Особливостi аграрних реформ в державах ЦСЄ та в Українi

Реформування відносин власності неможливе без формування реальних власників землі та майна. В багатьох господарствах паювання майна було проведене ще в 1992 році і було суто формальним. На цей час майже ніхто з членів господарства зі складу КСП ще не виходив. З 1995 року поступово почав набувати сили процес реформування колективних сільськогосподарських підприємств. Одночасно поширився процес виходу зі складу КСП окремих осіб для створення селянських (фермерських) господарств або приватних підприємств.

Однією з передумов реформування відносин власності є визначення частки кожного члена господарства в майні КСП. Для цього необхідно здійснити паювання майна КСП в тих господарствах, де воно ще не проводилося, а в тих господарствах, де воно було проведене раніше, виправити помилки та внести відповідні корективи у розрахунки.

Як показує практика, майже в усіх господарствах паювання було зроблено з грубими помилками. Частково це можна пояснити відсутністю чіткої методики паювання майна і розрахунку пайового фонду та необізнаністю спеціалістів, а частково - відсутністю технічних засобів для розрахунків: без комп'ютерів розраховувати індивідуальні майнові паї на 1000 працівників досить складно. Через це багато господарств відступали від існуючої методики і припускалися помилок, порушуючи права тієї чи іншої категорії членів КСП.

За період, який минув з 1992 року, коли господарства почали паювання майна, до теперішнього часу і майновий стан, сума активів і відповідно пайового фонду господарства значно змінилися, тому розміри індивідуальних майнових паїв на сьогодні вже інші. Ніхто в господарствах не простежував рух майнових паїв за браком часу, спеціалістів, знань або з інших причин. Тому господарства, які реформуються, сьогодні повинні внести відповідні корективи у розрахунки майнових фондів та розмірів індивідуальних майнових паїв.

Майновий пай - це частка кожного члена КСП в майновому пайовому фонді, розмір якої залежить від трудової участі в діяльності підприємства. Право на отримання майнового паю визначається відповідно до Законів України “Про колективне сільськогосподарське товариство" і “Про власність". Відповідно до вищезгаданих нормативних актів майно КСП належить його членам на праві спільної часткової власності. Частка кожного члена товариства визначається на основі його трудового внеску до підприємства. Пай (частка) є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися майновим паєм за власним розсудом член підприємства набуває тільки після припинення членства у КСП. Відносини членства або виходу з КСП регулюються статутом. У процесі реструктуризації колективного сільськогосподарського підприємства повинні бути визначені індивідуальні майнові частки (паї) кожного члена КСП. Ця робота проводиться комісією із реструктуризації і починається з складання списку осіо, які мають право на отримання майнового паю. Список претендентів на майновий пай має бути підписаний головою КСП і завірений печаткою підприємства.

Паювання майна в господарстві регулюється чинним законодавством та положенням про паювання майна , яке розробляється комісією з реструктуризації та затверджується загальними зборами. Положення про паювання майна регулює такі питання:

визначення дати проведення паювання;

визначення категорій осіб, які мають право на майновий пай;

визначення методики розрахунку індивідуальних майнових паїв;

термін проведення інвентаризації;

методика уточнення вартості майна, термін проведення уточнення вартості майна (у разі необхідності);

методика розрахунку пайового фонду;

методика виділення майна в натурі у разі виходу осіб зі складу КСП.

Сама процедура паювання майна в господарстві складається з таких етапів:

прийняття загальними зборами рішення про паювання майна;

визначення дати проведення паювання майна;

визначення категорій осіб, що мають право на майновий пай, складання попереднього списку осіб що мають право на майновий пай, його оприлюднення;

прийняття заяв та претензій від членів КСП щодо включення їх до списку осіб, що мають право на майновий пай;

формування остаточного списку осіб, що мають право на майновий пай;

розрахунок індивідуальних трудових внесків осіб, що мають право на майновий пай;

проведення інвентаризації майна, перевірка правильності індексації основних засобів;

проведення уточнення вартості майна;

розрахунок пайового фонду;

складання плану розподілу пайового фонду;

складання переліків майна пайового фонду, резервного фонду, соціальної сфери, для погашення боргів;

визначення розмірів індивідуальних майнових паїв;

виділення майна в натурі у разі виходу з членів КСП.

Чисельність категорій людей, які мають право на частку майна не обмежується законодавством. Перед тим, як комісія з питань реструктуризації підготує список осіб, які мають право на майновий пай, загальні збори повинні затвердити критерії, що слугували б законною підставою для набуття права власності. Більшість з тих, кого занесено до списку осіб, що мають право на отримання сертифіката на право на земельну частку (пай), фігурують також у списку осіб, що мають право на отримання майнового паю. Зокрема, йдеться про осіб, які були членами КСП на день прийняття загальними зборами рішення про паювання майна.

Особи, яких помилково не було включено до списків претендентів на майнові паї, разом з тими, в кого виникли якісь претензії, повинні звернутись до комісії з реструктуризації з письмовою заявою про включення їх до списків. При розгляді претензій щодо визнання права на майновий пай основним критерієм є членство в КСП, яке регламентується статутом. Комісія повинна повідомити позивачу своє рішення щодо розгляду претензії в письмовій формі. Якщо заявнику було відмовлено у включенні до списків осіб, що мають право на отримання майнових паїв, він може звернутися до суду з оскарженням рішення комісії з реструктуризації. Термін позовної давності становить 3 роки з дня, коли особа дізналася про порушення її прав. Остаточний список осіб, які мають право на майновий пай, затверджується загальними зборами господарства.

Відповідно до Закону України „Про колективне сільськогосподарське підприємство" при визначенні індивідуальних майнових паїв повинні бути враховані трудові внески всіх членів КСП. Трудовий внесок визначається виходячи з кількості років, що людина пропрацювала на підприємстві, та розміру оплати її праці. Законодавство жорстко не регламентує дотримання єдиної методики визначення індивідуальних майнових паїв. Методика, яку господарство обере для своїх розрахунків, має бути обов'язково затверджена .загальними зборами. Останні приймають рішення щодо:

методу визначення трудового внеску;

встановлення календарного періоду визначення трудових внесків.

Вибір методики визначення індивідуальних трудових внесків та календарного періоду залежить від різних чинників. Наприклад, господарство, в якому за будь-яких причин дані були втрачені, може вибрати календарний період обчислення у 20 або 10 останніх років, у той час, коли інше господарство буде рахувати трудові внески, починаючи з 1946 року. Часом може скластися така реальна ситуація, коли переважна більшість членів господарства -- пенсіонери, або значна кількість осіб, що мають право на отримання майнового паю, вибула. На них припадає більша частка майнового пайового фонду. В цьому випадку загальні збори можуть прийняти рішення про видачу певної частини пайового фонду рівними частками всім пенсіонерам та про розподіл між працюючими членами КСП решти пайового фонду на основі врахування трудової участі кожного з них. загальні збори також можуть прийняти за основу методику розрахунку індивідуальних майнових паїв своїх працівників, виходячи з розміру оплати праці кожного з них або тільки стажу роботи в господарстві.

Вивчення досвіду реформування господарств у різних регіонах України і, зокрема у Рівненській області, показало, що найбільш поширеним методом підрахунку, індивідуальних трудових внесків є метод поєднання бази розподілу оплати праці та стажу роботи кожного працівника КСП, тобто індивідуальний майновий пай залежить від суми нарахованої оплати праці та фактично відпрацьованих років у господарстві кожним членом КСП.

На підставі рішення загальних зборів з архівних даних за встановлений календарний період спеціалісти господарства вибирають інформацію про стаж та розмір оплати праці всіх працівників. Зібрати дані про стаж роботи нескладно, використовуючи архіви відділу кадрів. Однак, коли стаж визначається на підставі фактичної кількості відпрацьованих за рік днів, то використовують дані „Книги обліку заробітку та трудового стажу колгоспників" або розрахункових (розрахунково-платіжних) відомостей.

У господарствах, які обрали календарний період обчислення трудових внесків з 1946 року, оплата праці за весь цей період підлягає коригуванню на вплив зовнішніх чинників. Такий період обчислення трудових внесків є досить тривалим, протягом нього. економічні умови були нестабільними, оскільки оплату праці сплачували в натурі, грошима, спостерігалися періоди інфляції та гіперінфляції. Для відповідного коригування дані про оплату праці групують за 3 періодами:

1. 3а 1946-1965роки.

2. За 1966-1991 роки.

3. З 1994 - до моменту прийняття рішення про паювання.

Однією із складових процесу реформування відносин власності є проведення інвентаризації майна підприємства.

Для проведення інвентаризації в КСП рішенням правління затверджується склад інвентаризаційної комісії. До неї входять керівник або його заступник, головний бухгалтер підприємства та інші спеціалісти. Голову інвентаризаційної комісії призначає правління сільськогосподарського підприємства. На підприємствах, де через великий обсяг робіт інвентаризація не може бути проведена однією комісією, для її проведення безпосередньо у місцях збереження., та виробництва рішенням правління КСП можуть створюватись робочі інвентаризаційні комісії у складі інженера, технолога, механіка, виконавця робіт, товарознавця, економіста, бухгалтера та інших досвідчених працівників, які добре знають об'єкт інвентаризації, ціни та первинний облік.

Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства, який повинен створити необхідні умови для її проведення у стислі строки.

Голова і члени інвентаризаційної комісії (робочих інвентаризаційних груп) несуть у встановленому порядку відповідальність за свідоме внесення до описів неправильних даних про відмінні ознаки (тип, сорт, марку та ін.), кількість, вартість, стан майна і зобов'язань, що підлягали інвентаризації, за своєчасне проведення інвентаризації і правильне оформлення відповідних матеріалів щодо неї.

Інфляційні процеси істотно змінили структуру активів і пасивів підприємств. Початкова вартість більшості основних засобів формувалась у доінфляційних умовах, а оборотні засоби - в нових умовах відтворення. Відновна вартість основних засобів при стабільній грошовій одиниці встановлювалась з певною періодичністю під час одноразових державних переоцінок.

Поступове зростання витрат на відтворення основних засобів з часу їх останньої переоцінки не враховувалось. У постановах Кабінету Міністрів України щодо індексації вартості основних засобів (травень 1992 р., серпень 1993 р., січень 1995 р., травень 1996 р.) за основу приймались попередні рівні індексації при певному коригуванні індексів цін на будівлі і споруди.

Сумарні індекси зміни вартості основних фондів за чотирма постановами Уряду у діючій грошовій одиниці становили: для будівель і споруд - 2,10936, машин, устаткування, транспортних засобів-1,22329.

Урядові індексації наближали ціну майна до відновної вартості, але не відображали її реальної величини. Наслідок цього - викривлена статистична інформація про балансову вартість основних засобів на всіх рівнях управлінських структур.

Як показує практика, в господарствах найбільшу залишкову вартість мають тваринницькі приміщення. Деякі з них взагалі вже не використовуються, а реальна вартість тих, що використовуються, значно менша від вартості за даними бухгалтерського обліку. В той же час техніка має дуже низьку залишкову вартість, а деякі об'єкти повністю амортизовані, але продовжують використовуватися господарством. Якщо порівняти ці дві категорії активів господарств за ступенем ліквідності, то більш ліквідною, звичайно, буде техніка. Якщо господарство не здійснить уточнення вартості майна в процесі реформування, це може призвести до несправедливого розподілу майна між людьми. Наприклад, тваринницьке приміщення залишковою вартістю350 000 гривень мають розподілити між собою 25--30 чоловік, і на цю суму можна вибрати 15-20 одиниць техніки та обладнання, які мають низьку залишкову вартість і є більш ліквідними та корисними для людей. В той же час залишається питання: як має бути розподілене майно, що не має залишкової вартості. Для вирішення цього має бути проведене уточнення вартості майна.

Взагалі, у господарства є два шляхи проведення уточнення вартостімайна.Першийшлях-цезалученняексперта-оцінювача, який має відповідну ліцензію на здійснення експертної оцінки майна. Експерт має право здійснити експертну оцінку основних засобів підприємства, оцінити їх фактичний знос та визначити відновну або ринкову вартість об'єктів оцінки. Результати роботи оцінювача він викладає у звіті про експертну оцінку активів підприємства.

Залучення незалежного експерта-оцінювача вигідне, коли господарство реформується із залученням інвестора або санатора, для визначення вартості майна, яке буде внесене до статутного фонду нового підприємства і, відповідно, визначення питомої ваги кожного із засновників у статутному фонді. Крім того, послуги експерта-оцінювача коштують досить дорого і не всі господарства можуть дозволити собі залучення експерта.

Іншим шляхом переоцінки майна може бути здійснення самим господарством уточнення його вартості через створення експертної комісії. Якщо в результаті інвентаризації виявлені об'єкти, вартість яких значно відхиляється від ринкової вартості, інвентарна комісія робить пропозицію про створення експертної комісії. Рішення про створення експертної комісії приймається правлінням господарства. До складу експертної комісії входять керівник підприємства (голова комісії), головний бухгалтер та головні спеціалісти господарства. Комісія у двотижневий термін здійснює уточнення вартості майна. В процесі роботи експертна комісія підприємства має право визначити відновну та ринкову вартість об'єктів оцінки та уточнити їх бухгалтерський знос. За результатами роботи експертна комісія готує звіт про уточнення вартості окремих об'єктів, який повинен бути затверджений загальними зборами господарства та в бюро технічної інвентаризації або у відділі капітального будівництва (в частині уточнення вартості будівель і споруд).

В Інституті аграрної економіки розроблені „Методичні рекомендації з експертної оцінки основних засобів в АПК." Згідно з ними оцінка нерухомості здійснюється на базі використання методу витрат, а машин, устаткування, транспорту, продуктивної і робочої худоби - методу порівняння аналогів продажу.

Відновна вартість машин та устаткування визначається з урахуванням їх технологічного призначення по окремих інвентарних об'єктах, а також по машинах і устаткуванню, які є складовою частиною виробничих об'єктів. Відновна вартість технічних засобів обчислюється за оптовими цінами, націнками торговельно-посередницьких організацій, включаючи вартість монтажу на період оцінки. Вартість машин, знятих з виробництва, імпортних або тих, на які не встановлені нові ціни, визначають зіставленням їх вартості з аналогічними сучасними засобами. Фізичний знос техніки розраховується згідно з нормами амортизації з урахуванням ремонтних робіт.

Вартість продуктивної та робочої худоби визначається за величиною витрат на вирощування живої маси та формування продуктивних якостей. Враховуються порода, вік та продуктивність, період господарського використання худоби, індекси продуктивності корів залежно від лактації в перерахунку на базисну жирність молока, собівартість вирощування 1 кг живої маси, що склалася на час оцінки майна. В разі збитковості тваринництва вартість продуктивної і робочої худоби визначається за ринковими цінами конкретного регіону. Відновна вартість багаторічних насаджень розраховується за нормативами питомих капітальних вкладень на їх створення. Вартісні розміри цих показників обчислені за матеріалами відповідних наукових установ УААН.

На основі даних про уточнену вартість майна визначають майновий пайовий фонд господарства.

Майновий пайовий фонд господарства - це вартість майна, яке має бути розподілене між особами, що мають право на майновий пай, залежно від їх індивідуальних трудових внесків. До пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних засобів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Для розрахунку пайового фонду вартість всіх активів підприємства зменшується на суму боргів (короткострокової, довгострокової і реструктуризованої заборгованостей), на вартість майна соціальної сфери, а також майна, що не підлягає паюванню (мережі водо- та газопостачання, дороги, меліоративні та осушувальні установки, об'єкти, створені за рахунок бюджетних коштів, тощо).

Пайовий фонд визначається за формулою:

Пф = Оз + На + Вк + Ун +Дфв + Зз + Фа - Кр -

Рмв - Впз - Рб - Рм - Сс - Нп,(2.1.)

де Пф - пайовий фонд майна членів КСП;

Оз - залишкова вартість основних виробничих засобів;

На - залишкова вартість нематеріальних активів;

Вк - відновна вартість незавершених капітальних вкладень;

Ун - відновна вартість невстановленого устаткування;

Дфв - довгострокові фінансові вкладення;

Зз - витрати і запаси, які входять у валюту балансу;

Фа - фінансові активи (інші позаоборотні активи, кошти, розрахунки та інші активи);

Кр - кредиторська заборгованість (довгострокові пасиви, розрахунки та інші пасиви);

Рмв - резерви наступних витрат і платежів;

Впз - відстрочена податкова заборгованість;

Рб - реструктуризований борг;

Рм - розрахунки за майно;

Сс - залишкова вартість об'єктів соціальної сфери;

Нп - залишкова вартість об'єктів, що не підлягають паюванню (у т. ч. вартість об'єктів, збудованих (придбаних) за рахунок державних коштів та інших об'єктів за рішенням загальних зборів).

Розрахунок пайового фонду можна представити у акті розрахунку пайового фонду, оформленому у вигляді таблиці.

Майно у колективному сільськогосподарському підприємстві належить його членам на праві спільної часткової власності. Відповідно до цього комісія з питань реструктуризації розробляє план розподілу пайового фонду, який затверджується загальними зборами. У плані визначається структура майна пайового фонду відповідно до якої розподіляється майно, тобто питома вага кожної категорії активів у пайовому фонді. Якщо зі складу господарства виходитимуть люди, вони отримуватимуть свої майнові паї відповідно до структури пайового фонду.

Крім того, план розподілу пайового фонду визначає ту частину майна, яка буде персоніфікована між членами КСП у разі їх виходу зі складу господарства, а також інші напрямки використання майна, наприклад створення резервного фонду.

Акт визначення пайового фонду і план розподілу пайового фонду дійсні протягом 2-х місяців після їх затвердження загальними зборами. Додатком до акта оцінки майна та визначення пайового фонду є перелік майна, що складає пайовий фонд підприємства.

В результаті визначення пайового фонду спеціалісти господарства отримують суму пайового фонду в грошовому виразі, тобто без визначених окремих об'єктів майна. Для уникнення суперечок та судових позовів у майбутньому необхідно скласти перелік майна на суму пайового фонду. Всі члени підприємства повинні отримати не тільки документи, в яких засвідчується розмір майнового паю, але й чітко знати, яке конкретно майно складає пайовий фонд, тобто на які активи господарства вони можуть претендувати в разі виходу зі складу підприємства.

Крім того, при розрахунку пайового фонду віднімається від вартості активів певна сума для погашення боргів підприємства. Якщо утворюється підприємство-правонаступник, йому мають бути передані всі боргові зобов'язання, а відповідно - майно для їх погашення. Таким чином, необхідно скласти перелік майна, яке буде передане правонаступнику в рахунок сплати боргів. На це майно в новому підприємстві, у відмінності від майна, яке залучене за цивільно-правовими .договорами, може бути звернене стягнення кредиторів.

У процесі розрахунку пайового фонду на підставі матеріалів інвентаризації та регістрів бухгалтерського, обліку, в яких вже відображені результати інвентаризації і уточнення вартості майна, складаються такі переліки:

майно під забезпечення боргів, у тому числі окремо - перелік майна, що перебуває у фінансовій оренді;

об'єкти соціальної сфери;

майно, яке не підлягає паюванню;

майно, що складає пайовий фонд;

майно, що персоніфікується між членами КСП, в тому числі перелік майна засновників нового підприємства;

майно резервного фонду;

майно на суму майнових паїв померлих осіб.

При складанні переліків майна в кожному з них зазначається назва об'єкта, інвентарний номер, місце розташування, первісна і залишкова вартості та сума зносу.

Визначивши індивідуальні трудові внески та розмір пайового фонду, можна розрахувати норматив нарахування паю.

В першу колонку записуються в алфавітному порядку прізвища всіх працівників. У дві наступні колонки заносяться підсумки скоригованих заробітків всіх працівників за всі періоди. В четвертій колонці - загальна скоригована оплата праці кожного працівника і загальна сума по господарству. Якщо дані про фактичний заробіток були у карбованцях, то при коригуванні оплати праці на відповідні економічні умови або переведенні трудоднів у грошовий еквівалент ми отримали значення оплати праці в умовних одиницях (умовних карбованцях).

Далі робиться розрахунок нормативу нарахування паю. Для того щоб розрахувати норматив нарахування паю, тобто кількість майна господарства (у грошовому виразі), яка приходиться на 1 умовний карбованець скоригованої оплати праці, необхідно суму пайового фонду господарства поділити на загальну суму скоригованої оплати праці по господарству. Формула розрахунку така:

Н = ПФ / Зскор, (2.2.)

де Зскор - загальна сума скоригованої оплати праці по господарству за весьперіод обчислення індивідуальних майнових паїв.

Перемножуючи норматив нарахування паю на розмір скоригованої оплати праці, отримуємо розмір індивідуального майнового паю у грошовому виразі.

Після закінчення підрахунків списки членів КСП з визначеними майновими паями оприлюднюються, щоб всі могли ознайомитись з результатами паювання. Після врегулювання всіх питань результати паювання повинні бути затверджені зборами членів господарства.

На підтвердження результатів паювання господарство може видати кожному члену колективного сільськогосподарського підприємства майновий сертифікат або пайову книжку із зазначенням дати проведення паювання майна, розміру індивідуального майнового паю в грошовому виразі і частки у майні господарства у відсотках. Майнові сертифікати або пайові книжки є виключно внутрішніми документами господарства, тому форма їх може бути довільною. Вони можуть бути підписані керівником або керівником і головним бухгалтером КСП.

Власники майнових паїв мають такі права:

1. Отримати майновий пай в натурі, грошима або цінними паперами. Право отримати майновий пай в натурі виникає тільки після припинення членства в КСП. Для отримання майнового паю його власник повинен подати заяву про вихід з господарства і про бажання отримати майновий пай в натурі. При реорганізації КСП в іншу юридичну особу член КСП має право отримати свій майновий пай в натурі, якщо він не стає учасником одного з новостворених підприємств.

2. Продати, обміняти, подарувати свій майновий пай. Закон „Про колективне сільськогосподарське підприємство" встановлює, що право розпорядження майновим паєм настає після припинення членства в підприємстві. Це положення закону означає, що член КСП після виходу з господарства має не тільки право отримати свій майновий пай, тобто виділити свою частку зі спільної власності, але й право розпорядитися своєю часткою. Після припинення членства в КСП особа має право розпорядитися своїм майновим паєм як часткою в спільній власності, не отримуючи його в натурі.

При продажу майнового паю сторонній особі решта членів КСП - учасників спільної часткової власності має право першочергової купівлі частки, що продається за ціною продажу та на інших рівних умовах.

Законодавство не містить жодних обмежень щодо форми договору, ціни, що зазначається у ньому, чи інших умов, тобто сторони можуть самостійно визначити вартість паю за договором, незалежно від номінального розміру паю. Договір відчуження майнового паю краще укладати в письмовій формі.

3.Передати майновий пай у спадщину.

У випадку смерті власника майнового паю його спадкоємці отримують право на майновий пай згідно з нормами цивільного законодавства. Якщо спадкоємець є членом того ж КСП, що і спадкодавець, вартість отриманого паю може бути додана до вартості його власного паю. Якщо спадкоємець не є членом цього КСП, він має право після отримання свідоцтва про право на спадщину вимагати від господарства виділення майнового паю в натурі, грішми або цінними паперами.

Майновий пай не може бути орендований, оскільки він не є індивідуально визначеним майном. Таким чином, договір оренди майнового паю не може бути укладений. Предметом договору оренди можуть бути тільки визначені об'єкти основних засобів, отриманих в натурі, наприклад, трактор, корівник та ін. Оборотні засоби, які отримані в рахунок майнового паю є об'єктами інших цивільно-правових угод.

Таким чином, якщо особи, які отримали майнові паї в натурі, укладатимуть договори оренди або інші цивільно-правові угоди, предметом договорів мають бути визначені об'єкти майна, які вони отримали згідно із актом приймання-передачі. Розглянемо ситуацію, яка склалася з орендою майна в Тернопільському районі (таблиця 2.3.).

На сільськогосподарських підприємствах району необхідно було видати 12415 майнових сертифікати, станом на 01.07.2004 видано 9511 або 77%. В договорах оренди майна на 2004 рік дотримано 1% орендної плати від вартості майна . Договірні зобов'язання щодо орендної плати за майно виконано в районі на 86,4%.

Процедура виділення майна в натурі складається з таких етапів:

1. Подача громадянами заяв про вихід зі складу КСП та отримання майнових паїв у натурі. Для припинення членства в КСП громадянин має подати заяву про вихід із складу підприємства та видачу йому майнового паю. Заяви передаються до комісії з питань реструктуризації.

2. Формування, груп із тих членів КСП, що виходять із господарства і отримують майно в натурі з метою спільного його використання. Комісія з питань реструктуризації накопичує заяви про припинення членства в КСП.

Таблиця 2.3.

Стан орендних відносин з приводу оренди майнових часток (паїв) у Тернопільському районі станом на 01.08.2004 року.

Показники 2001 2002 2003 2004

Вартість майна уточненого пайового фонду, млн. грн. 41382 40315 37104 26214

Кількість договорів оренди майна 22 26 21 19

Вартість орендованого майна, млн. грн. 37080 37361,4 21404 19218,4

Орендна плата за майно, тис. грн. 390,7 374,8 214,04 192,2

Фактично виплачено орендної плати, тис. грн. 99,2 276,2 184,83 _

Паралельно громадяни, що виходять, формують групи для ведення спільної діяльності. Наприклад, якщо виходять члени однієї родини, то вони можуть об'єднати свої майнові паї та отримати у спільну власність майно на загальну суму всіх своїх майнових паїв. Такі групи можуть формуватись також навколо неформальних або формальних лідерів, які бажають створити нове підприємство на основі спільного майна.

3. Розрахунок загальної суми майнових паїв. Для кожної групи комісія підраховує загальну суму майнових паїв, яка є сумою індивідуальних паїв усіх членів групи.

4. Попереднє визначення переліку майна, що передається кожній групі, згідно із планом розподілу пайового фонду. На загальну суму, майнових паїв кожної групи мають бути виділені окремі об'єкти основних та оборотних засобів згідно із структурою пайового фонду. Наприклад, якщо в структурі майнового пайового фонду основні засоби становлять 80%, а обігові - 20%, то кожній групі будуть, відповідно, виділятись на 80% загальної суми їх майнових паїв основні засоби, а на решту - обігові. Комісія з реструктуризації складає і передає кожній групі окремий перелік об'єктів, які планується видати в рахунок майнових паїв. Мають бути створені відповідні умови для того, щоб учасники розподілу майна мали змогу оглянути об'єкти розподілу, оцінити їх вартість та технічний стан.

5. Узгодження з представниками кожної із груп переліку майна, яке буде видане в рахунок майнових паїв. Оглянувши об'єкти, представники кожної з груп остаточно узгоджують з комісією перелік об'єктів (одиниць майна), які виділяються в рахунок майнових паїв.6. Прийняття загальними зборами рішення про задоволення заяв щодо припинення членства у КСП та затвердження переліку майна, що видається в рахунок майнових паїв. Загальні збори розглядають подані заяви про припинення членства в КСП та приймають відповідні рішення. Для уникнення суперечок щодо виділення конкретних об'єктів майна членам КСП, які виходять з його складу, перелік майна, що виділяється в натурі, затверджується загальними зборами господарства. Рішення загальних зборів оформляється відповідним протоколом.

7. Оформлення відповідних документів. Передача майна оформляється актом приймання-передачі, який складається у 2-х примірниках. Перший примірник передається в бухгалтерію КСП і є підставою для відображення в бухгалтерському обліку операцій з виділення громадянам майна в рахунок їх паїв. Другий примірник передається новим власникам майна разом з інвентарними картками або інвентарними описами основних засобів та накладними внутрішньогосподарського призначення на оборотні засоби. Після підписання акта приймання-передачі майна право власності на майно переходить до колективу співвласників або до окремої особи, яка отримала свій майновий пай індивідуально.

2.3.Трансформація земельних відносин на сучасному етапі

Земельні відносини - це суспільні відносини з приводу володіння, користування, розпорядження і управління землею на державному, господарському і внутрішньогосподарському рівнях як об'єктом господарювання, так і засобами виробництва у сільському господарстві.

Об'єктами земельних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва є землі сільськогосподарського призначення (рілля, землі під багаторічними насадженнями, сіножатями і пасовищами) всіх форм власності і господарювання.

Суб'єктами земельних відносин є окремі громадяни (фізичні особи) та юридичні особи, держава в особі відповідних органів державної влади та територіальні громади сіл, селищ і міст в особі відповідних рад. Суб'єкти правовідносин щодо землі діють у межах чинного законодавства.

Земельна реформа - це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин, перехід до нового земельного ладу, що відповідає характеру регульованої, соціально орієнтованої ринкової економіки країни. Вона є складовою частиною економічної реформи. Об'єктом земельної реформи оголошено всі землі України.

Завдання реформи полягає в перерозподілі земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам й організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель. Земельна реформа відіграє провідну роль у формуванні і розвитку аграрної політики на сучасному етапі, яка передбачає докорінну перебудову земельних відносин, спрямовану на роздержавлення земель, зміну землевласників і форм господарювання.

Організація робіт із земельної реформи здійснюється Державним комітетом України у справах земельних ресурсів, Республіканським комітетом Автономної Республіки Крим у справах земельних ресурсів і єдиного кадастру, обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями, районними відділами земельних ресурсів. Для проведення земельної реформи створена відповідна правова база.

Етапом розвитку земельної реформи стали положення Указів Президента України від 10 листопада 1994 р. „Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" та від 8 серпня 1995 р. „Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", а також Закону України від 6 жовтня 1998 р. „Про оренду земель", якими визначено механізм здійснення земельної реформи. Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами передбачено: роздержавлення земель з визначенням категорій земель, що залишаються у державній власності; безплатне передавання земель у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції на добровільних засадах; розробку методики і проведення грошової оцінки земель; поділ земель, які передано у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі (на місцевості); видачу кожному члену підприємства, кооперативу, товариства сертифіката на право приватної власності на земельну частку (пай); запровадження права розпорядження земельною часткою (паєм), яке може бути об'єктом дарування, міни, успадкування, застави, а також оренди після виділення частки в натурі; гарантування права безперешкодного виходу члена колективного сільськогосподарського підприємства зі своєю земельною часткою (паєм) і виділення її в натурі з видачею Державного акта на право приватної власності на землю з відповідними правами розпорядження земельною ділянкою без зміни її цільового призначення; надання права власникам добровільно створювати на базі належних їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи та акціонерні товариства, інші кооперативні підприємства, передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, здавати під заставу, надавати в оренду й продавати громадянам України без зміни цільового призначення земельних ділянок; включення вартісної (грошової) оцінки земель в обіг аграрного капіталу.

Єдина державна землевпорядна служба здійснює контроль за дотриманням земельного законодавства під час проведення земельної реформи та забезпечує її моніторинг. Для підвищення відповідальності власників земельних ділянок і землекористувачів за використання й охорону земель запроваджується реєстраційна система права юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки і земельні частки (паї) та їх руху. Важливим завданням земельної реформи є удосконалення системи відтворення природно-ресурсного потенціалу на основі запровадження економічних важелів стимулювання земле охоронної діяльності власників і користувачів земельних ділянок та переходу до не капіталомістких способів захисту земель, зокрема шляхом вилучення з обробітку малопродуктивних і еродованих земель, залуження та заліснення земель, що не використовуються в сільськогосподарському виробництві.

До запасу віднесено ті землі, які не передано у власність або не надано у постійне користування.

За сучасним використанням, 83% цих земель знаходиться під сільськогосподарськими угіддями, 15 - під лісом, решта - під будівлями, дорогами, водоймами тощо. Згідно з Постановою Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”» до складу земель запасу було вилучено диференційовано від 7 до 10% сільськогосподарських угідь із земель колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств і організацій.

Землі запасу перебувають у державній власності і в установленому законодавством порядку надаються у власність та користування селянським (фермерським) господарствам, іншим юридичним та фізичним особам, які виявили бажання займатись сільськогосподарським виробництвом, в т. ч. з числа тих, які не мають права на отримання земель при їх паюванні.

Резервний фонд створюється під час передавання земель у колективну власність. Відповідно до рішення сільської, селищної ради він формується на їх території у розмірі до 15% площі усіх сільськогосподарських угідь, включаючи угіддя в межах відповідних населених пунктів. Місце розташування резервного фонду земель визначається за погодженням із землекористувачем.

Резервний фонд земель перебуває у державній власності і призначається для подальшого перерозподілу і використання за цільовим призначенням, зокрема, для передавання у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників землі та землекористувачів, крім орендарів, за використання земельних ділянок. Відповідно до Закону України „Про плату за землю" земельний податок встановлюється окремо за землі сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлюються Верховною Радою України. Його розмір не залежить від результатів господарської діяльності власників землі, землекористувачів і встановлюється у вигляді платежів за одиницю земельної площі з розрахунку на рік. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення прав власності або користування земельною ділянкою. У разі припинення цих прав земельний податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. На окремі земельні ділянки, визначені цим законом, встановлюються пільги щодо розмірів і звільнення від земельного податку. Відповідно до Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок" з 1 січня 1999 р. у системі оподаткування сільськогосподарських товаровиробників земельний податок є складовою частиною фіксованого сільськогосподарського податку, який встановлюється у відсотках від грошової оцінки земельної ділянки, проведеної станом на 1 липня 1995 р. за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,5; для багаторічних насаджень - 0,3.

Для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, ставка фіксованого сільськогосподарського податку з 1 га сільськогосподарських угідь встановлена у розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,3, для багаторічних насаджень - 0,1% грошової оцінки земельної ділянки. Для стабілізації сільськогосподарського виробництва з І січня 1999 р. до 1січня 2001 р. звільняються від сплати фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарські товаровиробники, які відповідно до норм наведеного закону є платниками даного податку. При цьому платники фіксованого сільськогосподарського податку не звільняються від сплати коштів на обов'язкове державне пенсійне страхування та на обов'язкове соціальне страхування.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку мають право на вибір форми сплати фінансованого сільськогосподарського податку в грошовій формі або (та) у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.

Грошова оцінка сільськогосподарських земель являє собою капіталізований рентний дохід, який одержують при вирощуванні сільськогосподарських культур на земельній ділянці. Вона визначається розміром щорічно одержуваного рентного доходу з урахуванням строку його капіталізації. Останній залежить від розміру процентної ставки за користування кредитом. У діючій методиці грошової оцінки земель прийнято строк капіталізації - 33 роки, що відповідає 3-процентнїй платі за користування кредитом. Грошова оцінка земель здійснюється землевпорядною службою Держкомзему України із залученням науково-дослідних установ і організацій, які займаються дослідженнями питань оцінки та використання земельних ресурсів, за методикою, розробленою Інститутом аграрної економіки за участю спеціалістів Держкомзему України та науковців науково-дослідних установ і організацій Української академії аграрних наук і затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213, та відповідно до Порядку грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого спільним наказом Держкомзему України, Мінсільгосппроду України, Держкоммістобудування України та Української академії аграрних наук від 27 листопада 1995 р. Інформаційною базою визначення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна ї якісна характеристики та економічна оцінка земель, бонітування ґрунтів).

Грошова оцінка необхідна для регулювання земельних відносин при передаванні земель у власність, спадщину, під заставу з метою одержання банківського кредиту, при даруванні, оренді, визначенні ставок фіксованого сільськогосподарського податку, ціноутворенні, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва, визначенні розміру внеску при створенні спільних сільськогосподарських підприємств, організації нових господарських формувань ринкового типу, отриманні дивідендів тощо.

Для проведення роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій за рішенням сільської, селищної, міської рад або їх виконкомів створюється спеціальна комісія. Замовниками на складання проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій є відповідні обласні, Київське і Севастопольське міські управління Державного комітету України у справах земельних ресурсів.

Проекти роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій розробляють державні землевпорядні організації за участю керівництва цих підприємств і організацій, фахівців місцевих органів Державного комітету України у справах земельних ресурсів. Розроблені проекти схвалюються трудовими колективами підприємств і організацій та затверджуються за поданням сільської, селищної, міської рад районною (міською) радою. На підставі затвердженого проекту роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій земельні ділянки передаються у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, або у власність громадян у порядку, встановленому в ст. 17 Земельного кодексу України, і видаються Державні акти на право колективної власності на землю, на право постійного користування землею, на право приватної власності на землю.

Основу формування і розвитку земельних відносин у будь-якій суспільно-економічній формації складає власність на землю.

Відповідно до Законів України, прийнятих у 1991-1992 р. “Про власність”, “Про форми власності на землю”, Земельного кодексу України, у нашій державі запроваджено державну, колективну і приватну форми власності на землю. Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 р., колективна власність на землю не передбачена. Крім державної і приватної, нею запроваджено комунальну форму власності. Таким чином, Конституцією України передбачено такі форми власності на землю: суспільна, яка включає державну і комунальну власність на землю, та приватна, яка поділяється на приватну власність громадян та приватну власність недержавних юридичних осіб. Отже, земельне законодавство, що сформувалося до прийняття Конституції України, має бути приведене у відповідність з Основним Законом країни. У державній власності перебувають всі землі України, за винятком переданих у колективну та приватну власність. Держава може передавати землі у колективну або приватну власність і надавати їх у постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду. Водночас Земельним кодексом передбачені категорії земель, які не передаються ні в колективну, ні у приватну власність. До них належать землі загального користування населених пунктів; землі гірничодобувної промисловості, транспорту, зв'язку та оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, понад 5 га, і водного - понад 3 га; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів; землі господарств з вирощування хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, плодів і винограду.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Площа земель, що передається у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, які знаходяться у віданні відповідної ради, і площею земель, що залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий, водний та резервний фонди) і у власності громадян. У приватну власність земельні ділянки передаються громадянам України місцевими радами відповідно до їх компетенції для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва. Право приватної власності иа земельну ділянку громадяни набувають також у разі одержання її у спадщину, одержання частки землі у спільному майні подружжя, купівлі-продажу, дарування, обміну, одержання земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) при виході з колективного та іншого недержавного сільськогосподарського підприємства.

Земельні ділянки у приватну власність для вищенаведених цілей передаються безплатно. Виняток становить передавання земель для ведення селянського (фермерського) господарства. У даному разі безплатно передається середня земельна частка або земельна частка (пай), при виході громадянина з колективного сільськогосподарського підприємства. Решта земель, тобто площа, яка перевищує середню земельну частку або земельний пай, передається за плату.

Власність на землю в Україні має дві форми: суспільна, що включає державну і комунальну, і приватна.

Суб'єктами права державної власності на землю є Кабінет Міністрів України та підпорядковані йому місцеві органи державної виконавчої влади - Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації відповідно до законодавства.

Суб'єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади сіл, селищ та міст. Право комунальної власності на землю реалізується територіальними громадами безпосередньо або від їх імені органами місцевого самоврядування, а на земельні ділянки, що знаходяться у спільній власності територіальних громад та перебувають в управлінні районних і обласних рад -відповідними районними та обласними радами.

Суб'єктами права приватної власності на землю є громадяни України та зареєстровані в Україні недержавні юридичні особи.

Суб'єктами права колективної власності на землю є сільськогосподарські підприємства, яким земля передана у колективну власність, та члени таких підприємств як колектив співвласників. З 28 червня 1996 р. колективна власність на землю втратила свою легітимність і застосовується як перехідна форма для забезпечення передачі земель сільськогосподарського призначення шляхом їх паювання у приватну власність членів таких підприємств.

Паювання сільськогосподарських угідь - це визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, іншого недержавного сільськогосподарського підприємства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості). Воно здійснюється відповідно до Указів Президента України „Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р. та „Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р. за рішенням трудових колективів на добровільних засадах. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств проводять після перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства. Воно здійснюється за методикою, розробленою Інститутом аграрної економіки за участю спеціалістів Держкомзему України.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Для здійснення паювання земель у підприємствах, кооперативах, товариствах утворюються комісії з числа їх працівників, які затверджуються загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства. Рішення про затвердження розмірів земельної частки (паю), обчислених комісією, приймається районною державною адміністрацією.

Після затвердження результатів паювання земель відповідна районна державна адміністрація видає (з одночасною реєстрацією) кожному члену колективного сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства сертифікат на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка.

Земельна частка (пай) - умовна частка землі, визначена у результаті поділу земель, переданих у колективну власність, серед членів сільськогосподарського підприємства. Відповідно до Указів Президента України від 10 листопада 1994 р. „Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" та від 8 серпня 1995 р. „Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до Державного акта на право колективної власності на землю.