Особливості організації обліку оплати праці на сільськогосподарському підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Праця є необхідною складовою частиною процесу виробництва, споживання та розподілу створеного продукту. Участь працюючих в частці знов створеному матеріальному та духовному базі висловлюється у вигляді заробітної плати, яка повинна відповідати кількості та якості затраченої ними праці.

Заробітна плата - є важливішим засобом підвищення зацікавленості працюючих у результатах своєї праці, її продуктивності, збільшення обсягів виробленої продукції, поліпшення її якості та асортименту. Збільшення ефективності суспільної продуктивності обумовлено, на сам перед, збільшенням виробництва та поліпшенням якості роботи. В умовах переходу нашої економіки на ринковий механізм функціонування важливішими задачами є прискорення науково-технічного прогресу, зниження витрат живої праці, механізація трудомістких робіт, поліпшення використання трудових ресурсів, зменшення збитків робочого часу. Підприємство самостійно, але відповідно до законодавства, установлює штатний розклад, форми і системи оплати праці, преміювання.

Організація праці і заробітної плати - один із найважливіших і складних ділянок роботи, що потребують точних і оперативних даних, у яких відбивається зміна чисельності робітників, витрати робочого часу, категорії робітників, виробничих витрат. Організація праці і заробітної плати займає одне з центральних місць у всій системі урахування на підприємстві. Заробітна плата є основним джерелом прибутків робітників фірми, підприємства. Трудові прибутки робітника визначаються його особистим трудовим внеском з урахуванням кінцевих результатів діяльності підприємства або фірми. Вони регулюються податками і максимальними розмірами не обмежуються. Мінімальний розмір оплати праці встановлюється законодавством. Необхідно створювати економічно достовірну та обгрунтовану інформацію про виконання нормативів та динаміки показників про працю, стеження за дотриманням співвідношення росту продуктивності праці та заробітної плати, за зменшенням невиробничих витрат скритих та явних збитків робочого часу, стимулювання праці на підприємстві. На основі цієї інформації здійснюється контроль за виконанням робочого часу на підприємстві, впровадження прогресивних методів праці, дотриманням правильного співвідношення між ростом продуктивності праці та заробітної плати. На підприємстві облік чисельності робітників та службовців, їх заробітної плати є документальним, достовірним та однаковим у всіх галузях господарювання. Робітники реалізують право на працю шляхом заключення трудового договору на підприємстві у відповідності з Законом України конкретизуючи права та обов'язки робітників, а також оплата за працю, відрахування у фонди, розрахунок прибуткового податку. У зв'язку з цим на підприємстві організується оперативний та бухгалтерський облік праці та її оплата. Для того, щоб виконувати задачі, які стоять перед обліком, на підприємстві створені: - контроль за чисельністю персоналу та використанням робочого часу; - правильність документального оформлення виробки робочих та службовців; - своєчасне нарахування заробітної плати та допомог, а також їх видача; - своєчасне утримання сум податків та перерахування їх до бюджету; - розподіл заробітної плати по об'єктах калькулювання; - планування звітів про працю.

На сьогоднішній день зміни, які вносяться державою щодо нарахування заробітної плати, також зміни у соціальному страхуванні робітників і пояснюють актуальність обраної теми.

Мета курсової роботи полягає у вивченні методики організації обліку праці на ФГ «Лідер», її оплати та соціального страхування персоналу.

Основним завданням курсової роботи є теоретичне обґрунтування організації обліку праці, її оплати та соціального страхування персоналу на підприємстві.

1. Сутність і значення організації обліку на підприємстві сільськогосподарської галузі

Сільськогосподарське виробництво посідає провідне місце серед інших галузей агропромислового комплексу України. Головною метою діяльності сільськогосподарського підприємства «Лідер» є забезпечення постійно зростаючих потреб населення у продуктах харчування і промисловості у сировині, що потребує постійного нарощення обсягів виробництва. Показники розвитку сільського господарства в розвинутих країнах світу свідчить про суттєве підвищення його продуктивності через впровадження новітніх технологій і зменшення зайнятості в галузі, проте в Україні сільське господарство більше ніж десять років переживає кризу, яка постійно поглиблюється. Сільське господарство в сучасних умовах вважається пріоритетною галуззю економіки країни, оскільки воно:

- визначає розмір та якість споживання населенням продовольчих товарів, а тому формує продовольчу незалежність та стабільність господарського механізму в державі;

- забезпечує розвиток інших галузей економіки шляхом збільшення випуску засобів виробництва та формування платоспроможного попиту на них;

- впливає на зовнішні відносини між державами через здійснення експорту-імпорту сільськогосподарської продукції та сировини;

- забезпечує фінансові потоки в державі та створення валового внутрішнього продукту;

- формує ринок праці шляхом створення нових робочих місць, а тому регулює зайнятість та якість життя населення;

- сприяє розвитку інфраструктури сільських територій та забезпечує стабільність демографічної ситуації в сільських регіонах;

- забезпечує контроль над оптимальним використанням природних ресурсів, за збереженням навколишнього середовища.

Провідне значення в управлінні сільськогосподарським підприємством належить бухгалтерському обліку, який покликаний створити умови управлінцям всіх рівнів для забезпечення належного контролю здійснених господарських операцій, не тільки оперативно реагуючи на зміни, що відбуваються на самому підприємстві, а й передбачати на перспективу та уникати небажаних ситуацій, пов'язаних зі змінами в зовнішньому середовищі [11, с. 98].

Організація бухгалтерського обліку залежить від багатьох факторів: технологічного процесу на підприємстві; складу та обсягу відомостей, необхідних для управління господарськими процесами; нормативно-правових актів, що регулюють бухгалтерський облік; принципів матеріальної відповідальності; структури бухгалтерського апарату та розподілу обов'язків між працівниками; документообігу; форми ведення бухгалтерського обліку; наукової організації праці.

Процес організації бухгалтерського обліку передбачає вибір, впорядкування, встановлення зв'язку та об'єднання в часі й просторі необхідних складових. Таке розуміння є основою для пояснення організації бухгалтерського обліку як цілеспрямованого об'єднання, встановлення зв'язків, складових, які забезпечують виконання бухгалтерським обліком своїх завдань.

У цілому організацію бухгалтерського обліку визначають як:

=> сукупність способів створення та впорядкування системи бухгалтерського обліку для забезпечення її функціонування з урахуванням особливостей суб'єкта господарювання;

=> систему умов та елементів побудови облікового процесу для отримання достовірної і своєчасної інформації про господарську діяльність підприємства та здійснення контролю за раціональним використанням майна власника;

=> науково обґрунтовану сукупність умов, які забезпечують найбільш економне та раціональне здійснення збору, обробки та зберігання бухгалтерської інформації для оперативного контролю за правильним використанням майна підприємства та надання користувачам неупередженої фінансової звітності.

У широкому розумінні організація бухгалтерського обліку є упорядкуванням всіх елементів системи бухгалтерського обліку, налагодженням і удосконаленням його процесу.

Організація бухгалтерського обліку - це сукупність заходів власника
(керівника) підприємства, які мають цілеспрямований характер щодо
створення, забезпечення, постійного впорядкування і вдосконалення
функціонування системи бухгалтерського обліку та здійснення його процесу
на підприємстві [12, с. 72].

Організація бухгалтерського обліку призначена забезпечувати функціонування складної системи відображення й пізнання господарських процесів, а виступаючи передусім в якості методичної бази забезпечує отримання, відображення і застосування принципів, форм і способів побудови процесу бухгалтерського обліку.

2. Нормативно-правове регулювання організації обліку оплати праці персоналу підприємства

Оплата праці працівників фермерського господарства «Лідер» здійснюється на підставі законодавчих, нормативних актів України і колективних договорів. Обсяги витрат на оплату праці працівників визначаються власником підприємства виходячи з обсягу очікуваного доходу і пов'язаного з ним обсягу робіт, включаючи адміністративно-управлінські роботи, кількості працівників, необхідних для виконання цих робіт, їх кваліфікації, враховуючи при цьому мінімальні норми і гарантії, встановлені державою.

Основним законодавчим актом є Конституція України, на якій базується все законодавство, у тому числі і законодавство про працю.

Для регулювання питань оплати праці використовують наступні закони, нормативні акти, Постанови Кабінету Міністрів України, інструкції, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Закон України «Про оплату праці», який введено в дію з 1 травня 1995 року.

Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами всіх форм власності та господарювання, і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати.

В цьому законі даються визначення «заробітна плата», «основна заробітна плата», «додаткова заробітна плата».

Визначається мінімальна заробітна плата, законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральним узгодженням.

Джерелом коштів на оплату праці працівників підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.

За порушення законодавства про оплату праці винні особи притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством [9].

Постановою Кабінету Міністрів України №348 від 16.05.95.

Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках:

а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки;

б) надання працівникам творчої відпустки;

в) виконання працівниками державних і громадянських обов'язків у робочий час;

г) переведення працівників на іншу, легшу нижче оплачувану роботу за станом здоров'я;

д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу, легшу роботу;

е) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини;

є) виплати вихідної допомоги, збереження середньої заробітної прати вивільненим працівникам на встановлений чинним законодавством період їх працевлаштування;

ж) службових відряджень;

з) направлення працівників на обстеження до медичних закладів;

і) звільнення працівників - донорів від роботи;

ї) залучення працівників до виконання військових обов'язків;

й) тимчасового переведення працівників у разі виробничої потреби на іншу, нижче оплачувану роботу;

к) забезпечення допомогою у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та допомогою по вагітності і пологах;

л) вимушеного прогулу;

м) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і забезпечення допомогою у зв `язку з тимчасовою непрацездатністю або по вагітності та пологах середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число робочих днів (годин).

У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі. організації відповідно до актів законодавства. а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, або періоді тимчасової непрацездатності, відпустки по вагітності та пологах заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати та забезпечення допомогою у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю проводиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Інструкція зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затверджена наказом Міністру України №171 від 07.07.95 за погодженням Мінекономіки України, Мінпраці України, Мінфіном України.

Закон України «Про відпустки».

Вводиться в дію Постановою Верховної Ради №505/96-ВР від 15.11.96 р. з 1 січня 1997 року, статті 7, 8 і частину першу статті 10 - з 1 січня 1998 року.

Цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи [2, 9].

У статтях 43-46 Конституції України сказано, що кожен має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на безпечні і здорові умови праці і на заробітну плату, причому не нижче встановленого мінімуму. Цікаве те, що кожен громадянин має право на своєчасне отримання винагороди за свою працю, і це його право захищається законодавством. Держава при цьому повинна створювати умови, необхідні громадянинові для повної реалізації своїх прав.

Основними законодавчими і нормативно-правовими документами щодо встановлення мінімального розміру заробітної плати є:

· Закон «Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік» від 25.12.98 р. №366-XIV;

· Постанова Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статті 2 Закону України «Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік» у бюджетних установах, організаціях, апараті органів виконавчої влади, прокуратури, судів та інших органів» від 29.01.99 р. №106.

Що стосується змісту терміна «мінімальна заробітна плата», то визначення цього дуже важливого терміна (особливо для бухгалтерів) подано у статті 3 Закону «Про оплату праці» від 24.03.95 р. №108/95-ВР [1, 2, 6, 9].

3. Регламентне забезпечення організації обліку оплати праці фермерського господарства

Регламентним забезпеченням організації обліку оплати праці фермерського господарства «Лідер» є Посадова інструкція головного бухгалтера і Наказ про облікову політику підприємства.

Відповідно до ст. 29 Кодексу законів про працю до початку роботи працівникові за трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний:

а) роз'яснити йому права та обов'язки й про інформувати під розписку про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунено, та можливі наслідки їхнього впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких відповідно до законодавства і колективного договору;

б) ознайомити з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

в) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами, зокрема оргтехнікою;

г) проінструктувати з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці й пожежної безпеки.

Аби виконати перший із перелічених обов'язків, роботодавець затверджує посадові інструкції. Під час підготовки керуються Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників.

На підставі затвердженої структури підприємства керівник затверджує штатний розклад.

На кожну посаду, передбачену штатним розкладом (крім категорій робітників), керівником підприємства затверджується посадова інструкція.

Посадова інструкція - це документ, у якому зафіксовані завдання, функції, обов'язки, права і відповідальність посадової особи. Вона розробляється для кожної конкретної штатної посади [Додаток О].

Посадова інструкція сприяє правильному вирішенню питань розподілу обов'язків між категоріями працівників, забезпечує єдність при розподілі їх посадових обов'язків і кваліфікаційних вимог, які до них пред'являється.

Посадові інструкції працівників дають змогу:

· Встановити для кожного працівника перелік належних до виконання операцій;

· Визначити та закріпити обов'язки кожної особи, а також його права та персональну відповідальність;

· Контролювати виконання роботи кожного виконавця, оцінити її результати.

Крім того, посадові інструкції розмежують завдання кожної служби, вносять узгодженість дій різних служб управління даного підприємства (установи), враховують раціональне використання фонду робочого часу.

Посадові інструкції розробляються за дорученням керівника підприємства відділом кадрів або керівниками структурних підрозділів. Текст посадових інструкцій узгоджується з юридичною особою і затверджується керівником підприємства. Кожний працівник повинен бути ознайомлений з посадовою інструкцією під розписку із зазначенням дати ознайомлення. Для облікових працівників підприємства посадові інструкції розробляються головним бухгалтером підприємства.

У посадовій інструкції розкривається функціональна структура діяльності посадової особи як комплексу елементів: цілей, програм і завдань; функцій, форм і методів керівництва; інформації; технічних засобів управління. На підставі цих даних визначаються структура посадової інструкції та її складових частин.

При розробці посадових інструкцій використовуються типові і галузеві інструкції, крім того враховуються специфічні обов'язки, які вимагаються від працівників керівником (власником) підприємства.

Структура типової посадової інструкції облікового працівника може бути наступною: найменування посади; загальні положення; цілі і завдання; обов'язки і права; відповідальність; взаємозв'язок з іншими посадовими особами; критерії оцінки виконання обов'язків; оклад і премія; порядок призначення, звільнення і заміщення посади; висновок.

В посадовій інструкції детально викладаються обов'язки, права і відповідальність посадової особи. Підставою для визначення завдань і обов'язків служить кваліфікаційний довідник посад службовців. Положення про головних бухгалтерів взагалі є посадовою інструкцією головного бухгалтера.

Кваліфікаційні категорії з оплати праці спеціалістів встановлюються керівником (власником) на підставі рішень атестаційних комісій.

Характеристика кожної посади має три розділи:

· Посадові обов'язки;

· Обсяг знань, якими повинен володіти працівник;

· Кваліфікаційні вимоги.

В розділі посадові обов'язки перераховуються функції, які повинен повністю або частково виконувати працівник, що займає дану посаду.

В розділі обсяг знань, якими повинен володіти працівник розглядається основні вимоги, висуваються до працівника по оволодінню спеціальними знаннями, а також знаннями законодавчих актів, положень, інструкцій та інших документів, методів, засобів, які працівник повинен вміти застосовувати при виконанні посадових обов'язків.

В розділі кваліфікаційні вимоги визначається рівень і профіль спеціальної підготовки працівника, необхідний для виконання покладених на нього обов'язків, і вимоги до стажу роботи.

В посадовій інструкції фіксують два види взаємовідносин посадової особи з іншими працівниками: з безпосереднім її керівником і підлеглими їй працівниками. Існує ще один важливий вид взаємовідносин посадової особи функціонального характеру - з рівними йому за рангом. Функціональні відносини передбачають співробітництво, координацію, консультації. Але й ці відносини не розкривають повністю міжпосадових взаємозв'язків, тому що відсутні деякі зв'язки посадових осіб вищестоящих ланок управління з нижчестоящими (підвідомчими одиницями). Дотримання посадової інструкції повинно бути покладено в основу оцінки роботи посадової особи. При правильній системі оцінки і відповідних моральних та матеріальних заохоченнях вона може сприяти розвитку виробництва і ефективності праці.

Посадові інструкції не повинні бути трафаретними для всіх управлінських посад. В залежності від трьох основних категорій управлінського персоналу їх поділяють на наступні види: для керівників, спеціалістів і технічних виконавців. Завдання, функції, особливо в частині їх реалізації, характер відповідальності, форми стимулювання різних категорій управлінського персоналу неоднакові. Так, особливістю обов'язків керівників, на відміну від обов'язків спеціалістів і технічних виконавців, є координація і контроль за діями працівників. Щодо відповідальності, то, наприклад, за обсягом функцій і дій посадових осіб, вона різна для кожної із трьох категорій управлінського персоналу. Всі інші завдання, функції і відповідальність осіб також повинні бути зафіксовані в посадових інструкціях. Підставою розробки посадових інструкцій для працівників обліку і контролю є кваліфікаційний довідник посад службовців, положення про об'єкт управління, типові посадові інструкції, методичні вказівки з розробки посадових інструкцій.

Вирішуючи завдання побудови найефективнішого обліку, що надає користувачам достовірну, корисну та своєчасну інформацію, підприємство ФГ «Лідер» розробляє свої власні конкретніші правила та принципи обліку. Сукупність таких правил - це і є облікова політика.

Облікова політика - це сукупність принципів, методів, процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності

Згідно з п. 23 П(С) БО 1, підприємство повинне висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису:

1) принципів оцінки статей звітності;

2) методів обліку щодо окремих статей звітності.

Тобто облікова політика підприємства ґрунтується на основних принципах обліку та звітності. Під принципами бухгалтерського обліку слід розуміти правила, якими необхідно керуватися під час вимірювання, оцінки та реєстрації господарських операцій і при відображенні таких операцій (їх результатів) у фінансовій звітності.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» облікова політика визначається як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Питання встановлення облікової політики належать до компетенції власника (власників) підприємства, органу, уповноваженому управляти державним майном, органу, уповноваженому управляти корпоративними правами держави [].

Повноваження власника (власників) підприємства встановлювати облікову політику реалізується через визначення у розпорядчому документі переліку методів оцінки, обліку і процедур, щодо яких нормативно-методична база передбачає більш ніж один їх варіант. Одноваріантні методи оцінки, обліку і процедур до такого розпорядчого документа включати не доцільно, як імперативні для застосування підприємством норми.

Розпорядчий документ складається виконавчим органом управління підприємством і подається на затвердження (погодження) власнику (власникам), органу, уповноваженому управляти державним майном, органу, уповноваженому управляти корпоративними правами держави.

Облікова політика визначається на основі положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Розпорядчий документ про облікову політику підприємства має визначити застосування:

- методів оцінки вибуття запасів;

- періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

- порядку обліку (ідентифіковано чи загалом) і розподілу транспортно-заготівельних витрат;

- окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

- методів амортизації необоротних активів;

- вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

- класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку;

- періодичності (періоду) зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку;

- методу обчислення резерву сумнівних боргів;

- переліку створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;

- порядку оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

- сегментів, пріоритетного виду сегмента, засад ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;

- переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

- порядку визначення ступеню завершеності робіт за будівельним контрактом;

- дати визначення придбаних в результаті систематичних операцій фінансових активів;

- бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

- порогу суттєвості щодо окремих об'єктів обліку;

- переоцінки необоротних активів;

- періодичності відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов'язань;

- окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства.

На основі принципу послідовності облікова політика підприємства має передбачати постійне (із року в рік) застосування прийнятої стабільної облікової політики. Облікова політика може змінюватися тільки, якщо змінюються на підприємстві статутні вимоги, якщо змінюються вимоги органу, який здійснює функції з державного регулювання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, або якщо зміни облікової політики забезпечать більш достовірне відображення подій (господарських операцій) у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності.

Розпорядчий документ про облікову політику може бути прийнятий як базисний на час діяльності підприємства, до якого за необхідності вносяться зміни з визначеного часу. У разі внесення до облікової політики змін, що за обсягом охоплюють більшу частину тексту або істотно впливають на її зміст, розпорядчий документ про облікову політику доцільно повністю викласти в новій редакції.

Облікова політика підприємства та її зміни розкриваються у примітках до річної фінансової звітності в описовій формі або доданням копії розпорядчого документа про встановлення і зміну облікової політики [Додаток П].

4. Організація обліку робочого часу та порядок розрахунку заробітної плати

Облік робочого часу у ФГ «Лідер» ведеться у людино-днях. Для цього використовують щомісячні табелі типових форм або табельні картки. В табелі наводиться список працівників, відпрацьований час, неявки на роботу (за допомогою умовних позначок: Б - хвороба, П - прогул, В - відпустки, К - відрядження). Табелі ведуть по місцю роботи працівниками бухгалтерії. В кінці місяця табелі підсумовують, підписують і після перевірки використовують для складання розрахунково-платіжних відомостей та звітності про використання робочого часу (Додаток А).

На окремих підприємствах табельний облік ведуть в табелях по спрощеній формі. У цьому випадку у табелі відмічають лише відхилення від нормативної тривалості робочого дня.

Табель є єдиною основою для нарахування заробітної плати категоріям працівників з погодинною оплатою праці. Для нарахування заробітної плати працівникам з погодинною формою оплати праці ще необхідно мати посадові оклади (ставки) за штатним розписом, присвоєні кваліфікаційні розряди працівникам (на підставі наказів по підприємству) [2, 14].

Табельний облік є формою контролю за використанням робочого часу та станом трудової дисципліни на підприємстві, установі, організації.

При плануванні робочого часу виходять з середньої норми праці на місяць у годинах для працівників з різною тривалістю робочого тижня.

Основою для видачі зарплати служать розрахунково-платіжні чи платіжні відомості (Додаток Б).

Для нарахування основної заробітної плати працюючим, яким встановлена відрядна оплата праці, необхідно мати відомості про виробіток і розцінки за виконані роботи. Відомості про виробіток беруть з облікових листків праці і виконаних робіт (індивідуальних чи групових). Використовують типові форми облікових листків, нарядів на виконану відрядну роботу, реєстрів на здану на склад продукцію, вироби і інше. Серед інших документів, що підтверджують об'єм виробітку можуть бути наступні: рапорти; змінні рапорти; доплатні листки; листки обліку простоїв; довідки-розрахунки; маршрутні листи в поєднанні з рапортами; журнали робіт; акти про брак.

Якщо роботи виконувались бригадою (колективом), то розподіл заробітної плати ведуть пропорційно коефіцієнто-годинам, тощо.

Крім оплати за відпрацьований час, обсяг виконаних робіт і виготовлену продукцію, заробітна плата може нараховуватись, відповідно до діючого законодавства, і за інших причин, що мають відношення до діяльності даного підприємства. Так за час виконання державних та громадських обов'язків, передбачених законодавством, за працівником зберігається середній заробіток. Зберігається середній заробіток також під час відрядження, направленим працівникам для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва, переїзду на нову роботу, на час медичного обстеження, донорам в день здачі крові та на наступний день, за час простою не з вини працівника. В цих випадках в розрахунок заробітної плати враховують всі види виплат, що входять у фонд заробітної плати [2, 15].

Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках:

а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки;

б) надання працівникам творчої відпустки;

в) виконання працівниками державних і громадських обов'язків у робочий час;

г) переведення працівників на іншу легшу нижче оплачувану роботу за станом здоров'я;

д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу;

є) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини;

є) виплати вихідної допомоги;

ж) службових відряджень;

з) вимушеного прогулу;

и) направлення працівників на обстеження до медичних закладів;

і) звільнення працівників-донорів від роботи;

ї) залучення працівників до виконання військових обов'язків;

й) тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижче оплачувану роботу;

л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати [9].

Так, згідно постанови, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Оплата робіт в надурочний час працівників з погодинною системою оплати праці оплачується в подвійному розмірі погодинної ставки, а з відрядною формою в надурочний час оплачується 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата якого здійснюється за погодинною системою, за всі відпрацьовані надурочні години. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулів забороняється (ст. 106 Закону «Про оплату праці»). Нічні години (з 22-00 вечора до 6-00 ранку) оплачуються з надбавкою не менше 20% [9].

Працівникам підприємства при звільненні у зв'язку із скороченням штатів, ліквідації підприємства чи реорганізації виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середньомісячного заробітку, а особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-2 категорій - додатково 3 місячні заробітки. Ці виплати є компенсаційними. Оподаткування цих доходів здійснюється на загальних підставах.

Не входить в затрати виробництва, але враховується на субрахунку №661 і допомога по тимчасовій непрацездатності. Первинним документом для нарахування допомоги є листок непрацездатності (Додаток В).

Обрахування денної допомоги ведуть виходячи з заробітку за попередні 6 місяців (з 1-го до 1-го числа), що передують місяцю, в якому людина захворіла. Якщо застрахована особа працювала та сплачувала або за неї сплачувались страхові внески за період менше 6-ти місяців, то середня зарплата обчислюється за фактично відпрацьовані місяці. У випадку, якщо час роботи та сплати страхових внесків менше місяця, середня зарплата визначається виходячи з фактично відпрацьованого часу і якщо на день настання страхового випадку застрахована особа не мала заробітку, або страховий випадок настав у перший день роботи - середня зарплата для нарахування страхових виплат визначається виходячи з місячної тарифної ставки (посадового окладу) (Додаток Г).

За перші п'ять днів тимчасової непрацездатності допомога сплачується за рахунок коштів роботодавця, а за наступні дні - за рахунок фонду. Розмір допомоги залежить не від трудового, а страхового стажу. Так при страховому стажі до 5-ти років - 60 відсотків, від 5-ти до 8-ми років - 80 відсотків і більше 8 років - 100 відсотків. Допомога по тимчасові непрацездатності внаслідок захворювання або травми, непов'язаної з нещасним випадком на виробництві у загальному випадку сплачується перші 5 днів за рахунок підприємства, а за наступні дні за рахунок фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Порядок оплати за дні тимчасової непрацездатності встановлено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. №2240-Ш [6].

Законом визначено також категорії працівників, яким допомога по тимчасовій непрацездатності нараховується у розмірі 100% незалежно від їх страхового стажу, а саме: ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; потерпілим від Чорнобильської катастрофи 1-4 категорій; одному з батьків або особі, що їх замінює і доглядає за хворою дитиною віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи. Останнім працівникам допомога нараховується залежно від стажу роботи у встановлених відсотках.

Підставою для виплати допомоги з тимчасової непрацездатності є протокол комісії із соціального страхування, яка утворюється на кожному підприємстві з чисельністю працівників понад 15 із представників застрахованих осіб та роботодавця у рівній кількості. Якщо на підприємстві менше 15 працюючих, то на загальних зборах обирається уповноважений із соціального страхування. Комісії підвідомчі наступні основні питання;

- призначення одноразової допомоги з тимчасової непрацездатності, по вагітності і пологах;

- призначення одноразової допомоги на народження дитини, поховання;

- контроль за правильністю нарахування та своєчасною виплатою матеріального забезпечення або прийняття рішення про відмову у його призначенні;

- призупинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково);

- здійснення контролю за правильністю обґрунтованістю видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг;

- забезпечення оздоровчих заходів виділення путівок на санаторно-курортне лікування та до санаторіїв-профілакторіїв застрахованим особам, членам їх сімей та студентам, до дитячих оздоровчих закладів, а також питання утримання санаторіїв-профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми.

Допомога у зв'язку з втратою працездатності внаслідок виробничої травми або професійного захворювання сплачується відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

В цілому, при нарахуванні заробітної плати, керуються колективним договором та положеннями про оплату праці і преміювання на підприємстві, нормами виробітку, розцінками, тарифними ставками, посадовими окладами, законодавчими актами про оплату праці [6].

Під заробітною платою з метою оподаткування розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються платнику податку його працедавцем, якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

При нарахуванні заробітної шати об'єкт оподаткування визначається як сума нарахованої заробітної плати, зменшена на суму внесків до Пенсійного фонду чи внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи [9].

Кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку підприємством, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини, а саме за загальною ставкою оподаткування визначеною Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Якщо ж подарунок надається нерезидентом, то застосовується подвійна ставка оподаткування.

Фізичні особи, які отримують доходи за підсумками календарного року повинні подати до податкового органу річну декларацію про майновий стан і доходи. Якщо фізична особа отримувала доходи лише від податкових агентів, то декларація, у випадку відсутності підстав для податкового кредиту, не подається.

Платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року:

- частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із статтею 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»;

- суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям, зареєстрованим в Україні, у розмірі, що перевищує два відсотки, але не є більшим п'яти відсотків від суми його загального оподатковуваного доходу такого звітного року;

- суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункт 6.5 статті 6 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб», у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року.

Податковим агентом, зокрема, є фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Податковий кредит може бути нарахований виключно резидентом, що має індивідуальний ідентифікаційний номер. При відображенні податкового кредиту слід враховувати обмеження, що встановлені Законом.

Інші відрахування з заробітної плати можливі лише у випадках, передбачених законодавством, але не вище 20%, в окремих випадках до 50%, крім утримань у вигляді виправних робіт, аліментів на неповнолітніх дітей. Мінімальний розмір аліментів на неповнолітніх дітей встановлений у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а максимальний - не більше 70% заробітку а інші аліменти - до 50% заробітку, що належить до виплати. Утримані аліменти перераховуються не пізніше 3-го дня, встановленого для виплати зарплати. Відповідно до ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІУ стягнення не може бути звернено на такі виплати:

1) вигідну допомогу, яка виплачується у разі звільнення працівника;

2) компенсацію працівникові за невикористану відпустку, краї випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років;

3) компенсації працівникові витрат у зв'язку з переведенням, направленням на роботу чи відрядженням до інших місцевостей;

4) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, які виплачуються замість добових і квартирних;

5) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу до безробіттю;

6) допомогу по вагітності та пологах;

7) одноразову допомогу при народженні дитини;

8) допомогу по догляду за дитиною;

9) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною; інші допомоги на дітей, передбачені законодавством [9, 16].

Заробітна плата робітникам і службовцям видається на протязі місяця не менше, як двічі з проміжком часу що не перевищує 16 календарних днів у встановлені колективним договором чи наказом дні (ст. 115 Закону «Про оплату праці», ст. 115 КЗПП України), відпускні оплачуються за три дні до початку відпустки (ст. 115 КЗПП України). Якщо день зарплати припадає на вихідний, то зарплата виплачується напередодні. Затримана зарплата за період затримки індексується відповідно до індексу інфляції (Закон про оплату праці). Зарплата також індексується в установленому Законом порядку. Несвоєчасно одержана зарплата депонується. Не затребувана на протязі трьох років зарплата списується у доходи підприємства.

При виплаті заробітної плати власник повинен повідомити: загальний розмір заробітної плати, з розшифровкою по видам; розміри і підстави утримань; суму до видачі.

Відомості про оплату праці працівника будь-яким органам чи особам надаються у випадках передбачених законодавством, або за згодою працівника. Трудові спори по оплаті праці розглядаються у відповідності з КЗПП комісією по трудовим спорам або судом.

Законодавством України встановлена адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення термінів виплати зарплати та виплату її у неповному обсязі. Відповідно до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення на винного може накладається штраф у розмірі 15-50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 175 «Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат» Кримінального кодексу безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права. Депоновані суми зарплати здаються в банк з відміткою па об'явці «Депонована зарплата». Це дає можливість отримати таку зарплату для видачі працівникам без одночасного перерахування належних податків і зборів.

Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, - карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

Нарахування відпускних. Тривалість відпустки згідно із Законом про відпустки розраховується в календарних днях. Згідно зі КЗпП святкові і неробочі дні при цьому не враховуються.

Щорічна основна відпустка надається працівнику після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Тривалість відпустки становить не менше 24 календарних днів і не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

Для оплати щорічної відпустки обчислюється середня заробітна плата, виходячи з виплат працівникові за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.

Якщо працівник працював менше року, то середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час, тобто з 1 - го числа місяця після оформлення на роботу до 1 - го числа місяця, в якому надається відпустка.

Якщо згідно із чинним законодавством або з інших причин працівник не працював якийсь час і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, цей проміжок часу виключається з розрахункового періоду.

Нарахування відпускних здійснюється виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Нарахування виплати за час щорічної відпустки можна подати такою формулою:

S_відп = ((Урічн.з/пл.)/К_{річн.дн.})*К_{відп.дн.}

де - S_відп. - сума нарахованих відпускних;

Урічн.з/пл. - сумарна зарплата за 12 місяців перед місяцем надання відпустки або за менший фактично відпрацьований період;

К_{річн.дн} - кількість календарних днів у році або кількість фактично відпрацьованих календарних днів (за вирахуванням святкових і неробочих днів, встановлених законодавством);

К_{відп.дн} - кількість календарних днів відпустки.

Святкові і неробочі дні, що припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не входять і не оплачуються.

Нарахування відпускних при визначенні середньої заробітної плати складається з таких виплат:

основна заробітна плата;

доплати і надбавки (за понаднормову роботу і роботу в нічний час; за суміщення посад; розширення зон обслуговування; за умови праці; інтенсивність праці; вислугу років);

виробничі премії;

винагорода за підсумками року.

Премії враховуються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з відомістю нарахування зарплати. Якщо премія квартальна або піврічна, вона ділиться на кількість місяців, за які вона виплачується, і входить у частину, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

При обчисленні середньої зарплати для оплати щорічної відпустки у фактичну зарплату враховуються всі виплати за час, коли за працівником зберігався середній заробіток, і допомога з тимчасової непрацездатності.

При розрахунку відпускних при визначенні середньої зарплати не враховуються:

виплати разового характеру (за окреме доручення, за невикористану відпустку, матеріальна допомога, вихідна допомога, допомога при виході на пенсію та ін.);

компенсаційні виплати на відрядження; премії за винаходи і раціоналізаторські пропозиції, за введення в дію виробничих потужностей і об'єктів будівництва та ін.;

соціальні компенсаційні виплати, пенсії, державна допомога;

грошові винагороди і вартість речових подарунків за результатами конкурсів, змагань тощо;

літературний гонорар за авторським договором штатним працівникам газет і журналів;

вартість виданого спецодягу, засобів індивідуального захисту, знезаражуючих засобів, спеціального харчування;

дотації на обіди, проїзд;

виплати до ювілейних дат і за багаторічну бездоганну роботу;

доходи від акцій трудового колективу і внесків у майно підприємства. Нарахування відпускних розглянемо на умовному прикладі.

5. Організація первинного обліку праці та її оплати; синтетичного та аналітичного обліку праці та її оплати

На виконання заходів по реалізації Державної програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики Міністерства статистики України №253 від 09.10.1995 р. затверджено і введено в дію з 01.01.1996 р. типові форми первинного обліку використання робочого часу:

П-12 «Табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати»;

П-13 «Табель обліку використання робочого часу» (Додаток А);

П-14 «Табель обліку використання робочого часу»;

П-15 «Список осіб, які працювали в надурочний час»;

П-16 «Листок обліку простоїв».

Для обліку використання робочого часу всіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням працюючими встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці ФГ «Лідер» використовує «Табель обліку використання робочого часу» (форма П-13), який складається в одному примірнику уповноваженою на те особою. Після відповідного оформлення передається в бухгалтерію. Відмітки у табелі про причини неявок на роботу, чи про фактично відпрацьований час, про роботу в надурочний час чи інші відхилення від нормальних умов роботи робляться тільки на підставі документів, оформлених належним чином (листок непрацездатності і т. п.).