Банківська система України та особливості її формування

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Гроші та кредит»

на тему: «Банківська система України та особливості її формування»

Виконав:

студент групи ФК-121 А.В. Лисиця

Керівник:

к.е.н., доцент Н.І. Гавриленко

Чернігів 2014



ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1 Поняття, функції та структура банківської системи України

1.2 Особливості формування банківської системи України

2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1 Сучасний стан банківської системи України

2.2 Чинники, що впливають на функціонування банківської системи України

3. ВИЗНАЧЕННЯ КЛЮЧОВИХ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Банки - це кредитно-фінансові заклади, які виконують операції щодо накопичення вільних грошових коштів підприємств, організацій та населення, посередництва в платежах, а також емісію грошей, цінних паперів, короткострокове кредитування.

Розвиток банків стримувався і стримується зараз бідністю населення та бідністю значної кількості підприємств.

Крім того, банк - це автономне, незалежне, комерційне підприємство, яке має свій продукт. Продуктом банка є насамперед формування платіжних коштів (грошової маси), а також різноманітні послуги у виді надання кредитів, гарантій, доручення, консультацій, управління власністю. Діяльність банку несе виробничий характер. Ринок висуває банк в число основних, ключових елементів економічного регулювання. Банк стає найважливішою складовою, яка забезпечує народне господарство додатковими грошовими ресурсами. Зазначення грошей, кредиторів щоденно зростає, вони перетворюються в єдине джерело прискорення виробництва.

Сьогодні банківська система України - це законодавчо визначена, чітко структурована і субординована сукупність фінансових посередників, які здійснюють кредитні і фінансові операції на професійній основі і функціонально взаємопов'язані в самостійну економічну структуру.

Банківська система виступає одним із найважливіших організаційних механізмів фінансової системи держави, який суттєво впливає на функціонування всіх економічних процесів у суспільстві. Безперебійне та ефективне функціонування всіх державних органів, розвиток суверенної держави, взаємозв'язок банківських установ із суб'єктами господарювання, забезпечення стабільності національної валюти значним чином залежать від стану банківської системи.

Ефективне фінансово-правове регулювання функціонування банківської системи потребує чіткого розуміння її поняття та структури, її дослідження як складової фінансової системи держави, а також фективне функціонування банківської системи забезпечить зростання її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках банківських послуг та вирішення однієї із найгостріших проблем - розриву її із розвитком реального сектору економіки.

Метою роботи є дослідження банківської системи України та особливостей її формування й розвитку.

Об'єктом дослідження є банківська система України.

Предметом дослідження даної роботи є банки, банківська система та банківська діяльність.

Основними завданням, які будуть досягнуті в процесі дослідження банківської системи України є:

висвітлити теоретичні аспекти функціонування банківської системи України;

проаналізувати діяльності банківської системи України ;

дослідити регулювання діяльності банківської системи України;

висвітлити роль банківської системи в розвитку фінансового ринку України;

визначити сучасний стан банківської системи;

виявити основні проблеми розвитку даної системи;

запропонувати необхідні заходи щодо вирішення наявних проблем.

Вирішення вище перелічених завдань дасть змогу дослідити банківську

систему України та зробити висновки про її сучасний стан та перспективи розвитку.



1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1 Поняття, функції та структура банківської системи України

Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і є складовою частиною кредитної системи держави.

Банківська система - це не довільне явище, а складова частина кредитно-грошової системи, елемент економічного базису суспільства, яка розвивається за законами ринкової економіки. Ця система є внутрішньо організованою, взаємопов'язаною, має загальну мету та завдання.

Умовами нормального функціонування банківської системи є:

достатня кількість у країні діючих банків і кредитних установ. Систему слід розглядати як таку, що постійно розвивається і кількісно та якісно змінюється;

відсутність у системі зайвих елементів, тобто банківських установ, які не приступили до виконання банківських операцій у встановлені строки, не мають належним чином оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені не відповідно до чинного законодавства та акта засновника про створення;

наявність центрального банку, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці;

існування поряд із центральним банком найрізноманітніших комерційних банків, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв'язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб;

діяльність банків і кредитних установ, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.

Банківська система є складовою більш широкої системи -- економічної

системи, яка розвивається за законами ринку і залежить від економічної та соціальної політики держави.

Отже, банки органічно вплетені у загальний механізм регулювання господарського життя, тісно взаємодіють з бюджетом і податковою системою, системою ціноутворення, з політикою цін і прибутків, з умовами зовнішньоекономічної діяльності. Проте банківська система -- це не механічне об'єднання різних банків, а специфічна економічна структура, яка має особливе призначення і виконує спеціальні функції в економіці держави.

Банківська система є законодавчо визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи виявляється в її функціях, а саме: 

створення грошей і регулювання грошової маси;

трансформаційна функція;

стабілізаційна функція.

Важливою функцією банківської системи є функція створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банки оперативно змінюють масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки) і вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.

Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів господарювання і передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових капіталів, їх розміри та фінансові ризики.

Крім зазначених функцій, банківська система також виконує стабілізаційну функцію, тобто забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Оскільки для банківської діяльності характерна висока ризикованість, і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Виконання банківською системою стабілізаційної функції забезпечується прийняттям законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи, та створенням належного механізму контролю і нагляду за додержанням як чинного законодавства, так і діяльності банків.

Сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України, відповідно до положень цього Закону [2].

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України, який відповідає за підтримання стабільності національної грошової одиниці та функціонування банківської системи. Національний банк України, як і центральні банки країн з ринковою економікою, виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, монетарного та валютного регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та операцій на всі сфери економічного життя країни.

Національний банк України як головний банк держави виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни, зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади, державного казначейства, бере участь в обслуговуванні державного боргу розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням та виплатою доходу за ними.

НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної влади, має право законодавчої ініціативи і в своїй діяльності підзвітний Президентові України та Верховній Раді України.

НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет, він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення грошей, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій, організує інкасацію.

Виконуючи функцію банку банків, НБУ забезпечує функціонування платіжної системи, організовує міжбанківські розрахунки, виступає для комерційних банків своєрідним кредитором останньої інстанції, здійснює кредитування (рефінансування) банків з метою підтримки їх ліквідності наданням ломбардних та стабілізаційних кредитів.

Як орган банківського регулювання і нагляду, НБУ здійснює державну реєстрацію і ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, встановлює принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках.

Важлива роль відводиться Національному банку як органу валютного регулювання і валютного контролю, який видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення-операцій із валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

НБУ є юридичною особою, має статутний фонд, який перебуває у загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням Державного Герба України, займається господарською діяльністю.

Отже, діяльність Національного банку і України скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народному господарстві.

До другого рівня банківської системи України належать комерційні банки з різними формами власності, спеціалізації та сфери діяльності. 

У ринковій економіці комерційним банкам належить велика роль, вони акумулюють значну частину кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, залучення депозитів, розрахункове обслуговування, займаються випуском і розміщенням цінних паперів тощо. 

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що діють у різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

За сучасних умов спостерігаються тенденції розмежування функцій та операцій комерційних банків з метою універсалізації їх діяльності, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків.

Різноманітність послуг, що надаються комерційними банками, однак, не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Кожен банк визначає сферу своєї діяльності, виходячи з потреб клієнтів, яких він обслуговує. Проте існує низка основних, базових функцій комерційного банку, які дають змогу віднести цей фінансовий інститут до установ банківської системи.

До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

Банківська система України є одним з найбільш динамічно розвинених секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин відбувався досить швидко і де реально відбувається процес демонополізації, діє конкуренція, гроші та кредит набувають ринкового змісту.

Сучасна банківська система країни - це сфера різноманітних послуг своїм клієнтам: від традиційних депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до найновіших форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, які використовуються банківськими установами (лізинг, факторинг, траст тощо). Сучасна банківська система України як система ринкового типу перебуває в процесі становлення і має перспективи розвитку.

Банківська система України становить органічну частину загальноекономічного комплексу і безпосередньо взаємодіє з економікою країни в цілому, відіграє значну роль в економічних процесах, що виявляється в створенні оптимального середовища для мобілізації й вільного “переливання” капіталів, нагромадження коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва.

Ефективність банківської системи країни багато в чому залежить від процесу її реструктуризації, здійснення належної державної політики у сфері банківської діяльності.

До цілей державної політики в банківській сфері належать:

уникнення надмірної концентрації економічної влади, обмеження прояву монополізації і підтримання конкуренції в банківській діяльності;

забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитний політиці держави;

підтримання політики достатньої концентрації банків з метою посилення їх конкурентоспроможності;

забезпечення додержання законів і правил, що передбачає високий рівень ведення банківської справи;

задоволення потреб суспільства в різноманітних банківських послугах;

поліпшення наслідків можливих криз у банківській системі;

забезпечення спроможності банків задовольняти потреби і законні інтереси своїх клієнтів;

стимулювання та сприяння високому рівню ефективності й прибутковості операцій щодо розміщення кредитів у різні галузі економіки. 

Реалізація поставлених цілей банківської системи України сприятиме

створенню належних організаційних, правових і методичних умов для успішного виконання банківською системою завдань, поставлених перед нею на сучасному етапі розвитку.



1.2 Особливості формування банківської системи України

Банківська система - сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку, які існують в тій чи іншій країні в певний історичний період; складова частина кредитної системи. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а базується на заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Донедавна в Україні вся банківська система була державною. Починаючи з 1991 року відбувається роздержавлення банківської системи.

Однак реорганізація банківської системи розпочалася ще з 1987 року, тому що децентралізація управління економікою в умовах переходу до ринку потребувала змін ролі банківської системи в механізмі управління економікою.

Передбачалися зміни організаційної структури банківської системи, підвищення ролі банків, посилення їх впливу на розвиток народного господарства, перетворення кредиту в дійсно економічний важіль.

На першому етапі реорганізації була створена нова структура державних банків (до 1987 р. банківська система включала три банки-монополіста: Держбанк, Будбанк СРСР, Зовнішторгбанк СРСР + система Держтрудощадкас)[9].

Модель реорганізації включала:

створення дворівневої банківської системи (центрального емісійного

банку і державних спеціалізованих банків, що безпосередньо будуть

обслуговувати народне господарство);

переведення спеціалізованих банків на повний госпрозрахунок і самофінансування;

вдосконалення форм і методів кредитних відносин з підприємствами

різних галузей народного господарства.

Центральне місце в кредитній системі повинен був зайняти Державний

банк. Функції по кредитуванню і розрахунках, які він виконував раніше, були

передані спеціалізованим банкам. Таким чином, передбачалося відділити емісійну діяльність банків від діяльності по кредитуванню.

На Державний банк СРСР покладалися функції координатора діяльності спеціалізованих банків і проведення єдиної для всіх банків державної кредитної політики. Інші банки спеціалізувалися на обслуговуванні народногосподарського комплексу: Промислово-будівельний банк СРСР, Агропромисловий банк СРСР, Банк житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР, Зовнішекономбанк СРСР тощо [9].

Завдяки спеціалізації банків в якійсь мірі відбулося:

посилення їх зв'язку з клієнтами;

посилення впливу грошово-кредитних відносин на виробництво;

покращення структури кредитних вкладень.

Однак цього вдалося досягти завдяки використанню адміністративних

методів управління кредитом і грошовим обігом, які практично вичерпали себе.

Ефективно діюча система економічного регулювання грошового обігу в процесі реорганізації банків не була створена, що збільшило товарно-грошову незбалансованість економіки.

Реорганізація була проведена «зверху» адміністративними методами. Закріплення клієнтури за спеціальними банками, залежно від її галузевої належності, зумовило нерівномірний розподіл пасивів між створеними спецбанками. Не змінилися принципово кредитні відносини: зберігалося кредитування в напівавтоматичному режимі, зберігся адміністративний метод розподілу кредитних ресурсів, не була ліквідована монопольна структура банківської системи, а лише були перерозподілені сфери впливу спецбанків за відомчим принципом, що робило неможливою конкуренцію між ними.

Об'єктивно виникла необхідність у другому етапі банківської реформи,

який треба було спрямувати на комплексну реконструкцію системи

економічних відносин в сфері кредиту. Цей етап розпочався в 1988 році створенням перших комерційних банків.

Для України характерними були ряд специфічних особливостей реформування банківської системи. Розглянемо формування банківської системи в залежності від періодів [9]:

Перший етап (1988-1990 рр.) - на цьому етапі українські банки реєструвалися у Москві за таким принципом:

Міністерські або галузеві банки (понад 15 банків): Монтажспецбанк, Укрпостачбанк, Укрбудбанк, Лісбанк, Шляхбанк та інші.

За змішаною ознакою - різні державні та кооперативні установи (понад

20 банків): Укрінбанк, Градобанк, Перкомбанк, Народний банк,

Українська фінансова група, Приватбанк та інші.

Філіали московських банків: Інкомбанк, Східінвестбанк та інші.

Продовжують працювати з державним статусом такі банки як Промінвестбанк,Укрсоцбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк.

Другий етап (1991-1992 рр.) - на цьому етапі необхідно було вирішити дві задачі:

створення нового механізму грошово-кредитного регулювання, що дозволив би економічними методами впливати на макроекономічні пропорції суспільного відтворення.

створення умов для вільного переливання фінансових ресурсів у ті

сфери і галузі, де їх використання дає найбільший ефект.

З метою створення системи грошово-кредитного регулювання, адекватної ринковим умовам, що складаються, був змінений статус Державного банку і його роль в економіці країни. Тобто, при отриманні Україною незалежності був створений Національний банк України (НБУ) на основі концепцій, що прийняті в країнах з розвинутою ринковою економікою (зокрема, в Німеччині).

В цей період банківської реформи реорганізується не тільки структура

банків, але й відбуваються глибокі зміни в характері кредитних відносин, утворюються нові методи кредитної роботи.

Починаючи з 2 жовтня 1991 року відбувається перереєстрація банків в

Українській книзі реєстрації банків, а також вносяться зміни у склад засновників комерційних.

Третій етап (1992-1993 рр.) - створюються банки - так званої «нової хвилі» із залученням значного приватного капіталу і коштів новостворюваних державних бюджетних і позабюджетних фондів, відбувається диверсифікація пасивів у діючих банках.

Під час гіперінфляції - масове утворення дрібних - «кишенькових» банків. Протягом року реєструється понад сто таких установ, в основному з приватним капіталом.

Четвертий етап (1994-1996 рр.) - для цього етапу характерне призупинення інфляційних процесів, встановлення НБУ регулюючих правил щодо діяльності комерційних банків. У 1994 році НБУ було впроваджено передову платіжну систему (СЕП), проведено грошову реформу та введено національну валюту (1996 рік). Одна головною ознакою цього етапу є низький рівень банківського менеджменту (примітивний підхід до видачі кредитів та створення філіалів). Усе це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків.

П'ятий етап (1996-1997рр.) - в Україні реєструються представництва іноземних банків та банки за участю іноземного капіталу (всього 14); змінюються акціонери, відбувається продаж і перепродаж комерційних банків та їхніх філій (майже 70); а також відбувається реєстрація нових комерційних банків.

Шостий етап (1998 р.) - проведено реформу бухгалтерського обліку і звітності, паралельно з цим, введено електронний депозитарій цінних паперів.

Серед особливостей розвитку банківського сектора в 1998 році можна

виділити:

вплив деформованої структури і направленості фінансових потоків на

характер доходів, що отримують банки;

концентрація банківського капіталу;

диверсифікація банківської діяльності з метою розширення спектра

супутніх послуг в усіх сферах;

посилення конкуренції в банківській сфері, в першу чергу, між вітчизняними та зарубіжними банками;

сегментація ринку банківських послуг по галузевій, функціональній та

регіональній ознаках;

орієнтація на активну участь банківських формувань в процесі

здійснюваних перетворень на основі злиття банківського, промислового та фінансового капіталів.

Процес реформування банківської системи носить комплексний характер, він охоплює всі елементи банківського сектору і знаходиться у нерозривній взаємодії з усіма сферами діяльності держави.

Банківська система України створена та функціонує відповідно до принципу двоступінчатості, що добре зарекомендував себе в країнах з ринковою економікою.

На першому - вищому рівні ієрархії - перебуває Національний банк України, який здійснює нагляд та контроль за діяльністю комерційних банків і займається їх розрахунково-кредитним обслуговуванням.

Комерційні банки - це другий рівень ієрархії дворівневої банківської системи. Вони займаються обслуговуванням підприємств, установ, організацій та населення. Їх часто називають „кровоносними судинами економіки».

Після проголошення незалежності України в 1991 році відбулася перереєстрація комерційних банків в Українській республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Даний реєстр в подальшому ході становлення вітчизняного банківського сектору мав досить динамічний характер.

Аналіз досвіду формування банківських систем ринкового типу в країнах Східної Європи свідчить про певні особливості цього процесу щодо кожної із країн, а також виявляє закономірності, окреслюючи спільну проблематику. В Україні, як і в країнах всього регіону на початковому етапі формування значна кількість комерційних банків за організаційною структурою та принципами функціонування часто не відповідали міжнародним нормам і стандартам. Структура пасивної і активної частини їх балансів показує, що вони не завжди сприяють розвитку ринкових відносин, передусім безпосередньо у сфері виробництва та інвестицій. Історично банківським сферам майже кожної із країн згаданого регіону притаманний яскраво виражений монополізм. На 7-10 найбільших комерційних банків припадає до 70-80% обсягу всіх банківських послуг. До групи найбільших в Україні входять банки, сукупні активи яких перевищують 1,3 млрд. грн.

Таким чином, формування банківської системи України носить доволі складний історичний характер. Проте досконалості банківська система сучасної України так і не досягла, її розвиток стримують різні проблеми, про які більш детально буде викладено у наступних розділах.



2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1 Сучасний стан банківської системи України

Банківську систему називають «кровоносною» системою економіки. Роль банківського сектору важко недооцінити в сучасному суспільстві, оскільки розвиток економіки безпосередньо залежить від стану банківської сфери. Саме тому і до нині є актуальним питання особливостей розвитку банківської системи тієї чи іншої країни.

Станом на 01.01.2014 р. в Україні діяло 180 банків, що мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій, ще 11 установи перебувають у стадії ліквідації (рис.2.1) [1].

Рисунок 2.1 - Кількість діючих банків України та банки, що перебувають у стані ліквідації.

Як видно з рис.2.1, за останні 4 роки кількість діючих банків зростає, проте їх кількість все одно залишається значно меншою порівняно з 2008-2010 рр., це пояснюється спадом економіки, що призводить до зменшення інвестицій та вкладів у банківську сферу.

Частка іноземного капіталу у статутному капіталі фінансових установ протягом 2010-2012 рр. поступово зростала і на 01.01.2012 р. цей показник становив 41,9 %, порівняно з 35, 8 % на 01.01.2010 р. Але протягом 2013 р. частка іноземного капіталу у статутному капіталі знову почала зменшуватись (у 2013 р. - 39,5 %). Станом на 01.01.2014 р. в банківській системі України налічувалося 49 банки з іноземним капіталом, з яких 19 банківські установи з 100% іноземним капіталом (рис. 2.2) [1].

Рисунок 2.2 - Розподіл іноземного капіталу банківських установ.

На рис.2.2 у 2010-2012 рр. спостерігається підйом в залученнях іноземного капіталу у вітчизняні банки та збільшення іноземних фінансових установ [10]. Вже з 2013 року і до сучасності типовим є спад іноземного капіталу. З кожним роком обсяг капіталу іноземними інвесторами зменшується, що є негативним показником, так як не цікавість зарубіжних банківських установ призведе до зменшення обсягів інвестування як банківської сфери, так і промисловості, сільськогосподарського комплексу та інших секторів економіки [4].

На сьогоднішній день вітчизняний фінансовий ринок представлений найбільшими міжнародними банківськими групами.

Протягом 2010-2014 рр. банківська система України розвивається досить динамічно, але в сторону спаду, хоча активи банків продовжують зростати з кожним роком (активи збільшилися на 140,4 % з початку 2010 р. до 2014 р. і становлять 1 408 688 млн. грн. на 01.01.2014р.), проте це не призводить до потрібних соціально-економічних наслідків розвитку країни.

Відношення активів до ВВП з 01.01.2010 р. по 01.01.2013 р. зменшилось з 92, 52% до 85,96% (рис.2.3) [1,3].

Рисунок 2.3 - Відношення активів банків до ВВП в Україні по рокам.

Низьким темпам зростання активних операцій банківської системи сприяють перешкоди в залученнях значних обсягів короткострокових коштів на зовнішніх ринках. Тобто спостерігається відчуження банківського сектору від зовнішнього фінансування.

У період з 2010 року до 2013 року обсяг кредитів збільшився на 121,95% не зважаючи на те, що простежується криза. Проте не дивлячись на тенденцію до зменшення частки кредитного портфеля в сукупних активах (на 01.01.2010р. - 74,61%, а на 01.01.2013р. - 69,7%), вони все ще займають найбільшу питому вагу у загальних активах, що пов'язано з дохідністю даного виду активу (рис 2.4) [1].

Рисунок 2.4 - Активи банків та надані кредити по рокам в Україні.

Збільшуючи кредитний портфель банківський сектор України продемонстрував низький рівень хеджування ризиків за кредитними операціями (частка простроченої заборгованості за кредитами станом на 01.01.2010р. становила 9,4% проти 7,7% на 01.01.2014р.) Системи скорингу, що використовується у банківських установах, класифікували кредити за оптимістичним сценарієм, і це дало можливість отримати додаткові прибутки завдяки мінімізації витрат на формування резервів за кредитними операціями в до кризовий період [4].

Проводячи аналіз банківської системи України протягом 2010-2014рр., доцільно відмітити наступне:

Певний період спостерігався перерозподіл кредитних ресурсів не на користь фізичних осіб (станом на 01.01.2010р. обсяг кредитів, наданих фізичним особам складав 222 538 млн. грн., тоді як на 01.01.2013 р. цей показник становить 161 775 млн. грн.), тобто з погіршенням соціально-економічних умов, насамперед дефіцит бюджету України, процес надання кредитів значно призупинився, що негативно відобразиться на економіці країни, так як в обігу переважатиме готівка і в наслідок цього може відбутися процес інфляції (2.5) [1].

Рисунок 2.5 - Обсяг наданих кредитів банківськими установами фізичним особам по рокам в Україні.

В той же час частка кредитів суб'єктів господарювання поступово збільшувалася 609 202 млн. грн. у 2013 р. проти 474 991 млн. грн. у 2010р., темп приросту склав 128, 26% (рис.2.6) [1].

Рисунок 2.6 - Обсяг наданих банківськими установами кредитів суб'єктам господарювання по рокам в Україні.

Також простежується тенденція росту кредитів в іноземній валюті. Цьому сприяють відносно дешеві кредитні ресурси із-за закордону та фіксований валютний курс, що суттєво поглибило валютний ризик в умовах кризи.

На кінець 2012р. частка кредитних ресурсів, направлених на споживання досягла 42,23%, а частка довгострокових кредитних ресурсів (більше 5 років) в іноземній валюті більша порівняно з національною (y 2012р. склала 13,61% проти 8,03% відповідно), однак присутня тенденція до зниження (2010р. - 22,48%, 2011р. - 17,86%,), в той час як в національній одиниці навпаки до зростання (2010р. - 6,78%, 2011р. - 7,51%) [4] .

Протягом 2010-2014 рр. поступово відбувається зниження частки власного капіталу у структурі пасивів комерційних банків. Рентабельність капіталу протягом даного часу періодично змінюється, що пояснюється постійними спадами та піднесеннями економіки України. Рентабельність активів банківських установ має такий самий характер змін, як і рентабельність капіталу (табл.2.1) [3].

Таблиця 2.1 - Рентабельність капіталу та активів банківських установ

України.

Рік	Рентабельність капіталу, %	Рентабельність активів, %
2010	-32,52	-4,38
2011	-10,19	-1,45
2012	-5,27	-0,76
2013	3,03	0,45
2014	0,81	0,12

Це є ще одним підтвердженням ризикованої діяльності банківських установ. Також протягом вказаного періоду спостерігалося відставання темпів зростання капіталу від темпів зростання активів.

Відношення між розмірами ВВП та власним капіталом банків в середньому складало від 10 % до 12 % протягом 2010-2014 рр., що вважається нормальним показником (на переконання вчених, обсяг капіталу банківської системи достатній для забезпечення економічного розвитку країни має становити не менше 6-7 % ВВП [8]). Даний результат пояснюється відносно високим рівнем ВВП. Подальший ріст цього показника сповіщатиме про різке скорочення ВВП держави та нарощення власного капіталу банками з метою уникнення ризиків пов'язаних з несприятливою економічною ситуацією та масовими відтоками депозитів населення.

Абсолютні показники свідчать, що в Україні потрібно ще нарощувати капітал для того, щоб забезпечувати належною мірою фінансування економічного зростання. На одного громадянина України в еквіваленті, припадає, банківського капіталу менше 100 доларів США, при цьому у сусідніх країнах, Росії та Польщі - 132 і 230 доларів відповідно, а в розвинених країнах цей показник перевищує 1000 доларів США [10].

Основна частка депозитного портфелю формується домогосподарствами (на них на кінець 2012р. припало 64,52% від загального депозитного портфелю). Переважна більшість депозитів є строковими (на кінець 2012 рік на них припадає 67,62% від сукупних депозитів) [1].

За даними Національного банку України у 2010-2013 рр. спостерігалося стійке зростання загального обсягу депозитів населення. Розширенню ресурсної бази банків сприяли стабільна грошова одиниця, а також ужиття заходів, спрямованих на розвиток на посилення стійкості банківської системи. За названий період депозити населення збільшилися на 165 050 млн. грн., тобто майже у 2 рази. Депозити у національній валюті зросли на 111 674 млн. грн., тобто у 1,5 рази, а депозити в іноземній валюті збільшилися на 53 377 млн. грн.(рис.2.7) [1].

Рисунок 2.7 - Обсяги депозитів в національній та іноземній валюті в Україні по рокам.

Прибуток банківських установ (в абсолютному значенні) протягом 2010-2013 рр. поступово зростав. Але станом на 01.01.2014 р. знову прогнозують спад (табл.2.2) [1].

Таблиця 2.2 - Прибутковість фінансових установ по рокам в Україні.

Рік	Прибуток (збиток) банківських установ, млн. грн.
2010	-31492
2011	-13027
2012	-7708
2013	4899

Як видно з даної таблиці, протягом 2010-1012 рр. банки були збитковими, так як відбувалося відновлення після великої кризи в Україні. Прибуток банківських установ з часом починає відновлюватись і набувати форми стабільності.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що для вітчизняної банківської системи протягом 2010-2014 рр. є характерним відносно низька капіталізація, слабка прибутковість, невиправданий ризик. Це є результатом як непрофесійного управління на рівні банківської установи, так і здійснених прорахунків в регулюванні банківською діяльністю з боку держави.

2.2 Чинники, що впливають на функціонування банківської системи

України

Аналіз подій у банківській сфері свідчить про те, що назріла нагальна потреба формування ефективного механізму забезпечення стійкості банківської системи України. Банківська система є важливою складовою механізмів ринкового та державного регулювання економіки, має виключне значення для формування і підтримки базового рівня довіри у суспільстві як передумови сталого розвитку, включаючи довіру економічних суб'єктів один до одного, до національної грошової одиниці та держави.

Протягом 2010-2014 рр. банківська система України розвивалася динамічно, періодично покращувалися її кількісні і якісні характеристики, підвищилася конкурентоспроможність українських банків, проте спостерігалися і спади. Стійкість і спроможність українських банків протистояти кризовим явищам у суспільстві підтвердилися у кінці 2013 року, коли банківська система успішно справилася з загрозою втрати ліквідності, яка була пов'язана з політичною дестабілізацією в країні [12]. Практика діяльності вітчизняних банків протягом 2010-2014 рр. також свідчить про втрату довіри клієнтів до банківської системи. Водночас на даному етапі розвитку спостерігається посилення фінансової нестабільності, яка охоплює не лише національну економіку, а й поширюється у регіональному і світовому масштабі та має як циклічний, так і епізодичний характер.

Концептуальні основи становлення і розвитку сучасної банківської системи України досліджувало багато вчених. Проте, у вітчизняній економічній науці практично відсутні спеціальні дослідження методичних засад забезпечення стійкості функціонування банківської системи. Зовнішній механізм забезпечення стійкості банківської системи це система, що здійснює регулювання державою макроекономічних процесів, пов'язаних з грошово-кредитними відносинами, може мати різні об'єкти, суб'єкти, форми і методи.

Основними об'єктами зовнішнього впливу у механізмі забезпечення стійкості банківської системи є банківська система України, Національний банк України, банківські та інші фінансово-кредитні установи, що відповідно до діючого законодавства входять до її складу. До суб'єктів зовнішнього впливу на стійкість банківської системи України можна віднести [8]:

орган законодавчої влади - Верховну Раду України, основною

задачею якої є удосконалення законодавчої бази у сфері фінансів та

банківської діяльності;

органи центральної виконавчої влади - Президента України, Кабінет

Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство

економіки України та деякі інші. Їх основним призначенням є

забезпечення рівних, прозорих та сприятливих умов діяльності

фінансово-кредитних установ, їх участі в державних програмах тощо.

До суб'єктів зовнішнього впливу на стійкість банківської системи доцільно також включити і органи, що регулюють податкові, бюджетні, митні, адміністративні, процесуальні та інші відносини, які виникають при створенні, організації і функціонуванні банківської системи. Також, важливу роль у цій системі відіграють й інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але прямо або опосередковано впливають на стійкість банків та банківської системи [8]:

- Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, основними завданнями якої є удосконалення нормативно-правової бази, що регламентує діяльність фінансово-кредитних установ на ринку цінних паперів.

- Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

- Державний комітет фінансового моніторингу України, що є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

- Державна податкова адміністрація України, яка реалізує податкову політику держави.

Нині практично жоден з названих органів системи державного регулювання не здійснює упорядкування відносин винятково на ринку банківських послуг України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або упорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами. Всі державні органи діють на основі принципів взаємної участі у розробці і координації питань економічної, у тому числі фінансової, грошово-кредитної, валютної політики, взаємного інформування про передбачувані дії, що мають загальнодержавне значення, а також на основі проведення регулярних консультацій [5]. Це ускладнює процес забезпечення стійкості банківської системи, оскільки, за відсутності узгодженої політики державного регулювання та використання різноманітних інструментів, вплив на стійкість банків може бути негативним.

Основною складовою частиною зовнішнього механізму забезпечення стійкості банківської системи є інструменти, які прямо не впливають на діяльність банківських установ, але регулюють надходження та використання податків, розподіл бюджету, зовнішньоекономічну діяльність. Методи прямого впливу безпосередньо впливають на функціонування банківської системи, діяльність Національного банку України та комерційних банків. До складу економічних інструментів прямого впливу відносяться і макроекономічні плани та цільові комплексні програми, що прямо або опосередковано впливають на стан і стійкість банківської системи [5].

Суб'єкти, що входять до складу зовнішнього механізму забезпечення стійкості банківської системи, повинні визначати базові плани розвитку банківської системи, що відбувається шляхом розробки як загальної концепції розвитку банківської системи, так і окремих програм. На даний момент в Україні спостерігається внутрішня розбалансованість банківської системи, порушення комплексності у прийнятті рішень, що може призвести до втрати її стійкості.

Виходячи з наведених тверджень, вважаємо необхідним розробку перспективної програми розвитку банківської системи і в її рамках прийняття середньострокових і короткострокових програм досягнення стійкості роботи банківських та інших фінансово кредитних установ.



3. ВИЗНАЧЕННЯ КЛЮЧОВИХ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

В умoвах переходу України до ринкової еконoміки, банківська система перебуває на етапі формування, що не дозволяє їй сповна використовувати усі стимулюючі властивості. Низький рівень капіталізації банків, проблема ефективності банківськoї систeми тa спосoбів оцінювaння цієї ефективностi, недосконала державна стратегія діяльності банківської системи стримують розвиток банківської системи. Саме тому, пошук напрямів удосконалення банківської системи є актуальними.

Проблеми функціонування банківської системи постійно досліджують, а саме, аналізують особливості банківської системи, її інтеграцію у світовий фінансовий простір, досліджують уникнення проблеми ліквідності та платоспроможності банків тощо. Але залишається низка проблем невирішених, а саме проблема високої концентрації кaпіталу у групi найбільших банкiв, брак довіри населення до банків, слабка диференціація банківських послуг тощо [13].

Оцінку українській банківській системі дали агентства з аналітики, назвавши українські банки слабкими й недостатньо ліквідними, аби самостійно витримати зовнішні шоки. Українські банки швидко розвиваються, але їм бракує внутрішньої стійкості, тому будь-які кризові явища в економіці можуть призвести до нестабільності в банківській системі.

Протягом останніх років банківський сектор істотно змінився, передусім структурно приплив іноземного капіталу значною мірою скорегував стратегії розвитку місцевих банків. Необхідно звернути увагу на наявність позитивних і негативних моментів присутності іноземних банків.

Щодо позитивних наслідків: швидке та ефективне впровадження передових методів банківської діяльності, підвищення якості кредитного аналізу, зростання обсягу кредитних ресурсів, розширення спектра якісних послуг, здешевлення банківських послуг, запровадження системи страхування банківських послуг, збільшення обсягу залучення недорогих ресурсів,.

Серед негативних наслідків виділимо наступні: іноземні банки можуть бути менш схильними до здійснення кредитної діяльності у приймаючій країні, присутність іноземних банків може послабити позиції ще недостатньо розвиненої банківської системи України, іноземні банки можуть проводити лише спекулятивну діяльність, не надаючи повного спектра якісних послуг.

Вагомим є той факт, що ризики та потенційні негативні моменти від присутності іноземних банків стосується не так ефективності, як стабільності банківської системи та рівня економічного розвитку приймаючої країни [2].

Банківська система України є однією із найрозвиненіших eлементів гoсподарського мeханізму, oскільки її рефoрмування булo розпочатo раніше, ніж інших секторів економіки України. Проте, незважаючи на всі позитивні зрушення, залишається низка невирішених проблем, а саме:

низький рiвень капiталізації комерційних банкiв. За цим пoказником вiтчизняні банки суттєвo відстають від іноземних. Причиною цього є те, що значна кількість новоутворених кредитних інститутів була заснована для розв'язання проблем фінансово-промислових груп. Метою інших банків є обслуговування торгівельно-посередницьких та валютнообмінних операцій із швидким обігом коштів.

брак довіри населення до банків зменшує мобілізацію рeсурсів банкaми пoрівняно з потенційними можливoстями. Рiвень довiри населення до банкiв в Українi всe ще значнo нижчий, нiж у країнах із високo рoзвинутими ринковими eкономіками і банкiвськими системами [11].

висoка концентрація капiталу у групі найбiльших банкiв (така прaктика може призвeсти до розширення прaктики домoвленостей і змoв великих банків мiж сoбою у провeденні свoєї дiяльності, нaприклад, у встaновленні цiн на банкiвські пoслуги).

кадрова проблема - недостатній рівень кваліфікації менеджерів і спеціалістів та брак досвіду кадрового персоналу. Низька заробітна плата не сприяє залученню молодих фахівців у банківську сферу [11].

Для вирішення вище перелічених проблем доцільно застосувати наступні заходи, а саме:

підвищити надійність та фінансову стійкість банків завдяки:

оптимізації податкового законодавства;

розвитку іпотечного фондового ринку.

недопустити зниження рівня капіталізації банків та підвищити конкурентоспроможність їх на внутрішньому та зовнішньому ринках шляхом:

забезпечення пропорційного зростання регулятивного капіталу та

його обсягів;

розроблення плану заходів, щодо підвищення рівня капіталізації;

активніше застосовувати процедури реорганізації та реструктуризації

банків.

для бaнків з недoстатньою кaпіталізацією з бoку НБУ мaє бути пeредбачено такі захoди впливу:

зoбов'язання прoдажу акцій;

забoрона на виплaту дивiдендів;

обмeження на рiвень відсоткових стaвок за зoбов'язаннями;

запрoвадження певних пiльгових умов для oподаткування тiєї його чaстини прибутку, яку спрямoвують на збiльшення банківського кaпіталу;

зaборона на виплaту нaдлишкових кoмпенсацій менeджменту і на прийняття дeпозитів вiд банків-корeспондентів [13].

Доцільнo зазначити, щo в українській бaнківській систeмі існує ще чимaло прoблем, пoв'язаних із зaгостренням кoнкурентної бoротьби внaслідок об'єктивнoго уповiльнення тeмпів експaнсії в зoвнішнє сeредовище, знижeнням ефeктивності діяльнoсті та систeми управління, вiдголосу процесу глобалізації, тощо.

У тaких умoвах необхідно видiлити приорiтети, які можуть забeзпечити стaлий розвиток бaнківської сфери тa економіки в цiлому та сфoрмувати захoди щодо їх дoсягнення. Тaкими пріoритетами є фoрмування інституцiйного середовища для рeгулювання факторів кoнкурентної бoротьби та упoвільнення монoполізації бaнківської сфери.



ВИСНОВКИ

Банки являються однією із найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво перевищує ефективність суспільного виробництва, сприяє зросту виробництва суспільної праці.

Україна на сьогоднішній день знаходиться у стані нової економічної системи, що заснована не на командно-розподільних, а на ринкових відносинах. Ринковій економіці потрібна відповідна банківська система, яка поступово починає складатися.

Відомо що кредитно-банківська система має життєво важливе для любої країни світу, вона служить об'єктом пильного нагляду і регулювання як зі сторони НБУ так і зі сторони вищих органів державної влади й управління.

На сьогоднішній день банківська система України представлена двома рівнями, такими як НБУ та інші банки.

Національний банк встановлює правила та проводить реєстрацію інших комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю інших банків в Україні. Як банк-банків тобто центральний банк, веде рахунки інших банків, здійснює їх розрахунково-касове обслуговування, надає кредити банкам, встановлює правила існування міжбанківського кредитного ринку в Україні. НБУ організовує касове виконання бюджету банківської системи України, надає кредити уряду.

Головною метою Центрального банку є забезпечення стабільності грошової одиниці, це є чітко вказано в основному Законі України - Конституції.

Інші комерційні банки заохочують вкладення капіталів, заощаджень

населення і інші вільні кошти, які вивільняються в процесі господарської діяльності, й пропонують їх у тимчасове користування іншим опонентам, які потребують додаткового капіталу.

Головною метою інших банків є отримання максимального прибутку.

Правові норми, що регулюють банківську діяльність містяться як у загальних так і спеціальних, присвячених регулюванню тільки банківських відносин, нормативних актах. До них належать Конституція України, закони України і постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, постанови, положення, інструкції НБУ та Міністерства фінансів України.

Отже, у ході дослідження даної теми, було висвітлено теоретичні аспекти функціонування банківської системи України, зроблено аналіз діяльності банківської системи, досліджено регулювання діяльності банків, висвітлено роль банківської системи в розвитку фінансового ринку України, визначено сучасний стан банківської системи, виявлено основні проблеми розвитку даної системи, а також було запропоновано шляхи щодо вирішення цих проблем.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Офіційна дані щодо основних показників банківської діяльності [Електронний ресурс]// Офіційний сайт Національного Банку України - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua.

Офіційні дані щодо діяльності банківських установ [Електронний ресурс]// Офіційний сайт Законодавства України - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

Офіційні дані щодо обсягів валового внутрішнього продукту України [Електронний ресурс]// Офіційний сайт державної служби статистики України - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

Кірхнер Р. Банківський сектор в Україні: минулі події та майбутні виклики. Серія консультативних робіт [PP/02/2011] /Кірхнер Р., Джуччі Р., дела Рубія С., Кравчук В. - 2011. - Берлін/ Київ.

Пила В. І. Управління капіталізацією банків в умовах фінансової нестабільності / В. І. Пила, О. І. Копилюк // Формування ринкових відносин в Україні. - 2010. - № 9 (112).

Чорна О. Є. Капіталізація банківської системи як механізм підвищення темпів економічного зростання країни / О. Є. Чорна, А. В. Атаманцева// Європейський вектор економічного розвитку. - 2010. - № 1(8).

Банківські операції: Курс лекцій: У 8 частинах.Ч.3. Пасивні операції комерційних банків / Уклад. Слав'янська Н.Г. Суми: Ініціатива, 2000.

Яценюк А.П. Обгрунтування принципів і стандартів банківського регулювання та нагляду / А. П. Яценюк // Вісник Української академії банківської справи. - 2009. - № 1.

Логінов О. Історія становлення та розвитку платіжних систем України / О. Логінов // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 12.

Пилипенко, В.В. Вплив іноземного капіталу на фінансову стійкість банківської системи України [Електронний ресурс] / В.В. Пилипенко. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VDU_ekon.

Забезпечення умов стабільного функціонування банківського сектору України [Текст]: монографія / за заг. ред. канд. екон. наук., доц. О.М. Колодізєва. - Харків : Вид. ХНЕУ, 2010.

Банківська система України : становлення і розвиток в умовах глобалізації економічних процесів [Текст]: монографія / О.В. Дзюблюк, Б.П. Адамик, Г.Р. Балянт [та ін.]; за ред. О.В. Дзюблюка. - Тернопіль: Астон, 2012.

Правик, Ю. Банківська система України в період фінансової кризи: впровадження антикризових заходів [Текст] / Ю. Правик //Банківська справа. - 2011. банківська система капітал

Размещено на Allbest.ru