Власний капітал банку та порядок його формування

У процесі діяльності банку статутний капітал може зменшуватися за умови зменшення кількості його учасників. Як збільшення, так і зменшення статутного капіталу відбувається лише за рішенням загальних зборів учасників з обов'язковою наступною реєстрацією змін у Національному банку України та в Комісії з цінних паперів і фондового ринку при Кабінеті Міністрів України. Ці установи контролюють також, щоб статутний капітал формувався тільки за рахунок власних (а не позичених чи залучених) коштів учасників, як правило, з прибутку та спецфондів, накопичених з цією метою.

Синтетичний облік статутного капіталу ведеться на пасивному балансовому рахунку № 500 «Зареєстрований статутний капітал банку», який має два субрахунки: № 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал банку» і № 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку». Аналітичний облік ведеться в розрізі акціонерів банку.

Крім того, для обліку операцій, пов'язаних з рухом коштів з формування статутного капіталу -- випуском (емісією) акцій, їх продажем, скуповуванням, нарахуванням емісійних різниць та дивідендів,-- використовуються ще й такі рахунки:

№ 3530 «Несплачений статутний фонд»;

№ 3630 «Внески за незареєстрованим статутним фондом»;

№ 5010 «Емісійні різниці»;

№ 3120 «Власні акції банку в портфелі на продаж, викуплені в акціонерів»;

№ 6203 «Результат від торгівлі цінними паперами»;

№ 3631 «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за дивіденди».

Для формування статутного капіталу банку, за місцем його створення, в регіональному управлінні Національного банку України відкривається тимчасовий рахунок для внесків засновників.

Внески можуть здійснюватися як до реєстрації, так і після реєстрації статутного капіталу банку. Тому для відображення операцій зареєстрованого, але не сплаченого статутного капіталу послуговуються також рахунком № 3530 «Несплачений статутний фонд», а незареєстрованого -- рахунком № 3630 «Внески за незареєстрованим статутним фондом».

На приклад:

Бухгалтерські проводки:

1.Після державної реєстрації банку

Д-т 1200, 2600

Д-т 5001

К-т 5000

К -т 5010

2.Після реєстрації змін до статуту банку у зв'язку із збільшенням статутного капіталу

Д-т 3630

К-т 5000

К -т5010

3.Одночасно на суму, що залишається внести протягом року з часу реєстрації змін

Д-т 5001

К-т 5000

4.У разі отримання внесків за зареєстрованими змінами до статутного капіталу

Д-т 1200, 2600, 1001

К-т5001

К-т 5010

5.Викуп власних акцій у акціонерів банку за ціною, яка вища ніж номінальна вартість

Д-т 5002, 5010

К-т 1200, 2600, 1001

6.Викуп власних акцій у акціонерів банку за ціною, яка нижча їх номінальної вартості

Д-т 5002

К-т 5010

К-т 1200, 2600, 1001

7. Після прийняття рішень про виплату дивідендів

Д-т 5000

К-т 5002

8. Анулювання акцій, викуплених у акціонерів

Д-т 5040

К-т 3641

9.На дату виплату дивідендів

Д-т 3631

К-т 2600, 1001,1200

10.У разі спрямування дивідендів (реінвестиція) на придбання акцій нової емісії

Д-т 5040

К-т 5003

11.У разі реєстрації збільшення статутного капіталу за рахунок капіталізованих дивідендів

Д-т 5003

К-т 5000

2.3 Аналіз структури та динаміки капіталу банку

Кожний раз коли населенню та уряду кожної окремої країни необхідно впевнитися в гарному або поганому фінансову стані банківської системи та країни в цілому, робиться аналіз динаміки деяких економічних показників. За рахунок збільшення або зменшення власного капіталу банківських установ, можна оцінити та зробити необхідні пвна висновки про діяльність та надійність та стабільність всього банківського сектору України та окремого банку.

За рахунок вищесказаного розглянемо динаміку власного та статутного капіталу усіх банків України у період з 01.01.2005 - 01.01.2012.(рис. 2.3.1).

Рис. 2.3.1 Динаміка фінансового стану банків України

Найвизначнішим є те,що періоду настання Світової фінансової кризи, а саме 2008-2009рр., власний капітал значно перевищував сплачений зареєстрований статутний капітал. При чому ця різниця між статутним та зареєстрованим дійсно значима, алу вже у 2010 році власний капітал та статуний капітал майже зрівнялися у своєму співвідношенню кількості у банківських установах України.Тобто дійсно Світова криза не залишилася непомітною для української банківської системи та світової банківської системи в цілому. Вже після 2010 року відбувається значний приріст зареєстрованого статутного капіталу. Тобто 2011 та 2012 роки відображають нам реальні пережитки Світової фінансової кризи періоду 2008 - 2009років.

Взагалі за даними Національного бану України, то за січень - березень 2012 року власний капітал українських банківських установ збільшився на 11% - до 133,8 млрд грн.. Так за даними регулятора сплачений зареєстрований статутний капітал становить 96% від власного капітала банківських установ.

Крім того, станом на 1 квітня поточного року активи банків становили 882,3 млрд грн, загальні активи - 998,8 млрд грн.. Найбільшу частину активів становлять саме кредитні операції - 72,4%. Що говорить про те,що українські банки отримують прибуток в основному шляхом за рахунок кредитних операцій, в свою чергу збільшена кількість кредитних операцій говорить про високу платоспроможність та надійність банківських установ, а це в свою чергу говорить про поступове збільшення власного капіталу банівських установ в останні посткризові роки,а токож про значущий рівень гарантування вкладів за рахунок змішення власного капіталу українських банків.

Щодо окремо визначеного банку, то розглянемо тенденцію руху капіталу окремо на прикладі ОТР банку, який станом на 01.01.2012 знаходиться у першій групі рейтингу банків України, а саме станом на 09.12 2012 займає 13 сходинку у рейтингу українських банків.[49, 46]



Рис.2.3.2 Капітал ОТП банку[38]

Розглянувши динаміку власного капіталу банку на прикладі окремо запропонованого ОТП банку, то хотілося б відмітити, що саме в до Світової фінансової кризи відбувався невеликий ріст власного капіталу, крім 2004 року, де ми бачимо істотне зниження власного капіталу банку, що був спричинений Суспільно політичною кризою. Хоча політичні події не повинні впливати на розвиток дій банківського чи будь - якого іншого сектору економіки, але саме тоді відбулася Помаранчева революція, яка і стала основною причиною нестабільності економіки України.

Саме після подій 2004 року та обрання остаточного уряду на Україні починає встановлюватися певна стабільність економічного сектору і вже до кінця 2011 року помітний активний ріст власного банківського капіталу на прикладі ОТП банку.

Якщо уважно подивитися на період Світиової фінансової кризи, а саме 2008 - 2009 р., то можна побачити, що саме в цей період часу відбувається значний ріст власного капіталу, що звичайно приємно дивує та говорить про стійкість та стабільність українських банків у період кризи, адже саме у 2009 році відбувається дуже значний ріст власного капіталу банківської установи. Тобто можна зробити висновок про те, що український банківський сектор реально стійкий до фінансових криз, на прикладі Світової фінансової кризи, але в той же час дуже хиткий у відношенні до політичних подій у нашій країні,на прикладі Суспільно - політичної кризи у 2004 році, що звичайно не є гарним для усії економічної системи в Україні і саме з цим просто необхідно боротися та робити так, що вітчизняні банківські установи були просто економічно незалежними та вільними від будь - яких ситуацій, які складаються на території України. А ріст власного капіталу банківських установ на території Укрїни говорить тільки про підвищення довіри громадян до наших банків, що звичайно не може не бути не гарним для економіки країни в цілому.



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТА НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ БАНКУ

3.1 Вирішення проблеми капіталізації українських банків

В економічній літературі існує багато розбіжностей та невизначеностей у трактуванні суті банківського капіталу. Відсутність єдиного погляду на визначення суті банківського капіталу зумовлена, головним чином, неоднозначністю визначення поняття «капітал», одним із різновидів якого є капітал банківський.

Багато дослідників уважають, що капітал являє собою форму багатства, яка ототожнюється з сукупністю засобів виробництва. За висловом А. Сміта, капітал - це запас, який використовується для господарських потреб і приносить дохід. Дж. С. Мілль розглядав капітал як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, А. Маршалл - як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з рівною ефективністю, але які не є безплатними дарами природи [3].

Термін капіталізація в чинному українському законодавстві невизначений, а тому це поняття трактують у різних значеннях. Так, у словнику іншомовних слів термін «капіталізація» розглядається, як:

- перетворення додаткової вартості на капітал, тобто використання її на розширення виробництва;

- перетворення майна на грошовий капітал;

- процес утворення фіктивного капіталу у вигляді акцій, облігацій,заставних листів іпотечних банків [4] .

Іншого погляду у визначенні поняття «банківський капітал» дотримується В. В. Кисельов: «Ресурсна база банку - це той сукупний капітал, який створюється в результаті проведення банком політики збільшення власного капіталу та залучених коштів і використовується для здійснення активних операцій з метою реалізації суспільних і власних інтересів». Як бачимо, за цим визначенням банківський капітал містить не лише власний капітал і використовується банком для реалізації інтересів; сукупний капітал називається ресурсною базою банку [3].

Нарощування капіталу банків - це ключ до забезпечення їх сталого розвитку на основі збільшення обсягів операцій, розширення мережі установ, підвищення прибутковості при дотриманні економічних нормативів і забезпеченні інтересів вкладників і кредиторів [5].

В Україні ще не створено цілісної системи стимулювання нарощування банківського капіталу як на державному, так і на рівні окремих банків. Тому дослідження й запровадження механізмів матеріального стимулювання нарощування власного капіталу банків є важливою передумовою їх фінансової стабільності. Особливої актуальності це питання набуло сьогодні, коли загострення фінансової кризи істотно ослабило довіру клієнтів до банків, що спричинило відплив вкладів і поставило банки у скрутне становище. Негайне збільшення капіталу банків передбачено як першочергове завдання в антикризових заходах уряду і НБУ.

Проблема капіталізації українських банків перебуває в центрі уваги НБУ, вищих органів управління банків, а також науковців. Однак частіше за все її розглядають як загальну ціль, стратегічне завдання, без конкретизації шляхів, механізмів та інструментів нарощування банківського капіталу. На макрорівні вирішення цієї проблеми зводиться переважно до визначення певних завдань і нормативів, а практичний її аспект покладається на окремі банки, які повинні виробити механізми і знайти потрібні кошти. Проте надзвичайні складність і актуальність цієї проблеми потребують комплексного її вирішення. Зокрема, на макрорівні необхідно забезпечити стимулювання нарощування банківського капіталу шляхом установлення відповідних регуляторних і фіскальних важелів, на мікрорівні - запровадити дієві інструменти збільшення капіталу через удосконалення фінансового менеджменту й системи стимулювання колективів банків [6].

Головною проблемою банківської системи України є недостатньо високий рівень її капіталізації. На сучасному етапі розвитку у багатьох розвинених країнах спостерігається звичайна ситуація, коли загальний банківський капітал в кілька разів перевищує валовий внутрішній продукт країни. Для українських банків є характерним в останні роки те, що сумарний капітал банків складає приблизно одну десяту ВВП країни. В подальшому за прогнозами аналітиків це може призвести до того, що банки матимуть проблеми щодо узгодженості міжнародному та національному законодавству.

Взагалі фахівці виділяють такі основні шляхи підвищення капіталізації банків України:

- збільшення капіталу за рахунок розміщення акцій власної емісії;

- збільшення показника адекватності капіталу через консолідацію банківської системи (консорціумне кредитування, створення банківських об'єднань, злиття банків, реорганізація банків);

- збільшення капіталу за рахунок субординованого боргу (шляхом випуску депозитних сертифікатів, банківських облігацій та єврооблігацій);

- збільшення капіталу за рахунок прибутку;

- зменшення обсягів ризикових активів [7].

Діяльність банків у конкурентному середовищі підвищить якість надання послуг і витіснить з ринку недобросовісних банкірів. Для підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних банків необхідно вжити таких заходів:

- удосконалити законодавчу базу для підвищення прозорості діяльності банків;

- здійснити нарощування власного капіталу;

- підвищити якість менеджменту;

- впроваджувати новітні технологічні розробки;

- розширити спектр банківських послуг;

- отримати довіру населення тощо [49].

Наступною проблемою розвитку банківської системи України є занадто низький рівень капіталізації, що призводить до витіснення національних банків іноземними. Недостатність фінансових ресурсів у банківському секторі затримує економічне зростання країни. Власний капітал українських банків в 2010 р. становив 127,2 млрд. грн. [27].

Слід зазначити, що такий рівень є низьким порівняно із зарубіжними країнами. Капіталізація російських банків у 2009 р. складав 80 млрд. євро, банків США - 496 млрд. євро, Франції - 390 млрд. євро, Німеччини - 354 млрд. євро, Великої Британії - 350 млрд. євро, Іспанії - 210 млрд. євро, Нідерландів - 112 млрд. євро, Швейцарії - 100 млрд. євро [27].

Збільшуючи рівень капіталізації, банки підвищують свою конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, і забезпечують фінансову стабільність економіки України, тому необхідно використовувати певні варіанти підвищення капіталізації національних банків.

Останні тенденції розвитку грошово-кредитного сегмента національної економіки засвідчили, що в банківському секторі та на кредитному ринку відбуваються негативні зміни, передусім такі, що стосуються вартості кредитних ресурсів та їх пропозиції, поступового витіснення з окремих сегментів ринку банків з національним капіталом, скорочення ринкової частки державних банків.

Наявні структурно-функціональні деформації кредитного ринку в Україні не лише віддзеркалюють рівень та масштаби протиріч між економічними інтересами резидентів та нерезидентів і хибність урядової політики (передусім щодо соціалізації бюджетних видатків), а й трансформуються в реальні ризики фінансової дестабілізації, обмеження суверенітету грошово-кредитної політики та перспектив реалізації національних економічних пріоритетів.

За прогнозами, частка іноземного капіталу в банківській системі України до кінця року наблизиться до 50% (станом на 01.01.2011 р. - 35% [19, c. 14], у Росії станом на 01.01.2011 р. - 25,1% [32, c. 65], у Білорусі - 9,8%).

За таких умов Україна поступово втрачає важелі впливу на національну банківську систему, стає залежною від іноземних урядів (російських державних банків ОАО Банк ВТБ, Сбербанк России ОАО) та міжнародних фінансових корпорацій (Raiffeisen Group, BNP Paribas Group, UniCredit Group, CityCroup, OTP Group, Commerzbank Group, SEB Group тощо).Істотне збільшення присутності іноземних банків на кредитному ринку України послаблює вплив держави на розвиток національної економіки, ускладнює вирішення нагальних потреб її трансформації та усунення секторальних та регіональних диспропорцій. Іноземні банки, які обслуговують українських клієнтів, уже в найближчій перспективі можуть впливати на перерозподіл власності, структуру бізнесу, активів окремих підприємств і цілих секторів економіки. Доволі агресивна їх політика спрямована, переважно, на якнайшвидшу окупність здійснених інвестицій без урахування пріоритетних потреб України, що може викликати окремі невигідні диспропорції у розвитку та фінансуванні національної економіки.

Зменшення державної частки на банківському ринку може призвести до обмеження впливу держави на формування національної стратегії розвитку банківської системи та фінансування пріоритетних напрямів економіки, унеможливить участь державних банків у масштабних інвестиційних проектах державної ваги та в цілому створить негативний дисбаланс між національним та іноземним капіталом у банківській системі України.

На сьогодні першочерговою умовою посилення ролі державних інтересів у банківській системі України є збільшення статутних капіталів державних банків.

Тенденції та особливості капіталізації державних банків у розвинених та трансформаційних економіках. У різних країнах склалися різні підходи як до присутності державних банків на фінансовому ринку, так і до обсягів такої присутності, що визначає особливості капіталізації таких банків.

Сьогодні у світі існує понад 700 інститутів розвитку (переважно у формі банків розвитку). Важливу роль банки розвитку відіграють в економіках Німеччини, Японії, Китаю, Індії, Бразилії, Мексики, Хорватії, Угорщини та ін. Їх частка в багатьох країнах перевищує 10% сукупних банківських активів (Німеччина, країни Південної Азії, Латинської Америки) та становить значну частину кредитів, наданих національними банками (близько 1/3 в країнах Латинської Америки). Діяльність банків розвитку спрямовується на забезпечення фінансування ключових галузей національної економіки, які внаслідок довгостроковості вкладень, низької дохідності або підвищеного ризику непривабливі для приватного капіталу [25].

Досить поширеною стала практика підвищення капіталізації банків за

участю держави через механізм ІРО - колишні держбанки Угорщини (ОТР) та Австрії (Erste) отримали потужний імпульс у своїй діяльності завдяки публічному продажу своїх акцій. ОТР Bank тричі виходив на біржу (1995, 1997,1999 рр.), після чого в держави залишилась одна привілейована ("золота") акція, а вартість однієї акції порівняно з 1995 р. зросла у понад 80 разів. У 1997р. Erste Bank здійснив публічне розміщення акцій - натепер майже 65% його акцій знаходиться у вільному обігу; у 2004 р. 19,5% акцій розмістив через механізм ІРО польський держбанк РКО Bank Роlski [37].

Досить успішно вирішили проблему підвищення капіталізації держбанків через механізм ІРО в Росії та в Китаї. У 2006 р. китайські держбанки

Merchants Bank, Bank of China та ICBC залучили через механізми ІРО понад 35 млрд дол., завдяки чому піднялися в десятку найбільших банків світу. У 2007 р. російський банк ОАО Банк ВТБ одержав від продажу 22,5% акцій іноземним та російським інвесторам майже 8 млрд дол., Сбербанк России ОАО, контрольним пакетом якого володіє Центробанк РФ, за підсумками ІРО, одержав 8,79 млрд дол. [37]. Загалом публічне розміщення акцій цих двох російських банків забезпечило 44,6% приросту сукупного капіталу банківського сектора Росії за 2007 р. [12].

3.2 Шляхи оптимізації капіталу банківських установ

Світовий досвід показує, що якість менеджменту - головний фактор, який визначає конкурентоспроможність фірми, галузі, країни. Особливо важливою є роль управління у механізмі функціонування банків. Це пояснюється тим, що особливість банківського бізнесу полягає у високому ступені ризику. І саме висока ризикованість спонукає банки інтенсивно використовувати різні способи захисту для збереження фінансових позицій при одночасному вирішенні існуючих проблем.[13]

Одним із способів є обгрунтоване управління процесом формування банківського капіталу. Капітал банку покликаний забезпечувати прибуткову стабільну діяльність банку, підтримку довіри до нього з боку клієнтів та впевненості кредиторів у фінансовій стійкості банківської установи.

Особливо важливим це питання є сьогодні, коли період фінансової кризи істотно ослабив довіру клієнтів до банків, що спричинило значний відплив вкладів і поставило банки у скрутне становище. За таких умов наявність власного капіталу, адекватного обсягам і структурі активів та пасивів банків, набуває особливої актуальності.

Спад ділової активності, коливання валютного курсу, процентних ставок та інфляція привернули увагу банків до управління залученням ресурсів та витратами. Фінансова глобалізація, дерегулювання фінансових ринків і розвиток небанківських фінансово-кредитних інститутів загострили проблему конкуренції у сфері залучення коштів, особливо коштів фізичних осіб. Крім того, під впливом цих структурних змін сформувалася концепція "lean banking" -- економного банківського бізнесу, який передбачає зниження банківських витрат. За таких умов набувають актуальності питання конкурентного ціноутворення, збільшення капіталу з метою максимізації спреда і контролю над відповідними банківськими ризиками. Особливої актуальності ці питання набувають у сучасних умовах, коли результат роботи кожного суб'єкта господарювання і його конкурентоспроможність визначаються станом ліквідності й політикою витрат.

Нині тема управління та формування банківського капіталу інтенсивно досліджується науковцями. Проблема управління власним капіталом банків України, тенденції даного напрямку, а також можливі шляхи збільшення капіталу банками України висвітлені в працях А.Герасимовича, О.Дзюблюка, Н.Думаса, А.Косого, О.Лаврушина, І.Ларионової, А. Мороза, Л.Примостки, Роуза Пітера та інших. Однак, незважаючи на значні результати наукових досліджень, не вирішеними залишаються питання щодо вибору джерел нарощування власного капіталу банків та участі держави в рекапіталізації проблемних банків.

Управління капіталом банків - основний процес, в межах якого банки планують і реалізують свої прибутки та контролюють притаманні їхній діяльності ризики. Це також діяльність банку, спрямована на оптимізації структури джерел та їх комбінацію у пасиві балансу.

Процес управління розпочинається виробленням стратегії та планування, які є основою стабільної діяльності банку для мобілізації капіталу в умовах швидкоплинної ситуації на фінансовому ринку. Це пошук балансу між силами банку і зовнішнім середовищем. Можливості стратегічного планування значно пом'якшують ризики, сприяють успішному розвиткові банківського бізнесу.

Вітчизняна практика на сучасному етапі не створила ефективного інструментарію планування і управління власним капіталом банку. Постійні зміни в галузі нормативного регулювання і на фінансових ринках не дають змоги вітчизняним банкам оцінити результати прийнятих управлінських рішень [43, 10].

У більшості банківських установ України робота з управління капіталом обмежується виконанням вимог регулюючих органів. Керівництво банків часто не вбачає самостійного об'єкта управління в тому, що об'єднується в понятті власного капіталу.

Сучасний стан банківської системи України характеризується значним погіршенням фінансових результатів діяльності банків, наявністю банківських установ, що сходяться на межі банкрутства чи перебувають у стадії ліквідації, знаннями обсягами неякісних активів, передусім - проблемних кредитів.

Так за результатами діяльності в 2009 році банківська система країни зазнала збитків на суму 38,450 млрд.грн. Проте протягом 2010 року результати її діяльності покращились. Станом на 01.01.2011 рік цей показник становив 13,027 млрд. грн. Конкурентна боротьба між банками, яка спричинена дією ринкових важелів розвитку, призводить до зменшення їх кількості. Упродовж 2009 р. шість банків припинили діяльність, три було націоналізовано. Протягом 2010 р. із Державного реєстру виключено ще шість банків За станом на 01.01.2011 р. у стадії ліквідації перебувають 18 банків [36].

До основних причин припинення діяльності банків можна віднести їх неспроможність нейтралізувати існуючі в банківському секторі ризики, а також відповідати за своїми зобов'язаннями. Така ситуація обумовлена недостатністю у фінансово-кредитних установ капіталу, який повинен бути у розпорядженні банку для покриття існуючих ризиків. Також негативним явищем для банківської системи є перевищення темпів зростання витрат над доходами.

Як свідчать дані НБУ, власний капітал банків в Україні на 01.01.2011 р. становив 115,175 млрд. грн. Протягом 2011 року його розмір дещо збільшився і на 01.01.2012р. становив 137,725 млрд. грн. Незначними є розміри власного капіталу відносно активів банків. Співвідношення між ними на 01.01.2011 р. становило 0,132, на 01.01.2012 р. - 0,146. Не винятковими є випадки, коли банки, щодо яких застосовано процедуру запровадження тимчасової адміністрації, що свідчить про недосконалість методики розрахунку цих нормативів регулювання банківської діяльності.

Таблиця 3.1 Рівень покриття власним капіталом зобов'язань банків

Показник	Рік
	2008р.	2009р.	2010р.	2011р.	2012р.
Власний капітал, млрд грн	42, 6	69,2	119,3	115,2	137,7
Зобов'язання, млрд. грн.	297,6	529,8	806,8	765,1	804,3
Депозити суб'єктів господарювання, млрд. грн.	76,9	112	143,9	115,2	144
Депозити фізичних осіб, млрд. грн.	106,1	163,5	213,2	210,1	270,7
Співвідношення між власним капіталом і зобов'язаннями	0,143	0,131	1,148	0,151	0,171
Співвідношення між власним капіталом і депозитами суб'єктів господарювання	0,554	0,621	1,625	1,000	0,956
Співвідношення між власним капіталом і депозитами фізичних осіб	0,402	0,426	0,56	0,548	0,509

Характерною рисою сучасних світових економічних відносин є інтенсивний розвиток процесів глобалізації з залученням національних економік у світову господарчу систему. І Україна не стоїть в стороні від цих процесів. Всі складові економічної системи України активно трансформуються до умов міжнародної кооперації. Процес глобалізації створює нові можливості для прогресу, але й має серйозні небезпеки. За цих умов більшість держав, що розвиваються, виявляються залежними від коливань світової фінансової кон'юнктури. Тому фінансово-кредитна система України, яка забезпечує загальну стабільність економіки, має бути готовою до процесу трансформації до умов глобальної фінансової системи. Ми маємо використати позитивний потенціал фінансової глобалізації і звести до мінімуму пов'язані з нею ризики для національних економік. Уникнути ризиків Україна може тільки зміцнивши фінансово-кредитну систему. Найбільшою мірою це стосується банківської системи як основного суб'єкта фінансово-кредитних відносин.

Наразі банки є найбільш прозорими та відкритими бізнес-структурами. Разом з тим існують і проблеми, що істотним чином послаблюють не тільки становище банків, але фінансову стабільність країни. Однією з ключових є проблема достатнього рівня капіталізації сучасної банківської системи.

Недостатній банківський капітал є значним гальмом на шляху банків до успішної діяльності, а достатність банківського капіталу дає змогу зберегти платоспроможність банку і впливає на рівень надійності банку.[22] На сучасному етапі проблему капіталізації часто плутають із проблемою розміру статутного капіталу або із проблемою ліцензійних вимог до розміру регулятивного капіталу. В зв'язку із цим, необхідно чітко зазначити, що проблема капіталізації - це проблема недостатньої адекватності капіталів банків до розміру сформованих ними активів. Тобто проблема полягає не у кількісній, а у якісній площині. Проблема капіталізації - це проблема загальної фінансової стабільності та автономності банківської системи, а отже проблема належного обслуговування банками прийнятих на себе грошових зобов'язань. Проблема капіталізації - це проблема формування фінансового підмурку банківської системи. Від його якості залежить надійність всієї економічної системи та динаміка подальшого розвитку. Незважаючи на поступове зростання показника балансового капіталу, як основи розвитку банківської системи, він залишається досить низьким, і складає лише 5% від ВВП, тоді як у Росії цей показник становив 37,2%, а в країнах Центральної Європи - понад 40%. Має місце неадекватне зростання капіталу банків і обсягу здійснюваних ними активних і пасивних операцій.[23]

З огляду на те, що 40% української економіки перебуває у «тіні», занадто низька капіталізація вітчизняних банків, особливо у зв'язку із вступом України до СОТ, може призвести до того, що вони стануть неконкурентоспроможними порівняно з іноземними. На жаль, певна “ізольованість” України від загальносвітових тенденцій розвитку процесів транснаціоналізації не дає їй можливості бути повноцінним суб'єктом, а не об'єктом, міжнародної фінансової діяльності. Присутність іноземних банків може призвести до відтоку частини капіталів за кордон, ускладнення банківського нагляду за операціями банку з боку уповноважених державних органів управління, ймовірність посилення іноземного контролю над банківською системою України, що може негативно позначитись на рівні її економічної безпеки. Особливо гостро це може проявитися в процесі поглинання іноземними банками-гігантами неконкурентоспроможних українських банків з поступовим захопленням всього банківського ринку, так як це сталося в Польщі, Литві, Латвії, банківську систему яких поглинули великі австрійські та німецькі банки.[45]

Для запобігання такому процесу українські банки повинні підвищувати свій рівень капіталізації, що є основним фактором підвищення конкурентоспроможності. Як відомо, сумарний балансовий капітал усіх банків нашої країни (станом на 1.10.2010 р. -- 6,6 млрд. дол. США) приблизно дорівнює розміру капіталу одного із провідних зарубіжних банків. Розв'язання цієї проблеми можливе не лише за рахунок прибутків банків та додаткових внесків акціонерів, а й за умови довіри суспільства до вітчизняних банків як до надійних грошово-кредитних установ.

Взагалі фахівці виділяють такі основні шляхи підвищення капіталізації банків України:

- збільшення капіталу за рахунок розміщення акцій власної емісії;

- збільшення показника адекватності капіталу через консолідацію банківської системи (консорціумне кредитування, створення банківських об'єднань, злиття банків, реорганізація банків);

- збільшення капіталу за рахунок субординованого боргу (шляхом випуску депозитних сертифікатів, банківських облігацій та єврооблігацій);

- збільшення капіталу за рахунок прибутку;

- зменшення обсягів ризикових активів.

В тих умовах, в яких на сьогодні опинилася банківська система України, найоптимальнішим шляхами зростання рівня капіталізації банків є збільшення показника адекватності капіталу через консолідацію банківської системи України. Цей напрямок передбачає створення банківських об'єднань та злиття банків. Це дало б можливість підвищити стійкість та стабільність усієї банківської системи. Проте це не можливо здійснити без відповідних заходів НБУ, зокрема підвищити розмір мінімального статутного капіталу, а також проводити більш жорстку політику відносно регулювання значень економічних нормативів діяльності банку. Звичайно крім об'єктивних причин, що заважають процесу консолідації банків, існують і суб'єктивні причини такі як небажання головних акціонерів зливатися з іншими банками, адже частіше всього банк в основному обслуговує особисту фінансову діяльність певної фінансової групи, яка і є її головним акціонером. Шляхом виходу з цієї ситуації є створення банківських об'єднань на зразок фінансових та банківських холдингових груп, банківських корпорацій. Вони зберігають право володіння та управління, а також пропорційного розподілення прибутку. З іншого боку консолідація банківської системи не вплине на рівень конкуренції, адже процентна політика банків майже повністю залежить від політики НБУ.[19]

Підвищення рівня капіталізації вітчизняних банків підвищить їх конкурентоспроможність на світовому фінансовому ринку і забезпечить фінансову стабільність всієї економіки України на шляху інтеграції у світове господарство.



ВИСНОВКИ

Власний капітал банку в певному розумінні для вкладників є показником надійності розміщення капіталовкладень, бо в разі банкрутства власний капітал банку іде на відшкодування збитків власникам. У цьому зв'язку розмір власного капіталу є важливим фактором стабільності функціонування банку. Для досягнення цієї стабільності банки повинні намагатися збільшувати власний капітал, особливо в умовах трансформаційного етапу розвитку економіки.

Низький рівень капіталізації банків, тобто обмежена капітальна база банків, може стати на заваді розширенню їхніх операцій з обслуговування різних груп клієнтів, а також зумовлює досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладів в економіку неможливими є заходи щодо припинення спаду та нарощування виробництва.[15]

Слід зауважити, що розмір власного капіталу банку повинен знаходитись під суворим контролем органів, що контролюють діяльність банку. Стикаючись з натиском регулюючих інстанцій з приводу необхідності залучення додаткового капіталу, банки можуть звертатись або до внутрішніх (нерозподілений прибуток), або до зовнішніх джерел коштів (продаж простих і привілейованих акцій). Вибираючи між різними джерелами фінансування, банк повинен брати до уваги відносні витрати та ризик, пов'язані з кожним із джерел, що має банк. загальну піддатливість банку до ризику, вплив обраного способу залучення капіталу на доходи акціонерів. Для того, щоб постійно нарощувати свій статутний капітал, банки перш за все проводять таку дивідендну політику, яка сприяє підвищенню ринкової вартості акцій. Але високий рівень дивідендів може свідчити як про успішну фінансову діяльність банку, так і про вірогідність його банкрутства, оскільки саме під час інтенсивного відпливу коштів із банку встановлюються високі дивіденди.

Тому необхідно, щоб банки економічно обґрунтовували рівень дивідендної ставки.

З погляду на розвиток економічних процесів одним із реальних шляхів розв'язання проблеми ефективного збільшення капіталу банків є об'єднання невеликих банків у велику фінансово-кредитну установу із значним обсягом капіталу. Але при цьому достатню увагу слід приділяти проблемам, що виникають в процесі об'єднання дрібних банків таких, як: поєднання інтересів акціонерів банку; визначення джерел фінансування перехідного періоду; вплив на менеджмент об'єднаного банку.

Слід також враховувати особливості злиття українських банків: по-перше, їх кількість досить незначна, що багато в чому пояснюється складністю проведення даної операції через недостатню пропрацьованність нормативно-законодавчої бази; по-друге, злиття і поглинання українських банків являються наслідком вимушених рішень керівництва та акціонерів.

Наряду з цим вимоги щодо збільшення банками статутних фондів повинні мати виважений характер, щоб не породити монополістичних тенденцій у кредитній сфері, сприяючи розвитку великих багатофілійних банків при одночасному скороченні невеликих банківських установ, що значною мірою впливає на розвиток економіки в регіонах, залишаючи останніх без малих місцевих банків, спроможних вирішувати приватні задачі регіону. В кінцевому результаті це може зашкодити формуванню ефективної збалансованої структури банківської системи, сприяючи відновленню монополії та ліквідації міжбанківської конкуренції.

Таким чином, складність і суперечливість загальноекономічних умов, в яких функціонують банки України, потребують виважених підходів до капіталізації банківських установ, диверсифікації джерел формування ресурсів та підвищення фінансової стійкості банківської системи України в цілому.

власний капітал банк економічний



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р №2121-ІІІ.

2. Указ Президента України “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень”// Урядовий кур'єр. - 2000. - 22 липня.

3. Інструкція "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні" -затверджено Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368.

4. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства. - затверджено Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 369.

5. Аспір В.В. Фостняк Функції банківського капіталу в забезпеченні розвитку банківської системи України // Науковий вісник НЛТУ України - 2010. - №20 - С. 257 - 263.

6. Владчин У. Достатність регулятивного капіталу у вітчизняному та іноземному банківництві України.// Формування ринкової економіки України. - №19 -2009. - С. 523-529.

7. Варода Л.В. Аналіз механізму формування власного капіталу банківських установ // Чортківський інститут підприємництва і бізнесу

Тернопільського національного економічного університету - 2010. - С.13 - 23

8. Волик Н.Г.Войченко В.В. Удосконалення процесу управління власним капіталом комерційного банку // 2012 - С.71 - 78.

9. Вовканич А.І. Особливості формування ресурсів комерційних банків Вісник Східноєвропейського університету економіки і менеджменту - №2(8) 2010. - С. 157 -164

10. Гайдай В. Особливості визначення достатності капіталу банку // Економічний аналіз № 6. - 2010р. - С. 46-48.

11. Дульська І.В. Власний банківський капітал, його функції та складові // Вісник ЖДТУ №3(53) - 2012.- С. 127 - 130.

12. В.Герасименко Р.Герасименко Управління власним капіталом банку в Україні в умовах фінансової кризи // Вісник Національного банку України - 2010. - №10 - С. 12 - 17.

13. Ларіонова К.Л. Яремчук О.В. Управління формуванням обсягу та ціни власного капіталу банку // Вісник Хмельницького національного університету - 2010. - №5 - С. 268- 271.

14. Марковський О.В. Аналіз достатності та розподілу капіталу банку на основі принципу гармонійності // - 2011.- С.25 - 32.

15. Каднічанська В.М. Лазько А.А. Вплив обсягів банківського капіталу на конкурентоздатність банківської системи України // 2011.- С. 100 - 108.

16. Панасенко Г.О. Формування і зростання власного капіталу банківських установ України Актуальні проблеми економіки - 2011. - №1(115) - С. 185 - 198.

17. Присяжнюк О.П. Джерела формування та зміцнення ресурсної бази комерційних банків України // 2011. - С.50 - 57.

18. Слав'юк Р.А. Гнатишак О.В. Дослідженя теоретичних основ і структури банківського капіталу // 2010. С. 48 - 56.

19. Ковальчук О.В. Економічний капітал банку - складова системи ризик-менеджменту // 2010. С. 163 - 168.

20. Ткачук Н. Економічний капітал банку: теоретична сутність, необхідність формування та особливості визначення.// Вісник ТНЕУ №2.- 2011р. - С. 42 - 52.

21. Горалько О.В. Капіталізація банківської системи як визначальний чинник національної безпеки України // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ №2 -2009. - С. 12 - 24.

22. Слобода Л.Я. Методи адаптації банківської системи України до міжнародних стандартів управляння капіталом. // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України №1. - 2011. С. 506 - 518.

23. Фурсова В.А. Давиденко А.І. Можливості збільшення власного капіталу комерційного банку за рахунок інструментів гібридного капіталу// Вісник економіки транспорту та промисловості № 36. - 2011р. - С. 212 - 217.

24. Стриженко М.Г. Облік та аналіз власного капіталу банку // Управління розвитком № 18(115). - 2011р.- С. 83 - 84.

25. Омельченко Г. В. Організація управління капіталом банку: формування механізму та регламентацій не забезпечення // 2011р. - С. 50 - 61.

26. Матлага М.О. Перспективи оптимізації управління власним капіталом банків в Україні // Всеукраїнський науковий журнал - №6 - 2010. - С.327-331.

27. Олексіч Д.В. Концептуально-методологічний підхід до оцінки вартості власного капіталу банку // Вісник СумДу. Серія Економіка - № 2 - 2010. - С. 115-126

28. Структура власного капіталу банків // Вісник НБУ -№7 - 2012.-С.68-70.

29. Банківський менеджмент: Навчальний посіб. За ред. О. А. Кириченка. - К.: Знання-Прес, 2012. - 438с.

30. Козьменко С. Н., Колдовский В. В., Горина С. А. Финансовьіе аспекти слияний й поглощений банков. Збірник наукових праць, т.4. - Суми: ВВП "Мрія-1" ЛТД: Ініціатива, 2010. - с. 13-22.

31. Мендрул О. Г., Павленко І. А. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2008. - 156с.

32. Мороз А. М., Савлук М. І., Пуховкіна М. Ф. Банківські операції: Підручник. - К.: КНЕУ, 2009. - 384с.

33. Соколовський С. М., Соколовська І. П. Методи розрахунку банківського капіталу. Фінанси України, № 4, - 2010. - с. 118-122.

Размещено на Allbest.ru