Історизм тісно пов'язаний з розумінням протиріч, як рушійних сил, що призводять до зміни існуючих відносин. Він дає можливість робити уроки з минулого досвіду. Застосовуючи принцип історизму, соціологія має можливість досліджувати внутрішню динаміку явищ і процесів, визначати рівень та напрямок їхнього розвитку та пояснити особливості, які зумовлені історичними зв'язками цих явищ і процесів з попередніми.

Отже принципи розвитку й історизму забезпечують вивчення явища з погляду того, як воно колись виникло, які головні етапи у своєму розвитку проходило, чим стало в цей час і чим буде в майбутньому. Це допомагає визначити історичні закономірності, сучасний стан та перспективи розвитку недержавних форм пенсійного забезпечення.

Стосовно принципу загального зв'язку й взаємодії хотілося б відзначити те, що він є одним з основних. У цьому принципі виражається матеріальність світу, що обумовлює зв'язок усього з усім, у тому числі й між різними формами руху матерії; в основу цього принципу поставлена матеріальна єдність світу. Причому мають бути забезпечені повнота і всебічність дослідження, а це вимагає розгляду обраної теми з точки зору не якогось окремо взятого аспекту, а з урахуванням усіх аспектів, що формують загальне бачення досліджуваних явищ. Застосування принципу загального зв'язку й взаємодії дозволяє пізнавати предмет однієї науки у взаємозв'язках і взаємодії із предметами інших наук, і в той же час є можливість відокремити його від суміжних предметів, досліджувати відносно обособленно й конкретно. Це дозволяє нам розглядати альтернативні форми пенсійного забезпечення, їх розвиток як з позиції державного регулювання процесом реформування пенсійної системи, так і з позицій суспільства, економіки, та ін. [55, 140].

Принцип системності вимагає розмежування зовнішньої й внутрішньої сторін матеріальних систем, сутності і її проявів, виявлення різних сторін предмета, розкриття форми й змісту, елементів і структури, випадкового і необхідного й т.ін. Цей принцип направляє мислення на перехід від явищ до їхньої сутності, до пізнання цілісності системи, а також необхідних зв'язків розглянутого предмета з навколишніми його предметами, процесами; дозволяє висвітлити основні, найбільш загальні питання, які стосуються функціонування механізму соціального захисту в цілому, співвіднести останні з вузькими питаннями і знайти найоптимальніше їх вирішення. Крім того, принцип системності дає можливість всебічно і глибоко з'ясувати існуючі глибинні відмінності одного виду пенсійного забезпечення від іншого, точніше встановити їх специфіку, місце та роль у житті суспільства, зробити найбільш чітку класифікацію явищ залежно від їх економічних, політичних, соціальних основ та інших суттєвих особливостей. В ході його використання визначаються елементи і компоненти, зв'язки і відносини між складовими, структура і функції системи пенсійного забезпечення.

Реалізація перелічених нами принципів буде можливою лише за допомогою загальнонаукових методів.

Аналіз -- розчленування предмета пізнання, абстрагування його окремих сторін. Метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Тобто, аналізом є прийом мислення, пов'язаний з розкладанням досліджуваного об'єкта на складові частини, сторони, тенденції розвитку й способи функціонування з метою їх щодо самостійного вивчення. Розділення системи пенсійного забезпечення на окремі складові дозволяє сформувати конструктивне бачення щодо напрямків їх розвитку на шляху економічних перетворень.

Синтез - поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин. У процесі наукових досліджень синтез пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частинипредмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле. Тобто, синтезом виступає метод дослідження явищ шляхом зведення в єдине ціле даних, які були отримані в результаті аналізу. Цей метод дозволяє скласти загальну картину функціонування механізму пенсійного забезпечення в цілому та розвитку альтернативних форм.

Метод абстрагування ми використовуємо з метою уявного виділення, вичленовування в контексті дослідження певних мас, ознак, властивостей і відношень конкретного предмета або явища, що цікавлять, й одночасно відволікають від інших властивостей, ознак, відносин, які в даному контексті не істотні. Абстрагування (від лат. abstrahere - відволікати) - метод відволікання, який дає змогу переходити від конкретних питань до загальних понять і законів розвитку. Він застосовується в економічному аспекті роботи, для перспективного планування, коли на основі вивчення роботи недержавних пенсійних фондів за минулий період, прогнозуються перспективи розвитку в майбутньому.

Підбиваючи підсумки цієї частини роботи необхідно зазначити, що для дослідження розвитку альтернативних форм пенсійного забезпечення ми використовуємо наступні принципи: об'єктивності, розвитку й історизму, загального зв'язку й взаємодії, принцип системності; а також використовували наступні методи: аналізу, синтезу, абстрагування. Вони сприятимуть висвітленню окремих елементів в системі пенсійного забезпечення та формуванню цілісного враження про сферу соціального захисту населення. В роботі також використовуватимуться методи: аналіз, синтез, абстрагування.

Розділ 2. Формування інституту альтернативних пенсій на сучасному етапі

2.1 Західний досвід організації систем пенсійного забезпечення

Розглянувши теоретичні та методологічні аспекти дослідження альтернативних форм пенсійного забезпечення, вважаємо доцільним перейти до розгляду формування альтернативних пенсій у розвинених країнах та в Україні.

Перш ніж розпочати розгляд формування системи накопичувального пенсійного забезпечення в Україні, варто особливу увагу звернути на огляд зарубіжного досвіду в розвинутих країнах.

Як вже зазначалося, більшість країн світу враховуючи демографічну ситуацію, економічну нестабільність, та неспроможність солідарної системи забезпечити належний рівень життя пенсіонерів, розпочали реформування систем пенсійного забезпечення починаючи з 80-х років ХХ століття.

Пенсійна реформа в Росії реально стартувала 1 січня 2002 року. Нова пенсійна система в РФ передбачає зняття обмежень на максимальний розмір і розмір пенсії. Пенсійні виплати будуть складатися з трьох частин - базової, страхової та накопичувальної. Вважається, що за основу автори закону взяли «шведську модель».

Роботодавці перераховують до Пенсійного Фонду РФ із фонду оплати праці 28% пенсійних внесків, з яких 14% направляється до Держбюджету для виплати базової пенсії, 12% - направляється до ПФ РФ для виплати страхової частини пенсії, а 2-3%- 6% до накопичувальної частини трудової пенсії [27, 17].

Базову пенсію для всіх громадян, що мають мінімальний стаж роботи 5 років, гарантує держава. Базова пенсія буде затверджуватись Федеральними Зборами разом із розміром мінімальної зарплати.

Друга частина пенсії - страхова. Ця частина пенсії виплачується із Пенсійного фонду, її розмір буде вираховуватись із заробітної плати за весь період сплати страхових внесків. Розрахунок передбачається проводити таким чином: відрахування в Пенсійний Фонд за 20-25 років стажу будуть ділитися на 12-19 років (це середня розрахункова цифра перебування людини на пенсії).

Третя частина пенсії - накопичувальна. Ця пенсія призначається тільки для громадян Росії, яким до призначення пенсії залишилось 10 та більше років. Вводиться диференційована шкала різних вікових груп: для вікової групи від 35 до 50 років - 2% від фонду заробітної плати, до 35 років - 6%. Якщо до призначення пенсії лишилось 10 років, відкривати накопичувальний рахунок не вигідно [46, 356].

Застраховані особи віком до 35 років мають можливість сформувати собі достатній розмір пенсії, але особи віком від 35 до 50 років відраховують всього 2%, що не є достатнім для формування нормального розміру пенсій. Спеціалісти вважають, що в майбутньому це викличе проблему.

Законодавством передбачено право застрахованої особи знати, яку суму страхових внесків перерахував роботодавець до накопичувальної частини його пенсії (сума внесків обліковується в спеціальній частині особового рахунку застрахованої особи). Крім того, буде щорічно опубліковуватись дохідність по інвестиціям пенсійних коштів.

Особи, які працюють як індивідуальні підприємці (самозайняті) з 1 січня 2002 року сплачують фіксований пенсійний платіж до ПФРФ в сумі 150 рублів, де 100 рублів іде на страхову частину пенсії, а 50 рублів - на Накопичувальну частину трудової пенсії. Внески на базову пенсію вони не сплачують, але право на таку пенсію мають при наявності 5 років страхового стажу. Єдиний соціальний податок такі особи не сплачують. Але якщо такий підприємець буде використовувати найману робочу силу, тоді він сплачує єдиний соціальний податок.

Після введення єдиного соціального податку в Росії виникли деякі проблеми. Багато хто вважає, що введення такого податку зруйнувало інститут соціального страхування. Збираючи цей податок, податкові органи виконують адміністративні функції, а Фонди соціального страхування втратили свою значимість. Їх позиція щодо введення єдиного соціального податку є полярною до позиції Мінекономіки та Мінпраці де вважають, що такий податок в подальшому принесе користь. Саме сьогодні, коли єдиний соціальний податок було тільки введено, є багато різнопланових думок щодо ефективності його введення. Однак залишається беззаперечним, що витрати на адміністрування зменшились [26, 18-26].

Діяльність недержавних пенсійних фондів в Росії врегульована діючим законодавством з 1992 року, коли Указом Президента було дозволено створення НПФ, з 1998 року діє закон «Про недержавні пенсійні фонди», який більш досконало врегулював діяльність НПФ. З 2002 року діють доповнення, які більш жорстко регулюють діяльність НПФ. Регулятором цього процесу визначене Міністерство фінансів РФ, контроль за діяльністю НПФ здійснює Інспекція при Міністерстві праці, яка є самостійною юридичною особою.

Починаючи з 1 січня 2004 року кожен працюючий, за якого роботодавець сплачує внески на Накопичувальну частину трудової пенсії, може перевести свої кошти до НПФ, або залишити їх в державному Пенсійному Фонді [27, 19].

Роз'яснювальна робота серед населення про зміни в пенсійному забезпеченні має свої труднощі. На ці цілі Світовим Банком був виділений пільговий кредит в сумі $ 1,5 млн., але невдало обрана для цих цілей компанія майже повністю завалила цю роботу. Зараз проводиться новий тендер щодо використання щодо цього кредиту Світового Банку. Поради Україні: дуже виважено підходити до вибору компанії, яка буде займатись інформуванням населення про зміни в пенсійному забезпеченні.

За законопроектом про професійне пенсійне страхування (ППС) передбачається вирішення проблеми з пенсіями, які призначаються за роботу в шкідливих умовах (список №1 та список №2). Особи, які на 1 січня 2003 року мали більше половини пільгового стажу роботи, будуть включені до ППС за новим законодавством. Учасниками ППС є наймані працівники, які працюють на посадах, що включені до Списку робочих місць з особливими умовами праці. Список затверджується роботодавцем згідно з вимогами законодавства. За цим списком роботодавець додатково вносить пенсійні внески до ПФ РФ чи до спеціального НПФ. В колективному договорі прописуються всі умови запровадження ППС для працівників, що працюють у шкідливих умовах.

Розглянемо модель пенсійної системи США. Вона ґрунтується переважно на особистому пенсійному страхуванні населення. Ця модель функціонує в деяких країнах Латинської Америки, а також у Португалії [4, 24-27].

У США функціонують як державні, так і недержавні пенсійні системи. Вони виконують не тільки соціальну, але й інвестиційну роль. Більше того, саме нагромадження в пенсійних фондах, насамперед створених у рамках накопичувальної системи, служать одним з головних джерел інвестицій в американську економіку.

Найбільша державна пенсійна система США, так звана Загальна федеральна програма - ЗФП (Socіal Securіty), що охоплює майже всіх зайнятих у приватному секторі економіки, побудована по розподільному принципі. Програма діє відповідно до Закону про соціальне страхування 1935 р. (з наступними доповненнями).

Частка інвестиційного доходу в загальних надходженнях фондів загальної федеральної програми склала в другій половині 90-х г. близько 9,5%. За рахунок інвестицій в 1995 р. вдалося одержати дивіденди в розмірі 35 млрд. дол. Однак, у цілому, головна державна пенсійна система США виконує насамперед соціальну, а не інвестиційну функцію.

У другій половині 90-х років почалося активне реформування ЗФП у напрямку її часткової приватизації й посилення інвестиційної складової. Це стало предметом між партійних дискусій на президентських виборах 2000 р.

Якщо головна державна пенсійна програма носить розподільний характер і виконує насамперед соціальну функцію, то практично всі інші пенсійні системи, що існують у США, навпроти, побудовані за накопичувальним принципом. Їхня інвестиційна функція відіграє першорядну роль насамперед для фондозабезпечення самих програм. Одночасно відповідні пенсійні фонди служать найбільшим джерелом довгострокових інвестицій в економіку. У післявоєнний період й особливо за останні 20 років відбувається бурхливий ріст накопичувальних пенсійних систем, і відповідно росте їхній внесок в економіку США [28, 31-36].

До накопичувальних систем відносяться як державні, так і недержавні пенсійні програми. Державні накопичувальні програми призначені для забезпечення працюючих на уряд і місцеві органи влади (хоча частина зайнятих у держсекторі одержує пенсійне забезпечення але ОФП). Федеральні програми охоплюють головним чином урядових чиновників, а також військовослужбовців. В 1996 р. пенсії по цих програмах одержували 2,3 млн. колишніх урядових чиновників й 1,8 млн. відставних військових. Головним джерелом надходжень у ці фонди служать щорічні внески Федерального уряду, а також інвестиційний доход фондів.

Накопичувальні пенсійні системи штатів охоплюють приблизно три чверті з 16,5 млн. зайнятих у цьому секторі економіки, включаючи вчителів, поліцейських, пожежних, працівників місцевої охорони здоров'я й соціального забезпечення й інших. Ці пенсійні системи розвиваються особливо швидкими темпами. Нагромадження у відповідних пенсійних фондах зросли з 197 млрд. дол. в 1980 р. до 1735 млрд. дол. в 1996 р. Понад 5 млн. чоловік одержують пенсійні виплати із цих фондів [2, 14-16].

Основна маса зайнятих у приватному секторі економіки також має можливість брати участь у додаткових недержавних пенсійних системах, створених за місцем роботи. Працівники більшості підприємств й організацій можуть брати участь в одній або декількох пенсійних програмах, що існують у даній компанії. До середини 90-х років приватними пенсійними програмами було охоплено понад 41% робочої сили країни. У порівнянні з державною пенсійною системою, участь у якій є обов'язковою і яка охоплює практично всю робочу силу країни, приватна пенсійна система поступається їй у розмаху приблизно у два рази. Однак вона розвивається біль швидкими темпами. Так, з 1980 по 1993 р. обсяг виплат по ОФП збільшився з 117 до 302 млрд. дол., або в 2,6 рази, а обсяг виплат у рамках приватних пенсійних програм зріс із 35 до 156 млрд. доларів, або в 4,5 рази.

Учасником приватної пенсійної програми може стати будь-який працівник компанії. Право на пенсію можна заробити, пропрацювавши в даній компанії 5 - 10 років [3, 29-40].

Крім участі в групових пенсійних програмах, створюваних за місцем роботи, кожен американець може відкрити й свій особистий пенсійний рахунок - ОПР (іndіvіdual retіrement account). Порядок відкриття й ведення цих рахунків також регулюється американським законодавством. Розміри щорічних внесків на ОПР обмежені верхньою межею в 2 тис. дол. Засоби з рахунку не можна зняти до досягнення 59,5 років, а після досягнення 79,5 років рахунок закривається в обов'язковому порядку. З іншого боку, ОПР може бути відкритий з моменту народження дитини. За весь час нагромадження засобів на ОПР ці засоби не підлягають оподатковуванню, однак у момент їхнього зняття й закриття рахунку з накопиченої суми віднімається прибутковий податок. Звичайно ОПР відкриваються в комерційних й ощадних банках, пайових фондах, страхових компаніях. Кошти на рахунку в будь-який момент можуть бути переведені з одного місця в інше у разі бажання власнка.

Особисті пенсійні рахунки стають усе більше розповсюдженою формою пенсійного забезпечення. Тільки за 11 років - з 1985 по 1996 р. - нагромадження на цих рахунках виросли з 200 до 1347 млрд. дол.

Таким чином, все більше число американців забезпечує собі не одну, а три пенсії: державну, приватну колективну за місцем роботи й приватну індивідуальну шляхом відкриття ЛПС [48, 25].

Дві останні з перерахованих пенсійних систем побудовані по накопичувальному принципі й, розвиваючись винятково швидкими темпами, є важливим джерелом інвестицій в американську економіку.

Однак і ці три форми пенсійного забезпечення не вичерпують можливості американців забезпечити собі додаткові виплати в старості. Ще одну можливість надають компанії по страхуванню життя, що пропонують як страхові виплати різні види ануітетів, тобто щорічної ренти. По своїй суті ануїтети - така ж накопичувальна пенсійна система, як й інші, існуючі в приватному секторі економіки. Але ця система організується не пенсійними фондами, а страховими компаніями. Страхові резерви, що накопичують, по ануїтетам так само вкладаються в економіку і є джерелом довгострокових інвестицій.

Очевидно, що в пенсійному забезпеченні американців, починаючи з 80-х років центр ваги переміщається від державної розподільної системи до накопичувальних схем, реалізованим насамперед у приватному секторі, оскільки останні розвиваються випереджальними темпами.

Структура інвестицій накопичувальних пенсійних систем складається із традиційних інструментів фінансового ринку. До них відносяться державні цінні папери, у першу чергу, облігації федерального уряду, казначейські зобов'язання, акції й облігації корпорацій, що відрізняються високим ступенем надійності, частки пайових фондів, інструменти кредитного ринку.

Фінансовий стан та інвестиційна політика пенсійних фондів через їх високу соціальну значимість перебувають під особливим контролем з боку державних органів. Однак на нинішній стадії розвитку ріст нагромаджень у пенсійних системах відбувається набагато більше високими темпами, ніж збільшення поточних [36, 197].

Таким чином, у США накопичувальні пенсійні системи виявилися здатні акумулювати гігантські активи та за рахунок розумної інвестиційної політики, значною мірою фінансувати свій власний розвиток і одночасно внести великий вклад у розвиток економіки. Однієї десятої тих активів, які американці нагромадили на своїх пенсійних рахунках, вистачило б, щоб тільки за рахунок інвестиційного доходу із цих сум на рівні 7% річних виплачувати пенсії всім російським пенсіонерам протягом десятиліть у розмірі 150 дол. на місяць на одного пенсіонера, що приблизно в 8 разів вище післякризивого рівня.

Розглянемо Чилійську модель.

Реформа пенсійної системи була проведена в Чилі 1981р., під час правління А. Піночета. Під час обговорення питання про використання досвіду Чилі варто мати на увазі, що чилійська реформа здійснювалася в умовах значного пожвавлення економіки. Це дозволило уряду забезпечити щедре фінансування пенсійної реформи. На цей час довівся бум фондового ринку Чилі, що обумовив високий рівень рентабельності пенсійних фондів. Істотним фактором, що визначив успіх реформи, стала сприятлива демографічна обстановка [28, 31].

Нова система полягала в обов'язковому страхуванні осіб, що працювали по найму. Працівники були зобов'язані сплачувати 10% від своєї зарплати в одну зі згаданих компаній (фондів). Особи підлягали обов'язковому страхуванню до досягнення віку 65 років для чоловіків й 60 років для жінок. Застраховані особи мали право поміняти той або інший фонд і при цьому вони могли забрати із собою права на накопичений капітал. Самозайняте населення може застрахуватися в цих фондах добровільно. Додатково до пенсійного забезпечення працівники повинні також застрахуватися на випадок настання інвалідності й втрати годувальника. Для цього призначаються ще 3% від зарплати. При досягненні пенсійного віку застрахований має право вибору: він може використати накопичений капітал або для придбання довічної особистої пенсії в страховій компанії, або домовитися з компанією про так званому «запрограмованому знятті з рахунку» - виплаті певних частин накопиченої суми зі свого особового рахунку протягом обговореного часу. Застрахований також може одержати одноразову виплату в такому розмірі, щоб та частина суми, що залишається на його особовому рахунку, була б достатня для одержання пенсії в розмірі не нижче 120 % базової величини й не нижче 70 % від останнього (перед виходом на пенсію) доходу [48, 24-27].

Як і в інших системах із установленим розміром внеску, у чилійській системі також дуже важко заздалегідь оцінити рівень пенсійного забезпечення. Грошові виплати, здійснювані фондами, фінансуються з надходжень страхових внесків, пов'язаних із зарплатою, а також за рахунок доходів і резервів, створених накопиченим капіталом. Результат залежить від співвідношення росту середньої зарплати й процентної ставки на рику позичкового капіталу. Чим більше процентна ставка перевищує процентне збільшення заробітної плати, тим вище за інших рівних умов рівень пенсійного забезпечення. У підсумку можна одержати від 20 до 70 % від останнього доходу. Це являє собою відносно ненадійну основу для планування рівня пенсійного забезпечення.

Фонди інвестують надходження страхових внесків на чилійському й частково також і на міжнародному ринку позичкових капіталів. У період з 1981 по 1995р. середній відсоток прибутковості інвестицій становив близько 13% річних. При цьому фонди по показнику прибутковості значно відрізняються один від одного.

До 1995р. було дозволене існування 25 фондів. Однак деякі з них внаслідок недостатньої рентабельності були закриті. Наприкінці 1995р. ці фонди нараховували порядку 5 мільйонів учасників, причому з них тільки 3 мільйони сплачували страхові внески.

Чилійська пенсійна реформа мала на меті виключити вплив держави й політики на систему пенсійного забезпечення. У минулому це полягало у визначенні межі розмірів пенсій й їхньої індексації. На етапі економічного процвітання пенсії щедро збільшувалися. Як тільки наступив період спаду, пенсії були в дійсності зменшені за рахунок інфляції. Хоча за законом і була передбачена індексація пенсій залежно від цін, механізм індексації не працював повною мірою [28, 31].

У результаті реформи політика, дійсно, спочатку втратила вплив на надання пенсії по новій системі. Але оскільки дотепер лише незначна кількість застрахованих осіб одержує такого роду пенсії, то ця обставина має другорядне значення. Однак як і раніше існує значний вплив держави на одержання підстав на надання пенсій і на створення для цього капіталу. У тому випадку, якщо стратегія того або іншого фонду не принесла достатнього прибутку, пенсія надається державою. Причому мінімальну пенсію одержує тільки та особа, що сплачувала внески протягом 20 років.

При проведенні реформи передбачалося, що індивідуальне нагромадження буде стимулювати працівника до сплати страхових внесків, від яких прямо залежить розмір його майбутньої пенсії. У роботодавця у свою чергу вивільняються ресурси для створення нових робочих місць.

У Чилі використовувана система охоплює приблизно тільки 60% населення, що працює по найманню. У секторі нелегальної трудової діяльності досить часто не сплачуються страхові внески саме зайнятим населенням, особами, що працюють на неповній ставці, і безробітними, оскільки вони нерідко не мають достатніх засобів, щоб сплачувати страхові внески. Таким чином, вони виключені із системи пенсійного забезпечення.

У Чилі повсюдно поширена практика, коли працівники домовляються з роботодавцем про те, що офіційно буде декларувати тільки частина заробітної плати й, таким чином, тільки із цієї частини зарплати будуть здійснюватися відрахування на соціальне страхування. В остаточному підсумку це означає те, що більше однієї третини всіх клієнтів фондів живе нижче риси бідності. У країнах з перехідною економікою саме ріст сектора нелегальної трудової діяльності представляє величезну проблему.

Модель пенсійної системи, що склалася в Німеччині, характерна для Австрії, Італії, Франції й більшості інших країн Західної Європи. У цілому система захисту старості у ФРН характеризується співіснуванням ряду різних окремих систем. У цей час ці окремі системи значно відрізняються друг від друга, наприклад, по колу застрахованих осіб, по принципах фінансування й надання послуг і посібників, по організаційних структурах, а також за рівнем захисту, до якої прагнуть ці структури. Незважаючи на існуючі значні розходження, вся система надання захисту старості у Федеративній Республіці Німеччини характеризується як «система трьох рівнів» [3,37].

До першого рівня ставляться всі ті окремі системи, які функціонують на основі законодавчих норм й є обов'язковим для певного кола осіб.

До другого рівня захисту в старості ставиться забезпечення по старості від підприємств. Багато підприємств виплачують своїм колишнім співробітникам при виході на пенсію за віком т.зв. «пенсії від підприємств» додатково до пенсій, заробленим у системі встановленого законом пенсійного страхування.

Однак у ФРН ця форма захисту в старості не є обов'язкової, вона - добровільна. В остаточному підсумку підприємство саме вирішує, чи буде воно надавати пенсії від підприємства, і якщо так, те в якому обсязі. Система оформлення надання пенсій від підприємств може бути обговорена в тарифній угоді між профспілками й асоціаціями роботодавців. Ця система пенсійного забезпечення може бути також урегульована на рівні виробничої угоди для осіб, що працюють на якомусь одному підприємстві, шляхом особливого способу оформлення трудових договорів для окремих працівників.

Третій рівень захисту в старості - це турбота про свою старість приватним способом. Ця форма захисту в старості також є добровільною. У цьому випадку кожний може сам приймати рішення, чи буде він щось уживати для забезпечення своєї старості і якщо так, те в якому виді й у якому обсязі. Для цього прийнятні всі форми створення приватного капіталу. Сюди, наприклад, ставляться: покупка нерухомості, створення фонду цінних паперів або висновок договорів про довготермінові ощадні вклади. Хоча в дійсності ці форми створення капіталу часто спрямовані на інші цілі, а не на забезпечення в пенсійному віці.

Особливе значення в загальній системі надання захисту в старості має встановлене законом (обов'язкове) пенсійне страхування. 78% усього населення у віці від 15 до 65 років є застрахованими особами. Обсяг виплат у системі встановленого законом пенсійного страхування становить близько 63% від обсягу послуг і пенсій, надаваних всією системою захисту в старості.

Особливе значення встановленого законом пенсійного страхування полягає ще й у тім, що пенсія, одержувана із цієї системи, уже сама по собі є достатньою, щоб забезпечити пенсіонерові гідний рівень життя в старості. Це відноситься насамперед до осіб, що мають великий виробничий стаж, протягом якого виплачувалися страхові внески.

Забезпечення в старості від підприємств і можливість приватним способом подбати про свою старість мають тільки додаткову функцію, тобто вони доповнюють доход пенсіонера, що він одержує із системи встановленого законом пенсійного страхування, і не можуть у звичайному випадку служити єдиним джерелом, достатнім для забезпечення гідного рівня життя в старості [3, 40].

Це стає зовсім очевидним, якщо звернутися до середніх показників розмірів пенсії. Особа, що постійно одержувала протягом 45 років участі в системі встановленого законом пенсійного страхування заробітну плату, рівну середній заробітній платі в країні, при виході на пенсію буде одержувати щомісячну виплату в розмірі близько 2.000 марок. Це рівняється приблизно 70% «чистої» середньої зарплати працівників, після відрахувань. Середній же розмір пенсії, яку надають підприємства, становить тільки близько 500-800 марок.

Індивідуальний розмір пенсії обчислюється за принципом залежності розміру пенсії від розміру заробітної плати й факту сплати страхових внесків. Зміст даного принципу полягає в тім, що розмір пенсії застрахованої особи, в основному, залежить від того, як довго та чи інша особа була застрахованою в системі пенсійного страхування і в якому розмірі зарплату одержувала в період сплати страхових внесків.

Застосовувана концепція трьох рівнів, що складається з позитивних елементів розподільного й накопичувального способів, добре зарекомендувала себе на практиці. Високий потенціал пенсійної системи ФРН дозволив без особливих потрясінь увібрати в себе пенсійну систему колишньої ГДР. Досвід ФРН дуже впливає на розвиток і формування пенсійних систем у багатьох країнах [29, 58].

Отже, підіб'ємо невеликий підсумок по розглянутому нами зарубіжному досвіду. По-перше, обмеження пенсійної реформи тільки рамками солідарної системи не дає бажаного ефекту. Жодна з економічно розвинених країн не в змозі забезпечити належний рівень пенсійного забезпечення своїх громадян однією лише солідарною системою. Тому більшість країн пройшли шлях реформування власних пенсійних систем, ключовими моментами якого було створення багаторівневої пенсійної системи. Це передбачало введення накопичувальних пенсійних систем (як обов'язкових, так і добровільних). По-друге, накопичувальні системи присутні у всіх розглянутих нами країнах. Хоча в різних країнах і різні проценти відрахувань до солідарних та накопичувальних систем, але все ж кожна з них вибудовувала власну модель, оптимальну для соціальної сфери і при цьому більш сприятливу для розбудови власної економіки.

2.2 Накопичувальні пенсії та роль недержавних пенсійних фондів в Україні

пенсійний забезпечення недержавний

Розглянувши зарубіжний досвід організації пенсійних систем, перейдемо до нашої держави. Україна стоїть на порозі прийняття такої важливої як з боку соціальної сфери, так і з економічної, пенсійної реформи. Розглянемо більш детально яку мету ця реформа переслідує і які ключові моменти в ній закладено.

Як ми з'ясували вище, метою реформування пенсійної системи є забезпечення належного рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння економічному зростанню.

Пенсійна реформа має здійснюватися на системних засадах, перевірених досвідом інших країн та адаптованих до українських умов, а саме:

- соціальної справедливості, прийнятності, розуміння та підтримки реформи широкими верствами населення;

- свободи вибору, підвищення зацікавленості і відповідальності громадян за свій добробут у старості;

- економічної обгрунтованості та фінансової спроможності і стійкості пенсійної системи;

- сприяння зростанню національних заощаджень та економічному розвитку країни;

- захищеності від політичних ризиків.

Пенсійні системи удосконалюються практично в усьому світі, і в першу чергу в країнах з високорозвиненими суспільними відносинами. Це зумовлено тенденціями старіння населення. Тому, крім підвищення пенсійного віку, запроваджуються інші, побудовані на принципово нових засадах, системи пенсійного забезпечення, які розосереджують ризики і послаблюють їхній вплив [13, 126].

Для цього у світовій практиці дедалі ширше застосовується багаторівнева система пенсійного забезпечення, яка має три складові - солідарну (перший рівень), обов'язкову накопичувальну (другий рівень) та додаткову або добровільну накопичувальну (третій рівень). Таке поєднання забезпечує соціальні гарантії та фінансову стабільність пенсійної системи. Адже солідарна і накопичувальна системи підвладні впливу різних ризиків: перша вразлива щодо демографічних ризиків і досить стійка до інфляційних, а друга - навпаки. Реформована солідарна складова враховуватиме інтереси малозабезпечених верств населення, а накопичувальна - стимулюватиме до пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо з більш високими доходами.

Для України найбільш прийнятною є багаторівнева пенсійна система. З урахуванням цього пенсійну реформа проводиться за трьома напрямами: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Солідарна система має запобігати бідності серед осіб похилого віку через перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду в інтересах громадян, які одержували низькі доходи.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є другим рівнем системи пенсійного забезпечення України, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах, передбачених законодавством. Кошти акумульовані на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках будуть інвестуватися в економіку держави, що дозволить отримувати інвестиційний дохід і сприятиме реальному збільшенню розмірів додаткових пенсій з накопичувальних рахунків у майбутньому [14, 226-228].

Основною метою запровадження накопичувальної пенсійної системи є підвищення розміру пенсій за рахунок доходу, отриманого від інвестування частини пенсійних внесків громадян. При цьому пенсійні кошти мають накопичуватись як шляхом обов'язкового пенсійного страхування, так і створенням додаткових (добровільних) пенсійних заощаджень.

Накопичувальна пенсійна система є фондованою, тому що після здійснення необхідних виплат, в її розпорядженні за-лишаються резерви (фонди) для формування накопичень, необхідних для наступних виплат. У фондованій системі по закінченні попередньо визначеного накопичувального періоду можливе виникнення ситуацій, коли сума виплат буде перевищувати суму внесків, але при цьому будуть залишатися резерви для наступного інвестування і виплат. Така система мас більше шансів пристосуватися до демографічної ситуації, що змінюється, хоча і залежить від фінансово-економічної ситуації на ринках капіталів [15, 93].

Аналіз світового досвіду показує, що вирішення проблеми підвищення ефективності пенсійної системи можливе двома основними шляхами.

Перший шлях - перехід до винятково накопичувальної приватної пенсійної системи для більшості груп населення (умовно назвемо його чилійським чи казахським варіантом).

Сутність: на індивідуальний пенсійний рахунок працівника в обраному ним самим недержавному пенсійному фонді регулярно (протягом 5-20 і більше років роботи) перераховуються пенсійні внески, які складають 10-15% зарплати, що постійно примножуються завдяки ефективному інвестуванню, у результаті чого й утворюються необхідні пенсійні накопичення.

Другий шлях - запровадження і паралельне функціонування разом з солідарною пенсійною системою - накопичувальної системи пенсійних виплат (умовно назвемо його російсько-польським варіантом). Іншими словами, перехід до змішаної (солідарно-накопичувальної) пенсійної системи.

Сутність: частка нинішніх пенсійних відрахувань як і раніше перераховується в «загальний казан» ПФУ для виплат нинішнім пенсіонерам (солідарна система), а інша (орієнтовно 5-10% заробітної плати) - на індивідуальні (персональні) пенсійні рахунки працюючих (у державному і приватних накопичувальних фондах), щоб бути виплаченими ним після їхнього виходу на пенсію (накопичувальна система) [24,78-82].

Позитивним моментом тут є збереження державою за громадянами раніше наданих гарантій по пенсійному забезпеченню, але при цьому зобов'язання по накопиченню і виплаті пільгових (дострокових) чи професійних (підвищених) пенсій цілком або частково перекладаються на працівників та їхніх роботодавців.

На початкових етапах реформи пенсійне забезпечення осіб, які не братимуть участі в обов'язковій накопичувальній системі, здійснюватиметься за рахунок коштів солідарної системи.

Потреба у додаткових коштах для виконання подвійних зобов'язань буде максимальною на перших етапах реформування пенсійної системи і надалі поступово зменшуватиметься за рахунок скорочення чисельності осіб, які отримують пенсію виключно з солідарної системи. Важливою і необхідною умовою запровадження багаторівневої системи є перехід на паритетну систему сплати пенсійних внесків - порівну роботодавцями та найманими працівниками.

Суб'єктами системи накопичувального пенсійного забезпечення є [43, 15]:

- застраховані особи й члени їхніх сімей та/або спадкоємці;

- особи, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів;

- підприємства, установи, організації та фізичні особи, що здійснюють перерахування внесків до системи накопичувального пенсійного забезпечення;

- Накопичувальний фонд;

- недержавні пенсійні фонди;

- юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами та управління їх пенсійними активами;

- зберігач;

- страхові організації.

Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд. Адміністративне управління Накопичувальним фондом здійснює виконавча дирекція Пенсійного фонду. Управління пенсійними активами Накопичувального фон-ду здійснюється компаніями з управління активами.

Кошти Накопичувального фонду використовуються на: інвестування з метою отримання доходу на користь застрахованих осіб; оплату договорів страхування довічних пенсій або здійснення одноразових виплат; оплату послуг компаній з управління активами; оплату послуг виконавчої дирекції Пенсійного фонду, пов'язаних з адміністративним управлінням Накопичувальним фондом, у тому числі на проведення тендерів, у порядку та розмірах, установлених Радою Накопичувального фонду; оплату послуг радника (радників) з інвестиційних питань; оплату послуг зберігача; оплату послуг із проведення планової аудиторської перевірки.

Забороняється використання коштів Накопичувального фонду не за призначенням та для забезпечення виплати пенсій та надання соціальних послуг із солідарної системи. Кошти Накопичуваль-ного фонду є власністю застрахованих осіб, які сплачували страхові внески до цього фонду, та належать кожній застрахованій особі в частині, облікованій на її накопичувальному пенсійному рахунку.

Управління пенсійними активами здійснюється компаніями з управління активами [43, 17-20], визначеними Радою Накопичуваль-ного фонду за результатами тендера, з якими Пенсійним фондом укладені договори.

Як вже зазначалося, накопичувальна пенсія може бути державною, яку ми щойно розглянули, та недержавною (добровільною). Аналіз світового досвіду недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) показує, що в багатьох країнах, де одночасно існують різні інститути добровільного пенсійного страхування, перевага віддається, головним чином, недержавним пенсійним фондам (НПФ).

Наприклад, у структурі активів інститутів НПЗ США близько 70% пенсійних накопичень знаходиться в розпорядженні корпоративних (виробничих) НПФ. В латиноамериканських державах даний відсоток ще вищий [24, 126]. При цьому відзначається бурхливе зростання кількості НПФ не тільки за океаном, але й у країнах Східної Європи, а також у Росії та інших державах СНД.

Основними причинами участі в НПФ слід вважати: для працівника - часткове (у ряді випадків і повне) фінансування роботодавцем витрат на утворення майбутньої пенсії, у зв'язку з чим працівнику стає вигідніше і дешевше брати участь у НПФ, аніж фінансувати додаткову пенсію з власних доходів (зарплати) шляхом індивідуального страхування в страховій компанії чи відкриття пенсійного депозитного рахунку в комерційному банку; для роботодавця - вкладника корпоративного НПФ переваги такого фонду полягають не тільки в посиленні впливу на персонал через систему НПЗ, але й у можливості внутрішнього кредитування (інвестування) за рахунок пенсійних резервів НПФ. Є всі підстави вважати, що й в Україні домінуюча роль у НПЗ також буде належати НПФ, створюваним, головним чином, за корпоративною (виробничою) і професійною ознакою [20, 165].

На сьогоднішній день у розвинених країнах світу практично немає людей, не охоплених системою недержавного пенсійного забезпечення, представленої таким інститутом, як НПФ. Так, якщо на початку 1940-х р.р. у США кожен п'ятий працівник був учасником НПФ, то в середині 1980-х р.р. вже кожен другий [28, 32]. При цьому розмір пенсії, що її отримують з НПФ колишні працівники, як правило, перевищує державну пенсію.

Незважаючи на наявні проблеми в соціально-економічній сфері, населення України володіє значним інвестиційним потенціалом. Попередні розрахунки показують, що за умов охоплення 15 млн. працездатного населення України системою НПФ (при середній зарплаті 2000 грн. і щомісячних відрахуваннях до НПФ 10% заробітної плати), сумарні пенсійні резерви НПФ через 5 років після початку накопичувального періоду перевищать 49 млрд. грн. (при чистій доходності інвестицій 5% річних Отже, зазначений приріст пенсійних активів впродовж 20 років еквівалентний подвоєнню грошових доходів, а значить і пропорційному підвищенню добробуту народу. Варто помітити, що вищевказані розрахунки проводилися для системи недержавного пенсійного забезпечення, яка зорієнтована на виплату всім її учасникам додаткових (недержавних) пенсій у розмірі 30% від середньої зарплати. Таким чином, перехід до такої системи означав би для громадян України досягнення поки що недосяжного рівня сумарних пенсійних виплат у розмірі 60-65% від середньої зарплати.

НПФ у країнах з розвиненою ринковою економікою є не тільки інструментом додаткового пенсійного забезпечення і джерелом істотних інвестицій в економіку, але і невід'ємним елементом системи «вбудованих стабілізаторів», що компенсують вплив економічних циклів на соціальну сферу [ 32, 59].

Добровільне пенсійне страхування (третій рівень) розраховане, у першу чергу, на людей, що бажають збільшити розмір своєї пенсії, яку вони отримуватимуть в старості чи при достроковому (пільговому) виході на пенсію.

Перехід від існуючого сьогодні державного пенсійного забезпечення до запровадження системи добровільного (недержавного) пенсійного страхування в Україні може бути здійснено шляхом участі самих роботодавців і працівників:

- у недержавних пенсійних фондах;

- у системі банківських депозитних (пенсійних) рахунків;

- у страхових компаніях, винятковим видом діяльності яких є страхування життя.

Якщо вирішення питання щодо участі в державних системах пенсійного страхування практично не залежить від волевиявлення окремо узятого працівника і роботодавця, тому що визначається державою, то участь у формуванні недержавних пенсій є винятково добровільною.

У цьому випадку кожен з нас вирішує, яку пенсію та в яких розмірах він буде отримувати. Нинішній стан економіки і розвиток демографічної ситуації в найближчому майбутньому неодмінно змусять державу перекласти частину своїх зобов'язань щодо пенсійного забезпечення громадян на плечі роботодавців і їхніх працівників, тобто - самих громадян.

Підсумувавши, слід зазначити, що у недалекому майбутньому кожному громадянину України доведеться зробити вибір на користь того чи іншого інституту недержавного пенсійного страхування. Цей вибір є справою добровільною, а отже й більш керованою з боку майбутніх пенсіонерів.

Ми вважаємо, що найбільш придатним інститутом для цього могли б стати НПФ, створювані за корпоративною ознакою. На користь цього говорить не тільки російський, але і світовий досвід створення і функціонування систем недержавного пенсійного забезпечення. При цьому НПФ, як фінансові інститути, застосовують найширший спектр схем додаткового пенсійного забезпечення: починаючи з найпростіших накопичувальних (за принципом банківського депозиту) і закінчуючи змішаними схемами формування пенсійних накопичень: самостійно, роботодавцем, солідарно з роботодавцем і/чи неприбутковими (благодійними) організаціями [16, 139].

Підбиваючи підсумок можна зробити наступні висновки стосовно зарубіжного досвіду пенсійного реформування.

Російська солідарно-накопичувальна модель пенсійного забезпечення - класичний приклад змішаної стратегії. Керівництвом України саме ця модель обрана за базову для формування власної пенсійної системи, в якій будуть присутні всі три рівні - солідарний, страховий і накопичувальний. Така система добре перевірена на практиці. До речі, другий (страховий) рівень в цій моделі дуже схожий на солідарний рівень, адже гроші цього рівня теж належать державі.

Американська накопичувально-солідарна модель (США, деякі країни Латинської Америки, Португалія). Середній американець має можливість забезпечити собі три пенсії: державну, приватну корпоративну і приватну індивідуальну. Сукупна податкова ставка на фонд заробітної плати за умови функціонування американської моделі пенсійної системи становить 15,3%. Її в рівних частках сплачують роботодавець і працівник.

Німецька накопичувально-солідарна (виробнича) модель має ті ж три рівні. Особливість німецької моделі у тому, що на підприємстві створюється самоврядний структурний підрозділ, який займається корпоративними та особистими пенсійними програмами працівників. Накопичені кошти йдуть на відновлення та модернізацію виробництва. Ця модель функціонує в Австрії, Бельгії, Франції, Греції, Швеції та інших країнах [2, 15].

Стосовно ролі накопичувальних систем важливо відмітити наступні моменти:

- зменшення навантаження на солідарну систему пенсійного забезпечення;

- підвищення розміру майбутньої пенсії як за рахунок державного накопичувального фонду, так і завдяки добровільній системі пенсійного страхування;

- прямий зв'язок між розміром заробітної плати та сумою власних накопичень;

- можливість учасника фонду самостійно визначати та регулювати процесом власних накопичень, та відповідно і розміром майбутньої пенсії;

- накопичувальна система являє собою могутнє джерело інвестицій в національну економіку;

- ця система являється стабілізаційним моментом, який компенсує вплив економічних циклів на соціальну сферу.

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку альтернативного пенсійного забезпечення в Україні

3.1 Системні недоліки національного недержавного пенсійного забезпечення

В попередньому розділі ми звертали увагу на те, як саме розвивалося пенсійне забезпечення та його невід'ємна складова - накопичувальна частина, в процесі реформування. Ретельно проаналізувавши ці процеси в інших країнах та співставивши їх з процесом реформування пенсійної системи в нашій державі, вважаємо доцільним перейти до розгляду проблематики альтернативних форм пенсійного забезпечення.

Перш за все слід звернути увагу на системні недоліки в сфері національного недержавного пенсійного забезпечення.

Впровадження недержавного пенсійного страхування в Україні пов'язане з певними труднощами. У нас відсутні історичні корені застосування цього інституту, нестабільність економічних відносин, недовірливе ставлення населення до реформ в державі. Тому, на шляху до недержавного соціального страхування необхідно буде подолати значний психологічний бар'єр громадян. Також недостатньо охоплене і наукове вивчення даного інституту, відсутня правова база.

Як показує аналіз фінансового стану Пенсійного фонду України, ситуація із соціальними виплатами в країні загострюється і все важче знайти ресурси для їх своєчасного здійснення. Експертні розрахунки щодо фінансового стану Пенсійного фонду, виходячи із наявних даних, показують, що дохідна частина бюджету Пенсійного фонду згідно з оперативними даними Пенсійного фонду за грудень 2009 р. становить 10 232,0 млн. грн. власних надходжень. За 12 місяців 2009 р. власні надходження становлять 99 739,2 млн. грн., що на 11 667,9 млн. грн. менше, ніж показник проекту бюджету Пенсійного фонду на 2009 р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Пенсійному фонду для забезпечення пенсійних виплат передбачено кошти в сумі 48 539,0 млн. грн.. Крім того, Пенсійний фонд отримав з інших джерел (зокрема, фондів соціального страхування) 57,7 млн. грн.. Отже, в цілому, за 12 місяців 2009 р. дохідна частина пенсійного фонду становила 133 148 335,9 млн. грн., із них власних доходів - 99 739,2 млн. грн., коштів державного бюджету - 48 539,0 млн. грн., інших надходжень -57,7 млн. грн..

Аналіз видаткової частини бюджету Пенсійного фонду, за інформацією Міністерства праці та соціальної політики, показав, що загальний обсяг видатків на пенсійні виплати у грудні 2009 р. становив 14 620 млн. грн.. Питома вага коштів на здійснення пенсійних виплат у загальній сумі видатків бюджету Пенсійного фонду - 97,7%. Звідси загальна сума видатків бюджету Пенсійного фонду у грудні 2009 р. становить 14 964,2 млн. грн., а за січень-грудень 2009 р. - 165 685,0 млн. грн.. Враховуючи наведене, дохідну частину бюджету Пенсійного фонду з урахуванням залишку не виконано на 15 363,5 млн. грн., або на 9,3%, тоді як видаткову частину бюджету перевиконано на 825,9 млн. грн., або на 0,5%.

Якщо навіть допустити, що деякі дані статистики мають заполітизований характер, слід враховувати складність ситуації та намагатися розробити дієвий механізмів для призупинення негативних тенденцій щодо наповнення бюджету Пенсійного фонду. Крім цього, потрібні нові механізми реформування всієї системи пенсійного забезпечення [40, 132].

Одним з найважливіших моментів у реформах пенсійних систем є усунення із системи перерозподільних елементів. Вважається, що в найбільш послідовній формі такі реформи впроваджуються завдяки введенню накопичувальної системи, де обсяг пенсійних прав визначається розміром внесків та прийнятим робітником рішенням про інвестування пенсійних заощаджень.

Сьогодні в засобах інформації, науковій літературі та виступах державних і політичних діячів багато уваги приділяється розвитку недержавних пенсійних схем. Проблеми державного пенсійного забезпечення повинні вирішуватись, на погляд авторів, за рахунок зростання особистих заощаджень громадян, які працюють. Для нагромадження коштів на пенсійний період людям протягом наступних десятиліть доведеться більше покладатися на роботодавців і компанії, що займаються наданням фінансових послуг [45, 25].