Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сучасний етап розвитку української банківської справи характеризується складністю і суперечливістю. Складність визначається тим, що становлення ринкових відносин в країні здійснюється в посткризових умовах, що проявляється у збільшенні кількості збиткових підприємств, зниженні прибутковості господарювання практично у всіх галузях і сферах економіки країни, що обумовлюють зростання напруженості у самій банківській системі. При орієнтації на форми і методи роботи зарубіжних банків у вітчизняному банківському менеджменті не сформувалися ринкові традиції управління, коли головним критерієм прийняття рішень є економічна доцільність, а не емоційні переваги.

Ці проблеми проявляються в значній мірі при здійсненні міжбанківських розрахунків - однієї з основних функцій банків, так як платіжна система країни знаходиться в глибокій кризі, яка виражається у зростанні кредиторсько-дебіторської заборгованості, розвитку не грошових форм взаєморозрахунків, високому рівні мінливості нормативної бази здійснення розрахунків в народному господарстві.

Роль і місце міжбанківських розрахунків у платіжній системі до сих пір чітко не визначені; практично не досліджені такі питання, як якість міжбанківських розрахунків, сутність і методи оцінки ризиків міжбанківських розрахунків, особливості комплексного управління міжбанківськими розрахунками на рівні комерційного банку - основної ланки банківської системи. Таким чином, при всьому розумінні значущості розрахункового обслуговування суб'єктів господарювання в економічній системі, блок питань, пов'язаних з дослідженням особливостей міжбанківських розрахунків в ринковій економіці та методами їх вдосконалення на рівні комерційного банку, вивчений недостатньо та є надзвичайно актуальним.

Метою курсової роботи є розробка та обґрунтування необхідних заходів вирішення проблем удосконалення процесу управління якістю міжбанківських розрахунків.

Для досягнення мети дослідження були поставлені і вирішені наступні завдання:

· відобразити сутність міжбанківських розрахунків, їх види та форми;

· дослідити практичні аспекти організації та обліку операцій при розрахунках через НСЕП;

· провести аналіз проблеми забезпечення якості міжбанківських розрахунків та аналіз факторів впливу;

· проаналізувати динаміку розвитку міжбанківських розрахунків в Україні;

· запропонувати необхідні шляхи вирішення проблем удосконалення процесу управління якістю міжбанківських розрахунків;

· провести ґрунтовне дослідження перспектив вдосконалення методів управління міжбанківськими розрахунками.

Предметом дослідження є економічні відносини, пов'язані зі здійсненням розрахунків у платіжній системі.

Об'єктом дослідження є міжбанківські розрахунки, форми та методи їх організації в Україні.

Методологічною основою дослідження є положення діалектичної логіки і системного підходу. У роботі використовувалися такі загальнотеоретичні методи і прийоми, як наукова абстракція, аналіз і синтез, методи групування та порівняння.



1. Сутність міжбанківських розрахунків, їх види та форми

міжбанківський правовий кореспондентський розрахунок

Міжбанківські розрахункові операції відносяться до числа найважливіших банківських операцій, що підтверджується результатами аналізу консолідованої структури активів і пасивів українських банків.

Міжбанківськими є розрахунки, за допомогою яких здійснюється регулювання банками платіжних зобов'язань з іншими самостійними розрахунковими суб'єктами кредитної системи. Міжбанківські розрахунки, безперечно, відіграють важливу роль у функціонуванні економіки країни, що обумовлено широкими міжрегіональними господарськими зв'язками вітчизняних підприємств і організацій.

Міжбанківські розрахунки розуміються в широкому сенсі, як сукупність всіх розрахунків, здійснюваних за допомогою банків. Міжбанківські розрахунки виникають тоді, коли платник і одержувач коштів обслуговуються різними банками, а також при взаємному кредитуванні банків та переміщенні готівки. У вузькому значенні під міжбанківськими розрахунками розуміється організація платежів між різними комерційними банками та установами центрального банку країни. Міжбанківські розрахунки являють собою систему безготівкових розрахунків між банківськими установами, засновану головним чином на прямих перекладах грошових коштів і регулярних заліках їх взаємних фінансових вимог і зобов'язань [1].

Місце міжбанківських розрахунків в економічній системі визначається тим, що міжбанківські розрахунки є частиною специфічної форми економічних відносин обміну - розрахункових відносин, здійснюваних банками за допомогою забезпечення проходження платежів між двома суб'єктами господарювання.

Міжбанківські розрахунки здійснюються відповідно до пред'явлених платіжних інструментів, регулюються нормами права, визначаються звичаями ділового обороту. Істотним чинником є інформаційно-технічний комплекс, який використовується в процесі обробки платіжних інструментів, оскільки його вартість впливає на розмір тарифів на розрахункові послуги, що надаються банками.

Розкриваючи суть міжбанківських розрахунків, необхідно виділити міжбанківські розрахунки в якості окремого пункту системи безготівкових розрахунків, встановити зв'язок цього об'єкта з іншими складовими системи, механізм реалізації даного зв'язку та взаємовплив безготівкових і міжбанківських розрахунків за допомогою такого механізму.

Міжбанківські зобов'язання за розрахунками виникають в результаті платежів клієнтів і можуть бути погашені двома основними способами. По-перше, банки можуть розрахуватися між собою шляхом передачі права власності на кошти, що зберігаються на відкритих один у одного рахунках. По-друге, банки можуть розрахуватися шляхом передачі власності на залишки коштів на рахунках, які вони мають з будь-якою третьою стороною -іншим комерційним банком або центральним банком [2].

Структурування міжбанківських розрахунків на складові елементи дозволяє представити їх у вигляді самостійної системи, що є частиною платіжної системи країни.

У структурі системи міжбанківських розрахунків є ряд елементів [3]:

· чотири підсистеми: розрахунки через центральний банк, міжфіліальні розрахунки, розрахунки через кореспондентські рахунки Лоро - Ностро, розрахунки через небанківські кредитні організації;

· принципи організації та функціонування системи міжбанківських розрахунків;

· вимоги до здійснення міжбанківських розрахункових операцій, а також механізм проведення розрахунків, що включає способи, форми і засоби здійснення розрахунків, організацію міжбанківського зв'язку і документообігу.

Особливістю структурування системи міжбанківських розрахунків є виділення міжфіліальних розрахунків в якості окремої її підсистеми, хоча багато економістів включають їх у внутрішньобанківські розрахунки або свідомо відокремлюють від внутрішньобанківських та міжбанківських.

Міжфіліальні розрахунки банку доцільно вважати складовою системи міжбанківських розрахунків за рядом причин. По-перше, наявність у філії банку власного балансу, банківського ідентифікаційного коду і коррахунку в підрозділі центрального банку, а також доручення на здійснення банківських операцій виводить таку філію в розряд самостійного суб'єкта розрахункових відносин. Отже, будь-який міжфіліальний платіж може бути віднесений до міжбанківського, оскільки здійснюється між самостійними розрахунковими суб'єктами. По-друге, система міжфіліальних розрахунків комерційного банку, як правило, покликана прискорити проходження транзитних платежів, коли одержувачем коштів є інший банк. У даній ситуації між філіальні розрахунки можна визначити як підсистему міжбанківських, оскільки відправником платежу є філія банку, а виконавцем - філія, яка в свою чергу

відправляє платіж зі свого кореспондентського рахунку на інший. По-третє, порядок обліку міжфіліальних розрахунків показує, що розрахунки з філіями виконують функції, аналогічні функціям кореспондентського рахунку, а саме

- здійснення розрахунків та надання-повернення кредитів [4].

Форма міжбанківських розрахунків обумовлена особливістю використання того чи іншого засобу платежу. Не існує будь-якої форми розрахунків, що застосовується виключно в міжбанківському платіжному обороті. До основних форм міжбанківських розрахунків, які використовуються в Україні належать: банківський переказ, інкасо та акредитив.

Основною формою міжбанківських розрахунків є банківський переказ. Переказ як форма розрахунків може розглядатися з різних точок зору. З одного боку - це форма розрахунків, яка передбачає перерахування коштів платником одержувачу з використанням різних платіжних інструментів дебетових або кредитових переказів [5].

Поряд з банківським переказом, широко поширеною в Україні формою міжбанківських розрахунків є інкасо. Правовою основою при проведенні розрахунків у формі інкасо за зовнішньоторговельними операціями служать

Уніфіковані Правила по інкасо, розроблені Міжнародною торговою палаші [5]. Дані правила однозначно регламентують загальні положення при здійсненні розрахунків, форму і структуру інкасових доручень, порядок подання документів платнику, зобов'язання і відповідальність сторін, а також інші положення.

Залежно від документів, на підставі яких проводиться інкасо, розрізняють два основних види операцій. По-перше, чисте інкасо - інкасо фінансових документів, не супроводжуваних комерційними документами (векселі, тратти, чеки, платіжні розписки тощо) і, по-друге, документарне інкасо - інкасо фінансових документів з додатком комерційних (рахунки - фактури, відвантажувальні документи, сертифікати тощо) або інкасо тільки комерційних документів, не супроводжуваних фінансовими.

Використання в міжбанківських розрахунках таких платіжних інструментів, як вексель, чек, платіжна вимога, інкасове доручення в залежності від особливостей здійснюваної з їх допомогою платіжної операції, може визначати як інкасову форму розрахунків, так і банківський переказ за дебетом [6].

Найменшого застосування в Україні в даний час набула акредитивна форма міжбанківських розрахунків через досить складні процедури оформлення документів. Однак документарний акредитив сьогодні є, мабуть, самою різнобічною та найефективнішою формою міжбанківських розрахунків з точки зору забезпечення платежів як усередині країни, так і в міжнародних розрахункових операціях.

Акредитивна форма міжбанківських розрахунків є досить перспективною, беручи до уваги значно більшу її ефективність у порівнянні з іншими формами розрахунків з метою забезпечення платежу.

Також однією з форм міжбанківських розрахунків, яка широко використовується останнім часом у світі, є міжбанківські розрахункові операції з використанням банківських карт. До основних суб'єктів міжбанківських розрахунків за даної форми належать банки-учасники: банк-емітент, який в рамках своєї професійної діяльності надає в розпорядження своєму клієнту банківську карту на підставі підписаного з ним угоди; банк - еквайрер, яким здійснюється обслуговування даного різновиду банківських карт і розрахунковий банк платіжної системи, який здійснює відображення чистих позицій банків-учасників розрахунків в «картковій» платіжній системі за їх кореспондентськими рахунками. По-друге, власник або користувач карти - особа, яка на підставі підписаного з емітентом договору має платіжним інструментом. По-третє, процесинговий центр системи - як правило, незалежна клірингова організація, що здійснює автоматизовану обробку карткових транзакцій і розрахунок чистих позицій учасників за підсумками роботи за певний проміжок часу (переважно, за один день). Нарешті, підприємства торгівлі та сервісу, що мають товари або послуги, які користувач оплачує за допомогою банківської карти [7].

У сучасних умовах швидкість передачі інформації з максимальною її конфіденційністю мають виняткове значення при здійсненні міжбанківських розрахунків. Основними засобами міжбанківських комунікацій є поштовий зв'язок, телефонний та факсимільний зв'язок, телеграф, телетайп і телекс, електронні канали телекомунікацій.

Таким чином, на мою думку, більш правильним є розуміння міжбанківських розрахунків в широкому сенсі, тобто: міжбанківські розрахунки - це розрахунки, що проводяться банками за дорученням клієнтів, або відповідно до власних зобов'язань. Місце міжбанківських розрахунків у платіжній системі визначається тим, що міжбанківські розрахунки являють собою основну функціональну складову в платіжній системі, що визначає ефективність її функціонування.



2. Кореспондентські відносини як основа міжбанківських розрахунків

2.1 Порядок відкриття коррахунку в НБУ

Складовими елементами системи міжбанківських розрахунків є:

- кореспондентські відносини;

- кореспондентські рахунки.

Кореспондентські відносини можуть існувати між різними комерційними банками, між комерційними банками і центральним банком держави, а також центральним банком іншої держави, між центральними банками суверенних держав.

Економічна основа розрахунків між банками - запровадження між ними кореспондентських відносин. Під кореспондентськими відносинами розуміють договірні відносини, які виникають між двома або декількома кредитними установами з приводу здійснення платежів, розрахунків, надання послуг одній з них за дорученням і за рахунок іншої [8, ст. 106].

Кореспондентські відносини оформляються кореспондентською угодою, в якій фіксується строк договору, порядок та умови виконання відповідних банківських операцій, а також режим функціонування кореспондентського рахунку.

Кореспондентський рахунок - це рахунок, на якому відображаються розрахунки, що виконує одна кредитна установа за дорученням і за рахунок коштів іншої кредитної установи па підставі кореспондентської угоди [8, ст. 106].

Як суб'єкт господарської діяльності банк не може функціонувати без кореспондентських відносин з регіональним управлінням Національного банку України та безпосередньо з іншими банками.

Кореспондентські відносини з регіональним управлінням НБУ встановлюються на підставі укладеної угоди про відкриття кореспондентського рахунку для проведення міжбанківських розрахунків комерційного банку з іншими банками.

Днем відкриття коррахунку комерційного банку вважається дата, що зазначена в реквізиті «коррахунок відкрито» заяви про відкриття коррахунку.

Для оформлення відкриття кореспондентського рахунку комерційного банку керівник та головний бухгалтер банку особисто подають до територіального управління Національного банки за місцезнаходженням банку такі документи [9, ст. 37]:

а) заяву про відкриття кореспондентського рахунку встановленого зразка;

б) копію належним чином оформленого статуту, що засвідчена нотаріально;

в) копію документа, що підтверджує взяття комерційного банку на податковий облік, що засвідчена нотаріально; г) довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України; ґ) копію довідки органу державної статистики про включення до ЄДРПОУ, що засвідчена нотаріально; д) два примірники картки із зразками підписів та відбитка печатки, що засвідчені нотаріально.

Форма й зміст довідки про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України визначається нормативно-правовими актами Пенсійного фонду України.

Відривна частина довідки про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, що оформлена належним чином уповноваженим працівником територіального управління Національного банку, повертається власнику рахунку для подання до органів Пенсійного фонду України.

Картка із зразками підписів та відбитка печатки оформляється згідно з додатком 10 до цієї інструкції при заповненні картки слід керуватися таким: а) у картку включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства та установчих документів банку надано право розпорядження кореспондентським рахунком та підпису розрахункових документів: право першого підпису належить керівнику банку (філії) та уповноваженим ним особам, право другого підпису належить головному бухгалтеру банку (філії) та особам, уповноваженим керівником банку, зразки підписів керівника та головного бухгалтера комерційного банку (філії) включаються в картку обов'язково, право першого підпису не може бути надано головному бухгалтеру та іншим особам, які мають право другого підпису, право другого підпису не може бути надано особам. які мають право першого підпису; б) у разі заміни чи доповнення хоча б одного підпису в тижневий строк подається нова картка із зразками підписів усіх осіб, які мають право першого та другого підпису; в) у разі призначення тимчасово виконуючого обов'язки керівника та/або головного бухгалтера подається нова тимчасова картка тільки із зразками підписів цих осіб, засвідчена нотаріально; г) у разі тимчасового надання особі права першого чи другого підпису, а також тимчасової заміни однієї з осіб. уповноважених керівником банку, нова картка не складається, а додатково подасться тимчасова картка тільки із зразком підпису тимчасово уповноваженої особи із зазначенням строку її дії.

ґ) адреса, що вказана в картці із зразками підписів та відбитка печатки, має відповідати місцезнаходженню власника кореспондентського рахунку та адресі, зазначеній у статуті (положенні);

д) у картку із зразками підписів та відбитка печатки обов'язково включається зразок відбитка печатки банку (філії);

е) у разі тимчасової відсутності печатки в новоствореного комерційного банку (філії), а також у зв'язку з реорганізацією, зміною найменування чи підпорядкованості, спрацьованістю чи втратою печатки керівник або уповноважена ним особа територіального управління Національного банку на підставі письмового звернення власника кореспондентського рахунку надає йому необхідний строк для виготовлення печатки.

Договір, а також документи, зберігаються у справі з юридичного оформлення кореспондентського рахунку комерційного банку (філії).

При відкритті кореспондентського рахунку регіональне управління НБУ обов'язково у триденний термін повідомляє про це податкову інспекцію, на території якої розташований комерційний банк. Копія повідомлення залишається у справі про відкриття рахунку.

Юридичною адресою власника кореспондентського рахунку вважається та, яку зазначено в картці зі зразками підписів, причому вона має відповідати адресі, вказаній у статуті. Про зміну юридичної адреси власник коррахунку зобов'язаний у тижневий термін повідомити регіональне управління НБУ у письмовій формі. У разі невиконання цієї умови, регіональне управління НБУ має право підняти питання про розірвання укладеної з комерційним банком угоди.

2.2 Процес закриття коррахунку

Підставою для закриття кореспондентського рахунку комерційного банку може бути [9, ст. 38]: а) рішення вищого органу управління комерційного банку про реорганізацію чи ліквідацію; б) рішення Національного банку України про ліквідацію комерційного банку; в) рішення арбітражного суду про ліквідацію комерційного банку чи визнання його банкрутом; г) інші підстави, що передбачені чинним законодавством України.

Днем закриття коррахунку вважається дата, що зазначена в заяві про закриття коррахунку. Заява про закриття коррахунку надається до ТУ НБУ особою, якій надане таке право. Форма і зміст повідомлення податкових органів про закриття рахунків встановлюється центральним податковим органом України.

Справа з юридичного оформлення кореспондентського рахунку комерційного банку (філії) залишається у територіальному управлінні Національного банку.

У процесі закриття банку відкривається рахунок на ім'я ліквідаційної комісії. За цих обставин до регіонального управління НБУ подається рішення про ліквідацію банку і нотаріально засвідчена картка зі зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії та з відбитком печатки банку, що ліквідовується.



3. Характеристика міжбанківських розрахунків, їх облік і організація

3.1 Схема здійснення міжбанківських розрахунків

Національний банк України починає обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку тільки після підписання спільного акта про функціональну готовність комерційного банку до роботи через кореспондентський рахунок.

Більша частина міжбанківських розрахунків здійснюються через систему електронних платежів (СЕП), на підставі електронних розрахункових документів шляхом списання та зарахування коштів через консолідований кореспондентський рахунок.

Національна система електронних платежів - це державна платіжна автоматизована комп'ютерна система, яки виконує розрахунки між банківськими установами, що розташовані на території України [8, ст. 108]. Вона побудована на безпаперовому принципі передачі електронних повідомлень засобами електронної пошти НБУ. Ця система була розроблена і запроваджена в дію НБУ у 1994 p. Участь комерційних банків України в НСЕП є обов'язковою. Україна - перша держава, в якій створена електронна платіжна система, що об'єднує в якості учасників усі банківські установи, розташовані на її території. В інших державах існують локальні регіональні автоматизовані розрахункові палати, або клірингові банки. Функції цих установ дещо ширші, ніж НСЕП в Україні: їх учасниками, крім банків, можуть бути безпосередньо клієнти банків, але залучення комерційних банків у такі системи не є обов'язковим.

Основні переваги Національної електронної системи платежів:

а) прискорення розрахунків у господарському обігу України (розрахункові документи, прийняті банком від клієнтів протягом операційного робочого дня, повинні бути відображені за його кореспондентським рахунком в той самий день. За затримку виконання платежів банк сплачує штрафні санкції. Система забезпечує проходження операцій за один день, тобто практично в режимі реального часу);

б) гарантованість платежу (платежі, що виконуються через НСЕП, є гарантованими для отримувача і не можуть бути повернені);

в) прозорість системи розрахунків (розрахунки між банками здійснюються під контролем НБУ, тому виключена присутність «приватного» інтересу. Ця система унеможливлює зумисну затримку платежів комерційними банками з метою отримання додаткових банківських ресурсів).

Національний банк має право отримувати від комерційного банку всю звітність та вимагати необхідну інформацію як від банку в цілому, так і від його окремих установ; установлювати регламент обслуговування кореспондентського рахунку; вимагати відповідності технології обробки платежів у програмній системі банку потребам СЕП, сумісності програмно-технічних та організаційних засобів комерційного банку з цією системою; здійснювати безспірне списання (стягнення) коштів із консолідованого кореспондентського рахунку комерційного банку у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Водночас Національний банк України зобов'язаний виконувати всі умови угоди, забезпечуючи своєчасне і якісне здійснення міжбанківських розрахунків; касове обслуговування за дорученням КБ, включаючи підкріплення операційних кас готівкою; збереження доручених йому грошових коштів комерційного банку. Крім цього, НБУ зобов'язаний щоденно надавати виписку з рахунку та контролювати проходження електронних розрахункових документів і надавати інформацію про це на вимогу комерційного банку, підтримувати належний стан програмного забезпечення та нормативно-довідкової бази СЕП і своєчасно передавати комерційному банку інформацію про їх зміни тощо.

Повне коло обов'язків за угодою визначається і для комерційного банку. Так, комерційний банк має: забезпечувати чітке здійснення міжбанківських розрахунків через кореспондентський рахунок з дотриманням правил, установлених Національним банком; виконувати вимоги Національного банку щодо сумісності та надійності програмно-технічних і організаційних засобів, форм і порядку надання інформації; своєчасно подавати звітність та всю необхідну інформацію.

Функціонування СЕП забезпечується взаємодією між учасниками міжбанківських розрахунків, регіональними розрахунковими палатами (РРП) та Центральною розрахунковою палатою (ЦРП). Механізм розрахунків відображено на рис. 3.1

Рис. 3.1. Міжбанківські розрахунки в Україні

Учасниками системи міжбанківських розрахунків можуть бути: а) на рівні РРП: регіональні управління Національного банку та комерційні банки; б) на рівні ЦРП: РРП, управління Національного банку по м. Києву і Київській області; операційне управління і головне управління НБУ; комерційні банки та їх філії.

Після відкриття комерційному банку кореспондентського рахунку, регіональне управління Національного банку надсилає НБУ повну інформацію про комерційний банк. Всі реквізити комерційного банку заносяться до бази даних «Довідник комерційних банків України».

Програмно-технологічна структура СЕП включає: програмно-технологічні комплекси СЕП; електронну пошту Національного банку; засоби захисту інформації.

Програмно-технічні комплекси відповідають трьом рівням програмно-технологічної структури СЕП.

На рівні банків - учасників СЕП комплекс АРМ-НБУ забезпечує обмін електронними розрахунковими документами, іншою інформацією між САБ (система автоматизації банку) та РРП і її захист.

Рівень РРП обслуговується програмно-технічним комплексом АРМ-2, який виконує обмін електронними розрахунковими документами між РРП і банками - учасниками СЕП, забезпечує ведення технічних рахунків банку і передачу результатів розрахунків на кінець робочого дня до САБ регіонального управління НБУ, а також обмін з ЦРП контрольною інформацією.

Рівень ЦРП обслуговується АРМ-1, який забезпечує перевірку правильності та узгодженості функціонування РРП. Звітна інформація надається регіональному управлінню НБУ.

Кожен програмно-технічний комплекс (АРМ-НБУ, АРМ-2, АРМ-1) забезпечує захист системи від несанкціонованого втручання.

У СЕП здійснюється приймання, передача електронних розрахункових документів, підтвердження про їх отримання (квитування), ведення технічних рахунків учасників СЕП та надання інформації про стан міжбанківських розрахунків.

Обробка електронних розрахункових документів відбувається в порядку черговості надходження до системи. Єдиним джерелом надходження електронних розрахункових документів в СЕП є САБ.

На початку робочого дня РРП отримують від відповідних регіональних управлінь Національного банку інформацію про стан рахунків і надають цю інформацію власникам рахунків (комерційним банкам). Відправлені та отримані електронні розрахункові документи відображуються на технічних рахунках банків у РРП. Інформація про стан цих рахунків надається учасникам розрахунків протягом дня з періодичністю, що визначається діючою технологією СЕП. Початкові платежі від банків приймаються лише у межах поточної суми на технічному рахунку. Наприкінці дня результати розрахунків за поточний робочий день відображуються на коррахунках комерційного банку в регіональних управліннях НБУ.

Банк-одержувач електронні розрахункові документи для кожного клієнта формує у вигляді паперового документа «Реєстр електронних розрахункових документів». Реєстр замінює паперові документи, що підтверджують зарахування коштів на рахунок клієнта і видається як додаток до виписки, тому він завіряється підписом уповноваженої особи та штампом банку.

Центральна та регіональні розрахункові палати функціонують на базі існуючої системи бухгалтерського обліку та звітності НБУ.

Розглянемо схему можливих бухгалтерських проведень при розрахунках у межах регіону. Так, до комерційного банку поступило платіжне доручення клієнта щодо перерахування коштів за матеріальні цінності на поточний рахунок постачальника, який відкритий в іншому комерційному банку. Зазначимо, що платник і отримувач знаходяться в одному регіоні.

У комерційному банку-платнику виконується бухгалтерське проведення:

Дебет - рахунок клієнта (2600); Кредит - кореспондентський рахунок банку (1200). У регіональному управлінні Національного банку проводиться операція списання коштів з кореспондентського рахунку банку-платника. Перш, ніж перерахована сума, що списана з кореспондентського рахунку банку-платника буде зарахована на поточний рахунок одержувача в банку-одержувачі, в регіональних розрахункових палатах (регіону платника і регіону одержувача) пройде складна обробка документів за внутрішньою схемою бухгалтерського обліку міжбанківських розрахунків СЕП, побудованої з використанням внутрішніх технологічних рахунків.

Записи на рахунках бухгалтерського обліку в системі міжбанківських розрахунків проводяться відповідно до пакета розрахункових документів у СЕП (сукупності розрахункових документів як дебетових, так і кредитових).

Файл А - пакет початкових розрахункових документів, у якому містяться електронні розрахункові документи від банку - відправника пакета.

Файл Т - квитанція на файл А.

Файл В-пакет відповідних розрахункових документів, у якому містяться розрахункові документи, спрямовані банку - одержувачу пакета.

Файл S - квитанція на файл В.

Файл С - пакет міжрегіональних розрахункових документів, у який включені всі електронні розрахункові документи від банків, що обслуговуються в іншому регіоні.

Файл R - квитанція на файл С.

Всі квитанції містять результати перевірки і свідчать про те, чи відповідний пакет прийнятий до обробки, чи ні.

Якщо сальдо за пакетом розрахункових документів кредитове, то сума пакета береться зі знаком «+», якщо сальдо дебетове-то зі знаком «-».

Важливо при взаємодії КБ і регіональних управлінь Національного банку дотримуватись всіх вимог щодо обслуговування кореспондентського рахунку, які зазначені в угоді, підписаній між ними. Не менш важливо є дотримання комерційними банками положень нормативних документів НБУ при виконанні всіх операцій.

3.2 Характеристика прямих кореспондентських відносин

Під прямими кореспондентськими угодами розуміють договірні відносини між комерційними банками, метою яких є прискорення платежів і розрахунків [8, ст. 120]. Платежі й розрахунки здійснюються одним банком за дорученням іншого.

За своїм економічним змістом операції, що проводяться за прямими кореспондентськими рахунками між установами банків у межах України та між установами банків, які розташовані на території України та зарубіжними банками, мають однаковий характер. Однак існує різний порядок їх регулювання з боку Національного банку України та органів державного управління.

Виходячи з мультивалютного принципу роботи бухгалтерських рахунків, однакові за змістом операції, незалежно від того, чи виконуються вони в іноземній валюті, чи в гривнях, відображаються за однією групою рахунків. Коррахунки «лоро» і «ностро» можуть відкриватися як в іноземній, так і в національній валюті.

Прямі коррахунки між банками в межах України можуть бути відкриті лише з дозволу Національного банку. Ці рахунки використовуються для проведення банківських операцій, що мають постійний характер.

Для відкриття рахунку банк-кореспондент подає такі документи: дозвіл регіонального управління НБУ на запровадження прямих кореспондентських відносин; заяву на відкриття рахунку; нотаріально завірені копії Статуту та банківської ліцензії; картку зі зразками підписів та відбитком печатки; баланс і довідку про дотримання економічних нормативів на 1 число звітного місяця.

Банки-кореспонденти зобов'язані здійснювати перевірки правильності відображення операцій за коррахунками щомісяця. Завдання перевірки-звіряння залишку кореспондентського рахунку, яке повинно оформлюватися відповідним актом не пізніше 5 числа наступного за звітним місяця. При наявності ліцензії НБУ на підставі перелічених вище документів банку-кореспонденту резиденту також може бути відкритий коррахунок в іноземній валюті.

Для запровадження комерційним банком кореспондентських відносин із зарубіжними банками потрібна ліцензія Національного банку України на виконання валютних операцій, зокрема, на відкриття кореспондентських рахунків.

Виконанню операцій за коррахунками притаманні три види ризику: ризик країни; ризик фінансової надійності банку; ризик виду операції.

До запровадження кореспондентських відносин комерційний банк повинен виконати такі операції: визначити рейтинг банку за інформацією, що публікується незалежними міжнародними агенціями; визначити, чи достатній перелік послуг, що пропонується банком-кореспондентом; термін виконання операцій, умови та тарифи банку; порівняти з альтернативними банками відсоткові ставки за депозитами, можливість розміщення «коротких» коштів.

Для відкриття коррахунку зарубіжний банк-кореспондент повинен надати: установчі та статутні документи; копію банківської ліцензії, завірену нотаріально; річний фінансовий звіт, підтверджений аудиторською фірмою; баланс на останню дату (на 1 число місяця); альбоми підписів, коди, шифри; заяву про відкриття рахунку; перелік банків-кореспондентів.

У кореспондентській угоді, що підписана банками, відображаються наступні питання: вид і валюта, в якій відкривається рахунок, умови зарахування та списання грошових коштів з рахунку; реквізити банку-кореспондента: свифт, телекс, телефонні контактні номери тощо; форми та порядок розрахунків, що можуть використовуватися за цим коррахунком, зокрема, порядок відкриття та авізування акредитивів, умови та порядок здійснення переказів, прийому на інкасо чеків, гарантій і т. ін.; порядок сплати комісійної винагороди, умови відшкодування видатків, порядок нарахування відсотків за залишками на рахунку.

У комерційному банку з метою зменшення ризиків може запроваджуватись максимальна сума залишку за коррахунком.

У вповноважених банках України банкам-кореспондентам нерезидентам можуть встановлюватися кореспондентські рахунки в гривнях. Перелік операцій, що здійснюються за цими рахунками, обмежений валютним законодавством України.

3.3 Моделі обслуговування по коррахунках

Враховуючи зростання кількості операцій і потреби банків у забезпеченні якомога більш оперативного управління своїми ресурсами, у НСЕП НБУ реалізовано декілька моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку. Вибір моделі здійснює комерційний банк.

Нульова модель. Згідно з цією моделлю головний банк та його філії мають самостійний коррахунок у головному банку і кожній філії. Для кожного з цих рахунків відкривається технічний рахунок у РРП. Установи банків виконують операції з тими коштами, які є на цих рахунках, тобто головний банк у будь-який момент може отримати інформацію про наявність коштів на рахунках філій у тому випадку, якщо вони знаходяться в одному регіоні. Але керувати коштами філій головний банк за цією моделлю не може, що робить модель малоефективною.

Перша модель. Вона також підходить для роботи банків, філії яких знаходяться в одному регіоні. В регіональному управлінні НБУ відкривається один консолідований субрахунок для головного банку та всіх його філій. Облік на субрахунку ведеться загальними сумами, без вирізнення внеску кожної філії. Тобто філії не мають власних субрахунків, але для кожної з них відкривається технічний коррахунок і кожна філія є повноправним учасником НСЕП. Головний банк керує розміром коштів, у межах яких філії можуть виконувати платежі, шляхом виділення ліміту для кожної філії.

Друга модель. У певному регіоні обирається один банк, який виконує роль головного для регіону. За цією моделлю працює Ощадний банк. По кожному регіону відкривається єдиний регіональний коррахунок банку; філії не мають окремих рахунків, у тому числі й технічних. Облік ведеться без розбивки внеску окремих філій у зміну загальної суми коррахунку. Філії є окремими банківськими закладами, мають свої номери за МФО й занесені до списку учасників електронних платежів, але вони не вважаються самостійними учасниками НСЕП. Головний банк повинен мати власну внутрішньобанківську платіжну систему для обслуговування розрахунків у середині групи філій.

Третя модель. За цією моделлю учасником НСЕП є тільки головний банк, який має єдиний загальноукраїнський кореспондентський рахунок без технічних рахунків філій. За цією моделлю працює Промінвестбанк. Він має свою розрахункову палату, де обробляються усі платежі філій. Філії є самостійними банківськими установами, мають свої номери за МФО й занесені до списку учасників електронних платежів, але вони не вважаються самостійними учасниками НСЕП. Для роботи за цією моделлю банк повинен мати власну повноцінну внутрішню платіжну систему. Недоліками цієї моделі є можливі затримки із перерахуванням коштів. Однак її переваги полягають у забезпеченні повного контролю головного банку над філіями, що знижує банківські ризики.

Четверта модель. За цією моделлю у регіональному управлінні НБУ відкривається консолідований кореспондентський рахунок комерційному банку як юридичній особі. Установам (філіям) банку відкриваються лише технічні субкореспондентські рахунки у тій РРП, де відкрито технічний коррахунок їх головному банку. Філії можуть бути розташовані в різних регіонах України. За цією моделлю працює Ва-банк.

Головний банк та його установи мають електронні адреси, номери за МФО, обмінюються електронними розрахунковими документами з НСЕП незалежно один від одного. Головний банк має змогу протягом операційного дня встановлювати ліміти початкових оборотів його установ і протягом дня отримує від НСЕП підсумкову технологічну інформацію про роботу своїх установ.

П'ята модель. Ця модель вигідна для великих банків, які мають власні платіжні системи в регіонах для обслуговування філій. За цією моделлю банку-юридичній особі відкривається консолідований коррахунок, а його регіональним управлінням - технічні коррахунки у тій же РРП. Головний банк і регіональні управління є учасниками НСЕП. Решта установ банку мають номери за МФО і електронні адреси, але не мають виходу в НСЕП через внутрішню платіжну систему регіонального управління.

Головний банк має змогу встановлювати ліміти початкових обігів своїх регіональних управлінь і отримує від НСЕП підсумкову технологічну інформацію про роботу цих установ.

Шоста модель. Цю модель використовують банки, які хочуть працювати через консолідований коррахунок головного банку, але не мають власної платіжної системи ні в цілому по банку, ні у регіонах. За цією моделлю регіональним управлінням і установам відкриваються технічні субкоррахунки у тій РРП, де відкрито технічний коррахунок їх головному банку. Установи банку мають електронні адреси і номери за МФО.

Розрахунки установи відображаються як на її технічному субкоррахунку, так і на технічному субкоррахунку її регіонального управління, а також на технічному рахунку головного банку. Розрахунки регіонального управління відображаються на його технічному субкоррахунку і на технічному коррахунку головного банку.

Застосування зазначених моделей можливе лише при укладанні угоди між комерційним банком та Національним банком України. Здійснення міжбанківських розрахунків за наведеними моделями дозволяє більш гнучко маневрувати банківськими ресурсами у межах одного комерційного банку.

Сьома модель комерційний банк має консолідований кореспондентський рахунок у територіальному управлінні. Національного банку. Його філії можуть бути розташовані в різних адміністративно - територіальних одиницях, але не можуть мати кореспондентських рахунків у територіальних управліннях Національного банку.

Комерційний банк має змогу протягом операційного дня встановлювати ліміти технічних рахунків та початкових оборотів філій, виконувати початкові платежі від їх імені та отримувати від СЕП підсумкову технологічну інформацію про їх роботу.

Характерною рисою моделі 7 є те, що комерційний банк має змогу динамічно обмежувати повноваження філій щодо виконання розрахункових та інших операцій. Це реалізується за допомогою операційних правил, які є додатковим механізмом, органічно відбудованим у САБ.



4. Стан та перспективи розвитку міжбанківських розрахунків в Україні

Протягом дев'яти місяців 2012 р. послугами СЕП у режимі реального часу користувалися 392 учасники СЕП, що становить 52% від загальної кількості всіх учасників СЕП [10]. За дев'ять місяців 2012 р. учасниками СЕП здійснено близько 246010 тис. початкових платежів та було надіслано розрахункових повідомлень на загальну суму 7436334 млн. грн., що на 1% та 36% більше, ніж аналогічні значення даних показників за дев'ять місяців 2011 року відповідно. Велика кількість початкових платежів та розрахункових повідомлень у 2012 році була надіслана до СЕП банками України, що склали 227546 тис. документів, або 92,5% від загальної кількості початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень.

Протягом дев'яти місяців 2012 р. частка початкових платежів із сумою платежу не більшою 1 тис. грн. становила близько 67% від загальної кількості початкових платежів. Cума цих трансакцій складала менше ніж 1% від загальної суми виконаних початкових платежів через СЕП за аналізований період.

Серед усіх учасників СЕП найбільшим попитом користувалася третя модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку, згідно з якою юридична особа має консолідований кореспондентський рахунок та внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему, що забезпечує переказ коштів між філіями банку та взаємодію із СЕП для здійснення міжбанківського переказу коштів філіями комерційного банку. За дев'ять місяців 2012 року учасники СЕП, які працювали за третьою моделлю, виконали 133004 тис. початкових платежів та розрахункових повідомлень, що склало 54% від їх загального обсягу, що на 1791 тис. (1,3%) менше, ніж за січень-вересень 2011 року.

Дослідження роботи СЕП стосовно переказу коштів між банками свідчить про те, що протягом січня-вересня 2012 року система забезпечувала максимальну швидкість та прозорість переказу платежів, високий рівень безпеки та надійності платежів, успішне виконання функцій державної системи міжбанківських розрахунків.

Збільшення обсягів міжбанківських операцій, ускладнення схем і технологій міжбанківських розрахунків свідчить про необхідність вдосконалення методів управління міжбанківськими розрахунками. Розвиток форм та інструментів міжбанківських розрахунків вимагає від комерційного банку впровадження новітніх засобів автоматизації, що забезпечують високий рівень швидкості, безпеки і надійності.

Крім необхідності постійної новації в самій технології обслуговування міжбанківських розрахунків, потрібна безперервна модернізація програмного

забезпечення системи міжбанківських розрахунків, модифікація їх технічного обладнання.

Удосконалюючи СЕП, НБУ значно підвищить її привабливість для комерційних банків, запропонувавши різні варіанти ведення їх кореспондентських рахунків.

У відповідності з різними моделями обслуговування кореспондентського рахунку комерційного банку його філії можуть діяти в якості самостійних учасників системи і мати власні субкореспондентські рахунки. Банки можуть залишатися безпосередніми учасниками СЕП, але всі

їх розрахунки будуть відображатися на єдиному консолідованому кореспондентському рахунку, який контролюється головним банком. При цьому консолідованим рахунком можуть бути об'єднані філії банку, розташовані як в одному, так і в декількох регіонах України. На єдиному рахунку можуть відображатися розрахункові операції всіх філій банку. Комерційний банк може використовувати свою власну платіжну систему, через яку здійснюються розрахунки між філіями банку. Така система може об'єднувати, наприклад, установи банку, розташовані в одному регіоні, або ж установи комерційного банку по всій Україні. В останньому випадку єдиним учасником СЕП стає головний банк, а всі розрахунки його філій з установами інших комерційних банків здійснюються через електронну систему Національного банку і відображаються на його консолідованому кореспондентському рахунку [11].

Йдучи назустріч прагненню комерційних банків до підвищення рівня керованості своїми філіями, НБУ постійно розширює спектр інформаційних послуг, що надаються учасникам розрахунків. На основі відомостей, отриманих за допомогою СЕП, головний банк веде консолідований кореспондентський рахунок і субкореспондентські рахунки своїх філій. Він може оперативно встановлювати межі - ліміти, у яких філії можуть проводити платежі. Задаючи певні бізнес-правила, головний банк може встановлювати відповідні обмеження на виконання своїми філіями розрахункових і деяких інших видів операцій.

Що стосується законодавчого регулювання відносин у сфері міжбанківських розрахунків, то воно є недостатнім [12]. У зв'язку з чим, представляється важливим подальший розвиток і вдосконалення правових норм, пов'язаних з:

· упорядкуванням прав і обов'язків сторін, посиленням заходів відповідальності;

· ефективним контролем діяльності комерційних банків у сфері міжбанківських розрахунків;

· чітким визначенням форм, методів та інструментів міжбанківських розрахунків з метою ефективного управління ризиками.

Таке вдосконалення законодавства у сфері регулювання міжбанківських розрахунків з одного боку має підвищити рівень захисту прав та інтересів клієнтів банків, а з іншого боку знизити ризики для комерційних банків.



Висновки

Міжбанківські розрахунки є одним з основних елементів платіжного обороту. У них з'єднані воєдино інтереси клієнтів, банків, суспільства в цілому, і від того, як здійснюються міжбанківські розрахунки, багато в чому залежать результати проведених у країні ринкових перетворень.

Досліджуючи досвід організації та функціонування зарубіжних платіжних систем, сьогодні спостерігається тенденція до переважного використання в країнах з розвиненим грошовим ринком систем, заснованих на валовому способі проведення розрахунків. Такі системи характеризуються більш простим механізмом регулювання на відміну від клірингових систем, тому що розрахунки проводяться після кожної угоди.

Якість міжбанківських розрахунків залежить від сукупності факторів, які доцільно розділити на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх факторів слід віднести макрофактори, або фактори середовища та фактори платіжної системи, які залежать від макроекономічних чинників, але в той же час мають власні джерела і природу.

Внутрішні фактори визначаються трьома основними моментами, серед яких: вибір схеми міжбанківських розрахунків; облік клієнтів та їх вимог; система управління міжбанківськими розрахунками в комерційному банку.

Визначення якості міжбанківських розрахунків здійснюється на основі виявлення сутнісних характеристик цього виду розрахунків, аналізі та класифікації чинників, що впливають на якість міжбанківських розрахунків, і на цій основі формування стандартів міжбанківських розрахунків, введення яких в загальну систему банківського менеджменту в комерційному банку дозволить підвищити ефективність його діяльності.

Дослідження роботи СЕП стосовно переказу коштів між банками свідчить про те, що протягом січня-вересня 2012 року система забезпечувала максимальну швидкість та прозорість переказу платежів, високий рівень безпеки та надійності платежів, успішне виконання функцій державної системи міжбанківських розрахунків.

Пріоритетна роль у вдосконаленні управління якістю міжбанківських розрахунків відводиться Національному банку України. Здійснюване НБУ регулювання надійності банківської системи за допомогою встановлення економічних нормативів, обов'язкових для комерційних банків, є адміністративним заходом, для ефективного застосування якого необхідно загальне поліпшення фінансової ситуації в країні.

Запропонована процедура управління якістю міжбанківських розрахунків на основі постійного вдосконалення стандартів якості міжбанківських розрахунків базується на постійному аналізі зовнішнього і внутрішнього середовища, оскільки основними параметрами якості продукції є повнота розрахунків, своєчасність, надійність і економічність. Така організаційна схема управління якістю міжбанківських розрахунків дозволяє підвищити інформаційну забезпеченість зацікавлених служб і відділів банків і забезпечить комплексність у вирішенні завдань вдосконалення процесу управління міжбанківськими розрахунками.

Такий підхід дозволить поліпшити вирішення більшості складних проблем, що стоять перед комерційними банками в сучасних умовах, особливо тих проблем, які пов'язані з пошуком нових сучасних форм і методів діяльності банків на фінансових ринках, що характеризуються складністю та постійною нестабільністю.

Проведене дослідження показало, що важливою складовою частиною процесу вдосконалення методів міжбанківських розрахунків є технічна політика комерційного банку. При цьому особливу проблему представляє забезпечення комплексного інформаційного захисту комерційного банку, що, в свою чергу, пов'язано безпосередньо з параметрами технічних засобів, за необхідністю проведення постійної аналітичної роботи з удосконалення захисту інформаційних мереж комерційного банку.



Список використаної літератури

1. Калінічева, А.М. Забезпечення внутрішньоденної ліквідності в системах міжбанківських розрахунків Європейського Союзу (на прикладі ТАРГЕТ) [Текст]: автореф. дис…. канд. економ. наук: спец. 08.05.01 - світове господарство і міжнародні економічні відносини / А.М. Калінічева, 2005. - 20 с.

2. Твердохлібова, Д. Моделі міжбанківських розрахунків: вплив на формування пропозиції грошей [Текст] / Д. Твердохлібова // Економіка України. - 2006. - №12. - C.29-38.

3. Система банківського менеджменту [Текст]: навчальний посібник / В. І. Грушко, М.П. Денисенко;, 2004. - 480 с.

4. Петрук, О.М. Банківська справа [Текст]: навчальний посібник / О.М. Петрук; ред. Ф.Ф. Бутинець, 2004. - 461 с.

5. Копалов, В.С. Расследования по переводам [Текст] / В.С. Копалов // Расчеты и операционная работа в коммерческом банке. - 2007. - №3. - C.60-67.

6. Заруба, Ю.О. Особливості фінансового механізму банків в умовах посилення міжбанківської конкуренції в Україні [Текст] / Ю.О. Заруба // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 11. - C.187-194.

7. Кишкурно, Е.В. Безналичные расчеты с использованием банковских платежных карт в Республике Беларусь [Текст] / Е.В. Кишкурно // Расчеты и операционная работа в коммерческом банке. - 2006. - №4. - C.80-89

8. Облік та аудит у комерційних банках / За ред. д-ра ек. наук, проф. А.М. Герасимовича, Г.В. Кривовід, О.А. Мазур та ін; - Львів: в-во «Фенікс»; 1999 - с. 512.

9. Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні // Законод і нормат. Акти з банківської діяльності 2000. - вип. 3, тс. 3 - 87.

10. СЕП за станом на 1 жовтня 2012 року [Електронний ресурс] // Національний банк України / - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish /article? art_id=53861.