Функціонування банківської системи України

Національний банк України - Центральний банк України, єдиний емісійний центр держави, державний орган грошово-кредитного та валютного регулювання, нагляду за комерційними банками; особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією та Законом України. Національний банк України виконує всі функції, притаманні центральному банку держави [2, с. 42].

Центральні банки інших країн з ринковою економікою покликані бути емісійним центром держави, банком уряду, органом державного регулювання і нагляду, органом монетарного та валютного регулювання економіки. Виконуючи свої функції, вони впливають на всі сторони економічного життя країни і передусім забезпечує стабільність національної грошової одиниці.

Відповідно до Конституції України та Закону «Про Національний банк України» [2, с. 42], основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконанням своєї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності. Для цього НБУ як центральний банк держави здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків; процентну політику; рефінансування комерційних банків; операції з цінними паперами на відкритому ринку; депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу [2, с. 43].

НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. Національний банк розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу територіальних управлінь НБУ на замовлення комерційних банків. Функція НБУ як банку держави полягає в тому, що він зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади, веде рахунки Державного казначейства, бере участь в обслуговуванні державного боргу шляхом розміщення державних цінних паперів, їх погашення та виплати доходу за ними.

Як головний орган валютного регулювання і контролю, НБУ видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку. З метою забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної грошової одиниці НБУ проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Згідно з основними засадами грошово-кредитної політики НБУ здійснює формування золотовалютних резервів і управляє резервами, складає платіжний баланс, здійснює його аналіз і прогнозування.

НБУ забезпечує безперебійну роботу платіжної системи, встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб, відіграє провідну роль у процесі створення та впровадження системи електронних платежів (СЕП). Із січня 1994 р. Національний банк України запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних комп'ютерних технологій, до якої нині залучена вся банківська система України. НБУ організовує та регламентує міжбанківські розрахунки через СЕП, бере участь у здійсненні розрахунків, гарантує надійність і безпеку СЕП, здійснює нагляд за платіжною системою, реалізує програму розвитку національної системи масових електронних платежів [43, c. 332].

Одна з важливих функцій НБУ - представляти інтереси України у взаємовідносинах із центральними банками інших держав, з міжнародними фінансовими організаціями. НБУ тісно співпрацює з Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку, Банком міжнародних розрахунків у Базелі, центральними банками Німеччини, Нідерландів, Австрії, Великобританії, Франції, Польщі, Угорщини, Словаччини, Фінляндії, США, а також з провідними комерційними банками Західної Європи та США з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, складання платіжного балансу, впровадження прийнятих у міжнародній практиці систем розрахунків та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, має кореспондентські відносини з понад 40 іноземними банками.

Структура Національного банку України будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. Національний банк в межах, визначених законодавством, самостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ Національного банку, його підприємств, затверджує статути та положення [51, c. 368].

Філії (територіальні управління) Національного банку не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від імені Національного банку в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції філій Національного банку визначаються Положенням, що затверджується Правлінням Національного банку.

На сьогодні існуючу організаційну структуру Національного банку України можна розглядати в наступних розрізах:

1) центральний апарат Національного банку України;

2) підрозділ при Національному банку України;

3) філії (територіальні управління) Національного банку України;

4) структурні одиниці (підрозділи) і спеціалізовані підприємства Національного банку України [2, с.44].

Правління Національного банку згідно з основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 цього Закону та здійснює управління діяльністю Національного банку.

Очолює Правління Національного банку Голова Національного банку. Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку.

Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п'ять років. У разі не затвердження Верховною Радою України кандидатури, запропонованої Президентом України, питання керівництва Національним банком, а також порядок внесення нової кандидатури регулюються Законом України "Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України". Одна кандидатура може вноситись не більше двох разів. Голова Національного банку звільняється з посади Верховною радою України за поданням Президента України у таких випадках [62, c. 143]:

1) закінчення строку повноважень;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні кримінального злочину;

3) у зв'язку з заявою про відставку за політичними або особистими причинами, поданою у письмовому вигляді та прийнятою Президентом України;

4) смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

5) припинення громадянства або виїзду за межі України на постійне місце проживання;

6) за поданням Президента України в межах його конституційних повноважень.

Голова Національного банку:

1) керує діяльністю Національного банку;

2) діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без доручення у відносинах з органами державної влади, з фінансовими та кредитними установами, міжнародними організаціями;

3) головує на засіданнях Правління національного банку;

підписує протоколи, постанови Правління Національного банку, накази та розпорядження, а також угоди, що укладаються Національним банком;

4) розподіляє обов'язки між заступниками Голови Національного банку;

5) видає розпорядчі акти, обов'язкові до виконання усіма службовцями Національного банку, його підприємствами, установами;

6) приймає рішення з інших питань, що стосуються діяльності Національного, крім віднесених до виключної компетенції Ради Національного банку відповідно до цього Закону;

7) одноосібно несе відповідальність перед Верховною Радою України та Президентом України за діяльність Національного банку [2].

Голова Національного банку має одного першого заступника та трьох заступників, які призначаються та звільняються ним за погодженням з радою Національного банку.

Директори департаментів Національного банку призначаються та звільняються з посади Головою Національного банку відповідно до законодавства України про працю.

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою [62, c. 144].

Членом Ради Національного банку може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь в галузі економіки та фінансів і при цьому має досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади України або банківській установі, чи наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.

Чергове призначення членів Ради Національного банку здійснюється не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку повноважень попередньо призначених членів Ради Національного банку.

Строк повноважень членів Ради Національного банку - сім років, крім Голови Національного банку, який входить до складу Ради Національного банку на строк здійснення ним повноважень за посадою.

Засідання Ради Національного банку проводяться не менше одного разу на квартал. Позачергові засідання Ради Національного банку скликаються Головою Ради Національного банку за його власною ініціативою або Радою Національного банку за нагляданням не менше однієї третини від загальної кількості її членів , а також за вимогою голови Національного банку України. Члени Ради Національного банку сповіщаються про засідання не пізніше, як за п'ять календарних днів до дня його проведення [62, c. 145].

Розібравши основні теоретичні аспекти функціонування Національного Банку України, хотілося б перейти безпосередньо до головних проблем, з якими постійно зіткається НБУ.

На думку вчених [60, c. 34; 68, с. 65], Національним банком України проводиться не досить ефективна робота, спрямована на врегулювання та забезпечення контролю за зовнішньоекономічними операціями суб'єктів господарської діяльності, що пов'язані з валютними операціями, використанням іноземної валюти на території України, виконанням комерційними банками та підприємствами і організаціями різних форм власності валютного законодавства.

Приділяється незначна увага ліцензуванню та контролю за отриманням та використанням резидентами кредитів з-за меж України. Погано контролюється ліцензуванню комерційних банків України право роботи з валютними цінностями. Постійно здійснюється контроль за дотриманням банками вимог чинного валютного законодавства.

На постійному контролі знаходяться питання повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами, виконання підприємствами та організаціями законодавчо-встановлених строків розрахунків. Впроваджуються необхідні заходи до впорядкування готівкового та безготівкового обігу іноземної валюти на території України.

З метою підтримки стабілізації і поступового нарощування темпів виробництва при стримуванні інфляційних процесів, впровадження ринкових механізмів на грошово-кредитному ринку, реструктуризації банківської системи та вдосконалення взаємовідносин між Національним банком України та комерційними банками, які мають ґрунтуватися переважно на економічній основі, розроблено проект Концепції реформування та розвитку банківської системи України. Вона передбачає вдосконалення структури і функцій Національного банку України, впорядкування діяльності комерційних банків, створення небанківських фінансових установ тощо.

В умовах побудови ринкової економіки у сфері грошово-кредитної політики НБУ у межах своїх повноважень впроваджує міри, що спрямовані на створення основ довгострокових перспектив зростання та реального виробництва, високої зайнятості і стабільності цін.

1.3 Стан проблем розвитку другого рівня банківської системи України- комерційних банків

Комерційні банки є базовою ланкою кредитної системи, основою, на якій грунтується уся діяльність, повязана з кредитно-фінансовим обслуговуванням господарства. Вони являють собою другий (за порядком але не за значенням) рівень банківської системи після центрального банку.

Згідно закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки - це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки та населення [1, с. 32].

Основними функціями комерційних банків, що визначають їх суть та роль у кредитній системі, є: прийом депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств і населення; організація та здійснення розрахунків у господарстві; випуск кредитних знарядь обігу. Усі функції тісно повязані між собою та дозволяють комерційному банку виступати у якості органа, що емітує платіжні засоби для обслуговування усього кругообігу капіталу в процесі виробництва й обігу товарів.

Найважливіша особливість комерційних банків полягає у їх можливості створювати за рахунок кредиту додаткові платіжні засоби шляхом збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Усі інші інститути кредитної системи, крім центрального банку, не можуть використовувати емітовані кошти як джерело кредитних ресурсів. У той же час комерційні банки не мають права самостійно емітувати готівкові кошти, оскільки це є монополією центрального банку.

Окрім зазначених базових функцій, комерційні банки можуть виконувати ряд інших операцій, конкретне коло яких визначається особливостями різних секторів ринку і потребами тих груп клієнтів банку, на які він орієнтує свою діяльність. У цьому полягає відмінність комерційних банків від спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що надають обмежене коло послуг. Так, комерційні банки можуть здійснювати операії з купівлі та продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі, виконувати довірчі операції, повязані з управлінням майном, грошовими коштами та іншими матеріальними цінностями фізичних та юридичних осіб за їх дорученням, надавати консультаційні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності, проводити лізингові та факторингові операції, організовувати зберігання фінансових і матеріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах, видавати гарантії за третіх осіб, надавати економічну й фінансову інформацію, здійснювати операції з цінними паперами, а також ряд інших операцій, повязаних з обслуговуванням різних клієнтів [53, c. 138].

Важливою особливістю комерційних банків є те, що окрім своїх традиційних функцій, вони, як правило, можуть виконувати практично всі функції інших інститутів кредитної системи (крім центрального банку), а тому є по суті фінансово-кредитними установами універсального типу, у звязку з чим їх ще називають фінансовими універмагами. Сучасні комерційні банки здатні виконувати до 200 різних видів операцій залежно від своїх розмірів, сфери діяльності потреб клієнтів та інших ознак.

Види операцій є найважливішим критерієм, що дозволяє класифікувати комерційні банки за різними типами. Крім того, до числа таких критеріїв належать: галузева орієнтація; територіальне розміщення; форма власності.

За видами операцій комерційні банки поділяються на універсальні та спеціалізовані (рис. 1.4).

У розвинутих країнах найбільш поширеними видами спеціалізованих банків є [61, c. 17] інвестиційні, іноваційні, ощадні, іпотечні та експортно-імпортні. Їх діяльність зосереджена на кількох операціях для більшості клієнтів. Так, інвестиційні банки займаються переважно емісійно-засновницькою діяльністю, забезпечуючи посередництво і гарантії розміщення цінних паперів на фондовому ринку. Іноваційні банки здійснюють довгострокове кредитування, в результаті якого можлива реалізація крупних науково-технічних проектів. Ощадні банки орієнтують свою діяльність на залучення дрібних вкладів населення на певний строк і надання позик приватним особам. Іпотечні банки видають довгострокові кредити під заставу нерухомого майна - землі, житлових будинків, споруд виробничого призначення. Експортно-імпортні банки займаються кредитуванням і видачею гарантій за операціями, повязаними в основному із зовнішньою торгівлею та міжнародним рухом капіталів [61, c. 20].

Щодо українських банків, то вони всі в значній мірі універсальні. Мені здається, у цьому і полягає досить велика проблема, тому що більшість банків намагаються пропонувати велику кількість банківських послуг, але якість цих послуг залишає бажати кращого. Тому якщо Україна перейме досвід розвинених країн і збільшить кількість спеціалізованих банків, то і їх якість буде набагато кращою.

Окрім певного типу операцій, комерційні банки можуть також зосереджуватись на обслуговуванні окремих галузей економіки промисловості, сільського господарства, торгівлі, будівництва, енергетики, транспорту і звязку. Проведемо класифікацію банків.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.4. Види комерційних банків

Територіальна ознака класифікації банків вказує на обсяг мережі філіалів того чи іншого банку, а також масштаби здійснюваних ним операцій (рис. 1.5).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.5. Територіальна класифікація банків

Серед критеріїв класифікації комерційних банків важлива роль належить формі власності, що визначає особливості формування статутного фонду банку та порядок управління ним. Відповідно до цього критерію розрізняють наступні типи банків: державні, приватні та змішані.

У державних банків капітал повністю належить державі в особі центральних органів влади й управління, зокрема, міністерству фінансів або галузевим відомствам, які виступають засновниками банків. Створення таких банківських установ має на меті, як правило, реалізацію певних загальнонаціональних програм розвитку тих чи інших галузей або регіонів. Державні банки можуть бути створені також місцевими органами влади. Основним завданням таких муніципальних банків є кредитно-фінансове обслуговування місцевого господарства [63, c. 45].

Приватні банки можуть бути створені у формі: акціонерних товариств відкритого чи закритого типу, капітал яких формується шляхом емісії акцій; товариств з обмеженою відповідальністю, та повних товариств, що створюються на основі пайових внесків юридичних та фізичних осіб.

Змішаний тип організації банку передбачає можливість поєднання державної і приватної форм власності на його капітал у різних співвідношеннях відповідно до інтересів господарюючих субєктів та держави у реалізації певних програм [5, c. 316].

На думку вчених [71, c. 301; 64, с. 7; 65, с.2], головними проблемами комерційних банків є такі:

1) проблема капіталізації банків: ефективність діяльності банківської системи України значною мірою залежить від рівня її капіталізації, який на сьогодні занизький. Як відомо, сумарний сплачений статутний капітал усіх банків нашої країни приблизно дорівнює обсягу капіталу одного із провідних зарубіжних банків.