якості у невимушених обставинах.

Слід враховувати, що сила і урівноваженість нервових процесів в 6-9 років відносно невеликі, переважає збудженість. Це викликає порівняно швидку втомлюваність, підвищену збудливість і обмежену в часі концентрацію уваги. Разом з тим, висока реактивність і пластичність нервових процесів створюють фізіологічний базис, необхідний для швидкого і точного освоєння рухових навичок. Темпи природного приросту спритності у відсотках до попереднього віку становлять у хлопчиків (дівчинок) 8-9 років - 15 (8%), а 10-11 років - 8 (9%). У деяких вправах з рівноваги, метанню в ціль, елементам стрибкової акробатики, спортивної і художньої гімнастики молодші школярі не поступаються старшим віковим групам [31,32, 33, 34].

До віку 7-12 років в основному сформований нейрофізіологічний базис для розвитку швидкісних здатностей. Найбільш високі темпи приросту рухової функції у хлопчиків (дівчат) відзначаються: швидкості рухів ніг і тулуба - в 7-9 й 10-11 років; аеробної витривалості - в 8-9 й 10-11 років; гнучкості хребта - в 9-10 років; статичної рівноваги - в 9-10 (8-9 й 11-12 років); силової динамічної витривалості згиначів тулуба - в 11-12 (9-12 років); сили розгиначів ніг у дівчинок - в 9-12 років, а разгиначів тулуба - в 10-11 років. У дівчат періоди найбільш інтенсивного приросту рухових здібностей більш концентровані в часі. Починаючи з 12 років цей процес у них лише епізодично характеризується високими темпами зростання. Молодший шкільний вік є оптимальним для початку занять спортивною діяльністю. Керування тренувальним процесом повинне базуватися на контролі рухових здібностей і порівнянні з вихідними значеннями [6, 17, 21, 32, 35].

Одне з основних завдань фізичного виховання молодших школярів полягає в тому, щоб сприяти розвитку в них таких фізичних якостей, як спритність, швидкість, сила, витривалість та ін. Це складний процес, обумовлений біологічними і соціальними факторами. Природний фізіологічний зріст організму супроводжується ростом рухових можливостей. Однак розвиток рухів дитини відбувається в певних соціальних умовах, де рухова функція виступає як компонент доцільної усвідомленої діяльності Розвиток рухових можливостей дитини залежить від її рухової діяльності й, зокрема, від змісту і методів, занять фізичною культурою [36].

У молодшому шкільному віці розвиток фізичних якостей має свої особливості: спритність, а також і швидкість рухів розвиваються інтенсивніше, ніж сила і витривалість. Нерівномірність розвитку фізичних якостей визначається закономірностями онтогенезу рухової функції людини. У дітей з 7 до 12-13 років спостерігаються зрушення в розвитку координації рухів. У цей період швидко розвивається руховий аналізатор. З огляду на це важливе значення для визначення такого змісту і методів фізичного виховання, які б сприяли розвитку в дітей фізичних якостей відповідно до вікових особливостей кожного з них. Зрозуміло, що в процесі фізичного виховання варто здійснювати гармонічний вплив на розвиток фізичних якостей.

Розвиток спритності рухів має першорядне значення в молодшому шкільному віці. Він займає важливе місце в підготовці учнів до здійснення точних рухів, які зустрічаються в навчальній діяльності й грають важливе значення в підготовці дітей до трудової діяльності. Як відомо, з постійним удосконаленням техніки, праця на виробництві вимагає усе менше фізичних зусиль і ставить більше високі вимоги до точності і своєчасності рухів. Для керування сучасними механізмами точність рухів так само необхідна, як і глибокі знання про їхню роботу.

Розвитку спритності рухів сприяють вправи і методичні прийоми, які вдосконалюють сприйняття учнями своїх рухів, озброюють їх знаннями про раціональні способи виконання рухових дій, формують у них уміння оцінювати свої рухи.

Удосконаленню сприйняття своїх рухів і положень тіла сприяють фізичні вправи, виконання яких вимагає чіткої просторової і часової регуляції рухів і регуляції м'язових зусиль, між якими для учнів очевидний зв'язок між характером руху (напрямком, швидкістю, тривалістю, м'язовим зусиллям тощо) і його результатом. До таким «вправам належать, наприклад, метання в горизонтальну і вертикальну мету; кидання м'яча на підлогу або в стіну з такою силою, щоб він відскакував на задану відстань; підкидання на задану висоту і ловіння великих і малих м'ячів; рухливі ігри. Успіх виконання вправ та ігор такого характеру залежить переважно від спритності рухів, від чіткості довільної регуляції рухів [11, 21, 32, 35, 37].

Крім названих вище вправ, для розвитку спритності варто застосовувати методичні прийоми, які націлюють увагу учнів на сприйняття власних рухів і положень тіла. Із цією метою учням дається завдання виконати вправу, а потім повторити її, точно дотримуючись напрямку, амплітуду, швидкість, мускульне зусилля рухів. Спочатку цей прийом застосовується при виконанні простих вправ, що переважно загальрозвивальних, наприклад, таких: поставити два рази в однакове положення руки (це можна виконати з контролем зору і без нього), виконати однаково два рази кілька послідовних рухів рук, ніг, тулуба. Пізніше цей прийом застосовують при виконанні більше складних вправ. Наприклад, кидати на однакову відстань або підкидати на однакову висоту м'яч (м'яч кидати не на повну силу), стрибнути кілька разів у довжину з місця на однакову відстань й ін. Такі методичні прийоми ставлять перед учнями завдання добре «відчути» руху при першому виконанні вправи, щоб потім повторити їх так само [36, 38, 39].

Озброєння учнів знаннями про раціональне виконання рухів здійснюється при вивченні різного матеріалу програми, а саме, побудов і перебудувань, що загальрозвивальних вправ, вправ із предметами, вправ у рівновазі, перегони, стрибків, метань, лижної підготовки й ін. Вивчаючи, наприклад, побудова і перебудування, учні засвоюють (за умови правильного сполучення показу й пояснення) знання про правильне виконання таких положень тіла й стройових вправ, як основна стійка, стійка «ноги нарізно», «Струнко!», «Вільно!», розмикання, повороти переступанням і стрибком тощо. Поряд із засвоєнням термінів і практичним оволодінням рухами й положеннями, які відбиваються цими термінами, учні засвоюють й основні вимоги правильного виконання цих рухів і положень тіла. Свідоме оволодіння основними положеннями, елементарними рухами має велике значення для формування у учнів правильної постави і розвитку рухів, оскільки з елементарних рухів рук, ніг, тулуба, голови утворюються всі складні рухові дії [6, 37, 38, 40].

Проявом спритності є уміння зберігати рівновагу м'язів у русі і у статичному положенні. Розвитку цієї якості сприяють вправи в рівновазі. Вони мають різні умови складності, виконуються в русі і на місці. До вправ у рівновазі в русі ставляться вправи з пересуваннями по гімнастичній лаві вільно або з додатковими рухами, а подоланням перешкод, з вантажем та ін. Завдяки цьому вправи в рівновазі формують в учнів уміння попередньо планувати рухові дії і чітко їх виконувати.

Розвиток швидкості рухів займає важливе місце у фізичному вихованні молодших школярів. Швидкість рухів людини - це її здатність виконувати рухи в найкоротший час. Ця фізична якість залежить від швидкості ходу фізіологічних процесів у нервово-м'язовому апараті і у центральних відділах нервової системи. Ця якість може проявлятися як у швидкості одиничного руху, так й у частоті повторення рухів [6, 32, 39, 41].

Показники швидкості одиночного руху в період від 6 до 13-14 років значно ростуть і наближаються на кінець цього періоду до показників дорослих. Частота рухів від 7 до 16 років збільшується в півтора рази. А найбільший приріст частоти відбувається в 7-9 років.

У дітей, як і в дорослих, максимальна частота неоднакова при виконанні рухів різними ланками тіла. Найвища частота на правій і лівій стороні властива кистне і у променевозап'ястному суглобах.

Швидкість рухів у процесі фізичного виховання розвивають, збільшуючи швидкість одиничних простих рухів і частоту (темп) рухів, які повторюються. Друге здійснюється при виконанні локомоцій, тобто рухових дій, пов'язаних з переміщенням усього тіла в просторі (ходьба, біг, плавання, ходьба на лижах). При цьому розвиток швидкості рухів досягається за рахунок виконання з максимальною можливою швидкістю рухів у цілому, а також за рахунок збільшення швидкості окремих елементів рухів (відштовхування і маху ногою при ходьбі та бігу, гребка при плаванні тощо).

Для розвитку швидкості рухів використовують різні вправи у швидкому темпі, старти, біг із прискоренням, біг на короткі відрізки з максимальною швидкістю й ін. Корисні також рухливі ігри, які вимагають швидких дій [40, 42].

Розвиток сили м'язів засобами фізкультури починають здійснювати в молодшому шкільному віці. У дітей 7-літнього віку більше розвинені м'язи тулуба, чим кінцівок. У період з 8 до 9 років зауважується швидкий приріст сили згиначів кисті і передпліччя, розгиначів передпліччя і ікроножних м'язів. Сила м'язів у дітей з 8 до 11 років збільшується в середньому на 47,6%.

Про розвиток сили часто судять зі співвідношення сили до ваги тіла. Сила м'язів збільшується зі збільшенням їхньої ваги і, зокрема, з ростом поперечника м'язів. Від 7-6 до 9-11 років у більшості груп м'язів спостерігається найбільший приріст сили на 1 кг ваги. В 13-14 років сила на 1 кг ваги досягає величин, характерних для дорослих [43, 44].

Для розвитку сили м'язів у молодших школярів варто використати динамічні вправи, які не викликають тривалої напруги. Підбираються вправи й ігри, виконання яких пов'язане з короткочасними швидкісно-силовими напругами (метання, стрибки, лазіння, вправи з набивними м'ячами, а також гри із застосуванням цих вправ, наприклад: «Хто далі кине», «Естафета зі стрибками в довжину» та ін.).

Розвитку витривалості досягають, поступово збільшуючи тривалість фізичних навантажень. Внаслідок цього організм дитини поступово адаптується (пристосовується) до втоми, здобуває здатність виконувати рухи тривалий час і швидше відновляти працездатність.

У молодшому шкільному віці здійснюється розвиток переважно загальної витривалості. Для розвитку витривалості використається повторний метод, при якому чергуються фізичні навантаження і паузи відпочинку. З обережністю можна використати також і перемінний метод тренування. Мета його полягає в чергуванні інтенсивних середніх і малих навантажень.

У початкових класах для розвитку витривалості широко використають ігри. Навантаження дозується числом повторних дій гри, часом безперервної ігрової діяльності учнів і величиною перерв для відпочинку між повторними діями гри [16, 17, 21, 35, 41].

2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Завдання дослідження

Зміцнення та збереження здоров'я молодого покоління є одними з актуальних державних завдань сьогодення. Відомо, що саме у дитинстві закладається фундамент здоров'я людини. Завданнями загальної середньої освіти є збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів, фундамент якого закладається саме у дитинстві [1, 2]. Фізичне виховання дітей шкільного віку розглядається в нашій країні як справа великої соціальної важливості і гарантується в державному порядку.

Відомий факт, що шкільні уроки фізкультури (двічі на тиждень по 45 хв.) дають лише 11% необхідної дітям норми рухової активності від потреби організму. Заповнити відсутнє і покликана позаурочна форма занять фізичною культурою, зокрема туризмом.

Тому метою дослідження було експериментальне обґрунтування використання програми туристсько-краєзнавчого гуртка для дітей та батьків з метою підвищення функціональних можливостей організму, фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку.

У зв'язку з метою дослідження перед роботою були поставлені наступні завдання:

1. Вивчити досвід роботи вчителів фізичної культури ЗОШ №3 з фізичного виховання, зокрема організації туризму з учнями 1-4 класів.

2. Визначити ступінь впливу занять у туристсько-краєзнавчому гуртку на організм дітей 9-10 років на основі аналізу динаміки показників фізичного розвитку, функціонального стану серцево-судинної системи.

3. Оцінити вплив занять на рівень фізичної підготовленості школярів, які займаються спортивно-оздоровчим туризмом.

2.2 Методи дослідження

Для вирішення поставлених завдань у роботі були використані наступні методи дослідження:

1. Аналіз та узагальнення літературних джерел за темою дослідження.

2. Педагогічні спостереження за фізичним вихованням школярів під час проведення дослідження і фіксування результатів тестів.

3. Опитування батьків дітей на батьківських зборах.

4. Вивчення матеріалів медичного огляду учнів.

5. Оцінка фізичного розвитку за показниками довжини і маси тіла.

6. Педагогічний експеримент.

7. Діагностика функціонального стану серцево-судинної системи здійснювалася за показниками: проба Руф'є (фізична роботоздатність), ортостатична проба (ступінь збудженості і тонусу вегетативної нервової системи), функціональна проба із 20 присіданнями (навантаження на серце під час фізичного навантаження, %).

Індекс Руф'є визначали за формулою:

ІР = 4x(Р1+Р2+Р3)-200/10.

Рівні визначалися наступним чином: висока - менше 3, добра - 4-6, середня - 7-9, задовільна - 10-14, погана - 15 і вище.

Методика проведення ортостатичної проби: фіксується показник ЧСС за 15 секунд у спокої (Р1), потім після команди «Встати» (Р2) і розраховується за формулою: (Р2-Р1)Х4. Оцінка проби: норма - до 10 ударів, задовільна - від 11 до 18, незадовільна - 18 і більше.

Функціональну пробу із 20 присіданнями виконували наступним чином: фіксується показник ЧСС у спокої за 15 секунд (Р1), потім після 20 присідань за 30 секунд (Р2).

Пробу розраховували за формулою: Р2х100/Р1-100. Оцінка проби: відмінно - менше 25%, добре - 25-50%, задовільно - 50-75%, незадовільно - більше 75%.

8. Оцінка показників фізичної підготовленості школярів за наступними тестами:

- згинання і розгинання рук в упорі лежачи, разів;

- біг на відстань, м;

- стрибок у довжину з місця, см;

- біг на 30м, с;

- нахил тулубу вперед із положення сидячі, см;

- човниковий біг 4x9 м, с.

Всі тести проводилися на уроках фізичної культури гімназії №50. Біг на відстань, біг на 30м і стрибок у довжину з місця проводилися на базі СДЮШОР СК «Металург» у легкоатлетичному манежі у формі змагань.

9. Методи математичної статистики (визначення середніх величин - середнього арифметичного значення () і середнього квадратичного відхилення (д), відхилення від середнього арифметичного (m) [45].

2.3 Організація дослідження

Відповідно до мети і завдань дослідження ми вивчали практичний досвід роботи з учнями початкових класів вчителів фізичної культури ЗОШ №3 м. Запоріжжя у популяризації фізичної культури і туризму, пропаганди і розвитку шкільного туризму і краєзнавства, здорового способу життя.

Дослідження проводили з вересня 2011 по березень 2013 р. на базі ЗОШ №3 м. Запоріжжя. До дослідження були залучені 36 школярів у віці 9-10 років, в тому числі 22 хлопчика та 14 дівчаток.

Діти займалися у туристсько-краєзнавчому гуртку за програмою, що була розроблена у співавторстві з вчителями фізичної культури гімназії №50. Також з дітьми проводилися 2 уроки на 2 тижні фізичної культури з туризму, зміст яких був спрямований на оволодіння дітьми навичок з туризму: в'язання вузлів, постановка намету, долання перешкод, вправи з компасом і картою, усне і письмове описання краєзнавчих спостережень, зроблених в поході; тощо. При роботі з дітьми використовувалися порівняння. Наприклад, для правильного засвоєння параметрів рухів включали імітаційні вправи, сюжетні ігри і тематичне оформлення дій, які вивчаються: «Туристи в поході», «Прогулянки в ліс», «Альпіністи», «Космонавти готуються до польоту» тощо.

Програма включала переважно вправи з туристського багатоборства. Заняття у гуртку проводилися з однаковою кратністю і тривалістю (1,5 год.).

Основними завданнями туристичної діяльності з дітьми за програмою «Ми - туристи» були:

* систематизація знань про рідне місто, рідний край;

* формування усвідомлено-правильного ставлення до природних явищ і об'єктів;

* формування первинних понять і умінь юних туристів;

* оздоровлення дітей засобами природних факторів і фізичних вправ спільно з батьками та дитячим садом;

* створення умов для розвитку пізнавальної активності;

* зміцнення здоров'я дітей у процесі пізнавально-естетичних, емоційно-моральних, діяльнісно-практичних відносин з навколишнім світом.

Зміст експериментальної програми складався з теоретичного, практичного та контрольного розділів.

Зміст теоретичного розділу спрямований на формування у молодших школярів знань про фізичний стан, фізичний розвиток і фізичну підготовленість людини, його будову, роботу органів і систем в процесі виконання фізичних вправ, а також про види туризму, призначення і пристрої туристичного спорядження, способи орієнтування на місцевості, правила поведінки в поході, організації біваку тощо. Основні форми, використовувані в цьому розділі - це колективні творчі справи: бесіди, ігри, комплексні заняття, спостереження, організація виставок дитячих робіт.