Облік основних засобів та аналіз ефективності їх використання

Але у платника податку є ще один варіант обкладення податком МНМА. Воно заплановано Державною податковою адміністрацією України (далі ДПАУ) у листі від 12.10.2001 року № 2Х6 17/15 1117, в якому сказано, що для податко-вого обліку МНМА не є основними фондами і не підлягають податковій амортизації. Але, хоча роз'яснення ДПАУ і дані на ко-ристь платника податку, тому і стоїть питання: як вести податковий облік-- по Закону чи по Листу. Таким чином, поки законодавці не змінять норму підпункту 8.2.1 Закону про прибуток або поки КМУ не затвердить ще раз норму зазначеного підпункту (з Постанови КМУ від 28.02.2002 р. № 419 (17) треба було б перенес-ти пункт 47 скасованого Положення № 250, який містив вичерп-ний перелік предметів, що відносяться до МШП, і критеріями для цього були визначені такі: термін служби - менше року і вартість-- менше 1000 грн.) затрати на придбання (виготовлення) МНМА не будуть відображатися у складі валових витрат згідно з підпунктом 5.2.1 Закону про прибуток і не перераховуватимуться згідно з пунктом 5.9 цього Закону. На закінчення слід зазначити, що Лист № 286 до законодавчих і нормативних актів (докумен-тів) не відноситься, і де гарантія, що через деякий час його не відкличуть. Тому для підприємств-платників податків, які будуть дотримуватися норм закону про прибуток, а не цього Листа, штрафні санкції застосовувавати неможливо.

Одним з найбільш складних і трудомістких для виконання вимог ПСБО 7 є розділ, що стосується нового порядку пере-оцінки основних засобів. Із прийняттям нової редакції Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. № 283/97-ВР підприємствам усіх форм власності було надано право самостійно здійснювати дооцінку основних засобів. Звертає на себе увагу п. 16 Положення 7 такого змісту: “підпри-ємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишко-ва вартість значно (більш ніж на 10%) відрізняється від справед-ливої вартості на дату балансу”. Крім того, далі згідно з п.16 По-ложення 7 “у разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засо-бів, до якої належить цей об'єкт”. Отже, зрозуміло, що без фахів-ця-оцінювача підприємству не обійтись, а він працювати безпла-тно не буде, і переоцінивши об'єкт, що належить до однієї з дев'яти груп (згідно з п. 5.1 Положення 7) основних засобів, під-приємство буде змушене переоцінити всі об'єкти відповідної групи. При цьому п. 18 Положення 7 передбачає здійснювати аналітичний облік зміни первісної вартості: суми дооцінки відно-сити до складу додаткового капіталу, і суми уцінки відносити на витрати.

Висновок очевидний: чим більше об'єктів основних засобів має підприємство, тим не вигіднішим з фінансової точки зору стає здійснення переоцінки основних засобів.

Отже, на основі викладеного вище і у зв'язку з невизначе-ністю способу розрахунку справедливої вартості, трудомісткістю, а часом і неможливістю достовірної оцінки вартості основ-них засобів, витрати на здійснення переоцінки перевищувати-муть вартість, отриману від інформації про переоцінену вартість об'єктів основних засобів. І проблема переоцінки основних засобів полягає в іншій більшій проблемі - виборі оцінки основних засобів для нарахування амортизації і тому вирішення питання -- провадити чи не провадити пе-реоцінку основних засобів -- залежить від того, як нараховуватимуться амортизаційні відрахування з первісної чи переоці-неної вартості. У Положенні 7 підприємству надається певна свобода вибору у п.4 “вартість, що амортизується, первісна чи переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості”.

Вивчення зарубіжного досвіду свідчить про те, що базою для нарахування амортизації в більшості розвинених країн світу є первісна вартість основних засобів.

Однак слід зазначити, що у сучасних умовах доведеться частіше вдаватися до нарахування амортизації не від первісної, а від переоціненої вартості. Це пов'язано з інфляційними процесами, що відбуваються в українській економіці. В свою чергу, інфляційні процеси потребують проведення переоцінок основних засобів, результатом чого базою для нарахування амортизації починає виступати все ж переоцінена, а не первісна вартість основних засобів. Так, пропонуємо використовувати у сучасних умовах як індекс переоцінки -- індекс ін-фляції (дефляції). Крім того, вважаємо, що переоцінювати об'єкт основних засобів можливо прямим перерахуванням вартості окре-мих об'єктів за документально підтвердженими ринковими цінами, що склалися на момент здійснення переоцінки. І переоціню-вати у даному випадку треба не залишкову, а первісну вартість основних засобів з відповідним коригуванням суми зносу. Що стосується вимоги Положення 7 щодо переоцінки всієї групи, до якої відноситься переоцінений об'єкт, то тут рекомендуємо розділити зазначені в п. 5.1 Положення 7 групи основних засобів на підгрупи з урахуванням специфіки діяльності підпри-ємства, і особливо це стосується груп “будинки, споруди і пере-давальні пристрої” і “машини та обладнання”.

Зміни торкнулися також і порядку відображення в обліку ремонту основних засобів. Виходячи з визначення активу, балансова вартість основних засобів може збільшуватись, якщо існує ймовірність того, що майбутні економічні вимоги будуть біль-шими, ніж первинно оцінений рівень продуктивності. Всі інші витрати повинні визначатися як витрати періоду, в якому їх за-значено.

Якщо виграти на ремонт покращують стан основних засо-бів, підвищують оцінений рівень продуктивності в результаті проведення модифікації об'єкту, реконструкції, модернізації та ін., то вони відносяться на збільшення вартості основних засобів, оскільки в цьому випадку зростуть майбутні економічні вигоди, первинне очікувані від використання основних засобів.

Витрати, що здійснюються для підтримання основного за-собу в робочому стані і не впливають на підвищення первинно оціненого рівня продуктивності, а лише відновлюють його, від-носяться на витрати періоду, в якому здійснено такі витрати. У зв'язку з цим витрати на ремонт і утримання основних засобів у бухгалтерському обліку будуть відображатися на відповідних рахунках обліку витрат і не будуть впливати на зміну вартості основних засобів Однак в податковому обліку як і раніше, на валові витрати буде відноситись сума ремонту у межах п'яти від-сотків балансової вартості відповідної групи основних засобів, а сума, яка перевищує 5%, буде віднесена на збільшення вартості основних засобів. Як видно, в результаті проведення таких роз-рахунків вартість основних засобів за даними бухгалтерського і податкового обліку буде відрізнятися на величину проведеного ремонту, що перевищує 5%.

Значні зміни в обліку основних засобів пов'язані і зі змі-ною порядку їх амортизації. ПСБО 7 дає можливість підприємствам самостійно встановлювати строк корисного застосуван-ня об'єкта основних засобів, оцінюючи його можливість принести у майбутньому економічну вигоду. Такий порядок має негативну сторону -- може призвести до маніпулювання бухгалтером сумою нерозподіленого прибутку залежно від цілей підприємст-ва.

У ПСБО 7 пропонується п'ять методів амортизації: прямолінійний, виробничий, кумулятивний, зменшення залишкової вартості, а також дозволяється застосовувати норми і методи нарахування амортизації податковим законодавством. Який метод обрати -- головне питання амортизаційної політики підприємства, яка є важливою складовою облікової діяльності підприємства. На сьогодні відсутні чіткі правила (рекомендації) щодо вибору методу амортизації, який був би найкращим для підприємств різ-них організаційно-правових форм та галузей, об'єктів основних засобів та способів їх використання. Передбачається, що усі методи можна вважати рівноцінними, бо вони переслідують одну мету, але кожний з них для відповідних періодів корисного застосування визначає різні суми амортизації. Із зазначених вище методів нарахування амортизації три -- кумулятивний, змен-шення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості також відносяться до податкових методів нарахування амортизації основних засобів, які вказані і в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємства”. Застосування дозволених ПСБО 7 податкових методів, що використовуються у бухгалтерському і податковому обліку, призводить до плутанини, а також перекручування реальної оцінки основних засобів. Все це не відповідає вимогам ні бухгалтерського, ні податкового обліку. Тут ще необхідно зазначити, що у податковому законодавстві залишкова вартість основних засобів не підлягає переоцінці у результаті зміни їх справедливої вартості. Внаслідок цього пере-оцінка буде відображатися у бухгалтерському обліку, але не вплине на зміну балансової вартості у податковому обліку.

Таким чином, первинна вартість основних засобів, сформо-вана за даними бухгалтерського обліку, не буде збігатися з їх ва-ртістю, сформованою у податковому обліку, що, із свою чергу, приводить і до різниць між сумами нарахованої амортизації. Підсумовуючи наведене, можна зробити основний висновок - з прийняттям ПСБО 7 “Основні засоби” облік основних засобів, формування їх вартості у фінансовому обліку докорінно відріз-няються від податкового обліку, дані бухгалтерського обліку навіть частково не можна використовувати в цілях оподаткування. Внаслідок цього, краще повністю розділити бухгалтерський і податковий облік основних засобів, а це означає, що бухгалтеру треба вести подвійний облік основних засобів.

Аналіз основної статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції від 22.05.1997р. №283/97-ВР, та підпунктів 8.1.2, 8.2.2, 8.4.3, 8.4.4, 8.4.5, 8.4.6 показує, що у самому Законі присутні зовсім протилежні тези відносно методів нарахування амортизації -- затратний та екс-плуатаційний, які суперечать один одному. Огляд публікацій у професійній пресі щодо реформи бухгалтерського обліку в Укра-їні показує, що всі зазначені проблеми фахівцями піднімаються, але законодавчі і контролюючі органи у своїх роз'ясненнях прак-тично не дають конкретних відповідей.

Впровадження ПСБО 7 “Основні засоби” у практичну дія-льність потребує також відповідних змін в аналітичному обліку основних засобів. Аналітичний облік, як це подано в п. 4 ПСБО 7, здійснюється не по інвентарних об'єктах, а по об'єктах основних засобів і загалом відповідає поняттю “інвентарний об'єкт”. Цей пункт відноситься також і до інших необоротних матеріальних активів. До регістрів аналітичного і синтетичного обліку пропонується ввести додаткові показники, такі, як строк корисного застосування (експлуатації) об'єкта; ліквідаційна вар-тість; справедлива вартість; сума дооцінки або уцінки об'єктів; метод нарахування амортизації. Такі показники доцільно ввести до “Акта приймання-передавання” (ф.№ 03-1), інвентарної карт-ки (ф.№ 03--6), інвентаризаційного опису (ф. інв. №1).

При переоцінці основних засобів підприємству необхідний буде окремий регістр аналітичного обліку (документ), який враховує її результати, що зумовлено змістом пунктів 19-21 ПСБО 7. Нами запропонована використовувати форму такого документа „Відомість аналітичного обліку переоцінки основних засобів”, який дасть змогу вести облік результатів переоцінки основних засобів на підприємстві за кожним інвентарним об'єктом. (див. наведену нижче форму)

Відомість аналітичного обліку переоцінки

основних засобів станом на ____________ 200____ р.

Найменування групи / підгрупи основних засобів _______________

№ пор.

Інвентарний номер об'єкта

Найменування інвентарного об'єкта і його місцезнаходження

Рік виготовлення спорудження

Рік введення в експлуатацію, модернізацію, рік реконструкції (модернізації)

Тип або марка

Коротка характеристика об'єкта

Кількість

Первісна вартість об'єкта, грн..

Індекс переоцінки

Переоцінена вартість

Результати переоцінки, грн..

Знос

дооцінка (+)

оцінка (-)

%

у грошовому вираженні

1

тощо

РОЗДІЛ 3

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ЛОКОМОТИВНОМУ ДЕПО

3.1. Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами

Невід'ємною умовою здійснення господарської діяльності є забезпечення підприємства, поряд з матеріальними і трудовими ресурсами, необхідними основними засобами - будинками, спорудженнями, транспортними й іншими засобами.

Основні засоби - один з найважливіших чинників будь-якого виробництва. Їх стан і ефективне використовування прямо впливають на кінцеві результати господарської діяльності підприємств. Раціональне використовування основних фондів сприяє поліпшенню всіх техніко-економічних показників, в тому числі збільшенню випуску продукції, зниженню її собівартості, трудомісткості виготовлення.

Основні засоби являють собою один з видів виробничих ресурсів. Оцінка ефективності їхнього використання заснована на застосуванні загальної для усіх видів ресурсів технології оцінки, що припускає розрахунок і аналіз показників віддачі і ємності.

Задачі аналізу основних засобів:

- визначити забезпеченість підприємства та його структурних підрозділів основними засобами ;

- встановити причини зміни їхнього рівня;

- розрахувати вплив використання основних засобів на обсяг виробництва продукції;

- вивчити ступінь використання виробничої потужності підприємста й обладнання;

- виявити резерви підвищення інтенсивності й ефективності використання основних засобів;

- вивчення складу і динаміки основних засобів, технічного стану і темпів оновлення активної їх частини, технічного переоснащення і реконструкції підприємства, упровадження нової техніки, модернізації і заміни морально застарілого обладнання;

- визначення показників використання основних виробничих фондів, фондовіддачі і фондомісткості, а також чинників, впливаючих на них.

Аналіз зазвичай починається з вивчення наявності основних засобів, їхньої динаміки та структури (табл.3.1). Основні засоби підприємства поділяються на промислово-виробничі і непромислові, а також на засоби невиробничого призначення. Виробничу потужність підприємства визначають промислово-виробничі засоби. Крім того, прийнято виділяти активну частину і пасивну частину основних засобів, а також окремі підгрупи відповідно до їхнього функціонального призначення. Така деталізація необхідна для виявлення резервів підвищення ефективності використання основних засобів на основі оптимізації їхньої структури. Великий інтерес при цьому становить співвідношення активної і пасивної частин, силових і робочих машин, оскільки від їхнього оптимального поєднання багато в чому залежать фондовіддача, рентабельність фондів і фінансовий стан підприємства.

Важливе значення має аналіз вивчення руху і технічного стану основних засобів, що проводиться на підставі таких показників, як: коефіцієнт зносу, коефіцієнт придатності, коефіцієнт оновлення, коефіцієнт вибуття, коефіцієнт приросту, частка зданих в операційну оренду основних засобів, частка взятих в операційну оренду основних засобів тощо.

Коефіцієнт зносу характеризує ту частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах, а коефіцієнт придатності - частку не перенесеної на створюваний продукт вартості. Що нижчий коефіцієнт зносу (вищий коефіцієнт придатності) то ліпшим є технічний стан основних засобів.

Коефіцієнт оновлення характеризує інтенсивність введення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття характеризує рівень інтенсивності їх вибуття засобів зі сфери виробництва.

Коефіцієнт приросту основних засобів характеризує рівень приросту основних засобів, або окремих його груп за період.

Загальним показником ефективності використання основних засобів є фондовіддача - виробництво продукції на одну гривню основних засобів (відношення обсягу продукції у грошовому виразі, виробленої підприємством, до середньорічної вартості основних засобів).

Фондомісткість - показник, обернений до фондовіддачі: він показує скільки в середньому (за вартістю) використовуються на підприємстві основні виробничі засоби для випуску продукції вартістю в 1 гривню.

Фондоозброєність праці розраховується, як відношення середньої вартості основних засобів основного виду діяльності до кількості робітників у найбільшу зміну або до їх середньоспискової чисельності.

Технічний стан основних фондів характеризується ступінем їх оновлення, вибуття, віковим складом обладнання. Чим нижче коефіцієнт зносу основних засобів, тим краще стан, в якому вони знаходяться. Ступінь оновлення основних фондів характеризується відношенням вартості основних фондів, які надійшли за звітний період, до вартості їх на кінець періоду. Вона показує величину введених у дію основних засобів за той чи інший період.

Більш високий коефіцієнт оновлення активної частини фондів по порівнянню з аналогічним коефіцієнтом, розрахованим по усім фондам, показує, що оновлення основних фондів здійснюється на підприємстві за рахунок активної їх частини і позитивно впливає на показник фондовіддачі. Коефіцієнт вибуття показує частку основних фондів, щороку вибувших з виробництва. Зокрема, рівень зносу основних засобів свідчить про їхню придатність до дальшої експлуатації, й орієнтовну тривалість у майбутньому. Реальну забезпеченість підприємства основними засобами можна точніше визначити за залишковою вартістю - різницею між первісною вартістю об'єктів і нарахованою сумою зносу.

Таблиця 3.1

Рух і наявність основних засобів на ТЧ-3

№	Показник	Наявність на початок року	Надійшло за рік	Вибуло за рік	Наявність на кінець року
	2004 рік
1	Первісна вартість основних засобів	172281,5	5009,3	9073,5	168364,9
2	Знос основних засобів	99037,6	-	-	99561,3
3	Залишкова вартість основних засобів	73243,9	-	-	68803,6
	2005 рік
1	Первісна вартість основних засобів	168364,9	9120,9	5944,3	184983,4
2	Знос основних засобів	99561,3	-	-	104084,4
3	Залишкова вартість основних засобів	68803,6	-	-	80899,0
	2006 рік
1	Первісна вартість основних засобів	184983,4	27575,3	13212,7	8614517,1
2	Знос основних засобів	104084,4	-	-	8093559,7
3	Залишкова вартість основних засобів	80899,0	-	-	520957,4

По даним Локомотивного Депо, які наведені в табл.3.1, проаналізуємо показники руху і технічного стану основних виробничих засобів. Отримані розрахунки представлені в табл.3.2.

За даними таблиці 3.2 можна зробити висновки: за 2006 рік технічний стан основних засобів на Локомотивному Депо покращився так, як коефіцієнт зносу нижче на 1 %, а коефіцієнт придатності збільшився на 1 %. Коефіцієнт оновлення (0,003) нижче коефіцієнта вибуття (0,07) . Це свідчить про те, що на підприємстві не відбувається оновлення основних засобів за рахунок нового будівництва. Локомотивному Депо характерно оновлення основних засобів за рахунок заміни старих, зношених фондів, що призводить до накопичення застарілого обладнання і стримує зріст економічної ефективності основних засобів.

Аналізуючи отримані результати, ми дійшли до висновку, що зростання коефіцієнту зносу в 2005 році на Локомотивному Депо (і, відповідно, зниження коефіцієнта придатності) зумовлене наступним:

- методом нарахування амортизації, що застосовується;

- придбанням або отриманням від інших господарюючих суб'єктів основних засобів з рівнем зносу більше, ніж в середньому по підприємству;

- низькими темпами оновлення основних засобів;

- невиконанням завдання з введення в експлуатацію основних засобів і модернізації.

Таблиця 3.2

Показники використання основних засобів на ТЧ-3

Показник	2004	2005	2006	Відхилення
Коефіцієнт зносу	0,57	0,59	0,56	-0,01
Коефіцієнт придатності	0,43	0,41	0,44	+0,01
Коефіцієнт оновлення	0,03	0,05	0,003	-0,027
Коефіцієнт вибуття	0,05	0,04	0,07	+0,02
Коефіцієнт приросту	-0,02	0,1	45,6	+45,6
Фондовіддача	1,47	1,49	0,48	-0,99
Фондомісткість	0,68	0,67	2,08	+1,4

Форми і темпи відновлення основних засобів обумовлені доцільністю реконструкції, заміни, модернізації груп і видів обладнання.

Що більше коефіцієнт вибуття засобів наближається до коефіцієнту оновлення, то нижчим є рівень зносу засобів і ліпшим їх технічний стан. Зростання його означає оновлення матеріальної бази підприємства.

Підвищення питомої ваги активної частини фондів характеризує прогресивність їх структури, зростання технічної оснащеності підприємства, сприяє збільшенню випуску продукції, зростанню фондовіддачі. Причому темпи зростання машин і устаткування повинні, як правило, випереджати темпи зростання інших основних фондів.

Скажімо, недостатня забезпеченість підприємства, основними засобами призводить до їхнього надто інтенсивного використання, передчасного зносу, надмірних витрат на ремонти, зрештою звичайної ліквідації. Одночасно роботи виконуються несвоєчасно, або порушується технологія їхнього виконання, відтак зростають втрати продукції. Наявність зайвих основних засобів теж небажана, оскільки при цьому вони скуповуються занадто довго. До того ж це зумовлює додаткові витрати на їх зберігання, підтримання в робочому стані і т.п.

3.2. Аналіз ефективності використання основних засобів

Від оснащеності підприємства основними засобами й ефективного їх використання, передусім від ефективного використання основних виробничих засобів, вирішальною мірою залежить обсяг виробництва товарів і послуг та повязані з ним кінцеві результати діяльності підприємства.

Фондовіддача являє собою один з основних факторів, які визначають обсяг продукції підприємства, тому необхідно детально проаналізувати, які фактори в свою чергу впливають на неї. Причому треба мати на увазі, що показник фондовіддачі вкрай складний, на нього впливає безліч факторів, значна частина їх між собою повязані і супідрядні (наприклад, трудомісткість продукції і виробіток продукції за одиницю часу роботи устаткування, додержання нормативних термінів перебування устаткування у ремонтах і на техобслуговуванні, коефіцієнт змінності роботи устаткування тощо).



Рис.3.1. Система фондовіддачі

Важливо вибрати такі фактори, які, по-перше, прямо повязані з рівнем фондовіддачі і характеризують її як з точки зору екстенсивного завантаження (завантаження за часом) знарядь праці, так і з точки зору інтенсивності їх використання, а також з погляду їх вартості, що склалася на ринку, адже фондовіддача є вартісним показником. По-друге, набір таких факторів має містити параметри, які мають кількісну визначеність і можуть бути взяті з даних бухгалтерського і управлінського обліку.

При розрахунку фондовіддачі варто мати на увазі, що у вартості основних фондів враховуються власні й орендовані засоби; не враховуються основні фонди, що знаходяться на консервації, а також здані в оренду іншим підприємствам.

Таблиця 3.3

Дані для аналізу використання основних засобів

№	Показник	Поз-начен-ня	2004 рік	2005 рік	2006 рік	Відхилення
						+/-	%
1	Середньорічна вартість основних виробничих засобів, тис. грн	ОЗ	71006,45	74851,3	300928,2	+229922	424
2	Активна частина основних засобів у тому числі невстановлене і законсервоване обладнання діючі основні засоби	ОЗакт ОЗд	44800 41200 3600	45000 41500 3500	200120,4 165718,4 34402	+155320,4 +124518,4 +30802	447 402 956
3	Кількість робочих днів у році	Д	265	265	266	+1	100,3
4	Середньорічна кількість одиниць діючого обладнання	К	1764	1800	1570	-194	89
5	Кількість відпрацьованих верстато-змін усім обладнанням	Тзм	524000	524680	693940	+169940	132
6	Кількість відпрацьованих верстато-годин усім обладнанням, тис.	Тгод	4400	4500	4858	+458	110
7	Виробництво товарної продукції, тис.грн	ТП	104717,4	111463,3	144719,6	+40002,2	138
8	Фондовіддача, грн	Фв	1,5	1,49	0,48	-1,02	32

При оцінці динаміки фондовіддачі вихідні дані приводять у порівнянний вид. Обсяг продукції варто скорегувати на зміну оптових цін і структурних зрушень, а вартість основних засобів - на коефіцієнт переоцінці.

Для подальшого зростання обсягу виробництва, реалізації продукції та прибутку на підприємстві є значні резерви з боку підвищення ефективності використання виробничих основних засобів за рахунок підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання, мобілізації фінансових ресурсів, які відволікаються у запаси зайвого, непрацюючого устаткування, а також придбання менш коштовного устаткування.

Визначимо вплив факторів на зміну фондовіддачі способом ланцюгових підстановок.

Ф₂₀₀₄ =265* * ** * * =1,47

Ф₂₀₀₅=265** * * * * =1,49

Ф₂₀₀₆=266******=0,48

Проведемо розрахунок умовних результативних показників.

Ф_ум1=266******=1,5

Ф_ум2=266* * ****=2,3

Ф_ум3=266******=1,8

Ф_ум4=266******=2,04

Ф_ум5=266******=4,5

Ф_ум6=266******=5,4

Розрахуємо вплив зміни факторних показників:

1) за рахунок збільшення робочих днів фондовіддача збільшилась на:

?Ф_д = Ф_ум1 - Ф₂₀₀₄= 1,5 - 1,49 = +0,01

2) за рахунок збільшення коефіцієнту змінної роботи обладнання фондовіддача збільшилась:

?Ф_Кзм = Ф_ум2 - Ф_ум1= 2,3 - 1,5 = +0,8

3) за рахунок зміни середньої тривалості однієї зміни фондовіддача зменшилась:

?Ф_Тгод = Ф_ум3 - Ф_ум2= 1,8 - 2,3 = -0,5

4) за рахунок збільшення питомої ваги активної частини основних виробничих засобів відбулося збільшення фондовіддачі на:

?Ф_ОЗакт = Ф_ум4- Ф_ум3= 2,04 - 1,8 = +0,24

5) за рахунок збільшення питомої ваги діючого обладнання фондовіддача збільшилась на:

?Ф_ОЗд = Ф_ум5 - Ф_ум4= 4,5 - 2,04 = +2,46

6) за рахунок зміни середнього випуску продукції за одну машино-годину фондовіддача збільшилась на:

?Ф_Т = Ф_ум6 - Ф_ум5= 5,4 - 4,5= +0,9

7) зміна середньої вартості одиниці обладнання призвела до зміни фондовіддачі на:

?Ф_С = Ф₂₀₀₅ - Ф_ум6= 0,48 - 5,4 = - 4,92

Перевіремо баланс відхилень:

Ф₁ - Ф_{2004 =} ?Ф_д + ?Ф_Кзм+ ?Ф_Тгод+?Ф_Озакт+?Ф_Озд+?Ф_Т+?Ф_С

0,48 - 1,49 = 0,01 +0,8 - 0,5 +0,24 + 2,46 + 0,9 - 4,92

1,01 = 1,01

Таким чином, фактичний аналіз показав, що зменшення фондовіддачі в 2006 році по відношенню до 2005 на суму 5,42 грн. відбулося за рахунок наступних показників:

– зміни середньої тривалості однієї зміни;

– зміни середньої вартості одиниці обладнання,

а збільшення на суму 4,41 грн. за рахунок таких показників:

- збільшення робочих днів;

- збільшення коефіцієнту змінної роботи обладнання;

- збільшення питомої ваги активної частини основних виробничих засобів;

- збільшення питомої ваги діючого обладнання;

-зміни середнього випуску продукції за одну машино-годину.

Проводячи дослідження, необхідно враховувати, що використання основних засобів визнається ефективним, якщо відносний приріст обсягу продукції або прибутку перевищує відносний приріст вартості основних засобів за аналізований період.

Співвідношення темпів приросту вартості основних засобів і темпів приросту обсягів виробництва дозволяє визначити граничний показник фондомісткості, тобто приріст основних засобів на 1 % приросту продукції. Якщо граничний показник фондомісткості менше 1, мають місце підвищення ефективності використання основних засобів та збільшення коефіцієнта використання виробничої потужності.

Збільшення фондовіддачі призводить до відносної економії виробничих основних часобів і збільшення обсягу продукції, що випускається. Відносна економія основних засобів розраховується як різниця між величиною середньорічної вартості основних засобів звітного періоду і середньорічної вартості основних засобів базового (попереднього) року, скоригованої на збільшення обсягу виробництва продукції.

Запропонована методика факторного аналізу показників фондовіддачі у динаміці може слугувати засобом обгрунтування управлінських рішень у сфері управління ресурсами, вкладеними в основні виробничі засоби підприємства, якщо за період, що аналізується, не спостерігається суттєвої зміни матеріалоємності виробленої продукції. Якщо ж такі зміни мали місце у зв'язку з переходом на випуск іншого асортименту продукції, то формулу для аналізу факторів, що впливають на фондовіддачу, обов'язково необхідно доповнити співмножником Км (коефіцієнт співвідношення матеріаломісткості), прийнявши його значення у базовому періоді за 1, а у звітному - відповідно Км 01. У такому разі ланцюгових підстановок буде на одну більше, що дасть змогу відокремити фактор зміни випуску продукції у розрахунку на одну машино-годину на зміну як таку, що характеризує саме зміну продуктивності використання обладнання, і таку, що викликана збільшенням (зменшенням) матеріаломісткості продукції, що з рівнем їх використання не пов'язано.

Вивчивши узагальнюючі показники ефективності використання основних засобів, необхідно провести більш детальний аналіз використання виробничого обладнання. Насамперед, перевіряється забезпеченість підприємства обладнанням, повнота його використання.

Обладнання - найактивніша частина основних засобів. Зростання його питомої ваги вважається прогресивною тенденцією.

Аналіз роботи обладнання базується на системі показників, що характеризують використання його чисельності, часу роботи і потужності.

Розрізняють обладнання наявне і встановлене (здане в експлуатацію), фактично використовуване у виробництві, те, що перебуває в ремонті і в модернізації, та резервне. Найбільшого ефекту досягають, якщо за величиною перші три групи приблизно однакові.

Для оцінки використання наявне обладнання порівнюють з встановленим, а встановлене - з працюючим, тому що не все наявне обладнання може бути встановлено і не все встановлене обладнанн перебуває в експлуатації.

Задача найбільш повного використання обладнання полягає в тому, щоб звести к мінімуму кількість невстановленого обладнання. З цією ціллю необхідно зближення величин, які характеризують кількість наявного, встановленого і працюючого обладнання.

Таблиця 3.4

Аналіз забезпеченості ТЧ-3 обладнанням

Показники	2004	2005	2006	Відхилення
1.Кількість наявного обладнання, од 1.1.Встановлене, од 1.1.1.Діюче, од 1.1.2.Недіюче,од 1.2.Невстановлене, од	1844 1844 1764 80 0	1920 1920 1800 120 11	1681 1681 1570 111 50	+76 +76 +36 +40 +11	-163 -163 -194 -31 +50
2.Коефіцієнти викорис-тання наявного облад-нання -по встановленому -по діючому	1 0,957	1 0,938	1 0,876	0 -0,019	0 -0,081
3.Коефіцієнт викорис-тання встановленого обладнання	0,957	0,938	0,876	-0,019	-0,081

Дані таблиці 3.4 свідчать про те, що на Локомотивному Депо знаходиться 111 од. недіючого обладнання. Це обладнання законсервоване на 3 рока. Діючого обладнання на 163 одиниць менше в порівнянні з 2004 роком.

Для характеристики ступеня залучення обладнання у виробництво розраховують такі показники:

- коефіцієнт використання наявного обладнання:

К_н= Кількість діючого обладнання / кількість наявного обладнання;

- коефіцієнт використання парку встановленого обладнання:

К_у = Кількість діючого обладнання / кількість встановленого обладнання.

Різниця між кількістю наявного і встановленого обладнання, помножена на плановий середньорічний виробіток продукції на одиницю обладнання, - це потенційний резерв зростання виробництва продукції за рахунок збільшення кількості діючого обладнання.

При цьому потенціальний резерв збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення кількості діючого обладнання - це різниця між кількістю наявного та встановленого обладнання, помножена на базовий середньорічний виробіток продукції на одиницю обладнання.

Показники ефективності експлуатації обладнання поділяють на дві групи:

- показники екстенсивного використання (за часом);

- показники інтенсивного використання (за потужністю).

Показники першого типу характеризують роботу обладнання за часом або за кількістю (охопленням); кількість обладнання; відпрацьований час; коефіцієнт змінності роботи устаткування; структура парку машин і обладнання. Показники другого типу пов'язані з його виробітком (випуск продукції за 1 машино-годину), тобто визначають рівень використання потужності обладнання, його продуктивність.

Вихідними даними при аналізі екстенсивного використання обладнання є баланс робочого часу роботи обладнання.

Для характеристики ступеня екстенсивного завантаження обладнання вивчають баланс часу його роботи. До нього входять:

- календарний фонд часу - максимально можливий час роботи обладнання (кількість календарних днів множать на 24 і на кількість одиниць встановленого обладнання);

- режимний фонд часу - (кількість одиниць встановленого обладнання множать на кількість робочих днів звітного періоду на кількість годин щоденної роботи з урахуванням коефіцієнта змінності);

- можливий фонд - відрізняється від режимного часу перебування обладнання в плановому ремонті і в модернізації;

- плановий фонд - час роботи обладнання за планом;

- фактичний фонд відпрацьованого часу за даними обліку.

Порівняння фактичного і планового календарних фондів часу дає змогу встановити ступінь виконання плану введення обладнання в експлуатацію за кількістю і термінами; календарного і режимного - можливості кращого використання обладнання за рахунок підвищення коефіцієнта змінності, а режимного і планового - резерви часу за рахунок скорочення його витрат на ремонт.

Для характеристики використання часу роботи обладнання застосовують такі показники:

- коефіцієнт використання календарного фонду часу;

- коефіцієнт використання режимного фонду часу;

- коефіцієнт використання планового фонду часу;

- коефіцієнт використання можливого фонду часу.

Сукупність фондів часу дає можливість проаналізувати час роботи обладнання. Порівняння календарного і режимного фондів часу дає можливості кращого використання за рахунок підвищення коефіцієнта змінності, а режимного і можливого - за рахунок кращого використання обладнання за рахунок скорочення витрат часу на ремонт в робочий час.

З наведених даних таблиці 3.5 можна зробити висновки, що фактично календарний фонд часу складає 114,33 % до 2003 року і 102,06 % до 2005 року.

Таблиця 3.5

Аналіз використання обладнання за часом в ТЧ-3, тис.машиногод.

Показники	2004 рік	2005 рік	2006 рік	% виконання
1.Календарний фонд	10258	11163	11728	114,33	105,06
2.Режимний фонд	9000	9080	9100	101,11	100,22
3.Можливий фонд	5800	6000	6150	106,03	102,50
4.Плановий фонд	4000	3960	4020	100,50	101,51
5.Фактичний фонд	4020	4000	4400	109,45	110,00
6.Коефіцієнти використання обладнання за часом 6.1. До календарного фонду 6.2. До режимного фонду 6.3. До можливого фонду 6.4 .До планового фонду	0,392 0,446 0,693 1,005	0,358 0,441 0,666 1,01	0,375 0,484 0,715 1,095	95,66 108,52 103,17 108,95	104,75 109,75 107,36 108,42

Різниця між фактичним і плановим календарним фондом часу роботи обладнання є результатом відхилення надлишкового обладнання, яке планувалось продати. Режимний час складає 101,11 % 2003 року і 100,22 % 2005 року. Різний відсоток використання календарного (105,06 %) і режимного (100,22 %) фондів часу роботи обладнання свідчить про те, що фактично кількість робочих днів і коефіцієнт змінності були нижче передбачених планом. Можливий фонд часу склав 106,03 % до 2004 року і 102,50 % до 2005 року. В 2005 році на ремонт обладнання намічалося витратити 3080 тис верстато-годин (9080-6000), а в 2005 році 2950 ти верстато-годин (9100-6150), чи на 130 тис.верстато-годин менше (3080-2950). В 2004 році можливий фонд часу роботи обладнання склав 5800 тис. верстато-годин, а час, який необхідний по виробництву продукції, - 4000. Отже, у підприємства залишається 1800 тис. верстато-годин невикористаного часу (5800-4000), а в 2005 році -2040 тис. верстато-годин, в 2006 - 2130 тис. верстато-годин. Це свідчить про те, що у плані були вкладені позапланові простої обладнання. ТЧ-3 в 2004 році не використало 1780 тис. верстато-годин можливого часу (5800-4020), в 2005 - 2000, а в 2006- 1750.

Таким чином, загальна величина невикористаного і нераціонально використаного машино-часу в 2004 році склала 3580 тис.верстато-годин (1780+1800), в 2005 - 4040, в 2006 - 3880. Це свідчить про упущені можливості для підприємства.

Підприємству необхідно усилити контроль за раціональним використовуванням часу роботи устаткування. Доцільно застосовувати автоматизовані прилади контролю і обліку часу його роботи, що базується на використовуванні обчислювальної техніки.

3.4. Шляхи та резерви підвищення ефективності використання основних засобів на підприємстві

В ході аналізу ефективності використання основних засобів на Локомотивному Депо нами були виявлені такі недоліки:

- зниження фондовіддачі;

- коефіцієнт оновлення нижче коефіціента вибуття;

- нераціональне використання машино-годин.

Поряд з власне обліком, чи не першочерговим є забезпечення оперативного дійового контролю за ефективністю використання активів, праці, формуванням витрат виробництва тощо. Стосовно основних засобів, такий контроль має здійснюватись не тільки за фактами здійснення господарських операцій, але й бути у певній мірі прогнозним. Зокрема, в обліку основних засобів важливе місце займає контроль забезпеченості підприємств основними засобами, оскільки відхилення від оптимального рівня як в одну, так і в іншу сторони спричинює зниження ефективності виробництва. Причому негативний вплив таких відхилень проявляється через зниження ефективності використання основних засобів і за принципом відлуння відбивається на загальній ефективності виробництва.

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів того чи того підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого -- від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання основних фондів підприємства можна умовно поділити на дві групи: 1) збільшення екстенсивного завантаження; 2) підвищення інтенсивного навантаження.

Однак треба наголосити на двох важливих обставинах.

По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин та устаткування обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими обмеженими.

По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями: проте останні порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту.

Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби устаткування нерідко досягає 15--20% загального його парку, а внутрішньозмінні простої становлять 10--15% робочого часу. Це спричиняється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; браком робітників тих чи тих професій; перебоями в забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями, підйомнотранспортними засобами тощо.

Для підприємств ряду галузей індустрії, і передовсім машинобудування, надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7--1,8), то можна буде збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.

Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, яка на промислових підприємствах України є дуже значною (кілька десятків тисяч одиниць), а також виведення з експлуатації зайвого й неефективно використовуваного устаткування та організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунками, здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народного господарства на 10--15 і більше відсотків.

Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання основних фондів має своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Для підтримування порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4--6% і модернізувати 6--8% діючого парку машин, устаткування та інших видів знарядь праці.

До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, належать також запровадження нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертерного методу виплавлення сталі в чорній металургії; використання різних каталізаторів, високих температур і тиску -- у хімічній промисловості; обробка металу тиском, точні методи литва - у машинобудуванні тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття й тиску під колошником домни забезпечує зростання виробництва чавуну майже на третину.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання високопродуктивного автоматизованого устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно й технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20--30%.

Досить істотні резерви ліпшого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів можна реалізувати з допомогою освоєння у стислі строки проектних показників, уведення в дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження кількасот підприємств різних галузей промисловості та будівництва, середній фактичний період освоєння виробничих об'єктів становить 5--6 років. Проте технічно та економічно обгрунтовані розрахунки свідчать про, реальну можливість досягнення проектних показників виробничих об'єктів на підприємствах добувної промисловості за півтора-два роки, а обробної -- за один рік і навіть швидше.

За умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання основних фондів, усього майна підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії становлення й розвитку.

Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньо-економічної діяльності тощо.

Для підвищення ефективності використання основних засобів потрібно провести заміну і модернізацію застарілого обладнання, використовуючи нові види верстатів і машин (автоматичні, напівавтоматичні, а також з програмним управлінням), які забезпечують високу досконалість та економічність технологічних процесів.

На заміну устаткування і створення нових технологій потрібні мільйони доларів. Своїх засобів у підприємств явно недостатньо, тому не обійтися без допомоги інвесторів. З метою підготовки умов взаємодії з інвесторами можна проводити акціонування об'єднань. Підприємства можуть розширювати зовнішньоекономічну діяльність, як найважливіша умова для отримання необхідної валюти. Можлива розробка програми реструктуризації з кінцевою метою створення системи оперативного управління витратами виробництва, що послужить підвищенню конкурентоспроможності і економічної ефективності об'єднання в цілому.

Процес вдосконалення устаткування, що проводиться без відповідного аналізу, створює складнощі для підприємства: чим складнішим є устаткування (в технологічному відношенні), тим вище вірогідність аварії. Ідеалом для підприємства є просте і міцне устаткування, яке проте, відповідатиме технічним потребам дня обумовленим конкуренцією. За умови рівного задоволення споживача більш «продуктивним» буде найпростіше устаткування. Зрозуміло такого роду оцінка ступеня «простоти» устаткування може бути здійснений тільки фахівцями.

Гнучкість - це одне з ключових понять нових технологій виробництва. Нові умови продажів вимушують підприємства часто міняти характеристики вироблюваної продукції, а також проводити обмежене число додаткової продукції. А для цього необхідно перейти від простого устаткування, що спеціалізується на одному типі виробництва, на гнучке устаткування, здатне швидко адаптуватися на випуск іншої продукції.

Гнучкість устаткування може бути визначений за допомогою різних критеріїв:

- по ступеню полівалентності устаткування - по типу устаткування можна сказати чи призначено воно для виконання однієї задачі, або ж програмується на рішення безлічі задач.

- часу переходу - полівалентність машин припускає, що можна швидко переходити на одній машині від однієї операції до іншої, і що час переходу скорочено до мінімуму.

- сегментації устаткування - замість того, щоб мати одне гнучке устаткування що проводить декілька видів продуктів, краще мати дещо виробничих ліній, відповідних кожному виду продукції; і не тільки тому що весь процес стане менш дорогим і більш надійним, але більше стане його гнучкість, тобто устаткування краще підходитиме до об'ємів партій, що замовляються по кожному товару. Крім цього, у випадку якщо відпадає необхідність виробництва якогось товару, то відповідна лінія може бути зупинений, а персонал перейде на інший процес і вигляд діяльності. І, нарешті, якщо в якийсь момент на ринку виникає попит то можна буде організувати виробництво різної продукції одночасно.

- наявність запасних частин устаткування - замість того, щоб мати одне гнучке устаткування що проводить декілька видів продуктів, краще мати дещо виробничих ліній, відповідних кожному виду продукції; і не тільки тому що весь процес стане менш дорогим і більш надійним, але більше стане його гнучкість, тобто устаткування краще підходитиме до об'ємів партій, що замовляються по кожному товару.

- ступені різносторонності персоналу - крім якості підготовки разнопрофильность персоналу складає важливий елемент гнучкості. Саме при цій умові можна замінити одну лінію на іншу, швидко пристосувати устаткування, замінити що вийшов з ладу працівника.

Пониження фондовіддачі в значній мірі відбувається під впливом таких відтворювальних чинників, як дорожчання вартості одиниці потужності, зростання кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт, випередження зростання цін на устаткування над збільшенням його продуктивності, недоліки у використовуванні діючих фондів.

Для підвищення фондовіддачі необхідно, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання її фондоозброєності.

На фондовіддачу впливають такі показники як: кількість відпрацьованих робочих днів в році, коефіцієнт змінної роботи устаткування, середня тривалість однієї зміни, питома вага активної частини основних виробничих засобів, питома вага діючого устаткування, випуск продукції. Тому для підвищення фондовіддачі необхідно збільшити ці показники і зниження вартості одиниці устаткування.

На завершення аналізу підраховують резерви збільшення випуску продукції і фондовіддачі. Ними можуть бути введення в дію невстановленого устаткування, його заміна і модернізація, скорочення цілоденних і внутрішньозмінних простоїв, підвищення коефіцієнта змінності, більш інтенсивне його використовування, упровадження заходів НТП. Невикористані резерви збільшення випуску продукції і фондовіддачі визначаються шляхом факторного аналізу випуску продукції і фондовіддачі.

Резерви збільшення випуску продукції за рахунок введення в дію нового обладнання визначають множенням його додаткової кількості на фактичну величину середньорічного виробітку в звітному періоді або на фактичну величину всіх факторів, які формують її рівень:

Р^ ВП_к = Р^ К*РВ₁ = Р^ К * Д₁ * К_зм1 * Т₁ *ГВ₁.

Р^ ВП_к = 104717 * 50 = 5235850 (тис.грн.).

Скорочення цілоденних простоїв обладнання за рахунок конкретних оргтехзаходів приводять до збільшення середньої кількості відпрацьованих днів кожної його одиниці за рік. Цей приріст необхідно помножити на можливу (прогнозовану) кількість одиниць обладнання і фактичний середньоденний виробіток одиниці у звітному періоді:

Р^ ВП_д = К_м * Р^ Д * ДВ₁ = К_м * Р^ Д * К_зм1 * Т₁ *ГВ₁.

Р^ ВП_д =1800 *265 * 224 =106848 (тис.грн.).

Щоб підрахувати резерв збільшення випуску продукції за рахунок підвищення коефіцієнта змінності внаслідок кращої організації виробництва, необхідно можливий приріст цього коефіцієнта помножити на планову кількість днів роботи всього парку обладнання і на фактичний змінний виробіток (ЗВ):

Р^ ВП_Кзм= К_м * Д_м * Р^ К_зм * ЗВ₁ = К_м * Д_м * Р^ К_зм * Т₁ *ГВ₁.

Р^ ВП_Кзм= 1800*265* 1,8*395 = 339147(тис.грн.).

За рахунок скорочення внутрізмінних простоїв збільшується середня тривалість зміни, а отже, і випуск прдукції. Для визначення величини цього резерву слід плановий приріст середньої тривалості зміни помножити на фактичний рівень середньогодинного виробітку обладнання і на можливу кількість машино-змін (ЗМ_м) (добуток можливої кількості обладнання, можливої кількості відпрацьованих днів одиницею обладнання і можливого коефіцієнта змінності):

Р^ ВП_т= ЗМ_м * Р^ Т * ГВ₁ = К_м * Д_м * Р^ К_ЗМм * Р^ Т * ГВ₁.

Р^ ВП_т= 1800*265*1,8*8*28=192326(тис.грн.).

Для визначення резерву збільшення випуску продукції за рахунок підвищення середньогодинного виробітку обладнання необхідно спочатку виявити можливість зростання випуску продукції шляхом модернізації обладнання, інтенсивнішого його використання, впровадження інноваційних заходів і т.ін. Потім виявлений резерв підвищення середньогодинного виробітку треба помножити на можливу кількість годин роботи обладнання ФРЧ_м (добуток можливої кількості одиниць, кількості днів роботи, коефіцієнта змінності, тривалості зміни):