Принцип дії міжнародної валютної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принцип дії міжнародної валютної системи

ВСТУП

валютний курс світовий ринок

Міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини - складова частина і одна з найбільш складних сфер ринкового господарства. У них фокусуються проблеми національної і світової економіки, розвиток яких історично йде паралельно і тісно переплітаючись. У міру інтернаціоналізації господарських зв'язків збільшуються міжнародні потоки товарів, послуг і особливо капіталів і кредитів.

Великий вплив на міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини надають провідні промислово-розвинені країни (особливо «сімка»), які виступають як партнери-суперники. Останні десятиліття відзначені активізацією країн, що розвиваються в цій сфері. В даний час лише деякі країни не використовують переваги міжнародного поділу праці, спеціалізації і кооперації. Зростаюча інтернаціоналізація виробництва змушує економічних суб'єктів (підприємства, банки, фізичних осіб і т.д.) активно виходити на світовий ринок.

Принципи роботи економічного суб'єкта на зовнішньому ринку істотно відрізняються від принципів роботи на ринку внутрішньому. Саме тому при виході на міжнародний ринок необхідно враховувати величезну кількість економічних і політичних обставин. Зокрема, на міжнародному ринку підприємство стикається з великою кількістю валют, необхідністю платити за своїми зобов'язаннями прийнятними платіжними засобами, оцінювати всілякі види ризиків, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, а також слідувати вимогам і рекомендаціям міжнародних інститутів, конвенцій і договорів. Тому що всі ці операції можуть мати суттєвий вплив на загальну ефективність діяльності економічних суб'єктів, необхідне всебічне вивчення міжнародних валютно-кредитних відносин. Під впливом багатьох факторів функціонування міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин ускладнилося і характеризується частими змінами. Тому вивчення світового досвіду представляє велику важливість і великий інтерес для що складається в Росії та інших країнах СНД ринкової економіки. Поступова інтеграція Росії у світове співтовариство, вступ у Міжнародний валютний фонд (МВФ) і групу Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) вимагають знання загальноприйнятого цивілізованого кодексу поведінки на світових ринках валют, кредитів, цінних паперів, золота.

Розділ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ

1.1 Поняття валютного курсу

Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій; вартісна категорія, яка властива товарному виробництву і виражає виробничі відносини між товаровиробниками та світовим ринком. Учасники обміну валют валютний курс розглядають як коефіцієнт для перерахунку однієї валюти в іншу на підставі визначеного співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку. Тобто це економічна категорія товарного виробництва, яка відображає виробничі відносини між товаровиробниками різних країн на світовому ринку, де продукти національної суспільної праці набувають форми інтернаціональної вартості, а в кінцевому рахунку - і світової ціни.

Як і будь-яка ціна валютний курс відхиляється від вартісної основи. Стан валютного курсу залежить від:

1. співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку у кожному конкретному випадку;

2. стану платіжного балансу держави;

3. різниці процентних ставок у різних країнах;

4. ступеня довіри до даної національної валюти на світових валютних ринках;

5. міждержавної й соціальної стабільності держави, напряму її зовнішньополітичного курсу, міжнародного авторитету.

При цьому розрізняють кон?юнктурні й структурні чинники. Зокрема, кон?юнктурні чинники викликають коливання валютного курсу і пов?язані з нестабільністю ділової активності, політичною ситуацією, чутками і прогнозами. Структурними факторами, які впливають на динаміку валютного курсу як довготривалі тенденції, є: зростання національного доходу, що зумовлює підвищення попиту на іноземні товари та інші вказані вище чинники.

Рисунок 1.1 Види валютних курсів

Детальніше види валютних курсів і способів їх моделювання можна розглянути в таблиці:

Таблиця 1.1Моделі валютних курсів

Види валютних курсів	Спосіб фіксації курсу
1. Фіксовані курси, в тому числі: * Фіксований курс за класичною схемою; * Договірні фіксовані курси; * Фіксований курс, що коригується; * Змінно-фіксований курс.	1. Система наявності офіційних валютних паритетів: * Офіційні курси, що базуються на золотому паритеті; * Курси, що базуються на договірній основі. * Фіксація передбачає регулярний перегляд або встановлення межі можливих відхилень; * Курс, що змінюється за певною, заздалегідь визначеною схемою за участю держави з урахуванням інфляції.
2. Плаваючі курси, в тому числі: * Вільно плаваючий курс; * Керований плаваючий курс.	2. Система, за якою у валют немає офіційного паритету: * Курси, що самостійно формуються на ринку під впливом попиту та пропозиції; * Курс валют, прив?язаний до валютного кошика чи провідної валюти.

Офіційний валютний курс встановлюється урядом країни у вигляді постійно зафіксованої пропозиції обміну національної валюти на іноземну і навпаки. Ринковий курс формується під впливом співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку, а змішаний - контрольований курс, що застосовується для експорту й імпорту, при погашенні зовнішнього боргу.

Як економічній категорії, валютному курсові властиві такі функції:

1.2 Валютне котирування та купівельна спроможність

Вартісну основу величини валютного курсу будь-якої національної валюти визначає паритет купівельної спроможності.

Купівельна спроможність валюти - це сукупність товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Паритет купівельної спроможності валюти означає співвідношення купівельної сили валюти. Він визначається на основі порівняння рівня цін споживчого кошика і співвідношення витрат виробництва однієї країни відносно іншої за формулою:

Р= S1/S0

де Р - паритет купівельної спроможності валюти даної країни; S1 - купівельна спроможність валюти даної країни за відповідний період; S0 - купівельна спроможність валюти тієї країни, відносно якої здійснюється порівняння.

Встановлення курсу називають котируванням валюти. Розрізняють пряме котирування, якщо розрахунок здійснюється шляхом вираження іноземної валюти певною кількістю одиниць національної, та непряме - якщо національну валюту прирівнюють до певної кількості одиниць чужоземної валюти. Числове значення валютного курсу, як правило, визначають з точністю до 1/10000, тобто до четвертого знака після коми.. Далі він публікується офіційно в періодичних виданнях і використовується як довідкова інформація учасниками ділових угод.

Ринкове котирування чужоземних валют, що здійснюється комерційними банками, передбачає публікацію курсу покупця і продавця для угод з різними умовами і термінами (готівкові - спот, строкові - форвард).

Правильне визначення валютного курсу відіграє вирішальну роль у забезпеченні еквівалентності і взаємної вигоди у відносинах економічних суб?єктів різних країн. Якщо в умовах золотого стандарту рівень валютних курсів грошових одиниць різних країн визначався співвідношенням їхнього золотого вмісту, то в сучасних умовах в основі валютних курсів лежить співвідношення їх купівельних спроможностей. Суттєво впливати на валютний курс здатні зміни попиту і пропозиції іноземної валюти, стан платіжного балансу країни, економічна і політична ситуація в країні, рівень довіри до національної валюти тощо.

Чинники, що визначають стан валютного курсу:

1. Співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку;

2. Стан платіжного балансу;

3. Рівень інфляції;

4. Різниці процентних ставок у різних країнах;

5. Ступінь довіри до національної валюти на світових валютних ринках;

6. Міждержавна та соціальна стабільність держави, напрям її зовнішньополітичного курсу та міжнародного авторитету.

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Він є об'єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку даної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їхнє кількісне співвідношення відбувається у зовнішньоекономічній сфері.

Курс національної валюти до іноземної визначається і встановлюється через валютне котирування.

Валютне котирування -- це встановлення курсів іноземних валют у відповідності до діючих законодавчих норм і практикою, що склалася. Котирування валют здійснюють державні (національні) або найбільші комерційні банки.

Котирування іноземних валют, як правило, здійснюється щодо долара США, марки ФРН і деяких інших валют. Долар США довгий час зберігає за собою позицію загальновизнаного міжнародного платіжного і резервного засобу. Зміцнення позиції марки ФРН пояснюється також її становищем як засобу обігу і платежу в світовому платіжному обороті, а також центральною роллю цієї валюти в Європейському Союзі. На регіональному і національному рівнях, які відображають специфіку розрахунково-кредитних відносин більш вузького кола суб'єктів, набір валют, що котируються, може бути, звичайно, іншим.

У більшості країн використовується пряме котирування іноземної валюти, коли за умовну одиницю приймається одиниця іноземної валюти і до неї прирівнюється певна кількість національних грошових одиниць або їх часток.

При непрямому (зворотному) методі валютного котирування, який традиційно використовується Велика Британією та деякими державами -- колишніми її колоніями, за умовну одиницю береться одиниця національної валюти і до неї прирівнюється певна кількість одиниць (або часток) іноземної валюти.

Історична традиція непрямого (зворотного) котирування англійського фунта стерлінгів сягає тих часів, коли англійська валюта була провідною світовою валютою, частка якої в міжнародних розрахунках сягала в 1913 році до 80 %. На сьогодні, крім англійського фунта стерлінгів, непряме котирування використовують такі валюти: ірландський фунт стерлінгів, австрійський і новозеландський долари, євро та деякі інші валюти. З 1978 р. введене зворотне котирування долара США стосовно більшості валют, крім англійського та ірландського фунтів стерлінгів.

При котируванні валют розрізняють поняття "база котирування" (базова валюта) та "валюта котирування" (валюта, що котирується). Базовою є валюта, відносно якої котируються інші валюти. Як правило, базовою може бути валюта, яка визнана по всьому світу. Однак інколи, з історичних причин, базовою валютою стає більш дрібна валюта порівняно з валютою, що котирується. Наприклад, австралійський і новозеландський долари є базовими при котируванні долара США незважаючи на тс, що останній має більш високу вартість.

Оцінюючи тенденції руху валютних курсів, обов'язково слід враховувати методи котирування валют, які при цьому використовуються.

При котируванні валют вказуються курси, за якими банки даної країни купують іноземну валюту (курс покупця -- bid rate -- BR) а також курси, за якими ці банки продають іноземну валюту (курс про давця -- ask rate -- АR). Курс продавця завжди вищий курсу покупця, за винятком валютного ринку Лондона, де використовується непряме котирування і тому курс продавця валюти нижчий курсу покупців. Різниця між курсами продавців і покупців становить прибуток балку, який здійснює ці операції. Цей прибуток, як різниця між двома певними показниками (ціною продавця і ціною покупця), називається маржа (спред).

Розраховують як абсолютну (AR-BR), так і відносну маржу (спред):

Спред, або маржа, повинен покривати операційні витрати банку і забезпечувати йому нормальний прибуток при проведенні операцій з валютою. BAS є своєрідною "платою'' за надані банком форе кепі (безготівкові) послуги. При цьому величина маржі, що призначається комерційним банком для різних валют та різних клієнтів і в залежності від обсягу операцій може суттєво різнитися.

При здійсненні операцій на валютному ринку торгують безготівковою валютою (форексом) та готівкою (банкнотами). Безготівкові активи, якими оперує валютний відділ банку, є не що інше, як залишки на рахунках в іноземній валюті. Тут необхідні платежі здійснюються шляхом переказу з одного рахунку на інший бухгалтерськими записами. При торгівлі банкнотами валюта здійснює фізичні переміщення в просторі. Тут зростають витрати на транспортування, охорону, страхування і зберігання валюти, що, в свою чергу, призводить до відповідного зростання маржі (спреду) при котируванні іноземних банкнот.

При здійсненні міжнародних економічних зв'язків має місце порівняння двох видів цін -- внутрішніх і світових. Якщо внутрішні ціни формуються на основі різних національних вартостей, то світові -- на базі інтернаціональної вартості. Товари окремих країн, які вступають в зовнішньоекономічний обіг, продаються за світовими цінами. У процесі міжнародного обміну співвідношення цін виступає як співвідношення національних грошових одиниць, їх купівельної спроможності.

Купівельна спроможність (сила валюти) виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, визначена порівняно з базовим періодом.

Теорія паритету купівельної спроможності валюти (ПКС) була вперше запропонована шведським економістом Густавом Касселем (1866--1944), хоча подібні ідеї висував ще Давид Рікардо.

Кассель підготував для Ліги Націй меморандум, в якому запропонував використовувати ПКС у міжнародній валютній політиці. Розраховуватись цей показник повинен на базі середньозважених товарних цін і використовуватись у валютному обміні, зовнішній торгівлі, при наданні кредитів.

Сьогодні теорія ПКС переживає друге народження. МВФ і Світовий банк займаються зіставленнями показників виробництва продуктів надушу населення, продуктивності праці, рівнів заробітної плати в різних країнах і регіонах світу.

До 1992 р. ці зіставлення здійснювались шляхом порівняння вартостей на основі офіційних курсів. Загальним еквівалентом виступав долар США.

Сьогодні перерахунок національних показників у долари здійснюється на базі паритетів купівельної спроможності валют (ПКС). Визначений відносно стабільний набір споживчих благ, їх ваги в купівельному кошику (хоча він потребує періодичного перегляду).

Цей набір оцінюється спочатку в національних валютах відповідно внутрішніх цін, потім ці вартості зіставляються і на цій основі вираховується доларова ціна фунта стерлінгів, німецької марки, франка, рубля і т. д. Таким чином складається "натуральний", або "природний", курс валюти.

Саме завдяки цьому були переборені різні кон'юнктурні коливання і перекоси валютного регулювання. Вдалося зробити досить цікаві висновки і внести суттєві корективи у співставлення і прогнози, які колись базувалися на перерахунках за офіційними курсами.

Так, виявилося, що частина країн, які розвиваються, у всесвітньому валовому продукті не така вже й мала (вона зросла при перерахунку даних за 1992 р. з 8 до 34 %), відповідно змінилося розташування країн у переліку першої десятки. Китай, наприклад, перемістився з валовим продуктом на друге місце у світі.

Сьогодні за даними МВФ і Світового банку, розрахованих на основі натуральних курсів, переведених у долари, валові продукти країн світу за величиною мають таку послідовність (табл. 13.1).

Таблиця 1.2. Дані про обсяг ВВП у деяких країнах світу за 2009-2010 рр.

№	Держава	Величина ВВП країни в 2009-2010 pр., млрд дол. США
1	США	68383
2	Китай	34997
3	Японія	28037
4	Німеччина	16449
5	Індія	12225
6	Франція	11276
7	Італія	11306
8	Велика Британія	12097
9	Індонезія	7516
10	Мексика	6376
11	Канада	6439
12	Росія	5828
13	Бразилія	5883

В основу валютного курсу при системі золотомонетного стандарту було покладено золотий паритет, який визначався співвідношенням двох грошових одиниць за кількістю чистого золота, що вміщувалось у них. Цей вміст, або вага, чистого золота в грошовій одиниці країни встановлювався державою і законодавчо фіксувався.

При золотомонетному стандарті золотий паритет встановлювався шляхом фіксації ваги золотої монети. Після відміни золотомонетного стандарту золотий паритет визначався виходячи з ціни золота під якою мається на увазі сума паперових грошей, що сплачується за певну вагову одиницю золота -- грам, унція і т. д. У США, наприклад, долар, введений в обіг з 1792 р., мав золотий вміст 1,603 77 г чистого золота. У 1873 р. грошовою одиницею був оголошений золотий долар, а Закон про золотий стандарт від 1900 р. встановив золотий вміст долара у розмірі 1,50463 г.

Особливістю грошової системи США було тривале збереження золотомонетного стандарту. Проте, світова економічна криза 1929--1933 рр. підірвала позиції долара і США у 1933 р. змушені були відмовитися від золотомонетного стандарту. Одночасно, згідно з "Актом про золотий резерв" 1934 р., була проведена девальвація долара і його золотий вміст було знижено до 0,888 671 г; або на 41 % шляхом підвищення паперової ціни золота з 20,67 до 35 доларів за тройську унцію (31,1035 г чистого золота) (1 долар вміщував 31,1035/35 = 0,888 671 г). Ця ціна існувала до кінця 1971 р. (офіційно до квітня 1972 р.), коли ціна на золото була підвищена до 38 доларів за унцію, а долар девальвований на 7,89 %. Його золотий вміст становив 0,818 513 г. чистого золота (31,1035/38). З серпня 1971 р. був припинений обмін долара на золото, а в лютому 1973 р. США девальвували свою валюту ще на 10 % і 1 долар став вміщувати 0,736 736 г. Це була остання офіційна ціна на золото.

Відхилення валютного курсу від золотого паритету в умовах золотомонетного стандарту не могло бути значним, оскільки обмежувалося лише витратами на транспортування золота для здійснення за кордоном прямих платежів або його обміну на потрібну державі валюту (фактично таке відхилення не перевищувало одного відсотка від паритету в кожний бік).

Нижня межа такого відхилення, що дорівнювала величині золотого паритету мінус витрати на перевезення золота відповідала мінімальному курсу валюти і дістала назву нижньої золотої точки. Після такого зниження курсу валюти країни розпочинався імпорт до неї золота. Тому нижня золота точка ще носила назву імпортної.

Зрозуміло, що верхня золота точка відповідала максимальному курсу валюти і дорівнювала величині валютного паритету плюс витрати на перевезення золота. За цих обставин починався експорт золота і точка носила назву експортної. Внаслідок краху системи золотомонетного стандарту зникає і золотий паритет, як основа валютного курсу. Його місце заступає так званий валютний паритет, що визначається вже не золотим вмістом валют, а їх купівельною спроможністю. Кредитні гроші, не маючи своєї внутрішньої вартості, часто знецінюються, їх купівельна спроможність падає. А оскільки в різних країнах цей процес проходить нерівномірно, то й сам валютний паритет змінюється. Таким чином, якщо в умовах дії системи золотомонетного стандарту основа валютних курсів -- золотий паритет був величиною відносно сталою, то в умовах паперово-грошового обігу ця основа сама постійно змінюється. Це є безпосередньою причиною різких коливань валютних курсів.

Кардинально ситуація не змінилася і з введенням так званого валютного кошика, що є набором певної кількості валют і використовується як валютний паритет для визначення валютних курсів. На основі такого валютного кошика визначаються курси СПЗ, євро та деяких інших валют.

Оскільки "кошик" включає валюти з різноспрямованою динамікою курсів, їх сукупний курс змінюється менш різко, ніж курси окремо взятих валют. Все ж амплітуда коливань валютних курсів Європейського Союзу, наприклад, зросла за роки після заснування Європейської валютної системи (1979 р.) з ±2,25 і ±6 % до ±15 %, а з 1993 р. до ±30 %.

Якщо курс національної валюти за певних обставин відхиляється в той чи інший бік за рамки допустимих меж, визначених спільними угодами, тоді з невідворотністю приходить момент або девальвації, або ревальвації валюти. Тоді ж встановлюється й інший валютний паритет для визначення валютних курсів.

Взаємозв'язок валютних курсів, валютних паритетів і амплітуди допустимих коливань валюти показано на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Можливі межі відхилення валютного курсу від валютного паритету

Курс валюти залежить не тільки від рівня цін, як основи визначення валютного паритету, але і від стану платіжного балансу країни, вартості кредитів, масштабів міграції капіталів, темпів економічного зростання та перспектив політичного розвитку в країні й в світі.

Загалом, до факторів, що впливають на валютний курс, можна віднести:

* довгострокові (структурні), які формують основні вартісні характеристики грошових одиниць як основи товарного наповнення грошей. Це -- продуктивність праці, довгострокові темпи росту національного доходу, місце і роль країни у світовій торгівлі і вивозі капіталу. Вказані фактори формують довгочасні пропозиції обміну між грошовою масою і товарами та послугами, тобто формують реальну купівельну спроможність валюти даної країни. Сукупність цих факторів дає змогу розглядати валютний курс як синтезуючу економічну категорію, оскільки в ній віддзеркалюються майже всі найважливіші підсумкові показники функціонування господарського комплексу країни;

* середньострокові (стан платіжного балансу країни, відносний рівень процентних ставок, різницю в темпах зростання цін);

* короткочасні (кон'юнктурні) фактори складають в основному психологічні моменти, які безпосередньо впливають на валютні курси. Це насамперед компетентна думка провідних банкірів, валютних дилерів, керуючих валютними відділами транснаціональних корпорацій про найближчі перспективи ймовірної зміни валютних курсів. Саме відповідно до даних прогнозних оцінок приймаються практичні рішення про переводи авуарів із одних валют у інші. Такий же короткочасний вплив на валютні курси справляють і валютні інтервенції, які розглядатимуться в розділі, присвяченому аналізу сучасних методів валютного регулювання.

Серед наведених факторів найбільш суттєвий вплив на валютний курс має стан платіжного балансу тієї чи іншої країни. Якщо він є активним, то і курс валюти має тенденцію до підвищення і, навпаки, якщо, наприклад, дана країна має пасивний платіжний баланс на світовому ринку, то це значить, що за певний період її валютні витрати перевищують надходження з-за кордону. За цих умов пропозиція даної валюти країни на світових ринках зросте і коли перевищить попит, ЇХ курс впаде.

Валютний курс має сильний вплив на міжнародні економічні відносини. З його допомогою вдається порівняти затрати виробництва підприємств з цінами світового ринку.

Валютний курс впливає на конкурентоспроможність компаній, на співвідношення експортно-імпортних цін та ін.

Так, зниження курсу національної валюти вигідно експортерам, дозволяючи їм поставляти товари на зовнішній ринок за цінами, нижчими від середньосвітових, але здорожує імпорт. Це призводить до зростання цін у країні, зниження обсягів ввозу товарів і спаду рівня споживання. За цих умов загострюється проблема зовнішньої заборгованості.

І, навпаки, при підвищенні курсу національної валюти, знижується ефективність експорту, падає конкурентоспроможність внутрішніх цін; що стосується імпорту, то він збільшується, зростає притік у країну з-за кордону капіталів.

Зміна курсу валют безпосередньо впливає на перерозподіл між окремими державами тієї частки їх сукупного суспільного продукту, яка реалізується на зовнішніх ринках.

Важливим індикатором фінансової стабільності є обмінний курс національної валюти. Валютний курс як економічна категорія є ціною грошової одиниці однієї країни, вираженою у грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Установлення курсу називається котируванням валюти. Котирування -- це визначення офіційними державними органами (Національним банком або іншою фінансовою установою) ціни іноземної валюти. У більшості країн, коли встановлюється валютний курс, застосовується пряме котирування. Тобто певна постійна сума іноземної валюти (1, 10, 100 одиниць) використовується для виразу змінної величини відповідної суми національної валюти (наприклад 1 дол. = 5,34 грн.). Іноді застосовується непряме котирування, коли одиниця національної валюти порівнюється з певною сумою іноземної валюти (наприклад 1 грн. = 0,02 дол.). Валютний курс виконує важливі економічні функції. Валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин. На основі валютного курсу здійснюється зіставлення умов і результатів виробничої діяльності різних країн: продуктивності праці, темпів економічного зростання, торговельного та платіжного балансів. За допомогою валютних курсів зіставляються національні та світові ціни. На його основі витрати національної економіки прирівнюються до єдиного вартісного еквівалента -- суспільно необхідних світових витрат. Механізм валютного курсоутворення здійснює перерозподіл національного продукту між країнами -- членами зовнішньоекономічних зв'язків. Вирізняють курси продавця, за якими банки продають іноземну валюту, і курси покупця, за якими банки купують іноземну валюту. За умови прямого котирування курс продавця завжди вищий від курсу покупця. Різниця між курсами продавця та покупця становить банківський прибуток. За видами платіжних документів існують: курс телеграфного переказу, курс поштового переказу, курс чеків, курс векселів тощо.

В основі визначення валютних курсів лежить співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валют -- це вартість товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Співвідношення купівельної спроможності валют називається паритетом купівельної спроможності (РРР). Для певного набору товарів паритет може бути частковим, а для всього ВВП -- загальним.

1.3 Методи визначення валютного курсу

Є кілька методів визначення валютних курсів. Традиційним вважається метод визначення валютних курсів на основі зіставлення ринкових цін на золото визначається ринкова ціна, наприклад, однієї унції золота в цій валюті, паралельно визначаються ринкові ціни унції золота в інших валютах. На основі зіставлення і визначається валютний курс грошової одиниці даної країни, що береться за умовну одиницю. Наприклад, на певну дату на Нью-Йоркській біржі ціна унції золота дорівнювала 400 доларів (береться за умовну одиницю), 600 марок ФРН, 2000 франц. франків, 700 фунтів стерлінгів (Велика Британія), 50 000 єн. Якщо необхідно визначити курс долара, то одержимо: 1 долар = = (600/400) 1,5 марки; (2000/400) 5,0 франка; (700/ 400) 1,75 фунта стерлінгів; (50 000/400) 125 єн.

До речі, міжнародні статистичні видання регулярно друкують ціни на золото, виражені у відповідних валютах, що дає можливість їх зіставляти, аби більш-менш точно виразити валютні курси.

Слід підкреслити, що золото, хоч офіційно і втратило свої минулі монетарні функції, все ж залишається стратегічним товаром у відносно невеликих кількостях, порівняно з колосальною кількістю інших товарів на світових ринках. Тому суб'єкти міжнародних валютно-грошових відносин дуже уважно стежать за динамікою цін на цей благородний метал. У цій сфері відносно менше спекулятивних елементів при визначенні його ціни на світових ринках порівняно з масою інших товарів. Однак абсолютизувати роль золота при визначенні валютних курсів сьогодні уже не має ніяких підстав.

Найбільш поширеним і простим методом визначення валютних курсів є метод зіставлення рівня ціп стандартного набору товарів та послуг (так званого "споживчого кошика"). При даному методі, як і при попередньому, спочатку визначають ціну споживчого кошика в різних національних валютних одиницях, а потім ці ціни зіставляються з цінами, вираженими у валюті, курс якої необхідно визначити (береться за умовну одиницю).

Поряд із ціновим методом існує метод визначення валютного курсу на основі співвідношення ефективних виробничих витрат у країнах, що зіставляються: заробітна плата, норма позичкового процента, рента і показник продуктивності праці. Техніка визначення валютного курсу грошової одиниці певної країни така ж, як і за попередніх методів, однак цей метод, на наш погляд, найбільш точний, оскільки враховує деякі довгострокові та середньострокові фактори, що впливають на валютний курс. Тобто метод зіставлення ефективних виробничих витрат відрізняється своєю відносною стабільністю, оскільки, у свою чергу, базується на досить стабільних виробничих показниках, відображає глибинні та найважливіші економічні процеси в країнах, що зіставляються.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що валютний курс виконує ряд важливих економічних функцій. Він є засобом:

* інтернаціоналізації грошових відносин;

* зіставлення національних цінових структур і результатів виробництва;

* зіставлення національної та інтернаціональної вартості;

* перерозподілу національного продукту між країнами.

Існує кілька методик обчислення РРР.

1. На основі зіставлення рівня цін стандартного набору товарів і послуг (споживчого кошика):

РРР= (8.1)

де Pd -- індекс цін національної економіки порівняно з базисним періодом; Pf -- індекс цін іноземної економіки порівняно з базисним періодом. Цей показник називають абсолютним паритетом. Слід зазначити, що його обчислення досить складне, тому що використання різних цін і різних наборів товарів по країнах дає різні результати. Отже, необхідним є обґрунтування «товарного кошика». На основі співвідношення витрат виробництва. Це неціновий метод, тобто він дає можливість абстрагуватися від цінових коливань. На основі зіставлення ефективних виробничих витрат у країнах. До ефективних виробничих витрат відносять: заробітну плату (W), ренту (R), відсоткову ставку (Іг), продуктивність праці (LP). Для визначення РРР використовується формула

РРР= (8.2)

Такий паритет називається відносним. Паритет купівельної спроможності характеризує товарне наповнення грошових одиниць різних країн. Але в дійсності в поточному періоді валютний курс, як правило, суттєво відхиляється від паритету і збігається з ним лише за умови функціонування золотого стандарту. Валютний курс формується безпосередньо під впливом попиту й пропозиції на валютному ринку. Оскільки головними суб'єктами валютного ринку виступають світові транснаціональні банки, то валютні курси формуються, як правило, у процесі здійснення міжбанківських операцій. На валютний курс впливають також чинники: темпи зростання ВВП; продуктивність праці; діяльність фірм, організацій, фізичних осіб, які зайняті в різних зовнішньоекономічних сферах; діяльність комерційних банків, які здійснюють валютне забезпечення зовнішніх зв'язків; діяльність Національного банку та казначейства; стан платіжного балансу країни; рівень відсоткових ставок; динаміка цін на національному ринку та інфляційні очікування; економічна і політична стабільність; валютні інтервенції. Важливим індикатором стану національної економіки є ВВП. Зі зростанням ВВП підвищується платоспроможний попит суб'єктів ринку, конкурентоспроможність вітчизняних товарів, пожвавлюється приплив іноземних інвестицій тощо. Все це сприяє зростанню попиту на національну валюту та її зміцненню. У практиці валютних відносин використовують такі види курсів: фіксовані; гнучкі; змішані. Фіксований валютний курс передбачає наявність зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримується державними валютними органами. Зазначений курс може бути: а) справді фіксованим -- базується на золотому паритеті і можливий за умови золотого стандарту; б) договірно фіксованим -- базується на одній, кількох валютах або умовно встановленій «офіційній» ціні золота. За умови гнучких курсів у валют немає офіційних валютних паритетів. Вирізняють: а) плаваючий валютний курс, який вільно формується на валютному ринку під впливом попиту й пропозиції; б) керовано плаваючий валютний курс, який також змінюється під впливом попиту й пропозиції, але прив'язується до валютних «кошиків» і корегується валютними інтервенціями Національно го банку з метою зменшити різкі курсові коливання. Треба відзначити, що плаваючі валютні курси ускладнюють зовнішньоекономічні розрахунки, тому деякі країни об'єднуються у валютні союзи і встановлюють фіксовані співвідношення між своїми валютами. Валютний «кошик» дозволяє визначити зміну курсу валюти відносно багатьох грошових одиниць і являє собою набір національних валют. Змішаний валютний курс є за своєю сутністю контрольованим плаваючим курсом. Держава вибирає валютний режим виходячи з конкретної економічної ситуації. Формою змішаного курсу є валютний коридор, коли встановлюється мінімальне і максимальне значення відхилення валютного курсу. Вирізняють також крос-курси -- це котирування двох іноземних валют, які не є національною валютою даної країни. Наприклад, крос-курсом вважається курс японської єни до євро, встановлений українським банком. Крос-курсом може бути будь-який курс, виведений розрахунковим шляхом із курсів двох валют до третьої валюти. Наприклад, якщо відомі курси японської єни і євро до національної валюти, то поділивши ці курси, можна вивести крос-курс єни до євро. Залежно від видів валютних угод існують спот-курси (поточні) і форвардні курси (термінові). Спот-курс указує, наскільки високо оцінюється національна валюта на момент проведення зовнішньоекономічної операції. Це валюта однієї країни, виражена у валюті іншої країни на момент укладання угоди. Форвард-курс, на відміну від спот-курсу, характеризує вартість валюти через певний період часу (понад три дні після узгодження). Під час укладання поточних валютних угод обмін валюти здійснюється за попередньо встановленим форвардним курсом. Для аналізу динаміки валютних курсів враховується рівень інфляції, що потребує визначення номінального та реального валютного курсу. Номінальний валютний курс -- це відносна ціна національної валюти під час обміну на іноземну, і навпаки. Реальний валютний курс враховує зміни рівнів цін в обох країнах. Цей курс у формі прямого котирування розраховується за формулою

Ер=Еn (8.3)

де ер, ен -- реальний та номінальний валютні курси;

Pj -- «внутрішній» рівень цін (дефлятор національної економіки); Р/-- індекс цін (дефлятор) іноземної економіки.

Індекси цін співвідносяться за один базовий рік. Реальний валютний курс відображує сукупний вплив цінових чинників на конкурентоспроможність, оскільки він враховує погіршання чи покращання відносної конкурентоспроможності експортерів, пов'язані з інфляцією.

Розділ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СВІТОВОГО ВАЛЮТНОГО РИНКУ

2.1 Поняття та основи функціонування національного та світового валютного ринку

Одним з найважливіших елементів будь-якої валютної системи є валютний курс, який показує ціну валюти однієї країни, виражену у валюті іншої. Існують два режими встановлення валютних курсів: система фіксованих курсів валют; система плаваючих курсів валют.

Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або за міжнародним договором. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлюється в пропорціях до його золотому змісту.

Для конвертованих валют в основі курсу лежить валютний паритет. Проте курси валют майже ніколи не співпадають з їх валютним паритетом. В умовах міжнародної торгівлі і інших зовнішньоекономічних акцій співвідношення надходжень і платежів в іноземній валюті і, отже, попит і пропозиція іноземної валюти не знаходиться в рівновазі. При активному платіжному балансі курси іноземних валют на валютному ринку даної країни падають, а курс національної грошової одиниці підвищується. Зворотне відбувається у випадку, коли країна має пасивний платіжний баланс. Тому в більшості країн разом з твердим офіційним курсом національної валюти також існує вільний. За офіційного паритету здійснюються розрахунки центральних національних банків та інших валютно-фінансових установ між різними країнами і з міжнародними організаціями. Розрахунки між приватними особами та організаціями здійснюються по вільному курсу. Хоча золото і перестало бути основою міжнародної валютної системи, як і національних валютних систем, фіксований курс валюти не став надбанням історії. Виходячи з національних економічних інтересів країна може підтримувати курс своєї валюти на рівні фіксованих паритетів (від лат. Parity-рівність). При фіксованому курсі Центральний банк країни бере на себе зобов'язання продавати і купувати валюту за встановленим курсом. Одним з основних інструментів підтримки фіксованого курсу є валютна інтервенція, купівля-продаж іноземної валюти Центральним банком країни на валютних ринках.

У більшості країн світу починаючи з 70-х років фіксовані курси валют поступилися місцем плаваючим, ця обставина й дало підставу говорити про перехід до третього етапу розвитку світової валютної системи. В умовах плаваючих курсів валютний курс, як і всяка інша ціна, визначається ринковими силами попиту і пропозиції. Значні коливання під впливом попиту та пропозиції характерні для валютних курсів як сильних, так і слабких валют. Проілюструвати встановлення валютного курсу можна за допомогою відомого графіка, що відображає взаємодію попиту і пропозиції. Розмір попиту на іноземну валюту визначається потребами країни в імпорті товарів і послуг, витратами туристів, різного роду платежами, які зобов'язана проводити країна, і т.п. Розміри пропозиції валюти будуть визначатися обсягами експорту країни, позиками, які країна отримує, і т.п. Зрозуміло, констатація того факту, що курс валюти формується під впливом попиту та пропозиції, сама по собі мало що говорить про реальні процеси, що впливають на курсові співвідношення. На попит і пропозиція іноземної валюти, а отже, на валютний курс прямо або побічно впливає вся сукупність економічних відносин країни, як внутрішніх, так і зовнішніх.

Форми валютного курсу

· Коливний - вільно змінюється під впливом попиту та пропозиції і заснований на використанні ринкового механізму. · Плаваючий - різновид валютного курсу, який коливається, що зумовлено використанням механізму валютного регулювання. Так, для обмеження різких коливань курсів національних валют, які викликають неприємні наслідки валютно-фінансових і економічних відносин, країни, що увійшли в Європейську валютну систему, ввели в практику узгодження відносних взаємних коливань валютного курсу. · Фіксований - офіційно встановлене відношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Він допускає закріплення змісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або доларах США при строгому обмеженні коливань ринкових курсів валют в обумовлених межах (близько одного відсотка).

Міжнародний обмін

Нью-Йорк - один з фінансових центрів свіnу

Міжнародна торгівля ведеться в грошових одиницях. У кожній країні функціонує своя валюта. Перед тим як купити товари, послуги або фінансові активи за кордоном, необхідно купити або обміняти валюту своєї країни на потрібну на валютному ринку. Основні маси валюти для міжнародної торгівлі обмінюються в найбільших фінансових центрах світу. Курси, за якими обмінюються валюти, визначаються попитом і пропозицією валют. Наприклад, на початку 1986 року американський долар обмінювався на 10 французьких франків, два роки опісля він коштував вже 6 франків. У міру зміни обмінних курсів валют змінюються ціни на товари цих країн, які імпортуються та експортуються

Метод встановлення курсу

Основним поняттям, використовуваним для пояснення валютних курсів є паритет купівельної спроможності, ППС (purchasing power parity - РРР), для формулювання якого зазвичай застосовують так званий закон однієї ціни: ціна товару в одній країні повинна бути рівна ціні товару в іншій країні, а оскільки ці ціни виражаються в різних валютах, це співвідношення цін і визначає курс обміну однієї валюти на іншу.

Офіційні курси валют ЦБ України На 06.06.2010 | На 09.06.2011
Валюта	Номінал	Курс, грн..	Зміна, грн.	Зміна%
Долар США (USD)	1	798.7700	-0.137	-0.55
Євро (EUR)	1	1048.8649	0.153	0.42
Австралійський долар (AUD)	1	821.4151	-0.058	-0.07
Білоруський рубль (BYR)	1000	0.0100	-0.069	-0.55
Канадський долар (CAD)	1	801.0271	-0.185	-0.80
Швейцарський франк (CHF)	1	872.7450	0.058	0.03
Ісландська крона (ISK)	100	6.3109	0.485	1.46
Японська ієна (JPY)	100	98.4757	-0.243	-1.08
Казахстанський тенге (KZT)	100	5.4037	-0.1024	-0.52
Норвезька крона (NOK)	10	138.7531	0.352	0.77
Шведська крона (SEK)	10	118.3580	0.208	0.51
Сінгапурський долар (SGD)	1	639.1231	-0.739	-0.42
Турецька ліра (TRY)	1	445.0000	-0.906	-0.99
Російський рубль (RUB)	10	2.7088	-0.691	-0.54

2.2 Методи регулювання валютних курсів на світовому ринку

Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика. Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти. Здійснення валютної інтервенції можливе за умови, що неврівноваженість платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною пасивного сальдо на активне, і навпаки. Адже резерви інвалюти для інтервенції обмежені, і продаж повинен поєднуватися з купівлею. Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу національної валюти на зниженому рівні для здійснення валютного демпінгу - знецінювання національної валюти з метою нарощування експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу національної валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку. Для валютного демпінгу характерне: 1) експортер, купуючи товари на внутрішньому ринку за національну валюту, куплену за поточним курсом, продає їх на зовнішньому ринку за іноземну валюту за цінами, нижчими за серед-ньосвітові; 2) джерелом зниження експортних цін є курсова різниця, яка виникає при обміні вирученої іноземної валюти на національну за курсом, який за цей час зросте; 3) вивіз товарів у масовому масштабі забезпечує надприбутки експортерів. Демпінгова ціна може бути навіть нижчою за ціну виробництва або собівартості. Однак експортерам невигідна дуже занижена ціна, оскільки може виникнути конкуренція з національними товарами в результаті їх реекспорту іноземними контрагентами. Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди погіршення стану платіжного балансу, центральний банк стимулює приплив капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу. Наприклад, у першій половині 80-х років адміністрація США проводила політику високих процентних ставок та курсу долара, що сприяло припливу у країну з 1980 до 1984р. 417 млрд. дол. США. Це викликало ланцюгову реакцію у вигляді підвищення процентних ставок у Західній Європі, тому що в цих країнах зменшилися капіталовкладення та зросло безробіття. Але цей спосіб може бути ефективним лише за умови, що рух капіталів між країнами зумовлений пошуками більш прибуткового їх розміщення, а не невпевненістю у збереженні капіталів у країні. Тому підвищення дисконтної ставки не завжди є ефективним методом. До того ж це веде до подорожчання кредиту всередині країни. Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення валютного курсу. Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю грошових одиниць. Мета девальвації - зниження офіційного курсу для стимулювання експорту та стримування імпорту. Наприклад, девальвації 30-х років були спрямовані не на стабілізацію валют, а на їх знецінювання з метою створення умов для валютного демпінгу. Після Другої світової війни протягом 1946-1973 pp. було проведено понад 500 девальвацій і тільки 10 ревальвацій. Практикуються також масові девальвації валют, що були, наприклад, у 1949 p., наприкінці 60-х - початку 70-х років. До скасування фіксованого вмісту золота у валютах девальвація супроводжувалася зниженням металічного вмісту валюти, а ревальвація - підвищенням. За умов "плаваючих" валютних курсів девальвація та ревальвація відбуваються стихійно на валютному ринку. Тому термін "девальвація" у сучасному розумінні означає також відносно тривале зниження ринкового курсу валюти. У межах ЄВС з початку 80-х років 11 разів офіційно проводилися девальвації (французького франка, італійської ліри) і ревальвації (марки ФРН, голландського гульдена та ін.). У сучасних умовах девальвація та ревальвація не є засобами стабілізації валютного курсу. Вони являють собою лише метод приведення офіційного курсу у тимчасову відповідність з дійсним, що склався на ринку. Режим валютного курсу в Україні. Курсова політика є невід'ємною складовою урядової програми економічного розвитку держави і має враховувати весь комплекс інструментів та реальні можливості щодо її реалізації. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 17 лютого 1993р. установлення валютного курсу національної валюти належить до спільної компетенції НБУ та Кабміну. Питання про визначення режиму валютного курсу є складними та дискусійними, бо валютному курсу належить основне місце у всьому комплексі інтернаціоналізації економічних зв'язків. З його допомогою рівні національних товарних цін, оплати праці, а також багато інших вартісних показників зіставляються з аналогічними показниками зарубіжних країн. На цій основі визначаються ефективність експортно-імпортних операцій, доцільність виробництва тих чи інших товарів та ін. Україна використовувала кілька режимів валютного курсу - від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. Згідно з Декретом, прийнятим Кабінетом Міністрів у грудні 1992 p., було визначено ринковий (плаваючий) режим валютного курсу українського карбованця. На практиці така система означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення відповідних економічних умов: конкурентоспроможної структури економіки, гнучкої системи цін, розвинутої банківської інфраструктури та ін. Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на валютному ринку (дефіцит пропозиції), доларизація внутрішнього обороту та бартеризація зовнішньоторговельного обороту. У 1993 р. уряд наполіг на прийнятті НБУ адміністративне фіксованого курсу карбованця, який призвів до зниження ефективності експорту, збільшення частки бартерних операцій, зменшення надходжень іноземної валюти на внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, "втечі" капіталів за кордон. З часом все більше уваги стали приділяти ринковим методам стабілізації валютного курсу, і фіксований валютний курс було замінено на так званий регульований (плаваючий ). З 1994 р. було запроваджено ринковий механізм визначення курсу на основі попиту і пропозиції. У наступні роки динаміка курсу гривні визначалася коливанням попиту і пропозиції на валютному ринку, що зумовлювало поступове падіння курсу гривні. Протягом 1996 та першої половини 1997р. НБУ підтримував плаваючий (ринковий) курс на відносно стабільному рівні в межах установленого валютного коридору. Наприкінці 1997р. змінилася міжнародна кон'юнктура, почався відплив короткострокових капіталів із нових ринків, до яких належить і Україна. Нерезиденти України стали активно продавати ОВДП. Це значно зменшило пропозицію і водночас збільшило попит на валюту. Так, якщо протягом 1997р. приплив портфельних інвестицій (в ОВДП, облігації місцевих позик та деякі ін.) становив понад 30% від загальної пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку України, то починаючи з кінця 1997р. та впродовж 1998 р. на цей обсяг - еквівалентний припливу коштів у попередні роки плюс нараховані проценти - зріс сукупний попит. Крім того, у 1998 р. від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами становило 1207 млн дол., на 25% зросло фінансування зовнішнього державного боргу, а сукупна пропозиція зменшилась приблизно на 40%. Ситуацію дещо виправили кредити МВФ, Світового банку та ряд міждержавних позик уряду. Для утримання стабільності курсу гривні НБУ був змушений використати власні резерви, накопичені раніше, неодноразово переглядалися межі валютного коридору з 1,7-1,9грн./дол. до кінця 1997 р. до 3,3-3,6 грн. / дол. протягом 1999 р. З листопада 1999 р. НБУ відмовився від валютного коридору та проголосив про перехід до гнучкого валютного курсу при збереженні деяких адміністративних обмежень ринку, що визначалося умовами, які склалися на ринку після фінансової кризи 1998 р. З огляду на них з 19 березня 1999 р. в Україні було здійснено лібералізацію валютного ринку, а саме: відновлено операції на міжбанківському ринку, скасовано обмеження на граничні відхилення від офіційного курсу, введено нові правила встановлення офіційного валютного, курсу та ін. НБУ установлює офіційний валютний курс за двома групами валют: перша група - це переважно вільно конвертовані валюти. Ці валюти присутні у міжнародних розрахунках, котируються на міжнародних ринках або щоденно використовуються у розрахунках між центральними банками країн СНД. За цими валютами курс установлюється щоденно. Друга група - це валюти, за якими торговельні операції та неторговельні розрахунки відбуваються рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць. Офіційний валютний курс гривні до іноземних валют використовується у розрахункових операціях; для аналізу зовнішньоекономічної діяльності; бухгалтерського обліку операцій. З 1994р. в Україні офіційний валютний курс до долара СІЛА встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. З 19 березня 1999р. НБУ встановлює офіційний обмінний курс гривні відносно долара СІЛА як середньозважений між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності національної валюти НБУ впливає на формування офіційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку. Установлюючи офіційний курс інших світових вільно конвертованих валют до гривні, НБУ використовує котирування Франкфуртської біржі - однієї з найпотужніших у Європі - за курсами цих валют до німецької марки. При встановленні офіційного курсу валют країн СНД та Балтії до гривні НБУ використовує інформацію, яку він отримує від центральних банків країн СНД (курс їх національних валют до долара). При встановленні офіційного курсу валют другої групи НБУ використовує котирування, що публікує газета "Financial Times". Лібералізація валютного ринку призвела до того, що гривня втратила 21% своєї вартості. Однак девальвація офіційного курсу й була, власне, визнанням фактичного рівня вартості гривні. Офіційно встановлений валютний курс повинен кореспондувати з його реальним значенням. Невідповідність може призвести до подальшого накопичення диспропорцій в економіці та позбавить монетарну політику адекватного показника стану грошово-кредитної сфери. У цьому зв'язку курсовий .режим як такий не є визначальним чинником динаміки курсу. Ним є ефективність та адекватність економічної і валютної політики.