Можемо зробити комплексний аналіз показників ліквідності ВАТ «Сведбанк» (табл. 2.8.), це так би мовити допоміжні показники, оскільки вище був зроблена наліз нормативів НБУ.

Таблиця 2.8. Аналіз показників ліквідності ВАТ «Сведбанк»

Аналіз показників ліквідності, що наведений в таблиці, хоча й не є обов'язковим з точки зору НБУ, оскільки є певні коефіцієнти ліквідності, що встановлюються нормативним чином, однак для банківських установ має велике значення. За допомогою усіх перелічених показників ліквідності управління банківською установою відбувається не лише оперативно реагуючи на стан поточної діяльності, а й має змогу аналізувати та прогнозування фінансове становище банку в майбутньому. Таким чином, аналіз ліквідності ВАТ «Сведбанк», дає зрозуміти, що на сьогоднішній день ц досить стійкий банк та такий що має великі перспективи розвитку, зважаючи перш за все на постійне збільшення прибутку та обсягу руху грошових коштів. Усі показники ліквідності доцільно проаналізувати в динаміці (рис. 2.8.). для наглядного уявлення перспектив фінансового стану, зокрема рівня ліквідності.

Таким чином, бачимо, що нормативи НБУ зростають, що характеризує позитивні тенденції у розвитку банку, однак інші показники ліквідності, в тому числі коефіцієнти абсолютної та загальної ліквідності дещо знизилися. Це перш за все свідчить про збільшення обсягів руху капіталу банку та кількості операцій, що в свою чергу дещо підвищило ризик зменшення ліквідності. До того ж всі ці показники знаходяться в межах норми, а їхні коливання, коефіцієнта абсолютної та загальної, складають 0,06 та 0,09 одиниць відповідно. Такі незначні зміни не вплинуть негативно на стан ліквідності ВАТ «Сведбанк». Досить важливим є збільшення на 0,1 пункт коефіцієнту втрати платоспроможності у 2007 році в порівнянні з 2006, що відображає загальну тенденцію банку до стабільного та досить міцного фінансового становища. Отже загальна ситуація, розвитку показників ліквідності ВАТ «Сведбанк» свідчить про ефективне управління фінансовими ресурсами та ро відсутність в майбутньому загрози розриву ліквідності та втрати платоспроможності.

Стан ліквідності комерційного банку залежить від структури і стабільності ресурсної бази та структури і якості портфеля активів. На зміни в обсягах, структурі та стабільності ресурсної бази банку випливає комплекс чинників загальноекономічного характеру, які необхідно враховувати у процесі прогнозування. Під впливом цих чинників формуються не лише ресурси, а й активи банку, зокрема попит на кредити. Аналіз проводиться за допомогою статистичних методів на базі ретроспективної інформації. Вплив подібних чинників вивчають, розподіливши їх за групами:

· трендові;

· циклічні;

· структурні;

· сезонні;

· випадкові та надзвичайні.

Крім чинників, які формують ліквідність банків на макрорівні можна виділити такі, які безпосередньо впливають на ліквідність балансу банку.

Ліквідність банку залежить, насамперед, від стабільності ресурсної бази. Тому постійний аналіз ресурсної бази банку з погляду стабільності та ймовірності зняття коштів зі своїх рахунків розглядається як необхідний етап процесу управління банківською ліквідністю.

Аналіз цих показників проводиться в динаміці та за кожним рахунком або видом зобов'язань банку. Це дає змогу виявити загальні тенденції зміни стабільності ресурсної бази банку та точніше прогнозувати потребу в ліквідних коштах.

Стан ліквідності банку значною мірою залежить від якості активів та рівня ризику, який пов'язується з кожним конкретним видом активів. У процесі аналізу визначається ймовірність вчасного повернення коштів банку. Результати такого аналізу дають змогу оцінити безперебійність автоматичного перетворення активів у ліквідну форму у зв'язку з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів, сплати відсотків за наданими кредитами, повернення дебіторської заборгованості, отримання дивідендів від пайової участі в інших підприємствах тощо.

Розглянемо короткий зміст кожної з наведених груп:

· поточні або до запитання активи й пасиви -- це кошти, які повертаються на першу вимогу кредитора;

· строкові кошти. Вони можуть бути короткостроковими, середньостроковими, довгостроковими. Сюди відносять кошти, що акумулюються на певний строк;

· квазістрокові -- це кошти, які не мають визначеного строку повернення, і які не можуть бути повернені на першу вимогу. Вони повертаються тільки за наявності певних умов. Наприклад, кошти, заброньовані на окремих рахунках для розрахунків акредитивами, повертаються тільки за умови пред'явлення товарно-транспортних накладних, що підтверджують відвантаження товарів; кошти, заброньовані для розрахунків лімітованими чековими книжками, -- тільки за умови отримання банком розрахункового чека та ін.

Загалом у процесі аналізу ліквідності активів банк має спиратися на принцип консерватизму й обережно підходити до визначення їх реальної вартості.

Ураховуючи динамізм стану ліквідності банку, її неможливо точно виміряти за допомогою фінансових коефіцієнтів, водночас для ефективного управління ліквідністю об'єктивно необхідне хоча б приблизне знання майбутніх тенденцій ліквідності, попиту та пропозиції ліквідних коштів.

Попит на ліквідні кошти виникає з причини зняття чи витрачання клієнтами коштів зі своїх рахунків, в зв'язку з видачею кредитів, погашенням заборгованості банку за позичками, податками, виплатою заробітної плати тощо.

Проведений аналіз ліквідності банку, а також аналітичний аналіз балансу банку показав, що банк забезпечен коштами як для погашення короткострокових зобов'язань так і для погашення довгострокових зобов'язань, крім того під час аналізу банк було визначено, що банк має досить перспективний кредитний портфель. Тож комплексний аналіз ліквідності банку дає змогу робити висновки про вдале застосування інструментарію управління ліквідністю з боку керівництва банку.

Однак, необхідно памятати, що джерелами пропозиції ліквідних коштів є вільні кошти клієнтів, погашення клієнтами позичок, доходи від недепозитних послуг тощо.

Ці джерела попиту і пропозиції в сумі визначають нетто-ліквідну позицію кожного банку на певний момент часу:

Коли сукупний попит на ліквідні кошти перевищує їх надходження за певний період часу (Lt < 0), банк втрачає ліквідні кошти і мусить вирішити, як і коли отримати додаткову кількість ліквідних коштів. Якщо пропозиція ліквідних коштів за певний період перевищує попит на них (Lt > 0), керівництво банку повинно вирішити, куди і на які строки інвестувати надлишок ліквідних коштів, до того часу, коли вони будуть потрібні. Якби можна було з достатньою точністю передбачити зміни сум вкладів та попит на кредит, проблема визначення необхідних ліквідних коштів значно спростилася б.

Відповідно до даних балансу, Звіту про фінансові результати, Звіту про рух грошових коштів визначемо нетто-ліквідну позицію ВАТ «Сведбанк» за 2007 рік:

Lt = 3844877 - 2448659 + 1307361 - 1004618 = 1698961 грн.

Великі банки здійснюють прогнозування двома основними методами. Один з них передбачає аналіз потреб у кредитуванні та очікуваного рівня вкладів кожного з провідних клієнтів. Здійсненням такого прогнозування займаються переважно працівники відділу оцінювання кредитоспроможності (кредитного відділу): кожний готує прогноз по своїй групі рахунків. Відповідальність за координацію та зведення цих прогнозів несе економічний відділ або спеціальна група працівників, відповідальних за планування.

Другим основним і досить розробленим є метод джерел та використання коштів, що складається з кількох основних елементів:

1. Складається прогноз величин кредитів та депозитів для планового періоду, як основних напрямків використання та джерел формування ресурсів.

2. Оцінюється нетто-ліквідна позиція банку в плановому періоді.

Нетто-ліквідна позиція = Зміна депозитів - Зміна кредитів.

Іншим підходом визначення майбутніх прогнозованих величин кредитів та депозитів є виділення кількох факторних компонент, що разом і визначають майбутні тенденції змін обсягів вкладень та ресурсів.

Трендовий компонент -- середній темп зростання (спадання) кредитів (депозитів) за достатньо тривалий період (10 і більше років), підрахований за плановими періодами ліквідності (місяць чи тиждень).

Сезонний компонент визначається як різниця в кредитах і депозитах кожного тижня (місяця) порівняно з базовим тижнем (місяцем) у середньому за кожним роком. Цей компонент відображає середні зміни кредитів (депозитів) під впливом сезонних факторів.

Циклічний компонент -- залежить від стану економіки, прогнозується на основі порівняння економічної ситуації, що склалася, з ситуацією попереднього року і відповідного коригування попереднього циклічного компонента для використання в прогнозуванні величини кредитів, депозитів планового періоду.

Отже, на основі оцінки ліквідності на кожний момент часу та прогнозування її майбутнього стану здійснюється безпосереднє управління ліквідністю з метою забезпечення її належного рівня, підтримання прибутковості.

Ліквідними активами є кошти в касі, залишки на коррахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко конвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Поняття ліквідності банку тісно пов'язане з ліквідністю його балансу. Ліквідність балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов'язань (статей пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то ліквідність балансу є оцінкою стану банківської ліквідності на визначену дату. Отже, ліквідність банківського балансу -- це складова ліквідності банку.

3.2 Напрями вдосконалення управління ліквідністю банку

В даній роботі можна подати наступні рекомендації, що сприяють підвищенню ліквідності і платоспроможності ВАТ «Сведбанк», який хоча і знаходиться поза межею своєї ліквідності, але може через певний час можли погіршення ситуації.

По-перше, банку можна порадити поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увагу розвитку менеджменту, зокрема, об'єднати усі функції щодо управління ліквідністю, внутрішньому контролю та нагляду за станом фінансових інструментів в Управлінні ліквідності, планування та координації платежів. Це підвищить ефективність його діяльності та зменшить втрати від можливих непорозумінь між підрозділами, наприклад, між Управлінням та Департаментом економіки та фінансів.

По-друге, ВАТ «Сведбанк» необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально допустимих значень, так і їхнього істотного перевищення. У першому випадку ВАТ «Сведбанк» потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку. Проте варто мати на увазі, що залучення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.

З іншого боку, для ВАТ «Сведбанк», як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим установлене мінімально допустиме. то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У цьому зв'язку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по залученню коштів у якості кредитних ресурсів.

У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності і прибутковості. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.

Ситуація у ВАТ «Сведбанк» ускладнюється тим, що на сьогоднішній день стан його ліквідності в нормі, однак динаміка показників свідчить, про її можливий спад якщо продовжувати занадто агресивну політики депозитів та кредитування населення. В умовах фінансово-економічної кризи, яка панує в Україні дуже високо підскочив ризик неповернення кредитів, а тому багато банків мають перестрахуватися та обмежити вплати по депозитах, або навіть подовжити строки їх повернення чи квотування. Вплив кризи негативний ще й тому,що міжбанківський ринок має дефіцит пропозиції валютних ресурсів, які вкрай потрібні для обслуговування багатьох клієнтів та задоволення потреби населення у готівковій валюті.

По-третє, ВАТ «Сведбанк» повинний визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу. Один із методів аналізу потреби в ліквідних коштах припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів, а інший - прогнозування обсягу позичок і внесків. Обидва розглянутих методи мають недолік: вони спираються на середній, а не граничний рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволяє йому визначити потреби в готівці на даний момент.

По-четверте, підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення визначеної політики ВАТ «Сведбанк» в області пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку й особливостей виконуваних операцій. Тобто ВАТ «Сведбанк» повинний розробити грамотну політику управління активними і пасивними операціями. При цьому в управлінні активами банку варто звернути увагу на наступні моменти:

Управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхідно планувати притоки і відтоки готівки і розробити графіки платежів.

Терміни, на які банк розміщає кошти, повинні відповідати термінам притягнутих ресурсів. Не припустимо перевищення коштів на рахунках активу над коштами на рахунках пасиву.

Акцентувати увагу на підвищенні рентабельності роботи в цілому і на прибутковості окремих операцій зокрема. Так в управлінні кредитним портфелем необхідно:

· контролювати розміщення кредитних вкладень по ступені їхнього ризику, форм забезпечення повернення позичок, рівню прибутковості. Кредитні вкладення банку можна класифікувати з врахуванням ряду критеріїв (рівень кредитоспроможності клієнта, форма забезпечення повернення кредиту, можливість страхування позичок, оцінка надійності кредиту економістом банку та ін.) Частка кожної групи кредитів у загальній сумі кредитних вкладень комерційного банку і її зміна є основою для прогнозування рівня коефіцієнта ліквідності, показує можливості продовження старої кредитної політики банку або необхідність її зміни. Групування позичок по окремих позичальниках, здійснюване за допомогою ЕОМ, дозволяє щодня контролювати рівень коефіцієнтів ліквідності й аналізувати можливості подальшої видачі великих кредитів самостійно банком або шляхом участі в банківських консорціумах;

· аналізування розміщення кредитів за термінами їх погашення, здійснюване шляхом груповання залишків заборгованості по позичкових рахунках з урахуванням термінових зобов'язань або оборотності кредитів на шість груп (до 1 міс. ; від 1 до 3 міс. ; від 3 до 6 міс. ; від б до 12 міс. ; від 1 до 3 років: понад 3 років), що є основою для прогнозування рівня поточної ліквідності балансу банку, розкриття «вузьких» місць у його кредитній політика;

· аналізувати розміщення кредитів за термінами на основі бази даних. Зокрема, розроблений метод аналізу майбутнього погашення і майбутньої видачі кредитів у найближчі 30 днів по окремих клієнтах і видах позичок (на основі кредитних договорів і оборотності кредитів), що дозволяє контролювати вивільнення ресурсів або виникнення потреби в них. Такий аналіз можна робити щодня, а також з врахуванням даних кредитних договорів, що знаходяться на стадії проробки. Результати аналізу можуть використовуватися комерційними банками для оперативного вирішення питань при купівлі або продажі ресурсів. Такий аналіз розкриває глибинні, приховані процеси, виявляє ті тенденції, що при інших незмінних обставинах можуть викликати падіння рівня ліквідності і платоспроможності комерційного банку, дає можливість попередити ці наслідки шляхом внесення корективів у політику банку.

· краще вивчати кредитоспроможність позичальників;

· обмежити розмір кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштів;

· видавати кредити можливо більшому числу клієнтів при зберіганні загального обсягу кредитування;

· підвищити повернення кредитів, у тому числі за рахунок більш надійного забезпечення;

· вжити заходів по стягненню простроченої позичкової заборгованості і нарахованих відсотків за користування кредитами.

Усі ці заходи в більшій мірі викликані реакцією на фінансово-економічну кризу, однак ті обсяги операцій які ВАТ «Сведбанк» нарощував протягом трьох років неможливо різко зменшувати, оскільки одразу з'явиться дефіцит платіжних інструментів головним чином для покриття строкових зобов'язань. Тому найефективнішим механізмом ризик-менеджменту на даному етапі вважаємо перегляд портфелю інвестицій банку, оскільки велика кількість кошті має бути переведена в стабільні цінні папери на приклад облігації державного займу. Це дасть певну відстрочку миттєвої втрати платоспроможності і змогу певним чином знизити вплив кризи.

Одним із ефективних механізмів управління ліквідністю ВАТ «Сведбанк» є зміна структури активів, тобто необхідно збільшити частку ліквідних активів за рахунок достатнього погашення кредитів, розчищення балансу шляхом виділення на самостійний баланс окремих видів діяльності, збільшення власних коштів, одержання позик в інших банків і т.п.

Необхідно також працювати над зниженням ризику операцій. При цьому необхідно пам'ятати, що термінові заходи, що починаються кредитними інститутами для підтримки своєї ліквідності і платоспроможності, як правило, пов'язані з ростом витрат банку і скороченням їхнього прибутку. Управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку знижує можливі збитки банків, створює міцну основу для їхньої діяльності в майбутньому. Система управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку орієнтується на вимоги Національного банку країни про дотримання комерційними банками встановлених норм ліквідності і платоспроможності. Для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу і неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем приведених вище показників ліквідності, аналізу чинників, що впливають на їхню зміну. Для цього доцільне створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для здійснення аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. У якості джерела для формування бази даних мною розглядаються як укладені так і ті що проробляються кредитні і депозитні договори, договори про позики в інших банків, відомості про потребу в кредиті під товари відвантажені, термін оплати яких не наступив, щоденне зведення оборотів залишків по балансових рахунках, щоденна відомість залишків по особових рахунках, відомості по позабалансових рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п.

У управлінні пасивами ВАТ «Сведбанк» можна порекомендувати:

· Застосовувати метод аналізу розміщення пасивів по їх термінах, що дозволяє управляти зобов'язаннями банку, прогнозувати і змінювати їхню структуру в залежності від рівня коефіцієнтів ліквідності, проводити зважену політику в області акумуляції ресурсів, впливати на платоспроможність.

· Розробити політику управління капіталом, ФСН і резервами.

· Стежити за співвідношенням власного капіталу до притягнутого.

У цілому ж, для розпізнавання ризиків небалансованості ліквідності балансу і неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем наведених у першій і других розділах показників, аналізу чинників, що впливають на їхню зміну. Для цього доцільно створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для здійснення аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. У якості джерела для формування бази даних банком можуть розглядатися укладені і що проробляються кредитні і депозитні договори, договори про позики в інших банків, відомості про планову потребу в кредиті, щоденні відомості оборотів залишків по балансових рахунках, щоденні відомісті по особових рахунках, відомості по позабалансових рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п.

На основі бази даних ВАТ «Сведбанк» щодня повинні розкриватися значення показників платоспроможності і ліквідності і проводитися аналіз перспектив розвитку операцій банку з врахуванням норм платоспроможності і ліквідності. Це дозволяє взаємопов'язати вирішення питань по розміщенню коштів, залученню ресурсів, збільшенню власних коштів банку, розширенню участі банку в інших підприємствах і банках, щодо пошуку джерел додаткових прибутків і розвитку нових операцій комерційного банку з вимогами дотримання його ліквідності і платоспроможності. Розглянутий аналіз дає можливість передбачати різноманітні зміни рівня ліквідності і платоспроможності ВАТ «Сведбанк»і своєчасно прийняти необхідні заходи для його стабілізації.

3.3 Зарубіжний досвід управління ліквідністю та можливості його застосування в Україні

Для кількісної і якісної оцінки ліквідності комерційних банків в світовій практиці використовуються показники, що відображають надійність і фінансову стійкість банку, безпеку його діяльності. Одночасно ці показники виступають як критерії оцінки діяльності комерційного банку. У більшості країн показники ліквідності законодавчо регламентуються, тобто встановлюється перелік оцінних показників і їх критерійні рівні. Для оцінки ліквідності банку (його балансу) використовується система показників (нормативів, коефіцієнтів), що визначають бажані або допустимі з точки зору регулюючих органів співвідношення окремих активних і пасивних статей балансу, а також структурні співвідношення усередині активної і пасивної частин балансу банку. Така система зазвичай включає показники поточної, коротко- і довгострокової ліквідності, що характеризують стійкість пасивів, рухливість активів, відповідність між пасивними і активними операціями по термінах їх проведення, здатність банку виконувати свої зобов'язання. Так, наприклад, в США найбільш вживаними є показники, що є відношенням до залучених засобів (депозитам): - касових активів; - касових активів і вкладень в державні цінні папери; - виданих кредитів. У інших країнах показники того ж призначення розраховуються як співвідношення активних і пасивних статей, що враховують засоби, залучені або розміщені на певний термін.

У Франції такий термін встановлений в 3 місяці. Тобто коефіцієнт ліквідності тут обчислюється як відношення суми розміщених коштів, термін платежу по яких настає через 3 місяці, цінних паперів, що легко реалізовуються, і готівкових засобів до суми коштів, залучених до запитання і на строк до 3 місяців. Коефіцієнт розраховується щокварталу, при цьому його рівень не має бути нижче 60 %. Це означає, що у вигляді позик або вкладень в інші активи на термін не більше 3 місяців банки повинні розмістити не менше 60 % тих засобів, які вони залучили на строк до 3 місяців. Останні 40 % вони можуть розмістити на триваліші терміни, забезпечуючи таким чином трансформацію короткострокових ресурсів в середньо- і довгострокові вкладення.

У Англії коефіцієнт ліквідності розраховується як відношення, в чисельнику якого - готівка, залишки на рахунках "ностро", активи, розміщені до запитання в 1 день, цінні папери, включаючи векселі, що приймаються до переобліку, а в знаменнику - вся сума залучених коштів. Встановлена щомісячна звітність по дотриманню цього показника, мінімальне допустиме його значення визначено на рівні 12,5 %. Окрім цього банки розраховують і інші коефіцієнти, але вони носять швидше довідковий характер (відповідні дані не потрібно надавати в регулюючі органи): - касовий коефіцієнт (відношення ліквідних активів і кредитів у формі овердрафту до суми залучених коштів); - одномісячний коефіцієнт (відношення активів, розміщених на строк до 1 місяця, до суми зобов'язань, терміном погашення також до 1 місяця); шестимісячний коефіцієнт (аналогічно попередньому, але з розрахунку на терміни в 6 місяців).

У Германії банки звітують про стан своєї ліквідності щомісячно, використовуючи аналогічні коефіцієнти, але за триваліші терміни:

* відношення суми коштів, розміщених на термін 4 року і більш, до величини ресурсів, залучених на аналогічні періоди (або до власних засобів до ощадних вкладів);

* відношення коротко- і середньострокових вкладень (до 4 років) до рівнозначних по термінах залучених ресурсів (ощадним вкладам). При цьому такі статті пасиву, як ощадні вклади, включаються в розрахунок в певній пропорції від їх загальної суми. Рівень коефіцієнтів встановлений у розмірі 100 %. Метою цих коефіцієнтів є зниження переведення короткострокових позик в середньо- і довгострокові вкладення. У деяких країнах для визначення коефіцієнтів ліквідності використовуються складніші розрахунки, що базуються на порівнянні ліквідних активів і пасивів, класифікованих по термінах їх вимоги. При цьому для кожної групи пасивів до запитання встановлюються окремі нормативи (наприклад, до 15 %, від 15 до 25 %, від 25 до 35 %).

У Росії після більш ніж 60-річної перерви також було вирішено ввести норми ліквідності балансів комерційних банків. У Федеральному законі «Про Центральний банк Російської Федерації» вказується, що Банк Росії може встановлювати для кредитних організацій нормативи ліквідності, визначувані як відношення її активів до пасивів з врахуванням термінів, сум і типів активів і пасивів і інших чинників, а також як співвідношення ліквідних активів (готівкові грошові кошти, вимоги до запитання, короткострокові коштовні папери, інші активи, що легко реалізовуються) і сумарних активів. З 1-го березня 1996 року введена в дію нова редакція Інструкції № 1 "Про порядок регулювання діяльності кредитних організацій". Відмінною рисою нової Інструкції стала наближеність її вмісту, методології, числових параметрів до міжнародних стандартів. У зв'язку з цим всі економічні нормативи, що встановлюються вказаною Інструкцією, носять обов'язковий характер. Стара Інструкція ділила економічні нормативи на обов'язкові до виконання і оцінні, які рекомендувалися комерційним банкам "для розрахунків при регулюванні їх активних і пасивних операцій з точки зору підтримки ліквідності". Індикативність цих оцінних нормативів незрідка вела до їх ігнорування, тоді як саме ці нормативи повинні сприяти якісному управлінню ліквідністю в комерційних банках. Відповідно до Інструкції № 1 "Про порядок регулювання діяльності кредитних організацій" встановлюються наступні обов'язкові нормативи ліквідності:

1. Норматив поточної ліквідності (Н2) - характеризує ступінь покриття ліквідними активами зобов'язань кредитової організації до запитання і на строк до 30 днів:

Н2=Лат/Овт*100%

Лат - ліквідні активи - готівка і активи, що швидко реалізуються і аналогічних платежів на користь банку.

Овт - зобов'язання до запитання і на строк до 30 днів - залишки засобів на розрахункових і поточних рахівницях клієнтів банку, залишки засобів місцевих бюджетів і на рахівницях бюджетних установ і організацій; залишки засобів на рахівницях "лоро"; вклади і депозити з тим, що витікає строком до одного місяця і випущені власні векселі з термінами пред'явлення до 30-ти днів; кредити, отримані від інших кредитних організацій (включаючи кредити Центрального Банку РФ), а також юридичних осіб-нерезидентів, термін погашення яких настає в найближчих 30 днів; залишки засобів, отриманих від інших кредиторів для поточних операцій капітального характеру; гарантії і поручительства, видані банком, з терміном виконання зобов'язань протягом найближчих 30 днів. Мінімальне допустиме значення нормативу Н2 встановлюється в розмірі 70 %.

2. Норматив миттєвої ліквідності (НЗ) є відношенням суми високоліквідних активів кредитної організації до суми зобов'язань кредитної організації по рахунках до запитання:

Н3=Лам/Овм*100%

Лам - високоліквідні активи

Овм - зобов'язання до запиту.

Мінімальне допустиме значення нормативу НЗ встановлюється в розмірі 20 %.

3. Нормативом довгострокової ліквідності (Н4) є відношення виданих кредитній організації кредитів терміном погашення понад рік до капіталу кредитної організації, а також до зобов'язань кредитної організації по депозитних рахунках, отриманих кредитах і інших боргових зобов'язаннях на термін понад рік:

Н4=Крд/К+ОД*100%

Крд - кредити, видані банком, в рублях і іноземній валюті;

ОД - зобов'язання банку по депозитних рахунках, кредитах, отриманим банком, і боргові зобов'язання, що звертаються на ринку, терміном погашення понад рік (у рублях і іноземній валюті);

До - власні засоби (капітал) банку.

Максимально допустиме значення нормативу Н4 встановлюється у розмірі 120 %.

4. Співвідношення ліквідних активів і сумарних активів кредитній організації (Н5).

Н5=Лат/А*100%

А - загальна сума всіх активів по балансу банка за мінусом дебетових залишків балансових рахунків

Мінімальне допустиме значення нормативу Н5 встановлюється в розмірі 20 %.

Сучасні закордоння концепції управління ліквідністю загалом можна поділити на декілька теорій. Зарубіжна банківська практика накопичила багатий досвід управління ліквідністю банків. Теорії управління ліквідністю з'явилися практично одночасно з організацією самих банків. Сучасній банківській науці і практиці відомо наступні чотири теорії:

* теорія комерційних позик;

* теорія переміщення;

* теорія очікуваних доходів;

* теорія управління пасивами.

Теорія комерційних позик зародилася в англійській банківській практиці. Основу її складає положення про те, що банк зберігає свою ліквідність, поки його активи розміщені в короткострокові позики, що своєчасно погашаються при нормальному стані ділової активності. Іншими словами, банкам слід фінансувати послідовні стадії руху товарів від виробництва до споживання. В даний час ці кредити отримали б назву кредитів під товарні запаси або на поповнення оборотного капіталу. Згідно цієї теорії, комерційні банки не повинні були видавати кредити на покупку цінних паперів, нерухомості, а також довгострокові позики сільському господарству.

У США, наприклад, теорія комерційних позик, була переважаючою до 30-х років і широко пропагувалася органами контролю і регулювання і самими банками. Проте на практиці вона застосовувалася не настільки строго. Основні недоліки даної теорії зводилися до наступного: 1) дана теорія не враховувала потреби суб'єктів економіки в довгострокових кредитах і виправдовувала неучасть банків у фінансуванні інвестицій до основних фондів розширення і технічного переозброєння підприємств, придбання житла; 2) не враховувала відносну стабільність банківських вкладів, яка дозволяє банкам розміщувати засоби відносно тривалі терміни без істотного збитку для ліквідності; 3) теорія передбачала, що при нормальній діловій активності всі позики (короткострокові) можуть бути погашені. Така передумова сповна правомірна для умов дійсно високої ділової активності. Проте за інших умов (економічний спад, фінансові кризи, великі неплатежі, банкрутства) повернення навіть короткострокових позик стає проблематичним, а банки відчувають нестачу ліквідних засобів.

Теорія переміщення передбачає збереження ліквідності банку за умови, що його активи можна переструктуровувати ("переміщати") або продавати іншим кредиторам або інвесторам за готівку, тобто якщо при неповерненні йому кредитів банк може отримати еквівалентні суми або шляхом перепродажу цінних паперів, прийнятих їм по цих кредитах як застава, або шляхом придбання під ці папери кредиту в іншому банку. Таким чином, в рамках даної теорії умовою задоволення потреб окремого банку в ліквідних ресурсах вважається постійна наявність активів, які можна буде реалізувати швидко і без втрат. Як першокласне джерело ліквідних засобів тривалий час розглядалися цінні папери, що легко реалізовувалися, які одночасно виконували роль резервів. При цьому цінні папери повинні відповідати наступним критеріям: - висока якість; - короткий термін погашення; - реалізовується; - відсутність кредитної і процентної рисок; - можливість продажу з короткостроковим повідомленням. Теорія переміщення більшою мірою, чим попередня, відповідає завданням підтримки ліквідності банку. В той же час багато банків, що слідували її рекомендаціям не уникнули проблем з ліквідністю (у 30-х і подальші роки). Теорія має багато прибічників і послідовників і в даний час, хоча в останніх роки упор робиться на розміщення активів в державні цінні папери.

Згідно теорії очікуваного доходу, ліквідність банку можна прогнозувати або навіть просто планувати, якщо в основу графіка погашення кредитів покласти майбутні доходи позичальників. Ця позиція не заперечує попередні теорії, але виходить з того, що те, що зв'язало термінів видачі позик з доходами позичальників надійніше, переважно, чим, наприклад, орієнтація на заставу. На думку прибічників даної теорії, на банківську ліквідність можна впливати за допомогою коректування структури інвестицій і термінів погашення кредитів. Так, короткострокові кредити промисловості більш ліквідні, ніж середньострокові, а споживчі кредити на придбання товарів тривалого користування більш ліквідні, ніж іпотечні кредити під житло. Цінність теорії очікуваного доходу в тому, що вона визнає необхідність швидкого зростання середньострокових і довгострокових кредитів підприємствам, споживчих кредитів і кредитів на нерухомість. Відмітною ознакою таких кредитів є те, що вони погашаються періодично (мають проміжні терміни погашення), що підвищує їх ліквідність. Крім того, вказана обставина дозволяє планувати регулярні вступи грошей і, таким чином, забезпечувати ліквідність в майбутньому. Проте, відмічені переваги не діятимуть в умовах масових неплатежів. Проте дана теорія сприяла тому, що багато банків при формуванні портфеля інвестицій використовують ефект ступінчастості: цінні папери підбираються по термінах погашення так, щоб внески були передбаченими і по можливості регулярними.

Теорія управління пасивами спирається на можливості залучення з грошового ринку додаткових ресурсів для підтримки ліквідності банку. Виникнення цієї теорії пов'язане з відновленням ринку федеральних резервів в США і розвитком недепозитних методів залучення грошових коштів, зокрема передаваних термінових депозитних сертифікатів. Управління пасивами в широкому сенсі є діяльністю банку, пов'язаною із залучення засобів вкладників і інших кредиторів і визначенням (регулюванням) структури джерел відповідних засобів. У вужчому сенсі під управлінням пасивами (пасивними операціями) розуміються дії банку, направлені на підтримку його ліквідності шляхом активного пошуку залучення засобів в міру необхідності. Подібні операції вважаються ризикованими, тому в процесі управління пасивами необхідно уважно вирівнювати витрати на залучення засобів з доходами, що отримуються від їх вкладення. Кожна з цих чотирьох теорій має свої переваги і недоліки. Жодна з них окремо не в змозі повністю пояснити способи забезпечення ліквідності банку. Тому в даний час банки в своїй практичній діяльності вимушені спиратися на рекомендації всіх цих теорій, віддаючи перевагу тій або іншій з них виходячи з власного розуміння специфіки умов в кожній конкретній ситуації.

Аналізуючи закордонний досвід в сфері управління ліквідністю комерційними банками необхідно зазначити, що в реаліях Української економіки та сучасного стану банківської сфери більш за все до впровадження у вітчизняну систему управління ліквідності підходять наступні аспекти.

Перш за все, економічно обґрунтованим вважається впровадження розрахунок нормативів ліквідності що встановлюються НБУ не за рік, а за квартал. Таким чином досвід Франції і Германії яскраво зображає, що за таких умов поточного контролю рівня ліквідності протягом одного року можливе оперативне та мобільне керування банківськими установами в разі потрапляння ними у кризову ситуацію. Якщо ж такі нормативи встановлюються та визначаються за рік, то інформація щодо справжнього стану забезпечення банківської установи ліквідними коштами може не відповідати дійсності. Це може відбуватися через те, що криза ліквідності банку припала на кінець року, і ліквідних кошті вкрай не вистачає, але а початку року чи навіть всередині його таких коштів було більше ніж треба.

Другим позитивним аспектом пристосування якого вбачається необхідним у вітчизняну банківську сферу є зниження переведення короткострокових позик в середньо- і довгострокові вкладення. Такого можна досягти за рахунок застосування все тих же нормативів ліквідності а крім того, за рахунок виваженої політики Центрального банку. Проблема тут навіть полягає не в тому, що банк сам вирішує як краще використовувати власні кошти, а в тому щоб з боку Національного банку стимулювати вкладання коштів банку на короткий термін. Таким чином збільшується не тільки його ліквідність, а й обіговість грошей.

Також доцільно впровадити та розвивати у сфері управління ліквідністю теорії переміщення. Власне основні положення цієї теорії знайшли відображення в факторингових угодах, однак механізм, який застосовується закордоном більш прозорий, до того ж він забезпечен з боку держави та стимулюється нею. В Україні ж крім власне законодавчого закріплення факторингових угод необхідно розробити чіткий механізм їх впровадження.

ВИСНОВКИ

У вітчизняній і зарубіжній літературі існують різні підходи до визначення ліквідності. Найпоширенішими є функціонально-цільові визначення поняття. Розглянуті трактування грішать неповнотою і однобічністю формулювань, що пов'язано, значною мірою, з вузьким розумінням зобов'язань банку, під якими розуміють в основному боргові зобов'язання перед вкладниками. Залишається дискусійним поняття про співвідношення ліквідності та платоспроможності, їх специфіку і взаємозв'язки.

Термін «ліквідність» (від лат. Liquidus - рідкий, текучий) у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажі, перетворення матеріальних цінностей у кошти.

Поняття ліквідність комерційного банку означає можливість банку своєчасно і повно забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових зобов'язань перед усіма контрагентами, що визначається наявністю достатнього власного капіталу банку, оптимальним розміщенням і величиною коштів по статтях активу і пасиву балансу з урахуванням відповідних термінів.

Ліквідність як «потік» аналізується з погляду динаміки, що припускає оцінку спроможності комерційного банку протягом визначеного періоду часу змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності або запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів.

Ліквідність - це здатність фінансового інструменту (який є за своєю суттю гарантійним зобов'язанням про повернення взятих у кредит коштів) трансформуватися у грошову форму, а ступінь ліквідності визначається характером цієї трансформації. Додатна ліквідність активів зумовлена їх якістю (надійністю, терміновістю і дохідністю), а також можливістю дострокової реалізації, які не мають оборотні активи (позички) жорстко зв'язані кредитними відносинами. Тому стверджується, що запас високоліквідних активів банку, які можна продати у разі необхідності, і теоретично, і практично рівнозначний якісному, диверсифікованому портфелю його цінних паперів. Якість від'ємної ліквідності має прямо протилежне значення. Для банку, насамперед, важлива стабільність боргових зобов'язань, сталість сум і термінів повернення.

Механізмом забезпечення ліквідності комерційних банків є встановлені державою вимоги до ліквідності, платоспроможності, структури капіталу. Кожен показник окремо не достатній для того, щоб однозначно стверджувати, що стан конкретного банку ліквідний.

З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний Банк України встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи. Серед них є і нормативи ліквідності, виконання яких покликане забезпечити достатню ліквідність комерційних банків, допомагає проаналізувати здатність комерційного банку виконувати свої зобов'язання, а в динаміці -- ще й оцінити тенденції змін ліквідності банку, знання яких є необхідною передумовою якісного управління ліквідністю, а отже, й доброго фінансового становища банку, стабільності всієї банківської системи. Інші обов'язкові нормативи -- ризику, капіталу, валютних позицій -- безпосередньо не пов'язані з ліквідністю, але допомагають банку бути ліквідним, застерігаючи від надто ризикованих операцій, погіршення фінансового стану.

З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності : миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Капітальна база банку забезпечує фінансову стійкість банку. Власний капітал, основу якого становлять статутний та інші фонди, є головним захисним джерелом поглинання ризику активів та гарантування коштів клієнтів. Чим більший власний капітал банку, тим більша, за інших рівних умов, його ліквідність.

Якість активів визначається на основі їх ліквідності, ризикованості, дохідності та диверсифікованості. Ліквідність активів -- це їх здатність трансформуватися в грошові кошти шляхом їх реалізації або погашення зобов'язань боржником. Ступінь ліквідності активів залежить від їх призначення. Активи банку в грошовій формі призначені для виконання платіжної функції, інші -- для отримання доходу тощо. У зв'язку з цим за ступенем ліквідності активи банку можна поділити на кілька груп:

Першу групу становлять високоліквідні активи, до яких відносять:

грошові кошти банку в його касі та на кореспондентських рахунках;

державні цінні папери (за стабільної фінансової ситуації), які банк може продати у разі браку готівкових коштів.

Підтримання обсягу першої групи активів на певному рівні є необхідною умовою забезпечення ліквідності банку.

Другу групу активів за ступенем ліквідності становлять короткострокові позички клієнтам, міжбанківські кредити, факторингові операції, корпоративні цінні папери. Ці активи мають довший період перетворення в грошові кошти.

Третя група охоплює довгострокові вкладення та інвестиції банку, довгострокові позички, лізингові операції, інвестиційні цінні папери.

До четвертої групи відносять низьколіквідні активи у вигляді прострочених позичок, деяких цінних паперів, будівель і споруд.

За результатами аналізу можемо зробити наступні висновки про забезпеченість банку коштами та про зміну структури балансу. Першза все необхідно зазначити, що зростання суми активів за два роки перевищило 7 млн. грн. Але якщо більш пильно подивитися, то таке збільшення багато в чому відбулося за рахунок збільшення суми кредитів та зобов'язань клієнтів банку тобто за рахунок зростання дебіторської заборгованості. Подальший аналіз показує, що кошти в Національному банку України та готівкові кошти банку також збільшилися саме в останньому році майже на 400 тис. грн. у порівнянні з 2006. Крім того необхідно звернути увагу на структуру зобов'язань банку, яка багать в чому збільшилася за 2 останні роки на 5,7 млн. грн. за рахунок коштів банку та коштів клієнтів. Це свідчить про досить активну діяльність банку на ринку фінансових послуг саме за останній 2007 рік, оскільки кошти банків та кошти клієнтів збільшилися на 4,1 млн. грн. у порівнянні із 2006. Збільшення власного капіталу простежується щорічно у розмірі 280 - 290 тис. грн.., що свідчить про достатньо стабільний рівень фінансування банку власних зобов'язань.

Забезпеченість банку ліквідним коштами дає йому змогу активно та ефективно працювати на ринку фінансових послуг України. За період що було аналізовано ВАТ «Сведбанк» досяг значного приросту балансових показників та, як бачимо, збільшення показників ліквідності. Агресивна стратегія охоплення ринку, яка скоріше за все була обрана менеджерами ВАТ «Сведбанк» приносить свої дивіденди перш за все за рахунок розширення кредитного портфелю банку та за рахунок вдалої політики в сфері залучення коштів, тобто розробки депозитної сітки, яка дає змогу по-перше, бути впевненим у власних вкладах з боку населення чи юридичних осіб, а по-друге дає змогу банку ефективно використовувати наявні кошти з метою покриття миттєвих розривів та обслуговування власних термінових кредиторських зобов'язань.

Таким чином, нормативи НБУ зростають, що характеризує позитивні тенденції у розвитку банку, однак інші показники ліквідності, в тому числі коефіцієнти абсолютної та загальної ліквідності дещо знизилися. До того ж всі ці показники знаходяться в межах норми, а їхні коливання, коефіцієнта абсолютної та загальної, складають 0,06 та 0,09 одиниць відповідно. Такі незначні зміни не вплинуть негативно на стан ліквідності ВАТ «Сведбанк». Досить важливим є збільшення на 0,1 пункт коефіцієнту втрати платоспроможності у 2007 році в порівнянні з 2006, що відображає загальну тенденцію банку до стабільного та досить міцного фінансового становища. Отже загальна ситуація, розвитку показників ліквідності ВАТ «Сведбанк» свідчить про ефективне управління фінансовими ресурсами та про відсутність в майбутньому загрози розриву ліквідності та втрати платоспроможності.

У міжнародній практиці менеджери по управлінню ліквідності банків розробили ряд практичних рекомендацій для поліпшення цього виду діяльності. Перша з них складається в тому, що менеджери по управлінню ліквідністю повинні контролювати діяльність усіх відділів банку, відповідальних за використання і залучення коштів, і координувати свою діяльність із роботою цих відділів. Друга рекомендація полягає в тому, що менеджери по управлінню ліквідністю повинні передбачати коли найбільше великі вкладники і користувачі кредитів банку планують зняти кошти з рахунку або збільшити внески. Це дозволяє керуючим планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту або надлишку ліквідних коштів.

Відповідно до третьої рекомендації, менеджери по управлінню ліквідністю в співробітництві з вищим керівництвом і керівниками відділів повинні бути впевнені, що пріоритети і цілі управління ліквідними коштами очевидні. У недавньому минулому при розміщенні коштів ліквідність банку часто мала вищий пріоритет. Сьогодні управлінню ліквідними коштами в загальному приділяється роль допоміжного механізму в порівнянні з пріоритетом банку №1 - наданням позик усім категоріям клієнтів. Банк повинний надавати будь-які вигідні позики, ставлячи перед керуючим ліквідними коштами завдання вишукування достатніх коштів для забезпечення кредитів. Суть четвертої рекомендації складається в наступному: потреби банку в ліквідних коштах і рішення щодо їх розміщення повинні постійно аналізуватися з метою запобігання і надлишку, і дефіциту ліквідних коштів. Зайві ліквідні кошти, що не реінвестуються в той же день, ведуть до втрат прибутків банку, у той час як їхній дефіцит повинний бути швидко ліквідований щоб уникнути несприятливих наслідків поспішних позик або продажів активів, також ведучих до втрат прибутків.

Таким чином, кожний ВАТ «Сведбанк» повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обґрунтовані економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.