· необхідність підтримання стабільності номінального обмінного курсу за умов позитивного сальдо поточного рахунку платіжного балансу, що зумовлює значне розширення грошової пропозиції на внутрішньому ринку.

Розвиток валютного ринку України у січні - жовтні 2005 року характеризувався збільшенням попиту і пропозиції іноземних валют за умов збереження стабільності курсу гривні. Загальний обсяг операцій з купівлі та продажу доларів США, євро і російських рублів порівняно з відповідним періодом 2004 року збільшився на 15% до 86 млрд. дол. США у доларовому еквіваленті. У жовтні 2005 року обсяг валютних операцій порівняно з вереснем зменшився на 4.4% до 9.2 млрд. дол. США за рахунок зменшення обсягу операцій з євро і російськими рублями відповідно на 28.2 та 2.1% до 1.1 та 0.6 млрд. дол. США, разом з тим обсяг операцій з доларами США збільшився на 0.1% і становив 7.5 млрд. дол. США зрушення в структурі економічного зростання, які обумовлюють збільшення попиту на кредити і, відповідно, потреби в платіжних засобах.

У січні - серпні 2005 року монетарна база збільшилася на 27,4 відсотка, грошова маса - на 31 відсоток. Інтенсивне збільшення монетарних агрегатів (яке частково мало відновлювальний характер після істотного уповільнення наприкінці минулого року) спостерігається на тлі значного уповільнення темпів зростання ВВП. Приріст депозитів фізичних осіб у національній валюті за вісім місяців становив 55,7 відсотка. У той же час співвідношення темпів приросту загального обсягу вкладів фізичних і юридичних осіб у банківській системі (33,1 відсотка) та темпів збільшення інших монетарних агрегатів (зокрема, готівки та грошової маси) свідчить про уповільнення тенденції щодо збільшення частки грошей, які розміщені в банківській системі. Темп зростання готівки (27,1 відсотка за період) значно перевищує відповідні показники за роки економічного зростання, що обумовлює додатковий інфляційний ризик.

Розвиток економіки України в 2005 році характеризується значним уповільненням темпів економічного зростання. Збільшення ВВП протягом січня-липня 2005 р. порівняно з відповідним періодом минулого року становило 3,7 відсотка і мало низхідну динаміку з початку року: з 6,5 відсотка в січні помісячні його темпи знизилися до мінімального значення в червні (1,1 відсотка) та дещо збільшилися у липні (2,4 відсотка). Така динаміка є значно нижчою від прогнозованої. Промислове виробництво в зазначеному періоді зросло на 3,9 відсотка, а в червні та липні його динаміка була від'ємною.

Дещо поліпшилася ситуація на ринку праці, кількість безробітних, які перебувають на обліку, зменшилася за рік з 945 до 825,4 тис. осіб., або на 2,7 відсотка. У результаті цього рівень зареєстрованого безробіття, розрахований щодо працездатного населення працездатного віку, знизився з 3,4 до 2,9 відсотка.

Завдяки вжиттю заходів щодо поліпшення фіскальної політики, зокрема скасування наявних раніше численних податкових пільг, за сім місяців 2005 року вдалось досягти збільшення доходів державного бюджету на 53,2 відсотка, а їх частка у ВВП досягла 25,6 відсотка, порівняно з 21,2 відсотка у 2004 році. У структурі видатків відбулося зміщення в бік соціальних трансфертів, за підсумками року прогнозується дефіцит бюджету на рівні 5,4 млрд. грн., який покриватиметься за рахунок приватизаційних надходжень та можливого розміщення єврооблігацій на 600 млн. євро з терміном обігу 10 років.

У зв'язку з цим важливе значення для забезпечення стабільності гривні матиме вирішення проблеми посилення координації бюджетної та монетарної політики.

Тенденція зростання доходів населення за рахунок переважно соціальних платежів та зарплат у бюджетному секторі, що започаткована в кінці 2004 року, спостерігалася і в 2005 році. За результатами семи місяців 2005 року приріст реальної заробітної плати становив 17,5 відсотка, а приріст реальних наявних доходів населення - 25,8 відсотка. До кінця року очікується продовження підвищення доходів населення через планомірне збільшення мінімальної заробітної плати та зміни в системі оплати праці в бюджетних установах.

Після досягнення в 2004 році рекордного значення позитивного сальдо зовнішньої торгівлі на рівні 4,87 млрд. дол. США в 2005 році відбувається значне його зменшення. Кількісний склад банківської системи представлено у таблиці 2.7. За станом на 1 січня 2006 року в Державному реєстрі банків значиться 186 банків, з них 165 банків мають ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій, у тому числі: 133 банки - акціонерні товариства (з них: 92 - відкриті акціонерні товариства (2 банки - державні), 41 - закриті акціонерні товариства), 32 банк - товариства з обмеженою відповідальністю.

Таблиця 2.7. Кількісний склад банків України

За 2005 рік в Державному реєстрі банків зареєстровано 6 банків (ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», ТОВ КБ «Євробанк», ЗАТ «Внєшторгбанк (Україна)», ТОВ КБ «Фінансова Ініціатива», ТОВ «Банк інвестицій та заощаджень» та ТОВ «БМ Банк»). В стані ліквідації перебуває 20 банків (10,8% від загальної кількості банків у Державному реєстрі банків), з них 14 банків ліквідуються за рішенням Національного банку України, 5 банків - за рішенням господарських (арбітражних) судів та 1 банк - за рішенням зборів акціонерів (власників) банку.

Таблиця 2.8. Основні показники діяльності банків України за 2003-2005 рр.

Як свідчать дані таблиці 2.8 капітал (балансовий) банків збільшився на 39,5% і становить 25689,7 млн. грн. Зростання капіталу банків відбулося за рахунок збільшення статутного капіталу - на 4502,3 млн. грн. або на 38,8%, загальних резервів, резервного фонду та інших фондів банку - на 1126,8 млн. грн. або на 61,3%, емісійних різниць - на 125,2 млн. грн. або на 30,0%. Капітал (балансовий) банків має таку структуру. Статутний капітал складає 62,7% від капіталу, результат минулих років - 4,4%, результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії - 9,9%, результат поточного року - 9,4%, загальні резерви та фонди банків - 11,5%, емісійні різниці - 2,1%.

За 2005 рік зобов'язання банків України збільшилися на 62,4% (за 2004 рік - на 32,7%) і на 01.01.2006 становили 188245,1 млн. грн., в т.ч. нерезиденти - 16,7% від зобов'язань. Збільшення зобов'язань банків відбулось за рахунок збільшення вкладів фізичних осіб - на 31333,5 млн. грн.

Таблиця 2.9. Динаміка основних статей пасивів банківської системи, млн. грн.

Зобов'язання банків мають таку структуру. Вклади фізичних осіб складають 38,5% від загальної суми зобов'язань банків; кошти суб'єктів господарської діяльності - 32,5%; строкові вклади (депозити) інших банків та кредити, що отримані від інших банків - 14,7%; кошти Національного банку України - 0,4%; кошти небанківських фінансових установ - 2,9%; кошти бюджету та позабюджетних фондів - 1,1%; субординований борг - 1,4%; цінні папери власного боргу - 1,5%; кредити, отримані від міжнародних та інших фінансових організацій - 1,8%, інші зобов'язання - 5,2%.

Банки мають таку структуру вкладів населення з точки зору строковості. Строкові вклади складають 55256,9 млн. грн. або 76,2% від загальної суми вкладень, а вклади до запитання - 17283,4 млн. грн. або 23,8%. Населення віддає перевагу вкладам в національній валюті, які складають 57,3% від загальної суми вкладів фізичних осіб.

Збалансоване зростання активів та покращення їх структури і якості є необхідною умовою стабільного функціонування і розвитку банків (табл. 2.10).

Таблиця 2.10. Динаміка основних статей активів банківської системи, млн. грн.

Із даних таблиці 2.10 видно, що за 2005 рік чисті активи (загальні активи за мінусом сформованих резервів за активними операціями) збільшилися на 59,2% і становлять 213934,9 млн. грн. Загальні активи збільшились на 57,6% (за 2004 рік - на 34,1%) і складають 222951,2 млн. грн., в т.ч. нерезиденти - 5,5% від загальних активів. Збільшення загальних активів відбулось за рахунок збільшення кредитів, наданих банками - на 59196,0 млн. грн. або на 60,9% (з них: кредитів, що надані суб'єктам господарської діяльності - на 36152,6 млн. грн. або на 49,6%, кредитів фізичним особам - на 18557,3 млн. грн. або в 2,3 рази), вкладень в цінні папери - на 6145,5 млн. грн. або на 75,3%, основних засобів та нематеріальних активів - на 2812,8 млн. грн. або на 31,4%, нарахованих доходів до отримання - на 500,6 млн. грн. або на 35,2%.

Банки мають таку структуру загальних активів. Високоліквідні активи складають - 16,4% від суми загальних активів, кредити надані - 70,1%, вкладення в цінні папери - 6,4%, дебіторська заборгованість - 0,5%, основні засоби та нематеріальні активи - 5,3%, нараховані доходи до отримання - 0,9%, інші активи - 0,4% від суми загальних активів.

Кредити, надані банками, мають таку структуру. Кредити, що надані суб'єктам господарювання, складають 69,7% від загального обсягу наданих кредитів; строкові вклади (депозити), що розміщені в інших банках та в НБУ, і кредити, що надані іншим банкам - 9,0%; кредити, надані фізичним особам - 21,2%, кредити, надані небанківським фінансовим установам - 0,1%.

Продовжували зростати довгострокові кредити та кредити в інвестиційну діяльність. За 2005 рік довгострокові кредити збільшилися на 89,4% і на звітну дату становили 86224,3 млн. грн. або 55,1% від наданих кредитів. Кредити в інвестиційну діяльність збільшилися в 2,2 рази і складають 13479,8 млн. грн. (12,4% від кредитів, наданих суб'єктам господарської діяльності).

Одним з важливих завдань для банків залишається забезпечення прибуткової діяльності та підвищення ефективності діяльності банків (таблиця 2.11).

За 2005 рік прибуток банків склав 2407,6 млн. грн., що у 1,9 разів більше, ніж за 2004 рік (1262,7 млн. грн.). Позитивним є те, що доходи банків зростають більш високими темпами порівняно з витратами.

Рентабельність активів збільшилась з 1,07% до 1,31%, рентабельність капіталу - з 8,43% до 10,28% (за станом на 01.12.2005 р.).

Таблиця 2.11. Основні результативні показники діяльності банків

Порівняно з 2004 роком доходи банків збільшились на 7408,3 млн. грн. або на 36,9% і склали 27480,6 млн. грн., в т.ч. процентні доходи становили 19029,6 млн. грн. (або 69,3% від загальних доходів), комісійні доходи - 5777,9 млн. грн. (21,0%), результат від торговельних операцій - 1185,0 млн. грн. (4,3%), інші операційні доходи - 1245,0 млн. грн. (4,5%), інші доходи - 229,8 млн. грн. (0,8%), повернення списаних активів - 11,8 млн. грн. (0,1%), непередбачені доходи - 1,5 млн. грн.

Порівняно з 2004 роком витрати банків збільшились на 6263,5 млн. грн. або на 33,3% і склали 25073,1 млн. грн., в т.ч. процентні витрати становили 10901,2 млн. грн. (або 43,5% від загальних витрат), комісійні витрати - 537,4 млн. грн. (2,1%), інші операційні витрати - 1599,1 млн. грн. (6,4%), загальні адміністративні витрати - 8693,6 млн. грн. (34,7%), відрахування в резерви - 2619,7 млн. грн. (10,4%), непередбачені витрати - 0,8 млн. грн., податок на прибуток 721,3 млн. грн. (2,9%).

З метою забезпечення стабільного функціонування та розвитку банківської системи банки мають вживати заходів щодо підвищення рівня концентрації капіталу, зниження рівня ризиковості здійснюваних операцій та формування в необхідному обсязі резервів під ризики за активними операціями, покращення якості активів і пасивів та забезпечення їх збалансованого зростання, оптимізації витрат і доходів та підвищення ефективності діяльності.

Вищевикладені положення дають підстави стверджувати, що потенціал впливу банківської системи на розвиток економіки в Україні існує. Частково він не задіяний через вплив загальноекономічних чинників об'єктивного характеру, зокрема нерозвиненість фінансового ринку, високі ризики кредитування виробничої сфери, нерозвиненість ринків землі й нерухомості, неналежне забезпечення інтересів кредиторів, частково - через нерозв'язаність назрілих проблем банківської системи.

В цілому грошово-кредитна політика в Україні для досягнення темпів економічного зростання, які б відповідали стандартам світового фінансового середовища, повинна формуватися за наступними напрямками:

· здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, що відповідав би приросту прогнозованого рівня валового внутрішнього продукту та запланованому рівню інфляції;

· збільшення кредитної підтримки вітчизняних виробників шляхом інтенсифікації кредитної активності комерційних банків, а також підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків;

· стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення у банківську систему шляхом підвищення гарантій їх повернення через запровадження механізмів страхування депозитів;

· сприяння у відновленні довіри інвесторів як внутрішнього, так і зовнішнього ринку до подальшого розвитку та функціонування фондового ринку державних цінних паперів як одного з основних сегментів руху капіталів та ефективного інструмента управління грошово-кредитним ринком;

· стимулювання інвестиційної діяльності банків, насамперед збільшення обсягів довгострокового кредитування завдяки забезпеченню фінансової стабілізації і на цих засадах - сприяння зростанню обсягів довгострокових депозитних вкладів суб'єктів господарювання та населення;

· забезпечення такого рівня купівельної спроможності національної валюти, який давав би змогу збалансувати як державні інтереси, так і інтереси суб'єктів національної економіки, включаючи зовнішньоекономічну діяльність та утримання визначеного рівня інфляції;

· приведення Національним банком України обсягів золотовалютних резервів до рівня, який забезпечував би належну підтримку національної валюти за умов короткострокових кон'юнктурних коливань економіки;

· захист економічних інтересів суб'єктів грошово-кредитного ринку.

2.3 Фінансові інструменти реалізації грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика Національного банку України ґрунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій 42.

Практично у всіх країнах світу комерційні банки можуть отримати кредитні ресурси у центрального банку, котрі останній надає за певними процентами. Дисконтна чи облікова ставка, що застосовується центральним банком при операціях з комерційними банками щодо врахування короткострокових державних облігацій і перерахування комерційних векселів та інших видів цінних паперів, що відповідають вимогам центрального банку, називається офіційною обліковою ставкою. Іншими словами, офіційна облікова ставка - це плата, яку бере центральний банк при купівлі в комерційних банків цінних паперів до настання термінів їх оплати.

Офіційна облікова ставка є орієнтиром для ринкових ставок за кредитами. Встановлюючи офіційну облікову ставку, центральний банк визначає вартість залучення кредитних ресурсів комерційними банками. Що вищий рівень офіційної облікової ставки, то вища вартість кредитів рефінансування центрального банку. Тобто політика зміни облікової ставки є варіантом регулювання якісного параметру грошового якісного параметру грошового ринку - вартості банківських кредитів 70.

Наприклад, у 2001 р. офіційні облікові ставки центральних банків провідних промислово розвинутих країн були встановлені в таких розмірах (див. табл. 2.11).

Таблиця 2.11. Офіційні облікові ставки центральних банків, %

Найнижчі процентні ставки були встановлені в Японії, де створені умови для отримання дешевшого кредиту порівняно з іншими країнами, і, отже, сприятливіші умови інвестицій.

Разом з тим різний рівень офіційної облікової ставки стимулює також переміщення «гарячих грошей», тобто капіталів, які шукають прибуткового застосування, з країн із низькими ставками до країн, де ставки високі, що значно впливає на стан балансу руху капіталів і на платіжний баланс різних країн. Отже, зміна офіційної облікової ставки використовується і як метод валютного регулювання.

Регулювання облікової ставки відноситься до ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання. Механізм регулювання за допомогою змін офіційної облікової ставки доволі простий, що і є причиною його широкого використання як в розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, якщо центральний банк ставить за мету зменшення кредитних можливостей комерційних банків, - він підвищує облікову ставку, роблячи тим самим дорожчими кредити рефінансування. Якщо ж метою центрального банку є розширення доступу до кредитів комерційним банкам, - він знижує рівень облікової ставки. Проте центральному банкові не завжди вдається досягти наміченої мети. Наприклад, підвищення облікової ставки центрального банку не буде ефективним, якщо на грошовому ринку в даний момент спостерігається тенденція зниження вартості кредитів у результаті їх значної пропозиції, оскільки у цьому випадку комерційні банки використовуватимуть дешевші кредити міжбанківського ринку, ніж дорогі кредитні кошти центрального банку. Якщо ж офіційна облікова ставка центрального банку вже до її пониження знаходилась на рівні, що нижчий від ринкового. То здешевлення й без того дешевих кредитів призведе до відповідної реакції грошового ринку.

Доповненням облікової політики служить ломбардна політика, що полягає в наданні центральним банком кредитним закладам позик під забезпечення векселів, цінних паперів і державних боргових зобов'язань. У зв'язку з можливістю підвищеного ризику, з ломбардного кредиту встановлюється вищий процент (на 1-2% вище), ніж щодо врахування векселів. Окрім того, наприклад у Німеччині, вводиться спеціальний ломбардний кредит, ставки за яким можуть змінюватися щоденно 1.

Починаючи з 1992 р. облікова політика використовується Національним банком України головним чином для забезпечення надійності та стабільності банківської системи (функція кредитора останньої інстанції для комерційних банків) та регулювання обсягів грошової маси в обігу країни.

Хоча облікова ставка НБУ, починаючи з 1994 р. відповідала цим двом принципам, в умовах перехідної економіки України облікова і ломбардна політика не використовуються в повному обсязі як інструмент грошово-кредитного регулювання. Цьому заважає недостатній розвиток вексельного обігу, а також використання Національним банком своїх ресурсів переважно для кредитування уряду, а не комерційних банків. Тому рефінансування комерційних банків здійснюється переважно через переоблік векселів чи ломбардне кредитування. В цих умовах Національний банк встановлює ставку облікового процента не стільки для досягнення цілей грошово-кредитної політики, скільки для приведення її у відповідність до динаміки рівня інфляції.

Безперечно, завдяки адміністративному підвищенню облікової ставки у короткостроковому періоді можна мінімізувати негативні наслідки фінансової кризи, підвищити ціну національної грошової одиниці для комерційних банків, а отже, послабити спекулятивний тиск на неї. Проте високий рівень ставки рефінансування в довгостроковому часовому інтервалі зумовлює значне подорожчання кредиту для кінцевих його споживачів, що вкрай негативно впливає на ділову активність, обсяги виробництва, стан економіки в цілому.

Таким чином, за різних макроекономічних умов держава в особі центрального банку може провадити (залежно від обраних цілей) або політику кредитної рестрикції, або політику поступового зниження облікової ставки заради пожвавлення процесу кредитування виробництва.

У перспективі роль процентних ставок у досягненні цілей економічної політики держави повинна істотно зрости. Завданням Національного банку має стати створення умов для поступового пониження загального рівня процентних ставок в економіці, особливо процентних ставок за кредитами реальному сектору економіки до рівня, що стимулює зростання платоспроможного попиту на позичкові ресурси 1.

Протягом аналізованого періоду спостерігається чітка тенденція до зниження НБУ облікової ставки. Політика Національного банку спрямована на збільшення грошей в обігу, шляхом зниження процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, кладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу. Найнижче значення облікової ставки було встановлене на рівні 7% 5 грудня 2002 року, що найбільш позитивно стимулювало кредитну активність комерційних банків.

У структурі фондового ринку, що становить невід'ємний компонент будь-якої ринкової економіки, важлива роль належить державним цінним паперам, що перебувають в обігу.

Ринок державних цінних паперів виконує дві основні функції:

- обслуговування державного боргу;

- грошово-кредитне регулювання економіки.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні ресурси (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно росту обсяг грошей в обігу.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж - вилучення їх з обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики 1.