Размещено на http://www.allbest.ru/

Недержавне пенсійне забезпечення працівників підприємств



Зміст

Вступ

1. Недержавне пенсійне забезпечення в системі соціального захисту населення

1.1 Зміст недержавного пенсійного забезпечення та мотиви його запровадження підприємствами

1.2 Інституційні основи організації недержавного пенсійного забезпечення працівників підприємств

1.3 Концептуальні засади управління інститутами недержавного пенсійного забезпечення

2. Аналіз перспектив запровадження недержавного пенсійного забезпеченням працівників

2.1 Характеристика підприємства у контексті вибору форми організації недержавного пенсійного забезпечення працівників

2.2 Аналіз умов та можливостей «Тюменської нафтової компанії в Україні» щодо здійснення недержавного пенсійного забезпечення працівників

2.3 Оцінка потенційного соціально-економічного ефекту від запровадження недержавного пенсійного забезпечення

3. Фінансове моделювання параметрів корпоративної системи недержавного пенсійного забезпечення працівників

3.1 Визначення оптимального рівня заміщення витрат на оплату праці пенсійними внесками на користь працівників «Тюменської нафтової компанії в Україні»

3.2 Пропозиції щодо варіантів інвестування пенсійних активів для забезпечення ефективної структури інвестиційного портфеля

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Становлення в Україні економіки ринкового типу супроводжувалося негативним наслідками у соціальній сфері, що призвело до наростання кризових явищ у функціонуванні системи обов'язкового соціального страхування та соціального забезпечення, зокрема пенсійного забезпечення населення країни. Це зумовило необхідність пошуку нових підходів до створення концепції пенсійного забезпечення, яка відповідала особливостям сучасного стану соціально-економічного розвитку України.

Усвідомлення необхідності реформування пенсійної системи в Україні викликало перегляд принципів, функцій, механізмів державної соціальної політики, що знайшло відображення у Концепції соціального забезпечення населення України та Стратегії розвитку пенсійної системи.

При реформуванні системи пенсійного забезпечення виникла потреба у формуванні багаторівневої пенсійної системи, яка складається з обов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення шляхом застосування накопичувальних механізмів та формування недержавних пенсійних фондів.

Впровадження накопичувальних як обов'язкових, так і добровільних механізмів пенсійної системи є вагомим аспектом у процесі забезпечення стабільності доходів населення. Це обумовлює актуальність дослідження пенсійної реформи в Україні з точки зору інституційних трансформацій, які відбуваються в економіці і суспільстві та супроводжують процес реформування.

Теоретичні положення інституційних змін у системі соціального захисту викладено у працях Д. Норта, Й. Шумпетера, Дж. Ходжсона, В. Роїка.

Теоретико-методологічні основи організації пенсійного забезпечення, прогнозування розвитку макроекономічних систем відображено у наукових працях таких відомих вітчизняних вчених таких, як В. Геєць, Н. Борецька, Т. Кір'ян, Е. Лібанова, О. Мартякова, Б. Надточій, В. Новіков, О. Новікова, О. Палій, Л. Шаульська, В. Яценко та ін.

Широке коло питань, пов'язаних із удосконаленням системи управління соціальним страхуванням, її адмініструванням, особливостями використання актуарних розрахунків та забезпеченням дієвості соціального діалогу при реформуванні пенсійної системи, розглянуто В. Ішковим, І. Кравченко, Л. Логачовою, Н. Лук'янченко, О. Макаровою, І. Новак, Л. Ткаченко та ін.

Метою роботи є формування ситсеми недержавного пенсійного забезпечення працівників підприємств на прикладі «Тюменська нафтова компанія» в Україні.

Для досягнення мети в роботі поставлено і вирішено такі задачі:

- виявити причини і фактори, які в умовах трансформації економіки України обмежують можливості чинної солідарної пенсійної системи та обумовлюють необхідність інституційних змін у системі пенсійного забезпечення населення;

- визначити сутність недержавного пенсійного забезпечення в системі соціального захисту населення;

- здійснити теоретико-методологічне обґрунтування ролі і місця інституту недержавного пенсійного забезпечення в системі соціального захисту населення на основі теоретичного аналізу сутності недержавних пенсійних фондів та принципів їх функціонування;

- провести комплексний аналіз запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення на підприємстві;

- виявити основні тенденції і перспективи розвитку недержавного пенсійного фонду у рамках «ТНК» та визначити соціальну ефективність заходу;

- визначити ризики запроваждження НПЗ на підприємстві;

- розробити рекомендації щодо формування корпоративної пенсійної системи;

- розробити рекомендації щодо управління пенсійними зобов'язаннями підприємства та системи інвестування у НПФ.

Об'єктом дослідження є Тюменська нафтова компанія в Україні.

Предмет дослідження - процес формування системи недержавного пенсійного забезпечення працівників підприємства.

Теоретичною та методологічною основою роботи є фундаментальні положення економічної та інституціональної теорії, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань соціального захисту, соціального страхування і пенсійного забезпечення.

При проведенні дослідження було використано загальнонаукові і спеціальні методи дослідження: діалектичний метод для теоретичних узагальнень і формулювання висновків; метод системного аналізу для виявлення передумов реформування пенсійної системи; метод логічного аналізу для обґрунтування ролі інституту недержавного пенсійного забезпечення у системі соціального захисту; метод комплексного аналізу та порівняння при проведенні аналізу сучасного стану недержавного пенсійного забезпечення та діяльності недержавних пенсійних фондів; економіко-статистичні методи для оцінки вартості пенсійних зобов'язань.

Інформаційною базою дослідження є закони України, Укази Президента України, нормативно-правові акти Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, матеріали офіційної статистичної звітності Пенсійного фонду України, дані Держфінпослуг про результати діяльності недержавних пенсійних фондів, а також публікації у відкритому друці та мережі Інтернет.

1. Недержавне пенсійне забезпечення в системі соціального захисту населення

1.1 Зміст недержавного пенсійного забезпечення та мотиви його запровадження підприємствами

Основу системи недержавного пенсійного забезпечення становлять недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні. В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, тільки в разі бажання майбутнього пенсіонера, додатково до заощаджень у загальнообов'язковій системі перераховувати внески до обраного недержавного пенсійного фонду. Система недержавних пенсійних фондів дасть можливість залучати і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їхніх працівників. Розмір пенсії у такій системі залежатиме від розміру страхових внесків, терміну, протягом якого ці внески накопичувались, та розміру отриманого на них інвестиційного доходу. Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення” встановлено жорсткі вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів. Окреслено і вимоги до банків-зберігачів, визначено їхні функції та межі відповідальності за цільове використання добровільних пенсійних заощаджень.

Пенсійні фонди можуть здійснювати такі види пенсійних виплат:

- пенсія на визначений строк;

- одноразова пенсійна виплата.

Підставами для здійснення пенсійних виплат є досягнення учасником фонду пенсійного віку, визначеного у договорі страхування [3, ст.60] визнання учасника фонду інвалідом; медично підтверджений критичний стан здоров'я (онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду; виїзд учасника фонду на постійне місце проживання за межі України; смерть учасника фонду.

На сьогодні відомі три схеми недержавного пенсійного страхування, які вже працюють в Україні. Це послуги недержавних пенсійних фондів, пенсійна програма банку “Аркада” і корпоративний пенсійний фонд “Київенерго”. Суть їх однакова: кожна людина може забезпечити свою старість, не розраховуючи на державу, а уклавши угоду з недержавним пенсійним фондом.

Згідно з укладеною угодою, вкладник перераховує на свій пенсійний рахунок певну частину заробітної плати, а вийшовши на пенсію, окрім обов'язкової державної, отримує і додаткову допомогу (довічно або певний період, залежно від укладеного договору). У випадку смерті власника сума вкладу переходить у спадок.

Зі свого боку пенсійний фонд розміщує “пенсійні” гроші у прибуткові проекти і, таким чином, дає змогу убезпечити кошти від інфляції та стабільно нараховувати відсотки за вкладами. До речі, пенсійні фонди у світі посідають перші місця у рейтингу привабливості серед інших інвестиційних структур.

Кожна зі згадуваних програм має свої позитиви й негативи.Пенсійний фонд “Київенерго” є корпоративним. Це означає, що в програмі задіяні кошти саме цього підприємства, тобто прибутки “Київенерго” (статутом компанії визначено, що на пенсійне забезпечення може бути нараховано до 5% прибутку).

Узяти участь у цій програмі можуть тільки працівники підприємства, до того ж тільки ті, які пропрацювали на ньому не менше п'яти років. Отже, безперечним плюсом програми для споживачів є те, що гроші відраховуються до пенсійного фонду не із зарплати, а з прибутку підприємства. Відтак, нічого не втрачаючи, вони отримують додаткову пенсію.

Недоліком тут є те, що програма “замикається” тільки на “Київенерго”. До того ж підприємство саме визначає рівень додаткової пенсії. Підприємству не вдалося остаточно вирішити проблему убезпечення пенсійних коштів від інфляції.

Послуги щодо забезпечення альтернативною пенсією всіх бажаючих надають недержавні пенсійні фонди і пенсійна система банку “Аркада”.

Перерахувати кошти на особистий пенсійний рахунок може як підприємство, так і сам громадянин. Схема роботи недержавного пенсійного фонду в загальних рисах така: фонд залучає кошти й інвестує їх, з отримуваних прибутків нараховуються відсотки і виплачуються пенсії. Особливістю вітчизняних пенсійних фондів є те, що через недостатність інвестиційно привабливих підприємств пенсійні гроші доводиться розміщувати в банку. Тобто малі недержавні пенсійні фонди на цьому етапі є посередниками між клієнтом і одним із банків. Недоліком цих фондів є те, що їхню діяльність не оформлено законодавчо.

Єдина пенсійна програма, що в даний момент оформлена законодавчо, -- це програма банку “Аркада”. Її впровадження регламентовано Законом України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд”.

Переваги очевидні: в Законі визначені досить жорсткі умови для фінансових установ, задіяних у програмі, аби унеможливити чи звести до мінімуму ризик утрати пенсійних заощаджень, їх діяльність повністю контролюється державою. Кошти, які надходять на рахунок, переводяться в “одиницю інвестування” (ОдІн). Індексація вкладів за допомогою ОдІн захищає їх від інфляції, оскільки курс ОдІн переглядається щотижня і відображає реальну купівельну спроможність національної валюти. Всі гроші вкладників спрямовуються винятково на кредитування будівництва житла, яке споруджується ХК “Київміськбуд”, під заставу цього житла.

Згідно чинного законодавства, недержавний пенсійний фонд (НПФ) - це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, і здійсненням пенсійних виплат учасникам зазначеного фонду.

Світова практика розрізняє два типи НПФ: закриті та відкриті, що різняться між собою ступенем можливості переходу учасників та індивідуального вибору. Переходи учасників між закритими фондами обмежуються, як правило випадком, коли працівник змінює роботу ат переходить до пенсійного фонду нової компанії. У відкритих фондах учасники можуть мають право вільного переходу до інших фондів. Як правило, подібний перехід супроводжується певними фінансовими втратами на виплату компенсаційних платежів фонду.

В Україні передбачена можливість створення як закритих так і відкритих НПФ. Закриті пенсійні фонди поділяються на професійні та корпоративні, що різняться між собою не лише засновницькими механізмами але і особливостями роботи з учасниками.

Професійний пенсійний фонд - це НПФ, засновником (засновниками) якого можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об'єднання професійних спілок), або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду.

Корпоративний пенсійний фонд - це НПФ, засновником якого є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців та до якого можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду.

Як видно із визначень, професійний фонд, на відміну від корпоративного, може бути створений як юридичними особами (об'єднаннями юридичних осіб) так і фізичними особами (об'єднаннями фізичних осіб). Якщо для участі у корпоративному фонді фізичній особі необхідно перебувати у трудових відносинах із засновником або роботодавцем-платником, то достатньою умовою участі у професійному фонді є належність до певної професії. Відкритий недержавний пенсійний фонд не ставить своїм учасникам жодних обмежень щодо місця та характеру їх роботи.

Система управління діяльністю НПЗ представляє собою систему взаємовідносин між суб'єктами, які поділяються на прямих, які безпосередньо перебувають у договірних відносинах із НПЗ (Радою НПЗ) та непрямих учасників, які перебувають у договірних відносинах з одним із прямих учасників. До прямих учасників відносяться: вкладники НПЗ (засновники та роботодавці-платники); учасники (які можуть бути вкладниками на свою користь); фізичні особи-вкладники; компанія з управління активами НПЗ; адміністратор; зберігач. Непрямими учасниками системи управління діяльністю НПЗ є торговці цінними паперами, агенти, рекламні компанії, страхові організації, ріелторські компанії.

Специфічна риса НПЗ як економічної категорії полягає в тому, що в системі економічних взаємовідносин суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення відбувається процес перетворення чистини заробітної плати та інших прибутків фізичних осіб та валових витрат роботодавця на інвестиційний ресурс.

На перший погляд, система управління НПЗ є подібною до інших систем управління суб'єктами господарювання, наприклад, підприємствами. Автор вважає такий погляд помилковим. Система управління НПЗ має ряд суттєвих відмінностей, що дозволяють зробити висновок про її новизну для економіки України.

Перша відмінність полягає в тому, що НПЗ, являючись юридичною особою, здійснює свою господарську діяльність через третіх осіб. НПЗ особисто не укладає контрактів із вкладниками та учасниками, не займається розміщенням пенсійних активів, не здійснює облік пенсійних коштів. НПЗ згідно чинного законодавства не має особистого майна, а юридичною адресою місцезнаходження НПЗ є адреса розміщення Ради фонду. Рада фонду є єдиним органом управління НПЗ , вона здійснює контроль за поточною діяльністю пенсійного фонду і вирішує основні питання його роботи. Реалізуючі функції з управління Рада укладає від імені пенсійного фонду договори з адміністратором, компанією з управління активами або іншою особою, яка має право здійснювати управління активами НПЗ, зберігачем, аудитором пенсійного фонду; затверджує інвестиційну декларацію та зміни до неї; затверджує інформацію про фінансовий стан пенсійного фонду, яка підлягає оприлюдненню; здійснює контроль за цільовим використанням активів; розглядає спірні питання, що виникають між НПЗ та його учасниками та (або) вкладниками тощо [3;83;87].

Друга відмінність системи управління НПЗ пов'язана із вимогами запобігання зловживанням в управлінні пенсійними коштами і полягає в тому, що функції обліку, збереження і управління пенсійними активами є розподілені. Адміністратором НПЗ може бути:

а) юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів (професійний адміністратор);

б) юридична особа - одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування такого фонду;

в) компанія з управління активами (за умови отримання відповідної ліцензії).

На адміністратора НПЗ покладаються наступні функції: ведення персоніфікованого обліку учасників; укладання пенсійних контрактів від імені пенсійного фонду; забезпечення здійснення пенсійних виплат учасникам фонду. Професійне адміністрування НПЗ за законодавством може поєднуватися лише з діяльністю щодо управління активами. Крім цього управління активами НПЗ може здійснюватися окремо від адміністрування компанією з управління активами, або банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду.

Функції збереження пенсійних активів покладено на третього учасника системи недержавного пенсійного забезпечення - зберігача - банк, який має ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів - депозитарної діяльності зберігача цінних паперів. Крім розподілу функцій управління система захисту пенсійних активів передбачає, що зберігач не може бути пов'язаною особою пенсійного фонду, з Радою якого укладено договір, адміністратора, осіб, що здійснюють управління активами, засновників і аудитора такого фонду та їх пов'язаних осіб. Банк, що є засновником корпоративного фонду, не може надавати йому послуги зберігача [3;100].

Управління активами НПЗ може здійснюватися:

а) компанією з управління активами;

б) банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду;

в) професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами [3;100].

З метою запобігання зловживанням у сфері управління активами, управляючий активами НПЗ не може бути засновником або пов'язаною особою засновників зберігача пенсійного фонду, засновників корпоративного або професійного пенсійного фонду, якщо з Радою такого фонду укладено договір про управління активами. Виключення становить випадок створення власного корпоративного пенсійного фонду компанією з управління активами або банківською установою.

Важливою складовою системи управління діяльністю НПЗ є система захисту пенсійних накопичень, основу якої становлять принципи:

а) майнової відповідальності;

б) забезпечення високих економічних нормативів достатності власних коштів суб'єктами-учасниками системи управління;

в) розподілу функцій управління, збереження та обліку активів і встановлення обмежень щодо поєднання видів діяльності в системі управління.

Зовнішню систему контролю за діяльністю всіх учасників системи недержавного пенсійного забезпечення утворюють ДКЦПФР, НБУ і Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (Держфінпослуг), які в межах своєї компетенції мають право організувати перевірку діяльності НПЗ, адміністратора, КУА, зберігача, самостійно або із залученням аудитора. Всі операції з пенсійними активами НПЗ здійснюються через зберігача, який контролює діяльність КУА. У разі зменшення протягом року чистої вартості одиниці пенсійних внесків пенсійного фонду більше ніж на двадцять відсотків зберігач повинен повідомити про це Раду фонду, ДКЦПФР та Держфінпослуг.

Крім зберігача, контроль за інвестуванням пенсійних коштів здійснюють адміністратор та Рада фонду. КУА зобов'язана подавати щоквартально звіти адміністратору та Раді фонду щодо чистої вартості активів фонду. У випадку тривалої невідповідності чистої вартості активів особи, що управляє активами фонду, встановленим нормативам Рада фонду має право ініціювати розірвання договору управління та змінити керуючого.

Аналіз основних засад системи управління НПЗ дозволяє зробити висновок, що система контролю за діяльністю НПЗ передбачає не лише контроль за діяльністю учасників з боку держави, взаємний контроль самих учасників (адміністратора, зберігача, управляючого активами), але і контроль з боку учасників НПЗ (фізичних осіб-вигодонабувачів).

Недержавне пенсійне забезпечення в багатьох країнах є одним із найбільш важливих моментів у загальному пакеті соціальних гарантій, закріплених у колективних договорах і генеральних (галузевих) угодах, що здійснюються між найманими працівниками (яких представляють профспілки), роботодавцями та урядом. Але навіть за відсутності таких угод на державному рівні у більшості відомих корпорацій і фінансових установ недержавні пенсії містять систему пільг і компенсацій, які надаються персоналу поряд із заробітною платою, медичним страхуванням, житловими програмами, дорослим і дитячим відпочинком тощо.

Для багатьох компаній характерним є застосування єдиного для всіх підприємств стандартного соціального пакета, в якому суттєве значення мають і корпоративні пенсії. Майбутні пенсії, які формуються підприємствами і їх працівниками у вигляді пенсійних накопичень, фактично є формою заощадження заробітної плати співробітників, яка регулярно виплачується як винагорода по закінченні або припиненні трудової діяльності.

У ситуації, що склалася в пенсійній системі, поступово зростає усвідомлення того, що суттєвий внесок у вирішення проблеми пенсійного забезпечення може зробити не держава з її дефіцитним бюджетом і населенням, яке старіє, а роботодавці, що очолюють реально працюючі підприємства. Важливо тільки вміти зацікавити їх у здійсненні корпоративних (галузевих, регіональних) пенсійних програм як для свого персоналу, так і для населення України в цілому.

При цьому для роботодавців важлива не тільки наявність податкових пільг, але і можливість часткового "самоінвестування" програм розвитку і модернізації виробництва за рахунок пенсійних коштів, а також легітимність застосування ними критеріїв призначення і розрахунків розмірів корпоративних пенсій як механізму управління персоналом, підвищення стабільності кадрів і трудової дисципліни.

Завдяки ефективному використанню пенсійних активів у роботодавців з'являється можливість не тільки зберегти і збільшити пенсійні накопичення персоналу, але і сформувати внутрішні довгострокові інвестиційні ресурси, не застосовуючи при цьому не завжди корисні зовнішні запозичення. Це означає, що сформуються і фінансово-економічні передумови підвищення пенсійних доходів громадян, розуміння чого відображено в пенсійних системах США, Великобританії, Нідерландів та інших країн з розвинутою економікою. Пенсійні активи систем недержавного пенсійного забезпечення цих країн співвідносяться з обсягами ВВП і часом, перевищують його, а недержавні пенсійні фонди є найбільш значущими внутрішніми інвесторами.

Прискорений розвиток корпоративних пенсійних фондів у різних країнах за останні декілька десятиріч пояснюється рядом чинників. Насамперед, визначимо чинники, які стимулюють участь у фондах персоналу окремих компаній, підприємств. Основним таким чинником є часткове (а іноді і повне) фінансування пенсій роботодавцями. З даної причини пенсія для учасника фонду значно дешевша порівняно з повним фінансуванням її власними зусиллями шляхом індивідуального накопичення пенсії. Звідси наявність пенсійного фонду - важливий момент при виборі місця роботи. Відсутність його розглядається як серйозний негативний чинник. Щодо підприємців, то створення і участь у фінансуванні пенсійних фондів дозволяє зменшити плинність кадрів з усіма наслідками, які з цього випливають, зокрема зменшити витрати на підготовку персоналу, а також залучити на свої підприємства висококваліфікованих спеціалістів.

Роботодавець - засновник НПФ має змогу часткового самофінансування власного бізнесу як за рахунок пенсійних внесків, які відраховуються на користь своїх працівників, так і за рахунок внесків самих працівників, які відраховуються з фонду оплати праці, а також за рахунок економії на соціальних відрахуваннях з фонду оплати праці.

Роботодавець має змогу відносного збільшення внутрішніх джерел формування обігових коштів за рахунок економії на податках у результаті віднесення пенсійних внесків, які відраховуються на користь своїх працівників, на валові витрати. З економічної точки зору зекономлені витрати за інших рівних умов тотожні збільшенню доходів (у даному випадку - джерел формування обігових коштів підприємства). Завдяки участі в НПФ роботодавець має змогу одержувати відносну економію за рахунок податків на прибуток і соціальних відрахувань до фонду оплати праці.

Роботодавець має змогу залучення більш дешевих інвестиційних ресурсів на більш стабільних (довгострокових) умовах шляхом випуску (емісії) корпоративних цінних паперів (акцій, облігацій), обумовлену впливом таких чинників:

збільшення припливу пенсійних резервів на ринок інвестиційного капіталу, який пов'язаний з пошуком об'єктів інвестування як умова поширення доступу до такого капіталу з боку роботодавця;

поліпшення співвідношення «попит - пропозиція» на фінансовому ринку на користь позичальника фінансових ресурсів (емітентів цінних паперів, одержувачів кредитів) внаслідок надмірного припливу на фінансовий ринок пенсійних накопичень як умова зменшення цін на інвестиційні ресурси;

зменшення інвестиційних ризиків кредитора у результаті поширення пропозицій з боку позичальників фінансових ресурсів більш надійних фінансових інструментів як умова зменшення доходності інвестиційних капіталів;

довгостроковий характер пенсійних ресурсів, який може випливати із природи накопичувальної системи пенсійного забезпечення як умова надання довгострокових позик за стабільних умов з боку кредитора.

Роботодавець має змогу більш легкого й дешевого доступу до довгострокових кредитних ресурсів, які надаються банками за рахунок залучених на довготермінових умовах пенсійних активів, у результаті впливу таких чинників:

- приплив на ринок кредитних ресурсів (у банківську систему) відносно більш дешевих інвестиційних ресурсів у формі пенсійних накопичень, які залучаються банківськими установами як довгострокові пасиви шляхом:

– розміщення банківських облігацій серед НПФ;

– розміщення заощаджених сертифікатів серед НПФ;

– відкриття термінових банківських депозитів НПФ;

– розміщення іпотечних облігацій серед НПФ;

– продажу заставних і житлових сертифікатів НПФ;

- довгостроковий характер пенсійних накопичень дозволить комерційним банкам без ризику пред'явлення з боку кредитора - НПФ вимог щодо дострокового повернення пенсійних коштів, надавати середньо- і довгострокові кредити суб'єктам підприємницької діяльності;

- вартість кредитних ресурсів, які надаються як середньо- і довгострокові кредити суб'єктам підприємницької діяльності, буде відносно нижчою внаслідок більш низьких цін на такі позики, які встановлюються на пенсійні кошти пенсійними фондами (компаніями з управління активами);

- розвиток ринку іпотеки дозволить поширити можливості роботодавців щодо отримання довгострокових кредитів за позикою об'єктів нерухомості та земельних ділянок з боку банківських установ за рахунок «перекредитування» таких позик шляхом:

– випуску і продажу банками застав;

– випуску і продажу банками житлових сертифікатів;

– розміщення комерційними банками або спеціалізованими іпотечними банківськими установами (іпотечними, земельними) іпотечних облігацій, забезпечених заставами або житловими сертифікатами.

Застосування недержавного пенсійного забезпечення на підприємстві можливе як засіб обмеження зростання заробітної плати. У зв'язку з цим слід відзначити, що ефективність фінансових витрат на соціальне забезпечення, у тому числі і пенсії, безперечно вище ефективності витрат на підвищення заробітної плати. Це обумовлено насамперед тим, що працівник за власним бажанням не буде витрачати певну частину доходу на «соціальний пакет», тобто в даному випадку збільшення його достатку буде мати виключно кількісний характер. У разі упровадження соціальних пільг відбудеться якісне поліпшення рівня життя працівника, підвищиться його соціальний статус, що неодмінно відобразиться на підвищенні мотивації і, як наслідок, продуктивності праці.

Таким чином, можна стверджувати про витрати на пенсійне забезпечення працівників корпорації як про вкладення коштів з метою одержання певних дивідендів.

Необхідно розуміти, що успішний розвиток корпоративних пенсійних програм неможливий без грамотного підходу керівника підприємства. В основі такого підходу має бути, насамперед, чітке усвідомлення цілей пенсійної програми підприємства, якими можуть бути як забезпечення соціального захисту певної категорії працівників, так і вигідне вкладення коштів в «інвестиції у персоналу».

У даному контексті можна розглядати витрати на пенсійне забезпечення працівників корпорації (підприємства) як вкладення коштів з метою одержання певних дивідендів. У ролі таких дивідендів може бути підвищення престижу корпорації; посилення мотивації праці персоналу, формування інвестиційних ресурсів для розвитку.

Крім того, корпорація (підприємство) може набути переваги в умовах конкурентної боротьби за кадри на ринку праці, що забезпечить одержання додаткових доходів у майбутньому.

Впровадження системи НПЗ на підприємстві є доцільним у декількох випадках та мотивується наступними чинниками. Якщо у керівництва компанії є бажання:

· мати гнучкий і ефективний механізм управління персоналом, не обтяжений податками і соціальними відрахуваннями;

· створити джерело додаткової недержавної пенсії;

· підвищити соціальну привабливість підприємства, його імідж і авторитет керівництва;

· закріпити кращі кадри шляхом створення привабливіших ніж у конкурентів матеріальних і соціальних умов для висококваліфікованих фахівців;

· підвищити мотивацію персоналу, застосовуючи диференційований підхід до рівня пенсійних відрахувань на їх користь, беручи до уваги вік, стаж роботи на підприємстві, інші показники, що характеризують цінність працівника для підприємства;

· поліпшити мікроклімат у колективі, підвищити лояльність персоналу по відношенню до працедавця, то участь у НПФ, а сааме створення НПЗ допоможе вирішити всі вищеперелічені завдання.

Більш того, участь у НПФ дає можливість отримати додаткові інвестиційні ресурси:

· залучити до 5% сумарних активів недержавного пенсійного фонду в розвиток підприємства (шляхом придбання недержавним пенсійним фондом цінних паперів підприємства, за умови, що такі цінні папери пройшли лістинг та котуються на біржі або в торгово-інформаційній системі та відповідають вимогам законодавства до таких цінних паперів);

· забезпечити доступ працедавців до фінансових ресурсів, накопичених в інших НПФ

На додаток до всіх зазначених вище вигод та можливостей, Ви будете користуватися ще і податковими пільгами, оскільки роботодавець:

· відносить на витрати підприємства суму сплачених на користь працівників пенсійних внесків, якщо сума таких внесків не перевищує 15% заробітної плати кожного працівника за рік і граничної суми податкової соціальної пільги (що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, помноженого на коефіцієнт 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень - 1 320 грн. у 2015 році);

· не включає пенсійні внески до бази нарахувань обов'язкових соціальних платежів на фонд оплати праці.

Перераховані на користь співробітника кошти не оподатковуються податком з доходів фізичних осіб в межах суми місячного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, помноженого на 1,4 - опосередкована пільга.

1.2 Інституційні основи організації недержавного пенсійного забезпечення працівників підприємств

Перехід до ринкових відносин обумовив необхідність трансформації соціально-трудових відносин, утворення нових форм власності, розвитку конкуренції. Одним із наслідків становлення економіки ринкового типу є високий рівень диференціації доходів громадян, що потребує докорінної перебудови всієї системи соціального захисту громадян України, у тому числі системи пенсійного забезпечення.

При цьому виникла необхідність включення до системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування інституту додаткового пенсійного забезпечення як перспективної форми соціального захисту громадян похилого віку. Формування такого інституту було передбачено ще в Указі Президента України від 18 жовтня 1997 року "Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки" як одного з елементів майбутньої трирівневої пенсійної системи, яка буде забезпечувати соціальний захист непрацездатних громадян за допомогою обов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення.

У світовій практиці недержавне пенсійне забезпечення здійснюють недержавні пенсійні фонди і страхові організації. У новій структурі відносин між державою, роботодавцем і працівником система недержавного пенсійного забезпечення має виконувати як мінімум такі завдання.

По-перше, підвищення соціальної захищеності громадян завдяки створенню та функціонуванню ефективних соціально-фінансових інститутів, які дозволять акумулювати кошти громадян, підприємств, нарощувати їх шляхом інвестування і направляти на додаткові виплати до державних пенсій.

По-друге, цільове використання коштів в інтересах громадян, включаючи право на успадкування накопичених коштів на пенсійних рахунках.

По-третє, вирішення проблеми пільгових пенсій працівникам певних професійних категорій шляхом їх переведення до сфери недержавного пенсійного забезпечення і створення професійних пенсійних систем як важливої ланки соціального та економічного партнерства держави, роботодавця і працівника.

По-четверте, акумуляція в інститутах недержавного пенсійного забезпечення значних фінансових ресурсів, створення ефективних організаційно-правових форм взаємодії різних державних і недержавних інститутів із метою максимального використання інвестиційних ресурсів недержавного пенсійного забезпечення, яке буде сприяти покращенню інвестиційного клімату в Україні.

В Україні система недержавного пенсійного забезпечення є однією з форм пенсійного забезпечення, яка складається із сукупності правових і організаційних норм та інститутів, вплив і діяльність яких спрямована на реалізацію завдань щодо організації та забезпечення населення недержавними пенсіями. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

· пенсійними фондами шляхом укладання пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів і вкладниками таких фондів;

· страховими компаніями шляхом укладання договору страхування довічної пенсії, страхування ризику інвалідності або смерті учасника фонду;

· банківськими установами шляхом укладання договору про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування внесків Фондом гарантування внесків фізичних осіб.

Згідно з чинним законодавством суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) є:

· недержавні пенсійні фонди (відкриті, корпоративні, професійні), страхові компанії, банківські установи;

§ вкладники й учасники: вкладники (роботодавці) та учасники (працівники) пенсійних фондів; вкладники (фізичні особи) пенсійних депозитних рахунків; фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

· засновники корпоративних і професійних пенсійних фондів: роботодавці або асоціації роботодавців, профспілки;

· органи державного контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

· організації, які надають послуги у сфері НПЗ: адміністратори пенсійних фондів, компанії з управління активами, хранителі пенсійних активів, аудитори.

Як було зазначено вище, недержавне пенсійне забезпечення здійснюється такими фінансовими установами: страховими компаніями, банківськими установами і недержавними пенсійними фондами. Однак, через недовгочасне функціонування інституту недержавного пенсійного забезпечення, існує певне непорозуміння користі й переваг участі у даних установах для забезпечення функції матеріального забезпечення громадян пенсійного віку.

У систему НПФ входять:

вкладники (учасники);

НПФ;

керуючі компанії (або компанії з управління активами пенсійних фондів - КУАПФ).

НПФ здійснюють розміщення пенсійних резервів через КУАПФ з метою отримання доходу від їх інвестування за договорами довірчого управління. КУАПФ несуть майніву відповідальність за збереження активів НПФ та забезпечення мінімального рівня рентабельності. Таким чином, НПФ - це структура, яка приймає внески, по суті справи, в траст (довірче управління), намагається максимально вигідно розмістити їх і після закінчення певного терміну починає виплачувати громадянам додаткові пенсії;

інспекція НПФ РФ. Контроль за діяльністю НПФ здійснює Інспекція НПФ РФ при Міністерстві праці Уряду РФ, до функцій якої входять реєстрація та ліцензування діяльності НПФ, контроль за забезпеченням зобов'язань фондів, узагальнення практики їх діяльності;

міжвідомча комісія з оцінки ризиків інвестицій НПФ;

асоціація фондів;

інші організації, необхідні для забезпечення нормального функціонування цієї системи.

За принципом організації НПФ можна класифікувати на:

- Корпоративні (галузеві). Корпоративні пенсійні фонди створюються за згодою і за участю адміністрації підприємства (галузі) і / або профспілки, їх основне завдання - забезпечення працівників підприємства додатковою пенсією. При цьому адміністрація (профспілка, трудовий колектив) отримує дієвий інструмент кадрової політики. Підприємство відраховує до НПФ певний розмір внесків за працівника. Працівники також мають можливість відраховувати частину свого доходу в пенсійний фонд. Порядок внесення внесків роботодавцями та працівниками може визначатися колективним договором або індивідуальним контрактом. Учасниками таких фондів можуть бути і члени сімей працівників підприємства. Гарантом виплати накопичень у разі неспроможності фонду є підприємство;

- Регіональні (міжрегіональні). Учасниками фонду можуть бути будь-які фізичні особи. Регіональний пенсійний фонд орієнтується на роботу з індивідуальними вкладниками, з населенням. Фонд може також укладати і колективні договори додаткового пенсійного забезпечення (оптимальна кількість працюючих на яких не перевищує 300 чоловік);

- Спеціалізовані, які припускають крім грошових виплат додаткові послуги пенсіонерам: патронажні послуги, пільгове медичне обслуговування, ритуальні послуги та ін.

Основним елементом організації додаткового пенсійного забезпечення є пенсійні схеми, основні характеристики яких описуються в правилах фонду і включаються в договори додаткового пенсійного забезпечення, що укладаються між фондом та учасником. Колективний договір про додаткове пенсійне забезпечення працівників підприємства укладається з юридичною особою, індивідуальні ний - з фізичною особою. Кожен НПФ пропонує, як правило, кілька десятків пенсійних схем.

Аналіз правил фонду і договорів додаткового пенсійного забезпечення дозволяє розділити пенсійні схеми на дві групи:

1) солідарні пенсійні схеми, що використовують принцип перерозподілу коштів між поколіннями у рамках підприємства чи галузі;

2) накопичувальні пенсійні схеми, що використовують принцип повного попереднього фондування пенсійних виплат.

Накопичувальні схеми можна розділити на три підгрупи:

1) ощадні пенсійні схеми з можливістю успадкування пенсійних накопичень у разі смерті учасника до закінчення терміну дії договору;

2) страхові пенсійні схеми з перерозподілом відповідальності між учасниками фонду;

3) змішані пенсійні схеми, що передбачають ощадну схему на етапі накопичення і страхову - на етапі виплат.

Найбільш прийнятною для України поки є накопичувальна схема, тобто з встановленими розмірами виплат. Розмір та види пенсійних виплат визначаються виходячи з розміру пенсійних накопичень на момент оформлення додаткової пенсії. 90% НПФ пропонують схеми з встановленими розмірами внесків, в яких основний ризик достатнього рівня пенсійного забезпечення (інфляція) переноситься з роботодавця на вкладника (учасника). При настанні пенсійного віку (або інших випадків згідно договору) учасник фонду отримує пенсійні виплати відповідно до розміру накопичень на персональному рахунку (пенсійні внески та інвестиційний дохід, за рахунок операцій КУАПФ). Схеми з встановленими розмірами виплат пропонуються набагато рідше, тому що основний ризик таких схем припадає на фонд або роботодавця. За такими схемами в момент укладання договору визначають фіксований розмір майбутньої пенсії. При цьому принципи і порядок визначення розміру пенсійних внесків встановлюються фондом в залежності від встановленого розміру пенсій, тривалості внесення пенсійних внесків, інвестиційної політики, оцінки економічної та демографічної ситуації в країні або регіоні інвестування активів на перспективу і з урахуванням багатьох інших факторів. Для цього проводяться актуарні розрахунки балансу пенсійних внесків і виплат. У будь-якому випадку учаснику фонду при настанні відповідного віку гарантується пенсія в розмірах, передбачених у договорі.

Види пенсійних виплат визначаються учасником самостійно. Основні види виплат:

довічна пенсія. Як правило, не припускає спадкування пенсійної суми у разі смерті учасника фонду. Але можливі варіанти, коли подружжя, що пережило частково успадковує суму пенсійних виплат. Пенсійні виплати до вичерпання накопичень на персональному рахунку учасника - залишок суми у разі смерті учасника також підлягає спадкоємства;

одноразова пенсія. Після закінчення терміну договору виплачується вся сума, накопичена на персональному рахунку;

термінова пенсія. Пенсійні виплати здійснюються протягом обумовленого ряду років; залишок пенсійної суми у разі смерті учасника до закінчення терміну виплат виплачується спадкоємцям одноразово або у вигляді пенсії;

інші види. Наприклад, одноразова виплата частини пенсійних накопичень (як правило, не вище 40%) і подальша виплата за будь-якою з перших схем.

Розглянемо основні аспекти та показники функціонування установи НПЗ в Україні.

1. Гарантована ставка реальної доходності є важливим показником для учасника, тому що від суми накопичень та від їх вдалого інвестування, що залежить від ставки доходності, здатної приносити стабільний і найбільш оптимальний дохід, залежить розмір майбутньої пенсії.

Недержавним пенсійним фондам забороняється гарантувати ставку реальної доходності, однак договір про управління активами пенсійного фонду може містити зобов'язання суб'єкта, який здійснює управління активами НПФ, забезпечувати мінімальну доходність, яка дорівнює офіційному рівню інфляції - ст.51 закону.

Комерційні банки самостійно встановлюють ставки по депозитних внескам, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку та власної депозитної політики. Протягом 2006 р. ставка по депозитному вкладу в національній валюті коливалась у межах 14-17%.

У страховій компанії (СК) ставка інвестиційного доходу не може перевищувати 4%.

2. Рівень обов'язкової диверсифікації пенсійних активів - дуже важливий показник ефективності функціонування фінансової установи, тому що він є основним способом зменшення ризиків при інвестуванні пенсійних накопичень. Чим більший рівень диверсифікації, тим менший ступінь ризику при інвестуванні пенсійних накопичень у різні фінансові активи.

Недержавний пенсійний фонд може розміщувати пенсійні активи на банківських рахунках; в сертифікатах банків; державних цінних паперах; облігаціях та акціях українських емітентів; цінних паперах іноземних емітентів; іпотечних цінних паперах; в об'єкти нерухомості; банківські метали - ст. 47 закону.

Комерційний банк може здійснювати операції, які пов'язані з інвестуванням у статутні фонди та акції інших юридичних осіб, закупівлю сертифікатів Національного банку, а також надання кредитів - ст.47 закону.

Страхова компанія розміщує страхові кошти у банківські депозити, нерухоме майно, акції, облігації, державні цінні папери, банківські метали. Кредити у межах викупної суми, можуть бути використані для довгострокового кредитування житлового будівництва - ст.47 закону.

3. Сума компенсації, яку може одержати вкладник у випадку втрати пенсійних накопичень.

Законодавством, яке регулює функціонування недержавних пенсійних фондів і страхових компаній, не обговорюється конкретна сума компенсації у разі втрати пенсійних накопичень, але передбачається створення резервних фондів для покриття збитків, пов'язаних з втратою пенсійних накопичень або банкрутства цих фінансових установ.

Комерційний банк гарантує компенсацію в розмірі, який встановлюється спільним рішенням Національного Банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Сума компенсації у 2006 р. не перевищувала 25000 грн.

4. Використання пенсійних активів фінансовою установою не за призначенням. Пенсійні активи можуть використовуватися тільки з метою інвестиційної діяльності недержавного пенсійного фонду - ст.48 закону.

Комерційний банк має право надавати кредити з коштів депозитних вкладів - ст.49 закону. Страхова компанія може надавати кредити вкладнику у розмірі викупної суми - ст.31 закону.

5. Витрати учасника на винагороду фінансовій установі за управління пенсійними накопиченнями. Цей показник дуже важливий для учасника, тому що є суттєвим чинником, який впливає на розмір майбутньої пенсії (з точки зору економії накопичених коштів). А саме: розмір майбутньої пенсії визначається як сума накопичень за весь період участі вкладника в системі недержавного пенсійного забезпечення, від якої відраховується сума, сплачена фінансовій установі як винагорода за управління пенсійними активами.

Сума винагороди недержавного пенсійного фонду за управління пенсійними накопиченнями визначається як відсоток чистої вартості активів пенсійного фонду - ст.42 закону. Середньостатистичні світові показники свідчать про те, що компанія з управління активами отримує від 1 до 3%.

Для страхових компаній - не більше 15% інвестиційного доходу, одержаного від розміщення пенсійних резервів - ст. 9 закону.

Для банківських установ існують більш великі можливості забезпечення покриття витрат, які пов'язані з їх функціонуванням, - за рахунок своїх клієнтів (а не вкладників).

6. Можливість успадкування пенсійних накопичень.

Недержавний пенсійний фонд може здійснювати пенсійні виплати учаснику фонду або його спадкоємцю.

Комерційний банк передбачає право успадкування пенсійних накопичень. У страховій компанії - права й обов'язки страхувальника переходять до його спадкоємців - ст.22 закону.

На основі вищезазначених показників можна дійти висновку, що віддати перевагу одній або іншій фінансовій установі дуже складно. Вибір тієї або іншої установи залежить від суб'єктивного рішення учасника. Багаторічний досвід існування страхових компаній і банківських установ надає їм суттєву перевагу перед достатньо новим інститутом - недержавними пенсійними фондами. Однак на користь даного інституту свідчить позитивний досвід розвитку додаткового пенсійного забезпечення через недержавні пенсійні фонди у розвинених країнах, а також країнах СНД (зокрема, Росії, Казахстані).

Показники ефективності діяльності НПЗ доцільно розділити на показники:

1) ефективності вкладання коштів в НПЗ (коефіцієнти реального та номінального доходу);

2) ефективності інвестування коштів (норма прибутку або рентабельності інвестицій).

Рентабельність пенсійних активів недержавного пенсійного фонду (норма доходності пенсійних активів) можна розрахувати за формулою:

Кр = Па/А,

де Кр - коефіцієнт рентабельності активів (норма прибутку);

Па - прибуток від розміщення пенсійних активів;

А - середня вартість активів за рік, обчислена як середня арифметична вартості активів на початок та на кінець року.

Аналогічно коефіцієнт рентабельності активів НПЗ можна розрахувати за будь-який проміжок часу діяльності недержавного пенсійного фонду. При цьому, на відміну від коефіцієнтів реального та номінального доходу, що характеризують зміну вартості пенсійних активів на індивідуальному пенсійному рахунку учасника, коефіцієнт рентабельності активів конкретного НПФ свідчитиме про загальну ефективність розміщення пенсійних активів. Відповідно, порівняння коефіцієнтів номінального та реального доходу з коефіцієнтом рентабельності активів дозволить виявити, на скільки загальна ефективність інвестування пенсійних активів впливає на збільшення вигоди учасника НПЗ.

Розвиток недержавного пенсійного страхування в основному обумовлений як демографічною ситуацією, яка пов'язана з прискоренням процесу старіння населення за останні десятиріччя, так і з прагненням до свободи вибору, індивідуальної відповідальності, самостійного, додаткового забезпечення (окрім державної пенсії) у пенсійному віці. До того ж, фінансування роботодавцями приватних пенсійних планів працівників, значною мірою обумовлене їх власними економічними інтересами.

Соціальні програми розглядаються багатьма підприємцями як елемент трудової мотивації, яка сприяє більш ефективному використанню трудових ресурсів. Розвиток соціальної інфраструктури компаніями здійснюється з метою підтримки необхідного рівня забезпеченості трудовими ресурсами, зменшення їх плинності у небезпечних для життєдіяльності районах.

Поширення соціальних функцій приватного сектору зростає за умов, коли держава заохочує бізнес до соціальної відповідальності. Для стимулювання участі приватного сектору у розвитку соціальних програм широко використовуються податкові пільги.

Повноцінний розвиток недержавного пенсійного забезпечення стримується наявністю певних проблем, пов'язаних із недостатнім рівнем макроекономічної стабільності держави, низьким рівнем ефективності підприємств, капіталізацією фінансового ринку й доходів населення.

Серед економічних причин слід виділити:

- нестабільність темпів зростання виробництва, що є об'єктивною базою стабільних доходів підприємств і населення;

- значну регіональну диференціацію за обсягами інвестицій в основний капітал, відсутність позитивних змін у структурі промислового виробництва; зменшення рівня рентабельності промислових підприємств;