Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Історія

Збройні сили України - озброєна організація, покликана захищати суверенітет і територіальну цілісність української держави, забезпечувати безпеку її громадян. Комплектується за рахунок призову на строкову службу чоловіків 18-25 років. Її чисельність на лютий 2010 року становить 200 000 чоловік

Після розпаду Радянського Союзу і проголошення в 1991 році незалежності Україна успадкувала одну з найбільш потужних угруповань військ в Європі, оснащену ядерною зброєю і досить сучасними зразками озброєння і військової техніки.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла рішення про взяття під свою юрисдикцію всіх розташованих на Україні військових формувань Збройних Сил СРСР, і про створення одного з ключових відомств - Міністерства оборони України.

З 24 серпня 1991 р. під юрисдикцію України перейшли: 14 мотострілкових, 4 танкові, 3 артилерійських дивізії і 8 артилерійських бригад, 4 бригади спецназу, 2 повітрянодесантні бригади, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, три повітряних армії (близько 1100 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 176 міжконтинентальних балістичних ракет, а також близько 2 600 одиниць тактичної ядерної зброї. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ на Україні налічувала близько 700 000 чоловік. При цьому в січні 1992 р з України (Мукачево) в Білорусію (під російську юрисдикцію) було викрадено 6 бойових літаків Су-24. Їх екіпажі відмовилися прийняти присягу на вірність Україні і таким чином висловили свій протест. При цьому, начальником штабу полку було вивезено Бойовий Прапор військової частини.

Уряд України приступив до створення Збройних Сил. Характерними ознаками того періоду були одночасне формування правової основи діяльності Збройних Сил, реорганізація їх структур, створення відповідних систем керування, забезпечення та інших елементів, необхідних для їх функціонування. Крім того, становлення збройних Сил України супроводжувався значним скороченням військових структур, чисельності особового складу, кількості озброєнь і військової техніки.

В основу процесу створення були закладені політичні рішення керівництва України щодо без'ядерного і позаблокового статусу держави. При цьому враховувалися також обмеження, пов'язані з ратифікацією Договору Про звичайні збройні сили в Європі» і виконанням Ташкентського Угоди 1992 року, якими встановлювалися не лише максимальні рівні озброєння для кожної держави колишнього СРСР, але і для так званого «флангового району». На Україні в нього входили Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та автономна Республіка Крим.

У стислі терміни Верховною Радою України був прийнятий пакет законодавчих актів щодо військової сфери: Концепція оборони та збройних Сил України, постанова «Про Раду оборони України, Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», Воєнна доктрина України тощо.

На ті ж роки припадає та реалізація ядерного роззброєння України. Воно є одним з найбільш значних історичних подій кінця ХХ-го століття. Вперше в історії людства держава добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю. На 1 червня 1996 року на території України не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу.

Так були закладені основи національних збройних сил незалежної держави: за короткий термін були створені Міністерство оборони, Генеральний штаб, види Збройних Сил, системи керування, підготовки та всебічного забезпечення військ (сил) тощо.

В даний час українське військо активно бере участь в миротворчих операціях. Участь України в миротворчих операціях почалося з ухваленням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року №2538-XII «Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй в зонах конфліктів на території колишньої Югославії». На даний час понад 20000 військовослужбовців Збройних Сил України беруть участь в операціях з підтримки миру в більше ніж 10 країнах світу.

Перші бойові дії підрозділів ЗС України відбулися в липні 1992 року в ході війни в Боснії. Після прибуття 240-го окремого спеціального батальйону миротворчих військ ООН (УКРБАТ-1) до м. Сараєво, Боснія і Герцеговина підрозділи батальйону були неодноразово атаковані ворогуючими сторонами.

Бойова діяльність українських миротворчих підрозділів здійснювалася з застосуванням штатного зброї у відповідь на напади місцевих збройних формувань для деблокування позицій батальйону, знищення снайперів і забезпечення евакуації загиблих і поранених.

19 квітня в Сараєво прибув 60 окремий спеціальний батальйон ЗС України (УКРБАТ-2), який 24 квітня 1994 року разом з опергрупою в 240 осіб, підрозділами НД Великобританії, Франції, Норвегії, Росії та Єгипту увійшов до зони активних бойових дій між сербськими і мусульманськими підрозділами в анклаві Горажді. Напад з обох сторін зазнала 1 спеціальна рота 60 осіб.

На початку червня 1994 року підрозділи 60 осіб були перекинуті з Горажді в р. Глина, Хорватія, де батальйон брав безпосередню участь у бойових діях з метою захисту позицій батальйону і зони безпеки ООН в анклаві Біхач. У вересні 1994 року збройні напади були здійснені на 11 і 12 спостережні пункти зі складу 1-ой спеціальної роти батальйону. На особовий склад було скоєно збройний напад з боку підрозділів як боснійських сербів (Другого Країнского корпусу і підрозділів спецпризначення Генштабу), так і підрозділів Армії Боснії і Герцеговини (505-й бригади 5 Армійського корпусу). Особовий склад 11 СП було захоплено в заручники боснійськими сербами. Особовий склад 12 СП протягом тижня перебував у зоні активних бойових дій підрозділів Армії Біг і бригад зі складу армії боснійських сербів. Отримав важкі поранення один український військовослужбовець, позиція підрозділу була знищена.

У липні 1995 року штаб української роти Вітковичі в анклаві Горажді був атакований батальйонами мусульманської ОГ «Горажді», з метою примусу українського підрозділу віддати важку зброю і бронетехніку. Позиції роти обстрілювалися з мінометів, безоткатных гармат, гранатометів, важкого і стрілецької зброї. Протягом декількох годин українська рота вела бій проти переважаючих за чисельністю мусульманських підрозділів, в ході бою важкі поранення отримали кілька українських миротворців.

У липні 1995 року в анклаві Жепа, БіГ відбулася найуспішніша бойова операція в історії ЗС України. Підрозділ з 79 українських миротворців було атаковано боснійско-сербським корпусом «Дріна» і мусульманськими підрозділами ОГ «Жепа». Результатом української операції, незважаючи на відсутність підтримки з боку ООН і НАТО, стало порятунок, без втрат серед українців, більше дев'яти тисяч осіб цивільного населення Жепи і біженців.

Перший бій в ході війни в Іраку регулярного підрозділи збройних Сил України відбувся 6 квітня 2004 р. в місті Аль-Кут (Ірак), коли український миротворчий з'єднання було атаковано бойовиками «Армії Махді». Українці взяли бій і протягом декількох годин утримували доручені під їх охорону об'єкти. На наступний день миротворці були змушені залишити місто, втративши 1 людини загинули і 5 пораненими (дивись також Українські миротворці в Іраку).

У ніч на 5 квітня 2011 р. під час громадянської війни в Кот Д'івуарі два вертольоти Мі-24, які входять до складу українського миротворчого контингенту в Кот Д'івуар, обстріляли з гармат військову техніку і склад зі зброєю сил президента Лорана Гбагбо в Абіджані, виконуючи завдання, поставлене командування миротворчих сил ООН.

2. Керівництво

Верховним Головнокомандуючим Збройних Сил України є Президент України. Він, відповідно до статті 106 Конституції України, призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави. Міноборони України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав.

Міністерство оборони України очолює Міністр оборони України. Міністерство оборони України, у підпорядкуванні якого перебувають збройні сили України, бере участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони. Це міністерство також має аналізувати військово-політичну обстановку, визначати рівень військової загрози національній безпеці України, забезпечувати функціонування Збройних сил і їх готовність до виконання покладених функцій і завдань тощо. Міноборони здійснює керівництво через ряд департаментів.

Безпосереднє керівництво Збройними силами України у мирний і воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних сил України. Головнокомандуючим Збройних сил України є за посадою начальник Генерального штабу Збройних Сил України якого призначає і звільняє в установленому порядку Президент України.

Міністерство Оборони здійснює керівництво через ряд управлінь:

· Головне управління кадрової політики;

· Головне управління розвідки;

· Головне фінансово-економічне та правове управління;

· Департамент міжнародного співробітництва;

· Головне управління виховної роботи;

· Головне управління військової освіти;

· Головна інспекція;

· Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва;

· Управління начальника військ радіаційного, хімічного і біологічного захисту;

· Військово-наукове управління;

· Центр військового співробітництва та верифікації;

· Військово-оркестрова служба.

3. Структура

Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб.

Організаційно Збройні сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ і організацій.

До складу Збройних сил України належать також об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, які не належать до зазначених вище видів.

збройні сили війська сухопутний

3.1 Сухопутні війська

Сухопутні війська України були сформовані у складі Збройних Сил України на підставі Указу Президента України у відповідності зі статтею 4 Закону України «Про Збройні Сили України» в 1996 році.

Сухопутні війська Збройних Сил України є головним носієм бойового могутності збройних Сил України.

Наземні війська нараховують 93 000 чоловік (4 танкові бригади, 15 механізованих бригад, 3 аеромобільні бригади, 1 повітрянодесантна бригада, 15 артилерійських бригад, 2 ракетні бригади, 1 аеромобільний полк і різні частини підтримки).

26 листопада 1997 року в рамках українсько-польського угоди був сформований польсько-український миротворчий батальйон, який використовується в Косово.

За своїм призначенням і обсягом покладених на них завдань вони відіграють вирішальну роль у виконанні збройними Силами України своїх функцій як у мирний час, так і воєнний час. Вони включають оперативні командування:

· Західне оперативне командування.

· Південне оперативне командування.

Роду військ Сухопутних військ Збройних Сил України:

1. Механізовані і танкові війська.

2. Аеромобільні війська.

3. Ракетні війська і артилерія.

4. Армійська авіація.

5. Війська протиповітряної оборони.

3.1.1 Механізовані і танкові війська

Сухопутні війська України були сформовані у складі Збройних Сил України на підставі Указу Президента України у відповідності зі статтею 4 Закону України «Про Збройні Сили України» в 1996 році.

Сухопутні війська Збройних Сил України є головним носієм бойового могутності збройних Сил України.

Наземні війська нараховують 73 000 чоловік (2 танкові бригади, 10 механізованих бригад, 2 аеромобільні бригади, 1 повітрянодесантна бригада, 5 артилерійських бригад, 2 ракетні бригади, 1 аеромобільний полк і різні частини підтримки

26 листопада 1997 року в рамках українсько-польського угоди був сформований польсько-український миротворчий батальйон, який використовується в Косово.

За своїм призначенням і обсягом покладених на них завдань вони відіграють вирішальну роль у виконанні збройними Силами України своїх функцій як у мирний час, так і воєнний час. Вони включають оперативні командування: Західне оперативне командування Південне оперативне командування.

3.1.2 Аеромобільні війська