Перший випуск облігацій Європейського стабілізаційного фонду строком на п'ять років на суму €5 трильйонів відбувся 25 січня 2011 р. і залучив по книзі заявок €44,5 мільярдів.

29 листопада 2011 р. міністрами фінансів країн-членів ЕС була укладена угода про розширення повноважень фонду: був дозволений випуск сертифікатів, по яких гарантувалося аж до 30% від загальної суми інвестицій у нові випуски державних облігацій країн Єврозони з нестабільною економікою. Крім того, ЕФФС одержав дозвіл на створення інвестиційних інструментів для збільшення впливу фонду на первинному й вторинному ринках облігацій.

Після того, як уряд ЄС оголосило про створення ЕФФС, курси акцій по усьому світі почали різко рости. Створення фонду дозволило сподіватися, що боргова криза Греції не пошириться на інші країни, що викликало ріст курсів деяких акцій до рекордно високого рівня за попередній рік або навіть більший строк. Курс євро піднявся на найвищий рівень за попередніх 18 місяців але тижнем пізніше опустився до найнижчої крапки за попередні чотири роки. Незабаром хедж-фонди й інші торговці короткострокового фінансового ринку перестали грати на зниження й почали спекуляцію валютними активами, після чого курс євро знову почав рости. Незабаром після оголошення про створення ЕФФС також почали рости ціни на сировинні матеріали. Ставка LIBOR(у доларах США) досягла найвищого рівня за попередні дев'ять місяців, зменшилася кількість угод по кредитно-дефолтним свопам.

Угода про створення ЕФФС було сприйнято інвесторами як початок кампанії ЕЦБ по скупці державних облігацій із вторинного ринку. Як правило, подібні кампанії приводять до падіння рівня прибутковості облігацій. Так, рівень прибутковості державних облігацій Греції різко впав з більш ніж 10% до майже 5%. Після надання ЄС фінансової допомоги Греції також упав рівень прибутковості облігацій азіатських країн

2. Порядок використання коштів Європейського фонду фінансової стабільності.

Європейський фонд фінансової стабільності залучає кошти тільки в тому випадку, якщо урядом країни подається прохання про надання фінансової допомоги На кінець грудня 2011 р. це відбулося двічі: у листопаді 2010 р. фонд надав €17,7 мільярдів для надання фінансової допомоги Ірландії (загальний розмір кредиту склав €67,5 мільярдів; кошти також були надані рядом європейських країн, Європейською комісією й МВФ). У травні 2011 р. фондом була надана третина загальної суми екстреної фінансової допомоги Португалії, яка складає €78 мільярдів. Фондом у рамках другого пакета фінансової допомоги Греції також був наданий кредит розміром в €164 мільярда (130 мільярдів нової позики й залишок 34,4 мільярди по кредитній лінії Греції) строком до 2014 р.

Таким чином, у розпорядженні Європейського фонду фінансової стабільності залишилося €250 мільярдів, або €750 мільярдів у випадку залучення позикових коштів.

3. Європейський механізм фінансової стабілізації.

Наступником коштів Європейського фонду фінансової стабільності, який повинен у 2013 році завершити свою діяльність є постійний орган «Європейський механізм фінансової стабілізації» [124].

5 січня 2011 р. у ЄС вступила в дію програма Європейського механізму фінансової стабілізації (European Financial Stabilisation Mechanism, EFSM), у рамках якої країнам, що випробовують фінансові утруднення, надавалася екстрена фінансова допомога з позикових коштів, отриманих на фінансових ринках, гарантом по яких виступала Європейська комісія, а заставою був бюджет ЕС. Ціль програми - забезпечення стабільності фінансового становища в Європі. Фондом програми управляє Європейська комісія, у його формуванні взяли участь всі 27 країн-членів ЕС. Максимальний обсяг коштів, що може бути притягнутий у рамках програми, становить €60 мільярдів, а облігації фонду оцінюються як інвестиції класу ААА.

У рамках програми Європейського механізму фінансової стабілізації ЄС у 2011 році вдалося розмістити перший випуск облігацій вартістю 5 мільярдів євро на ринках капіталу під процентну ставку в 2,59%.

Передбачається, що Європейський механізм фінансової стабілізації, як і Європейський фонд фінансової стабільності, припинить свою діяльність у липні 2013 р., коли вступить у дію довгостроковий Європейський стабілізаційний механізм.

4. Брюссельська угода ЄС 2011 року і її наслідки.

26 жовтня 2011 р. після зустрічі лідерів 17 країн Єврозони в Брюсселі було ухвалене рішення про списання 50% заборгованостей по грецьких облігаціях, що перебувають у власності банків, збільшенні фондів екстреної фінансової допомоги Європейського фонду фінансової стабільності майже в чотири рази (збільшенні EFSF до €1 трлн.) й збільшенні рівня обов'язкової капіталізації банків ЄС до 9%. Крім того, урядом Італії був прийнятий ряд зобов'язань по зменшенню розмірів держборгу. Також для компенсації очікуваних збитків європейських банків були виділені кошти в розмірі €35 мільярдів на «стимулювання видачі кредитів».

5. Втручання ЕЦБ.

Керівництво Європейського центрального банку (ЕЦБ) здійснило ряд заходів щодо стабілізації фінансових ринків і збільшенню ліквідності.

У травні 2010 р. керівництвом ЕЦБ здійснено наступні заходи:

- Початок проведення операцій по скупці державних облігацій і часток боргових зобов'язань на відкритому ринку; до лютого 2012 р. вартість куплених цінних паперів склала €219.5 мільярдів, при цьому для запобігання росту інфляції ЕЦБ здійснювалося поглинання надлишкової ліквідності;

- За підтримкою Федеральної резервної системи відновило угоди по проведенню угод по доларовим свопам;

- Змінило вимоги до кредитних рейтингів при наданні позикових коштів: тепер як забезпечення приймаються всі існуючі й нові боргові цінні папери, випущені або гарантовані урядом Греції, поза залежністю від кредитного рейтингу країни.

Ці міри привели до незначного поліпшення положення грецьких облігацій на ринках капіталу: через те, що кредитний рейтинг державних облігацій Греції був знижений до «сміттєвого», залучення з їхньою допомогою додаткових коштів залишалося скрутним.

22 грудня 2011 р. керівництво ЕЦБ початок рекордну по масштабі за увесь час існування євро операцію по вливанню кредитних коштів у європейську банківську систему. У рамках програми довгострокових операцій по рефінансуванню ЕЦБ надав 523 банкам кредити на суму €489 мільярдів по ставці всього в один відсоток на період у три роки (строк виплат по попередніх угодах по рефінансуванню становив три, шість і дванадцять місяців). Кредитні кошти обсягом в €325 мільярдів надійшли в розпорядження банків Греції, Ірландії, Італії й Іспанії.

У такий спосіб керівництво ЕЦБ планувало забезпечити наявність у банків достатніх коштів, необхідних для проведення виплат по їхніх зобов'язаннях у перші три місяці 2012 р., і в той же час забезпечити їхнє нормальне функціонування й видачу кредитів комерційним організаціям, тобто гарантувати, що недостача кредитних коштів не приведуть до зупинки економічного росту.

6. Європейський стабілізаційний механізм.

Європейський стабілізаційний механізм - постійна програма надання фондів екстреного фінансування, що вступив у дію в липні 2012 р., на зміну двом тимчасовим програмам екстреного фінансування: Європейський фонд фінансової стабільності і Європейський механізм фінансової стабілізації.

16 грудня 2010 р. Європейською радою було ухвалене рішення про внесення виправлень до Лісабонському договору з метою створення постійного механізму надання екстреної фінансової допомоги з більше строгими штрафними санкціями. Виправлення до угоди були схвалені в березні 2011 р., після того, як члени Європейського парламенту були переконані в тім, що керівництво Європейським стабілізаційним механізмом буде здійснювати Європейська комісія, а не окремі країни-члени ЕС. Європейський стабілізаційний механізм стане міжурядовою організацією, що підкоряється нормам міжнародного публічного права; штаб-квартира буде розташовуватися в Люксембурзі.

Ціль механізму - створення «фінансового захисту від функціональних перевантажень»: замість того, щоб допускати виникнення фінансової ланцюгової реакції, механізм захисту дозволить убезпечити положення інших країн і банківських систем шляхом надання гарантій по окремим або навіть всіх боргових зобов'язаннях. Після того, як поширення фінансової ланцюгової реакції буде зупинено, можна буде сприяти країні, нездатної виконувати свої зобов'язання.

7. Пропоновані довгострокові рішення.

а) Європейська угода про податково-бюджетну стабільність - пропозиція про створення центрального органа, що контролює бюджети країн-членів ЕС, для забезпечення подальшої інтеграції Європи.

б) Єврооблігації - все більше число інвесторів і економістів стверджують, що єврооблігації могли б стати найкращим способом виходу з боргової кризи, незважаючи на те, що їх для їхнього випуску може бути необхідно внесення змін в угоди ЄС і одночасної тісної координації фінансової й бюджетної політики.

в) Європейський валютний фонд

20 жовтня 2011 р. фахівцями Австрійського інституту економічних досліджень була опублікована пропозиція про створення Європейського валютного фонду на основі Європейського фонду фінансової стабільності для випуску єврооблігацій з фіксованою процентною ставкою на рівні трохи нижче, ніж темпи середньострокового економічного росту (у номінальному вираженні). Ці облігації не будуть перебувати у вільному обігу, але можуть перебувати у власності країн-інвесторів ЕВФ і можуть бути ліквідовані в будь-який час. За підтримкою з боку всіх країн Єврозони й ЕЦБ, «Європейський валютний союз зможе зайняти такі ж сильні позиції в очах фінансових інвесторів, як облігації США, де ФРС не обмежує розміри гарантій по державних облігаціях».

Для забезпечення дисципліни при складанні бюджетів в умовах відсутності ринкового тиску ЄВФ буде надавати позикові кошти тільки країнам, що задовольняють ряд строгих фінансових і макроекономічних критеріїв. Уряди країн, не задовольняючі вимоги ЄВФ, будуть змушені залучати позикові кошти по менш сприятливих ринкових ставках за рахунок традиційних (національних) державних облігацій.

г) Значне скорочення держборгу за рахунок збільшення податку на майно.

Згідно даним Банка міжнародних розрахунків (Швейцарія), між 1980 р. і 2010 р. сумарна величина приватного й державного боргу 18 країн ОЭСР виросла майже в чотири рази й, швидше за все, буде продовжувати рости, до 2040 р. склавши від 250% (Італія) до близько 600% (Японія) [124]. За даними попереднього дослідження тих же авторів, збільшення фінансового тягаря, викликане старінням населення й зниженням темпів економічного росту, робить рішення проблеми держборгу в країнах з його значною величиною малоймовірним у випадку наявності хоча б одної з наступних трьох умов:

- державний борг вище, ніж 80-100 відсотків від ВВП;

- величина боргу нефінансових компаній вище 90 відсотків ВВП;

- розмір приватної заборгованості домашніх господарств вище 85 відсотків ВВП.

Для того, щоб державний борг країн Єврозони досяг рівня, не потребуючого рефінансування, країни повинні домогтися скорочення загальної величини заборгованості на €6,1 млрд. Відповідно до думки фахівців Бостонской консалтингової групи, у європейських країнах цього можна домогтися за рахунок одноразового введення податку на майно в розмірі 11-30% [134].

8. Останнім рішенням 2012 року є покупка ЕЦБ проблемних кредитів в банках країн Південної Європи.

Європейський центральний банк (ЕЦБ) реалізовує можливість покупки проблемних кредитів у країнах Південної Європи. Дана міра дозволить частково зняти навантаження з банківської системи країн, по яких ударив боргову кризу.

28 червня 2012 лідери Єврозони домовилися щодо механізму надання кредитів напряму банківським установам, що перебувають у кризі, при тому без звернення до національних центральних банків країн-учасниць. Такий механізм фінансування уникає необхідності відображати отримані кошти як державний борг. Вказаний підхід має стати частиною програми регулювання банківського сектору, яку планує здійснити Європейський центральний банк. Вказане рішення зразу ж відобразилося у скороченні відсоткових ставок по довготривалим облігаціям Італії та Іспанії, та призвело до зростання вартості євро.

10. Введення наднаціональної структури - Банківський нагляд ЄС.

Наднаціональна загальноєвропейська система банківського нагляду Євросоюзу була розроблена 10 січня 2013 р.

Банківський нагляд - це важливий елемент банківського союзу, тільки подібний контроль здатний розірвати порочне коло між банківською і суверенною заборгованістю держав зони євро [134]. Єврокомісія хоче до 2014 р. наділити ЄЦБ повноваженнями по нагляду за всіма банками Єврозони.

Введення банківського нагляду ЄС передбачає створення банківського союзу банків країн ЄС. Створення банківського союзу передбачає три етапи:

- наділення Європейського центрального банку правом наглядати над всіма банками зони євро, а також бажаючими приєднатися до схеми банками ЄС;

- створення фонду по закриттю проблемних банків і повноцінну схему захисту вкладів по всій Єврозоні.

Очікується, що основна робота по створенню повноцінного банківського союзу Євросоюзу почнеться в 2014 р., при цьому прогнозується, що банківським наглядом повинен займатися не ЄЦБ, а спеціальний уповноважений регулятор, створений спеціально для цих цілей, оскільки ЄЦБ не здатний взяти під нагляд понад 6 тис. банків, що працюють в Єврозоні.

3.2 Перспективні інструменти попередження впливу світових фінансових криз на національну банківську систему України

Як показав проведений в дипломному дослідженні аналіз регіональних та світових фінансових криз для фінансово-бюджетного сектору економіки України та банківської системи України основними загрозами впливу міжнародних фінансових криз є:

- надмірна доларизація активів банківської системи України, що за рахунок проблем з надмірною «кредитно-паперовою» масою незабезпечених активами доларів США в світі є нагальною загрозою для банків України;

- критичне зростання внутрішнього та зовнішнього державних боргів України по відношенню до ВВП, що загрожує симптомами «європейської боргової кризи» 2010 -2013 рр.;

- наявність в валютних резервах України проблемних валют та золота, які мають тенденцію до інфляційного падіння відносного купівельного курсу, а також значні витрати валютних резервів на підтримання «штучного» стабільного курсу національної валюти тільки до долара США, який має тенденцію до підвищеної інфляції купівельної вартості відносно основних світових товарів.

Складність і суперечливість перебігу процесу економічних перетворень в Україні тісно пов'язана з високим рівнем доларизації економіки, що свідчить про актуальність порушеної проблеми та зумовлює необхідність її глибокого аналізу. Як свідчить світовий досвід, спектр негативних наслідків доларизації є досить широким: від зміни попиту на гроші та ускладнень реалізації грошово-кредитної політики до витіснення національних грошей і втрати економічного суверенітету.

Проблему доларизації в українській економічній науці порушували В.Козюк (при дослідженні валютно-курсових проблем монетарної політики в сучасних умовах) [53, В.С.Стельмах (при аналізі залежності рівня доларизації від порівняльної доходності активів (банківських депозитів у національній валюті відносно депозитів в іноземній валюті) в Україні, мінливості інфляції і розвитку фінансових ринків в перехідних економіках) [71], В. Міщенко (при оцінці доларизації кредитного ринку) [68]. Окремих аспектів впливу доларизації у своїх роботах торкалися А. Гальчинський, А. Шаповалов, С. Шумська.

Доларизація в Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, стала закономірним наслідком економічної нестабільності і високої інфляції у 1992-1994 роках, а також намаганням резидентів захистити свої активи від знецінення. На початковому етапі ринкових перетворень (1993-1995 роки) долар США виконував фактично функції засобу платежу, обігу та заощадження. Макроекономічна стабілізація 1996-1999 років та грошова реформа 1996 року суттєво не вплинули на зниження рівня доларизації української економіки і підвищення довіри до національних грошей. Вказаний період в Україні є типовим випадком доларизації валютного заміщення, коли іноземні активи використовуються в якості грошей, переважно, як валюта ціни і платежу. Світовий досвід розгортання подібних тенденцій свідчить, що, незважаючи успішне проведення макроекономічної стабілізації, в більшості країн із незрілою ринковою економікою рівень доларизації може навіть підвищуватись. Приклад України повністю повторює ці тенденції. Більш того, фінансові кризи 1998-1999 років, та 2008-2010 років, які супроводжувались значною інфляцією та девальвацією гривні, призвели до поновлення тенденції зростання рівня доларизації [68, с.29].

Значний рівень доларизації банківської системи України істотно вплинув, серед іншого, і на ефективність використання інвестиційного потенціалу банківської системи України. Протягом останніх п'яти років в банківській системі України намітилась тенденція до поглиблення розриву між залученими на внутрішньому ринку валютними ресурсами (депозити в іноземній валюті) і наданими в іноземній валюті кредитами.

Починаючи з 2003 року в України відбувається перехід до наступного витка доларизації - заміщення пасивів, при цьому особливо виразно ці тенденції простежуються в банківській системі. Якщо переведення активів у більш стійку валюту відображає наслідки високої інфляції і ризик її переходу в стадію гіперінфляції, то валютне заміщення пасивів, у свою чергу, свідчить про інерційне існування недовіри до монетарної політики центральних банків. До того ж, у невеликій відкритій економіці доларизація пасивів демонструє ще й якісні зміни в середовищі функціонування фінансових ринків: по-перше, формувати пасиви в твердій валюті вигідно задля уникнення валютних ризиків; по-друге, є можливість отримати вигоду від здійснення дешевих (порівняно з внутрішніми джерелами) іноземних запозичень. В нинішніх умовах рівень доларизації в національній банківській системі залишається досить високим [71].

На рис. 3.2 наведена динаміка співвідношення зовнішнього валютного боргу України та валютного еквіваленту ВВП України у 2006 - 2011 рр. (докризовий - кризовий та післякризовий періоди)

Рисунок 3.2 - Динаміка структурних частин валового зовнішнього валютного боргу України та порівняння їх з рівнем валютного еквіваленту ВВП України у 2006 - 2010 рр. [86]

Як показує аналіз графіків, наведених на рис. 3.2:

- З 0.01.2007 по 01.01.2009(початок активної фази впливу світової фінансової кризи на економіку України) відносний рівень зовнішнього валютного боргу(державний + комерційний) стрімко зростав з 50,6% від еквіваленту ВВП (01.01.2007) до рівня 82,6% від еквіваленту ВВП (01.01.2009);

- Після різкої девальвації національної валюти України в 1,75 рази у 4 кварталі 2008 року відносний рівень зовнішнього валютного боргу зріс до 90,6% станом на 01.01.2010 та знизився до рівня 85,8% станом на 01.01.2011р.

Як показує аналіз динаміки складових зовнішнього валютного боргу України (див. рис. 3.2) з моменту початку кризи (01.01.2009):

- Борг комерційних банків зменшився з рівня 40,0 млрд. доларів США станом на 01.01.2009 до рівня 21,55 млрд. доларів США станом на 01.01.2013;

- Борг органів державного управління України (джерелом повернення якого є Держбюджет України) зріс з рівня 6,7 млрд. доларів США станом на 01.01.2009 до рівня 27,6 млрд. доларів США станом на 30.04.2013;

- Валовий валютний зовнішній борг України (державний + комерційний сектори) зріс з рівня 101,6 млрд. доларів США станом на 01.01.2009 до рівня 135,05 млрд. доларів США станом на 01.01.2013;

- При цьому рівень поточного короткострокового боргу державних органів управління України, які повинні бути погашені (з відсотками) на протязі наступного року, зріс з рівня 1,8 млрд. доларів США станом на 01.01.2009 до рівня 5,1 млрд. доларів.

Подальше зростання доларизації може серйозно вплинути на ефективність монетарної політики НБУ. Адже чим більше в країні іноземної валюти, тим складніше Нацбанку утримувати стабільний курс гривні. Центробанк може впливати на об'єм гривні в обігу, але не готівкової доларової маси, що накопичилися на руках у населення ($40-50 млрд. неконтрольовані).

Стимулом для зниження рівня доларизації стала введена Національним банком заборона на валютне кредитування, яке протягом декількох передкризових років залишалося одним з головних каталізаторів попиту на ВКВ. Крім того, українським компаніям і банкам стало значно складніше привертати позики на зовнішніх ринках. Але кредитні обмеження матимуть позитивний ефект тільки на час кризи, а заборона на видачу валютних позик за відсутності "довгих" дешевих гривневих ресурсів згодом може гальмувати розвиток економіки. І в цьому випадку НБУ доведеться жертвувати підвищенням рівня доларизації заради стимулювання економіки.

В той же час, обсяги зовнішнього валютного боргу органів державного управління України у 2010 -2011 рр. досягли рівня 90% від валютних резервів Національного банку України, що є критичним та загрожує стійкості національної валюти України (рис. 3.3).

Рисунок 3.3 - Динаміка державної та комерційної частини зовнішнього валютного боргу України та рівень покриття державної частини валютними резервами НБУ у 2007 - 2010 рр. [86]

Проблема доларизації фінансової системи має комплексний і багатоаспектний характер а також критичну важливість усунення валютних деформацій з точки зору створення передумов переходу до більш сучасного та ефективного режиму грошово-кредитної політики - таргетування інфляції, при якому підтримка передбачуваного і стабільного курсу обмінного курсу та зменшення мінливості інфляції не будуть взаємно виключати один одного.

В той же час, «іноземний» сеньйораж, який отримують США при рівні собівартості 4 центи за випуск 100 доларової купюри, є настільки прибутковим бізнесом ФРС по продажу кредитно-паперових зобов'язань казначейства США в обмін на реальні товарні цінності та послуги «доларизованих» країн світу, що зупинити агресивну політику «світової доларизації» США незабезпеченими кредитними грошима практично неможливо.

Так кредитна природа долара США приводить при його масовій емісії та заміщенні національних валют в інших державах світу до ефекту значної інфляції самого долара США. Так за 10 років вартість унції золота з рівня 270 $ (2001) зросла до 1750$ (2011), що свідчить про «золоту» інфляцію долара США майже в 6,5 раз за 10 років. Аналогічна інфляція долара США констатується в нафтоносних країнах світу, переповнених «паперовими» доларами США, оскільки неконтролюєма емісія доларів США приводить до підняття рівня ціни за барель нафти з 7$ у 2000 році до 120$ у 2008-2009 рр.

Тобто, ефект заміщення національних валют при «доларизації» та масовому надходженні в країну доларів США, як паралельної валюти обігу, приводить до нееквівалентного перекосу та зростанню внутрішніх цін на товари та послуги при різному масштабі цін в США та «доларизованій» країні. Як приклад для України є «національний ефект» цін на нерухомість - до 3000$ за 1 м2 житлової площі квартир при середньому рівні заробітної плати в Україні - 240 $ в місяць, що дає можливість за рік роботи отримувати заробітну плату для придбання тільки 1 м2 житлової площі, а квартири в 60 м2 - за все трудове життя.

Проведений в дипломному дослідженні аналіз рівня «доларизації» економіки України, який характеризується декількома показниками за методологією НБУ, показав, що за останні 10 років (з 2000 по 2011 рр.):

1. "Монетарна доларизація" - Рівень "доларизації" по питомій вазі іноземної валюти в загальній грошовій масі М2 (питома вага депозитів в іноземній валюті в М2),% характеризується рівнями:

а) у 2000 - 2005 рр. (до вступу України в СОТ та розкриття банківської системи для експансії іноземних банків) -18,7%-23,6%;

б) у докризових 2006 -2007 рр.(масова скупка іноземними банками банківської системи України) - 22,8-26,4%;

в) у кризові 2008 -2009 рр.(при стрибку девальвації національної валюти у 1,7раза) - 30,62% -31,68%;

г) у післякризовий 2010 рік - 29,13%.

2. "Депозитна доларизація" - Питома вага депозитів в іноземній валюті в загальному обсязі залучених банками депозитів,%

а) у 2000 - 2005 рр. (до вступу України в СОТ та розкриття банківської системи для експансії іноземних банків) -32,4%-38,4%;

б) у докризових 2006 -2007 рр.(масова скупка іноземними банками банківської системи України) - 32,8-39,7%;

в) у кризові 2008 -2009 рр.(при стрибку девальвації національної валюти у 1,7раза) - 43,1% -46,3%;

г) у післякризовий 2010 рік - 43,4%.

3. "Кредитна доларизація" - Питома вага кредитів в іноземній валюті в загальному обсязі наданих кредитів,%

а) у 2000 - 2005 рр. (до вступу України в СОТ та розкриття банківської системи для експансії іноземних банків) -41,8%-46,0%;

б) у докризових 2006 -2007 рр.(масова скупка іноземними банками банківської системи України) - 47,4-49,9%;

в) у кризові 2008 -2009 рр.(при стрибку девальвації національної валюти у 1,7раза) - 52,1% -67,0%;

г) у післякризовий 2010 рік - 47,0%.

Таким чином, у 2008 - 2012 рр. офіційний рівень «доларизації» української економіки знаходиться на межі 30% бар'єру, за яким знаходиться область поглинання національної фінансової системи більш ефективною іноземною валютою, тобто перехід від «неофіційної» до «офіційної» доларизації України, де масштаби цін спочатку в ділових кругах, потім у населення, а тепер і на рівні Уряду України оцінюються в доларах США.

Одночасно, з огляду на зростаючу динаміку обсягу внутрішньої та зовнішньої заборгованості України, доцільним є аналіз рівня боргової безпеки України в контексті зростання ризиків настання другої хвилі загальносвітової фінансової кризи.

З рисунку бачимо, що протягом 2008-2012 років обсяг державного боргу України зріс на 172,17% і станом на кінець 2012 року становив 515 510,56 млн. грн. Відношення сукупного обсягу державного боргу до валового внутрішнього продукту згідно із п. 2 статті 18 Бюджетного кодексу України не повинно перевищувати 60%. Протягом 2008-2012 років даний показник подвоївся і на кінець 2012 року досяг значення 38,82%. Слід зазначити, що у світовій практиці відсутні єдині підходи до оцінки рівня боргової безпеки країни. Зокрема, нормативним у світовій практиці вважається рівень зовнішнього боргу, що не перевищує 60% ВВП, відповідно до методики Світового банку - 50%, О. Барановський рекомендує дотримання граничного значення у 25%, а А. Ілларіонов - до 30% [8].

Згідно з Наказом Міністерства економіки України від 02.03.2007р. №60 було розроблено Методику розрахунку рівня економічної безпеки України, де офіційно визначено 5 показників економічної безпеки та їх граничні значення в Україні, серед яких показники боргової безпеки [129]:

1) відношення загального обсягу зовнішнього боргу до ВВП;

2) рівень зовнішньої заборгованості на 1 особу;

3) відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг;

4) відношення сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходів державного бюджету;

5) відношення відсоткових платежів з обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг.

Відповідно до цих показників, проаналізувавши дані станом на 31.12.2012 року, отримано наступну узагальнюючу таблицю 3.1.

Таблиця 3.1 - Індикатори стану державної боргової безпеки України відповідно до методики Міністерства фінансів [129 ]

Показник	Граничне значення	Значення на 31.12.2012 р.
1. Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП,%	не більше 55	38,82
2. Відношення загального обсягу зовнішнього боргу до ВВП,%	не більше 25	15,73
3. Рівень зовнішньої заборгованості на одну особу, дол. США	не більше 200	575,50
4. Відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг,%	не більше 70	31,84
5. Відношення відсоткових платежів з обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг,%	не більше 12	1,68
6. Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходу державного бюджету,%	не більше 20	3,19
7. Відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП,%	не більше 30	14,33

Як можемо спостерігати, за усіма показниками окрім рівня зовнішньої заборгованості на 1 особу ($575,5), Україна за офіційною методологією перебуває нижче гранично допустимих меж, що є позитивним фактором та надає певного запасу міцності за умов погіршення макроекономічної ситуації.

Основними ризиками зростання рівня держборгу у 2013 році є:

- зростання нестабільності та невизначеності глобальних економічних тенденцій та економічної динаміки, що матиме наслідком зниження попиту на продукцію вітчизняної металургійної та хімічної промисловості;

- наявність ризику девальвації національної грошової одиниці;

- очікуване погіршення динаміки надходжень Державного бюджету України разом із збільшенням податкових витрат для стимулювання ділової активності;

- зростання обсягів внутрішнього державного боргу внаслідок відстрочення чергового траншу від Міжнародного валютного фонду(станом на 30.04.13 року відносно рівня станом на 31.12.12 року борг зріс на 42 млрд.грн., тобто на 10,5%).

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

Однією з необхідних умов з охорони праці є оцінка ефективності відповідній цій задачі заходів, вибору оптимальних проектних рішень, визначення результатів діяльності підприємств, матеріального стимулювання працівників підприємств за розробку і впровадження заходів щодо охорони праці і рішення ряду інших питань.

Вивчення умов праці на конкретному підприємстві проводиться для того, щоб, по-перше, виявити напрямки і шляхи їх покращання, і по-друге, щоб компенсувати працівникам шкідливий вплив умов праці на їхнє здоров'я у грошовій або іншій формі (вища заробітна плата, пільги у пенсійному забезпеченні, спеціальне харчування, скорочена тривалість робочого часу тощо). Основним завданням вивчення умов праці залишається пошук можливостей створення на робочих місцях нормальних умов для роботи за такими напрямками:

технічний (створення пової техніки, що забезпечує збереження здоров'я і мінімізацію витрат праці);

технологічний (впровадження нових технологічних режимів, що дозволяють виводити людей із безпосередньо робочих зон);

організаційний, психофізіологічний і соціальний напрямки полягають в оздоровленні виробничого середовища, y підвищенні інтересу до роботи та її результатів;

естетичний (зміна кольорів, звуків, світла, форм, які застосовуються у виробництві, і впровадження у них художніх елементів, що позитивно впливає на самопочуття людини на роботі і сприяє підвищенню результативності праці).

Охорона праці - це здійснення комплексу заходів технічного характеру (огородження небезпечних місць на виробництві, впровадження безпечної техніки, зміна технологій з метою ліквідації небезпечних для життя і здоров'я людини робіт) і санітарно-гігієнічних заходів (раціональне освітлення, створення сприятливого мікроклімату у виробничих приміщеннях тощо), які забезпечують нормальні умови праці.

Техніка безпеки і промсанітарія є самостійними прикладними науками, що вивчають умови праці, які можуть стати причиною нещасних випадків, професійних захворювань і виробничого травматизму. Найгострішим питанням охорони праці є боротьба з виробничим травматизмом. Документи Міжнародної організації праці, Кодекс законів про працю України, Закон України "Про охорону праці" в цих питаннях спрямовані на вивчення і врахування виробничого травматизму, забезпечення роботодавцями безпечної праці, відшкодування збитків потерпілим, профілактику травматизму, забезпечення працівників інформацією з питань охорони праці й техніки безпеки.

4.1 Необхідність стимулювання охорони праці

Підвищенню прибутковості (рентабельності) підприємства практично у всіх випадках передують деяка витрата, пов'язані з переорієнтацією, зміною технології, удосконалюванням керування й ін. Чим менше витрати на одиницю отриманого додаткового прибутку, тим ці витрати (заходу) переважніше (ефективніше).

Чи ефективні витрати пов'язані з удосконалюванням системи охорони праці в організації? На жаль, більшість керівників організацій уважають охорону праці тільки традиційним обов'язком, додатковим головним болем, тягарем і т.д.

Проте, нескладний аналіз показує, що навіть невелика (недорога) увага до питань охорони праці може принести організації істотну пряму економічну вигоду й, відповідно - навпаки.

1. Джерела збитків при відсутності або неефективній організації діяльності служби охорони праці:

- зниження продуктивності праці при роботі в невідповідних умовах, у період відновлення працівника після хвороби або травми;

- додаткові видатки на навчання (підвищення кваліфікації, допуск до самостійної роботи й ін.) працівників прийнятих або призначених замість постраждалих або профзахворювання, що одержала, з перекладом на іншу роботу;

- зупинка технологічного процесу в результаті нещасного випадку або по приписанню державного інспектора праці у зв'язку з виявленими порушеннями;

- штрафи, що накладаються на організацію або керівника за порушення вимог трудового законодавства;

- позбавлення можливості скористатися частковим фінансуванням робіт з охорони праці й одержання знижки до страхових тарифів;

- збільшення тарифів на страхування від нещасних випадків і профзахворювань (установлення Фондом соціального страхування надбавки до страхових тарифів до 40%) при перевищенні середніх значень показників травматизму;

- виплати по цивільних позовах працівників, що одержали матеріальний збиток у результаті порушення вимог трудового законодавства (нереалізовані пільги й компенсації).

Атестація робочих місць за умовами праці покликана виявити всі проблемні місця й розробити план заходів щодо усунення невідповідностей.

Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці і є економічним вираженням соціальної значимості охорони праці. У зв'язку з цим економічне значення охорони праці оцінюється результатами, одержуваними при зміні соціальних показників за рахунок упровадження заходів щодо поліпшення умов праці. Враховуючи важливість викладається питання, нижче пропонується загальноприйнятий підхід визначення додаткового економічного ефекту від впровадження заходів щодо поліпшення умов і охорони праці.

Оцінка економічного ефекту від заходів щодо поліпшення умов праці, зменшення випадків травматизму і професійних захворювань, здійснюється комплексно - з соціального і економічного ефекту.

Встановлено, що поліпшення умов праці веде до підвищення продуктивності праці і навпаки. Так, наприклад, продуктивність праці може знизитися до 50% при роботі в умовах підвищеної температури (+30 ° С), виробничий шум може знизити продуктивність праці від 5 до 20%, а хороше освітлення збільшує продуктивність праці на 10-15%. Підвищує продуктивність праці та дотримання вимог технічної естетики. Загалом комплекс заходів щодо поліпшення умов праці може призвести до підвищення продуктивності праці до 30%.

Крім економічного ефекту, є поняття і соціального ефекту, який тісно пов'язаний з першим. Соціальний ефект не завжди можна визначити в грошовому еквіваленті, але значимість його висока. До показників соціального ефекту можна віднести:

зниження моральних витрат, пов'язаних з підвищенням безпеки праці;

збільшення вільного часу;

збереження хорошого настрою;

збільшення трудових ресурсів за рахунок зниження кількості днів хвороби та ін.

Заходи з охорони праці забезпечують і екологічний ефект, виражений у зниженні забруднення повітряного середовища, води та ґрунту, а також у збереженні здоров'я самої людини, що є головним об'єктом екології.

Ефект від запланованих заходів з охорони праці та загальна результативність їх фінансування пов'язана з можливістю прогнозування стану безпеки на підприємстві.

Плинність робочої сили завдає істотної шкоди підприємствам, тому що ті, хто звільняються деякий період часу працюють зі зниженою продуктивністю, прийняті замість них нові робітники вимагають виробничого навчання. Процес звільнення і наймання також супроводжується визначеними витратами коштів. У цілому по народному господарству плинність кадрів наносить значні економічні втрати, тому що кожен при переході з одного підприємства на інше в середньому не працює біля одного місяця. Загальна сума річного економічного збитку в народному господарстві від плинності кадрів унаслідок незадоволеності умовами праці перевищує 0,6 млрд. грн.

Головною метою заходів щодо поліпшення умов праці та забезпечення його безпеки є досягнення соціального ефекту, що полягає у зміцненні здоров'я трудящої людини, розвитку його особистості, підвищення працездатності, інтересу до виконуваної роботи.

Соціальний ефект повинен бути обґрунтований економічно, тому потрібно проводити розрахунки економічного ефекту.

Ефективність - співвідношення результату до витрат на його отримання. Ефект - конкретне вираження ефективності, що показує на скільки результат більше зроблених витрат.

Результат зазвичай виражений у вигляді економії.

Основні види економії:

Економія за рахунок зниження собівартості (умовно-постійних витрат у собівартості) при збільшенні обсягу виробництва;

Економія за рахунок коштів соціального страхування (виплата допомог, лікарняних тощо).

Витрати бувають капітальні (одноразові) і поточні. Для капітальних витрат при приведенні до оцінюваного періоду (зазвичай розраховують ефект за рік) застосовують нормативний коефіцієнт окупності. Раніше в централізованому порядку він дорівнював 0.08.

Існує безліч різних підходів до визначення економічного ефекту:

1) Е = З - (С1 - С2) * К, де

Е - річний економічний ефект

З - витрати на захід щодо поліпшення умов праці

С1 і С2 - собівартість одиниці продукції до і після заходу

К - кількість продукції, що випускається

2) Е = (ЕСБ + Есс) - Зп - Ек * Зкап, де

ЕСБ - економія на собівартості

Есс - економія на соціальне страхування

Зп, Зкап - витрати на заходи поточні, капітальні

Ен - нормативний коефіцієнт окупності капітальних витрат

Можна докладніше розписати останню формулу:

3) Е = ((С1 - С2) * К + Есс) - Зтек - Ен * Зкап

Крім подібних розрахунків економічного ефекту в грошовому вираженні, можна розраховувати окремо скорочення втрат часу, зростання продуктивності від поліпшення умов праці.

4.2 Економічне стимулювання охорони праці. Застосування штрафних санкцій. Відшкодування збитків

До працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).

Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охорони праці, визначається чинним законодавством про оподаткування.

Крім відшкодування шкоди працівникам (стаття 11 Закону про охорону праці) власник повністю відшкодовує збитки іншим підприємствам, громадянам і державі на загальних підставах у зв'язку з заподіянням шкоди при порушенні вимог щодо охорони праці [44].

У разі незабезпечення вимог щодо охорони праці власник відраховує кошти на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань за підвищеними тарифами, що періодично переглядаються залежно від рівня виробничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України з участю профспілок.

Власник відшкодовує витрати на лікування і професійну реабілітацію потерпілих від нещасних випадків і професійних захворювань, сплачує витрати на проведення робіт по рятуванню потерпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на ритуальні послуги при похованні загиблих, розслідування і проведення експертизи причин аварії або нещасного випадку, на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці тощо.

За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища підприємства, організації, установи можуть притягатись органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати двох процентів місячного фонду заробітної плати підприємства, організації, установи.

Штрафи накладаються керівниками Державного комітету України по нагляду за охороною праці та його місцевих органів.

Підприємство сплачує штраф за кожний нещасний випадок та випадок професійного захворювання, які сталися на виробництві з його вини. Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у десятикратному розмірі.

Конкретні розміри і порядок накладання штрафів визначаються законодавством.

Штрафи надходять до фондів охорони праці.

Власник має право оскаржити в місячний строк рішення про стягнення штрафу у судовому порядку.

Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені в розмірі двох процентів за кожний день прострочення.

У разі ліквідації підприємства відшкодування шкоди, заподіяної працівникам, іншим підприємствам або державі порушенням вимог щодо охорони праці, аваріями, нещасними випадками на виробництві та професійними захворюваннями, провадиться у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Економічний механізм управління охороною праці повинен передбачати систему заохочень для тих працівників, які сумлінно дотримуються вимог охорони праці, не допускають порушень правил та норм особистої та колективної безпеки, беруть активну творчу участь у здійсненні заходів щодо підвищення рівня охорони праці на підприємстві. Колективний договір (угода) повинен закріплювати різного роду моральні і матеріальні заохочення таких працівників: оплата праці, премії (у тому числі спеціальні заохочувальні премії за досягнення високого рівня охорони праці), винагороди за винахідництво та раціоналізаторські пропозиції з питань охорони праці. Велику користь дає преміювання робітників бригад, дільниць, цехів за тривалу роботу без порушень правил охорони праці, без травм і аварій. У випадку наявності небезпечних та шкідливих виробничих чинників, що постійно загрожують здоров'ю працівника, йому рекомендується виплачувати надбавку за підвищену обережність. Крім матеріального заохочення, велике значення має також і моральне стимулювання, яке свого часу використовувалось в нашій країні і яке успішно використовують закордонні фірми. Форми морального стимулювання можуть бути найрізноманітнішими: від оголошення подяки до організації вечорів відпочинку, пікніків, круїзів для колективів, що досягли найкращих результатів з охорони праці.

Повинне бути економічне стимулювання роботодавців інвестувати у питання охорони праці - якщо на підприємстві зменшується кількість нещасних випадків, то воно повинне платити менше страхового тарифу. Зараз немає прямої кореляції: щоб служба охорона праці не робила - тариф встановлений, і клас ризику також встановлений. Було б доцільніше та ефективніше, аби кошти від штрафу безпосередньо направлялися на поліпшення питання охорони праці на підприємстві чи в галузі.

4.3 Неекономічні методи стимулювання

Нематеріальні стимули дуже різноманітні і діляться на три групи: соціальні, моральні, соціально-психологічні. Використовуючи їх у комплексі, можна домогтися високої ефективності.

Соціальні стимули пов'язані з потребою працівників у самоствердженні, з їх прагненням займати певне суспільне становище, з потребами в певному обсязі влади. Ці стимули характеризуються можливістю брати участь в управлінні виробництвом, працею і колективом, приймати рішення; перспективами просування по службових сходах, можливістю займатися престижними видами праці. Отже, передбачається, що працівникам надається право голосу при вирішенні ряду проблем, їм делегуються права та відповідальність.

Моральні стимули до праці пов'язані з потребами людини в повазі з боку колективу, у визнанні її як працівника, як морально схвалюваної особистості. Визнання може бути особистим чи публічним.

Особисте визнання увазі, що особливо відзначилися працівники будуть відзначені в спеціальних доповідях вищого керівництва організації. Вони можуть бути представлені особисто керівнику. Їм гарантується право підпису в документах, у розробці яких вони брали участь. Такі працівники з нагоди свят і ювілейних дат персонально вітаю адміністрацією.

Публічне визнання виражається в широкому поширенні інформації про досягнення працівників у багатотиражних газетах, що випускаються організаціями, на спеціальних стендах («Дошка пошани»), у нагородженні особливо відзначилися людей спеціальними знаками, грамотами. Нерідко публічне визнання супроводжується преміями, цінними подарунками і т.д.

До моральних стимулів відносяться похвала і критика.

Соціально-психологічні стимули випливають з тієї особливої ??ролі, яку відіграє спілкування в житті людини. Саме спілкування є корінною потребою і умовою нормальної життєдіяльності людини. Тому комфортний клімат у колективі, що забезпечує нормальне спілкування, дозволяє самореалізовуватися людині, є прекрасним стимулом до відчуття задоволеності працівника в праці.

Висновки і рекомендації.

Можна зробити висновок, що між матеріальними і нематеріальними стимулами існує діалектичний зв'язок. Так, заробітна плата (матеріальний стимул) впливає на оцінку і самооцінку працівника, задовольняючи тим самим його потреби у визнанні, повазі оточуючих, самоповагу, самоствердженні, тобто матеріальний стимул виступає одночасно і як соціальний, моральний, психологічний. Але якщо використовувати лише матеріальний стимул, що не задіявши моральних, соціальних, творчих стимулів, то вся система стимулювання перестане виконувати притаманні їй функції повною мірою, що призведе до переважання економічних стимулів на шкоду соціальним, моральним, психологічним і моральним.

Таким чином, матеріальні та нематеріальні стимули взаємно доповнюють і збагачують один одного.

ВИСНОВКИ

Проведене дипломне дослідження економічної сутності закономірностей і структурних компонентів світових фінансових криз та їх впливу на світову банківську систему дало змогу реалізувати поставлену мету і завдання та зробити такі висновки.

1. У сучасних умовах основними негативними наслідками глобалізації фінансових ринків, в результаті якої виникає фінансова нестабільність, є такі: ймовірність потенційного відпливу капіталу з країни (раптового реверсу); поглиблення стійкої залежності національної економіки країн від світової; зростання ризиків, пов'язаних зі збільшенням заборгованості внаслідок надмірних зовнішніх запозичень; недосконалість наявних світових ринкових механізмів, які не можуть виконувати роль глобального регулятора; надзвичайно мінливий валютний курс, який у поєднанні із відносно стабільними цінами на товари може викликати значне й тривале відхилення номінального валютного курсу від паритету купівельної спроможності.

2. Світові фінансові кризи є раптовим, синхронізованим порушенням рівноваги міжнародних фінансових ринків, що відбувається унаслідок глобальної дестабілізації системи фінансових відносин країн епіцентру, яка поширюється на інші регіони і виявляється у спонтанному, неочікуваному падінні вартості активів (акцій, нерухомості тощо), погіршенні динаміки більшості фундаментальних макроекономічних показників. Світова фінансова криза викликає дезорганізацію процесів формування та розподілу централізованих фондів держав, різке зростання зовнішнього боргу, ймовірності дефолту за приватними, а інколи й суверенними боргами. Важливу роль у поширенні фінансової кризи на глобальну економіку в умовах активної фази відіграють, зокрема, такі канали: зовнішньоторговельний; фінансовий; інформаційний; політичний канал; загальні зовнішні шоки та подібність макроекономічних умов.

3. Залежно від ступеня стійкості фінансової системи світова фінансова криза в окремих країнах може набирати форми валютної, банківської та боргової кризи різної глибини або будь-якої їхньої комбінації. Фінансові кризи, окрім країн епіцентру, де вирішальне значення мають внутрішні джерела походження, як правило, зумовлюються зовнішніми чинниками (шоками) і посилюються слабкістю внутрішньої фінансової системи та диспропорціями економіки.

4. Найчастіше фінансові кризи мають такі характерні риси: вони супроводжуються тривалим і глибоким обвалом цін на ринках активів (цін на нерухомість, цінні папери тощо); кризи викликають глибокі спади обсягів виробництва й зростання безробіття; у ході криз спостерігається різке зростання реальної вартості державного боргу, основною причиною якого є зниження бюджетних надходжень в умовах тривалого й глибокого спаду виробництва, а також (значно меншою мірою) витрати на рефінансування й рекапіталізацію банківської системи.

5. Банківська криза відіграє ключову роль у поточній світовій фінансовій кризі 2007 - 2009 рр. та її наслідках. Основними детермінантами банківської кризи є: масове вилучення коштів із комерційних банків під час банківської паніки, різке скорочення банківського кредитування, підвищення відсоткових ставок за кредитами, зростання питомої ваги проблемних кредитів, що зрештою викликає погіршення фінансового стану, а згодом й банкрутства багатьох банківських установ. Разом з тим криза висвітлила основні недоліки управління ризиками у банківській системі. Тому оцінка ризикової вартості активів має бути доповнена стрес-тестуванням, ґрунтовним аналізом та моніторингом простих індикаторів. Саме інституції, що здійснюють страхування депозитів, мають проводити ретельний моніторинг фінансових установ, що перебувають у складному фінансовому стані, та вживати оперативних заходів з метою протидії неефективному кредитуванню.

6. Міжнародні колективні антикризові заходи найбільших центробанків по націоналізації і антикризовому стабілізаційному рефінансуванню банків та зміни в урядовій фіскальній політиці багато в чому знизили макроекономічні ризики: світова фінансова криза у 2008 - 2009 рр. досягла «дна» й з початку 2010 р. простежується тенденція повороту до відновлення. Водночас майбутні антикризові інструменти як на національному, так і на міжнародному рівнях мають ураховувати сутнісний глибинний взаємозв'язок між трьома компонентами фінансових криз. Вибір мети з огляду на детермінанти валютних, банківських та боргових криз дасть можливість запобігти зниженню їх руйнівної сили.

В той же час, інструмент стабілізаційного рефінансування банків та державних бюджетів окремих кризових країн є тимчасовим заходом, а без посткризового відновлення економічного росту держав приводить до виникнення ефекту «європейської державної боргової кризи» 2010-2013 рр. в 7 країнах Євросоюзу, які на фоні загальноєвропейської посткризової рецесії постійно потребують зовнішньої фінансової допомоги при негативних тенденціях падіння ВВП та темпів національного промислового виробництва.