Формування облікової політики підприємства

- Стандартом не регламентовано, самостійно встановлюється підприємством

- Визначення справедливої вартості інвестиційної нерухомості здійснюється за: -- останньою ринковою ціною операції з такими активами; -- поточними ринковими цінами; -- додатковими показниками, які характеризують рівень цін на інвестиційну нерухомість

20.

Фінансові витрати

- Стандартом не регламентовано, самостійно визначаються підприємством

- Стандартом не регламентовано, самостійно визначаються підприємством

- Фінансові витрати: -- визнаються витратами звітного періоду, в якому їх було нараховано; -- капіталізуються (включаються до складу собівартості кваліфікаційного активу)

Розпорядчий документ про облікову політику підприємства повинен визначати використання:

- методів оцінки вибуття запасів;

- періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниць запасів;

- порядок обліку і розподілу транспортно-заготівельних витрат;

- окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

- метод обліку активів (історична собівартість, справедлива собівартість)

- методів амортизації необоротних активів;

- якісних характеристик предметів, які входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

- класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку;

- періодичності застрахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку;

- методу обчислення резервів сумнівних боргів;

- переліку створюваних забезпечень майбутніх виплат і платежів;

- дату визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контракту;

- періодичності відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов'язань;

- окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства.

Процес формування облікової політики складається з таких послідовних етапів:

1) визначення об'єктів бухгалтерського обліку, щодо яких повинна бути розроблена облікова політика;

2) виявлення, аналіз, оцінка і ранжування факторів, під впливом яких проводиться відбір способів ведення бухгалтерського обліку;

3) обгрунтування вихідних положень побудови облікової політики;

4) ідентифікація потенційно придатних для застосування організацією способів ведення бухгалтерського обліку для кожного об'єкта;

5) вибір способів ведення бухгалтерського обліку, придатних для застосування організацією;

6) оформлення обраної облікової політики.

Послідовність етапів формування облікової політики може бути тільки такою, оскільки кожен попередній етап забезпечує здійснення наступного [15].

На першому етапі встановлюється предмет облікової політики, бо конкретна організація має властиву тільки їй сукупність об'єктів бухгалтерського обліку (фактів господарського життя).

У залежності від складу об'єктів обліку на другому етапі виявляються конкретні умови, явища і процеси, які впливають на розробку облікової політики.

Третій етап передбачає аналіз загальновизнаних допущень (вимог, принципів) в побудові облікової політики з точки зору виявленої на попередньому етапі сукупності факторів, при адекватності яких ці ??припущення закладаються в основу облікової політики.

Четвертий етап полягає у відборі потенційно придатних до використання організацією способів ведення бухгалтерського обліку (відбір ведеться з безлічі теоретично можливих способів, виходячи з прийнятих на третьому етапі припущень і виявлених на другому етапі факторів вибору).

П'ятий етап складається безпосередньо у виборі способів ведення обліку для організації за допомогою повірки кожного відібраного на попередньому етапі способу системою відповідних критеріїв.

На шостому, заключному, етапі обрана облікова політика отримує відповідне оформлення, з тим щоб вона задовольняла формальним вимогам до неї.

Таким чином, при формуванні облікової політики має дотримуватися найважливіша умова - єдність облікової політики в організації, тобто, іншими словами, вибір способів ведення обліку має здійснюватися на єдиних засадах [16].

Облікова політика будується таким чином, щоб бухгалтерський облік вівся раціонально та економно, за розмірами організації та масштабами її діяльності. Вибір тих чи інших способів веління обліку передбачає зіставлення витрат і вигод, пов'язаних з їх застосуванням. Наприклад, використання будь-яких складних способів розподілу непрямих витрат у малих організаціях веде лише до великих витрат, але ніяк не гарантує користувачам бухгалтерської звітності її достовірність.

Вибір способів ведення обліку буває пов'язаний з необхідністю віддати перевагу тій чи іншій вимозі. Наприклад, способи, що забезпечують повноту обліку фактів господарського життя, можуть не цілком відповідати такій вимозі, як раціональність, і навпаки. Для забезпечення своєчасності інформації часом буває необхідно поступитися повнотою та надійністю даних; в той же час очікування того моменту, коли всі деталі господарської операції стануть точно відомі, дозволяє досягти надійності інформації, але робить її марною для своєчасного прийняття рішень користувачами.

У подібних ситуаціях керівництво та фахівці організації повинні оцінити ступінь впливу обраного способу на корисність фінансової інформації і вирішити, якої вимоги віддати перевагу. Відносна важливість окремих вимог у різних господарських умовах визначається професійним судженням.

Іншими словами, частіше за все формування облікової політики є процес досягнення балансу між названими вимогами-принципами [17].

Як вже зазначалося, облікова політика формується шляхом вибору способів ведення бухгалтерського обліку з декількох загальновизнаних стандартами. Якщо останніми не встановлено способи ведення обліку тих чи інших об'єктів, організація сама розробляє відповідні процедури виходячи із загальних вимог до облікової політики.

У такій ситуації можливо використовувати три варіанти визначення облікової політики: 1) за аналогією з подібними операціями; 2) виходячи із загальних визначень і критеріїв; 3) на основі визнаної практики. У першому випадку мова йде про орієнтацію на вимоги, прийняті для обліку подібних операцій, і загальні принципи системи бухгалтерського обліку. При цьому розглядаються правила, які безпосередньо не регулюють конкретне питання. Подібність операцій встановлюється на основі професійного судження. У другому випадку джерелом облікової політики організації за нерегульованим питанням виступають загальні визначення та критерії визнання, описані, зокрема, в бухгалтерському законодавстві. Ці визначення і критерії можуть бути використані, наприклад, при встановленні того, капіталізувати (і в який момент) об'єкт або списати його на витрати. Третій запропонований варіант орієнтує на загальновизнану практику вирішення конкретних питань, проте він допустимий лише в тому випадку і в тій мірі, в яких галузева практика не суперечить духу і логіці нормативних актів з бухгалтерського обліку.

У всіх випадках має бути витримана одна найважливіша умова - єдність облікової політики в організації, тобто, іншими словами, вибір способів ведення обліку має здійснюватися на єдиних засадах. Це означає, по-перше, застосування обраних способів усіма структурними підрозділами організації, включаючи виділені на окремий баланс, незалежно від місця їх розташування. По-друге, щодо якогось одного конкретного питання організація повинна використовувати, як правило, один вибраний спосіб, хоча в окремих випадках припустимо і доцільно паралельне застосування кількох способів в залежності, наприклад, від умов укладених господарських договорів [18].

Відповідно до статті 4 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності. Питання змін облікової політики врегульовані Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 6 [6]. Згідно з пунктом 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 6 облікова політика може змінюватися крім іншого, і тоді, коли такі зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства. Чинне законодавство не містить обмежень щодо термінів і частоти проведення змін облікової політики. Якщо керівництво підприємства вважає, що у разі змін облікової політики будуть виконані умови пункту 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 6, такі зміни можуть відбуватися протягом календарного року. З метою забезпечення порівнянності даних бухгалтерського обліку зміни облікової політики повинні вводитися з початку фінансового року [15].

За допомогою облікової політики здійснюється процес лібералізації системи бухгалтерського обліку і відбувається вдосконалення нормативної системи з бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності, а також вирішуються суперечності чинного законодавства. Крім того, варто відзначити, що облікова політика організації, будучи сукупністю способів бухгалтерського обліку, є також важливим інструментом податкового планування.

Щойно створена організація повинна оформити облікову політику до здачі першої бухгалтерської звітності, але не пізніше 90 днів з дня державної реєстрації. Однак використовувати положення облікової політики потрібно з моменту державної реєстрації підприємства. Отже, скласти облікову політику потрібно ще до реєстрації підприємства, а затвердити - у зазначені терміни.

Способи ведення бухгалтерського обліку, обрані організацією при формуванні облікової політики, застосовуються з 1 січня року, наступного за роком затвердження відповідного організаційно-розпорядчого документа. При цьому, положення облікової політики організації повинні застосовуватися всіма її відокремленими філіями та представництвами, незалежно від їх місцезнаходження.

Відповідальним за організацію бухгалтерського обліку на підприємстві є керівник. Саме він приймає рішення про те, як потрібно вести облік. Залежно від складності господарських операцій, кількості працівників, наявності відокремлених підрозділів та обсягу робіт вести облік можуть:

- бухгалтерія, під керівництвом головного бухгалтера;

- один бухгалтер, що складається в штаті організації;

- спеціалізована організація (аудиторська фірма) або бухгалтер-фахівець, що працює за договором цивільно-правового характеру.

Обраний спосіб повинен бути зазначений у наказі про облікову політику. Крім того, необхідно пояснити, яку форму бухгалтерського обліку буде використовувати підприємство.

Основними формами ведення бухгалтерського обліку є:

- журнально-ордерна;

- меморіально-ордерна;

- спрощена;

- автоматизована.

Облікова політика повинна бути оформлена відповідним організаційно-розпорядчим документом підприємства і затверджена наказом чи розпорядженням по підприємству. При цьому затверджуються:

1) робочий план рахунків бухгалтерського обліку, що містить синтетичні та аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку відповідно до вимог своєчасності та повноти обліку та звітності;

2) перелік посадових осіб, які мають право першого підпису (додаток Д);

3) перелік осіб, уповноважених отримувати товарно-матеріальні цінності (додаток Е);

4) графік документообігу (додаток Є);

5) зразки підписів матеріально-відповідальних осіб (додаток Ж);

6) форми первинних облікових документів, застосовуваних для оформлення фактів господарської діяльності, за якими не передбачені типові форми первинних облікових документів, а також форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності;

7) графік проведення інвентаризації активів і зобов'язань організації (додаток З) та склад постійно діючої інвентаризаційної комісії (додаток И);

8) методи оцінки активів і зобов'язань;

9) порядок контролю господарських операцій;

10) інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

В обліковій політиці зазвичай прийнято відображати тільки ті питання, вирішення яких у відповідність до чинного законодавства з бухгалтерського обліку покладено, на сам суб'єкт господарювання. Тобто, в тих випадках, коли підприємство саме може вибирати той чи інший спосіб обліку. Так, якщо у підприємства є основні засоби, то необхідно визначити, на основі якого методу ви будите нараховувати на них амортизацію. Законодавство дозволяє використовувати чотири різних методи [19].

Потенційними користувачами, які аналізують облікову політику підприємства, є: 1) керівник організації, так як він стверджує облікову політику; 2) бухгалтер організації, тому що формує облікову політику і виконує її у своїй роботі; 3) аудитор, оскільки облікова політика є одним з об'єктів аудиторської перевірки, і з неї зазвичай починається сам процес перевірки; 4) податкова інспектор, так як від багатьох принципів облікової політики залежить порядок формування того чи іншого об'єкта оподаткування.

Під організацією роботи бухгалтерії розуміється визначення статусу бухгалтерської служби в системі управління, організаційна форма служби, порядок нарахування і звільнення головного бухгалтера, його права та обов'язки; склад облікових підрозділів; взаємодія бухгалтерії з іншими службами [20].

Форма бухгалтерського обліку вказується в наказі по організації виходячи із специфіки діяльності організації, наявного парку обчислювальної техніки та кваліфікації облікового персоналу.

Робочий план рахунків повинен бути розроблений на основі єдиного плану рахунків, враховувати специфіку роботи конкретного господарюючого суб'єкта і потреби в аналітичній інформації для цілей управління.

Під системою внутрішнього обліку і контролю розуміються склад, форми, періодичність складання внутрішньогосподарської звітності її користувачам; графік документообігу; поділ функцій щодо здійснення господарської діяльності від облікових; встановлення персональної відповідальності працівників; порядок використання бланків суворої звітності, організація і відповідальність за зберігання цінностей; організація охорони та раптових перевірок, підготовка та перепідготовка персоналу [21].

У силу важливості наслідків прийняття облікової політики для внутрішнього життя організації і для зовнішніх користувачів вона є об'єктом пильного контролю з боку різних зацікавлених органів та осіб.

Внутрішній контроль за виконанням облікової політики забезпечується службами внутрішнього аудиту та ревізійною комісією (якщо така створюється в організації), причому завдання контролю у цих органів різні: перша зосереджується головним чином на відповідності облікової політики встановленому порядку обліку і звітності, обґрунтованості прийняття адміністрацією тих чи інших рішень з точки зору їх впливу на кінцеві результати діяльності організації, а також точності дотримання обраної облікової політики службами та окремими виконавцями, друга спостерігає за обліковою політикою в інтересах власників організації, тобто за тим, наскільки прийняті адміністрацією рішення реалізують цілі власників.

У випадку публікації бухгалтерської звітності не в повному обсязі, інформація про облікову політику підлягає розкриттю, як мінімум, в частині, безпосередній відноситься до опублікованих матеріалів.

Якщо при підготовці бухгалтерської звітності є значна невизначеність щодо подій та умов, які можуть породити істотні сумніви в застосовності допущення про безперервність діяльності, то організація повинна вказати на таку невизначеність і однозначно описати, з чим вона пов'язана.

До способів ведення бухгалтерського обліку належать способи групування та оцінки фактів господарської діяльності, погашення вартості активів, прийоми організації документообігу, інвентаризації, способи застосування рахунків бухгалтерського обліку, системи облікових регістрів, обробки інформації та ін. [22]

Первинні облікові документи приймаються до обліку, якщо вони складені за формою, що міститься в альбомах уніфікованих форм первинної облікової документації, а документи, форма яких не передбачена в цих альбомах, повинні містити ряд обов'язкових реквізитів.

Первинний обліковий документ повинен бути складений у момент здійснення операції, а якщо це не представляється можливим - безпосередньо після її закінчення.

Згідно зі ст. 9 «Первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку» Закону про бухгалтерський облік та фінансову звітність, кожен первинний документ має містити обов'язкові реквізити:

1.Найменування документа;

2.Дати і місце складання документа;

3. Назва організації, що склала документ;

4.Содержаніе господарської операції і одиниці виміру господарської операції;

5. Посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

6. Особисті підписи цих осіб або інші дані, які дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облікова політика підприємства підлягає оформленню відповідної організаційно-розпорядчою документацією підприємства. Отже, сформована облікова політика документально оформляється у вигляді Наказу про облікову політику, до якого, у разі необхідності, складаються додаткові документи. Юридичну чинність Наказ про облікову політику набуває після затвердження його керівником підприємства [23].

Методологічне забезпечення як окремий розділ облікової політики має роз'яснити як відповідно до закону та П(С)БО вести поточний облік і складати звітність. Тобто методичне забезпечення, яке існує сьогодні і ще повинно бути створено в майбутньому, доцільно структурувати таким чином: методичне забезпечення спрямоване, по-перше, на тлумачення і роз'яснення П(С)БО, по-друге, на здійснення поточного обліку. Між тим такий підхід створює певні умови компромісу для введення МСФЗ в Україну. Для цього потрібно буде ввести до складу методичного забезпечення, яке тлумачить звітність, таку групу методичних рекомендацій, які б пояснювали відміну МСФЗ від діючої в Україні нормативної бази та допомагали б уникнути цих розбіжностей під час складання звітності за МСФЗ.

Крім того, до складу методичного забезпечення необхідно включити також групу методичних рекомендацій, які б регламентували галузеві особливості ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності; вони розробляються і затверджуються відповідними державними комітетами та міністерствами. Методичні рекомендації за своїм призначенням повинні роз'яснювати суб'єкту господарювання, як вести облік того чи іншого об'єкту.

2.2 Проблеми формування облікової політики на підприємстві та шляхи їх вирішення

Формування облікової політики на підприємствах України визначає низку проблем. На сьогодні існують дві групи питань, які виникають безпосередньо при формуванні облікової політики. Перша група виникає при здійсненні вибору принципів, прийомів та методів бухгалтерського обліку із існуючої нормативної бази. Друга група питань пов'язана з відсутністю або нечітким формулюванням в нормативній базі вказівок щодо відображення в обліку і звітності окремих господарських ситуацій.

Оскільки ефективне формування облікової політики передбачає окрім знання чинної нормативної бази, ще й вміння творчого її застосування, основними проблемами, які виникають при формуванні облікової політики підприємства, можна назвати наступні:

- чинне бухгалтерське та податкове законодавство, на якому ґрунтуються принципи, прийоми та методи бухгалтерського обліку, які використовуються підприємством, недосконале в багатьох питаннях;

- при формуванні облікової політики підприємства керівниками та бухгалтерами присутній фактор ризику, оскільки рішення приймаються під дією суб'єктивного судження;

- недостатня інформованість користувачів фінансової інформації про нові методи обліку потребує додаткового обґрунтування доказів щодо правильності використання принципів та методів обліку;

- неможливість через механізм облікової політики підприємствами вирішувати питання, які безпосередньо не входять до їх компетенції та не врегульвані нормативними документами [10, с. 193].

У загальному формування оптимального варіанту облікової політики є складною проблемою. Враховуючи наведені вище недоліки при формуванні облікової політики на підприємствах можна рекомендувати наступні етапи:

1) визначення завдань щодо використання об'єктів бухгалтерського обліку, по відношенню до яких має бути розроблена облікова політика. Враховуючи, що кожне підприємство веде господарську діяльність з тільки йому притаманною специфічною сукупністю об'єктів бухгалтерського обліку, на цьому етапі вимагається встановлення предмету облікової політики;

2) виявлення, аналіз, оцінка та ранжування факторів, під впливом яких здійснються вибір принципів, процедур та методів ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. В залежності від складу об'єктів обліку на цьому етапі виявляються конкретні умови, явища і процеси, які безпосередньо впливають на розробку облікової політики;

3) ідентифікація можливих до застосування підприємством діючих принципів, прийомів та методів ведення бухгалтерського обліку. На цьому етапі передбачається здійснення відбору потенційно придатних до використання підприємством принципів, прийомів та методів бухгалтерського обліку з вищевизначеними умовами;

4) вибір принципів, прийомів та методів ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які відповідають умовам діяльності підприємства та запитам користувачів звітної інформації;

6) оформлення вибраної облікової політики. На заключному етапі вибрана облікова політика оформляться відповідно формальних вимог до неї.

У такій послідовності кожний етап є виключно необхідним оскільки забезпечує здійснення наступного.

Крім того, у процесі формування облікової політики підприємства згідно Закону України та НП(С)БО 1 повинні враховуватись наступні фактори:

- форми власності та організаційно правовий статус підприємства; співвідношення з системою оподаткування; ступінь свободи дії в питаннях ціноутворення;

- стратегія фінансово-господарського розвитку;

- наявність технічного оснащення функцій управління;

- наявність ефективної системи інформаційного забезпечення підприємства;

- рівень кваліфікації кадрового забезпечення, економічна сміливість та ініціативність керівників підприємств;

- система матеріального заохочення ефективної роботи та матеріальної відповідальності працівників;

- обсяги діяльності та розміри підприємства.

Також, насьогодні дедалі частіше спостерігається вузькоспрямований формальний підхід, що зводиться до складання фінансової звітності відповідно до загальних вимог П(С)БО та зовнішніх користувачів. На таку ситуацію впливають як відсутність достатнього практичного досвіду управління в ринкових умовах, так і недостатнє законодавче врегулювання цього питання [9, с. 96].

Більшість вчених вважають, що для кожного підприємства слід виділити три складові частини Наказу про облікову політику: 1) методологічну, що містить положення, які регулюють методологію ведення бухгалтерського обліку; 2) методичну, що повинна складатись із методів ведення бухгалтерського обліку, які описують порядок відображення фінансово-господарських операцій; 3) організаційну, яка описує організацію системи бухгалтерського обліку [9, с. 97].

Другою важливою проблемою є відсутність єдиного нормативного документу стосовно облікової політики підприємства. Серед проблем у сфері законодавчого регулювання слід виокремити відсутність єдиної встановленої законодавством форми наказу про облікову політику, що призводить до неоднозначного тлумачення його розділів.Враховуючи політику України щодо вдосконалення методології та організації обліку підприємств, доцільним було б затвердження окремого Положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Облікова політика підприємств".

Сьогодні вітчизняним підприємствам слід розробляти облікову політику, орієнтовану на максимальне зближення з принциповими положеннями міжнародних стандартів та фінансової звітності. При цьому необхідно враховувати специфіку ведення господарської діяльності підприємства та застосовувати системний підхід.

Отже, для того, щоб облікова політика була ефективною, процесу її визначення має передувати такі етапи: аналіз досягнутого фінансового стану організації; формулювання її основних тактичних цілей; аналіз змін у нормативно-законодавчій базі; виявлення основних проблемних питань у бухгалтерському обліку, що пов'язані з неврегульованістю законодавства за окремими питаннями, та розробка шляхів недопущення порушень.

Висновки i пропозиції

Отже, облікова політика є важливим інструментом організації бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Вдало, попередньо глибоко проаналізована комбінація можливих варіантів облікової політики дає змогу підприємству ефективно здійснювати господарську діяльність. Формування облікової політики - непростий процес, що вимагає наявність організаційних, технічних, кадрових можливостей; він не закінчується після затвердження наказу про облікову політику, а продовжується до моменту припинення діяльності підприємства.

Облікова політика як інструмент державного регулювання спрямована на систему бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання. З одного боку, вона забезпечує її розвиток, а з іншого - створює умови для розробки суб'єктом господарювання власної облікової політики. Підприємства самостійно формують свою облікову політику виходячи зі структури, галузі та інших особливостей діяльності, та прийнята організацією облікова політика застосовується послідовно з року в рік. Облікову політику розробляє бухгалтер, а затверджує керівник. Якщо способи ведення бухгалтерського обліку не встановлені, організація може розробити їх самостійно. Всі доповнення затверджуються наказом керівника. Вносити їх можна протягом усього року.

Відповідно до особливостей підприємства, в обліковій політиці необхідно передбачити принципи, методи і процедури виконання облікових операцій, які характерні саме для діяльності суб'єкта господарювання. За розробленою політиці підприємство має право працювати не один рік і враховувати свої активи і зобов'язання залежно від розробленої і встановленої облікової політики.

Список використаної літератури

1. Про господарські товариства: закон України від 19.09.1991 № 1576-XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1576-12.

2. Верхоглядова Н.І. Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика: навч.-практ. посіб. /Н.І. Верхоглядова, В.П. Шило, С.Б. Ільїна, В.І. Кисла -К.:ЦУЛ. - 2010. - 536с.

3. Кондрашова Т.М. Теорія бухгалтерського обліку: Навч.-метод. Посібник / Т.М. Кондрашова. - Донецьк: ДонДУУ, 2014 - 205 с.

4. Лишиленко А.В. Бухгалтерский учет: учебник / А.В. Лишиленко. - 2-е изд., перераб. и доп. - К.: Центр учеб. лит., 2012 . - 707 с.

5. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: закон України вiд 16.07.1999 № 996-XIV (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/996-14.

6. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/archive/main?cat_id=293533.

7. Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування: наказ Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0892-99.

8. Про затвердження Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань: наказ МФУ від 02.09.2014 № 879 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1365-14.

9. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Вплив облікової політики на результати управлінських рішень [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://poglyad.com/students/item/14125/ (26/01/2012).

10. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки».

11. Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку: нормативна база. Нова редакція. - Х.: Курсор - 2015 - 278с.

12. 9. Бухгалтерський облік у галузях ЕКОНОМІКИ: Підручник для студ. Вищ. Навч. Зал. / В.Б. Захожай, М.Ф. Ба зась, М.М. Матюха, В.М. Ба зась; За ред .. В.Б. Захожа, М.Ф. Базася - К.: МАУП, 2012. - 968с.

13. Бутинець Ф, Ф, Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для студентів спеціальності «облік і аудит» вищіх навчальних закладів /. / 3-є вид., Доп. І перероб. - Житомир: ПП «Рута», 2003 - 444с.

14. «Бухгалтер» N 38, жовтень, 2002 р . Лист, Державний комітет України з питаннь регуляторної політікі та підпріємніцтва. Щодо питаннь бухгалтерського обліку.

15. Теорія бухгалтерського обліку. Навчальний посібник під ред. Б.І. Валуєва. Одеса, ОДЕУ, «Принт майстер», 2012, с. 252.

16. Блакита Г.В. Бухгалтерський облік. Практикум: навчальний посібник / Г.В. Блакита. - К.: ЦУЛ, 2011. - 152 с.

17. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. Конспект лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності «Облік і аудит»/ За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. - 8-е вид. доп. і перероб. - Житомір: ПП «Рута». 2010. - 912 с.

18. Лень В.С. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика. 4-те вид.: навчальний посібник / В.С. Лень,В.В.Гливенко.- К.:ЦУЛ, 2012. - 750с.

19. Кірейцев Г.Г. Розвиток бухгалтерського обліку: теорія, професія, міжпредметні зв'язки: монографія / Г. Г. Кірейцев. - Житомир: ЖДТУ, 2012. - 236 с.

20. Садовська І.Б. Бухгалтерський облік: навчальний посібник для вищої школи /Луцьк. нац. техн. ун-т. -К.: Центр учбової літератури, 2013. -688 с

21. Гладких Т.В. Фінансовий облік: навчальний посібник / Т.В. Гладких. - К.: Центр навч. літ., 2012. - 370 с.

22. Гавриловська Л. М. Фінансовий облік - 2 [Текст] : навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Л. М. Гавриловська, Т. В. Головко, А. С. Ларіонова. - К. : КНЕУ, 2012. - 280 с.

23. Власова І. О. Розкриття інформації про розрахунки в обліковій політиці / І.О Власова // Торгівля і ринок України. Тематичний збірник наукових праць з проблем торгівлі . - 2011. - Випуск 16. Том ІІІ. - С. 15-21.

24. Нариси з бухгалтерсько обліку і контролю. Результати дисертаційних досліджень проблем бухгалтерського обліку та контролю Житомирської бухгалтерської наукової школи. Монографія . Житомир, ПП "Рута", 2005.

25. Свірко С.В. Організація бухгалтерського обліку в бюджетних установах. Навчальний посібник. К., КНЕУ, 2003.

26. Пушкар М.С. Тенденції та закономірності розвитку бухгалтерського обліку в Україні (теоретико-методологічні аспекти). Автореферат дисертації. Тернопіль, Тернопільська академія народного господарства, 2000.

Размещено на Allbest.ru