Професійна майстерність екскурсовода

4

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: Організація екскурсійної діяльності.

Найменування теми: «Професійна майстерність екскурсовода»

Введення

Актуальність теми дослідження. Світове співтовариство визнало туризм ефективним способом індивідуального й колективному поліпшенню, важливою частиною якого є послуга сугубо інтелектуального характеру - екскурсія з її просвітительською, духовною й освітньою функціями.

Невичерпні екскурсійні ресурси багатьох регіонів нашої країни разом із глибинним національним і духовним джерелами й традиціями українського народу дають підстави затверджувати, що саме екскурсії можуть стати активним і змістовним засобом гармонізації особистості, її духовного росту в новій демократичній Україні. Вони є джерелом нової інформації, нових відчуттів і почуттів.

Глобальний етичний Кодекс туриста, прийнятий ВТО на порозі нового тисячоріччя, акцентуючи на необхідності широкого доступу населення до культурних і релігійних пам'яток, визнає, що засобу, які одержують із видавництва об'єктів і пам'яток культури, треба хоча-би частково використовувати для підтримки, охорони й реставрації цієї спадщини.

Прийнятий у червні 2000 р. Верховною Радою Закон України «Про охорону культурної спадщини» прямо стосується туризму. Адже тепер відновлюється стародавня історія Бєлгорода - Дністровського, котра нараховує вже 2500 років, Любеча, Дубна й Корца, Новгорода - Сіверського й Кам'янець - Подільського, Херсона й Керчі, Ольвії й Острога, гетьманських столиць - Батурина, Чигирина, глухова й десятка інших міст.

З метою створення загальної загальдержавної мережі маршрутів і турів різного напрямку тривалості, найповнішого задоволення потреб різних категорій вітчизняних і іноземних туристів і екскурсантів, розвитку туристичної діяльності в Україні розроблений інноваційний туристський продукт - Національну систему туристсько-екскурсионних маршрутів «Намисто Славутича». Вона охоплює всі області України й Автономну Республіку Крим. [№22, стр. 114]

Велике значення в цьому процесі займають екскурсії. Екскурсія являє собою процес пізнання предметів і явищ миру, у якому ми живемо. Керівником цього процесу є кваліфікований фахівець - екскурсовод, що володіє професійною майстерністю. Екскурсоводи відрізняються друг від друга як фахівці певних галузей знань і в той же час всі вони однакові в таких питаннях, як знання методики ведення екскурсій, педагогічної майстерності й уміння керувати групою в процесі пізнання.

Професійна майстерність екскурсовода - це особливий вид мистецтва, що побудований на активному використанні й умілому сполученні показу й розповіді; участі в процесі сприйняття взаємодії таких компонентів, як екскурсовод, екскурсант і екскурсійні об'єкти; застосуванні методичних прийомів ведення екскурсії; володінні специфічними вміннями й навичками, властивої даної професії. Цій майстерності вчаться в більше досвідчених фахівців, у самих себе в ході практичної діяльності.

Майстерність екскурсовода невід'ємна від володіння основними положеннями екскурсійної теорії й методики і їхнє постійне використання. [№12, стр. 25]

Таким чином, викладене вище спричиняється актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є сам екскурсовод.

Предмет дослідження - професійна майстерність екскурсовода.

Ціль роботи - систематизація знань по дослідженню ролі екскурсовода в екскурсійній сфері.

Для своєї курсової роботи я вибрала цю тему саме тому, що екскурсознавство являється невід'ємною частиною моєї майбутньої професії, для того щоб детально розібратися в обов'язках екскурсовода, довідатися професійні вимоги до цієї професії.

1. Екскурсознавство як наука

1.1 Поняття й сутність екскурсії

Поняття «сутність» означає сукупність сторін і зв'язків, які властиві речі, узятих і розглянутих у їхній природній взаємозалежності. Екскурсія, наприклад, являє собою наочний процес пізнання навколишнього нас миру. Особливість цього процесу полягає в тому, що він пов'язаний із заздалегідь підібраними об'єктами, які вивчають на місці їхнього розташування. Будь-яка оглядова або тематична екскурсія - це цілеспрямований, запрограмований процес сприйняття навколишньої нас дійсності, побудований на злитті зорових і значеннєвих вражень.

Організатори екскурсій і екскурсоводи мають чітке подання про те, що і як повинен побачити, почути й відчути учасник екскурсії, до яких висновків він повинен прийти в ході заходу.

Екскурсія - це результат двох найважливіших процесів: її підготовки й проведення. Вони зв'язані між собою, взаємообумовлені. Неможливо забезпечити висока якість проведення екскурсії при непродуманій підготовці.

У роботі по підготовці нової екскурсії можна виділити два основні напрямки:

- розробка нової теми екскурсії (нової взагалі або нової тільки для даної екскурсійної установи);

- підготовка екскурсовода, що починає або вже працюючого, до проведення нової для нього, але вже раніше розробленої й екскурсії, які проводиться в даній установі.

Перший напрямок - процес створення нової для екскурсійної установи екскурсії. Підготовка нової екскурсії доручає творчій групі. У її склад включається від 3 до 7 чоловік, а в окремих випадках і більше, залежно від складності теми. У більшості своєї це працюючі в установі екскурсоводи. Часто як консультанти запрошуються фахівці різних областей - науковці музеїв, викладачі вузів і середніх шкіл і т.д.

Звичайно кожному з учасників творчої групи доручає розробка одного з розділів, однієї з підтем екскурсії або одного або декількох питань підтеми. З метою контролю за роботою вибирається керівник творчої групи. [№15, стор. 151-152]

Підготовка нової екскурсії проходить три основні ступені:

* Попередня робота - підбор матеріалів для майбутньої екскурсії, їхнє вивчення (тобто процес нагромадження знань по даній темі, визначення мети й завдань екскурсії). Одночасно із цим відбувається відбір об'єктів, на які буде побудована екскурсія.

* Безпосередня розробка самої екскурсії включає: складання екскурсійного маршруту; обробку фактичного матеріалу; роботу над змістом екскурсії, її основною частиною, що складається з декількох основних питань; написання контрольного тексту; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних методичних прийомів показу й розповіді під час проведення екскурсії; підготовку методичної розробки нової екскурсії; написання екскурсоводами індивідуальних текстів.

* Завершальний ступінь - прийом (захист) екскурсії на маршруті. Твердження нової екскурсії керівником екскурсійної установи, допуск екскурсоводів, які захистили свою тему, до роботи на маршруті.

У простому виді схема всіх екскурсій, незалежно від теми, виду й форми проведення, однакова: введення, основна частина, висновок.

Введення, як правило, складається із двох частин:

- організаційної (знайомство з екскурсійною групою й інструктаж екскурсантів про правила безпеки в дорозі й поводження на маршруті);

- інформаційної (коротке повідомлення про тему, протяжність і тривалість маршруту, час відправлення й прибуття назад, санітарних зупинках і місці закінчення екскурсії).

Основна частина будується на конкретних екскурсійних об'єктах, об'єднанні показу й розповіді. Її зміст складається з декількох підтем, які повинні бути розкриті на об'єктах і об'єднані темою. Кількість підтем екскурсії звичайно від 5 до 12. При цьому важливим для створення екскурсії є підбор об'єктів так, щоб були тільки ті об'єкти, які допомагали б розкрити зміст теми екскурсії, причому в певному дозуванні за часом і залежно від значимості тієї або іншої підтеми в даній екскурсії.

Висновок, як і вступ, не пов'язаний з екскурсійними об'єктами. Він повинен займати за часом 5-7 хвилин і складатися із двох частин. Перша - підсумок основного змісту екскурсії, висновок по темі, що реалізовує мета екскурсії. Друга - інформація про інші екскурсії, які можуть розширити й поглибити дану тему. Висновок так само важливий, як і вступ, і основна частина.

Дуже важливо, щоб екскурсія була досить цікава. Але не менш істотно, щоб вона не була перевантажена потоком непотрібної туристам інформації, щоб спосіб подачі матеріалу не був стомлюючої, а сприяв би сприйняттю її тією або іншою категорією екскурсантів. У зв'язку із цим тематика екскурсії неодмінно повинна бути зорієнтована на певну категорію екскурсантів (дорослих або дітей, молодь, міських або сільських жителів, працівників гуманітарних професій, іноземців і т.д.).

Такий облік називається диференційованим підходом до екскурсійного обслуговування. Він повинен ураховувати не тільки інтереси, але й цілих споживачів. Якщо екскурсія надається, наприклад, у рамках фольклорного тура, то основний упор у розповіді й показі необхідно робити на історію, пам'ятники, національні особливості регіону. Якщо ж екскурсія входить у програму ділового тура, то потрібно приділяти увагу показу різних ділових і суспільних центрів і т. п. При організації екскурсійного обслуговування в рамках курортного відпочинку привабливі екскурсійні прогулянки зі спостереженням природних ландшафтів, пам'ятників, об'єктів.

У процесі підготовки нової екскурсії можна виділити ряд основних етапів, які розташовуються в певному порядку. Розглянемо їх у тій послідовності, що зложилася в практиці роботи екскурсійної установи. Уперше поняття «етапи підготовки екскурсії» було уведено в побут в 1976 р. Тоді ж було названо п'ятнадцять етапів:

1. Визначення мети й завдань екскурсії.

2. Вибір теми.

3. Відбір літератури й складання бібліографії.

4. Визначення джерел екскурсійного матеріалу. Знайомство з експозиціями й фондами музеїв по темі.

5. Відбір і вивчення екскурсійних об'єктів.

6. Складання маршруту екскурсії.

7. Об'їзд або обхід маршруту.

8. Підготовка контрольного тексту екскурсії.

9. Комплектування «портфеля екскурсовода».

10. Визначення методичних прийомів проведення екскурсії.

11. Визначення техніки ведення екскурсії.

12. Складання методичної розробки.

13. Складання індивідуальних текстів.

14. Прийом (здача) екскурсії.

15. Твердження екскурсії.

Визначення мети й завдань екскурсії. Робота над будь-якою новою екскурсією починається із чіткого визначення її мети. Це допомагає авторам екскурсії більш організовано вести роботу надалі. Ціль екскурсії - це те, заради чого показуються екскурсантам пам'ятники історії й культури й інші об'єкти. Розповідь екскурсовода підлегла тієї ж кінцевої мети. Назвемо кілька мет: виховання патріотизму, любові й поваги до Батьківщини, корисній-суспільно-корисній роботі, до інших народів; естетичне виховання, а також розширення кругозору, одержання додаткових знань у різних галузях науки й культури й т.д. Завдання екскурсії - досягти цілей шляхом розкриття її теми.

Вибір теми. Вибір теми залежить від потенційного попиту, конкретного замовлення або цілеспрямованого створення певної тематики екскурсій. Кожна екскурсія повинна мати свою чітко певну тему.

Тема є стрижнем, що поєднує всі об'єкти й підтеми екскурсії в єдине ціле. Відбір об'єктів при створенні екскурсії учасники творчої групи ведуть, постійно звіряючи свої матеріали з темою. Проте повинне було відібрати об'єкт по темі, необхідно знайти конкретний матеріал, на якому ця тема буде розкрита з найбільшою повнотою й переконливістю. Угруповання тим лежить в основі існуючої класифікації екскурсій.

Відбір літератури й складання бібліографії. У ході розробки нової екскурсії складається список книг, брошур, статей, опублікованих у газетах і журналах, які розкривають тему. Призначення списку - визначити зразкові границі майбутньої роботи з вивчення літературних джерел, надати допомога екскурсоводам у використанні необхідного фактичного й теоретичного матеріалу при підготовці тексту

Перелік літератури розмножується в декількох екземплярах для зручності в роботі групи й тих екскурсоводів, які в майбутньому будуть готуватися до проведення екскурсій по даній темі.

У переліку називаються автор, назва, рік видання, а також глави, розділи, сторінки. При великій кількості літературних джерел список може бути роздільний на дві частини: «Основна література» і «Додаткова література».

Визначення інших джерел екскурсійного матеріалу. Крім публікацій у пресі, можуть бути використані інші джерела. Автори екскурсії становлять їхній перелік, у який входять державні архіви, музеї, хронікально-документальні і науково-популярні кінофільми, де втримуються матеріали по темі екскурсії.

Як джерело можуть бути використані спогади учасників і очевидців історичних подій. Проте при використанні мемуарних матеріалів щоб уникнути неточностей і тенденційності потрібно проявляти обережність. Для розповіді повинні бути відібрані тільки достовірні, ретельно перевірені факти й відомості. Значну допомогу в пошуки й систематизації матеріалу екскурсій можуть надати комп'ютерні енциклопедії, зокрема нацистські бази даних на лазерних дисках (CD-ROM).

Відбір і вивчення екскурсійних об'єктів. Показ об'єктів, як уже підкреслювалося, є частиною, що займає видне положення в екскурсії. Правильний відбір об'єктів, їхня кількість, послідовність показу роблять вплив на якість екскурсії.

Тепер на державному обліку перебуває понад 150 тис. пам'ятники історії, археології й культури, а в музеях країни зберігається близько 40 млн. експонатів.

Об'єктами можуть бути:

- пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями в житті нашого народу, розвитком суспільства й держави;

- будинки й спорудження, меморіальні пам'ятники, пов'язані з життям і діяльністю видатних особистостей, добутку архітектури й містобудування, житловий і суспільний будинки, будинки промислових підприємств, інженерні спорудження (міцності, мости, вежі), мавзолеї, будинку культурного призначення й інші спорудження;

- природні об'єкти - лісу, гаю, парки, ріки, озера, ставки, заповідники й заповідники, а також окремі дерева, реліктові рослини й ін.;

- експозиції державних і народних музеїв, картинних галерей, постійних і тимчасових виставок;

- пам'ятники археології - городища, стародавні стоянки, поселення, кургани з похованнями, земляні вали, дороги, гірські виготовлення, загону, святилища, канали й ін.;

- пам'ятники мистецтва - добутку образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, скульптура, садово-паркове й ін. мистецтво.

Екскурсійні об'єкти класифікуються:

- за змістом - однопланові (добуток живопису, ріка, рослина, тварини, будинок) і багатопланові (архітектурний ансамбль, ліс, поле, вулиця, площа міста);

- по функціональному призначенню - основні, які є основою для розкриття підтем, і додатку, такі, що показуються під час переїздів (переходів) між основними об'єктами в ході логічних переходів у розповіді;

- по ступені збереження - що повністю збереглися, увійшли в наші дні зі значними змінами, які частково збереглися, втрачені.

Перед екскурсійними працівниками при створенні екскурсії коштує завдання - відібрати з багатьох об'єктів найцікавіші й на вид, і по тій інформації, що вони із собою несуть.

Правильний відбір об'єктів забезпечить зорову основу сприйняття екскурсійного матеріалу й глибоке розкриття тим. Потрібно так організувати цю справу, щоб ті самі об'єкти не кочували з екскурсії в екскурсію. [№10, стор. 15-19]

По можливості в кожної теми повинні бути «свої» об'єкти. Розмаїтість об'єктів дає можливість забезпечити правильне чергування вражень в екскурсантів, дозволяє зберегти елемент новизни при вивченні різних тим.

Якщо неможливо виключити той або інший об'єкт із передбаченого маршруту з огляду на його унікальність, які показуються в ряді екскурсій (оглядової, історичної, літературної, мистецтвознавчої), то такий об'єкт повинен бути розкритий особливо.

При його показі повинні бути виявлені ті характерні риси, які не знайшли відображення в екскурсіях на інші теми. При показі таких об'єктів і розповіді залежно від теми кожного разу повинен бути використаний інший матеріал. Тому інтерес екскурсантів при їхньому повторному огляді, як правило, не знижується. [№17 стор. 213-215]

У практиці підготовки екскурсій зроблена певна методика оцінки екскурсійних об'єктів. Застосування цієї методики особливо важливе в тих випадках, коли творці нової екскурсії, зустрічаючись на маршруті з декількома об'єктами, схожими за змістом, можуть вибрати ті з них, які найцікавіші для даної теми.

Для оцінки об'єктів, які включаються в екскурсію, рекомендується використовувати наступні критерії:

Пізнавальна цінність - зв'язок об'єкту з конкретною історичною подією, з певною епохою, життям і творчістю відомого діяча науки й культури, художні вартості пам'ятника, можливість їхнього використання в естетичному вихованні учасників екскурсії.

Популярність об'єкта, його популярність серед населення.

Незвичність (екзотичність) об'єкту. Мається на увазі особливість, неповторність пам'ятника історії й культури, будинки, спорудження (наприклад, суцільнозварний міст ім'я Э.О. Патона через Дніпро в Києві). Незвичність об'єкт може бути також пов'язана з якоюсь історичною подією, що відбулося в даному будинку, на місці установки даного пам'ятника, з легендою або історичною подією. Екзотичність може бути природного характеру (наприклад, сталактито-сталагміту карстові печери в Новому Афона, в Абхазії).

Виразність об'єкту, тобто зовнішня виразність об'єкту, його взаємодія із тлом, навколишнім середовищем - будинками, спорудженнями, природою. Перевага віддається тому об'єкту, що щонайкраще вписується в місцевість, гармоніює з іншими об'єктами, з ландшафтом. [№18, стор. 98-101]

Збереження об'єкта. Проводиться оцінка стану об'єкта в цей момент, його підготовленості до показу екскурсантам. Місцезнаходження об'єкту. При відборі об'єктів повинні враховуватися відстань до пам'ятника, зручність під'їзду до нього, придатність дороги для автотранспорту, можливість підвозу до об'єкта екскурсантів, природна обстановка, що оточує даний об'єкт, наявність місця, придатного для розташування групи з метою спостереження.

Тимчасове обмеження показу об'єкту (за часом пор, по днях, місяцям і сезонам) - це коли відвідування й огляд об'єкту неможливі через погану видимість або сезонність.

Екскурсія не повинна бути перевантажена більшою кількістю відвідуваних об'єктів, оскільки це збільшує її тривалість і викликає стомлюваність екскурсантів, а увага й інтерес при цьому слабшають. Оптимальна тривалість міської екскурсії становить 2-4 академ. години, при цьому екскурсанти із цікавістю сприймають не більше 15-20 екскурсійних об'єктів.

В екскурсію можуть входити об'єкти як однієї групи (наприклад, пам'ятники архітектури), так і декількох груп (пам'ятні місця, історичні пам'ятники, житлові будинки, природні об'єкти). Набір об'єктів залежить від теми екскурсії, її змісту, складу екскурсійної групи. Неправильно, наприклад, коли вся оглядова екскурсія побудована винятково на показі скульптурних пам'ятників і монументів.

Потрібно уникати одноманітності побудови зорового ряду. Зорові враження екскурсантів будуть неповними, якщо в маршрут разом з пам'ятниками й монументами не буде уведений показ окремих будинків і вулиць, площ, пам'ятних місць, об'єктів природи.

У ході підготовки нової екскурсії більше уваги потрібно приділити вивченню об'єктів на місці, у їхній природній обстановці. Необхідні початку дані дає вивчення об'єктів за джерелами - книгам, альбомам, фотографіям. Зустріч із екскурсійним об'єктом безпосередньо на місці його розташування, вивчення різних його сторін дозволяють екскурсоводові в майбутньому, при роботі із групою, вільно орієнтуватися в пам'ятника, кваліфіковано вести його показ.

Відбір об'єктів закінчується складанням картки (паспорта) на кожний з них. Дані картки використовуються як для теми, що конкретно розробляється, так і для майбутніх екскурсій.

У картку об'єктів вносяться наступні дані:

1) найменування об'єкта (первинна й сучасне), а також назва, під яким пам'ятник відомий у населення;

2) історична подія, з яким зв'язаний пам'ятник, дата події;

3) місцезнаходження об'єкта, його поштова адреса, на чиїй території пам'ятник розташований (місто, селище, промисловий підприємство й т.д.);

4) опис пам'ятника (під'їзд до нього, його автор, дата спорудження, з яких матеріалів виготовлений, текст меморіального напису)

5) джерело відомостей про пам'ятник (література, де описаний пам'ятник і події, пов'язані з ним, архівні дані, усні перекази, основні друковані праці й місця зберігання неопублікованих робіт);

6) збереження пам'ятника (стан пам'ятника й території, на якій він перебуває, дата останнього ремонту, реставрації);

7) охорона пам'ятника (на кого покладена);

8) у яких екскурсіях пам'ятник використовується;

9) дата складання картки, прізвище й посада укладача.

До картки прикріплюється фотографія об'єкту, що відтворює його нинішній і колишній види.

У картці на архітектурні, природні, археологічні об'єкти можуть бути включені й інші відомості. Наприклад, у картку на пам'ятник архітектури (будинок) включаються відомості про наявність скульптури, кахлів, стінопису в декоративному вбранні пам'ятника (ззовні, усередині), про тип і конструкцію й будинку, технічному стані його (ступеня збереження).

Наявність карток на всі екскурсійні об'єкти, розташовані на території даного краю, прискорює розробку нових екскурсійних тим, дозволяє різноманітити використання пам'ятників в екскурсіях на різні теми, робить їхній показ більш активним. У багатьох регіонах країни проведена паспортизація й складені відомості пам'ятників. В 70-і року ХХ ст.

Науково-дослідним інститутом культури Міністерства культури й управліннями культури були підготовлені відомості пам'ятників історії й культури України по територіях. Матеріали відомості включають лише одну групу нерухомих пам'ятників - меморіальні будинки, садиби, могили, пам'ятні місця, пов'язані з іменами видатних діячів культури й значних подій у житті території (краю, області, автономної республіки). [№19, стор. 214-218]

Таким чином, що вирішує значення в успіху розробки нової екскурсійної теми мають об'єкти. Саме вони становлять той пізнавальний матеріал, що є зоровою основою в розкритті теми, головний аргумент у доказах екскурсовода.

Необхідно відзначити залежність екскурсійного процесу в цілому, його зміст, методики підношення матеріалу (показу й розповіді) від об'єктів, їхнього стану, під'їзних колій, крапок для спостереження. Саме тому таку важливу роль у цей момент грають зв'язку екскурсійних установ с тими організаціями, які ведуть роботу з виявлення, реставрації й охороні пам'ятників історії й культури. Активна участь екскурсійних працівників у діяльності цих організацій створює умови для подальшого розвитку екскурсійної справи в Україні

1.2 Методика організації екскурсії

Методичні прийоми підрозділяються на кілька груп залежно від їхнього призначення: методичні прийоми, завдання яких - допомогти екскурсоводові встановити міцні контакти між екскурсоводом і екскурсантами; прийоми, завдання яких домогтися стійкої уваги аудиторії до спостережуваного об'єкта; прийоми, які закріплюють увагу до розповіді, збудливі в екскурсантів інтерес до певних питань; прийоми, які забезпечують зорове сприйняття екскурсійного матеріалу.

У класифікації прийомів проведення екскурсії виділяються дві групи:

Прийоми показу, куди входять: прийоми, що організують спостереження (вивчення, дослідження) об'єктів і що дозволяють виділити об'єкт із навколишнього середовища, із цілого; прийоми, завдання яких, опираючись на уяву екскурсантів, зробити зримими зміни в зовнішньому вигляді об'єкту; прийоми, які дають можливість побачити об'єкти в потрібному виді, побудовані на русі - наближенні екскурсійної групи до об'єкта, віддаленні від нього, русі уздовж його.

Прийоми розповіді - це прийоми, побудовані на поясненні об'єкту, описі його внутрішнього виду й що викликають в екскурсантів зорові асоціації, а також прийоми репортажу, які дають можливість зрозуміти зміни, які відбуваються в спостережуваному об'єкті, і т.д.

Практично всі методичні прийоми можна розділити на дві категорії: більше прості, створюючи умови для проведення екскурсії й більше складні - прийоми безпосереднього проведення екскурсії.

Методичні прийоми, як було сказано раніше, діляться на: загальні, уживані на всіх екскурсіях незалежно від того, що показується й прочим іде розповідь; частки, властивого одного виду екскурсій (виробничих, музейних, природознавчих); одиничні прийоми, використовувані при спостереженні якого-небудь одному унікального об'єкту. Такі прийоми, як правило, є «знахідкою» одного екскурсовода й не застосовуються всіма, хто проводить подібні екскурсії; прийоми, використовувані в певну пору роки, дня.

При використанні методичних прийомів екскурсовод повинен ураховувати рівень підготовки групи (наприклад, знайомство зі стилями в архітектурі, різновидами монументальної скульптури). Одні екскурсоводи використовують на практиці всі прийоми, інші обмежуються двома-трьома, треті - не використовують методичні прийоми. Якість проведення екскурсії залежить не тільки від знань екскурсовода, не меншу роль грає його вміння застосовувати на екскурсійному маршруті вивчені прийоми у всьому їхній розмаїтості. Зробити це можуть професійно підготовлені екскурсоводи. [№4 стор. 34]

2. Професійна майстерність екскурсовода

2.1 Екскурсовод - професія

Усяка професія являє собою рід трудової діяльності, що жадає від людини певних знань і трудових навичок. Здобуваються ці знання й навички шляхом загальної або фахової освіти й у ході повсякденної практичної діяльності працівника.

Донедавна (кінець 60-х років) робота як екскурсовод не була професійної, вона являла собою вид аматорських занять для груп ентузіастів. Обов'язку екскурсовода виконували фахівці різних галузей знань без відриву від своєї основної діяльності (педагоги, наукові співробітники музеїв, інститутів і ін.). Лише в декількох екскурсійних бюро й в окремих музеях були штатні екскурсоводи. Однак уже в той час ця робота починала здобувати професійні риси.

Поява нової професії пов'язане з мірами, прийнятими директивними органами в 1969 р. по розвитку туризму й екскурсійної справи в країні. Зміна функцій екскурсій, перетворення їх з форми відпочинку у форму культурно-виховної роботи в трудових колективах, за місцем проживання трудящих і з туристами, у велику галузь обслуговування населення сприяло підвищенню ролі екскурсоводів, подальшому становленню нової спеціальності. Екскурсовод, що в 1940 р. був визначений як керівник екскурсії, у музеях - співробітник, що показує екскурсантам виставлені для огляду предмети й даючи необхідні пояснення, в 70-х роках став одним з тих, кому довірено нести знання людям, екскурсовода стали розглядати як педагога й вихователя. Екскурсоводами стали називати працівників бюро подорожей і екскурсій, державних і відомчих музеїв, постійних виставок, художніх галерей, організацій «Супутника», «Інтуриста», Міністерства освіти, які проводять екскурсії з показом пам'ятників, примітних місць, експозицій музеїв. Звання «екскурсовод» привласнювалося працівникам названих організацій, які мали відповідне утворення, пройшли підготовку на спеціальних курсах або самостійно виконали всі вимоги, пропоновані до осіб, які закінчили курси підготовки екскурсоводів. Вимоги до екскурсовода визначалися «Посадовою інструкцією екскурсовода туристсько-екскурсійної організації», затвердженої в 1977 р. До початку 90-х років в екскурсійних установах працювало або співробітничало на правах сумісників більше 70 тисяч екскурсоводів. Екскурсовод став центральною фігурою екскурсійної справи.

Процес становлення професії екскурсовода складний і багатогранний, у ньому необхідно розрізняти чотири етапи.

Вимоги професії. До тих, хто обрав для себе професію екскурсовода, вона пред'являє ряд вимог. Серед них: схильність до участі в культурно-виховній роботі; розуміння значення екскурсії й своєї ролі в процесі виховання; свідомість свого боргу; наявність гарної дикції, певних знань по однієї або декількох екскурсійних темах; непримиренність до недоліків, безкультур'ю, пережиткам минулого у свідомості й поводженні людей; безперервне поповнення й удосконалювання своїх знань; почуття нового; ініціатива й творчий пошук у роботі; глибоке вивчення інтересів і запитів екскурсантів; диференційований підхід до обслуговування різних груп населення; вихованість, висока культура в роботі й поводженні, увічливість, тактовність в обігу з екскурсантами; володіння методикою проведення екскурсій; любов до своєї професії.

Кожний екскурсовод повинен мати знання не тільки своєї спеціальності, але й знанням основ педагогіки й психології. Дуже важливо також, щоб екскурсовод міг аналізувати свої роботи, умів дати об'єктивну оцінку проведеної екскурсії, проявляв принциповість і вимогливість до себе.

Професія екскурсовода припускає володіння певним колом практичних умінь. Ці вміння дозволяють йому відібрати, сформулювати й ефективно донести свої знання до широкої аудиторії. Кожний працівник, що обрав професію екскурсовода, повинен уміти: підібрати необхідний фактичний матеріал, вивчити його, підготувати індивідуальний текст екскурсії на певну тему, скласти методичну розробку, застосовувати методичні прийоми на практиці, використовувати наочні матеріали «портфеля екскурсовода», прослуховувати екскурсоводів по своїй галузі знань і надавати їм допомогу, брати участь у пропаганді екскурсійних можливостей краю.

Практичні знання й уміння є основою для участі екскурсовода в методичній роботі, дозволяють керувати методичною секцією, методичним кабінетом, звістки заняття на курсах підготовки й підвищення кваліфікації екскурсоводів, керівників туристських груп, турагентств, надавати допомогу починаючим екскурсоводам. Володіння практичними знаннями й уміннями є міцною основою майстерності екскурсовода.

Вимоги професії. До тих, хто обрав для себе професію екскурсовода, вона пред'являє ряд вимог. Серед них: схильність до участі в культурно-виховній роботі; розуміння значення екскурсії й своєї ролі в процесі виховання; свідомість свого боргу; наявність гарної дикції, певних знань по однієї або декількох екскурсійних темах; непримиренність до недоліків, безкультур'ю, пережиткам минулого у свідомості й поводженні людей; безперервне поповнення й удосконалювання своїх знань; почуття нового; ініціатива й творчий пошук у роботі; глибоке вивчення інтересів і запитів екскурсантів; диференційований підхід до обслуговування різних груп населення; вихованість, висока культура в роботі й поводженні, увічливість, тактовність в обігу з екскурсантами; володіння методикою проведення екскурсій; любов до своєї професії.

Кожний екскурсовод повинен мати знання не тільки своєї спеціальності, але й знанням основ педагогіки й психології. Дуже важливо також, щоб екскурсовод міг аналізувати свої роботи, умів дати об'єктивну оцінку проведеної екскурсії, проявляв принциповість і вимогливість до себе.

Професія екскурсовода припускає володіння певним колом практичних умінь. Ці вміння дозволяють йому відібрати, сформулювати й ефективно донести свої знання до широкої аудиторії. Кожний працівник, що обрав професію екскурсовода, повинен уміти: підібрати необхідний фактичний матеріал, вивчити його, підготувати індивідуальний текст екскурсії на певну тему, скласти методичну розробку, застосовувати методичні прийоми на практиці, використовувати наочні матеріали «портфеля екскурсовода», прослуховувати екскурсоводів по своїй галузі знань і надавати їм допомогу, брати участь у пропаганді екскурсійних можливостей краю. [№1 стор. 181]

Практичні знання й уміння є основою для участі екскурсовода в методичній роботі, дозволяють керувати методичною секцією, методичним кабінетом, вести заняття на курсах підготовки й підвищення кваліфікації екскурсоводів, керівників туристських груп, турагентств, надавати допомогу починаючим екскурсоводам. Володіння практичними знаннями й уміннями є міцною основою майстерності екскурсовода.

2.2 Особистість екскурсовода

Людина як гармонічно розвинена особистість сполучить у собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість. Кожна особистість має свої особливості. Таких особливостей три:

1. Стійкість властивостей особистості.

2. Єдність особистості як єдність певних властивостей і якостей.

3. Активність особистості, що знаходить висвітлення в багатобічній діяльності.

Моральні вимоги до особистості - дотримання загальних принципів і норм поводження, проходження певним ідеалам.

Основні риси особистості: розумність - здатність робити розумні, осмислені дії; відповідальність - розуміння результатів своїх учинків; особисте достоїнство - поводження, пов'язане з охороною своїх прав; індивідуальність - неповторність, особливість особистості; сукупність рис, що відрізняють даної людини від інших.

Активна життєва позиція - спосіб участі людини в діяльності суспільства. Життєва позиція людини знаходить вираження в його відношенні до суспільства, праці, державної й приватної власності, іншим людям і до самого себе. При оцінці ступеня активності життєвої позиції людини розглядають не одиничні факти, а сукупність всіх можливих видів активності: суспільної, трудовий, моральної, ідейно-пізнавальної.

Дослідження соціологів і повсякденна практика показують, що існують різні рівні активності життєвої позиції людей: високий, середній і низький. Рівень активної позиції є залежним від формування поглядів особистості, виховання світогляду й переконаності, вироблення професійних умінь. Рівень активності життєвої позиції залежить від якості конкретної особистості, її прагнень і бажань, уміння проводити ту або іншу роботу.

Виховний процес спрямований на становлення внутрішнього миру особистості, формування якостей, які лежать в основі активності життєвої позиції: вірність своєму боргу, висока відповідальність за доручену справу, колективізм, єдність слова й справи.

Екскурсовод, у силу особливості своєї професії поставлений в умови, що сприяють прояву активної життєвої позиції. Його завдання - найбільше повно використовувати ці умови для своєї повсякденної діяльності.

У діяльності екскурсовода мають місце всі три рівні життєвої позиції. Високий рівень життєвої позиції характеризується соціальною активністю, творчою діяльністю, гарною роботою, почуттям моральної відповідальності. Середній або низький рівень активності життєвої позиції працівника не дозволяє йому якісно вести екскурсійну роботу. От як характеризуються ці рівні: життєва позиція середнього рівня активності носить однобічний характер, не виходить за межі нормативних завдань - «від» і «до». Життєва позиція характерна низьким рівнем активності, пасивністю, недосвідченістю особистості, недоліком знань, навичок, умінь.

Крім трьох рівнів активності життєвої позиції особистості, існують і інші: пасивна й негативна життєва позиція. Пасивна життєва позиція формується на основі життєвих невдач і зривів у роботі, моральній нестійкості. Негативна життєва позиція характеризується активністю в інтересах не колективу, а особистості, кар'єризмом, необ'єктивною критикою, порушенням трудової й виробничої дисципліни, аморальним поводженням.

Розвиток задатків і здатностей особистості. Більшу роль у формуванні особистості екскурсовода грають задатки.

Задатки - уроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку. Задатки становлять природну основу розвитку здатностей людини.

Постійний розвиток задатків є однієї з важливих основ удосконалювання професійної майстерності екскурсовода. Задатки будь-якої людини - пам'ять, спостережливість, уява, кмітливість при розвитку їх можуть стати основою неабиякий здібностей. Характерно, що на основі тих самих задатків залежно від виду вибраної діяльності можуть розвиватися різні здатності - учителя, лектора, екскурсовода. Варто мати на увазі, що в того самого людини можуть бути розвинені здатності, які характерні для декількох подібних професій. Наприклад, кожний екскурсовод повинен мати здатності методиста. Не випадково й зворотне: більшість методистів екскурсійних установ є гарними екскурсоводами.

В екскурсовода під впливом практичної діяльності формуються спеціальні здатності. Здатності визначаються як індивідуальні особливості особистості, що є суб'єктивними умовами успішного здійснення певного роду діяльності. Вони виявляються у швидкості, глибині й міцності оволодіння способами й прийомами якої-небудь діяльності.

Здатності людини діляться на дві групи: загальні й спеціальні. Загальні здатності, необхідні для оволодіння всіма видами діяльності (розумова активність, працьовитість, спостережливість, наполегливість, швидкість орієнтації, зосереджена увага). Спеціальні здатності є основою для оволодіння навичками й уміннями конкретної професії, забезпечують досягнення високих результатів у якій-небудь певній області діяльності. Це особливості - музичні, літературні, художні, математичні, технічні й ін.

Усе, що позитивно характеризує екскурсовода (знання, уміння, навички), насамперед заснована на його здатностях виконувати доручену йому роботу. Про що б не йшла мова - про розробку нової теми, підготовці реферату, читанні лекції на курсах, прослуховуванні екскурсії на маршруті, підборі методичних прийомів - методист і керівник методичної секції виходять із того, чи зуміє даний екскурсовод якісно виконати цю роботу, тобто беруть до уваги наявність у нього певних здатностей, які для цього необхідні.

Становлення особистості екскурсовода. Формування особистості екскурсовода відбувається на всім протязі становлення професії екскурсовода. Процес становлення особистості починається задовго до надходження екскурсовода на роботу в туристську фірму, музей, на виставку. Формування всебічно й гармонічно розвитий особистості відбувається протягом всього життя людини: під час навчання в загальноосвітній школі, технікумі або вузі, у колективі, де протікає його трудова й суспільна діяльність, у побуті, на курсах підготовки екскурсоводів, у ході взаємин з екскурсантами.

Оптимізм екскурсовода. Обов'язковою якістю особистості є оптимізм, життєрадісність, бадьорість, бажання й уміння бачити в навколишні гарні, світлі сторони. Оптимізм екскурсовода знаходить вираження в доброзичливості, привітності, добрій посмішці, увазі до людей, умінні створити потрібний мікроклімат у колективі екскурсантів, внести своєю присутністю дух святковості в аудиторію, виправити поганий настрій слухачів. Цьому в чималому ступені сприяють звучання розповіді (тон голосу екскурсовода), його переконаність у користі повідомлюваних знань, володіння почуттям гумору, віра в успіх проведеної екскурсії.

Індивідуальність екскурсовода. Кожна людина має свої індивідуальні особливості, що відрізняють його від інших людей (мова, стиль викладу матеріалу, жести, міміка). Слухаючи розповідь екскурсовода на маршруті, можна вловити, що він по-своєму викладає ті або інші деталі, приклади, використовує інші приказки, вносить певну специфіку у використання жестів і посмішки. Можуть бути й інші відмінності. Один екскурсовод любить посилатися на мемуари, іншої - читає на екскурсії вірші, третій - зараховує документи, четвертий - уміло використовує паузи. В екскурсоводів, що мають великий стаж роботи, виробляється своя індивідуальна манера ведення екскурсій. Вона полягає в тому, що кожний з них має свої улюблені прийоми, якими володіє в досконалості й із задоволенням їх використовує як окремо, так і в сполученні з іншими прийомами.

Індивідуальність екскурсовода характеризується номенклатурою методичних прийомів, якими він володіє. Ця номенклатура не в усіх однакова. Одні використовують на практиці всі або майже всі відомі прийоми, інші обмежуються двома-трьома найбільш популярними прийомами, треті - починаючі, а також екскурсоводи, що погано володіють професійною майстерністю, в екскурсіях прийомів не використовують, що знижує якість проведених екскурсій. [№1, стор. 186-191]

Авторитет екскурсовода - це питання має пряме відношення до проблеми особистості. Авторитет екскурсовода заснований на його знаннях, уміннях, навичках, моральних достоїнствах, практичному досвіді. Цей авторитет являє собою сукупність декількох сторін: а) авторитет положення, що визначається тим, що екскурсовод є керівником екскурсії, очолює групу екскурсантів і керує їхньою діяльністю; б) авторитет його знань. У переважній більшості випадків він знає тему екскурсії більш глибоко, ніж кожний з її учасників. І це зміцнює його авторитет; в) авторитет уміння. Його створює досвід екскурсовода в проведенні екскурсій (навички у використанні методики й техніки їхнього ведення); г) одна з важливих основ авторитету екскурсовода - культура мови й внемовні засоби впливу; д) взаємини з екскурсантами, уміння створити потрібний мікроклімат у групі. Основа авторитету екскурсовода в цьому плані - висока культура поводження й мови.

2.3 Екскурсійна майстерність

Професійна майстерність екскурсовода - це особливий вид мистецтва, що побудований на активному використанні й умілому сполученні показу й розповіді; участі в процесі сприйняття взаємодії таких компонентів, як екскурсовод, екскурсант і екскурсійні об'єкти; застосуванні методичних прийомів ведення екскурсії; володінні специфічними вміннями й навичками, властивої даної професії. Цій майстерності вчаться в більше досвідчених фахівців, у самих себе в ході практичної діяльності.

Складаються професійної майстерності екскурсовода можна умовно розділити на дві групи - знання й уміння.

Знання: загальні знання (ерудиція) і знання за фахом (ерудиція за фахом), знання екскурсійної теорії, методики ведення екскурсії, психології й педагогіки, основ ораторського мистецтва, логіки й етики.

Уміння: уміння сформулювати знання, викласти свої думки до проведення екскурсії (у тексті), розповіддю й культурою мови розширити кругозір людей, при проведенні екскурсії використовувати методичні прийоми, донести знання до аудиторії й управляти нею, передавати свою переконаність і поводитися в колективі.

Ерудиція екскурсовода. Від екскурсовода не потрібно, щоб він був підготовлений по всіх галузях знань і міг відповісти на будь-яке питання. Екскурсоводами-Ерудитами прийнято називати тих, хто має глибокі знання по двох-трьох екскурсіях і можуть на основі їх підготувати варіанти екскурсій для різних категорій екскурсантів, прочитати по своїй темі лекцію, написати реферат по одному з питань, що входять у підтему. Такі екскурсоводи добре інформовані про літературу за фахом.

Найбільше що часто зустрічається помилка екскурсовода зводиться до того, що він не стільки показує екскурсійний матеріал, скільки розповідає про нього, чим гасить самостійну роботу екскурсантів, перетворюючи екскурсію в лекцію з ілюстраціями, тому, майстерність екскурсовода невід'ємна від володіння й постійного використання основних положень екскурсійної теорії. Головна функція екскурсовода - не тільки передати знання групі, але і домогтися їхнього ефективного засвоєння екскурсантами. Тому важливої екскурсійної майстерності є володіння методикою, що має на увазі не тільки доскональне знання методичних прийомів показу й розповіді, але й розуміння їхньої технології (тобто вміння управляти процесом, у ході якого відбувається засвоєння екскурсантами знань).

Рівень екскурсійної майстерності залежить від ряду факторів. Їх можна розділити на дві групи: перша група - фактори, які не залежать від екскурсовода (рівень методичної документації, відбір об'єктів показу, побудова маршруту, зміст «портфеля екскурсовода»); друга група - фактори, що залежать від екскурсовода (його загальна ерудиція, знання по темі, володіння методикою, культура мови, уміння встановити контакт із групою, практичні вміння й професійні навички).

Важлива риса майстерності екскурсовода - уміння керувати групою, установити й зберегти необхідний контакт із екскурсантами протягом всієї екскурсії. Перед екскурсоводом встає завдання перебороти сторожкість, що виникає при зустрічі з екскурсантами. Тут досвідченому екскурсоводові приходить на допомогу інтуїція.

Інтуїція екскурсовода. Екскурсовод має справу із групами, різними по запитах і інтересам, по своєму відношенню до даної теми, настрою, рівню уваги й т.д. Це жадає від його змін мови залежно від конкретних ситуацій, використання більше діючих засобів вираження своїх думок. Тут на допомогу йому приходить інтуїція - здатність збагнення істини шляхом прямого її розсуду без обґрунтування за допомогою доказів і формулювання на цій основі своїх думок. Інтуїція приходить до екскурсовода після декількох років роботи й знаходить своє вираження: в умінні швидко визначити склад і запити екскурсантів, використовувати в розповіді несподіване явище, дія, факт, а також швидко зробити висновки при виникненні інтересу екскурсантів до чого-небудь; у правильній реакції на репліки екскурсантів; умінні знайти правильний вихід при виникненні конфліктної ситуації й дати потрібну пораду й оцінку виниклої в екскурсантів асоціаціям і т.д.

Досвідчений екскурсовод, опираючись на свою інтуїцію, може без попередніх опитувань екскурсантів визначити їхні інтереси й на цій основі скоротити або подовжити вступну частину розповіді, змінити зміст логічного переходу від підтеми до підтеми. Інтуїція екскурсовода підказує йому, який методичний прийом найбільш ефективний у даній аудиторії. Не меншу роль грає інтуїція у визначенні настрою екскурсантів, їхні відносини до спостережуваних об'єктів. Вона дозволяє екскурсоводові уникнути стандарту «усередненої» екскурсії й диференційовано підійти до викладу матеріалу. [№5, стор. 76]

Робота екскурсовода носить творчий характер. Творчість у діяльності екскурсовода знаходить своє вираження не тільки в роботі його уяви, але й у повсякденній його роботі при використанні методичних прийомів, підборі прислів'їв, приказок, літературних виречень, різних форм пожвавлення мови, у пошуках нових логічних переходів між підтемами, в удосконалюванні техніки ведення екскурсій. Однак творчість екскурсовода в ході ведення екскурсії не повинне виходити за рамки контрольного тексту й методичної розробки.

Важливо, щоб методичні працівники й керівники методичних секцій зауважували й підтримували розумну ініціативу екскурсоводів, заохочували їхнє прагнення до активних дій, спрямованим на вдосконалювання екскурсійної справи. Деякі екскурсії, підготовлені й проведені екскурсоводами, що творчо ставляться до дорученій справі, є справжніми уроками професійної майстерності.

2.4 Уміння й навички екскурсовода

Навичкою називають уміння виконувати певна дія. Це вміння досягається кількаразовим повторенням того самого вправи. У результаті в працівника здобуваються звички, що дозволяють йому виконувати цю роботу більш якісно. Для екскурсовода такими діями є процеси підготовки й проведення екскурсій. Його звичками стають образ дій, порядок і послідовність «операцій» у ході проведення екскурсій. На основі придбаних звичок формуються й удосконалюються навички. Таким чином, навичка - це відпрацьовані практикою дії екскурсовода, які виробляються по однієї й тій же схемі (спрямованість, послідовність, однакові витрати часу й ін.). Навичка може бути визначений як більше високий ступінь уміння. Навичка є дією, чиненою автоматично. Свідомий контроль самого виконавця роботи за такими діями зведений до мінімуму. Придбати навичку означає не тільки зробити роботу більше швидкої і точної, але й виконувати її більш упевнено.

Навички екскурсовода можна розділити на кілька груп: навички розробки нової теми екскурсії; навички показу об'єктів в екскурсії; навички екскурсійної розповіді; навички техніки ведення екскурсії; навички демонстрації експонатів «портфеля екскурсовода»; навички роботи з екскурсійною аудиторією; навички мовного етикету; навички роботи із книгою, у музеї, на виставці, в архіві; навички підготовки до ведення екскурсії; навички реклами екскурсій; навички після екскурсійної роботи; навички прослуховування екскурсії. Вони можуть бути підрозділені по ступені складності, рівню автоматичності, наявності творчих елементів і т.д.

У ході практичної діяльності має місце процес взаємодії різних навичок (наприклад, навичок мови й демонстрації об'єктів, показу пам'ятників і використання наочних приладдя). Взаємодія навичок виражається в комплексному використанні методичних прийомів, у їхньому впливі один на одного.

Підвищення ефективності екскурсії пов'язане з формуванням екскурсійних навичок і постійним їхнім удосконалюванням.

У засвоєнні методичних прийомів і вдосконалюванні навичок їхнього використання існують два основних шляхи. Перший з них - стихійний шлях проб і помилок, він більше тривалий і менш ефективний. Екскурсовод використовує прийоми, самостійно аналізує рівень їхньої дієвості, удосконалює навички, вносить зміни в процес їхнього застосування, виявляє й виправляє прорахунки й помилки. Другий - керований шлях припускає постановку й рішення конкретних завдань - засвоєння певних навичок і в певній послідовності. При цьому відбувається формування навичок, що володіють властивостями, які необхідні для практичної діяльності екскурсовода як фахівця певної галузі знань (історика, філолога, ботаніка, інженера-механіка, архітектора). При керованому шляху формування навичок використовуються різні форми навчання: навчальні вправи на маршруті біля екскурсійного об'єкта, вивчення методичної літератури, відвідування екскурсій, прослуховування магнітофонних записів екскурсій, засвоєння методичної документації й т.д.

Система навчальних вправ. У ході своєрідних репетицій без участі екскурсійної групи багаторазово повторюються певні елементи конкретної екскурсії. Звичайно - це методичні прийоми показу об'єктів і розповіді, в основі яких лежить той або інший методичний прийом піднесення словесного матеріалу. Заняття проводять методисти або досвідчені екскурсоводи. При цьому відбувається, наприклад, відпрацьовування прийому використання експонатів з «портфеля екскурсовода» або варіантів розміщення екскурсантів на місці показу об'єкта спостереження. У ході подібних вправ засвоюються, уточнюються й автоматизують дії екскурсовода.

Удосконалювання навичок дозволяє екскурсоводові використовувати варіанти ведення екскурсій для людей з різним рівнем підготовки.

Домашні завдання. Велике місце в підвищенні професійної майстерності екскурсовода, формуванні й закріпленні навичок займає виконання домашніх завдань. Характерна риса цього виду занять - конкретність. Екскурсоводові, наприклад, дається завдання відрепетирувати техніку використання прийому реконструкції при показі пам'ятника в міській екскурсії, прийом використання жестів і т.д. [№16, стр. 59-61]