Банківська система України

За 2006 рік активи банків України збільшилися на 126 млрд. грн., або на 59% (за 2005 рік - 59%) і становили 340 млрд. грн.; загальні активи - на 130 млрд. грн., або на 58% (за 2005 рік - на 82 млрд. грн., або на 58%) і становили 353 млрд. грн. Операції українських банків з нерезидентами становлять 5% від загального обсягу активних операціях. Значне нарощення банками своїх активів спричинило зміни в структурі активів по банківській системі. Зокрема відбулося зростання з 70,1% до 76,4% частки наданих кредитів та зменшення з 16,4% до 12,7% частки високоліквідних активів та з 6,4% до 4,1% частки вкладень у цінні папери. Розвиток кредитних операцій банків став однією з основних причин зростання активів. Обсяг наданих за 2006 рік кредитів зріс до 270 млрд. грн. зростання обсягів довгострокового кредитування та інвестиційного кредитування свідчить про те, що банки протягом 2006 року брали активну участь у розвитку реального сектору економіки. У 2006 році кредити, надані іншим банкам, і строкові депозити, розміщені в інших банках, зросли на 70%, за 2005 рік - на 48%.

Протягом 2006 року спостерігалася позитивна тенденція до зниження вартості кредитів, наданих банками в економіку України та депозитів, залучених банками у суб'єктів господарювання та фізичних осіб, при цьому різниця між середньозваженими процентними ставками за кредитами та депозитами була вищою, ніж у 2004-2005 роках.

· на 3,6 п.п. (з 69,1% до 72,7%) зросла частка процентних доходів;

· на 1п.п. (з 21,0% до 20,0%) зменшилися комісійні доходи;

· на 2,8 п.п. (з4,7% до 1,9%) зменшилися інші операційні доходи;

· на 0,6 п.п. (з 4,3% до 4,9%) зріс результат від торговельних операцій.

У структурі процентних доходів основне місце займають процентні доходи за кредити, надані суб'єктам господарської діяльності та фізичним особам (46,1% і 20,0% від загальної суми процентних доходів).

· зросла з 43,0% до 44,2% частка процентних витрат, що пояснюється збільшенням ресурсної бази банків;

· зменшилася з 34,4% до 32,4% частка загальних адміністративних витрат;

· зросли більше ніж на 2,3 млрд. грн., або на 49% витрати на утримання персоналу, які в загальних адміністративних витратах займають понад 50%;

· зросли на 25% (на 380 млн. грн.) витрати на утримання основних засобів і нематеріальних активів, які становили 1,9 млрд. грн.. або 16% від загальних адміністративних витрат;

· зросли з 11,0% до 12,5% відрахування до резервів.

Структуру витрат банків України за період 2005-2006 років наведено на рис. 1.8.

Рис 1.9. Динаміка прибутку та рентабельності банківської системи України

РОЗДІЛ 2. ОФОРМЛЕННЯ ТРАДИЦІЙНИХ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ

2.1. Розрахунково-касові операції

Важливим обов'язком комерційних банків є видача готівкових коштів підприємствам і організаціям, тобто безпе-ребійне касове обслуговування клієнтів. Під касовими опе-раціями розуміють діяльність банку, пов'язану з інкасацією, зберіганням та видачею підприємствам готівкових коштів. Підприємства здійснюють операції з готівковими коштами відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Підприємства, а також установи банків здійснюють розрахунки при дотриманні таких умов:

1. Кошти підприємств підлягають обов'язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту та норм витрат з виручки, які передбачені діючим порядком ведення касових операцій у народному господарстві України.

2. Безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача коштів.

3. Кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженнями його власника крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягнення та безакцептне списання коштів.

У безакцептному порядку проводиться списання:

5. Платежі проводяться, як правило, після відвантаження товарно-матеріальних цінностей, виконання робіт чи надання послуг або одночасно з ними. В окремих випадках може бути проведена попередня оплата. Платежі проводяться за рахунок власних коштів платника, а в окремих випадках за рахунок кредиту банку.

6. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються, за винятком випадків уступки вимоги і переведення боргу відповідно до Цивільного Кодексу України та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків.

8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків, передбачені інструкцією № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" та вказують їх при укладенні між собою договорів.

9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

* для підприємств, які мають готівкову виручку зі строком здавання її наступного дня, -- у межах середньоденної готівкової виручки;

* для підприємств, що мають готівкову виручку з іншим стро-ком здавання її в банк (а саме, для підприємств, що знахо-дяться в населених пунктах, де немає установ банку чи підприємств поштового зв'язку), -- у розмірах, що залежать від установлених строків здавання виручки та її суми;

* для підприємств, ліміти каси яким установлюються згідно з фактичними витратами готівки (крім виплат, пов'язаних з оплатою праці, стипендій, пенсій, дивідендів), -- у межах середньоденної видачі готівки.

Ліміт каси підприємствам (крім підприємств торгівлі, гро-мадського харчування та послуг) установлюється установами банків за погодженням із керівниками підприємств на підставі розрахунку середньоденного надходження готівкової виручки або середньоденної видачі готівки.

Правилами НБУ передбачено деякі особливості щодо Організації роботи з готівкового обігу установами банків. Так, селянські (фермерські) господарства самостійно визначають розмір готівки, що постійно є в їхніх касах. Для кредитних спілок розмір ліміту каси встановлюється з урахуванням про-позицій цих організацій, специфіки діяльності їх, розмірів видів кредитів тощо. Підприємцям ліміт каси взагалі не вста-новлюється.

Підприємства зобов'язані здавати готівкову виручку понад установлений ліміт каси в порядку і строки, визначені устано-вою банку для зарахування на їх поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі не встановлено, то вся наявна готівка (крім розміру одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) в його касі на кінець дня має здаватися до банку (незалежно від причин, унаслідок яких ліміт каси не встановлено).

Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації України, Державної конт-рольно-ревізійної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, фінансовими органами й установами банків. Особи, винні в порушенні касової дисципліни, притягуються до відповідальності.

Важлива роль у здійсненні розрахунків між юридичними особами відводиться розрахункам у безготівковому порядку. Безготівкові розрахунки становлять систему грошових розра-хунків, які здійснюються без участі готівки у вигляді перераху-вання банком певної суми з рахунка платника на рахунок одержувача або зарахуванням взаємних вимог підприємств, організацій. Більшість грошового обігу між суб'єктами госпо-дарювання здійснюється у безготівковому порядку. Це зумов-лено тим, що безготівковий обіг має істотні переваги перед готівковим, і пояснюється такими обставинами: по-перше, при цьому створюються сприятливі умови для державного регулю-вання грошового обігу і здійснення за ним належного контро-лю; по-друге, забезпечується своєчасність платежу між суб'єктами грошового обігу за реалізовані товари і надані пос-луги; по-третє, прискорення обігу грошових коштів забезпечує тісний зв'язок суб'єктів господарювання з банками і впливає на функціонування грошового ринку, а це, в свою чергу, відіграє важливу роль у розвитку ринкової економіки в дер-жаві і поліпшенні економічного становища суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. 51 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківські розрахунки провадяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, вста-новленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки здійснюються на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використову-вати як платіжні інструменти: платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони ви-користовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інфор-мацію, необхідну для здійснення банком розрахункової опе-рації, що цілком відповідають інструкціям власника рахунка або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Докладніше загальні правила, форми і стандарти розра-хунків банків та інших юридичних і фізичних осіб викладено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р.

Зазначена Інструкція ґрунтується на принципах вільного вибору суб'єктами господарювання форм розрахунків, закріплення їх сторонами у договорах і невтручанні установ банку у ці договірні відносини. Водночас з метою забезпечен-ня правил документообігу Інструкцією встановлено, що розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку, скла-даються на бланках встановленої форми і повинні мати реквізити, які подано в додатку до зазначеної інструкції.

Розрахункові документи повинні містити такі реквізити: назву документа, код розрахункового документа, його номер, дату складання, дату валютування, назви платника та одержу-вача коштів (їх офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств України, номери рахунків в установах банку; назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та коди банків; суму платежу цифрами та літерами; підписи відповідальних осіб платника або одержува-ча коштів на першому примірнику та відбиток печатки; при- значення платежу -- назву товару, посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція, із зазначенням його но-мера й дати, зазначення законодавчого акта, яким передбаче-но право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету); суму податку на додану вартість або напис “без податку на додану вартість”.

Якщо хоча б один із зазначених реквізитів не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до вико-нання не приймає. Використання факсиміле при вчиненні підпису, виправлення та заповнення розрахункового докумен-та в кілька прийомів не дозволяються.

Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей до-кумент і подала його до обслуговуючого банку.

Відповідно до зазначеної вище Інструкції при здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. Інструкцією також визначено правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі, меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, платіжної вимоги, розрахунко-вого чека, акредитива. Чинне законодавство спеціально регу-лює порядок використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів.

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно оби-рають платіжні інструменти (за винятком меморіального орде-ра) і зазначають їх під час укладення договорів.

Розглянемо конкретні форми безготівкових розрахунків, які проводяться банками. Важливою формою, за допомогою якої списуються кошти з рахунка платника, є меморіальний ордер.

Меморіальний ордер -- це міжбанківський розрахунковий документ, який у передбачених інструкцією випадках скла-дається банком під час здійснення розрахунків для докумен-тального оформлення операцій щодо списання коштів з рахун-ка платника, операцій з виконання письмового доручення платника або розпорядження стягувача щодо списання коштів з рахунка платника.

Факт списання коштів з рахунка платника документально оформляється меморіальним ордером (залежно від конкретно-го випадку) для:

* часткової оплати розрахункових документів; документаль-ного підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юри-дичних осіб) внесених до каси банку коштів; перерахування коштів, зарахованих на рахунок “Кредитні суми для з'ясування”;

* перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;

* виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

* перерахування банком коштів при закритті акредитива.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника.

Платіжна вимога-доручення -- це комбінований розрахун-ковий документ, який виписується на бланку встановленої банком форми і складається з двох частин:

-- верхня -- вимога одержувача коштів безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

-- нижня -- доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Ця форма безготівкових розрахунків є найбільш надійною тому, що вимоги на оплату подаються безпосередньо платни-ку, а не в банк. З метою гарантованої прискореної доставки вимог-доручень платникам рекомендується передавати їх у комплекті розрахункових та відвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, пе-редбачені договором. Одержавши платіжну вимогу-доручен-ня, платник у разі згоди сплатити суму заповнює її нижню час-тину і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може переви-щувати суми, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержува-чем. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначена платником, перевищує суму, яка є на рахунку платника. Причини несплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Договором може бути передбачена і відповідальність плат-ника за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасне по-дання платіжних документів у банк для оплати. Вимоги-доручення також можуть застосовуватися для здійснення попе-редньої оплати.

Правилами Національного банку встановлено таку форму безготівкових розрахунків, як розрахунки чеками, які мають значне поширення як у внутрішньому обороті країни, так і в міжнародній практиці.

Розрахунковий чек -- це розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітента, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної у чеку суми коштів.

Учасниками розрахунків чеками є чекодавець, чекодержатель і банк-емітент Чекодавцем виступає юридична або фізична особа, що здійснює платіж за допомогою чека та підписує його, чекодержателем -- підприємство або фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком. Банк-емітент -- це банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі. Чеки застосовуються між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отри-мані товари, виконані роботи та надані послуги. Платником за чеком може бути тільки банк, де відкрито рахунок чекодав-цю. У разі відмови банку-емітента сплатити чек чекодержатель має право пред'явити до чекодавця претензію. Відповідальність за неправильне використання чеків та за-вдані збитки несе чекодавець, якому видано чекову книжку.

Бланки чеків та чекові книжки видаються банками-емітен-тами юридичним і фізичним особам, яким відкрито рахунки у банках. Строк дії чекової книжки -- один рік, розрахункового чека, який видається фізичній, особі для одноразового розра-хунку, -- 3 місяці з дати їх видачі.

Строк дії невикористаної чекової книжки може бути подо-вжений за погодженням з банком-емітентом, про що він ро-бить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки, яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампу банку.

Правова форма оплати за допомогою розрахункових чеків є гарантованою. Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку “Розрахунки чеками” відповідних балансових ра-хунків у банку-емітенті.

Розрахунковий чек із чекової книжки пред'являється до оп-лати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів, не враховуючи день його виписки.

Забороняються передавання розрахункового чека (чекової книжки) його власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і проставлення на них відбитка печатки юридичними особами.

За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може ви-писуватися на ім'я іншої особи, яка стає в цьому разі його власником. Розрахункові чеки на пред'явника не видаються.

Банківські правила передбачають обов'язкові реквізити, які повинен мати кожний чек: назву -- “розрахунковий чек”; назву (для фізичних осіб -- прізвище, ім'я, по батькові чеко-давця, реквізити його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки та номер його рахунка; назву банку-емітента і його номер МФО; ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб -- іден-тифікаційні номери у разі їх присвоєння державною податко-вою адміністрацією; назву чекодержателя; доручення чекодав-ця банку-емітента сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та письмово; призначення платежу; число, місяць та рік складання чека (місяць має бути написаний літерами, дата видачі чека повинна відповідати його реальній видачі), місце складання чека; підписи чекодавця та відбиток печатки (юри-дичної особи). Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку-чеко-давцю без виконання.

Банківські правила забороняють підписувати чек до здійснення платежу. В практиці фінансових взаємовідносин розрізняють такі види чеків: ордерні, пред'явницькі та іменні. Чек, виписаний на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити, називається ордерним. Чек, у якому не міститься будь-яких даних про чекодержателя, є пред'яв-ницьким. Цей вид чека найбільш поширений у країнах з ринко-вою економікою. Чек, виписаний на певну особу або переда-ний іншій особі лише шляхом укладенням договору про уступку вимоги, називається іменним.

При здійсненні розрахунків чеками між клієнтами різних банків комерційні банки повинні укладати між собою корес-пондентські угоди і передбачати в них взаємні зобов'язання щодо оплати чеків, а також відповідальність сторін за пору-шення правил розрахунків. У разі відсутності такої угоди банки зобов'язані приймати від клієнтів чеки та інкасувати їх у ті банки, які обслуговують чекодавця. У таких випадках кошти на рахунок пред'явника чека можуть бути зараховані лише за умови отримання їх з банку-емітента чека, тобто після пересилання банку платника.

У платіжному обігу існує і така форма безготівкових розра-хунків, як акредитив. Акредитив є грошовим зобов'язанням, банку, яке видається ним за дорученням клієнта на користь його контрагента за договором, згідно з яким банк, що і відкрив акредитив (банк-емітент), зобов'язаний виконати, платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, вико-нані роботи та надані послуги, або надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Умови та порядок здійснення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром та заявником ак-редитива і не повинні суперечити чинному законодавству. Акре-дитив за своєю суттю є договором, що відокремлений від догово-ру купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може ба-зуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті передбачено, що банк-емітент може відкривати такі види акредитивів: покриті та непокриті (га-рантовані), а також відкличні або безвідкличні.

Покритий акредитив -- це акредитив, для здійснення пла-тежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Такий вид акредитивів застосовується за відсутності між банком-емітентом і виконуючим банком кореспондентсь-ких відносин.

Безвідкличний акредитив -- це такий акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відари тий у банку-емітенті. Бенефіціар може достроково відмовити-ся від використання акредитива.

Акредитив може відкриватися для розрахунків не тільки з одним постачальником, а й може бути переадресований. Строк дії та порядок розрахунків за акредитивом встановлю-ються у договорі між платником і постачальником. Для відкриття акредитива клієнт подає обслуговуючому банку-еміте.нту заяву, де платник повинен зазначити:

-- дату і номер договору, згідно з яким відкривається акредитив;

-- назву заявника та бенефіціара, їхні ідентифікаційні коди;

-- назву банку-емітента та виконуючого банку, вид акредитива;

-- суму та умови акредитива (види товарів, які сплачуються, розрахункові документи, порядок оплати цих документів).

Зазначені реквізити є обов'язковими, у разі відсутності од-ного з них акредитив не відкривається.

Для одержання коштів за акредитивом, депонованим у банку-емітента, бенефіціар після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) подає виконуючому банку документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Після ретельної перевірки пода-них бенефіціаром документів і додержання всіх умов акреди-тива виконуючий банк здійснює списання коштів з аналітич-ного рахунка “Розрахунки за акредитивами”. Не приймаються до оплати за акредитивом документи, які мають розбіжності з умовами акредитива або зміст яких суперечить один одному.

Якщо умовами акредитива передбачено акцепт заявника акредитива, то у виконуючому банку відповідальний викона-вець повинен перевірити наявність акцептованого надпису та відповідність його поданому зразку. При цьому уповноважена особа заявника має подати бенефіціару: документ, що засвідчує її особу, зразок її підпису, засвідчений заявником ак-редитива, доручення, видані заявником акредитива, щодо її повноважень.

Контроль за додержанням умов акредитива покладається на банки. Виплати за акредитивом готівкою не допускаються.

Закриття акредитива можливе в таких випадках: після закінчення обумовленого в акредитиві строку або після отри-мання від виконуючого банку підтвердження про невиконання акредитива.

Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту. Усі претензії до бенефіціарів, крім тих, що виникли з вини банку, розглядаються сторонами без участі банку.

Порівняно новою формою безготівкових розрахунків у платіжному обігу України є вексель. Вексель -- це цінний папір, борговий документ, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настан-ня строку визначену суму грошей власнику векселя (векселе-держателю). Вексельний обіг на території України запровад-жений Постановою Верховної Ради України “Про застосуван-ня векселів у господарському обігу України” від 17 червня 1992 р. Питання використання векселів регулюються як за-гальним законодавством України, так і спеціальним законо-давством України у сфері вексельного обігу. Так, у п. 5 ст. 24 Закону України “Про підприємства в Україні” передбачено, що підприємства при оформленні угод за комерційним креди-том можуть застосовувати в господарському обороті векселі. У ст. 21 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” подано правову характеристику векселя, його види та реквізити. З метою створення спеціального вексельного зако-нодавства в Україні прийнято понад 30 нормативних актів, які регулюють вексельний обіг. Зокрема, випадки і порядок вико-ристання векселів у господарському обігу передбачено для:

Про-стий вексель - це документ, який містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити власнику век-селя в зазначений строк визначену суму.

Переказний вексель (тратта) -- це складений за суворо визначеною формою документ, який містить письмовий наказ векселедавця (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у зазначений строк. Трасат стає боржником по векселю лише після того, як акцептує век-сель, тобто дає згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис.