Комерційні банки в Україні є найбільш активними учасниками валютного обігу. Під валютним обігом розуміють операції з валютними цінностями, які виконуються суб'єктами валютних відносин.

До валютних відносять операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у гривнях; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням (вивезенням), переказуванням і пересиланням на територію України (за її межі) валютних цінностей.

Суб'єктами валютних відносин на території України є резиденти і нерезиденти. Вони мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території країни та які знаходяться за межами території України, крім обмежених законодавством випадків. Валютні операції можуть здійснюватися резидентами і нерезидентами з урахуванням обмежень, встановлених валютним законодавством України.

До об'єктів валютних операцій, або ще валютних цінностей, відносять:

1) валюту України, іноземну валюту, платіжні документи, що

виражені в іноземній валюті;

2) валюту України (гривню) - грошові знаки у формі банкнот, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу;

3) іноземну валюту - іноземні грошові знаки у формі банкнот, що

перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу;

4) платіжні документи, що виражені в іноземній валюті, - іменні чеки, що виражені в іноземній валюті, дорожні чеки, що виражені в іноземній валюті. Однією з найпоширеніших валютних операцій є операцій пов'язані з переказом готівки, які оформляються відповідним бланком. [7, с.79-80]

Здійснення розрахунків в іноземній валюті регулюється Законом України від 23.09.94 "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Цим Законом передбачено:

1. Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контракті, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

2. Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу, або виставлення векселя на користь постачальника продукції, що імпортується, потребує індивідуальної ліцензії НБУ. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитива термін, який передбачений вище (90 днів), діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

3. Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки, для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами повинні здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.

4. Порушення резидентами термінів, передбачених у пунктах 1 і 2, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої в грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

5. У разі порушення резидентами термінів, передбачених у пункті 3, придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету. Негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

6. У випадку перевищення строків, зазначених у пунктах 1 і 2, у випадку виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії.

Таблиця 1.1. Особи, які можуть бути резидентами і нерезидентами

Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютним операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах своїх повноважень [18, с.218-220].

НБУ зобов'язаний проводити політику, спрямовану на підтримання гривні, для чого може виступати суб'єктом міжбанківського валютного ринку України.

НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій.

Генеральні ліцензії видаються банкам та іншим кредитно-фінансовим установам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період її режиму валютного регулювання.

Фінансово-кредитні установи, що одержали генеральну ліцензію НБУ на здійснення операцій, пов'язаних із торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними-особами-нерезидентами.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операцій на період, необхідний для здійснення такої операції.

Є операції, які не потребують індивідуальної ліцензії, Ї це:

1) вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами-резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;

2) вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичним особами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними на законних підставах;

3) платежі в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, або інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами страхування життя;

4) здійснення платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу від іноземних інвестицій;

5) вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

6) відкриття фізичними особами-резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

7) відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

8) відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами в уповноважених банках.

Одержання індивідуальної ліцензії є однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною, яка має відношення до цієї операції.

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій визначаються НБУ. Відмова у видачі ліцензії може бути оскаржена в суді.

Підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, поряд з рахунками в національній валюті мають право на відкриття рахунків в іноземній валюті, де повинні зберігатись тимчасово вільні грошові кошти підприємства в іноземній валюті (власні чи позикові) [10, с.45-46].

Обов'язковими рахунками для підприємств, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, є транзитний та поточні валютні рахунку.

Транзитний валютний рахунок - це рахунок, призначений для зарахування валютної виручки підприємства.

Поточний рахунок призначений для проведення безготівкових і готівкових розрахунків в іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених законодавством України.

Поточний валютний рахунок може бути відкритий:

1) юридичним особам-резидентам України з правом здійснення поточної діяльності;

2) фізичним особам-резидентам України з правом здійснення підприємницької діяльності (приватні підприємці без створення юридичної особи) і без нього;

представництвам юридичної особи-нерезидента України з правом здійснення підприємницької діяльності або без надання такого права (в залежності від мети і завдань, передбачених статутом юридичної особи-нерезидента);

дипломатичним, консульським, торговим та іншим представництвам іноземних держав;

3) іноземним інвесторам (юридичним і фізичним особам);

фізичним особам-нерезидентам України без права здійснення підприємницької діяльності;

Поточні операції, що проводяться на підприємстві в іноземній валюті, можуть бути торговельними і неторговельними.

Торговельні операції:

1) між юридичними особами-резидентами та юридичними особами-

нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за торговельними операціями;

між юридичними особами-резидентами на території України, за умови наявності індивідуальної ліцензії НБУ;

між юридичними особами-нерезидентами та юридичними особами резидентами через юридичних осіб-резидентів посередників відповідно до договорів (контрактів, угод), що укладені відповідно до чинного законодавства України;

інші розрахунки, що здійснюються відповідно до чинного законодавства України;

2) операція на міжбанківському валютному ринку;

оплата товарів (робіт, послуг) з використанням чеків та пластикових карток.

Неторговельні операції:

1) виплата готівкової іноземної валюти за платіжними документами в іноземній валюті на витрати, пов'язані з відрядженнями;

2) здійснення обмінних операцій з іноземною валютою за платіжними документами в іноземній валюті;

виплата готівкової валюти за чеками та пластиковим картками фізичним особам (резидентам і нерезидентам);

купівля платіжних документів в іноземній валюті фізичними особами (резидентами і нерезидентами);

виплата авторських гонорарів і платежів за користування авторськими правами;

перерахування коштів на проведення міжнародних виставок, конгресів, симпозіумів, конференцій та інших міжнародних зустрічей;

3) оплата праці нерезидентів, які працюють в Україні;

перерахування коштів в іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митних платежів, членських внесків;

платежі з відшкодування витрат судових, арбітражних, нотаріальних, правоохоронних органів;

виплата готівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичів тощо);

11) переказ за межі України коштів в іноземній валюті (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичів тощо);

12) інші виплати та перекази в іноземній валюті, що не суперечать чинному законодавства України [13, с.110-112].

Підприємства за власним бажанням можуть відкривати в українських банках позиковий та депозитний валютні рахунки.

Позиковий валютний рахунок - рахунок, що відкривається для отримання банківських позик в іноземній валюті незалежно від наявності поточного рахунку в банку кредитора.

Депозитний валютний рахунок відкривається фізичними та юридичними особам (резидентам та нерезидентам) для зарахування на нього валютних депозитів з поточного рахунка з наступним поверненням суми основного депозиту та нарахованих відсотків по закінченню строку депозитного договору.

Для філій або відокремлених підрозділів підприємств-резидентів, що здійснюють свою діяльність в Україні, відкривають окремий субрахунок валютного рахунка.

Банкам можуть бути відкриті рахунки в національній валюті двох типів: рахунки „Лоро" та рахунки „Ностро”.

Рахунки „Лоро" - рахунки, які відкривають банки своїм банкам-кореспондентам, на які вносяться всі суми, що одержуються чи видаються за їх дорученням.

Рахунки „Ностро" - рахунки кредитної установи в банках-кореспондентах, на яких відображаються взаємні платежі.

Представництвам юридичних осіб-нерезидентів можуть відкриватись в уповноважених банках України рахунки двох типів: рахунки типу „Н” і рахунки типу „П”.

Рахунок типу „Н” - це рахунок, який відкривається уповноваженим банком іноземним, дипломатичним, консульським, торговим та іншим офіційним представництвам, міжнародним організаціям і філіям, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також представництвам юридичних осіб-нерезидентів, установам або особам, що представляють їх інтереси в Україні та не займаються підприємницькою діяльністю на території України.

Рахунок типу „П” - це рахунок, який відкривається уповноваженим банком постійним представництвам іноземних компаній, фірм, міжнародних організацій, створених у будь-якій організаційній формі без статусу юридичної особи, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидента на території України [10, с.345-346].

Існують такі форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:

1. Банківський переказ - це доручення клієнта банку перерахувати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:

боргових зобов'язань по раніше одержаних кредитах, авансових платежах;

рекламацій за поставку неякісної продукції;

авансових платежів;

розрахунків нетоварного характеру.

Відкриття валютних рахунків дозволяється всім господарюючим суб'єктам України незалежно від форми власності.

Підприємства, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, можуть відкривати валютні рахунки в різних уповноважених банках на території України, що мають ліцензію НБУ на проведення валютних операцій. Відкриття підприємством рахунка в іноземному банку за кордоном і здійснення по ньому операцій потребує попереднього дозволу НБУ. Валюта рахунка визначається за вибором самого підприємства.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті підприємство-резидент подає до банку заяву на відкриття рахунка (додаток).

До заяви додаються:

1) завірена нотаріально копія Свідоцтва про державну реєстрацію;

2) завірена нотаріально копія статуту;

3) копія документа, що підтверджує постановку підприємства на податковий облік, завірена податковим органом, нотаріально або уповноваженим представником банку;

4) картка із зразками підписів, завірена нотаріально (додаток А)

5) довідка про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України.

Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому ж

банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, до банку подаються лише два документи:

1) заява про відкриття рахунка (додаток Б);

2) картка зі зразками підписів і відбитком печатки.

Після подання зазначених документів між установою банку і

власником рахунка укладається договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування. Установа банку в разі відкриття поточного рахунка в іноземній валюті зобов'язана повідомити про це податкову інспекцію за місцем реєстрації власника рахунка та Національний банк України для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків.

Тимчасовий поточний рахунок в іноземній валюті - рахунок, призначений для зарахування коштів, що вносяться для формування статутного капіталу господарського товариства (якщо це передбачено засновницькими документами) [15, с.213-213].

2. Механізм здійснення неторгівельних операцій валютних операцій, їх аналіз і оцінка

Узагальнені дані про середньорічну кількості банків, які мали пункти обміну іноземної валюти (ПОВ)

Курси купівлі та продажу іноземних валют за гривні в касі банку, у пунктах обміну валюти, в т. ч. агентів, встановлюють банком щоденно до початку робочого дня згідно з наказом по банку. Цей наказ має бути завірений печаткою банку. У ньому зазначається дата, час, з якого діють встановлені курси, значення курсів купівлі та продажу валют, місцезнаходження та реєстраційний номер пункту обміну валюти банку та пункту обміну валюти агента у відповідному територіальному управлінні НБУ.

У банку та в пунктах обміну валюти, які розташовані за різними адресами, в один робочий день дозволяється встановлення різних значень курсів валют. Також протягом робочого дня банк може змінювати значення курсів купівлі та продажу валют:

1) у касі з обов'язковим оформленням кожного зміцнення значнення курсів відповідним наказом, у якому обов'язково зазначається час зміни курсів;

2) у пунктах обміну валюти, що працюють понад 8 годин (у 2-3 зміни), лише за умови зміни касирів після закінчення робочого часу на підставі наказу.

Комісійні тарифи під час здійснення операцій із валютними цінностями встановлюються згідно з наказом по банку. Сума комісійної винагороди під час здійснення таких операцій визначається за офіційним курсом гривні до іноземних валют.

Каси банків та їх пункти обміну можуть здійснювати всі або деякі валютно-обмінні операції серед яких:

1) купівля у фізичних осіб готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

2) продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкову гривні;

3) зворотний обмін фізичним особам-нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту;

4) купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні;

5) конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;

6) прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

У касах банків у доступному для огляду клієнтами місці розміщується інформація для клієнтів, у т. ч.: копія наказу по банку про встановлення курсів купівлі та продажу іноземних валют; перелік операцій, які здійснює ця каса; повідомлення різними мовами щодо можливості здійснення фізичними особами-нерезидентами зворотнього обміну невикористаних коштів у гривнях на іноземну валюту за умови пред'явлення ними довідки за формою №377; витяг з наказу про встановлення тарифів комісій за операціями, які здійснює ця каса, засвідчений належним чином [9, с.178-190].

Для пунктів обміну валюти додатково в доступному для огляду клієнтами місці розміщується інформація щодо назви банку, який відкрив цей пункт, а також назви агента, якщо пункт працює на підставі агентської угоди, та режим роботи пункту обміну валюти; телефон керівника, що відповідає за роботу пункту обміну валюти.

Встановлення режиму роботи пункту обміну валюти є прерогативою

банку, але у прикордонних зонах, аеропортах, на залізничних, морських та річкових вокзалах пункти обміну валюти мають функціонувати не менше 21 години на добу.

У пункті обміну валюти в наявності мають бути такі документи:

1) копія довідки про реєстрацію пункту обміну валюти; витяг з наказу банку про його відкриття;

2) торговий патент;

3) журнал використання РРО в пункті обміну валюти.

Касир пункту обміну валюти повинен мати на робочому місці документ, що засвідчує його особу, штамп пункту обміну.

Касир під час здійснення валютно-обмінних операцій має перевіряти справжність та наявність ознак платіжності пред'явлених банкнот і дорожніх чеків. Для цього робочі місця касирів обладнуються відповідними приладами на нормативно-правовими актами і довідниками.

При роботі пункту обміну валют банкам забороняється встановлювати обмеження щодо номіналу та року емісії банкнот іноземної валюти, які є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, з якою здійснюються валютно-обмінні операції.

Здійснення операцій з купівлі та продажу готівкової іноземної валюти і дорожніх чеків. Касири кас банків (фінансових установ) та касири пунктів обміну валюти зобов'язані з'ясовувати резидентність осіб, які мають намір здійснити валютно-обмінну операцію, і попереджати про те, що нерезиденти мають змогу провести зворотний обмін невикористаних коштів у гривнях на іноземну валюту лише за умови пред'явлення ними довідки за формою №377 [11, с.98-99].

Операції з купівлі у фізичних осіб чи продажу фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти або зворотного обміну фізичним особам-нерезидентам невикористаних коштів у гривнях на іноземну валюту на суму, що перевищує еквівалент 10000 євро за офіційним курсом гривні до іноземних валют, можуть здійснюватися лише через касу банку.

Операції з продажу готівкової іноземної валюти за готівкові гривні фізичним особам-резидентам здійснюють каси банку з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів із зазначенням у них часу здійснення операцій, а пункти обміну валюти з оформленням квитанції про здійснення продажу іноземної валюти за формою №377 - А.

Квитанція за формою №377 - А видається:

1) пунктом обміну валюти банку фізичним особам-резидентам

як підтвердження здійснення валютно-обмінних операцій;

2) пунктом обміну валюти агента фізичним особам-резидентам як

підтвердження здійснення валютно-обмінних операцій;

3) пунктом обміну валюти фізичним особам-нерезидентам як

підтвердження здійснення зворотного обміну невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту.

На міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються шляхом котирування валют. Котирування - це офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціни) національної валюти до відповідних іноземних валют на день проведення операцій. Інакше кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.

При продажу і купівлі національної валюти банки диференціюють рівні курсів: “курс продавця” встановлюється вищим від курсу “покупця”. Повна котировка включає курс покупця і продавця, у відповідності з якими банк купить або продасть іноземну валюту на національну. Курс купівлі при цьому розраховується, виходячи з рівня офіційного курсу проданої валюти та курсу, згідно з яким здійснена угода купівлі-продажу, за формулою:

КК = ОК: (ОК: КП), де (2.1)

КК - курс купівлі;

ОК - офіційний курс;

КП - курс продажу за домовленістю.

Різниця між курсами покупця і продавця - “маржа” - джерело доходу, за рахунок якого покриваються витрати і забезпечується банком прибуток від валютних операцій. Крім цього, оскільки валютні операції пов'язані з певним ризиком, маржа в деякій мірі служить для страхування валютного ризику.

Існують два методи котировки іноземної валюти до національної - пряма і непряма. Більшість країн використовує пряму котировку. При прямій котировці вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валюти виражена в національній грошовій одиниці. При непрямій котировці за одиницю прийнята національна валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземної валюти. Непряма котировка - це величина зворотня прямій котировці. Непряма котировка використовується переважно у Великобританії. Що стосується США, то для внутрішніх цілей використовується принцип прямої котировки, а в міжнародній сфері американські банки застосовують метод непрямої котировки для багатьох валют, крім фунта стерлінга.

Можна розглянути приклади визначення курсу продавця і покупця при прямій і непрямій котировці валют на таких прикладах.

Приклад 1.

Нью-Йорк на Лондон (пряма котировка):

1 ф. ст. - 1,6427 дол. США - курс покупця, 1 ф. ст. - 1,6437 дол. США - курс продавця.

Банк в Нью-Йорку прагне продати фунти стерлінгів, одержавши при цьому більше національної валюти (1,6437), а купуючи їх, платити меншу кількість її (1,6427).

Процедура котировки, яка складається шляхом послідовного зіставлення попиту і пропозиції по кожній валюті, називається “фіксинг”. На основі фіксинга встановлюються курси продавця і покупця, які публікуються в офіційних бюлетенях. В операціях на міжбанківському валютному ринку котировка проводиться переважно по відношенню до долара США, так як він являється міжнародним платіжним і резервним засобом.

Операції з конвертації готівкової іноземної валюти здійснюються банками та їх пунктами обміну валюти лише з тими валютами, що належать до І групи Класифікатора іноземних валют.

Під час здійснення операцій з конвертації готівкової іноемної валюти використовується крос-курс, визначений згідно з офіційним курсом гривні до відповідних іноземних валют, що встановлений НБУ на день проведення операції. Розраховується крос-курс таким чином: на певну дату офіційний курс гривні становить: гривня/долар США - Х грн. за долар США; гривня/євро - Y грн. за євро. Крос-курс долара США до євро становитиме Х/Y євро за долар США. Якщо клієнт бажає в цей день обміняти N доларів США на євро, то з урахуванням крос-курсу він має отримати N* (X: Y) євро.

За цією самою схемою визначається крос-курс і для інших валют у разі здійснення конверсійних операцій із готівковою іноземною валютою [16, с.109-110].

Для здійснення аналізу валютних операцій, визначення їх ефективності банк на власний розсуд, залежно від обсягів та напрямів операцій, здійснює їх групування. При цьому слід мати на увазі, що частина розрахунків клієнтів банку за зовнішньоекономічними контрактами здійснюється у національній валюті, але відповідно до вимог валютного законодавства теж належить до категорії валютних операцій.

Зважаючи на те, що бухгалтерський облік та форми звітності, які базуються на його даних, є основним джерелом у системі формування інформації, розглянемо класифікацію валютних операцій за принципом побудови плану рахунків. Відповідно до цього принципу валютні операції можуть бути згруповані за такими напрямами:

1) відкриття та обслуговування кореспондентських рахунків.

2) відкриття та обслуговування поточних та депозитних рахунків клієнтів - суб'єктів підприємницької діяльності.

3) відкриття та обслуговування поточних та депозитних рахунків клієнтів - фізичних осіб.

4) міжбанківські кредити в іноземній валюті.

5) міжбанківські депозити в іноземній валюті.

6) кредитування фізичних осіб.

7) кредитування юридичних осіб.

8) операції з цінним и паперами, що емітовані в іноземній валюті.

9) операції купівлі-продажу іноземної валюти.

10) перекази в іноземній валюті.

11) конверсійні операції з готівковою іноземною валютою.

12) розмін або обмін банкнот.

13) операції з дорожніми та іменними чеками в іноземній валюті.

14) інкасо неплатіжних банкнот в іноземної валюті.

15) надання дозволу на вивіз іноземної валюти за межі України.

16) позабалансові операції.

17) операції купівлі-продажу валюти.

18) інструменти для хеджування.

19) гарантії, поручительства, акредитиви.

20) кредитні лінії.

21) операції застави.

Якість аналізу валютних операцій банків значною мірою залежить від повноти і достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності. Чинний План бухгалтерського обліку комерційних банків сьогодні надає можливість повною мірою відобразити розрахунки в іноземній валюті та реально оцінити валютні активи і пасиви банку.

Відображення валютних операцій у балансі банку має певні особливості, які необхідно враховувати, здійснюючи аналітичні процедури:

валютні операції відображаються у балансі банку у подвійній оцінці - за номіналом та в гривневому еквіваленті за офіційним курсом;

принцип мультивалютності, який полягає у відображенні операцій в іноземній валюті за тими ж рахунками, що й операції у гривнях. Зв'язок між операціями в іноземній та національній валютах забезпечується використанням технічних рахунків;

поділ статей балансу, де відображаються валютні операції, на монетарні та немонетарні.

Монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів. Монетарні статті балансу переоцінюються під час кожної зміни офіційного валютного курсу;

Немонетарні статті - статті інші, ніж монетарні статті балансу. Операції, які належать до цієї категорії, відображаються у балансі у національній валюті за курсом, чинним на дату відображення у бухгалтерському обліку.

Прикладом немонетарних статей балансу можуть бути дебіторська заборгованість за авансами з придбання основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей та кредиторська заборгованість з продажу основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей тощо. Вони відображаються у фінансовій звітності за офіційним валютним курсом на дату розрахунку.

Основною метою аналізу валютних операцій є:

забезпечення необхідною інформацією процесу управління та прийняття рішень стосовно операцій з іноземною валютою;

забезпечення можливості розроблення аргументованої концепції розвитку банку, яка базується на комплексному підході до аналізу валютних активів та пасивів банку, зовнішнього та внутрішнього середовища, що дає змогу проводити діагностику та прогнозування банківської діяльності в цілому і на валютному ринку зокрема;

формування лімітної політики банку;

дотримання нормативів НБУ у сфері валютних операцій.

Основними завданнями аналізу валютних операцій, які забезпечують виконання даної мети, є:

оцінювання діяльності банку на валютному ринку, його масштабності та конкурентоспроможності;

визначення достатності можливостей банку для повного та адекватного співвідношення обсягів валютних операцій зі ступенем прийнятого ризику і рівнем прибутковості;

контроль показників валютного ризику, що забезпечується дотриманням установлених нормативів відкритої валютної позиції;

оцінка ефективності формування та використання валютних ресурсів;

визначення способів залучення валютних коштів на вигідних умовах;

оцінювання прибутковості валютних операцій;

обґрунтування доцільності здійснення тих чи інших валютних операцій банку;

оцінювання ефективності впровадження нових банківських продуктів;

визначення об'єктивних та суб'єктивних факторів, що впливають на здійснення валютних операцій.

Загальні напрями аналізу валютних операцій банку мають однакові підходи з тими, що застосовуються до операцій у національній валюті. Винятком є ті валютні операції, що не мають своїх аналогів серед операцій у національній валюті. До таких належать:

1. торгівля іноземною валютою;

2. конверсійні операції з готівковою іноземною валютою;

3. розмін або обмін банкнот, номінованих в іноземній валюті;

4. операції з дорожніми та іменними чеками в іноземній валюті;

5. інкасо неплатіжних банкнот в іноземної валюті;

6. надання дозволу на вивіз іноземної валюти за межі України;

7. розрахунки за зовнішньоекономічними контрактами;

8. позабалансові валютні інструменти.

Аналіз цих операцій має певні особливості та потребує урахування обсягів, курсів, за якими вони здійснюються, вимог валютного законодавства тощо. Оцінка валютних активів та пасивів банку повинна базуватись на показниках їх структури, динаміки її змін, структури операцій, їх частки у загальній масі валютних операцій, визначенні їх прибутковості взагалі [20, с.350-352].

3. Перспективи розвитку та шляхи підвищення ефективності валютних операцій банку