Внесок Юрія Столярова у розвиток документології як науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Внесок Юрія Столярова у розвиток документології як науки

Зміст

• Вступ
• 1. Розвиток поглядів щодо поняття "документологія"
• 1.1 Перше застосування поняття і терміна "документологія"
• 1.2 Трансформація документології як "документаційної науки" у XX ст.
• 1.3 Повернення поняття і терміна "документологія" в межах науки "документознавства"
• 1.4 Новітні трактування документології в кінці XX - на початку XXI ст.
• 2. Внесок Юрія Столярова у розвиток документології як науки
• 2.1 Сутність і зміст документології як науки
• 2.2 Юрій Столяров - фундатор документології як наки
• Висновки
• Список викоритсаної літератури

Вступ

Питання щодо визначення документології та його місця у системі наук належать до числа найбільш дискусійних та актуальних для сучасної бібліотечної освіти. За останні роки минув шлях від включення документознавства у число обов'язкових загально професійних дисциплін до заміни його документологією. Останнє рішення пояснюється необхідністю відмежуватися від так званого "традиційного документознавства", котре сформувалося у надрах архівознавства. В той же час термін "документознавство" вже затвердився у якості позначення наукового та освітнього напрямку , заснованого на широкій трактовці документа ( як будь-якого матеріального носія з записаною на ньому соціальною інформацією).

Також слід зазначити, що документологія належить до розряду молодих наук, воно ще остаточно не сформувалось як наукова дисципліна. Слід додати що документознавство, також, не має чітко сформованої структури.

Ця проблема є актуальною, тому що набула висвітлення у працях багатьох зарубіжних та вітчизняних науковців і дослідників. Серед них, Поль Отле, С. Г. Кулешов, Г. М. Швецова-Водка, Н. С. Ларьков, В. В. Бездрабко та багато інших. У працях П. Отле викладені фундаментальні основи документознавства. Основні етапи щодо розвитку документознавства та його історії розкрито у працях І. О. Белоусової, Г. М. Швецової-Водки, В. В. Бездрабко та С. Г. Кулешова. Предмет і об'єкт сучасного документознавства в Україні вивчався І. Б. Матяш. Думки щодо структури документознавства було викладено у працях Г. М. Швецової-Водки, Н. М. Кушнаренко, С. Г. Кулешова та М. С. Слободяника.

Об'єктом дослідження є внесок Юрія Столярова у розвиток документознавства як науки.

Предметом дослідження є зміст та структура документології як науки.

Мета дослідження - дослідити зміст та структуру документознавства як науки.

На основі об'єкта, предмета та мети дослідження було сформульовано наступні завдання:

- розглянути трактування документознавства як наукової дисципліни: історіографічний аспект;

- розглянути традиційне документознавство та його структуру;

- розглянути структуру сучасного документології.

У процесі написання курсової роботи були використані наступні методи:

- На теоретичному рівні: аналіз та синтез, інформаційний, історичний,термінологічний, структурний підходи, дедукція та індукція та інші;

- На емпіричному рівні: огляд літератури.

Методологічну основу дослідження складають емпіричні та теоретичні методи пізнання, а саме: інформаційний, історичний, структурний, термінологічний, системний, структурно-діяльнісний підходи, абстрагування, аналіз та синтез, індукція та дедукція, сходження від абстрактного до конкретного та ін.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Основний текст містить 28 сторінок, список використаних джерел налічує 15 найменувань.

1. Розвиток поглядів щодо поняття "документологія"

1.1 Перше застосування поняття і терміна "документологія"

Майже всі сучасні теорії документології починають її відлік від початку XX ст., а саме: від праць відомого науковця і практика документаційної справи Поля Отле. Як відомо, П. Отле вважав за потрібне всі знання, пов'язані з різними формами фіксування знань із метою їх передачі і використання в суспільстві, об'єднати під назвою "документація". При цьому "документація" розумілася як: 1) сукупність документів; 2) практична діяльність щодо збереження та використання документів; 3) наука, яка має досліджувати особливості документів різних форм і видів, документацію загалом як сукупність документів і як практичну діяльність.

Поняття "документ" охоплювало не тільки всі форми фіксування знання графічними знаками, але й новітні на той час фото- і фоно-документи, і експонати музеїв, і навіть театральні вистави. Поняття "книга" (що тлумачилося теж доволі широко) визнавалося обов'язковою складовою документа, іноді використовувалося як замінник поняття "документ". Відповідно, наука, що мала вивчати це різноманіття документів, називалася не тільки "документацією", але й "документологією", а як синонім останньої використовувався термін "бібліологія". Напевно, тому, що цей останній термін вже був відомий у значенні науки про книгу і книжкову справу, що мала скласти значну частину документології.

Документологія в трактуванні П. Отле отримала серед вчених ще одну назву: "книго-архіво-музеєзнавство". Документологія в такому трактуванні охоплювала комплекс споріднених наукових дисциплін, частина з яких вже була сформована, а інші тільки розпочинали свої дослідження чи взагалі лише уявлялися як можливі та перспективні.

Назва "документологія" з тих пір використовується авторами, які знали і підтримували погляди П. Отле, але цей підхід не був загальноприйнятим. Багато років після оприлюднення концепції П. Отле можна було говорити лише про розвиток окремих наукових дисциплін, що, на думку П. Отле, мали б входити до узагальнюючої науки -документології.

Загальні уявлення про документологію того часу доволі точно відобразив Е. Шамурин у словнику 1958 р.: "Документологія - вчення про документи, методи їх аналізу, обробки, зберігання, організації використання, публікації тощо"[2, с.23].

Для конкретизації цієї дефініції треба було б дати ще визначення документа. Усе, що відомо про вчення П. Отле, говорить за те, що терміном "документ" у цьому випадку позначалися не тільки діловодні чи архівні документи. Разом з тим, обсяг поняття "документологія" передбачав не тільки знання про самі документи, але й про всі процеси їх опрацювання і використання, що стали об'єктом вивчення самостійних документологічних дисциплін. Отже, із сьогоднішнього погляду можна сказати, що документологія в трактуванні П. Отле була комплексом (або циклом) дисциплін, які присвячувалися різним аспектам функціонування документа (у широкому значенні цього поняття) в суспільстві.

Вислови П. Отле щодо "бібліології" слід одночасно трактувати як вислови щодо "документології". Наприклад, він писав: "Необхідно продовжувати дослідження в галузі документації та їх результати вносити в загальну сукупність знань та умінь, установлюючи відповідності:

а) з різними науками; б) з різними методами та їх цілями…;

в) з різними організаційними планами…".

"Визначити Бібліологію - означає характеризувати галузі, на які ця наука розповсюджує свій вплив, і звідти, одночасно, вказувати межі, які відділяють її від суміжних галузей"[3, с. 4]. Ці завдання можна адресувати й сучасній документології.

1.2 Трансформація документології як "документаційної науки" у XX ст.

Наука, яку П. Отле називав по-різному, у його послідовників у 30-ті - 40-ві роки XX ст. називалася "документацією". Ця назва збігалася з назвами організаційних центрів, які називалися "інститутами документації", Міжнародною федерацією з документації. Як правило, теоретики "документації" у цей час, переважно, повторювали чи тлумачили та коментували ідеї П. Отле щодо визначення поняття "документа", організації діяльності зі збору та зберігання документів, їх підготовки до використання науковцями з різних галузей знань.

Серед найбільш відомих у той час публікацій представників "документації" як науки можна назвати праці С. Бріє та С. Бредфорда. Сюзанна Бріє, віце-президент Міжнародної федерації з документації, видала брошуру під назвою "Що таке документація?" (французькою мовою, Париж, 1951). "Документ" трактувався тут як "будь-яке зареєстроване [чи "зафіксоване"] свідчення…", від письмових документів - до каменів у мінералогічному музеї чи навіть антилопи в зоопарку.

Друга, не менш відома і ще більш вагома для теорії документації праця належала англійцю Семюелю Бредфорду, бібліографу Британського музею. Його монографія мала назву "Documentation", була опублікована в 1948 р. в Лондоні. У її змісті були опубліковані дослідження, які стали відомими пізніше як "закони Бредфорда": закон розсіювання і концентрації інформації; метод визначення "ядра" періодичних видань певної галузі знання чи з певної проблеми. Ці закони мали вже не тільки теоретичне, але й практичне значення, і були покладені в основу багатьох прикладних досліджень документних (чи інформаційних) потоків, що виконувалися в наступні роки. Але сама "документація", як наука, на початку 50-х рр. XX ст. замінюється "інформаційною наукою" чи "інформатикою". Остання назва утверджується в середині 60-х рр. XX ст.

Одночасно і паралельно з інформатикою відбувається формування науки під назвою "документалістика". Її відмінність від інформатики полягала в тому, що в той час, коли інформатика на перше місце висувала процеси оброблення інформації, перш за все, наукової, незалежно від форми її представлення (хоча основною формою визнавалася документальна), документалістика декларувала завдання дослідження "документальних систем", тобто таких систем, основною складовою яких є документ. І хоча "документальна система" мала за мету збереження і передачу інформації, наука "документалістика", все ж таки, розвивалася окремо від інформатики.

У Росії найбільш відомим представником документалістики був Г.Г. Воробйов, який в 1971 р. опублікував монографію "Документ: информационный анализ"[4], захистив докторську дисертацію і очолив Комісію з кібернетики при АН СРСР. Його авторитет і праці сприяли утвердженню документалістики як наукової дисципліни в 70-80-ті рр. XX ст., але пізніше напрацювання Г. Воробйова не продовжувалися. У результаті в 2005 р. була опублікована стаття Ю. Столярова "Взлёт и падение документалистики", у якій стверджувалося, що документалістики в наш час не існує [5, с.23]. Однак заперечення цього висновку викликає такий факт: до нашого часу в номенклатурі наукових спеціальностей Росії є така: "Документознавство та архівознавство. Документалістика".

Другий напрям, за яким продовжувався розвиток ідей П. Отле - це інформатика. Вчені, що присвятили свої праці цьому напряму науки, вважають Поля Отле "піонером інформатики", тому що багато з його ідей відповідають сучасному розвитку та завданням інформатики. І не тільки сучасному, тому що деякі "проекти" Отле ще не впроваджено в життя, але можна очікувати на їх втілення у майбутньому.

На фоні таких трансформацій "документаційної науки" у другій половині XX ст. майже забулася її початкова назва (документологія) і призначення (об'єднати книго-архіво-музеєзнавство). Кожна з вищеназваних галузей знань розвивалася окремо і досягла значних успіхів. Крім того, в Радянському Союзі виникла дисципліна під назвою "документознавство", яка вивчала, переважно, управлінські (діловодні) документи та інші неопубліковані документи, що потрапляють на зберігання в архіви, але в своїй загальній частині декларувала орієнтацію на "всі види документів".

За кордоном аналогічні завдання вирішувала дисципліна під назвою "records management", що можна перекласти як "управління документацією", але останнім часом цей вираз трактується як "керування документаційними процесами". Традиційне російське і українське документознавство виявляється подібним до "керування документаційними процесами". Загальні поняття і завдання документології у 80-ті рр. XX ст. виявилися забутими.

1.3 Повернення поняття і терміна "документологія" в межах науки "документознавства"

У 90-ті рр. XX ст. починається викладання дисципліни "Документознавство" у вищих навчальних закладах, що готують бібліотекарів-бібліографів. Цьому передували теоретичні дослідження бібліографознавців (Д. Теплова, О. Коршунова) та бібліотекознавців (Ю. Столярова), які обґрунтували введення до наукової термінології цих дисциплін поняття і терміна "документ".

Бібліографознавці і бібліотекознавці спиралися, переважно, на теоретичні дослідження інформатики та документалістики, згідно з якими книга (у широкому значенні) -традиційний об'єкт бібліографії та бібліотечної справи -розглядалася як документ. В умовах, коли крім традиційної (друкованої чи рукописної) книги до об'єкту бібліографії та бібліотечної справи потрапляють інші документи (аудіовізуальні, мікродокументи тощо), виникає потреба розглянути поняття документа як такого, що може об'єднати різні форми подання інформації. Поглиблені дослідження документа відбуваються в межах бібліотечного фондознавства (Ю. Столяров, В. Терешин, К. Селіверстова та ін.) та бібліографознавства (Г. Гордукалова).

Ю. Столяров першим побачив необхідність виокремлення окремої навчальної дисципліни, присвяченої суто вивченню документа. За зразок структури такої дисципліни він узяв "Документознавство", яким воно сформувалося в Московському державному історико-архівному інституті. Зміст нового "Документознавства" побудовано з урахуванням того, що стандартизоване визначення документа дозволяло розглядати книгу як документ. Поняття "документ" у цьому трактуванні охоплювало всі види документів, які можуть потрапити як у архівні, так і в бібліотечні фонди.

Досвід Московського державного університету культури і мистецтв з викладання курсу "Документознавство" вивчений і засвоєний представницею української вищої школи - Н.М. Кушнаренко.

Однією з відмінних рис нового документознавства стало використання терміна і поняття "документологія". Воно було застосовано спочатку як синонім позначення теорії документа, що розглядалася в межах загального документознавства як структурної частини документознавства взагалі. За підручником Н. Кушнаренко документознавство поділяється на дві частини: загальне і особливе. У межах загального документознавства виділяється теорія документа - документологія. Крім неї, до загального документознавства належать історія документа та теорія документно-комунікаційної діяльності.

Відповідно, вони не входять у документологію, як і всі можливі дисципліни "особливого документознавства".

документологія наука столяров теорія

1.4 Новітні трактування документології в кінці XX - на початку XXI ст.

Отже, використання поняття "документологія" було актуалізоване в 90-ті рр. XX ст. Найбільш відоме і розповсюджене - тлумачення, застосоване Н. Кушнаренко в підручнику 1997 р., яке повторювалося в наступних його виданнях, аж до 8-го видання в 2008 р. [7, с. 43]. Разом з тим, поняття "документологічні дослідження" використовували й інші автори, коли йшлося про дослідження документа з позицій ширших, ніж це передбачене "класичним" документознавством. У даному випадку наслідувався підхід, запроваджений теорією документа Поля Отле.

У наступних працях Н. Кушнаренко змінює трактування документології. У 2003 р. документологія виділяється нею як окрема частина документознавства, що містить "теорію і методологію документознавства" (крім неї, у складі документознавства виділено загальне документознавство, часткове і спеціальне документознавство) [8, с. 97]. У 2004 р. Н. Кушнаренко пропонує все документознав-ство перейменувати в документологію, у складі якої буде "документознавство" як одна з документологічних дисциплін, присвячена суто управлінському документознавству [9, с. 43]. Цей підхід повторює пропозицію Ю. Столярова, викликану тим, що в російських вищих навчальних закладах виявилося дві дисципліни з однаковою назвою "документознавство", але різним змістом. Оскільки історична першість належала "документознавству" в трактовці Московського державного історико-архівного інституту, було запропоновано залишити за ним цю назву. Нове документознавство слід було б просто перейменувати в "документологію" [10, с. 32].

Наслідки такого перейменування можемо спостерігати у такому факті: у 2007 р. майже одночасно в Харківській державній академії культури було видано дві навчальні програми з майже однаковим змістом, але різними назвами: "Документознавство" для спеціальності "Документознавство та інформаційна діяльність" і "Документологія" для спеціальності "Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія".

Автори обох програм - Н. Кушнаренко і А. Соляник. Як бачимо, документознавство тут просто перейменовано в документологію, без будь-яких змін у його (чи її) характеристиці. Провідний український документознавець С.Г. Кулешов вважає, що "документологія" - це синонім загального документознавства.

Крім нього до документознавства входить спеціальне документознавство, присвячене окремим видам документа. Але документологія, на думку С. Кулешова, не є науковою дисципліною, а лише "певною сукупністю знань", яка охоплює "узагальнену історію та теорію документа" [11, с. 21].

Ю. Столяров поряд з ототожненням нового документознавства і документології запропонував дещо іншу структуру навчального курсу "Документологія". У ньому передбачено два розділи: "Теоретичні основи документології" і "Класифікація документа". На думку Н. Кушнаренко такий курс "сприятиме отриманню студентами цілісного уявлення про види і різновиди документів, їх суть, соціальну роль, функції, ознаки і властивості як системного об'єкта" [12 З наведеного викладу змісту цього курсу можна зробити висновок, що він нагадує вже відоме загальне документознавство.

Перетворення документознавства в документологію розглядає також відомий український дослідник і педагог М. С. Слободяник. Він вважає, що документологія має замінити документознавство, але це "об'єктивний і тривалий процес, який не може бути прискореним", і, звичайно, не можна просто перейменувати сучасне документознавство в документологію [13].

Російський теоретик соціальної комунікації А.В. Соколов вважає, що документологія має бути "метатеорією документної комунікації". Метатеорія -це узагальнююча наука, покликана підбивати підсумки "часткових теорій", якими в даному випадку, на його думку, є бібліографознавство, бібліотекознавство, бібліополістика та інші [14].

Ідея такої науки була висунута ще Полем Отле, але зміст її досі не сформувався, хоча й існує багато досліджень, які могли б стати її основою.

Отже, документологія - це комплекс (або цикл) наук про документальні комунікації. Можливо, що в ньому ще має сформуватися "загальна теорія документології". Це і буде очікувана мета-теорія. Не можна сказати, що вона вже існує, вже сформувалася. Але не можна також не бачити, що окремі визначальні положення цієї метатеорії вже відомі. Вони сформульовані в результаті розвитку різних наук - складових даного циклу.

2. Внесок Юрія Столярова у розвиток документології як науки

2.1 Сутність і зміст документології як науки

Бачення документології грунтується на широкому розумінні базового поняття "документ". Ця наукова дисципліна складається з теоретичної та історичної частин. У межах першої здійснюється комплексне дослідження документознавства, документа і документної інфраструктури суспільства. Ключовими теоретичними проблемами сучасної документології є формування і розвиток категоріально-понятійного апарату науки; обґрунтування її структури, функцій, місця в. системі наук; розробка теоретико-методологічного інструментарію; формування системи знань про документ, його функції, структуру, ознаки і властивості; класифікація документів і проведення документознавчого та інформаційного аналізу виділених видів і типів документів. Збагачення об'єкта науки за рахунок документної інфраструктури суспільства дозволяє включити до проблематики документознавчих досліджень: вивчення структури документних потреб суспільства і особистості; розробку і реалізацію систем і методів документного забезпечення основних категорій користувачів; особливості документної діяльності в різних соціальних сферах та інституціях, включаючи цикл документування, розповсюдження і використання документної інформації; розробку новітніх технологій реалізації документних процесів; аналіз закономірностей і сутнісних особливостей документної інфраструктури суспільства.

У межах історичної частини документології має здійснюватись комплексне дослідження історії документознавства і документа як центрального об'єкта цієї науки. Особливу увагу слід приділити проблемам періодизації та історико-документознавчій реконструкції виділених періодів та їхніх основних етапів. Важливим напрямом такої реконструкції є проведення моніторингу розвитку документознавчого знання в цілому і складових цієї науки зокрема. Перспективним є комплексне дослідження артефакту як джерела історико-культурної інформації, із залученням пізнавального потенціалу нагромадженого історичною наукою в цілому і спеціальними історичними дисциплінами зокрема.

Здобутки документології мають принципове значення для розвитку спеціальних документознавчих дисциплін. Сучасний етап розвитку документознавства характеризується становленням групи спеціальних наукових дисциплін - теорії документальних комунікацій; теорії документних потоків; документного фондознавства; електронного документознавства; управлінського документознавства; теорії та історії діловодства. Кожна з цих дисциплін ґрунтується на загальнодокументознавчій і власній системі знань; вивчає специфічні документоутворення, що входять до документної інфраструктури суспільства і (або) функціонально орієнтовані на задоволення конкретних інформаційних потреб суспільства та особистості. В цих наукових дисциплінах також є теоретична та історична частини. Вони узагальнюють досвід практичної діяльності з документного забезпечення реальних сфер життєдіяльності суспільства, та розробляють наукові рекомендації щодо її удосконалення. Відзначимо, що в процесі подальшої диференціації документознавчого знання виникає принципова можливість для розширення структури документознавства за рахунок формування нових спеціальних дисциплін. Одночасно окремі дисципліни в разі недостатнього впливу на них здобутків документології мають реальні можливості для виходу з документознавчого комплексу[18, c. 14-16].

Теорія документальних комунікацій розвивається під впливом широкого кола наук: теорії соціальних комунікацій, інформаціології, наукознавства тощо. її предметом є функціонування і розвиток системи документальних комунікацій. Теоретичні дослідження в межах даної дисципліни мають охоплювати таке коло основних проблем: обґрунтування сутності, змісту, структури, функцій і основних напрямів трансформації системи документальних комунікацій; дослідження категоріально-понятійного апарату дисципліни; класифікація і комплексний аналіз документальних комунікацій; визначення спільних і специфічних ознак і властивостей друкованих і неопублікованих каналів документальних комунікацій; комплексне дослідження комунікаційного процесу та побудова і реалізація його моделей; дослідження основних процесів документальних комунікацій і обґрунтування спільного та особливого у їхній реалізації в бібліотеках, архівах, органах НТІ тощо.

Історична частина даної наукової дисципліни охоплює широке коло проблем дослідження витоків і генезису системи та окремих каналів документальних комунікацій на різних етапах розвитку суспільства.

Для теорії документальних комунікацій принципове значення мають здобутки документології в царині дослідження комунікаційної функції документа. В свою чергу, документологія одержує можливість використати здобутки спеціальної наукової дисципліни при дослідженні документної інфраструктури суспільства та у процесі вивчення комунікаційних властивостей окремих видів і типів документів. Відзначимо, що у разі недостатньої ефективності вказаних взаємозв'язків; спеціальна документознавча дисципліна може зайнятись пошуком тєоретико-методологічної бази у межах іншої науки - теорії соціальних комунікацій, яка активно розвивається і претендує, на нашу думку, без достатніх підстав, на статус узагальнюючої для великої групи наук, що вивчають комунікаційні процеси[3, c. 54-55].

Теорія документних потоків розвивається під відчутним впливом інформаціології, наукознавства, бібліографознавства. Предмет цієї наукової дисципліни - формування і наукове освоєння документних потоків. Серед основних її теоретичних проблем: обґрунтування сутності, властивостей структури і функцій документних потоків; їхня класифікація і комплексний аналіз виділених видів; визначення і обґрунтування загальних та специфічних закономірностей функціонування документних потоків; розробка і вдосконалення категоріально-понятійного апарату; системне дослідження світового, національних, галузевих потоків і проблемно-тематичних мікропотоків документів; проведення моніторингу документних потоків; визначення специфіки потоків неопублікованих документів і розробка теоретико-методичного інструментарію їхнього багатоаспектного аналізу; розробка і реалізація моделей документних потоків тощо.

Історична частина цієї дисципліни охоплює широке коло проблем періодизації та історико-документознавчої реконструкції основних етапів розвитку документних потоків; аналізу історії їхнього вивчення; впливу соціально-політичних процесів на зміст і структуру документних потоків; сутнісні особливості потоку і масивів історико-культурних документів.

Дослідження документних потоків характеризуються яскраво вираженою практичною спрямованістю. Зокрема, їхні результати дозволяють: розробити стратегію задоволення документно-інформаційних потреб суспільства та особистості; забезпечити високу якість формування документних фондів і баз даних; встановити сучасний стан і перспективи розвитку науки і техніки; визначити інформаційну цінність універсальних і галузевих джерел інформації; сформувати якісну номенклатуру справ організації, та розробити ефективну стратегію діяльності й розвитку служб документаційного забезпечення управління.

Документологія і теорія документних потоків взаємовпливають і взаємодоповнюють одна одну. Наприклад, знання про сутність, властивості і функції документного потоку суттєво поповнюють базові знання про окремі види документів і навпаки.

Документе фондознавство розвивається під впливом бібліотекознавства, архівознавства, інформаціології. Предмет цієї дисципліни - документі фонди як складова документної інфраструктури суспільства. В її межах вивчається широке коло теоретичних проблем: соціальне призначення, структура і функції документних фондів, принципи і теоретико-методичні засади формування, збереження і використання документних фондів, специфіка документних фондів бібліотек, архівів, музеїв, органів НТІ; сутність і значення історико-культурних фондів та особливості їхньої організації в бібліотеках і архівах; принципи і технологія організації електронних фондів документної інфраструктури суспільства; формування фондів неопублікованих документів службового призначення в організаціях.

Історична частина документного фондознавства досліджує становлення і розвиток цієї дисципліни; генезис документних фондів на різних історичних етапах; історико-культурні фонди як документну пам'ять людства; роль унікальних фондів архівів і бібліотек у духовному прогресі суспільства; історію бібліотечних і архівних зібрань і колекцій.

Наукові здобутки у царині документного фондознавства реалізуються у практиці формування і збереження фондів бібліотек, архівів, органів НТІ; сприяють консолідації зусиль цих інституцій у роботі з історико-культурними фондами як документною пам'ятю України.

Документологія впливає на документне фондознавство шляхом надання базових фундаментальних знань про документи, що об'єднуються у фонди. В свою чергу спеціальна дисципліна надає документології нові знання необхідні для дослідження документної інфраструктури суспільства.

Електронне документознавство розвивається під впливом інформатики, бібліотекознавства, архівознавства. Предмет цієї дисципліни - електронний документ як складова документної інфраструктури суспільства. Теоретичні дослідження в межах даної дисципліни охоплюють таке коло основних проблем: обґрунтування закономірностей функціонування електронних документів як сучасних і перспективних інформаційних ресурсів суспільства, та їхньої ролі в системі комунікацій; класифікація електронних документів і комплексне вивчення визначених видів і типів; аналіз сутнісних відмінностей, структури, функцій, ознак і властивостей електронних документів; вивчення електронних публікацій - монографій, підручників, журналів, як документної основи електронної бібліотеки; дослідження баз даних як специфічного виду документів; теоретико-методичні засади формування системи електронної документації, її класифікації і структуризації; організація електронного документування та обігу електронної документації; уніфікація і стандартизація та регламентація процесів створення, реєстрації обігу і зберігання електронної документації; теоретичні і організаційно-технологічні засади формування електронних архівів; управління процесами створення, збереження, розповсюдження і захисту електронних документів; розробка і реалізація Новітніх технологій у документній інфраструктурі суспільства; можливості мережі Internet у забезпеченні доступності електронних документів; правові проблеми забезпечення функціонування систем електронних публікацій і документації.

Історична частина електронного документознавства покликана досліджувати генезис носіїв інформації; історію розвитку електронних публікацій і документації; розробку критеріїв формування електронних історико-культурних фондів; співвідношення електронних і традиційних архівів.

Здобутки в царині електронного документознавства мають широкі можливості для практичної реалізації у архівах, бібліотеках, органах НТІ, комп'ютеризації процесів діловодства тощо. Враховуючи ці обставини і звичайно прискорення процесу інформатизації як магістральний напрям розвитку суспільства, можна зробити припущення щодо високої ймовірності входження електронного документознавства до складу документології.

На управлінське документознавство суттєво впливають теорія менеджменту та інформаціологія. Її предмет - управлінський документ як база інформаційної підтримки теорії і практики менеджменту. Наукові розвідки у межах даної дисципліни мають охоплювати таке коло основних проблем: обґрунтування сутності, структури і функцій управлінського документа та визначення закономірностей його функціонування у документній інфраструктурі суспільства; класифікація управлінських документів та комплексний аналіз визначених видів і типів; дослідження потреб суспільства і особистості в управлінських документах; структуру і зміст документної бази менеджменту; неопубліковану документацію службового характеру як результат управлінської діяльності; моніторинг потоків управлінської документації; формування і забезпечення доступності управлінських баз даних, створення і обігу електронної управлінської документації; розробка уніфікованих форм і систем управлінської документації; розвиток теоретико-методичних засад управлінського документування.

Історична частина дисципліни охоплює: генезис основних видів управлінських документів та створення і функціонування у суспільстві управлінської документації; особливості функціонування управлінської документації на різних історичних етапах; особливості управлінських історико-культурних документів тощо.

Управлінське документознавство суттєво впливає на практику менеджменту, науково-інформаційної, бібліотечно-бібліографічної, архівно-діловодської діяльності. Здобутки цієї дисципліни значно конкретизують напрацювання документології, що сприяє посиленню її практичної спрямованості.

Теорія та історія діловодства найдавніша із спеціальних історичних дисциплін, яка має безумовне право на організаційне оформлення і подальший розвиток. її предметом є теоретичні засади, історія і практика створення, обігу, збереження і використання неопублікованої документації службового призначення. В межах цієї наукової дисципліни, крім загальних, доцільно виділити дві групи теоретичних проблем. Перша присвячена науково-методичному забезпеченню діловодства на державному рівні; друга - на рівні конкретної організації. До основних загальнотеоретичних проблем діловодства відносяться: визначення ролі і місця діловодства у суспільстві і системі наукового знання; розробка теоретико-методологічних засад розвитку діловодства; обґрунтування закономірностей функціонування неопублікованої документації службового призначення та її місця в структурі документних потоків і масивів; вдосконалення понятійного апарату діловодства.

На загальнодержавному рівні слід досліджувати проблеми: формування державної політики у сфері діловодства та її законодавче і науково-методичне забезпечення; стандартизації діловодства; розвитку державної класифікації документації та розробка типологічної схеми службової документації; уніфікації діловодних процесів і форм службової документації; обґрунтування принципів і науково-методичних засад розробки номенклатури справ і проведення експертизи службової документації; теоретико-методичне забезпечення розвитку систем електронного діловодства; формування науково обґрунтованої інструктивно-нормативної бази розвитку діловодства.

На рівні конкретних організацій досліджуються проблеми: аналізу мікропотоків службової документації; класифікація масивів службової документації організації та удосконалення на цій основі номенклатури справ; теорії і методики документування, організації документообігу, контролю виконання документів, підготовки документів до зберігання і використання, забезпечення збереження документів, формування і забезпечення диференційованого доступу до електронних баз службової документації.

Історія діловодства охоплює проблеми її періодизації та дослідження виділених етапів; генезис основних типів і видів документації службового призначення; аналіз стану діловодства в цілому і документування зокрема на різних етапах розвитку суспільства тощо.

Інфраструктурний характер діловодства зумовлює її безперечне практичне значення для основних сфер життєдіяльності суспільства. Це дозволяє документології узагальнювати знання щодо значних масивів недостатньо досліджених масивів документної інфраструктури суспільства. У свою чергу діловодство є своєрідним експериментальним полігоном для прискорення практичного освоєння здобутків документології.

Запропонована структура документознавства є відкритою і може розвиватись у відповідності із збагаченням документознавчого знання і реальними потребами практики. Магістральним напрямом такого розвитку є посилення інтеграційних зв'язків між окремими дисциплінами комплексу. Цей процес має завершитись трансформацією документознавства в цілісну інтегровану науку, яка має яскраво виражений метанауковий характер і широку сферу практичного застосування. Відповідно розглянуті нами дисципліни трансформуються у самостійні напрями науки [1, c. 37-40].

2.2 Юрій Столяров - фундатор документології як наки

Юрій Миколайович Столяров - доктор педагогічних наук, професор, найвідоміший представник сучасного російського документознавства, яке він пропонує називати документологією, а інші дослідники -- "новою версією документознавства". Роль Ю. М. Столярова у введенні навчальної дисципліни "Документознавство" в навчальні плани Московського технічного університету імені М. Баумана, Московського державного університету культури та інших вищих навчальних закладів. Дискусійні статті Ю. М. Столярова; навчальний посібник "Документный ресурс" (2001, 2009).

Питання щодо необхідності утворення узагальнюючої науки про документ у всіх його проявах першим із сучасних фахівців порушив відомий російський учений Ю.М. Столяров. Він визначив два основних методологічних підходи до теоретичного вирішення завдання про місце документознавства в системі наук. Перший полягає у визнанні документознавства як збірної науки про документ, але при цьому її теоретико-методологічну частину назвати документологією. Другий підхід базується на альтернативному рішенні: "збірну" науку назвати документологією, а всередині неї виділити дисципліни часткового (галузевого) документознавства, залишивши при цьому провідне місце для "класичного" (управлінського) документознавства. Визначаючи міс-це документології в системі наук узагалі, проф. Ю.М. Столяров доводить, що вона за своєю суттю є наукою та дисципліною соціального(антропологічного) циклу. Ідеї вченого знайшли відображення в розробленій ним програмі курсу "Документологія", який викладається в Московському державному університеті культури та мистецтв і складається з двох основних розділів: "Теоретичні основи документології" і"Класифікації документа". В своїх численних роботах проф. Ю.М. Столяров активно пропонує розвиток документології як інте-гральної науки про документ.

Питання щодо необхідності утворення узагальнюючої науки про документ, що синтезувала б "теоретичні досягнення всіх дисциплін документально-комунікаційного циклу - інформатики, документалістики, книгознавства, соціальних комунікацій", першим із сучасних фахівців порушив російський учений-енциклопедист Ю.М. Столяров. Він визначив два основних методологічних підходи до теоретичного вирішення завдання про місце документознавства в системі наук.

Перший полягає у визнанні документознавства як збірної науки про документ, але при цьому її теоретико-методологічну частину назвати документологією.

Другий підхід базується на альтернативному рішенні: "збірну" науку назвати документологією, а всередині неї виділити дисципліни часткового (галузевого) документознавства, залишивши при цьому провідне місце для "класичного" (управлінського) документознавства.

Предметом вивчення такої загальної науки проф. Ю.М.Столяров визначає "документ у єдності інформаційної та матеріальної складових, закономірностей його функціонування, історії та теорії" [83].

Пропозиція проф. Ю.М.Столярова щодо використання назви "документологія" має позитивні і негативні моменти, зазначені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. "За" і "проти" документології Ю. Столярова

Документологія
позитивні моменти:	негативні моменти:
1) запобігання полісемії в назві дисципліни, яка активно розвивається й осмислює свої предмет і структуру; 2) зміст нової наукової дисципліни значно відрізняється від традиційного документознавства; 3) орієнтує на широке розуміння поняття "документ" як основного об'єкта дослідження; 4) надає високий теоретичний рівень узагальнення всього, що стосується документа; 5) допомагає переходу зі статусу прикладної на рівень фундаментальної наукової дисципліни тощо	1) документознавство в широкому значенні поступово сприймається більшістю "традиційних" "новітніх" учених-документознавців; 2) документологію тривалий час вважали теорією документознавства; 3) уведення терміна з закінченням "-логія" дещо порушує прийнятий у науках документально - комунікаційного циклу термінологічний ряд із закінченням" знавство" (інформацієзнавство, книгознавство, патентознавство, архівознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство тощо)

Визначаючи місце документології у системі наук взагалі, проф. Ю. М. Столяров доводить, що вона за своєю суттю є наукою та дисципліною соціального (антропологічного) циклу. Ідеї відомого вченого знайшли відображення в розробленій ним програмі до курсу "Документологія", який викладається в Московському державному університеті культури та мистецтв і складається з двох основних розділів: "Теоретичні основи документології" і "Класифікації документа".

У своїх численних роботах проф. О.М. Столяров активно пропагує розвиток документології - як інтегральної науки про документ, що може стати метанаукою для документознавства, інформатики та інших споріднених галузей знань, "збагатити їх новими узагальненими ідеями, тим самим сприяти процвітанню".

Висновки

Юрій Миколайович Столяров - доктор педагогічних наук, професор, найвідоміший представник сучасного російського документознавства, яке він пропонує називати документологією, а інші дослідники -- "новою версією документознавства".

Питання щодо необхідності утворення узагальнюючої науки про документ у всіх його проявах першим із сучасних фахівців порушив відомий російський учений-енциклопедист бібліотекознавець Ю.М. Столяров. Він визначив два основних методологічних підходи до теоретичного вирішення завдання про місце документознавства в системі наук.

Перший полягає у визнанні документознавства як збірної науки про документ, але при цьому її теоретико-методологічну частину назвати документологією.

Другий підхід базується на альтернативному рішенні: "збірну" науку назвати документологією, а в середині неї виділити дисципліни часткового (галузевого) документознавства, залишивши при цьому провідне місце для "класичного" (управлінського) документознавства.

Визначаючи місце документології у системі наук узагалі, проф. Ю. М. Столяров доводить, що вона за своєю суттю є наукою та дисципліною соціального циклу. Ідеї вченого знайшли відображення в розробленій ним програмі курсу "Документологія", який викладається в Московському державному університеті культури та мистецтв і складається з двох основних розділів: "Теоретичні основи документології" і "Класифікації документа".

В своїх численних роботах проф. Ю.М.Столяров активно пропонує розвиток документології -- як інтегральної науки про документ

Список викоритсаної літератури

1. Палеха Ю.І.Загальне документознавство : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.І. Палеха, Н.О. Леміш. -К. : Ліра-К, 2009. -С. 40-53.

2. Шамурин Е.И.Словарь книговедческих терминов для библиотекарей, библиографов, работников печати и книжной торговки / Е.И. Шамурин. - М. : Сов. Россия, 1958. -С. 76.

3. Отле П. Библиотека, библиография, документация : избр. тр. пионера

информатики / П. Отле ; Рос. гос. б-ка ; пер. с англ. и фр. Р.С. Гиляревского [и др.] ; предисл и коммент. Р.С. Гиляревского. -М.: ФАИР-ПРЕСС : Пашков дом, 2004. -С. 200.

4. Воробьев Г.Г. Документ : информационный анализ / Г.Г. Воробьев. -М.: Наука, 1973. -255 с.

5. Столяров Ю.Н. Взлет и падение документалистики / Ю.Н. Столяров// Науч.-техн. информ. - Сер. 1 -2005. -№ 3. -С. 1-3.

6. Кушнаренко Н.Н. Документоведение : учеб. для студ. ин-тов культуры / Н.Н. Кушнаренко; отв. ред. В.Н. Шейко. -Х. : ХГИК, 1997. -384 с.

7. Кушнаренко Н.Н. Документоведение : учеб. для студ. вузов культуры / Н.Н. Кушнаренко. -К. : Знання, 2008. -459 с. -(Серия "Высшее образование XXI века").

8. Кушнаренко Н.М. Внутрішньопредметна і міжпредметна інтеграція дисциплін документознавчого циклу / Н.М. Кушнаренко// Вісн. Харк. держ. акад. культури. -Х., 2003. -Вип. 11. -С. 106-114.

9. Кушнаренко Н.М. Новий етап інституалізації науки про документ / Н.М. Кушнаренко// Студії з арх. справи та документознавства. -2004. -Т. 12. -С. 126-130.

10. Столяров Ю.М.Від діловодства -до документознавства, від доку-ментознавства -до документології / Ю.М. Столяров// Вісн. Харк. держ.

акад. культури. -Х., 2004. -Вип. 14. -С. 96-104.

11. Кулешов С.Г. Документологія як навчальний курс та наукова дисципліна / С.Г. Кулешов// Студії з арх. справи та документознавства. -2006. -Т. 14. -С. 58-61.

12. Кушнаренко Н.М. Новий етап інституалізації... -С. 129. 13Слободяник М.С. Размышления о несостоявшейся дискуссии / М.С. Слободяник// Бібліотекознавство. Документознавство. Інформо-логія. -2007. -№ 4. -С. 33-37.

13. Соколов А.В. Эпистемология документа : (методологический очерк) / А.В. Соколов // Науч.-техн. информ. - Сер. 2. -2009. -№ 3. -С. 1-12.

14. Швецова-Водка Г. Н. Книга и документ: соотношение понятий // Книга: Исслед. и материалы /Рос.кн.палата. -- М.: Терра, 1994. -- Сб.68. -- С.19-37.

15. Швецова-Водка Г.Н. Функциональная сущность и свойства книги // Книга: Исслед. и материалы / Рос. кн.палата. -- М.: Терра, 1995. -- Сб.71. -- С.69-96.

16. Швецова-Водка Г.М. Документ і книга в системі соціальних комунікацій. -- Рівне, 2001. -- 438 с

17. Швецова-ВодкаГ. Перший підручник з документознавства: (Рец. на кн.: Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учеб. для студентов ин-тов культуры / Харьк. гос. ин-т культуры. -- Харьков, 1997. -- 384 с. // Вісн.Кн. палати. -- 1998. -- №2. -- С.24-25.

Размещено на Allbest.ru