Управлінський облік використання запасів на підприємстві

Значну частину витрат на підприємствах складають витрати на спецодяг, спецвзуття, захисні засоби. Вони видаються окремим робітникам на постійне користування протягом терміну носіння або на період виконання певних робіт, тому постійно за робітниками не закріплюються, а видаються як чергові [12, 232-233].

Спеціальною формою документа, за допомогою якого здійснюється видача малоцінних швидкозношуваних предметів на господарські потреби і на ідивідуальне користування працівникам зі складу або керівниками структурних підрозділів, за встановленими нормами є "Відомість обліку видачі (повернення) спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв" (форма № МШ-7) [19, 56]. Такі відомості комірник складає окремо на видачу та повернення спецодягу, спецвзуття, захисних засобів (передачі на дезінфекцію, прання, ремонт, літнє зберігання тощо) і вони є підставою для записів в особових картках обліку спецодягу, спецвзуття і запобіжних пристосувань, тип. ф. № МШ-6, що відкриваються на кожного робітника, який користується такими засобами.

Списані засоби індивідуального захисту відображають у цих картках на основі актів вибуття малоцінних і швидкозношуваних предметів, тип. ф. № МШ-4. Згадані картки відкриваються в одному примірнику окремо на засоби індивідуального захисту та на чергові спецодяг, спецвзуття, захисні засоби, які видають робітникам згідно з затвердженим на підприємстві списком на одну-дві зміни, і зберігають у кладовках центрів відповідальності за табельними номерами робітників [12, 233-234].

Отже, існуюча сукупність форм первинної документації з обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів дає можливість побудови такої системи обліку, яка б відповідала масштабам підприємства, його організаційно-структурній формі та об'єктивним умовам функціонування [26, 55].

1.3 Методи оцінки запасів при їх вибутті

При відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продажу та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

1. ідентифікованої собівартості;

2. середньозваженої собівартості;

3. ФІФО;

4. ЛІФО ( вилучений з П(с)БО 9 "Запаси", і вже не використовується);

5. нормативних затрат;

6. за цінами продажу [2].

Розглянемо зазначені методи детальніше.

МЕТОД 1. Оцінка за ідентифікованою собівартістю.

Інакше кажучи, "за яку ціну купив, за таку і списав" (у виробництво, на склад готової продукції чи в реалізацію - залежно від того, які саме види запасів і з якою метою вибувають) [24].

Запаси, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють одне одного, оцінюються за ідентифікованою собівартістю [2]. Однак не зовсім зрозуміло, навіщо у П(С)БО 9 запроваджено таке обмеження в застосуванні методу ідентифікованої собівартості. Можливо, наголос на спецзамовленні і незамінності не треба розуміти як обмеження, а лише в тому сенсі, що застосувати цей метод оцінки зможуть усі підприємства для спецзамовлень, а у разі незамінності - в обов'язковому порядку. Адже на багатьох підприємствах давно налагоджено комп'ютерний облік надходження і вибуття запасів за ідентифікованою собівартістю, і оскільки цей метод є найточнішим, немає сенсу змінювати і перебудовувати програми заради впровадження приблизного обліку, яким є облік вибуття за: середньозваженою собівартістю, ФІФО, ЛІФО. Цей метод не новий - він давно і широко у нас застосовується.

У нашій країні він завжди переважав і використовувався практично у всіх галузях економіки. Обов'язкова умова для цього - можливість за кожною одиницею запасів установити саме її ціну (історичну собівартість) [24].

МЕТОД 2. Оцінка за середньозваженою собівартістю.

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів. Оцінка кожної операції з вибуття запасів може здійснюватись за середньозваженою собівартістю діленням сумарної вартості таких запасів на дату операції на сумарну кількість запасів на дату операції [2].

Метод застосовується окремо для кожної сукупності взятих на облік запасів, однакових за призначенням і споживчими характеристиками (цього уточнення немає в П(С)БО 9, але доцільно його тут внести для ширшого розкриття суті методу). Середньозважена собівартість одиниці, що вибуває, визначається за формулою (рис. 1.5) [24].

Рис.1.5. Формула визначення середньозваженої собівартості продукції

Отже, в чисельнику формули проставляються значення в грошовому (вартісному) вимірі, у знаменнику ці ж значення - у кількісному (тобто в фізичних одиницях) [24].

МЕТОД 3. Оцінка за методом ФІФО (first-in, first-out method - FIFO).

Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів [2].

Основним недоліком методу є вплив зовнішніх чинників економічного життя держави на показник валового прибутку окремо взятого підприємства. Так, в умовах постійно зростаючих цін метод ФІФО дає найвищий показник валового прибутку. А якщо взяти до уваги, що в умовах загального зростання цін кожне підприємство прагне підвищити також і ціни на реалізовуваний товар, то при застосуванні методу ФІФО до оцінки вибуття показник валового прибутку, що зазначається у Звіті про фінансові результати, можна вважати невиправдано завищеним.

Відповідно, в умовах постійного зниження цін спостерігається зворотний процес: показник валового прибутку внаслідок застосування методу ФІФО до оцінки вибуття запасів і вимушеного зниження відпускних цін на продукцію (товари), що їх підприємство реалізовує, виходить у звіті невиправдано заниженим.

Водночас, оскільки запаси, які придбаваються в умовах постійно зростаючих цін і оцінюються при вибутті методом ФІФО, списуються в реалізацію за найменшою з цін, то запаси, які залишаються на балансі підприємства, виявляються оціненими за вартістю, більш-менш наближеною до ринкової. А це означає, що при аналізі балансу такого підприємства показники власних оборотних коштів, оборотного капіталу і, відповідно, коефіцієнт покриття будуть не просто оптимістичнішими, але і реальнішими порівняно з тим, якби це підприємство використало при вибутті запасів метод ЛІФО [24].

МЕТОД 4. Оцінка за методом ЛІФО(last-in, first-out method - LIFO).

Цей метод оцінки вибуття запасів за цінами останніх закупівель грунтується на припущенні, що собівартість запасів, що надійшли останніми, використовується для визначення собівартості товарів, проданих першими. На сьогоднішній день цей метод в Україні не використовується.

МЕТОД 5. Оцінка за нормативним методом обліку вибуття запасів.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися. Оцінка продукції за нормативними затратами коригується до фактичної виробничої собівартості [2].

Нормативний метод обліку вибуття запасів є частиною давно відомого в нашій країні нормативного методу обліку витрат (облік за планово-розрахунковими цінами) і базується на нормативному методі калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Основні принципи нормативного методу обліку витрат (у тому числі вибуття запасів) і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) зводяться до такого. В основу калькуляції фактичної собівартості окремого виду продукції покладено заздалегідь складену калькуляцію нормативної собівартості цього виду продукції за затвердженими самим підприємством поточними нормами витрат сировини і матеріалів, праці тощо [24]. При дотриманні цих норм (і при їх своєчасному перегляді) фактична собівартість відповідає нормативній. У разі виявлення відхилень від норм фактичну собівартість продукції визначають так: до нормативної собівартості додають (у разі перевитрати) або від неї віднімають (у разі економії) виявлені відхилення від поточних норм, а також додають (віднімають) витрати, зумовлені зміною цих норм протягом звітного періоду за кожною статтею витрат. При цьому прямі витрати за встановленими нормами враховують окремо від витрат, що становлять відхилення від норм. Це дає змогу ретельно контролювати витрати під час виробництва продукції [2].

Виявлені у звітному періоді наднормативні витрати зараховуються до складу собівартості реалізованої продукції. [3]

Нормативна калькуляція - це визначення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за статтями витрат у грошовому вимірі на основі діючих (поточних) норм витрат матеріалів, заробітної плати тощо.

Діючими нормами прийнято називати норми і нормативи, зумовлені технологічним процесом, відповідно до якого передають матеріали у виробництво, оплачують виконані роботи. Нормативні калькуляції можуть складатися послідовно на деталі, вузли і продукцію загалом. Нормативні калькуляції використовують для оцінки залишків незавершеного виробництва і визначення фактичної собівартості продукції при застосуванні нормативного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є основним методом, що використовується на підприємствах промисловості зі складною технологією, а також у сезонних галузях матеріального виробництва. Він, нарівні з іншими методами оцінки вибуття запасів, потрібен для оцінки не лише при вибутті запасів з підприємства, а й при переведенні їх з однієї балансової статті до іншої, що теж кваліфікується як вибуття [24].

МЕТОД 6. Метод оцінки вибуття запасів за цінами продажу.

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотку торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів [2].

Може здатися, що цей метод - єдиний, що застосовується лише до вибуття запасів з підприємства. Це не так. Адже торгова націнка додається до первісної вартості закуплених для подальшого продажу вроздріб товарів вже на стадії оприбуткування цих товарів на рахунок 282. Надалі облік руху товарів на всіх дореалізаційних стадіях може відбуватися за цінами продажу. Разом з тим це не суперечить вимогам П(С)БО 9 і МСФЗ 2 щодо оцінки запасів на дату балансу за найменшою з двох вартостей: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Адже на балансі сальдо товарів у роздрібній торгівлі показується згорнуто: Сальдо Д-т 282 - Сальдо К-т 285, тобто з врахуванням контрактиву "Торгова націнка" як показника, що коригує продажну вартість до рівня первісної.

Оскільки вибір оптимального для того або іншого підприємства методу оцінки вибуття запасів залежить від великої кількості зовнішніх чинників, які по-різному впливають на діяльність кожного окремо взятого підприємства і на її результати, ми не будемо радити, якому з методів віддати перевагу [24].

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів [2].

1.4 Управлінський облік вибуття запасів

В залежності від структури підприємства, матеріали відпускаються з центральних (головних) складів, на склади підрозділів або безпосередньо на самі підрозділи (за відсутності у них складів) та з цехових кладів (комор) у виробництво (відділів, бригад безпосередньо на робочі місця) у відповідності з встановленими нормами та обсягами виробничої програми [9, 102].

Для оформлення відпуску матеріалів, що систематично витрачаються при виготовлені продукції, а також для поточного контролю за додержанням встановлених лімітів відпуску матеріалів на виробничі потреби, та є підтверджуючим документом для списання матеріальних цінностей зі складу використовується "Лімітно-забірна картка" (форма № М-8 та М-9 (Дод.Б), М-28 та М-28а) [19, 47].

Вони дають змогу отримувати матеріали в межах загального ліміту частковими партіями, в міру потреби, що також є запорукою раціонального витрачання запасів, уникнення нестач і крадіжок, особливо за відсутності спеціальних кладовок для їхнього зберігання безпосередньо в центрах відповідальності - виробничих підрозділах підприємства [12, 220].

Лімітно-забірні картки виписуються плановим відділом на одне або декілька найменувань матеріалів (номенклатурних номерів) у двох примірниках. Один примірник до початку місяця передається цеху (дільниці) - споживачу матеріалів, другий - складу або кладовій складу (дільниці). Відпуск матеріалів у виробництво здійснюється складом при пред'явленні представником цеху свого примірника лімітно-забірної картки. Комірник відмічає в обох примірниках дату та кількість відпущеного матеріалу, після чого визначає залишок ліміту за кожним номенклатурним номером матеріалів. У лімітно-забірній картці цеху (дільниці) розписується комірник, а в лімітно-забірній картці складу- представник цеху (дільниці) [19, 48].

Якщо матеріали, отримані за карточкою, протягом місяця не використано, вони повертаються на склад, а в цих же карточках проводять відповідні записи

щодо кількості поверненого матеріалу [12, 221].

По лімітно-забірній картці ведеться також облік матеріалів, що не були використані у виробництві (повернення). При цьому інших додаткових документів не складають [19, 49].

Хоч відпуск сировини й матеріалів на виробництво потрібно контролювати як на стадії складання первинних документів, так і в процесі самої передачі запасів у центри відповідальності, однак це не означає послаблення такого контролю надалі. Насправді, хоч матеріали й списані у фінансовому обліку як витрачені, вони є в наявності та будуть використані лише тоді, коли з них вироблять певну продукцію. Тому важливим аспектом управлінського обліку є забезпечення таких умов, за котрих унеможливлювалось би нераціональне використання запасів.

Заслуговує на увагу й експериментальний метод контролю відповідності норм витрачання запасів, коли здійснюється їх безпосередня експертна оцінка за участю технологів, конструкторів, менеджерів центрів відповідальності на робочих місцях, де виконуються такі роботи.

У той же час нерідко трапляється, що ліміту матеріалу, вказаного в карточці, для виробництва продукції з тих чи інших причин не вистачає або його треба замінити на інший [12, 223].

За умови використання на підприємстві системи калькулювання собівартості "Стандарт-кост", яка передбачає застосування нормативів матеріальних витрат на виробництво для обліку відпуску матеріалів понад встановленого ліміту або при зміні і списанні матеріалів зі складу використовується "Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів" (форма № М-10) [19, 49]. Оформляється він аналогічно, як і лімітно-забірна карточка, але після детального вивчення даних попередньої лімітно-забірної карточки та аналізу доцільності заміни чи додаткової видачі матеріалів. Відмінністю є те, що додатковий дозвіл на понадлімітну видачу матеріалів чи їхню заміну має дати керівник підприємства чи інші уповноважені особи (головний інженер, заступники), хоч це і попередньо узгоджується із спеціалістами-технологами (спеціалістами планово-виробничого відділу), як і за лімітно-забірним карточками, де таких додаткових дозволів не передбачено.

При відпуску матеріалів у виробництво необхідно дотримуватись наступних вимог:

1) запаси обліковуються за вагою, обсягом, масою у суворій відповідності з нормативами витрат на визначений обсяг виробництва;

2) відпуск, як правило, здійснюється в межах попередньо встановлених лімітів. Лімітування здійснюється відділом матеріально-технічного постачання чи плановим відділом;

3) з головним бухгалтером узгоджуються списки осіб, яким надано право вимагати зі складів запаси, а також беруться зразки їх підписів. Ці дані повинні бути повідомлені працівникам складів (комор). Запаси на виробництво видаються зі складів тільки представникам цехів, господарств, відділів тощо, які офіційно призначаються для їх отримання.

Порядок документального оформлення операцій з відпуску запасів зі складів підприємства залежить від того, для яких потреб вони відпускаються систематично на виробничі потреби або епізодично в цехи та відділи на адміністративні чи інші потреби (табл.. 1.6) [8, 56]

Таблиця 1.6 Основні реквізити, що характеризують операції з відпуску запасів

Операції з відпуску виробничих запасів	Основні реквізити, що характеризують відпуск
1. Відпуск виробничих запасів в цехи основного і допоміжного виробництва на виготовлення продукції, виконання робіт та надання послуг	Дата відпуску, вид операції, склад, одержувач (цех, відділ)
2. Відпуск виробничих запасів на утримання та експлуатацію обладнання	Призначення, шифр витрат, найменування, сорт, розмір
3. Відпуск виробничих запасів на загально-виробничі та адміністративні потреби	Номенклатурний номер, одиниця виміру
4. Відпуск виробничих запасів на потреби непромислових виробництв та господарств	Кількість, ціна
5. Відпуск виробничих запасів на сторону і для переробки	Сума транспортно-заготівельних витрат

Видача (заміна) ж за загаданими актами є понадлімітною, отже, логічним є узгодження її обґрунтованості з керівництвом підприємства. Такий акт є сигнальним документом про відхилення фактичних витрат матеріалів від стандартних норм, що потребує посилення уваги до таких фактів.

В управлінському обліку, як відомо, головна увага приділяється встановленню обґрунтованих норм витрат сировини й матеріалів та оцінці відхилень від них. Самі ж відхилення виникають з різних причин. Тому насамперед необхідно виявити причини, що зумовили відхилення фактичних витрат сировини й матеріалів від установлених на підприємстві норм, оскільки тільки за цієї умови можна в майбутньому вжити заходів, що забезпечили б уникнення негативних наслідків цього. Хоч головним в управлінському обліку є попередній контроль та аналіз обґрунтованості й доцільності витрат сировини і матеріалів, що здійснюється на стадії складання первинних документів, однак нехтувати наступним контролем за фактичними даними про витрачання запасів не слід [12, 225].

Підприємство може встановити для обслуговуючих виробництв та господарств інший порядок обліку відпущених ним матеріалів.

Відпущені вказаним підрозділом матеріали враховуються як внутрішнє переміщення, тобто обліковуються за відповідними виробництвами (господарствами) на рахунках обліку оборотних матеріальних запасів, а при витрачанні матеріалів обслуговуючі виробництва та господарства подають до бухгалтерії первинні документи на витрачання, на підставі яких бухгалтерія підприємства списує з підзвіту підрозділу та відносить на відповідні рахунки обліку витрат. В такому ж порядку обліковуються матеріали, отримані від інших підприємств обслуговуючими виробництвами та господарствами [9, 104].

В діючих реєстрах (відомостях обліку витрат на виробництво) відхилення знеособлюються. Причини, що зумовлюють відхилення фактичних витрат сировини й матеріалів від встановлених норм, різні. Вони залежать від якості як норм, так і запасів, ставлення робітників до їхнього використання, умов зберігання в центрах відповідальності, рівня контролю за витрачанням. Винуватцями відхилень (причому не завжди в негативному розумінні) можуть бути як працівники центрів відповідальності: менеджери, робітники - краще або гірше використання, заміна повноцінних матеріалів відходами, спрощення технології тощо, так і відділу постачання, складів - прихований брак сировини й матеріалів, невідповідна якість, що стали причиною перевитрат у виробництві. У той же час реєстри обліку витрат виробництва, як правило, фіксують відхилення загалом за центрами відповідальності. При цьому вважається, що відхилення є наслідком організаційно-технічних неполадок, а не конструктивних (технологічних) особливостей окремих видів продукції.

Однак практика засвідчує, що відносити всі відхилення лише за рахунок цього фактора не можна. Часто знеособлений облік відхилень загалом за центром відповідальності не дає повного уявлення про їх причини. Тому управлінський облік витрачання запасів мусить розметувати їх за трьома видами відхилень від норм: прямі, що стосуються безпосередньо конкретного виробу (робіт, послуг); знеособлені - щодо групи однорідних виробів (робіт, послуг); необліковані відхилення.

Залежно від виду відхилень застосовують два основних способи їх визначення: документальний і розрахунковий (недокументований). Отже, управлінський облік витрачання запасів необхідно організувати таким чином, щоб можна було виявляти безпосередньо причини та їхніх винуватців. З цією метою реєстри аналітичного обліку витрат виробництва потрібно перебудувати, щоб формувалась інформація за номенклатурою причин і винуватців відхилень фактичних витрат сировини й матеріалів від установлених норм на підприємстві. Орієнтовно цей реєстр може мати наступний вигляд (табл.1.7) [12, 226].

Ця номенклатура дасть змогу глибше проаналізувати відхилення за кожним видом (назвою, сортом, маркою) сировини й матеріалів, оскільки забезпечує розмежування їх за факторами, а отже, інформацію про порушення технології виробництва і нераціональне використання запасів як основи ліквідації виявлених неполадок та усунення їх надалі.

Для обліку руху матеріальних цінностей усередині підприємства та їх відпуску підрозділам свого підприємства, що розташовані за межами його території, застосовується "Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів" (форма № М-11 (Дод. В)) . Накладна вимога виписується в двох примірниках і підписується головним бухгалтером або особою, на те уповноваженою [19, 51]. Накладну підписують головний бухгалтер і завідувач складу, який відпустив за нею матеріали, і особа, яка їх отримала. Якщо відбулось внутрішнє переміщення матеріалів, один примірник накладної залишається на складі, звідки матеріали видано, і є основою для списання, а інший передається завскладом, який їх отримав для оприбуткування в карточці складського обліку матеріалів [12, 227].

Таблиця 1.7. Номенклатура причин і винуватців відхилень від норм витрачання запасів

Відхилення	Причини	Винуватці
Усього, кг, м3, л, дм	На одиницю продукції, кг, м3, л, дм
		Краще - (+), гірше - (-) використання сировини й матеріалів	Робітники, майстер, виконроб та ін., згідно з конкретними умовами
		Невідповідність сировини й матеріалів за якістю	Відділ постачання, завідувач складом та ін.
		Порушення технологічних процесів	Менеджери центрів відповідальності, робітники, майстер та ін.
		Несправність обладнання	Інженер-механік, слюсар-наладник та ін.
		Брак	Технолог, робітники та ін.
		Заміна матеріалів	Менеджери, технолог, завскладом

1.5 Контроль обгрунтованості вибуття запасів

Управлінський облік вибуття сировини й матеріалів охоплює набагато ширший спектр, ніж рутинна реєстрація операцій з їхнього списання. Насамперед слід зазначити, що найважливішим у ньому є контроль доцільності та раціональності витрачання сировини й матеріалів, а головне забезпечення обґрунтованості нормативів витрат [12, 216].

Важливим моментом при управлінні витрачанням запасів є їх економія, яка може забезпечуватись завдяки контролю товарно виробничих цінностей за кожним робочим місцем, а також зниження матеріаломісткості продукції, при цьому попередньою формою контролю за витрачанням запасів є їх лімітування.

Ліміти відпуску матеріалів на виробництво встановлюються відділом постачання чи іншими підрозділами (посадовими особами) за рішенням керівника підприємства, з врахуванням залишків матеріалів на початок і кінець запланованого періоду.

Внесення змін до лімітів (в зв'язку з уточненням обсягів незавершеного виробництва та залишків невикористаних матеріалів в підрозділах підприємства, зміною і перевиконанням виробничої програми, зміною норм витрат, зміною мареріалів, виправленням помилок, допущених при розрахунку ліміту тощо) робиться з дозволу тих же осіб, яким надано право на їх затвердження [9, 102].

Відмінність управлінського обліку вибуття запасів від традиційної організації його на більшості підприємств саме в тому, що контроль доцільності й обґрунтованості витрачання сировини й матеріалів здійснюється в момент прийняття рішення про їхню видачу на виробництво, тоді як практика бухгалтерського обліку здавна ґрунтувалась на оцінці ефективності їхнього витрачання, коли вони вже були списані. Отже, головним в управлінському обліку є попередній контроль при вибутті запасів, на відміну від наступного контролю, характерного для традиційної організації бухгалтерського обліку сировини й матеріалів. У зв'язку з цим управлінський облік вибуття запасів ґрунтується на системі норм і нормативів витрат сировини й матеріалів.

Варто зазначити, що не всі вчені розмежовують поняття норм і нормативів, хоч їх змішувати не можна. Норми витрат можна встановлювати у фізичних (натуральних) одиницях у розрахунку на певну кількість продукції, робіт чи послуг. Наприклад, норми витрати пального в літрах на 100 км пробігу автомобілів, кількість електроенергії в кВт. год., необхідної для випікання 1 т хліба, кількість основної сировини та спецій у грамах для випуску однієї умовної банки консервів тощо.

Нормативи ж витрат можуть бути тільки вартісними, розрахованими на основі кількісних норм витрат сировини й матеріалів та їхньої ціни за одиницю (добуток норми витрати і ціни відповідного виду запасів).

Таким чином, оскільки облік запасів здійснюється за їх натурально-речовими ознаками, вони відображаються в карточках складського обліку за фізичними вимірниками (тонни, центнери, кілограми, грами, штуки, кубометри, літри тощо), в управлінському обліку вибуття запасів важливим засобом контролю доцільності й обґрунтованості цього є оцінка щодо відповідності їхньої кількості, що вибуває, встановленим нормам витрат [12, 217]. Такі норми по кожному виду оборотних матеріальних запасів повинні зазначатись і в картах складського обліку (як це робиться в світовий практиці). При цьому необхідно систематично контролювати фактичні залишки матеріалів шляхом порівняння їх з нормативними. У випадках перевищення фактичних залишків над нормативними, тобто наявності наднормативних залишків матеріалів, необхідно вживати заходів до їх скорочення, а у випадку дефіциту - ставити питання про нові закупки.

Величина прямих нормативних матеріальних витрат на одиницю готової продукції визначається як добуток кількості матеріалів (на виході), передбачених нормативом на одиницю готової продукції, на ціну, що повинна бути сплачена за одиницю матеріалу (на вході).

Основою для розрахунку нормативних величин виступає норма матеріальних витрат у натуральному вираженні [9, 99].

Нормативи витрат в управлінському обліку також мають дуже важливе значення, але контроль за їх дотриманням здійснюється у сфері виробництва, тобто там, де облік витрат ведуть з використанням вартісного вимірника.

Отже, для забезпечення належного управлінського обліку вибуття запасів необхідно виходити із виваженої оцінки відповідності прийнятого рішення про витрачання сировини й матеріалів встановленим нормам і лише після цього складати розпорядчі документи на видачу їх відповідальним особам. Списки таких осіб із зразками їхніх підписів мають бути затверджені керівником підприємства і знаходитись не тільки в бухгалтерії, як це передбачено інструктивними матеріалами, а й на складах підприємства, що посилює контроль за цільовим використанням запасів.

Вирішальним же в управлінському обліку є визначення обґрунтованих норм витрат сировини й матеріалів. Основою для їх визначення є конструкторсько-технологічна документація. Тому розробку норм витрат сировини й матеріалів мають здійснювати конструктори, технологи, економісти відповідно до особливостей конкретного виробництва. При цьому використовуються: конструкторські специфікації деталей, вузлів і складальних з'єднань, взаємозамінних деталей; комплектувальні відомості, специфікації та креслення; технологічні маршрути проходження деталей і вузлів за цехами з переліком операцій, які виконуються в кожному з них; типи і види обладнання, ступінь їхнього завантаження для виконання окремих операцій і виготовлення виробів [12, 118].

Відхилення за нормами та понадлімітним витрачанням матеріалів можна визначити за первинними документами, такими як: лімітно-забірна картка, накладна, вимога на додатковий відпуск матеріалів, накладна на понадлімітний відпуск сировини та ін.

Виходячи з конкретних умов діяльності, підприємства крім форм первинних облікових документів, які містяться в альбомах уніфікованих форм первинної облікової документації, можуть застосовувати самостійно розроблені фрми первинних облікових документів з руху матеріально-виробничих запасів [9, 103].

У результаті розраховуються: подетальні норми витрати сировини, матеріалів і куплених напівфабрикатів - на виготовлення всіх деталей за переліком; поопераційні, що відображають перелік операцій технологічного процесу виготовлення виробу з визначенням норм витрати; специфіковані - за видами, марками, сортами і розмірами; зведені - за групами і позиціями щодо методології планування матеріально-технічного постачання; норми витрати палива, електроенергії, стиснутого повітря, пари.

Одночасно розробляються: коди і шифри витрат на виробництво; класифікатор відхилень від норм, згрупований за типовими причинами і винуватцями; класифікатор браку; регламентований порядок внесення змін у конструкторську, технологічну та іншу документацію і система доведення всіх змін до зацікавлених відділів, служб, центрів відповідальності - цехів; нормативні калькуляції на деталі, вузли, вироби; каталог діючої на підприємстві первинної документації - конструкторської, технологічної, оперативної, виробничої, планової, матеріально-технічного постачання й облікової [12, 220].

Підрозділи підприємства щомісячно складають звіти про наявність та рух оборотних матеріальних запасів, які разом з іншими документами з обліку витрат на виробництво передаються до бухгалтерії підприємства згідно з графіком документообороту [9, 104].

Залежно від специфіки підприємств наведений перелік заходів і джерел інформації для визначення норм витрат сировини й матеріалів має бути конкретизований. Наприклад, у будівельній галузі норми витрати матеріалів залежать від їхніх фізичних властивостей (витрати цементу - від його марки). Так само враховуються специфічні особливості щодо можливості заміни матеріалів однієї якості на іншу, наприклад, цегли М-100 на М-75 тощо. У сільськогосподарському виробництві враховують специфічні особливості як конкретних видів запасів, так і природно-кліматичних умов, попередники культур, які вирощуватимуться в поточному році, породні якості тварин і т. ін. Наприклад, норми витрат насіння на посів корегують залежно від кліматичних умов, термінів посіву, схожості насіння. Норми витрати кормів залежать як від збалансованості раціонів, так і породних якостей тварин, інтенсивності їхньої годівлі, очікуваної продуктивності. Загальні ж підходи до визначення норм витрати сировини й матеріалів в управлінському обліку однакові, незалежно від галузевої належності підприємств.

Таким чином, видачу сировини й матеріалів на виробництво потрібно здійснювати, суворо дотримуючись встановлених норм. Тому перед виписуванням документів на видачу запасів із складів має бути визначена їх необхідна кількість з урахуванням реальної потреби відповідно до виробничої програми конкретного центру відповідальності на цей період. Цього можна досягти за умови, що первинні документи на видачу сировини й матеріалів із складів складаються за участю спеціалістів-технологів (спеціалістів планово- виробничого відділу). Тільки на завізованих ними документах можуть бути дані дозволи на відпуск запасів із складу на виробництво, що є гарантією належного контролю за їхнім вибуттям в управлінському обліку [12, 219].

Документальний контроль за рухом і зберіганням запасів доповнюється інвентаризацією, якій належить важлива роль в управлінні матеріальними активами. У вітчизняній і зарубіжній практиці застосовується постійна або безперервна, періодична і річна інвентаризація.

Періодична інвентаризація - вибіркова перевірка довільно вибраних найменувань матеріалів. Її мета - уточнення даних внутрішнього контролю запасів.

Постійна або безперервна інвентаризація: проводиться один раз на рік або частіше і є важливим інструментом управління запасами.

Річна інвентаризація проводиться перед складанням річного звіту з метою забезпечення точних фактичних даних про залишки матеріалів [9, 104-105].

II. Практична частина

Підприємство "Компас", працюючи з нормальною потужністю має основні показники витрат, які відображені у додатку Д. Для калькуляції собівартості одиниці продукції слід скласти кошторис видатків на утримання і експлуатацію машин і обладнання (Дод. Е) та кошторис інших загальновиробничих витрат (Дод.Є).

Розрахунок сумарних витрат на основну зарплату виробничих робітників щодо виготовлення продукції (Зо) здійснюється за формулою (2.1)

Зо = Зоа Nа + Зоб Nб (2.1),

де Зоа ; Зоб - основна зарплата виробничих робітників на виготовлення річної програми випуску виробів А і Б;

Nа і Nб - виробнича програма виробів А і Б. Суми обов'язкових відрахувань, що відносяться на витрати виробництва, в позабюджетні спеціальні фонди розраховуються відповідно до чинного законодавства.

Розподіл непрямих витрат між виробами А і Б здійснюється найпоширенішим методом - пропорційно до основної зарплати виробничих робітників. Для цього встановлюється процентне відношення Вут сум непрямих витрат за видами УРут до сумарної основної заробітної плати виробничих робітників всього цеху на виготовлення продукції (Зо).

Розрахунок здійснюють за формулою (2.2):

Вут = У Рут : Зо * 100 (2.2),

де непрямі витрати на одиницю виробів А і Б визначають пропорційно до основної заробітної плати виробничих робітників за формулою(2.3):

Рут.а = Вут * Зоа : 100 (2.3),

де Зоа - основна зарплата виробничих робітників на одиницю виробу А. Аналогічно визначають непрямі витрати на одиницю виробу Б.

Розрахункові дані заносять у форму (дод.Ж) і складають калькуляцію собівартості виробів А і Б.

На основі розрахункових даних треба:

а) скласти кошториси виробничих накладних витрат за статтями калькуляції та економічними елементами (Дод. Е, Є);

б) прокалькулювати собівартість одиниці виробу (Дод. Ж);

в) проаналізувати структуру витрат, виділивши змінні та постійні витрати (а1,а2;в1,в2), записати формулу функції витрат для кожного продукту за методом аналізу рахунків;

г) спрогнозувати загальну величину витрат підприємства, якщо фактично запущено у виробництво продукції А -800 одиниць, а В - 1000 одиниць;

д) здійснити розподіл загальновиробничих витрат згідно П(С)БО16 "Витрати", якщо фактичною потужністю підприємства протягом звітного періоду є випуск продукції А - 800одиниць, а Б - 1000 одиниць. Причому фактичні загальновиробничі витрати при цьому становлять для продукції А і для продукції Б - по 130000 грн. на кожну. Зробіть висновки щодо появи недорозподілених чи зайворозподілених витрат і запропонуйте методи їх списання;

е) відобразити всі можливі операції бухгалтерськими записами в журналі реєстрації господарських операцій.(Дод. М).

Розподіл усіх невиробничих витрат на змінні і постійні здійснюється за співвідношенням 50% і 50% .

Розв'язок

Складемо кошторис видатків на утримання і експлуатацію машин і обладнання (Дод. Е).

Відрахування на соціальні заходи =62400*0,37=23088 грн

Складемо кошторис інших загальновиробничих витрат (Дод.Є).

Додаткова зарплата основних робітників: (30*950+35*1100)*0,09 = 6030 грн.

Соціальні відрахування: 6030*0,37=2231,1 грн.

Додаткова зарплата допоміжних робітників: 62400*0,9=5616 грн.

Соціальні відрахування: 5616*0,37=2077,92 грн.

Додаткова зарплата основних і допоміжних робітників: 6030+5616=11646 грн.

Відрахування з додаткової зарплати: 2231,1+2077,92=4309,02 грн.

Розрахункові дані записуємо в додаток Ж і складаємо калькуляцію собівартості виробів А і Б.

Розрахунки для калькуляції собівартості виробів А і Б.

Загальна сума заробітної плати (база розподілу) = 30*950+35*1100=28500+38500=67000 грн.

1.Сировина і матеріали : А = 80*950=76000 Б = 80*1100=88000 грн.

4. Паливо та енергія на технологічні цілі :

База розподілу - основна заробітна плата виробничих робітників.

Ставка розподілу =18500/(30*950+35*1100)=0,276

На од. виробу А=0,276*30=8,28 грн.

Загальна сума по виробу А =8,28*950=7870 грн.

На од. виробу Б=0,276*35=9,66 грн.

Загальна сума по виробу Б=9,66*1100=10630 грн.

5.Основна заробітна плата виробничих робітників:

А=950*30=28500 ; Б =35*1100=38500 грн.

6.Додаткова заробітна плата на од.(А)=30*9%=2,7 грн.

Загальна сума додаткової заробітної плати (А) =2,7*950=2565 грн.

Додаткова заробітна плата на од.(Б) =35*9%=3,15 грн.

Загальна сума додаткової заробітної плати (Б) =3,15*1100=3465 грн.

7.Відрахування на соцстрахування на од. (А) =(30+2,7)*0,37=12,09 грн.

Загальна сума відрахувань на соцстрахування (А) =12,09*950=11485,5 грн.

Відрахування на соцстрахування на од. (Б) =(35+3,15)*0,37=14,12 грн.

Загальна сума відрахувань на соцстрахування (Б) =14,12*1100=15527,05 грн.

9.Витрати на експлуатацію і утримання машин і обладнання:

Змінні витрати

Ставка розподілу =174088/67000=2,598

На од. виробу А=2,598*30=77,9498 грн.

Загальна сума по виробу А=77,9498*950=74052,36 грн.

На од. виробу Б =2,598*35=90,94 грн.

Загальна сума по виробу Б=90,94*1100=100035,64 грн.

Постійні витрати

Ставка розподілу =47800/67000=0,71

На од. виробу А =0,71*30=21,4 грн.

Загальна сума по виробу А =21,4*950=20332,84 грн.

На од. виробу Б =0,71*35=24,97 грн.

Загальна сума по виробу Б =24,97*1100=27467,16 грн.

10.Інші загальновиробничі витрати потрібно також розподілити, крім витрат на додаткову зарплату основним та допоміжним робітникам та відрахування до неї, а також на паливо та енергія на технологічні цілі, оскільки вони були раніше включені у калькуляцію.

Змінні інші загальновиробничі витрати=49705,02-2565-3465-2231,1-18500 = =22943,92 грн.

Змінні інші загальновиробничі витрати

Ставка розподілу =22943,92/67000=0,342

На од. виробу А =0,342*30=10,27 грн.

Загальна сума по виробу А =10,27*950=9759,73 грн.

На од. виробу Б =0,34*35=11,96 грн.

Загальна сума по виробу Б =11,96*1100=13184,19 грн.

Постійні інші загальновиробничі витрати

Ставка розподілу =37461/67000=0,559

На од. виробу А =0,559*30=16,77 грн.

Загальна сума по виробу А =16,77*950=15934,48 грн.

На од. виробу Б =0,559*35=19,57 грн.

Загальна сума по виробу Б =19,57*1100=21526,52 грн.

11.Виробнича собівартість = ? (1-10). А:

змінні на од.:80+8,28+30+2,7+12,09+77,9498+10,27=221,2898 грн.

постійні на од.:21,4+16,77=38,17 грн.

змінні загальні: 76000+7870+28500+2565+11485,5+74052,36+9759,73= =210232,59 грн.

постійні загальні:20332,84+15934,48=36267,32 грн.

Б: змінні на од.:80+9,66+35+3,15+14,12+90,94+11,96=244,856 грн.

постійні на од.:24,97+19,57=44,54 грн.

змінні загальні: 88000+10630+38500+3465+15527,05+100035,64+13184,19 = =269341,88 грн.

постійні загальні:27467,16+21526,52=48993,68 грн.

12.Знаходимо питому вагу загальних витрат у кожному продукті.

Питома вага виробу А =950/(950+1100)=0,46

Питома вага виробу Б =1100/(950+1100)=0,54

Знаходимо суму загально-господарських витрат = 67000*60%=40200 грн.

Визначаємо, яка сума загально-господарських припадає на вироби А та Б.

А:0,46*40200=18492 грн. Б:0,54*40200=21708 грн.

З даних витрат 50% будуть постійними і 50% змінними.

А:18492/2=9246 грн.

Б:21708/2=10854 грн.

На од. виробу А =9246/950=9,73 грн.

На од. виробу Б =10854/1100=9,87 грн.

13.Додаємо виробничу собівартість за продукцією А і Б.

Витрати на збут згідно умови становлять 25% виробничої собівартості.

(210232,59+36267,32+269341,88+48993,68)*25%=141208,87 грн.

Витрати на збут по виробу А =141208,87*0,46=64956,08 грн.

Витрати на збут по виробу Б =141208,87*0,54=76252,7898 грн.

З даних витрат 50% будуть постійними і 50% змінними.

А: 64956,08/2=32478,04 Б: 76252,7898/2=38126,3949 грн.

На од. виробу А =141208,87/950=34,19 грн.

На од. виробу Б =38126,3949/1100=34,66 грн.

14.Всього загальні витрати знаходимо сумуючи попередні три підпункти.

А: змінні витрати =210232,59+9246+32478,04=251956,63 грн.

постійні витрати =36267,32+9246+32478,04=77991,36 грн.

змінні витрати на од. =221,2898+9,73+34,19=265,21 грн.

постійні витрати на од. =38,17+9,73+34,19=82,09 грн.

Б: змінні витрати =269341,88+10854+38126,3949=318322,275 грн.

постійні витрати =48993,68+10854+38126,3949=97974,075 грн.

змінні витрати на од. =244,856+9,87+34,66=289,386 грн.

постійні витрати на од. =44,54+9,87+34,66=89,07 грн.

Формула функції витрат має такий вигляд:

y = a + bx, де

y - загальні витрати підприємства;

а - загальна величина постійних витрат;

b - коефіцієнт змінних витрат;

x - фактор витрат.

y(А) =77991,36+265,21х

y(Б) =97974,075+289,386х

Спрогнозуємо загальну величину витрат підприємства, якщо фактично запущено у виробництво продукції А - 800 од., а Б - 1000 од.

y(А) =77991,36+265,21*800=290159,36 грн.

y(Б) =97974,075+289,386*1000=387360,075 грн.

y(заг.) =290159,36+387360,075=677519,435 грн.

Отже, якщо фактично буде запущено у виробництво продукції А - 800 од., а продукції Б - 1000 од., то загальна величина витрат підприємства складе 677519,435 грн.

Здійснимо розподіл загальновиробничих витрат для продукції А (Дод. К)

Бюджетні ЗВВ:

Змінні =7870+2565+(2565*,37)+74052,36+9759,73=95196,14 грн.

Постійні =20332,84+15934,48=36267,32 грн.

Ставка розподілу (змінні) =95196,14/950=100,21 грн.

Ставка розподілу (постійні) =36267,32/950=38,17 грн.

Фактичні ЗВВ:

Змінні =800*100,21=80168 грн.

Постійні =130000-80168=49832 грн.

Розподілені постійні ЗВВ =38,17*800=30536 грн.

30536-49832=-19296 грн. (недорозподілені)

дійснимо розподіл загальновиробничих витрат для продукції Б (Дод. Л):

Бюджетні ЗВВ:

Змінні =10630+3465+(3465*0,37)+100035,64+13184,19=128596,88 грн.

Постійні =27467,16+21526,52=48993,68 грн.

Ставка розподілу (змінні) =128596,88/1100=116,91 грн.

Ставка розподілу (постійні) =48993,68/1100=44,54 грн.

Фактичні ЗВВ:

Змінні =1000*116,91=116910 грн.

Постійні =130000-116910=13090 грн.

Розподілені постійні ЗВВ =44,54*1000=44540 грн.

44540-13090=31450 грн.

Відобразимо всі господарські операції у додатку М

Висновки

Основною метою написання курсової роботи було знайти теоретичне обґрунтування сутності запасів підприємств, розглянути та узагальнити причини, що спонукають підприємства створювати і утримувати запаси, досліджувати ефективність їх використання.

В курсовій роботі досліджувався зміст запасів, особливості їх зберігання та списання, а також розглядалися матоди оцінки запасів при їх вибутті.

Отже, запаси - це оборотні активи у матеріальній формі, які належать установі та забезпечують її функціонування (або перебувають у процесі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг) і будуть використані, як очікується, протягом одного року. Основними складовими запасів є: сировина і матеріали, обладнання, конструкції і деталі до установки, спецобладнання для науково-дослідних робіт за господарськими договорами, будівельні матеріали, інші виробничі запаси, тварини на вирощуванні і відгодівлі, малоцінні та швидкозношувані предмети, матеріали для учбових, наукових та інших цілей, продукти харчування, медикаменти і перев'язувальні засоби, господарські матеріали і канцелярське приладдя, паливо, горючі і мастильні матеріали, тара, запасні частини до машин і обладнання та інші матеріали.

Запаси є однією з найбільших складових собівартості продукції, робіт, послуг. Від правильності ведення обліку запасів залежить достовірність даних про отриманий підприємством прибуток та збереження самих запасів. Цей облік хоч не складний, але дуже трудомісткий. До складу запасів можуть входити сотні видів найменувань. І по кожному такому виду з метою забезпечення кількісної та якісної інформації слід вести аналітичний облік.

За оцінкою спеціалістів правильнее ведення управлінського обліку дає змогу скоротити рівень запасів на 20-30% і, відповідно, зменшити витрати підприємства.

Важливою передумовою раціональної організації обліку запасів є їх класифікація. Запаси виробництва підрозділяються на два види: виробничі і товарні запаси.

Виробничі запаси - придбані або самостійно виготовлені вироби, які підлягають подальшій переробці на підприємстві. Товарні запаси - придбані підприємством товари, призначені для подальшого перепродажу.

На підприємствах промисловості зберігається і знаходиться в обертанні велика маса виробничих запасів. Особливістю виробничих запасів є те, що вони в процесі виробництва використовуються повністю і тому для кожного нового процесу виробництва їх потрібно заміняти повністю новими. Також важливим є, що саме виробничі запаси повністю переносять свою вартість на вартість виробленої продукції.

В економічній літературі виробничі запаси класифікуються за різними ознаками. На базовому підприємстві розрізняють наступні види виробничих запасів: сировина й матеріали, паливо, тара й тарні матеріали, запасні частини, будівельні матеріали, інші матеріали та МШП.

Найбільш дієвим засобом контролю за збереженням та наявністю виробничих запасів є інвентаризація.

Для удосконалення первинного обліку руху запасів, згідно якого кількість документів повинна бути мінімальною, а інформація, яка в них міститься -достатньою. Раціональне використання виробничих запасів можливе при наявності ефективної системи контролю.

Необхідно також впроваджувати ефективні форми поточного і попереднього контролю за дотриманням норм запасів і витратою матеріалів, приділити велику увагу вірогідності оперативного обліку допоміжних матеріалів. Проводити оперативний аналіз використання матеріалів.

Для збереження конкурентоспроможності підприємство повинне шукати резерви зниження витрат та не "відволікати" оборотний капітал на сворення надмірних обсягів виробничих запасів.

Вибір методу оцінки вибуття виробничих запасів та відображення в обліку є найскладнішою проблемою методології сучасної системи обліку. Тому вирішення даної проблеми повинно здійснюватися як з урахуванням набутого вітчизняного досвіду так і досвіду зарубіжних країн.

Підприємствам варто посилювати контроль за доцільністю випуску матеріальних цінностей на сторону у зв'язку з їх непридатністю, чи при виявленні лишніх виробничих запасів. Так як бувають випадки, коли відпускаються виробничі запаси іншим підприємствам, де у накладній основою відпуску вказано "лишні виробничі запаси", а насправді вони є необхідними для здійснення безперебійного процесу виробництва.

Нерідко при виробництві багатокомпонентної продукції доводиться свідомо перевитрачати одні види сировини тому, що інші невідповідної якості. Нерідко збільшення витрат за одним видом ресурсів, що за локальним аналізом можна розглядати як втрати, в підсумку забезпечує вищу якість продукції чи збільшення її виробництва, і за узагальнючою оцінкою не тільки не є негативним відхиленням, а й часто перекриває допущені втрати на допоміжних технологічних стадіях.

На сьогоднішній день в управлінні запасами виникають проблеми регулювання обсягів закупок, скорочення витрат на транспортування, складування, ведення складського господарства. Виникає потреба в інформації про витрати, зумовлені вкладанням капіталу в запаси.

Система управлінського обліку повинна керуватися правилом: скорочення розмірів виробничих запасів є джерелом додаткових ресурсів, тому накопичена відповідним чином інформація буде сприяти оптимізації витрат, пов'язаних із запасами.

Ефективна побудова і реалізація сучасних систем контролю рівня виробничих запасів може бути організована на основі використання комп'ютерних технологій, автоматизованих систем обліку запасів та розміщення замовлень у постачальників.

Використання таких систем дає змогу спостерігати рух кожної одиниці запасів, отримувати інформацію про їх стан при досягнені точки замовлення, автоматично розміщувати замовлення через комп'ютерну мережу за допомогою вбудованого модемного інструментарію, контролювати поповнення запасів, що призведе до зменшення витрат підприємства. Контроль за станом запасів також базується на інформації, яка отримується від матеріально-відповідальних осіб та керівників центрів відповідальності.

Отже, дослідження показали, що матеріальні затрати є ключовим елементом формування витрат на підприємстві, а це означає, що існують об'єктивні причини, які змушують підприємства створювати резерви виробничих запасів. З іншого боку, надмірні обсяги виробничих запасів спричиняють багато негативних наслідків для господарюючого суб'єкта.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " № 996 - XIV від 16 липня 1999р. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=996-14;

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 " Запаси", затверджене наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.99 р. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0751-99;

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318 [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0027-00;

4. Постанова про порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей; затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. №116 [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=116-96-%D0%BF;

5. Положення про затвердження типових форм первинних типових документів по обліку МШП, затверджене наказом Міністерства статистики України від 22.05.96 р. № 145 [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.kontrakty.com.ua/norma/1999/22/22nma_d.htm;