Територіальна організація лісовиробничого комплексу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Кафедра економічної теорії, менеджменту і адміністрування

ІНДЗ на тему:

«Територіальна організація лісовиробничого комплексу України»

Виконавець :

студентка 211 групи з курсу : РПС та ІР

Драпата Вікторія Михайлівна

Чернівці 2016

Зміст

Вступ

1. Сутність, значення і місце лісової промисловості в господарстві держави

2. Передумови розвитку лісового господарства України

3. Територіально-галузева структура лісопромислового комплексу

4. Проблеми та перспективи розвитку лісової промисловості

5. Територіальна організація та основні напрями розвитку лісовиробничого комплексу

Висновок

Використана література

Вступ

Ліс - один з основних типів рослинності, що складається з сукупності деревних, чагарникових, трав'янистих рослин. У лісі живуть також тварини і мікроорганізми, які впливають один на одного, взаємодіють між собою і навколишнім середовищем. Ліси дають цінну сировину, мають велике водоохоронне, протиерозійне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення, саме вони є “легенями” великих міст. Лісові ресурси України дуже обмежені.

Україна належить до європейських держав недостатньо забезпечених лісовими ресурсами. Її лісистість становить - 15,6%, а відповідний показник у Румунії - 26%, Польщі - 28%, Німеччині - 30%, Білорусі - 35%.

В Україні розширюється площа лісів, які під час війни і в повоєнні роки безсистемно вирубувалися. Ліси у Лісостепу і Степу здебільшого мають природоохоронне значення і насаджуються у вигляді лісосмуг. Значної шкоди лісам України завдала катастрофа на Чорнобильській АЕС.

Основні масиви лісів зосереджені в Карпатах, на Поліссі, в горах Криму. Поширені такі цінні породи дерев, як бук, дуб, сосна, ясен, ялина, смерека.

Лісистість у різних частинах і регіонах країни не однакова. Вона значно вища від середньоукраїнської на заході і півночі, далі на південь і південний схід поступово зменшується. У Кримських горах кількість лісів збільшується. У західній і північній частинах України, вкрита лісом площа становить 20-40%, у Карпатах - близько 40%, на Поліссі - 25,7%. На півдні лісові площі невеликі (у Криму лісистість становить 10%, у Степу - 4%). У цілому переважають молоді ліси. На стиглі насадження припадає лише 15% загального запасу деревини, в тому числі в найбільш заліснених Карпатських областях - 20%.

Протягом тисячоліть діяльність людини негативно впливала на рівновагу в природі. Тепер, в умовах небувалого технічного прогресу, став великим і вплив людини на навколишнє середовище, яке все-таки залишається біологічною основою нашого життя.

Сьогодні Україна є найменш лісистою європейською державою, яка не може забезпечити власних потреб у деревині, а ліс, як основний компонент біосфери, не здатний повною мірою утримувати екологічну рівновагу.

На жаль, на теперішній день спостерігається зменшення обсягів лісозаготівлі, це явище повязують з такими головними чинниками:

· руйнування чи зменшення площ, природних місць існування лісів;

· надмірна експлуатація видів, що мають промислове значення;

· забруднення навколишнього середовища внаслідок людської діяльності.

З огляду на ці обставини для збереження лісів України необхідно збільшити площу їх насадження в два рази, щоб підвищити лісистість до 25%. Одна з найважливіших проблем сьогодення - це боротьба з ерозією та зниження ландшафтів. За ступенем розораності (56,9%) проти 20,30% як того вимагає екологічна теорія, територія України у кілька разів перевищує цей показник серед європейських країн.

У зв'язку зі складною економічною ситуацією на охорону природи виділяються незначна сума з бюджету країни. Цих коштів не вистачає ні на лісорозведення, ні на створення природоохороних служб.

Необхідно створювати ефективний механізм використання коштів, які акумулюються внаслідок природоохоронних відрахувань та створення системи ліцензування економічно - небезпечних видів виробничої діяльності. Велика роль у вирішенні цієї проблеми відводиться органам місцевої влади.

5 березня Верховною Радою нашої країни були затверджені “Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”.

Проголошена екологічна політика базується на органічному поєднанні вирішення економічних та екологічних проблем у процесі формування суспільства, створення мотивацій, бажань та умов для розв'язання екологічних проблем на національному, регіональному, місцевому та об'єктному рівнях.

лісовий деревообробка целюлозний

1. Сутність, значення і місце лісової промисловості в господарстві держави

Лісопромисловий комплекс України -- це сукупність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової промисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових і деревноволокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці деревини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та устаткування), заводи по виготовленню предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).

Лісова промисловість - одна з найстаріших галузей, яка, займаючись заготівлею, механічною обробкою та хімічною переробкою деревини, виробляє конструкційні матеріали: круглий ліс, вироби з дерева, меблі, целюлозу, папір, картон та інше.

Як відомо, лісові ресурси України дуже обмежені і забезпечують власні потреби лише на 20-25%. До лісових ресурсів відносять, крім деревних, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні властивості лісу - водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо. Ліси в Україні відіграють переважно ґрунтозахисну, водоохоронну роль, служать “легенями” великих міст. Лісистість території держави досягає лише 14%, та й розміщення лісів дуже нерівномірне. Обсяг заготівель лісу, що ведуться на Поліссі та Карпатах, не задовольняє потреби країни, які забезпечуються частково за рахунок поставок з Росії та Білорусії. Величезних збитків галузі завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що вивела з народного господарства значну частину лісових ресурсів України.

Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих - 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів - близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов'язаний з більш ніж 100 галузями.

До складу лісопромислового комплексу входять такі підкомплекси: лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий, лісохімічний.

У структурі комплексу провідне місце посідає деревообробна галузь. На неї припадає 70% випуску товарної продукції даного комплексу. Через обмеженість лісових ресурсів лісозаготівельна галузь не отримала значного розвитку. У ній виробляється майже 10% товарної продукції. На целюлозно-паперову промисловість припадає 18% товарної продукції комплексу, а питома вага зайнятих у ній становить 9,6%. Лісохімічна промисловість України не займає істотного місця в структурі галузі - на її товарну продукцію припадає 2,4%.

Значення лісопромислового комплексу в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери господарства, де деревина і продукція її переробки не відігравали б істотної ролі. Основний продукт лісу -- деревина, яка використовується переважно для виробництва засобів виробництва, зокрема предметів праці (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота). Продукція лісопромислового комплексу використовується в машинобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв'язку, в будівництві. Водночас лісопромисловий комплекс отримує від інших галузей лаки, фарби, соду, натрій, відбілюючі хімікати (виготовлення паперу), автомашини, трактори, верстати (заготівля та обробка деревини). Ліси є важливим акумулятором живої речовини. Вони утримують в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіють з тропосферою, визначають рівень кисневого та вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси дають продовольчі ресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік тощо), кормові і лікарські рослини, мають санітарне, рекреаційне і екологічне значення. Вони створюють сприятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства.

На основі переробки лісу та інших рослинних ресурсів, а також вторинної сировини у нас створена целюлозно-паперова промисловість. Головними центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів, Херсон, Ізмаїл, Обухів, Корюківка, Малин, Понінка. До її центрів належать ще й Великий Вичків, Перечин, Свалява, Коростень тощо. Целюлозно-паперова промисловість виробляє більше 150 видів продукції, але задовольняє потреби держави і населення в папері в середньому лише на 50%. В Україні не виробляють зовсім або виробляють в недостатній кількості окремі види паперу, попит на які всюди у світі має тенденцію до підвищення: газетний, офсетний, пергамент та ін. Виробляються також будівельні матеріали, деревостружкові плити, фанера з лісової сировини та відходів.

Україна має великі перспективи використання дуже цінної сировини для паперової галузі -- каолінів. Каоліни використовують для наповнення паперу і його поліпшення з метою забезпечення відповідної білизни і естетичності. В Україні відкрито 28 родовищ каолінів, розміщених у Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій і Донецькій областях

2. Передумови розвитку лісового господарства України

Основою розвитку лісопромислового комплексу України є лісові ресурси. Це ліси певної території, які використовуються або можуть бути використані для задоволення будь-яких потреб суспільства. До лісових ресурсів як одного із основних видів природних ресурсів належать деревні, технічні, харчові, лікарські та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу - водоохоронні, захисні, клімато-регулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.

Загальна площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га, у тому числі вкрита лісом -- 9,4 млн. га.

Лісовий фонд України характеризується переважанням листяних і хвойних порід і нерівномірним розміщенням ресурсів деревини по території. Найбільша концентрація їх в Українських Карпатах (40,5% площі цього регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні цей показник становить 13,2%, у степовій -- 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україні постачають переважно північні та східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість. Основним споживачем ділової деревини є лісопильна промисловість, яка є базою для наступної обробки деревної сировини. В тісному поєднанні з ним розвивається стандартне домобудування, виробництво меблів, фанери, деревностружкових плит і т.д.

На розміщення підприємств з механічної обробки деревини впливає не тільки кількість, а й якість (породний склад) сировини. Так, для виготовлення фанери використовується переважно береза.

При розробці основних напрямів розвитку лісогосподарського комплексу в Україні необхідно також враховувати реальний стан фінансування галузі, стан реалізації проекту паювання сільськогосподарських земель, успішність проходження ринкових реформ,

Показник лісистості в Україні досягає в середньому 15,6%, тоді як рівень, що забезпечив би належний екологічний ефект і державу лісовими ресурсами, має становити 21-22%. Підвищення рівня раціональності використання наявних деревинних ресурсів передбачає збільшення продуктивності лісів, використання усієї біомаси дерева та відходів виробництва. З метою повнішого та раціональнішого використання деревинних ресурсів необхідно розвивати технології переробки макулатури, соломи, костри, відходів деревини, різних волокнистих матеріалів, сушіння деревини і виготовлення напівфабрикатів зі зрощеної та склеєної деревини.

На сьогодні Лісовий фонд України закріплений за рядом міністерств та відомств, серед яких найбільшими користувачами є Держкомлісгосп (72,1%) та Міністерство аграрної політики України (24,1%), а решта фонду належить Міноборони, Мінекології та іншим відомствам. Розпорошеність лісового фонду призводить до порушень ведення лісового господарства, зокрема правил лісокористування.

В Україні функціонує мережа природних національних парків та заповідних територій. Специфіка їх полягає у тому, що господарювання на цих територіях є обмеженим. Це значно зменшує кількість використовуваних у лісовому та сільському господарстві земель. Необхідно докорінно переглянути традицію введення заповідних територій на користь державних заповідників, природних національних парків, заказників, еталонних урочищ, пам'яток природи. Хоча останні мають різні функції та завдання, усі вони передбачають заборону або заощадливе часткове користування природними ресурсами цих територій, тому переведення окремих заповідних зон до об'єктів з менш жорсткими вимогами господарювання дасть можливість розв'язати питання їх фінансування, проводити наукові дослідження, розширити обсяги робіт з обмеженим користуванням, не завдаючи при цьому шкоди природі та зберігаючи природні ресурси.

Введення та функціонування системи платного лісокористування сприятиме створенню конкурентного середовища у галузі, ощадливому догляду за кожною окремою ділянкою лісу, а за умов постійного контролю з боку держави щодо виконання вимог раціонального природокористування -- збереженню лісового ареалу, примноженню його рослинних багатств та тваринного світу.

Пріоритетними напрямами розвитку лісового господарства України на найближчий період мають стати:

* розширене відтворення лісів та раціональне лісокористування;

* технологічне переоснащення деревообробного виробництва на користь матеріале-, трудо- та енергозберігаючих технологій з метою випуску якіснішої продукції, переробки низькосортної та вторинної сировини;

* зменшення обсягів експорту круглого лісу і збільшення виробництва кінцевої продукції;

* впровадження різноманітних форм власності на лісозаготівельних та деревообробних підприємствах, стимулювання розвитку підприємництва, впровадження системи лізингу (оренди спеціального обладнання);

* впровадження системи плати за користування лісовими ресурсами;

* збільшення площ заповідних територій, розширення системи рекреаційного використання лісів.

Основними завданнями лісогосподарської галузі на найближчий період є збільшення посадки лісів за рахунок площ, непридатних для сільськогосподарського користування, забезпечення умов для розширеного лісовідтворення, належного функціонування лісової галузі і ефективного використання лісових ресурсів. Це потребує у свою чергу використання нових принципів лісовирощування, застосування прогресивних технологій у деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості, реконструкції та перепрофілювання діючих підприємств та створення належних умов для розвитку підприємництва.

3. Територіально-галузева структура лісопромислового комплексу

Основу лісопромислового комплексу України становить лісове господарство. Воно вивчає, веде облік і проводить роботу щодо збереження лісів, посилює їхні корисні природні властивості, забезпечує розширене відтворення та поліпшення їхньої якості, підвищення продуктивності, а також сприяє раціональному використанню земельного лісового фонду і невиснажливому користуванню лісом для забезпечення потреб у деревині та іншій лісовій продукції. Основи ведення лісового господарства визначено відповідними законодавчими актами (лісове законодавство, лісовий кодекс України). Для лісового господарства України характерні захисний та захисно-промисловий напрями ведення. Заготівлю деревини в порядку рубок головного користування проводять у межах розрахункової лісосіки, а при веденні рубок догляду за лісом -- виходячи з необхідності поліпшення породного складу та якості лісів. Лісове господарство України розвинуто переважно в Українських Карпатах, на Поліссі, в Кримських горах, в лісостеповій і частково в степовій зонах. Основні виробничі підприємства лісового господарства -- лісгоспзаги та лісокомбінати.

Лісова промисловість України -- сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і переробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, деревообробну і лісохімічну промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку, її продукцією є ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозному виробництві, у будівництві, гірничодобувній промисловості), дрова (використовують як паливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.

Основні лісозаготівельні райони України - Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області). Обсяг лісозаготівель в Україні в 1997 р. становив 10,5 млн. мі, у тому числі 9,2 млн. мі -- ділової деревини.

У лісозаготівельній промисловості України переважають комплексні комбіновані підприємства -- лісгоспзаги (у Карпатах -- лісокомбінати, які, крім лісогосподарської і лісозаготівельної діяльності, здійснюють фабрично-заводську переробку деревини). Частину деревини заготовляють у лісовому господарстві (рубки догляду і санітарні). У заготовленому лісі переважає деревина хвойних порід (смереки, сосни).

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства. Вона об'єднує різні за матеріаломісткістю виробництва. Одні з них (фанерна, меблева) відзначаються високою питомою вагою витрат сировини на виготовлення продукції і дуже великими виробничими відходами, інші -- використанням відходів (стружка, опилки) і перетворенням їх у цінну продукцію (плити). Ряд деревообробних галузей (меблева, паркетна) широко використовують цінну деревину дуба, бука, горіха та ін.

Особливістю деревообробної промисловості є споживання у великій кількості хімічної продукції (карбамідні смоли, лаки і фарби, пластмаси, хімічні волокна та ін.). Проектування і виробництво меблів потребує також високої естетичної культури. Це типова «міська» галузь деревообробки. Основними видами продукції деревообробної промисловості є пиломатеріали, деревні плити для потреб будівництва, заготовки і деталі для вагоно-, авто-, суднобудування, а також машинобудівна дерев'яна тара, меблі та ін. Сировинна база деревообробної промисловості України складається з місцевої деревини, яку заготовляють у лісах, та девізної деревини з Росії. Особливу цінність становить місцева деревина (хвойні та твердолистяні породи), яка широко використовується в меблевій промисловості при виготовленні музичних інструментів та спортивного інвентарю. Девізна деревина задовольняє потреби в сировині при виробництві масової продукції деревообробки.

Лісопильне виробництво представлене такими центрами: Берегомет (Чернівецька область), Чернівці, Надвірна, Вигода, Рожнятів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересва (Закарпатська область), Сколе, Стрий, Турка (Львівська область), Ковель, Камінь-Каширський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рівненська область), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська область). У 1996 р. виробництво пиломатералів в Україні становило 2,3 млн.мі (в 1985 р. -- 7,6 млн. мі).

Основною галуззю деревообробної промисловості України є меблева, підприємства якої виробляють меблі для житлових, культурно-побутових, адміністративних та інших громадських приміщень. Висока концентрація виробництва меблів склалася у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, які виготовляють понад 25% загальної кількості меблів. В інших регіонах осередками меблевого виробництва є обласні центри. Найбільшими підприємствами меблевої промисловості є Свалявський, Хустський (Закарпатська область), Болехівський і Брошнів-ський (Івано-Франківська область), Тереснянський (Закарпатська область), Чернівецький, Броварський (Київська область) деревообробні комбінати; дніпропетровські «Дніпромеблі», львівські «Карпати», Івано-Франківська, Чернівецька, Запорізька меблеві фабрики; Мукачівський, Берегівський, Прикарпатський, Снятинський, Вінницький, Дніпропетровський, Кіровоградський, Дрогобицький, Сумський меблеві комбінати.

Серед спеціалізованих підприємств по виробництву меблів виділяється Івано-Франківська, Житомирська, Київська імені В. Н. Боженка меблеві фабрики, а також Дрогобицький, Львівський, Молочанський меблеві комбінати.

З відходів лісової і деревообробної промисловості України виробляють деревностружкові і деревоволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сировина галузі -- деревина хвойних порід та відходи її обробітку, меншою мірою - солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура і ганчір'я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості використовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.

Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва. Сировиною для лісохімічної промисловості є дрова листяних порід, з яких піролізом одержують деревне вугілля, оцтові порошок та кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники, флотаційні масла, карбамідні смоли. Соснова живиця і пневий сосновий осмол використовуються для виготовлення каніфолі, скипидару та ефірної олії; дубова кора -- для дубильно-екстрактного виробництва. Продукцію лісохімічної промисловості застосовують у хімічній, металургійній і харчовій промисловості.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства, які методом гідролізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін та ін. Сировиною є тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та соняшникова лузга, кукурудзяні качани, солома хлібних злаків, лляна костриця. Галузь кооперується з олійно-жировою й консервною та іншими виробництвами лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. До підприємств цієї галузі належать Верхньодніпровський гідролізно-фурфуроловий завод, цех по виробництву гідролізних кормових дріжджів з нехарчової сировини на Бєлгород-Дністровській картонній фабриці, Запорізький гідролізно-дріжджовий завод, Вознесенський (Миколаївська область), Вінницький, Слов'янський (Донецька область) та Васильківський (Київська область) дріжджові заводи.

4. Проблеми та перспективи розвитку лісової промисловості

Прогноз розвитку лісопромислового комплексу України за матеріалами Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України ґрунтується на таких основних передумовах:

· виконання завдань Державної програми розвитку лісогосподарського і лісопромислового комплексів України на період до 2015 року з урахуванням певного її корегування;

· використання існуючого промислового потенціалу - виробничих потужностей, наявної сировини, трудових ресурсів;

· реструктуризація виробництва, нарощування випуску продукції, яка користується попитом і повніше забезпечує потреби народного господарства і населення;

· завоювання ринку шляхом виробництва конкурентноздатної продукції високої якості, а також імпортозамінної;

· нарощування експортного потенціалу галузі.

З економічної та соціальної точок зору ліс та його ресурси є продуктом і предметом праці, а з економічної - засобом виробництва компонентів середовища і регенеруючого впливу на навколишнє середовище, тобто ліс є товаром, має вартість, належить до відновлювальних природних ресурсів, а тому повинен використовуватися в обсягах згідно з лісівничими принципами безперевності та невиснажливості.

При аналізі стану сировинної бази лісового комплексу та ефективності її використання слід також врахувати, що в Україні 51 % лісів законодавче виділено до категорії захисних, в яких користування деревиною обмежене або ж повністю заборонене (наприклад, в Інших країнах площа захисних лісів не перевищує 14 %). Крім того, продуктивність наявних деревостанів залежно від умов і деревної породи є на 30--50 % нижчою, ніж у нормальних деревостанах (за таблицями ходу росту); використання щорічного середнього приросту деревини в Україні складає лише 0,64 мі/га (у Чехії -- 4, Угорщині -- 4,5, Австрії -- 4,3, Німеччині -- 4, Польщі -- 3,1), тобто у середньому приріст з одиниці площі у нас використовується на 16 %, а в сусідніх країнах -- на 75-- 100 %; більш як 1/4 площі лісів передано у довгострокове користування агропромисловому комплексу, де через низький рівень технології лісогосподарських робіт продуктивність деревостанів є у 2 рази нижчою, ніж у лісів державного підпорядкування.

На особливу увагу в цьому аналізі заслуговують обсяги лісового господарства і лісозаготівель, які мають тенденцію до зниження. Це пояснюється стабілізацією обсягів садіння лісу, лісозаготівель та інших робіт, що дає підстави в цілому трактувати цей стан як грубу стратегічну помилку. Іншим незадовільним показником є незначні обсяги виробництва засобів виробництва для лісових галузей, що призвело до недостатнього технологічного рівня виконання робіт і до зниження якості продукції та ефективності.

5. Територіальна організація та основні напрями розвитку лісовиробничого комплексу

У територіальній організації лісовиробничого комплексу України виділяють два важливих райони - Поліський і Карпатський - і ряд лісовиробничих центрів, що знаходяться за їх межами (Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Харків та ін.). Важливу роль у розвитку галузей комплексу відіграють області Карпатського регіону. Вони випускають майже 34% усієї товарної продукції галузі, в тому числі Івано-Франківська та Закарпатська - по 10%, Львівська - 9%, Житомирська і Київська - по 7%, Донецька, Дніпропетровська, Харківська - по 3,9%, Чернівецька - 3,5%, Чернігівська і Хмельницька - по 4%.

Ресурси деревини в Україні не задовольняють потреб споживача. Тому деревина та її продукти купуються за кордоном. Залучення до господарського обігу додаткових деревних ресурсів можливе завдяки повнішому використанню усієї біомаси дерева (пеньки, кора, гілки), вторинних та інших матеріалів і вивільнення деревини шляхом використання у тарному і целюлозно-паперовому та інших виробництвах найрізноманітніших замінників (макулатура, терміття, лушпиння, лоза, каоліни).

До основних напрямів розвитку ЛВК необхідно віднести:

- суттєве розширення масштабів лісовідтворення;

- покращання видового складу лісів;

- впровадження сучасних технологій деревопереробки та забезпечення повного використання цієї сировини;

- підвищення технічного рівня підприємств;

- більш активне проведення реабілітаційних робіт у зоні впливу Чорнобильської катастрофи;

- здійснення широкомасштабних лісомеліорацій;

- більш повне використання рекреаційної функції лісу.

Висновок

Лісова промисловість в 90-х рр. XX ст. зазнала значного спаду виробництва. Нині інтенсивно нарощує його обсяги.

Сьогодні в Україні є лісосировинна база для розвитку деревообробної промисловості. Окрім цього, до 2015 р. необхідно заліснити близько 3 млн. га сільськогосподарських земель з метою окультурення сільськогосподарських ландшафтів, реалізації заходів з попередження зміни клімату, поліпшення екологічної ситуації в країні, що водночас сприятиме подальшому збільшенню лісосировинної бази.

Для забезпечення подальшого значного нарощування обсягів випуску продукції лісової промисловості, поглиблення переробки деревини за допомогою впровадження сучасних технологій потрібні значні капітальні вкладення, у тому числі іноземні інвестиції, створення спільних підприємств та інші форми співпраці.

Для вдосконалення економічного механізму контролю за експортом круглого лісу й напівфабрикатів та зміцнення потенціалу лісового господарства треба створити державний фонд лісівництва, до якого має надходити половина різниці між середньою вартістю експортованого круглого лісу і напівфабрикатів на внутрішньому і зовнішньому ринках. Це, з одного боку, спонукатиме товаровиробників експортувати лісопродукцію більш глибокої переробки, а з іншого -- накопиченню додаткових коштів для підвищення рівня ведення лісового господарства та збільшення обсягів лісорозведення.

Отже, лісопромисловий комплекс -- це сукупність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини.

Ліси України - це не тільки джерело цінної деревини та харчових продуктів, у них мешкає безліч представників фауни, вони захищають грунти, ріки й водойми від руйнування та забруднення, є джерелом кисню та запорукою екологічної рівноваги.

Характерна властивість лісових ресурсів - їхня здатність до відновлення, тому за умов ефективного ведення лісового господарства та раціонального використання вони практично невечерпні.

Попри зменшене фінансування галузі, лісове господарство продовжує функціонувати та забезпечувати потреби держави у деревині. Підвищився рівень лісистості країни, зросла площа захисних смуг уздовж доріг.

У той же час за рядом аналогічних показників лісова галузь України значно відстає від Західної Європи.

В Україні, економіка якої традиційно орієнтувалась на експорт лісосировинних ресурсів, не розвивалося виробництво ресурсозберігаючих видів технологій, внаслідок чого склалася неефективна структура галузевего виробництва. Розв'язання цієї проблеми передбачає комплекс заходів з науково-технічного вдосконалення виробництва.

Структура лісопромислового комплексу: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової промисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових і деревноволокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці деревини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та Устаткування), заводи по виготовленню предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).

Лісове господарство вивчає, веде облік і збереження лісів, посилює їх корисні природні властивості, забезпечує розширене відтворення та Поліпшення їхньої якості, підвищення продуктивності, сприяє раціональному використанню земельного лісового фонду, а також безпосередньому і невиснажливому користуванню лісом для забезпечення потреб у деревині та іншій лісовій продукції.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку, її продукцією є ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозному виробництві, у будівництві, гірничодобувній промисловості), дрова (використовують як паливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.

Основні лісозаготівельні райони України - Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області).

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства.

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу.

Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства, які методом гідролізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін та ін.

Використана література

1. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України : Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. -К.: Академвидав, 2002. -367 с.

2. Курочкін Г.Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник/ Г.Ф. Курочкін,; НАУ. -К.: Національна академія управління, 2004. -272 с.

3. Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник/ За ред. В.В. Ковалевского та О.Л. Михайлюк; Міжнарод. Фонд "Відродження", Програма "Трансформація гуманітарної освіти в Україні" . -К.: Либідь, 1996. -365 с.

4. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навчальний посібник/ Мар'ян Долішній, Юрій Стадницький, Анатолій Загородній, Олег Товкан,; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". -Львів: Інтелект-Захід, 2003. -255 с.

5. Розміщення продуктивних сил України : Підручник для студ. вищ. навч. закладів/ Михайло Пушкар, Михайло Ковтонюк, Микола Петрига та ін.; Ред. Євген Качан,. - К.: Юридична книга, 2002. -550 с.

6. Розміщення продуктивних сил України : Навчально-методичний посібник для самостійн. вивч. дисципліни/ Автори: Сергій Дорогунцов, Юхим Пітюренко, Ярослав Олійник та ін.; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2000. -363 с.

7. Розміщення продуктивних сил України : Підручник для студ. вуз./ За ред. Є.П. Качана. -К.: Вища школа, 1999. -374 с.

8. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика : Навч. посібник/ Дмитро Стеченко,. -К.: Вікар, 2001. -377 с.

9. Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий,. -К.: ЦУЛ, 2002. -440 с.

10. Бобко А. Проблеми лісового господарства України:оподаткування землі, нормування відпуску та розмір заготівлі деревини// Економіка України. - 1998. - № 8. - C. 22-30

11. Дяченко Я. Державне регулювання лісового господарства в економічній системі відтворення природних ресурсів // Економіка України. - 1997. - № 9. - C. 68-73

12. Міжнародна конференція з проблем сталого лісового господарства // Економіка України. - 2005. - № 2. - C. 93-96

13. Медведєв Ю. Проблеми розвитку лісопромислового комплексу: пріоритети, структура, ефективність // Економіка України. - 1999. - № 1. - C. 13-19

14. Фурдичко О.І. Основні напрями розвитку лісогосподарського комплексу України/ О.І. Фурдичко // Вісник аграрної науки. - 2001. - № 10. - C. 68-71

Размещено на Allbest.ru