Грошовий ринок та взаємозв'язок його окремих сегментів

На прикладі розвитку вітчизняного фондового ринку можна чітко простежити тенденцію до дематеріалізаціїї капіталу, коли зміни різних властивостей (характеристик) цінних паперів фокусувалися навколо забезпечення їх ліквідності та доходності з обов'язковим урахуванням міркувань дотримання безпеки: від документарних до бездокументарних, від пред'явницьких до іменних, перекомбінування пропорцій між простими і привілейованими (останні два випадки стосуються тільки акцій), введення механізму конвертації, та ін.

На сьогодні основним організатором торгівлі на фондовому ринку України є Дочірнє підприємство "Фондова біржа ПФТС" - в останньому звітному 2006 р. його питома вага в організованій частині вітчизняного фондового ринку становила 96,4% (у попередні декілька років відповідний показник також перевищував 90%). Тому аналіз функціонування цього фондового майданчика є досить репрезентативним для оцінки стану і капіталізації фондового ринку України в цілому. Більш як триразове підвищення капіталізації ринку ПФТС за 2004-2006 рр., разом із зростанням індексу ПФТС до 498,86 пункту наприкінці 2006 р., є досить красномовним, але пов'язані з цим перестороги стосуються трьох моментів.

А. На зростання фондового ринку України в останні роки, насамперед, вплинули фактори екзогенного характеру: надлишок ліквідності (внаслідок низьких облікових ставок центробанків провідних країн світу), сприятлива економічна кон'юнктура на зарубіжних ринках, підвищення експортоспроможності вітчизняних підприємств і надходження іноземних інвестицій - як прямих, так і портфельних.

Б. Оцінка капіталізації фондового ринку є оцінкою місткості виключно організованого ринку, який становить лише десяту частину загального обсягу торгів. Тому без усунення диспропорції між обсягами організованих і неорганізованих торгів оцінка капіталізації фондового рийку є статистично недосконалою і неповною.

В. Постійне зростання індексу ПФТС (який зростає і далі: наприклад у червні 2007 р. він уперше перевищив позначку 1000 пунктів) свідчить що ринок ПФТС, а з ним і переважна частка всього організованого фондового ринку досягають максимуму "у висоту", тоді як "ширина" (кількість компаній, з акціями яких укладались угоди) залишається все ще незначною.

Оскільки структура емітентів цінних паперів є відображенням структури найбільш мобільної частини всієї економіки, то і у ПФТС домінують акції паливно - енергетичного комплексу та інших її базових галузей. Інакше кажучи, при надмірній концентрації торгів обмеженим є коло інвестиційно привабливих акцій. Частково проблема пояснюється непрозорістю інформації на фондовому ринку (що справедливо і для інших фінансових сегментів) і переважанням міркувань дотримання корпоративного контролю при обмеженні інвестиційної динаміки акціонерного капіталу. Непрозора структура корпоративної власності породжує різні спроби її неекономічного переділу (зокрема, рейдерство).

До істотних недоліків фондового ринку України можна віднести його слабку орієнтацію на потреби довгострокових внутрішніх інвесторів. За експертними оцінками, частка нерезидентів на вітчизняному вторинному ринку акцій становить 80-85%'; аналогічною є ситуація і в сегменті корпоративних облігацій, коли в умовах циклічності "де - факто ліквідність ринку забезпечує приплив іноземного капіталу" .

Диспропорції вітчизняного фондового ринку, що потребують коригування, є такими:

А. Істотне переважання неорганізованого фондового ринку над організованим і зовнішніх інвесторів над внутрішніми;

Б. Домінування міркувань дотримання корпоративного контролю на рийку акцій та інвестиційна обмеженість його вторинного сегмента; в) висока питома вага підприємств базових галузей економіки (зокрема, ПЕК) у загальній капіталізації та у пулі вітчизняних "голубих фішок";

Г. Значна концентрація ринку (домінування невеликої групи емітентів) як за обсягами торгівлі, так і за показниками капіталізації;

Д. Понадконцентрація торгівлі у межах ПФТС;

Є. Недооцінка ринком багатьох компаній-емітентів внаслідок неповного розкриття інформації про результати їх діяльності та інвестиційні наміри.

Щодо грошово-кредитної політики, то монетарний інструментарій її регулювання спрямований на таргетування інфляції та стримування обсягів грошової маси. Згідно із статистичними даними, інфляція утримується у двозначних або й у менших межах (мала місце і дефляція 2002 р.), проте показовими є особливості її прояву в останні роки. Так, у 2005-2006 рр. факторами інфляції стали так звані "цінові шоки" на окремих товарних ринках і різке збільшення соціальних видатків бюджету при уповільненні темпів економічного зростання. Тому стримування інфляції (не тільки попиту, але й витрат) монетарними підоймами НБУ є явно недостатнім, потрібні також антиінфляційні заходи Уряду, і в першу чергу - стимуляція внутрішнього ринку і підтримка виробництва. Інфляція, безумовно, пов'язана і з валютним курсом, який доцільно витримувати передбачуваним для забезпечення цінової стабільності.

При визначенні можливостей валютної лібералізації щодо вільного курсоутворення, а також перспектив повної конвертованості гривні та безперешкодного транскордонного переміщення валюти слід враховувати динаміку показників торгового балансу, позик резидентів та інвестиційних потоків капіталу [24, c.23]. Наявність таких факторів, як значна залежність міжнародних резервів НБУ від зовнішніх запозичень [23, с. 54], наслідки від'ємного торгового сальдо у 2006 р. (додатного раніше), зростання обсягів корпоративних єврозапозичень, "хронічна" недостатність припливу ПП, свідчить про передчасність лібералізації валютних ринків [18, с. 37].

В останні роки грошова маса і монетизація зростали разом з істотним збільшенням зобов'язань банків і переважно вкладів населення: На рубежі 2006-2007 рр. частка останніх досягала 70% депозитного ринку, проте значним залишається обсяг вкладів в іноземній валюті.

Останнім часом виділяється і такий аспект недостатньої монетизації. При обмежених можливостях внутрішніх інструментів розширення пропозиції грошей та переважному використанні зовнішніх фінансових ресурсів є загроза економічній безпеці держави у вигляді неконтрольованої експансії іноземного капіталу. Цьому вже є чимало прикладів у банківському і страховому сегментах грошового ринку України. Нерезиденти (зокрема, банки і страхові компанії) опиняються у виграшному становищі, оскільки мають ширші можливості розпоряджатися фінансовими ресурсами на національних ринках, ніж вітчизняні фінансові установи. Про це говорить досвід країн ЦСЄ і Латинської Америки, де національні банківські та страхові ринки значною мірою контролюються іноземними інвесторами.

При аналізі структури зобов'язань українських банків спостерігається заміщення джерел формування їх ресурсів. Загострюється проблема недостатності грошових ресурсів для розширення банківської діяльності. Це характерна тенденція останніх років, і тому вітчизняні банки змушені залучати кошти, відкриваючи для себе зовнішні канали фінансування (зокрема, двосторонні кредитні угоди, синдиковане кредитування, єврооблігаційні позики).

Щодо структури банківських активів, то питома вага кредитів постійно зберігається домінуючою і, за результатами 2006 р., перевищила 76%. Кредитний портфель банків, при щорічному зростанні в 1,3-1,7 раза протягом зазначеного періоду порівняно з обсягами ВВП, є все ще недостатнім для фінансування потреб національної економіки і має перспективи зростання. Переважання кредитів у національній валюті свідчить про поступальний розвиток саме внутрішнього ринку кредитування. Проте в окремих сегментах (наприклад, в іпотечному кредитуванні, за даними Української національної іпотечної асоціації) частка кредитів в іноземній валюті зберігається постійно істотною і перевищує 80%. Позитивною тенденцією слід визнати і домінування з 2004 р. довгострокових кредитів [17, с.76 - 82]

2.3 Проблеми та перспективи розвитку грошового ринку в Україні

Незважаючи на значні здобутки банківської системи України, її основною проблемою залишається недостатня капіталізація , що відображається у ряді пов'язаних проблем підпорядкованого рівня. До останніх належать обмеженість можливостей кредитування, недостатня якість менеджменту, неадекватність управління ризиками, та ін.

Держава дедалі більше позиціонує як активний учасник грошового ринку , і це чітко проявляється не тільки в регулятивному контексті, але й у використанні інструментів (і зокрема - позикових) для фінансування державного бюджету. Крім того, динаміка державних витрат у перехідний період є більш важливим фактором успішної трансформації, ніж швидкість проведення реформ.

На сьогодні ринок державного боргу розвивається у безпечних межах запозичень, визначених Бюджетним кодексом України (не більше ніж 60% ВВП) Водночас частка ринку зовнішнього державного боргу істотно превалює над часткою ринку внутрішнього (орієнтовно в останні роки відповідні показники становлять 80%/20%). За результатами 2006 р., запозичення в американській валюті сягають 62,25% [18, с. 38], а вартість позик залежить від ряду кон'юнктурних обставин. Реструктуризація державного боргу, здійснена декілька років тому в Лондонському і Паризькому клубах кредиторів, а також запровадження нових інструментів управління боргом (наприклад, заміщення "старих" дорогих боргів більш дешевими "новими") дозволяють державі прагматично маневрувати при виконанні щорічних бюджетів.

На ринок державного боргу дедалі більше, хоча й опосередковано, впливають зростаючі обсяги корпоративних позик (зокрема - тих підприємств, у чийому статутному капіталі є частка держави), що містить загрозу дестабілізації економіки в разі відмови в їх погашенні. Свідченням тому є перший дефолт на ринку корпоративних облігацій України у 2006 р., коли підприємство - емітент облігацій не розрахувалося по власних облігаційних зобов'язаннях двох випусків загальним обсягом 50 млн. грн. [17, c. 84].

Такі особливості сучасного стану ринку державного боргу, як диспропорція між зовнішніми і внутрішніми запозиченнями (що відображається у переважанні позик у різнокомбінованій іноземній валюті з відповідними валютними ризиками), незначний, з точки зору міжнародного порівняння, строк запозичень та їх усе ще висока вартість, потребують відповідного коригування. Проте першочерговим пріоритетом у цьому напрямі слід визнати необхідність присвоєння Україні суверенного кредитного рейтингу інвестиційного класу, що матиме важливі позитивні результати для управління дебіторською позицією не тільки держави, але й корпоративних і муніципальних позичальників.

Взаємозв'язок грошового ринку України з світовою грошовою системою стає дедалі тіснішим. Розвивається співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, МБРР, ЄБРР), зростають обсяги та кількість випусків державних і корпоративних єврооблігацій, депозитарних розписок, залучення банками синдикованих кредитів. Недостатня затребуваність послуг вітчизняних бірж опосередковано стимулює продаж і придбання фінансових активів за кордоном. Переміщення капіталу дедалі більше набуває екстериторіальних ознак.

Спостерігаються активізація корпоративних угод злиття і поглинання за участю структур - нерезидентів, а також зміцнення позицій іноземних банків і небанківських установ (страховиків, венчурних і хедж-фондів) при започаткуванні й розвитку спільного бізнесу. У такий спосіб дедалі чіткіше виявляється нова форма реалізації конгломеративних інтересів учасників ринку, коли концентрація капіталу під час створення фінансових і фінансово-промислових груп вимагає обміну вже не тільки фінансовими активами, а насамперед - фінансовими стратегіями.

Подальший розвиток вітчизняної фінансової системи пов'язується з лібералізацією внутрішнього ринку фінансових послуг, і особливо - з перспективою вступу України до СОТ. Проте дилема щодо перспектив лібералізації українського фінансового ринку є багатогранною і полягає у таких запитаннях:

А. Яким має бути, з точки зору сталого економічного розвитку, співвідношення між вітчизняними та іноземними фінансовими інститутами?

Б. На скільки виправданими є пільги та преференції іноземним структурам порівняно з вітчизняними?

В. Який позитивний та негативний вплив може мати і має експансія іноземного капіталу в найближчій перспективі, і якими очікуються довгострокові тенденції щодо цього?

Г. Чи можливе зближення стратегічних економічних інтересів вітчизняних та іноземних, фінансових установ на ринку фінансових послуг?

Співвідношення вітчизняних та іноземних учасників грошового ринку України залишається предметом гострих дискусій. Узгоджені позиції щодо визнання доцільності залучення іноземного капіталу стають суперечливими, коли мова заходить про зустрічні умови його надходження та використання. Суперечності між економічними інтересами резидентів і нерезидентів можуть трансформуватись, як уже зазначалось, у проблему економічної (і в тому числі -фінансової) безпеки.

В Україні за останні 15 років ключовими передумовами і разом з тим результатами розвитку національного грошового ринку можна вважати:

А. На макрорівні - формування відповідної законодавчо-нормативної бази.

Б. В організаційному аспекті - створення та діяльність державних регуляторів одночасно із саморегульованими організаціями і професійними об'єднаннями.

В. На мікрорівні - становлення конкурентоспроможних фінансових посередницьких структур (банків і небанківських установ).

Г. В екстериторіальній площині - поступову інтеграцію у міжнародний кругооборот капіталу.

Проте грошовий ринок України вкрай нерівномірно розвивається за окремими своїми сегментами. Низький рівень довіри між ринковими контрагентами, а також недостатній захист прав власності та контрактних прав виступають чи не найбільшими перешкодами для формування дійсних, а не декларативних ринкових відносин. З інституційної точки зору, економіка стає ринковою не тоді, коли визнається такою міжнародними інститутами, - адже зовнішні атрибути не завжди пов'язані з внутрішніми змінами. Очевидно, говорити про "ринковість" варто тільки після того, як неформальні (довільні, хаотичні) норми економічної поведінки стануть формальними, тобто юридично стандартизованими в інтересах широкого, а не вузького кола осіб.

При усталених інституційних нормах є об'єктивним, що фінансова структура економіки має бути орієнтована на масове фінансування, а не на фінансування унікальних компаній [17, 85]. При цьому обов'язковими є забезпечення максимальної у конкретних умовах ліквідності фінансових активів, розподіл відповідальності та ефективна система управління фінансовими ризиками, прозорість ринку, можливість збільшення його місткості та капіталізації, а також можливість інтегрування із зарубіжними ринками.

Грошовий ринок України еволюціонує шляхом модифікації кількісних і якісних характеристик свого поступального розвитку. Подальші перспективи його функціонування вимагають вирішення ряду вже перелічених і пов'язаних з ними проблем. Розширення спектра фінансових послуг (але тільки легітимних і якісних), які надаються фінансовими установами України, одночасно є забезпеченням належного рівня їх конкурентоспроможності.

Опора на розвиток реального сектора економіки і на забезпечення його необхідними інвестиційними ресурсами залишається визначальною платформою для функціонування вітчизняних фінансових установ. Тому першочерговим завданням є підвищення ліквідності та прозорості грошового ринку України, а ознаками його сталого розвитку мають бути:

а) концентрація фінансових інститутів і диверсифікація фінансових інструментів, з одночасними рестрикціями щодо переміщення спекулятивного капіталу;

б) підвищення рівня внутрішньої конкуренції між фінансовими інститутами та їх конкурентоспроможності у міжнародному порівнянні;

в) легітимізація угод, розширення місткості організованого ринку та зростання його капіталізації;

г) поширення традиційних (масових) фінансових послуг і продуктів, з одночасним впровадженням новацій у сфері фінансового сервісу;

ґ) збалансування чинних і розробка необхідних нових законодавчих і підзаконних актів фінансового права, і в першу чергу - тих, які стосуються захисту законних прав власності як великих, так і міноритарних інвесторів;

д) модифікація засобів державного регулювання з активнішим використанням можливостей учасників ринку; для згладжування ринкової циклічності доцільно переорієнтовуватися з моніторингу за дотриманням нормативів на моніторинг оцінки і на попередження ризиків у діяльності фінансових установ;

е) розгалуження мережі взаємовигідних зв'язків і паритетних відносин з міжнародними фінансовими організаціями.

Узагальнюючи вищесказане, слід наголосити, що здійснення даного комплексу заходів щодо врегулювання грошового ринку дасть змогу зменшити його залежність від іноземного капіталу, особливо від непередбачуваної поведінки зарубіжних спекулятивних інвесторів, а також залучити на ринок внутрішні фінансові ресурси - вільні кошти населення. Грошовий ринок повинен бути прогнозованим, а взаємозв'язки між його структурними елементами - гармонійними і взаємоузгодженими.

Ефективно діюча система грошових ринків може бути створена тільки на основі цілісної науково обґрунтованої програми що включає пріоритетні цілі податкової, адміністративної, законодавчої, соціальної політики, а також систему заходів їх забезпечення, що максимально враховують своєрідність перехідного етапу економіки при зміцненні й удосконаленні структурних елементів фінансового ринку.

ВИСНОВКИ

У процесі написання курсової роботи був проведений детальний аналіз наукових праць та монографій, були проаналізовані погляди різних вчених. На основі цього можна зробити висновок, що грошовий ринок - це особливий сектор ринку, на якому відбуваються економічні відносини з приводу купівлі - продажу грошей як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на цей товар.

Об'єктом грошового ринку є гроші, які продаються і купуються на ньому. Таким об'єктом можуть стати тільки тимчасово чи постійно вільні кошти, власники яких пропонують їх на ринку задля одержання додаткового доходу. Функціональне призначення грошового ринку - забезпечення акумулювання тимчасово чи постійно вільних грошових засобів, їх трансформація та розподіл між суб'єктами економіки, що відчувають потребу в додаткових коштах.

З організаційної точки зору грошовий ринок - це сукупність різноманітних структурних сегментів грошового ринку. Складний механізм грошового ринку дає можливість класифікувати його за різними критеріями.

Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за наступними критеріями:

а) за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

б) за інституційними ознаками грошових потоків;

в) за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

Але треба відзначити, і це особливо важливо, що між усіма сегментами грошового ринку, незалежно від того, за якими ознаками вони були виділені, існує тісний взаємозв'язок, що підтверджує внутрішню єдність ринку і забезпечує його успішне функціонування.

Грошовий ринок здійснює мобілізацію коштів для економічного розвитку; перерозподіл їх між галузями, областями та регіонами; забезпечує нагромадження коштів і визначає економічне зростання. Завдяки функціонуванню грошового ринку утворюються достатні фонди коштів для всіх суб'єктів економіки - держави, фірм і підприємств, домашніх господарств.

На основі розглянутих закономірностей та тенденцій розвитку міжнародного грошового ринку можна сказати, що він розвивається циклічно, є дуже масштабним і динамічним (міжнародний грошовий ринок вже переріс рамки не лише національних, а й регіональних грошових ринків, оскільки міжнародні транснаціональні корпорації, банки та фінансові холдинги обслуговують і корпорації, й уряди окремих країн) , національні та регіональні грошові ринки тісно пов'язані між собою, а ефективність участі на ньому певної країни залежить не лише від рівня розвитку національного ринку, а й від ступеня інтеграції грошового ринку країни до світового грошового простору. Проведений аналіз свідчить, що сучасний грошовий ринок тяжіє до глобалізаційних та транснаціональних процесів.

Грошовий ринок України еволюціонує шляхом модифікації кількісних і якісних характеристик свого поступального розвитку. Подальші перспективи його функціонування вимагають вирішення ряду проблем.

Опора на розвиток реального сектора економіки і на забезпечення його необхідними інвестиційними ресурсами залишається визначальною платформою для функціонування вітчизняних фінансових установ. Тому першочерговим завданням є підвищення ліквідності та прозорості грошового ринку України. Є підстави вважати, що ознаками сталого розвитку грошового ринку мають бути:

а) концентрація фінансових інститутів і диверсифікація фінансових інструментів, з одночасними рестрикціями щодо переміщення спекулятивного капіталу;

б) підвищення рівня внутрішньої конкуренції між фінансовими інститутами та їх конкурентоспроможності у міжнародному порівнянні;

в) легітимізація угод, розширення місткості організованого ринку та зростання його капіталізації;

г) поширення традиційних (масових) фінансових послуг і продуктів, з одночасним впровадженням новацій у сфері фінансового сервісу;

ґ) збалансування чинних і розробка необхідних нових законодавчих і підзаконних актів фінансового права, і в першу чергу - тих, які стосуються захисту законних прав власності як великих, так і міноритарних інвесторів;

д) модифікація засобів державного регулювання з активнішим використанням можливостей учасників ринку; для згладжування ринкової циклічності доцільно переорієнтовуватися з моніторингу за дотриманням нормативів на моніторинг оцінки і на попередження ризиків у діяльності фінансових установ;

е) розгалуження мережі взаємовигідних зв'язків і паритетних відносин з міжнародними фінансовими організаціями.

Узагальнюючи вищесказане, слід наголосити, що здійснення даного комплексу заходів щодо врегулювання грошового ринку дасть змогу зменшити його залежність від іноземного капіталу, особливо від непередбачуваної поведінки зарубіжних спекулятивних інвесторів, а також залучити на ринок внутрішні фінансові ресурси - вільні кошти населення. Грошовий ринок повинен бути прогнозованим, а взаємозв'язки між його структурними елементами - гармонійними і взаємоузгодженими.

СПИСОК ПОСИЛАНЬ

1. Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит: Навч. посібник. - 2-е вид., переробл. і доп. - К.: ЦУЛ, 2002. - 336с.

2. Белінська Я.В. Валютний механізм: принципи його структурування// Економіка України. - 2006. - №5. - С.19-28

3. Береславская Е. Тенденции валютного ринка Украины и перспективы его либерализации// Финансовые риски (рус.). - 2004. - №2. - С.25-27

4. Богомаз Г.О. Шляхи вдосконалення регулювання валютного ринку в Україні// Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.16. -Суми. 2006. - С.306-312

5. Валютный и денежный ринок: Курс для начинаючих: Учебн. пособие: пер. С англ../ ред. Ильин К. - М: Альпина Паблишер, 2002. - 340с.

6. Гальчинський А. Теорія грошей. - К.:КНЕУ, 1996. - 385 с.

7. Герасимова С. Механізм державного регулювання ринку, фінансових послуг// Банківська справа (укр.). - 2005. - №6. - С.42-47

8. Гоголева Т.Н. Ключицева В.Т. Хаустов Ю.И. Международная экономика: Учебн. пособие. - М: КНОРУС, 2005. - 304с.

9. Гордон В., Льовочкін С.В. Макроекономічний аналіз тенденції розвитку міжнародного валютного ринку// БС. - 2000. - №6. - С.9-13

10. Гроші та кредит: Підручник/За ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ. - 2001. - 598 с.

11. Грошово-кредитна політика НБУ// Проблеми формування і розвитку фінансово-кредитної системи України. - Х.: 2004. - С.116-119

12. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі: Навч. посібник: Навч. видання. - К.: Алеута, 2004. - 478с.

13. Зайцев О.Г. Десять лет, которые потрясли мировой форексный рынок//Банковская практика за рубежом. - 2004.- № 6. - С. 67 - 74

14. Иванов В.М. Деньги и кредит: Курс лекций: Учебн. Издание. - 2-е изд. - К.: МАУП, 2001. - 232с.

15. Лопаткіна І.В. Валютна політика: ретроспективний аналіз // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Тези доповідей ІХ Всеукраїнської науково-практичної конференції (9-10 листопада 2006р.). - Суми, 2006. - С.66-68

16. Корнєєв В.В. Модель та інструментарій грошового ринку України//Фінанси України. - 2005. - № 6. - С.76 - 81

17. Макаренко О. Валютний контроль як інструмент стабілізації валютного ринку в Україні// Вісник НБУ. - 2002. - №11. - С.36-39

18. Маслова С.О., Оралов О.А. Фінансовий ринок: Навч. посібник: Навч. видання. - 2-е вид., випр. - К.: Коравека, 2003. - 344с.

19. Михайловська І.М., Ларіонова К.Л. Гроші та кредит: Навч. посібник: Навч. видання. - Львів: Новий світ. - 2007. - 432с.

20. Мишкин Ф.С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. - К.: - 1998. - С.75.

21. Ніколенко О.В. Шляхи підвищення ефективності валютнообмінних операцій суб'єктів господарювання в Україні/ Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.14. Збірник наукових праць: Навч. видання. - Суми:УАБС НБУ, 2005. - 276с.

22. Новак С.М. Валютне законодавство і строковий валютний ринок в Україні// Вісник НБУ в Україні// Вісник УАБС. - 2005. - №1. - С.21-25

23. Остапчук Я.Н. Теоретичні засади ринку грошей// Фінанси України. - 2002. - №2. - С.103-108

24. Пухтаєвич Г.О. Аналіз національної економіки: Навч. видання. - К.: КНЕУ, 2005. - 254с.

25. Сорос Дж. Алхимия финансов. - М. :ИНФРА - М, 1996. - 217 с.

26. Суэтин А.А. Мировые финансовые рынки//Финансы и кредит (рус.). - 2007. - № 4. С. 18 - 26

27. Туликов С.И. Характеристика современного валютного ринка// Финансы и кредит (рус.). - 2004.- №14. С.13-19

28. Сенеко Ю.В. Інфраструктура валютного ринку в Україні//Регіональна економіка (укр..). - 2006. - №4. - С.199-207

29. Селезнев В.В. Основы рыночной экономики Украины :Учеб. пособие. - К.: А.С.К. - 1999. - С. 288.

30. Смолянська О.Ю. Фінансовий ринок :Навч. посібник: Навч. видання . - КК.: ЦНЛ, 2005. - 384с.

31. Харрис Л. Денежная теория. - М. - 1990. - 483 с.

32. Швайка М.А. Про деякі пріоритети регулювання грошового ринку України// Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та застосування. 2002: Збірник матеріалів наукової конференції. - К.: НБУ, 2002. - 269с.

33. Щетинін А.І. Гроші і кредит: Підручник: навч. видання. - К.:ЦНЛ, 2005. - 430с.

34. http://www.mekinseyquarterly.com

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А

Таблиця 1.1 - Сегментація грошового і фінансового ринків за єдиними

критеріями

ДОДАТОК Б

Таблиця 1. 3 - Відмінності ринку грошей та ринку капіталів