Валютні операції банку (на прикладі діяльності АКБ "Приватбанк")

Національні і світова валютні системи пройшли наступний 5-ти етапний історичний цикл цивілізованих валютно-розрахункових угод у світовій торгівлі, історично підготовлених розрахунками в шляхетних металах [65]:

а) Система золотого стандарту (Паризька угода 1867 р.) з вільним переміщенням золота й обміном національних валют по золотому еквіваленті;

Паризька валютна система базувалася на наступних структурних принципах:

- її основою був золотомонетний стандарт;

- кожна валюта мала золотий зміст (Великобританія - з 1816 року, США - з 1837 року, Німеччина - з 1875 року, Франція - з 1878 року, Росія - з 1895-1897 р.м.);

- відповідно до золотого змісту валют встановлювалися і золоті паритети, тобто обмінний курс;

- валюти вільно конвертувалися в золото;

- золото використовувалося як загальновизнані світові гроші;

- склався режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту і пропозиції, але в межах золотих крапок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритету, то боржники воліли розплачуватися по міжнародним зобов'язанням золотом, а не іноземними валютами;

б) Перша світова війна і світова економічна криза 1929-1933 р.м. скінчила із усіма формами обміну кредитних грошей на золото («золото девізний стандарт» 1922 р. - Генуезька конференція);

Генуезька валютна система функціонувала на наступних принципах:

- її основою були золото і девізи - іноземні валюти;

- національні кредитні гроші стали використовуватися в якості міжнародних платіжно-резервних засобів;

- статус резервної валюти не був закріплений ні за однією валютою;

- збережено золоті паритети, конверсія в золото стала здійснюватися через валюти трьох країн (США, Франція, Великобританія);

- відновлено режим вільно коливних валютних курсів;

- валютне регулювання здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій і нарад;

Світова економічна криза 30 років привела до скасування золотого стандарту внутрішнього розміну кредитних грошей на золото в Німеччині, Австрії(1924), Великобританії (1931), США(1933), Франція(1936). Незважаючи на припинення розміну банкнот на золото у внутрішньому обороті, збереглася зовнішня конвертованість валют у золото за згодою центральних банків США, Великобританії, Франції.

в) Бреттон-Вудська угода 1944 р. після другої світової війни, що установила світовий «золото-девізний стандарт» обміну доларів США на золото й обміну національних валют на долари США - створення МВФ;

На Бреттон-Вудській конференції були встановлені наступні принципи і правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відносин:

- уведений золото-девізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах - доларі США і фунті стерлінгів;

- угода передбачала чотири форми використання золота як основи світової валютної системи:

1) збережені золоті паритети валют і введена їхня фіксація в МВФ;

2) золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб;

3) спираючи на свій золотий запас, США дорівняли долар до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти;

4) з цією метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим закладам за офіційною ціною, встановленої в 1934 р., виходячи з золотого змісту своєї валюти (35 доларів за 1 тройскую унцію, рівну 31,1035 р. золота);

- для уведення валютних обмежень була потрібно згода МВФ;

- установлено режим фіксованих валютних курсів, курсове співвідношення валют і їхня конвертованість стали здійснюватися на основі валютних паритетів, виражених у доларах США, ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (1% за Статутом МВФ і 0,75% по Європейській валютній угоді);

Економічні, енергетичні і сировинні кризи 60х років дестабілізували Бреттон-Вудську систему. Питома вага США в золотих резервах зменшився з 75% у 1949 р. до 23%. З формуванням трьох центрів партнерства і суперництва виник новий центр валютної сили у виді Європейського союзу, що суперничає зі США і Японією.

г) Ямайська угода країн - членів МВФ 1976 р. - скасування золота як засобу розрахунків, уведення міжнародної розрахункової одиниці СДР, узаконювання кредитної форми валютних розрахунків при контролі паритету національних кредитних грошей і фактичного валового національного продукту;

Четверта світова система побудована на наступних принципах:

- уведений стандарт СДР замість золото-девізного стандарту;

- юридично довершена демонетизація золота: скасовані його офіційна ціна, золоті паритети валют, припинений розмін доларів на золото;

- по Ямайській валютній угоді золото не повинне служити мірою вартості і крапкою відліку валютних курсів;

- країнам надане право вибору будьякого режиму валютного курсу;

- МВФ покликаний підсилити міждержавне валютне регулювання;

Підсумки функціонування СДР із 1970 року свідчать про те, що вони далекі від світових грошей. Більш того виник ряд проблем:

1) емісії і розподіли;

Рахунок СДР дає можливість країні запозичати конвертовані валюти через МВФ, однак обсяг емісії незначний - 21,4 млрд. СДР (еквівалент 34 млрд. доларів), що у 1997 році збільшений у два рази. Однак, оскільки розподіл СДР пропорційний внеску країни в статут МВФ, практично вони зосереджені на рахунках розвитих країн.

2) забезпечення

Важливою проблемою СДР є їхнє забезпечення, оскільки на відміну від золота вони позбавлені власної вартості. Спочатку в 1970 р. одиниця СДР прирівнювалася до 0,888671 р.золота. Потім курс СДР із 1974 року визначався як середньозважений по «валютному кошику» 16 валют, з 1981 року в «валютному кошику» залишилося 5 валют (долар США, марка ФРН, фунт стерлінгів, японська ієна, французький франк), з 1999 року «валютний кошик» складається з трьох валют (долар США, євро, фунт стерлінгів).

3) методу визначення курсу і

4) сфери використання СДР, в основному, застосовуються в операціях МВФ як коефіцієнт перерахування національних валют, масштаб валютних порівнянь.

д) Маастрихска угода про введення з 1999 р. у Європейському союзі єдиної розрахункової і фактичної валюти - ЄВРО з відмиранням поняття «національна валюта», з 2002 року національні валюти в країнах Європейського Союзу вилучені з обороту.

В даний час у ході еволюції світового економічного розвитку відбувся природний розвиток поняття «гроші» - від натуралістичного (з власною вартістю грошей як перехідного засобу товарного обміну) до кредитно-розрахункового наповнення (заснованого на паритеті вартості національного продукту країни і співвідношення з продуктивністю праці і національних продуктів інших країн світу). При цьому вихідні поняття золота збереглися як резервні засоби розрахунків, а розвиток світових телекомунікацій привів до створення «електронних безготівкових» грошей як форми всесвітнього розрахункового засобу.

Міжнародні валютні відношення - це сукупність суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві, обслуговуючих взаємний обмін результатами діяльності національних господарств. Розвиток міжнародних валютних відносин обумовлений зростанням продуктивних сил, створенням світового ринку, поглибленням міжнародного поділу праці (МРП), формуванням світової системи господарства, інтернаціоналізацією господарських зв'язків.

Національна валютна система нерозривно зв'язана зі світовою валютною системою, тобто формою організації світових валютних відносин, закріпленої міждержавними угодами.

Конвертованість, чи оборотність, національної грошової одиниці [68] - це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і назад без прямого втручання держав у процес обміну. Ступінь конвертованості обратнопропорційна обсягу і твердості запроваджених у країні валютних обмежень. Під обмеженнями розуміються особливі дії офіційних інстанцій, що безпосередньо ведуть до звуження можливостей, підвищення витрат чи появі невиправданих затягувань у здійсненні валютного обміну і платежів по міжнародних угодах.

Конвертованість валют як би нейтралізує вплив національних границь на рух товарів і послуг у масштабах світового ринку, на міжнародне переміщення капіталів. Експортеру, що реалізує продукцію за кордоном з оплатою у валюті імпортера чи у валюті третіх країн, таким шляхом забезпечується можливість перетворити отриманий виторг у власні національні гроші, що абсолютно необхідно для підтримки нормального кругообігу його засобів усередині країни.

Аналогічним образом вирішується проблема розрахунків для імпортера закордонних товарів, що підлягають оплаті в іноземній валюті: через механізм оборотності здійснюється обмін його національної валют на необхідні засоби платежу.

У залежності від національної приналежності, а точніше від місця постійного проживання і діяльності власника валюти, оборотність може бути зовнішньою і внутрішньою. При зовнішній оборотності повна воля обміну зароблених у даній країні грошей для розрахунків із закордоном надається тільки іноземцям (по загальноприйнятій міжнародній термінології - нерезидентам), тоді як громадяни і юридичні особи цієї країни подібною волею не володіють.

Перехід до конвертованості звичайно починається саме з зовнішньої оборотності. Мотиви такої переваги полягають у наступному:

зовнішня оборотність стимулює активність іноземних інвесторів, знімаючи проблему репатріації завезених капіталів і вивозу отриманих прибутків;

складається більш-менш стійкий міжнародний попит на дану валюту з відповідними сприятливим впливом на валютний курс і валютне положення країни;

створюється і зміцнюється престиж в очах світової ділової громадськості.

Разом з тим встановлення і підтримка подібної обмеженої форми оборотності вимагає значно менших економічних і фінансових перетворень і валютних витрат, оскільки контингент нерезидентів звичайно невеликий у порівнянні з вітчизняними власниками валюти. При режимі внутрішньої оборотності волею обміну національних грошових одиниць на іноземні валюти користаються лише резиденти даної країни, тоді як нерезиденти цим правом не володіють.

Оборотність валюти не є чисто технічна категорія можливості її обміну. По суті, це особливий характер зв'язку між національним і світовим господарствами, глибоке інтегрування першого в друге. Оборотність національної грошової одиниці забезпечує країні наступні довгострокові вигоди від участі в багатобічній світовій системі торгівлі і розрахунків:

- вільний вибір виробниками і споживачами найбільш вигідних ринків збуту і закупівель усередині країни і за кордоном у кожен даний момент;

- розширення можливостей залучати іноземні інвестиції і здійснювати інвестиції за кордоном;

- стимулюючий вплив іноземної конкуренції на ефективність, гнучкість і пристосування підприємств до мінливих ринкових умов;

- підтягування національного виробництва до міжнародних стандартів за цінами, витратам і якості;

- можливість здійснення міжнародних розрахунків у національних грошах;

- на рівні народного господарства в цілому - спеціалізація з урахуванням відносних переваг, найбільш оптимальна й ощадлива витрата матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Конвертованість національної валюти вимагає ринкового типу економіки, тому що вона заснована на вільному волевиявленні усіх власників коштів. Крім того, ринкова економіка повинна бути досить зрілої для протистояння іноземній конкуренції, повноправній участі в міжнародному поділі праці.

По ступені конвертованості розрізняють наступні види валют:

- вільно конвертована (резервна);

- частково конвертована;

- замкнута;

- клірингових розрахунків.

Вільно конвертована валюта - валюта, вільно і необмежено обмінювана на інші іноземні валюти. Вона має повну зовнішню і внутрішню оборотність, тобто однакові режими обміну. Сфера обміну вільно конвертованої валюти поширюється на поточні операції, зв'язані з повсякденною зовнішньоекономічною діяльністю (зовнішньоторговельний обмін, неторгові платежі, іноземний туризм), а також на операції по руху зовнішніх кредитів чи закордонних інвестицій.

У сучасному світі лише обмежене число країн і територій мають цілком конвертовані валюти: США, Великобританія, Німеччина, Японія, Канада, Данія, Нідерланди, Австрія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЭ, Оман, Малайзия, Сінгапур, Бахрейн, Кирибати, Сейшельські Острови. Це переважно або найбільші індустріальні країни, або основні нафтоекспортери, або країни з розвитою й дуже відкритою економікою.

Вільно конвертовану валюту називають резервною валютою, тому що в такій валюті центральні банки інших країн накопичують і зберігають резерви засобів для міжнародних розрахунків. Центральні банки накопичують валюти п'яти лідируючих у світовій торгівлі. Практично всі зовнішньоторговельні і фінансові операції здійснюються в доларах США, фунтах стерлінгів, швейцарських франках, євро, і саме ці валюти складають близько 100% світових валютних резервів.

Якщо окремі конвертовані валюти використовуються у світовій практиці як загальновизнані засоби міжнародних розрахунків і платежів, то країна-емітент подібної валюти одержує унікальну можливість користатися фактично неоплачуваним імпортом товарів і послуг. Вона може дозволити собі протягом тривалого часу мати пасивний торговий і платіжний баланс без яких-небудь небажаних наслідків для внутрішньої економіки. Розрив у платежах країни покривається її власними національними грошима, і, у тій мірі, у який ці гроші осідають у міжнародному платіжному обороті, вони не пред'являються назад у виді вимог на постачання чи товарів для обміну на іноземну валюту.

Використання валюти як засобу міжнародних розрахунків і платежів обов'язково супроводжується нагромадженням коштів іноземців у банках країни-емітента. По своєму економічному змісті це рівноцінно одержанню кредиту через границю, причому такий кредит надається автоматично, він порівняно дешевий, не зв'язується ні з якими умовами політичного чи економічного характеру, і його обсяг залежить винятково від масштабу участі даної валюти в обслуговуванні світового платіжного обороту. Формально кредит названий короткостроковим, однак на практиці потреба в оборотних коштах для ведення зовнішньоекономічних операцій і необхідність, що звідси випливає, постійно поповнювати відповідні резерви фактично перетворюють його в довгостроковий, і можна навіть сказати, у безстроковий кредит.

Частково конвертована валюта - національна валюта країн, у яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і по окремих видах обмінних операцій. Як правило, ця валюта обмінюється тільки на деякі іноземні валюти і не по усіх видах міжнародного обороту.

Часткова оборотність - це нерозповсюдження на якісь галузі зовнішньоекономічної діяльності чи на деякі категорії власників валюти режиму конвертабельности. Оборотність може також не охоплювати операції з усіма країнами, а обмежуватися окремими регіонами, групами країн, валютно-економічними угрупованнями. Тут можливі самі різні комбінації в залежності від того, які угоди, по яких напрямках і для яких учасників звільняються від державних валютних обмежень, а які ще немає. З режимів часткової оборотності найбільше поширення має варіант, коли вільний обмін національної валюти на іноземні грошові цінності дозволяється тільки у відношенні поточних операцій і не допускається по угодах, зв'язаним із закордонними інвестиціями й іншими міжнародними переміщеннями капіталів. За правилами Міжнародного валютного фонду для досягнення валютою статусу конвертабельности досить, щоб країна-емітент цієї грошової одиниці не застосовувала валютних обмежень при платежах по поточним операціях, що не мають метою переказ капіталів. До таких платежів відносяться всі платежі по зовнішній торгівлі і послугам, а також звичайні короткострокові банківські і кредитні операції: платежі по погашенню позик і відсотків по них, переклади прибутків по інвестиціях і інших видах капітальних вкладень, грошові перекази некомерційного характеру, у тому числі на «побутові сімейні витрати».

У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує валютні обмеження - законодавча чи адміністративна заборона, лімітування і регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями. Вони є складовою частиною валютного контролю держави, закріплюються валютним законодавством.

Валютні обмеження переслідують наступні цілі:

1) вирівнювання платіжного балансу;

2) підтримка валютного курсу;

3) концентрацію валютних цінностей у руках держави.

Розрізняють наступні основні сфери валютних обмежень:

1) поточні операції платіжного балансу (торгові і неторгові угоди);

2) фінансові операції (рух капіталів і кредитів і ін.).

По поточним операціях платіжного балансу практикуються наступні форми валютних обмежень:

- блокування виторгу іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їхньої можливості розпоряджатися цими засобами;

- обмежений продаж іноземної валюти імпортерам;

- обмеження на форвардні покупки імпортерами іноземної валюти;

- заборона продажу товарів за рубежем на національну валюту;

- заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

- регулювання термінів платежів по експорті й імпорту;

- множинність валютних курсів;

- диференційовані курсові співвідношення валют по різних видах операцій, товарним групам і регіонам.

Основною причиною валютних обмежень є недостача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розлад платіжних балансів.

Замкнута (неконвертована) валюта - національна валюта, що функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти. До замкнутих відносяться валюти країн, що застосовують різні обмеження і заборони по вивозі і ввозу, продажу, покупці й обміну національної й іноземної валюти, а також використовують різні міри валютного регулювання, у тому числі валютні коефіцієнти з метою обмеження розрахунків в іноземній валюті. Замкнутими є національні валюти більшості країн, що розвиваються.

Клірингові валюти - це розрахункові валютні одиниці. У них ведуться рахунки в банках і виконуються різні операції між країнами, що уклали платіжні угоди клірингового типу про обов'язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов'язань, що випливають з вартісної рівності товарних постачань і зроблених послуг.

Клірингові валюти функціонують винятково в їх ідеальній (рахункової) формі у виді бухгалтерських записів по банківських рахунках. Підставою для таких записів є взаємні постачання товарів і надання послуг країнами - учасницями платіжної угоди. Клірингові валюти не мають нічого загального з тими валютами, від яких вони одержали своє найменування, оскільки порядок їхнього використання принципово іншої.

Важливим елементом валютної системи є валютний курс. Валютний курс необхідний для [68]:

взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів. Експортер обмінює виручену іноземну валюту на національну, тому що валюти інших країн не можуть звертатися в якості законного і платіжного засобу на території даної держави. Імпортер обмінює національну валюту на іноземну для оплати товарів, куплених за рубежем. Боржник здобуває іноземну валюту на національну для погашення заборгованості і виплати відсотків по зовнішніх позиках;

порівняння цін світових і національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних чи іноземних валютах;

- періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм і банків.

Валютний курс - це «ціна» грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях чи міжнародних валютних одиницях (СДР, ЕВРО). Зовні валютний курс представляється учасникам обміну як коефіцієнт перерахування однієї валюти в іншу, котра визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку. Однак вартісною основою валютного курсу є купівельна спроможність валют, що виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції.

Обмінний курс валюти є тим ключовим фактором, що зв'язує економіку країни з іншим світом. Розрізняють два види обмінних курсів: номінальний і реальний. Номінальний обмінний курс - це відносна ціна валют двох країн. Реальний - відносна ціна товарів, зроблених у двох країнах, реальний обмінний курс залежить від номінального курсу, цін товарів у національних валютах і розраховується по формулі:

Р = Н * Ц1 / Ц2 (1.1)

де Н - номінальний обмінний курс, Ц1 - рівень цін в одній країні,

а Ц2 - в іншій.

Звідси:

Н = Р * Ц2 / Ц1 (1.2)

Виробники і покупці товарів і послуг за допомогою валютного курсу порівнюють національні ціни з цінами інших країн. У результаті зіставлення виявляється ступінь вигідності розвитку якого-небудь виробництва в даній чи країні інвестицій за рубежем.

У зв'язку з різким збільшенням міжнародного руху капіталів на валютний курс впливає купівельна спроможність валют по відношенню не тільки до товарів, але і до фінансових активів, тобто конвертованість валют.

Розглянемо фактори, що впливають на валютний курс та конвертованість валюти. Серед них можна виділити наступні [68]:

1. Темп інфляції. Співвідношення валют по їхній купівельній спроможності (паритет купівельної спроможності), відбиваючи чинність закону вартості, служить своєрідним хребтом валютного курсу. Тому на валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Інфляційне знецінювання грошей у країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння їхнього курсу до валют країн, де темп інфляції нижче. Дана тенденція звичайно просліджується в середньо і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

Залежність валютного курсу від темпу інфляції особливо велика в країн з великим обсягом міжнародного обміну товарами, послугами і капіталами. Це порозумівається тим, що найбільш тісний зв'язок між динамікою валютного курсу і відносним темпом інфляції виявляється при розрахунку курсу на базі експортних цін.

2. Стан платіжного балансу. Активний (експортний) платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, тому що збільшується попит на неї з боку іноземних боржників. Пасивний (імпортний) платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її за іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань.

3. Різниця процентних ставок у різних країнах. Зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відлив капіталів, у тому числі національних, за кордон.

4. Діяльність валютних ринків і спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до зниження, то фірми і банки завчасно продають її за більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці і політику, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції і стихійного руху «гарячих» грошей.

5. Ступінь використання визначеної валюти на євроринку й у міжнародних розрахунках.

6. На курсове співвідношення валют впливає також прискорення чи затримка міжнародних платежів. У чеканні зниження курсу національної валюти імпортери намагаються прискорити платежі в іноземній валюті, щоб не нести втрат при підвищенні її курсу. При зміцненні національної валюти, навпроти, переважає її прагнення до затримки платежів в іноземній валюті.

7. Ступінь довіри до валюти на національному і світовому ринках. Вона визначається станом економіки і політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище факторами, що роблять вплив на валютний курс. Причому дилери враховують не тільки дані темпи економічного росту, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, але і перспективи їхньої динаміки.

Ризик - це характерна ознака діяльності будь-якого виробника, у тому числі банку, що відбиває можливі несприятливі наслідки у випадку неуспіху. Ризик виражається можливістю одержання таких небажаних результатів, як втрата прибутку або виникнення збитків.

Валютні ризики є частиною комерційних ризиків, до яких схильні учасники міжнародних економічних відносин. Валютний ризик - це ризик втрат при купівлі-продажі іноземної валюти за різними курсами.

Даний ризик, або ризик курсових втрат, пов'язаний з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій, створенням транснаціональних (спільних) підприємств та банківських організацій і диверсифікацією їхньої діяльності, і являє собою можливість грошових втрат у результаті коливань валютних курсів.

При цьому зміна курсів валют по відношенню один до одного відбувається в силу численних чинників, наприклад: у зв'язку зі зміною внутрішньої вартості валют, постійним переливом грошових потоків із країни в країну, спекуляцією і т.д. Ключовим чинником, що характеризує будь-яку валюту є ступінь довіри до валюти резидентів і нерезидентів.

Валютний ризик - це ймовірність виникнення можливих збитків унаслідок несприятливих змін курсів іноземних валют. Фактори, які впливають на ризик, можна розподілити на дві групи.

1. Фактори впливу на валютний ризик.

а) Збільшують ризик:

- коливання валютних курсів;

- відкриті валютні позиції.

б) Зменшують ризик:

- ліміти позицій за валютами;

- контроль за ризикам з боку керівництва;

- використання методів хеджування.

2. Методами хеджування (страхування) валютного ризику є:

- погодження надходжень і платежів (структурне балансування);

- «валютні кошики» - набір валют, об'єднаних у певних пропорціях, тобто курс валюти стосовно певного набору інших валют;

- методи короткострокового хеджування - поєднують форвардні, опціонні угоди та угоди «своп»;

- методи довгострокового хеджування - фінансові ф'ючерси і дисконтування вимог у валюті (уступка права вимоги боргу в іноземній валюті замість негайно сплаченої суми банком у національній або іншій валюті).

Валютна позиція банку - це співвідношення між сумою активів та позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових та позабалансових зобов'язань у цій же валюті. Вона буває:

- відкрита - не дорівнює нулю, веде за собою додатковий ризик у разі зміни валютного курсу;

- відкрита довга - вартість активів та позабалансових вимог перевищує вартість пасивів та позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті. Банк може понести втрати у разі збільшення курсу національної валюти щодо іноземної валюти;

- відкрита коротка - вартість пасивів та позабалансових зобов'язань перевищує вартість активів та позабалансових вимог у кожній іноземній валюті. Банк може понести додаткові витрати у разі збільшення курсу іноземної валюти щодо національної валюти;

закрита - дорівнює нулю.

Валютний ризик - це ризик втрат, обумовлений несприятливою зміною курсів іноземних валют у ході здійснення угод по їхній купівлі-продажу. Валютні операції підрозділяють на «касові» і «термінові». Ринок касових операцій потребує оплати на протязі двох робочих днів із дня виконання контракту, тому невиконання зобов'язань менш ймовірне. До таких угод відносять овернайт. До термінових угод належать: форвард, ф'ючерси, опціони.

Ризик несплати по термінових валютних операціях залежить від кредитоспроможності інвестора і терміну контракту. Чим більший цей термін, тим вища можливість зміни курсу і несплати.

Зміст термінових видів угод з точки зору ризику такий [39]:

1) Форвард.

Форвардною угодою називається така угода, при якій курс встановлюється в даний час, а обмін валютами відбувається в майбутньому.

Якщо є реальна можливість виникнення валютного ризику в майбутньому, він покривається форвардной угодою.

Банк займає форвардну позицію у випадку, якщо клієнт продає або купує іноземну валюту по форварду, тобто з обміном валют на майбутню зафіксовану дату, а також, якщо сам банк продає або купує іноземну валюту по форварду з метою отримання прибутку. Проте тут є присутнім ризик зміни цін, що може призвести до збитків банку.

2) Опціонні операції.

Опціон - це угода між покупцем і продавцем, що надає покупцю право - але не зобов'язання - купувати валюту в продавця опціону або ж продавати її.

Опціон є одним із варіантів повного покриття валютних ризиків. Його можна використовувати як страховку, використовуючи при несприятливих змінах курсу. У порівнянні з форвардом, опціон дає кращий захист від можливих ризиків, тому що покупець опціону лишає за собою право вибору здійснення або нездійснення угоди.

3) Ф'ючерси.

Ф'ючерсні контракти укладають на спеціальних біржах і, на відміну від форвардного контракту, ф'ючерс не передбачає реальну купівлю-продаж валюти. Позиція по ф'ючерсу ліквідується за допомогою зустрічних контрактів. Ризик по ф'ючерсам мінімізується за рахунок можливості покрити зобов'язання по першому ф'ючерсному контракту шляхом здійснення зустрічної оберненої угоди.

Валютні ризики можна структуризувати у такий спосіб:

а) кредитний ризик - ризик, обумовлений небажанням або неможливістю клієнта або контр-партнера розрахуватися за своїми обов'язками;

б) конверсійний ризик - ризики валютних збитків безпосередньо по конкретних операціях.

Валютні ризики управляються в банках різноманітними методами. Першим кроком до управління валютними ризиками всередині структури банку є встановлення лімітів на валютні операції. Так, наприклад, дуже поширені такі види лімітів:

- ліміти на іноземні держави (встановлюються максимально можливі суми для операцій на протязі дня з клієнтами і контр-партнерами в сумі з кожної конкретної країни);

- ліміти на операції з контр-партнерами і клієнтами (встановлюється максимально можлива сума для операцій на кожного контр-партнера, клієнта або групу клієнтів);

- ліміт інструментарію (встановлення обмежень по використовуваних інструментах і валютам із визначенням списку можливих до торгівлі валют і інструментів торгівлі);

- ліміт збитків (встановлюється максимально можливий розмір збитків, після досягнення якого всі відкриті позиції повинні бути закриті зі збитками). У деяких банках такий ліміт встановлюється на кожний робочий день або окремий період часу (один місяць), у деяких банках він підрозділяється на окремі види інструментів, а в інших може також встановлюватися на окремих дилерів.

Крім лімітів у світовій практиці застосовуються такі методи зниження валютних ризиків:

- взаємний залік купівлі-продажу валюти по активу і пасиву, так званий метод «метчінг», де за допомогою відрахування надходження валюти з розміру її відтоку банк має можливість впливати на їхній розмір і відповідно на свої ризики.

- використання методу «неттінга», що полягає в максимальному скороченні кількості валютних операцій за допомогою їх укрупнення. З цією метою банки створюють підрозділи, що координують надходження заявок на купівлю-продаж іноземної валюти.

- придбання додаткової інформації шляхом придбання інформаційних продуктів спеціалізованих фірм у режимі реального часу валютних курсів, що відображають зміни і останню інформацію.

- ретельне вивчення й аналіз валютних ринків.

Ще одним методом управління валютним ризиком є аналіз змін курсів валют. Такий аналіз буває фундаментальним і технічним.

Фундаментальний аналіз зміни курсів валют заснований на припущенні, що основні зміни курсів відбуваються під дією макроекономічних чинників розвитку економік країн-емітентів валюти. Аналітики, що прираховують себе до фундаменталістів, уважно відслідковують базові показники макроекономічного розвитку окремих країн і прогнозують зміни курсів валют у довгостроковій перспективі.

Технічний аналіз заснований на положенні про те, що макроекономічні показники в короткостроковій і середньостроковій перспективі мало відбиваються на змінах курсів валют. Більше того, курси валют можна з винятковою точністю прогнозувати тільки за допомогою методу технічного аналізу, основою якого є математична система. Технічний аналіз простежує тенденцію коливань курсів валют і дає сигнали до купівлі та продажу.

В Україні згідно з «Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів» [24] Національний банк України визначає порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів:

1. Національний банк України (далі - Національний банк) установлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових та тирчасових грошових одиниць, а також офіційний (обліковий) курс банківських металів (далі - офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів).

2. Офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів установлюється:

- щоденно - для вільно конвертованих валют (1-а група Класифікатора іноземних валют та банківських металів [24]), для іноземних валют інших країн, які є головними зовнішньоекономічними партнерами України, і для банківських металів;

- один раз на місяць - для інших іноземних валют;

- один раз на місяць повторно - для спеціальних прав запозичення (далі - СПЗ).

3. Офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів розраховується:

а) до долара США - на підставі котирування валюти на міжбанківському валютному ринку та з урахуванням інформації про діючий офіційний курс Національного банку і про проведені ним операції з купівлі-продажу іноземних валют 1ї групи Класифікатора, а також відомостей про курсові та цінові зміни на світових фінансових та товарних ринках, інших показників, зміна яких може впливати на валютний ринок України;

б) до таких валют: австралійський долар, англійський фунт стерлінгів, датська крона, естонська крона, ісландська крона, канадський долар, латвійський лат, литовський літ, норвезька крона, польський злотий, сінгапурський долар, словацька крона, турецька ліра, угорський форинт, чеська крона, шведська крона, швейцарський франк, юань женьміньбі (Китай), японська єна, євро, лев (Болгарія), вон Республіки Корея, долар Гонконгу, кіпрський фунт, мальтійська ліра, новозеландський долар, румунський лей, словенський толар, хорватська куна - на підставі інформації про курс гривні до долара США, установлений згідно з підпунктом «а» цього пункту, та про щоденний фіксинг курсів валют до євро Європейського центрального банку;

в) до таких валют: азербайджанський манат, білоруський рубль, казахстанський тенге, молдовський лей, російський рубль, туркменський манат, узбецький сум, вірменський драм, грузинський ларі, киргизький сом, таджицький сомоні - на підставі інформації про курс гривні до долара США, установлений згідно з підпунктом «а» цього пункту, та про курси національних валют до долара США, установлені відповідними центральними (національними) банками держав;

г) до таких валют: бразильський ріал, в'єтнамський донг, єгипетський фунт, ізраїльський новий шекель, індійська рупія, іранський ріал, іракський динар, кувейтський динар, ліванський фунт, лівійський динар, мексиканське нове песо, монгольський тугрик, пакистанська рупія, перуанський новий сол, саудівський ріал, сирійський фунт, новий тайванський долар, франк КФА, чилійське песо - на підставі інформації про курс гривні до долара США, установлений згідно з підпунктом «а» цього пункту, та про поточні кроскурси відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, у тому числі тих, що публікує газета «Financial Times»;

ґ) до СПЗ - на підставі інформації про курс гривні до долара США, установлений згідно з підпунктом «а» цього пункту, та про курс СПЗ до долара США, установлений Казначейським управлінням Міжнародного валютного фонду (далі - МВФ).

Офіційний курс гривні до долара США для розрахунків з Індією визначається розрахунково.

4. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

5. До банківських металів: золота (959, XAU), срібла (961, XAG), платини (962, XPT) та паладію (964, XPD) - на підставі інформації про ціни на дорогоцінні метали, визначені (зафіксовані) учасниками Лондонської асоціації ринку дорогоцінних металів та учасниками Лондонського ринку платини та паладію та офіційного обмінного курсу гривні до долара США.

6. Якщо немає поточних котирувань банківських металів на Лондонському ринку дорогоцінних металів та ринку платини і паладію для визначення офіційних (облікових) курсів банківських металів, то використовується їх значення за попередній день.

7. Інформація про фіксинг золота, срібла, платини та паладію для визначення офіційних (облікових) курсів цих банківських металів отримується по міжнародній інформаційній мережі Reuters та Інтернет.

8. Офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів розраховується Департаментом валютного регулювання та затверджується першим заступником Голови Національного банку.

9. Офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів використовується резидентами та нерезидентами України для здійснення бухгалтерського обліку операцій з іноземною валютою та банківськими металами, а також для здійснення Національним банком валютних операцій з Державним казначейством України.

10. Національний банк установлює офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів без зобов'язання здійснювати за ним операції з купівліпродажу іноземної валюти та банківських металів.

Таблиця 1.3. Перелік іноземних валют, до яких офіційний курс гривні встановлюється Національним банком України щоденно [24]

Код валюти	Кількість одиниць валюти	Найменування валюти
цифровий	літерний
036	AUD	100	австралійських доларів
826	GBP	100	англійських фунтів стерлінгів
031	AZM	10000	азербайджанських манатів
974	BYR	10	білоруських рублів
208	DKK	100	датських крон
840	USD	100	доларів США
233	EEK	100	естонських крон
352	ISK	100	ісландських крон
124	CAD	100	канадських доларів
398	KZT	100	казахстанських тенге
428	LVL	100	латвійських латів
440	LTL	100	литовських літів
498	MDL	100	Молдовських леїв
578	NOK	100	норвезьких крон
985	PLN	100	польських злотих
643	RUB	10	російських рублів
702	SGD	100	сінгапурських доларів
703	SKK	100	словацьких крон
792	TRL	10000	турецьких лір
795	TMM	10000	туркменських манатів
348	HUF	1000	угорських форинтів
860	UZS	100	узбецьких сумів
203	CZK	100	чеських крон
752	SEK	100	шведських крон
756	CHF	100	швейцарських франків
156	CNY	100	юанів женьміньбі (Китай)
392	JPY	1000	японських єн
978	EUR	100	євро
960	XDR	100	СПЗ

Таблиця 1.4. Перелік іноземних валют, до яких офіційний курс гривні встановлюється Національним банком України один раз на місяць [24]

Код валюти	Кількість одиниць валюти	Найменування валюти
цифровий	літерний
100	BGL	100	левів (Болгарія)
986	BRL	100	бразильських ріалів
051	AMD	10000	вірменських драмів
410	KRW	1000	вонів Республіки Корея
704	VND	10000	в'єтнамських донгів
981	GEL	100	грузинських ларі
344	HKD	100	доларів Гонконгу
818	EGP	100	єгипетських фунтів
376	ILS	100	ізраїльських нових шекелів
356	INR	1000	індійських рупій
364	IRR	1000	іранських ріалів
368	IQD	100	іракських динарів
196	CYP	100	кіпрських фунтів
417	KGS	100	киргизьких сомів
414	KWD	100	кувейтських динарів
422	LBP	1000	ліванських фунтів
434	LYD	100	лівійських динарів
470	MTL	100	мальтійських лір
484	MXN	100	мексиканських нових песо
496	MNT	10000	монгольських тугриків
554	NZD	100	новозеландських доларів
586	PKR	100	пакистанських рупій
604	PEN	100	перуанських нових сол
642	ROL	10000	румунських леїв
705	SIT	100	словенських толарів
682	SAR	100	саудівських ріалів
760	SYP	100	сирійських фунтів
901	TWD	100	нових тайванських доларів
972	TJS	100	таджицьких сомоні
952	XOF	1000	франків КФА
152	CLP	1000	чилійських песо
191	HRK	100	хорватських кун
255		100	доларів США для розрахунків з Індією

1.3 Правове забезпечення здійснення валютних операцій

Правове забезпечення здійснення валютних операцій комерційних банків України обумовлюється наступними нормативноінструктивними документами Національного банку України:

а) «Положенням про оформлення та виконання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів» [13], яке встановлює порядок та умови проведення розрахункових та валютообмінних операцій клієнтів комерційних банків;

б) «Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою» [20], яке встановлено порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках;

в) Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України [9].

г) Інструкція про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України [10].

д) Правила проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів [11].

е) Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах [5].

ж) Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні [6].

з). Правилa використання готівкової іноземної валюти на території України [15].

і). Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для оплати банківських металів та проведення окремих валютних операцій [16]

к). Правилa здійснення переказів іноземної валюти за дорученням та на користь фізичних осіб [17]

л). Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України [26]

Згідно з «Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою» [20], в Україні встановлені наступні види операцій з валютою:

- валютна операція на умовах «тод» - валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в день укладення договору;

- валютна операція на умовах «том» - валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в перший робочий день після дня укладення договору;

- валютна операція на умовах «спот» - валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції на другий робочий день після дня укладення договору;

- валютна операція на умовах «форвард» - валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції (з поставкою валюти за договором) пізніше ніж на другий робочий день після дня укладення договору;

Торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку та суб'єктам ринку (або з такими суб'єктами).

Суб'єкти ринку мають право здійснювати обмін іноземної валюти на міжнародному валютному ринку відповідно до правил, які діють на цьому ринку, з урахуванням обмежень, установлених цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Суб'єкти ринку зобов'язані здійснювати торгівлю іноземною валютою на умовах «тод», «том» або «спот», крім наступних випадків:

1. Уповноважені банки мають право здійснювати валютні операції на умовах «форвард» для хеджування ризиків зміни курсу іноземної валюти щодо іншої іноземної валюти за умови, що обидві валюти є іноземними валютами 1ї групи Класифікатора.

Резиденти - суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право здійснювати валютні операції на умовах «форвард» для хеджування ризику зміни курсу іноземної валюти щодо іншої іноземної валюти за зовнішньоекономічним договором за умови, що обидві валюти є іноземними валютами 1ї групи Класифікатора [14].

Ці операції здійснюються в межах лімітів відкритої валютної позиції уповноваженого банку.

2. Уповноважені банки мають право на міжбанківському валютному ринку України здійснювати валютні операції за гривні з іноземною валютою 1ї групи Класифікатора на умовах «форвард» для хеджування ризиків зміни курсу іноземної валюти щодо гривні.

Резиденти - суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на міжбанківському валютному ринку України здійснювати валютні операції за гривні з іноземною валютою 1ї групи Класифікатора на умовах «форвард» для хеджування ризику зміни курсу іноземної валюти щодо гривні за зовнішньоекономічним договором.

Ці операції здійснюються в межах лімітів відкритої валютної позиції уповноваженого банку за умови, що довга (коротка) позиція банку за такими операціями становить не більше 10% регулятивного капіталу банку.

Валютні операції, зазначені в пунктах 1 і 2 виконуються в строк, що не перевищує один календарний рік.

Суб'єкти ринку не мають права проводити операції з валютними деривативами.

Суб'єкти ринку не мають права здійснювати обмін іноземної валюти 1ї групи Класифікатора на іноземну валюту 3ї групи Класифікатора.

Суб'єкти ринку не мають права здійснювати обмін іноземної валюти 3ї групи Класифікатора на іноземну валюту 1ї групи Класифікатора на міжбанківському валютному ринку України.

Суб'єкти ринку мають право здійснювати для фізичних осіб обмін готівкової іноземної валюти 1ї групи Класифікатора на безготівкову іноземну валюту цієї самої групи Класифікатора. Обмін готівкової іноземної валюти іншої групи Класифікатора на безготівкову іноземну валюту не здійснюється.

Національний банк має право:

- змінювати час проведення Торговельної сесії та/або термін подання заявки на участь у Торговельній сесії, попередивши про це суб'єктів ринку не пізніше ніж за два робочих дні до часу зміни;

- наділяти уповноважену особу правом призупиняти Торговельну сесію з об'явленням технічної перерви;

- установлювати для суб'єктів ринку граничні межі продажу готівкової іноземної валюти фізичним особам - резидентам;

- установлювати граничний розмір маржі, на яку курс купівлі та продажу іноземної валюти може відхилятися від офіційного курсу гривні до іноземної валюти, що встановлюється Національним банком, з метою недопущення безпідставних фінансових втрат населення та суб'єктів ринку, якщо події на міжнародному валютному ринку або інші негативно впливатимуть на міжбанківський валютний ринок України.

Заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів обов'язково мають містити такі реквізити:

- найменування та місцезнаходження уповноваженого банку, що обслуговує клієнта;

- код заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів відповідно до Державного класифікатора управлінської документації, затвердженого наказом Держстандарту України від 31.12.98 №1024;

- назву документа - «Заява про продаж іноземної валюти» або «Заява про продаж іноземної валюти або банківських металів»;

- дату складання заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів (число - цифрами, місяць - цифрами або словами, рік - цифрами);

- повну або скорочену назву клієнта, що збігається з назвою, яка заявлена ним у картці зі зразками підписів і відбитком печатки, місцезнаходження, номер телефону / факсу (для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові);

- номер рахунку в іноземній валюті або банківських металах, з якого клієнт доручає здійснити продаж іноземної валюти або банківських металів, найменування та код уповноваженого банку, що його обслуговує, у якому відкрито цей рахунок (для фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю, цей реквізит може не заповнюватися);

- назву іноземної валюти або виду банківського металу, що продається, словами та цифровий або літерний код іноземної валюти або банківського металу відповідно до Класифікатора;

- суму продажу іноземної валюти цифрами у разі продажу банківських металів зазначається маса банківських металів у тройських унціях цифрами (ціла частина числа відокремлюється комою);

- мінімальний курс продажу (можливе зазначення «за курсом уповноваженого банку»);

- гривневий еквівалент іноземної валюти або банківських металів, що доручається продати відповідно до встановленого в заяві курсу (не заповнюється під час продажу іноземної валюти або банківських металів за курсом уповноваженого банку, що обслуговує клієнта);

- номер поточного рахунку в гривнях, на який потрібно зарахувати гривневий еквівалент проданої іноземної валюти або банківських металів, найменування і код уповноваженого банку, у якому відкрито цей рахунок;

- відбиток печатки та підписи відповідальних осіб клієнта, які заявлені ним у картці зі зразками підписів та відбитком печатки (для фізичної особи, яка її не має, проставляється лише її підпис).

Додатково в заяві про продаж іноземної валюти або банківських металів можуть зазначатися такі реквізити:

- номер заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів (може містити цифри та літери);

- строк дії заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів;

- прізвище, ім'я та по батькові працівника, уповноваженого вирішувати питання за угодою про продаж іноземної валюти або банківських металів, номер його телефону, зразок підпису;

- номер рахунку уповноваженого банку, на який потрібно перерахувати іноземну валюту або банківські метали для продажу;

- сума продажу іноземної валюти або маса банківських металів словами;

- дата валютування для зарахування коштів у гривнях (якщо це передбачено тарифами уповноваженого банку).

У заяві про продаж іноземної валюти або банківських металів клієнт має зазначити про те, що він доручає уповноваженому банку, що його обслуговує, утримати комісійну винагороду в гривнях з коштів, отриманих від продажу іноземної валюти або банківських металів без зарахування на поточний рахунок клієнта в національній валюті, за умови, якщо цей поточний рахунок в національній валюті відкрито в іншому банку.

Валютні операції з негайним постачанням є самим мобільним елементом валютної позиції й несуть в собі визначений ризик. Роблячи угоди з негайним постачанням, банки дають доручення банкам-кореспондентам на переказ проданої валюти з їхніх коррахунків і на використання купленої валюти, не чекаючи одержання письмового підтвердження від контрагентів. При великих оборотах валютних операцій ризик зустрічного непереказу валюти може досягати величезних розмірів, і ліміти незавершених угод для контрагентів здобувають велике значення. У зв'язку з цим банки встановлюють для своїх банківських клієнтів на ринку ліміти незавершених операцій, тобто загальну суму валютних операцій, по яких ще немає даних про зустрічний переказ валюти покриття [20].

Термінові валютні операції (форвардні та ф'ючерсні) - це валютні операції, при яких сторони домовляються про постачання обумовленої суми іноземної валюти через визначений термін після заключення угоди за курсом, зафіксованим в момент її заключення. З цього випливають дві особливості термінових валютних операцій [34]:

1). Існує інтервал за часом між моментом заключення і виконання угоди. У сучасних умовах термін виконання угоди, тобто постачання валюти, визначається як кінець періоду від дати заключення угоди чи інший будь-який період у межах терміну.