Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Стрімке зростання ринку банківських послуг розкриває широкий спектр можливостей банківської системи в цілому в Україні, у свою чергу власний капітал кожної окремої банківської установи видіграє одну з найважливіших показників стабільності та надійності банківської установи.

На сьогоднішній день актуальність цієї теми підвищується і цьому сприяють такі фактори, як нестійкий характер економіки, що спонукає банки до значних ризиків, пов'язаних з прагненням мати стабільні прибутки; зростаюча конкуренція між українськими банками та банками-нерезидентами; залучення коштів зовнішніх інвесторів та інші.

За кожним банком стоїть велика кількість клієнтів, для яких неспроможність банку надавати їм певні види послуг означає нестабільність їхньої діяльності. Тому відплив клієнтів з банків, у свою чергу, може призвести до загальної банківської кризи. Тобто низький рівень капіталізації банків вносить елемент нестабільності в економіку держави в цілому.

Об'єктом дослідження є власний капітал банків України та його роль у посткризовий період.

Предмет дослідження - економічні відносини з приводу відображення і обліку операцій з формування власного капіталу банку.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ власного капіталу банків, розкриття діючої практики з проблемних питань капіталізації банків України, а також пошук шляхів оптимізації капіталу банківських установ.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

- досліджено значення капіталу для банків та його функції;

- наведено основні джерела формування капіталу банків;

- викладено сучасний стан капіталу банків України та проведено аналіз його структури і динаміки;

- приведено законодавчі основи вирішення проблеми капіталізації українських банків;

- запропоновано об'єднання банків як один із шляхів ефективного збільшення капіталу банків;

- обґрунтовано особливості процесу об'єднання банків в Україні.

Вказаній проблемі приділяється значна увага Національного банку України та Уряду, що знайшло своє відображення в Законі України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р. № 2121-ІІІ, в Інструкції НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні” від 28.08.2001р. № 368, в Указі Президента України “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень” від 22.07.2000р.

Серед вітчизняних науковців, які займаються дослідженням проблем, пов'язаних з формуванням власного капіталу банків і підвищенням рівня капіталізації банківської системи, на особливу увагу заслуговують праці Г. Азаренкової, М. Алексеєнко, З. Васильченко, О. Васюренко, А. Вожжова, І. Гуцала, Я. Грудзевича, О. Дзюблюка, О. Заруби, Л. Костирко, А. Мороза, М. Савлука, С. Юрія та ін.

За умови успішного впровадження пропозицій і рекомендацій, викладених у роботі, а також враховуючи процес постійного вдосконалення правової та технічної бази в банківській сфері, слід очікувати стабілізаційного ефекту, підвищення рівня капіталізації банків та започаткування нового етапу в розвитку банківського середовища в Україні.



РОЗДІЛ 1. ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ БАНКУ ТА ЙОГО РОЛЬ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1 Капітал банку та його економічна сутність

До найважливіших питань банківської діяльності належить управління банківським капіталом і шляхи його збільшення. В Указі Президента України "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень" наголошено на необхідності зростання рівня концентрації банківського капіталу шляхом залучення банками додаткового акціонерного капіталу, капіталізації їх прибутку, банкрутства неплатоспроможних банків, злиття або приєднання банків, утворення банківських холдингів.[2]

Реалізація зазначених положень значною мірою залежить від розуміння сутності банківського капіталу. Відсутність чіткого визначення понять "капітал банку" та "власний капітал" призводить до ототожнення їх з іншими економічними поняттями, ускладнює процес управління капіталом в практичній діяльності банків.

У вітчизняній та зарубіжній літературі сутність капіталу визначається з точки зору його джерел формування, серед яких можна виділити: акціонерний капітал; резервний капітал; нерозподілений прибуток (частина прибутку, яка залишається після виплати дивідендів та відрахувань у резервні фонди).

Термін "капітал" (англ. фр. - саріtаl; лат. - саріtаlіс) означає багатство у формі грошових засобів, цінних паперів, нерухомості, яке використовується для самозбільшення.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" сутність капіталу банку визначається наступним чином:

Капітал банку - залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань.

Власний капітал - необхідна, невід'ємна частина фінансових ресурсів будь-якого банка, створеного у формі акціонерного товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Формування власного капіталу у вигляді статутного капіталу являє собою обов'язковий етап, що передує початку діяльності банка.

Роль і величина власного капіталу банка визначають його специфіку у порівнянні з промисловими та іншими підприємствами. За рахунок власного капіталу банки формують від 12 до 20% загальної потреби в ресурсах для забезпечення своєї діяльності, тоді як для промислових підприємств власні кошти повинні складати 40-55%.[18]

Така специфіка банків та інших кредитних і фінансових установ пов'язана з рядом обставин. По-перше, банки як посередники залучають великі суми грошових коштів у вигляді депозитів та вкладів від населення, приватних і державних організацій і підприємств. По-друге, банківські активи, представлені різноманітними грошовими вимогами, більш ліквідні та швидко реалізуємі на ринку, ніж активи підприємств у вигляді будівель, обладнання і матеріальних цінностей, що забезпечують процес виробництва.

Тому банки, кредитні і фінансові установи можуть підтримувати відносно невисоку пропорцію між власним капіталом га активами у порівнянні з промисловими підприємствами різних галузей господарства.

Глибшому усвідомленню сутності власного банківського капіталу, як об'єкта менеджменту, сприяє його поділ на окремі складові елементи з наступним групуванням їх за однорідними ознаками, тобто класифікація видів банківського капіталу. Залежно від мети і завдань, які ставляться при класифікації, використовуються різні критерії. Але слід враховувати, що мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів ринку та передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, банки мають головну мету - одержання прибутку.

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється на акціонерний та пайовий. Акціонерний формується початкове від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники банку одержують емісійний дохід, який є складовою частиною власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку та деяких інших коштів, так і шляхом додаткової емісії акцій.

Пайовий власний капітал формується спочатку за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку.[25]

Виходячи із форми інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільноконвертованій іноземній валюті.

Залежно від форми власності розрізняють такі види власного капіталу: приватний, заснований на власності фізичної особи; колективний, заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств; державний, який на правах власності належить державі.

Виходячи із резидентності розрізняють власний капітал, національний та іноземний.

За характером використання розрізняють власний капітал, що нагромаджується та що споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій і надання послуг, другий - споживається, тобто використовується, зокрема. на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу банку.[27]

Відповідно до характеру використання у банківській діяльності власний капітал банку поділяється на робочий і неробочий.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий і нормативний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань банку. Обчислення нормативного власного капіталу проводиться за досить складною формулою, яка постійно коригується НБУ. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні банківські ризики.

Виходячи з порядку і джерела формування розрізняють: статутний капітал; резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви; нерозподілений прибуток; субординований капітал.[11]

Капітал банків складається із суми основного (капітал 1-го рівня) та додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів.

Основний капітал складається з:

- фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку;

- дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу;

- емісійних різниць (різниць між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальної вартістю);

- резервних фондів, створених за рахунок прибутку банку;

- прибутку минулих років.

- Додатковий капітал складається з:

- резервів під стандартну заборгованість інших банків;

- резервів під стандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам;

- загальних резервів;

- результату переоцінки основних засобів;

- поточних доходів.

До відвернень належать цінні папери в портфелі банку на інвестиції та вкладення в асоційовані і дочірні установи. Відрахування (мінусування) вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.[20]



1.2 Власний банківський капітал, його функції та складові

Фінансовою основою банку виступає його власний капітал. Створення банку розпочинається з вирішення найважливішого питання -- формування статутного капіталу, який є основною складовою власного банківського капіталу.

Власний капітал банку являє собою грошові кошти і виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку має незначну питому вагу в сукупному банківському капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим розміщенням їх серед юридичних і фізичних осіб. Тому власний капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення, аніж в інших сферах підприємництва. Це чітко простежується через виконувані власним капіталом банку функції (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Функції, які виконує власний капітал банку

Суть захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає гарантування вкладів, яке захищає інтереси вкладників банку у разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку у разі виникнення збитків від поточної діяльності. Такі збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. Якщо поточних прибутків для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, використовується частка власного капіталу. Тому коли банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважатися надійним і платоспроможним навіть за наявності збитків від поточної діяльності. Використання залученого та позиченого капіталу для покриття поточних збитків з економічного погляду неприпустимо, оскільки вони самі є боргом банку перед кредиторами і вкладниками.

Роль захисної функції власного капіталу банку змінюється залежно від низки факторів: загальноекономічного та фінансового стану країни, а також стабільності грошової сфери; стану гарантування вкладів у країні; стратегії і тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх забезпеченню ліквідності та фінансової стійкості. Чим вищий у країні рівень розвитку гарантування вкладів і здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може знаходитися в обороті банку. Однак надмірне захоплення ліквідними та безризиковими активами призводить до зниження прибутковості банку, втрати його позицій на грошовому ринку та ринку банківських операцій і послуг.

Функція забезпечення оперативної діяльності порівняно із захисною функцією у банківській діяльності є другорядною для власного капіталу банку. Проте недооцінювати чи ігнорувати її не слід, особливо на перших кроках створення та функціонування банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура та розгортається банківська діяльність. Роль цієї функції власного капіталу відчутна за подальшого розширення та структурного розвитку банку, розроблення та запровадження нових банківських технологій і продуктів.

Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу платоспроможності має на меті недопустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків і підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за складом. Одна його частина, найпостійніша, призначена для забезпечення банківської діяльності, і виступає у формі статутного капіталу, частково резервного та субординованого капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів і нематеріальних активів, фондів розвитку банку та матеріального заохочення його працівників. Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій і послуг банку від збитків. Вона рухоміша й виступає частково у формі резервного капіталу, резервів для покриття ймовірних збитків від активних операцій. Третя частина призначена для регулювання розміру власного капіталу, однак може використовуватися й для забезпечення банківської діяльності та для страхових потреб банку. Тому розмір її є найрухомішим, може змінюватися залежно від зміни стратегічних і тактичних цілей самого банку, а також від зміни вимог регулювальних і наглядових органів. Ця частина власного капіталу виступає у формі нерозподіленого прибутку, частково для цього можуть залучатися кошти на умовах субординованого боргу.

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється на акціонерний та пайовий. Акціонерний власний капітал формується початково в результаті випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку та деяких інших коштів, так і шляхом додаткової емісії акцій. Зауважимо, що в цьому разі акціонерним називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах власності, а отже, і його акціонерам. В економічній літературі акціонерний капітал іноді розглядається у вузькому значенні -- як мобілізований шляхом емісії акцій.

Пайовий власний капітал формується початково за рахунок внесків коштів і майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю і кооперативних банків, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу. У разі виходу учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Краще зрозуміти сутність власного банківського капіталу дає змогу класифікація його за різними ознаками (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Класифікація видів власного капіталу банку

За формою інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій іноземній валюті. Грошова форма найбільш поширена, універсальна та ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал у матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо, у формі фінансових активів -- у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу банків у формі фінансових активів не здійснюється.

Залежно від форми власності розрізняють такі види власного капіталу банку: приватний -- заснований на власності фізичної особи; колективний -- заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств, та державний, який на правах власності належить державі.

Виходячи з резидентності вирізняють власний капітал національний, що сформований і належить за правом власності юридичним і фізичним особам -- резидентам України, та іноземний, що сформований та належить на правах власності юридичним і фізичним особам-нерезидентам.

За характером використання розрізняють власний капітал, який нагромаджується, та який споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій і надання послуг, а другий споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу банку.

Відповідно до характеру використання в банківській діяльності власний капітал банку поділяється на робочий і неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові дохід, неробочим -- капітал, вкладений в активи, що не тільки не приносять банку доходів, а іноді фактично є збитками банку.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий і регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобов'язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків і деяких інших потреб. Обчислюється регулятивний власний капітал за досить складною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні балансові статті, що характеризують ризики банківської діяльності.

Хотілося б зазначити, що до прийняття Закону України «Про банки і банківську діяльність» власний капітал банку, обчислюваний НБУ, мав назву нормативного. У Законі дається таке визначення регулятивного капіталу: «Капітал регулятивний (власні кошти) -- складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України» [1, с. 5]. Наведене визначення терміна регулятивного капіталу викликає низку зауважень. По-перше, у ньому не простежується економічна суть регулятивного капіталу. По-друге, згідно з положеннями Базельської угоди (1988 р.) на ризики зважується не капітал банку, а його активи, які потім співвідносяться з розміром власного капіталу для визначення адекватності капіталу. Сам же розмір капіталу за здійснення нагляду може зменшуватися на вкладення в інші юридичні особи тощо. Отже, регулятивний банківський капітал -- це капітал, який банк повинен мати у своєму розпорядженні при здійсненні операцій чи послуг виходячи із вимог регулювального органу.

Власний капітал банку поділяється на калітал-брутто та капітал-нетто.

Власний капітал-брутто -- це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом.

Власний капітал-нетто -- це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій акціонерних товариств, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто -- це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників, основними серед яких є:

-- рівень мінімальних вимог НБУ до статутного капіталу. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі;

-- специфіка клієнтури банку. При значній кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників;

-- характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

1.3 Джерела формування власного капіталу банківської установи

Джерелами формування власного капіталу банку можуть бути:

1. Статутний капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Статутний фонд банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу.

Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного фонду банку регулюється законами України "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу". Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.

Усі випуски акцій банками типу відкритих акціонерних товариств підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). При повторній емісії банки можуть випускати привілейовані акції. Для отримання права на повторну емісію акцій банк має бути беззбитковим, не підлягати санкціям НБУ, не мати прострочену заборгованість перед бюджетом і кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, при наступній - правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанією.

2. Резервний фонд банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку.

Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування відновлюються.

3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та інші), які призначені для виробничого соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.

Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. Їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зниження негативних наслідків у зв'язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку). Загальні резерви створюються з чистого прибутку, що залишається у банку після сплати податків.

4. Нерозподілений прибуток - джерело внутрішнього походження. За своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.[45]

Розмір власного капіталу банку залежить від таких факторів:

- рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду (це мінімальний розмір статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим);

- специфіки клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власного капіталу потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників;

- характеру активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає з рекомендацій Базельського комітету. Ці рекомендації були розроблені у грудні 1987 р. Згідно з ними капітал банку поділяють на основний (капітал І рівня) та додатковий (капітал II рівня).

Капітал банку складається з суми основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Склад основного та додаткового капіталу, а також відвернень визначається НБУ. При розрахунках розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу, як це визначено міжнародними стандартами. Відрахування (мінусування) вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.

Надійна банківська система - одна з важливих умов забезпечення фінансової стабільності держави, сталого економічного розвитку та загального добробуту, оскільки вона забезпечує рух фінансових ресурсів, без яких функціонування ринкового господарства неможливе. Виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів шляхом трансформації тимчасово вільних коштів у інвестиції, банки істотно підвищують загальну ефективність виробництва.

В умовах загострення конкурентних відносин на вітчизняному банківському ринку важливого значення набувають нові підходи до розроблення ресурсної політики, зокрема заходи, спрямовані на формування достатнього за обсягами власного капіталу. Реалізація банківської політики здійснюється через відповідний фінансовий механізм. Саме тому розробка теоретико-методологічної та методичної баз, які би враховували особливості процесу формування власного капіталу банку, трансформували їх у комплекс відповідних процедур, що є складовими управління, набула особливої актуальності в ринкових умовах.

Механізм формування власного капіталу банку є одним зі складових елементів фінансового механізму. Сучасний економічний словник дає загальне розуміння фінансового механізму як сукупності фінансових стимулів, важелів, інструментів, форм та способів регулювання економічних процесів і відносин[13].

Серед вітчизняних науковців, які займаються дослідженням проблем, пов'язаних з формуванням власного капіталу банків і підвищенням рівня капіталізації банківської системи, на особливу увагу заслуговують праці Г. Азаренкової, М. Алексеєнко, З. Васильченко, О. Васюренко, А. Вожжова, І. Гуцала, Я. Грудзевича, О. Дзюблюка, О. Заруби, Л. Костирко, А. Мороза, М. Савлука, С. Юрія та ін.

Відповідно до розвитку ринкових відносин механізм формування власного капіталу банку змінюється і вдосконалюється: окремі його елементи можуть втрачати своє значення, проте механізм може доповнюватись і новими елементами. Механізм не можна розглядати як щось статичне та незмінне, оскільки він перебуває у постійному розвитку, пройшовши ряд стадій від простої функціональної до складної управлінської системи.

Механізм формування власного капіталу банку, характеризуючи сферу об'єктивно існуючих розподільчих відносин, властивих банківській діяльності, виступає складовим елементом фінансового механізму, і тому для нього характерними є такі основні елементи, як фінансові методи, важелі та відповідне забезпечення. Механізм формування власного капіталу банку, з одного боку, зумовлений існуванням об'єктивно існуючих перерозподільчих відносин, притаманних банківській діяльності, а з іншого - цей механізм активно впливає на них і може успішно працювати лише за умови оптимального використання всіх його складових.

Необхідно звернути увагу, що механізм формування власного капіталу банку властивий ринковим відносинам, оскільки в умовах адміністративно-командної економіки не могло існувати такого поняття: всі ресурси банків виступали об'єктом державної власності, а банківська система була частиною загальнодержавного апарату управління.

Механізм формування власного капіталу відображає один з напрямків стратегії розвитку банку, метою функціонування якого є забезпечення банків достатнім обсягом власного капіталу, здатним забезпечити виконання вимог центрального банку та прибуткову діяльність. Виступаючи складовою фінансового механізму банку, механізм формування власного капіталу має виконувати дві функції (Рис. 3)

Рис.3 Функції механізму формування власного капіталу банку

Основними принципами реалізації механізму формування власного капіталу банку є комплексність, функціональність, ефективність, адаптивність і прозорість (Рис. 4).



Рис. 4. Принципи реалізації механізму формування власного капіталу банку

Комплексність полягає в тому, що всі заходи, пов'язані із процесом формування власного капіталу, необхідно здійснювати у взаємозв'язку з іншими напрямками діяльності банку. Функціональність передбачає, що всі складові цього механізму мають чітко визначені завдання і спрямовані на досягнення єдиної мети - формування достатнього власного капіталу банку. Адаптивність - це здатність механізму змінюватись та вдосконалюватись під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Принцип ефективності передбачає, що цей механізм забезпечить максимальну реалізацію потенційних можливостей конкретного банку щодо забезпечення достатнім обсягом власного капіталу. Механізм формування власного капіталу банку функціонує на принципі прозорості і відкритості, тобто забезпечує надання акціонерам, інвесторам, клієнтам повної інформації, що стосується власного капіталу банку.

У механізмі формування власного капіталу, на наш погляд, доцільно виділити п'ять складових елементів: нормативно-правове, інформаційне й організаційне забезпечення, фінансові методи та фінансові важелі.

У механізмі формування власного капіталу доцільно виділити п'ять складових елементів: нормативно-правове, інформаційне й організаційне забезпечення, фінансові методи та фінансові важелі.



РОЗДІЛ 2. ВІДОБРАЖЕННЯ В ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ З ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ БАНКУ ТА АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ УКРАЇНИ ЩОДО КАПІТАЛУ

2.1 Характеристика рахунків призначених для обліку власного капіталу банківської установи

Капітал банку обліковується у 5-му класі Плану рахунків, який складається з двох розділів:

50 Статутний капітал та інші фонди банку

51 Результати переоцінки

Група 500 "Статутний капітал" включає рахунки:

5000 П Зареєстрований статутний капітал банку

5001 КП Несплачений зареєстрований статутний капітал банку

5002 КП Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)

5003 П Дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу

Залишки за рахунками 5001 та 5002 зменшують залишок за рахунком 5000, завдяки чому банківський баланс завжди дає реальну картину щодо суми сплаченого зареєстрованого статутного капіталу.

Приклад

Залишок за рахунком 5000 (П) становить 55,5 млн грн.

Залишок за рахунком 5001 (КП) становить 3 млн грн.

Отже, сума сплаченого зареєстрованого статутного капіталу становить 52,5 млн грн.

Група 501 "Емісійні різниці" має рахунок з такою ж назвою, призначений для обліку різниць понад номінал акцій, з якими акції можуть реалізуватись акціонерам.

Рахунки групи 502 "Загальні резерви банку" призначені для обліку резервів, що створюються за рахунок прибутку.

За рахунками групи 503 "Результати минулих років" обліковується нерозподілений прибуток, зароблений банком (рахунок 5030) та непокриті збитки минулих років (рахунок 5031).

Рахунки групи 504 "Результати звітного року, що очікують затвердження призначені для обліку прибутку та збитку, за звітний рік до його затвердження зборами акціонерів і розподілу

Рахунки розділу 51 групи 510 призначені для обліку результатів переоцінки основних засобів (рахунок 5100), нематеріальних активів (рахунок 5101).

Слід звернути увагу на те, що рахунки 5-го класу пасивні, за винятком: 5001, 5002 (контрпасивні), 5031, 5041 (активні).

За пасивними рахунками обліковуються складові банківського капіталу: статутний капітал, емісійні різниці, резерви, результати переоцінки, прибутки.

Контрпасивні рахунки, зменшуючи вартість відповідного пасиву, показують його реальну вартість: так, несплачений капітал показує, що не всі зареєстровані акції реалізовані, наявність власних акцій, викуплених у акціонерів, також свідчить про те, що фактично акцій реалізовано менше, ніж зареєстровано.

За активними рахунками обліковуються негативні фінансові результати діяльності банку - збиток минулих років чи збиток звітного року, оскільки вони зменшують капітал.

Рахунки цього класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками грошових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків акціонерів. У всіх інших випадках рахунки 5-го класу кореспондують між собою.

В основі бухгалтерського обліку лежить принцип збалансованості:

Активи = Зобов'язання + Капітал (А = З + К).



З цієї формули видно, що частина активів покривається капіталом власників, і якась частина капіталу надається власникам (акціонерам) банку як при створенні, так і в подальшому при збільшенні розміру статутного капіталу, а інша частина капіталу створюється в процесі діяльності банку.

2.2 Облік та аналіз власного капіталу банку

До власних ресурсів банків, або до банківського капіталу, належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.

Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох факторів, зокрема від якості активів, використання прибутку, політики банку щодо забезпечення приросту капітальної бази тощо.

Частка власного капіталу банку у сукупних ресурсах невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного і позиченого капіталів інше. Так, для промислового підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального капіталу, для банку ж достатнім вважається 8%. Це зумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призначені передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал банку виконує в основному захисну функцію. Функція ж забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва постає головною, для власного банківського капіталу є другорядною. Однак роль власного капіталу банку як джерела забезпечення його оперативної діяльності на перших порах після його утворення є досить відчутною. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп'ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, упровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв'язку.

Власний капітал банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Для якісного аналізу структури власного капіталу важливо знати його складові. При цьому варто розрізняти два види капіталу банку:

- капітал як сума всіх його фондів (П'ятий клас бухгалтерського балансу);

- капітал, розрахований за спеціальною методикою Центрального банку, що потім використовується при розрахунку деяких обов'язкових нормативів; у даному випадку в загальний об'єм капіталу входять тільки фонди, сформовані за рахунок чистого прибутку і зменшені на ризикові активи (цінні папери і дебіторська заборгованість по господарській діяльності).

Для банку важливо стежити за розміром капіталу, розрахованим за методикою Центрального банку, оскільки при одержанні ліцензій на різні види банківських операцій приймається в увагу саме його величина.

У цілому капітал банку складається з:

-- статутного фонду;

-- резервів банку;

-- нерозподіленого прибутку.

Статутний фонд формується як за рахунок коштів шляхом емісії акцій, так і за рахунок внесків матеріальних і нематеріальних активів, а також цінних паперів третіх осіб (це не характерно для українських банків, тому що законодавчо внески акціонерів можливі тільки у виді коштів). Аналіз практичних даних свідчить, що в закордонних банках на долю матеріальних активів приходиться до 70% суми статутного капіталу, що значно скорочує можливості банку по його використанню як ресурс кредитування і знижує його платоспроможність і ліквідність. Аналогічна ситуація виникає при значній частці нематеріальних активів у статутному капіталі банку.

При формуванні статутного фонду банки емітують як прості акції, так і привілейовані. Привілейовані акції як об'єкт інвестицій зв'язані з меншим ризиком, чим прості, але і рівень дивідендів по них нижче середнього рівня дивідендів (звичайно він фіксується у вигляді визначеного відсотка від номінальної вартості акції), виплачуваних по простих акціях, крім того вони не дають права голосу на зборах акціонерів. Частка привілейованих акцій у капіталі банку набагато нижче, ніж простих. Попит на перші на ринку вкрай низький, оскільки великі інвестори воліють приймати активну участь у керуванні банком (що дає їм володіння простими акціями). Але вирішити цю проблему можна, випускаючи в достатній кількості конвертовані привілейовані акції.

Великі банки з гарною репутацією мають можливість розміщення своїх акцій на фондовому ринку і, маніпулюючи курсом акцій і визначаючи рівень дивідендів, проводять ефективні операції з метою витягу додаткового прибутку. Для невеликих банків можливість мобілізації додаткових ресурсів за допомогою випуску акцій істотно утруднена. Подібне положення порозумівається тим, що, по-перше, у результаті нестабільної економічної ситуації в країні і нерозвиненості фондового ринку дрібні інвестори побоюються вкладати кошти в невеликі маловідомі нові банки; і по-друге, ці банки, як правило, належать обмеженому колу засновників і випуск нових акцій може привести до втрати їхнього контролю над банком, тому вони накладають вето на збільшення статутного капіталу шляхом випуску нових акцій. У силу вищезгаданих причин можливості ефективного керування власним капіталом у невеликих банків серйозно утруднені. Таким чином, мобілізація коштів шляхом випуску і розміщення акцій -- це відносно дорогою і не завжди прийнятний для банку (з погляду контрольного пакета акцій) спосіб фінансування. Дешевше і вигідніше залучити ресурси вкладників, чим нарощувати власний капітал.

Резерви банку також прирівнюються до власних засобів, однак деякі з них при розрахунку банківського капіталу не враховуються. Банківські резерви формуються за рахунок прибутку банку. Резерви банку включають:

-- резервний фонд -- призначений для покриття можливих великих збитків банку;

-- резервний фонд під знецінення цінних паперів -- призначений для покриття збитків, що виникають при падінні курсу цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку;

-- резерв по позичках -- використовується для погашення можливих втрат по позичках і формується за рахунок витратної частини банку;

-- фонд економічного розвитку -- формується в розмірі, установленому на зборах акціонерів, і призначений для розвитку банку (придбання нерухомості для банку, устаткування, заохочення працівників і т.д.).

Нерозподілений прибуток -- сума, що це накопичується, прибутку, що залишається в розпорядженні банку. Наприкінці періоду (року, кварталу) сума всіх результативних рахунків банку зараховується на рахунок прибутків і збитків. Частина цих засобів направляється на виплату дивідендів, податків, формування резервних фондів. Частина, що залишилася -- нерозподілений прибуток -- являє собою фонд коштів, яким розпоряджається керівництво банку і збори акціонерів.

Власний капітал відіграє важливу роль у забезпеченні стійкості пасивів і прибутковості банків. Одним зі способів управління власним капіталом банку є дивідендна політика. В умовах фінансової нестабільності і нерозвиненості фондового ринку багато українських банків забезпечують ріст власного капіталу шляхом нагромадження прибутку. Капіталізація дивідендів -- це нерідко найлегший і найменш дорогий спосіб поповнити акціонерний капітал. Разом з тим ряд банків визначив, що курс їхніх акцій залежить від рівня виплачуваних дивідендів, тобто ріст дивідендів веде до росту курсу акцій, що дозволяє збільшити капітал банку на суму перевищення ринкової вартості акції над номінальною. Таким чином, висока прибутковість акцій полегшує нарощування капіталу за допомогою продажу додаткових акцій за ціною набагато вище номінальної вартості акції.

Капітал банку обліковується у п'ятому класі. Він включає привнесений капітал, нерозподілений прибуток і визначає залишковий інтерес власників банку в активах за вирахуванням зобов'язань. Фінансовий результат від діяльності банку, як уже зазначалось, безпосередньо відображається на рахунках цього класу.

П'ятий клас включає такі складові власних коштів банку:

— статутний капітал та інші фонди банку;

— результат поточного року;

— результати переоцінки основних засобів.

Інші фонди містять загальні резерви та прибуток минулих років. Це кошти, що повинні забезпечувати зобов'язання банку та покривати збитки.

Результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку і є показником ефективності діяльності банку.

Згідно з чинними правилами рахунки п'ятого класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів. У всіх інших випадках рахунки п'ятого класу кореспондуються тільки між собою.

Капітал банку - це залишковий інтерес банку в активах за вирахуванням зобов'язань.

Загальні резерви та прибуток минулих років - це кошти, що мають забезпечувати зобов'язання банку та покривати збитки.

Прибуток чи збиток минулих років - це залишковий результат діяльності банку за минулі роки.

Результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку, що визначається як різниця між доходами (рахунки шостого класу) та видатками (рахунки сьомого класу), що визнаються за правилами фінансового обліку. На рахунках прибутку відображається економічний, а не касовий прибуток. Економічний прибуток є показником ефективності діяльності банку за відповідний період.

Рахунки цього класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів. У будь-якому іншому разі рахунки п'ятого класу кореспондують тільки між собою.

50 Статутний капітал та інші фонди банку

500 Статутний капітал банку

5000 П Зареєстрований статутний капітал банку Призначення рахунку: облік зареєстрованого розміру статутного капіталу банку. Облік акцій ведеться за номінальною вартістю.

За кредитом рахунку проводяться суми збільшення зареєстрованого статутного капіталу.

За дебетом рахунку проводяться суми зменшення зареєстрованого статутного капіталу або суми несплаченого у встановлений строк зареєстрованого капіталу.

5001 КП Несплачений зареєстрований статутний капітал банку Призначення рахунку: облік сум зареєстрованого, але несплаченого статутного капіталу.

За дебетом рахунку проводяться суми зареєстрованого, але несплаченого статутного капіталу в кореспонденції з рахунком N 5000 "Зареєстрований статутний капітал банку.

За кредитом рахунку проводяться суми сплаченого статутного капіталу або суми несплаченого у встановлений строк зареєстрованого капіталу.

5002 КП Власні акції банку, які придбані в акціонерів Призначення рахунку: облік придбаних та не знищених банком акцій. На рахунку відображаються суми акцій, викуплених у їх власників. Акції обліковуються за номінальною вартістю. Різниця між номінальною вартістю та вартістю викупу списується у межах кредитових залишків спочатку з рахунку N 5010 "Емісійні різниці", потім - з рахунку N 5030 "Прибутки та збитки минулих років", а в разі нестачі - з рахунку N 5040 "Прибуток чи збиток минулого року, що очікує затвердження".

За дебетом рахунку проводяться суми придбаних акцій.

За кредитом рахунку проводяться суми реалізованих та анульованих акцій.

5003 П Дивіденди, які направлені на збільшення статутного капіталу Призначення рахунку: облік капіталізованих дивідендів, направлених на збільшення статутного капіталу до часу його реєстрації.

За кредитом рахунку проводяться суми дивідендів, направлених на збільшення статутного капіталу.

За дебетом рахунку перераховуються суми дивідендів: а) на рахунки NN 5000 "Зареєстрований статутний капітал банку" та 5010 "Емісійні різниці" - у разі реєстрації нових акцій; б) сплачуються акціонерам банку або зараховуються на рахунок N 5030 "Прибутки та збитки минулих років" (за рішенням акціонерів) - у разі відмови в реєстрації.

501 Емісійні різниці

5010 П Емісійні різниці Призначення рахунку: облік різниці між номінальною вартістю акції та ціною її розміщення, включаючи позитивну різницю між офіційними обмінними курсами гривні до іноземних валют на дату підписання установчого договору (номінальна вартість) та дату фактичного внесення коштів як внеску в іноземній валюті до статутного капіталу банку. При подальшому викупі власних акцій різниця між номінальною вартістю та ціною викупу акцій списується з цього ж рахунку в межах залишку.

За кредитом рахунку проводяться суми позитивної різниці при первинному та подальшому розміщенні акцій.

За дебетом рахунку проводяться суми списання різниці між ціною викупу та номінальною вартістю акцій у разі викупу власних акцій у межах залишку.

502 Загальні резерви банку

5020 П Загальні резерви Призначення рахунку: облік загальних резервів під певні ризики банку (наприклад, кредитні ризики). Цей рахунок кореспондує тільки з рахунками п'ятого класу.

За кредитом рахунку проводяться суми розподіленого прибутку, направленого на формування фондів.

За дебетом рахунку проводяться суми на покриття збитків.

5021 П Резервні фонди Призначення рахунку: облік резервних фондів банку. Фонди створюються згідно із законодавством. Резервні фонди банку утворюються за рахунок прибутку. Кошти резервних фондів призначені для покриття можливих збитків та інших витрат. Відрахування в резервні фонди здійснюється в розмірах, передбачених законодавством.

За кредитом рахунку проводяться суми надходжень у резервні фонди.

За дебетом рахунку проводяться суми на покриття збитків та інших витрат, передбачених законодавством.

503 Результати минулих років

5030 АП Прибутки та збитки минулих років Призначення рахунку: облік підтвердженого прибутку минулих років, що залишається у розпорядженні банку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви та резервні фонди банку. Залишок за рахунком банку-юридичної особи може бути або пасивним - у разі прибутку, або активним - у разі підтвердженого непокритого збитку минулих років.

За дебетом рахунку проводяться: а) покриття суми збитку минулого року; б) відрахування загальних резервів на рахунок N 5020 "Загальні резерви"; в) списання емісійних різниць у разі недостатності коштів на рахунку N 5010 "Емісійні різниці".

За кредитом рахунку проводяться: а) суми підтвердженого прибутку, що залишається у розпорядженні банку; б) повернення загальних резервів з рахунку N 5020 "Загальні резерви".

504 Результати минулого року, що очікують затвердження

5040 АП Прибуток чи збиток минулого року, що очікує затвердження Призначення рахунку: облік прибутку до його розподілу за рішенням зборів акціонерів та обліку збитку. За цим рахунком прибуток чи збиток формується в останній робочий день звітного року.

За кредитом рахунку проводяться суми доходів, перерахованих в останній робочий день звітного року або покриття затвердженого збитку з рахунку N 5030 "Прибутки та збитки минулих років".

За дебетом рахунку проводяться: а) суми витрат, перерахованих в останній робочий день звітного року; б) суми розподілу затвердженого прибутку; в) списання емісійних різниць у разі недостатності коштів на рахунках NN 5010 "Емісійні різниці" та 5030 "Прибутки та збитки минулих років".

51 Результати переоцінки

5100 П Результати переоцінки основних засобів Призначення рахунку: облік результатів переоцінки основних засобів.

За кредитом рахунку проводиться сума дооцінки основних засобів.

За дебетом рахунку проводиться сума уцінки основних засобів або списання основних засобів з балансу в межах нарахованої раніше суми за кожним інвентарним об'єктом окремо.

5101 П Результати переоцінки нематеріальних активів Призначення рахунку: облік результатів переоцінки нематеріальних активів.

За кредитом рахунку проводяться суми дооцінки нематеріальних активів.

За дебетом рахунку проводяться суми уцінки нематеріальних активів або списання нематеріальних активів з балансу в межах нарахованих раніше сум за кожним нематеріальним активом окремо.

5900 АП Результат поточного року

Призначення рахунку: облік фінансових результатів (прибутку або збитку) поточного року. Якщо банк реєструє прибуток, то рахунок має кредитове сальдо. Якщо збиток, то дебетове сальдо - тоді рахунок вважається контрпасивним.

За кредитом рахунку проводяться суми а)перерахування в останній робочий день звітного періоду залишків рахунків доходів банку; б)перерахування в останній робочий день звітного року збитку на рахунок "Збитки, що очікують затвердження".

За дебетом проводяться суми: а)перерахування в останній робочий день звітного періоду залишків рахунків витрат банку; б)перерахування в останній робочий день звітного року прибутку на рахунок "Прибуток минулого року, що очікує затвердження".

Система рахунків для обліку операцій з формування статутного капіталу банку

Статутний капітал банку формується шляхом випуску і продажу акцій його учасникам - юридичним і фізичним особам. Відповідно до цього розробляється методика відображення операцій з формування статутного капіталу банку.