Основи раціонального й ефективного використання землі в сільському господарстві

38

16,9

Кіровоградська

51

22,6

Луганська

40

17,8

Львівська

29

13,0

Миколаївська

40

18,0

Одеська

49

21,7

Полтавська

47

20,9

Рівненська

29

18,0

Сумська

39

17,3

Тернопільська

44

19,5

Харківська

52

23,0

Херсонська

34

15,0

Хмельницька

46

20,4

Черкаська

55

24,4

Чернівецька

53

23,5

Чернігівська

33

14,6

Україна

41

18,2

* Джерело: Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України. Науково-навчальний посібник // За ред. д.ю.н., проф., Н.І.Титової. - Л.: ПАІС, 2005. - С.42.

З таблиці 3.1 видно, що найвищий бал бонітету (55), як і природну родючість, має Черкаська область, за нею йдуть Чернівецька (53), Харківська (52) і Кіровоградська (51) області, природна родючість яких становить 23,5, 23,0 і 22,6 відповідно. Найвижчий бал бонітету (27) і природну урожайність мають Житомирська (11,9), Волинська - 28 і 18,0 відповідно.

Проведення бонітування ґрунтів має практичне значення для вирішення завдань сільськогосподарського виробництва, особливо таких, як розміщення посівів сільськогосподарських культур або їх екологічних груп на території і планування урожайності культур.

Крім якісної оцінки землі як природного об'єкта, здійснюють її економічне оцінювання, тобто визначають цінність її як засобу виробництва.

Економічна оцінка землі - це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі [17, с. 4].

Економічна оцінка відображає відмінності в якості земель з точки зору економічної родючості при досягнутому рівні інтенсивності землеробства. Вона проводиться з урахуванням природних та економічних умов виробництва, затрат праці на одержання сільськогосподарської продукції, місця розташування ділянок, пунктів реалізації продукції, промислових центрів, шляхів сполучення.

Залежно від цілей і завдань економічну оцінку земель поділяють на загальну і часткову.

Загальна оцінка земель передбачає визначення об'єктивних показників родючості та показників, які характеризують ефективність використання землі при досягнутому рівні інтенсивності землеробства.

Часткова економічна оцінка земель передбачає визначення ступеня ефективності вирощування конкретних сільськогосподарських культур на різних ґрунтах.

Різні аспекти економічної оцінки землі, виходячи з конкретних завдань і призначення, мають різні показники (див. рис. 3.1.)



Рис. 3.1. Показники економічної оцінки землі.

Для одержання зазначених економічних показників використовують два основних - урожайність сільськогосподарських культур і витрати на їх вирощування. Всі інші показники є похідними від них.

Дані з економічної оцінки земель є основою при проведенні нормативної грошової оцінки земельних ділянок, аналізі ефективності використання земель порівняно з іншими природними ресурсами та визначенні економічної придатності земель сільськогосподарського призначення для вирощування сільськогосподарських культур.

В основу визначення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення кладеться рентний доход, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земель. Підставою для розрахунків за економічною оцінкою земель по виробництву зернових культур є те, що вони вирощуються практично на всіх ґрунтах.

Величина грошової оцінки є добутком річного рентного доходу і терміну його капіталізації. Термін капіталізації встановлюється в 33 роки

Об'єктами грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є земельні ділянки, що використовуються за функціональним призначенням незалежно від того, до якої категорії вони віднесені. Інформаційною базою для грошової оцінки цих земель є відомості державних кадастрів (земельного, лісового, водного), землевпорядної та містобудівної документації, інвентаризації земель.

Грошова оцінка землі є вихідною базою для здійснення операцій з земельними частками (паями), ринкова ціна яких визначається на основі співвідношення попиту і пропозиції, а також для встановлення стартової ціни земельних ділянок несільськогосподарського призначення при їх продажу на конкурентних засадах.

Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Експертна грошова оцінка є одним із різновидів грошової оцінки земель і застосовується при встановленні вірогідної ціни купівлі (продажу) окремих земельних ділянок незалежно від типу їх використання та категорії ґрунтів.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо, а експертна грошова оцінка - це визначення оціночної вартості земельної власності експертним шляхом відповідно до характеру цивільно-правової угоди.

Підставою для проведення оцінки земель (бонітування грунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

За результатами бонітування грунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.



3.2 План трансформації і рекультивації земельних ресурсів

Рілля займає 80,2% загальної площі сільськогосподарських угідь України. Вона є угіддям універсального використання. На чім можуть вирощуватись продовольчі, технічні та кормові культури, що дає змогу легко регулювати структуру виробництва, виходячи із завдань, часу і потреб господарства. Під ріллею зайняті кращі найбільш родючі землі, все це забезпечує високу продуктивність її використання.

Система використання ріллі базується на чергуванні вирощування культур з врахуванням їх біологічних властивостей, агротехніки вирощування, а також економічної доцільності. Правильне чергування культур є основою сівозміни як системи використання ріллі. Чергування культур в сівозміні нероздільно пов'язане з усією агротехнікою системою обробітку ґрунту, системою удобрення, заходами по боротьбі з бур'янами, хворобами, шкідниками, захистом ґрунту від ерозії та ін.

Розглянемо баланс земельних угідь та їх використання в таблиці 3.1

Таблиця 3.2

Баланс земельних угідь та їх використання в ТОВ «Агрополіс»

Види угідь	Наявність земель на початок планового року	Використання в плановому році	Склад земель на кінець планового року
		Під посіви	На сіно-жаті	Під пасо- вища	Під закладку нових на-саджень	Га	В % до підсумку
Площа сільськогосподарських угідь всього, га	13553	13382	-	-	-	13382	100
В т.ч.: рілля	13553	13382	-	-	-	13382	100



Як видно з даних таблиці 3.2 наявність земель на початок планового року більша складу земель на кінець планового року. Що зумовлено достатністю земель та їх використанням.

Протилежністю сівозміни є беззмінна культура, тобто беззмінне вирощування однієї і тієї ж культури на одному і тому ж місці протягом тривалого часу.

Беззмінне вирощування культур негативно впливає на рослини і грунт, що веде до зниження врожаю даної культури, і ця закономірність в землеробстві відома давно.

Всі причини (фактори), які вимагають чергування культур, прийнято поділяти на чотири групи: 1 - хімічного; 2 - фізичного; З - біологічного та 4 - економічного впливу.

Хімічні основи необхідності чергування випливають із біологічних "особливостей культур, вони проявляються в декількох напрямках. Різні види культур в різних співвідношеннях використовують елементи мінерального живлення. Чергування культур поліпшує умови мінерального живлення рослин, забезпечує більш ефективне використання їх запасу в ґрунті.

Культура і технологія їх вирощування впливають на фізичні властивості ґрунту. Особливо це стосується структури і щільності ґрунту; здатності вбирати і зберігати вологу; захисту ґрунту від вітрової та водної ерозії. Різні культури в залежності від їх особливостей вегетації, технології вирощування, кількості і якості кореневої маси і поживних рештків неоднаково впливають на фізичні властивості ґрунту. Якщо посіви багаторічних трав благотворно впливають на структуру ґрунту, то при посівах просапних культур фізичні властивості ґрунту можуть навіть погіршуватись, особливо структура.

Біологічна необхідність чергування культур зумовлюється. їх різним відношенням до бур'янів, шкідників і хвороб. Більшість сільськогосподарських культур має свої види бур'янів, і при беззмінних посівах створюються сприятливі умови для їх розвитку. Зміна культур на полі створює несприятливі умови для бур'янів.

Відповідно підібраний набір культур та їх площ дає можливість вирівняти затрати праці протягом вегетаційного сезону.

Головне агротехнічне значення сівозміні мас послідовність культур в кожному полі. При агротехнічно правильному чергуванні кожна культура, розміщаючись в кращих умовах для росту і розвитку, благотворно впливає на умови вирощування наступної за нею культури і тим самим сприяє підвищенню продуктивності сівозміни. Правильне чергування - багато варіантне. Тому сівозміну не слід розглядати як раз і назавжди установлене чергування культур по полях і роках. Вона може мати динамічний характер з пошуком все ліпших прийомів агротехніки, втіленням нових сортів і культур, при необхідності зі зміною, прийнятого раніше порядку чергування культур, а також площі, яку вони займають. Це заставляє робити також і динамічність економічної ситуації, погодних умов року тощо.

За вихідну одиницю організації сівозміни приймається поле, яке формується з врахуванням постійно діючих факторів (умов території, вимог технології вирощування культур, охорони ґрунту). Кількість і площа полів диктуються не структурою посівних площ і періодом ротацій сівозміни, а природними і територіальними умовами. Рівновеликість полів не має принципового значення.

З врахуванням оцінки полів за придатністю для вирощування культур вони поєднуються у групи полів, які близькі за умовами рельєфу, ґрунту, зволоження.

До порушених земель відносять землі, які втратили вихідну господарську цінність та є джерелом негативного впливу на навколишнє середовище. Рекультивація земель є одним з ефективних заходів у вирішенні питання раціонального використання земельних ресурсів та проблеми охорони природи взагалі.

Рекультивація земель -- комплекс робіт, спрямованих на відтворення продуктивності та господарської цінності порушених земель, покращання умов навколишнього середовища.

Рекультивація земель є складовою частиною технологічних процесів, що плануються для технічного використання та відновлення порушених земель. Розробляючи проекти рекультивації, враховують природні умови району, площу порушених земель, перспективи розвитку району видобутку, фактичний або прогнозний стан порушених земель до моменту рекультивації.

Підприємство постійно дбає про поліпшення земельних угідь. При цьому основну увагу приділяють правильній системі обробітку й удобрення грунту, меліорації, вапнуванню кислих і гіпсуванню солонцюватих грунтів.

Орієнтовані витрати на заходи з поліпшення земельних угідь (в розрахунку на 1 га):

1. Посадка лісу в ярах та балках (за рахунок держбюджету) - 2660 грн;

2. Розкорчування чагарників під ріллю (за рахунок підприємства) - 1100 грн;

3. Вапнування кислих грунтів (за рахунок підприємства) - 800 грн;

Передбачити заходи щодо поліпшення окремих ділянок. Дані про використання тих чи угідь не за прямим призначенням протягом певного періоду (до проведення у найбільш продуктивні види угідь) можна побачити у табл. 3.2

Таблиця 3.2

Обчислення витрат на здійснення заходів по поліпшенню земель

Заходи по поліпшенню земель	Обсяги робіт, га	Витрати планового року, грн
		на 1га	всього
Освоєння земель під ріллю і багаторічні насадження	38,9	1100	42790
Закріплення і залісення ярів, балок та інших непридатних земель	3,5	2660	9310
Вапнування кислих грунтів	46,6	800	37280



З таблиці 3.2 видно, що витрати планового року по освоєнню земель під ріллю і багаторічні насадження складають 42790 грн. На закріплення і залісення ярів, балок та інших непридатних земель підприємство повинне здійснити витрати у розмірі 9310 грн., а на вапнування кислих ґрунтів 37280 грн.

Процеси рекультивації порушених земель звичайно рекомендують поділяти на два основні етапи: гірничотехнічний і біологічний. Проте у практичному плані більш виправданим вважають визначення трьох етапів: підготовчий, гірничотехнічний і біологічний.

Підготовчий, або проектно-вишукувальний, етап включає: обстеження і типізацію порушених земель та земель, які підлягають порушенню; вивчення властивостей розкривних порід і класифікацію їх щодо придатності для біологічної рекультивації; визначення напрямів і методів рекультивації; складання техніко-економічних обґрунтувань (ТЕО) і технічн*их робочих проектів з рекультивації.

Гірничотехнічний, або інженерний, етап, який ще називають технічною або гірничотехнічною рекультивацією, передбачає виконання робіт щодо підготовки земель, що звільнилися після гірничих розробок родовищ до подальшого цільового використання в народному господарстві.

Біологічний етап рекультивації, або просто біологічна рекультивація, виконується після гірничотехнічної і включає заходи щодо відновлення родючості порушених земель (агротехнічні, фітомеліоративні та ін.), спрямовані на відтворення флори і фауни. Біологічну рекультивацію здійснюють землекористувачі, яким передають землі після гірничотехнічної рекультивації за рахунок коштів підприємств та організацій відповідного міністерства, які проводили на землях гірничі роботи.

Рекультивовані землі і території, що їх оточують - після закінчення робіт, являють собою оптимально сформовану та екологічно збалансовану ландшафтну ділянку.

Найчастіше поширені такі напрями рекультивації порушених земель:

Ш сільськогосподарський;

Ш лісогосподарський,

Ш водогосподарський,

Ш рекреаційний,

Ш санітарно-гігієнічний;

Ш будівельний.

Сільськогосподарський напрям рекультивації має перевагу поширення у сільськогосподарських районах із сприятливими грунтово-кліматичними умовами в густо населених районах з низькою часткою ріллі на душу населення і з наявністю родючих грунтів або потенційно родючих розкривних порід.

Лісогосподарський напрям рекультивації має перевагу поширення в лісовій зоні з метою збільшення лісового фонду або в умовах складного технологічного рельєфу, де неможлива сільськогосподарська рекультивація.

Водогосподарський напрям рекультивації передбачає використання кар'єрних виїмок та інших техногенних знижень для різноманітних водоймищ, у тому числі рибницьких, а також для плавальних басейнів та ін.

Рекреаційний напрям рекультивації доцільний поблизу великих населених пунктів у поєднанні з водогосподарською рекультивацією.

Санітарно-гігієнічний напрям рекультивації можливий в усіх зонах поблизу населених пунктів і промислових підприємств у випадку необхідності біологічної або технічної консервації порушених земель, які негативно впливають на навколишнє природне середовище або рекультивація яких з подальшим використанням рекультивованих земель у народному господарстві неефективна.

Будівельний напрям рекультивації передбачає приведення порушених земель до стану, придатного для промислового і цивільного будівництва. Його можна використати поблизу населених пунктів будь-якої зони на породах, які за своїми фізико-механічними властивостями відповідають будівельним нормам і правилам (БНП).

Вибір виду й напряму рекультивації визначається природно-економічними умовами і в більшості випадків диктується тим, які землі були порушені в процесі розробки корисних копалин та як вони раніше використовувалися.

Порушені землі, які не придатні для біологічної рекультивації, можна використовувати під промислове і цивільне будівництво.

Таким чином, правильний вибір напряму рекультивації повинен передбачати єдину мету - раціональне повторне використання порушених земель у народному господарстві.

3.3 Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земельних ресурсів

Раціональне використання земельних ресурсів у сільському господарстві варто розуміти як соціально-економічну категорію, що виражає відносини між людьми в процесі здійснення технологічних виробничих процесів, пов'язаних з виробництвом сільськогосподарської продукції, з метою максимального задоволення потреб населення у продуктах харчування, за умови забезпечення відновлення природної родючості грунту, збільшення продуктивного потенціалу земельних ресурсів і їх використання в умовах високого рівня екологічності як цих ресурсів, так і середовища взагалі.

Однак на сьогодні проблема раціоналізації використання земель сільськогосподарського призначення в Україні дедалі більше ускладнюється. Рівень використання земель в Україні зараз настільки критичний, що подальша деградація потенціалу земельних ресурсів у сільському господарстві може мати катастрофічні наслідки, які відповідним чином, безперечно, позначаться на загальному рівні продовольчої безпеки країни тощо. Тому дослідження можливостей раціонального використання земель сільськогосподарського призначення є невідкладним завданням.

Економічне стимулювання є однією з головних функцій механізму регулювання земельних відносин в умовах ринку. Методи економічного стимулювання поділяють на прямі і непрямі. До прямих належать: надання пільгових кредитів; заохочення до поліпшення якості земель, підвищення родючості грунтів, виробництво екологічно чистої продукції, звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану в період, передбачений проектом проведення робіт; надання коштів державного і місцевого бюджетів для відновлення земель, порушених не з вини землевласників і землекористувачів. До непрямих методів належать: компенсації втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва та ін. [15, с.89].

Показниками економічного стимулювання є [18, с.60 ]:

• зниження втрат родючого шару, підвищення вмісту гумусу, родючості ґрунту та інших корисних властивостей землі;

• зниження кислотності, кам'янистості, заболоченості, перезволоженості, засоленості, залісненості чагарниками і дрібноліссям, ущільненості, забрудненості відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами;

• збільшення земель, які раціонально використовуються у сільськогосподарському виробництві;

• площі сільськогосподарських угідь, очищені від чагарників, дрібнолісся, каміння та інших проявів погіршення культурно-технічного стану земель;

• площі, захищені від водної і вітрової ерозії, підтоплень, заболочення, вторинного засолення, від висушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами;

• площі тимчасово законсервованих деградованих сільськогосподарських угідь.

Критеріями стимулювання можуть бути [15, с.110]:

· базові рівні раціонального використання і охорона земельних ділянок, зафіксовані на момент їх передачі у власність або користування;

· середні рівні раціонального використання і охорони земель при здійсненні екологічних заходів;

· проектні рівні раціональності використання і охорона земель під час здійснення відповідних ґрунтозберігальних і екологічних заходів.

Екологічне стимулювання раціонального використання і охорони земель потрібно здійснювати шляхом:

• заохочення за поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і виробництво екологічної продукції;

• надання коштів державного або місцевого бюджету для відновлення земель, порушених не з вини фермерів;

• надання пільгових кредитів фермерам, які здійснюють заходи, спрямовані на раціональне використання і охорону земель;

• часткова компенсація з коштів бюджету, зниження доходу внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з вини фермерів;

• звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають на стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану у період, передбачений проектом проведення робіт.

На сьогодні найбільш поширений метод економічного стимулювання - це платежі, пов'язані з компенсацією втрат, спричинених вилученням земель з сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва. Втрати відшкодовують підприємства, установи та організації, яким відводять вилучені сільськогосподарські і лісові угіддя для потреб, не пов'язаних із веденням сільського і лісового господарства, а також підприємства, установи та організації, навколо об'єктів яких встановлюються охоронні, санітарні та захисні зони з вилученням з обігу сільськогосподарських і лісових угідь або переведенням їх у категорію менш цінних угідь.

Значний інтерес мають способи активізації використання землі в сільському господарстві, від якої залежить рівень виробництва сільськогосподарської продукції. Найбільш поширеним засобом стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції була система диференціації закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію. Однак практика застосування системи диференціації закупівельних цін показала, що вона досить громістка, а іноді є проявом суб'єктивізму, що практично унеможливлює раціональне використання земель.

Враховуючи вади системи диференціації закупівельних цін на продукцію сільського господарства з метою стимулювання її виробництва, набуває поширення система подоходного оподаткування або прямих рентних платежів. Однак, у разі застосування, оподаткування здійснюється на основі фактичних доходів господарств, а тому господарства, які погано використовують кращі землі, але одержують низький дохід, не несуть економічної відповідальності. В той же час господарства, що мають гірші землі і нижчу дохідність, економічно не стимулюються.

Встановлення рівно напружених ставок плати за землю дає змогу, з одного боку, одержати державі кошти на розробляння і виконання державних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами, а з іншого боку - створити власникам землі і землекористувачам однакові умови для розширеного відтворення виробництва шляхом вкладання коштів на підвищення родючості грунтів та їх охорону.

Метою економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель є збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, частина якої стає повною власністю виробників. Таким чином, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель - це підвищення зацікавленості власників землі і землекористувачів, спрямоване на збереження та відтворення родючості грунтів, захист земель від негативних наслідків виробничої діяльності з метою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та самостійного розпорядження належною їм кількістю від загального обсягу.

Земельним законодавством України передбачено, що економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель охоплює такі заходи [10, с.221]:

• виділення коштів державного, республіканського (Республіки Крим), місцевого бюджету для відтворення земель, порушених не з вини самих власників землі і землекористувачів;

• заохочення за поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і продуктивності земель, виробництво екологічно чистої продукції;

• звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають на стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану в період, передбачений проектом проведення робіт;

• часткову компенсацію з коштів бюджету зниження доходу внаслідок тимчасової консервації порушених земель, не з вини власників і землекористувачів.

Порядок економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель встановлюють згідно з законодавством України [9, с.224].

Усі наведені заходи стимулюють збереження, підвищення родючості грунтів, поліпшення якості земель і меншою мірою стосуюються економічних стимулів збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, що особливо важливо в умовах ринкової економіки, коли власник землі чи землекористувач має право самостійно розпоряджатися виробленою продукцією. Тому варто згадати додатково такий дохід, як обгрунтування обсягів плати за землю залежно від якості земельних ділянок та їх розташування, що дасть змогу поставити всіх власників землі і землекористувачів в однакові економічні умови.

Важливе значення серед заходів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель має часткове або повне звільнення селянських (фермерських) господарств від плати за землю на відповідний період часу. Законодавством передбачено, що новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу передачі їм у власність або надання у користування земельної ділянки.

Економічне регулювання використання і охорони земель має кілька аспектів свого здійснення. Це встановлення плати за використання землі, економічне стимулювання раціонального використання і охорони земель та відшкодування збитків, які завдано земельним ресурсам внаслідок безгосподарського використання або знищення родючого шару грунту.

Важливо, щоб обсяг платежів встановлювали незалежно від рівня ефективності господарювання. Тому величина вартості продукції (вираховано за нормативного урожаю) і затрат (нормативних) визначають за оцінковими групами грунтів з врахуванням для кожного кадастрового району середньої забезпеченості економічними ресурсами. Кожний землевласник або землекористувач повинен одержувати з кожного гектара таку кількість продукції, яка забезпечить оплату земельного податку і ведення розширеного виробництва. Методи прямого стимулювання раціонального використання земель наразі характеризуються тільки штрафними санкціями за порушення земельного законодавства і підлягають регулюванню адміністративним і кримінальним законодавством.

Головною умовою стійкості дрібнотоварного сільського господарства є не економічні переваги його над великим господарством, а та обставина, що велике господарство існує заради прибутку й ренти, а дрібне - для забезпечення існування самого виробництва. Дрібнотоварне сільське господарство може існувати і розвиватися за значно меншого доходу, ніж велике сільське господарство.

Для розширення сільськогосподарського підприємства необхідно збільшувати площу землі для цього підприємства, а для цього треба або орендувати потрібну землю, або купити її. Але орендувати землю можна не всюди, а купівля-продаж землі скрізь обставлена багатьма перешкодами.

Таким чином, запропонований механізм економічного регулювання раціонального використання й охорони земель передбачає систему критеріїв і показників стимулювання, застосування компенсаційних платежів у разі вилучення земель з сільськогосподарського виробництва, запровадження рівнонапружених ставок плати за землю залежно від її якості, що дасть змогу поставити всіх власників землі і землекористувачів в однакові економічні умови.



ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

На основі проведених розрахунків по ПОП "Урманське" Бережанського району можна зробити такі висновки:

У ПОП “Урманське” у структурі товарної продукції вагому частку займає продукція тваринництва 66,8%, з неї найбільший процент припадає на молоко 32,2% та ВРХ 26,1%. Частка продукції рослинництва у структурі товарної продукції складає 47,3%, в тому числі на зернові та зернобобові припадає 23,2%.

Найбільш ефективно використовуються землі під пшеницею озимою, які становили 34,1 ц/га, іншими зерновими та зернобобовими - 99,4 ц/га та під ріпаком озимим - 39,7 ц/га.

Раціонального і ефективного використання землі в аграрних підприємствах можна досягти за умови здійснення заходів з підвищення родючості ґрунту і охорони його від ерозії та інших руйнівних процесів. Виходячи з національних інтересів, суспільство має використовувати землю так, щоб передати її поліпшеною наступним поколінням.

Проаналізувавши структуру товарної продукції можна зробити висновок, що у ПОП “Урманське” склався молочно - м'ясний напрямок з розвиненим зерновиробництвом.

Значення коефіцієнта спеціалізації дає підстави зробити висновок , що в ПОП “Урманське” низький рівень спеціалізації.

Cередньорічна чисельність працівників зменшилась на 14 осіб і в 2011 році становила 43 особи.

Відбулось зниження поголів'я великої рогатої худоби на 77 голів, а в тому числі корів на 42 голови, також збільшилось поголів'я свиней на 4 голови.

Підприємство у 2011 р. є збитковим, рівень збитковості складає 17,5%

Це все дає підстави зробити наступні висновки та пропозиції :

1) наявні земельні і трудові ресурси, матеріально-технічна база, можуть забезпечити при раціональній організації та прийняті мобільних управлінських рішень більший обсяг виробництва валової продукції, кращої якості, що, безперечно, позитивно вплинуло б на отримання кінцевого результату - максимальної кількості прибутку;

2) на збільшення валового збору зернових вплинули такі фактори як підвищення урожайності і зменшення посівних площ ;

3) домінуючою у ПОП «Урманське» у 2009-2011 рр. є інша зернова і зернобобова продукція, а також ріпак. Оптимальна стратегія маркетингу за цим видом продукції має передбачати ситуацію на ринку та прогнозувати нові тенденції розвитку процесів виробництва, мобільного реагування на оптимальний розподіл ризику у плановому періоді;

4) раціональна охорона праці в землеробстві, екологізація сільськогосподарського виробництва на основі природних економічних законів гарантує збереження і навіть поліпшення якості природного довкілля, забезпечує досягнення такого показника землекористування, як виробництво екологічно чистої с/г продукції, її конкурентоспроможності як основи прибутковості;

5) застосування ґрунтозахисних технологій у рослинництві забезпечує відтворення родючості фунтів, зниження енергетичних витрат шляхом зменшення глибини обробітку грунту і кількості технологічних процесів;



СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрного підприємства. - К.: КНЕУ, 2002. - с.624.

2. Бойко Л.М. Організаційне регулювання земельних відносин у сільському господарстві / Бойко Л.М. // Економіка АПК 2011. № 11 - с. 15-19.

3. Березюк С.В., Березюк Ю.Б. Сучасні проблеми землекористування в сільському господарстві / Березюк С.В., Березюк Ю.Б. // Економіка АПК 2011. № 5 - с. 47-53.

4. Гнидюк І.В. Прогнозування ефективності використання земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств / Гнидюк І.В. // Економіка АПК 2011. № 12 - с. 152-156.

5. Дехтяренко Ю.Ф, Лихо М.Г., Манцевич Ю.М., Палеха Ю.М. Методичні основи грошової оцінки земель в Україні. -- К.: видавництво “Київська правда”, 2002. -- 246с

6. Земельний кодекс України. - Львів: Укр. технології, 2001. - 80 с.

7. Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії: Підручник. За редакцією В.П.Гудзя. друге видання, перероблене та доповнене. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 408 с.

8. Земельне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного та І.І. Каракаша. - Вид. 2, перероб. і доп. - К.: Істина, 2009. - 600с.

9. Кашенко O.JI. Фінанси природокористування / O.JI. Кашенко. - Суми : Вид-во "Університетська книга", 1999. -354 с.

10. Мірошниченко A.M. Земельне право України : навч. посібн. / A.M. Мірошниченко; Ін-т законодавства Верховної Ради України. - К. : Ін-т законодавства ВРУ, 2007. - 432 с.

11. Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві.Підручник. - 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2004. - 495 с.

12. Організація і планування сільськогосподарського виробництва / За редакцією М.М.Ільчука та Л.Я.Зрібняка. Підручник. - Вінниця: Нова Книга, 2008 - 456 с.

13. Оцінка земель: Навчальний посібник / М.Г. Ступень, Р.Й.Гулько, І.Р.Залуцький, О.Я.Микула та.ін.: За заг.ред. М.Г.Ступеня. 2-ге вид., стереотипне. - Львів: “Новий світ - 2000”. - 2006. - 308 с.

14. Паньків З.П. Земельні ресурси. Навчальний посібник. - Видавничий центр ЛНУ, імені Івана Франка, 2008. - 272 с.

15. Саблук П.Т. Розвиток земельних відносин в Україні / П.Т. Саблук. - К. : Вид-во ННЦ ІАЕ, 2006.-С. 203

16. Ст.наук.співроб. Ф.А.Важинський, канд. екон. наук; магістр A.B.Колодійчук - НУ "Львівська політехніка"; ст. викл. М.Л. Потинський, канд. екон. наук - Тернопільський НЕУ

17. Теоретичні основи державного земельного кадастру: Навч. посібник / М.Г. Ступень, Р.Й. Гулько, О.Я. Микула та ін.; За заг. ред. М. Г. Ступеня. - 2-ге видання, стереотипне. - Львів: «Новий Світ-2000», 2006. - 336 с.

18. Третяк A.M. Земельні відносини в умовах ринкової економіки / A.M. Третяк. - Чернівці, 1996.-88 с.

19. Економіка раціонального сільськогосподарського землекористування : монографія / Русан В.М. - К.: ННЦ ІАЕ, 2009. - 200 с.

20. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: С. В. Мочерний (від. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. - 864 с

21. Економіка сільського господарства: Навч. посібник / Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий A.A. та ін.; За ред. В.К. Збарського і В.І. Мацибори. - К.: Каравела, 2009. - 264 с.

22. Федоров М.М. Земельна реформа і розвиток ринкових земельних відносин / Федоров М.М. // Економіка АПК 2011. № 7 - с. 55-60.

Размещено на Allbest.ru