Облік та аналіз операцій банку в іноземній валюті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи здійснення банками операцій з іноземною валютою

1.1 Сутність валюти та її класифікація

1.2 Механізм здійснення операцій з іноземною валютою

1.3 Особливості проведення валютних операцій в Україні

2. Облік операцій комерційного банку в іноземній валюті

2.1 Загальний фінансовий аналіз діяльності АТ «Укрексімбанк»

2.2 Особливості відображення валютних статей у фінансовій звітності

2.3 Облік переоцінки іноземної валюти

2.4 Облік обмінних операцій із готівковою іноземною валютою

2.5 Облік операцій купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти

3. Аналіз операцій банку в іноземній валюті

3.1 Аналіз використання акредитивної форми розрахунків у сфері міжнародних відносин

3.2 Аналіз валютної позиції АТ «Укрексімбанк»

3.3 Оцінка рівня розвитку операцій з іноземною валютою в банку

4. Охорона праці і навколишнього середовища

4.1 Загальні питання охорони праці

4.2 Управління охороною праці на підприємстві

4.3 Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів

4.4 Промислова санітарія

4.5 Електробезпека

4.6 Пожежна безпека

4.7 Охорона навколишнього середовища

Висновки

Список джерел інформації

Додатки

ВСТУП

В наш час різко зростає значення міжнародних економічних зв'язків у господарському розвитку окремих держав. Головним фактором цього є широка інтернаціоналізація виробництва й обігу, науково-технічна революція. Перехід України до ринкових умов господарювання створює широкі можливості для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, фінансово-господарської самостійності підприємств, участі країни у міжнародних валютно-розрахункових відносинах. Ці відносини є основною складовою міжнародних економічних відносин.

Сучасний етап розвитку банківської системи України характеризується розширенням спектру нових фінансових послуг і зростанням обсягів банківських операцій з іноземною валютою, що відбуваються в умовах нестабільності валютного ринку, поглиблення світової фінансової кризи та кризових явищ в економіці нашої держави. Розвиток валютного ринку, збільшення експортно-імпортних операцій, обсягів іноземного інвестування спричиняють підвищення рівня ризику операцій з іноземною валютою для банківських установ.

Діяльність банків у сфері валютно-розрахункових операцій набуває все більшого масштабу. У розвинутих країнах частка доходів від надання банківських послуг нерідко перевищує половину загальної суми доходів банків. В Україні останнім часом спостерігаються значні темпи розвитку банківських послуг.

При цьому, проведення валютних операцій є найскладнішим і найризикованішим видом банківської діяльності, який може принести йому як великі прибутки так і стати джерелом значних збитків. З поширенням економічних інтеграційних процесів і враховуючи негативний вплив світової фінансової кризи роль аналізу в процесі управління валютними операціями відчутно зростає.

Тому важливого значення набуває облік банківських операцій з іноземною валютою, що є джерелом первинної інформації для подальшого аналізу валютно-розрахункових операцій комерційних банків. Це і визначило актуальність обраної теми.

Метою дипломної роботи є розробка теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо організації та вдосконалення обліку і аналізу операцій комерційного банку в іноземній валюті.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань дослідження, які й визначають структуру роботи:

розглянути сутність валюти та її класифікацію;

дослідити механізм здійснення операцій з іноземною валютою;

виявити особливості проведення валютних операцій в Україні;

надати характеристику та проаналізувати фінансовий стан ПАТ «Укрексімбанк»;

дослідити порядок обліку операцій з іноземною валютою;

проаналізувати застосування акредитивної форми розрахунку в банку;

проаналізувати валютну позицію банку;

оцінити рівень розвитку операцій з іноземною валютою в банку.

Об'єктом дослідження є операції, що здійснюються комерційними банками з використанням іноземної валюти.

Предметом дослідження є методичне забезпечення процесів обліку і аналізу операцій банку з іноземною валютою.

У дипломній роботі об'єкт та предмет дослідження розглядаються на прикладі Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України».

При написанні роботи були використані матеріали періодичних видань, підручники зарубіжних і вітчизняних авторів, законодавства України: Закон України «Про банки і банківську діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Положення Національного банку України «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», інструкції Національного банку України та інші нормативні акти. Публікації в засобах масової інформації, дослідження вітчизняних вчених: Я. Белінська [1], С. Бровков [2], О. Згурський [3], Б. Івасів [4], Ю. Лисенков [5], С. Москаленко [6] та інші. Значне місце в дослідженні питання валютно-розрахункових операцій комерційних банків належить і вченим західних країн, зокрема, Х. Мєнвилл [7], П. Роуз [8] та ін., вказаному питанню приділяється значна увага ПАТ «Укрексімбанк», фінансова звітність якого була використана з офіційного веб-сайту.

При виконанні роботи були використані такі загальнонаукові методи, як аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і конкретизація. У роботі застосовані елементи економіко-статистичних методів збору та обробки інформації: вибіркових досліджень, угрупувань, середніх величин, відносних величин; економіко-математичні методи, економіко-математичне моделювання.

Практичне значення даної роботи у тому, щоб пізнати основи здійснення валютно-розрахункових операцій в банку, порядок їх обліку і аналізу для забезпечення ефективного управління таким важливим напрямом діяльності комерційного банку як операції з іноземною валютою.

банківський іноземна валюта облік

.1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ БАНКАМИ ОПЕРАЦІЙ З ІНОЗЕМНОЮ ВАЛЮТОЮ

1.1 Сутність валюти та її класифікація

Валюта - грошова одиниця, що використовується для вимірювання величини вартості товарів і послуг. Взагалі грошова одиниця будь-якої країни називається валютою.

У сучасних умовах міжнародний обмін товарами і послугами став можливим лише за умови функціонування на світовому ринку загального, інтернаціонального за змістом вартісного еквівалента, коли гроші обслуговують міжнародні економічні відносини і використовуються як міжнародна розрахункова одиниця чи міжнародний засіб обігу або платежу, це світові гроші, функціональною формою яких є валюта.

Деякі економісти визначають валюту як грошову одиницю будь-якої країни [1]. В інших наукових роботах, поняття «валюта» означає грошову одиницю, яка використовується у функціях світових грошей, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу та платежу [9]. Зведення поняття валюти до грошової одиниці у всіх визначеннях у кращому випадку некоректне, оскільки грошова одиниця - лише незначна складова явища грошей, пов'язана з масштабом цін, і вона не спроможна вичерпати таку складну функцію грошей, як світові грошей [10].

Валюта обслуговує міжнародний сектор економіки, на її основі функціонує валютний ринок, формується валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви.

Поняття валюти включає платіжні документи та інші цінні папери, а саме акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи, виражені в валюті України [11].

Головним призначенням світових грошей стає виконання функцій інтернаціональної міри вартості, за якою порівнюються не безпосередньо вартості окремих товарів, а купівельні спроможності національних валют. Таким чином, вони поєднують національні грошові вартості.

Тепер у системі міжнародних валютних відносин ключові позиції займають саме колективні валюти. Це форма світових грошей, позбавлених товарної основи. Інвестиційною підвалиною, що забезпечує можливість застосування колективних валют, є утворення і функціонування міжнародних валютних союзів. У межах окремих союзів колективні валюти використовуються не тільки як міжнародна інтернаціональна міра вартості шляхом зіставлених валютних курсів, а і як міжнародний платіжний засіб і засіб нагромадження. Сформувалися такі види міжнародних валют, як:

- СПЗ - спеціальні права запозичення, уведені в систему розрахунків Міжнародним валютним фондом (МВФ) з 1 січня 1970 р.;

- Євро - європейська валютна одиниця, функціонує з січня 1999 року у рамках валютної системи «Спільного ринку» (12 країн).

Валюта класифікується за багатьма критеріями.

Національна валюта - це встановлений законом платіжний засіб певної країни, що емітується національною банківською системою. Національна валюта є основою національної валютної системи. Наприклад, для Росії - це кошти, номіновані в рублі, для України - у гривні, для США - долари.

Іноземна валюта - це грошова одиниця, що емітується банківською системою інших країн. Іноземна валюта є об'єктом купівлі-продажу на валютному ринку, зберігається на рахунку у банках, але не є законним платіжним засобом на території певної держави. Винятком можуть бути тільки періоди сильної інфляції.

Міжнародна (регіональна) валюта - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, що емітується міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонує за міждержавними угодами.

Один з головних чинників, забезпечують можливість застосування міжнародних (регіональних) валют, - це утворення і функціонування міжнародних (регіональних) валютних союзів. Основними ознаками таких міжнародних формувань є:

- введення системи твердих валютних курсів;

- зобов'язання країн-учасниць підтримувати повну взаємну конвертованість своїх валют;

- погодження внутрішньої і зовнішньої економічної політики;

- координація політики регулювання грошової маси та обсягів грошової маси.

Різні форми світогосподарських зв'язків - торгівля товарами та послугами, виробниче та науково-технічне співробітництво, міграція робочої сили та розвиток світового туризму, рух позичкового капіталу та інвестицій - формують міжнародний попит і відповідні пропозиції щодо тієї чи іншої національної валюти.

Щодо валютних запасів країни розрізняють резервну валюту. Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, у якій центральні банки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків за зовнішньоторговельними операціями та іноземними інвестиціями. Резервна валюта є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи. Так, в ролі резервної валюти використовують долар США, японську єну, фунт стерлінгів.

Для того, щоб валюта набула статусу резервної, необхідно, щоб країна-емітент займала одне з головних місць у світовому виробництві, в експорті товарів і капіталів, мала розвинуту мережу кредитно-банківських установ на власній території та за кордоном, вільну конвертованість валюти, а також впроваджувала її в міжнародний обіг через банки та міжнародні валютно-фінансові організації.

За режимом використання валюти поділяються на:

? конвертовані;

? неконвертовані.

Конвертованість національної грошової одиниці - це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки.

Таким чином, неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обмінювати на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввезення та вивезення жорстко обмежується. У свою чергу конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться та ввозяться через кордон.

Конвертованість передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу, тобто вона притаманна саме ринковій економіці. Для адміністративно-командної економіки конвертованість є чужим явищем.

Конвертованість національної валюти за поточними операціями є однією з основних статутних вимог Міжнародного валютного фонду (МВФ) для його членів (стаття VІІІ Статуту МВФ). Україна оголосила про своє приєднання до цієї статті на підтвердження поточної конвертованості у 1997 році.

У світовій практиці конвертованість валюти класифікують за кількома критеріями (рисунок 1.1) [12].

За повнотою конвертованості:

повна конвертованість, за якої здійснюється вільне (без жодних обмежень) використання національної валюти для всіх категорій суб'єктів підприємства (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) на будь-які цілі. Прикладом повністю конвертованих валют є: долар США, австрійський долар, англійський фунт стерлінгів, канадський долар, японська єна, євро, СДР тощо.

часткова конвертованість, за якої вводяться певні обмеження на обмінні операції. Обмін національної валюти на іноземні дозволяється тільки для певних категорій суб'єктів підприємництва або за певними видами операцій. На вимогу МВФ, вказані обмеження не повинні зачіпати платежі за поточні міжнародні операції, інакше валюта втрачає за регламентом фонду статус конвертованої.

Рисунок 1.1 - Класифікація валют

Якщо конвертація національної валюти дозволена тільки для нерезидентів, то вона називається зовнішньою, а якщо для резидентів - внутрішньою. Режим зовнішньої конвертованості сприяє припливу у країну іноземної валюти.

Валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу - є міжнародна торгова валюта.

Міжнародна резервна валюта - це валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги тощо. Її головною функцією є створення валютних державних резервів. Типовою міжнародною торговою і водночас резервною валютою, як вже наголошувалося раніше, є долар США (2/3 міжнародної торгівлі здійснюються за його допомогою).

Залежно від сфери і мети використання:

валюта оплати - валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту;

валюта кредиту - валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;

валюта угоди (ціни) - валюта, в якій встановлюється ціна товару або послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Валютні відносини є основним елементом зовнішньоекономічної діяльності різних економічних суб'єктів. Вони включають у себе всю сукупність економічних відносин, що виникають у процесі кредитно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері (рисунок 1.2) [2].

Рисунок 1.2 - Валютні відносини

Учасниками валютних відносин можуть бути:

- уряди або їх окремі структури;

- банки;

- фізичні або юридичні особи;

- держави;

- міжнародні організації, фінансові інститути;

Розвиток валютних відносин можливий за існування особливого ринку, на якому можна вільно купувати або продавати валюту. Такий ринок називається валютним.

Валютний ринок - це сфера зовнішньоекономічних відносин, які проявляються при здійсненні операцій купівлі-продажу іноземної валюти та цінних паперів в іноземній валюті, експортно-імпортних операцій між резидентами та нерезидентами, а також операцій з інвестування валютного капіталу та залучення і розміщення вільних валютних коштів.

На валютному ринку склалась така система взаємовідносин (рисунок 1.3):

- між комерційними банками та їх клієнтами;

- між комерційними банками однієї й тієї ж країни;

- між комерційними банками різних країн;

- між комерційними та центральними емісійними банками;

- між центральними емісійними банками.

Валютно-розрахункові операції - вид банківської діяльності купівлі-продажу іноземної валюти. Операції пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за виключенням операцій, здійснюваних між резидентами в валюті України; операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному звертанні в якості засобів платежу, з передачею заборгованості і інших зобов'язань, предметом яких являються валютні цінності; операції пов'язані з ввезенням, переказом і пересиланням на територію України і вивезенням, переказом і пересилкою за межі валютних цінностей.

Під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності завжди виникає потреба в обміні однієї національної валюти на іншу. Саме тому встановлюється валютний курс.

До функцій валютних курсів відносять:

- засіб інтернаціоналізації грошових відносин (створюється цілісна світова система грошей);

- порівняння, зіставлення вартостей (цін) товарів на національному і світовому ринках. На цій основі національні витрати порівнюються з суспільно необхідними інтернаціональними витратами праці;

- зіставлення цінових структур і результатів відтворювального процесу окремих країн (порівняння рівнів продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної плати, платіжного балансу).

Рисунок 1.3 - Взаємовідносини учасників валютного ринку

Використання валютного курсу розглянуто на рисунку 1.4.

Чинники, від яких залежить валютний курс:

- попит і пропозиція на валютному ринку, що встановлюється в кожному конкретному випадку;

- стан платіжного балансу держави;

- рівень інфляції;

- різниця процентних ставок у різних країнах;

- ступінь довіри до валюти на світових валютних ринках; міждержавна і соціальна стабільність держави, напрям її зовнішньополітичного курсу, міждержавний авторитет;

- збільшення національного доходу;

- валютна політика;

- розвиток фондового ринку;

- діяльність валютних ринків тощо.

Рисунок 1.4 - Ситуації використання валютного курсу

Різноманітні варіанти валютних курсів показані в таблиці 1.1 [13].

Валютний курс є одним із ключових параметрів міжнародних валютних відносин. Величина валютного курсу та режим його функціонування впливає практично на всю систему макро та мікроекономічних показників країни, на її конкурентні позиції у світовій економіці, перерозподіл ресурсів, збалансованість платіжного балансу тощо. Тому визначення валютного курсу та управління ним є важливим елементом економічної політики кожної держави.

Таблиця 1.1 - Класифікація валютних курсів

Види валютних курсів	Метод фіксації курсу
1 Фіксовані курси	Система, що припускає наявність офіційних валютних паритетів.
1.1 Запровадження фіксованого курсу за класичною схемою	Офіційні курси, що базуються на золотому паритеті (можливі за умов золотого стандарту).
1.2 Договірні фіксовані курси	Курси, що базуються на договірній основі.
1.3 Установлення коригованого фіксованого курсу	Фіксація курсів по відношенню до стійких валют чи міжнародних валют на рівні, що фактично склався на валютному ринку. Фіксація, що передбачає регулярний перегляд або межі можливих відхилень.
1.4 Перемінно-фіксований	Курс, який змінюється за деякою визначеною наперед схемою, наприклад, з урахуванням очікуваної зміни індексу інфляції. Потребує втручання держави.
2 Плаваючі курси	Система, при якій у валют немає офіційних паритетів.
2.1 Проголошення вільно плаваючого курсу	Курси, які самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції.
2.2 Установлення керованого плаваючого курсу	Курси валют, які прив?язані безпосередньо чи через “валютні корзини” до провідних валют. Вони коректуються валютними інтервенціями центральних банків з метою уникнути тимчасових різких коливань.

За умов золотого стандарту рівень валютних курсів визначався рівнем золотого паритету валют, тобто співвідношенням їх золотого вмісту. Валютний курс міг відхилятися від золотого паритету тільки на вартість перевозу золота однієї країни в іншу. Межі відхилення валютного курсу від валютного паритету називалися золотими точками.

Нижня межа відхилення дорівнювала валютному паритету мінус витрати на перевезення золота. Вона відповідала мінімальному курсу валюти і називалася нижньою золотою точкою.

При зниженні валютного курсу країни до її нижчої точки починався вивіз (експорт) золота. Це пояснюється тим, що попит на інвалюту перевищував пропозицію. Нижня золота точка називалася ще експортною.

Верхня межа відхилення дорівнювала валютному паритету плюс витрати на перевезення золота. Вона відповідає максимальному курсу валюти і називається верхньою золотою точкою. При підвищенні курсу валюти до верхньої золотої точки починався ввіз (імпорт) золота до країни. У зв'язку золотого цим верхня золота точка називалася ще імпортною.

Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності національних валют. Купівельна спроможність (сила) валюти виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю у порівнянні золотого базовим періодом.

Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів та послуг у двох країнах - країні “А” і країні “Б” визначає паритет купівельної спроможності (purchasing power party) - PPP.

Існує декілька методик розрахунків РРР. Найпростішою золотого них є визначення паритету купівельної сили валют на основі зіставлення рівня цін стандартного набору (за споживчим кошиком) товарів і послуг, за формулою (1.1):

, (1.1)

де Рj^А і Рj^B - рівень цін у відповідних країнах за певний період - j.

Р_грн - рівень цін у гривні

Отже, формування валютного курсу та його величина завжди під впливом динаміки цін.

В Україні з високими темпами інфляції курс валюти буде знижуватися відносно до валют тих країн, де нижчі темпи інфляції і, безперечно, знецінення валюти тягне за собою подальше зростання внутрішніх цін.

У загальному вигляді взаємозвўязок між цінами (Р) і валютним курсом (е) можна показати за схемою:

Р­ =еЇ

Зростання цін знижує курс, якщо курс падає то ціни зростають. Ця залежність чітко проявляється у довгостроковому періоді.

Поряд із ціновим методом існує метод розрахунків (РРР), який направлений на визначення співвідношення ефективних витрат виробництва у країнах (А,Б), що порівнюються. До ефективних витрат відносять: заробітну плату (W), норму позичкового процента (r), ренту (R), показник продуктивності праці (PR). Одна із формул(1.2), що використовується в даних розрахунках має такий зміст:

(1.2)

де W - рівень заробітної плати у країнах А і Б;

PR - продуктивність праці у відповідних країнах.

Однак сам розрахунок валютного курсу - не найскладніша операція. Важче створити систему забезпечення твердого (сталого) валютного курсу. Але який би режим валютного курсу та механізм валютного регулювання не були обрані, передусім необхідна збалансованість державного бюджету, торгового та платіжного балансів при сталості цін.

Поглиблення економічних реформ, розвиток фінансово-кредитної і банківської системи, введення національної валюти України сприяли становленню і зміцненню валютного ринку України та зростанню кількості експортерів та імпортерів в Україні.

Міжнародні розрахунки являють собою цілком самостійну систему, яка пов'язана з рухом між країнами товарно-матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості. На відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними актами, а ще й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями, такими як:

Єдиний чековий закон, затверджений Женевською конвенцією у 1931 p.;

Єдиний закон про переказний та простий вексель прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930р.;

Уніфіковані правила та звичаї для документальних акредитивів, остання публікація яких (№500) здійснена Міжнародною торговельною палатою (МТП) у 1993р.;

Уніфіковані правила для інкасо, остання редакція яких набула чинності з 1 січня 1996р. (публікація МПТ №522);

Уніфіковані правила для контрактних гарантій, виданих МТП у 1978 р.(публікація №325);

Уніфіковані правила для гарантій, що підлягають оплаті на вимогу, видані МТП у 1992р. №458, та інші, які регулюють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій. Подібний розмах уніфікацій міжнародних розрахунків з боку світового співтовариства викликаний інтернаціоналізацією господарських зв'язків, збільшенням обсягів міжнародних торгівельних угод і розрахунків, універсалізацією банківських операцій.

Однією із особливостей використання міжнародних розрахунків є те, що деякі держави використовують валютні обмеження, які безпосередньо впливають на валютні рахунки.

Валютні обмеження - це законодавча або адміністративна заборона, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження звужують можливості і підвищують витрати валютного обміну і платежів за міжнародними угодами.

Основними причинами валютних обмежень є: нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розбіжності в платіжних балансах. Головна мета їх введення концентрація валютних цінностей у руках держави, а також вирівнювання платіжного балансу і підтримання валютного курсу, національної грошової одиниці [14].

В Україні до подібних обмежень належать: обов'язковий продаж експортерами 50% валютної виручки на ринку, регламентування строків платежів за експортом та імпортом, зокрема, контроль за авансовими платежами за імпортом і платежами за експортом. 90-денний термін зарахування валютної виручки на рахунок експортера.

Форми міжнародних розрахунків різняться за розміром участі комерційних банків у їх проведенні: мінімальна участь банків спостерігається при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більш значна - при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророзпорядчих документів і видача їх платнику відповідно до інструкцій довірителя) і максимальна - при акредитиві (надання бенефіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується при виконанні останнім основних умов, що утримуються в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера: мінімально при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимально - при акредитиві, який за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив.

В Україні застосування акредитивної форми розрахунків було закріплено Указом Президента "Про заходи для упорядкування розрахунків по договорах, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності" від 04.10.1994р. №566/94. Указом установлено, що розрахунки по зовнішньоекономічних контрактах, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності усіх форм власності, предметом яких є товари, роботи, послуги, здійснюються у відповідності і з "Уніфікованими правилами і звичаями для документальних акредитивів" і "Уніфікованими правилами по інкасо" Міжнародної торговельної палати.

Банк здійснює наступні види валютообмінних операцій: купівлю іноземної валюти по дорученню клієнта за національну валюту; продаж іноземної валюти по дорученню клієнта за національну валюту; конверсійні (валютообмінні) операції. Банк здійснює валютообмінні операції на міжнародних валютних ринках і на міжбанківському валютному ринку України. Основою для проведення даних операцій являються документи на купівлю-продаж валюти.

Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати тільки суб'єктам цього ринку, до яких відноситься: Національний банк України; уповноважений банк (комерційний банк що має ліцензію Національного банку України для здійснення операцій з валютними цінностями); уповноважені фінансові установи (що отримали ліцензію НБУ для здійснення операцій з валютними цінностями) [15].

Уповноважені банки і уповноважені фінансові установи здійснюють валютообмінні операції на міжнародних валютних ринках згідно правил, що встановлені на цих ринках, і нормативно-правовими актами НБУ, що регулюють здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.

1.2 Механізм здійснення операцій з іноземною валютою

Важливе значення для діяльності банків мають валютні розрахунки, які займають значну частку у доходах банку. Особлива увага приділяється механізму здійснення валютних розрахунків від якого залежать прибутки чи втрати банку. Механізм здійснення валютних розрахунків на валютних ринках зображено на рисунку 1.5.



Рисунок 1.5 - Механізм здійснення валютних розрахунків

Однією з найпоширеніших операцій валютного ринку є угода спот, яка реалізується на короткотерміновій основі, й відповідно на час її укладання визначається валютний курс. Спот (англ. spot - наявний, миттєво оплачуваний) це угода, за якої розрахунки між продавцем і покупцем валюти здійснюються не пізніше, ніж на другий робочий день після її укладання. Такі операції виконуються банками з метою забезпечення потреб клієнтів в іноземній валюті щодо здійснення поточних платежів, а також для забезпечення необхідних “робочих” залишків на кореспондентських рахунках в іноземній валюті шляхом зменшення надлишків в одній валюті та покриття потреб в іншій. Метою угоди спот може бути також спекулятивна операція [16].

Другий вид валютно-розрахункових операцій - форвард - здійснюється на терміновій основі за наперед узгодженим курсом. Форвард (англ. forward - вперед) - валютні угоди, термін виконання яких перевищує два робочих дні (здебільшого 1-6 місяців). При укладанні угоди фіксуються її термін, курс валют та сума. Рух валюти між контрагентами відбувається після настання терміну угоди. Форвардні угоди використовуються банками для запобігання можливих збитків від коливання, змін цін, валютних курсів. Ці операції здійснюються у формі купівлі або продажу валюти на термін забезпечення наступних надходжень чи платежів.

Складнішим різновидом форвардної угоди є угоди своп, що укладаються між банками і дають їм змогу запобігати ризику зміни курсу валюти. Своп (англ. swap - обмінювати) - торговельно-фінансова операція , за якої угода про купівлю(продаж) іноземної валюти супроводжується укладанням контругоди про зворотній продаж (купівлю) тієї самої валюти через певний термін на тих самих умовах. Операція своп поєднує купівлю або продаж іноземної валюти на умовах угоди спот з одночасним її продажем або курсом форвард відповідно. Вона використовується з метою здійснення комерційних угод, придбання банком необхідної валюти без валютного ризику для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікації валютних резервів, забезпечення кредитування клієнта у валюті, яку він сам визначає.

На відміну від термінових операцій типу форвард та своп, виконання яких пов'язане із конкретною датою, часто використовують вид угоди, предметом якої є право, а не зобов'язання купити або продати вказану в угоді суму валюти у визначений термін за фіксованою ціною. Такі угоди називають опціонними. Валютний опціон (лат. орtіоn - вільний вибір):

1) контракт на право купити або продати протягом певного терміну за договірною ціною лот валюти;

2) опціон, що передбачає право вибору альтернативних умов контракту. Опціон надає суб'єктам валютного ринку право купівлі-продажу в майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладання угоди. Збереження за клієнтом права вибору підвищує ефективність опціонної угоди [17].

Операції купівлі іноземної валюти на одному іноземному ринку з одночасним її продажем на інших ринках дістали назву "валютний арбітраж". Валютний арбітраж (франц. arbitrage) - операції банків з використанням різниці в курсах валют на ринках різних країн (просторовий арбітраж) та зміни курсів протягом певного періоду (часовий арбітраж). Враховуючи те, що в умовах сучасних засобів зв'язку різниця в курсах валют на ринках різних країн згладжується, просторовий арбітраж майже не використовується. Метою арбітражної операції є отримання прибутку шляхом купівлі валюти найдешевшим способом і продажу її - найдорожчим.

В згрупованому вигляді валютних операцій наведено у додатку А.

Здійснення будь-яких операцій на валютних ринках можливе завдяки конвертованості валюти. Конвертованість валюти (лат. converto - повертаю, перетворюю) - можливість обміну національної валюти на іноземну і використання іноземної валюти в комерційних і фінансових угодах без будь-яких обмежень [34].

Завдання поставлені у Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” щодо ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво вимагають створення дійового, ефективного і принципово нового механізму зовнішньоекономічних зв'язків, здатного регулювати взаємовідносини України з навколишнім світом на взаємовигідних засадах.

Механізм зовнішньоекономічної діяльності будувався на політико-ідеологічних пріоритетах, інтересах класової солідарності без глибокого врахування національних інтересів. Міжнародне співробітництво орієнтувалося головним чином на задоволення поточних народногосподарських потреб та населення і виважувалося зовнішнім платіжним балансом країни.

Такий підхід не може повною мірою відповідати національним інтересам України та стимулювати мотивацію до міжнародного поділу праці. Тому, взятому курсу лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, на відміну від адміністрування, повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів і регулюванні міжнародних економічних відносин. Саме вони в економічно розвинутих країнах ринкової економіки є головними елементами механізму господарської діяльності на національному і міжнародному рівнях.

Отже, виходячи з принципів міжнародного поділу праці, геополітичного становища України як транзитної держави, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючого науково-технічного та ресурсного потенціалу, новий механізм зовнішньоекономічної діяльності має забезпечити реалізацію головної стратегічної мети у сфері зовнішньої політики - інтеграцію України у світову господарську систему і вирішення таких завдань:

Формування ринкової економіки в Україні на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах.

Перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

Використання можливостей світового ринку для завершення структурної перебудови економіки України.

Активне впровадження в економіку України інноваційно-інвестиційних процесів світового господарства.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності.

Створення сприятливого клімату для іноземного підприємництва та інвестування.

Розвиток взаємозв'язків між Україною і міжнародними економічними й валютно-фінансовими організаціями та інше.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути закладені принципи демократизації, демонополізації та деідеологізації міжнародних економічних відносин, що передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт товарів і послуг, надання суб'єктам ЗЕД широкої самостійності відповідно до міжнародної практики [18].

Під механізмом зовнішньоекономічної діяльності комплекс організаційних, правових, валютно-фінансових, економічних та інших методів, що забезпечують ефективну взаємодію національних суб'єктів господарської та іншої діяльності із світовими з метою прискореного розвитку продуктивних сил України та покращення соціально-економічних умов життя народу.

Практичні заходи щодо створення нового механізму зовнішньоекономічної діяльності передбачають вирішення трьох основних блоків проблеми:

формування необхідної законодавчої бази;

створення ринкового економічного середовища;

розвиток інституційних структур, що регулюють ЗЕД.

Проте вирішення цих проблем ще не означає вирішення справи. Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму ЗЕД в умовах ринкової системи є валютна, кредитна, депозитна, податкова, цінова та митно-тарифна політика. В Україні ці процеси ще повністю не відрегульовані і потребують подальшого вдосконалення.

Ключовим елементом механізму зовнішньоекономічної діяльності є валютна політика, що являє собою сукупність заходів держави та національного банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити та ін.) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоспроможність національного виробництва.

Великою складовою частиною механізму зовнішньоекономічної діяльності є митна політика держави, що покликана виконувати функцію захисту внутрішнього ринку. Проблема рівня митних тарифів є досить складною і вимагає врахування не лише конкретної ситуації країни, але й загальних закономірностей міжнародного товарного обміну. Високі митні тарифи стримують імпорт, підвищуючи тим самим ціни на внутрішньому ринку і захищають неефективного місцевого виробника.

1.3 Особливості проведення валютних операцій в Україні

Україна як самостійна держава здійснює зовнішньоторговельні та інші економічні зв'язки із зарубіжними країнами через свої органи та уповноважені нею установи і організації. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов'язки суб'єктів валютних відносин установлені Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02. 1993 р., а також іншими актами валютного законодавства.

Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень.

Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинами.

Валютні обмеження полягають у дорученні керувати валютними операціями Національному банку, ліцензуванні валютних операцій, можливості блокування валютних рахунків; до недавнього часу вимозі обов'язкового продажу половини валютного виторгу експортерів Національному банку.

Одним з важливих валютних обмежень є заборона обігу і використання іноземних валют як платіжного засобу.

Таким чином, законодавство України встановлює загальний дозвіл ведення валютних операцій, але в суворо обмеженому порядку і при забороні здійснення певних дій. Згідно з вказаним загальним дозволом кожний конкретний суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають, володіння, користування, розпорядження валютними цінностями. Але при загальному дозволі існують певні обмеження, що встановлені “Порядком використання іноземної валюти як засобу платежу на території України”, затверджений Постановою Правління Національного банку України від 16.05.1995 р. № 125, із змінами та доповненнями:

1) регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів;

2) обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти, та введення обов'язкового продажу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом (зараз це в Україні скасовано), але не законодавчим органом, а Національним банком;

3) зосередження валютних операцій в центральних або спеціально уповноважених банках;

4) контроль за створенням та ліквідацією авуарів резидентів в країні (авуари це кошти, що належать резидентам або нерезидентам і знаходяться в іноземних банках);

5) контроль за створенням та ліквідацією авуарів нерезидентів учасників валютних операцій в країні;

6) контроль за інвестуванням нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн;

7) здійснення декларування, попереднього дозволу, контролю або заборони в здійсненні окремих видів валютних операцій.

Наведені вище валютні обмеження можуть виступати і в інших формах.

Чинне законодавство визначає валюту України як грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Відповідно, іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Як інструмент обігу використовуються також платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в національній чи іноземній валюті або банківських металах.

Банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Отже, до валютних цінностей можна віднести іноземну валюту, платіжні документи та фондові цінності в іноземній валюті, дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, за винятком ювелірних та побутових виробів.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93 валютні операції визначаються як операції, пов'язані з:

- переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій між резидентами у валюті України;

- використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

- увезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, пересиланням і переказуванням за її межі валютних цінностей.

При цьому до валютних цінностей у широкому значенні цього терміна названим вище Декретом відносять:

- валюту України - грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

- іноземну валюту - іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

- банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Отже, операції банків в іноземній валюті це - такі валютні операції банків, головним об'єктом яких є іноземна валюта у готівковій та безготівковій формах, а також у вигляді платіжних документів та інших цінних паперів, виражених у грошових одиницях іноземних держав і в міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях.

Постановою Правління НБУ від 4 лютого 1998 р. № 34 затверджено Класифікатор іноземних валют, де вони поділені на три групи:

1) вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу і дозволяються для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали;

2) вільно конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу;

3) неконвертовані валюти.

Суб'єктами банківських операцій в іноземній валюті окрім банків, участь яких є обов'язковою, можуть бути всі інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, передбачені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Класифікація операцій банків в іноземній валюті є предметом дослідження в сучасній економічній літературі. Теоретично можна застосувати близько двох десятків різних ознак класифікації, як загальних для всіх банківських операцій, так і характерних лише для валютних операцій. Однак у своїй практичній діяльності уповноважені банки в Україні зобов'язані керуватися тільки нормативно встановленими переліками видів валютних операцій, визначених і дозволених НБУ.

Згідно з положенням «Про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів», затвердженим постановою Правління НБУ від 08.09.2011 N 306, комерційні банки мають право надавати банківські та інші фінансові послуги в національній валюті на підставі банківської ліцензії, а також здійснювати іншу діяльність, передбачену чинним законодавством.

Банк має право здійснювати діяльність, надання банківських та інших фінансових послуг в іноземній валюті, які є валютними операціями, лише після отримання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Порядок надання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та індивідуальних ліцензій на здійснення разової валютної операції визначається нормативно-правовими актами Національного банку про надання ліцензій на здійснення валютних операцій., зокрема Положенням «Про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій», затвердженим постановою Правління НБУ від 15.08.2011 N 281.

Згідно з цим Положенням генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій (далі - генеральна ліцензія) - документ НБУ, що надається банкам та дозволяє здійснювати валютні операції, які не потребують індивідуальної ліцензії.

Національний банк надає банкам генеральні ліцензії для здійснення таких валютних операцій:

1) неторговельні операції з валютними цінностями;

2) ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

3) операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків;

4) операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами - резидентами;

5) ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

6) ведення кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у грошовій одиниці України;

7) відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

8) відкриття кореспондентських рахунків у банках-нерезидентах в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

9) залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

10) торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком операцій з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін), що здійснюється в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків і агентів);

11) торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках;

12) залучення та розміщення банківських металів на валютному ринку України;

13) залучення та розміщення банківських металів на міжнародних ринках;

14) торгівля банківськими металами на валютному ринку України;

15) торгівля банківськими металами на міжнародних ринках;

16) валютні операції на валютному ринку України, які належать до фінансових послуг згідно зі статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та раніше не були зазначені;

17) валютні операції на міжнародних ринках, які належать до фінансових послуг згідно зі статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та раніше не були зазначені.

Конкретизується даний перелік в інших нормативних документах НБУ. Зокрема, в Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженій постановою Правління НБУ від 12листопада2003 р. № 492, а також у Положенні про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів і нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях, затвердженому постановою Правління НБУ від 26 березня 1998 р. № 11.

Окремою і ще більш деталізованою є класифікація, наведена в «Положенні про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», затвердженому постановою Правління НБУ від 21 серпня 2006 р. № 333 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України щодо регулювання валютного ринку». Там визначено наступне:

1 Поточними торговельними операціями в іноземній валюті є:

- розрахунки за експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, що відповідно до договору не перевищує строків, установлених законодавством України для здійснення таких розрахунків;

- розрахунки на території України між резидентами - суб'єктами господарювання за товар на підставі індивідуальної ліцензії НБУ.

2 До поточних неторговельних операцій в іноземній валюті належать:

- перекази заробітної плати, стипендій, пенсій, аліментів, державної допомоги, матеріальної допомоги, допомоги родичів, благодійної допомоги, виплат і компенсацій, у тому числі виплати з відшкодування шкоди, заподіяної робітникам унаслідок каліцтва, професійного захворювання або іншого ушкодження здоров'я, що пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків;