Характеристика професії касира в банку

Обіг цінних паперів охоплює операції, пов'язані з переходом права власності на цінні папери від одного суб'єкта до іншого. Такі операції проводять укладаючи та виконуючи ци- вільно-правові угоди між суб'єктами. Обіг цінних паперів може здійснюватися на організованому та неорганізованому фондових ринках. До організованого ринку належать операції на фондових біржах та в торговельно-інформаційних системах, що обслуговують позабіржовий ринок цінних паперів. Договори щодо цінних паперів на організованому фондовому ринку укладаються виключно брокерами або дилерами.

На неорганізованому ринку операції з обігу цінних паперів можуть проводити емітенти і торговці цінними паперами. У процесі обігу на організованому ринку цінні папери підлягають лістингу і котируванню. Лістинг - це внесення фінансового інструменту до реєстру (списку) цінних паперів, що здійснюють обіг на фондовій біржі або в межах торговельно-інформаційної системи. Котирування - це визначення та фіксація ринкової ціни цінного папера.

Конвертація цінних паперів - це система дій, правил, за якою емітент один вид цінного папера або форму його випуску переводить (обмінює) в інший вид чи форму. Конвертація проводиться з метою зміни умов фінансування активів емітента. Прикладом може бути обмін корпоративних облігацій на акції акціонерного товариства. Мета такої конвертації - переведення зобов'язань підприємства до складу власного капіталу. Такий обмін здійснюється згідно з прийнятим коефіцієнтом конверсії та за вартістю, що відповідає ціні конверсії. Конверсію можуть проводити і для переведення довгострокових зобов'язань у поточні, привілейованих акцій у звичайні та ін. Знерухомлення цінних паперів також є особливою формою їх конверсії.

Нарахування і виплату доходів на цінні папери виконують згідно з умовами їх емісії. Так, дивіденди на звичайні акції виплачують тільки у тому разі, коли загальними зборами акціонерів прийнято рішення про таку виплату. Нарахування і виплата процентних платежів за облігаціями проводяться у строки та в обсягах, передбачених умовами емісії облігацій. Дивіденди на привілейовані акції виплачують у розмірі, встановленому умовами емісії, та за наявності джерел для їх виплати. Виплати дивідендів на привілейовані акції здійснюють в першу чергу, у порівнянні зі звичайними акціями.

За погашення цінних паперів інвесторам виплачують вартість фінансового інструменту в разі вилучення його з обігу. Зокрема, погашення такого боргового цінного папера, як облігація, проводиться в період закінчення строку її обігу. Сума, що виплачується її власнику, відповідає величині номінальної вартості облігації. Акції підлягають погашенню або за закінченням терміну діяльності товариства (в разі заснування його на визначений строк), або за умов його непередбаченої ліквідації. Величину погашення визначають як суму, що припадає на одну акцію після проведення ліквідації підприємства та повної виплати заборгованості за позиками перед державним бюджетом, із заробітної плати працівникам та ін.

Із цінними паперами виконують також багато інших операцій. До них, зокрема, належать передавання цінних паперів у спадщину, дарування, внесення їх як майнового вкладу до статутних капіталів господарських товариств, передавання у заставу, залучення в довірче управління, проведення розрахунків між суб'єктами, хеджування фінансового ризику та ін. Особливі операції здійснюються у випадках придбання, реалізації та анулювання акціонерними товариствами власних акцій.

Проведення різноманітних операцій із цінними паперами значно розширює поле діяльності суб'єктів фінансового ринку. Емітенти мають можливість проводити їх у різноманітних варіантах та із залученням різних категорій інвесторів. Збільшення кількості операцій з цінними паперами надає ширших перспектив для нарощування інвестиційної діяльності. Зміцнюються функції посередників проведення операцій з цінними паперами: торговців цінними паперами, реєстраторів, зберігачів, депозитаріїв та ін. За умов раціонального регулювання діяльності з використанням цінних паперів такі операції сприяють економічному зростанню та поступальному розвитку держави.

9. Організація випуску та проведення лотерей

Відповідно до Ліцензійних умов суб'єктами лотерейної діяльності є:

1) оператор лотереї;

2) розповсюджувачі лотереї;

3) гравці.

Оператор лотереї -- це суб'єкт господарювання, установчими документами якого передбачено випуск і проведення лотерей, і який одержав право (ліценцію) здійснювати цю діяльність.

Оператор лотереї обов'язково має бути резидентом України. Статутний капітал оператора лотереї формується винятково в грошовій формі. Мінімальний розмір статутного капіталу оператора на момент державної реєстрації повинен бути не меншим 5 млн євро. Перерахування розміру статутного капіталу в гривні здійснюється за офіційним курсом Національного банку України на момент державної реєстрації оператора.

Власний капітал оператора -- частина активів оператора, що залишається після вирахування зобов'язань.

Мінімальний розмір власного капіталу оператора не може бути меншим 5 млн євро на кожну останню дату звітного періоду.

Розповсюджувач лотереї -- фізична або юридична особа, яка на підставі укладеного договору з оператором здійснює поширення лотерей, що проводяться оператором.

Гравцем лотереї може бути фізична особа віком від 16 років, яка за власним бажанням бере участь у розігруванні призового фонду відповідно до оприлюднених умов випуску та проведення лотереї.

До посадових осіб оператора лотереї, для яких затверджено кваліфікаційні вимоги відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей, належать керівник оператора та головний бухгалтер.

Кваліфікаційні вимоги до цих посадових осіб передбачають таке:

-- керівник оператора повинен мати вищу економічну або юридичну освіту, стаж роботи на керівних посадах у сфері випуску та проведення лотерей або в фінансових установах не менше трьох років, а також бездоганну ділову репутацію;

-- головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку, повинен мати вищу економічну освіту, стаж роботи на посаді бухгалтера не менше п'яти років і бездоганну ділову репутацію.

Організацію, випуск і проведення лотерей здійснює оператор на основі самостійно затвердженого документа "Умови випуску та проведення лотереї", який містить інформацію щодо ідентифікації самого оператора, ідентифікації лотерейної послуги, фінансових умов надання лотерейної послуги та умов відповідальності і розгляду претензій.

Умови випуску та проведення лотерей оператори лотереї подають до Міністерства фінансів України одночасно із заявою про видачу ліцензії. За потреби оператор може вносити зміни до умов випуску та проведення лотерей, якщо це не обмежує прав гравців, порівняно з попередніми умовами. Такі зміни після затвердження оператором у 10-денний термін передаються до Міністерства фінансів України, яке, в разі згоди, долучає їх до ліцензійної справи певного оператора.

Умови випуску та проведення лотерей згідно з чинним законодавством мають містити такі відомості:

1) назву лотереї та її характеристику;

2) назву оператора, його місцезнаходження та код за ЄДРПОУ;

3) сферу розповсюдження лотереї;

4) дату початку випуску лотереї, граничний строк реалізації лотерейних білетів та/або прийняття сплати участі в лотереї через електронну систему;

5) запланований кошторис доходів і витрат на проведення лотереї з постатейною розшифровкою, складений у грошовому вираженні на кожен рік. У кошторисі оператор може передбачити спрямування частини коштів, що залишаються у розпорядженні оператора, на певні соціальні потреби (розвиток фізичної культури та спорту, соціальний захист інвалідів тощо);

6) загальну суму випуску лотереї, в тому числі суму, спрямовану на виплату призів;

7) розмір сплати участі в лотереї (вартість лотерейного білета);

8) розподіл кількості та суми призів;

9) порядок проведення безтиражної лотереї або періодичність проведення тиражів, правила та місце проведення розіграшів тиражів (для тиражних лотерей);

10) заходи оператора для надання можливості здійснення контролю з боку органів виконавчої влади за проведенням лотереї з використанням електронних систем прийняття сплати участі в лотереї;

11) порядок визначення переможців і виплати призів;

12) граничний строк виплати призів;

13) положення щодо реалізації лотерейних білетів виключно на добровільних засадах;

14) права та обов'язки гравців і оператора;

15) ступінь захищеності лотерейного білета, його макет, якщо лотерея проводиться із застосуванням лотерейних білетів;

16) опис заходів щодо захисту інформації, електронних систем, розігрувальних і зчитувальних пристроїв, пов'язаних із рухом коштів і лотерейних білетів;

17) порядок розгляду претензій гравців.

Про початок випуску кожної лотереї оператор протягом тижня з моменту отримання першої сплати участі в лотереї від гравців із зазначенням кількості, нумерації (серія, номер) випущених лотерейних білетів зобов'язаний повідомити Міністерство фінансів України.

Після завершення проведення лотереї оператор має протягом тижня опублікувати в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України відповідну інформацію та повідомити про це Міністерство фінансів України.

Тираж лотереї -- проміжок часу, що розпочинається від дати прийняття сплати участі в лотереї та завершується в останній день виплати виграшів, установлений відповідно до умов випуску та проведення лотереї.

Тираж включає проведення операцій із прийняття сплати участі в лотереї розповсюджувачами, прилюдне розігрування лотереї, виплату виграшів за результатами такого розігрування.

Під час проведення лотереї оператор формує призовий фонд і відображає його в обліку як забезпечення майбутніх витрат і платежів, яке ще називають резервом виплат.

Кошти призового фонду не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати виграшів, які здійснюються виключно у гривні.

Джек-пот -- грошова сума для виплати гравцям. Сума джек-поту складається з двох частин:

-- сформована у межах призового фонду;

-- сформована за визначенням оператора (не забезпечена сплатою участі у лотереї).

Сума джек-поту, не забезпечена сплатою участі в лотереї, визначається оператором з метою збільшення привабливості лотереї та не може перевищувати 10 % власного капіталу. Оператор зобов'язаний забезпечити розміщення резерву, що покриває суму джек-поту, не забезпечену сплатою участі в лотереї, на окремому не бюджетному рахунку в Державному казначействі України. Відповідальність за цільове використання коштів резерву виплат і резерву, що покриває суму джек-поту, не забезпечену сплатою участі в лотереї, тільки на виплати гравцям несе оператор лотереї.

Джек-пот може збільшуватися на суму нерозподілених і незатребуваних переможцями призів протягом минулих тиражів.

Виплата грошових призів за результатами розіграшу лотерей здійснюється винятково в грошовій одиниці України у строки та порядку, передбаченому умовами випуску та проведення лотерей, на підставі пред'явленого гравцем лотерейного білета або іншого документа, що засвідчує участь у розіграші призів лотереї. Оголошення інформації про переможця, в тому числі й з метою реклами, або прилюдне вручення призів може здійснюватися тільки за згоди переможця. Виграшні лотерейні білети та інші документи, що засвідчують право участі в лотереї, за якими переможцям лотереї сплачено виграші, розповсюджувачі обов'язково повертають оператору, який зберігає їх відповідно до умов, визначених чинним законодавством.

До складу мережі розповсюдження лотерейних білетів (сплати участі в лотереї) входять власне мережа розповсюдження оператора та мережа розповсюджувачів, які працюють з оператором на договірних засадах.

У точках розповсюдження лотерейних білетів та/або прийняття сплати за участь у лотереї через електронну систему розміщується потрібна для гравців інформація: перелік лотерей, які поширюються, ксерокопія ліцензії на проведення діяльності з випуску та проведення цих лотерей, розмір сплати участі в лотереї (ціна білета), результати проведення кожного розіграшу тиражів лотереї із зазначенням кількості виграшів та їх розмірів, місцезнаходження найближчої філії оператора, місцезнаходження оператора або його головного підприємства та номери телефонів, за якими можна звернутися для уточнення інформації про умови випуску та проведення лотерей, а також із зауваженнями та пропозиціями.

Розповсюджувачі мають право продавати державну лотерею лише за наявності посвідчення, виданого оператором лотереї. Форма та порядок видачі такого посвідчення рекомендовані Міністерством фінансів України.

Для фізичної особи -- розповсюджувача лотереї видається іменне посвідчення, яке містить фотографію особи, скріплену печаткою оператора, номер, серію паспорта (посвідчення особи), строк дії такого посвідчення, опис виду лотереї, а також підпис посадової особи оператора, що уповноважує зазначену фізичну особу здійснювати дії з продажу білетів або сплату участі в лотереї.

Для юридичної особи -- розповсюджувача видається фірмове посвідчення, яке містить печатку оператора, опис виду лотереї, місце розташування пункту продажу білетів або сплати участі в лотереї, строк дії такого посвідчення та підпис посадової особи оператора.

Оператор лотереї може укладати з розповсюджувачами відповідні договори за формою, рекомендованою Міністерством фінансів України, що регламентують відповідальність розповсюджувачів перед операторами згідно з чинним законодавством. Окрім того, оператор обов'язково має проводити інструктаж із розповсюджувачами з питань дотримання вимог нормативно-правових актів, що регламентують випуск та проведення лотерей.

Розповсюджувачі лотерей не мають права змінювати встановлений оператором розмір сплати участі в лотереї чи ціну лотерейного білета. Розрахунки між гравцями та розповсюджувачами за продані білети повинні ретельно обліковуватися у книзі обліку розрахункових операцій.

Відповідно до вимог розігрування тиражів лотереї вони мають проводитися в прямому телевізійному ефірі у присутності тиражної комісії, до складу якої входять представники органу ліцензування (або уповноважені особи) або інші центральні органи виконавчої влади та громадськості.

Розігрування безтиражної лотереї проводиться в присутності комісії, яка кількісно складається не менше, ніж із трьох осіб і включає представників оператора, органу ліцензування, інших органів виконавчої влади та представників громадськості.

10. Кредитування населення

Споживчими позиками називають позики, які надаються населенню. При цьому споживчий характер позик визначається метою (об'єктом кредитування) надання позики. До споживчих позик відносять різні види кредитів, які надаються населенню, в тому числі кредити на придбання товарів тривалого використання, іпотечні позики, кредити на невідкладні потреби тощо. Споживчі позики в західній банківській практиці визначають по-іншому, а саме: споживчими називають кредити, які надаються приватним позичальникам для придбання споживчих товарів та оплати відповідних послуг.

Класифікація споживчих позик позичальників та об'єктів кредитування може бути проведена за такими ознаками як тип позичальника, вид забезпечення, строки погашення, методи погашення, цільовому направленню використання, об'єкти кредитування, обсяги і так далі. За напрямками використання (об'єктами кредитування) споживчі позики в нашій країні поділяють: на кредити на невідкладні потреби, кредити під заставу цінних паперів, кредити на будівництво та придбання житла, кредити на капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків, їх газифікацію тощо. Громадянам, які проживають у сільській місцевості, крім того видаються позики на будівництво надвірних будівель, для утримання худоби та птиці, придбання засобів малої механізації, для виконання робіт у власному підсобному господарстві. Членам садових кооперативів та товариств видаються довгострокові кредити на придбання або будівництво садових будинків та на благоустрій садових ділянок. Банки надають також довгострокові позики на придбання автомобілів.

За суб'єктами кредитного договору розрізняють:

- банківські споживчі кредити;

- позики, які надаються населенню торговими організаціями;

- споживчі позики кредитних установ небанківського типу (ломбарди, пункти прокату, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи, будівельні товариства, пенсійні фонди тощо);

- власні та приватні споживчі позики (які надаються приватними особами);

- споживчі кредити, які надаються позичальникам безпосередньо на підприємствах і в організаціях, де вони працюють.

За строками кредитування споживчі позики поділяють таким чином: короткострокові (строком від 1 дня до 1 року), середньострокові (строком від 1 до 3-5 років), довгострокові (строком більше 5 років). В сучасних умовах в зв'язку із загальною економічною нестабільністю поділ споживчих позик за строками носить умовний характер. Банки, які надають кредити, зазвичай поділяють їх на короткострокові (до одного року) та довгострокові (більше року). Короткострокову позику можна оформити на певний строк (в межах року) або до запиту. Позика до запиту не має фіксованого строку, і банк може вимагати її погашення у будь-який час. За способом надання споживчі кредити бувають цільові та нецільові (на термінові потреби, овердрафт та інші).

За забезпеченням розрізняють позики незабезпечені (бланкові) та забезпечені (заставою, гарантіями, доручення, страхуванням). Головна причина, за якою банк вимагає забезпечення, - ризик зазнати збитків у разі небажання або неспроможності позичальника погасити позику в строк і повністю. Забезпечення не гарантує погашення кредиту, але зменшує ризик, так як у разі ліквідації банк отримує перевагу перед іншими кредиторами у відношенні будь-якого виду активів, які служать забезпеченням банківської позики. За способами погашення розрізняють кредити, які погашаються одночасно та позики з розстрочкою платежу. Кредити без розстрочки платежів мають одну важливу рису: за такими кредитами погашення заборгованості та відсотків виконується одночасно. Прикладом таких позик можуть служити так звані бриджинг-кредити, які видаються для купівлі нового будинку приватною особою у сумі різниці вартості нового та старого будинку власника.

Позики з відстрочкою платежу включають: кредити з рівномірним періодичним погашенням позики (щомісячно, щоквартально); позики з нерівномірним періодичним погашенням заборгованості (сума платежу в погашення заборгованості змінюється - зростає або знижується - в залежності від певних обставин, наприклад, з наближенням дати кінцевого погашення позики або закінчення дії кредитного договору). При наданні кредиту з розстрочкою платежу діє принцип, згідно з яким сума позики списується частинами протягом періоду дії договору. Подібний порядок погашення позики не такий обтяжливий для позичальника, як при єдиній сплаті боргу. Для банку також вигідніше, щоб позика погашалася періодично протягом всього періоду дії договору, так як це прискорює оборотність кредиту та вивільняє кредитні ресурси для нових вкладень, підвищуючи таким чином його ліквідність.

За методами стягнення відсотків позики класифікують таким чином: кредити з виплатою відсотків в момент надання позики; кредити з сплатою відсотків в момент погашення кредиту та позики з виплатою відсотків рівними частинами протягом всього строку користування (щоквартально, один раз у півріччя або за спеціально встановленим графіком). Існує також таке поняття як позика з ануітетним платежем, тобто платежем з одночасною сплатою відсотків за користування кредитом. За характером кругообігу коштів позики поділяють на разові та поновлювальні (револьверні, ролловерні). В групу револьверних кредитів, як правило, включають кредити, які надаються клієнтам по кредитних картках або кредити по єдиним активно-пасивним рахункам у формі овердрафту. Кредитні дії по рахунках до запиту приватних осіб менше розповсюджені у світовій банківській практиці, але використовуються аналогічно кредитам по кредитних картках. Клієнти можуть виписувати чеки на суми, які перевищують залишок коштів на рахунку (чековий кредит), але сплачують ним відсотки банку за користування овердрафтом.

Довгострокові кредити в основному носять інвестиційний характер та пов'язані із задоволенням потреб населення у житловому будівництві та господарському забезпеченні. До них можна віднести позики на: будівництво садових будинків та благоустрій садових ділянок у садових товариствах строком до 5 років; капітальний ремонт будинку у сільській місцевості в розмірі до 75 % від вартості робіт по капітальному ремонту будинку з врахуванням середньомісячного заробітку позичальника (видається з розрахунку забезпечення щоквартального погашення позики в сумі не більше 90 % середньомісячного заробітку позичальника). Умови погашення кредиту та сплата відсотків аналогічні попередньому випадку; покупку будинку в сільській місцевості для сезонного проживання на строк до п'яти років в розмірі балансової (залишкової) вартості будівлі. Погашення кредиту починається з наступного після отримання коштів кварталу. Будівництво та капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків для постійного проживання в розмірі 75% кошторисної вартості або переліку робіт по ремонту будинку на строк до п'яти років. При цьому кредит на будівництво видається першочергово в розмірі 30 % від загальної його суми, а кредит на ремонт та благоустрій - в розмірі 50 %, кредит членам житлово-будівельних кооперативів на строк до п'яти років в розмірі до 75 % першочергового внесеного вкладу. Погашення такого кредиту починається з наступного після отримання кварталу. Кредит на купівлю великої рогатої худоби та її молодняка і на будівництво надвірних будівель видається на строк до трьох років. Кредит фермерським господарствам має строки погашення від 3 до 15 років в залежності від об'єкту кредитування. За останні роки комерційні банки почали активно кредитувати клієнтів під заставу нерухомості: квартир, будинків, дач, земельних ділянок, гаражів. Умови та порядок кредитування клієнтів під заставу нерухомості різноманітні у різних комерційних банках, але є і загальні риси.

Застава нерухомості (іпотека) здійснюється на основі договору між заставодавцем та заставоутримувачем. Договір про іпотеку укладається у вигляді заставної, яка повинна бути нотаріально засвідчена та підлягає державній реєстрації. Аналіз сучасної банківської практики показує, що найбільшого розповсюдження зазнали короткострокові позики громадянам під заставу цінних паперів і на невідкладні потреби. Кредит під заставу цінних паперів видається під заставу облігацій, акцій та інших цінних паперів, що реалізуються через банківські організації та які користуються попитом на фондових біржах. Кредит на невідкладні потреби надається готівкою на строк до двох років у сумі, яка залежить від заробітку позичальника. У закордонній банківській практиці широке розповсюдження отримали позики по кредитних картках з окремих кредитних рахунків в банках, позики у формі овердрафта по поточному рахунку клієнта, позики з індивідуальними умовами, кредити на освіту дітей, студентам та деякі інші. Комерційні банки постійно прагнуть надавати своїм клієнтам нові кредитні послуги в сфері споживчого кредитування, такі як банківські кредитні картки. Використання кредитних карток виражає економічні відносини між банком, власником кредитної картки та торгівельною організацією. Процес споживчого кредитування в даному випадку включає наступні стадії:

1) видача банком кредитної картки клієнту-позичальнику;

2) купівля позичальником товарів за картку;

3) передача крамницею рахунків на куплені товари в банк;

4) перерахування банком коштів на поточний рахунок крамниці;

5) щомісячне виставлення крамницею рахунків за куплені товари власнику кредитної картки - постачальнику;

6) повернення позичальником коштів банку.

Банк одержує відсотки за кредити, що надаються власникам карток в межах ліміту кредитування. Кредитні картки для потреб споживчого кредитування можуть випускатися, крім банків, різними організаціями (авіакомпаніями, залізницями, готелями тощо). Процес кредитування населення включає декілька етапів. Спочатку кредитний працівник веде переговори з клієнтом з метою з'ясування кредитоспроможності клієнта в юридичній області, тобто чи правоздатний клієнт заключати кредитний договір; кредитоспроможності клієнта в економічній області іншими словами з'ясовують умови кредитного договору з точки зору повернення боргу, сплати відсотків, характеру забезпечення кредиту.

Аналіз кредитоспроможності клієнта передує укладенню з ним кредитного договору та дозволяє виявити фактори ризику які спроможні привести до непогашення виданої банком позики в обумовлений строк, та оцінити ймовірність своєчасного повернення кредиту. Визначення кредитоспроможності позичальника є невід'ємною частиною роботи банку по визначенню можливості надання позики. Під аналізом кредитоспроможності позичальника розуміють оцінку банком позичальника з точки зору можливості та цілеспрямованості надання йому позик, визначення ймовірності її своєчасного повернення у відповідності з кредитним договором. Аналіз кредитоспроможності клієнта дозволяє банку, своєчасно втрутившись у справи боржника, зберегти його від банкрутства, а при неможливості цього - оперативно припинити кредитування такого позичальника.

Оцінка кредитоспроможності клієнта проводиться в кредитному відділені банку на основі інформації, яка характеризує спроможність клієнта отримувати доход, достатній для своєчасного погашення позики, наявність у позичальника майна, яке при необхідності може слугувати забезпеченням виданої позики. Крім цього, банківський працівник зобов'язаний аналізувати ринкову кон'юнктуру, тенденції її зміни, ризики, які зазнають банк та його клієнт та інші фактори. Джерелами інформації про індивідуального позичальника можуть бути свідчення з місця роботи, з місця проживання тощо. Для з'ясування кредитоспроможності позичальника кредитний працівник аналізує доходи та витрати клієнта. Питання підтвердження розмірів доходів та видатків покладаються на клієнта, який надає необхідні документи:

- паспорт, за яким кредитний працівник визначає час проживання за останньою адресою, вік, сімейний стан та наявність дітей;

- довідку з місця роботи, де повинні бути вказані середньомісячна заробітна плата, сума прибуткового та інших податків, які сплачуються позичальником щомісячно, стаж роботи на підприємстві, сума обов'язкових щомісячних відрахувань (аліменти, страхові внески);

- книжку по розрахункам за квартплату та комунальні послуги, з якої береться інформація про середньомісячні витрати на квартплату та комунальні послуги;

- документи, які підтверджують доходи по вкладах в банках та цінних паперах.

Аналіз платоспроможності проводиться як по позичальнику, так і по його гаранту. При цьому метод аналізу та документація такі ж самі, як і при аналізі самого позичальника. В результаті проведеної роботи визначаються можливості клієнта проводити платежі в погашення основного боргу та відсотків, а гаранта - здійснювати їх у разі неплатоспроможності основного позичальника. Після позитивної оцінки кредитоспроможності клієнта банк та позичальник приступають до узгодження умов кредитного договору. Для оформлення кредиту позичальник надає необхідні документи: заяву; термінове зобов'язання; довідку з місця роботи з зазначенням отримуваної заробітної плати та суми утримань з неї; доручення громадян, які мають постійне джерело доходів або договір про заставу. Після виплати клієнту передбаченої умовами кредитного договору суми через певний час настає етап погашення боргу та сплати відсотків за користування позикою. Зазвичай погашення довгострокового кредиту та сплата відсотків по ньому здійснюється з наступного після отримання кредиту кварталу і в подальшому проводяться щоквартальними платежами.

Конфліктні ситуації при кредитуванні населення вирішуються через суд, куди може звернутися як позичальник, так і його кредитор при виникненні суперечливих питань. До числа останніх можна віднести неспроможність банку з різних причин реалізувати заставу по кредиту для погашення заборгованості клієнта (різке знецінення цінних паперів, прийнятих банком у забезпечення позики, загибель майна клієнта внаслідок стихійного лиха тощо), шахрайство зі сторони позичальника, вибуття останнього з постійного місця проживання в невідомому напрямку, смерть позичальника та переказ заборгованості на родичів померлого тощо.

1. Суть і види споживчих кредитів

Споживчий кредит - кошти, які надаються комерційними банками громадянам України під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

Класифікація споживчих кредитів здійснюється:

- за об'єктами кредитування;

- за строками кредитування;

- за способом надання;

- за видами забезпечення;

- за методами погашення;

- за методом стягнення процентів;

- за характером кругообороту коштів.

За об'єктами кредитування (напрямами використання) в Україні споживчі кредити поділяються на два види:

- на споживчі цілі та на нагальні потреби;

- на затрати капітального характеру.

За строками кредитування споживчі кредити поділяють на:

- короткострокові (строком від 1-го дня до 1-го року);

- довгострокові (строком понад 1 рік).

За способом надання споживчі кредити поділяють на цільові і нецільові (на невідкладні потреби, овердрафт та ін.).

За забезпеченням розрізняють позики незабезпечені (бланкові) і забезпечені (заставою, гарантіями, поручительствами, страхуванням).

За методом погашення розрізняють кредити, які погашаються одночасно, й кредити з розстрочкою платежу.

За методом стягнення процентів кредити класифікують так: кредити зі стягненням процентів у момент його надання;

позики зі сплатою процентів у момент погашення кредиту;

позики зі сплатою процентів рівними внесками протягом усього строку кредитування (щоквартально, один раз у півріччя, або за спеціально обумовленим графіком).

За характером кругообороту коштів кредити поділяють на разові і відновлювальні (револьверні). В групу револьверних, як правило, включають кредити, які надаються клієнтам за кредитними картками, або кредити за єдиними активно-пасивними рахунками у формі овердрафту.

Суть револьверного кредиту за кредитною карткою можна розглядати за такою схемою:

1. Видача кредитної картки.

2. Купівля товару за картку.

3. Передача торговельних рахунків.

4. Перерахування коштів на поточний рахунок.

5. Щомісячно рахунок за куплені товари.

6. Повернення коштів.

2. Основні умови споживчого кредитування

Установи комерційних банків надають кредити повнолітнім дієздатним громадянам України, які мають постійне джерело доходу. Основні напрями кредитної та процентної політики визначаються комерційним банком, у межах яких встановлюються:

- об'єкти кредитування;

- максимальні розміри кредитів;

- мінімальні процентні ставки за кредитами;

- строки користування кредитом.

Установи комерційних банків здійснюють видачу кредитів населенню в межах кредитних ресурсів.

Всі кредити громадянам надаються у національній валюті України. Обов'язковою умовою надання кредиту є його забезпечення заставою (закладом) майна або цінних паперів та доходів за ними.

Розміри кредитів, що надаються громадянам України, обмежуються:

1) граничними розмірами, встановленими комерційним банком для конкретного виду кредитів;

2) платоспроможністю позичальника, його здатністю повністю й встановлений строк повернути отриманий кредит;

3) вартістю заставленого майна та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником (іншою особою) для забезпеченні повернення кредиту з урахуванням виду застави.

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються вартістю товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими фізичною особою банкові для забезпечення, та суми її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів, протягом 10-ти років. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10-ти років із дня його надання.

Надання кредитів здійснюється на підставі кредитних договорів, які укладаються індивідуальними позичальниками з установою банку за місцем проживання, за винятком кредитів на будівництво або купівлю індивідуальних житлових будинків (квартир), які надаються за місцем забудови або знаходження індивідуального житлового будинку (квартири).

Розмір процентної ставки за користування кредитом встановлюється установою банку самостійно залежно від вартості кредитних ресурсів, характеру наданого забезпечення, виду кредиту, попиту та пропозиції на кредитному ринку в конкретному регіоні та інших чинників з таким розрахунком, щоби сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку із залучення коштів, необхідних для надання кредиту, й забезпечувала рентабельну роботу установи банку.

Протягом часу дії кредитного договору банк має право змінювати рівень процентної ставки за кредит залежно від зміни процентної політики банку та державних органів, в компетенцію яких входить вирішення цих питань, від попиту та пропозицій на кредитні ресурси з оформленням цих змін додатковою угодою. Порядок зміни процентної ставки обумовлюється в кредитному договорі.

У разі відмови позичальника укласти додаткову угоду про зміну процентної ставки кредитний договір розривається банком в односторонньому порядку, а позичальник зобов'язаний повністю розрахуватись за одержаним кредитом.

Рішення про надання кредиту приймається кредитним комітетом установи банку на підставі загального висновку кредитного підрозділу, який повинен враховувати висновки з цього питання служби безпеки, юридичної служби та підрозділу з управління ресурсами. Кредит надається, переважно, в безготівковій формі, розрахункового чека, в окремих випадках - готівкою.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів із поточного рахунка, вкладного (депозитного) рахунка, переказами через пошту або готівкою.

Новий кредит надається лише при умові повної сплати заборгованості за раніше одержаними кредитами або при наявності додаткового ліквідного майна та реальних можливостей щодо своєчасного погашення кредиту й сплати процентів.

3. Особливості кредитування фізичних осіб на споживчі цілі та на нагальні потреби

Короткострокові кредити громадянам надаються на споживчі цілі (придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів) та на нагальні потреби (лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо) строком до 1-го року.

Для одержання кредиту позичальник укладає з банком кредитний Договір, у якому визначаються умови видачі та порядок погашення кредиту, права, обов'язки і відповідальність кожної зі сторін. Одночасно укладається договір застави (закладу) з позичальником або майновим поручителем - фізичною або юридичною особою.

Відсоткова ставка за кредит визначається на загальних підставах. В окремих випадках банк може встановлювати порядок сплати відсотків з регресом платежу (тобто сума відсотків за, користування кредитом розподіляється і сплачується рівними частинами протягом дії кредитного договору).

В разі зміни процентної ставки за кредитом, пролонгації кредиту, зміни будь-якого пункту кредитного договору або появи/ліквідації пунктів у кредитному договорі укладається додаткова угода, що є невід'ємною частиною кредитного договору. При необхідності укладаються додатки до договору застави (закладу), які є необхідними частинами договору.

4. Кредити фізичним особам для інвестиційної діяльності

Довгострокові кредити громадянам надаються на такі цілі:

- будівництво індивідуальних житлових будинків із надвірним будівлями;

- будівництво будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, і будинків дачного типу, для благоустрою садових ділянок;

- будівництво надвірних будівель для утримання худоби та зберігання сільгосппродуктів, літньої кухні, теплиці, майстерні, навісу тощо;

- будівництво гаражів;

- купівля індивідуальних житлових будинків із надвірними будівлями;

- купівля квартир у житлових будинках;

- купівля будинків дачного типу та будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

- купівля гаражів;

- реконструкція та капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків, приєднання їх до інженерних мереж, придбання обладнання для інженерного благоустрою будинку;

- реконструкція та ремонт квартир;

- реконструкція та капітальний ремонт будинків дачного типу будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

- поточні потреби (придбання товарів тривалого користування меблі, транспортні засоби, побутова техніка та ін.).

Термін користування довгостроковим кредитом встановлюється залежно від об'єкта кредитування, розміру кредиту та фінансового стану позичальника. При цьому строк користування кредитом, одержаним на будівництво та купівлю житла, не повинен перевищувати 10-ти років, а за іншими видами кредитів - 5-ти років.

Відсоткова ставка за кредит визначається на загальних підставах. Обов'язковою умовою надання довгострокового кредиту є страхування об'єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування кредитом. Копія страхового договору подається банкові позичальником у строки, передбачені кредитним договором.

Видача кредиту позичальникам здійснюється у безготівковій формі шляхом:

- оплати розрахункових документів на матеріали, конструкції, обладнання, надані послуги, виконані роботи;

- перерахування коштів на поточний рахунок позичальника (у разі здійснення будівництва власними силами) на підставі розрахунку готовності об'єкта кредитування;

- перерахування коштів на поточний рахунок продавця квартири, житлового будинку чи гаража.

У виняткових випадках установа комерційного банку може видавати кредит готівкою з правом контролю за цільовим використанням коштів.

5. Порядок оформлення та видачі споживчого кредиту

Для отримання кредиту й оформлення кредитного договору позичальник подає до установи банку такі документи:

- заяву на одержання кредиту;

- паспорт;

- довідку про присвоєння ідентифікаційного коду;

- анкету позичальника;

- довідку з місця постійної роботи позичальника із зазначенням посади та отримуваного доходу (середньомісячного заробітку) і розміру відрахувань із нього. Індивідуальний підприємець подає декларацію про доходи, завірену податковою адміністрацією. Пенсіонери подають довідку про розмір пенсії з органу, що призначив пенсію;

- документи, що підтверджують інші доходи для визначення платоспроможності позичальника;

- документи, що підтверджують право власності на майно позичальника або майнового поручителя;

- письмовий розрахунок погашення кредиту (економічне обґрунтування).

11. Облік і документообіг за операціями кас з приймання готівки

Приймання готівки в касу банку здійснюється на основі приходних документів, які виписуються в одному або в двох примірниках:

а) від підприємств, об'єднань, організацій, установ у сплату будь-яких платежів -- за об'явами на внесення готівки (додаток 18) з видачею квитанції, а від громадян -- також за об'явами або за приходними ордерами;

б) внески для зарахування на поточні рахунки різноманітних фондів -- за об'явами на внесення готівки;

в) платежі від населення -- за повідомленнями з видачею квитанції;

г) усі інші надходження грошей, в тому числі й від працівників банку,--за приходними касовими ордерами (додаток 19) з видачею підписаних касиром їх копій з відбитком печатки касира.

Одержавши приходні документи, касир зобов'язаний:

-- перевірити наявність і тотожність підписів операційних працівників наявним у нього зразкам;

-- звірити відповідність сум, зазначених у документі, цифрами і літерами;

-- викликати особу, яка вносить гроші, і прийняти їх поаркушним перерахуванням.

Якщо клієнт здає гроші до каси банку за кількома приходними документами для зарахування на різні рахунки, то касир приймає гроші за кожним документом окремо.

При отриманні готівки на столі касира не повинно бути ніяких інших грошей, крім тих, що приймаються від особи.

Після одержання грошей касир звіряє суму, зазначену в приходному документі, зі сумою, фактично виявленою при рахуванні. При відповідності сум касир підписує об'яву, квитанцію і ордер до неї, ставить на квитанції печатку і видає її особі, яка внесла гроші. Ордер до об'яви касир надсилає відповідальному працівнику, який веде касовий журнал, а об'яву залишає в себе.

У випадку виявлення фальшивих грошей касир повинен терміново доповісти про це керівнику установи банку для вжиття необхідних заходів з обов'язковим повідомленням правоохоронних органів.

Касири ведуть щоденні записи прийнятих і зданих грошових сум в окремій «Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей)».

Наприкінці операційного дня на підставі прийнятих документів касир складає довідку касира приходної каси про суму прийнятих грошей та кількість документів, які надійшли до каси і звіряє суму за довідкою зі сумою прийнятих ним грошей. Довідка підписується касиром, а зазначені в ній касові обіги звіряються з записами в касових журналах операційних працівників.

Отримані протягом операційного дня гроші касир формує у визначеному порядку і разом з приходними документами та довідкою касира приходної каси здає завідувачу каси під розписку в «Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей)».

Завідувач каси звіряє суму прийнятих грошей і кількість приходних документів з довідкою касира і підписує довідку.

Гроші, що надійшли в приходні каси, можуть передаватися завідувачу протягом операційного дня декілька разів. Уся готівка, яка надійшла до закінчення операційного дня, повинна бути оприбуткована в касу і зарахована на відповідні рахунки балансу банку того ж робочого дня.

12. Проведення банківських операцій

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Операції, визначені пунктами 1 - 3 частини першої цієї статті, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2 - 3 частини першої цієї статті, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої цієї статті. Дозвіл надається, якщо:

1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;

2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності, передбаченого у цій статті.

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

2 Проведення касових операцій.

Касові операції проводяться згідно з “Положенням про веденням касових операцій у національній валюті в Україні” затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року №72.

Вимоги цього Положення поширюються на юридичних осіб (крім установ банків і підприємств поштового зв'язку) незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, їх відокремлені підрозділи, представництва іноземних організацій і фірм, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - підприємства), а також зареєстрованих у виставленому порядку фізичних осіб, які є суб'єктами підприємницькой діяльності без створення юридичної особи (далі - підприємці), які здійснюють операції з готівкою в національній валюті, та є обов'язковими для виконання ними.

Розрахунки готівкою підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, проїзних документів тощо, які підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, а також рахунків-фактур, договорів, угод. контрактів, актів закупівлі товарів тощо.

Ліміт каси встановлюється підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з, готівкою. Такі підприємства можуть зберігати в своїй касі готівку на кінець дня в межах затвердженого ліміту каси.

При відкритті поточного рахунку (у період укладання договору на розрахунково-касове обслуговування) новостворене підприємство подає установі банку заявку-розрахунок для встановлення загального ліміту каси, порядку та строків здавання готівкової виручки. Діючі підприємства, які мають поточні рахунки у різних установах банків, подають зазначену заявку-розрахунок на власний розсуд до будь-якої установи банку, у яких відкрито його поточні рахунки, а іншим установам банків - копії заявки-розрахунку з установленим лімітом каси. Заявка-розрахунок подається і в разі перегляду з ініціативи підприємства або банку раніше встановленого ліміту каси.

Підприємства зобов'язані здавати готівкову виручку понад установлений ліміт каси в порядку і строки, визначені установою банку для зарахування на їх поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі не встановлено, то вся наявна готівка в його касі на кінець дня має здаватися до банку (незалежно від причин, унаслідок яких ліміт каси не встановлено), (Готівкові кошти можуть здаватися підприємствами в денні та вечірні каси установ банків, через служби інкасації. підприємствам поштового зв'язку для переказів на їх поточні рахунки в установах банків. Готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони надійшли до кас підприємств сфери торгівлі, громадського харчування та послуг (тих, що не мають домовленості з установою банку на інкасацію чи здавання готівкової виручки до вечірньої каси банку) при проведенні розрахунків із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій наприкінці робочого дня та були здані (у сумі, що перевищує встановлений ліміт каси) до обслуговуючих установ банків не пізніше наступного робочого дня банку (протягом операційного часу його роботи) та підприємства або були використані підприємством (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного дня на необхідні господарські потреби.

Якщо аналогічна ситуація виникає на підприємствах, які при проведенні готівкових розрахунків використовують прибуткові касові ордери або розрахункові книжки, що містять розрахункові квитанції, і точний час надходження готівки не може бути зафіксований, то такі готівкові надходження не вважаються понадлімітними в день їх надходження не більше ніж чотири рази на місяць. У разі постійного надходження готівки до кас наприкінці робочого дня і відповідного перевищення ліміту каси такі підприємства мають звернутися до обслуговуючих установ банків щодо перегляду строків здавання готівкової виручки та ліміту каси.

Не вважаються понадлімітними в день їх надходження і ті готівкові кошти, що надійшли до кас підприємств (тих, що не мають домовленості на інкасацію та здавання готівкової виручки до вечірньої каси банку) у вихідні та святкові дні та здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих установ банків наступного робочого дня банку (протягом операційного часу його роботи) та підприємства або були використані підприємством наступного робочого дня на необхідні господарські потреби.

Уся готівка, що надходить до кас підприємств, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися в їх касах.

Оприбуткуванням готівки в касі підприємства є здійснення підприємством обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень з оформленням цієї операції у встановленому порядку прибутковим касовим ордером та відображенням у касовій книзі в день одержання підприємством готівкових коштів.