Бухгалтерський облік в банківських установах

· комерційним банком у межах своєї системи;

· операційним управлінням регіонального управління Національного банку на підставі укладеного договору;

· іншим комерційним банком також згідно з укладеним договором.

Для підкріплення операційної каси готівкою установа комерційного банку подає заяву (залежно від того звідки надходитиме підкріплення) або до свого комерційного банку (у разі підкріплення ним операційної каси установи), або до регіонального управління Національного банку.

За умови підкріплення операційної каси одного комерційного банку з іншого комерційного банку, незалежно від його місцезнаходження в Україні, між ними укладається договір на передачу готівки без погодження з регіональним управлінням НБУ. Проте повідомлення про підкріплення того самого дня насилається до НБУ.

Комерційний банк електронним документом проводить оплату готівки банкові-відправнику.

Готівка з оборотної каси операційного управління регіонального управління НБУ або з іншого комерційного банку видається лише після надходження попередньої оплати за видатковим касовим ордером і дорученням установи -- банку одержувача.

Установа комерційного банку підкріплюється через інкасаторів НБУ на підставі окремого договору на доставлення цінностей.

Бухгалтерські проведення здійснених операцій з підкріплення операційної каси виконуються з використанням таких рахунків.

№ 1001 «Банкноти та монети в касі Національного банку України» (А);

№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку» (А) -- для КБ;

№ 1007 «Банкноти та монети у дорозі» (А) -- для НБУ;

№ 1007 А «Банкноти та монети в дорозі» -- для КБ;

№ 1811 А «Дебіторська заборгованість за операціями з готівкою» -- для КБ;

№ 1911 А «Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою» -- для КБ;

№ 3900 А «Рахунки, що відкриті в установах банку, які розташовані в Україні» -- для КБ;

№ 3901 П «Рахунки, що відкриті для установ банку, які розташовані в Україні» -- для КБ;

№ 4929 А”П «Транзитний рахунок за іншими операціями» -- для НБУ.

1. У разі підкріплення підвідомчих філій готівкою з операційної каси комерційного банку виконуються розглянуті далі проведення. Можливі такі випадки.

У філії	У комерційному банку
1) Проведення розрахунків за готівку:
Д-т 1811	Д-т 3900
К-т 3901	К-т 1911
2) Доставка готівки власними засобами філії:
Д-т 1001 (символ 39 у статзвітності за формою 748) К-т 1811	Д-т 1911 К-т 1001 (символ 66 у статзвітності за формою 748)
3) Доставка готівки через апарат інкасації комерційного банку, котрий продає готівку:
	Д-т 1007
	К-т 1001 (символ 66 у статзвітності за формою 748).
Після підтвердження філії про одержання готівки:
Д-т 1001 (символ 39 у статзвітності за формою 748)	Д-т 1911 К-т 1007
К-т 1811
2. Підкріплення комерційного банку готівкою з оборотної каси регіонального управління НБУ.
У комерційному банку	У регіональному управлінні НБУ
1) Проведення розрахунків за готівку:
Д-т 1811	Д-т кореспондентського рахунку
К-т кореспондентського рахунка	К-т 4629
2) Доставляння готівки власними засобами комерційного банку:
Д-т 1001 (символ 37 у статзвітності за формою 748)	Д-т 4629 К-т 1001 -- (символ 71 у статзвітності за фомою 748)
К-т 1811
3) Доставка готівки через інкасаторів НБУ:
	Д-т 1007
	К-т 1001 (символ 71 у статзвітності за формою 748)
4) Після підтвердження комерційним банком факту одержання готівки:
Д-т 1001 (символ 37 у статзвітності за формою 748)	Д-т 4629
К-т 1911	К-т 1007
3. Підкріплення комерційного банку готівкою з операційної каси іншого комерційного банку.
У комерційному банку, що купує готівку	У комерційному банку, що продає готівку
1) Проведення розрахунків за готівку:
Д-т 1811	Д-т кореспондентського рахунку
К-т кореспондентського рахунку	К-т 1911
2) Доставка готівки власними засобами комерційного банку:
Д-т 1001 (символ 37 у статзвітності за формою 748)	Д-т 1911 К-т 8001 (символ 72 у статзвітності за формою 748)
К-т 1811
4. Здавання комерційним банком надлишків готівки або зношених грошей до оборотної каси регіонального управління НБУ.
У комерційному банку	У регіональному управлінні
1) Доставка готівки власними засобами комерційного банку.
Д-т 1007 К-т 1001 (символ 72 у статзвітності за формою 748)	Д-т 1001 (символ 36 у статзвітності за формою 748)
	К-т 4629
2) Перерахування коштів комерційному банку:
Д-т кореспондентського рахунку	Д-т 4629
К-т 1007	К-т кореспондентського рахунку

Здійснюючи касові операції, банки додержують певних правил.

1. Документообіг за прибутковими касовими операціями організовується так, щоб видача квитанції клієнтам та зарахування суми на їхні поточні рахунки проводилося лише після фактичного надходженння грошей до каси.

2. У разі приймання грошей від працівників банку для зарахування на рахунки внутрішньобанківського обліку прибутковий касовий ордер виписується у двох примірниках, із яких один слугує квитанцією.

3. Касові видаткові операції, здійснювані відповідальними виконавцями, контролюються централізовано контролером, який веде касовий журнал з видатку каси. Контроль видаткових операцій має на меті запобігти таким негативним моментам:

· оплаті невірно оформлених документів, оплаті чеків з підписами і відтиском печатки, що не відповідають зразкам, а також чеків, виписаних з чекової книжки, що не належить даному клієнтові;

· надходженню до каси чеків та інших касових видаткових документів поза контролем операційних працівників і контролера банку;

· внесенню необгрунтованих виправлень і дописок у касові документи й журнали.

4. Головний бухгалтер визначає порядок подання контролером касових видаткових документів до каси для оплати. Відповідні дії виконуються під розписку касирів в окремій книзі або в касовому журналі за формою:

Номер чека або ордера	Сума	Підпис контролера	Розписка касира в прийомі чека або ордера

5. Для перевірки справжності підписів відповідальних виконавців банку, на всіх розрахунково-платіжних документах, які приймаються до виконання, відповідні працівники (скажімо касири) повинні мати зразки їх підписів.

6. Контролери мають користуватися своїми примірниками зразків підписів працівників банку, а також зразків підписів і відтисків печаток клієнтури. Їм забороняється користуватися тими примірниками зразків, якими користуються відповідальні виконавці.

7. Будь-які виправлення реквізитів у прибутково-видаткових грошових касових документах неприпустимі, навіть якщо вони обумовлені підписами клієнтів.

У будь-якому разі облік руху грошової готівки відображається на рахунку № 1001 «Банкноти та монети в касі банку». За дебетом проводяться суми готівки в національній та іноземній валюті, що вноситься до операційної каси комерційного банку для зарахування на рахунки внутрішньобанківського обліку та його клієнтів; суми обміняних пошкоджених банкнот і дефектних монет, отриманих від клієнтів банку; суми готівки, отриманої з установ НБУ та підвідомчих установ банку; суми готівки, яка надходить з обмінних пунктів; залишок готівки банкомату.

Відповідно за кредитом рахунку № 1001 проводяться суми готівки, що видається клієнтам банку; суми готівки, що відсилається до установ НБУ та до підвідомчих установ банку; суми готівки, яка видається обмінному пункту, банкомату, під звіт тощо.

Таблиця 1

КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ КАСОВИХ ОПЕРАЦІЙ

Зміст операції	Дебет	Кредит
Внесення клієнтом готівки на свій поточний рахунок (торговельна виручка, внески до статутного фонду тощо)	1001	2600
Внесення фізичною особою грошей на свій поточний рахунок	1001	2620
Погашення фізичними особами кредитів, наданих банком на поточні потреби та для інвестиційної діяльності	1001	2202 2205 2210 2211 2213 2214
Надходження готівки від продажу банком облігацій внутрішньої державної позики	1001	2901
Надходження податкових, комунальних, страхових та інших платежів від населення з дорученням подальшого перерахування за призначенням	1001	2902
Купівля клієнтами та населенням ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих банком	1001	3320
Повернення працівниками банку невикористаних сум, що були одержані ними на відрядження	1001	3550
Повернення працівниками банку невикористаних сум, що були одержані ними на господарські витрати	1001	3551
Погашення фізичними особами процентів за користування кредитом, наданим їм банком на поточні потреби	1001	6042
Погашення фізичними особами процентів за користування кредитом, наданим їм банком на інвестиційну діяльність	1001	6043
Одержання банком інших банківських операційних доходів (сплата клієнтами готівкою за користування системою «Клієнт--банк», за оренду абонентських скриньок тощо)	1001	6399
Одержання банком доходів від неопераційних підрозділів (надання автопослуг працівникам банку тощо)	1001	6493
Одержання клієнтом коштів зі свого рахунку (на виплату заробітної плати, на відрядження тощо)	2600	1001
Виплати коштів з поточного рахунку фізичної особи за її розпорядженням	2620	1001
Отримання фізичними особами кредитів на поточні потреби та для інвестиційної діяльності	2202 2205 2210 2211 2213 2214	1001
Погашення банком облігацій внутрішньої державної позики	2901	1001
Викуп банком власних депозитних сертифікатів у клієнтів та населення	3320	1001
Видача авансів на відрядження працівникам банку	3550	1001
Виплата банком працівникові суми заборгованості за відрядженням	3650	1001
Видача авансів на господарські потреби працівникам банку	3551	1001
Виплата заборгованості за господарськими затратами працівникам банку	3651	1001
Виплата дивідендів акціонерам банку	3631	1001

РОЗДІЛ 3. ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ КБ НА ПРИКЛАДІ БАНКУ «ФІНАНСИ та КРЕДИТ»

Склад і зміст фінансової та статистичної звітності комерційних банків насамперед визначається тим, що вони безпосередньо здійснюють обслуговування юридичних та фізичних осіб, виконують широкий спектр банківських операцій.

Комерційні банки, як і установи Національного банку України, складають щоденні й місячні баланси, а також місячний оборотно-сальдо-

вий баланс. Методологія та порядок складання сальдового балансу та оборотно-сальдового балансу комерційного банку по суті ті самі, що й в установах Національного банку. Винятком є лише те, що комерційні банки під час заповнення цих форм звітності використовують свій план рахунків -- «План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України», який затверджується Національним банком України. Зауважимо також, що комерційні банки, котрі мають філії, розташовані за межами України, подають регіональним управлінням Національного банку окремі місячні оборотно-сальдові баланси таких філій. При цьому форма оборотно-сальдового балансу таких філій нічим не відрізняється від тієї, яку подають банки, розташовані на території України.

Крім сальдових та оборотно-сальдових балансів, комерційні банки складають місячний балансовий звіт. Він характеризує фінансовий стан банку, відображає його активи, зобов'язання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату. Усі суми в балансовому звіті розподіляються за ознаками резидентності та виду валюти (національна та іноземна, у тому числі вільноконвертована, неконвертована).

У загальному вигляді балансовий звіт складається з трьох окремих частин: активів, зобов 'язань ікапіталу. Сукупні активи банку мають дорівнювати сумі сукупних зобов'язань та власного капіталу. Статті балансового звіту згруповані за економічним змістом і розміщені в міру зниження ліквідності (активні рахунки) і збільшення строків зобов'язань (пасивні рахунки).

Активи балансового звіту комерційного банку представлені такими основними статтями:

1. Валюта, монета і банківські метали. У цій статті валюта розбивається на національну та іноземну, а остання, у свою чергу, на валюту країн Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), валюту країн СНД та Балтії, валюту інших країн.

2. Дорожні та інші чеки.

3. Кошти в банках представлені коштами на коррахунку та іншими коштами в Національному банку України, а також коштами на коррахунках в інших банках. Останні, у свою чергу, поділяються на кошти на коррахунках у банках України, країн ОЕСР, країн СНД та Балтії, інших країн.

4. Депозити та кредити в інших банках показуються по банках України, країнах ОЕСР, країнах СНД та Балтії, інших країнах.

5. Цінні папери представлені двома статтями: цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції.

6. Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам.

7. Вкладання банками коштів у компанії показується за інвести ціями в асоційовані компанії та дочірні компанії.

8. Нематеріальні активи.

9. Матеріальні активи.

10. Інші активи.

Необхідно зауважити, що до статей 4--6, 8--10 балансового звіту застосовано принцип обережності (обачливості), і тому балансові залишки цих видів активів коригують на створені резерви під можливі втрати (знецінення, зношування). Вони обліковуються у балансі на контрактивних рахунках. Отже, балансовий звіт включає в підсумок лише нетто зазначених видів активів.

Зобов'язання в балансовому звіті представлені такими статтями:

1. Кореспондентські рахунки Національного банку України та інших банків.

2. Депозити та кредити, отримані від інших банків.

3. Кредити, отримані від Національного банку України.

4. Кошти клієнтів, представлені двома статтями -- коштами до запитання та строковими депозитами.

5. Цінні папери власного боргу, емітовані банком.

6. Кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій.

7. Субординована заборгованість банку.

8. Інші зобов'язання.

Власний капітал банку в балансовому звіті представлено статутним капіталом (з виділенням сплаченої та несплаченої частки), нерозподіленими прибутками і резервами поточного та минулих років, різними видами збитків, іншими фондами і резервами банку.

Фінансові результати діяльності комерційного банку відображаються у квартальній звітності про прибутки та збитки. Інформація про доходи та витрати дається у двох колонках: перша деталізує доходи або витрати за звітний квартал поточного року наростаючим підсумком, а друга -- за відповідний період минулого року. Вимоги щодо складання цієї форми звітності комерційними банками аналогічні тим, які були висвітлені у попередньому параграфі під час характеристики звітності про прибутки та збитки, яку складають уста- нови Національного банку України.

У загальному вигляді звіт про прибутки та збитки комерційного банку можна представити так:

Доходи	Витрати
Процентні доходи	Процентні витрати
Комісійні доходи	Комісійні витрати
Результат від торговельних операцій
Інші банківські операційні доходи	Інші банківські операційні витрати
Інші небанківські операційні доходи	Інші небанківські операційні витрати
Зменшення резервів за заборгованістю	Відрахування в резерви
Непередбачені доходи	Непередбачені витрати
	Прибуток (збиток) до сплати податку
	Податок на прибуток
	Чистий прибуток (збиток)

Крім зазначених вище форм банківської звітності, комерційні банки складають також звітність, яка разом з фінансовою звітністю є основою розроблення грошово-кредитної й банківської статистики в цілому по Україні, а також дає іншим користувачам детальнішу інформацію стосовно окремих операцій, які виконують комерційні банки, або статей балансу.

Звітність, що характеризує кредитні операції комерційних банків, охоплює:

1. Звіт про кредитний портфель (місячний). Він складається з двох частин -- міжбанківський і небанківський ринок. Міжбанків ський ринок по вертикалі представлений кредитами та фінансовим лізингом, наданими та отриманими, а всередині цих розділів дається розшифрування кредитів та фінансового лізингу за ознакою строковості. Небанківський ринок представлений видами кредитів, які, у свою чергу, розбиваються за суб'єктами з державною та недержавною формами власності. Форма звітності зберігає ознаки резидентності та мультивалютності.

2. Квартальний звіт про класифіковані активи. Він характеризує міжбанківський ринок кредитів та фінансового лізингу окремо по банках резидентів і нерезидентів, а також небанківський ринок. Небанківський ринок, як і в попередній формі звітності, представлений видами кредитів окремо по підприємствах з державною і недержавною формами власності. По горизонталі активи розподіляються залежно від їхньої якісної характеристики.

3. Дві форми -- щоденна і місячна, що містять інформацію про суми і процентні ставки за кредитами. При складанні щоденної форми звітності враховуються обсяги і процентні ставки за кредитами та коштами за операціями РЕПО, що надані та отримані від інших банків, а також обсяги і процентні ставки за кредитами, наданими комерційними банками юридичним та фізичним особам. Усередині зазначених груп види кредитів класифікуються також за ознакою строковості.

Місячна форма звітності враховує обсяги, кількість угод і процентні ставки за видами кредитів, що надані комерційними банками юридичним та фізичним особам. Обидві форми звітності (щоденна й місячна) зберігають ознаки резидентності й мультивалютності.

4. Дві місячні форми звітності, що містять інформацію про нарахування процентів на активи. Перша характеризує прострочені активи, за якими не нараховуються проценти, у тому числі окремо по банківському та небанківському ринках, державних і недержавних підприємствах, а також строках тривалості сумнівних кредитів.

Друга форма характеризує заборгованість за простроченими кредитами, за якими ще нараховуються проценти, а також суми нарахованих процентів за такими кредитами. Прострочені кредити та нараховані проценти класифікуються також за ознаками тривалості

простроченості заборгованості, а також банківського та небанківського ринку, державних і недержавних підприємств.

5. Дві тижневі форми про заборгованість за кредитами клієнтів-резидентів України, які характеризують стан заборгованості за кредитами, що надаються суб'єктам господарювання відповідно за галузями економіки та формами власності, а також за видами економічної діяльності.

6. Місячний звіт про заборгованість за пролонгованими кредита ми містить інформацію про такі кредити в розрізі міжбанківського та небанківського ринку, державних та недержавних підприємств, короткострокових та довгострокових кредитів, а також строків пролонгації.

7. Низка форм місячної звітності, кожна з яких характеризує заборгованість за кредитами під конкретним кутом зору: за галузями економіки; видами економічної діяльності; секторами економіки; цільовим спрямуванням; за формами власності.

Заборгованість за кредитами в усіх зазначених формах звітності включає: основний борг; пролонговану, прострочену і сумнівну заборгованості. Характерною ознакою форм звітності про залишки заборгованості за кредитами є їхня мультивалютність.

Іншу групу форм звітності представляють форми, в яких міститься інформація про депозитні операції комерційних банків. Зазначені форми звітності за багатьма ознаками відповідають формам звітності, які характеризують кредитні операції. Депозитні операції банку характеризують такі форми звітності:

1. Звіт про залишки за депозитами складається щомісячно, зберігає ознаки резидентності і мультивалютності. Перша частина звітності враховує залишки залучених і розміщених депозитів на міжбанківському ринку за строками. Друга частина -- небанківський ринок -- виділяє депозити за секторами економіки, у тому числі за строками. Сюди ж включаються рахунки за довірчими операціями та ощадні сертифікати.

2. Щоденна та місячна форми звітності, що містять інформацію про суми і процентні ставки за депозитами. Для них характерними ознаками є резидентність та мультивалютність.

Під час складання щоденної форми звітності враховуються обсяги і процентні ставки за депозитами, розміщеними в інших комерційних банках та залученими від них. Враховуються також обсяги і процентні ставки за строковими депозитами бюджету, суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб, що залучені банком. У свою чергу, зазначені показники деталізуються за строками розміщення (залучення) коштів.

Місячна форма звітності враховує обсяги, кількість угод і процентні ставки за строковими депозитами бюджету, юридичних та фізичних осіб, а також за коштами до запитання фізичних осіб. Зазначена у звітності інформація деталізується за строками залучення коштів.

3. Дві щотижневі форми звітності про залишки за депозитними зобов'язаннями клієнтів--резидентів України, що містять дані про залишки коштів на рахунках юридичних та фізичних осіб по галузях економіки (видах економічної діяльності), формах власності, валютах та строках залучення коштів.

4. Інформацію про залишки за депозитними зобов'язаннями містить ряд форм місячної звітності, кожна з яких характеризує зобов'язання під конкретним кутом зору: за галузями економіки; секторами економіки; видами економічної діяльності; за формами власності.

5. Звіт про залучені кошти та їхні залишки, що складається і використовується для визначення розміру обов'язкових резервів.

Стан портфеля цінних паперів комерційного банку характеризує місячна форма звітності з Мультивалютною ознакою.

У цій формі звітності по вертикалі виділено два розділи: цінні папери в портфелі банку на інвестиції та цінні папери в портфелі банку на продаж. Усередині цих розділів цінні папери згруповані за емітентами. Зауважимо, що ця форма звітності містить суми нарахованого до отримання доходу, а також резерви під знецінення цінних паперів. Це дає змогу орієнтовно визначити якість портфеля цінних паперів банку.

Звіт за доходами Державного бюджету України представлений двома формами, які складають не тільки комерційні банки, а й установи Національного банку України. Характеристика зазначених форм звітності дана у попередньому параграфі цього розділу.

Інформацію про сплату комерційними банками пені за перевищення нормативного терміну проходження платежів містить відповідна квартальна форма звітності.Інформація про кількість клієнтів та особових рахунків, відкритих комерційними банками юридичним та фізичним особам, дається у відповідній річній формі звітності(див. додаток №1)

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ В БАНКУ

4.1 Аналіз небезпечних і шкідливих виробничих чинників

Небезпечні виробничі чинники - такі виробничі чинники, дія яких на того, що працює в певних умовах наводить до травми або іншого раптового різкого погіршення здоров'я.

Шкідливі виробничі чинники - виробничі чинники, дія яких на того, що працює в певних умовах наводить до захворювання або зниження працездатності.

Небезпечні і шкідливі виробничі чинники за природою дії (згідно ГОСТ 12.0.003-74 ССБТ) підрозділяються на:

фізичні;

психофізіологічні;

хімічні (загальнотоксичної, мутагенної, дратівливої, канцерогенного дії і що впливають на репродуктивну функцію;

біологічні (макро і мікроорганізми).

При роботі з комп'ютером, працівники піддаються в основному дії фізичних і психофізіологічних небезпечних і шкідливих виробничих чинників. Розглянемо ці чинники детальніше.

До фізичних чинників відносяться:

підвищений рівень шуму на робочому місці;

підвищений рівень іонізуючих випромінювань;

небезпечний рівень напруги в електричному ланцюзі, замикання якого може статися через тіло людини;

підвищений рівень статистичної електрики;

підвищений рівень електромагнітних випромінювань;

недостатня освітленість робочої зони;

підвищена пульсація світлового потоку;

підвищений рівень ультрафіолетової/інфрачервоної радіації.

До психофізіологічних чинників відносяться:

фізичні перевантаження (статичні, динамічні, гіподинамія);

нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Проаналізувавши можливі небезпечні і шкідливі чинники, що діють на працівників ВЦ, я прийшла до виводу, що необхідне детальніше вивчити можливу дію цих чинників на людину, заходи щодо усунення їх впливу, а також вимоги до організації безпечної роботи оператора. Тому далі детальніше розглядаються вимоги до освітлення робочого місця, вимоги до мікроклімату приміщення, до організації робочого місця і режиму роботи оператора ПЕВМ, до електричної і пожежної безпеки устаткування і так далі.

4.2 Вимоги до освітлення робочого місця (відповідно до САННіП №4559-88)

комерційний банк операція каса

Відповідно до СНіП 4559-88 до освітлення приміщень обчислювальних центрів пред'являють декілька вимог, обов'язкових до виконання. Вони полягають в забезпеченні достатньої освітленості робочих поверхонь, високої якості і надійності освітлювальних установок, зручності їх обслуговування і експлуатації. Обов'язково враховуються також вимоги пожежної і електробезпеки.

Забезпечення достатньої освітленості робочих поверхонь обусловлюється нормами освітленості залежно від характеристики зорової роботи (СНіП 11-4-79).

Освітлення в приміщеннях ВЦ є змішаним, тобто природним і штучним.

Природне освітлення в приміщеннях здійснюється у вигляді бічного освітлення. Величина коефіцієнта природної освітленості (КЕО) повинна відповідати нормативам СНіП 11-4-79 (при виконанні робіт високої категорії точності КЕО рівний 1,5%). Для приміщень ВЦ орієнтація світлопройомів має бути північною.

Штучне освітлення в приміщеннях ВЦ здійснюється у вигляді комбінованої системи освітлення з використанням люмінесцентних джерел світла в світильниках загального освітлення. Для цього використовують люмінесцентні лампи типа ЛБ з індексом перенесення кольорів не менше 70 (які об'єднуються попарно в світильники), як світильників - установка з переважно відбитим або розсіяним світлорозподіленням. Світильники загального освітлення розташовують над робочими поверхнями в рівномірно-прямокутному порядку. Норми освітленості світильників Ен = 300-400 лк.

Для запобігання засвіченням екранів дисплеїв прямими світловими потоками застосовуються світильники загального призначення, розташовані між рядами робочих місць паралельно світлопройомам. Для того, щоб на екранах ПЕВМ не було відблисків від світильників використовують сітки антивідблисків, спецфільтри для екранів або джерела світла розташовують паралельно напряму погляду на екран з обох боків і так далі.

Світильники, встановлені безпосередньо на робочому столі, вважаються місцевим освітленням. При використанні індивідуального світлового джерела передбачається можливість орієнтації його у різних напрямах. Він також забезпечений пристроями для регулювання яскравості і захисними гратами для оберігання від засліплення і відбитого блиску.

По відношенню до робочого місця джерела світла розташовують так, щоб виключити попадання в очі прямого світла. Захисний кут арматури цих джерел - не менше 30%.

Пульсація освітленості використовуваних ламп не повинна перевищувати 10%. При природному освітленні пристосовуються засоби сонцезахисту, що знижують перепади яскравостей між природним світлом і свіченням екрану, при цьому кожне вікно забезпечується світлорозсіювальними шторами з коефіцієнтом віддзеркалення 0,5-0,7. Відношення яскравості екрану або іншої робочої поверхні до яскравості оточення не повинне перевищувати в робочій зоні 3:1. Це потрібно для того, щоб у полі зору оператора забезпечувалося відповідне розподіли яскравості.

При розрахунку штучного загального рівномірного освітлення для горизонтальної робочої поверхні використовувався метод коефіцієнта використання світлового потоку.

Розрахунок штучного освітлення ведеться для приміщення з наступними габаритами:

Довжина А =5 м;

Ширина В =3 м;

Висота З = 3 м.

Виходячи з висоти і технологічних особливостей приміщення, для його освітлення вибираємо люмінесцентні лампи, і розміщуємо їх за прямокутною схемою.

Висота підвісу світильника (Нр) з врахуванням висоти столу рівна 2,28 м.

Визначаємо найвигіднішу відстань між світильниками (L). За умови, що L/Hp =1,4, тоді

Визначимо необхідну кількість світильників n:

кількість рядів світильників: 3/3,192 = 0,939 ? 1;

кількість світильників в ряду: 5/3,192 = 1,566 ? 2.

Враховуючи, що значення L наближене округлюємо кількість рядів світильників до 1, а світильників в ряду - до 2.

n = 1Ч2 = 2 штуки.

Розраховуємо світловий потік (Fл) по формулі:

де Ен - нормована мінімальна освітленість, лк. Ен = 400 лк;

S - площа освітлюваного приміщення, м;

До - коефіцієнт запасу, До = 1,5;

z - коефіцієнт мінімальної освітленості, z = 1,1 (для люмінесцентних ламп);

n - число світильників, штук;

- коефіцієнт використання світлового потоку ламп, який залежить від типа світильника, коефіцієнта віддзеркалення стелі Рп і стенів Рс, світлопоказника приміщення I, Рп = 70%, Рс = 50%.

Визначимо площу приміщення (S): S= 5 Ч 3 = 15 м2.

Визначимо светопоказатель (I) по формулі:

.

I = (5Ч3) / (2,28 Ч (5+3)) = 0,82.

По таблиці приймаємо коефіцієнт використання світлового потоку освітлювальної установки q = 41%.

Определям світловий потік (Fл) по формулі:

.

По набутого теоретичного значення світлового потоку Fл по таблиці вибираємо реальне джерело освітлення з найближчим великим світловим потоком, оскільки люмінесцентних ламп з таким світловим потоком не існує це будуть три люмінесцентні лампи ЛД-80 в одному світильнику потужністю w = 80 Вт. Фактичний світловий потік при цьому однієї лампи Fфак = 4070 лм.

По фактичному потоку визначаємо фактичну освітленість.

Визначаємо загальну потужність освітлювальної установки, виходячи з потужності однієї лампи (w), і їх кількості, по формулі:

W=wЧn = 80Ч2Ч3 = 480 Вт.

Вивід: фактична освітленість відповідає допустимим нормам, тому використання запропонованої системи штучного освітлення доцільне. Для освітлення приміщення краще використовувати люмінесцентні лампи, потужністю 80 Вт в кількості - 2 світильників по три лампи.

4.3 Вимоги до організації робочого місця і режиму роботи оператора ПЕВМ

Згідно ГОСТ 12.2.032-78 (Робоче місце при виконанні робіт сидячи. Загальні ергономічні вимоги) на ВЦ організація робочих місць здійснюється на основі сучасних ергономічних вимог. Конструкція робочих меблів передбачає забезпечення можливості індивідуального регулювання відповідно зростанню що працює і створення зручної пози. При цьому для зручності предмети праці, які використовуються оператором дуже часто, розташовують в оптимальній робочій зоні.

Необхідно враховувати при плануванні робочого місця зручність розташування потрібних для роботи пристроїв, а також зони досяжності рук працівника ВЦ, що дає можливість раціонально розташувати необхідні пристрої. При плануванні робочого місця враховуються зручність розташування клавіатури, дисплея і інших, необхідних для роботи пристроїв, а також зони досяжності рук оператора. Ці зони, встановлені на підставі антропометричних даних людського тіла, дають можливість раціонально розмістити необхідні пристрої.

Таким чином, для оператора ВЦ необхідно встановити робочий стіл, який регулюється по висоті в межах 680-760 мм, за відсутності такої можливості його висота повинна складати 720 мм. Оптимальні розміри робочої поверхні столешниці 1600Ч900 мм, під якою має бути вільний простір для ніг з розмірами по висоті не менше 600 мм, по ширині 500 мм, по довжині 650 мм. На поверхні робочого столу для документів передбачається розміщення спеціальної підставки, відстань якої від очей аналогічно відстані від очей до клавіатури, що дозволяє понизити зорове стомлення.

Робочий стілець також має бути максимально зручним для роботи. Він забезпечується підіймально-поворотним пристроєм, що забезпечує регуляцію висоти сидіння і спинки; його конструкція передбачає також зміну кута нахилу спинки. Робочий стілець забезпечується підлокітниками. Регулювання кожного параметра повинне легко здійснюватися, бути незалежною і мати надійну фіксацію. Висота поверхні сидіння регулюється в межах 400-500 мм. Ширина сидіння складає не менше 400 мм, глибина - не менше 380 мм. Висота опорної поверхні спинки не менше 300 мм, ширина - не менше 300 мм. Радіус її кривизни в горизонтальній площині 400 мм. Передбачається зміна кута нахилу спинки в межах 90-110o до площини сидіння. При цьому матеріал, яким покрита поверхня робочого стільця, повинен забезпечувати можливість легкого очищення від пилу, грязі і так далі. Поверхня сидіння і спинки має бути напівм'якою, з нековзним і повітропроникним покриттям.

Згідно ГОСТ 12.2.032-78 (Робоче місце при виконанні робіт сидячи. Загальні ергономічні вимоги) на робочому місці має бути підставка для ніг (завдовжки 400 мм., шириною 350 мм з рифленим покриттям і бортом заввишки 10 мм по нижньому краю). Висоти підставки повинна регулюватися в межах від 0 до 150 мм і кут її нахилу - в межах від 0 до 20o.

При організації робочих місць операторів ВЦ потрібно також враховувати колірне оформлення виробничих приміщень, яке повинне повністю задовольняти вимогам СН 181-70.

Підбір кольорових зразків необхідно виробляти відповідно до прим'ятого найменування кольорів. Малонасичені (основні) кольори застосовуються для забарвлення великих полів (потовк, стіни, робочі поверхні і тому подібне), середньо насичені (допоміжні) - для невеликих поверхонь або ділянок, які рідко потрапляють у поле зору тих, що працюють, а також для створення контрастів; насичені (акцентні) - для маленьких за площею поверхонь як функціональне забарвлення.

Використовують також на ВЦ гармонійні колірні поєднання в колірній композиції інтер'єру приміщення. При цьому кольори для обробних матеріалів і виробів вибирають з врахуванням їх фактури; поверхні в приміщенні повинні мати матову і напівматову фактуру для виключення попадання відбитих відблисків в очі того, що працює.

У приміщеннях повинні забезпечуватися забезпечувати наступні величини коефіцієнтів віддзеркалення: для стелі 60-70%; для стенів 40-50%; для підлоги - 30%; для інших відзеркалювальних поверхонь робочих меблів 30-40%.

Оператори ВЦ повинні строго дотримуватися визначеного нормативними документами режиму праці і відпочинку з чітко регламентованими перервами. Основним перерв є перерва на обід. Для працівників, що виконують операторські функції, вводяться додаткові перерви: 2 перерви по 10 хвилин кожен при 8 годинному робочому дні, через 3 години роботи і за 2 години до її закінчення.

Режим праці і відпочинку операторів залежить від характеру виконуваної роботи: при введенні даних, редагуванні програм, читанні інформації з екрану безперервна тривалість роботи не повинна перевищувати 4 годин, а кількість оброблюваних символів 30000 при 8 годинному робочому дні. Також рекомендується через кожну годину роботи за комп'ютером робити 5-10 хвилинних перерв, а через 2 години - 15 хвилинна перерва. Для зниження напруженості праці необхідно рівномірно розподіляти навантаження і раціонально чергувати характер діяльності прийом - видачу результатів з роботою на клавіатурі комп'ютера. Вночі не повинні виконаються роботи або завдання, що вимагають складних рішень або відповідальних дій.

В цілях попередження професійних захворювань працівники ВЦ повинні проходить попередній, при прийомі на роботу, і періодичні медичні огляди.

4.4 Вимоги до електробезпеки

Електробезпека - система організаційних і технічних заходів, що забезпечують захист людей від небезпечної і шкідливої дії електричного струму, електромагнітного поля і статичної електрики (ГОСТ 12.1.019.-79). Особливо до цього схильні оператори ВЦ, які здійснюють роботу з обчислювальним устаткуванням, проводять профілактику, ремонт ПЕВМ, сканерів і іншого устаткування, використовуваного на ВЦ. Тому в даному устаткуванні повинні використовуватися:

ізоляція токоведучих частин;

безпечна напруга в електричних ланцюгах (змінне - не більше 42 В, постійне - 110 В);

елементи для здійснення захисного заземлення металевих неструмоведучих частин виробу;

оболонки для запобігання можливості випадкового дотику до струмоведучих частин виробу;

екрани і інші засоби захисту від небезпечної і шкідливої дії електромагнітних полів, теплове, оптичне і рентгенівське випромінювання.

Допустимі рівні напруженості електростатичних полів встановлюються залежно від часу перебування персоналу на робочих місцях відповідно до ГОСТ 12.1.045-84. ПДУ напруженості електростатичних встановлюється рівним 60 кВ/м в перебігу однієї години, а якщо напруженість менше 20 кВ/м, то перебування оператора не обмежується за часом.

Допустимі рівні дії електромагнітного поля (ЕМП) встановлюються відповідно до ГОСТ 12.1.006-84 і не перевищують ПДУ в діапазоні частот 60 кГц - 300 Мгц на робочих місцях протягом дня:

по електричній складовій - 50 В/м;

по магнітній - 5 А/м.

Основною особливістю поразки електричним струмом є те, що травма найчастіше буває комплексною, електричний струм надає на людину дію: біологічне - здатність струму дратувати і збуджувати живі тканини організму;

теплове - викликає опіки;

механічне - наводить до розриву тканин;

хімічне - наводить до електролізу крові.

Основні заходи захисту від поразки електричним струмом:

забезпечення недоступності токоведучих частин, що знаходяться під напругою, для випадкового дотику;

електричне розділення мережі;

захисне відключення, заземлення, занулення при роботі з ПЕВМ;

у приміщенні ВЦ має бути контур-шина захисного заземлення, сполучена із заземлителем;

вживання спеціальних електрозахисних засобів;

організація безпечної експлуатації установок, тобто встановлюють пристрої захисного відключення, закривають вільні розетки, а електророзетки, які експлуатуються, знаходяться у важкодоступних місцях.

ВИСНОВКИ

Одним з найважливіших аспектів проблеми бухгалтерського обліку - податковий. Як відомо, бухгалтерський та податковий результати діяльності кредитних організацій багато в чому не збігаються. Це викликає необхідність коригування для цілей оподаткування того фінансового результату, який отримано за даними бухгалтерського обліку

На жаль, в банківському обліку забезпечення наступності даних бухгалтерського та податкового обліку перебуває у вкрай незадовільному стані.

У зв'язку з цим у практичній частині даної роботи була зроблена спроба запропонувати робочу схему обліку операцій банків з векселями, що дозволяє забезпечити спадкоємність даних бухгалтерського та податкового обліку. Вона заснована на використанні в обліку так званих «аналітичних позицій», де відображаються ті витрати, які не зменшують прибутки банку для цілей оподаткування, або доходи, які її не збільшують.

СПИСОК ВИКОРИСТНИХ ДЖЕРЕЛ

1. «Бухгалтерський облік у комерційних банках України» Кіндрацька Л. М.1999.

2. Смирнова Л.Р. Банківський облік, М: «Фінанси та статистика», 2001.

3. ГОСТ 12.0.003-74 ССБТ. Небезпечні і шкідливі виробничі чинники. Класифікація

4. САННіП №4559-88 Тимчасові санітарні норми і правила для працівників обчислювальних центрів

5. СНІП № 4-79. Природне і штучне освітлення. Норми проектування

6. ГОСТ 12.2.032-78. Робоче місце при виконанні робіт сидячи. Загальні ергономічні вимоги

7. ГОСТ 12.1.019-79. ССБТ. Електробезпека. Загальні вимоги і номенклатура видів захисту

8. «Система бухгалтерського обліку в комерційних банках: методологія та практика» Кіндрацька Л. М.

Размещено на Allbest.ru