Управління кредитними ризиками у банку. Процес здійснення безвиїзного банківського нагляду НБУ за кредитними ризиками банку

Кредитні ризики, притаманні банківській діяльності і способи їх мінімізації. Методологія формування резервів під кредитні операції. Здійснення банківського нагляду НБУ на стадії реєстрації банку і отримання їм ліцензії. Безвиїзний банківський нагляд НБУ.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 15.07.2010
Размер файла 89,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Тема: Управління кредитними ризиками у банку. Процес здійснення безвиїзного банківського нагляду НБУ за кредитними ризиками банку

ЗМІСТ

1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА: УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ У БАНКУ

1.1 Кредитні ризики, притаманні банківській діяльності, та способи їх мінімізації

1.2 Методологія формування резервів під кредитні операції як один із шляхів мінімізації кредитних ризиків

2 ІНДИВІДУАЛЬНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

2.1 Здійснення банківського нагляду НБУ на стадії реєстрації банку та отримання їм ліцензії НБУ на здійснення банківських операцій

2.1.1 Виконання реєстраційних вимог (розмір статутного капіталу, реєстраційні документи, склад та фінансовий стан

засновників)

2.1.2 Виконання ліцензійних вимог (розмір капіталу для надання тих чи інших письмових дозволів для здійснення банківських операцій, наявність кваліфікованих керівників та фахівців)

2.2 Здійснення безвиїзного банківського нагляду НБУ

2.2.1. Контроль за дотриманням обов'язкових економічних нормативів банку

2.2.2 Формування обов'язкових резервів на покриття можливих збитків від кредитної діяльності

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА: УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ У БАНКУ

1.1 Кредитні ризики, притаманні банківській діяльності, та способи їх мінімізації

Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їхній моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків [20].

Ризики діяльності банку виникають на основі як внутрішніх (ендогенних), так і зовнішніх (екзогенних) факторів. Важливим є те, що значна частина зовнішніх факторів знаходиться поза межами контролю з боку банку, а відтак банк не може мати повної впевненості щодо результатів майбутніх подій та часу їх виникнення.

Успішна діяльність банку в цілому великою мірою залежить від обраної стратегії управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризи-ками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризи-ків неможливо. Управління банківськими ризиками, як правило, спрямоване на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризиків. Виняток становлять нецінові ризики, щодо яких не існує кореляції між їх рівнем та величиною винагороди банка (табл.1.1) [29].

З метою здійснення банківського нагляду Національний банк виділив дев'ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик. Ці категорії не є взаємовиключними; будь-який продукт або послуга може наражати банк на декілька ризиків. Однак для зручності аналізу Національний банк виявляє та оцінює ці ризики окремо.

Таблиця 1.1

Стратегічні концепції мінімізації та управління банківськими ризиками

Характеристика ризику

Концепція

Ціль концепції

Фінансові (цінові ризики)

Ризики, щодо яких існує кореляція між їх рівнем та величиною винагороди банка

Управління ризиком

Оптимізувати співвідношення - “ризик/дохідність” для 2-х можливих варіантів:

1. Максимізуючи дохідність для заданого рівня ризику;

2. Мінімізуючи ризик для забезпечення заданого рівня дохідності

Нецінові ризики (юридичний ризик, ризик репутації, стратегічний ризик, операційно-технологічний ризик)

Ризики, щодо яких не існує кореляція між їх рівнем та величиною винагороди банка

Мінімізація ризику чи його уникнення

Знизити ризики до певного граничного рівня, намагаючись при цьому понести щонайменші витрати

Кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом.

Під час оцінки кредитного ризику доцільно розрізняти індивідуальний та портфельний кредитний ризик. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредито-спроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов'язаннями. Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, аніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, - кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.

Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний ризик країни, який виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника. Ризик країни особливо помітний у разі кредитування іноземних урядів або їхніх установ, оскільки таке кредитування зазвичай не забезпечене. Проте цей ризик має завжди враховуватися в кредитній та інвестиційній діяльності - не має значення, у якому секторі - державному чи приватному. Існує також компонент ризику країни, відомий як трансферний ризик, що виникає в тому випадку, коли заборгованість позичальника не номінована в національній валюті. Незважаючи на фінансовий стан позичальника, валюта заборгованості може виявитися недоступною для нього.

Для оцінки кредитного ризику мають враховувати викладені нижче фактори. Ці фактори є рекомендованими критеріями; їх перелік може бути розширений в разі потреби. Вони є оглядом моментів, які можуть допомогти приймати рішення в межах системи оцінки ризиків. Фактичні дані наявної в банку постійно діючої системи оцінки та контролю ризиків мають забезпечувати прийняття керівництвом адекватних та ефективних рішень і враховуються під час оцінки ризику банку.

Фактори оцінки такі [12]:

- існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління кредитним ризиком, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

склад портфелів активів (кредитний, інвестиційний тощо) та існування концентрацій. Суттєві фактори включають такі:

а)продукти;

б)види економічної діяльності;

в)класифікація/рейтинги ризику;

г)походження заборгованості;

д)клієнти;

е)розмір кредитів;

ж)географічні регіони;

з)непов'язані/споріднені контрагенти;

и)джерела погашення;

к)застава;

- рівень забезпечення кредитного ризику заставою. Під час оцінки застави мають аналізуватися вид застави, якість, рівень покриття заборгованості заставою, адекватність та періодичність переоцінки застави, можливість реалізації, а також рівень і характер винятків у документації;

- обсяг умовних зобов'язань банку (гарантій, непокритих і резервних акре-дитивів, кредитних ліній, обов'язкових та не обов'язкових до надання тощо);

- тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій;

- достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями;

наявність своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації;

- ефективність кредитного адміністрування, включаючи кредитний аналіз, моніторинг, роботу з проблемними активами, оцінку застави і документальне оформлення застави;

- адекватність методів, що використовуються для визначення кредитних проблем;

- рівень комплектації і кваліфікація кадрів, зважаючи на обсяг та складність активних операцій банку;

- чи застосовуються належні облікові підходи щодо балансових та позабалансових активів та резервів;

- наявність належних механізмів контролю (аудит, внутрішні перевірки кредитної діяльності, відповідні процедури тощо) для класифікації портфелів, забезпечення точності даних і моніторингу дотримання положень або законів.

Система управління кредитним ризиком банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, - які затверджуються спостережною радою або правлінням банку відповідно до обраної ним форми корпоративного управління, з урахуванням розміру банку та складності його операцій [12].

Система управління кредитним ризиком має включати, як мінімум, такі компоненти:

- політику та положення щодо управління кредитним ризиком, які мають бути розглянуті та затверджені спостережною радою або правлінням банку, відповідно до принципів корпоративного управління. Такі політика та положення повинні підлягати періодичному перегляду;

- Положення щодо кредитування, які враховують як балансові, так і позабалансові операції банку, а саме:

а) регламентують типи і умови кредитів, які надаватиме установа;

б) враховують характер ринків та галузей, яким надаватимуться кредити;

в) передбачають розгляд до взяття зобов'язання про надання кредиту: загального фінансового стану позичальника, характеру та вартості застави, характеру позичальника та його готовності погасити кредит згідно з угодою, а також фінансової відповідальності гаранта;

д) адекватно враховують концентрацію кредитного ризику і пов'язаних із ним потенційних ризиків;

е)інші питання, що пов'язані із кредитуванням, зокрема, порядок та процедуру визначення процентної ставки за кредитом та необхідної застави.

- положення щодо лімітів ризику на одного контрагента, групу взаємопов'язаних контрагентів, за галузями або секторами економіки, за географічними регіонами або іншими кредитними операціями, які можна розглядати в сукупності (експозиціями); ці положення мають враховувати всі компоненти кредитного ризику, як балансові, так і позабалансові, на які наражається установа, а також можливий вплив інших категорій ризиків;

- чітко визначену і продуману систему повноважень з прийняття рішень щодо ухвалення кредитних операцій;

- комплексну систему оцінки кредитного ризику;

- належну інформаційну базу, яка:

- дозволяє керівництву приймати обґрунтовані кредитні рішення і оцінювати ризик на постійній основі;

- надає інформацію про розмір, призначення та джерело заборгованості, а також дозволяє оцінити здатність позичальника своєчасно її погасити;

- забезпечує можливість застосування відповідних правових санкцій проти позичальника;

- надає можливість здійснювати адекватне адміністрування і моніторинг кредиту;

- дозволяє підтримувати зберігання і обробку даних за попередні періоди.

- процес ідентифікації кредитів, якість яких погіршується, та належної роботи із проблемними активами, яка включає наступне:

- процес безперервного управління кредитними експозиціями (операціями в їхній сукупності), що вимагають посиленої уваги;

- періодичні перевірки якості активів для ідентифікації проблемних активів;

- методику ідентифікації, оцінки, обліку кредитів, чия якість погіршується, та створення під них відповідних резервів;

- порівняння загальних сум проблемних активів з капіталом;

- оцінку потенційних збитків за проблемними активами і формування резервів, достатніх для поглинання таких збитків;

- підготовку та подання періодичних звітів керівництву і спостережній раді із достатньою інформацією для оцінки рівня ризику. Ці звіти мають включати наступне, але не обмежуватись цим:

- перелік кредитів у розрізі класифікації за ризиком;

- аналіз проблемних кредитів;

- оцінку напрямку ризику у кредитному портфелі;

- інформацію про проблемні кредити за кредитними інспекторами, філіями, галузями, видами забезпечення тощо;

- аналіз змін рівня резервів банку на основі рівня і тенденцій змін проблемних активів і загальної суми кредитів;

- аналіз концентрації кредитів за клієнтами, пов'язаними з ними особами, галузями економіки і регіонами;

- функцію незалежних перевірок кредитної діяльності, чиїм призначенням є аналіз якості як окремих кредитів, так і кредитного портфеля(ів) у цілому. Результати цього аналізу мають надаватися правлінню і спостережній раді на регулярній основі.

Крім того, для більш ефективного управління кредитним ризиком рекомендується:

- створити, запровадити в експлуатацію та постійно актуалізовувати систему внутрішніх кредитних рейтингів;

- на основі реальних спостережень принаймні щоквартально обчислювати матрицю ймовірностей міграції кредитних рейтингів та оцінювати на основі такої матриці величину необхідних резервів під кредитні збитки у наступних періодах;

- проводити бек-тестування міграції внутрішніх кредитних рейтингів на реальних даних за максимально можливий період часу.

Кредитна діяльність банків пов'язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.

Процес управління ризиками складається з таких етапів:

1. ідентифікація - усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

2. квантифікація - вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;

3. мінімізація - зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;

4. моніторинг - здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв'язку.

Для оцінки величини фінансових ризиків банку в основному використо-вують три групи показників:

- статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дисперсія, коефіцієнт бета);

- непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені зазвичай у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;

- аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансо-ваної ліквідності та ін.) в процесі внутрішнього аналізу діяльності банку.

Сучасні методи управління кредитним банківським ризиком, застосовуємі вітчизняними банками, в основному, директивно встановлені Національним банком України та розподіляються на:

- непряме регулювання ризиків нормативним регулюванням співвідно-шення власного капіталу та окремих агрегатів активних та пасивних операцій банку, при якому власний капітал банку вважається основним страховим ре-зервом для відшкодування можливих втрат залучених коштів клієнтів банку та інших банків;

- заставне забезпечення за рахунок активів позичальників сум виданих кредитів;

- створення за рахунок прибутку банку спеціальних резервів на відшко-дування можливих втрат від активних операцій - кредитних операцій, ненадходження нарахованих кредитних доходів банку;

- страхування активів, які не мають заставного забезпечення та, в основ-ному, вкладених в операції з комерційними цінними паперами.

З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку [11].

Таблиця 1.2

Коефіцієнти для аналізу та обмеження кредитного ризику банку [11]

Коефіцієнт

Методика розрахунку

Нормативне значення

1

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7),

Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

Не більше 25%

2

Норматив великих кредитних ризиків (Н8)

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку

3

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку.

Не більше 5%

4

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручи-тельств, наданих інсайдерам, виз-начається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсай-дерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку.

Не більше 30%

Базою для розрахунку економічних нормативів Н7, Н8 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10 є статутний капітал банку.

Для ефективного функціонування банків важливо передбачити, зважувати і страхувати можливі ризики. Передусім це стосується ризиків за активними операціями, які тісно взаємопов'язані - один такий ризик тягне за собою цілу низку інших.

Велике значення має вибір як методів розрахунку ризиків, так і методів їх мінімізації. Серед основних методів регулювання або зменшення ризиків такі:

- систематичний аналіз і постійний контроль за фінансовим станом клієнта банку, його платоспроможністю;

- резервування;

- страхування ризику;

- використання застави;

- розподіл ризику у випадку, коли загальна сума кредиту, а відповідно і ризик, розподіляється між кількома банками;

- диверсифікація ризиків;

- обмеження ризику шляхом дотримання економічних нормативів, які встановлюються Національним банком;

- зважування ризиків;

- використання плаваючих процентних ставок.

Керування кредитним ризиком здійснюється за допомогою наступних банківських інструментів та процедур:

1. Оцінка кредитоспроможності. Кредитні працівники звичайно віддають перевагу саме цьому методу, оскільки він дозволяє запобігти практично цілком усі можливі втрати, зв'язані з неповерненням кредиту. До визначення кредитоспроможності позичальника існує безліч різних підходів. Однак останнім часом у практиці закордонних банків усе більше поширення одержує метод, заснований на бальній оцінці позикоодержувача. Цей метод припускає розробку спеціальних шкал для визначення рейтингу клієнта. Критерії, по яких виробляється оцінка позичальника, строго індивідуальні для кожного банку і базуються на його практичному досвіді. Ці критерії періодично переглядаються, що забезпечує підвищення ефективності аналізу кредитоспроможності.

2. Диверсифікованість кредитного ризику припускає розосередження наявних у банку можливостей по кредитуванню й інвестуванню. Кредитний ризик зростає в міру збільшення загального обсягу кредитування і ступені концентрації кредитів серед обмеженого числа позичальників. Крім того, виробляється розподіл кредитів по термінах, по призначенню кредитів, по виду забезпечення, по способі встановлення ставки за кредит, по галузях і так далі. З метою диверсифікованості здійснюється раціонування кредиту - ліміти кредитування, що плавають, понад які кредити не надаються поза залежністю від рівня процентної ставки.

3. Зменшення розміру видаваних кредитів одному позичальнику. Цей спосіб застосовується, коли банк не цілком упевнений у достатній кредитоспроможності клієнта. Зменшений розмір кредиту дозволяє скоротити величину втрат у випадку його неповернення.

4. Страхування кредитів. Страхування кредиту припускає повну передачу ризику його неповернення організації, що займається страхуванням. Існує багато різних варіантів страхування кредитів, але усі витрати, зв'язані з їх здійсненням, як правило, відносяться на позикоодержувачів.

5. Залучення достатнього забезпечення. Такий метод практично цілком гарантує банку повернення виданої суми й одержання відсотків. При цьому важливим моментом є той факт, що розмір забезпечення позички повинний покривати не тільки саму суму виданого кредиту, але і суму відсотків по ньому. Однак усе-таки пріоритет при захисті від кредитного ризику повинний віддаватися не залученню достатнього забезпечення, призначеного для покриття збитків, а аналізу кредитоспроможності позичальника, спрямованому на недопущення цих збитків, оскільки позичка видається не в розрахунку на те, що для її погашення прийдеться продати активи, що служать забезпеченням, а на те, що вона буде повернута відповідно до кредитного договору.

6. Видача дисконтних позичок. Дисконтні позички лише в невеликому ступені дозволяють знизити кредитний ризик. Такий спосіб надання кредитів гарантує, як мінімум, одержання плати за кредит, а питання про її повернення залишається відкритим, якщо не використовуються інші методи захисту від кредитного ризику.

7. Оцінка вартості видаваних кредитів і наступний їхній супровід виражається в класифікації кредитів по групах ризику і створенням резерву по сумнівних боргах у залежності від групи ризику.

1.2 Методологія формування резервів під кредитні операції як один із шляхів мінімізації кредитних ризиків

Резервування - один із напрямів мінімізації ризиків. Чим вищій ступінь ризику бере на себе банк, тим вищім повинен бути прибуток, на який він може розраховувати. Тому основна задача банківської організації заключається в до-сягненні оптимального поєднання ризиковості та прибутковості, виконуємих банком операцій [32].

Таким чином, ключове завдання кожного банку пов'язано з управлінням ризиками з метою їх мінімізації, один із шляхів якої полягає у створенні резервів.

Зараз у роботі комерційних банків України використовуються наступні види та типи резервів: резервний фонд в складі власного капіталу, обов'язковий резерв, страхування вкладів фізичних осіб, резерв компенсацій втрат від активних операцій, який, у свою чергу, поділяється на спеціальні резерви:

під кредитні операції,

під операції з цінними паперами;

під дебіторську заборгованість;

під нараховані доходи від активних операцій;

під кошти розташовані на кореспондентських рахунках інших банків.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківсь-кій діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій [13].

Бухгалтерський облік формування та використання резервів здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депо-зитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку Ук-раїни від 15.09.2004 N 435 [9].

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплато-спроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на ко-респондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оціню-ють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснюва-ти класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залеж-но від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної опе-рації. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається катего-рія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредит-ними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показни-ках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за сту-пенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву: за бюджетними кредитами; за кредитними операціями між установами в системі одного банку; за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно; за кошта-ми, що розміщені банком на умовах субординованого боргу; за позабалансо-вими зобов'язаннями з кредитування (крім зобов'язань, наданих банкам), за якими банк не повинен надавати кошти за першою вимогою контрагента (тобто за якими банк не несе ризику); за коштами в іноземній валюті, що перерахована Національному банку.

Банки зобов'язані формувати резерв на всю суму коштів, розміщених на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

За коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках, відкритих у банках-нерезидентах (балансові рахунки 1500, 1580), банки зобов'язані форму-вати резерв з урахуванням ризику країни відповідно до вимог глави 8 цього Положення.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні":

- "стандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику.

- "під контролем" - це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.

- "субстандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

- "сумнівні" кредитні операції - це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ризику.

- "безнадійні" кредитні операції - це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення3). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісяця в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум заборгованості за кредитними операціями (у тому числі наданих зобов'язань з кредитування) за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання оборотно-сальдового балансу (щомісяця).

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

Якщо банк здійснює довгострокове кредитування інвестиційних проектів, то внутрішні положення банку мають містити правила щодо порядку видачі такого кредиту, методики оцінки інвестиційного проекту, методики аналізу бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту та його самоокупності, порядку проведення обстеження позичальника, методики оцінки його інвестиційної кредитоспроможності, визначення схем кредитування інвестиційних проектів і регламенту підготовки прийняття рішень про надання інвестиційного кредиту.

Банки можуть класифікувати заборгованість за кредитними операціями та на підставі цієї класифікації формувати портфель однорідних споживчих кредитів, а також резерв за цим портфелем.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

- оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку);

- стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів із обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

- рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

- обсяг реалізації;

- обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

- склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

- собівартість продукції (у динаміці);

- прибутки та збитки (у динаміці);

- рентабельність (у динаміці);

- кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Банки повинні визначати значення показників платоспроможності позичальника та його фінансової стійкості з урахуванням статистичних даних галузі господарства, у якій він працює, і даних про результати його діяльності.

Класифікація позичальників - юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану:

Клас "А" - фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).

Клас "Б" - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу "Б", мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж "інвестиційний клас", що підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).

Клас "В" - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники - банки (резиденти) і банки країн - членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращання фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо. До цього класу можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).

Клас "Г" - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). До цього класу належить позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про банкрутство.

Клас "Д" - фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

За результатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу (табл..1.3).

Таблиця 1.3

Класифікація кредитного портфеля [13]

Фінансовий стан позичальника (клас) 

Обслуговування боргу позичальником (група) 

"добре" 

"слабке" 

"незадовільне" 

"А" 

"стандартна" 

"під контролем" 

"субстандартна" 

"Б" 

"під контролем" 

"субстандартна" 

"субстандартна" 

"В" 

"субстандартна" 

"субстандартна" 

"сумнівна" 

"Г" 

"сумнівна" 

"сумнівна" 

"безнадійна" 

"Д" 

"сумнівна" 

"безнадійна" 

"безнадійна" 

Під час визначення чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику окремо за кожною кредитною операцією може зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення, що зазначене в цьому пункті, або об'єкта фінансового лізингу (рухомого майна).

Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики (табл.1.4):

Кабінету Міністрів України;

- банків, які мають офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж "інвестиційний клас";

- урядів країн категорії "А" ;

- міжнародних багатосторонніх банків (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку);

- забезпечені гарантії банків України.

Предмети застави (майно та майнові права позичальника чи третіх осіб - майнових поручителів), що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики:

- майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж "інвестиційний клас";

- іменні ощадні сертифікати, що випущені банком-кредитором, або майнові права на грошові кошти позичальника чи майнового поручителя, що розміщені на депозиті в банку-кредиторі, за умови безперечного контролю та доступу банку-кредитора до цих коштів, обумовленого договором, у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитом.

- дорогоцінні метали, які належать позичальнику і знаходяться на зберіганні в банку-кредиторі, та за умови безперечного права звернення банком-кредитором стягнення, обумовленого договором, на ці метали в разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитом;

- державні цінні папери;

- недержавні цінні папери - облігації та акції підприємств, що мають активний ринок, ощадні сертифікати на пред'явника, що випущені банком-кредитором, ощадні сертифікати інших банків, інвестиційні сертифікати;

- зареєстроване нерухоме майно (яке перебуває на території України);

- рухоме майно (майно в матеріальній формі, яке не є нерухомістю);

- іпотечні облігації та іпотечні сертифікати;

Сума забезпечення береться до розрахунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції (табл.1.6).

На підставі класифікації валового кредитного ризику та враховуючи прийнятне забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик за заборгованістю за кожною кредитною операцією (крім заборгованості за кредитними операціями, що включена до портфеля однорідних споживчих кредитів) і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування.

За заборгованістю, що включена до портфеля однорідних споживчих кредитів, сума загального кредитного ризику зважується на встановлений коефіцієнт резервування залежно від категорії, до якої віднесена ця заборгованість (табл.1.5).

Таблиця 1.4

Коефіцієнти безумовних гарантій [13]

Класифіковані кредитні операції 

Відсоток вартості забезпечення (гарантії), що береться до розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією 

Кабінету Міністрів України 

урядів країн категорії "А" 

міжнародних багатосторонніх банків 

банків з рейтингом не нижче ніж "інвестиційний клас", забезпечені гарантії банків України 

"Стандартна" 

100 

100 

100 

100 

"Під контролем" 

100 

100 

100 

100 

"Субстандартна" 

50 

100 

100 

100 

"Сумнівна" 

20 

20 

20 

20 

"Безнадійна" 

Таблиця 1.5

Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику) за кредитними операціями [13]

Категорія кредитної операції 

Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику) за кредитними операціями 

у гривні 

в іноземній валюті 

за однорідни-

ми споживчими кредитами 

з позичаль-

никами, у яких є джерела надходження валютної виручки 

з позичаль-

никами, у яких немає джерел надходження валютної виручки 

"Стандартна" 

1 % 

2 % 

2 % 

2 % 

"Під контролем" 

5 % 

7 % 

10 % 

10 % 

"Субстандартна" 

20 % 

25 % 

40 % 

40 % 

"Сумнівна" 

50 % 

60 % 

80 % 

80 % 

"Безнадійна" 

100 % 

100 % 

100 % 

100 % 

Таблиця 1.6

Предмети застави беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики за такими коефіцієнтами [13]

Класифіковані кредитні операції 

Відсоток вартості забезпечення (застави), що береться до розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією

майнових прав на грошові депозити, іменні депозитні сертифікати, випущені банком кредитором, майнових прав на грошові кошти за операціями з розміщення / залучення коштів між двома банками, що здійснюються в різних валютах

банківських металів

державних цінних паперів

недержавних цінних паперів

нерухомого майна, що належить до житлового фонду, іпотечних облігацій та іпотечних сертифікатів

іншого нерухомого майна

майнових прав на майбутнє нерухоме майно, що належить до жит-

лового фонду (береться до розра-

хунку протягом 2 років з дати отримання кредиту)

рухомого майна, дорогоцінних металів 

інших майнових прав 

у валюті, що відповідає валюті наданого кредиту, або ВКВ 

у валюті, що є відмінною від валюти наданого кредиту 

за кредитами в гривнях 

за кредитами в іноземній валюті 

"Стандартна" 

100 

90 

80 

100 

40 

70 

50 

50 

50 

50 

30 

"Під контролем" 

100 

90 

80 

80 

20 

70 

50 

50 

40 

40 

20 

"Субстандартна" 

100 

90 

60 

50 

10 

40 

40 

40 

20 

20 

10 

"Сумнівна" 

100 

90 

20 

20 

20 

20 

20 

10 

10 

"Безнадійна" 

Для врахування ризику країни при розрахунку резерву за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, депози-тами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за цими кошта-ми використовується встановлений міжнародними рейтинговими агентствами рейтинг, який підтверджено в бюлетені однієї з провідних світових рейтинго-вих компаній (Fitch IBCA, Moody's, Standard & Poors тощо). Розмір резерву виз-начається шляхом зваження суми коштів, що обліковується на коррахунку окремого банку, на відповідний коефіцієнт резервування (табл.1.7).

Банки та інші позичальники, що розташовані в країнах, рейтинг яких не підтверджений однією з провідних світових рейтингових компаній, належать до групи 7. До групи 8 належать банки (резиденти і нерезиденти) та інші пози-чальники, що визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповнова-жених органів, а також банки, що зареєстровані в офшорних зонах. Ризики за коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках, які віднесені до груп 1 - 2, вважаються "стандартними", а віднесені до груп 3 - 8 - "нестандартними".

Таблиця 1.7

Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику) за коштами на кореспондентських рахунках інших банків [13]

N групи 

Коефіцієнт резервування ( %) 

1 

2 

3 

10 

4 

20 

5 

30 

6 

40 

7 

50 

8 

100 

2 ІНДИВІДУАЛЬНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

2.1 Здійснення банківського нагляду НБУ на стадії реєстрації банку та отримання їм ліцензії НБУ на здійснення банківських операцій

2.1.1 Виконання реєстраційних вимог (розмір статутного капіталу, реєстраційні документи, склад та фінансовий стан засновників)

«Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень» НБУ [7] визначає порядок, умови створення та здійснення державної реєстрації банків, порядок відкриття філій і представництв банків, порядок надання попереднього дозволу на створення банку з іноземним капіталом, порядок надання дозволу на придбання або збільшення істотної участі в банку:

1. Мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації банку має бути повністю сплачений та не може бути менше:

- для місцевих кооперативних банків, що діють у межах однієї області, - 1 млн. євро;

- для банків, що здійснюють свою діяльність на території однієї області (далі - регіональні), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних банків, - 3 млн. євро;

- для банків, що здійснюють свою діяльність на території всієї України (далі - міжрегіональні), у тому числі спеціалізованих інвестиційних, розрахун-кових (клірингових), ощадних та іпотечних, центрального кооперативного, - 5 млн. євро.

Національний банк встановлює вимоги щодо мінімального розміру ста-тутного капіталу банку тільки на час створення і реєстрації банків для забезпе-чення стабільної діяльності банку та виконання ним банківських операцій.

2. Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюва-тися виключно шляхом грошових внесків учасників.

3. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - юридичні особи, фізичні особи - іноземці - в іноземній вільно конвертованій валюті або в гривнях.

4. Статутний капітал банку не повинен формуватися за рахунок коштів, джерела походження яких не підтверджені. Банк має отримати від учасників банку документи й відомості, потрібні для з'ясування джерел походження коштів, що спрямовуються на формування його статутного капіталу.

5. Кошти для формування статутного капіталу новостворюваного банку в розмірі, передбаченому чинним законодавством України та установчими доку-ментами, акумулюються учасниками банку (резидентами) на накопичувально-му рахунку, що відкривається в територіальному управлінні Національного банку за місцем створення банку відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку.

6. Для державної реєстрації банку уповноважена засновниками особа або голова спостережної ради подає до територіального управління Національного банку за місцем створення банку такі документи:

а) заяву про реєстрацію банку, засвідчену підписом уповноваженої особи або голови спостережної (наглядової) ради;

б) установчий договір, підписаний засновниками (учасниками) банку та засвідчений відбитком їх печатки. Підписи фізичних осіб - засновників (учасників) засвідчуються в нотаріальному порядку.

В установчому договорі зазначаються:

організаційно-правова форма;

напрями діяльності та спеціалізація (у разі її наявності);

мета діяльності;

склад засновників (учасників), їх найменування та місцезнаходження (телефон, платіжні реквізити, паспортні дані фізичних осіб);

склад та компетенція органів управління банку та порядок прийняття ними рішень, порядок унесення змін до установчих документів;

особа, уповноважена укладати договори та діяти від імені засновників (учасників);

розмір, порядок і строки формування статутного капіталу банку;

відповідальність сторін за невиконання взятих на себе зобов'язань;

порядок розподілу прибутків і покриття збитків банку;

порядок реорганізації та ліквідації банку;

кількість та розмір часток кожного з учасників і порядок унесення ними вкладів (для товариств з обмеженою відповідальністю);

в) статут банку, затверджений установчими зборами (зборами учасників) і підписаний головою правління банку. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України і має відповідати вимогам Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства" та інших законодавчих актів. У ньому зазначаються:

повна і скорочена назва банку та його місцезнаходження;

організаційно-правова форма;

перелік основних законів, на підставі яких створюється і діє банк;

положення про те, що банк набуває статусу юридичної особи з часу реєстрації його Національним банком у Державному реєстрі банків;

положення про те, що банк виконує вимоги нормативно-правових актів Національного банку, користується єдиними правилами бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації і комп'ютеризації, подає Національному банку звітність та інформацію в установлених ним обсягах і формах;

напрями діяльності та спеціалізація (у разі її наявності);

перелік видів діяльності, банківських та інших операцій, які має намір здійснювати банк на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку;

порядок і строки формування статутного капіталу банку;

кількість часток, паїв у статутному капіталі, розмір часток кожного з учасників (якщо банк створено як товариство з обмеженою відповідальністю, кооперативний банк). Статут банку, заснованого як акціонерне товариство, має містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна чи бездокументарна), кількість акцій, що купуються засновниками і акціонерами, строк і порядок виплати частки прибутку (дивідендів), яка проводиться один раз на рік за підсумками року. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного капіталу акціонерного товариства;

розмір і порядок формування резервів та загальних фондів банку;

порядок розподілу прибутків і покриття збитків;

положення про аудиторську перевірку банку;

положення про органи внутрішнього аудиту банку;


Подобные документы

  • Економічна сутність, роль та методи банківського нагляду. Вимоги Базельського комітету з банківського нагляду. Особливості регулювання банківської діяльності. Проведення реєстрації та ліцензування банківської діяльності. Здійснення безвиїзного нагляду.

    дипломная работа [208,2 K], добавлен 14.05.2015

  • Фінансово-економічна необхідність удосконалення управління кредитними ризиками в комерційних банках. Способи оцінки кредитного ризику комерційного банку, методи управління ними та вимоги Національного Банку України (НБУ) щодо запобігання ризикам.

    дипломная работа [2,2 M], добавлен 08.11.2010

  • Коротка характеристика "Райффайзен Банк Аваль", історія та основні етапи його розвитку, структура та організація. Характеристика діяльності банку та банківських продуктів. Управління кредитними ризиками на рівні відділу по роботі з заставним майном.

    отчет по практике [38,2 K], добавлен 09.06.2011

  • Банківська система в економіці. Характеристика комерційного банку "Приватбанк". Базельські принципи банківського нагляду як ефективна основа організації системи відносин в банківській системі. Банківський нагляд на основі ризик-орієнтованого підходу.

    дипломная работа [2,7 M], добавлен 07.07.2010

  • Характеристика банківських ризиків. Управління кредитними ризиками у банках для подальшого застосування їх під час виконання конкретних практичних завдань та пошук сучасних наукових досягнень з управління кредитними ризиками з метою їх мінімізації.

    дипломная работа [607,4 K], добавлен 19.03.2009

  • Банківське регулювання як одна із функцій Національного банку України. Виконання директив Ради ЄС. Визначення терміну "регулювання банківської діяльності". Сутність превентивних та протекційних заходів. Завдання банківського регулювання та нагляду.

    презентация [1,5 M], добавлен 05.11.2014

  • Банківські ризики у міжнародній практиці. Підвищений рівень ризиковості кредитних операцій сприяє погіршенню ліквідності банку й зменшенню прибутковості. Необхідність аналізу та управління кредитними ризиками для забезпечення фінансової стійкості.

    реферат [29,0 K], добавлен 31.12.2008

  • Сутність кредитних операцій та ризиків процесів банківського кредитування. Методологія формування резервів під кредитні операції. Аналіз кредитного портфелю та управління кредитним ризиком, резервів покриття втрат в КБ "Приватбанк", шляхи їх оптимізації.

    дипломная работа [7,3 M], добавлен 06.07.2010

  • Банківський нагляд та організаційні структури банківського нагляду в країнах-членах ЄС, діяльність органів регулювання і нагляду, роль в забезпеченні захисту вкладників від збитків. Нагляд на основі ризиків. Система стандартів капіталу - Базель II.

    реферат [31,5 K], добавлен 17.08.2011

  • Ефективне управління рівнем банківського ризику повинно вирішувати цілий ряд проблем - від відстеження (моніторингу) ризику до його вартісної оцінки. Управління ризиками банку. Аналіз бухгалтерського балансу. Аналіз активних та пасивних операцій банку.

    контрольная работа [22,9 K], добавлен 25.03.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.