2.3 Валютний ринок України та його головні суб'єкти

Валютний ринок в Україні -- це переважно міжбанківський ринок, адже саме в процесі міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют. Через проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних платежів),

Суб'єктами валютного ринку є: продавці валюти; покупці валюти; посередники.

До складу валютного ринку України входять такі суб'єкти:

* Національний банк України;

* комерційні банки, які одержали ліцензію Національного банку на право здійснення операцій з валютними цінностями (уповноважені банки);

* інші кредитно-фінансові установи-резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські компанії), які одержали ліцензію Національного банку;

* юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну іноземної валюти;

* кредитно-фінансові установи-нерезиденти, в тому числі іноземні банки, які отримали індивідуальний дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України;

* валютні біржі або валютні підрозділи товарних чи фондових бірж, які одержали ліцензію Національного банку на право організації торгівлі іноземною валютою.Центральним банком нашої держави є Національний банк України (НБУ), який було утворено у березні 1991 р. відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР. Національний банк України виконує такі основні функції:

* здійснює зберігання і використання золотовалютних резервів України та інших державних цінностей, а також забезпечує платоспроможність держави;

* представляє інтереси України у відносинах з центральними банками та іншими фінансово-кредитними установами зарубіжних країн та міжнародними валютно-фінансовими організаціями;

* здійснює обмін і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними резервами, які надаються в його розпорядження;

* регулює курс національної валюти до грошових одиниць інших держав.

Національний банк України є також головним органом валютного контролю в державі, який:

* здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів;

* забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

НБУ за досить незначний час перетворився на справжній поважний центральний банк держави. Він опанував керівництво грошовим обігом, впровадив низку інструментів управління кредитним та валютним ринками, ринком цінних паперів. Технологія створеної та впровадженої власними силами системи електронних розрахунків, за оцінками незалежних експертів, стала найпередовішою серед країн Центральної та Східної Європи.

За роки своєї діяльності колективом Національного банку України була розроблена і втілена в життя специфічна, притаманна Україні стратегія і тактика його поведінки залежно від змін соціально-економічної ситуації в державі.Залежно від конкретних завдань, що поставали перед незалежною Україною, в діяльності Національного банку можна умовно виділити три характерні етапи.

Перший етап припадає на 1991 -- жовтень 1994 р., період болісного пошуку цілісної концепції розбудови економіки нової незалежної держави, коли було закладено фундамент ідеології Національного банку, визначено її головні орієнтири і пріоритети.

Другий етап, який розпочався після проголошення у промові Президента України Л.Д. Кучми (жовтень 1994 р.) програми макроекономічної стабілізації, охоплює часовий проміжок з жовтня 1994 р, до серпня 1996 р. Це був період суто прагматичних реформ, коли були створені і запущені в дію нові монетарні механізми, притаманні сучасній соціальне орієнтованій економіці.

Третій етап розпочався з вересня 1996 р., коли було введено гривню як повноцінну національну валюту України.

Особлива роль НБУ як центрального банку держави яскраво виявилася після сумнозвісних подій у Росії 17 серпня 1998 р., коли було успішно реалізовано вироблену стратегію діяльності на валютному ринку й ефективне використання валютних резервів НБУ.

Отже, успішна діяльність Національного банку як головного суб'єкта валютного ринку України цілком закономірно є результатом колосальної праці і таланту конкретних людей, що виявилося в утвердженні стійкої національної валюти держави як одного з найвагоміших компонентів її незалежності. Тому справедливо, що за рейтингом західних засобів масової інформації НБУ був визначений у числі 25центральних банків світу, які проводять здорову грошову політику.Отже, найважчий іспит на виживання держави було успішно складено. Утвердження України як самостійної і незалежної держави, зміцнення її авторитету як у світі, так і в очах власних громадян є і продовжує залишатися основним завданням діяльності її центрального банку.

Серед комерційних банків найміцніші позиції на валютному ринку України займає Промінвестбанк, де створена також унікальна електронна система, що дає змогу здійснювати розрахунки з єдиного кореспондентського рахунка. Всього 24 хвилини потрібно, щоб провести банківську операцію у будь-якій точці України, де є кореспондентський рахунок Промінвестбанку. На сьогодні це найбільший банк України, фінансовий капітал якого, включаючи власний, становить 1/3 від усього банківського капіталу України. Практично в усіх великих містах банк має свої відділення, а в Росії, наприклад, відкрито 272 кореспондентські рахунки у 125 банках.

Для того щоб захистити грошові кошти своїх клієнтів, Промінвестбанк став у 1994 р. засновником першого російсько-українського кредитного банку -- Кредитімпекс Банку, який сьогодні проводить 80% усіх рубльових розрахунків між Україною і Росією і є одним із клірингових банків Української міжбанківської валютної біржі.

Опрацьована і впроваджена фахівцями Промінвестбанку і Кредитімпекс Банку технологія проведення платежів дала змогу скоротити терміни їх проходження втричі. Тривалість конвертації російських рублів в українські карбованці для підприємств-експортерів України скоротилася до двох днів. Співробітництво з Кредитімпекс Банком удосконалюється шляхом взаємних операцій з векселями у національних валютах України і Росії, депозитними сертифікатами, облігаціями та іншими цінними паперами.

Головними напрямами співробітництва Промінвестбанку з Кредитімпекс Банком є:

* захист активів банку від змін валютних курсів на валютному ринку, а також від можливого банкрутства банків-кореспондентів;

* ефективне використання тимчасово вільних коштів;

* підвищення ефективності й швидкості виконання валютних операцій;

* збільшення кола і підвищення якості операцій для важливих клієнтів, повсюдне активне залучення їх до обслуговування установами Промінвестбанку;

* зміцнення репутації Промінвестбанку України в світовій фінансово-банківській сфері.

Промінвестбанк працює також з "Дойчебанком", "Комерц-банком", "Банком оф Нью-Йорк", "Айнджибанком" та ін. Платежі у твердій валюті банк проводить через систему СВІФТ.

Загалом, за даними Національного банку України, на валютному ринку в 1996 р. здійснювали операції 203 банки, розмір оплаченого статутного фонду яких станом на 1 січня 1996 р. становив: 4 банки - понад 5 млн. ЕКЮ кожний;

29 банків - від 1 до 5 млн. ЕКЮ; 45 банків -від 0,5 до 1 млн. ЕКЮ; 87 банків - від 100 до 500 млн. ЕКЮ; 38 банків -до 100 тис. ЕКЮ.

Станом на 1 вересня 1998 р. в Україні було зареєстровано вже 219 комерційних банків, з яких діючих - 185, а інші 34 перебувають у стадії закриття, санації або об'єднання. За участю іноземного капіталу створено 27 банків (14%), причому вісім із них мають 100% іноземний капітал.

У зв'язку з функціонуванням на валютному ринку України значної кількості малих та середніх банків останнім часом все чіткіше проявляється тенденція до зменшення їх кількості за рахунок злиття. Цьому процесу сприяє прийнятий Верховною Радою Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 1 лютого 1996 р., де зазначено, що з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків мінімальний розмір статутного фонду встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн. ЕКЮ за офіційним курсом грошової одиниці України, визначеним Національним банком.

Постановою Верховної Ради України про введення в дію цього Закону доручено Національному банку України встановити мінімальний розмір статутного фонду комерційних банків з участю іноземного капіталу у сумі, збільшеній не менш як у три рази від суми, передбаченої для комерційних банків без участі іноземного капіталу, а для комерційних банків із 100% іноземним капіталом -- не менш як у п'ять раз.

З 1 січня 1998 р. у випадках, якщо розмір внесеного статутного фонду комерційного банку станом на 1 березня кожного року становитиме суму, еквівалентну менш як 1 млн. ЕКЮ за офіційним курсом грошової одиниці України, Національний банк України повинен скасувати дозвіл на створення комерційного банку і відкликати ліцензії на виконання банківських операцій.

Згідно з чинним законодавством національна валюта України гривня -- єдиний законний засіб платежу на території нашої держави. Лише в окремих випадках НБУ дозволяє проводити на території України торгівлю і надавати послуги резидентам та нерезидентам за вільно конвертовану валюту, в основному згідно з індивідуальними ліцензіями НБУ.

Суб'єкти господарської діяльності мажуть мати у своїй касі готівкову іноземну валюту в межах ліміту залишку іноземної валюти*. Ці ліміти встановлюються установами уповноваженого банку як у номіналі, так і в гривневому еквіваленті на підставі клопотань підприємств з докладною аргументацією необхідності такого ліміту. Готівкова іноземна валюта, що втримується із установ уповноважених банків, використовується виключно на цілі, на які вона отримана.Нормативними документами НБУ і Держмиткому України передбачається порядок переміщення національної та іноземної валюти через митний кордон України громадянами нашої держави, іноземними громадянами і особами без громадянства. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну.

Валюту України сьогодні можна вивозити у кількості:

резидентам України - 10 та нерезидентам України - 5 неоподатковуваних мінімумів.Іноземну валюту дозволено вивозити у мінімальній сумі (1000 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті, перерахованій за курсом, встановленим НБУ) без пояснення джерел її надходження; більшу суму -на підставі дозволу уповноваженого банку (підставою для пропуску за кордон іноземної валюти є спеціальний дозвіл на вивезення іноземної валюти).

Громадяни резиденти, які виїжджають за кордон з метою туризму або у приватних справах, можуть також вивозити дорожні чеки й інші платіжні

документи.Короткотермінове відрядження працівника за кордон здійснюється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підприємства, установи та організації після затвердження завдання, в якому визначаються мета виїзду, термін, умови перебування за кордоном, а також обов'язковий кошторис витрат. Готівка видається згідно з розрахунками на проведення витрат (добові, витрати на проживання, транспорт) за нормами, встановленими Мінфіном і НБУ.

Перетинаючи митний кордон України, всі громадяни, в тому числі й ті, хто прямує через Україну транзитом, зобов'язані задекларувати в митній декларації іноземну

*Так, уже з 1 вересня 1995 р. відповідно до Указу Президента України було припинено використання в нашій країні іноземної валюти як засобу платежу. Тим самим започатковано реальне обмеження доларизації вітчизняної економіки за рік до запровадження гривні.

валюту незалежно від суми, а також чеки, ощадні книжки, платіжні документи та інші цінні папери.Резиденти України мають право на здійснення інвестицій за кордоном з метою отримання прибутку (дивідендів). У зв'язку з цим виникає проблема декларування резидентами валютних цінностей та майна за межами України.Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у НБУ. НБУ гарантує таємницю цієї інформації Декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за спеціальною формою в обласному управлінні НБУ і державних податкових адміністраціях за місцем знаходження підприємств. Декларування здійснюється щокварталу відповіднодо термінів подання квартальної та річної бухгалтерської звітності.

Про проведення декларування обласними управліннями НБУ і державними податковими адміністраціями суб'єктам підприємницької діяльності надається

довідка. Ця довідка є підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення операцій з валютними цінностями банками України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

Обмінні пункти відкриваються уповноваженими банками та іншими кредитно-фінансовими установами, що одержали ліцензію НБУ, а також іншими юридичними особами-резидентами, що уклали агентську угоду з уповноваженим банком.Для відкриття обмінного пункту потрібно забезпечити виконання таких умов:

1) забезпечення належного зберігання валютних цінностей;

2) наявність необхідної оргтехніки, бланків для обліку валютних операцій;

3) забезпеченість кваліфікованими працівниками для проведення валютних операцій тощо.

Крім валютно-обмінних операцій обмінний пункт може здійснювати також інші операції, зокрема:

1) прийом на експертизу грошових знаків іноземних держав і платіжних документів в іноземній валюти, справжність яких викликає сумнів;

2) обмін (конверсію) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої держави;

3) розмін платіжного грошового знаку іноземної держави на платіжні грошові знаки тієї самої держави;

4) купівлю і продаж платіжних документів в іноземній валюті за готівкові гривні; 5) продаж і оплату платіжних документів в іноземній валюті за готівкову іноземну валюту. До платіжних документів в іноземній валюті належать дорожні чеки, іменні чеки і грошові акредитиви, виражені в іноземній валюті.

Розділ 3. ЄВРОПЕЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА ТА ПРОБЛЕМИ ПЕРЕХОДУ ДО ЕКОНОМІЧНОГО ВАЛЮТНОГО СОЮЗУ

3.1 Європейська валютна система та проблеми переходу до Економічного і Валютного союзу

Найбільш високорозвиненою і досконалою формою розвитку регіональних валютних угруповань є Економічний і Валютний союз (ЕВС) (раніше Європейська валютна система -- ЄВС).

На початку 70-х років за умов зростаючої амплітуди коливань курсу американського долара розпочалися активні пошуки виходу із своєрідного критичного стану, передусім країн -- членів Європейського економічного співтовариства ("Спільного ринку"), з метою створення власної регіональної валютної системи. Щоб протистояти гегемонії долара у світовій валютній системі, в березні 1979 р., тобто через рік після набуття чинності Кінгстонської угоди, було створено міжнародну (регіональну) валютну систему -Європейську валютну систему (ЄВС). У ній беруть участь країни -члени ЄЕС.

Отже, однією з особливостей сучасних валютних відносин було і є існування поряд із міжнародною валютного системою регіонального валютного угруповання, що мало назву Європейська валютна система (згодом економічний і Валютний союз).

Європейська валютна система являла собою певні правила розрахунків між країнами, що входили до Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

Європейська валютна система - специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливань курсів національних валют та їх взаємну ув'язку. Європейська валютна система функціонувала за принципом кошика, в якому змішані курси національних грошових одиниць залежно від котирування тієї чи іншої валюти. Вона також має назву "валютна змія". Перевага її полягає в тому, що сама "змія" в цілому більш стійка, ніж кожна з її складових. Саме на цій основі будується паритетна сітка двосторонніх курсів валют та визначається межа їх відхилення. Так, фіксована межа їх відхилення становила на початку ±2,25% для всіх країн, за винятком Італії і Іспанії, для яких ця межа була більш широка (для Італії, наприклад, вона становила ±6%). Пізніше вона була розширена до ±15%, а згодом ±30%. Метою створення ЄВС було досягнення валютної стабільності та створення єдиної валюти, яка перебувала б в обороті ЄЕС, вирівнювання основних економічних показників та уніфікація економічної політики, розробка та впровадження засобів колективного регулювання валютної сфери, стабілізація економічного становища країн -- членів Європейської валютної системи. У зовнішньому плані -- це створення західноєвропейського валютного полюса у поліцентричній валютній системі.Створення ЄВС диктувалося насамперед прагненням Західної Європи до більшої фінансової самостійності і стабільності за рахунок послаблення прив'язки європейських валют до долара, що давало змогу не тільки уникнути втрат за рахунок періодичних криз цієї валюти, а й більш успішно протистояти заокеанській конкуренції.

Європейська валютна система включала три складові:

* зобов'язання щодо узгодженої зміни ринкових валютних курсів у взаємодомовлених кількісних межах за допомогою валютного втручання центральних банків, в тому числі через підтримку коливань ринкового курсу валют у звужених кордонах;

* механізм кредитної допомоги урядам, які зустрічаються з фінансовими труднощами при підтримці ринкового валютного курсу на двосторонній основі за рахунок коштів спеціального Європейського фонду валютного співробітництва (ЄФВС) із загальним капіталом 25 млн. ЕКЮ, який згодом було реорганізовано у Європейський валютний фонд (ЄВФ). Ці кошти використовуються для короткострокового (від 3 до 6 місяців) і середньострокового (від 2 до 5 років) кредитування;

* спеціальна європейська розрахункова одиниця - ЕКЮ, що була колективною міжнародною валютою і мала визначений валютний курс, розрахований на базі "валютного кошика" національних валют країн -членів ЄВС з урахуванням їхньої частки у сукупному валовому національному продукті ЕКЮ існувала у вигляді безготівкових записів на рахунках країн - учасниць ЄВС в Європейському валютному інституті. На відміну від СДР ЕКЮ забезпечується не тільки солідними зобов'язаннями групи країн, а й фактичними активами (заставою) у формі золота і доларів США (20% золотих і 20% валютних резервів країн-учасниць). Під це забезпечення країни ЄЕС мали спеціальні

* Напередодні створення Економічного і Валютного союзу ЕКЮ була заморожена у 1994 р., тому до складу "кошика" все ще входять валюти дванадцяти, а не п'ятнадцяти країн -- членів ЄС.

рахунки в ЕКЮ.Успішне функціонування Європейської валютної системи створило необхідні передумови для формування Економічного і Валютного союзу.Найбільш чітко думка про те, що це має бути саме валютно-фінансовий союз, прозвучала в доповіді, яка була підготовлена тодішнім головою Комісії Європейських співтовариств Жаком Делором у 1989 р., де вперше було запропоновано триетапний, розрахований на кілька років, перехід до такого союзу. Стратегічною метою союзу визначалося запровадження єдиної валюти і єдиного центрального банку дванадцяти.

Перший етап розпочався з 1 червня 1990 р., коли в більшості країн "Спільного ринку" були зняті обмеження на рух капіталів у рамках єдиного внутрішнього ринку.Другий етап бере свій початок 1 січня 1994 р. При цьому було запроваджено жорсткий обмінний курс європейських валют і створено європейську систему центральних банків("Єврофед").

Третій етап (1 січня 1997 р.) завершився введенням єдиної валюти -- ЄВРО, чому передувало заснування єдиного центрального банку, незалежного від урядів, свого роду "наднаціонального диригента" валютно-фінансової політики всього Співтовариства (згідно з Маастрихтською угодою).

Після створення Європейської валютної системи ЕКЮ служила в основному як засіб міжнародних розрахунків і існувала тільки у вигляді записів на рахунках центральних банків країн - членів ЄВС у Європейському фонді валютного співробітництва.У середині грудня 1996 р. лідери Європейського Союзу в Мадриді прийняли рішення про перехід з 1 січня 1999 р. на єдину валюту країн ЄС - ЄВРО (колишня ЕКЮ) через заміну в обігу 15 національних грошових одиниць однією.За підрахунками фахівців, впровадження ЄВРО дасть змогу щорічно заощаджувати приблизно 100 млрд. французьких франків - суму, в яку сьогодні обходиться країнам і громадянам ЄС різниця при розрахунках у валютних курсах. Єдина валюта надасть імпульс розвитку взаємної торгівлі в рамках ЄС, зміцнить його економічну стабільність, знизить інфляцію і зробить ЄВРО конкурентоспроможною валютою на міжнародних валютних ринках. Впровадження ЄВРО і створення Центрального банку ЄС стало найбільшим досягненням Економічного і Валютного союзу. В перспективі ЄВРО може перетворитися на могутню валюту.

У Мадриді було розроблено новий перспективний план переходу до Економічного і Валютного союзу через поетапне введення ЄВРО і паралельне створення структур Європейського центрального банку:

* початок 1998 р. (підготовка):

а) кваліфікація країн за економічними результатами 1996-1997 рр. і прийняття рішення про входження даної країни в Європейський Союз;

б) заснування Європейського центрального банку і мережі національних центральних банків;1 січня 1999 р. (початок):

а) встановлення "незмінного" обмінного курсу національних валют по відношенню до ЄВРО;

б) початок використання ЄВРО Центральним банком, міжнародними банками і валютними біржами;

в) опублікування "нового" державного боргу кожної країни - члена ЄС у європейській валюті;

* 1 січня 2002 р. (завершення):

а) випуск євробанкнот і монет у ЄВРО;

б) переведення системи роздрібних платежів у євровалюту;

* 1 липня 2002 р.:

а) відміна попередніх валют держав - членів ЄС;

б) ЄВРО стає єдиним законним платіжним засобом. Загалом ЄС відрізняється дуже чітким плануванням переходу до Європейського Союзу. Однак у реальному житті процес просування до валютного союзу виявився не таким уже й простим. По-перше, Франція розглядає валютно-фінансовий союз насамперед як логічний і дійовий засіб закріплення основ єдиного внутрішнього ринку ЄС та радикальний аргумент у протистоянні американському долару в Європі. Німеччина, в цілому підтримуючи ідею єдиного валютного союзу, разом з тим не дуже поспішала з реалізацією плану злиття центральних банків, оскільки, маючи найсильнішу валюту, їй довелося фактично багато в чому нести безпосередню відповідальність за стан справ у спільному валютно-фінансовому союзі. По-друге, помітно відрізняється від позиції Франції і Німеччини точка зору Великої Британії у питанні передачі частини національного суверенітету у валютно-фінансовій сфері наднаціональним органам ЄС. Існує побоювання офіційного Лондона, що зміщення центра фінансової активності в зону ЄС призведе до втрати Великою Британією Її" особливого статусу у зв'язках із Сполученими Штатами Америки. Особливо непохитна позиція щодо впровадження єдиної валюти ЄВРО. Створення єдиної грошової одиниці може послабити позиції Великої Британії в Європі, які вона мала за рахунок особливих стосунків із США. Приєднавшись досить пізно до ЄВС, Велика Британія погодилась лише на паралельний обіг ЄВРО з фунтом стерлінгів. З приходом уряду лейбористів ця жорстка позиція дещо послабилася. По-третє, такі країни, як Іспанія, Португалія, Італія і Греція, не можуть поки що обходитися без періодичних девальвацій своїх валют і не в змозі також негайно ліквідувати існуючі бюджетні дефіцити. Тому їх просування до валютного союзу є дещо повільнішим порівняно з країнами так званої авангардної групи, до якої належать Німеччина, Франція, країни Бенілюксу, Ірландія і Данія. По-четверте, відміна всяких перешкод на шляху конкуренції іноземних компаній в рамках союзу може призвести до витіснення деяких місцевих виробників. Тому, зрозуміло, що ідея створення валютно-фінансового союзу знайшла підтримку насамперед у найбільш конкурентоспроможних фірм.І нарешті, впровадження механізму зростаючої конкуренції в рамках ЄС приводить до опосередкування життєвих стандартів. Всіляке намагання нівелювати національні рівні заробітної плати можуть призвести до загострення проблеми безробіття, особливо у бідних районах Італії, Іспанії, Португалії і Греції, тоді як процеси нівелювання життєвих рівнів у рамках ЄС - до програшу населення країн з традиційно більш високим життєвим рівнем. І все-таки завдяки тому, що при вирішенні багатьох практичних завдань для всіх членів ЄС характерними є прагматичний підхід, орієнтація на обгрунтовані конкретні програми, традиційно зберігається високий рівень консолідації країн у рамках ЄС. Щоразу при розв'язанні кардинальних питань в основі лежать критерії самозбереження союзу, який максимально враховує не тільки ступінь невідкладності того чи іншого завдання, а й реальний рівень взаємної згоди країн. Тому при всій складності поставлених перед ЄС проблем позитивний чинник безумовно переважає негативні сторони, про що красномовно свідчать створення Європейського цен- трального банку (ЄЦБ) та успішне впровадження з 1 січня 1999 р. єдиної валюти -- ЄВРО. Європейський центральний банк розпочав роботу на початку липня 1998 р. у Франкфурті-на-Майні (ФРН).

Рада ЄЦБ складається із президентів національних центральних банків, президента ЄЦБ, його заступника та ще чотирьох членів правління. Перший склад правління Європейського центрального банку у складі шести осіб було призначено на зустрічі у верхах країн - членів ЄС у Брюсселі на початку травня 1998 р-Першим президентом ЄЦБ став голландець Вім Даїзенберг. Як зазначалося в Маастрихтському договорі, строк повноважень президента ЄЦБ - вісім років. Однак Вім ДаЇзенберг заявив, що обійматиме цю посаду до моменту видання нових купюр та монет ЄВРО, а статися це має у період між 1 січня та 1 лютого 2002 р. Його наступником буде президент Центрального банку Франції Жан Клод Тріше. Першим віце-президентом ЄЦБ та заступником Даїзенберга став француз Крістіан Нойє.

Серед інших чотирьох членів правління ЄЦБ головний економіст Федерального банку Німеччини Отмар Іссінг, якого призначено на вісім років; італієць Томасо Падоа Шіоппа (на сім років), іспанець Євгеніо Домінго Соланса (на шість років), Сіркку Гемелейнен із Фінляндії (на п'ять років).Було погоджено, що при наступному призначенні членами правління ЄЦБ повинні стати представники тих країн, які не мали свого делегата у першому складі правління. Президенти національних центральних банків у Європі, що входять до Ради ЄЦБ, призначаються на п'ять років, при цьому допускається повторне призначення. Усі члени Ради Європейського центрального банку мають однакові права при голосуванні, рішення приймаються простою більшістю голосів. Якщо голоси поділяться порівну, вирішує голос президента.

ЄЦБ користується повною незалежністю від політичних вказівок національних урядів. Характерно, що Європейський центральний банк було створено на базі Європейського валютного інституту, що функціонував у Франкфурті-на-Майні з 1994 р. Вирішальним кроком у діяльності Європейського центрального банку стала жорстка фіксація обмінних курсів євро-валют по відношенню до ЄВРО, що відбулася 31 грудня 1998 р. Завдяки цьому з 1 січня 1999 року одинадцять з п'ятнадцяти країн - членів ЄС ввели нову грошову одиницю -- ЄВРО, яка поки що використовується лише в безготівковій формі, а також для проведення котирування на біржах та в інших фінансових операціях. Уже сьогодні європейські валютні біржі, натхненні успіхами ЄВРО, об'єднують зусилля та готуються до поступового злиття. Так, Паризька і Швейцарська біржі підписали угоду про спільне проведення операцій

* З 1 січня 1999 р. ЄЦБ взяв на себе відповідальність за стабільність нової валюти ЄВРО, а також за політику відсоткових ставок і грошової маси у просторі ЄВРО.

На ринку акцій та облігацій. З 1999 р. вони стали членами єдиної "партнерської біржі", яка влітку цього року перейшла на сучасну максимально спрощену єдину систему проведення біржових операцій.

Європейська комісія встановила правила, за якими євро-угоди, як і інші послуги (переведення рахунків на ЄВРО, виплати і внески, обмін банкнот), не оподатковуватимуться. Підтверджується також безперервність договорів: сторони не можуть на підставі європереходу змінити чи закрити угоди.

Готівкові ЄВРО з'являться 2002 р. у вигляді семи нових банкнот номіналом 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 ЄВРО. Курс ЄВРО до ЕКЮ визначений 1:1

За попередніми розрахунками орієнтовні курси ЄВРО становитимуть:

* до американського долара -- 1,17 $,

* до японської єни -- 145,43 єни;

* до німецької марки -- 1,95 БМ;

* до української гривні -- 3,99 грн.

Дбаючи про надійність спільної валюти, країни -- члени Європейського Союзу поставили жорсткі вимоги щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користуватися ЄВРО:

* дефіцит держбюджету не може перевищувати 3%

* сукупний державний борг має становити не більш як 60% від ВВП;

* річна інфляція не може бути вищою від середнього рівня інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції (приблизно 3--3,3%) більш як на 1,5%;

* середнє номінальне значення довгострокових відсоткових ставок не має перевищувати 2% від середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС із найстабільнішими цінами (приблизно 9%);

* країни, що переходять на нову європейську валюту, мають дотримуватися встановлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейських валютних систем. Головним критерієм готовності переходу до єдиної валюти на першому етапі була стабілізація державних фінансів та усунення взаємних обмежень на рух платежів і капіталів між країнами -- членами ЄС.

Саме тому на порядку денному стоїть питання виходу ЄВРО на валютний ринок України та відповідне формування валютних резервів Національного банку.

ВИСНОВОК

Світова валютна система з моменту введення золотого стандарту в 1867 році зазнала достатньо серйозних змін. Золото було демонетаризовано і в даний момент грає усе меншу роль у світовому грошовому обігу, замінюючись на валюти різноманітних країн. Причому останні роки усе більше оголюють тенденцію до багатовалютної системи (замість пережитків Бреттонвудської системи у вигляді єдиної резервної валюти - долара США). Усе більше сучасні замінники світових грошей стають схожими на звичайні внутрішньодержавні гроші. Проте, як уже відзначалося, СДР ще далекі від відповідності вимогам, запропонованим до світових грошей: самі по собі вони поза МВФ практично не використовуються (та й у рамках МВФ в основному в якості засобів перерахунку) і, що головне, їхнє використання приватними особами практично взагалі не зустрічається. У меншому ступені “страждають” цією хибою ЕКЮ - їхнє використання приватними особами набагато ширше (може бути фізичні особи і не бережуть заощадження в ЕКЮ, але банки вже прийшли до утримання авуарів у цій валюті). ЕКЮ ще в багатьох відношеннях перевершують СДР, хоча і не позбавлені хиб.

Можна відзначити, що гідності ЕКЮ як міжнаціональної валюти обумовлені принципами, що використовувалися при закладанні основ ЄВС: нове політичне мислення, подолання ідеології і політики націоналізму і роз'єднаності, що відразу ставить ЕКЮ на порядок ближче до світових грошей. На мій погляд ідеальною являється ситуація, коли взагалі відсутня валюта кожної окремої країни, а в усім господарському світовому просторі використовується єдина валюта (ідеалізм, звичайно, але приємний) - тоді ми набуваємо безлічі переваг: до повної стабільності світової економічної системи, відсутності криз зниження ризику у валютних операціях, що сприяло б більш широкому розвитку міжнародної торгівлі і поділу праці.

Необхідно визнання, що економічна інтеграція, господарська взаємозалежність держав вигідніше, чим протекціонізм, роз'єднаність і автаркія. Характерно, що взаємна торгівля країн ЄЕС збільшилася з 49% загального обсягу їхньої торгівлі в 1970 р. до 60% на початку 90-х років - от приклад дії інтеграції і зростання поділу праці. Необхідні компромісні рішення для подолання протиріч (принцип згоди), і реальне делегування частини суверенних прав наднаціональним органам. Проти цього, звісно будуть заперечувати США - адже саме вони за рахунок переважного повоєнного положення одержали найбільші вигоди в міжнародній валютній системі і, зрозуміло, не захочуть повною мірою віддавати повноваження міжнародним органам.

Таким чином, можна зробити висновок: сучасна валютна система далеко не ідеальна, але надалі (із зміною світового розставляння сил на користь відносного ослаблення США) можливі поступка і прихід до системи, більш задовільної, ніж нині існуюча.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України “ Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні “ // том 11 від 30.10.96 р

Б.А. Колтынюк “Ценные бумаги :Учебик”// С.-Пт.:Издательсто Михайлова В.А. , 2010 г.- 302 с.

В.Е. Есипов “ Ценообразование на финансовом ринке “ // С - Пб. Изд. Питер, 2000 г. - 170 ст.

Ф.Г. Панкратов, Серьогина Т.”Комерчиская деятельность: Учебник для вузов “ Изд. 2-е.// М.:Маркетинг. -1996 г. -328 с.

Н. Миклашевская : // МэиМО - 2008р ст 68-80.

А.Г. Загородній «Гроші .Валюта. Валютні цінності: Термінологічний словник» Київ 2002 р 247ст.

Ю.Н. Грачев “Внешнеэкономическая деятельность .Организация и тхника внешнеторговых операций :Учебно-практическое пособие “// М.: Интел-Синтез, 2000 г. -544 с

А. Гальчинський «Теорія грошей» Київ 2008р 457ст.

А.І. Кредісов «Управління зовнішньо-економічною діяльністю» Київ 1998р 159 ст.

В.А. Антонова «Мировая валютная система и международныэ расчети», М ТЕИС .2000 193ст.

В.Г. Шлятенко «Эвро:Две стороны одной монеты.» Москва 2002р 120ст.

В.П. Федько, Федько Н.Г. “Инфраструктура товарного рынка :Учебное пособие“ Ростов на Дону:Феникс. -2010 г. -509 с.

К.А. Семенов «Международные валютные и финансовые отношения» Москва 1999г 209ст.

Л.П. Дашков, Пахбухчиянц В. “Комерция и технология торговли :Учебное пособие “// М.:Издательский дом “Дашков и К”.-1999 г.-448 с.

М.А. Бункина «Деньги ,банки ,валюта.» Харьков 2012р ст 230ст.

М.О. Солодкий «Біржовий ринок» Львів 2002р 310ст.

О.А. Костюченко «Банкывське право» к. КНЕУ 1999р 259ст.

О.П. Гриценко «Гроші та грошово-кредитна політика» Харків 1999р 287ст.

С.О. Булгонової «Фінанси » к. КНТУ,.2009р 293ст.

С.О. Маслова Ополова О.А. “Фінансовий ринок.” Київ 2002р 167ст.

С.С. Носорогова «Економическая теория» Москва 2000р 380 ст.

С.Я. Боринець «Міжнародно валютно-фінансові відносини» Київ 2001р 272ст.

Т.Б. Кушнір «Економіка та організація Біржової торгівлі» Харків2003р 225ст.

Размещено на Allbest.ru