Основою бухгалтерського обліку в Україні є Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р., який визначає правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Цей Закон набрав чинності з 1 січня 2000 р., водночас з цим почалася реалізація Програми реформування бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів фінансової звітності, затвердженої постановою № 1706 Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. Поширюється цей Закон на всіх без винятку юридичних осіб (підприємства, організації, банки, бюджетні установи).

Господарський облік - це облік господарської діяльності підприємства, суспільства, виробництва, реалізації та розподілу матеріальних благ, необхідних для задоволення матеріальних потреб.

Складовими господарського обліку є оперативний, статистичний і бухгалтерський облік.

Оперативний облік - це спосіб спостереження і контролю за окремими операціями та процесами з метою управління ними.

Статистичний облік - це планомірне збирання й вивчення інформації про масові кількісні та якісні явища й закономірності загального розвитку за конкретних умов, місця й часу.

Бухгалтерський облік - це спосіб суцільного документального спостереження й контролю за господарською та фінансовою діяльністю підприємств і організацій й відповідного відображення отриманої інформації.

Суть бухгалтерського обліку визначають такі його властивості:

· систематичне і послідовне відображення всіх господарських операцій у міру їх здійснення;

· документальне обгрунтування господарських операцій;

· застосування різних способів обробки облікової інформації - рахунків, подвійних записів, балансу та ін.

В обліку застосовують різні вимірники для відображення госпо - дарських засобів і процесів, що здійснюються на підприємстві, а також їх кількісних та якісних характеристик.

2. Завдання бухгалтерського обліку

· дотримання Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні;

· облік, аналіз і перевірка інформації про господарську діяльність;

· контроль за виконанням завдань виробництва щодо кількості, якості й асортименту;

· контроль за зберіганням власності підприємства;

· виявлення невикористаних резервів;

· контроль за оплатою праці;

· облік, аналіз і контроль за заощадженням і використанням коштів;

· контроль за рівнем рентабельності виробництва продукції;

· виявлення резервів подальшого збільшення виробництва;

· забезпечення наявності первинної документації;

· побудова обліку на підприємстві.

3. Елементи методу бухгалтерського обліку

2.1.2 Нормативне регулювання обліку на рахунках в банку

Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затверджений Постановою Правління Національного Банку України від 19.02.2001 року № 72. Інструкція про організацію роботи по готівковому обігу установами банків України, затверджена постановою Правління Національного Банку України від 19.02.01року № 69;

Наказ Міністерства статистики України “Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій” від 15.02.96р. № 51;

Наказ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки" від 12.06.95р. №436/95 із змінами і доповненнями;

Закон України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг” від06.07.95 р. №265/95-ВР із змінами і доповненнями;

Наказ ДПАУ “Про затвердження нормативно-правових актів" від 01.12.00 р. № 614;

2.1.3 Завдання обліку на рахунках в банку

Основним завданням обліку грошових коштів є:

1. Виконання операцій з грошовими коштами по розрахунках з постачальниками;

2. Контроль за дотриманням розрахункової дисципліни;

3. Своєчасне і правильне документальне оформлення операцій по руху грошових коштів;

4. Інвентаризація грошових коштів і відображення її результатів на рахунках бухгалтерського обліку №4 "Звіт про рух грошових коштів" та надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися в грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період.

2.1.4 Первинний облік

Для зберігання грошових коштів і здійснення безготівкових розрахунків підприємства та інші суб'єкти підприємницької діяльності відкривають рахунки в банках. У процесі відкриття рахунків клієнтам банки керуються Інструкцією № 3 “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”, затвердженою Постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 р. № 527 (далі - Інструкція № 3). Ця Інструкція визначає порядок не тільки відкриття, а й переоформлення та закриття поточних, депозитних рахунків у національній та іноземній валюті, а також бюджетних рахунків у національній валюті України.

Підприємство має право відкрити не один, а необмежену кількість поточних рахунків за своїм вибором і згодою банків. У разі відкриття двох або більше таких рахунків у національній валюті підприємство зобов'язане протягом трьох робочих днів з дня відкриття визначити один з рахунків основним, на якому буде обліковуватися заборгованість, що списується (стягується) в безспірному порядку, і повідомляє його номер податковому органу, де воно зареєстровано як платник податків.

Поточні рахунки в національній валюті відкриваються підприємствами, що здійснюють науково-дослідну, виробничу чи іншу комерційну діяльність з метою одержання прибутку, що володіють основними та оборотними засобами й мають самостійний баланс.

Поточні рахунки (субрахунки) можуть бути відкриті за клопотанням власника основного поточного рахунка філіям та іншим відокремленим підрозділам цього власника, які перебувають на окремому балансі. Субрахунки відкриваються за місцем розташування цих підрозділів.

У разі необхідності підприємство відкриває поточний рахунок і в іноземній валюті. Цей рахунок відкривається в тому банку, де є поточний рахунок у національній валюті.

Якщо такий банк не має ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій, то рахунки в іноземній валюті можуть відкриватися в іншому банку, який має означену ліцензію. Розрахунки іноземною валютою здійснюються в межах чинного законодавства України.

Для відкриття поточних та інших рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

1) заяву встановленого про відкриття зразка рахунка. Її підписують керівник і головний бухгалтер підприємства. Якщо в штаті відсутня посада головного бухгалтера, то заяву підписує тільки керівник;

2) копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства, засвідчену нотаріально або органом, який видав таке свідоцтво;

3) копію рішення про створення, реорганізацію підприємства;

4) копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально або органом, який реєструє;

5) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

6) картку зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунком і право підпису розрахункових документів, засвідчену нотаріально або вищою організацією в установленому порядку. У картку включається також зразок відбитка печатки підприємства;

7) копію документа про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України. Якщо в цій установі банку відкрито поточний рахунок клієнта, то бюджетний рахунок відкривається на підставі заяви на відкриття останнього. У разі ненадходження коштів з бюджету протягом року такий рахунок закривається.

У разі відкриття поточних рахунків відокремленим підрозділам підприємства в установу банку, в якій відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, подають такі документи:

заяву на відкриття поточного рахунка, підписану керівником і головним бухгалтером відокремленого підрозділу або особою, на яку покладено обов'язки ведення бухгалтерського обліку та звітності. Якщо в штаті відсутня посада особи для ведення бухгалтерського обліку, то заяву підписує лише керівник;

копію довідки про внесення відокремленого підрозділу до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, який видав відповідну довідку, чи вповноваженим працівником банку;

копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

копію належним чином оформленого положення про відокремлений підрозділ, засвідчену нотаріально чи органом, що створив відокремлений підрозділ;

картку з відбитком печатки та зразками підписів службових осіб підрозділу, яким згідно з чинним законодавством та відповідними документами підприємства надано право розпорядження рахунком і підписування розрахункових документів. Зразки підписів і повноваження службових осіб засвідчуються нотаріально або керівником підприємства - юридичної особи, до складу якого входить відокремлений підрозділ;

клопотання підприємства - юридичної особи - про відкриття для його підрозділу поточного рахунка;

довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України;

копію документів про взяття на податковий облік юридичної особи, яка створила відокремлений підрозділ, і відокремленого підрозділу (від податкового органу за місцем знаходження цього підрозділу), засвідчену податковим органом, нотаріально або вповноваженим працівником банку;

копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Для відкриття тимчасових поточних рахунків господарським товариством з метою залучення коштів, що вносяться для формування статутного фонду (капіталу), подається заява про відкриття рахунка.

У разі переоформлення рахунка у зв'язку з реорганізацією підприємства (злиттям, приєднанням, поділом тощо) до банку подаються також документи, що й під час створення підприємства.

В Інструкції № 527 наведені й деякі інші особливості щодо відкриття рахунків для окремих суб'єктів підприємницької діяльності (дочірніх, орендних та інших підприємств).

Підставою для закриття поточних рахунків можуть бути:

заява власника рахунка;

рішення органу, на який законом покладено функції з ліквідації або реорганізації підприємства;

рішення суду про ліквідацію підприємства або визнання його банкрутом;

інші підстави, передбачені чинним законодавством України або договором між банком і власником рахунка.

Підприємства, незалежно від форм власності, всі розрахунки з іншими підприємствами повинні здійснювати в безготівковій формі.

Банківські операції щодо рахунків підприємства проводяться на підставі розрахунково-платіжних документів установленої форми.

Найпоширенішими з них є: платіжні доручення, платіжні вимоги, платіжні вимоги-доручення, розрахункові чеки, заяви на виставлення акредитиву, об'яви про внесення готівки, грошові чеки тощо. Форми цих документів затверджені НБУ.

Об'ява про внесення готівки використовується для оформлення операцій із зарахування готівки на поточний рахунок підприємства (зразок 2.4).

Як видно, об'ява складається з трьох частин: перша - власне об'ява - залишається в банку, друга - квитанція - повертається підприємству для підтвердження внеску, а третя - ордер - додається до виписки банку з поточного рахунка підприємства.

Можуть застосовуватися й інші розрахунково-платіжні документи, але за обов'язковим призначенням. Усі вони підписуються керівником і головним бухгалтером і засвідчуються гербовою печаткою підприємства.

Для синтетичного обліку операцій на поточних рахунках у банках використовується активний рахунок 31 “Рахунки в банках”, а точніше субрахунок 311 “Поточні рахунки в національній валюті” і субрахунок 312 “Поточні рахунки в іноземній валюті”, на яких відображаються наявність і рух коштів, що перебувають на рахунках у банках і використовуються для поточних операцій.

Наявність і надходження коштів оформляються за дебетом, а списання - за кредитом цих субрахунків.

Підставою для відтворення операцій з наявності й руху грошових коштів на субрахунку 311 є виписка банку. У ній реєструються всі операції з надходження та списання коштів з поточного рахунка та показується їх залишок на початок і кінець дня. До виписки додаються розрахунково-платіжні документи, на підставі яких проведено операції.

2.1.5 Аналітичний облік

Одночасно виписка є й регістром аналітичного обліку.

Таким чином, виписка - це другий примірник записів з поточного рахунка підприємства, які здійснює банк.

На сьогоднішній день єдиної форми виписки не встановлено, тому в різних банках вона буде неоднаковою, але обов'язково слід вказувати залишки коштів на початок і кінець дня, операції з надходження та списання коштів, код банку (МФО), коди банків кореспондентів і кореспондуючі поточні рахунки з кожної операції.

Обробляючи виписку банку, необхідно мати на увазі, що для банку рахунки підприємства пасивні, а для підприємства активні, тому операції з зарахування коштів на рахунок для банку - це кредит, а для підприємства - дебет, а під час списання - навпаки.

Виписка банку може мати форму, що її ілюструє (таблиця 2.8).

Дані виписки банку на підприємстві перевіряються по суті й арифметично. У разі виявлення помилки про це обов'язково повідомляється банк, який їх виправляє в наступних виписках. Бухгалтерія підприємства відображає на рахунку 31 всі операції, які оформлені у виписці, навіть якщо вони помилкові. На підставі виправлень банку бухгалтерія підприємства також здійснює виправлення записів з рахунка 31.

Таким чином, записи у виписці й на рахунку 31 мають бути ідентичними.

2.1.6. Синтетичний облік

Для синтетичного обліку операцій на поточних рахунках у банках використовується активний рахунок 31 “Рахунки в банках”, а точніше субрахунок 311 “Поточні рахунки в національній валюті” і субрахунок 312 “Поточні рахунки в іноземній валюті”, на яких відображаються наявність і рух коштів, що перебувають на рахунках у банках і використовуються для поточних операцій.

Наявність і надходження коштів оформляються за дебетом, а списання - за кредитом цих субрахунків.

Підставою для відтворення операцій з наявності й руху грошових коштів на субрахунку 311 є виписка банку. У ній реєструються всі операції з надходження та списання коштів з поточного рахунка та показується їх залишок на початок і кінець дня. До виписки додаються розрахунково-платіжні документи, на підставі яких проведено операції регістром синтетичного обліку для відображення операцій за рахунком 31 (Журнал 1 і відомість 1.2).

Таблиця 2.2.2

Схема основних бухгалтерських проведень операцій з поточного рахунку в банку в національній валюті (СУБРАХУНОК 31)

2.2 Економіка підприємств

2.2.1 Економічна характеристика підприємства

Філія створена з метою забезпечення економічних інтересів та задоволення потреб держави, населення та оборони країни в удосконаленні і розвитку автомобільних доріг загального користування, розширення можливостей і виробничого і соціального розвитку підприємства, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі спільної діяльності, розподілу праці і кооперації.

Для цього Філія

- здійснює будівництво, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування, виконання державних програм.

Предметом діяльності Філії є:

- виконання робіт з будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, мостів, інших споруд та елементів обстановки доріг;

- забезпечен6ня сталої роботи на автомобільних дорогах в умовах стихійного лиха, аварій, катастроф і подолання їхніх наслідків;

- розвиток промисловості та виробництва будівельних, дорожньо-будівельних матеріалів і конструкцій, інших виробів, необхідних для будівництва та ремонту автомобільних доріг і споруд на них;

- розробка родовищ будівельних матеріалів, переробка гірничої маси, виробництво будівельних матеріалів;

- монтаж конструкції зовнішніх інженерних мереж та систем;

- монтаж внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів, і засобів вимірювання;

- захист устаткування конструкцій та мереж;

- монтаж технологічного устаткування та пусконалагоджувальної роботи;

- підготовка та виконання розкривних робіт, буріння;

- виробництво товарів народного споживання;

- закупівля, постачання та збут продукції, матеріалів і енергоносіїв;

- автомобільні перевезення вантажів і пасажирів як на території України, так і за її межами;

- створення і розвиток мережі закладів дорожнього сервісу;

- технічне обслуговування та ремонт дорожньої техніки і автотранспортних засобів;

- виготовлення дорожніх знаків, інформаційних та рекламних щитів, знаків з техніки безпеки, малих архітектурних форм;

- організація функціонування системи інформаційного забезпечення на автомобільних шляхах;

- виробництво та реалізація сільськогосподарської продукції;

- складання проектно-кошторисної документації;

- режимно-секретна діяльність, мобілізаційна підготовка та цивільна оборона;

- здійснення (організація) покриття і страхування ризику учасників будівництва і ремонту автомобільних доріг загального користування;

- будівництво об'єктів соціально-побутової сфери, надання житлово-комунальних послуг;

- забезпечення функціонування лікувальних та оздоровчих закладів, надання туристичних послуг, проведення спортивних, культурно-масових та інших заходів;

- здійснення природоохоронних заходів, спрямованих на зниження і компенсацію негативного впливу виробництва на природне середовище, здоров'я і майно людей;

- охоронні послуги перевізникам вантажів на автомобільних дорогах, виконання інших функцій, пов'язаних з реалізацією покладених на нього завдань, які не суперечать чинному законодавству;

- здійснення заходів, спрямованих на охорону праці і здоров'я працівників Філії;

- впровадження у виробництво прогресивних і енергозберігаючих технологій.

Філія здійснює свою діяльність на принципах внутрішнього господарського розрахунку, підпорядкованості і підзвітності органам управління Підприємства, а її керівник несе матеріальну і дисциплінарну відповідальність за стан фінансово-господарської діяльності і внутрішнього обліку цього підрозділу.

До складу Філії входять відділи, дільниці, підсобні виробництво, ремонтно-механічні майстерні й інші підрозділи.

Філія має окремий баланс, розрахунковий рахунок у відділеннях банку України, печатку та штамп зі своїм найменуванням.

Філія визначає свою структуру, штатний розклад, кошторис на утримування апарату управління і подає директору Підприємства на затвердження.

2.2.2 Форма бухгалтерського обліку на підприємстві

В Олександрівському автодоріг застосовується Журнально-ордерная форма бухгалтерського обліку, яка грунтується на широкому застосуванні системи накопичувальних і групувальних облікових регістрів - журналів-ордерів і допоміжних відомостей до них.

Записи в журнали-ордери (основні регістри) здійснюються безпосередньо на підставі виправдних документів в міру їх надходження і опрацювання (без складання меморіальних ордерів). При значній кількості однорідних документів по операціях їх дані попередньо групують у допоміжних відомостях, місячні підсумки яких переносять потім у відповідні журнали-ордери.

У журналах-ордерах хронологічний і систематичний облік суміщені. Звідси зрозуміла і сама назва цих регістрів: вони одночасно служать журналами (оскільки записи в них здійснюють в хронологічному порядку) і ордерами (оскільки місячні підсумки журналів-ордерів за кореспондуючими рахунками замінюють собою меморіальні ордери).

За зовнішнім виглядом журнали-ордери являють собою окремі аркуші-регістри багатографної форми, призначені для кредитових записів того балансового рахунка, операції по жому облічуються в даному журналі-ордері. В окремих графах журналу-ордера вказані рахунки, які кореспондують з кредитом даного рахунка. Формат цих регістрів, розміщених граф і порядок записів залежать від особливостей облічуваних операцій. В усіх регістрах завчасно надрукована типова кореспонденція рахунків. Кожному журналу-ордеру присвоюють постійний номер.

Для запобігання повторних записів журнали-ордери побудовано за кредитовою ознакою: всі господарські операції відображають по кредиту даного синтетичного рахунка і дебету корес­пондуючих з ним рахунків. Кредитову ознаку взято в основу будови журналів-ордерів тому, що вона більшою мірою, ніж дебетова, відповідає характеру здійснюваних операцій. Кредит рахунка в більшості випадків показує мовби початок руху засобів, звідки вони надходять, а дебет - його закінчення, тобто куди засоби надходять або де вони використані.

Записи господарських операцій в журнали-ордери здійснюють за шаховим принципом, який полягає в тому, що за один робочий прийом суму господарської операції записують одночасно по дебету і кредиту кореспондуючих рахунків. Це дає змогу значно скоротити кількість облікових записів, зменшити обсяг облікової роботи і підвищити якість самого обліку Всі кредитові обороти по синтетичному рахунку збираються в одному журналі-ордері. Дебетові обороти по цьому рахунку одержують відображення в тих журналах-ордерах, у яких роблять записи на рахунках, що кореспондують з дебетом даного рахунка. Тому загальна сума дебетового і кредитового обороту по кожному синтетичному рахунку може бути одержана тільки шляхом вибірки з відповідних журналів-ордерів.

Як виняток, для посилення контролю за рухом і збереженням грошових коштів, по окремих рахунках ("Каса", "Поточний рахунок", "Валютний рахунок" та деяких інших) поряд з журналами-ордерами за кредитовою ознакою ведуть допоміжні відомості по дебету цих рахунків.

Отже, при журнально-ордерній формі бухгалтерського обліку будова облікових регістрів забезпечує поточний запис господарських операцій за шаховим принципом.

По деяких синтетичних рахунках ("Каса", "Поточний рахунок", "Розрахунки з постачальниками і підрядчиками" тощо) ведуть окремі журнали-ордери. Проте, більшість журналів-ордерів призначені для запису операцій не по одному, а по декількох взаємопов'язаних рахунках.

Отже, важливою особливістю будови окремих журналів-ордерів є поєднання в одному обліковому регістрі синтетичного й аналітичного обліку.

По рахунках, які охоплюють велику кількість облічуваних об'єктів (основні засоби, матеріали, паливо, розрахунки по оплаті праці тощо), аналітичний облік ведуть так само, як і при інших формах обліку - на картках або в книгах. Аналітичний облік касових операцій, як і при інших формах обліку, здійснюється у Касовій книзі.

Однією із суттєвих переваг журнально-ордерної форми обліку перед іншими формами є пристосованість облікових регістрів для складання звітності. Для цього в журналах-ордерах завчасно передбачають перелік показників звітності, за якими і здійснюється поточний облік. Це дає змогу без додаткових вибірок і розрахунків одержувати безпосередньо із облікових регістрів інформацію для складання звітності.

Таким чином, важливою особливістю журналів-ордерів є пристосованість облікових регістрів для складання звітності.

Як зазначалося раніше, записи у журнали-ордери здійснюють у хронологічному порядку в міру надходження і опрацювання документів. На кожному документі вказують номер журналу-ордера і порядковий номер запису. Відпрацьовані документи зберігають у окремих папках і підшивають в порядку послідовності зроблених записів у журналі-ордері, що забезпечує можливість швидкого знаходження потрібного документа. Журнали-ордери можуть складатися також за допомогою використання обчислювальної техніки.

Наприкінці місяця по кожному журналу-ордеру підводять підсумки зроблених записів, які обов'язково звіряють з документами, які послужили підставою для записів. Загальний підсумок по кредиту рахунка в журналі-ордері порівнюють з підсумками кореспондуючих по дебету рахунків. Це забезпе­чує перевірку правильності облікових записів без складання оборотних відомостей. Оборотні відомості складають тільки по тих рахунках, по яких ведуть картки (книги) аналітичного обліку.

Після закінчення місяця журнали-ордери і допоміжні відомості до них підписуються працівниками бухгалтерії, що складали їх, і головним бухгалтером. Місячні обороти журналів-ордерів переносять у Головну книгу, про що роблять відповідні позначки.

Головна книга призначена для щомісячного узагальнення даних поточного обліку журналів-ордерів, перевірки правильності облікових записів і складання балансу. Для кожного синтетичного рахунка в Головній книзі відводять окрему сторінку, а для запису місячних оборотів журналів-ордерів - окремий рядок. Кредитові обороти журналів-ордерів у Головну книгу переносять загальним підсумком (оскільки розгорнуто за кореспондуючими рахунками вони відображаються у журналі-ордері); дебетові обороти записують окремими сумами із різних журналів-ордерів (щоб показати кореспонденцію дебетового обороту). Таким чином, журнали-ордери і Головна книга взаємно доповнюють одне одного і дають розгорнуту кореспонденцію по дебету і кредиту кожного синтетичного рахунка.

2.3 Основи економічного аналізу підприємства

2.3.1 Аналіз руху грошових коштів

Для Олександрівського автодору здійснення безперервного руху грошових коштів стає головним завданням, успішне вирішення якого зможе забезпечити функціонування основної діяльності, погашення зобов'язань та реалізацію питань соціальної програми розвитку підприємництва. Аналіз руху потоків грошових коштів дає змогу вивчити їх динаміку, визначити суму перевищення надходжень над виплатами і, отже, зробити висновок про можливості внутрішнього фінансування.

Грошові кошти самі по собі, тобто не вкладені у виробництво, з одного боку, не можуть приносити дохід, а з другого боку, підприємство завжди повинно мати певну суму вільних коштів, необхідних у разі виникнення додаткових потреб у коштах, а також несподіваних можливостей їх вигідного вкладення. Саме цим визначається необхідність певної систематизації підходів до управління цими активами.

У цілому система ефективного управління грошовими коштами передбачає виділення трьох блоків аналітичних процедур:

Розрахунок тривалості фінансового циклу;

Аналіз руху грошових коштів;

Оцінка оптимального рівня грошових коштів;

Визначення вартості грошей у часі.

Розрахунок тривалості фінансового циклу.

Будь-який бізнес починається за наявності певної суми грошових коштів, що перетворюються в ресурси для виробництва. Після цього в процесі діяльності підприємства грошові кошти використовуються на оплату праці та інші поточні витрати. Сировина і матеріали передаються із запасів у виробництво. Деякі необхідні для виробництва складові купуються в кредит і тимчасово фінансуються через кредиторську заборгованість наперед до погашення її з отриманих потім грошових коштів. У міру виробництва готових виробів вони накопичуються на складі, що збільшує запаси готової продукції. Якби не було реалізації, то процес виробництва постійно трансформував би грошові кошти, сировину, інші витрати на виробництво та кредиторську заборгованість у зростаючі запаси готової продукції.

Якщо підприємство не може постійно перетворювати готову продукцію в грошові кошти через реалізацію, то систематичне збільшення запасів призводить до виснаження як грошових коштів, так і сировинних ресурсів. У такому разі брак коштів компенсується або кредитами, або збільшенням власного капіталу. Відповідно такі дії призводять до загострення нестачі коштів і підприємство втрачає змогу своєчасно гасити кредиторську заборгованість.

При реалізації продукції підприємство, як правило, надає кредит своїм покупцям. Якби продукція продавалася за готівку, то надходження грошей було б постійним. При реалізації товару в кредит надходження по рахунках відкладається на час обороту дебіторської заборгованості. Як тільки покупці оплачують свої рахунки, їм знову надається кредит. Аналогічно підприємство в міру погашення кредиторської заборгованості знову здійснює нові закупки сировини та матеріалів у постачальників у кредит.

Усі ці операції багаторазово повторюються і супроводжуються грошовими надходженнями та витрачаннями.

Отже, кругообіг капіталу, що включає наведені господарські операції, логічно підводить нас до необхідності розгляду кількісної оцінки фінансової діяльності щодо циркуляції грошових коштів на підприємстві.

Таку оцінку здійснюють за допомогою показника тривалості фінансового циклу, який характеризує середню тривалість між відпливом грошових коштів у зв'язку зі здійсненням поточної виробничої діяльності та їх припливом як результатом виробничо-господарської діяльності.

Для того щоб більш чітко уявити логіку розрахунку цього показника, розглянемо схему трансформації грошових коштів у оборотних активах (рис.2.3.1) З рис.2.3.1 видно, що операційний цикл більшою мірою характеризує виробничо-технологічний аспект діяльності підприємства, а фінансовий цикл - її фінансову компоненту.

Безумовно, операційний і фінансовий цикли пов'язані, але описують різні сторони процесу функціонування підприємства як суб'єкта господарювання. На основі схеми нескладно визначити алгоритм розрахунку тривалості циклу:

Т_ф = О_{в. з} + О_{д. з} - О_{к. з},

де О_{в. з} - оборотність коштів, утілених у виробничі запаси; О_{д. з} - оборотність дебіторської заборгованості; О_{к. з} - оборотність кредиторської заборгованості.

Аналіз динаміки тривалості фінансового циклу рекомендується проводити періодично. Якщо скорочення тривалості операційного циклу, без сумнівів, розглядається як позитивні тенденції, то щодо показника Т_ф подібного безапеляційного судження зробити не можна.

Тут потрібний факторний аналіз, оскільки якщо скорочення тривалості фінансового циклу досягнуто за рахунок невиправданого уповільнення оборотності кредиторської заборгованості, то подібний факт швидше є негативним, ніж позитивним.

Рис.2.3.1 Схема трансформації грошових коштів в оборотних активах

Наведена схема трансформації грошових коштів в оборотних активах дає змогу визначити внутрішні (щодо підприємства) фактори, які впливають на тривалість фінансового циклу. Очевидно, що такими чинниками є:

оборотність дебіторської заборгованості;

оборотність виробничих запасів.

Цей факт указує на необхідність здійснення в контексті цього блоку аналітичних процедур аналізу оборотності дебіторської заборгованості і виробничих запасів з метою виявлення причин невиправданого збільшення тривалості їх обороту, що призводить до збільшення фінансового циклу. Результати саме такого аналізу допоможуть вжити дійових заходів, здатних прискорити оборотність зазначених вище елементів поточних активів.

Для реалізації окресленого кола завдань розглянемо алгоритм розрахунку періоду погашення (інкасації) дебіторської заборгованості, який визначають за формулою

,

де Т - тривалість періоду, що аналізується; ДЗ - середня величина дебіторської заборгованості; V_p - виручка від реалізації продукції.

З формули видно, що величина ДЗ перебуває в прямій залежності з показником П_{д. з}, а обсяг реалізації - у зворотній.

Це означає, що досягти скорочення періоду інкасації дебіторської заборгованості можна або за рахунок збільшення виручки від реалізації, або зменшенням величини дебіторської заборгованості.

Для того щоб збільшити обсяг реалізації продукції підприємство має:

нарощувати свій виробничий потенціал;

активно здійснювати реконструкцію та модернізацію діючого обладнання, а також оновлення морально застарілих основних засобів;

удосконалювати продукцію та розширювати її асортимент, впроваджуючи на ринок нові види товару;

поліпшити організацію виробництва з метою забезпечення ритмічного випуску продукції;

підвищувати попит на продукцію за рахунок її якості;

встановлювати ціни на продукцію з урахуванням її споживчих властивостей;

розширювати ринки збуту продукції тощо.

Досягти прискорення оборотності дебіторської заборгованості через зменшення її залишків можна за рахунок:

посилення контролю за станом розрахунків з покупцями за відстроченими платежами;

перегляду кредитної історії платника;

проведення аналізу заборгованості по окремих дебіторах з метою виявлення постійних неплатників;

посилення контролю за співвідношенням дебіторської й кредиторської заборгованості та збалансованості тенденцій їх змін;

оцінки можливостей продажу дебіторської заборгованості банкам (факторинг);

надання знижок покупцям при достроковій оплаті товару.

В економічно розвинених країнах набула поширення така схема реалізації товарів у кредит: "2/10, полная 30". Це означає, що:

покупець отримує 2 % - у знижку в разі сплати отриманого товару впродовж 10 днів з початку періоду кредитування;

покупець сплачує повну вартість товару, якщо оплата здійснюється з 11-го по 30-й день кредитного періоду;

у разі несплати протягом місяця покупець додатково сплачує штраф, величина якого диференціюється відповідно до моменту сплати;

Слід зазначити, що умови розрахунків обираються так, щоб, з одного боку, рання сплата була привабливою для покупців, а з другого - доцільною для продавців. У зв'язку з цим виникає необхідність оцінки можливості надання знижки при достроковій оплаті.

Розмір та умови надання знижки встановлюються з урахуванням:

темпів інфляції;

середньорічної ставки відсотка за кредит;

норми прибутку.

Розглянемо техніку аналізу. В умовах інфляції падіння купівельної спроможності грошей за період характеризується коефіцієнтом К_ц, який є оберненим до індексу цін. Якщо зазначена договором сума до отримання становить S, а динаміка цін характеризується індексом І_ц, то реальна сума грошей з урахуванням їх купівельної спроможності в момент сплати буде: .

Проте це тільки розмір втрат підприємства, пов'язаних з інфляцією. Для того щоб визначити їх загальну величину, потрібно також урахувати втрати, що несе підприємство від надання знижок. Для цього використовують формулу

,

де К_з - кількість днів, протягом яких діє знижка; М_в - максимальна відстрочка платежу; V_{п. к} - обсяг продажу товару в кредит; r_з - розмір знижки.

Наступним аргументом на користь надання знижки покупцям у разі дострокової сплати є той факт, що підприємство в даному випадку отримує можливість скоротити обсяг фінансування, тобто обсяг необхідного для функціонування підприємства капіталу. Якщо середній строк сплати дебіторської заборгованості - 60 днів, і підприємство надає покупцям, наприклад, двовідсоткову знижку за оплату в строк не пізніше 14 днів, то така знижка для підприємства може розглядатись як отримання кредиту за ставкою 15,7 % [2 · 360: (60 - 14)].

Завдяки двовідсотковій ставці підприємство-продавець швидше повертає гроші в обіг, що виключає необхідність залучати позикові кошти.

Якщо підприємство залучає кредитні ресурси від 24 % річних, то умови реалізації для нього будуть вигідними.

Другий фактор, що впливає на тривалість фінансового циклу, - оборотність виробничих запасів, яку розраховують за формулою

,

де Т - тривалість періоду, що аналізується; - середня величина запасів; С_в - собівартість реалізованої продукції.

Наведений алгоритм розрахунку вказує на те, що основними заходами, завдяки яким можна скоротити період обороту виробничих запасів (О_{в. з}) є зниження собівартості продукції та зменшення залишків запасів.

Резервами зниження собівартості продукції можуть стати:

випереджаючі темпи зростання обсягів виробництва відносно темпів зростання сукупних витрат;

раціональне використання виробничих, трудових, фінансових ресурсів;

якість сировини, матеріалів, кваліфікація працівників; досконалість технології;

зняття з виробництва нерентабельної продукції, оптимізація товарної структури;

усунення невиправданого завищення норм витрат на одиницю виробу;

заміна дорогих матеріалів більш дешевими, але якісними предметами праці.

Що стосується проблеми зменшення виробничих запасів, то йдеться не про зведення їх величини до мінімуму. У цьому зв'язку завдання фінансового аналізу полягає в тому, щоб визначити їх оптимальний рівень, тобто щось середнє між надмірно великими запасами, спроможними привести до фінансових труднощів, і надмірно малими, небезпечними для стабільного виробництва. Таке завдання не може бути вирішено в умовах стихійного формування запасів - необхідна налагоджена система контролю стану запасів.

Методи оцінки руху грошових коштів

Аналіз грошових потоків підприємства має здійснюватися з урахуванням вимог системного підходу та комплексного вивчення економічних явищ і процесів підприємства, що реалізуються, у структурі методики фінансового аналізу. Аналіз грошових потоків підприємства передбачає визначення таких основних структурних елементів:

цілей і завдань аналізу;

сукупності синтетичних і аналітичних показників та їх взаємозв'язків;

факторів, що впливають на зміну показників;

конкретних методів аналізу;

джерел інформації.

Головною метою аналізу руху грошових коштів є оцінка спроможності підприємства заробляти грошові кошти в розмірі і в строки, необхідні для здійснення запланованих витрат.

Сформульована основна мета фінансового аналізу в процесі управління грошовими коштами може бути досягнута завдяки вирішенню таких завдань:

1. Визначення обсягів і джерел грошових коштів, що надходять на підприємство. У процесі здійснення такого напряму аналізу доцільно зупинитися на розгляді таких питань:

чи не відбулося надходження грошових коштів за рахунок збільшення короткострокових зобов'язань, які потребують погашення в майбутньому;

чи не збільшився акціонерний капітал за рахунок додаткової емісії акцій;

чи не було розпродажу майна (основних засобів, виробничих запасів);

чи скорочуються запаси матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, готової продукції на складі.

2. Дослідження основних напрямів використання грошових коштів. У цьому зв'язку слід проаналізувати питання:

чи не спостерігається зниження показників оборотності активів;

чи немає уповільнення оборотності поточних активів;

чи не зростають абсолютні значення запасів і дебіторської заборгованості;

чи не було різкого збільшення обсягів виробництва товарів, що потребує додаткових грошових потоків;

чи не було надмірних виплат акціонерам понад рекомендованих норм розподілу чистого прибутку;

чи своєчасно здійснюються платежі до бюджету та державні цільові фонди;

чи не було тривалої заборгованості персоналу по заробітній платі.

3. Оцінка причин дефіциту грошових коштів. Такими причинами можуть бути:

низька рентабельність продажу, активів і власного капіталу;

відволікання грошових коштів у зайві виробничі запаси та незавершене виробництво, вплив інфляції на запаси;

випереджаючі темпи зростання дебіторської заборгованості відносно темпів зростання обсягів реалізації;

великі капітальні витрати, що не забезпечені відповідними джерелами фінансування;

високі виплати податків і зборів, а також суми дивідендів акціонерам;

надмірна частка позикового капіталу в пасиві балансу і пов'язані з цим високі виплати відсотків за користування кредитами та позиками;

зниження коефіцієнта оборотності оборотних активів, тобто залучення в оборот підприємства додаткових грошових коштів.