Інструменти грошово-кредитної політики Центрального банку та їх використання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Грошово-кредитна політика має велике значення для кожної країни, оскільки шляхом регулювання пропозиції грошей вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки і її ключовими цілями є цінова стабільність, стабільність обмінного курсу, зростання економіки, забезпечення зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання добробуту населення тощо. Тобто як одна з найважливіших структурних ланок державного регулювання макроекономічними процесами, грошово-кредитна політика спрямовується на реалізацію їх головних завдань.

Головною метою грошово-кредитної політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін. Грошово-кредитна політика полягає в зміні грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва (стабільне зростання), зайнятості і рівня цін.

З допомогою грошово-кредитного регулювання держава прагне пом'якшити економічні кризи, стримати зростання інфляції, з метою підтримання кон'юнктури держава використовує кредит для стимулювання капіталовкладень в різноманітні галузі економіки країни.

У зв'язку з цим дослідження питань використання інструментів грошово-кредитної політики центрального банку в Україні набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об'єктом дослідження є організаційно - економічні засади реалізації грошово-кредитної політики Національного банку України.

Предметом дослідження - інструменти грошово-кредитної політики.

Методи дослідження системний підхід та економічний аналіз.

Мета роботи полягає в узагальненні теоретичних основ організації, розкритті діючої практики з теми «Інструменти грошово-кредитної політики Центрального банку та їх використання в Україні», а також пошуку напрямків удосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

- сутність та роль грошово-кредитної політики в економічній політиці держави;

- інструменти грошово-кредитної політики;

- аналіз реалізації грошово-кредитної політики Національного банку України в 2010 році;

- аналіз валютно-курсової політики Національного банку України в 2010 році;

- шляхи підвищення ефективності грошово-кредитної політики центрального банку;

- грошово-кредитна політика як засіб подолання фінансово економічної кризи.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національним банком України, що знайшло своє відображення у Конституції України, Законах «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», Декреті Кабінету Міністрів України, «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Положеннях та Постановах НБУ.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження В.І.Міщенка, А.М.Мороза, В.С. Стельмаха, В.В. Симонова.

Впровадження пропозицій і рекомендацій, наданих у роботі, дозволить підвищити ефективність використання інструментів грошово-кредитної політики Центральним банком в Україні.

Розділ 1. Теоретичні основи грошово-кредитної політики

1.1 Сутність та роль грошово-кредитної політики в економічній політиці держави

грошовий кредитний банк криза

Чільне місце в економічній політиці держави відводять грошово-кредитній політиці. Широке коло завдань, які вирішують заходами грошово-кредитної політики, зумовило неоднозначне трактування її змісту та цілей. У Законі України "Про національний банк України" зазначено, що грошово-кредитна політика - це "комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості".

У сучасній економічній літературі визначилось декілька основних поглядів на грошово-кредитну політику, її зміст та цілі. У західній економічній науці грошово-кредитну політику переважно розглядають з концептуальних позицій, що вплинуло на погляди деяких українських економістів [28]. Так, І. Лютий головним у грошово-кредитній політиці вважає державне регулювання грошового обігу та кредитних відносин. Основна мета такої політики підпорядкована загальноекономічній політиці держави і спрямована на досягнення економічної стабільності та прогресу в умовах оптимального рівня макроекономічних показників [24]. Михасюк І. та інші науковці стверджують, що грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням до бюджетної політики, яка ґрунтується на низці переваг над фіскальною політикою [22].

Таким чином, спостерігається розмежування змісту грошово-кредитної політики, з одного боку, як дискреційної, що властиве кейнсіанству, з іншого - монетаристської за змістом. Інші автори акцентують увагу на ролі центрального банку в здійсненні грошово-кредитної політики. Так, А. Мороз під грошово-кредитною політикою розуміє "комплекс взаємопов'язаних і скоординованих дій для досягнення певних цілей щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк".

П. Нікіфоров трактує грошово-кредитну політику як сукупність заходів, спрямованих на забезпечення нормального функціонування грошового обігу, стійкості національної грошової одиниці, стабільності її купівельної спроможності, а також забезпечення рівноважного розвитку економіки загалом [36,32].

А. Гальчинський головний акцент робить на тому, що грошово-кредитна політика не є автоматичною. Вона, як одна з найважливіших структурних ланок державного регулювання економіки, спрямована на реалізацію його головних завдань. Остаточна мета такої політики збігається з головними цілями державної макроекономічної політики. Головним у грошово-кредитній політиці А. Гальчинський вважає визначення її як комплексу взаємопов'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обігу, які проводить держава через центральний банк.

Важливим аспектом грошово-кредитної політики, на мій погляд, є її вплив на грошовий обіг та грошові системи, які, з одного боку, визначають стан монетарної сфери, а з іншого - є центральними ланками їхніх передавальних механізмів впливу на економічні процеси. Основою забезпечення макроекономічної стабільності та без інфляційного економічного зростання є стабільність грошової одиниці. Саме тому поділ грошово-кредитної політики є досить умовним і насамперед - засобом теоретичного аналізу. У практичній площині лише комплексний підхід дає змогу досягати поставлених цілей [19].

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти всіх указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури i можуть спричинити зростання цін [4,15].

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Проте щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й законодавчої влади.

Хоча регулятивні заходи монетарної політики здійснюються безпосередньо в грошово-кредитній сфері, її ефект не обмежується цією сферою, а проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика по суті є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою. За механізмом дії та характером впливу на реальну економіку вона найбільш чітко вписується в кон'юнктурну політику (рис. 1.1.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Зв'язок монетарної політики із загальноекономічною політикою держави

Головним завданням кон'юнктурної політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у кон'юнктурних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги. Таке згладжування може забезпечуватися методами як монетарної, так і фіскальної політики, або ж обома одночасно. Механізм взаємозв'язку монетарної та фіскальної політики як складових кон'юнктурної політики показано в додатку А [20].

Взаємозв'язок методів фіскальної та монетарної політики виявляється передусім у спільності цілей окремих їхніх груп. Так, пожвавлення ринкової кон'юнктури через збільшення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами монетарної політики (зниженням облікової ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням податків). Стримування ринкової кон'юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох методів (по два з кожного боку), але протилежного спрямування [33].

Крім спільності цілей, взаємозв'язок між методами фіскальної та монетарної політики виявляється також у зв'язках механізмів їхньої дії. Так, зниження облікової ставки у складі монетарної політики зумовлює відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надходжень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу, сприяє зростанню бюджетних видатків або ж скороченню рівня оподаткування як факторів впливу на ринкову кон'юнктуру з боку фіскальної політики.

Подібний зв'язок можна виявити між механізмами взаємодії решти методів кожної цільової групи [54,123].

Успішне грошово-кредитне регулювання ринкової економіки потребує наявності в країні відповідної інституційної основи. Ключовими складовими цієї основи є банківська система та грошовий ринок.

Формування монетарної політики як дуже важливого і складного механізму економічного регулювання ставить ряд вимог до банківської системи щодо рівня розвитку її інфраструктури та якості функціонування.

Основними з таких вимог є:

– дворівнева побудова банківської системи, за якої одному з банків надається статус центрального з монопольним правом емісії грошей. На центральний банк покладаються функції вироблення та реалізації монетарної політики;

– законодавче та фактичне забезпечення незалежності центрального банку від державних органів виконавчої та законодавчої влади, достатньої для проведення ним самостійної монетарної політики;

– законодавче закріплення за центральним банком статусу резервної структури банківської системи в цілому з наданням йому права регулювати резервні фонди всіх банків другого рівня;

– законодавче надання центральному банку статусу кредитора в останній інстанції для банків другого рівня та статусу фінансового агента уряду;

– широкий розвиток мережі банків другого рівня, достатньої для повного забезпечення попиту економічних суб'єктів на позичкові кошти;

– створення системи державного регулювання та нагляду за роботою банків другого рівня, що гарантує функціональну поведінку останніх у межах, визначених монетарною політикою центрального банку;

– забезпечення високого рівня довіри до банківської системи загалом через досягнення стабільності кожного окремого банку [27].

Проведення ефективної монетарної політики ставить перед грошовим ринком такі вимоги:

– досягнення високого рівня його структуризації, за якого успішно функціонують усі складові цього ринку - кредитний ринок із сегментами ринку грошей та ринку капіталу, міжбанківський ринок, ринки державних і корпоративних цінних паперів, валютний ринок;

– достатній рівень лібералізації всіх секторів грошового ринку для забезпечення вільного переміщення грошей, вільного доступу на ринки всіх економічних суб'єктів, формування реального співвідношення попиту і пропозиції в кожному із секторів та забезпечення реального зв'язку між відповідними ціновими індикаторами - ставкою банківського процента, доходу з цінних паперів, обмінного курсу валют;

– вільний доступ усіх комерційних банків на будь - який сектор грошового ринку;

– наявність широких зовнішньоекономічних зв'язків, забезпечення конвертації національної валюти, проведення реальної курсової політики.

За таких умов центральний банк одержує широкі можливості для проведення монетарної політики на ринкових засадах, забезпечення переважно економічного впливу на суб'єктів ринку та максимально високої ефективності монетарних заходів. Зокрема, лише за достатнього розвитку ринку державних цінних паперів центральний банк може широко здійснювати операції на відкритому ринку з метою регулювання маси грошей в обігу. З іншого боку, широкий розвиток кредитної функції комерційних банків, міжбанківського кредитування та кредитування центральним банком комерційних створюють достатню базу для проведення реальної облікової політики. Адже якщо комерційні банки мають можливості купувати кошти на міжбанківському чи міжнародному ринках за доступною ціною, вони не погодяться одержувати позички в центральному банку за завищеною ціною, і навпаки [16].

Монетарна політика - одна з головних складових системи державного регулювання ринкової економіки. Ця обставина сама по собі свідчить про надзвичайно важливу роль монетарної політики, оскільки нормальний розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного коригування економічних процесів з боку держави. Дане положення світова економічна думка визнає як незаперечне, дискусії ведуться лише щодо ступеня такого коригування.

Водночас монетарна політика є не просто однією зі складових регулятивної системи держави, а її ключовим елементом з огляду на результативність, ефективний вплив на економіку. Держава може регулювати основні економічні процеси і немонетарними заходами (адміністративними, фіскальними тощо) і домагатися прийнятних результатів, особливо на короткострокових проміжках часу. Про це красномовно свідчить досвід Радянського Союзу та інших країн із командно - адміністративною системою господарювання. Однак широке застосування адміністративних методів стримує ринкові процеси, позбавляє економіку внутрішньої здатності до саморегуляції, робить її повністю залежною від вольових рішень державних структур, тобто неринковою. Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню урегульованість її ззовні, як того вимагає розвиток суспільства на демократичних засадах [9].

Крім того, застосування методів монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному рівні основні економічні індикатори, передусім рівень цін та інфляцію. Така стабілізація є необхідною передумовою успішного функціонування всього ринкового механізму.

Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу - під час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави [15].

1.2 Інструменти грошово-кредитної політики

Інструментами грошово-кредитної політики є такі величини, які безпосередньо контролюються центральним банком, зміни яких впливають як на тактичні, проміжні, так і на кінцеві цілі монетарної політики. Важливо, щоб величина таких змінних могла швидко змінюватись центральним банком, причому, доступність його впливу на зміну величини інструменту є обов'язковою. Між інструментами, які використовує центральний банк, та грошово-політичними цілями має існувати тісний зв'язок, що дозволяє передбачати вплив кожного інструмента монетарної політики на величини грошового сектора у відповідний спосіб.

Хоча набір інструментів грошово-кредитної політики центрального банку обмежений, інколи він законодавчо встановлюється. Але особливість інструментів монетарної політики полягає в тому, що, використовуючи їх обмежений набір, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі, але й в реальному та зовнішньому секторі економіки (інколи навіть в бюджетному) [7,27].

Тепер розглянемо основні інструменти за допомогою яких центральний банк проводить свою політику по відношенню до комерційних банків. До них відносяться в першу чергу зміна ставки рефінансування, зміна норм обов'язкових резервів, операції на відкритому ринку з цінними паперами і іноземною валютою, а також в деякій мірі ті, що носять жорсткий адміністративний характер.

Грошово-кредитна політика Національного банку України ґрунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси [31,44].

У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:

– визначення норм обов'язкових резервів;

– процентну політику;

– рефінансування комерційних банків;

– операції з цінними паперами на відкритому ринку;

– підтримання курсу національної валюти;

– регулювання імпорту та експорту капіталу.

Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються.

Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми обов'язкового резервування. Вимоги обов'язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.

Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації") знизяться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу [12].

Якщо НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує норму обов'язкового резервування. Відповідно у кожного комерційного банку збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей в обігу.

Визначення норм обов'язкових резервів - досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою економікою цей інструмент грошово-кредитної політики використовується з певними обмеженнями і рідко.

Часті зміни норм обов'язкових резервів негативно впливають на діяльність комерційних банків.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій [30,18].

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок - відбувається зменшення грошей в обігу [2].

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.

Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі - продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків [14].

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів [43,7].

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж - вилучення їх із обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики [10].

Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі - продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу [17,24].

До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти - це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.

Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:

– реєстрацію імпорту та експорту капіталу;

– установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;

– установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких - підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні [23].

Ще одним інструментом для проведення монетарної політики, що використовує Національний банк України є процентна політика. Вона полягає у зміні облікової ставки та інших процентних ставок за кредитами, що центральний банк надає комерційним банкам.

Процентна політика Національного банку України в 2010 році проводилася адекватно до макроекономічної ситуації і спрямовувалася на утримання вартості грошей на позитивному рівні щодо інфляції з метою стимулювання повернення вкладів у банківську систему, нівелювання девальваційного тиску та інфляційних ризиків [29].

З метою сприяння закріпленню позитивних тенденцій на грошово-кредитному ринку та створення стимулів для поліпшення ситуації в реальному секторі економіки Національний банк України в січні - вересні 2010 року тричі знижував облікову ставку, яка є базовою щодо інших процентних ставок Національного банку України. З 10 серпня 2010 року її було встановлено на рівні 7,75%.

Відповідним чином коригувалися і ставки за активними та пасивними операціями Національного банку України. Середньозважена процентна ставка за операціями з рефінансування у січні - вересні 2010 року становила 11,8% і була нижчою, ніж середньозважена ставка рефінансування як в цілому за 2009 рік (16,7%), так і в будь - якому місяці минулого року. Середньозважена ставка за мобілізаційними операціями за цей період (3,2%) також була меншою, ніж середньозважена ставка за 2009 рік (6,6%). Незважаючи на активне проведення мобілізаційних операцій у ІІІ кварталі, середньозважена ставка за ними перебувала на рівні нижчому, ніж у попередні періоди. Так, у ІІІ кварталі середньозважена ставка за мобілізаційними операціями становила 0,9%, тоді як у І та ІІ кварталах - 5,72% та 4,85% відповідно [47].

За даними Департаменту монетарної політики Національного банку України в Монетарному огляді за ІІІ квартал 2010 р. відмічено, що для досягнення цілей щодо інфляції Національний банк України під час здійснення монетарної політики (у міру розвитку монетарного трансмісійного механізму) поступово переходитиме до переважного використання процентної ставки як основного інструменту монетарної політики та забезпечення гнучкості обмінного курсу. Прогнозні монетарні параметри, що були закладені в програму “Стенд-бай», передбачали зростання монетарної бази в 2010 році на рівні 15,4%. Поряд з цим Національний банк України коригуватиме свою монетарну політику в разі появи тиску на інфляцію чи обмінний курс.

Наступним інструментом грошово-кредитної політики є встановлення мінімальних обов'язкових резервів для банків. Регулювання норми обов'язкових резервів полягає у встановленні обов'язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до залучених коштів [57].

Обов'язкові резерви є інструментом глибокої дії і виконують дві функції: по - перше, вони як ліквідні резерви слугують забезпеченням зобов'язань комерційних банків по депозитах їхніх клієнтів. Періодичною зміною норми обов'язкових резервів центральний банк підтримує ступінь ліквідності комерційних банків на мінімально припустимому рівні в залежності від економічної ситуації; по - друге, мінімальні резерви є інструментом, який використовується центральним банком для регулювання обсягу грошової маси в країні.

Спираючись на дослідження вітчизняних науковців з цього питання, можна зробити висновок, що НБУ на протязі 2007 - 2010 рр. проводячи політику обов'язкового резервування, намагався досягти наступних цілей: стимулювати проведення депозитно-кредитних угод в національній валюті; зменшити операції банків в іноземній валюті, роблячи їх більш витратними для банків; зменшити валютний ризик; обмежити зовнішнє кредитування, яке відбувалось в іноземній валюті. Отже, НБУ реалізовував, стосовно гривневих коштів, насичення ринку, тобто проводив експансійну політику та, стосовно іноземних коштів, зв'язування на ринку, тобто рестрикційну політику [46].

Вітчизняна практика використання механізму мінімальних резервних вимог свідчить про зміну жорсткої політики Національного банку в застосуванні цього інструмента на більш помірковану та зважену. Вона виявляється у зменшенні норм обов'язкового резервування в регулюванні ліквідності та посилення ролі більш гнучких інструментів, зокрема, рефінансування та процентної політики; постійному удосконаленні внутрішніх важелів регулювання механізму обов'язкового резервування.

Розділ 2. Макроекономічні аспекти реалізації грошово-кредитної політики в умовах переходу до ринкової економіки

2.1 Аналіз реалізації грошово-кредитної політики Національного банку України в 2010 році

Реалізація грошово-кредитної політики у 2010 році відбувалася в умовах посткризового відновлення економіки. Основними її завданнями в цей період були стабілізація функціонування валютного ринку, зниження інфляційного тиску та посилення кредитної підтримки банками процесів відновлення економічного зростання. Водночас на економічний розвиток у звітному році значний вплив мали загальносвітові тенденції, пов'язані з наслідками фінансової кризи. За таких умов Національний банк України в цілому забезпечив виконання цілей та завдань, визначених Основними засадами грошово-кредитної політики на 2010 рік. При цьому разом із виконанням своєї основної конституційної функції - забезпечення стабільності національної грошової одиниці - Національний банк України вживав заходів для сприяння якнайшвидшому виходу України з кризи та забезпеченню стійкості фінансової системи держави. Зокрема в цей період:

– забезпечено подальше уповільнення споживчої інфляції - індекс споживчих цін у 2010 році знизився до 109.1 порівняно зі 112.3% у 2009 році;

– забезпечено зовнішню стабільність грошової одиниці України - стабілізовано роботу валютного ринку;

– дотримано кількісні критерії ефективності програми "Стенд - бай";

– стабілізовано роботу банківської системи;

– створено умови для відновлення банками кредитування реального сектору економіки [38].

Залежно від загальноекономічної ситуації і стану грошово-кредитного ринку якісні та кількісні характеристики операцій Національного банку України з регулювання рівня ліквідності оперативно та гнучко змінювалися. Закріплення позитивних тенденцій щодо зниження інфляційного тиску та стійкого домінування пропозиції над попитом на валютному ринку спонукали Національний банк України проводити з середини другого кварталу м'якшу грошово-кредитну політику, яка полягала насамперед у зменшенні обсягів мобілізаційних операцій та зниженні відсоткових ставок Національного банку. В цей період середньоденне значення вільної ліквідності банківської системи переважно зростало (з 12.4 млрд. грн. у січні до 30.7 млрд. грн. у липні) [18].

Прискорення цінової динаміки у серпні - вересні 2010 року, викликане підвищенням адміністративно регульованих цін та тарифів і диспропорціями на окремих товарних ринках, а також зміна ситуації на валютному ринку (сальдо інтервенцій Національного банку України на валютному ринку, починаючи з вересня, набуло від'ємних значень і становило 2.2 млрд. дол. США) змусило Національний банк України проводити стриманішу грошово-кредитну політику. Починаючи з серпня, середньоденний рівень вільної ліквідності мав тенденцію до зниження. У грудні 2010 року він становив 18.4 млрд. грн.

Поряд із регулюванням кількісних показників обсягу грошової пропозиції вплив на монетарні та фінансові процеси відбувався за рахунок проведення відповідної процентної політики, яка в міру зниження інфляційного тиску спрямовувалась на створення стимулів підвищення кредитної активності.

Заходи, що здійснювалися Національним банком України, сприяли збереженню стабільності національної валюти, закріпленню тенденції до збільшення депозитів як населення, так і юридичних осіб, що свідчило про відновлення довіри до банківської системи України, а також забезпечували загальну рівновагу на грошово-кредитному ринку.

Протягом 2010 року обов'язкові резерви використовувалися Національним банком України як один із монетарних інструментів для ефективного управління грошово-кредитним ринком та регулювання обсягів грошової маси в обігу [55].

Упродовж 2010 року нормативи формування банками обов'язкових резервів залишалися незмінними. За станом на 01.01.2011 р. нормативи формування банками обов'язкових резервів становили:

– за строковими коштами юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті - 4.0%;

– за коштами юридичних та фізичних осіб в іноземній валюті на вимогу - 7.0%;

– за коштами, які залучені банками від банків - нерезидентів та фінансових організацій - нерезидентів - 2.0%.

Нормативи формування обов'язкових резервів за строковими коштами та коштами на вимогу юридичних та фізичних осіб у національній валюті залишилися на нульовому рівні.

У 2010 році було посилено вимоги до формування банками обов'язкових резервів у частині перерахування їх повного обсягу на окремий рахунок у Національному банку України.

Починаючи з серпня 2009 року Національним банком України було запроваджено порядок щодо зберігання банками частини коштів обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку України, яка за станом на 01.01.2010 р. становила 50% від суми обов'язкових резервів, сформованих за попередній звітний період резервування. Крім того, за станом на 01.01.2010 р. рівень обов'язкового резервування коштів, який щоденно на початок операційного дня зберігався на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України, мав бути не меншим 90% від суми обов'язкових резервів, що сформовані за попередній звітний період резервування та зберігалися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України. Із 01.05.2010 р. Національний банк України зобов'язав банки формувати на окремому рахунку в Національному банку обов'язкові резерви у розмірі 100% від суми обов'язкових резервів, сформованих за попередній звітний період резервування [39,27].

Протягом січня - квітня сума коштів обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку України коливалися від 5.6 млрд. грн. до 5.8 млрд. грн., протягом травня - грудня - від 7.1 млрд. грн. до 9.0 млрд. грн.

Для подальшого розвитку фондового ринку та стимулювання придбання банками державних облігацій України, починаючи з жовтня 2009 року, банкам було дозволено зараховувати для покриття обов'язкових резервів частину придбаних цільових облігацій внутрішніх державних позик України, випущених з метою залучення коштів для фінансування заходів, пов'язаних із підготовкою і проведенням чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні. За станом на 01.01.2010 р. такий розмір становив до 20% від суми обов'язкових резервів, що формувалися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України, а з 01.05.2010 р. - 100% їх номінальної вартості, що пов'язано зі встановленням порядку формування банками обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку України. Обсяг цільових ОВДП за номінальною вартістю, які були у власності банків, за станом на 01.01.2010 р. дорівнював 430.5 млн. грн., на 01.01.2011 р. - 5 482.0 млн. грн. [37,54].

Упродовж 2010 року Національний банк України на залишки коштів обов'язкових резервів, перерахованих банками на окремий рахунок у Національному банку України, нараховував і сплачував проценти в розмірі 30% від облікової ставки Національного банку України за умови дотримання банком порядку формування та зберігання обов'язкових резервів.

Середній розрахунковий норматив обов'язкового резервування у 2010 році становив 2.1%, або зменшився з 2.2% у січні до 2.1% у грудні (за 2009 рік середній розрахунковий норматив обов'язкового резервування становив 2.2% і зменшився з 2.7% у січні до 2.2% у грудні).

Протягом 2010 року обсяг формування обов'язкових резервів згідно зі встановленими нормативами збільшився з 12.2 млрд. грн. у січні 2010 року до 12.4 млрд. грн. у грудні 2010 року. Середньоарифметичні залишки коштів на кореспондентських рахунках банків протягом січня - квітня коливалися від 16.5 млрд. грн. до 19.5 млрд. грн., протягом травня - грудня - від 18.4 млрд. грн. до 30.3 млрд. грн.

Процентна політика Національного банку упродовж 2010 року проводилася адекватно ситуації на грошово-кредитному ринку і спрямовувалася на відновлення процесів кредитування.

Протягом 2010 року середньозважена процентна ставка за всіма інструментами рефінансування суттєво знизилася з 13.15% річних у січні до 10.42% річних у грудні, тобто на 2.73 процентного пункту, з 10.08.2010 р. - до 7.75% річних, у тому числі за:

– кредитами овернайт - на 7.75 процентного пункту (з 17.0% річних у січні до 9.25% річних у грудні);

– кредитами рефінансування, наданими шляхом проведення тендера - на 6.03 процентного пункту (з 16.48% річних у лютому до 10.45% річних у грудні);

– за операціями прямого репо (розрахунково) - на 0.25 процентного пункту (з 9.50% річних у серпні до 9.25% річних у жовтні);

– за стабілізаційними та іншими короткостроковими кредитами, які надавалися банкам під програми фінансового оздоровлення, - на 4.89 процентного пункту (з 13.14% річних у січні до 8.25% річних у вересні);

– за довгостроковими кредитами - на 0.5 процентного пункту (з 11.0% річних у лютому до 10.5% річних у липні).

У цілому за рік середньозважена процентна ставка за всіма інструментами рефінансування була позитивною відносно інфляції і становила 11.62% річних (за 2009 рік - 16.7% річних).

Упродовж 2010 року Національний банк України забезпечував підтримання ліквідності банків шляхом надання банкам кредитів овернайт через постійно діючу лінію рефінансування, кредитів рефінансування строком до 14 та 90 днів, стабілізаційних кредитів, операцій прямого репо, а також інших коротко - та довгострокових кредитів [11,45].

Загальний обсяг операцій із рефінансування банків у 2010 році становив 5.2 млрд. грн. Повернено за цей період кредитів на загальну суму 18.5 млрд. грн.

З метою зменшення негативного впливу фінансово - економічної кризи на діяльність банків України, забезпечення їх стабільної роботи і стимулювання кредитування економіки України було прийнято Положення "Про рефінансування та надання Національним банком України кредитів банкам з метою стимулювання кредитування економіки України на період її виходу на докризові параметри" (набрало чинності з 21.02.2010 р.), Положення "Про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України" (набрало чинності з 13.07.2010 р.) та Технічний порядок проведення операцій з надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України (набрав чинності з 30.09.2010 р.), згідно з якими:

– визначено порядок надання Національним банком України банкам України стабілізаційного та стимулюючого кредиту і процедуру зміни умов кредитного договору з Національним банком України;

– визначався порядок та умови надання Національним банком України стабілізаційного кредиту і процедура зміни умов кредитного договору, укладеного з Національним банком України (у зв'язку з прийняттям зазначених нормативних - правових документів попереднє положення втратило чинність) (додаток Б).

З метою забезпечення рівноваги на грошово-кредитному ринку та попередження формування монетарних ризиків стабільності грошової одиниці України Національний банк України протягом 2010 року активно проводив операції з вилучення надлишкової ліквідності банків шляхом емісії депозитних сертифікатів Національного банку України та проведення операцій зворотного репо з державними облігаціями України. Загальний обсяг проведення депозитних операцій у 2010 році становив 248.1 млрд. грн. (у 2009 році - 96.7 млрд. грн.) [32].

Упродовж 2010 року було оголошено 575 тендерів, за результатами яких було розміщено депозитних сертифікатів номінальною вартістю 1 000 тис. грн. на загальну суму 246.1 млрд. грн. (у 2009 році - 96.7 млрд. грн.). Рівень процентних ставок за коштами, залученими шляхом емісії депозитних сертифікатів, встановлювався залежно від загальної ситуації на грошово-кредитному ринку та строку залучення коштів, а також з урахуванням розміру процентних ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку кредитних ресурсів. Середньозважена процентна ставка за випущеними в обіг депозитними сертифікатами у 2010 році становила 3.2% річних (у 2009 році - 6.6% річних).

Загальний обсяг залучення коштів банків шляхом проведення операцій зворотного репо з державними облігаціями України становив 2.0 млрд. грн., а середньозважена процентна ставка (розрахунково) була на рівні 2.1% річних.

З метою регулювання ліквідності банків у 2010 році було достроково погашено депозитних сертифікатів на суму 503.0 млн. грн.

У 2010 році Національний банк України згідно із законодавством України здійснював первинну емісію національної валюти у безготівковій формі через три канали: валютний, кредитний та фондовий. У структурі емісійних операцій 71% від загального обсягу здійсненої безготівкової емісії становила частка операцій через валютний канал (у 2009 році превалювало здійснення емісійних операцій через кредитний канал). Це пов'язано з проведенням Національним банком України інтервенцій на міжбанківському валютному ринку з метою згладжування коливань курсу національної валюти і поповнення міжнародних резервів (включаючи й операції з Державним казначейством України). Частка емісійних операцій, здійснених через кредитний канал, протягом 2010 року зменшилася майже у 13 разів, оскільки не було необхідності проведення Національним банком України операцій з рефінансування у значних обсягах в умовах профіциту ліквідності банківської системи, формування якого значною мірою здійснювалося через дію фіскальних чинників, збільшення обсягу депозитів у банках та операції Національного банку України з купівлі іноземної валюти.

У 2010 році Національним банком України випущено в обіг 128.6 млрд. грн., що на 12.6 млрд. грн., або 8.9% менше, ніж у 2009 році. Із них було спрямовано:

– 91.1 млрд. грн., або 70.9% безготівкової емісії на купівлю валюти для формування золотовалютного резерву (у 2009 р. - 29.4 млрд. грн.);

– 32.3 млрд. грн., або 25.1% на купівлю державних облігацій України на вторинному ринку (у 2009 р. - 47.4 млрд. грн.);

– 5.2 млрд. грн., або 4.0% на підтримку ліквідності банків (у 2009 р. - 64.4 млрд. грн.).

У 2010 році Національним банком України вилучено з обігу емісійних коштів обсягом 93.16 млрд. грн., що на 42.5 млрд. грн., або на 31.4% менше, ніж у 2009 році. Вилучення емісійних коштів здійснювалося шляхом:

– продажу Національним банком України іноземної валюти в сумі 55.92 млрд. грн. (60.0%);

– погашення Урядом України відповідно до Закону України "Про реструктуризацію боргових зобов'язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України" заборгованості за кредитами, наданими Національним банком України в 1994 - 1996 роках на фінансування дефіциту державного бюджету й операцій з погашення державних облігацій України на загальну суму 18.70 млрд. грн. (20.1%);

– повернення банками кредитів рефінансування в сумі 18.54 млрд. грн. (19.9% від загальної суми вилучених коштів).

Обсяги чистої безготівкової емісії (різниця між коштами, випущеними в обіг та вилученими з обігу) у 2010 році становили 35.5 млрд. грн. і порівняно з 2009 роком збільшились на 29.9 млрд. грн., або в 6.4 рази.

За станом на 01.01.2011 р. обліковувалося безготівкової емісії Національного банку України в сумі 222.4 млрд. грн., що на 35.5 млрд. грн., або на 19.0% більше, ніж на 01.01.2010 р. [61]

У 2010 році відбувалося поступове відновлення довіри до банківської системи та національної валюти, про що свідчив стабільний приріст коштів на рахунках у банках, насамперед у національній валюті.

У звітному році сформувалася тенденція до зростання грошової маси. За рік приріст М3 становив 22.7%, або 110.6 млрд. грн. (до 597.9 млрд. грн.), тоді як за підсумками 2009 року скорочення становило 5.5%.

Рис. 2.1 Динаміка грошової маси

Разом із поверненням депозитів у банківську систему на збільшення обсягу грошової маси впливала динаміка її іншої складової - готівки поза банками. Готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями (М0) за рік зросли 16.5%, або на 26.0 млрд. грн. - до 183.0 млрд. грн. Разом з тим, з огляду на випереджувальну динаміку темпів зростання депозитів порівняно з готівкою, відбулося поліпшення структури грошової маси. Питома вага готівки в загальному обсязі грошового агрегату М3 скоротилася на 1.6 процентного пункту і на 01.01.2011 р. становила 30.6%.

Суттєве (на 24.0%) зростання грошового агрегату М1 у 2010 році (у 2009 році - на 3.8%) - до 289.9 млрд. грн. було зумовлене в основному збільшенням переказних депозитів у національній валюті на 39.3%.

На противагу попередньому року залишки коштів за грошовим агрегатом М2 зросли на 23.1% переважно за рахунок збільшення залишків за іншими коштами на 26.6%, у тому числі в національній валюті - на 37.3%.

На кінець грудня 2010 року обсяг грошової бази становив 225.7 млрд. грн. і збільшився за підсумками року на 15.8%.

Таблиця 2.1 Монетарні показники

Показники	Частка в М3, %	Зміна у річному обчисленні,%
	2009 рік	2010 рік	2009 рік	2010 рік
				березень	червень	вересень	грудень
Готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями (М0)	32.2	30,6	1,5	5,4	9,9	17,4	16,5
Переказні депозити в національній валюті (М1- М0)	15,8	17,9	9,0	22,9	23,7	38,5	39,3
Грошовий агрегат М1	48,0	48,5	3,8	10,8	14,4	24,3	24,0
Переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити (М2-М1)	51,5	51,3	-12,7	3,6	12,1	19,1	22,3
Грошовий агрегат М2	99,5	99,8	-5,4	6,9	13,2	21,6	23,1
Цінні папери, крім акцій (М3-М2)	0,5	0,2	-21,1	-56,2	-50,1	-57,5	-59,2
Грошовий агрегат М3	100,0	100,0	-5,5	6,6	12,9	21,2	22,7
Внутрішній кредит	-	-	3,9	5,7	5,5	3,9	6,3
Чисті вимоги до центральних органів державного управління, з них вимоги	-	-	106,3	127,3	102,0	71,7	65,5
Вимоги до інших резидентів,	-	-	-2,4	-2,5	-1,6	-0,4	1,4
з них за кредитами	-	-	-2,1	-2,6	-1,9	-0,5	0,9

Динаміка грошової бази у 2010 році формувалася за рахунок зростання на 29.6 млрд. грн. (на 17.3%) готівкових коштів, випущених в обіг, та збільшення на 1.2 млрд. грн. (на 5.3%) обсягу зобов'язань Національного банку України перед іншими депозитними корпораціями, що не включаються в грошовий агрегат М3 [30].

Обсяг коштів банків на кореспондентських рахунках у Національному банку України зменшився упродовж 2010 року на 3.9% - до 16.7 млрд. грн.

Незважаючи на зниження коштів на коррахунках банків, їх рівень був достатнім для забезпечення ними своєчасного здійснення поточних операцій і поступової активізації своєї кредитної активності.

Якісні та кількісні характеристики операцій Національного банку України з регулювання рівня ліквідності змінювалися залежно від спрямованості грошово-кредитної політики, що відповідним чином позначилося на ліквідності банківської системи.

Швидші темпи приросту грошової маси порівняно з монетарною базою забезпечувались активізацією дії механізму мультиплікації коштів. Значення грошового мультиплікатора збільшилося з 2.5 на 01.01.2010 р. до 2.7 на 01.01.2011р. (тоді як за 2009 рік він знизився із 2.8 до 2.5). Мультиплікативний ефект розширення грошової пропозиції банківською системою забезпечувався за рахунок швидшого приросту депозитної складової грошової маси порівняно з готівковою [51].