Ліквідність комерційного банку та методи управління нею (на матеріалах ПАТ КБ "Полтава-банк")

36

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота на тему

Ліквідність комерційного банку та методи управління нею

(на матеріалах ПАТ КБ «Полтава-банк»)

ЗМІСТ

ліквідність комерційний банк управління

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СУТНОСТІ ЛІКВІДНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Сутність поняття ліквідності комерційного банку

1.2 Сучасні підходи до оцінювання ліквідності комерційного банку

1.3 Підходи до управління ліквідністю комерційного банку

РОЗДІЛ 2. ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ЛІКВІДНОСТІ АБ «ПОЛТАВА-БАНК»

2.1 Загальна фінансово-економічна характеристика

2.2 Коефіцієнтний аналіз ліквідності

2.3 GAP-менеджмент банківської установи

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ АБ «ПОЛТАВА-БАНК»

3.1 Прогнозування потреби в ліквідних коштах АБ «Полтава-банк»

3.2 Swot-аналіз внутрішніх та зовнішніх факторів ліквідності АБ «Полтава-банк»

3.3 Заходи щодо підвищення ліквідності АБ «Полтава-банк»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність обраної теми полягає в тому, що банківська система відіграє важливу роль в сучасних умовах і подальшому розвитку економіки України. Утриматись на цих позиціях, які повинна займати в ринковій економіці, банківська система зможе тільки за наявності розвинутої теорії банківської справи. Це створює необхідність удосконалення обліково-аналітичних наук, методики та інструментарію економічного аналізу банківської діяльності.

Одним з показників надійності й життєздатності банківської установи є ліквідність. Для забезпечення ефективності функціонування банківської системи набуває особливого значення підтримання стабільного стану ліквідності комерційних банків. Це залежить від досконалості процесу управління ліквідністю, зовнішнього і внутрішнього.

Розвиток ринкових відносин у вітчизняному банківському секторі, реформування бухгалтерського обліку на засадах міжнародних та національних стандартів зумовлює додаткові вимоги до економічного контролю і аналізу показників банківської діяльності, зокрема - ліквідності. Об'єктивна необхідність створення адекватних систем аналітичної підтримки і обґрунтування управлінських рішень, їх вдосконалення і адаптації до потреб управління ліквідністю сучасного комерційного банку визначають актуальність роботи.

Внесок у розроблення проблем ліквідності зробили зарубіжні і вітчизняні вчені: М.І. Баканов, Л.Г.Батракова, М.Б. Диченко, Е. Долан, Дж. Кейнс, В. Кромонов, О.І. Лаврушин, А.І. Мілюков, Г.С.Панова, Е. Рід, Дж. Сінкі, А.Н. Трифонов, В.М. Усоскін, М.М. Ямпольський. Однак, зарубіжний досвід не може використовуватися без урахування умов функціонування українських банків, пов'язаних зі специфікою їх ліквідності, чинною системою обліку та звітності. Все це потребує розроблення методик аналізу і регулювання банківських операцій, адаптованих до особливостей розвитку грошового ринку, банківської системи України, економіки країни в цілому.

Метою дипломної роботи є систематизація, вдосконалення і розвиток наявних методичних підходів до аналізу ліквідності та розроблення для комерційних банків України інформаційно-аналітичного забезпечення процесу стратегічного й оперативного управління ліквідністю.

Для досягнення мети поставлені завдання:

- проаналізувати наукові підходи до визначення терміну «ліквідність»;

- узагальнити теоретичні основи управління ліквідністю банку;

- визначення і удосконалення методологічних і концептуально-теоретичних засад аналізу банківської ліквідності;

- формування цілісного підходу до аналізу ліквідності комерційного банку й розроблення спеціальних методик до кожного з його етапів;

- систематизувати основні чинники, які сприяють виникненню ризику ліквідності;

- розроблення методики перспективного аналізу для прогнозування ризиків дисбалансу й оптимізації оперативного управління ліквідністю комерційного банку.

- обґрунтувати основні напрями вдосконалення управління ліквідністю банківської установи.

Об'єктом дослідження є діяльність АБ «Полтава-банк» в умовах становлення ринкових відносин в Україні.

Предмет дослідження - банківська ліквідність, методологія, теорія та методичний інструментарій її аналізу.

У роботі використовувалися загальнонаукові методи (історико-логічний і генетичний, аналіз і синтез, аналогія) - при дослідженні теоретичних аспектів аналізу ліквідності; принципи системного підходу і концептуальні положення банківського аналізу на етапі методологічного розв'язання проблеми, обґрунтування логіки аналітичного процесу загалом; спеціальні економіко-статистичні прийоми (середніх і відносних величин, вибіркового спостереження, групування, динамічних рядів, коефіцієнтний) - у ході розроблення конкретних методик аналізу ліквідності.

Інформаційною базою для дипломної роботи є наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів,нормативні акти Верховної Ради України, Кабінету міністрів України, Постанови Національного банку України, що регулюють ліквідність банку, внутрішні документи АБ «Полтава-банк», інформація з періодичних, монографії, навчальні посібники, а також електронні джерела мережі Internet.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних літературних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СУТНОСТІ ЛІКВІДНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Сутність поняття ліквідності комерційного банку

Своєчасність та повнота виконання своїх функцій банківськими установами та банківською системою в цілому значною мірою залежить від їх ліквідності, яка є однією із загальних якісних характеристик діяльності банку, що обумовлює його надійність, стійкість та конкурентоспроможність. У процесі своєї діяльності банківські установи постійно наражаються на ризик ліквідності, тобто ймовірності настання ситуації невідповідності, між попитом і пропозицією коштів та неспроможності банку своєчасно й у повному обсязі виконати свої грошові зобов'язання.

Термін "ліквідність" (рідкий) у буквальному розумінні слова характеризує легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у грошові активи.

Активи банку залежно від легкості перетворення у грошову форму (в готівку чи кошти на рахунках банку) визначаються як ліквідні чи неліквідні.

Отже, ліквідність у широкому розумінні -- це здатність банку швидко і відносно беззбитково погашати наявні фінансові зобов'язання, а у вузькому -авуари, які легко реалізуються і призначені для досягнення вказаної мети (авуари - різні активи: гроші, чеки, векселі, перекази, акредитиви, за рахунок яких можуть бути проведені платежі; засоби банку - каса, коррахунки, цінні папери, що легко реалізуються, які є на його рахунках у закордонних банках в іноземній валюті).

В «Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» від 28.08.2001 р. № 368 ліквідність банку визначається як здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів, виконання зобов'язань банку та строками і сумами інших джерел і напрямів використання коштів [5]. «На нашу думку, ліквідність банку за своїм призначенням має не лише забезпечити спроможність банку своєчасно і в повному обсязі виконувати власні грошові зобов`язання, а й сприяти його розвитку на основі нарощування обсягів операцій відповідно до стратегії розвитку установи та попиту на ринку банківських послуг» [11]. «Проведені термінологічні дослідження дають змогу визначити економічну сутність ліквідності банківської системи, яка, на мошу думку, полягає у забезпеченні своєчасності, повноти і забезпеченості виконання всіх грошових зобов`язань банківської системи та достатності коштів відповідно до потреб розвитку економіки. За таким підходом, як потік, характеризують банківську ліквідність» [5].

Статті активів банку розміщуються в балансі в порядку зменшення ліквідності, тобто можливості їх перетворення на готівку для здійснення платежів.

Тому за ступенем ліквідності активи банку згідно з міжнародними банківськими стандартами можна поділити на три групи:

1. Високоліквідні активи:

- готівкові кошти та банківські метали;

- кошти на кореспондентських рахунках в НБУ;

- кошти на. кореспондентських рахунках в інших банках;

- строкові депозити в НБУ;

- державні цінні папери.

Високоліквідні активи (крім державних цінних паперів) прибутку банку не дають, але вкрай потрібні для його нормального функціонування, оскільки ці кошти необхідні для своєчасних розрахунків банків за своїми зобов'язаннями та зобов'язаннями своїх клієнтів. Світовий досвід показує, що оптимальне співвідношення між високоліквідними і загальними активами має становити не менше 20 %.

2.Ліквідні (робочі) активи:

- депозити в інших банках строком до одного місяця;

- кредити та інші вкладення зі строком повернення до 30 днів;

- акції та інші цінні папери, куплені банком, що легко реалізуються на ринку;

- вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

3.Низько-ліквідні активи:

- середньо і довгострокові кредити, надані банком;

- прострочена і ненадійна заборгованість за позиками (дебітори);

- вкладення у будівлі, споруди та інше нерухоме майно (основні засоби і капітальні вкладення);

- інші активи (участь у підприємствах).

Також слід розрізняти активи, що забезпечують первинну та вторинну ліквідність банку:

- готівкові кошти;

- банківські метали;

- кошти на кореспондентських рахунках, відкритих в НБУ та інших банках;

- строкові депозити, розміщені в НБУ та інших банках;

- боргові цінні папери, рефінансовані та емітовані Національним банком у портфелі банку на продаж та інвестиції;

- боргові цінні папери банку на продаж та інвестиції.

Таким чином, ліквідність банку -- це його здатність забезпечувати вчасне та повне виконання своїх зобов'язань.

Баланс банківської установи вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації коштів за активом покривати термінові зобов`язання за пасивом.

Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання власних зобов'язань обумовлена рядом факторів, серед яких можна виділити:

- якість активів;

- якість депозитної бази;

- забезпеченість регулятивним капіталом;

- співвідношення активів і пасивів за строками і сумами;

- рівень фінансового менеджменту;

- внутрішня політика банку: створення філій, централізація повноважень і цілей;

- імідж банку;

- економічна та політична ситуація в країні.

Для банку ліквідність має першочергове значення. Саме забезпечуючи ліквідний стан, банк буде платоспроможний. Тому завжди слід пам`ятати про основні принципи вирішення проблеми ліквідності банків (рис.1.1) [5].

Рис. 1.1 Принципи вирішення проблем ліквідності банків

У визначеннях ліквідності банківської системи також розглядається здатність банків забезпечити економіку країни або її потреби достатньою сумою грошової маси, що, по суті, варто розуміти як достатність грошової маси для забезпечення реалізації реального ВВП, яку деякі автори визначають за допомогою коефіцієнта монетизації. Однак цей вимірник нібито забезпеченості економіки країни грошовою масою .має деякі недоліки, які не дозволяють не тільки що вірогідно оцінити забезпеченість економіки країни грошима, але й одержати приблизне значення забезпеченості економіки грошовою масою. Останнє зумовлено тим, що коефіцієнт монетизації - величина обернено пропорційна швидкості руху грошей, вимірюваної як відношення ВВП до грошової маси (М3). Відповідно, з уповільненням швидкості руху грошей грошова маса зростає, однак при цьому коефіцієнт монетизації зменшується і свідчить, що забезпеченість економіки країни грошовою масою зменшується, а це суперечить логіці забезпеченості економіки країни достатньою грошовою масою. До того ж, якщо зменшення коефіцієнта монетизації означає зменшення забезпеченості економіки грошима, то за логікою цього коефіцієнта НБУ необхідно збільшувати грошову масу (яка з уповільненням швидкості руху грошей зростає), отже, збільшувати обсяг й без того надлишкової грошової маси в економіці країни. За таких умов кількісно оцінити достатність (забезпеченість) економіки країни грошовою масою неможливо.

Із цього можна зробити дуже важливий висновок про те, що не достатність забезпеченості економіки країни грошовою масою визначає ліквідність її банківської системи, а інші фактори, серед яких варто назвати, насамперед, здатність (нездатність) банків цієї системи виплачувати на першу вимогу своїх вкладників готівку за своїми обов'язками [13].

Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій [18].

1.2 Сучасні підходи до оцінювання ліквідності комерційних банків

Регулюванню ліквідності банківської системи передує аналіз та прогнозування її поточного стану, який здійснюється центральним банком на щоденній основі. Науковці, серед методів, які використовуються при оцінці ліквідності, виділяють методи внутрішньої та зовнішньої оцінки ліквідності (табл. 1.1).

До методів внутрішньої оцінки ліквідності належать: коефіцієнтний аналіз ліквідності балансу та аналіз грошових потоків (як різновид - оцінка величини чистого вибуття зобов'язань банку).

До методів зовнішньої оцінки ліквідності належать: оцінка зміни характеристики платоспроможності банку та оцінка величини чистого вибуття зобов'язань банку [15].

Таблиця 1.1 Методи оцінки ліквідності банку

Внутрішні

Метод	Суть методу	Застосування
Коефіцієнтний аналіз ліквідності балансу	Розрахунок співвідношення залишків ліквідних активів і зобов'язань банку, які відображаються в балансі	1. При управлінні ліквідністю у великих банках і банках, де відсутня можливість проводити аналіз платіжних потоків 2. При внутрішньому аналізі - органами контролю, рейтинговими агентствами
Аналіз грошових потоків	Розрахунок на дату, яка аналізується, всіх вхідних і вихідних грошових потоків	1. При управлінні ліквідністю більшістю банків, здатних організувати в себе моніторинг і оцінку грошових потоків, що проводяться банком 2. При зовнішньому аналізі застосовується рідко, оскільки в офіційній звітності банку не має всієї необхідної інформації

Зовнішні

Оцінка величини чистого вибуття зобов'язань банку	Розраховується обсяг ліквідних коштів, які потрібні банку в разі максимального зменшення зобов'язань банку	1. При управлінні ліквідністю середніми банками, які здійснюють велику кількість операцій, за неможливості використання методу аналізу платіжних потоків 2. При зовнішньому аналізі використовується також активно, як і коефіцієнтний метод

Різні коефіцієнти переважно розраховуються як співвідношення між обсягами активів і відповідних зобов'язань. Розрахунок коефіцієнтів ліквідності у вигляді економічних нормативів входить до складу обов'язкової звітності банків і використовується регуляторами для контролю за рівнем ліквідності кредитних організацій.

Виділяють три основні групи коефіцієнтів:

1. Коефіцієнти для розрахунку обсягу і структури зобов'язань банку.

2. Коефіцієнти для визначення обсягу і структури ліквідних коштів, що

знаходяться на балансі банку.

3. Коефіцієнти, що дають можливість визначити здатність виконання банком своїх зобов'язань за рахунок ліквідних активів.

Як правило, визначається один (або декілька) основних коефіцієнтів для оцінки ліквідності. Інші слугують додатковими (допоміжними), які допомагають детальніше дослідити той чи інший аспект оцінки ліквідності.(табл.1.2)

Таблиця 1.2 Показники ліквідності

Показник	Алгоритм розрахунку	Економічний зміст показника	Орієнтовне значення
1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності		Показує можливість банку погасити коштами з каси і коррахунків зобов'язань за депозитами (Д)	Не менше 20%
2. Коефіцієнт загальної ліквідності		Характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов'язань (З) всіма активами (А)	Не менше 100%
3. Коефіцієнт відношення високоліквідних активів до робочих		Характеризує частку високоліквідних активів (Авл) у робочих активах (Ар)	Не менше 20%
4. Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов'язань		Характеризує забезпечення дохідними активами банку (Ад) його зобов'язань (З)	_
5. Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів (з метою визначення незбалансованої ліквідності)		Розкриває наскільки видані кредити (КР) забезпечені всіма залученими депозитами (Д), тобто показує чи є незбалансована ліквідність	70-80%
6. Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов'язань		Розкриває здатність банку погасити зобов'язання (З) високоліквідними активами (Авл) і шляхом реалізації майна (Ам)	_

Найбільш поширеним основним коефіцієнтом є коефіцієнт миттєвої ліквідності (Quick, або “лакмусовий папірець”), за яким може здійснюватися факторний аналіз [10].

Використання перелічених та інших показників допомагає всебічно аналізувати потреби й стан ліквідності, а також точніше оцінювати ризик незбалансованої ліквідності банку. Розробивши внутрішньобанківську систему деталізованих показників ліквідності, менеджмент матиме змогу контролювати оперативні дані та планувати діяльність з урахуванням специфіки операцій конкретного банку. Достовірне визначення потреби банку в ліквідних коштах є важливою складовою процесу управління банківською ліквідністю.

Однак коефіцієнтний аналіз не дає інформації щодо строкової структури активів і зобов'язань. Тому найчастіше аналіз ліквідності банку проводиться за допомогою побудови матриці фондування і порівняння вхідного та вихідного грошових потоків протягом певного періоду.

Для подолання недоліків коефіцієнтного методу оцінки ризику ліквідності органам нагляду рекомендується розробляти в доповнення до обов'язкових нормативів інші коефіцієнти з пороговими значеннями, розрахованими з урахуванням специфіки діяльності кредитної організації та різних складових ризику [8].

Як правило, при розробленні власних економічних коефіцієнтів застосовується коригування активів та пасивів на можливе додаткове залучення і відтік коштів з урахуванням ризику втрати вкладень. Ризик втрати вкладень банку вираховують за допомогою коригування обсягу активів на суму проблемних активів, при цьому ступінь ризику втрати вкладень банк оцінює самостійно, враховуючи вимоги регулятора щодо формування резервів на випадок можливих втрат банку.

Обсяг можливого припливу та вибуття коштів банк визначає виходячи з прогнозу руху коштів на рахунках клієнтів з урахуванням статистичних даних за попередній період, договірних зобов'язань та розміру невикористаних лімітів на міжбанківське кредитування.

Подібний невикористаний потенціал залучення грошових коштів і прогнозний відтік банківських ресурсів включається до розрахунку коефіцієнтів ліквідності (табл. 1.3) [9]. Така система коефіцієнтів дозволяє отримати більш реалістичну картину ризику незбалансованої ліквідності, на відміну від нормативів, які звичайно встановлюються регулятором.

Інший метод оцінки ризику незбалансованої ліквідності, так званий структурний метод, ґрунтується на оцінці структури активів і пасивів. Завданнями цього методу оцінки є:

1) визначення розміру і якості ліквідних активів і частки нестабільних пасивів банку;

2) визначення їх співвідношення і оцінка рівня ризику надлишкової або недостатньої ліквідності;

3) виявлення інших факторів ризику незбалансованої ліквідності шляхом докладнішого вивчення структури активів і пасивів банку.

Цей метод застосовується банками для визначення і оцінки факторів ризику для вироблення тактичних управлінських рішень.

Для характеристики структурного методу оцінки ризику найбільше значення має, яким чином здійснюється структуризація активів і пасивів банку і наскільки об'єктивну картину ризику вона дає.

Структуризація може здійснюватися як на підставі усереднених показників (середньомісячних, середньоквартальних і т.д.), так і на підставі щоденних даних. Перший підхід дозволяє оцінити ефективність стратегії банку по управлінню ризиком незбалансованої ліквідності, другий орієнтований на прийняття рішень у режимі реального часу [5].

Таблиця 1.3 Розрахунок коефіцієнтів ліквідності банку з урахуванням ризику втрати активів та можливих змін в обсязі залучених ресурсів

Порядок розрахунку коефіцієнта	Примітка
„N2.1 = (Лам - ПВ2 + ЗЛам) : (Овм + ЗОвм), де Лам - обсяг наявних у банку високоліквідних активів; ПВ2 - проблемні вкладення банку до запитання; ЗЛам - зміни в обсязі високоліквідних активів;, Овм - обсяг зобов'язань банку до запитання; ЗОвм - зміни в обсязі зобов'язань банку до запитання.	Показує, яку частку зобов'язань до запитання (з урахуванням ризику втрати активів і можливої зміни в обсязі залучених ресурсів) банк в змозі погасити негайно.
„N3.1 = (Лат - ПВЗ + ЗЛат) : (Овт + ЗОвт), де Лат - обсяг наявних у банку ліквідних активів; ПВЗ - проблемні вкладення банку строком до 30 днів; ЗЛат - зміни в обсязі ліквідних активів; ЗОвт - зміни в обсязі зобов'язань банку до запитання і зі строком виконання до 30 днів.	Показує, яка частина зобов'язань зі строком виконання до 30 днів (з урахуванням ризику втрати активів та можливої зміни в обсязі залучених ресурсів) може бути оплачена в цей проміжок часу.
„N4.1 = (Крд - ПВ4 + ЗКрд) : (К + ОД + ЗОД), Де Крд - обсяг кредитних вимог банку зі строком погашення більше року; ПВ4 - проблемні вкладення банку строком більше 1року; ЗКрд - зміна обсягу кредитних вимог банку з строком погашення більше 1 року; ОД - обсягу зобов'язань банку за кредитами, депозитами та борговим інструментам, що обертаються на ринку, до строку погашення яких залишилося більше 1 року; ЗОД - зміна обсягу зобов'язань банку за кредитами, депозитами та борговими інструментами, що обертаються на ринку, до строку погашення яких залишилося більше 1року.	Показує, яка частина довгострокових вкладень банку забезпечена довгостроковими ресурсами (з урахуванням ризику втрати активів та можливої зміни в обсязі залучених ресурсів).

Як уже зазначалося вище, в банківській практиці існує декілька підходів до структуризації балансу комерційного банку. Традиційно активи розподіляються за ступенем зниження їх ліквідності, а пасиви - за ступенем зростання стабільності. При цьому групуються як балансові, так і позабалансові статті активу і пасиву. Аналіз і оцінка співвідношення одержаних агрегованих груп дають загальну характеристику схильності банку до ризику незбалансованої ліквідності.

При класифікації активів і пасивів банку враховуються строки, які залишилися до погашення відповідних зобов'язань. Для обліку і аналізу співвідношення вкладень і зобов'язань різних строків банки складають календарі платежів. Визначення співвідношення активів і пасивів банку відповідних строків дозволяє виявити наявність ризику недостатньої або надлишкової ліквідності і визначити рівень ризику. Якщо обсяг активів перевищує обсяг відповідних за строком пасивів, то банк наражається на ризик надлишкової ліквідності, навпаки - на ризик недостатньої ліквідності.

Для більш точного аналізу якості активів і пасивів і визначення рівня ризику доцільно періодично аналізувати залежність банку від різних групп клієнтів як по залученню, так і по розміщенню коштів.

Застосування структурного методу вимагає коригування обсягу активів

на обсяг сформованих резервів та використання статистичних даних про повернення депозитів та погашення кредитів у попередньому періоді для більш точної оцінки рівня ризику. Однак це ускладнює методику визначення рівня ризику ліквідності та посилює вплив суб'єктивного фактору на результати оцінки [6].

Перевагою структурного методу є можливість прийняття рішення з управління поточною, середньостроковою та довгостроковою ліквідністю та ризиків, що пов'язані з нею. Ефективність цього методу вища, ніж нормативного, оскільки при застосуванні останнього аналізується співвідношення окремих статей, а при структурному - вивчаються всі статті балансу. Структурний метод оцінки ризику на відміну від нормативного дозволяє крім нормативів миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності розраховувати співвідношення активів і пасивів банку з строком погашення до 7 днів, від 7 до 30 днів, понад 30 днів, неліквідних активів і постійних пасивів, а також будь-яких інших статей балансу банку. Таким чином, дані аналізу структурного методу оцінки ризику незбалансованої ліквідності доповнюють результати коефіцієнтного методу.

Одночасне використання результатів нормативного та структурного методів оцінки дозволяє точніше визначити величину ризику незбалансованої ліквідності, виявити фактори, що є визначальними для нього, розробити систему заходів щодо зниження ризику.

Також для оцінювання ліквідності використовують такий показник, як геп, що являє собою розрив між активами і пасивами за строками, тобто строками розміщення коштів та строками, на які ці кошти залучені.

Для цього всі кошти поділяють на:

- кошти «на вимогу»;

- від 2 до 31 дня;

- від 32 до 365 днів;

- більше року.

Якщо пасиви перевищують активи, то геп від`ємний, якщо активи перевищують пасиви, то геп додатній. Ідеальною буде ситуація, коли геп, як різниця між групами активів і пасивів, не має великого додатного чи від`ємного значення, тобто між ними існує збалансованість, і кожна група зобов`язань покривається відповідною групою активних вкладень. Однак на практиці це досягається не завжди. Необхідність заробляти прибутки спонукає банківських управлінців шукати для цього відповідні шляхи. І одним з таких шляхів є «розтягування» строку дії кредитної угоди на тривалий період. Житлові кредити населенню на 10-20 років з погляду ліквідності банку-це ризиковані операції. Жоден український банк не має довгострокових ресурсів для цього, а тому шлях, обраний ними, цілком зрозумілий. Банки мінімізують свої ризики через заставу як матеріалізований інструмент, якому надаються властивості звичайних речей, а саме: можливості вільного обігу та обміну у разі виникнення на це потреби. Застава під іпотечним кредитом у вигляді іпотечного цінного папера вже має ці властивості. Банк може перепродати таку заставу. У перспективі і кредити можуть стати предметом обміну. У міжнародній банківській практиці такі операції дістали назву своп-контрактів [5].

1.3 Підходи до управління ліквідністю комерційного банку

Щоденна робота з підтримки достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку. Без якісного управління ліквідністю банк не зможе виконувати свої основні функції щодо обслуговування населення та суб`єктів господарювання, здійснення кредитно-інвестиційної діяльності, тому вирішення проблем підтримки ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі менеджменту банку.

З огляду на це, підтримка ліквідності банку, вивчення негативних наслідків її недотримання, аналіз існуючих стратегій управління нею набувають особливого значення в період фінансових криз та нестабільності світових ринків. Однак розв`язання цієї проблеми ускладнюється тим, що сьогодні відсутнє однозначне визначення характеру й напрямів управління банківською ліквідністю. А відтак ці питання потребують додаткового вивчення.

Для якісного та ефективного управління банківською ліквідністю насамперед необхідно з`ясувати, що таке управління ліквідністю - явище, процес, набір інструментів та механізмів або щось інше.

За думкою Ф. Мишкіна, управління ліквідністю - це рішення, що прийняте банком для підтримання достатньої ліквідності активів, аби задовольнити зобов`язання банку перед вкладниками [5].

Джозеф Ф. Сінки управління банківською ліквідністю визначає як процес створення коштів для того, щоб мати можливість сплатити договірні або традиційні зобов`зання за прийнятними цінами в будь-який час [10].

На думку вітчизняних науковців, управління банківською ліквідністю полягає в управлінні кредитними операціями та операціями із залучення коштів банку з метою максимізації прибутку (доходу) шляхом вибору порядку розміщення власних і залучених коштів.

А.В. Шаповалов у своїх наукових розробках визначає управління ліквідністю як процес створення можливостей доступу до коштів, що можуть бути залучені за розумною ціною, і як необхідний час для виконання взятих зобов`зань та здійснення активних операцій [3].

Західні теорії менеджменту розглядають управління ліквідністю як визначальний показник усіх методів розміщення банківських коштів [5].

Отже, з вище наведеного можна зрозуміти, що одностайності щодо визначення сутності управління ліквідністю банку не існує.

Враховуючи теоретичні розробки вітчизняних та зарубіжних науковців, можна зробити висновок що:

1) головною метою управління банківською ліквідністю є забезпечення фінансової стійкості та надійності банку;

2) завданням управління банківською ліквідністю є:

- здійснення діагностики рівня (стану) ліквідності;

- оцінка впливу дії факторів внутрішнього та зовнішнього середовища на банківські ліквідність;

- управління активами, пасивами за термінами погашення, валютами тощо;

- управління вартістю ресурсів, які використовуються для забезпечення ліквідності;

- управління ризиком незбалансованої ліквідності, а також пов`язаними з ними ризиками: процентним, кредитним, валютним, операційним;

- управління грошовою позицією банку;

- прогнозування потреби в ліквідних коштах.

На практиці існує чотири основні теорії управління ліквідністю, які є проявом загальних підходів до управління активами і пасивами банку (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Теорії управління ліквідністю

Відповідно до теорії комерційних кредитів, банк може зберігати свою ліквідність у разі, коли активи розміщені в короткострокові кредити, що своєчасно погашаються при нормальному стані ділової кон'юнктури. Тобто, банк повинен видавати кредити підприємствам лише на поповнення оборотного капіталу або під створення товарних запасів та враховувати виключно короткострокові цінні папери. Крім того, суттєво розширили можливість підтримки ліквідності банку процеси розвитку вторинних ринків цінних паперів і деяких видів кредитів (іпотечного, споживчого кредиту). Наприклад, такий механізм як сек'юритизація активів дозволяє зняти частину ризикових активів з балансу банку і поліпшити його поточну ліквідність шляхом перетворення менш ліквідних активів на більш ліквідні [64].

Основним недоліком теорії комерційних кредитів було те, що вона добре працювала в умовах стабільного розвитку економіки, але не в умовах економічної кризи.

У періоди економічного спаду підприємства зазнають значних труднощів зі збутом своєї продукції, що спричиняє несвоєчасне погашення ними банківських кредитів. У результаті кредитні установи, що надають переважно короткострокові кредити підприємствам на поповнення їх оборотного капіталу, зазнають великих збитків, що, врешті-решт, позначається на ліквідності банків.

Теорія переміщення (трансформації) активів стверджує, що банк може підтримувати свою ліквідність, якщо він постійно має достатню кількість таких активів, що можуть бути легко трансформовані в готівку у будь-який час.

Недолік теорії переміщення активів полягає в обмеженій кількості активів, прийнятних як вторинні резерви банківської ліквідності. Банк, відповідно до цієї теорії, повинен прагнути розширити свої вкладення в активи, які легко перетворюються, однак такі активи практично не приносять доходу. Отже, збільшення частки вторинних резервів у банківських активах обмежує рівень рентабельності банку. Крім того, в період економічних криз вартість навіть першокласних цінних паперів може значно знижуватися.

Загальноприйнятим правилом формування структури банківських активів є наявність фактично в кожного банку активів, що легко трансформуються, так званих резервів ліквідності другої черги. Банки формують свої вторинні резерви ліквідності переважно у вигляді державних цінних паперів.

Якщо недискреційні перетворення активів наперед плануються з метою зіставлення операційних надходжень за договірними вимогами банку з операційними платежами за його зобов'язаннями, то такий підхід до управління ліквідністю називається теорією очікуваного доходу. Суть цієї теорії полягає в тому, що за основу платежів банку в рахунок погашення кредитів приймаються майбутні доходи позичальників. Тобто, акцент у діяльності банку із забезпечення своєї ліквідності робиться на оцінці ділового ризику операцій, що кредитуються. Ця теорія також стверджує, що на банківську ліквідність можна впливати через організацію структури кредитів і інвестицій (вкладень у цінні папери) за строками їх погашення, намагаючись зробити так, щоб надходження готівки були регулярними і передбаченими. Портфель, значну частину якого складають кредити, що передбачають щомісячні або щоквартальні платежі в рахунок погашення основного боргу і відсотків, є ліквідним, оскільки регулярні потоки готівки легко планувати [5].

Теорія очікуваного доходу може бути використана тільки в умовах стабільної економіки, коли більшість підприємств мають стабільний фінансовий стан (коли у банків є можливість відбору надійних позичальників) і загальний рівень попиту на товари і послуги, що вироблюються в економіці, достатньо високий. Тобто, теорія очікуваного доходу використовується на практиці тільки тоді, коли загальний ризик проведення кредитних операцій незначний.

Починаючи з 1960-х рр. банки для розширення своїх операцій почали активно залучати додаткові ресурси з грошового ринку, зокрема: кредити в інших банків (зокрема кредити в центрального банку); кошти, отримані від продажу активів за умови зворотного викупу ("репо-угоди"); кошти, отримані від випуску короткострокових боргових зобов'язань (головним чином депозитних сертифікатів). Строк таких запозичень, як правило, не перевищує одного року.

Метод управління банківською ліквідністю, заснований на мобілізації грошових коштів із зовнішніх (по відношенню до банку) джерел, отримав назву теорія управління пасивами (теорія мобілізації коштів). Можливість для банку здійснювати широке запозичення на грошовому ринку для регулювання своєї ліквідності значною мірою залежить від його кредитоспроможності і репутації.

Широкому застосуванню в банках, для регулювання ліквідності, теорії управління пасивами сприяв процес стрімкого підвищення попиту на банківські кредити при одночасному повільному зростанні бази основних депозитів (строкових і ощадних вкладів, депозитів до запитання).

Підхід до забезпечення банківської ліквідності, заснований на управлінні пасивами, має низку переваг порівняно з методами, що ґрунтуються на управлінні активами. По-перше, він дозволяє банку не змінювати структури активів, що склалася. По-друге, банк здатний безперешкодно залучати в необхідних обсягах ресурси із зовнішніх джерел, може мінімізувати свої активи у формі високоякісних (ліквідних), але низькодохідних інструментів. По-третє, шляхом запозичення коштів на грошовому ринку банк може уникнути необхідності збиткового продажу своїх довгострокових дохідних активів (тобто за ціною нижчою від ціни їх первинного придбання) - боргових цінних паперів, деяких видів кредитів - у випадку, якщо виникла раптова потреба в ліквідних засобах для задоволення законних вимог клієнтів.

Проте метод управління пасивами має й недоліки, основні з них такі. Пасиви, що залучаються ззовні є ресурсами короткострокового характеру. А оскільки банки залучають їх, як правило, для фінансування середньо- і довгострокових вкладень, то підвищується ризик незбалансованості за строками між активними і пасивними банківськими операціями. Це може привести до ситуації тимчасової неплатоспроможності банку, коли коштів, що вивільняються з активних операцій, буде недостатньо для погашення строкових зобов'язань перед вкладниками. Більш того, банк, який постійно залучає ресурси грошового ринку, потрапляє в залежність від його стану (тобто від можливості отримати рефінансування з ринку). У періоди економічних криз, коли всі економічні суб'єкти відчувають дефіцит вільних грошових коштів, у банку може виникнути дефіцит ресурсів для погашення попередніх зобов'язань. І, нарешті, внаслідок високих витрат банку за використання зовнішніх ресурсів знижується рентабельність його діяльності.

На основі аналізу існуючих теорій управління ліквідністю та аналізі банківської практики можливо визначити альтернативні підходи до підтримання платоспроможності банку. Менеджери банку повинні або завжди утримувати необхідний запас ліквідних активів, або мати можливість у разі потреби залучити їх на фінансових ринках [7].

Як показує практика, дрібні і середні банки у своїй роботі з управління ліквідністю в основному управляють активами. Через свою слабо розвинену інфраструктуру і незначну популярність такі банки мають обмежені можливості щодо оперативної мобілізації коштів із зовнішніх джерел. Великі банки мають більший доступ на ринок зовнішніх ресурсів. Вони прагнуть більше спиратися в своїй діяльності на управління пасивами. Широке використання великими банками для регулювання своєї ліквідності методів, заснованих на управлінні пасивами, обумовлено насамперед їх прагненням мінімізувати частку недохідних активів (резервів ліквідності другої черги).

РОЗДІЛ 2. ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ЛІКВІДНОСТІ АБ «ПОЛТАВА-БАНК»

2.1 Загальна фінансово-економічна характеристика

АБ „Полтава-банк” є універсальною фінансово-кредитною установою, що обслуговує суб'єктів господарської діяльності великого, середнього та малого бізнесу, державні підприємства та приватних підприємців, фізичних осіб.

Полтавський акціонерний банк "Полтава-банк" є правонаступником комерційного банку КБ "Полтава-банк", який був зареєстрований в Державному банку СРСР 22 березня 1990 року, реєстраційний номер 259 та перереєстрований в Національному банку України 16 жовтня 1991 року за номером 37. У 1993 році комерційний банк був реорганізований у відкрите акціонерне товариство.

Основною стратегічною метою діяльності банку є збільшення його ринкової вартості шляхом підвищення конкурентоздатності, створення бездоганного іміджу та довіри до нього, впізнання бренду та підвищення ефективності діяльності.

Станом на 31 грудня 2010 року акціонери - юридичні особи володіли 1,0047 % статутного капіталу Банку, акціонери - фізичні особи володіють 98,9953 % статутного капіталу Банку.

Чистий прибуток банку склав 3545 тис грн. У порівнянні з 2009 роком чистий прибуток зменшився майже на 37 %.

Кредитні операції традиційно становлять основну частину банківського бізнесу. Метою кредитної політики Банку у 2010 році було задоволення потреби клієнтів у кредитних коштах при забезпеченні надійності й прибутковості кредитних вкладень.

Кредитні вкладення суб'єктам господарської діяльності становлять 676 222,07 тис. грн., що становить 76,57 % кредитного портфеля банку. Структура заборгованості в порівнянні з попереднім роком суттєво не змінилася - доля кредитів наданих юридичним особам та фізичним особам-приватним підприємцям фізичним особам збільшилась на 2,19 процентних пунктів.

Банком розроблено комплекс заходів по зниженню кредитного ризику на всіх стадіях видачі та супроводження кредитів, що включає детальніше вивчення кредитоспроможності позичальників, проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, цільового використання кредитів, стану та умов збереження заставленого майна та іншого забезпечення.

Кредитна заборгованість фізичних осіб станом на 01.01.2011 року становила 100 685,00 тис. грн. Не дивлячись на зменшення об'ємів кредитування протягом 2010 року для фізичних осіб Банк пропонував наступні види кредитів:

1) Іпотечне кредитування:

- житло в кредит на первинному та вторинному ринку ;

- кредит на споживчі потреби під заставу нерухомості.

2) Автокредитування:

- авто в кредит на первинному та вторинному ринку ;

- кредит на споживчі потреби під заставу авто.

3) Споживче кредитування:

- кредит на придбання товарів довготривалого користування;

- кредит під заставу майнових прав на депозит;

- кредит під поруку фізичних та юридичних осіб;

- кредит під заставу виробів із дорогоцінних металів;

- інші кредити.

Стабілізування діяльності банківської системи та зростання довіри до банків у населення позитивно вплинуло на сферу залучення коштів. 2010 року Банком активно проводилась робота на ресурсному ринку, широкий асортимент банківських продуктів дозволив збільшити приріст депозитного портфеля.

Так на 01.01.2010 року депозити фізичних осіб складали 351 666,52 тис. грн., а на 01.01.2011 року - 426 069,63 тис. грн., що на 74 403,11 тис. грн. більше порівняно з попереднім звітним роком. Нараховані та несплачені відсотки станом на 01.01.2010 року складали 9 913,91 тис. грн., та станом на 01.01.2011 року - 12 129,44 тис. грн..

Рис. 2.1 Депозити фізичних осіб у 2009-2010 р., (тис. грн.)

Рис. 2.2 Структура депозитів фізичних осіб в розрізі валют у 2009-2010 р., (тис. грн.)

На 01.01.2010 р. залишок на поточних рахунках фізичних осіб складав 76 459,73 тис. грн., а на 01.01.2011 року - 134 715,14 тис. грн., що на 58 255,41 тис. грн. більше порівняно з попереднім звітним роком.

Впродовж 2010 року Банк продовжував свій розвиток як універсальна фінансово-кредитна установа, яка активно співпрацює з диверсифікованою клієнтською базою в різних галузях економіки України.

Станом на 01.01.11 року АБ «Полтава-банк» обслуговував всього 149237 клієнтів із них 13 406 корпоративних клієнтів, в тому числі - 6144 юридичних осіб, 7262 - фізичних осіб-підприємців. Юридичними особами та фізичними особами-підприємцями відкрито - 18 489 поточних рахунків. У порівнянні з 2009 роком кількість цих клієнтів збільшилась на 994 клієнтів, тобто на 8,01 %.

Рис. 2.3. Кількість клієнтів юридичних осіб, які обслуговуються в АБ «Полтава-банк»

Протягом 2010 року Банк продовжує успішно розвивати картковий бізнес. АБ «Полтава-банк» є членом двох платіжних систем:

- внутрішньодержавної платіжної системи «Укркарт»;

- міжнародної платіжної системи «VISA International».

Банк випускає та обслуговує платіжні картки «Укркарт-стандарт» та міжнародні платіжні картки платіжної системи «VISA»: Visa Electron, Visa Classic, Visa Gold. Платіжні картки «Укркарт-стандарт» та «VISA» банк видає як фізичним особам, так і юридичним особам та суб'єктам підприємницької діяльності-фізичним особам.

Юридичним особам банк пропонує реалізацію зарплатних проектів із використанням платіжних карт МПС «VISA Int.».

Наприкінці року темпи надання кредитів держателям платіжних карт почали збільшуватися завдяки обслуговуванню стабільних підприємств, які отримують заробітну плату через платіжні карти Банку. Станом на 01.01.2011 року овердрафт відкрито на суму 21 000,00 тис. грн.

АБ "Полтава-банк" проводить операції з цінними паперами на підставі договорів з клієнтами, укладеними в письмовій формі з урахуванням вимог чинного законодавства, та відповідних первинних документів (реєстрів, актів тощо). Обов'язково проводиться ідентифікація клієнтів і фінансовий моніторинг операцій, а також оцінка фінансового стану та визначення класу емітентів цінних паперів.

Контролюючим органом банку в сфері управління ризиком ліквідності є Комітет з питань управління активами та пасивами (КУАП). Основним завданням діяльності Комітету є прийняття управлінських рішень з оптиматизації структури активів і пасивів, рівня ліквідності, мінімізації банківських ризиків у діяльності банку.

Банк здійснює управління ліквідністю з метою забезпечення оптимальної структури активів та пасивів з точки зору управління розривами, а також забезпечення її оптиматизації для отримання необхідного рівня дохідності. Процесс управління ризиком ліквідності є постійним. Казначейство Банку здійснює щоденний моніторинг поточної схильності Банку до ризику ліквідності.

Комерційні банки складають звітність, різноманітну за формою та змістом. За формою розрізняють фінансову та нефінансову звітність [6].

Фінансова звітність -- це звітність комерційних банків, що відображає результати його фінансової діяльності. До неї належать форми (наприклад, 1-КБ, 2-КБ), які узагальнено характеризують результати фінансової діяльності банку, а також додаткові форми, які деталізують окремі статті балансового звіту та звіту про прибутки і збитки.

Нефінансова звітність - це звітність, що подасться банками для задоволення потреб органів влади, податкових органів, на вимогу Антимонопольного комітету, організацій статистики. В залежності від вимог користувачів звітність можна згрупувати на податкову; управлінську; нормативну (статистична).

Інформація про фінансовий стан переважно наводиться в балансовому звіті, а також у звіті про прибутки та збитки.

Класифікація за терміном передбачає надання комерційними банками звітності: щоденної; тижневої; двотижневої; місячної; квартальної; піврічної; річної; за запитом.

За запитом надається інформація НБУ комерційними банками, що знаходяться в режимі фінансового оздоровлення, а також у разі виникнення потреби у додатковій інформації, не передбаченій у періодичній звітності.

За видами звітності виділяють: 1) основну звітність - балансовий звіт і звіт про прибутки та збитки; 2) допоміжну звітність - про стан активів, депозитів, кредитів, цінних паперів, економічних нормативів тощо.

За рівнем консолідації розрізняють звітність, що надається юридичними особами; філіями комерційних банків; обласними дирекціями банку.

Найважливішою складовою звітності комерційних банків є фінансова звітність, яка дає можливість одержати достатньо повний обсяг інформації, на підставі якої оцінюється реальний фінансовий стан банку, якість управління та рівень ризику. Основною формою звітності є балансовий звіт, який має власну структуру, відмінну від простої копії залишків на рахунках, але побудовану відповідно до принципів і групувань, зазначених у плані рахунків.

Фінансові звіти відображають вплив операцій та інших подій на фінансовий стан банку, групуючи їх в широкі класи у відповідності до їх економічних характеристик [7]. Ці класи називаються елементами фінансових звітів. Активи, зобов'язання та власний капітал є елементами, які безпосередньо пов'язані з виміром фінансового стану, відображеним у балансовому звіті, а доходи і витрати - у звіті про прибутки та збитки.

Актив - це ресурс, що контролюється банком як результат минулих подій, використання якого, ймовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди [3].

Зобов'язання - це теперішнє зобов'язання банку, що виникає з його минулої діяльності, розрахунок за яким повинен закінчитися відтоком із бачку ресурсів, які уособлюють економічні вигоди.

Власний капітал - це залишкова частка в активах банку після вирахування зобов'язань. Капітал забезпечує банку резерви, достатні для адекватних дій у будь-яких непередбачених обставинах, і допомагає уникнути неплатоспроможності в процесі адаптації до змінних умов .

Баланс є основною формою звітності комерційного банку, що показує стан активів, зобов'язань та капіталу банку на певну дату. Призначення балансу - дати повну картину обліку операцій комерційного банку. Ця форма звітності відповідає діючому плану рахунків для комерційних банків.Балансовий звіт формується на основі інформації, що міститься в синтетичних рахунках і є дзеркальним відображенням фінансового стану банку, включає активи, зобов'язання та акціонерний капітал на конкретну дату. Активи та пасиви балансового звіту згруповані у статті за економічним змістом та в порядку зменшення ліквідності.

У балансовому звіті і примітках комерційного банку активи згруповано за цільовим використанням та ступенем ліквідності. За ступенем використання відображаються валюта, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки; кошти на кореспондентських рахунках у НБУ, інші кошти в НБУ; кошти на кореспондентських рахунках в інших банках; депозити та кредити в інших банках; цінні папери у портфелі банку для продажу та інвестицій; кредити та фінансовий лізинг, що надані клієнтам; інвестиції капіталу в асоційовані компанії; інвестиції в дочірні компанії; основні засоби та нематеріальні активи; чисті нереалізовані доходи від похідних фінансових інструментів; нараховані доходи до отримання та інші активи.

За ступенем ліквідності активи КБ підрозділяються на групи:

- гроші в касі, на кореспондентських рахунках НБУ та інших банків, чеки тощо;

- депозити та кредити в інших банках;

- цінні папери;

- матеріальні оборотні активи;

- кредити, надані клієнтам;

- нематеріальні активи, основні засоби, капітальні вкладення та інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії.

Аналіз активів банку інколи проводять за таким групуванням:

- грошові кошти;

- кошти в НБУ;

- кошти в інших банках: «Залишки на коррахунках» і «Депозити та кредити»;

- портфель цінних паперів: «ОВДП», «Інші цінні папери» та «Вкладення капіталу»;

- кредитний портфель;

- інші активи.

Грошові кошти та кошти в НБУ показують наявність у банку ліквідних активів для здійснення власних та клієнтських розрахункових операцій. Щодо цього показника не можна застосовувати формулу «чим більше -- тим краще», адже ці кошти здебільшого не приносять банкові доходу. Відтак їх надмірний рівень фактично призводить до невикористання банком можливості розширення своїх операцій.

Кошти на кореспондентських рахунках в інших банках також виконують роль миттєво ліквідних активів для проведення розрахунків. За ними банк не отримує доходів, тому їх питома вага в сумарних активах, як правило, є незначною. Ще однією причиною цього є відносна ризикованість операцій за коррахунками.

Натомість за депозитами і кредитами в інших банках комерційний банк отримує доходи. Але слід пам'ятати, що основним завданням банківської діяльності є залучення тимчасово вільних коштів та їх вкладення в реальні операції, тобто надання іншим небанківським установам

На основі «Балансу» на 31 грудня 2008 року та «Звіту про фінансові результати» проведемо аналіз діяльності «АБ Полтава-банк» за 2008-2009 та 2009-2010 роки.

Отже, на основі консолідованої фінансової звітності - Баланс та Звіт про фінансовий результат, були проведені необхідні розрахунки та проведений вертикальний та горизонтальний аналіз змін, що відбулися протягом досліджуваного періоду у діяльності «АБ Полтава-банк».

З даної таблиці 2.2. ми бачимо що більшість активів «АБ Полтава-банк» формується за рахунок кредитів та заборгованості клієнтів (60,949% у 2008 році, 64,925% у 2009 році і 61,223% у 2010 році), а також грошових коштів та їх еквівалентів (відповідно 12,912, 16,550% і 19,791%). Але спостерігається зменшення долі кредитів та заборгованості клієнтів у 2010 році - на 3,7% (в абсолютному виразі на 43001 тис. грн.). У цей же час на 1,78 % (на 2638 тис. грн.) скорочується частка основних засобів та нематеріальних активів, разом з тим скорочення ми спостерігаємо по дебіторській заборгованості щодо поточного податку на прибуток (на 0,17%, тобто на 1213 тис. грн.), хоча у 2009 році вона мала тенденцію до збільшення(0,14% або на 1213 тис. грн. ), також у 2010 році скоротилась частка цінних паперів у портфелі банку на продаж (на 15%, а у 2009 році на 1,2%). Кошти в інших банках у 2009 році, порівняно із 2008 роком зменшились на 4,13% (46957 тис. грн.), а у 2010 році спостерігається їх збільшення на 1,44% (або 17691 тис. грн.).