Процес виробництва, виходу продукції соняшнику та визначення її собівартості у СГ ТОВ "Хлібопродукт"

Таблиця 2.5. Динаміка і тенденція зміни виробничої собівартості 1 ц сільськогосподарської продукції в СГ ТОВ “Хлібопродукт”,тис.грн./ц

Показники	Роки	2007 р. у % до 2003 р.
	2003	2004	2005	2006	2007
Озима пшениця	0,02	0,02	0,03	0,04	0,06	150
Яра пшениця	0,05	0,06	-	0,07	-	-
Ячмінь	0,029	0,032	0,034	0,04	0,07	175
Соя	-	0,04	0,05	-	0,15	-
Соняшник	0,07	0,07	0,07	0,07	0,08	114
Кук. на зерно	0,06	0,05	0,06	0,04	0,11	275
Цукр. буряк	0,12	0,13	0,15	0,01	-	-

Виробнича собівартість всіх сільськогосподарських культур має тенденцію до зростання. Що стосується озимої пшениці, то вона збільшилась з 0,02 тис.грн. у 2003 році до 0,06 .тис.грн. у 2007 році. Така ж закономірність спостерігається і по іншим видам культур.

Як бачимо з наступної таблиці 2.6 відхилення валового збору соняшнику склало 2939,4 ц, за рахунок посівної площі відхилення склало 1377 ц, а за рахунок урожайності 1562,4 ц. Майже по усім культурам відхилення валового збору було більшим за рахунок урожайності, окрім ячменю.

Таблиця 2.6. Розрахунок впливу факторів на зміну валового збору окремих культур

Культури	Посівна площа, га	Урожайність, ц/га	Валовий збір, ц	Відхилення (+,-),ц
				усього	у т.ч.за рахунок
	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2003 р.		посівної площі	урожайності
Озима пшениця	750	921	25,0	18,9	18750	17406,9	-1343,1	4275	-5618,1
Кукурудза на зерно	299	414	30,8	13,1	9209,2	5423,4	-3785,8	3542	-7327,8
Соняшник	477	558	17,0	19,8	8109	11048,4	2939,4	1377	1562,4
Ячмінь	677	239	24,1	13,4	16315,7	3202,6	-13113,1	-10555,8	-2557,3

Собівартість є одним з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах господарювання.

Визначення собівартості різних видів продукції (робіт, послуг) ґрунтується на загальних для планування і обліку принципах і знаходить своє відображення в єдності об'єктів калькуляції, статей витрат і методики їх розподілу. Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства є в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення і підвищення матеріальної зацікавленості працівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.

У таблиці 2.7 розглянемо склад і структуру собівартості продукції сільського господарства за статтями витрат в СГ ТОВ «Хлібопродукт». Як бачимо, в 2005 році найбільшу питому вагу в структурі собівартості займає насіння - 23,4%, або 712,7 тис.грн. У 2006 і 2007 роках найбільшу питому вагу в структурі собівартості займають мінеральні добрива і витрати на оплату праці, а саме 358,2 2550 тис.грн. відповідно, або 15,2% і 53,1%.

Важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємства на принципах госпрозрахунку, є рентабельність. У процесі госпрозрахункової діяльності господарства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить, що підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує затрати на її виробництво та отримує прибуток як головний засіб розширеного відтворення. Для кількісного виміру рентабельності в цілому по сільськогосподарському підприємству, окремим галузям та видам продукції і використовують рівень рентабельності, який показує величину прибутку на 1 грн затрат і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

У результаті господарської діяльності підприємства одержують дохід, що є частиною вартості продукції після вирахування витрат на її виробництво. Чистий дохід, створений у сільському господарстві поділяється на централізований дохід держави і підприємства. Маса створеного в сільському господарстві чистого доходу, що реалізуються підприємством і набуває форми прибутку, визначає його госпрозрахункову рентабельність [30].

Прибуток господарства ? це реалізована частина їх чистого доходу. Тому маса прибутку не повністю відображує їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції й структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації [46].

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей господарства у цілому, недостатньо визначити величину прибутку. Необхідно зіставити її з виробничими витратами за допомогою такого показника як рівень рентабельності. Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він визначається в цілому по господарству ? це сукупний рівень рентабельності, а також за даними річного звіту визначається рівень рентабельності виробництва певного виду продукції, окремої культури або галузі підприємства.

Рівень рентабельності залежить, по-перше, від маси одержаного прибутку, по-друге, від собівартості продукції, обсягу застосовуваних фондів та оборотних засобів. У свою чергу на величину прибутку впливають рівень закупівельних цін та собівартість продукції. В останній час всі фактори, які визначають рівень рентабельності змінювались неоднозначно: одні з них вели до підвищення рентабельності, інші до їх зниження. Розглянемо динаміку рівня рентабельності в СГ ТОВ «Хлібопродукт»

Таблиця 2.8. Рівень рентабельності основних видів сільськогосподарської продукції СГ ТОВ «Хлібопродукт»

Галузі та види продукції	2006 р.	2007 р.
	Виручка, тис. грн.	Собівартість, тис. грн.	Прибуток (збиток)	Рівень рентабельності,%	Виручка, тис. грн.	Собівартість, тис. грн.	Прибуток (збиток)	Рівень рентабельності,%
Рослинництво, всього	3324,6	2644,6	4680	25,7	4402,5	2874,1	1528,4	53,2
Озима пшениця	914,2	842,3	71,9	8,5	578,4	547,7	30,7	5,6
Яра пшениця	27,6	25,4	2,2	8,7	-	-	-	-
Ячмінь	746,9	614,5	132,4	21,5	280,9	413,1	-132,2	-32
Цукр. буряки	153,1	135,9	17,2	12,7	-	-	-	-
Соняшник	953	602,4	350,6	58,2	2921,2	1180,7	1740,5	147,4
Кук. на зерно	529,8	424,1	105,7	24,9	517,6	639,5	-121,9	-19,1
Соя	-	-	-	-	104,4	93,1	11,3	12,1
Реалізація товарів	18,5	27,2	-8,7	-32,0	-	-	-	-
Реалізація робіт і послуг	59,9	66,2	-6,3	-9,5	66,0	66,0	0	0
Всього по господарству	3403	2738	665	24,3	4468,5	2940,1	1528,4	52

Розглянувши дану таблицю можна сказати що у 2006 році неприбутковими були реалізація товарів та реалізація робіт і послуг, збиток становив 8,7 та 6,3 тис.грн. відповідно, а їх рівень рентабельності склав -32,0 і -9,5% . У 2007 році неприбутковим виявилося виробництво ячменю і кукурудзи на зерно, збиток становив 132,2 та 121,9 тис.грн. Взагалі підприємство є прибутковим, у 2006 і 2007 роках всього по господарству він становив 665 і 1528,4 тис.грн.

2.2 Забезпеченість підприємства виробничими ресурсами та ефективність їх використання

Основні завдання сільського господарства ? забезпечити інтенсивний розвиток і підвищити ефективність всіх його галузей з метою збільшити виробництва і поліпшення якості продукції, більш повне задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості в сировині.

У попередні роки мірилом економічної оцінки діяльності сільськогосподарських підприємств були переважно натуральні кількісні показники, які, зрозуміло, не втратили свого значення й тепер, тому що вони є вихідною базою обліку ефективності виробництва. Проте в умовах переходу до ринкової економіки на перший план виступають вартісні якісні показники, в яких враховуються товарно-грошові відносини і самоокупність підприємств. Разом з тим при галузевому аналізі ефективності сільськогосподарського виробництва обов'язково потрібні натуральні показники [6].

Систему показників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в цілому можна викласти в такій послідовності:

· виробництво валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на 1 люд.-год., на 1 грн основних виробничих фондів і оборотних засобів;

· розмір кожних витрат виробництва на 1 грн валової продукції;

· розмір валового і чистого доходу (прибутку) на 1 га сільсько-господарських угідь, на середньорічного працівника, на 1 люд.-год., на 1 грн основних виробничих фондів і оборотних засобів;

· рівень рентабельності й норма прибутку (чистого доходу) сільськогосподарського виробництва.

Найважливішим показником, що характеризує обсяг сільськогосподарського виробництва, є валова продукція підприємства, на основі якої можна визначити її продуктивність праці, розрахувати валовий, чистий дохід, а також показники рентабельності й фондомісткість виробництва.

Нині поряд із суб'єктами господарювання, які виробляють дешеву продукцію і мають високу рентабельність виробництва є і збиткові, що стримують піднесення сільськогосподарського виробництва і знижують рівень життя людей. Рентабельність виробництва складається під впливом рівня середньореалізаційних цін і собівартості продукції. Чим вище реалізаційна ціна і нижча собівартість продукції, тим вищий рівень рентабельності. Крім того, сільськогосподарські підприємства всіх форм власності і господарювання повинен прагнути до підвищення конкурентоспроможності вироблюваної продукції шляхом зростання її виходу і одиниці площі та на голову худоби і птиці, зниження витрат на виробництво і поліпшення якісних характеристик. Тому всі фактори зниження собівартості продукції є одночасно факторами підвищення рентабельності виробництва.

Зазначимо, що всі економічні показники ефективності сільськогосподарського виробництва перебувають в органічному взаємозв'язку, створюючи єдину систему. Це комплексно характеризує весь процес росту ефективності сільськогосподарського виробництва і відповідає завданням системного економічного аналізу [6].

Земельні ресурси ? головна умова життя і діяльності людського суспільства і найважливіше джерело національного багатства, найперша передумова і природна основа суспільного виробництва, універсальний фактор будь-якої діяльності людини.

У сільському господарстві земля ? це матеріальна основа його розвитку, головний засіб виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.

Земля як засіб виробництва в сільському господарстві має специфічні особливості: по-перше, на відміну від інших засобів виробництва земля не є результатом людської праці; по-друге, земля є незамінним засобом виробництва, тоді як усі інші засоби зношуються і можуть бути замінені новими, більш досконалими; по-третє, земля просторово обмежена і в процесі використання її не можна заново створити або збільшити її розміри, однак в умовах раціонального використання землі її продуктивні сили постійно зростають; по-четверте, в процесі виробництва земля не зношується, а при правильному використання постійно поліпшується; і по-п'яте, земля неоднорідна за якістю, внаслідок чого при однакових вкладеннях на одиницю площі одержують різні економічні результати.

Землі сільськогосподарського призначення включають різні за продуктивністю угіддя. У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність мають рілля і багаторічні насадження ? з підвищенням їх частки підвищуються якість і ефективність використання земельних ресурсів [6].

Земельні ресурси, на відміну від рослинних чи тваринних, не можна створити додатково, збільшити кількісно. Це означає їх обмеженість взагалі, а придатних для сільськогосподарського виробництва - особливо. Оскільки земельні ділянки неможливо перемістити у просторі, то продуктивні властивості землі визначаються стійкими для кожної конкретної місцевості комплексами природних факторів.

Основою подальшого розвитку сільського господарства і збільшення виробництва сільськогосподарської продукції є високоефективне використання землі та підвищення її ефективності.

Економічна ефективність використання земельних угідь у сільському господарстві характеризується системою натуральних і вартісних показників. Натуральні характеризують рівень використання певної частини земельних угідь при виробництві окремих видів продукції рослинництва, а вартісні - найбільш повно характеризують економічну ефективність використання землі і дають змогу порівнювати та об'єктивно оцінювати використання земельних ресурсів в господарстві.

Рівень економічної ефективності використання земель в СГ ТОВ “Хлібопродукт” розглянемо за даними табл. 2.9.

Таблиця 2.9 Склад, інтенсивність та ефективність використання земельних угідь СГ ТОВ “Хлібопродукт”

Показники	Роки	2007 р. в % до 2003 р.
	2003	2004	2005	2006	2007
Склад земельних угідь, га
Загальна земельна площа	2412	2412	2412	2412	2412	100
В т. ч. сільськогосподарські угіддя	2411	2411	2411	2369	2372,6	98,4
з них: рілля	2411	2411	2411	2369	2372,6	98,4
Інтенсивність використання земельних угідь
Ступінь освоєності, %	99,9	99,9	99,9	98,2	98,3	-
Ступінь розораності, %	100	100	100	100	100	-
Ефективність використання земельних угідь
Одержано на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн.:
валової продукції	1828,5	2169,3	2552,2	2458,7	1519,2	83,0
товарної продукції	1823,4	2098,8	3122,2	2601,9	1019	55,9
прибутку (збитку)	98,6	108,4	126	140,3	185,6	188,2
Одержано на 100 га ріллі, ц:
зерна	804,7	916,3	1277,6	814,9	734,5	91,3
цукрових буряків	385,1	438,2	524,5	416,6	-	-
соняшнику	298,5	301,8	324,3	321,4	466,7	156,3

Зменшення відбувається за всіма категоріями земельних угідь. Аналізуючи рівень інтенсивності використання земельних угідь варто зазначити, що ступінь складає 100%, що для даного регіону є оптимальним рівнем. У 2007 р. ефективність використання земельних угідь значно знизилася, адже зменшилися вартісні показники, а саме розмір валової продукції в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь і в 2007 році він склав 1519,2 тис.грн., також знизився розмір товарної продукції до 1019 тис.грн. Аналогічні тенденції спостерігаються і відносно натуральних показників.

Таблиця 2.10 Розмір і структура посівних площ СГ ТОВ “Хлібопродукт”

Культура	2005 р.	2006 р.	2007 р.	Відхилення (+,-) 2007 р. від
	га	%	га	%	га	%	2005 р.	2006 р.
							га	%	га	%
Пшениця озима	854	35,7	750	33,1	921	41,4	67	10,8	171	123,0
Пшениця яра	-	-	40	1,8	-	-	-	-	-	-
Кукурудза	299	12,5	299	13,2	414	18,6	115	138,5	115	138,5
Ячмінь	442	18,5	677	29,9	239	10,8	-203	54,0	-438	35,3
Соняшник	621	26,0	447	19,7	558	25,1	-63	89,9	111	124,8
Цукровий буряк	55	2,2	54	2,3	-	-	-	-	-	-
Соя	121	5,1	-	-	90	4,1	-31	74,4	-	-
Усьго посівів	2392	100,0	2267	100,0	2222	100,0	-170	92,9	-45	98,0

Проглянувши дані таблиці можна зробити висновок, що найбільшу посівну площу у СГ ТОВ “Хлібопродукт” займає площа озимої пшениці. Найбільшою вона була у 2007 році і складала 921 га, що на 171 та 67 га більше, ніж у 2006 та 2005 роках відповідно. Яру пшеницю вирощували лише у 2006 році, площа якої складала 40 га. Посівна площа ячменя найбільшою була у 2006 році і становила 677 га. Площа соняшнику у 2006 і 2007 роках знизилась на 174 і 63 га відповідно у порівнянні з 2005 роком.

Виробництво будь-якої продукції, в тому числі і сільськогосподарської, може зростати за рахунок збільшення маси праці, підвищення рівня її продуктивності, або завдяки одночасній дії цих двох факторів. Маса праці залежить від кількості працюючих, тривалості робочого дня і інтенсивності праці. Враховуючи, що кількість працюючих в сільському господарстві має стійку тенденцію до зменшення, а робочий день законодавчо регулюється і в історичному плані спостерігається скорочення його тривалості, то стає очевидним, що маса праці в цій галузі також має тенденцію до зменшення. Інтенсивність праці не можна розглядати як компенсуючий фактор, оскільки вона має раціональні межі, встановлені відповідно до фізичних і психічних можливостей людини. Тому стає зрозумілим, що збільшити виробництво сільськогосподарської продукції можна лише завдяки підвищенню продуктивності праці.

Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі. Вони є головною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, а їх праця - вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.

Трудові ресурси аграрного підприємства - це сукупність працівників, які здатні працювати в сільському господарстві, тобто мають необхідний фізичний розвиток, знання і практичні навички для якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у цій сфері матеріального виробництва.

Основну частину трудових ресурсів підприємства складають працівники в працездатному віці: чоловіки від 16 до 60 років, жінки від 16 до 55 років. Членами трудового колективу можуть бути люди пенсійного віку , а також підлітки.

Відповідно до діючого класифікатора усі працівники в народному господарстві за характером виконуваних робіт розподіляють на категорії :

Робітники;

Керівники;

Спеціалісти;

Службовці. Залежно від умов найму працівників, їх класифікують за такими категоріями :

Постійні працівники - такі , що прийняті на роботу на тривалий термін без його точного визначення.

Тимчасові - до складу трудового колективу їх зараховують з наперед встановленим терміном, як правило до двох місяців.

Сезонні - їх приймають на роботу терміном до 6 місяців для виконання сезонних робіт.

Ефективність сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від рівня забезпеченості його трудовими ресурсами, рівномірного і раціонального їх використання.

На прикладі таблиці 2.11 розглянемо рівень забезпеченості та інтенсивності використання трудових ресурсів в СГ ТОВ “Хлібопродукт”.

Таблиця 2.11 Рівень забезпеченості та інтенсивності використання трудових ресурсів

Показники	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2007 р. у % до 2003 р.
Середньорічна чисельність працівників, всього, осіб	34	34	34	33	34	100
Середньорічна чисельність працівників на 100 га с.-г. угідь, осіб, усього	1,4	1,4	1,4	1,4	1,4	100

Зміни в забезпеченні господарства трудовими ресурсами є незначними. На протязі 5 років кількість працівників майже не змінилася, лише у 2006 році кількість працівників зменшилась на 1 особу, а вже в 2007 році знову складала 34 особи.

Серед показників використання трудових ресурсів особливої уваги заслуговує такий, як продуктивність праці, який показує здатність конкретність робітників виробляти певну кількість продукції або виконувати якийсь обсяг робіт за одиницю робочого часу. Показники продуктивності праці в СГ ТОВ “Хлібопродукт” розглянемо на прикладі таблиці 2.12.

Таблиця 2.12 Вартісні показники продуктивності праці

Показники	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2007р. у % до 2003 р.
Прямі затрати праці, тис. люд.-год., усього	194	260	328	71	130	67,0
Вироблено валової продукції на 1 працівника, грн., всього	1296,7	1538,3	1809,8	1765	1060,1	81,8
Вироблено валової продукції на 1 люд.-год., грн., всього	227,2	201,2	187,6	820,4	277,3	122,1

Щодо показника величини валової продукції в розрахунку на середньорічного працівника, то він є функцією двох величин: вартості валової продукції і кількості працівників зайнятих її виробництвом. А оскільки їх співвідношення в силу різних причин зазнає значних змін, то і даний показник в часі доволі істотно змінюється. В цілому виробництво валової продукції на 1 працівника та на 1 люд.-год. має тенденцію до зниження.

Важливим фактором, що визначає напрям діяльності підприємства є спеціалізація.

Спеціалізація сільського господарства - це переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих господарствах, районах, областях і регіонах. Розвиток цих галузей і виробництво відповідних продуктів визначають виробничий потенціал сільського господарства. Спеціалізуючись на виробництві окремих видів товарної продукції, необхідної для розвитку економіки країни, господарства беруть безпосередню участь у суспільному поділі праці. Процес спеціалізації характеризується зосередженням засобів виробництва і робочої сили сільськогосподарських підприємств на виробництві окремих видів товарної продукції з урахуванням природних і економічних умов.

Спеціалізація сільського господарства - об'єктивний і закономірний процес, який розвивається на основі впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу. З розвитком продуктивних сил сільського господарства процес суспільного поділу праці вдосконалюється і поглиблюється. У зв'язку з цим спеціалізація по суті своїй нескінченна, так само як і розвиток техніки.

По рівню спеціалізації господарства поділяють на слідуючи групи: вузькоспеціалізовані; спеціалізовані господарства з двома, трьома основними галузями; багатогалузеві та універсальні господарства.

Проаналізувавши дані, згруповані в таблиці 2.13. можна зробити висновок, що в СГ ТОВ “Хлібопродукт” за останні 3 роки питома вага виручки від реалізації продукції рослинництва в структурі товарної продукції коливається від 97,9% у 2005 р. до 98,5% у 2007 р., тобто зростає. У 2007 р. році аналогічні тенденції спостерігаються відносно соняшнику, збільшення відбулося до 65,4%, та зменшилася питома вага озимої пшениці до 12,9%. Зазначені зміни стосуються відносних показників, тоді як вартість товарної продукції кожного виду зменшується, адже сума виручки одержаної від реалізації всіх видів продукції у досліджуваному підприємстві в 2007 р. порівняно з 2005 р. скоротилася на 1370,3 тис. грн.

Таблиця 2.13 Структура товарної продукції та рівень спеціалізації

Види продукції	2005 р.	2006 р.	2007 р.
	реалізація	Пор. № по ПВ(і)	ПВ*(2і-1)	реалізація	Пор. № по ПВ(і)	ПВ*(2і-1)	реалізація	Пор. № по ПВ(і)	ПВ*(2і-1)
	тис. гри.	% (ПВ)			тис. грн.	% (ПВ)			тис. грн.	% (ПВ)
Озима пшениця	947,2	30,5	1	30,5	914,2	27,0	2	81	578,4	12,9	2	38,7
Яра пшениця	-	-	-	-	27,6	0,8	6	8,8	-	-	-	-
Ячмінь	356,4	11,5	4	80,5	746,9	22,1	3	110,5	280,9	6,3	4	44,1
Цукрові буряки	218,6	7,1	5	63.9	153,1	4,5	5	40,5	-	-	-	-
Соняшник	600,8	19,4	3	97	953	28,2	1	28,2	2921,2	65,4	1	65,4
Кук. на зерно	777,5	25,1	2	75,3	529,8	15,6	4	109,2	517,6	11,6	3	58
Соя	133,8	4,3	6	47,3	-	-	-	-	104,4	2,3	5	30,7
РАЗОМ	3034,3	97,9	Х	Х	3324,6	98,2	Х	Х	4402,5	98,5	Х	Х
Реалізація іншої продукції, робіт, послуг	63,9	2,1	7	27.3	59,9	1,8	7	23,4	66,0	1,5	6	16,5
Всього по господарству	3098,2	100,0	Х	421,8	3384,5	100,0	Х	Х	4468,6	100	Х	253,4
Кс	0,23	0,25	0,39

СГ ТОВ “Хлібопродукт” можна характеризувати як господарство з рослинницьким напрямом діяльності, що має найбільший дохід від вирощування соняшнику, значною є частка озимої пшениці - 12,9%.

Для визначення рівня спеціалізації використовують коефіцієнт зосередження товарного виробництва, який розраховується за формулою:

де р- питома вага кожної галузі в структурі товарної продукції;

і- порядковий номер виду продукції в ранжированому ряді починаючи з найвищого.

Для СГ ТОВ “Хлібопродукт” у 2007 р. коефіцієнт спеціалізації становить:

Із розрахунків витікає що підприємство має середній рівень спеціалізації, так як коефіцієнт знаходиться в межах від 0,21 до 0,40 , а саме 0,39 , тобто існує декілька головних галузей.

Для здійснення виробничої діяльності сільськогосподарським підприємствам необхідні виробничі фонди, які є важливою складовою частиною ресурсного потенціалу підприємства. Процес виробництва матеріальних благ можливий тільки за наявності і органічної єдності таких елементів продуктивних сил, як засоби і предмети праці, трудові ресурси.

Виробничі фонди сільського господарства поділяються в залежності від економічного значення в процесі виробництва, характеру оборотів і способу перенесення вартості на створюваний продукт, на основні і оборотні. При цьому засоби праці набувають економічної форми основних фондів, а предмети праці ? оборотних фондів [24].

Основні виробничі фонди ? це засоби виробництва, які протягом тривалого часу беруть участь у процесі виробництва, зберігають натурально-речову форму і поступово, частинами переносять свою вартість на створюваний продукт.

Виробничі фонди сільського господарства беруть участь у створені споживчої вартості у вигляді конкретних товарів і вартості продукції. У різних функціональних формах відбувається заміна єдиних споживчих вартостей іншими, але вартість їх продовжує формуватись і закінчує свій рух при одержанні кінцевого продукту [ 6 ].

Основні виробничі фонди (основний капітал) - це грошовий вираз знарядь праці. Вони беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натурально-речову форму. Споживна вартість знарядь праці закріплюється на тривалий час у сфері виробництва, а вартість є в постійному русі, причому частина її переноситься на заново створений продукт, а інша частина, постійно зменшуючись, фіксується у засобах виробництва до завершення строку їхнього використання.

Ефективність використання основних виробничих фондів і їхній вплив на кінцеві результати виробництва значною мірою залежать від характеру руху цих фондів як авансованої вартості в умовах конкретного підприємства, а також від їхнього фізичного стану. Кількісно характер руху основних виробничих фондів визначається за допомогою ряду показників. Найважливішим серед них є коефіцієнт (швидкість) обороту, що визначається як відношення річної суми амортизації основних виробничих фондів до їхньої середньорічної вартості або період обороту як зворотнє співвідношення цих величин.

Швидкість обороту основних виробничих фондів з розвитком науково-технічного прогресу і запровадженням його результатів у виробництво має тенденцію до підвищення. Незважаючи на те, що можливості для прояву цієї тенденції в сільському господарстві (порівняно з іншими галузями народного господарства) звужені, все ж чимало аграрних підприємств досягають високої швидкості руху авансованих ресурсів, що позитивно позначається на результатах їхнього господарювання. Адже маса продукту, виробленого за певний період, дорівнює його розміру, одержаному протягом одного обороту, помноженому на число таких оборотів.

Основні виробничі фонди (основний капітал) - це сукупність засобів праці, які органічно входять в матеріально-технічну базу сільського господарства, і безпосередньо приймають участь у виробничому процесі. Невиробничі основні фонди участі у виробничому процесі не приймають, але без них не може обійтися підприємство.

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації і автоматизації виробництва, забезпечують якісне і своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим самим визначально впливають на продуктивність праці.

В умовах переходу до ринкових відносин особливої актуальності набуває питання підвищення економічної ефективності використання основних виробничих фондів. Аграрним підприємствам важливо знати, якою ціною виробляється валовий продукт, скільки авансованих засобів, у тому числі основних фондів, брало участь у його створенні. Відповідь можна дістати, визначивши такі економічні показники:

Фондовіддача -- відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, а також вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визначати за товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації.

По аграрних підприємствах фондовіддача основних виробничих фондів істотно коливається, що пов'язано з різним рівнем господарювання, неоднаковою оснащеністю їх цим ресурсом, різним співвідношенням його складових елементів, ступенем придатності та ін.

Істотного підвищення фондовіддачі можна досягти завдяки вдосконаленню структури основних виробничих фондів. Збільшення вартості більш активних засобів в розрахунку на одиницю вартості менш активних (пасивних) засобів до оптимального рівня значно підвищує ефективність використання знарядь праці. Дуже важливо встановити раціональне співвідношення між силовими і робочими машинами. При нестачі сівалок, плугів, культиваторів, борін, інших робочих машин і знарядь неможливо раціонально використовувати тракторний парк, так само як неможливо ефективно використовувати і названу техніку, коли підприємство недостатньо забезпечене силовими машинами.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничій фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва. Важливо також зазначити, що фактично досягнута норма прибутку використовується як критерій для оцінки ефективності інвестицій за простими (недисконтованими) показниками.

Розвиток сільського господарства значною мірою залежить від стану матеріально-технічної бази, головною ланкою якої і є основні фонди їх якісний склад і раціональне співвідношення.

Таблиця 2.14 Показники ефективності використання основних фондів СГ ТОВ “Хлібопродукт”

№пп	Показники	2005 р.	2006 р.	2007р.	2007 р. у % до
					2005 р.	2006 р.
1	Вартість валової продукції в порівнянних цінах 2005 р., тис. грн.:	2889,2	1894,8	1979	-910,2	84,2
2	Середньорічна вартість основних виробничих засобів, тис. грн	767,8	1354,5	2456	1688,2	1101,5
3	Середньорічна вартість основних і оборотних засобів, тис. грн	1974	2536,6	4921,8	2947,8	2385,2
4	Власний капітал, тис.грн	1175,8	2882,4	5094,3	3918,5	2211,9
5	Залучений капітал, тис.грн	420,7	594,2	1272,6	851,9	678,4
6	Чистий прибуток, тис.грн	30,3	1108,8	2211,9	2181,6	1103,1
7	Фондовіддача, грн.	376,3	139,9	80,6	-295,7	-57,6
8	Фондомісткість, грн.	26,6	71,5	124,1	97,5	52,6
9	Капіталовіддача, грн.	180,9	57,4	31,1	-149,8	-26,3
10	Капіталомісткість, грн.	55,3	174,3	321,7	266,4	147,4
11	Норма прибутку, %	1,5	43,7	44,9	43,4	1,2

В досліджуваному СГ ТОВ “Хлібопродукт” з кожним роком збільшується середньорічна вартість основних виробничих засобів, а саме в 2007 р. в порівнянні з 2005 і 2006 роками на 1688,2 та 1105,5 тис. грн. і як результат фондовіддача за аналізований період знизилася на 295,7 і 57,6 тис. грн. Показник фондомісткості зріс на 97,5 і 52,6 грн.у 2007 році в порівнянні з 2005 і 2006 роками відповідно.

Показники економічної ефективності використання основних виробничих фондів характеризуються рівнем їх впливу на збільшення обсягів виробництва валової продукції, підвищення продуктивності праці і прибутковості підприємства. Поліпшення використання основних виробничих фондів означає, що за тієї самої їх величини збільшується виробництво продукції, зростає маса чистого прибутку, або коли темпи фондооснащеності виробництва. зростання цих видів ефекту випереджають подальше підвищення

Оборотні фонди (оборотній капітал) - це також засоби виробництва, які приймають участь у виробничому процесі один раз, повністю змінюють форму і переносять свою вартість на виготовлену продукцію.

Оборотні фонди представлені предметами праці. Вони беруть участь у процесі виробництва протягом лише одного виробничого циклу, втрачають при цьому натурально-речову форму і повністю передають свою вартість на заново створюваний продукт. Як бачимо, характер їхнього обороту докорінно відрізняється від характеру обороту основних фондів, що безпосередньо позначається на формуванні витрат, які включаються в собівартість продукції.

Таблиця 2.15 Структура оборотного капіталу підприємства в 2007 році

Структурні елементи	Структура оборотного капіталу	Структура оборотних фондів	Структура фондів обігу
	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%
Виробничі запаси	772,3	27,4	772,3	61,0	Х	Х
Незавершене виробництво	492,9	17,5	492,9	39,0	Х	Х
І Усього оборотних фондів	1265,2	44,9	1265,2	100	Х	Х
Готова продукція	422,1	15,0	Х	Х	422,1	27.2
Товари	0,9	0,1	Х	Х	0,9	0,1
Дебіторська заборгованість за розрахунками	158,4	5,6	Х	Х	158,4	10,2
Грошові кошти і їх еквіваленти:	-	-	Х	Х	-	-
в нац. валюті	675,4	24,0	Х	Х	675,4	43,6
в інозем. валюті	-	-	Х	Х	-	-
Інші обортні активи	293,3	10,4	Х	Х	293,3	18,9
Усього фондів обігу	1550,1	55,1	Х	Х	1550,1	100
Оборотний капітал	2815,3	100	Х	Х	Х	Х

Розглянувши таблицю 2.15 можна відмітити що в структурі оборотного капіталу в СГ ТОВ “Хлібопродукт” у 2007 році найбільшу питому вагу мають грошові кошти і їх еквіваленти в національній валюті - 24,0% або 675,4 тис. грн. В структурі оборотних фондів найбільшу питому вагу мають виробничі запаси - 772,3 тис. грн. або 61,0%, а в структурі фондів обігу найвагомішу частку мають грошові кошти і їх еквіваленти в національній валюті - 24,0%.

2.3 Економіка виробництва соняшнику в господарстві

Україна є однією з провідних держав по виробництву технічних культур, вагоме місце серед яких займає і соняшник. Але зараз спостерігається зменшення виробництва сільськогосподарської продукції. Однією з основних причин є зниження урожайності. Негативний вплив на це здійснює те, що в Україні приміняється переважно екстенсивний метод ведення землеробства, незадовільне використання зрошуваних земель, недостатнє впровадження досягнень науки і передового досвіду. Слабка забезпеченість сільського господарства технікою і добривами та іншим.

Соняшник - основна олійна культура, яку вирощують в Україні традиційно. Протягом перехідного періоду до ринкових відносин виробництво соняшнику не скоротилося. Це зумовлено тим, що насіння соняшнику залишається високоліквідним товаром і одним з основних фінансових джерел забезпечення розвитку сільського господарства. Виробництво його підтримується за рахунок розширення площ посіву, оскільки урожайність в основному залежить від природно - кліматичних умов.

Виробництво насіння соняшнику має важливе значення для розвитку всіх галузей підприємства, є основою рентабельності сільськогосподарського виробництва як одного з найважливіших показників економіки, який безпосередньо впливає на матеріальний добробут господарства в цілому і його працівників зокрема. Про це можна зробити висновок зогяду на той факт, що значну частину грошових надходжень господарство отримує саме від реалізації насіння соняшнику.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці [56].

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення використання їх є одним з найважливіших завдань, розв'язання якого сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва.

Урожай і урожайність - найважливіші результативні показники землеробства і сільськогосподарського виробництва в цілому. Рівень урожайності відображує вплив економічних і природних умов, а також якість організаційно-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та господарств.

Під урожаєм розуміють загальний обсяг продукції, зібраної з усієї площі посіву окремих сільськогосподарських культур або їх груп. Урожай і валовий збір - поняття тотожні, однозначні. Урожайність - це середній обсяг продукції з одиниці посівної площі. Урожайність культур, вирощуваних у відкритому грунті, визначають з розрахунку на 1 га, а у закритому грунті - на 1 м2.

Урожай є результатом складного процесу вирощування сільськогосподарських культур, в якому переплітаються економічний, біологічний і природний процеси відтворення. Для його характеристики використовують систему показників: видовий урожай, урожай на пні перед початком своєчасного збирання (біологічний) і фактичний урожай.

Таблиця 2.16. Урожайність соняшнику в СГ ТОВ «Хлібопродукт»

2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2007 р. у % до 2003 р.
10,2	11,3	12,6	17,0	19,8	194

Проаналізувавши таблицю урожайності соняшника за даний період можна зробити висновки про те, що урожайність досить істотно зросла. Найнижча урожайність спостерігалась у 2003 році і становила 10,2 ц/га. В 2004 році урожайність підвищилась до 11,3 ц/га і поступово зростала. Найбільший результат спостерігається у 2007 році, урожайність становила 19,8 ц/га. Таку високу урожайність можна пояснити сприятливими природними та економічними умовами. Якщо ж порівняти 2007 рік та 2003 рік, то побачимо, що урожайність соняшника істотно зросла на 94%.

Дані таблиці свідчать, що урожайність соняшнику в динаміці за десять років має різну величину, тому для того, щоб виявити тенденцію до зростання або зниження, ми наведемо вирівнювання динамічного ряду урожайності за рівнянням прямої з графічним зображенням на рис. 3.

Рис. 1. Вирівнювання динамічного ряду урожайності соняшнику

Відповідно до стану і виробничого використання земельний фонд поділяють на окремі види земельних угідь. Земельні угіддя - це ділянки землі, які різняться природними властивостями і способом господарського використання, їх поділяють на сільськогосподарські і несільськогосподарські. До сільськогосподарських належать угіддя, які придатні і використовуються для виробництва продутщії рослинництва й тваринництва. Це рілля, перелоги, сіножаті, пасовища і багаторічні насадження.

Рілля включає усі розорані землі, які використовуються або підготовлені під посіви сільськогосподарських культур. Міжряддя садів та інших багаторічних насаджень, які тимчасово використовуються під посіви, до ріллі не належать, їх обліковують як багаторічні насадження. Площу ріллі визначають підсумуванням площі посіву сільськогосподарських культур і площі чистого пару. Обчислена таким способом площа ріллі може не збігатися з її розмірами, визначеними за картографічними матеріалами землеустрою господарства. Це зумовлене тим, що частина ріллі використовується під тимчасові зрошувальні борозни, дороги тощо.

Посівною називають площу ріллі або інших розораних угідь, яка зайнята посівами сільськогосподарських культур. Розміри посівних площ визначають по окремих культурах, а по кожній культурі за господарським призначенням. Наприклад, посівну площу кукурудзи обчислюють окремо на зерно і силос та зелений корм. Посівні площі однорічних і багаторічних трав поділяють на посіви, призначені на насіння, сіно, зелений корм і випас.

Таблиця 2.17 Динаміка валового збору соняшнику

2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2007 р. у % до 2003 р.
5253	6136	7819	7613	11074	211

Як бачимо з таблиці, валовий збір соняшнику в СГ ТОВ «Хлібопродукт» за період з 2003 по 2007 рік збільшився у два рази, і становив 11074 ц у 2007 році, тоді як у 2003 році він був лише на рівні 5253 ц.

Таблиця 2.18 Динаміка виробництва соняшнику в господарстві

2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2007 р. у % до 2003 р.
6092	6409	6909	7004	10332	169,6

Дослідивши динаміку виробництва соняшнику в СГ ТОВ «Хлібопродукт» необхідно зазначити, що підприємство має гарні перспективи виробництва соняшнику, тому за короткий проміжок часу воно зросло з 6092 ц у 2003 році до 10332 ц у 2007 році.

Для того щоб наочно ознайомитися з розмірами посівної площі соняшнику в СГ ТОВ «Хлібопродукт» представимо її на рис.2.

Рис. 2. Динаміка розміру посівних площ соняшнику

Посівна площа соняшнику в господарстві загалом за період з 2003 по 2007 рік збільшилась з 515 га до 558 га. Найбільшою площа посіву була у 2005 році і становила 621 га, а найнижче значення вона мала у 2006 році - 447 га.

Рентабельність - поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво і одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низькоефективні й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності

Таблиця 2.19 Рівень рентабельності виробництва соняшнику

Показники	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2007 р. у % до
				2005 р.	2006 р.
Виручка, тис. грн.	600,8	953	2921,2	486,2	306,5
Собівартість,тис.грн.	597,9	602,4	1180,7	197,5	196,0
Прибуток (збиток), тис.грн.	2,9	350,6	1740,6	600,2	496,4
Рівень рентабельності, %	0,5	58,2	147,4	294,8	253,3

За даними таблиці 2.19 можна простежити наявну в господарстві тенденцію до підвищення рівня рентабельності виробництва соняшнику протягом 2005 - 2007 років.

Таблиця 2.20 Склад і структура собівартості соняшнику за статтями витрат, тис.грн.

Статті витрат	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2007 у % до
				2005 р.	2006 р.
Насіння та посадковий матеріал	73,6	86,6	137,5	186,8	158,8
Мінеральні добрива	48,3	54,5	69,2	143,3	126,9
Нафтопродукти	64,1	71,9	111,9	174,6	155,6
Послуги і роботи сторонніх організацій	54,3	59,8	-	-	-
Інші матеріальні витрати	45,0	43,0	42,1	93,6	97,9
Усього прямих матеріальних витрат	285,3	315,8	360,7	126,4	114,2
Прямі витрати на оплату праці	27,4	28,8	28,9	105,5	100,3
Амортизація необоротних активів	64,9	78,6	114,3	176,1	145,4
Відрахування на соціальні заходи	6,3	5,8	4,7	74,6	81,0
Інші прямі та загальновиробничі витрати	54,1	78,7	219,2	405,2	278,5
Усьго витрат	438	507,7	727,8	166,2	143,4
Витрати на 1ц продукції	0,06	0,072	0,07	116,7	97,2

З вищенаведеної таблиці видно, що собівартість виробництва соняшнику постійно зростає і в 2007 році вона, відповідно, найвища. За цей час відбулися істотні подорожчання усіх речових елементів виробництва за рахунок підвищення оптових цін на промислову продукцію, тарифів на роботи та послуги. Одночасно з цим відбулося збільшення оплати праці, враховуючи, що виробництво соняшнику є трудомістким процесом, це особливо позначилося на його собівартості. Починаючи з 1992 р. формування собівартості продукції здійснюється в умовах постійно зростаючої інфляції. Сільське господарство внаслідок низького платоспроможного попиту не може підвищувати ціни на свою продукцію.

Соціально - економічні процеси і явища формулюються під впливом не одного, а багатьох факторів. Тому для їх аналізу використовують кореляційний метод. Суть йог полягає у визначенні та кількісній оцінці взаємозалежностей між факторними оцінками, які характеризують процес чи явище. За формою зв'язку розрізняють прямолінійний та криволійні кореляційні залежності. Рівнянні за допомогою яких визначають статистичний зв'язок, називають рівнянням регресії (кореляційними рівняннями). Кореляцію, за допомогою якої вивчають вплив на результативну ознаку двох чи більше факторів ? множиною. Багатофакторні регресійні моделі дають можливість оцінювати вплив на досліджувану результативну ознаку кожного окремого з включених в рівняння факторів при фіксованому значені (на середньому рівні) інших факторів. При цьому важливою умовою множинної кореляції є відсутність функціонального зв'язку між факторами. Параметри рівняння вираховують способом найменших квадратів. Для цієї мети використовують персональний комп'ютер з відповідним програмним забезпеченням або ЕОМ, якими обладнано відповідний обчислювальний центр (додаток 3)[15].

Таблиця 2.21. Вихідні дані для кореляційного аналізу залежності урожайності соняшника від затрат праці на 1 га і навантаження ріллі на 1 робітника

Роки	Урожайність, ц/га	Затрати праці на 1 га, люд.- год.	Навантаження ріллі на 1 робітника, га
1997	8,6	30,8	70,1
1998	9	64,3	63,6
1999	10,6	55,9	69,7
2000	9,8	74,1	52,8
2001	10,9	50,3	67,4
2002	11,6	67,2	65,4
2003	10,2	80,5	70,9
2004	11,3	107,8	70,9
2005	12,6	136	70,9
2006	17	29,9	71,8
2007	19,8	54,8	69,8

Таблиця 2.22 Порівняльна характеристика виробництва соняшнику в господарствах Ізюмського району Харківської області

Господарство	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Площа посіву, га
ТОВ «Діамант»	97	120	150
СТОВ «Старт»	350	350	492
ТОВ «Сатурн - 1»	232	250	127
ПСП «Дружба»	961	912	492
СГ ТОВ «Хлібопродукт»	621	447	127
Урожайність, ц/га
ТОВ «Діамант»	4,5	10,6	17,3
СТОВ «Старт»	23,2	23,7	25,2
ТОВ «Сатурн»	9,7	13,6	25,9
ПСП «Дружба»	5,7	7,9	21,8
СГ ТОВ «Хлібопродукт»	12,6	17,0	19,8
Валовий збір, ц
ТОВ «Діамант»	436	1274	2589
СТОВ «Старт»	8120	9550	12396
ТОВ «Сатурн»	225	341	329
ПСП «Дружба»	5486	7181	7024
СГ ТОВ «Хлібопродукт»	7819	7613	11074

собівартість виробництво соняшник урожайність

Проаналізувавши дану таблицю можна сказати що найбільшою в 2007 році є площа посіву соняшнику в СГ ТОВ «Хлібопродукт», вона становить 558 га. Проте така ситуація спостерігалась не завжди. В 2005 і 2006 роках найбільшу площу посіву соняшнику мало ПСП «Дружба».

Що стосується урожайності, то в 2005 і 2006 роках СТОВ «Старт» займало провідні позиції по урожайності соняшнику. Це пояснюється раціональним застосуванням добрив і обґрунтованим чергуванням культур у сівозміні. В 2007 році найвища урожайність була зареєстрована в ТОВ «Сатурн».

Найбільший валовий збір на протязі досліджуваного періоду спостерігається в СТОВ «Старт», на наступному місці по валовому збору соняшника знаходиться досліджуване нами СГ ТОВ «Хлібопродукт». Необхідно зазначити, що після вивчення урожайності і площі посіву соняшнику ми можемо прослідкувати за рахунок яких чинників збільшується валовий збір в наведених господарствах Ізюмського району. Ведучи мову про СТОВ «Старт» незаперечним є той факт, що тут збільшення валового збору відбувається інтенсивним шляхом, тобто за рахунок підвищення урожайності. В СГ ТОВ «Хлібопродукт» зміни валового збору соняшнику відбуваються за рахунок збільшення площі посіву, що не є позитивним явищем.

Розділ 3. Напрями підвищення економічної ефективності виробництва соняшника

3.1 Шляхи підвищення врожайності соняшника

Зниження врожайності соняшнику за останні роки стало наслідком падіння загальної культури землеробства, недостатнього внесення мінеральних добрив, гербіцидів, десикантів, пестицидів, несвоєчасного проведення технологічних операцій при використанні недосконалої техніки, необґрунтованого зростання посівних площ соняшнику та перенасичення сівозмін цією культурою.

До основних негативних чинників урожайності соняшника в Україні можна віднести: погану агротехніку, кліматичні умови останніх років, недолік коштів і виходячи з цього недолік техніки, добрив, насіннєвого матеріалу. Звісно ці чинники пов'язані один з одним.

Дуже часті посадки соняшника, попередники які не відповідають агротехнічним нормам, зменшують врожайність культури, також впливають на збільшення шкідників та захворювань культури. На соняшнику можна знайти чотири види квіткових паразитів, шістдесят видів грибів та два види вірусів. Але найбільшу шкоду спричиняють біла та сіра гнилі, заразиха, фомоз та фомопсис. Зараження соняшника цими шкідниками сильно зменшує врожайність культури (в залежності від ступеня ураження можливе зменшення урожайності на 50% і більше).

Для підвищення врожайності соняшнику в країні доцільно розміщувати посіви в сприятливих зонах його вирощування (центральні області Лісостепу та північного Степу, північні райони південного Степу, південний регіон Криму).

В областях Степу слід висівати високоврожайні гібриди соняшнику: Красень, Лан-26, Опера (С-278); у Степу і Лісостепу - Днєпр, Казіо, Красотка, Одеський - 504, Оптізол, Санітар, Харківський - 58, Аламо, Ісостар.; в Лісостепу - Єврофлор, Марко, Супер, Альзан, Люсіл, Кармона, а також високопродуктивні гібриди, районовані на 2007 рік, що без додаткових капіталовкладень підвищить урожайність культури на 3 - 5 ц/га.

Високоврожайні українські гібриди Харківський 49, Харківський 58. Світоч, Погляд, Український скоростиглий характеризуються високим вмістом олії в насінні, різним періодом вегетації (від 96 до 120 днів), дозрівання, що дає змогу висівати їх в усіх регіонах України [60].

Головним завданням основного обробітку ґрунту під соняшник є максимальне знищення багаторічних і однорічних бур`янів, нагромадження та збереження якомога більшої кількості вологи осінньо-зимових і ранньовесняних опадів у кореневмісному шарі, мобілізація поживних речовин, активізація біологічних процесів ґрунту, надання орному шару оптимальної структури, запобігання вітровій і водній ерозії [24].

Потрібно розміщувати соняшник по кращим попередниках: озимих зернових, ярих колосових, кукурудзі на зерно, - що без додаткових коштів значно підвищить його урожайність.

Порівняльна оцінка соняшнику як попередника свідчить, що він не задовільний для багаторічних трав, озимої пшениці, озимого ячменю, гречки, проса, цукрових буряків (оцінка - 10 - 55 балів за 100-бальною шкалою); допустимий - для ярого ячменю, вівса, кукурудзи на зерно (оцінка 63-79 балів).

В очікуваних агрометеорологічних умовах весни передпосівний обробіток ґрунту слід провести в стислі строки і спрямувати на збереження ґрунтової вологи, боротьбу з бур`янами.

На більшості типів ґрунтів повинна впроваджуватись мінімалізація обробітку ґрунту з використанням широкозахватних знарядь (БЗСТ-1,0 + ШБ-2,5) і комбінованих агрегатів (РВК-3,6, РВК-7,2 тощо).

На полях, оброблених з осені плоскорізами-глибокорозпушувачами, провести обробіток боронами БІГ-ЗА і культиваторами КПС-4.

Коли грунт добре окультурений, незасмічений і за правильного застосування поліпшеного зябу до весни не запливає, залишається розпушеним, а поверхня зрівняною, відпадає потреба в двох весняних передпосівних культиваціях.

За недостатньої вологозабезпеченості орного шару ґрунту треба зменшити кількість розпушень, що сприятиме меншому висиханню посівного шару ґрунту. Доцільно поєднати передпосівну культивацію і сівбу.

На важко суглинкових, безструктурних і солонцюватих ґрунтах, схильних до ущільнення і утворення товстої кірки, на полях, дуже засмічених коренепаростковими бур'янами і падалицею озимих, а також післяжнивними рештками, слід застосовувати дві культивації. В агрегаті з культиваторами застосовувати борони і шлейфи.

У прогнозованих умовах весни на дуже забур'янених полях доцільно застосовувати високоефективні гербіциди, які дають можливість: зменшити кількість післяпосівних розпушувань ґрунту; очистити поле від бур'янів протягом періоду вегетації; підвищити врожайність соняшнику на 3-6 ц/га.

Передпосівну культивацію провести перед сівбою з одночасним внесенням і загортанням на глибину 6 - 8 см ґрунтових гербіцидів проти однорічних злакових та дводольних бур'янів: Харне - 2 кг/га, Трофі - 1,8 - 2, Дуал Голд - 1,0 - 1,6, Трефлан - 3 - 6, Гезагард - 2 - 4, Гвардіан - 2,4 - 3,5 кг/га. Страхові гербіциди: Фюзіланд Супер - 2 кг/га, Селект 120 - 0,4 - 0,8, Пантера - 1,5 кг/га - знищують злакові бур'яни в період вегетації соняшнику36.

Для поліпшення умов живлення рослин, сприяння продуктивнішому використанню ґрунтової вологи перед посівом внести локально мінеральні добрива в дозі N40P60K30-40 залежно від наявності в ґрунті основних елементів живлення, що підвищить урожайність до 3,5 ц/га та вміст олії в насінні.