Аналіз депозитних операцій банку

Важливою складовою ресурсної бази комерційних банків є вклади населення. Спостерігалося постійне підвищення їх питомої ваги в загальному обсязі залучених коштів юридичних та фізичних осіб. Ця тенденція продовжує розвиватися.

На ефективність роботи банківської установи впливають внутрішні та зовнішні ризики. Серед зовнішніх слід виділити:

- законодавчий ризик (він пов'язаний із тим, що запровадження законодавчими органами нових законів, постанов, інструкцій може негативно вплинути на здійснення банком своїх операцій);

- технологічний (ризик технологічного "старіння" банку);

- інфляційний (пов'язаний з втратою банком внаслідок інфляції реальної вартості активів).

Серед внутрішніх ризиків передусім слід виділити ризики втрати ліквідності та платоспроможності. Як передбачено законодавством, банківські депозити мають відшкодовуватися за їх номінальною вартістю. Тому банківські установи, працюючи зі значними сумами вкладів, повинні підтримувати відповідний рівень ліквідності, що можливо лише за умови нормального функціонування системи. У разі несприятливих подій криза в одному з банків (якщо не вжити належних заходів) може негативно вплинути на діяльність інших, власне, всієї банківської системи.

Значення ефективно функціонуючої системи страхування вкладів в економіці будь-якої країни важко переоцінити. В Україні триває перший етап побудови такої інституції - створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Проте для успішної його роботи, а головне для подальшого розвитку бракує комплексної нормативно-правової бази.

Важливим напрямом роботи фонду є контроль (у межах його повноважень) за ризиками в діяльності банків-учасників. Як відомо, управління ризиками - це процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків. Для фонду головним завданням в управлінні ризиками є виявлення на ранніх етапах проблем у діяльності комерційних банків та подання рекомендацій Національному банку України щодо застосування заходів впливу до тих банків, діяльність яких є ризиковою як для вкладників, так і для фонду. У процесі управління ризиками враховуються:

- необхідність забезпечення відповідного рівня і якості доходів;

- взаємозв'язки між ризиком, прибутком, капіталом і ліквідністю;

- характер, особливості, обсяг і складність ризику, зв'язок цих параметрів із параметрами інших ризиків;

- вимоги "Методики аналізу фінансового стану банків", затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО).

Контроль за ризиками може дати змогу фонду впливати на фінансову стабільність банків. З огляду на це розроблено Положення "Про порядок здійснення контролю за ризиками банків-учасників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб", яким передбачається, шо контроль за банківськими ризиками з боку ФГВФО здійснюватиметься шляхом моніторингу. Зазначений моніторинг - це постійне спостереження за діяльністю банків-учасників фонду з метою виявлення проблем у їхній діяльності та негайного вжиття заходів, спрямованих на захист вкладів громадян. Моніторинг має забезпечувати виконавчу дирекцію фонду інформацією, необхідною для:

- прийняття програми управління ризиками, виконання якої дасть змогу утримувати їх у допустимих межах;

- внесення рекомендацій НБУ про застосування заходів впливу щодо окремих банків, діяльність яких є ризиковою (зокрема, призупинення дії ліцензії на залучення депозитів фізичних осіб з одночасним контролем за виконанням ними зобов'язань за раніше залученими коштами);

- розробки і коригування програми дій у надзвичайних ситуаціях;

- надання інформації органам державної влади та управління про діяльність фонду.

Контроль за ризиками має здійснюватися на основі аналізу фінансового стану банків. Проводячи його, фонд насамперед визначає ефективність діяльності банківських установ, ступінь їхньої надійності, міру довіри до кожного банку [35].

За результатами аналізу та відповідно до Закону "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» банки діляться на дві основні категорії:

- повноправні учасники фонду - банки-учасники, які дотримуються стандартів ФГВФО, і діятьнісгь яких не викликає стурбованості наглядових органів. Щодо таких банків поточний аналіз діяльності здійснюється у звичайному режимі - раз на квартал;

- тимчасові учасники фонду. До цієї категорії банки потрапляють у разі:

а) порушення термінів надання фондові звітності, передбаченої законодавством;

б) невідповідності даних звітності реальному стану банку;

в) допущення помилок чи несвоєчасне перерахування внесків до фонду;

г) висунення претензій до банку з боку НБУ, податкової адміністрації чи органів прокуратури;

є) погіршення показників діяльності банку, яке призводить до зниження рівня платоспроможності й ліквідності, посилення ризикованості.

Діяльність банків другої категорії контролюється щомісяця. Робота фонду із вкладниками, банками-учасниками, засобами масової інформації базується на засадах прозорості, стабільності, послідовності, відповідності тенденціям розвитку банківської системи та потребам суспільства і держави.

3.2 Впровадження страхування вкладних (депозитних) операцій банків

Нині обов'язкові системи страхування депозитів (ССД) створено у 68 країнах світу, 32 з них - європейські.

Системи страхування бувають обов'язковими і добровільними.

Обов'язкові (їх запроваджено в більшості країн) уводяться законодавче і членство в них обов'язкове. За такої системи гарантії компенсації вкладів надає уряд.

Добровільні (приватні) страхові фонди є альтернативою обов'язковим системам. Прихильники таких фондів обгрунтовують їх корисність сприянням розвитку конкуренції. Проте в умовах кризи страхові фонди цілковито втрачають конкурентоспроможність.

Є кілька варіантів захисту вкладів. Кожна з країн може зробити такий вибір:

- заявити про відсутність будь-якого захисту вкладів;

- не страхувати вклади, але законодавче надати вкладникам першочергове право на задоволення своїх фінансових вимог у разі ліквідації банку;

- практикувати подвійні стандарти щодо гарантій відшкодування вкладів;

- гарантувати вклади опосередковано;

- надавати обмежені гарантії;

- надати повні гарантії.

Перший та другий варіанти застосовуються рідко, шостому надають перевагу в період кризи.

Створюючи систему страхування депозитів, більшість країн прагне вирішити кілька завдань, головне з яких - запобігання кризі.

Серед інших:

- захист "малих" вкладників;

- удосконалення правил роботи фінансово стійких банків, порядку закриття банків-банкрутів або застосування до них інших заходів впливу;

- створення умов для стабілізації фінансової системи шляхом упровадження комплексу стимулів, що заохочують банківські установи до ефективної діяльності.

Серед стимулів, які заохочують учасників страхових відносин до ефективної співпраці, слід виділити такі:

- наявність достатнього страхового фонду;

- можливість доступу до державних кредитів (у випадках, коли фонду бракує власних коштів для здійснення виплат);

- поширення сфери страхування на різноманітні види вкладів (юридичних чи фізичних осіб, валютних, міжбанківських тощо);

- наявність страхової премії (єдиної для всіх учасників страхових відносин, або з урахуванням міри ризику кожного з них);

- надання вкладникам або агентству першочергового права на задоволення своїх вимог у разі ліквідації банку;

- прийнятне співвідношення суми страхового покриття щодо ВВП на душу населення (дослідники рекомендують установлювати гарантовану суму відшкодування в розмірі 1-2% від ВВП, що припадає на душу населення).

Необхідно зауважити, що гарантування депозитів відрізняється від традиційних систем страхування. Адже, по-перше, у звичайному страхуванні беруть участь дві сторони, а у випадку страхування депозитів - три: ССД, вкладник і банк. По-друге, звичайне страхування забезпечує захист у разі незалежних несприятливих страхових випадків; банкрутство ж банку не є таким випадком, воно найчастіше спричиняється помилками загального менеджменту.

Роль і завдання систем страхування депозитів можуть бути локальними або розширеними. У першому випадку фонд виконує пасивні функції оперативного управління та виплати коштів вкладникам. У другому - на ССД покладаються ширші повноваження. Вона може виконувати функції зовнішнього керуючого банків, у яких відкликано ліцензії, визначати порядок їх закриття, брати участь у продажу, ліквідації зазначених банків, відповідати за реалізацію їхніх активів. Такі повноваження ССД дають їй змогу зводити до мінімуму ризик можливих збитків.

У сучасній світовій практиці систем страхування або гарантування вкладів намітилося кілька виразних тенденцій удосконалення їх роботи. Передусім це стосується установлення страхових премій з урахуванням ризиків. Страхові внески менш надійних банків здебільшого дещо вищі, що стимулює їх зменшувати ризиковість своєї діяльності [23].

Перехід від добровільної до обов'язкової системи страхування останнім часом здійснюється за умови відповідного коригування розміру страхової премії, що є ефективним засобом боротьби із так званою зворотньою селекцією - вимушеним збільшенням страхових внесків у разі виходу з добровільної страхової системи солідних клієнтів.

Спостерігається прагнення страхових систем депозитів накопичувати такий обсяг фонду, який давав би змогу втримувати фінансову стабільність, не допускати дефіциту коштів, а відтак - уникати стану неплатоспроможності.

Більшість фондів фінансується в основному за рахунок своїх членів, однак зростає кількість ССД, які мають доступ до резервного фінансування з боку держави - зрозуміло, в кредит.

Сучасна практика страхування депозитів у європейських країнах доводить ефективність застосування єдиних міжнародних стандартів.

Так, завдяки встановленню однакового для всіх держав-членів ЄС ліміту страхового покриття (у 2002 р. - 20 000 євро) його обсяг у розрахунку на душу населення в багатших країнах знизився, а в бідніших (які вразливіші стосовно морального ризику) - зріс.

Слід також зазначити, що майже в усіх країнах світу страхове покриття обчислюють на одного вкладника (а не на вклад), - це дещо зменшує значення ефективного коефіцієнта відшкодування. Крім того, в усіх країнах набуває розвитку тенденція до вилучення зі сфери страхування валютних депозитів.

В Україні теж діє система гарантування вкладів. Фонд створено згідно з Указом Президента від 10 вересня 1998 р. "Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб-вкладників комерційних банків України". У ньому передбачено, що кожному вкладнику банку, який сплачує внески до фонду, відшкодовується обсяг вкладу (включаючи відсотки) за станом на день, коли вклад став недоступним, але не більше 1500 гривень.

Фонд є юридичною особою. Функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована, неприбуткова організація.

Серед основних завдань ФГВФО:

- забезпечення захисту прав фізичних осіб-вкладників комерційних банків України, шо сплачують внескі до фонду, шляхом відшкодування за їх рахунок коштів фонду втрат за вкладами;

- здійснення організаційно-управлінських заходів щодо забезпечення виплати вкладникам сум відшкодування;

- забезпечення надходження та акумуляції сум зборів із комерційних банків, які сплачуються до фонду, та інших коштів, призначених для відшкодування вкладникам втрат у разі недоступності вкладів;

- забезпечення цільового використання коштів, які перебувають на рахунках фонду.

За станом на 1 січня 2005 р. членами ФГВФО були 133 комерційних банки, які регулярно сплачують збори. Треба взяти до уваги, шо початковий внесок становить 1% від зареєстрованого статутного капіталу банку, регулярний збір - 0.5% від загальної суми вкладів (враховуючи відсотки за ними) за станом на 31 грудня року, що передує звітному.

Механізмом відшкодування коштів вкладникам передбачено:

- виплату коштів вкладнику банку, який сплачує збори до фонду, за вкладом, у тому числі відсотків, у розмірі вкладу, але не більше 1500 грн. ;

- відшкодування вкладів у іноземній валюті здійснюється лише у валюті України за офіційним курсом, встановленим НБУ на день, коли вклади стали недоступними;

- у разі розміщення вкладником у банку кількох вкладів відшкодуванню підлягає загальна сума, але не більше встановленого розміру відшкодування;

- виплата сум відшкодування здійснюється фондом протягом трьох місяців з дня, коли вклади стали недоступними;

- звернення громадян, які не отримали відшкодування за вкладами протягом тримісячного періоду, фонд розглядає та приймає відповідне рішення за кожною заявою протягом трьох років із дня, коли вклади стали недоступними.

3.3 Системи захисту вкладів (депозитів) банку в Україні та в зарубіжних країнах

Гарантування вкладів фізичних осіб - одна з основних передумов зміцнення довіри до банківської системи.

Більшість вкладів населення (70%) оформлялися як строкові, решта (30%) - як вклади до запитання. Вклади в національній валюті становлять 53%, в іноземних - 47% від загальної суми.

Побутує думка, що в країнах із перехідною економікою створювати системи страхування депозитів взагалі недоцільно. По-перше, тому, що це пов'язано з величезними матеріальними затратами, до яких такі країни зазвичай не готові. По-друге, можливі так звані "моральні втрати", тобто послаблення пильності як позичальників, так і кредиторів, оскільки перші покладаються на гарантії уряду і певною мірою знижують вимоги щодо вибору кредитної установи, а другі - погоджуються на ризикованіші позички.

Проблему гарантування вкладів, безумовно, слід вирішувати шляхом створення повноцінного страхового фонду в масштабах банківської системи в цілому.

Проте економіка перехідного періоду, зокрема вітчизняна, має певні особливості, тож зарубіжний досвід у наших умовах слід застосовувати з їх урахуванням.

Розглянемо деякі аспекти становлення та розвитку системи страхування депозитів в Україні з врахуванням світового досвіду.

Передусім слід визначитися з колом грошово-кредитних установ, депозити яких підлягають страхуванню. Нині в більшості країн (зокрема Євросоюзу) страхування поширюється на депозити грошово-кредитних установ усіх видів (банківських і небанківських). А в деяких країнах (наприклад, у Туреччині, Індії) система страхування охоплює лише банківські установи, причому - певні їх види. Останній варіант має суттєві недоліки. Виникнення кризових ситуацій у системі небанківських установ може викликати паніку, яка спровокує кризу і в банках. До того ж, різні фінансові установи мають різні можливості стосовно страхування, що може негативно вплинути на розвиток конкуренції і відповідно на ефективність фінансового посередництва.

Система страхування вкладів повинна охоплювати всі фінансово-кредитні установи, які мають ліцензію на виконання операцій із залучення вкладів. Однак відкритою залишається проблема, пов'язана з тим, що небанківські установи не регулюються органами банківського нагляду. Це значно ускладнює, а то й унеможливлює поширення вимог системи страхування вкладів на такі установи.

Як правило, створення корпорації страхування вкладів фінансується і урядом, і банками. Частка їх участі в різних країнах різна.

У розвинутих країнах провідну роль відіграє приватний сектор, хоча держава також неодмінно підтримує вкладників, адже навіть часткове страхування вкладів за рахунок державного бюджету сприяє збереженню довіри клієнтів до банків. Країни з перехідною економікою здебільшого впроваджують державні програми захисту вкладів. Це зумовлено відносною слабкістю їх банківських систем і значною вирогідністю фінансових криз.

Створений в Україні Фонд страхування вкладів фізичних осіб є державною, економічно самостійною, спеціалізованою організацією. Він фінансується як державою, так і за рахунок внесків комерційних банків.

У більшості країн світу участь банків у системі страхування обов'язкова. Лише в деяких (наприклад, в Аргентині) вона є добровільною або змішаною (у США, Бразилії). Для країн із недостатньо розвинутими ринковими відносинами два останні варіанти небажані, оскільки вони під пливом страхового фактора можуть посилювати нестабільність банківської системи. Це відбувається за простою схемою. У разі незначних коливань економічних показників клієнти, як правило, надають перевагу банкам, шо не приєдналися до системи страхування (у них здебільше дещо вищі відсотки), а з посиленням кризових явищ масово переводять вклади з незастрахованих у застраховані банківські установи. Тому в Україні з її перехідною економікою участь у програмі страхування вкладів має бути лише обов'язковою.

Це знайшло своє відображення у Законі України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з яким участь комерційних банків, що мають банківську ліцензію, у фонді є обов'язковою.

У процесі створення системи страхування вкладів неодмінно виникають питання щодо видів вкладів, на які поширюється покриття, та про його рівень. У деяких країнах, наприклад, не страхуються міжбанківські депозити, депозити бюджетних організацій органів влади, компаній і фондів, які працюють на ринку капіталу, а також депозити, представлені цінними паперами. У кожному конкретному випадку відіграють роль певні економічні, політичні та історичні фактори. Проте страхування вкладів фізичних осіб у національній валюті є обов'язковим усюди. На даному етапі в Україні першочерговим завданням має бути, безумовно, створення ефективно діючої системи обов'язкового страхування вкладів фізичних осіб. Наступним кроком може стати охоплення страховими гарантіями також деяких інших видів вкладів.

Важливим аспектом будь-якої системи гарантування вкладів є розмір страхового захисту. Він, як правило, майже повністю відшкодовує дрібні вклади, а великі - частково. Максимальний розмір страхового покриття у США дорівнює 100 тисячам доларів, у Франції та Японії - сумі, еквівалентній 60 тисячам доларів США. В Норвегії страхове покриття формально не обмежується. У Швейцарії цей показник індексується відповідно до рівня інфляції. У більшості країн розмір страхового покриття періодично переглядається з урахуванням рівня їхнього фінансового стану страхового фонду та загальних цілей економічної політики. Розмір страхового відшкодування у постсоціалістичних країнах значно менший. Так, у Чехії він становить суму, еквівалентну 3 тисячам доларів США, в Угорщині - 4,5 тисячі, у Польщі - 3,3 тисячі доларів США. В Україні згідно із Законом України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" сума вкладу, що підлягає гарантії, ще менша - 1500 грн. Явно занижений розмір страхового відшкодування нівелює головну мету створення фонду - захист грошових заощаджень населення, а відтак поповнення ресурсної бази банківської системи за рахунок залучення коштів середніх і великих вкладників-фізичних осіб.

В подальшому доцільно було б пов'язувати розмір відшкодування з якоюсь, зафіксованою у певний відрізок часу, константою - наприклад, із розміром мінімальної заробітної плати чи з курсом твердої валюти. Можливо, з обома показниками водночас, застосовуючи перший щодо страхування вкладів у національній валюті, а другий - в іноземній. Це сприяло б зростанню довіри населення до системи гарантування вкладів та банківської системи в Україні в цілому.

Деякі фінансисти вважають за доцільне використовувати для обчислення розміру страхових виплат подвійну суму ВВП на душу населення. За такої методики розмір відшкодування становив би близько 7 тис. грн., що значно більше суми, запропонованої у Законі України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб".

Звичайно, збільшення розміру гарантованих страхових виплат за вкладами залежить і від спроможності комерційних банків України сформувати відповідний фонд.

У світовій практиці склалося два основних види систем страхування вкладів. Вони відрізняються способом формування коштів, потрібних для страхових виплат. В одному випадку заздалегідь створюється цільовий фонд, із якого здійснюються платежі в разі банкрутства якогось застрахованого банку. В другому - кошти стягуються (як внутрішній податок із банків) лише тоді, коли виникає потреба у зазначених платежах.

Звичайно, більшого поширення набули системи страхових фондів. Як правило, основою для їх створення стають початкові внески урядів. Банки ж сплачують в уже заснований фонд регулярні страхові внески в розмірі визначеної відсоткової частки від загальної суми вкладів у даній банківській установі. В Японії ця частка становить 0,008, у Бельгії - 0,02, в Німеччині та Іспанії - 0,12%. У країнах із менш стабільною економікою зазначені ставки вищі. Так, у європейських постсоціалістичних країнах регулярні (як правило, щорічні) внески сягають від 0,1 до 0,6 відсотка від обсягу вкладів.

В Україні початкові внески до фонду роблять водночас і НБУ, і комерційні банки (частка кожного з банків дорівнює 1% від зареєстрованого статутного капіталу). Регулярні внески банки вносять двічі на рік - по 0,25% від загальної суми вкладів у даній банківській установі.

Подальше формування страхового фонду, процедура якого враховувала б особливості кожного банку - одне з найважливіших завдань вітчизняної системи страхування вкладів фізичних осіб. Проаналізувавши динаміку формування фонду впродовж першої половини 2005 року, виявилось, що певна кількість банків постійно зволікає з перерахуванням регулярних внесків. Це дуже серйозна проблема. До банків-порушників слід застосовувати жорсткіші заходи впливу.

Складною справою є визначення обставин, за яких фонд має розпочинати компенсаційні виплати вкладникам. У багатьох країнах вони провадяться, як тільки вклади у банку визнаються недоступними для вкладників (здебільшого це збігається з офіційним оголошенням банку банкрутом).

В Україні процедура закриття та призначення ліквідатора банку в зв'язку з банкрутством може розтягнутися на досить довгий період.

Тому, вітчизняним законодавством має передбачатися можливість розрахунку із вкладниками за рахунок коштів страхового фонду відразу після припинення діяльності банківської установи, а не після призначення ліквідаційної комісії. Корисним, є досвід Угорщини, де виплати вкладникам здійснюються у разі "заморожування" вкладів. "Замороженими" вважаються вклади, з яких банк не може проводити платежі протягом трьох робочих днів.

Рішення про початок виплат повинен приймати керівний орган організації, яка відповідає за використання коштів фонду страхування вкладів. Цій організації слід передати також право грошових вимог за вкладами. Вона має бути повноправним учасником ліквідації або санації банку. Якщо ж проблемний банк, чиї вклади відшкодовано за рахунок коштів фонду, успішно проведе процедуру фінансового оздоровлення і відновить свою діяльність, він має компенсовувати фондові його витрати.

Ефективність системи страхування вкладів значною мірою залежить від її статусу. В більшості країн фонди страхування вкладів діють як незалежні організації, що допомагає уникати тиску з боку виконавчої влади, центрального банку чи міністерства фінансів. Як переконує кращий світовий досвід, керувати фондом має правління (або рада директорів), яке бере на себе всю відповідальність за його діяльність. Зазвичай до складу правління входять представники центрального банку, міністерства фінансів та банківської громадськості.

Згідно із Законом України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" фонд є економічно самостійною юридичною особою. Його керівний орган - адміністративна рада, до складу якої входять два представники Кабінету Міністрів, два - Національного банку України і один представник асоціації банків.

Безперечно, прийняття Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" є важливим кроком у становленні системи страхування депозитів. Але, заслуговують на увагу окремі пропозиції НБУ щодо поліпшення діяльності фонду. Їх необхідно було б врахувати у найближчому майбутньому. Серед зазначених пропозицій слід виокремити такі:

- надати фонду право на безспірне стягнення з банків-учасників фонду суми несплачених зборів та пені;

- обмежити вкладення коштів фонду в державні цінні папери зі строком погашення до 6 місяців;

- розширити джерела формування коштів фонду за рахунок щорічних внесків у розмірі 10% від перерахованої до держбюджету суми перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами Національного банку.

Універсальної моделі організації програми захисту вкладів не існує. Кожна країна враховує свій нормативно-правовий режим, економічне та фінансове становище. Проте у світовій практиці гарантування вкладів фізичних осіб склалося кілька загальних принципів, які безумовно, слід врахувати в ході становлення та подальшого розвитку української моделі системи страхування вкладів:

- система захисту вкладів має встановлюватися законом і бути обов'язковою для всіх банків;

- вона повинна охоплювати всі вклади дрібних вкладників і певною мірою покривати великі вклади;

- на першому етапі розвитку система страхування забезпечує покриття вкладів фізичних осіб, але в процесі розвитку охоплює й інші вклади;

- фонд страхування вкладів повинен діяти як незалежна організація, до складу керівництва якої мають входити представники уряду, центрального банку та іншіх банківських установ;

- держава певною мірою фінансує фонд і надає йому підтримку у випадках непередбачених кризових явищ;

- принципи діяльності фонду мають бути чіткими і гнучкими, давати йому змогу оперативно реагувати на можливі фінансові кризові явища.

Збереження банківських вкладів має першочергове значення для ринкової економіки і повинно мати пріоритет над іншими цілями економічної політики. Страхування вкладів - найважливіший інструмент їх збереження.

В Україні систему гарантування вкладів фізичних осіб створено,проте вона потребує належного законодавчого забезпечення, наближення до світових стандартів.

ВИСНОВКИ

Проведені в роботі дослідження дозволяють зробити висновок, що залучення грошових ресурсів з використанням ринку вкладних операцій залишаються основною формою організації фінансових ресурсів економіки для подальшого перерозподілу банками через інші сектори фінансових ринків в кредитні вкладення, або вкладення в цінні папери, що викликає необхідність аналізу функціонування і розвитку всього сегменту системи фінансових ринків в Україні.

З метою повернення довіри клієнтів до банків, підірваної економічною кризою та так званою "банківською панікою", останнім часом спостерігається поява нових більш гнучких, з точки зору задоволення потреб кліентури, депозитних продуктів. За відповідних економічних умов, насамперед, стабільності національної валюти, обсяги банківських заощаджень, безумовно, зростатимуть.

На сучасному етапі в банках існує проблема створення ефективно діючої системи обов'язкового страхування вкладів фізичних осіб. Це має важливе значення для стимулювання внесків та гарантування банком цілості переданих йому коштів. Збереження банківських вкладів має першочергове значення для ринкової економіки. Важливим аспектом будь-якої системи гарантування вкладів є розмір страхового відшкодування.

З'ясовані та класифіковані методи запобігання та зменшення ризиків фінансових втрат, зокрема, зменшення ризиків при здійснені вкладних операцій. При цьому слід визначити, що контроль за банківськими ризиками здійснюється шляхом моніторингу. Зазначений моніторинг - це постійне спостереження за діяльністю банків, з метою виявлення проблем у їхній діяльності та негайного вжиття заходів, спрямованих на захист вкладів громадян.

Розширення і зріст вкладних операцій позитивно впливають на фінансовий результат діяльності як клієнта, так і банку. Клієнт через вклад постійно має додатковий прибуток. Банки збільшують свою ресурсну базу.

У зв'язку з цим, банкам України необхідно здійснювати:

- подальшу капіталізацію для підвищення стійкості до криз та зміцнення довіри до банківської системи з боку вкладників та інвесторів;

- підвищення якості менеджменту та корпоративного управління в банках;

- вдосконалення системи управління ризиками;

- законодавче забезпечення захисту прав вкладників та збільшення гарантованої до повернення суми з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- розширення спектру та збільшення обсягів депозитних продуктів та послуг;

- зменшення собівартості депозитних послуг.

На мою думку, вклади є одним із найважливіших джерел надходження грошових коштів банку. Їх залучення потребує значних маркетингових зусиль. Оптимальний обсяг залучених банком вкладних ресурсів визначається безпекою та дохідністю їх розміщення; їх рівень через норматив достатності капіталу контролюється зваженими (з урахуванням ризику) активами. Тому вивчення вкладних (депозитних) операцій банків є дуже актуальним в сучастних умовах.

Зважена депозитна політика банку впливає на загальну економіку, тому що вклади являють собою одне із джерел формування банківських ресурсів.

Підводячи підсумки вище викладеного, слід зазначити, що підвищення прибутковості вкладних (депозитних) операцій банку позитивно впливає на його економічний стан, залучені кошти будуть використані на потреби економіки, в результаті чого покращиться загальний стан економічної ситуації в державі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996р. - К. : Преса України, 1997. - 80 с.

2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. №2121 - III // Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу "Вісник НБУ"), 2001. - № 1. - с. 3-46.

3. Закон України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 № 679 - XIV // Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу "Вісник НБУ"), 2009. - №7. - с. 3-23.

4. Закон України "Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб". - Харків: Одисей, 2002. - 46 с.

5. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.1991 р. №1201-ХII // Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу "Вісник НБУ"), 2009. - с.3 - 34.

6. Положення про порядок випуску та обіг депозитних сертифікатів Національного банку України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 26.01.1999 р. № 33 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу «Вісник НБУ»), 1999. - № 4. - с. 10-13.

7. Абрамов А. Е. Развитие технологии размещения и обрашения госудаственных ценных бумаг// Расчеты операционная работа в комерческом банке. - 2005. - №9. - 77 с.

8. Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України // Збірник наукових статей. - Харків: Основа, 2004. - с. 14-15.

9. Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України // Збірник наукових статей. - Харків: Фінарт, 2006. - с.13-15.

10. Алексеєнко М. Страхування вкладів фізичних осіб:практика та шляхи її вдосконалення // Економіка України. - 2004. - №3. - с.17-23.

11. Аналіз діяльності комерційних банків. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю "Банківський менеджмент"; За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця та проф. А.М. Герасимовича. -Житомир: ПП "Рута", 2007. - с. 24-30.

12. Аникин А.В. Защита банковских вкладчиков. Российские проблемы в свете мирового опыта. - М. , "Дело", 2007, - 44 с.

13. Аржевітін С.Д. Формування банківського менеджменту в України // Вісник НБУ. - 2001. - №5. - с. 24 - 27.

14. Бугулова В.М., Бугулова Т.В. Національний банк та його операціі: Конспект лекцій. - К. МАУП, 2007. - 44 с.

15. Васюренко О. В. Банківські операції: Навчальний посібник - 3-тє вид. - стер. - К.: "Знання", КОО, 2002. - с.20 - 35.

16. Васюренко О. В. Банківський менеджмент: Посібник. - К.: Видавничий центр "Академія", 2004. - с. 116 - 124.

17. Волосович С. Перспективні напрями залучення заощаджень населення банківськими установами // Вісник НБУ. - 2007. - №11. - с. 38 - 40.

18. Воронова Л. Інформаційно-статистична діяльність НБУ // Вісник НБУ. - 2007. - №8. - с. 13 - 14

19. Головач А.В.,Захожай В.Б. Банківська статистика. - К.:Українсько-фінансовий інститут менеджменту та бізнесу,2008. - 192 с.

20. Голуб А. та ін. Гроші, кредит, банки / А. Голуб, П. Семенюк, Т. Сможенко. - Л., 1997. - С. 23-26.

21. Голубцова О.А. Сучасний стан банківськоі системи Украіни та напрямки іі реформування у контексті до Європейського Союзу // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 6. - с. 14 - 19

23. Єрьоміна Н.В. Банківські інформаційні системи: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2006. - с.24-50.

24. Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит. - К.: "Видавництво Лібра" ТОВ, 2006. - с.52-56.

25. Заруба О., Шилер Р. Фінансова цінність комерційних банків: способи визначення // Вісник НБУ. - 2007. - №7. - с.22-28.

26. Заруцька О. Деякі тенденції ринку депозитів // Вісник НБУ. - 2008. - №10. - с.-5.

27. Итоги работы банковской системы в 2009 году: анализ, прогнозы, комментарии. - 2009. - №2. - с. 30-42.

28. Карманов Є.В. Банківське право України: Навчальний посібник. -Харків: Консум, 2000. - 464 с.

29. Клименко Т. Банківська система України і напрямки іі розвитку// Фінанси Украіни. - 2004. - № 4. - с. 104-111.

30. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств /Навчальний посібник. - К. : Видавничий дім "Скарби", 2001. - с. 62-70.

31. Козюк В. Централний банк і грошово-кредитна політика. -Тернопіль.: Джура, 2009. - 260 с.

32. Луціва Б.Л. Гроші,банки та кредит. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 225 с.

33. Марцин В.С. Роль заощаджень населення у трансформації економіки// Фінанси України. - 2004. - 86 с.

34. Мних М. Страхування депозитів // Економіка, фінанси, право. - 2005. - №12. - с. 33 - 38.

35. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник /за ред. д-ра екон. наук, проф. А.М.Мороза та канд. екон. наук, доц. М.Ф.Пуховкіної. - К.: КНЕУ, 1999. - 384 с.

36. Огієнко В. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб - гарант захисту «малих» вкладників в Україні // Вісник НБУ. - 2007. - №6. - с. 39 - 44.

37. Операції комерційних банків / Коцовська Р., Ричаківська В., Табачук В., Грудзевич Я., Вознюк М. - 2-е вид., доп. - Львів: ЛБІ НБУ, 2004. - с. 12 - 16.

38. Попов О. Оптимізаційна модель залучення ресурсів на грошовому ринку // Вісник НБУ. - 2008. - №8. - с. 15 - 16.

39. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України // Збірник науковух праць. Т. 5. - Суми: ВВП "Мрія-Г' ЛТД: Ініціатива, 2000. - С.72-75.

40. Проблеми формування та розвитку фінансово-кредитної системи України // Збірник наукових статей за матеріалами 11 міжвузівської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. - Харків: Штріх, 2005. - с. 12-16.

41. Проблеми формування та розвитку фінансово-кредитної системи України // Збірник наукових статей. - Харків: Штріх, 2005. - с. 24-27.

42. Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах: Навч. посібник. - 2-ге видання. - К.: КНЕУ, 2007. - с.12-26.

43. Ситник В.Ф. та ін. Основи інформаційних систем: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2007. - с. 22 - 28.

44. Славук М., Мороз А. Шлях розвитку довжиною 10 років // Вісник НБУ. - 2006. - Спец. випуск. - с. 4 - 10.

45. Смоляр Ю. Зарубіжний досвід організації заощаджень населення та можливості його використання в Україні // Банківська справа. - 2004. - №1. - с. 80 - 87.

46. Структура зобов'язань банків України за станом на 01. 10. 2010р.// Вісник НБУ. - 2010. - с. 14-17.

47. Тігипко С. Сучасна Україна: шляхи,форми,проблеми банківської системи // Вісник НБУ. - 2004. - №4. - с.120-122.

48. Трегуб Д. Тенденції розвитку сучасного ринку депозитів// Фінанси України, 2004. - № 10. - с. 139 - 143.

49. Черевко О. Гроші поза банками. Як залучити їх в офіційну економіку // Вісник НБУ. - 2000. - №12. - с. 10 - 11.

50. Шпачук В.Найпоширеніші проблеми в банківській діяльності та першочергові заходи щодо їх вирішення // Вісник НБУ.- 2004.- №10.- С. 45-46.

51. Ющенко В.А., Савченко А.С., Цокол С.Л., Новак І.М., Страхарчук В.П. Платіжні системи. - К.: Національний банк України, 2002. - с.125 - 130.

52. http://privatbank.ua

Додаток 1. БАЛАНС ПУБЛИЧНОГО АКЦИОНЕРНОГО ОБЩЕСТВА КОММЕРЧЕСКОГО БАНКА "ПРИВАТБАНК"

Сводный баланс ПриватБанка за 31-12-2010

Наименование статьи Сумма

Активы

Наличные средства в кассе 5 047 768 922.80

Средства в НБУ 2 297 893 029.46

Средства на корсчетах "Ностро" 4 556 132 068.09

Вложения в ОВГЗ 30 521 806.18

Межбанковские кредиты 10 203 905 120.52

Кредиты юридическим лицам 79 558 262 614.25

Кредиты физическим лицам 19 046 328 747.01

Начисленные доходы 3 354 752 966.54

Ценные бумаги 1 471 112 785.46

Основные средства банка 1 801 943 668.10

Дебиторская задолженность 295 937 268.50

Резервы под кредиты -16 778 692 740.68

Итого Активы: 110 885 866 256.23

Обязательства

Средства на корсчетах "Лоро" 997 347 902.98

Межбанковские депозиты 5 444 442 213.68

Кредиты Национального Банка 7 312 140 000.00

Кредиты междунар. финанс.орг. 6 369 360 000.00

Текущие счета юр. лиц 10 299 277 132.33

Бюджетные средства 17 837 407.48

Депозиты юридических лиц 11 162 302 016.87

Текущие счета физических лиц 9 065 305 778.74

Депозиты физических лиц 44 887 860 189.99

Расчеты по ценным бумагам 743 645 012.53

Начисленные расходы 1 170 733 904.97

Кредиторская задолженность 1 577 788 246.58

Итого Обязательства: 99 048 039 806.15

Капитал

Уставной капитал банка 8 860 202 432.00

Резервы банка 1 473 505 586.78

Результат предыдущих лет 129 799 293.07

Результат текущего года 1 374 319 138.23

Итого Капитал: 11 837 826 450.08

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 5

Додаток 6

Додаток 7

Додаток 8

Додаток 9

Додаток 10

Додаток 11

Додаток 12

Додаток 13

Додаток 14

Додаток 15

Размещено на Allbest.ru