Медичні засоби вимірювання спортивної працездатності під час занять волейболом

1.Загальна силова підготовка, методи короткочасних зусиль, "повністю", повторний, інтервальний, круг.

2.Різностороння цілеспрямована силова підготовка

3.Спеціальна силова підготовка синтетичної і аналітичної дії.[18]

У Ю.В. Верхошанського [3] методи розвитку спеціальної сили систематизовані за чотирма пунктами: розвиток абсолютної, швидкої, вибухової і реактивної здатності, силової витривалості.

В.М. Зациорський [10] виділяє наступні методи створення максимальної силової напруги: повторні, максимальні і динамічні зусилля. Тренувальний ефект, на його думку, досягається величиною обтяження.

Як відзначають Ю.В. Верхошанський і В.В. Ковальов [3] при розвитку силових якостей важливо орієнтуватися на наступні положення:

-ефективність окремих силових вправ (кумулятивний тренувальний ефект) визначається за станом приросту сили відповідних м'язових груп;

-вдосконалення силових якостей здійснюється як за рахунок перенесення силового тренувального ефекту із загальнопідготовчого на спеціально - підготовчі і змагальні вправи, так і за рахунок кумуляції засобів силових дій з різним тренувальним ефектом;

-тренувальні силові дії повинні бути оптимальними, оскільки об'ємні і тривалі силові навантаження істотно знижують швидкість рухів і здібність до прояву вибухових зусиль.

У теоретичному плані в спеціальній літературі з волейболу [5, 9] немає обгрунтованої системи поглядів, що регламентує швидкісно-силову підготовку з урахуванням віку, статі, спортивної кваліфікації волейболістів, періодів річного циклу тренування. У багатьох підручниках і навчальних посібниках автори [10, 12, 13] взагалі не розглядають швидкісно-силову підготовку як самостійний розділ підготовки волейболістів. Вони виділяють різні її складові: спеціальну швидкість; силу; витривалість; координаційні здібності - і пропонують засоби і методи їх реалізації. Ще не визначені спеціальні комплекси засобів і методи тренування, направлені на вдосконалення швидкісно-силових якостей волейболістів, відсутні зведення про норми навантажень для спортсменів різного віку і кваліфікації [1, 8].

Можливість вирішення цих завдань бачиться в індивідуалізації і спеціалізації засобів і методів підготовки, оптимізації співвідношення об'ємів фізичної і технічної підготовки на основі обліку вікових особливостей стану і підготовленості юних волейболістів [14].

Навчання вузькому колу рухових навиків ведення змагань, використання тільки заздалегідь вироблених, навмисних ситуацій в умовах спортивної гри вельми прагматичне /Железняк Ю.Д., Келлер В.С./ [7,8,9]. Результати численних досліджень свідчать про доцільність оволодіння великою кількістю різноманітних технічних засобів і способів, необхідність розвивати здібності і навики діяти в конкретних ситуаціях змагань, які в даний момент найбільш прийнятні і ефективні /Айріянц А.Г., Дьячков В.М., Піменов М.П./. Аналізуючи дії висококваліфікованих спортсменів, можна зробити вивід, що декількома, навіть завченими досконало, діями не можна досягти високих результатів в спорті /Демчишин А.П., Железняк Ю.Д./. Інша справа, коли є декілька улюблених дій /Келлер В.С./ або комплекс прийомів, якими доводиться користуватися в грі частіше [7,8,9,13].

При вивченні окремих прийомів гри використовують лінійний і фронтальний методи. Суть лінійного методу полягає в тому, що до оволодіння подальшим прийомом приступають після твердого освоєння попереднього. При фронтальному методі окремі прийоми вивчаються одночасно /Клещев Ю.М., Фурманов А.Г./. Крім того, використовуються методи: цілісного навчання; розчленований; повторний; ускладнення і утруднення завдань; виконання вправ з опором; зв'язаний; змагання /Айріянц А.Г., Кравцов Ю.І./.

Застосовуються також управління, розпорядження, світлове і звукове лідирування, зорові і звукові сигнали, зорові орієнтири: методи термінової інформації; кругове тренування; методи наочності; виконання прийомів гри на тлі стомлення організму; ігровий метод; аналіз виконаних рухів; спеціальні завдання по техніці в учбовій грі /Айріянц А.Г., Железняк Ю.Д./.

Процес технічної підготовки проходить чотири етапи:

-ознайомлення з розучуваним прийомом;

-вивчення прийому в спрощених умовах;

-вивчення прийому в ускладнених умовах;

-закріплення прийому в учбово-тренувальній грі /Портних Ю.І., Чехов О.С., Чумаков П.А./.

Сам процес гри без якого не можна будувати урок, припускає необхідність наявності умінь в техніці простої подачі (нижньою бічною) і прийому м'яча (прийом знизу двома руками). Тому і початкове навчання пов'язане з освоєнням цих двох способів техніки. Дещо пізніше починають освоювати техніку верхньої передачі і нападаючого удару. Одночасно з розучуванням нападаючого удару (за принципом позитивного перенесення) освоюється верхня пряма подача, в техніці виконання якої багато загального з технікою ударного руху нападаючого удару. Останньою починає освоюватися техніка блокування. Далі процес навчання йде по шляху розучування різних способів виконання кожного з прийомів [15].

Вдосконалення техніки відбувається з урахуванням індивідуальних особливостей кожного. Це необхідно, по-перше, для максимального використання позитивних індивідуальних особливостей спортсмена і, по-друге, для визначення ігрової функції волейболіста. Після визначення ігрової функції техніку удосконалюють вже з урахуванням цієї функції [12]. При цьому основним методом вдосконалення техніки кваліфікованих спортсменів є використання цілісного методу виконання вправи. Біомеханічний аналіз спортивних вправ показує, що в кожному з них використовується в більшій або меншій мірі балістичний характер роботи м'язів. Особливо треба бачити це в провідних рухах, що визначають успіх спортсмена, і відповідно покращувати балістичні можливості м'язових груп і їх вольове використання. Для цього застосовуються такі вправи, в яких головним є: вольове акцентування пружних рухів, використання інерції. Подібний ефект може досягатися опором амортизатора, пружини. Ці рекомендації особливо корисні для навчання і вдосконалення ударних рухів. Слід враховувати і наступні положення, характерні для ударних рухів. Відомо, що існує негативне і позитивне перенесення між окремими фізичними якостями, між руховими навиками і між якостями і навиками. Так, наприклад, в антагоністичних відносинах знаходяться точні рухи, що вимагають тонкого диференціювання, з силовими вправами, що гіпертрофують м'язи спортсмена. А вправи на витривалість негативно позначаються на швидкісно-силових проявах якостей [15].

Як відзначав Н.Г.Озолінь[5], особливо разючий ефект від використання відмінностей у відчуттях, що виникають при виконанні вправи в звичайних умовах і полегшених або виконання вправи у важчих умовах. Л.П.Матвєєв вважає [16], що ні вдосконалення рухових навиків, ні розвиток фізичних здібностей взагалі немислимі поза постійною опорою на чіткі відчуття, сприйняття, наочні уявлення. І хоча першорядну роль в здійсненні принципу наочності відіграють безпосередньо контакти з дійсністю, разом з тим не можна недооцінювати опосередковану наочність. Іноді вона виявляється не менше, а навіть більш дохідливою, ніж пряме сприйняття. Мова йде, зокрема, про пояснення деталей і механізмів рухів, що насилу піддаються безпосередньому спостереженню або взагалі прихованих від нього. Тут незаперечну перевагу має використання персональних комп'ютерів, на яких можна вирішувати абстрактні завдання.

Слід врахувати, що основний шлях вдосконалення рухових дій спортсмена - це вдосконалення великого "набору" рухів, формування яких здійснюється в ході різних детерміновано-імовірнісних варіативних ситуацій, наближених до умов змагань. У зв'язку з цим є три шляхи вдосконалення спортивної техніки. Перший пов'язаний з уточненням (поліпшенням) координаційної структури рухів. Другий співвідноситься з вдосконаленням спортивної техніки за рахунок розширення рухового потенціалу спортсмена і, нарешті, третій напрям вдосконалення спортивної техніки зв'язаний з її надійністю і перешкодостійкістю дії збиваючих чинників [13, 14].

Таким чином, залежно від рівня спортивно-технічної підготовленості спортсмена слід будувати учбово-тренувальну роботу з урахуванням одного або декількох напрямів у вдосконаленні техніки. Слід також враховувати, що у волейболі важлива фінальна частина ударного руху при виконанні нападаючих ударів, оскільки вона визначає результативність рухової дії, тобто рух ланок ударної руки, безпосередньо перед контактом з м'ячем і саме ударний рух [14,19].

Серед технічних засобів навчання ударним рухам, використовуваних в ігровій обстановці слід виділити: а) різного роду м'ячі з траєкторією польоту, що змінюється; б) пристрої з примусовою фіксацією частин тіла спортсмена; у) захисні рукавички, що обважнюють, для тренування ударів і кидків. В цілому ж вищезгадані пристрої мають ряд недоліків, які не дозволяють повною мірою використовувати їх в ігровій обстановці, що вимагає розробки нових тренажерних пристроїв і пристосувань для навчання і вдосконалення ударних рухів.

Особливе місце в навчанні юних волейболістів займає розвиток швидкісно-силових здібностей. Швидкісно-силові здібності є свого роду з'єднанням силових і швидкісних здібностей. У основі їх лежать функціональні властивості м'язової і інших систем, що дозволяють здійснювати дії, в яких разом із значною механічною силою потрібна і значна швидкість руху. Слід мати на увазі, що зовні проявляються в рухових діях сила і швидкість за деяким винятком зв'язані зворотньопропорційно. Одна з причин такого співвідношення закладена у внутрішніх механізмах м'язового скорочення, тобто максимальні параметри напруги м'язів досягаються лише при відносно повільному їх скороченні, а максимальна швидкість рухів - лише в умовах того, що їх мінімально обтяжило. Деякі з проявів швидкісно-силових здібностей отримали назву "вибухової сили", тобто здатності по ходу руху досягати можливо великих показників сили, що зовні проявляється, в можливо менший час (оцінюється по градієнту сили або швидкісно-силовим індексом, який обчислюється як відношення максимальної величини сили, проявленої в даному русі, до часу досягнення цього максимуму) [19].

"Вибухова сила" - здатність долати опір з високою швидкістю м'язового скорочення [11]. "Вибухова сила" має вельми істотне значення у ряді швидкісно-силових дій. Як основні засоби виховання швидкісно-силових здібностей застосовують вправи, що характеризуються високою потужністю скорочень. Для них типове таке співвідношення силових і швидкісних характеристик руху, при якому значна сила виявляється в можливо менший час [12].

З великого комплексу вправ для строго регламентованої дії на швидкісно-силові здібності використовують переважно ті, які зручніше регламентувати за швидкістю і ступеню обтяження . Велику частину таких вправ застосовують з нормованими зовнішніми обтяженнями, періодично варіюючи ступінь обтяження, оскільки багатократне повторення рухів з стандартним обтяженням, навіть якщо вони виконуються з максимально можливою швидкістю, поступово (передача в порівняно короткі терміни) приводить до стабілізації рівня м'язових скорочень, що лімітує розвиток швидкісно-силових здібностей. Щоб уникнути такої стабілізації, застосовують і варіюють додаткові обтяження і в тих швидкісних діях, які в звичайних умовах виконуються без зовнішнього обтяження або з стандартним обтяженням. Центральна методична проблема виховання швидкісно-силових здібностей - це проблема оптимального поєднання у вправах швидкісних і силових характеристик руху. В процесі виховання швидкісно-силових здібностей віддають перевагу вправам, що виконуються з тією найбільшою швидкістю, яка можлива в умовах заданого обтяження і при якій можна зберігати правильну техніку рухів (так звана контрольована швидкість); зовнішні ж обтяження лімітують в межах, що не перевищують в більшості випадків 30-40% від індивідуально максимального [12].

Встановлено, що використання комплексу спеціальних силових вправ з обтяженням вагою 30-50% від максимального сприяють значному підвищенню швидкісних здібностей (до 18%). Застосування обтяжень вагою 70-90% від максимального дає найбільший приріст силових здібностей (до 19%). Застосування обтяжень вагою 50-70% від максимуму приводить до пропорційного розвитку швидкісних, силових і швидкісно-силових здібностей. Причому використання цієї програми забезпечує стійке збереження досягнутого рівня швидкісно-силової підготовленості.

Разом з тим показана ефективність комплексного застосування засобів швидкісної і силової підготовки в одному занятті або в системі суміжних занять. Послідовне виконання вправ в комплексі з обтяженням 30% і 90% від максимальних є найбільш дієвим для розвитку "вибухової сили" і супроводжується адаптацією організму до навантаження швидкісно-силової спрямованості.

У видах спорту швидкісно-силового характеру розвитку швидкості рухів сприяють і засоби, що розвивають силу м'язів. Цінність силових вправ для розвитку швидкості м'язових скорочень полягає ще і в тому, що добитися істотного збільшення швидкості за рахунок чистих швидкісних вправ важко, а завдання підвищення силових можливостей вирішується простіше. Проте, розвиток сили при цьому повинний проходити в умовах швидких рухів. Для цього використовують метод динамічних зусиль: максимальна силова напруга створюється за рахунок переміщення неграничного обтяження з найвищою швидкістю при повній амплітуді руху [19].

Дещо інший шлях розвитку швидкісно-силових здібностей пропонує А.Н. Лапутін [13]. Суть його полягає в тому, щоб при розвитку сили всіх скелетних м'язів людини використовувати філогенетичні і онтогенетичні реакції м'язової системи, що склалися в організмі, на природне поле тяжіння, обумовлене постійною дією сил гравітації. Сили всіх м'язових груп і умови їх скорочення також неоднакові, вони знаходяться в строгій відповідності з масою біоланок, що приводяться ними в рух. Даний спосіб заснований на використанні обтяжувачів для створення додаткового опору скороченню працюючих м'язів. Проте маса обтяження, яке застосовує спортсмен, природним чином розподіляється між відповідними м'язовими групами. Це означає, що на кожну м'язову групу доводиться рівно такий відсоток обтяження, який вона зазвичай випробовує при природній гравітації, підтримуючи в рівновазі ту або іншу процентну частину маси всього тіла. В цьому випадку обтяження не викликає порушень в координаційній структурі рухів. Таким чином, якщо додаткові обтяжувачі розташувати в області центрів мас біоланок, а величину кожного з них дозувати в строгому процентному співвідношенні з масами біоланок по відношенню до маси всього тіла і відповідно по відношенню до величини обтяження, то можна добитися того, що тіло людини буде знаходиться в природному полі сили тяжіння, тільки збільшеному по модулю.

У методиці розвитку швидкісно-силових якостей юних волейболістів необхідно використовувати неграничні зусилля (30-50% від максимальних) вправи, що проявляються при граничній швидкості виконання. При цьому не можна доводити до стомлення. Використовується також зв'язаний метод, який характеризується розвитком швидкісно-силових якостей в рамках структури технічного прийому або його ланок. Наприклад, виконання нападаючого удару з обтяженням на руках. Рекомендується використовувати і методи кругового тренування швидкісно-силової спрямованості і поєднання швидкісно-силової і технічної підготовки.

Не дивлячись на відмінності, багато спортивних ігор мають одну загальну межу: у структурі рухів є ударна дія із зовнішнього об'єкту. У всіх ударних рухах є загальне - це управління ударною дією, як попереднє, так і програмно-автоматичне у фазі удару.

Практичні методи тренування ударних рухів за допомогою нового засобу - біомеханічних верстатів засновані на явищі біомеханічного резонансу. Верстати дозволяють не тільки динамічно розвивати фізичні якості людини в оптимальному поєднанні, але на основі індивідуального біомеханічного спектру забезпечувати також досягнення заздалегідь заданих властивостей біомеханічного апарату людини [4]. Пропонований Агашиним Ф.К. [31] принцип вторинних ударів полягає у виконанні однієї заданої програми вторинними управліннями і корекціями з можливістю підключити свідомість в швидкоплинний процес шляхом розгортання цього процесу в часі. На цій основі розроблена, достатньо детально, методика тренування ударних рухів на верстатах, яка включає наступні методи.

1. Метод узагальненої динаміки. Мета цього методу - цілеспрямована оптимізація процесу отримання кінетичної енергії системи і ефективного її використання (достатній коефіцієнт корисної дії). Засоби реалізації методу - рух на верстатах, рух з тяжкістю і адекватним опором у всіх фазах руху в сповільненому, адекватному і прискореному темпі, з скороченою і збільшеною амплітудою і різною симетрією. Показано, що при ізометричному скороченні швидкість біохімічної реакції в п'ять разів менша, ніж при укороченні і відсутності вантажу. Ця обставина дозволяє спортсменові в ізометричних вправах дуже економно використовувати біохімічну енергію і таким чином підвищувати коефіцієнт корисної дії своїх дій і здійснювати відносне накопичення енергії.

2. Метод модельних і симетричних вправ. Метою справжнього методу є вироблення певних динамічних структур у всіх фазах, окрім фази ударів;

3. Метод масажних вправ. Завданням методу є впорядкування дії м'язів, а також забезпечення отримання спортсменом інформації від окремих вузлів системи з метою побудови і вдосконалення просторово-часових структур. Масажні вправи істотно відрізняються від масажу: вони проводяться при активному стані м'язів (при масажі м'язи розслаблені). Особливостями таких вправ є і те, що вони здійснюються в умовах невеликих переміщень, що імітують удар;

4. Метод змінного числа мір свободи. Можливі наступні варіанти:

а) у системи жорстким закріпленням ліквідовано декілька мір свободи, в останніх їй надана повна свобода.Цей варіант необхідний при руйнуванні непридатних динамічних структур спортсмена;

б) ліквідовані майже всі міри свободи. Ті, що залишилися дозволяють здійснювати певні рухи. Цей варіант необхідний при пошуку і побудові необхідних структур;

5. Метод комплексної динаміки. Завданням його є побудова певних динамічних і кінематичних структур у взаємодії.

Дослідження біомеханічних характеристик основної групи прийомів волейболу [12] і ударних рухів у волейболістів різних вікових груп [3] дозволило розробити комплексну програму навчання техніці рухів, побудовану за принципом "дерева цілей".

Дослідження нападаючого удару у волейболі дозволили встановити, що найближчі по координаційній структурі до нападаючого удару кидки набивних м'ячів вагою 1.5 кг однією і двома руками із-за голови, метання обважених тенісних м'ячів. Категорично не можна використовувати м'ячі вагою 5-10 кг, оскільки порушується координаційна структура, властива нападаючому удару. Тому вправи типу метання таких м'ячів з місця не відповідають нападаючому удару через значне збільшення часу роботи м'язів і порушення послідовності їх включення в роботу [17].

В результаті проведення експериментальних досліджень були визначені основоположні принципи оптимального алгоритму навчання точно-цільовим рухам: початковий рівень готовності до освоєння пропонованого руху, крок ускладнення подальшого завдання, необхідне число повторних дій для достатньої точності ураження цілі, швидкість навчання по кроках алгоритму і граничний рівень досягнення удосконалення в точних рухах [2].

Розділ 2. Методи й організація дослідження

2.1 Характеристика методів дослідження

В ході дослідження були використані медичні засоби, для вимірювання спортивної працездатності, такі як:

Пульсометрія (частота серцевих скорочень,ЧСС);

Спірометрія (ЖЄЛ, мл);

Проба Штанге (затримання дихання на видиху,с);

Проба Генчі (затримання дихання на вдиху,с);

Працездатність PWC170, кг/м/хв.

Пульсометрія. Частота серцевого скорочення (ЧСС) - найважливіший показники продуктивності серця (енергетичний компонент), а також вегетативного тонусу (інформаційно-активаційний компонент). Її зменшення в стані спокою - один з головних критеріїв вдосконалення функції вегетативного забезпечення. Техніка реєстрації ЧСС проста. Реєстрацію можна зробити шляхом підрахунку числа пульсацій артерій (променевої, сонної та ін.). Рівень і дінаміка серцевого ритму може використовують у ролі провідніх параметрів у багатьох тестах стану систем вегетативного забезпечення.

Спірометрія (ЖЄЛ, мл). Обєм повітря, який людина отримує під час максимального видиху, зробленого після максимального вдиху, називається життєвою ємністю легенів. Вона відображає функціональні можливості системи дихання і вимірюється за допомогою спірометра.

Для визначення ЖЄЛ треба повільно зробити вдих, взяти в рот мундштук, зажати ніс (носовим зажимом чи пальцями) і плавно рівномірно видихнути. Виміри ЖЄЛ повторити декілька разів з інтервалом 0,5 - 1 хвилина до тих пір, поки не буде оптимально два однакових результатів. Виміри таким чином величини ЖЄЕ називаються фактичною і виражаються в одиницях об'єму - міліметрах.

Під впливом систематичних занять фізичними вправами, або в групах підвищення спортивної майстерності ЖЄЛ поступово збільшується. Показник ЖЄЛ може змінюватися від ступеня тренованості, втоми, великої кількості випитої рідини тощо. Після помірного тренування спірометрія збільшується на 100 - 200 см3, при втомі зменшується на 200 - 500 см3.

Підвищення фактичної величини ЖЄЛ відносно належної вказує на високий стан легенів. Зниження ЖЄЛ більш ніж на 15% може вказувати на патологію легенів.

Тест PWC170 призначений для визначення загальної фізичної працездатності спортсмена, яка відповідає потужності фізичного навантаження, що виконується при частоті пульсу 170 уд / хв. Фізична працездатність (англ. РWC - фізична працездатність) - величина, пропорційна тій кількості механічної роботи, яку здатен виконати організм спортсмена з досить високою інтенсивністю; потенційна здатність людини проявити максимум фізичних зусиль в статичній, динамічної або змішаної роботі. Одиниця виміру кгм / хв..

Основні правила вимірювання та розрахунку результатів РWС170 за допомогою степ-тесту.

- в якості тестуючого інструменту можна використовувати гімнастичну лаву, але важливо регулювати її висоту так, щоб кут між стегном і гомілкою в момент зіткнення ноги зі сходинкою був близьким до прямого - близько 90 градусів;

- навантаження можна регулювати частотою підйомів, задаючи її з допомогою метронома або рівномірного постукування.

- частоту серцевих скорочень необхідно вимірювати відразу після закінчення роботи, у перші 10 секунд, а отриманий результат множити на 6, щоб привести до 1 хвилині.

- пульс в спокої не обов'язково реєструвати безпосередньо перед початком тестування. Навіть краще, якщо це буде величина, вимірювана неодноразово в спокійному стані. Сама по собі частота серцевих скорочень у спокої є непоганим індикатором загального стану організму і його потенційної працездатності: чим нижче пульс спокою, тим більше діапазон функціональних можливостей людини.

Функціональні проби - різні дозовані навантаження і впливи, які дозволяють оцінити функціональний стан організму в залежності від форми руху, потужності, тривалості і ритму роботи.

Під час виконання фізичних вправ частота дихання збільшується, пульс, стає глибшим і ритмічним. підрахувати частоту дихання можна, коли покласти долоню на грудну клітку. в стані спокою здорова людина дихає 12-18 раз за хвилину, після навантаження.

Проба Штанге (затримання дихання на видиху,с). Це важливий спосіб контролю за диханням. Після 5-ти хвилин відпочинку учень сідає на стілець зручно спираючись на його спинку і розслабляє м'язи. Потім робить помірні глибокий вдох і затримку дихання, затиснувши пальцями ніс. За секундоміром (секундною стрілкою часів) фіксується час затримки дихання. Якщо учень в стані затримки дихання більше 90 секунд - відмінно, від 60-90 секунд - добре, від 30-60 секунд - задовільно і нижче 30 секунд - незадовільно. під впливом систематичного тренування час затримки дихання збільшується і це є свідченням правильного вибору програми фізичної активності.

Проба Генчі (затримання дихання на вдиху,с). Виконується так само, як і проба Штанге, тільки затримка дихання проводиться після повного видиху. Тут середнім показником є здатність затримати дихання на видиху для нетренованих людей на 25-30 с., Для тренованих на 40-60 с і більше. Ця проба проводиться при затримці дихання після видиху. Зробити глибокі вдих і видих з одночасним включенням секундоміра після видиху. Затримати дихання і вимкнути секундомір після припинення затримки дихання. Ця проба багато в чому залежить і від вольових якостей людини. Затримка дихання після видиху може бути в межах 20 с - не «раздишался» відразу.

Крім медичних засобів використовувались й педагогічні дослідження. Педагогічні дослідження у фізичному вихованні і спорті - складний процес науково-пізнавальної діяльності, спрямований на виявлення, перевірку і використання у педагогічній практиці нових способів, засобів, прийомі удосконалення системи навчання, тренування, оздоровлення, виховання та розвитку людини. Це важкий шлях творчих пошуків, який передбачає ряд взаємопов'язаних етапів роботи, кожен з яких покликаний вирішувати конкретні завдання. Оптимальна послідовність цих етапів, що призводить до одержання обґрунтованих результатів, власне, методика - зумовлена задумом дослідження. Всі структурні елементи методики пов'язані задумом дослідження, його основною ідеєю, яка визначає організацію і порядок проведення дослідження, його етапи. В задумці вибудовується в логічний порядок : мете, завдання та гіпотеза дослідження. Показниками розвитку конкретного педагогічного явища співвідносяться з конкретними методами дослідження, визначається послідовність застосування цих методів, порядок управління ходом експерименту, реєстрації, нагромадження й узагальнення емпіричного матеріалу.

Розробка задуму і логіки дослідження, що втілюється в стратегію пошуку, його методику - складний процес, який не тільки передує, але супутній всьому дослідженню, оскільки характер і послідовність його етапів значною мірою визначаються одержу вальними результатами і труднощами, що виникають уже під час роботи. Проте, основну працю з розробки задуму і логіки педагогічного дослідження,опираючись на принцип моделювання кінцевого результату, необхідно виконати на початку роботи. Продовжуючи про наукові дослідження, слід зазначити про методи наукового дослідження. О.М. Вацеба та Б.М. Шиян в своїх наукових роботах визначали, що метод дослідження - це сукупність прийомів практичного або теоретичного освоєння педагогічної діяльності; розв'язання конкретних освітніх завдань; комплекс інтелектуальних дій, логічних процедур, за допомогою яких педагогічна наука прагне встановити істину, підтвердити чи спростувати її. А на приклад Кохановський В.П. розуміє науковий метод як «цілеспрямований підхід, шлях, яким досягається поставлена мета. Це комплекси різних пізнавальних підходів і практичних операцій, спрямованих на одержання наукових знань». Але, в одному науковці були згідні, що основна функція методу - внутрішня організація і регулювання процесу пізнання або практичного перетворення дійсності. Отже, метод можна розглядати як сукупність певних правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії. правильний підібраний метод дисциплінує пошук істини, економить сили і час дослідника, допомагає уникнути помилки. Звідси і випливає поняття «метод», у педагогічних дослідженнях використовується у широкому і вузькому розумінні цього слова. В широкому розумінні слова він показує пізнавальний процес, який містить декілька способів дії, наприклад, метод теоретичного аналізу передбачає, крім останнього, синтез абстрагування, узагальнення тощо. У вузькому розумінні метод означає спеціальні прийоми дослідження певної наукової галузі. Наприклад, у фізичному вихованні, як і в педагогіці загалом, це метод наукового спостереження, опитування, педагогічний експеримент. Потрібно зазначити, що методи дослідження постійно розвиваються й удосконалюються під впливом інших наук та різних галузей педагогічної науки, теорії і методики фізичного виховання та спорту. У педагогічних дослідженнях застосовуються переважно загальнонаукові методи. При цьому не один якийсь метод, а їх комплекс. Виконуючи системо утворюючу функцію, педагогіка інтегрує різні знання, враховуючи специфіку власного об'єкта наукового дослідження. Інтеграція знань різних наук і їх методів для розв'язання завдань фізичного виховання і спортивного тренування дає змогу перейти від суб'єктивних суджень про різні аспекти навчального, тренувального і виховного процесу до точних об'єктивних оцінок і відповідних висновків.

Продовжуючи про педагогічні методи потрібно сказати,що вони мають класифікацію най поширених специфічних педагогічних методів дослідження у фізичному вихованні і спорті, які широко використовуються у практиці наукової роботи і дозволяють одержати достовірні результати.

Методологічна база роботи ґрунтується на принципах науковості та об'єктивізму. Під час написання роботи були використанні загальнонаукові та спеціальні методи. Зокрема, конкретно-пошуковий метод (аналіз і систематизація джерел з проблеми),порівняльний, експериментальний метод та метод тестування.

Зробимо коротку характеристику цих методів. Отже, ми використовували методи одержання ретроспективної інформації, які дозволяють виявити, що зроблено з даної проблеми іншими авторами, і вияснити, що залишилося не дослідженим або малодослідженим. Вивчення наукової і методичної літератури, рукописів, архівних матеріалів, які характеризують історію і сучасний стан об'єкта, що вивчається, а також використовують опитування про ретроспективні події, як і метод збору поточної інформації, може проводитися усно у формі бесід та інтерв'ю або у формі анкетування. Також були використані методи збору поточної інформації. Вони можуть бути різноманітні - від звичайного візуального аналізу та оцінки до використання сучасних засобів інформаційних технологій. Методи оцінки ефективності навчально-виховного процесу, вони використовуються у випадку проведення педагогічного експерименту. При цьому експериментальний метод передбачає введення у навчально-виховний процес експериментального чинника, щоб перевірити ефективність його впливу на навчальну, тренувальну або виховну діяльність.

Під спостереженнями розуміють пряму реєстрацію подій очевидцем. У широкому розумінні будь-яке наукове знання починається зі спостереження - безпосереднього сприйняття живої дійсності. В одних випадках ми спостерігаємо самі, в інших послуговуємося даними спостережень інших осіб. На відміну від звичайного, наукове спостереження характеризується тим, що:

воно підпорядковане зрозумілій дослідницькій меті та чітко сформульованим завданням;

спостереження планується за завчасно обдуманою процедурою.

Тому не випадково одним із найпоширеніших методів педагогічного дослідження, які використовуються на його підготовчому етапі та під час формувального експерименту, є педагогічне спостереження.

Педагогічні спостереження мають чимало ознак, кожна з яких може слугувати підставою для їх групування за видами, що можна представити такою схемою.

Отже можна зробити висновок, що спостереження - це цілеспрямоване сприйняття подій безпосередньо в момент їхнього протікання. Воно може бути особистим або опосередкованим із використанням інформації, отриманої різноманітними технічними засобами спостереження або фіксації наслідків діяльності учасників навчально-виховного процесу чи від інших осіб, які спостерігали цей процес. Основою спостереження є сприйняття як форма чуттєвого відображення об'єктивної реальності.

Щодо педагогічного експерименту то науковці визначали, що це комплексний метод дослідження, в якому використовуються методи спостереження, опитування, контрольні випробування тощо і який забезпечує об'єктивну перевірку правильності висунутої дослідником гіпотези. Експеримент дозволяє виявити суттєві зв'язки між явищами, які повторюються, тобто виявити закономірності педагогічного процесу. Залежно від мети, умов проведення та інших ознак у практиці функціонує декілька видів педагогічного експерименту в дослідженнях фізичного виховання і спорту.

За метою дослідження експеримент може бути констатувальним і формувальним. Констатувальний експеримент ще називають діагностичним або контролюючим. всі назви відповідають його сутності, оскільки за допомогою цього експерименту визначають реальний стан досліджуваної проблеми фізичного виховання, спорту та фізичної реабілітації до втручання дослідника в навчально-виховний процес дослідника. Збирають вихідні дані про фізичний розвиток, фізичну підготовку, фізичний стан дітей; їх ставлення до цього процесу; перевіряють уже відомі факти та їх вплив у нових умовах, з іншим віковим контингентом, визначають міру цього впливу.

Формувальний експеримент ще називають перетворюючим або дослідницьким. Його мета - перевірити ефективність нового в науці і практиці педагогічного положення, запропонованого дослідником. Відкритий експеримент передбачає детальне ознайомлення його учасників із завданням і змістом дослідження. при цьому треба мати на увазі, що поінформованість, зазвичай, сприяє активності обстежуваних, їх свідомому ставленню до виконання завдань занять, і це може сприятливо вплинути на результат. Закритий експеримент не передбачає інформування учасників дослідження, що надає їхній поведінці невимушеності, яка допоможе найоб'єктивніше віддзеркалити переваги і недоліки запропонованого дослідником експериментального чинника.

Отже, педагогічні методи дослідження у фізичному вихованні і спорті збільшують розкриття якісних характеристик явищ, що вивчаються. Ці характеристики стають повнішими і глибшими, якщо нагромаджений емпіричний матеріал піддати кількісній обробці. тому введення в дослідження кількісних показників є необхідним й обов'язковим компонентом одержання об'єктивних даних про результати фізичного виховання, спортивного тренування та фізичної реабілітації. такі дані можна одержати шляхом прямих або опосередкованих вимірів різних складових педагогічного процесу, або через кількісну оцінку відповідних параметрів адекватно побудованої моделі педагогічного процесу. З цією метою в педагогічних дослідженнях проблем фізичного виховання і спорту застосовується методи математичної статистики.

Названі групи методів тісно пов'язані між собою і не можуть використовуватися окремо. Водночас головним є експериментальний метод, всі інші обслуговують педагогічний експеримент. Будь-який педагогічний експеримент передбачає: експериментальний метод, методи збору ретроспективної і поточної інформації, метод математичної статистики і в переважній більшості випадків - контрольний метод. Вибір методів дослідження зумовлений його завданнями, їх доцільністю в кожному конкретному випадку. Водночас варто сказати про деякі загальні вимоги при визначенні придатності методів для конкретних досліджень, а саме:

метод повинен бути стійким до дії супутніх чинників впливу, здатним відображати тільки той стан обстежуваних, який викликаний, впливом експериментального чинника, а не непередбачуваними обставинами. Крім того дослідник має бути впевненим, що одержані зміни є невипадковими і стабільними;

метод повинен бути адекватним явищу, що вивчається. Якщо ми, наприклад, визначаємо рівень швидкості, то контрольна вправа повинна чітко віддзеркалювати цю якість, а не припустимо, швидкісну витривалість;

метод повинен давати максимум інформації про досліджуване явище або предмет;

метод повинен бути надійним, тобто давати ідентичні результати за різних умов повторення дослідження тим же дослідником, на тому ж контингенті, на аналогічних обстежених групах, в результаті проведення аналогічного дослідження іншим дослідником;

при необхідності доцільно поєднувати педагогічні методи з фізіологічними та психологічними, оскільки за допомогою комплексу методів можна різнобічно і об'єктивно вивчати педагогічні процеси і явища. Водночас поєднання педагогічних і фізіологічних методів та психологічного аналізу не повинно порушувати напрямку педагогічного дослідження. З іншого боку, введення елементів психологічних і фізіологічних досліджень у педагогічні - не механічний акт. Воно виправдане тільки у випадках, якщо без цього не можна досягнути об'єктивності педагогічних даних;

експериментатор особисто повинен досконало володіти методом.

Але найбільшу увагу ми в своїй роботі приділили тестуванню - як методу дослідження. Специфічні об'єктами педагогічних досліджень є окремі особі або їх групи, які мають суттєві індивідуальні особливості. Ця обставина зумовлює застосування низки спеціальних методів дослідження ефективності впливу експериментального чинника на учасників дослідження. Одним із таких методів є метод тестування. Метод тестування передбачає виконання певних завдань з точними способами оцінки результатів і їх кількісного вираження. Такі завдання називаються тестами, а певну систему їх виконання - тестуванням. За допомогою цього методу виявляють рівень знань, умінь і навичок, здібностей і можливостей учасників експерименту, а також їхню відповідність певним нормам. Провідні спеціалісти з методики і теорії фізичного виховання визнали, що тест - це стандартизоване за змістом, формою й умовами виконання завдання, або певним чином пов'язані між собою завдання, які дозволяють досліднику діагностувати рівень прояву певних властивостей обстежуваного, його психологічні характеристики та ставлення до тих чи інших об'єктів. Отже, за допомогою тестування можна визначити рівень розвитку певних властивостей суб'єктів дослідження і порівняти його з еталоном, або іншими особами та з розвитком цієї якості в обстежуваних раніше. можна виділити, що за спрямуванням дослідження тести поділяються на : тести досягнень, тести здібностей і тести особистості. Серед тестів досягнень переважають дидактичні, за допомогою яких визначають рівень оволодіння обстежуваним навчальним матеріалом, сформованість знань, умінь і навичок суб'єктів дослідження[63].

Дидактичні тести доцільно розглядати як систему завдань специфічної форми і певного змісту, розміщених за зростаючою трудністю для об'єктивності оцінки структури і зміни рівня підготовленості атестованих. Таким чином, дидактичне тестування слід розглядати як систему, що побудована на двох головних системних чинниках:

Змістовим наповненням тестових завдань, які забезпечують найкращу їх цілісність;

Зростанням трудності кожного наступного завдання. Якщо підібрані завдання не відповідають зазначеним чинникам і складають звичайну сукупність завдань або безсистемний набір завдань, то вони втрачають ознаки дидактичного тесту. Саме принцип зростання трудності в дидактичному тестуванні дозволяє визначити рівень знань і умінь з досліджуваного чинника, а обов'язкове обмеження термінів тестування - виявити наявність навичок та умінь вищого порядку.

У педагогічних та психолого-педагогічних дослідженнях тести здібностей найчастіше пов'язані з діагностикою пізнавальної сфери особи, особливості мислення і, зазвичай, називаються інтелектуальними. Вони дозволяють не тільки оцінити результати засвоєння певного навчального матеріалу, а й характеризувати потенційні можливості обстежувального виконувати завдання певного типу. У процесі педагогічного дослідження з виявлення здібностей щодо рухової активності здебільшого піднімаються поняття і замість здібностей до того, або іншого виду рухової активності, насправді виявляються реальні можливості обстежу вальних, їхня здатність до чогось. Наприклад, подолати певну дистанцію за визначений час, а не здібність до швидкісних дій; координаційні можливості, а не здібності до відчуття ритму чи до швидкого засвоєння скаднокоординаційних рухових дій тощо. Отже, діагностуючи рухові здібності, треба визначити не те, що може обстежуваний зробити сьогодні, а те, що він за певних обставин міг би зробити через певний час. серед інтелектуальних тестів широко відомі : тести Равена, тест Амтхауера, субтести Векслера та інші. І остання група це - тести особистості, така група тестів дає можливість за реакцією на завдання тесту твердити про особливості особистості, її спрямованість, темперамент, риси характеру. Прояв властивостей особистості викликають шляхом застосування проектного матеріалу, який вимагає завершити незакінчені речення або зображення, які стимулюють асоціативні реакції обстежуваних[64].

Особливе значення і місце в дослідженнях з фізичного виховання і спорту посідає тестування рухових можливостей учасників дослідження. Тестування рухових можливостей зараховують до групи тестування досягнень, за допомогою якої можна:

виявити рівень розвитку окремих рухових якостей (сили, витривалості);

оцінити рівень технічної і тактичної підготовленості, досягнутої у процесі фізичного виховання, спортивного тренування, або під впливом певних експериментальних чинників;

порівнювати підготовленість окремих осіб та груп осіб, які займаються фізичними вправами;

проводити відбір до занять спортом на різних етапах багаторічної спортивної підготовки;

забезпечити об'єктивний і оптимальний відбір спортсменів для участі у змаганнях та у спортивні команди;

виявити переваги та недоліки засобів, що використовуються у процесі фізичного виховання, спортивного тренування та фізичної реабілітації;

раціоналізувати і оптимізувати існуючу систему фізичного виховання, спортивного тренування та фізичної реабілітації;

визначити індивідуальні норми фізичного навантаження та проектувати досягнення тих, хто систематично займається фізичними вправами.

Тестування застосовується для вивчення стану розвитку загальних фізичних здібностей - сили, швидкості, витривалості, гнучкості й спритності, а також основних форм їх прояву.

2.2 Організація дослідження

Для проведення дослідження використовувався принцип поступовості збільшення навантажень при плануванні і реалізації розробленої експериментальної програми підготовки волейболістів на етапі початкового навчання. Суть педагогічного експерименту полягає вивченні спортивної працездатності за рахунок стану розвитку загальних фізичних здібностей - сили, швидкості, витривалості, гнучкості й спритності. Розподіл загального тренувального часу був таким: на швидкісно-силові здібності (80%), на фізичну підготовку (20%), в порівнянні з традиційно прийнятою загальною теорією і методикою фізичного виховання (50 х 50%.).

Крім педагогічного експерименту були використані такі медичні методи експериментального дослідження як: спірометрія - визначення життєвої ємкості легень; динамометрія - використовується для вимірювання сили м'язів та вимірювання ЧСС; проведені проба Штанге та проба Генчі, та Тест PWC170 .

Дозування навантаження, об'єм, швидкість виконання, кількість повторень і пауз на відновлення, базувалися на основі загального положення енергоутворення анаеробної продуктивності при м'язовій роботі алактатної спрямованості (максимальна потужність досягається на 2 - 3 секундах і підтримує м'язову діяльність на високому рівні 10 - 15 секунд) і гліколітичної дії (максимальна інтенсивність на 1 - 2 хвилинах), при пульсі 162 - 180 і відновленні до 100 уд / хвилину.

Рухове тестування проводилось згідно програми та умов виконання тестів і нормативів оцінювання юних волейболістів при початковому відборі. Тестування проводилось в формі змагань з метою визначення рівня прояву рухових якостей в такій послідовності:

1) швидкість (біг 30 м з високого старту, біг на місці у щонайсильнішому темпі за 10 с);

2) швидкісно-силові якості (стрибок у довжину з місця, стрибок угору з місця, кидок набивного м`яча вагою 2 кг уперед з-за голови);

3) сила (підтягування у висі,);

4) швидкісна витривалість (безперервний біг протягом 5 хв);

5) спритність (човниковий біг 3х10 м).

Тестування проводилось у вигляді змагань. Учасники, що приймали участь у тестуванні, були одягнені в спортивний одяг та взуття. Тестування проводилося в належних санітарно-гігієнічних умовах.

Швидкість. Спринтерський біг (30м, 60м)

Обладнання. Площинний спортивний майданчик для спринтерського бігу. Секундоміри, що фіксують десяті частки секунди, відміряні дистанції, стартові прапорці, фінішна зона.

Опис проведення тестування. За командою «На старт» учасники тестування стають за стартову лінію в положення високого старту і зберігають не рухомий стан. За сигналом судді-стартера вони повинні якнайшвидше подолати задану дистанцію, не знижуючи темпу бігу перед фінішною зоною.

Результати тестування є час подолання дистанції з точністю до десятої частки секунди.

Методичні вказівки і зауваження. З метою спортивної відповідальності дозволяється тільки одна спроба старту (не більше двох фольстартів). Для старту спортсменів суддею-стартером подається команда «Руш» з одночасним сигналом прапорцем для суддів-хронометристів. У забігу можуть брати участь четверо учасників, але час кожного фіксується суддями-хронометристами окремо.

Силові вправи. Стрибки в довжину з місця.

Обладнання. Неслизька поверхня з лінією і розміткою в сантиметрах.

Опис проведення тестування. Учасник тестування стає носками до лінії, робить змах руками назад, потім різко виносить їх уперед, відштовхуючись ногами, стрибає якомога далі.

Результатом тестування є дальність у сантиметрах у кращій з двох спроб.

Загальні вказівки і зауваження. Тестування проводиться відповідно до правил змагань для стрибунів у довжину з розбігу. Місце відштовхування і приземлення повинні бути на одному рівні.

Кистьова динамометрія правої та лівої руки (кг).

Опис проведення тестування. Учасники тестування беруть динамометри у найсильнішу руку і за командою викладача максимально стискають прилад кистю прямої руки, опущеної донизу руку. викладач фіксує результат.

Стрибок вгору з місця.

Обладнання. Розмітка на стіні, магнезія або крейда.

Опис проведення тестування. Учасник тестування змащує кінчики пальців рук магнезією або крейдою, стає обличчям до стіни на відстані 15-20 см, де зроблена розмітка. Ноги на ширині плечей, руки опущені. За командою «Можна» учасник піднімає руки вгору і торкається кінчиками пальців розмітки. Потім він опускає руки донизу, ледь присідає і робить різкий змах зігнутими руками вгору, відштовхуючись в тому ж напрямку ногами, стрибає вертикально вгору. Потрібно з трьох спроб якомога вище торкнутися кінчиками пальців рук розмітки.

Результатом тестування є відстань між відмітками, зробленими на стіні кінчиками пальців до і після стрибка, в сантиметрах.

Підтягування у висі.

Обладнання. Перекладина спортивного залу, діаметр 2-3 сантиметри, гімнастична лава,магнезія. Перекладина повинні бути розміщені на такій висоті, щоб учасник у висі не торкався ногами землі.

Опис проведення тестування. Учасник тестування стає на ширині плечей, руки прямі. За командою «Можна», згинаючи руки, він підтягується до такого положення, коли його підборіддя знаходиться над перекладиною. Потім учасник повністю випрямляє руки, опускається у вис. Вправа повторюється стільки разів, скільки в учасника вистачить сил.

Результатом тестування є кількість безпомилкових підтягувань, під час яких не порушена жодна умова.

Як виняток, для жіночої статури встановлена система дробових оцінок тестування. Якщо учасник випробування підтягнувся до положення, при якому візуально реєструється незначний, але яскраво виражений кут згинання рук в ліктьових суглобах, то йому зараховується 13 підтягування. Підтягування до положення, при якому голова учасника досягає рівня перекладини, оцінюється в 12 підтягування. Якщо учасник досягає перекладини кінчиком носа, йому зараховується 34 підтягування.

Загальні вказівки і зауваження. Кожному учасникові дозволяється лише один підхід до перекладини.

Не дозволяється розгойдуватись під час підтягування, робити зайві рухи ногами для спроби допомогти собі.

Тестування припиняється, якщо учасник підтягування, робить зупинку на 3 та більше секунди або йому не вдається зафіксувати потрібного положення більш як 2 рази підряд.

Витривалість. Біг на середні та довгі дистанції.(1500 м)

Обладнання. Секундоміри, виміряна дистанція, стартовий прапорець.

Опис проведення тестування. За командою «На старт» учасники тестування стають до стартової лінії в положення високого старту. Коли всі учасники готові до старту, за командою «Руш» вони починають біг, намагаючись закінчити дистанцію якомога швидше. У разі потреби дозволяється переходити на ходьбу.

Результати тестування є час подолання дистанції з точністю до секунди.

Загальні вказівки і зауваження. Бігова доріжка повинна бути рівною і в належному стані.

Гнучкість. Нахил тулуба вперед з положення сидячи.

Обладнання. Накреслена на підлозі лінія АБ і перпендикулярна до неї розмітка в сантиметрах (на повздовжній лінії) від 0 до 50 сантиметрів.

Опис проведення тестування. Учасник тестування сидить на підлозі босоніж так, щоб його п'яти торкались лінії АБ. Відстань між п'ятами 20-30 сантиметрів. Ступні розташовані до підлоги вертикально. Руки лежать на підлозі між колінами долонями донизу. Партнер тримає ноги учасника на рівні колін, щоб уникнути їх згинання. За командою «Можна» учасник тестування плавно нахиляється вперед, не згинаючи ніг, намагається дотягнутись руками якомога далі. Положення максимального нахилу слід утримувати протягом 2 секунд, фіксуючи пальці на розмітці. Тест повторюється двічі.

Результатом тестування є позначка на перпендикулярній розмітці в сантиметрах, до якої учасник дотягнувся кінчиками пальців рук у кращій з двох спроб.

Загальні вказівки і зауваження. Вправа повинна виконуватися плавно. Якщо учасник згинає ноги в колінах, спроба не зараховується.

Спритність. Човниковий біг (3*10 метрів).

Обладнання. Секундоміри, що фіксують десяті частки секунди, волейбольні майданчики спортивних залів, за кожною лінією на відстані 50 сантиметрів встановлюють дерев'яні кубики (5*5 сантиметрів).

Опис проведення тестування. За командою «На старт» учасник займає положення високого старту за стартовою лінією. За командою «Руш» він починає бігти.

Результати тестування є час від старту до моменту, коли учасник тестування поклав кубик на старт.

Загальні вказівки і зауваження. Результат учасника визначається за кращою з двох спроб. Кубик слід класти, а не кидати. Якщо кубик кидається, спроба не зараховується.

Метання набивного м'яча вагою 1 кг через голову двома руками

(метання з місця).

Опис проведення тестування. Випробуваний стоїть біля лінії, одна нога попереду, тримаючи м'яч двома руками внизу перед собою. Піднімаючи м'яч нагору, гравець проводить замах назад за голову і відразу ж відразу кидок вперед.