Оцінка толерантністідо ризиків та система лімітів у банку. План зниження ризику втрати інфраструктури банку на випадок техногенних катастроф (на прикладі АКБ "Укрсиббанк")

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Оцінка толерантністідо ризиків та система лімітів у банку. План зниження ризику втрати інфраструктури банку на випадок техногенних катастроф (на прикладі АКБ «Укрсиббанк»)

ЗМІСТ

Вступ

1 ТОЛЕРАНТНІСТЬ БАНКУ ДО РИЗИКІВ ТА СИСТЕМА ЛІМІТІВ У БАНКУ

1.1 Сутність та класифікація банківських ризиків

1.2 Процес управління банківськими ризиками

1.3 Методи управління банківськими ризиками

1.4 Практика толерантності та лімітування банківських ризиків в АКІБ «Укрсиббанк»

2 ПЛАН БАНКУ НА ВИПАДОК ТЕХНОГЕННИХ КАТАСТРОФ

2.1 Основні чинники небезпеки в техногенній сфері для діяльності банку та нормативні вимоги для організації захисту від надзвичайних ситуацій у техногенній сфері

2.2 Основні джерела техногенних загроз в діяльності банку та план організаційно-технічних заходів по мінімізації наслідків техногенних

катастроф

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Ризик (з точки зору банку) - це потенційна можливість недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх або внутрішніх факторів. Такі збитки можуть бути прямими (втрата доходів або капіталу) чи непрямими (накладення обмежень на здатність організації досягати своїх бізнес-цілей). Зазначені обмеження стримують здатність банку здійснювати свою поточну діяльність або використовувати можливості для розширення бізнесу [20].

Ризик (з точки зору Національного банку) - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку;

Толерантність до ризику (визначення рівня допустимого ризику) - це визначення того рівня ризику, на який банк погоджується йти для досягнення мети його діяльності та виконання його стратегічних завдань. Рівень допусти-мого ризику звичайно визначається у внутрішніх положеннях та планах банку, які затверджуються відповідно до принципів корпоративного управління.

1 ТОЛЕРАНТНІСТЬ БАНКУ ДО РИЗИКІВ ТА СИСТЕМА ЛІМІТІВ У БАНКУ

1.1 Сутність та класифікація банківських ризиків

В економічній літературі та практиці термін "ризик" вживають досить часто і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст, оскільки визначення ризику багатогранне. У найширшому розумінні ризиком називають невизначеність щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. У сучасній банківській практиці процес управління ризиками розглядається як ключовий напрям менеджменту. Велика увага приділяється вивченню ризикових сфер і основних видів ризиків, пошуку ефективних методів їх оцінювання, контролю та моніторингу, а також створенню відповідних систем управління [16].

Ризик вимірюється ймовірністю того, що очікувана подія не відбудеться і не призведе до небажаних наслідків. У банківській справі, як і в інших видах бізнесу, ризик пов'язують передусім з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків. Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, ними можна і потрібно свідомо керувати, пам'ятаючи про те, що всі види ризи-ків взаємопов'язані і їхній рівень постійно змінюється під впливом динамічного оточення.

Безсумнівно, що ризик є ймовірна категорія, і в цьому змісті найбільше обґрунтовано з наукових позицій характеризувати і виміряти його як імовірність виникнення визначеного рівня втрат [21].

Строго говорячи, при всебічній оцінці ризику варто було б установлювати для кожного абсолютного чи відносного значення величини можливих втрат відповідну імовірність виникнення такої величини.

Побудова кривої імовірностей (чи таблиці) покликана бути вихідною стадією оцінки ризику. Але стосовно до підприємництва це найчастіше надзвичайно складна задача. Тому практично приходиться обмежуватися спрощеними підходами, оцінюючи ризик по одному чи декільком показникам, що представляють узагальнені характеристики, найбільш важливі для судження про прийнятність ризику.

Розглянемо деякі з головних показників ризику. З цією метою спочатку виділимо визначені області чи зони ризику в залежності від величини втрат

(рис. 1.1) [21].

Рис.1.1. - Схема зон ризику

Область, у якій втрати не очікуються, назвемо безризиковою зоною, їй відповідають нульові втрати (перевищення прибутку).

Під зоною припустимого ризику будемо розуміти область, у межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати мають місце, але вони менше очікуваного прибутку.

Границя зони припустимого ризику відповідає рівню втрат, рівному розрахунковому прибутку від підприємницької діяльності.

Наступну більш небезпечну область будемо називати зоною критичного ризику. Це область, яка характеризується можливістю втрат, що перевищують величину очікуваного прибутку, аж до величини повного розрахункового виторгу від підприємництва, що представляє суму витрат і прибутку.

Інакше кажучи, зона критичного ризику характеризується небезпекою втрат, що свідомо перевищують очікуваний прибуток і в максимумі можуть привести до втрати всіх коштів, що невідшкодовуються, вкладених у справу. В останньому випадку не тільки не одержується від угоди ніякого доходу, але угода приносить збитки в сумі всіх марних витрат.

Крім критичного, доцільно розглянути ще більш серйозний - катастро-фічний ризик. Зона катастрофічного ризику представляє область втрат, що по своїй величині перевершують критичний рівень і в максимумі можуть досягати величини, рівній майновому стану підприємства. Катастрофічний ризик здатний привести до краху, банкрутства, закриттю і розпродажу майна підприємства.

У цілому банківська сфера характеризується вищою ризиковістю порів-няно з іншими видами діяльності. Ця особливість зумовлена специфікою тих функцій, які виконує кожний комерційний банк. Банки мають багато партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан яких безпосередньо впливає на їхнє становище. Діяльність банку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск і купівлю цінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою та ін. Здійснення кожної банківської операції пов'язане з можливістю реалізації кількох ризиків. Через те, що банк одночасно здійснює і активні, і пасивні операції, виникають додаткові ризики, такі як ри-зик незбалансованої ліквідності, ризик розриву в строках залучення та розмі-щення коштів, валютний ризик. Це спонукає до пошуку особливих підходів до обмеження їхнього впливу, які одержали назву "управління активами і пасива-ми банку" [20]. Діяльність операційних підрозділів, обов'язковість застосуван-ня високотехнологічних інформаційних і телекомунікаційних систем, необхід-ність постійного контролю, реалізація функцій маркетингової служби супро-воджуються низкою функціональних банківських ризиків, яких можуть уник-нути інші суб'єкти підприємницької діяльності. Банк наражається на низку зов-нішніх щодо нього ризиків, причому деякі з них, такі як ризик невідповідності умовам держрегулювання, мають першочергове значення в діяльності банку.

Незважаючи на те, що банківська діяльність супроводжується численни-ми ризиками, саме банки покликані уособлювати надійність і безпеку. Оскільки банкіри працюють здебільшого з чужими грошима, то мають намагатися зни-зити ризиковість своєї діяльності навіть більше, ніж інші підприємці. Отже, уп-равління ризиками розглядається як один із важливих напрямів фінансового менеджменту в банку

Таблиця 1.1

Сукупність факторів ризику банку [27]

Зовнішні фактори ризику	Внутрішні фактори ризику
1. ПОЛІТИЧНІ: - зміна законодавства; - заборона на здійснення банківсь-кої діяльності або окремих банківсь-ких операцій; - заборона на здійснення діяльнос-ті на міжнародних фінансових рин-ках та міжнародних платежів; - заборона на економічні відноси-ни з конкретною іноземною держа-вою; - установлення державної монопо-лії на здійснення банківської діяль-ності або окремих її видів; - істотне обмеження або втрата незалежності центрального банку; 2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ: - інфляція; - дефляція; - платіжна криза; - зміна правил валютного регулю-вання - зміна політики рефінансування центрального банку; - зміна податкового законодавства; - кримінальні фактори; - соціально-демографічна криза або зміна соціально-демографічної ситуації в країні; 3. РЕГІОНАЛЬНО-ГАЛУЗЕВІ: - галузеві кризи; - екологічні кризи в регіоні; - погіршення фінансового стану підприємств регіону; - посилення конкуренції серед суб'єктів фінансового ринку; - нерозвиненість інфраструктури в регіоні.	1. ФІНАНСОВІ: - втрата ліквідності; - неплатоспроможність; - банкрутство; - зниження доходності операцій; - втрата фінансової незалежності; - погрішення фінансового стану клієнтів чи партнерів; - підвищення вартості ресурсів; 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ: - недостатнє кадрове забезпечення; - низький рівень професіоналізму; - недосконалість систем прийняття управлінських рішень; - неадекватна організаційна структура банку; - недостатній контроль; 3. ФУНКЦІОНАЛЬНІ: - операційна діяльність; - технологічні збої; - інноваційна діяльність; - недосконалі системи безпеки; - недостатня або недостовірна інформація; - юридичні помилки; - неправильно обрана стратегія розвитку; - недиверсифікована клієнтська база банку; - концентрація кредитного портфелю;

Банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні (табл.1.2). До зов-нішніх належать ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності. Це політичні, правові, соціаль-ні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи в країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, запровадження ембарго, скасування імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неа-декватного правового регулювання та ін. Вплив зовнішніх ризиків на результа-тивність роботи банку вкрай високий, управління цими ризиками найскладні-ше, а іноді й неможливе. Для їх оцінювання застосовують в основному логічні методи аналізу.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв'язку з діяльністю конкретного банку. Що ширше коло клієнтів, партнерів, зв'язків банку, банківських операцій, послуг, то більше внутрішніх ризиків супровод-жує його роботу. Порівняно із зовнішніми внутрішні ризики краще піддаються ідентифікації та квантифікації.

Фінансові ризики, які визначаються ймовірністю грошових втрат і пов'язуються з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і пасивів, утворюють найчисленнішу групу банківських ризиків. До фінансових ризиків належать валютний, кредитний, інвестиційний, ринковий, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткових ставок, інфляційний, базисний.

Таблиця 1.2

Класифікація банківських ризиків [27]

№ з/п	Класифікаційна ознака	Вид ризику
1	Сфера виникнення	Зовнішні
		Внутрішні
2	Можливість кількісної оцінки	Квантифіковані
		Неквантифіковані
3	Джерела виникнення	Систематичний
		Несистематичний
4.	Види підприємницької діяльності	Фінансовий
		Юридичний
		Виробничий
		Комерційний
		Страховий
		Політичний
		Галузевий
		Технічний
		Інноваційний
5	Причина виникнення	Непевність майбутнього
		Непередбачуваність
		Недостатня інформація
6	Характер виникнення	Чистий (пов'язаний з основною діяльністю)
		Спекулятивний
7	Етап відтворювального процесу	Розробка
		Виробництво
		Продаж
		Зростання
		Згортання діяльності
8	Сторона, яка зазнає збитків	Замовник
		Партнери
		Виконавець

Продовження табл.1.2

№ з/п	Класифікаційна ознака	Вид ризику
9.	Можливість мінімізації	Ризик, який може бути знижений
		Ризик, який не піддається мінімізації
10.	Ступінь ризику	Безризикова діяльність
		Мінімальний ризик
		Підвищений ризик
		Критичний ризик
		Катастрофічний ризик
11	Вплив на окремі показники	Ризик рентабельності
		Ризик доходів
		Ризик витрат
		Ризик обігу
		Ризик ліквідності

Рис.1.1. - Класифікація банківських ризиків за методикою НБУ [27]

Згідно класифікації НБУ (рис.1.1.) до внутрішніх ризиків банківської діяльності віднесені 9 основних категорій ризиків, які розподіляються на 2 основні подкатегорії:

- квантифіковані ризики, тобто ризики які піддаються кількісному оцінюванню і метою управління їми є оптимізація їх рівня;

- неквантифіковані ризики, які не піддаються кількісному оцінюванню.

Квантифіковані ризики визначаються за економічним змістом наступ-ним чином:

1) Кредитний ризик є ймовірністю фінансових втрат внаслідок невико-нання позичальниками своїх зобов'язань. Важливим складником кредитного ризику є галузевий ризик, який пов'язаний з невизначеністю щодо перспектив розвитку галузі позичальника. Одним із методів вимірювання галузевого ризи-ку слугує систематичний, або -бета-ризик. -бета-ризик показує рівень коли-вань або відхилень у результатах діяльності галузі щодо загальної тенденції розвитку ринку чи економіки в цілому. Галузь із показником -бета, що дорів-нює одиниці, має коливання результатів, яке повторює рух ринку. Менш мінли-ва галузь матиме коефіцієнт -бета нижчий за одиницю, а більш мінлива - біль-ший за одиницю. Очевидно, вищий показник -бета означає вищий рівень галу-зевого ризику. Визначення рівня показника -бета для кожної галузі потребує надійної бази даних за великий період часу.

Регіональний кредитний ризик визначається специфікою певного адмі-ністративного чи географічного району, що характеризується умовами, відмін-ними від середніх умов країни в цілому. Відмінності можуть стосуватися клі-матичних, національних, політичних, законодавчих та інших особливостей ре-гіону, які впливають на стан позичальника і тому стають складовою кредитного ризику. Кредитний ризик присутній не лише в операціях прямого кредитуван-ня, а й під час здійснення лізингових, факторингових, гарантійних операцій, у процесі формування портфеля цінних паперів та ін.

2) Ризик незбалансованої ліквідності пов'язується з імовірністю того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов'язання або втратить частину дохо-дів через надмірну кількість високоліквідних активів. Ризик незбалансованої ліквідності може розглядатися як два окремих ризики: ризик недостатньої лік-відності та ризик надмірної ліквідності. Виміряти ризик ліквідності дуже склад-но, оскільки на цей показник впливає багато чинників, причому більшістю з них сам банк керувати не може. На практиці для контролю за рівнем ліквідності застосовують спеціальні показники, які здебільшого регулюються центральни-ми банками країн.

Ризик неплатоспроможності тісно пов'язаний з ризиком недостатньої лік-відності та ризиком банкрутства і є похідним від решти ризиків. Ризик непла-тоспроможності - означає ймовірність того, що банк не зможе виконати свої зобов'язання навіть за умови швидкої реалізації (продажу) активів. Саме тому процес управ-ління базується на постійному контролі за рівнем загального ризику, який бере на себе банк.

3) Ризик зміни процентної ставки(процентний ризик) - це ймовірність фінансових втрат у зв'язку з мінливістю процентних ставок на ринку протягом певного періоду та в майбутньому. Ризик зміни відсоткової ставки (відсотко-вий ризик) супроводжує діяльність позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.

Основні типи ризику зміни процентної ставки:

- ризик зміни вартості ресурсів;

- ризик зміни кривої доходності;

- базисний ризик;

- ризик права вибору;

- ризик інфляції.

Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних відсоткових ставках. Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов'язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика).

4) Ринковий ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, що є в торговому портфелі банку. Ринковий ризик включає як ризик зміни вартості цінних паперів, так і ризик інфляції, яка знижує реальну дохідність цінних паперів.

Ризик зміни вартості цінних паперів (фондовий ризик) - це ймовірність фінансових втрат, які виникають у зв'язку зі зміною ринкової ціни цінних папе-рів чи інших інструментів фондового ринку. Цей ризик властивий усім учасни-кам фондового ринку: інвесторам, торгівцям, емітентам цінних паперів.

Ризик інфляції - це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності. Інфляційні процеси тією чи іншою мірою властиві більшості економічних систем. Це загальноекономічне явище, і тому банки не можуть суттєво впливати на нього. Однак банки можуть використати високі темпи інфляції для підвищення дохідності своїх операцій. З огляду на специфіку своєї діяльності банки мають реальні шанси опинитися се-ред тих, хто скористався стрімкою інфляцією на свою користь за рахунок при-ростів грошової маси та дії кредитного мультиплікатора у процесі кредитуван-ня клієнтів. Проте ризик інфляції має і негативний вплив, який виявляється в знецінюванні банківських активів і коштів власників банку - акціонерного капіталу.

5) Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб'єктів госпо-дарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті.

Основні типи валютного ризику:

- ризик трансакції;

- ризик перерахунку;

- економічний валютний ризик

Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Оскільки цей ризик, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, він розглядається у рекомендаціях щодо ринкового ризику.

Ризик перерахування з однієї валюти в іншу (трансляційний) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахування залишків в іноземних валютах у базову (національну) валюту.

Економічний валютний ризик полягає у змінах конкурентоспроможності фінансової установи або її структур на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів.

6) Операційно-технологічний ризик - це потенційна загроза для існуван-ня банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, недоскона-лість систем внутрішнього контролю, інформаційних технологій, процесів об-робки інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, контро-льованості та безперервності роботи.

Технологічний ризик (ризик системи) пов'язаний з використанням у діяль-ності банку технічних засобів, високотехнологічного обладнання та технологій. Цей вид ризику породжується помилками в застосуванні комп'ютерних прог-рам, у математичних моделях, формулах і розрахунках. Виникає він і в разі не-своєчасного або неадекватного інформування менеджерів, через хиби в інфра-структурних підсистемах, порушення в мережах або засобах зв'язку. Фінансові втрати банку спричинюються і помилками та збоями, і додатковими витратами на їх усунення.

Операційний ризик визначається ймовірністю виникнення невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їхньою результативністю.

Неквантифіковані ризики визначаються за економічним змістом наступним чином:

7) Ризик репутації - це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, пов'язаний із несприятливим сприйняттям іміджу банку клієнтами, партнерами, контрагентами, акціонерами, органами нагляду.

Ризик втрати репутації пов'язується з можливою неспроможністю банку підтримувати свою репутацію як надійної та ефективно працюючої установи. Високий рівень залежності від залучених коштів робить банки особливо враз-ливими щодо цього ризику. Втрата довіри до банку вкладників може призвести до відпливу коштів і неплатоспроможності. Менеджмент банку має приділяти особливу увагу дотриманню нормативних вимог, постійному контролю за лік-відністю та загальним рівнем ризиковості банківських операцій.

8) Юридичний ризик - це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, а також через двозначне тлумачення законів і правил. З юридичним ризиком, як наслідок, пов'язані документарний ризик та ризик зловживань.

Документарний ризик полягає в можливості виникнення ненавмисної по-милки в документації, яка може призвести до негативних наслідків - невико-нання положень угоди, подання позову до суду, відмови від раніше прийнятих зобов'язань та ін. Документарний ризик можна суттєво знизити, посиливши системи контролю, аудиту, удосконаливши документообіг, автоматизувавши процес документування, підвищивши кваліфікацію персоналу.

Ризик зловживань - це можливість збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до ключової інформації служ-бовців або клієнтів банку, відмивання грошей, несанкціоноване укладення угод.

9) Стратегічний ризик - це наявний чи потенційний ризик для надход-жень чи капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, нена-лежну організацію рішень і на неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі.

Стратегічний ризик пов'язується з помилками у реалізації функцій стра-тегічного менеджменту. Передусім ідеться про неправильне формулювання ці-лей і стратегій банку, помилки під час розробки стратегічного плану, неадекват-не ресурсне забезпечення реалізації стратегій, а також хибний підхід до управ-ління ризиками в банківській практиці.

Рис.1.2. - Фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків [27]

Одним з наслідків стратегічного ризику, характерного для банків, є ризик впровадження нових продуктів - це ймовірність не досягти запланованого рівня окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій чи технологій.

На рис.1.2 наведений фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків з додатковим розділом фінансових ризиків на цінові та нецінові групи.

Цінові фінансові ризики пов'язані з можєливою зміною доходності чи вар-тості активів і зобов'язань банку внаслідок зміни ринкових цін на фінансові та фізичні активи, що перебувають на балансі банку, або обліковуються на позаба-лансових рахунках. Трьома основними банківськими ризиками, що належать до групи цінових фінансових ризиків, є ризик зміни відсоткових ставок, валютний ризик і ризик зміни вартості цінних паперів.

У процесі управління ціновими ризиками банки застосовують низку спе-ціальних методів, об'єднаних спільною назвою - хеджування. Механізм хеджу-вання забезпечує компенсацію фінансових втрат, що сталися через зміну ринко-вої ціни того чи іншого інструменту за однією позицією, доходами за іншою (компенсуючою) позицією. Хеджування дає змогу суттєво знизити або навіть уникнути цінових ризиків.

Нецінові фінансові ризики визначаються можливими фінансовими втрата-ми, які безпосередньо не пов'язані зі зміною ринкових цін активів. Це збитки внаслідок втрати активів, неповернення кредитів, банкрутства партнерів або емітентів цінних паперів. Найсуттєвішими з групи фінансових нецінових ризи-ків є кредитний ризик та ризик незбалансованої ліквідності банку.

Крім фінансових ризиків, великий вплив на діяльність банків справляють функціональні ризики, які виникають внаслідок неможливості здійснення своє-часного та повного контролю за фінансово-господарським процесом. Функціо-нальні ризики пов'язані з процесами створення й упровадження нових банківсь-ких продуктів і послуг, збору, обробки аналізу й передавання інформації, підго-товки кадрового потенціалу та виконанням інших адміністративно-господар-ських операцій. Функціональні ризики важче виявити та ідентифікувати, а та-кож виміряти кількісно й виразити в грошових одиницях, ніж фінансові. Однак функціональні ризики небезпечні не менш, ніж інші види банківських ризиків, причому зрештою вони також призводять до фінансових втрат. Банки намага-ються знизити функціональні ризики, удосконалюючи системи внутрішнього аудиту, розвиваючи схеми документообігу, розробляючи внутрішні методики та техніко-економічне забезпечення окремих операцій.

1.2 Процес управління банківськими ризиками

Успішна діяльність банку в цілому великою мірою залежить від обраної стратегії управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризи-ками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризи-ків неможливо. Управління банківськими ризиками, як правило, спрямоване на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризиків. Виняток становлять нецінові ризики, щодо яких не існує кореляції між їх рів-нем та величиною винагороди банка (табл.1.3) [14].

Таблиця 1.3

Стратегічні концепції мінімізації та управління банківськими ризиками

Характеристика ризику	Концепція	Ціль концепції
Фінансові (цінові та нецінові ризики)
Ризики, щодо яких існує кореляція між їх рівнем та величиною винагороди банка	Управління ризиком	Оптимізувати співвідношення - “ризик/дохідність” для 2-х можливих варіантів: 1. Максимізуючи дохідність для заданого рівня ризику; 2. Мінімізуючи ризик для забезпечення заданого рівня дохідності
Функціональні ризики (юридичний ризик, ризик репутації, стратегічний ризик, операційно-технологічний ризик)
Ризики, щодо яких не існує кореляція між їх рівнем та величиною винагороди банка	Мінімізація ризику чи його уникнення	Знизити ризики до певного граничного рівня, намагаючись при цьому понести щонайменші витрати

Система управління ризиками складається з таких елементів і підсистем [14]:

- управління активами і пасивами;

- реалізація кредитної політики;

- встановлення нормативів і лімітів;

- ціноутворення продуктів і послуг;

- управлінський облік і фінансовий аналіз;

- вимоги до звітності та документообігу;

- організація інформаційно-аналітичної служби;

- розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;

- моніторинг;

- аудит;

- служба безпеки.

Згідно статті 44 (Управління ризиками) Закону України «Про банки та банківську діяльність» [1], банки створюють постійно діючий підрозділ з пи-тань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лім-ітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпар-тнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та го-тує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення що-до політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівар-тості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Процес управління ризиками складається з таких етапів [27]:

1. ідентифікація - усвідомлення ризику, визначення причин його виник-нення та ризикових сфер;

2. квантифікація - вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;

3. мінімізація - зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповід-них методів управління;

4. контроль та моніторинг - здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв'язку.

Складність практичної реалізації етапу ідентифікації ризику залежить від джерела виникнення та характеристики ризику. Механізм прийняття управлін-ських рішень у банківській установі має не лише ідентифікувати ризик, а й да-вати змогу оцінити, які ризики і якою мірою може взяти на себе банк, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Проте іденти-фікація та аналіз ризику на якісному рівні є необхідною, проте ще не достат-ньою процедурою.

Кількісне оцінювання рівня ризику - це важливий етап процесу управлін-ня, який має включати оцінювання реального (фактичного) ризику, а також встановлення меж допустимого ризику для окремих банківських операцій, ор-ганізаційних підрозділів і фінансової установи в цілому. Водночас потрібно оцінити й ризики освоєння нових ринків, банківських продуктів і напрямів ді-яльності. Методи оцінки ризику формалізують процес вимірювання та розра-хунків, мають визначати три основні компоненти ризику:

- розмір (величина) - сума можливих втрат;

- ймовірність настання негативної події;

- тривалість періоду впливу ризику.

Ймовірність настання певної події визначається за допомогою об'єктив-них і суб'єктивних методів. Об'єктивні методи визначення ймовірності ґрун-туються на обчисленні частоти, з якою в минулому відбувалася ця подія. Це методи теорії ймовірностей, економічної статистики, теорії ігор та інші матема-тичні методи. Суб'єктивні методи спираються на використання оцінок і крите-ріїв, сформованих на підставі припущень, власних міркувань і досвіду менед-жера, оцінок експертів, суджень консультантів, порад консалтингової фірми та ін. Суб'єктивні методи застосовують тоді, коли ризики не піддаються кількіс-ному вимірюванню - квантифікації.

Для оцінки величини цінових фінансових ризиків банку в основному використовують три групи показників:

- статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дисперсія, кое-фіцієнт -бета);

- непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені зазвичай у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;

- аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансо-ваної ліквідності та ін.) в процесі внутрішнього аналізу діяльності банку.

Оцінка величин нецінових фінансових ризиків є завжди суб'єктивною, заснованою на методах експертних оцінок та методах аналітичного прогнозу-вання розвитку ситуацій (SWOT - аналіз, матриці ефективності сегментів ринку, PEST - аналіз [17]).

Оперативний контроль за рівнем ризику належить до обов'язків менедже-рів, тоді як стратегічний контроль за діяльністю банку та самого оперативного керівництва може бути реалізований лише власниками - акціонерами банку. Якщо засновники банку не створюють дієвих механізмів контролю на рівні ра-ди директорів, їхні шанси на досягнення очікуваних результатів суттєво зни-жуються.

Моніторинг ризику - це процес функціонування регулярної незалежної системи оцінювання та контролю за ризиком з механізмом зворотного зв'язку. Моніторинг здійснюється завдяки інформаційним звітам структурних підроз-ділів та окремих посадових осіб, внутрішньому і зовнішньому аудиту та ана-літичній діяльності спеціалізованих служб банку. Звітність, застосовувана в рамках моніторингу, забезпечує менеджерам зворотний зв'язок, а також надає докладну зведену інформацію. Така інформація допомагає аналізувати поточну діяльність і з погляду ризиковості, і щодо прийняття загальних управлінських рішень.

У процесі здійснення оперативного контролю банківське керівництво має передусім правильно розставити кадри на місцях та організувати ресурсне за-безпечення діяльності установи. Недостатнє кадрове, матеріально-технічне та фінансове забезпечення конкретних операцій породжує невиправданий ризик. Наприклад, банк має розвинену комп'ютерну мережу, яка дає змогу здійснюва-ти операції з деривативами на міжнародних фінансових ринках. Проте за від-сутності високопрофесійних аналітиків і відповідного рівня організації роботи казначейства банку проведення таких операцій спричиниться до підвищення загального ризику банківської установи.

Один з важливих складників системи контролю за банківськими ризи-ками - внутрішній управлінський контроль. Завдання його зводяться до чіткого визначення та розмежування посадових повноважень, забезпечення подвійного контролю, ротації кадрів, організації контролю за окремими операціями безпо-середньо на робочих місцях, створення досконалих систем передавання та збе-рігання інформації. І хоча не існує такої системи внутрішнього контролю, яка змогла б запобігти службовим зловживанням, проте правильно організований механізм контролю суттєво знижує рівень функціональних ризиків.

Система моніторингу ризиків допомагає корегувати поточну діяльність згідно із сигналами попередження, що їх вона генерує з використанням меха-нізму зворотного зв'язку. Результативність системи управління ризиками в цілому залежить від ефективності системи моніторингу. Менеджери середньої ланки відповідають і за надійність локальної системи, і за втілення в життя стратегічних цілей, сформульованих на рівні вищого керівництва банку.

1.3 Методи управління банківськими ризиками

Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків. Комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей [10]:

- ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися банком та його керівництвом;

- ризики мають бути в межах рівнів толерантності, установлених спостережною радою;

- рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку;

- рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими;

- очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик;

- розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк;

- стимули для досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

З точки зору ризик-менеджменту, банківська діяльність зводиться до прийняття ризику й отримання за це відповідної компенсації (економічної вигоди).

Мета управління ризиками - сприяти підвищенню вартості власного ка-піталу банку, одночасно забезпечуючи досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін, а саме: клієнтів та контрагентів; керівників; працівників: спостережної ради й акціонерів (власників); органів банківського нагляду; рейтингових агентств, інвесторів та кредиторів; інших сторін.

Компоненти системи управління ризиками щодо кредитного ризику:

1. Система управління кредитним ризиком банку складається із регла-ментних документів - політик, положень, процедур, методик тощо, які затвер-джуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління, з урахуванням розміру та складності операцій банку.

2. Система управління кредитним ризиком має включати таке:

а) політику та положення про управління кредитним ризиком, що мають бути розглянуті та затверджені відповідно до принципів корпоративного управління. Ці політика та положення підлягають періодичному перегляду;

б) положення про кредитування, які враховують як балансові, так і позабалансові операції банку, а саме:

регламентують типи й умови кредитів та інших операцій, що несуть кредитний ризик;

враховують характер ринків та галузей, яким надаватимуться кредити;

передбачають розгляд до взяття зобов'язання про надання кредиту, різної інформації, зокрема, про фінансовий стан позичальника, характер та вартість застави, характер позичальника та його спроможність погасити кредит згідно з угодою, фінансову відповідальність гаранта тощо;

адекватно враховують концентрацію кредитного ризику і пов'язаних із ним потенційних ризиків;

інші питання, що пов'язані з кредитуванням, зокрема порядок та процедура визначення процентної ставки за кредитом та необхідної застави;

положення про ліміти ризику на одного контрагента, групу взаємопов'язаних контрагентів, за галузями або секторами економіки, за географічними регіонами або іншими кредитними операціями, які можна розглядати в сукупності (експозиціями); ці положення мають враховувати всі компоненти кредитного ризику, як балансові, так і позабалансові, на які наражається установа, а також можливий вплив інших категорій ризиків;

чітко визначену і продуману систему повноважень з прийняття рішень щодо ухвалення операцій, що несуть кредитний ризик;

комплексну систему оцінки кредитного ризику;

в) належну інформаційну базу, яка:

дозволяє керівництву приймати обґрунтовані рішення про надання кредитів і оцінювати ризик на постійній основі;

надає інформацію про розмір, призначення та джерело заборгованості, а також дозволяє оцінити здатність позичальника своєчасно її погасити;

забезпечує інформацією для своєчасного реагування і застосування відповідних правових санкцій проти позичальника;

надає можливість здійснювати адекватне адміністрування і моніторинг кредиту, кредитних операцій;

дає змогу підтримувати зберігання і оброблення даних за попередні періоди;

г) процес ідентифікації кредитів, якість яких погіршується;

д) належну роботу з проблемними активами, яка включає таке:

безперервне управління кредитними експозиціями (операціями в їх сукупності), що вимагають посиленої уваги;

періодичні перевірки якості активів для ідентифікації проблемних активів;

методику ідентифікації, оцінки, обліку кредитів, якість яких погіршується, та створення під них відповідних резервів;

порівняння загальних сум проблемних активів із капіталом;

оцінку потенційних збитків за проблемними активами і формування резервів, достатніх для покриття цих збитків;

е) підготовку та подання періодичних звітів керівникам і спостережній раді з достатньою інформацією для оцінки рівня ризику. Ці звіти мають включати таке (але не обмежуватися цим):

перелік кредитів у розрізі класифікації за ризиком;

аналіз проблемних кредитів;

оцінку напряму ризику в кредитному портфелі;

інформацію про проблемні кредити за кредитними інспекторами, філіями, галузями, видами забезпечення тощо;

аналіз змін рівня резервів банку на основі рівня і тенденцій змін проблемних активів і загальної суми кредитів;

аналіз концентрації кредитів за клієнтами, пов'язаними з ними особами, галузями економіки і регіонами;

є) функцію незалежних перевірок кредитної діяльності, призначенням яких є аналіз якості як окремих кредитів, так і кредитного портфеля (ів) у цілому. Результати цього аналізу мають подаватися правлінню і спостережній раді на регулярній основі.

Компоненти системи управління ризиками щодо ризику ліквідності :

1. Система управління ризиком ліквідності складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, методик тощо, які затверджуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій.

2. Система управління ризиком ліквідності включає таке:

політику і положення з управління ліквідністю і активами/зобов'язан-нями, у тому числі положення щодо джерел ліквідності, які мають підтриму-ватися банком. Ці документи мають бути розглянуті та затверджені відповідно до обраної банком форми корпоративного управління;

адекватні та ефективні процедури і засоби контролю за управлінням ризиком ліквідності, які підлягають перегляду на регулярній основі з метою забезпечення їх актуальності;

процес визначення потреб у поточній і майбутній ліквідності та фінансуванні, потрібних банку для проведення своїх операцій;

регулярний процес ідентифікації і звітування про концентрації активів і зобов'язань банку (за всіма валютами в розрізі клієнтів банку та пов'язаних з ними осіб);

форми звітності для спостережної ради, правління або профільних колегіальних органів банку щодо позиції ліквідності та необхідності у фінансуванні;

план на випадок кризових обставин щодо ліквідності та фінансування і запровадження порядку регулярного уточнення цього плану.

Компоненти системи управління ризиками щодо ризику зміни процентної ставки:

1. Система управління ризиком зміни процентної ставки в банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, методик тощо, які затверджуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій.

2. Система управління ризиками щодо ризику зміни процентної ставки повинна включати таке:

політики і положення щодо ризику зміни процентної ставки, у тому числі процедур ціноутворення для активів і зобов'язань як балансових, так і позабалансових. Ці положення мають враховувати розмір банку і складність його операцій, та розглядатися і затверджуватися відповідно до обраної банком форми корпоративного управління;

адекватні та ефективні процедури і засоби контролю за управлінням ризиком зміни процентної ставки, які підлягають перегляду на регулярній основі з метою забезпечення їх актуальності;

адекватні інформаційні системи, потрібні для зберігання та оброблення даних за попередні періоди;

форми звітності для спостережної ради, правління або профільних колегіальних органів банку щодо ризику зміни процентної ставки, у тому числі на основі методики динамічного розриву активів та зобов'язань, чутливих до змін процентної ставки.

Компоненти системи управління ризиками щодо ринкового ризику:

1. Система управління ринковим ризиком складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, які затверджуються відповідно до обраної форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій.

2. Система управління ринковим ризиком має включати таке:

політики і положення щодо управління ринковим ризиком, які розглядаються та затверджуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління;

положення щодо видів фінансових інструментів та інших інвестицій як балансових, так і позабалансових, щодо яких банк готовий вести торгові операції або приймати позиції;

положення щодо лімітів ризику за видами фінансових інструментів або іншими інвестиціями чи активами, за галузями або секторами економіки, за географічними регіонами або за іншими ринковими операціями (експозиціями),

що можуть розглядатись у сукупності. Ці положення мають враховувати можливий вплив інших категорій ризиків, на які наражається банк;

чітко визначену систему повноважень з прийняття рішень щодо затвердження ринкових позицій;

адекватні та ефективні процедури і засоби контролю за управлінням ринковим ризиком, які підлягають перегляду на регулярній основі з метою забезпечення їх актуальності;

форми звітності для спостережної ради, правління або профільних колегіальних органів банку щодо ринкового ризику, у тому числі на основі методики порівняння очікуваного доходу від ринкової операції із її потенційним ризиком.

Компоненти системи управління ризиками щодо валютного ризику:

1. Система управління валютним ризиком банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, які затверджуються відповідно до обраної форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій.

2. Система управління ризиками щодо валютного ризику має включати таке:

політику та положення щодо управління валютним ризиком, які мають бути розглянуті та затверджені відповідно до обраної банком форми корпоративного управління. Ця політика та положення повинні періодично переглядатися;

механізм управління валютною позицією банку відповідно до затверджених політик та положень з валютних операцій та управління валютним ризиком;

форми звітності для спостережної ради, правління або профільних колегіальних органів банку щодо валютної позиції у розрізі валют на індивідуальній та сукупній основі.

Компоненти системи управління ризиками щодо операційно-технологічного ризику:

1. Система контролю операційно-технологічного ризику банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, які затверджуються відповідно до обраної форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій.

2. Система контролю операційно-технологічним ризиком має містити таке:

політику і положення щодо контролю за операційно-технологічним ризиком з метою його мінімізації, які мають бути розглянуті та затверджені відповідно до обраної банком форми корпоративного управління. Ці політика і положення мають періодично переглядатися;

процедури і засоби контролю за операційно-технологічним ризиком, що притаманні операціям банку, у тому числі:

процедури та засоби контролю за дотриманням облікової політики банку та вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо методів оцінки активів та складання звітності;

процедури та засоби контролю за функціонуванням інформаційних систем банку та забезпечення безперебійної діяльності, зокрема процеси дублювання і відновлення інформації, а також резервні системи у разі втрати доступу або знищення важливої інформації або технологій;

інформаційну систему управління (форми звітності, схема документообігу тощо) для спостережної ради, правління або профільних колегіальних органів банку щодо моніторингу уразливості всіх видів діяльності банку до операційно-технологічного ризику;

програму управління персоналом, яка охоплює:

постійний, ефективний процес залучення і утримання достатньої кількості кваліфікованого персоналу, що відповідає потребам банку та зовнішнім обставинам, з метою виконання завдань його діяльності і реалізації стратегії та бізнес-планів;

продумані і визначені рівні повноважень з прийняття будь-яких рішень;

доведення до персоналу його обов'язків;

контроль за діяльністю персоналу;

розроблення і впровадження процесу навчання з метою підвищення кваліфікації працівників;

технологічні схеми (карти) продуктів та послуг банку, що підтримуються в постійно актуальному стані;

процедури забезпечення потреб банку в інфраструктурі (зокрема в програмному, апаратному та іншому забезпеченні) відповідно до його обсягів та складності поточної та запланованої діяльності. Ці процедури мають передбачати санкціонування, тестування та документування всіх операційно-технологічних систем банку перед початком їх експлуатації, а також механізми їх актуалізації, у тому числі перевірку чинності ліцензійних угод;

процес періодичного тестування встановлених процедур та технологій здійснення операцій, у тому числі процедур фізичної та інформаційної безпеки, з метою контролю за дотриманням цих процедур і технологій та збору інформації щодо їх можливого вдосконалення у разі їх неефективності.

Компоненти системи управління ризиками щодо ризику репутації:

1. Система управління ризиком репутації банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, які затверджуються відповідно до обраної форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій.

2. Система управління ризиком репутації повинна включати таке:

політику і положення щодо управління ризиком репутації, які мають бути розглянуті та затверджені відповідно до обраної банком форми корпоративного управління. Ці політика і положення повинні періодично переглядатися, як це передбачено в главі 2 розділу III цих Методичних рекомендацій, та охоплювати стандарти роботи з клієнтами та іншими зовнішніми сторонами, роботи з інформацією та наймання персоналу із відповідною позитивною репутацією;

інформаційну систему управління (форми звітності, схема документообігу тощо) для спостережної ради, правління або профільних колегіальних органів банку щодо моніторингу уразливості всіх видів діяльності банку до ризику репутації;

процес контролю за репутацією клієнтів банку для уникнення контактів із клієнтами із незадовільною репутацією, що (контакти) можуть негативно вплинути на репутацію самого банку.

Компоненти системи управління ризиками щодо юридичного ризику:

1. Система управління юридичним ризиком банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, які затверджуються відповідно до обраної форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій.

2. Система управління юридичним ризиком повинна включати таке:

політику і положення щодо контролю за юридичним ризиком, які мають бути розглянуті та затверджені відповідно до обраної банком форми корпоративного управління. Ці політика і положення повинні періодично переглядатися;

систему визначення й оцінки дотримання банком вимог усіх законів України, нормативно-правових актів Національного банку та інших державних органів;

методику оцінки легітимності та прийнятності відносин із клієнтами та контрагентами, у тому числі процедури оцінки легітимності контрактів і угод;

процес моніторингу змін у законодавстві України, які можуть вплинути на фінансовий стан банку або спричинити зміну параметрів його роботи;

процес моніторингу всіх судових справ, ініційованих банком або проти банку;

систему звітності для здійснення моніторингу рівня юридичного ризику для всіх видів діяльності банку.

Компоненти системи управління ризиками щодо стратегічного ризику:

1. Система управління стратегічним ризиком банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, які затверджуються відповідно до обраної ним форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій.

2. Система управління стратегічним ризиком повинна включати таке:

процес стратегічного планування, що враховує характер ризиків діяльності банку та потенційну дохідність від операцій, які наражають банк на ризик. Метою стратегічного планування є створення стратегічного плану, який оновлюється щорічно відповідно до змін ринкових умов і визначає потреби банку у фінансових, операційно-технологічних та кадрових ресурсах, а також юридичного супроводження і у разі потреби включає кількісні параметри ризику разом з іншими фінансовими параметрами;

оцінку нових стратегічних ініціатив порівняно з діючим стратегічним планом і наступний моніторинг виконання поставлених завдань або змін, які дають підстави для перегляду нової ініціативи або існуючого стратегічного плану.

Для підвищення ефективності управління стратегічним ризиком рекомендується додаткове розроблення аналітичного процесу [схожого на процес SWOT (визначення сильних та слабких сторін, загроз і можливостей)] для визначення економічних загроз для банку.

Сучасні методи управління банківськими ризиками, застосовуємі вітчиз-няними банками, в основному, директивно встановлені Національним банком України та розподіляються на [6]:

- непряме регулювання ризиків нормативним регулюванням співвідно-шення власного капіталу та окремих агрегатів активних та пасивних операцій банку, при якому власний капітал банку вважається основним страховим ре-зервом для відшкодування можливих втрат залучених коштів клієнтів банку та інших банків;