Об'єкти страхування, їх взаємозв'язок з страховим інтересом. Правила страхування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Об'єкти страхування, їх взаємозв'язок з страховим інтересом

2. Правила страхування та вимоги до них

3. Функції та правовий статус страхових агентів і брокерів

4. Основні показники фінансового стану страховика та їх оцінка

5. Страхування кредитних та фінансових ризиків

6. Біржові й валютні ризики та їх страхування

Список використаної літератури

1. Об'єкти страхування, їх взаємозв'язок з страховим інтересом

Об'єкти страхових правовідносин і страховий інтерес

Об'єкт страхування є необхідним елементом страхових правовідносин, як і будь-яких цивільних правовідносин, оскільки об'єкт є предметом договірних відносин. Розглянемо питання визначення об'єкта страхування у вигляді страхового інтересу, що постійно актуалізується дослідниками страхових правовідносин вже протягом багатьох років.

Страховий інтерес - це законний майновий інтерес, що є в наявності у страхувальника щодо певного об'єкта страхування і є безпосередньою основою для визначення предмета договору страхування. Поняття страхового інтересу нерозривно пов'язано з об'єктом страхування і предметом договору страхування.

Наявність страхового інтересу є необхідною умовою для формування страхового зобов'язання. У страховому зобов'язанні страховий інтерес - головний елемент, що визначає саму можливість існування страхування, і тому має універсальне значення. Страховий інтерес визначає всі найважливіші елементи страхового зобов'язання: його суб'єктивний склад, об'єкт, права й обов'язки суб'єктів, його виконання, відповідальність за невиконання або за неналежне виконання.

Страховий інтерес завжди пов'язаний з суб'єктивним правом або правовідносинами. Наприклад, правом власності або зобов'язанням здійснити відшкодування завданої шкоди, правом на життя, здоров'я, працездатність і т.ін., що визначають предмет майнового інтересу особи (страхувальника та/або застрахованої особи).

Страхування того чи іншого страхового інтересу є особливою формою діяльності особи - носія цього інтересу, внаслідок чого сама особа турбується про збереження її майнового інтересу. Отже, страхування має соціальний характер. Так, наприклад, обов'язкове страхування окремих видів майнового інтересу за своєю цільовою спрямованістю забезпечує, головним чином, захист соціальних інтересів членів суспільства. У цих випадках страховий інтерес окремих осіб, що випливає з вимог закону, збігається із соціальним інтересом суспільства.

З іншого боку, будь-який суб'єкт, що господарює, зацікавлений в існуванні зовнішнього джерела компенсації завданого йому збитку, що створює спеціальний страховий інтерес, який складає частину загального соціального майнового інтересу. Тому суб'єкт цивільного права завжди повинен бути зацікавлений в організації і наданні йому страхового захисту після настання заздалегідь визначених несприятливих обставин.

У процесі історичного розвитку страхування спостерігалися різноманітні форми тлумачення сутності страхового інтересу. Найбільш консервативним було трактування, згідно з яким страховий інтерес є притаманний винятково майновому страхуванню. Проте, можливість визнання страхового інтересу в сфері особистого страхування абсолютно законна й обумовлена тим, що як майнове, так і особисте страхування об'єднує захисне (забезпечувальне) призначення страхування, котре проявляється в задоволенні майнових потреб, які виникають у результаті обставин, що мають ознаки страхового випадку. Задоволення цих майнових потреб (захист страхового інтересу) забезпечується через формування страхового фонду колективного користування.

Таким чином, саме страховий інтерес об'єднує усі напрямки страхування (майнове, особисте і страхування відповідальності). При цьому він розрізняється лише формами свого прояву. Тому для повноцінного визначення страхового інтересу як об'єкта страхових правовідносин поняття страхового інтересу потребує розмежування його економічної і правової категорій.

2. Правила страхування та вимоги до них

Кожний страхувальник, що реалізує свої страхові інтереси, знайомиться з правилами відповідного виду страхування, і якщо умови страхування, котрі містяться у правилах, влаштовують страхувальника, він може укласти договір страхування зі страховиком. Проте, правила страхування можуть виконувати функції лише загальних умов страхування. Тоді, згідно з цими загальними умовами, укладається договір страхування між страховиком і страхувальником на конкретних умовах, визначених цим договором.

Укладаючи договір, страхувальник насамперед приводить свої майнові інтереси у відповідність до істотних умов страхування страховика. Якщо правила страхування дозволяють, він вибирає об'єкти, які доцільно застрахувати, обсяг страхової відповідальності, який його влаштовує (набір страхових ризиків), рівень страхового забезпечення, розмір страхової суми, термін страхування, отримувача страхової суми або відшкодування.

Інші істотні умови визначає страховик, розробляючи правила і пропонуючи цей вид страхування потенційним страхувальникам за заздалегідь обчисленими базовими тарифними ставками. Правила страхування пропонують страхувальнику конкретний набір умов страхування, які мають бути ним враховані при реалізації свого наміру укласти договір з цього виду страхування.

У ст. 17 ЗУ “Про страхування” встановлені вимоги до змісту правил страхування. Правила повинні містити такі умови страхування:

* перелік об'єктів страхування;

* порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

* страхові ризики;

* виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

* строк та місце дії договору страхування;

* порядок укладення договору страхування;

* права та обов'язки сторін;

* дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

* перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

* порядок і умови здійснення страхових виплат;

* строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

* причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

* умови припинення договору страхування;

* порядок вирішення спорів;

* страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

* страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

* особливі умови.

У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування, вони розробляються безпосередньо страховиком для кожного виду страхування окремо і узгоджуються з Держфінпослуг при первісному отриманні ліцензії на право здійснення страхової діяльності.

Коли потрібно змінити зміст правил, то страховик також погоджує всі зміни з Держфінпослуг. Якщо страховик бажає застосовувати нові правила за будь-яким із видів страхування, на який він вже має ліцензію, він також зобов'язаний подати текст нових правил до органу страхового нагляду для їх узгодження. Отже, на один базовий вид страхування, що потребує отримання ліцензії, страховик може мати декілька підвидів правил страхування залежно від різновидів об'єктів страхування, страхових ризиків та ін.

Держфінпослуг має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам статті 17 ЗУ “Про страхування”.

Один із двох узгоджених примірників правил повертається страховику у зброшурованому вигляді з дозвільним штампом ДКРРФПУ.

За існуючими вимогами, українські страховики не мають права складати комбіновані правила страхування, що охоплюють декілька базових видів страхової діяльності, які ліцензуються, навіть якщо ці страховики вже мають потрібні ліцензії. Проте, договір страхування може бути комбінованим і містити комплексне (складне) страхове зобов'язання страховика стосовно всіх частин об'єкта страхування, страхових ризиків і страхових випадків, передбачених правилами страховика за тими видами страхування, для здійснення яких він має ліцензію, і які враховують усі страхові інтереси страхувальника щодо складного об'єкта страхування

3.Функції та правовий статус страхових агентів і брокерів

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України».

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) - ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

У різних країнах світу співвідношення між кількістю агентів та брокерів, що діють на страховому ринку, помітно різні. На одних ринках переважають агенти, на інших - брокери. Наприклад , нідерландський страховий ринок називають «брокерським». У Франції 42 % страхових продуктів зі страхування життя продається через банки. Брокери Великої Британії забезпечують 70 % страхування, іншого ніж страхування життя, та 44 % страхування життя. У Німеччині 50 % ризиків у промисловості страхується за посередництвом кептивних брокерів, а 65 % страхування життя та автомобільного транспорту провадять страхові агенти. Має значення те, як історично розвивався страховий ринок у тій чи іншій країні, особливості законодавчої системи, національні традиції та деякі інші фактори.

Види діяльності, що їх здійснюють страхові агенти та страхові брокери, згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією всіх видів економічної діяльності належать до розділу «Фінансове посередництво». Нині існує третій переглянутий варіант цієї класифікації, який підготовлено Департаментом міжнародних та соціальних питань статистичного управління Організації Об'єднаних Націй в 1990 році.

Про значення ролі посередників у дистрибуції страхових продуктів свідчить той факт, що в більшості країн Європейського союзу понад 50 % усіх договорів страхування укладається за посередництвом брокерів та агентів. Передбачається, що роль посередників зростатиме.

Страхові агенти . Страхових агентів поділяють на кілька типів. Найпоширенішим у нашій країні є тип страхових агентів-фізичних осіб, що працюють у тій чи іншій страховій компанії.

Роль агентів виконують також транспортні підприємства при здійсненні обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирам проїзних квитків, а потім перераховують їх до страхових компаній.

З розвитком нових видів страхування в нашій країні роль агентів починають виконувати банки та поштові відділення з продажу полісів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та інших видів страхування. З огляду на зарубіжний досвід можна передбачити, що найближчим часом банки будуть залучені й до продажу полісів зі страхування життя. На практиці можна спостерігати розвиток відносин страхова компанія - страховий агент від простих форм до складніших. Уже згадувалися страхові агенти-фізичні особи, що працюють у штаті конкретної страхової компанії. У зарубіжних страхових компаніях більш прогресивну та гнучку структуру являють собою страхові агенти-фізичні особи, які працюють на умовах контракту з однією («мономандатні страхові агенти») або кількома страховими компаніями. Такі агенти мають постійні зв'язки зі своїми клієнтами.

4. Основні показники фінансового стану страховика та їх оцінка

Оцінка фінансового стану підприємства, її необхідність і значення.

Оцінка фінансового стану дає можливість визначити керівництву п-ва щодо платоспроможності (ліквідності0, рентабельності, прибутковості і спрогнозувати, спланувати роботу таким чином, щоб досягти найкращих результатів.

Для цього аналізують показники (коефіцієнти, ще можна використовувати фінансист, фінансовий менеджер алгоритм), що базується на розрахунках економічних даних по фінансовій звітності.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

Аналіз коефіцієнтів дає можливість розробити фінансову стратегію п-ва, яка є основою формулою реалізації цілей п-ва. На підставі цієї стратегії визначають:

Фінансова політика п-ва за основними напрямками діяльності:

фінансова діяльність,

операційна,

інвестиційна,

звичайна.

Ця діяльність може бути направлена:

виконання податкових зобов'язань;

цільова діяльність;

амортизаційна діяльність;

девіантна;

інвестиційна.

Після оцінки фінансової діяльності складається фінансовий план.

Результатами розробки таких планів є документи:

прогноз звіту про фінансові результати;

прогноз звіту про рух грошових коштів.

Також баланс і звіт про власний капітал.

Інформаційне забезпечення оцінки фінансового стану підприємств

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

балансу (форма № 1);

звіту про фінансові результати (форма № 2);

звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

звіту про власний капітал (форма № 4);

дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.

Фінансовий аналіз - це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних.

Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі.

Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. За П (С) БО 1, до неї належать: (баланс;звіт про фінансові результати;звіт про рух грошових коштів; звіт про власний капітал; примітки до звітів.)

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є фінансовою звітністю.

Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст установлені П (С) БО 2-5.

Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством.

Дані фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування.

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто вибирає принципи, методи та процедури обліку в такий спосіб, щоб достовірно відобразити фінансове положення й результати діяльності підприємства та забезпечити порівнянність фінансових звітів.

Показники фінансового стану підприємства

Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством.

У цілому 65 показників, призначених для детальної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства.

Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства.

Наведемо коротку характеристику основних показників, які використовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської діяльності підприємства.

А. Показники оцінки майнового стану:

Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні.

Питома вага активної частини основних засобів.

Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості.

Коефіцієнт оновлення основних засобів.

Коефіцієнт вибуття основних засобів.

Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності:

Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів.

Маневреність грошових коштів. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.

Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. - 0,2.

Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. 50%.

В. Показники оцінки фінансової стійкості.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства -- забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність.

Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності.

Коефіцієнт довгострокових вкладень.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів

Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів.

Оцінка ліквідності та платоспроможності підприємства

Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань.

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов'язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів.

Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона "стійкою" (наприклад, борг постачальнику, з яким існують довгострокові зв'язки), чи є простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.

Нормативний коефіцієнт покриття, розрахований за даними підприємства, діяльність

Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.

Аналіз платоспроможності підприємства доцільно здійснювати як за поточний, так і на прогнозований період.

Поточну платоспроможність доцільно оцінювати на підставі звітного балансу, порівнюючи платіжні засоби з терміновими зобов'язаннями з використанням платіжного календаря.

Оцінка фінансової стійкості підприємства

Фінансову стійкість підприємства тісно пов'язано із перспективною його платоспроможністю, її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:

абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) - коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати;

нормально стійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;

нестійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;

кризовий фінансовий стан - коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства.

Фінансове стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями.

Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників.

Комплексна оцінка фінансового стану підприємства

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.

Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.

Показники та фактори незадовільного фінансового стану: неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності.

Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності.

Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності - це сума прибутку або доходів. Відносний показник - рівень рентабельності. Рівень рентабельності підприємств, пов'язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості:

Р = (П/С) 100,

де Р - рівень рентабельності, %;

П - прибуток від реалізації продукції, грн.;

С - собівартість продукції, грн.

Аналіз дохідності підприємства проводиться в порівнянні з планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об'єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Торішні показники треба привести у відповідність із показниками звітного року за допомогою індексації цін.

На підприємствах недержавних форм власності для акціонерів та засновників найважливіше значення має рентабельність їхніх пайових і статутних внесків у складі загальних інвестицій. Тому цьому аспекту оцінки фінансового стану підприємства треба приділити серйозну увагу.

У міжнародній практиці вся підприємницька діяльність корпорацій, фірм та інших підприємств чітко поділяється на три види: операційна (основна); інвестиційна - вкладання грошей в акції, інші цінні папери, капітальні вкладення; фінансова - облік отриманих (сплачених) дивідендів, відсотків тощо. Такий поділ видів діяльності знаходить відображення у відповідних формах звітності.

Ці, а також наведені нижче показники рентабельності взаємодоповнюють один одного і дають змогу здійснити комплексну оцінку фінансового стану підприємства.

Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства).

Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі тільки частини всього капіталу - довгострокових інвестицій і капіталізованого прибутку підприємства.

Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підпр., особливо в акціонованих підпр., відіграє 3 із розглянутих показників - коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу.

5. Страхування кредитних та фінансових ризиків

Це нова галузь майнового страхування, котра в Україні почала розвиватись в кінці 90-х років минулого століття. Фінансово - кредитні ризики можна охарактеризувати як сукупність імовірних небажаних подій при здійснені фінансово - кредитних операцій, суть яких полягає в тому, що партнер підприємства чи банку не може виконати взятих на себе грошових зобов'язань, а підприємство чи банк не може добитись їх виконання засобами, передбаченими договором.

Фінансові і кредитні ризики розмежовують за суб'єктом, у котрого вони виникають. Так фінансові ризики виникають у суб'єктів господарювання, переважно у підприємств виробничої сфери. Кредитні ризики виникають у комерційних банків при здійснені ними активних операцій (у неповерненню позичальником отриманого кредиту і несплати відсотків за нього, тощо).

Фінансово-кредитні ризики мають тільки добровільну форму страхування.

До фінансових ризиків слід віднести наступні:

Ризики неплатежу при продажі товарів в кредит та лізингових операціях;

Неотримання прибутку при інвестиційних операціях;

Втрати або зменшення прибутку внаслідок не передбачуваних (фор мажорних) обставин.

Слід відмітити, що законом України „Про страхування” ст. 7 передбачено кілька видів страхування фінансових ризиків, а також страхування судових витрат, так як страхування зменшує витрати підприємства на судові процеси за рахунок прибутку.

Класифікація кредитних ризиків в країнах ЄС передбачає ризики загальної неплатоспроможності і ризики непогашення окремих видів кредитів - експортного, споживчого, іпотечного та сільськогосподарського.

В сучасній науковій літературі пропонується велика кількість видів кредитного страхування. На основі досліджень наукових праць та вітчизняного страхового законодавства можна запропонувати таку класифікацію видів кредитного страхування, яка базується на єдиному критерії, притаманному кожному виду кредитного страхування. Таким критерієм виступає головна ознака організації страхового захисту кредитних відносин.

Страхування засобів застави - найбільш поширений вид страхування, пов'язаний з кредитом. Він полягає в тому, що кредиторові гарантується забезпечення позики. Застава використовується як застава рухомого майна та іпотека (нерухоме майно).

Не менший інтерес викликає страхування виданих і прийнятих гарантій (порук), що представлене на вітчизняному ринку страхових послуг. Умови страхування гарантійних відносин обох типів передбачають, що у ролі страхувальника можуть виступати як боржники, так і їхні гаранти. Страхувальником є той, хто бере на себе обов'язок сплати страхових внесків. Страховим випадком при страхуванні гарантій є невиконання гарантом (поручителем) своїх зобов'язань, яке може наступити внаслідок банкрутства гаранта, протиправних дій третіх осіб відносно гаранта, тимчасової неплатоспроможності гаранта. При гарантійному (заставному) страхуванні у відносини вступають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони: кредитор - суб'єкт, на користь якого має бути виконане зобов'язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії; позичальник - суб'єкт , зобов'язаний повернути борг, він же страхувальник; гарант - страховий заклад, який гарантує виконання зобов'язань, він же страховик.

страхування брокер валютний ризик

6. Біржові й валютні ризики та їх страхування

Страхування валютних ризиків у багатьох країнах є обов'язковим і введено з метою стимулювання експортної діяльності виробників, котрі займаються зовнішньоторговельною діяльністю. Воно зумовлено специфічними умовами зовнішньоекономічних контрактів. Метою такого страхування є захист вітчизняних експортерів, імпортерів та інших учасників зовнішньоекономічної діяльності. Страхування валютних ризиків необхідне для відшкодування втрат, пов'язаних із виробництвом експортної продукції за відмову від її оплати закордонним імпортером з будь-яких причин, збитків від неплатежів за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги у разі загострення фінансового становища або банкрутства іноземного партнера, збитків від коливань валютних курсів у період від укладання контракту до закінчення його дії, що негативно впливає на купівельну здатність валюти платежу. Страхуванню підлягають і збитки, зумовлені політичною нестабільністю в країні імпортера. При цьому варто звернути увагу на те, що у перших двох випадках втрат зазнає вітчизняний інвестор. В інших випадках збитки можуть стосуватися як експортера, так і зарубіжного покупця. Перший зазнає збитків при зниженні курсу валюти платежу, другий - у разі підвищення.

Захист від валютних ризиків може включати використання захисних застережень у контрактах, прогнозування курсу різних валют тощо.

Страхування біржових ризиків за останні роки набуло значного поширення. Об'єктом такого страхування може бути відповідальність учасників біржових контрактів за збитки, зумовлені невиконанням умов угоди одним з партнерів. У світовій практиці страхуються збитки інвесторів, зумовлені шахрайством чи неплатоспроможністю члена біржі, а також збитки членів біржі від неплатоспроможності одного з них. При страхуванні контрактів на реальний товар договір може укладатися як продавцем, так і покупцем. Якщо договір укладається покупцем, відповідальність страховика виникає у разі відмови продавця від поставки товару або затримки його поставки. Коли договір страхування укладається з продавцем, відповідальність страхової організації виникає за відмови покупця від оплати товару або при затримці з Його оплатою.

Серед біржових контрактів значного розвитку набули ф'ючерсні угоди, що укладаються на поставку товарів через певний строк, які на певний момент можуть бути не виготовлені. За своїм змістом. Ф'ючерсні контракти одночасно виконують функцію страхування від можливих збитків. Вони можуть застосовуватися для страхування від форс-мажорних обставин, або незалежних перешкод для виконання угод.

Об'єктами страхування можуть бути як грошова сума непоставленої продукції, так і виробничі (непрямі) збитки покупця.

Разом із тим, таке страхування в Україні наразі має обмежене застосування, насамперед, через нерозвиненість ринкових відносин, ринкової інфраструктури. Біржі не завжди сумлінно вибирають собі клієнтів, здійснюють відбір учасників торгів, контролюють виконання ними угод, контрактів. Тому вважається більш доцільним страхування біржових ризиків здійснювати у вигляді взаємного біржового страхування або через акціонерні страхові компанії за участю капіталу біржі, коли біржа і страховик є взаємозацікавленими у такому страхуванні.

Окремим видом страхування е страхування інтересів інвесторів (страхування інвестицій) на випадок заборони вивозу прибутку, одержаного від інвестування, та інших порушень прав іноземного інвестора внаслідок прийняття рішень законодавчих чи виконавчих органів влади, політичних обставин.

У сучасних умовах таке страхування є особливо актуальним для залучення в нашу країну коштів іноземних інвесторів, а також для українських підприємців, котрі вкладають ресурси в підприємницьку діяльність за кордоном.

Страхування експортних кредитів охоплює, як правило, дві групи ризиків - економічні та політичні, при цьому враховується те, що кожна з них має певні особливості. Тому з метою спрощення операцій страхування цих ризиків їх страхуванням у західних країнах займається одне страхове товариство (компанія) з одночасним передаванням політичних ризиків на відшкодування державі (при цьому до державного бюджету передається частина страхових премій, одержаних від експортерів). У багатьох країнах існують спеціалізовані заклади страхування таких кредитів, наприклад, товариство "Гермес" у Німеччині, "Кофас" у Франції та ін. Вони переважно належать державі, або держава в них має контрольний пакет акцій.

Різноманітність умов експортного страхування та складність ідентифікації та оцінки кредитних ризиків призводить до того, що страхові тарифи суттєво різняться як у розрізі окремих країн, так і в розрізі окремих страхових організацій у межах однієї країни.

Важливу роль у зовнішньоекономічній діяльності відіграє страхування майна. Типовою формою є форма "Страхування будинку і майна" (Building and Property Insurance Form або, скорочено, ВРІ). За цією типовою формою страхується будинок, споруди, машини й устаткування, особисте майно, що використовуються в підприємницькій діяльності. У договорі на основі форми ВРІ можна також розширити коло об'єктів страхування і включити в нього:

- майно, придбане після укладання договору;

- майно, що знаходиться в межах помешкань, придбаних після укладання договору;

- майно, що знаходиться поза межами помешкань, використовуваних у підприємницькій діяльності;

- майно, що знаходиться поза будинком, наприклад, огорожа, знаки, антени. Суму відшкодування можна встановити таким чином:

- усі об'єкти, включені в договір (договір часто оформляється у вигляді страхового поліса), страхуються на визначену суму;

- окремі об'єкти, включені в договір, страхуються на визначену суму;

- ризики, що страхуються за договором, перераховуються в договорі.

У договорі можна також передбачити інші умови та застереження.

Тим часом існують й інші договори страхування, за якими страхується збиток, що є непрямим результатом певних подій. Найбільш відомий тип такого страхування - це страхування прибутку від підприємницької діяльності. За цим страхуванням страховик зобов'язується відшкодувати страхувальнику втрату прибутку або фіксованих платежів у результаті понесеного страхувальником збитку. Наприклад, у результаті пожежі магазин був зачинений протягом місяця, коли працювали тільки декілька його відділів. Якби не було пожежі, було б отримано більше прибутку. Крім того, власник магазину повинен продовжувати виплачувати заробітну плату, податки та вартість утримання помешкань й устаткування.

Глобалізаційні процеси у світі й на страховому ринку зумовлюють формування транснаціональних фінансових груп і страхових компаній, яким під силу страхування глобальних страхових ризиків та різноманіття страхових продуктів у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про страхування" від 07.03.96 р. // Відомості Верховної Ради України. - № 12. - Ст. 456.

2. Положення про порядок формування, розміщення та обліку страхових резервів за видами страхування, інших, ніж страхування життя. Затверджено Наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю № 41 від 26 травня 1997.

3. Заруба О.Д. Страхова справа, - К.: Знання, 1998. - 321 с.

4. Страхування від А до Я. Книга для страхувальників / Под ред. Л.І. Корчевський, К.Є. Турбіною. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 624 с.

5. Шелехов К.В., Бігдаш В.Д. Страхування: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 1998. - 415 с.

Размещено на Allbest.ru