Організаційні основи облікового процесу на підприємстві

Продаж продукції через систему заготівельних організацій оформляють спеціальними товарно-транспортними накладними, які є підставою для списання продукції зі складів та інших місць зберігання, для розрахунків з покупцями і замовниками.

Порядок оформлення товарно-транспортної накладної залежить від умов перевезення призначеної для реалізації продукції: власним транспортом чи з використанням послуг транспортної організації.

При використання для перевезення вантажів власного транспорту Товарно-транспортні накладні виписують в чотирьох примірниках, при використанні залученого транспорту - товарно-транспортні накладні виписують в п'яти примірниках, два з яких передають транспортній організації, яка здійснює перевезення вантажів. Товарно-транспортні накладні складають окремо на кожного вантажоодержувача і на кожну ходку автомобіля. При одночасному перевезенні декілька партій вантажів одному або декільком одержувачам товарно-транспортні накладні виписують окремо на кожну партію продукції і на кожного одержувача товарної продукції.

Зазначимо, що у ТОВ «ОЛДІ-Житомир» в товарно-транспортній накладній не завжди вказують наявність чи відсутність тари і упаковки. Водночас, виділення окремим пунктом маси тари і упаковки дозволяє уточнити залікову вагу відвантаженої продукції, дозволить посилити поточний та наступний контроль за рухом товарної продукції та повнотою розрахунків покупців.

Збутова діяльність як завершальний етап господарського процесу, пов'язана з отриманням грошових надходження у формі доходу, визначенням фінансових результатів. Для цілей оподаткування та формування податкової звітності при реалізації продукції разом з іншими документами виписується податкова накладна.

До витрат на збут в досліджуваному господарстві відносять витрати на відрядження працівників, пов'язаних із збутом продукції, що оформлюються наказом на відрядження та належним чином оформленим звітом про використання коштів виданих під звіт або на відрядження.

Витрати на обслуговування торговельних точок, до яких включають охорону, амортизацію та інші витрати, знаходять своє відображення в платіжних дорученнях на перерахування коштів в погашення заборгованості, видаткових касових ордерах, якщо заборгованість погашають з каси та в відомостях розрахунку амортизаційних відрахувань в частині амортизації. При здійсненні виїзної торгівлі до витрат на збут відносять заробітну плату продавцям, сплату за місце на ринку, що підтверджується квитанцією.

Витрати на рекламу оформлюють грошовими документами на перерахування кредиторської заборгованості за проведені рекламні акції.

Таким чином, первинний облік витрат на збут в ТОВ «ОЛДІ-Житомир» ведуть згідно діючого законодавства, використовуючи типові форми первинних документів.

2.4 Аналіз витрат на збут

Аналіз системи збуту передбачає визначення ефективності кожного елемента цієї системи, оцінювання діяльності апарату працівників збуту. Аналіз витрат обігу передбачає зіставлення фактичних збутових витрат за кожним каналом збуту і видом витрат із запланованими показниками для того, щоб виявити необґрунтовані витрати, ліквідувати затрати, що виникають у процесі руху товарів і підвищити рентабельність наявної системи збуту. Організація збуту в процесі аналізу відіграє дуже важливу роль, оскільки забезпечує зворотний зв'язок виробництва з ринком, є джерелом інформації про попит та потреби споживачів. Ось чому розробку збутової політики кладуть в основу програми аналізу як щодо кожного продукту, так і по виробничому відділенню загалом. Якщо на основі розрахунків з'ясовують, що витрати на реалізацію нового товару дуже високі й не дають змоги забезпечити необхідний рівень рентабельності, то керівництво виробничого відділення може прийняти ухвалу про недоцільність подальшої розробки та впровадження у виробництво певного товару. Фахівці-аналітики можуть не лише визначити майбутню прибутковість виробу, а й внести свої пропозиції щодо його вдосконалення і нових можливостей використання відповідних виробів у інших сферах.

Велике значення при розробці збутової політики підприємств має вирішення питань про методи роботи з кінцевими споживачами. Провідну роль у цьому питанні відіграє оцінювання витрат на використання технічних засобів обслуговування покупців, комп'ютерної техніки для обліку товарів, що надійшли на склади та були реалізовані споживачами через роздрібну мережу або безпосередньо зі складу.

У сучасних умовах без використання комп'ютерної техніки та автоматизованих систем обробки інформації практично не може функціонувати жодне підприємство. Тому під час розробки програми аналізу необхідно врахувати всі необхідні для реалізації продукції витрати та їх окупність.

Обґрунтуванням ефективності збутової політики є багатоваріантний розрахунок витрат обігу та подальший вибір найоптимальнішого із запропонованих варіантів за основними напрямами збутової діяльності на ринку.

Розробка та обґрунтування збутової політики стосовно конкретно вибраного товару або груп товарів передбачає вирішення питань: вибору ринку, каналів та методів збуту, часу виходу на ринок; вибору системи збуту та визначення необхідних фінансових витрат; визначення системи руху товарів до споживачів, форм та методів стимулювання збуту і необхідних для цього витрат.

Найефективнішими засобами стимулювання збуту товару на ринок є: реклама товару, використання товарного знака і технічне обслуговування реалізованої продукції.

Система технічного обслуговування відіграє провідну роль при визначенні збутової практики підприємства на світовому ринку. Добре налагоджена організація технічного обслуговування приваблює покупців більше, ніж високі науково-технічні та економічні характеристики товару і відсутність швидкого та кваліфікованого ремонту.

Ефективне обслуговування споживачів передбачає високий рівень гарантійного технічного обслуговування та ремонту, тобто надання клієнтам сервісних послуг, тривалих термінів гарантій та безкоштовних послуг.

Оцінювання обсягу коштів, необхідних для організації високоякісної та високоефективної системи обслуговування споживачів, передбачає розрахунок витрат на створення та обладнання сучасною комп'ютерною технікою станцій технічного обслуговування, складів запасних частин, ремонтних майстерень, забезпечення кваліфікованим персоналом пересувних майстерень, що надають послуги на місці експлуатації товару, й інших витрат, які враховують при розробці програми аналізу.

До найважливіших методів стимулювання збуту належить також система формування попиту споживачів і їх потреб за допомогою встановлення особистих контактів зі споживачами на місцях реалізації, під час ділових зустрічей, на репрезентаціях, симпозіумах, виставках і ярмарках; шляхом адресного розповсюдження каталогів та проспектів підприємства (фірми); шляхом показу товарів і, перш за все, машин та обладнання в дії з розрахунком на інтерес фахівців та керівників фірм; наданням товарів у тимчасове безкоштовне користування потенційним споживачам; шляхом реалізації товарів у кредит та ін.

Великим підприємствам (фірмам) необхідна багатоканальна система збуту, що має свої особливості на кожному ринку. Таку систему створюють послідовно та постійно.

На початковому етапі експортних поставок немає потреби створювати спеціалізовані служби, оскільки ці функції виконує відділ збуту структурного підрозділу.

На другому етапі, коли вже є стабільний вихід на офіційний ринок, виникає необхідність вибору незалежного торгового посередника, відповідно до мети і стратегії, розробленої для цього ринку.

У майбутньому торговельному посереднику, який зарекомендував себе найкраще, можна надати виняткове право на реалізацію продукції на закріпленій за ним території.

Формування цін у виробничому відділенні великих підприємств (фірм) це складний процес, що передбачає:

- зорієнтованість на стратегію єдиної (глобальної) цінової політики, розробленої у межах підприємства (фірми);

- визначення основних напрямів формування цін залежно від мети та стратегії виробничого відділення;

- формування принципів утворення цін;

- визначення рівня ціни;

- визначення рівня прибутку та рентабельності.

В умовах ринкової економіки виробниче відділення надає широкі права при калькулюванні витрат виробництва як основи ціни, особливо при розробці нової продукції. Воно може також установити вимоги до сировини та матеріалів, закуплених у зовнішніх партнерів або одержаних за внутрішньовиробничими поставками, і за допомогою власних калькуляцій визначити можливий рівень цих цін, витрати на вивчення ринку, організацію системи збуту, рекламу, адміністративні та інші господарські витрати. При визначенні очікуваного рівня цін на нову продукцію в основу кладуть результати комплексного дослідження ринку та перспектив його розвитку, що містяться у програмах аналізу щодо кожного окремого продукту або групи товарів, які є у номенклатурі відповідного центру прибутку. Пропозиції стосовно рівня цін на нову продукцію передають керівництву підприємства (фірми), яке на їх основі розробляє єдині ціни на кінцеву продукцію з урахуванням таких чинників, як норма прибутку по кожному підрозділу, на підприємстві загалом, виробничі витрати на наукові дослідження, вдосконалення апарату управління та ін.

Глобальну політику цін, яку визначає рівень управління вищий за рангом, застосовують з метою максимізації прибутку на всіх стадіях просування нової продукції на ринок і розподілу ринку між окремими підрозділами підприємства (фірми).

Керівництво підприємства (фірми) вище за рангом у централізованому порядку проводить політику цін, спрямовану на встановлення у межах фірми таких цін, які вели б до мінімуму витрат виробництва під час випуску продукції, тобто допомогли б одержувати стабільний прибуток, причому не у кожному окремому підрозділі, а на підприємстві (фірмі) загалом, а також забезпечували б високу конкурентоспроможність товарів.

Проведення глобальної політики передбачає, що керівництво підприємства (фірми) вище за рангом розробляє методологічні принципи формування цін, визначає їх структуру та рівень як для зовнішніх партнерів, так і для внутрішньовиробничих поставок. Глобальну політику цін, як правило, розробляють на тривалий період у межах стратегічного плану розвитку фірми, але постійно переглядають зважаючи на умови, що формуються на світовому ринку. Залежно від мети і стратегії, що розроблені у виробничому відділенні, визначають основні напрями цінової політики, а саме орієнтацію на:

- забезпечення рентабельності виробництва;

- рівень якості товарів;

- ринкові умови (попит) та конкуренцію;

- стабільність цін у черговому плановому періоді.

Орієнтація на забезпечення рентабельності виробництва передбачає тісний взаємозв'язок ціни з усіма показниками господарської діяльності підприємства, що функціонують як ціно утворювальні чинники: зростання обсягів виробництва і реалізації, поліпшення технології виробництва, скорочення витрат виробництва та обігу, зростання норми завантаження обладнання, високий рівень витрат на наукові дослідження та винаходи.

2.5 Робочий план рахунків і система регістрів на підприємстві

В ТОВ «ОЛДІ-Житомир» використовують нову структуру Плану рахунків бухгалтерського обліку організаційно узгоджена зі структурою нової форми Балансу, встановленої НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності».

Робочий план рахунків є складовою частиною системи бухгалтерського обліку. Він являється обов'язковим елементом облікової політики організації і являє собою всю сукупність синтетичних рахунків, субрахунків та аналітичних рахунків, що використовуються в організації. Робочий план рахунків щорічно уточнюється в залежності від змін нормативної бази бухгалтерського обліку та зміни виробничої, торгівельної та іншої діяльності.

При цьому робочий план рахунків доцільно винести в окремий додаток до облікової політики і представити його у формі таблиці, де в першій графі вказані рахунки синтетичного обліку, в другій субрахунки, а в третій - рахунки аналітичного обліку першого порядку, що відкриваються до субрахунків, в четвертій (при необхідності) - рахунки аналітичного обліку другого порядку і т.д. При розробці переліку аналітичних рахунків слід керуватися вимогами Інструкції про застосування Плану рахунків, а також специфікою організації та процесу управління, виробництва і реалізації продукції. Слід мати на увазі, що в робочий план рахунків включені не всі рахунки, які на практиці можуть до нього включатися.

Облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, журналів, книг, журналів-ордерів тощо, призначені для хронологічного, синтетичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті в обліку.

Регістри бухгалтерського обліку на ТОВ «ОЛДІ-Житомир» містять назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Форми облікових регістрів рекомендуються Міністерством фінансів України або розробляються міністерствами і відомствами за умови дотримання загальних методологічних принципів.

ТОВ «ОЛДІ-Житомир» використовує регістри бухгалтерського обліку затвердженні Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 966-ХІV та методологічними рекомендаціями щодо застосування регістрів бухгалтерського обліку, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 200 р. № 356.

Облікові регістри на ТОВ «ОЛДІ-Житомир» складаються щомісяця і підписуються виконавцями та головним бухгалтером або особою, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку здійснюють із застосуванням, щонайменше, коду класів рахунків і коду синтетичного рахунка. Аналітичні дані в облікових регістрах мають узгоджуватися з даними синтетичного обліку на останнє число місяця. Інформація про господарські операції, здійснені ТОВ «ОЛДІ-Житомир» за певний період, облікових регістрах переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерської звітності.

За своїм зовнішнім виглядом облікові регістри поділяють на книги, картки й окремі листки.

В ТОВ «ОЛДІ-Житомир» використовуються бухгалтерські книги призначені для ведення записів із синтетичного і аналітичного обліку. В них всі листки зброшуровано, пронумеровано, на останній сторінці вказано кількість сторінок, з підписом керівника, головного бухгалтера, а також скріплено печаткою. До них належать: Касова книга, Головна книга, книга Журнал-Головна та ін..

ТОВ «ОЛДІ-Житомир» використовує облікові регістри-листки, що містять стандартний формат, кожний з них призначений для обліку певних операцій і залежно від цього має специфічний зміст. До таких листків належать журнали-ордери, відомості, розроблювальні групові таблиці, тощо. У них, як правило, систематизують інформацію, необхідну для контролю й економічного аналізу.

За обсягом змісту облікові регістри , що використовуються в ТОВ «ОЛДІ-Житомир» поділяють на регістри синтетичного й аналітичного обліку та комбіновані. Такий поділ обумовлений відмінностями і призначенням синтетичних і аналітичних рахунків, різним ступенем узагальнення облікових даних та їх комбінуванням.

Синтетичні облікові регістри - це регістри, в яких облік ведуть за синтетичними рахунками: Головна книга, Журнал-ордер. Всі вони є матеріальними носіями синтетичного обліку.

Аналітичні облікові регістри - це регістри, в яких облік ведеться за аналітичними рахунками. Дані подають у натуральних, трудових і вартісних вимірниках. До таких регістрів належать книги, картки. У цих регістрах враховують специфіку обліковуваних об'єктів.

Систематичними називають облікові регістри, в яких виконується групування однорідних операцій на синтетичних і аналітичних рахунках.

Такі записи ведуть у Головній книзі, в якій узагальнюються записи за кожним синтетичним рахунком, а також на картках і книгах, де відображаються і групуються дані аналітичного обліку.

Комбінованими називаються регістри, в яких одночасно поєднується хронологічний і систематичний записи. Таку побудову має книга Журнал-Головна, в якій в перша частина відображає журнал реєстрації операцій, а друга - групування операцій на синтетичних рахунках.

За будовою облікові регістри поділяють на односторонні, двосторонні, багатогранні та шахові.

В односторонніх облікових регістрах подають дані про господарську операцію. Суму якої записують за дебетом або за кредитом відповідного рахунка. Як правило, записи за дебетом і кредитом розміщують поруч на правій стороні регістру. Зліва розміщують інформацію щодо дати, номера, змісту операцій тощо.

Залежно від змісту обліковуваних операцій односторонні регістри поділяють на контокорентні, кількісно-сумового і кількісно-сортового обліку. прикладом таких регістрів є Касова книга, картки аналітичного обліку розрахунків, Книга складського обліку, картки кількісно-сумового обліку матеріалів.

Двосторонні облікові регістри складаються з двох частин: в одній подають дані про дебетові обороти на рахунках, а у другій - про кредитові обороти на цьому рахунку. Двостороння будова регістрів характерна для Головної книги.

Багатографні облікові регістри - це регістри, в яких одна з граф поділена на кілька граф. До такого виду облікових регістрів належить Журнал-ордер, де окремі графи використовують для аналітичного обліку за рахунками, суми яких групують за певними показниками.

2.6 Порядок закриття рахунку «Витри на збут» у ТОВ «ОЛДІ-Житомир»

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» визначено, що витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), включають витрати на збут.

На рахунку 93 «Витрати на збут» - у ТОВ «ОЛДІ-Житомир» ведуть облік витрати, пов'язані з реалізацією товарів, тобто витрати обігу.

На рахунку 93 «Витрати на збут» торговельні підприємства - витрати, пов'язані з реалізацією товарів, тобто витрати обігу. Щомісяця або наприкінці року заключним записом за рік сальдо витрат на збут (витрат обігу) списують з кредиту рахунка 93 на дебет субрахунку 791 «Результат основної діяльності».

На рахунку 93 «Витрати на збут» торговельні підприємства обліковують та накопичують витрати, пов'язані з реалізацією товарів оптом і в роздріб.

На підприємствах оптової та роздрібної торгівлі аналітичний облік до рахунка 93 «Витрати на збут» треба вести за встановленою номенклатурою статей витрат. Особливість ведення аналітичного обліку витрат на збут в тому, що станом на кінець будь-якого звітного періоду на статтях витрат на придбання товарів, їх доставку та доведення до придатного для реалізації стану мають залишатися суми названих витрат за розрахунком на залишок товарів.

Витрати, що належать за розрахунком до реалізованих товарів, щомісяця списуються на збільшення собівартості реалізованих товарів (Д-т 902 «Собівартість реалізованих товарів» - К-т 93 «Витрати на збут»), тобто на зменшення сум зазначених витрат. Згідно з пунктом 19 П(С)БО 16 «Витрати», до складу витрат на збут в торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком адміністративних (рахунок 92), інших операційних витрат (рахунок 94), а також витрат на проценти (за користування кредитами, отриманими за облігаціями, за фінансовою орендою тощо) та інших витрат підприємства, пов'язаних із залученням позикового капіталу (рахунок 95). Враховуючи положення П(С)БО 9 «Запаси» про витрати на придбання товарів, їх доставку та підготовку до реалізації, до видання галузевих методичних рекомендацій з обліку витрат в торгівлі ці витрати необхідно обліковувати протягом місяця в складі витрат на збут.

На інших рахунках класу 9 «Витрати діяльності» обліковують і накопичують інші витрати наростаючим підсумком з початку року. Сальдо кожного виду витрат використовується для заповнення квартальних звітів про фінансові результати. Щомісяця або наприкінці року заключним записом за рік інші витрати списуються на дебет відповідного субрахунку рахунка 79 «Фінансові результати».

У зв'язку з тим, що протягом звітного року у квартальних звітах про фінансові результати прибутки та збитки визначають оперативно без запису їх на бухгалтерських рахунках, важливе значення має правильна організація аналітичного обліку цих витрат з підрахунком їх наростаючим підсумком з початку року.

облік звітність витрати збут



Розділ 3.Формування інформаційної бази обліку в системі звітності

3.1 Порядок складання фінансової звітності підприємства

Звітність підприємства - це впорядкована система узагальнюючих взаємопов'язаних показників, які відображають джерела формування і використання господарських засобів, стан дебіторської та кредиторської заборгованостей, а також фінансовий стан і результати всіх видів діяльності, що здійснює суб'єкт господарювання, та напрями використання прибутку за визначений проміжок часу.

Користувачами звітності можуть бути фізичні та юридичні особи або відповідні державні органи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття відповідних рішень. При цьому слід розрізняти зовнішніх та внутрішніх користувачів, які, в свою чергу, можуть мати прямий або непрямий інтерес стосовно інформації, яка міститься у звітності.

Мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності визначено в НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності».

При складанні фінансових звітів підприємства можуть визначати склад статей, за якими розкривається інформація, а саме можуть не наводити статей, які передбачені у формах фінансової звітності, затверджених національним положеннями (стандартами).

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

У балансі відображаються активи, зобов'язання та власний капітал підприємства підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань та власного капіталу.

Актив відображається в балансі за умови, що його оцінка може бути достовірно визначена і очікується отримати в майбутньому економічних вигод, пов'язаних з його використанням.

Витрати на придбання та створення активу, який не може бути відображений в балансі, включаються до складу витрат звітного періоду.

Зобов'язання відображаються у балансі, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Власний капітал відображається в балансі одночасно з відображенням активів або зобов'язань, які призводять до його зміни.

Метою складання звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки та сукупний дохід підприємства за звітний період.

У звіті про фінансові результати наводяться доходи і витрати, які відповідають критеріям, визначеним в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Звіт складається наростаючим підсумком з початку звітного року. Його показники зазначають у тисячах гривень без десяткового знака, крім розділу IV Звіту, грошові показники якого у гривнях з копійками.

Форма складається із чотирьох розділів:

1. Фінансові результати (розділ змінено);

2. Сукупний дохід (новий розділ);

3. Елементи операційних витрат (без змін);

4. Розрахунок показників прибутковості акцій (без змін).

Доходи та витрати визначаються згідно з П(С)БО та відображають у Звіті у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження та сплати грошей.

Згідно з п. 7 П(С)БО 16, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Дохід, згідно з п. 5 П(С)БО 15, визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання окремих видів доходів наведено у п. 6 - 20 П(С)БО 15.

У розділі ІІІ звіту про фінансові результати наводяться відповідні елементи операційних витрат (на виробництво і збут, управління та інші операційні витрати), яких зазнало підприємство в процесі своєї діяльності протягом звітного періоду, за вирахуванням внутрішнього обороту, тобто за вирахуванням тих витрат, які становлять собівартість продукції (робіт, послуг), що вироблена і спожита самим підприємством. Собівартість реалізованих товарів, запасів у цьому розділі не наводиться.

Метою складання звіту про рух грошових коштів є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися у грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період. При складанні фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності підприємства можуть обрати спосіб складання звіту про рух грошових коштів за прямим або непрямим методом із застосуванням відповідної форми звіту.

У звіті про рух грошових коштів розгорнуто наводяться суми надходжень та видатків грошових коштів підприємства, що виникають в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності протягом звітного періоду. Якщо рух грошових коштів у результаті однієї операції включає суми, які не належать до різних видів діяльності, то ці суми у звіті наводяться окремо у складі статей щодо відповідних видів діяльності.

Не грошові операції (отримання активів шляхом фінансової оренди; бартерні операції; придбання активів шляхом емісії акцій тощо) не включаються до звіту про рух грошових коштів.

У звіті про рух грошових коштів, складеному за прямим методом, рух грошових коштів у результаті операційної діяльності визначається за сумою надходжень від операційної діяльності та сумою витрачання на операційну діяльність грошових коштів за даними записів їх руху на рахунках бухгалтерського обліку.

У звіті про власний капітал розкривається інформація про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. У графах звіту про власний капітал, призначених для наведення складових власного капіталу, зазначаються показники, наведені у розділі І «Власний капітал» балансу. Для забезпечення порівняльного аналізу інформації звіту про власний капітал підприємства повинні додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік.

3.2 Особливості формування фінансової, податкової та статистичної звітності у ТОВ «ОЛДІ-Житомир»

Відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності виділяють сім груп користувачів облікової інформації: інвестори, працівники, кредитори, постачальники, покупці, уряд, громадськість. Крім того, звітна інформація необхідна власникам, керівникам підприємства та іншим внутрішнім і зовнішнім користувачам, які потребують інформації про діяльність господарюючого суб'єкта (табл.3.1).

Таблиця 3.1 Користувачів звітності ТОВ «ОЛДІ-Житомир»

Інвестори (акціонери)	Захист прав акціонерів, якість управління, придбання, продаж і володіння цінними паперами та здатність підприємств сплачувати за ними дивіденди
Кредитори	Своєчасність повернення кредитів та отримання відсотків, забезпечення зобов'язань підприємства, оцінка ліквідності та платоспроможності
Постачальники	Здатність підприємства своєчасно оплачувати рахунки та виконувати інші зобов'язання
Покупці, замовники, інші дебітори	Стабільність компанії, здатність забезпечувати клієнтів необхідними товарами, продукцією, роботами, послугами, фінансова стійкість і як довго можна погашати кредиторську заборгованість
Уряд та державні органи	Своєчасна сплата зобов'язань перед державою, показники для формування податкової політики, визначення національного доходу, розподіл ресурсів, формування макроекономічних показників



За ознакою представлення користувачам виділяє внутрішню, до якої відносить фінансову (бухгалтерську) звітність, та зовнішню, яку, в свою чергу, поділяє на податкову, статистичну та інші види звітності.

Систему звітності у ТОВ «ОЛДІ-Житомир» представлено на рис. 3.1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Під фінансовою звітністю слід розуміти бухгалтерську звітність, яка містить інформацію про майновий та фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів за звітний період, що може бути використана її користувачами при прийнятті фінансових рішень.

Статистична звітність - це звітність, яка складається на підставі даних бухгалтерського обліку для розрахунку статистичних показників щодо економічних, соціальних, демографічних, екологічних явищ та процесів, які відбуваються в країні, її регіонах та галузях економіки для забезпечення цією інформацією держави та суспільства.

Таким чином, і фінансова, і статистична звітність відноситься до загальної звітності підприємства, оскільки в цілому описує різні сторони його діяльності.

Податкова звітність формується на основі даних бухгалтерського обліку і характеризує стан зобов'язань підприємства, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та інших обов'язкових платежів. Звітність до фондів соціального та пенсійного страхування складається на підставі даних бухгалтерського обліку і характеризує стан розрахунків із зазначеними фондами.

На ТОВ «ОЛДІ-Житомир» подають річну, квартальну та місячні форми звітності. Звітність подається особисто головним бухгалтером Гребенюк Н.В у відповідні органи в встановлені терміни. Основні фрагменти вихідної звітності ТОВ «ОЛДІ-Житомир» відображено в таблиці 3.2

Таблиця 3.2

Основні фрагменти вихідної звітності ТОВ «ОЛДІ-Житомир»

Форма звітності	Термін подання	Адресати одержання
1	2	3
Річні
Баланс (Звіт про фінансовий стан)	До 20 лютого наступного за звітним роком	Житомирське ОУС
Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)
Звіт про рух грошових коштів
Звіт про власний капітал
Примітки до звітів
Декларація про прибуток підприємства	До 15 лютого року, що настає за звітним роком	Житомирське об'єднання ДПІ
Податкова декларація по податку на додану вартість
Звіт про товарообіг		Житомирське ОУС
Звіт з праці
Квартальні
Баланс підприємства (Звіт про фінансовий стан)	До 25 числа наступного за звітним періодом місяця	Житомирське ОУС
Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)
Декларація про прибуток підприємства		Житомирське об'єднання ДПІ
Звіт з праці
Місячні
Податкова декларація по податку на додану вартість	До 15 числа місяця, що настає за звітним місяцем	Житомирська об'єднана ДПІ
В тому числі для оцінки якості управління та прийняття рішень для потреб аналізу
Баланс підприємства (Звіт про сукупний дохід)	На останній день кожного місяця	Керівник
Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)

Отже, сукупність цих форм звітності дає змогу отримати інформацію про всі види діяльності підприємства (операційну, фінансову, інвестиційну), його майновий стан, фінансові ресурси, результати виробничої діяльності та грошові потоки, які забезпечують цю діяльність.

3.3 Формування внутрішньої звітності на ТОВ «ОЛДІ-Житомир»

Внутрішня звітність - система опрацьованої детальної інформації про ресурси, витрати, доходи та фінансові результати сфер відповідальності необхідної для внутрішніх користувачів з метою планування, аналізу, контролю та регулювання діяльності підприємства. Основною метою внутрішньої звітності є надання об'єктивної інформації про діяльність сфер відповідальності для прийняття правильних управлінських рішень. Систему внутрішньої звітності визначають як один із найскладніших і найважливіших елементів управлінського обліку, що дозволяє керівництву підприємства з одного боку, зрозуміти межі своїх можливостей в отриманні необхідних показників та виконавців, а також можливостей інформаційної та технічної служб, а з іншого боку - отримати ці дані оформлені належним чином, тобто у вигляді, в якому їх зручно використовувати для прийняття управлінських рішень.

Процедура постановки внутрішньої звітності включає ряд послідовних етапів, які, за результатами дослідження практичного досвіду підприємств та наукових джерел, узагальнимо на рисунку 3.2



Рис. 3.2 Основні етапи побудови системи внутрішньої звітності в системі сфер відповідальності

Ефективність системи внутрішньої звітності безпосередньо залежить від критерію оперативності - своєчасності складання, подання та обробки внутрішньої звітності. Інформація може бути оперативною за умови автоматизованої обробки даних, що є одним із шляхів удосконалення системи внутрішньої звітності підприємства.

Метою внутрішньої звітності є забезпечення управлінського персоналу ТОВ «ОЛДІ-Житомир» всіх рівнів необхідною інформацією про товари. Вимоги про зміст звітності повинні сформулювати керівники центрів відповідальності та інші особи, пов'язані з управлінському персоналу і зацікавлені у внутрішній управлінської інформації. Керуючі повинні роз'яснити бухгалтерам та іншим виконавцям, що становлять внутрішню звітність, яка інформація, в якому вигляді і обсязі, в які терміни їм необхідна.

Для керуючих мають значення не тільки зміст інформації, але і способи її доставки, форми звітності. Внутрішня звітність повинна забезпечити можливість швидкого огляду та оцінки фактичних результатів, їх відхилень від мети, визначення недоліків в даний час і на майбутнє, вибору оптимальних варіантів управлінських рішень. Сформувати звітність, що дозволяє отримати інформацію для вирішення комплексу проблем, вельми не просто. Домогтися задовільних результатів можна тільки спільними зусиллями керівників і бухгалтерів, інших фахівців (економістів, плановиків і т.п.).

Спеціальні вимоги до внутрішньої звітності ТОВ «ОЛДІ-Житомир» полягають у наступному:

1) гнучка, але однакова структура;

2) зрозумілість і видимість інформації;

3) оптимальна частота подання;

4) придатність для аналізу та оперативного контролю.

Безпосередньо у звітних формах має наводитися первинна аналітична інформація про товари: відхилення від цілей, норм і кошторисів витрат, ранжування відхилень і т.п.

Гнучкість і однаковість внутрішньої управлінської інформації в ТОВ «ОЛДІ-Житомир» забезпечується тим, що на первинному рівні реєстрації накопичується необхідний обсяг даних про товари, які потім відбираються і групуються в необхідному інформаційному контексті. Кожен центр відповідальності отримує звіти, що містять інформацію для власних цілей. Система інформації розроблена таким чином, що існує однаковість даних для групування і порівняння. Бухгалтерський облік за визначенням прагне до однаковості.

Зрозумілість і видимість інформації зводиться до того, що кожна звітна форма містить інформацію, необхідну конкретному керівникові ТОВ «ОЛДІ-Житомир».

Оптимальна частота подання звітності є похідною від призначення інформації та можливостей прийняття рішень, тобто від факторів, що визначають використання звітів в управлінні. Одні звіти потрібні частіше, інші рідше. Періодичність подання внутрішньої звітності коливається в значних межах.

Внутрішні звіти в ТОВ «ОЛДІ-Житомир» подаються поквартально, а в разі необхідності подаються в міру виникнення відхилень. Немає необхідності збільшувати частоту подання звітів, якщо неможливо прийняти рішення на їх основі.

На основі внутрішньої звітності приймаються рішення на всіх рівнях управління ТОВ «ОЛДІ-Житомир». Важливим елементом є час, який проходить від отримання звіту до вироблення рішення і втілення його в керуючі дії. Істотне значення при цьому мають доступна форма внутрішнього звіту, розташування і подання відповідної інформації. Так як стандартного набору внутрішньої звітності з єдиними формами і інформаційною структурою не існує, ТОВ «ОЛДІ-Житомир» виробило індивідуальну внутрішню звітність.

Комплексні підсумкові звіти представляються, за місяць або інший звітний період (квартал, шість місяців і т.п.) і містять інформацію про виконання планів.

Тематичні звіти представляються у міру виникнення відхилень по найбільш важливим для успішного функціонування показниками, таким, як обсяг продажів товарів, недопоставки за замовленнями, і іншим не входять у оціночні плановим показникам, підконтрольним центру відповідальності.

Аналітичні звіти готуються тільки за запитами керівників і містять інформацію, що розкриває причини і наслідки результатів щодо окремих аспектів діяльності.

За рівнями управління розрізняють оперативні, поточні та зведені звіти.

Оперативні звіти, що подаються на нижньому рівні управління в центрах відповідальності, містять докладну інформацію для прийняття поточних рішень; складаються щотижня і щомісяця.

Поточні звіти, що містять агреговану інформацію для середнього рівня управління в центрах прибутку і центрах інвестицій, складаються з періодичністю від щомісячного до щоквартального.

Зведені звіти формуються для вищого управлінського персоналу організації. На їх основі приймаються стратегічні рішення і здійснюється загальний контроль та контроль діяльності управлінського персоналу на середньому, іноді на нижньому рівні. Періодичність цих звітів коливається від щотижневих до щорічних.

Отже, внутрішня звітність - це ще не результат управлінського аналізу, що є найважливішим елементом управлінського обліку, а первинний матеріал для проведення такого аналізу. Але на її основі можна дати загальну оцінку результатів діяльності центрів відповідальності, судити про ступінь досягнення ними поставлених цілей і правильності прийнятих оперативних коригуючих рішень.



Розділ 4. Удосконалення організації обліку витрат на збут у ТОВ «ОЛДІ-Житомир»

4.1 Проблеми організації обліку витрат на збут в наукових дослідженнях

На сучасному етапі функціонування підприємств України постає проблема налагодження систематичного контролю за витратами як основного засобу досягнення ефективної діяльності підприємства.

Система контролю витрат у сучасних умовах стає вирішальним моментом щодо впливу на результати діяльності підрозділів і підприємства в цілому.

Проблеми обліку витрат на збут піднімались у працях Н.В Гавришко, Н.М. Гудзенко, А.Ю. Козаченко, О.А. Шевчука та інших вітчизняних авторів.

Так, Н.В. Гавришко під збутом розуміє процес фізичного переміщення продукції від виробника до споживача. На думку авторки, групування витрат на збут слід здійснювати за наступними статтями витрат:

1) витрати на складування продукції та зберігання товарно-матеріальних запасів;

2) витрати на пакування продукції;

3) витрати на транспортування;

4) витрати на управління збутовою діяльністю.

До внутрішньої звітності із збуту вона пропонує включити: звіт про показники збутової діяльності; сегментний звіт про фінансові результати; звіт про заборгованість за реалізовану продукцію; контрольний звіт про відхилення від кошторису збутових витрат [15].

Н.М. Гудзенко вважає, що збут - це завершальна стадія кругообороту капіталу; підсистема господарської діяльності, що включає процес переміщення продукції від виробника до споживача (реалізацію), спрямований на задоволення потреб останнього; управління рухом товарів з визначенням фінансового результату, який формується при створенні нової вартості в процесі виробництва.

Автор запропонувала перейменувати рахунок 93 «Витрати на збут» на «Маркетингові витрати», передбачивши для обліку витрат на збут субрахунок 931 «Витрати на збут» (932 «Комерційні витрати», 933 «Інші маркетингові витрати»). З метою формування оперативних аналітичних даних про процес і результати збутової діяльності розроблено «Відомість обліку витрат збутової діяльності» та «Відомість обліку збуту за каналами».

А.Ю. Козаченко витрати на збут продукції відносить до невиробничих витрат, а рахунок 93 «Витрати на збут» характеризує, як рахунок, що містить інформацію про суму витрат, пов'язаних із операціями щодо вивезення продукції власним транспортом [23, с. 91].

О.А. Шевчук сприймає збут як процес, що розпочинається з моменту появи усної чи письмової угоди щодо купівлі-продажу продукції і триває до того моменту, коли покупець повністю розрахується за неї та отримає її у власність. Облік витрат на збут, з його точки зору, доцільно організувати за такими калькуляційними об'єктами: товарні групи, географічні регіони, групи споживачів, центри відповідальності та центри витрат. До рахунку 93 «Витрати на збут» рекомендовано відкрити 5 субрахунків: витрати на рекламу і маркетинг, витрати на зберігання готової продукції, транспортні витрати збуту, трансакційні витрати, інші витрати на збут [40,с. 5, 8, 10].

Витрати на збут облікують на однойменному синтетичному рахунку 93. До цього рахунку субрахунків не передбачено, тому кожне підприємство має право самостійно обирати собі перелік субрахунків, а також аналітичних рахунків до кожного з них.

Склад витрат на збут регламентується п. 19 П(С)БО 16 «Витрати», куди входить 12 позицій, починаючи від витрат пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на її складах і закінчуючи іншими витратами, що пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг [9].

Це дає підстави сформувати відповідний перелік субрахунків до синтетичного рахунку 93 «Витрати на збут», який, на наш погляд, може виглядати наступним чином:

931 - Витрати пакувальних матеріалів і ремонт тари;

932 - Оплата праці та комісійні винагороди працівникам сфери збуту;

933 - Витрати на передпродажну підготовку товарів, рекламу і дослідження ринку (маркетинг);

934 - Витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

935 - Витрати на утримання необоротних активів у сфері збуту;

936 - Витрати на транспортування і страхування продукції;

937 - Витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

938 - Витрати на внутрішньогосподарське транспортування продукції

939 - Інші витрати у сфері збуту.

Аналіз витрат на збут повинен здійснюватись не відокремлено, а у контексті аналізу усіх витрат підприємства (витрат діяльності), аналізу процесу виробничо-збутової або збутової діяльності підприємства. На нашу думку, мета такого аналізу полягає у з'ясуванні видів і напрямків непродуктивних витрат на збут та розробленні заходів щодо зведення таких витрат до мінімуму. Джерелами інформації для аналізу витрат на збут є договори з покупцями, товарно-транспортні і податкові накладні, приймальні квитанції, накладні (внутрішньогосподарського призначення), звіти про продаж продукції, звіти про складські витрати, журнали, журнали-ордери, відомості аналітичного обліку зі збуту (реалізації) готової продукції (товарів, товарно-матеріальних цінностей, робіт та послуг), Головна книга тощо.

Витрати на збут можна, насамперед, аналізувати з позиції оперативного, тактичного (поточного) і стратегічного аналізу. В процесі оперативного аналізу аналізують витрати на збут за короткі проміжки часу (зміна, день, доба, п'ятиденка, тиждень, декада, половина місяця), що дає змогу миттєво виявляти непродуктивні витрати та ухвалювати за кожним з таких випадків оперативне управлінське рішення.

Під час тактичного (поточного) аналізу здійснюється аналіз витрати на збут за середні проміжки часу (звітний місяць, квартал, рік), що дає змогу встановлювати суми непродуктивних витрат за довші періоди та ухвалювати тактичні управлінські рішення. В процесі стратегічного аналізу витрати на збут проектуються на відповідну перспективу (5-10 років) і ухвалюються стратегічні управлінські рішення. Під час здійснення аналізу витрат на збут необхідно проаналізувати наступні напрямки:

- динаміку і структуру витрат підприємства (витрат діяльності), в тому числі витрат на збут, з них: витрат, що не підлягають відшкодуванню покупцями (замовниками);

- суму і питому вагу витрат на збут у загальній сумі витрат (повній собівартості реалізованої продукції);

- обсяги та структуру витрат за напрямками збуту, покупцями (замовниками) і видами продукції, в тому числі: матеріальних витрат, витрат на відрядження працівників, зайнятих збутом;

- суми та структуру витрат на оплату праці і комісійні винагороди працівникам сфери збуту; - обсяги та структуру складських витрат загаломі по кожному складу зокрема;

- обсяги і структуру транспортних витрат, в тому числі: витрат, здійснених власним транспортом;

- з них витрат, що не відшкодовані покупцями (замовниками);

- суми та структуру страхових, митних і податкових платежів;

- обсяги та структуру витрат на рекламу за її видами і способом розміщення; - обсяги та структуру маркетингових витрат тощо.

З наведеного вище можна констатувати, що низка питань, пов'язаних з трактуванням невиробничих витрат, витрат на збут та їх обліком залишається дискусійними й проблемними. Збут продукції, вважаємо, варто розглядати як динамічний процес руху продукції на певному її ринку, який підтверджує або не підтверджує ефективність підприємницької діяльності й відповідно засвідчує або не засвідчує конкурентоспроможність підприємства.



4.2 Система внутрішнього і зовнішнього контролю витрат на збут у ТОВ «ОЛДІ-Житомир»

Контроль витрат на збут здійснюється за такими напрямами:оцінка виконання кошторисів витрат на збут за звітні періоди; перевірка обґрунтованості, достовірності, правомірності включення до групи витрат на збут в цілому та за статтями витрат. У структурі витрат ТОВ «ОЛДІ-Житомир» основної діяльності підприємства витрати на збут становлять до 45 %, чим визначається їхня значущість як об'єкта контролю.

Витрати на збут, пов'язані з реалізацією (збутом) готової продукції, товарів:

1. оплата праці, службові відрядження, комісійні винагороди продавцям та працівникам, які забезпечують збут;

2. витрати на рекламу та вивчення ринку;

3. витрати на передпродажну підготовку товарів, упакування готової продукції, ремонт тари;

4. транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з виконанням договорів постачання з покупцями, гарантійне обслуговування та ремонт, страхування, витрати на утримання основних засобів, пов'язані зі збутом, інші (операційна оренда, амортизація, комунальні послуги тощо).

Витрати цієї групи не включаються в собівартість продукції, робіт, послуг, відображаються у звітному періоді їхнього виникнення в журналі № 5 за дебетом рахунку 93 «Витрати на збут» і наприкінці кожного місяця списуються в дебет рахунку 79 «Фінансові результати».

Основним нормативним актом, яким керується ревізор під час контролю витрат на збут, є П(С)БО 16 «Витрати».

Контроль витрат на збут здійснюється за такими напрямами:

1. оцінка виконання кошторисів витрат на збут за звітні періоди;

2. перевірка обґрунтованості, достовірності, правомірності включення до групи витрат на збут в цілому та за статтями витрат. При цьому особлива увага приділяється контролю транспортних витрат. Ці витрати можуть включатися у витрати підприємства за звітний період або відшкодовуватися покупцями. Тому треба вивчати умови складених з покупцями договорів на збут продукції, оскільки можливе завищення витрат за окремими видами поставок;

3. перевірка витрат на тару. Залежно від особливостей транспортування, виду готової продукції вивчаються операції щодо нарахування зносу зворотної тари, списання витрат на тару та збитків по тарі;

4. перевірка витрат на рекламу, гарантійний ремонт;

5. перевірка відображення в аналітичному і синтетичному
обліку витрат на збут, їхнє списання на фінансові результати
та відображення в податковому обліку як валових витрат звітного періоду. Особливу увагу ревізор звертає на коригування помилок минулих періодів у довідках бухгалтерії про виявлені помилки.

Матеріали ревізій щодо витрат на збут дають змогу визначити такі типові порушення:

а) завищення витрат на рекламу, гарантійний ремонт у податковому обліку валових видатків;

б) включення у витрати на збут вартості зворотної тари;

в) включення у витрати на збут за звітний період транспортних витрат, які підлягають відшкодуванню покупцями, та інші факти неправомірного віднесення витрат до цієї групи;

г) порушення в оформленні первинних документів про витрати цієї групи та в методиці їхнього бухгалтерського та податкового обліку.

При цьому особлива увага приділяється контролю транспортних витрат. Ці витрати можуть включатися у витрати підприємства за звіт
ний період або відшкодовуватися покупцями. Тому треба вивчати умови складених з покупцями договорів на збут продукції, оскільки можливе завищення витрат за окремими видами поставок; перевірка витрат на тару.

Залежно від особливостей транспортування, виду готової продукції вивчаються операції щодо нарахування зносу зворотної тари, списання витрат на тару та збитків по тарі; перевірка витрат на рекламу, гарантійний ремонт; перевірка відображення в аналітичному і синтетичному облік витрат на збут, їхнє списання на фінансові результати та відображення в податковому обліку як валових витрат звітного періоду.

Особливу увагу ревізор звертає на коригування помилок
минулих періодів у довідках бухгалтерії про виявлені помилки.

4.3 Організація обліку витрат на збут з використанням зарубіжного досвіду та міжнародних стандартів обліку

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО) набувають усе більшого поширення в Україні і застосовуються не лише компаніями, які зобов'язані складати звітність за цими стандартами, але й на добровільній основі. Рано чи пізно ми дійдемо до усвідомлення необхідності застосування їх у національній практиці. Розуміння і використання МСБО потребує знань і досвіду не тільки у сфері бухгалтерського обліку. Сучасний бухгалтер повинен мати широкий кругозір і спектр знань в різних областях: фінансах, економіці, менеджменті, маркетингу, інформаційних технологіях тощо.

Витрати на збут, відповідно до вітчизняного нормативного забезпечення з бухгалтерського обліку, включаються до витрат періоду у повній сумі та між видами продукції не розподіляються. Здавалося б, така логіка також не суперечить МСБО 2, адже у прикладах витрат, які виключаються з собівартості продукції та відносяться до витрат періоду, згідно зі згаданим раніше п.16 МСБО 2, містяться і витрати на збут.

Однак перекладачі стандарту не врахували, що у ньому йде мова одночасно про дві групи таких витрат. Оригінал МСБО 2 у п.16 оперує тим же загальним поняттям «витрати на збут» (selling costs), що і П(С)БО 16. Однак у п.38 МСБО 2, у перекладі якого зазначається, що обставини суб'єкта господарювання можуть виправдати включення до собівартості інших витрат, таких як витрати на збут, останні іменуються не як selling costs, а як distribution costs, тобто витрати, пов'язані із доставкою продукції до споживачів.

4.4 Напрями поліпшення облікового процесу витрат на збут

В ринкових умовах господарювання головним завданням ТОВ «ОЛДІ-Житомир» є забезпечення ефективної збутової діяльності та формування конкурентоспроможної організаційної структури як елементу системи управління збутовою діяльністю. Адже витрати визнаються в обліку, коли існує ймовірність зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних із зменшенням активів або зі збільшенням зобов'язань, що може бути достовірно визначено.

З метою управління процесом збуту продукції підприємство має виконувати наступні завдання :