1

ЗМІСТ

ВСТУП 6

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО

ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

1.1. Сутність основних засобів і завдання їх обліку

1.2. Визнання основних засобів та їх оцінка 10

1.3. Міжнародні стандарти обліку основних засобів 21

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ І ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ 29

2.1. Коротка економічна характеристика ТЧ-3 29

2.2. Первинний облік основних засобів 37

2.3. Синтетичний і аналітичний облік основних засобів 46

2.4. Шляхи вдосконалення обліку основних засобів 56

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ 64

3.1. Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами 64

3.2. Аналіз ефективності використання основних засобів 75

3.3. Шляхи та резерви підвищення ефективності використання основних засобів на підприємстві 90

ВИСНОВКИ 95

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 100

ДОДАТКИ

РЕФЕРАТ

Дипломна робота містить 93 сторінок комп'ютерного тексту, рисунків, таблиць, додатків, 50 джерел.

Об'єктом дослідження є процес обліку основних засобів та аналіз ефективності їх використання.

Мета роботи: розглянути детальну класифікацію і структуру основних засобів, особливості організації аналітичного і синтетичного обліку об'єктів основних засобів, контроль за їх використанням в господарстві, удосконалити систему організації бухгалтерського обліку основних засобів та надати пропозиції щодо підвищення ефективності їх використання.

Особливе місце в дипломній роботі відведено задачам, основним напрямкам і інформаційному забезпеченню аналізу основних фондів, при якому використовуються закони технологічних систем.

Облік основних фондів проводиться по декількох напрямках, що у комплексі дають оцінку структури, динаміки й ефективності використання основних засобів і довгострокових інвестицій. Окрема увага приділена аналізу основних фондів на прикладі Локомотивного Депо. Розраховано показники оцінки ефективності використання основних засобів і зроблено їх факторний аналіз.

Задачи дипломної роботи: розкрити питання придбання, зносу і вибуття основних засобів, розглянути їх в тісному взаємозв'язку з чинним законодавством, а також навести ряд цифрових прикладів по найбільш складним питанням обліку, та бухгалтерські проводки, що відбивають основний набір господарських операций.

ОСНОВНІ ЗАСОБИ, АМОРТИЗАЦІЯ, ФОНДОЄМКІСТЬ, ФОНДОВІДДАЧА, СИСТЕМА КЛАСИФІКАЦІЇ, КАПІТАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку нашої країни одним з найважливіших чинників розвитку економіки, збільшення об'ємів виробництва продукції на промислових підприємствах є забезпеченість їх основними фондами у необхідній кількості і асортименті. Але для вирішення даних задач необхідне не тільки повне забезпечення підприємства технічним потенціалом, тобто основними засобами, але і підвищення ефективності їх використовування.

Економічна політика в України на сучасному етапі спрямована в першу чергу на зміцнення економічних і політичних основ нашої незалежної дер-жави, вдосконалення способу життя. Важливим завданням на цьому шляху є здійснення структурної перебудови економіки на засадах прискорення науково-технічного прогресу, докорінного оновлення виробництва за рахунок впровадження досягнень науки і техніки у технологічні процеси виробництва продукції.

Для успішного функціонування промислових підприємств в умовах рин-кових відносин вирішальне значення має оновлення та ефективність застосування техніки і технології, обліку запасів. Тільки постійне оновлення осно-вних виробничих фондів дасть змогу підприємствам виробляти конкуренто-спроможну продукцію, задовольняти попит, який швидко змінюється, пристосуватися до умов ринкової конкуренції.

Оновлення і вдосконалення обліку може відбуватися шляхом часткового відшкодування зносу основних фондів, заміни морально і фізично спрацьованого виробничого устаткування та застарілих технологій у процесі техніч-ного переозброєння і реконструкції виробництва, створення у необхідних ма-сштабах нових та розширення діючих виробництв на якісно новій основі тощо.

Реформування системи обліку й фінансової звітності , обліку основних за-собів, потрібно як внутрішнім, так і зовнішнім користувачам, є складовою частиною заходів, орієнтованих на введення економічних відносин ринко-вого спрямування.

Проблемам обліку і аналізу основних засобів присвячені роботи таких провідних учених-економістів як Л.А. Богдановская, Г.Г. Віногоров, Е.Е. Ермоловіч, Г.В. Савицкая, К.Ф. Снитко, В.В. Сушкевич, Н.А. Русак. Цими ученими внесений значний внесок теоретичних методичних питань в області обліку і аналізу основних засобів.

Підприємства України є однією з ланок забезпечення Державного бюджету коштами через податки, тому забезпеченість їх відповідними основними фондами є головною передумовою ефективної господарської діяльності - захист економічних інтересів держави, збільшення платежів перерахованих до бюджету.

Відповідно до цього має змінитися роль бухгалтерського обліку, а отже, методологічні та методичні його аспекти потребуватимуть коригування.

Змінюється й цільове призначення бухгалтерського обліку. Він дедалі більше стає складовою управлінської системи підприємств.

Саме цим зумовлена актуальність обраної теми дипломного дослідження, яка потребує детального вивчення, дослідження та аналізу.

Мета дипломної роботи - розглянути детальну класифікацію і структуру основних засобів, особливості організації аналітичного і синтетичного обліку об'єктів основних засобів, контроль за їх використанням в господарстві і розробити пропозиції по вдосконаленню обліку і аналізу основних засобів. Особливе місце в роботі відведено питанням переоцінки основних засобів. Окрема увага приділена бухгалтерській звітності підприємства, пов'язаної з урахуванням основних засобів.

Завдання дипломної роботи:

- розкрити питання придбання, зносу і вибуття основних засобів, розглянути їх в тісному взаємозв'язку з чинним законодавством;

- навести ряд цифрових прикладів по найбільш складним питанням обліку, та бухгалтерські проводки, що відбивають основний набір господарських операцій,

- вдосконалити систему організації бухгалтерського обліку основних фондів;

- визначити недоліки процесу обліку основних засобів та надати пропозиції щодо їх усунення;

- проаналізувати показники стану та ефективності використання основних засобів з метою визначення їх динаміки.

Об'єктом дослідження є процес обліку основних засобів та аналіз ефективності їх використання.

Особливе місце в дипломній роботі відведено задачам, основним напрямкам і інформаційному забезпеченню аналізу основних фондів, при якому використовуються закони технологічних систем.

Облік основних фондів проводиться по декількох напрямках, що у комплексі дають оцінку структури, динаміки й ефективності використання основних засобів і довгострокових інвестицій. Окрема увага приділена аналізу руху основних фондів, що є основним джерелом інформації для оцінки виробничого потенціалу. Приведено показники оцінки ефективності використання основних засобів і факторний аналіз показників основних засобів і, у першу чергу, фондовіддачі.

В дипломній роботі використовувалися методи і прийоми бухгалтерського обліку і аналізу.

Для написання дипломної роботи використовувалися наступні джерела інформації: законодавча та нормативна база, літературні джерела з питань обліку і аналізу основних засобів, річні звіти підприємства та дані первинного обліку підприємства.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ І ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

1.1. Сутність основних засобів і завдання їх обліку

При організації обліку основних засобів в Україні підприємствами, їх об'єднанням, госпрозрахунковим організаціям (окрім банків), представництвам іноземних організацій, які здійснюють діяльність в Україні, а також підприємствам, діяльність яких фінансується за рахунок засобів бюджету, необхідно керуватися такими законодавчими і нормативними документами.

1.Указом Президента України “Про перехід України до загальноприйнятій в міжнародній практиці системи обліку і статистики ” № 303 від 23.05.92 р.

2. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” (затверджено наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.02.2000 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 р. під № 288 / 4509).

3.Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій № 291 від 30.11.99 р.

4. Інструкцією із застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій № 291 від 30.11.99 р. ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.12.99 р. під № 893/4186) [1,с.202].

На виконання Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 року № 1706, та рішення Урядового комітету економічного розвитку від 3 березня 2000 року № 2/3 було затверджено наказом Міністерства фінансів України №92 від 27.04.2000 року Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”.

Положення (стандарт) 7 “Основні засоби” визначає методологічні засади формування в бугалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Норми Положення (стандарту) 7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами усіх форм власності.

Положення (стандарт) 7 не поширюється на відтворювані природні ресурси та операції з основними засобами, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Побудова обліку основних засобів грунтується на їх визнанні та економічній класифікації.

Основні засоби -- це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використовування в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здача в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використовування (експлуатації) яких складає понад один рік (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [2, с.160].

Об'єкт основних засобів - закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.

Група основних засобів - сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Основні засоби підприємств складають основу їх матеріально-технічної бази, зріст і вдосконалення яких є важливою умовою підвищення якості і конкурентоспроможності продукції.

Облік основних засобів здійснюється централізовано в розрізі окремих об'єктів і класифікаційних груп.

До основних засобів відносяться: будівлі, споруди, устаткування, обчислювальна техніка, прилади, транспортні засоби, інструменти, інвентар і інші засоби праці, вартість яких поступово зменшується у зв'язку із зносом; сільськогосподарські машини і знаряддя, робоча і продуктивна худоба, будівельний механізований інструмент і бібліотечні фонди -- незалежно від вартості; капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель (меліоративні, осушні, іригаційні і інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, устаткування і інші об'єкти, що відносяться до основних засобів.

Капітальні вкладення в багаторічні насадження, поліпшення земель включаються до складу основних засобів щорічно в склад витрат, що відносяться до прийнятим в експлуатацію площ, незалежно від ступеня готовності всього комплексу робіт [3,с.153].

Завершені капітальні витрати в арендовані будівлі, споруди, устаткування і інші об'єкти, що відносяться до основних засобів, зараховуються орендарем у власні основні засоби в сумі фактичних витрат, якщо інше не передбачене договором оренди.

Для правильного обліку основних засобів необхідно перш за все їх чітко класифікувати.

Класифікація основних засобів призначена для використовування в автоматизованих системах управління при рішенні наступних задач:

- організації систематичного обліку і звітності в частині основних засобів;

- визначення норм амортизації основних засобів і віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва;

- проведення робіт по перепису, оцінці і переоцінці об'ємів складу і стану основних засобів;

- реалізації комплексу облікових функцій по основних засобах в рамках робіт за державною статистикою;

- здійснення міжнародних зіставлень по структурі і стану основних засобів;

- визначення розрахунків похідних економічних показників, включаючи фондомісткість, фондовіддачу і т.д., а також рекомендованих нормативів проведення капітальних ремонтів основних засобів [1,с.206].

Основні засоби в Україні можна класифікувати (рис.1.1):

а) за функціональним призначенням;

б) за галузевою ознакою;

в) за використанням і приналежностю;

г) за натурально-матеріальним складом .

За функціональним призначенням розрізняють:

- виробничі основні засоби, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будівлі, споруди, силові машини і устаткування, робочі машини і устаткування, і т.п.) і діють у сфері матеріального виробництва;

- невиробничі основні засоби, які не беруть безпосередньої або непрямої участі в процесі виробництва і призначені в основному для задоволення комунальних і культурно-побутових потреб працівників підпри-ємства (будівлі, споруди, устаткування, машини і апарати і ін.) і використовуються в невиробничій сфері. Невиробничі основні засоби представлені будинками культури, спортивними комплексами, дитячими дошккільними закладами, пральнями, лазнями, перукарнями та ін., які є власністю підприємства і використовуються у невиробничій сфері.

За галузевою ознакою основні засоби підрозділяються на промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв'язки і ін.

Наявність тих або інших засобів на конкретному підпри-ємстві пов'язана із напрямком його діяльності, а також і з робо-тою допоміжних і обслуговуючих виробництв [3, с.156].

Велика частина основних засобів відноситься до галузі “Промисловість”. Вона безпосередньо пов'язана з процесом виробництва продукції. Але наявність інших видів господарської діяльності (ведення підсобного сільського господарства, будівельно-монтажних робіт, зміст дитячих установ і ін.) обумовлює необхідність обліку основних засобів, що належать до інших галузей народного господарства (екскаватори, підйомні крани, бульдозери і ін.), які знаходяться на балансі промислового підприємства, але відносяться до галузі “Будівництво”, або підсобного сільського господарства -- до галузі “Сільське господарство” і т.п.

У зв'язку з цим в бухгалтерському обліку основні засоби промислових підприємств підрозділяються на промислово-виробничі, виробничі основні засоби інших галузей народного господарства і невиробничі (непромислові).

До промислово-виробничих основних засобів відносяться: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, робочі машини і устаткування, вимірювальне і регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини і устаткування, транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар і обладнання, господарський інвентар, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, меліорація земель і водоймищ, інші основні засоби.

Невиробничі основні засоби безпосередньо не беруть участь в процесі виробництва. До невиробничих основних засобів відносяться: будівлі і споруди житлово-комунального і побутового призначення, транспортні засоби, устаткування, інструменти і інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних і культурно-побутових потреб населення.

За використанням основні засоби підрозділяються на діючі (всі основні засоби, що використовуються в господарстві), недіючі (основні засоби, що не використовуються в даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємства або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і призначене для заміни об'єктів основних засобів при їх вибутті або ремонті).

Важливе значення в обліку основних засобів має їх розподіл по ознаці приналежності на власні і орендовані. Власні основні засоби являються безпосередньо власністю підприємства і складаються із статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного зносу і амортизації фінансування з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власного прибутку, засобів амортизаційного капіталу, спеціального капіталу і т.п.[1,с.220].

Основні засоби, які використовуються на підприємстві, але не є його власністю, називаються орендованими. Орендовані основні засоби обліковуються у орендодавця на балансовому, а у орендаря на позабалансовому рахунку, тим самим виключається вірогідність подвійного обліку одних і тих же засобів.

По натурально-матеріальному складу основні виробничі засоби підрозділяються на 12 груп:

1. Будівлі.

2. Споруди.

3. Передавальні пристрої.

4. Машини і устаткування, у тому числі: силові, робочі машини і устаткування; вимірювальні прилади і устаткування, лабораторне устаткування; обчислювальна техніка; інші машини і устаткування, у тому числі автоматизоване.

5. Транспортні засоби.

6. Інструменти.

7. Виробничий інвентар і обладнання.

Рис.1.1. Класифікація основних засобів

8. Господарський інвентар.

9. Робоча і продуктивна худоба.

10. Багаторічні насадження.

11. Капітальні витрати на поліпшення земель (без споруд).

12. Інші основні засоби: бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату та ін.[3,с.190].

Підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів.

Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.1.2.1994 р. (із змінами та доповненнями) для податкового обліку передбачено поділ із 01.01.2003 р. основних засобів на слідуючі групи:

- група 1 -- будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального покращення землі;

- група 2 -- автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- група 3 -- будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;

- група 4 -- електронно-обчислговальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі сотові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоційнних товарів (предметів).

Кожному підприємству, яке володіє основними засобами, що належать до різних підгруп, необхідно визначити структуру основних засобів, тобто перелік підгруп, груп, а також відповідних рахунків та субрахунків, які використовуються в обліку [3, с.191].

Характерною особливістю засобів праці є те, що вони не мають тієї загальної взаємозамінності, яка характерна, наприклад, для потенційної робочої сили. Тому їх ефективність різна в галузях, на підприємствах, окремих видах. Ця різниця залежить від кожного конкретного засобу праці, його технічного стану, ступені фізичного і морального зносу.

Промислові підприємства постійно поповнюються новими засобами праці відповідно до вимог, досягнутого рівня технології виробництва, характеру і об'єму продукції, що виготовляється.

Обізнаність про наявність засобів праці і постійний контроль за ефективним їх використовуванням мають велике значення в управлінні виробничою діяльністю кожного підприємства. Цьому повинен сприяти правильно побудований і організований їх облік [2,с.165].

Основні засоби підлягають фізичному і моральному зносу , тобто під впливом фізичних сил, технічних і економічних чинників вони поступово втрачають свої властивості і приходять в непридатність.

Моральний знос обумовлюється двома чинниками: зростанням продуктивності праці і темпами технічного прогресу. Поява досконаліших зразків устаткування і інших видів основних засобів веде до морального зносу діючих основних засобів і зниження продуктивності праці.

Знос під впливом сил природи залежно від дії зовнішніх чинників приводить до передчасного старіння основних засобів.

Правильне визначення ступеня зносу основних засобів має дуже важливе значення для економіки виробництва, для визначення відновної вартості основних засобів і розміру амортизаційних відрахувань.

Фізичний знос може бути визначений відповідно до термінів служби основних засобів за допомогою формули:

І = Т _ф / Т _н Ч 100, (1.1)

де І - знос (%);

Т _ф - фактичний термін служби (років);

Т _н - термін служби по встановленій нормі (амортизаційний період) (років).

Але найбільш правильно фізичний знос можна визначити шляхом обстеження технічного стану об'єкту в натурі (вузлів, частин і об'єкту в цілому). Доцільно також визначати ступінь зносу по термінах служби. Фізичний знос частково можна відновити, провівши ремонт, реконструкцію і модернізацію основних засобів, але з часом витрати на ремонт не окупаються, що призводить до недоцільність їх експлуатації.

Фізичний і моральний знос основних засобів впливає на зменшення їх відновної вартості [1,с.240].

Оскільки необоротні активи приносять підприємству економічні вигоди протягом кількох років, необхідно розподіляти вартість цих активів між звітними періодами для забезпечення відповідності доходів і витрат. Це досягається шляхом амортизації.

Амортизація - це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання. Слово амортизація походить від слова amortisation - сплата боргів.

Вартістю, яка амортизується, є первісна (або переоцінена) вартість не-оборотних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

У свою чергу, ліквідаційною вартістю є сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від продажу (ліквідації) об'єкта після закінчення строку його корисного використання (експлуатації), за вира-хуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Строком корисного використання (експлуатації) є період часу, упро-довж якого підприємство передбачає використовувати відповідний об'єкт, або кількість одиниць продукції (послуг), яку підприємство очікує отримати від його використання.

Строк корисного використання об'єкта (експлуатації) визначає саме підприєм-ство з урахуванням таких чинників:

- очікувана потужність або продуктивність об'єкта;

- строк корисного використання подібних активів;

- очікуваний фізичний знос;

- моральний знос (унаслідок технічного прогресу або зміни попиту на про-дукцію);

- правові або інші обмеження щодо використання об'єкта (наприклад, строк ;

- оренди, передбачений угодою, або законодавство, що визначає граничний строк безпечної експлуатації певних об'єктів, тощо) [6, с.119].

Метод амортизації необоротних активів обирається підприємством само-стійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання та норм П(С)БО 7 і 8.

Для нарахування амортизації основних засобів можуть бути застосовані такі методи:

а) прямолінійний;

б) зменшення залишкової вартості;

в) прискореного зменшення залишкової вартості;

г) кумулятивний;

д) виробничий.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використовування.

Метод амортизації об'єкту основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використовування. Нарахування амортизації по новому методу починається з місяця, наступного за місяцем ухвалення рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства в звітному році.

Місячна норма амортизації при застосуванні методу залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного і кумулятивного визначається розподілом річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використовування.

Нарахування амортизації припиняється починаючи з місяцем, наступним за місяцем вибуття об'єкту основних засобів.

Завдання бухгалтерського обліку основних засобів [6, с.120].

Бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечувати:

- контороль за збереженням основних засобів;

- своєчасне правильне документальне відображення в регістрах обліку надходження основних засобів, їх внутрішнього переміщення (із цеха в цех, з складу на склад, із віддела у віддел і т.п.); ефективне використання, вибуття (ліквідація, реалізація, безоплатна передача);

- правильне і своєчасне (щомісячне) обчислення та відображення в обліку зносу, амортизації основних засобів;

- відображення в обліку витрат на ремонт основних засобів;

- контроль за ефективністю використання основних засобів;

- визначення результатів від реалізації об'єктів основних засобів або їх ліквідації, а також втрат від списування не повністю амортизованих об'єктів основних засобів;

- отримання документально обгрунтованих даних про наявність та рух основних засобів за місцями їх експлуатації, а також в розрізі осіб, відповідальних за їх збереженням;

- виявлення надлишкових і морально застарілих основних засобів.

Окрім цього, бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечити контроль за ефективним використовуванням виробничих площ, устаткування, машин, транспортних засобів і інших засобів праці.

1.2. Визнання основних засобів та їх оцінка

В залежності від характеру стану основних засобів, часу оцінки розрізняють наступні види вартості основних засобів у відповідності до П(С)БУ 7 “Основні засоби ” :

- первісна;

- переоцінена (відновлювальна);

- ліквідаційна;

- справедлива;

- вартість, яка амортизується;

- залишкова.

Первісна вартість -- історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів [2,с.184].

Переоцінена вартість -- вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Залишкова вартість - різниця між первісною (переоціненою) вартістю і сумою зносу основних засобів.

Справедлива вартість - ринкова вартість, яка встановлена шляхом експертної оцінки, яку, як правило, визначають професійні оцінювачі.

Вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість -- сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажею (ліквідацією).

Залишкова вартість основних засобів, поряд із первісною, знаходить своє відображення у балансі підприємства. Натомість у валюту (підсумок) балансу включається лише їх залишкова вартість. Залишкова вартість об'єктів постійно зменшується внаслідок їх зносу.

Балансова вартість у відповідності до П(С)БУ 7 “ Основні засоби” - це сума, по якій актив включається у баланс після вирахування суми нарахованого зносу.

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:

- суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам завиконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємством);

- витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

- витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу [2, с.185].

Первісна вартість об'єктів основних засобів, зобов'язання за які визначені загальною сумою, визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об'єкта основних засобів.

Зміна первісної вартості основних засобів допускається тільки у випадках:

- реконструкції, добудування, дообладнування, технічного переоснащення й інших видів поліпшення основних засобів, що приводять до збільшення майбутніх економічних вигод від їхнього використання;

- переоцінки (індексації) балансової вартості основних засобів;

- часткової ліквідації відповідних об'єктів.

У процесі експлуатації основні засоби, як відомо, поступово зношуються (фізично, морально), унаслідок чого їхня первісна вартість зменшується. Первісна вартість основних засобів за винятком суми зносу називається залишковою вартістю. Вона є показником реальної вартості основних засобів на звітну дату.

У бухгалтерському балансі окремими статтями показують первісну вартість основних засобів, суму зносу і залишкову вартість. У підсумок балансу основні засоби включаються по залишковій їх вартості [2,с.186].

Під відбудовною вартістю основних засобів розуміють вартість їхнього відтворення (спорудження, виготовлення, придбання) у сучасних умовах, при сучасному рівні сформованих цін, норм і розцінок.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Первісна вартість об'єктів, переведених до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо дорівнює її собівартості, яка визначається згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 9 “Запаси” та 16 “Витрати”.

Первісна вартість об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об'єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об'єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є справедлива вартість переданого об'єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду.

Первісна вартість об'єкта основних засобів, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об'єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісне очікуваних від використання об'єкта. Первісна вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів [3, с.231].

Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об'єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об'єкта.

Звідси переоцінену первісну вартість основних засобів (ППВ_о.з.) можна визначити за формулою:

ППВ_о.з. = ПВ * И_п , (1.1)

де ПВ - первісна вартість об'єкта основних засобів;

И_п - індекс переоцінки об'єкта основних засобів.

Переоцінена сума зносу об'єкта основних засобів ( П ? И_о.з.) :

П ? И_о.з. = ? И * И_п, (1.2)

де ? И - сума зносу об'єкта основних засобів.

Індекс переоцінки об'єкта основних засобів (И_п):

И_п = СВ / І, (1.3)

де СВ - справедлива вартість об'єкта основних засобів;

І - знос об'єкта основних засобів.

Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів заносяться до регістрів їх аналітичного обліку [1,с.234].

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки -- до складу витрат, крім випадків:

- у разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) дооцінки об'єкта основних засобів) перевищення суми попередніх уцінок об'єкта і втрат від зменшення його корисності над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості цього об'єкта і відновлення його корисності, сума чергової (останньої) дооцінки, але не більше зазначеного перевищення включається до складу доходів звітного періоду, а різниця (якщо сума чергової (останньої) дооцінки більше зазначеного перевищення) спрямовується на збільшення іншого додаткового капіталу;

- у разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) уцінки об'єкта основних засобів) перевищення суми попередніх дооцінок об'єкта і відновлення його корисності над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта і втрат від зменшення його корисності сума чергової (останньої) уцінки, але не більше зазначеного перевищення спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу, а різниця (якщо сума чергової (останньої) уцінки більше зазначеного перевищення) включається до витрат звітного періоду.

При вибутті об'єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта основних засобів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

1.3. Міжнародні стандарти обліку основних засобів

Порядок визнання, оцінки основних засобів, нарахування їх амортизації, списання з балансу та розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначається МСБО 16 “Основні засоби”. Він виданий 1982 р. під назвою “Облік основних засобів” та двічі переглядався потім. Перший перегляд здійснено 1993 р. Він був пов'язаний переважно із введенням правил амортизації основних засобів до нього. У результаті положення МСБО 4 “Облік амортизації” вже не поширюються на основні засоби [8, с.153].

1997 та 1998 рр. деякі положення МСБО 16 було переглянуто у зв'язку із затвердженням МСБО 1 “Подання фінансових звітів”, МСБО 36 “Зменшення корисності активів” та МСБО 37 “Забезпечення, непередбачені зобов'язання та непередбачені активи”. Останні зміни набрали чинності з 1 липня 1999 р.

Згідно з МСБО 16 основні засоби -- це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей та які, як очікується, використовуватимуться протягом більш ніж одного року (або операційного циклу).

МСБО 16 поширюється на всі види активів, які відповідають цьому визначенню, крім біологічних активів, пов'язаних з сільськогосподарською діяльністю та прав на корисні копалини, розвідування та видобування корисних копалин, нафти, природного газу та подібних невідтворюваних ресурсів.

Основні засоби визнаються, тобто відображуються, в балансі підприємства, якщо відповідають загальним критеріям визнання активів, а саме:

а) існує ймовірність, що підприємство отримає в майбутньому економічні

вигоди, пов'язані з використанням цього активу;

б) його оцінка може бути достовірно визначена.

Упевненість у тому, що об'єкт основних засобів відповідає першому критерію, грунтується на наявності підтвердження, що всі ризики та винагороди, пов'язані з його використанням, вже перейшли до підприємства.

Слід мати на увазі, що в деяких випадках основні засоби безпосередньо не збільшують економічні вигоди, але можуть бути потрібні для забезпечення отримання майбутніх економічних вигод від інших активів. Прикладом є основні засоби, придбані для охорони довкілля або з метою безпеки.

Другий критерій у більшості випадків зумовлюється наявністю інформації про витрати на придбання або виробництво об'єкта.

Важливим питанням визнання основних засобів є визначення складу об'єкта їх.

Передусім слід поділити активи на такі, що підлягають амортизації, та активи, за якими амортизація не нараховується Наприклад, якщо земля та будівля придбані разом, їх потрібно виділяти в окремі об'єкти основних засобів, оскільки земля не підлягає амортизації.

Доцільно також окремо вести облік окремих компонентів основних засобів, які мають різні терміни корисної експлуатації або різними способами забезпечують вигоди для підприємства. Наприклад, літак та його двигуни часто розглядають як окремі об'єкти основних засобів.

При цьому доцільно об'єднувати в один об'єкт групу однорідних основних засобів, які надійшли одночасно та мають однаковий термін корисної експлуатації.

Прикладом таких об'єктів є інвентар та оргтехніка.

Крім того, в разі, коли запасні частини та допоміжне обладнання можуть бути використані лише разом з об'єктом основних засобів, вони також розглядаються як основні засоби, тобто включаються до складу відповідного об'єкта [8,с.154].

Розглядаючи питання щодо визнання основних засобів, слід пам'ятати, що МСБО не застосовуються до несуттєвих статей (сум). Через це в МСБО не зустрічається поняття “малоцінні та швидкозношувані предмети”.

Об'єкти, які відповідають визначенню основних засобів, але мають незначну вартість, звичайно списують на витрати в момент їх придбання. При цьому рішення щодо межі суттєвості вартості для підприємства приймає його керівництво.

МСБО 16 не містить вимоги щодо класифікації основних засобів, але передбачає їх розподіл на класи.

Клас основних засобів -- це група об'єктів, однакових за характером і способом використання у діяльності підприємства.

Прикладами окремих класів основних засобів є такі:

- земля;

- літаки;

- будівлі;

- автотранспорт;

- машини та устаткування;

- меблі та приладдя;

- кораблі;

- офісне обладнання.

Первісною оцінкою основних засобів є собівартість їх придбання або створення, яку часто називають первісною вартістю.

Собівартість основних засобів -- це сплачена сума грошових коштів або їх еквівалентів, або справедлива вартість іншої форми компенсації (інших активів або зобов'язань), наданої для отримання активу на момент його придбання або створення [8,с.154].

Собівартість об'єкта основних засобів включає купівельну ціну (в тому числі ввізне мито та безповоротні податки) та витрати, що безпосередньо пов'язані з приведенням цього об'єкта в робочий стан (стан, який дає можливість використовувати його за прямим призначенням), а саме на:

- підготовку будівельного майданчика;

- доставку та розвантаження;

- установку та налагодження;

- ліцензії та державну реєстрацію;

- гонорари, сплачені фахівцям (архітекторам, юристам та ін.);

- інші витрати.

При визначенні собівартості основних засобів з ціни їх придбання вираховують будь-які торговельні знижки [8,с.155].

Собівартість придбання основних засобів звичайно не включає:

а) адміністративні та інші загальні накладні витрати (якщо вони безпосередньо не пов'язані з придбанням активу та приведенням його в робочий стан);

б) підготовчі та інші витрати, здійснені перед початком виробництва (якщо вони не є необхідними для приведення активу в робочий стан);

в) початкові операційні збитки, понесені переддосягненням активом планової продуктивності.

Коли сплата за придбаний об'єкт основних засобів відкладена на термін, довший від звичайного терміну кредиту, вартістю такого об'єкта є грошовий еквівалент ціни, а різниця між цією сумою і загальними виплатами визнається як витрати на сплату відсотків за період кредиту, якщо їх не капіталізують згідно з МСБО 23 “Витрати на відсотки”.

Витрати, пов'язані з придбанням земельної ділянки, можуть включати чисті витрати на знесення будівель або споруд, розташованих на цій ділянці.

У разі, якщо об'єкт основних засобів придбано в результаті обміну або часткового обміну на інші активи, його оцінка залежить від того, чи існував обмін подібними або неподібними активами.

Подібними вважають об'єкти основних засобів, які відповідають двом критеріям:

а) виконують подібну функцію в такому самому виді діяльності;

б) мають подібну справедливу вартість.

Об'єкт основних засобів, отриманий у результаті обміну на неподібний об'єкт основних засобів або інший актив, оцінюють за справедливою вартістю відданого активу, скоригованою на будь-яку суму грошових коштів та їх еквівалентів, які надійшли або були сплачені в процесі цієї операції.

Фінансовий результат такої операції визначають як різницю між справедливою і балансовою вартістю відданого активу та відображують у Звіті про прибутки та збитки.

У разі, коли один об'єкт основних засобів обмінюється на подібний (або на частку капіталу в подібному об'єкті), собівартістю отриманого об'єкта є балансова вартість відданого об'єкта. При цьому не виникають прибутки або збитки внаслідок обміну [8,с.156].

При обміні подібних об'єктів справедлива вартість отриманого активу може свідчити про зменшення корисності активу, що був відданий. У цьому випадку балансова вартість активу, що був відданий, частково списується, а списана сума приписується отриманому активу.

В узагальненому вигляді підхід до визначення оцінки основних засобів, отриманих в обмін на інші активи, показано на рис.1.2.

Рис.1.2. Оцінка основних засобів, отриманих в обмін на інші активи

Практична проблема виникає, коли при обміні подібними об'єктами основних засобів підприємство сплачує або отримує певну суму грошових коштів або їх еквівалентів. Така доплата фактично свідчить про те, що об'єкти мають різну справедливу вартість, тому цей обмін слід розглядати та відображувати в обліку як обмін неподібними активами. Проте на практиці доплату, яка не перевищує 10 відсотків справедливої вартості об'єкта основних засобів, звичайно не вважають суттєвою. Це дає можливість припустити, що в такій ситуації об'єкти мають однакову справедливу вартість, а операцію можна відобразити як обмін подібних основних засобів.

Оцінка основних засобів, створених власними силами, здійснюється з дотриманням тих самих загальних принципів, що й оцінка придбаних основних засобів [8,с.157].

Якщо об'єкт основних засобів виготовлено власними силами; а підприємство також виготовляє подібні активи (продукцію) для реалізації, собівартість такого об'єкта визначається відповідно до положень МСБО 2 “Запаси”. Тому надзвичайно високі суми відходів матеріалів, праці чи інших ресурсів, понесені при виробництві створюваного власними силами активу, не включаються до собівартості активу.

Надходження основних засобів, виготовлених власними силами, відображують в обліку записом:

Д-т рахунку “Основні засоби “

К-т рахунку “Виробництво” або рахунку “Готова продукція”.

Собівартість об'єктів, збудованих власними силами, звичайно включає:

- вартість робіт, виконаних субпідрядниками;

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- накладні витрати, безпосередньо пов'язані з будівництвом активу;

- вартість ліцензії (або дозволу) на будівництво;

- оплату фахових послуг (архітекторів, юристів тощо).

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ І ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ЛОКОМОТИВНОМУ ДЕПО

2.1. Коротка економічна характеристика ТЧ-3

Повна офіційна назва підприємства - Мелітопольське Локомотивне Депо. Скорочена назва підприємства ТЧ-3, яке знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, індекс 72304, вул. Лінейна, 42. Локомотивне Депо засвідчено розпорядженням начальника територіального управління адміністрації м. Мелітополя по Запорізькому адміністративному округу від 2 липня 1952 року.

Форма власності - державне підприємство.

Локомотивне Депо є юридичною особою від дня його державної реєстрації, майно підприємства складається з основних засобів та обігових коштів, має са-мостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку.

Орган державного управління - Міністерство транспорту України. Вищим органом управління на Локомотивному Депо є вибраний начальник . До органів управління належать правління та ревізійна комісія.

Локомотивне Депо має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням. Особливості структури управління детермінується багатьма технічними, економічними, соціальними факторами та іншими. Структура управління залежить від обсягу управлінського впливу. Організаційна структура підприємства визначається кількістю внутрішньовиробничих одиниць відділків, галузей, бригад. Розміри цих підрозділів характеризується натуральними показниками і кількістю працездатних чоловіків, земельної площі, або вихід продукції в натуральному та вартісному виразі. Структура управління підприємством характеризується сукупністю органів управління, галузей і підрозділами. У процесі аналізу виявляється чи дійсна на підприємстві структура управління його умовами, розмірами, спеціалізації, підрозділів, населених пунктів, наявністю зв'язку, стану доріг.

В бухгалтерії здійснюється розподіл облікової роботи за функціональними відділами і за конкретними виконавцями. При функціональній структурі підрозділи бухгалтерії створюються за ділянками облікової роботи. Функціональний розподіл робіт дозволяє мати повне уявлення про хід облікових робіт, наближує до об'єктів, що обліковуються, створює умови для повного та рівномірного завантаження кожного облікового працівника.

Фінансові ресурси Локомотивного Депо формуються за рахунок:

- доходу від надання послуг та інших внесків;

- кредитів банків та інших кредиторів, в т.ч. іноземних інших надходжень, не заборонених законодавством (безоплатні або благочинні внески, пожертвування, в т.ч. іноземні , тощо).

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійне вибирає форми його організації:

- введення в штат підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

- ведення на договірних основах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

- використання послуг фахівця з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

- самостійне ведення бухгалтерського обліку і складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.

Локомотивне Депо діє на основі статуту. Статут є основним правовим документом, що регулює його діяльність. Статут визначає вид діяльності підприємства, його статус, статутний фонд, процес розділення прибутку, регулює зовнішньоекономічну і соціальну діяльність, правила обліку і звітності перед державними органами. А так само правила припинення діяльності підприємства.

Відповідно до статуту, головною метою Локомотивного Депо є надання послуг підприємствам залізничного транспорту, впровадження прогресивної технології, підвищення продуктивності праці. Предметом діяльності Локомотивного Депо є ремонт і технічне обслуговування залізничого транспорту. Локомотивне Депо може здійснювати і іншу не заборонену чинним законодавством діяльність по виробництву товарів, наданню послуг, вчиненню дій з цінними паперами, валютою та іншими цінностями по Україні та з іншими державами.

В статуті затверджено, що Локомотивне Депо займається таким видом діяльності : основна діяльність підприємств залізничного транспорту. У своїй діяльності об'єднання керується Цивільним кодексом України, Законом України “Про державну власність” від 7 лютого 1991, іншими нормативними актами.

Таблиця 2.1

Показники діяльності Локомотивного Депо

Показник	2004 рік	2005 рік	2006 рік	Відхилення 2006 у %
				до 2004	до 2005
Дохід/збиток, тис.грн	8878,8	689,3	-3015,3	-34	-437
Рентабельність	0,08	0,006	-0,02	-25	-333
Валовий дохід/збиток, тис.грн.	10126,5	2140,4	-1239,8	-12,2	-58
Витрати (операційні), тис.грн Чистий дохід від реалізації продукції, тис.грн	95329,8 104717,4	111291,4 111463,3	148259,4 144719,6	155,5 138,2	133,2 129,8
Середньорічна чисельність робітників, чол.	1520	1514	1500	98,7	99,1
Вартість основних виробничих фондів, тис.грн.	171605,4	167298,8	184255,8	107,4	110,1

За даними табл.2.1 можна зробити наступні висновки: підприємство на сьогоднішній день є збитковим, дохід зменшився на 34 % у порівнянні з 2004 роком, рентабельність зменшилась на 25 %, а валовий дохід на 12,2 %, так як операційні витрати збільшились на 55,5 %.

Вартість основних фондів зросла у 1,1 рази, що свідчить про ріст підприємства. Натомість чисельність зменшилась на 1%, що може свідчити про менш ефективне використання трудових ресурсів у господарстві.

Метою даного підприємства є отримання прибутку від надання послуг підприємствам залізничного транспорту. Підприємство здійснює свою діяльність на основі державногофінансування і господарського розрахунку. Для організації діяльності підприємства велике значення має його організаційна структура. Під організаційною структурою підприємства розуміють його організаційну побудову, що відображає сукупність взаємозв'язків різних підрозділів, підлеглих досягненню певної мети - збільшенню виробництва продукції, наданню якісних послуг (рис.2.1).