Механізм управління банківським ризиком

До функцій, що виконує служба контролінгу банку, належать:

- контроль за злагодженістю функціонування всіх підрозділів банку на основі збору та аналізу різної інформації (не тільки економічного, але і технічного характеру). Контролер повинен бути найбільш поінформованою людиною в організації;

- допомога керівникам різних рівнів управління, що виражається в підтримці планування, консультації з усіх управлінських питаннях, сприяння у розв'язанні і виявленні проблем.

Отже, загострення конкурентної боротьби, необхідність розробки і здійснення конкурентної стратегії призвели до істотних змін у сфері банківського управління - до появи спочатку маркетингу, а потім - контролінгу.

Однак було б помилкою вважати, що організаційне забезпечення банківської стратегії і політики обмежується створенням служби маркетингу та контролінгу. Як засвідчує практика, для успішної реалізації стратегії можуть знадобитися зміни в банківській організаційній структурі в цілому.

Отже, контролери - це банківські фахівці, які реалізують функції контролінгу в банківській практиці та виконують такі завдання:

- здійснюють інформаційне, аналітичне та методичне забезпечення управлінських рішень;

- організовують збір, оцінку, аналіз та інтерпретацію планових і звітних даних, а також зовнішньої та внутрішньої інформації, прямо або опосередковано пов'язаної з видами банківської діяльності;

- координують та інтегрують процеси керування;

- забезпечують прозорість, зрозумілість і об'єктивну інтерпретацію отриманих результатів;

- формують інтегровану концепцію банківського менеджменту та адекватну сучасним вимогам менеджменту інфраструктуру банку.

Отже, контролери - це навігатори банківських керівників у досягненні цілей, внутрішні консультанти з питань економіки, організації та управління для керівників функціональних сфер діяльності, а також системні інтегратори та координатори банківських бізнес-процесів.

Основною та найскладнішою проблемою контролінгу банківських ризиків, які супроводжують здійснення банківської діяльності, є оцінка ймовірності виникнення даних ризиків, вимірювання обсягу можливих втрат, а також визначення оптимальних шляхів мінімізації. Розглянемо найпоширеніші методи кількісної оцінки банківських ризиків.

Серед наявних методів оцінки банківських ризиків необхідно виділити метод Value-at-Risk (VaR), який було розроблено у 80-90-х рр. ХХ ст. Особливістю VaR є те, що він являє собою не один показник, а цілий методологічний комплекс, що надає широкий спектр можливостей, у тому числі й в оцінці ризиків в умовах трансформаційної, перехідної економіки. Зокрема, в умовах українського сьогодення моделі, які застосовують методологію VaR, є ефективним та перспективним інструментом управління ризиком [33].

На практиці для розрахунку VaR використовують три методи:

- метод історичного моделювання;

- дельта-нормальний метод;

- метод Монте-Карло.

За методом історичного моделювання величина втрат від валютного ризику визначається виходячи з максимального відхилення валютного курсу за визначений проміжок часу. Перевагами даного методу є простота у розрахунку та зручність в інтерпретації. Але за допомогою методу історичного моделювання неможливо спрогнозувати максимальну величину втрат від валютного ризику від «шоків». Сутність дельта-нормального методу полягає у визначенні величини максимальних втрат банку, виходячи з припущення існування нормального розподілу значень валютних курсів на заданому проміжку часу. Використання даного методу дає змогу прогнозувати втрати на коротких проміжках часу, проте в умовах кризи результати отриманих прогнозів можуть бути неточними та викривленими, тому що розподіл величин у період нестабільної економічної ситуації не є нормальним.

Застосування методу Монте-Карло потребує наявності відповідних статистичних програмних засобів та проведення великої кількості розрахунків. Він є складним у розрахунку та важким для розуміння керівництва банку, але його перевагою є те, що застосування даного методу дає можливість отримати точні результати в умовах стабільної економічної ситуації на коротко- та середньострокових проміжках часу.

Коефіцієнтний метод, або метод індикаторів, широко застосовується банками через швидкість та простоту розрахунку коефіцієнтів, за допомогою яких здійснюється оцінка банківського ризику. Однак недоліком даного методу є відображення розміру ризику лише у статиці, що не дає змогу оцінити його динамічну складову.

Для оцінки процентного ризику використовують такі методи, як геп-аналіз та аналіз дюрації. Методика геп-аналізу концентрує увагу на розбіжності величини активів і пасивів протягом обмежених часових інтервалів і спрямована на стабілізацію або оптимізацію чистого процентного доходу банку за рахунок формування такого співвідношення активів та пасивів, що відповідає ефективному провадженню діяльності, виходячи з тенденцій розвитку ринку.

За результатами розрахунків можна робити висновки про чутливість банку до зміни процентних ставок. У випадку, якщо активи, чутливі до зміни процентних ставок, перевищують чутливі пасиви, геп має додатнє значення; якщо чутливі пасиви перевищують чутливі активи, геп має від'ємне значення. Якщо чутливі до процентної ставки активи і пасиви дорівнюють один одному, то геп має нульове значення. Головним недоліком геп-аналізу є те, що він базується на статичному аналізі розриву.

Іншим методом вимірювання рівня процентного ризику є аналіз дюрації (або тривалості) портфеля. Дюрація, або середньозважений строк погашення - це міра приведеної вартості окремого фінансового інструмента, що показує середню тривалість періоду, протягом якого всі потоки доходів за цим фінансовим інструментом надходять до інвестора. Розглядаючи дюрацію як інструмент оцінки рівня процентного ризику, необхідно зазначити, що головне завдання імунізації банківського балансу полягає в підборі такої комбінації активів і пасивів, яка дає змогу позбутися чутливості до зміни ринкових процентних ставок. При цьому окремі фінансові інструменти в портфелі банку залишаються чутливими до зміни процентних ставок, але результати переоцінки активів і пасивів взаємно погашаються [34].

З метою зменшення негативних наслідків нераціональних управлінських рішень найефективнішими є сучасні тенденції використання послуг контролінгової компанії, спеціалісти якої забезпечують банку виконання зазначених кінцевих цілей.

У рамках надання контролінгових послуг у зазначені строки контролінгова компанія виконує низку функцій, а саме таких як: розробка стратегії розвитку бізнесу, підготовка регламентуючих документів, положень, методик, планів виконання, навчання персоналу, співпраця з клієнтською базою, а також інші необхідні дії.

Використовуючи послуги компанії, банк отримає більше переваг, оскільки розміщення продукту буде здійснене оперативно, з рівнем прийнятого ризику, висококваліфікованим персоналом та з максимальним економічним ефектом.

2.3 Шляхи удосконалення системи ризик - менеджменту в банках України

Здійснюючи процес управління ризиками в банку, необхідно враховувати, що всі види ризиків взаємопов'язані, а рівень ризику постійно змінюється під впливом динамічного середовища. У міру розвитку українського ринку банківських послуг і появи більшої кількості складних банківських продуктів зростатиме ризик банківської системи в цілому. Цей процес обов'язково повинен супроводжуватися посиленням вимог Національного банку України до достатності капіталу вітчизняних банківських установ та їх ліквідності для забезпечення покриття банківських ризиків. Крім того посилення вимог буде також спрямоване на одержання достатньої та якісної інформації про діяльність банку. Впровадження вірно структурованої централізованої системи управління ризиками дозволить банку бути надійнішим партнером для всіх учасників як вітчизняного, так і зарубіжного ринку банківських послуг, оскільки система управління банківськими ризиками в розвинутих країнах останнім часом набуває характеристик гарантування.

Щоб досягти успіху в обмеженні ризиків банки повинні створювати та розвивати консолідовані системи управління ризиками. Саме за допомогою таких систем керівництво банку одержує можливість виявляти, оцінювати, мінімізувати та контролювати той чи інший ризик.

Загалом сучасна система управління банківськими ризиками складається з наступних елементів і підсистем: управління активами та пасивами; реалізація кредитної політики; встановлення внутрішньобанківських нормативів і лімітів; ціноутворення банківських продуктів і послуг; управлінський облік і фінансовий аналіз; система вимог до звітності та документообороту; діяльність інформаційно-аналітичної служби; система розподілу повноважень у процесі прийняття рішень; внутрішньобанківський моніторинг; внутрішній та зовнішній аудит, а також діяльність служби безпеки.

При цьому система управління ризиками в банку ґрунтується на комплексному використанні чотирьох підходів [35]:

- прийняття частини ризику (адекватного капіталу банку);

- запобігання ризику (з огляду на спеціалізацію за функціональними ознаками);

- делегування ризику (через хеджування (страхування), делегування повноважень);

- управління (розробка технологічної процедури управління ризиками з подальшим жорстким дотриманням її принципів).

Найбільшу увагу наглядовий орган приділяє кредитному ризику, тому що саме з ним пов'язана більшість банкрутств банків. Управління кредитним ризиком у банку повинне здійснюватися з допомогою спеціальних заходів, які включають:

- застосування системи рейтингів ризиків;

- встановлення розміру резерву залежно від ризику;

- моніторинг кредитного портфеля;

- контроль концентрацій за позичальниками, географічним розташуванням, секторами економіки і типами кредитування.

По-перше, системи рейтингів, як правило, розробляються відповідно до правил рейтингових агентств і в них використовується численні показники. Банки зобов'язані класифікувати кредити за категоріями ризику і відповідно до цього формувати резерви за цими кредитними операціями. Базельські Основні принципи пропонують, щоб резерви під можливі втрати формувались за всіма категоріями кредитів, але в ході інспекційної перевірки особлива увага повинна приділятися проблемним кредитам.

По-друге, встановлення розміру резерву залежить від ризику, тобто величина резерву повинна покрити можливі збитки та принести певний прибуток банківській установі, щоб зберегти та розвивати діяльність далі.

Згідно з методикою формування резервів за кредитними операціями банків України резерви формуються залежно від категорії ризику кредитної операції, яка в свою чергу визначається опираючись на категорію надійності позичальника й обслуговування ним боргу, та суми прийнятного забезпечення даної кредитної операції. В рамках вдосконалення існуючого порядку формування резервів під кредитні операції Національним банком України введено поняття «однорідних споживчих кредитів» та визначені жорсткі вимоги резервування до цих кредитів, а також посилені вимоги резервування до кредитів, наданих в іноземній валюті, особливо позичальникам, які не мають джерел надходження валютної виручки [36-38].

По-третє, значна частина управління кредитним ризиком складається з моніторингу кредитного портфеля. Для цього в якості бази використовуються рейтинги кредитів. Зниження середньозваженого рейтингу кредитного портфеля банку можливо за двома причинами: погіршення якості існуючого портфеля або надання нових кредитів з нижчим рейтингом, ніж був у попередньому портфелі. Тому наглядовий орган контролює регулярність внесених банком змін у кредитний рейтинг свого портфеля, а у випадку зміни якості кредиту - своєчасність його переходу з однієї категорії в іншу.

По-четверте, серед банків, яким загрожує банкрутство, інспекторів насамперед цікавлять концентрації за позичальниками, секторами економіки і типами кредитування. Банки, що мають такі концентрації, чутливіші до проблем, ніж банки, у яких кредитний портфель диверсифікований.

Серед потенційних недоліків систем управління кредитним ризиком можна назвати відсутність у кредитній політиці банку положень за конкретними типам контрагентів; графіки кредитного аналізу банківської установи не завжди повністю враховують ризики за контрагентами, а також відсутність належної уваги до потенційних ризиків кредитного портфеля банку.

У результаті небажаних змін у ринкових ставках і котируваннях (таких як процентні ставки, обмінні курси та курси акцій) банківська установа наражається на ринковий ризик. Системи управління ринковим ризиком банків в першу чергу включають механізми вимірювання його величини. Основним показником величини ринкового ризику є ризик за відкритими позиціями. Факторний аналіз включає більше складні методи розрахунку: метод дюарації, VaR (вартість під ризиком), аналіз змін базисних пунктів, моделювання (розрахунок вартості портфеля у випадку зміни ставок хоча б в одній країні), стрес-тестування та ГЕП-аналіз.

Для невеликих банків найбільш важливим елементом у системі управління ринковим ризиком є ліміти. У такому банку повинні бути встановлені наступні ліміти:

- за нетто- і брутто-позиціям (для банків, що здійснюють торговельні операції, також повинні бути встановлені внутрішньоденні ліміти);

- вартості під ризиком (інакше кажучи, який стандарт VaR банк застосовує до оцінки свого портфеля);

- на розрив за строками (визначає максимальний розрив строків між активами й пасивами за кожним типом активів і пасивів у залежності від їхнього строку погашення);

- за волатильними або неліквідними ринками.

Ризик втрати ліквідності банком виникає, якщо банківська установа виявиться нездатною виконати свої зобов'язання в строк. Система управління ризиком втрати ліквідності банком в першу чергу повинна аналізувати його здатність задовольняти виникаючі потреби у фінансуванні та інвестиційних ресурсах і визначати, наскільки ліквідними є активи, які перебувають у портфелях банку. Система також повинна включати розрахунок ризиків, пов'язаних із продажем банком певного активу.

Ліквідність має велике значення для всіх банків, тому наглядові органи вимагають від банків розробки адекватної стратегії управління ризиком втрати ліквідності, що включає виявлення, вимір, управління й обмеження рівня ризиків. Ця стратегія повинна містити механізми поточного виміру й моніторингу чистих потреб у фінансових ресурсах (наприклад, із установленням лімітів на позиції ліквідності), а також повсякденного управління. Стратегія повинна відповідати характеру й складності діяльності банку й повинна передбачати відповідний нагляд з боку ради директорів, розподіл обов'язків з її реалізації. У банках, що активно працюють на міжнародних ринках, така стратегія може, наприклад, включати централізований контроль і управління ліквідністю в розрізі цілої країни і за окремими валютами, що базуються на вчасно одержуваній інформації, що обробляється інформаційними системами. Вона може також включати стрес-тестування змін ліквідності з розробкою різних сценаріїв та періодичним аналізом реалізації сценаріїв, прийнятних для кожного з них. Необхідно скласти резервні плани на випадок кризи ліквідності, які повинні включати оцінку й стратегію доступу до нових потенційних джерел ресурсів. Наглядові органи вимагають від банків розробки й використання такої стратегії, що встановлювала б мінімальний рівень ліквідності й дозволяла би банку підтримувати його навіть в екстремальних обставинах.

Потрясіння світового фінансового ринку, що розпочалося в середині 2007 року, виявило вирішальну важливість ліквідності ринку для банківського сектору. Нестача ліквідних коштів у конкретних структурованих продуктах та міжбанківських ринках, а також підвищена ймовірність позабалансових зобов'язань призвела до серйозних проблем з ліквідними коштами для певних банків та втручання центрального банку у деяких випадках. Ці події підкреслили важливість зв'язків між фінансуванням та ризиком ліквідності ринку, взаємозв'язку між ризиком фінансування ліквідності і кредитним ризиком, а також факт того, що ліквідність є ключовою детермінантою надійності банківського сектору.

Оскільки банківський сектор України знаходиться на стадії адаптації до вимог Базельського комітету з питань банківського нагляду, то і в області управління ризиком ліквідності Національний банк України керується документами Базельського комітету з цього напрямку. Основними з них являються публікація комітету від 2003 року «Надійна практика управління ризиком ліквідності у банківських організаціях» та публікація комітету від 2008 року «Ризик ліквідності: управління та завдання нагляду». Зокрема в першому документі вказується, що ліквідністю банків являється здатність банківських установ фінансувати зростання активів та виконувати зобов'язання, коли надходить строк їх погашення [39]. Управління ж ризиком ліквідності, як стверджується в наступному документі, покликане забезпечити здатність банку продовжувати це робити. Це включає виконання невизначених грошових зобов'язань, які залежать від зовнішніх подій та від поведінки інших суб'єктів. Фундаментальна роль банків щодо забезпечення трансформації погашення короткострокових депозитів у довгострокові кредити робить їх вразливими до ризику ліквідності, того ризику, що вимагає на випадок дострокового погашення - здатності залучати нові зобов'язання або ліквідні активи [40].

Національний банк України постійно здійснює нагляд за ризиком ліквідності вітчизняних банківських установ, керуючись Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків України, затвердженою постановою Правління НБУ та Положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, також затверджене постановою Правління НБУ. Згідно останнього Положення Нацбанк здійснює регулювання ліквідності банків України шляхом проведення операцій з рефінансування банків, операцій репо, операцій своп, операцій з власними борговими зобов'язаннями та операцій на відкритому ринку [41].

На рівні регулювання банківської діяльності Національним банком України приймаються міри з вдосконалення існуючої системи управління ризиком ліквідності банків. Так, нова редакція інструкції НБУ про порядок регулювання діяльності банків в Україні (постанова Правління НБУ № 458 від 17 грудня 2007 року) передбачає, що довгострокові активні операції, здійснені з перевищенням термінів розміщення над термінами залучення коштів, при розрахунку адекватності регулятивного капіталу українських банків будуть додатково зважуватися на коефіцієнт ризику 50 %.

Деякі банкіри вважають, що посилення Національним банком України вимог до банків щодо покриття ризику ліквідності, передбачене постановою № 458, може привести до уповільнення темпів іпотечного кредитування. На їх думку, вплив постанови Нацбанку відчують усі банки, що активно кредитували іпотеку на термін понад три роки. У короткостроковій перспективі це приведе до того, що частина банків буде змушена скоротити темпи іпотечного кредитування, або зупинити його взагалі до приведення адекватності капіталу у відповідність із нормативними вимогами. Внаслідок скорочення кредитної пропозиції на ринку ставки за кредитами, особливо за доларовою іпотекою, помітно підростуть [42].

Разом з тим банкіри вважають, що заходи НБУ з посилення нормативних вимог до адекватності капіталу є своєчасними. Через те, що основна частина іпотечного та автокредитування в Україні здійснюється в американській валюті, а здатність українських банків залучати доларові депозити на внутрішньому ринку постійно знижується через знецінювання долара, тоді як можливість для прямих запозичень на зовнішніх ринках украй проблематична через недовіру між фінансистами, викликану невизначеністю долі іпотечної кризи в США, створюється валютний ризик, що і був врахований даною постановою НБУ. Крім того, Нацбанк ухвалив, що при розрахунку показника адекватності регулятивного капіталу до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику, додається сукупна сума відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами і банківськими металами.

Розділ 3. Ризик-менеджмент комерційних банків зарубіжних країн

Банки, виходячи на ринок роздрібного кредитування, часто не мають ефективних методик відсівання неплатоспроможних клієнтів, які в майбутньому не повернуть кредит. Дана проблема має комплексний характер: по-перше, включення в кредитний портфель кредиту неплатоспроможному позичальникові спричиняє за собою втрати банком фінансових ресурсів. По-друге, банки, прагнучи компенсувати втрати від таких позичальників, підвищують процентні ставки за кредитами. В результаті платоспроможні позичальники платять за неплатоспроможних. Таким чином, методи оцінки ризику неповернення кредиту мають не тільки економічне, але і соціальне значення [43].

Тому Україні необхідно брати приклад у зарубіжних країн, які вже розробили певні методи оцінки банківських ризиків. Так, наприклад, у США і Західній Європі широко при кредитуванні використовується скоринг - як один з методів оцінки кредитного ризику - автоматизовані системи на основі математичних і статистичних методів у бізнесі. Як початковий матеріал для скорингу використовується різноманітна інформація про минулих клієнтів, на основі якої за допомогою різних статистичних і нестатистичних методів класифікації робиться прогноз про кредитоспроможність майбутніх позичальників. Серед переваг скорингових систем західні банкіри указують, в першу чергу, зниження рівня неповернення кредиту. Далі наголошується швидкість і безсторонність в ухваленні рішень, можливість ефективного управління кредитним портфелем, відсутність необхідності тривалого навчання персоналу.

Зазначимо, що агентством фінансових ініціатив було проведене дослідження на тему «Аналіз системи ризик-менеджменту у банках України», результати якого показали, що переважна більшість менеджерів банків інтерпретує систему ризик-менеджменту як взаємопов'язану систему трьох структурних елементів, а саме:

- окрема система регламентів, процедур, встановлення лімітів, включена в загальну систему менеджменту комерційного банку;

- сукупність економіко-математичних моделей, які як математичний інструментарій дають можливість у числовій формі оцінювати ризик банку;

- програмне забезпечення, яке на основі економіко-математичних моделей дозволяє оптимізувати ризик банку.

Дані статистики підтверджують, що з такою точкою зору згодні 92 % керівників банківських установ, і тільки 8 % вважають, що система ризик-менеджменту банку має бути винятково системою регламентів, процедур, встановлення лімітів. При цьому 74 % опитаних вважають доцільним існування незалежного відділу (управління) ризику, тоді як 26 % мають протилежне бачення.

Оцінювання ефективності кредитної діяльності банку має важливе значення в системі прийняття управлінських рішень. Ефективність управління кредитним портфелем банку визначається за співвідношенням між такими параметрами, як рівень дохідності та величина кредитного ризику портфеля [44].

Ризик кредитного портфеля найадекватніше оцінюється через розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку, тобто частини резерву, розрахованої за кредитами категорій: під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. Фактично цей показник відображає суму коштів, які з високою ймовірністю банк недоотримає. Інформаційною базою таких розрахунків служать дані аналітичного обліку. Інша частина резерву - під стандартну заборгованість та нестандартну заборгованість за іншими операціями, що підлягають резервуванню (крім кредитних) -не відображає ризик кредитного портфеля, тому може спотворити результати аналізу його ефективності [43]. Оскільки резерв під стандартну заборгованість за кредитними операціями створюється за всіма без винятку кредитними операціями, навіть найбільш надійними, то він не свідчить про підвищений ризик банку, а є своєрідним «перестрахуванням». Наприклад, у США резервів за двома першими групами кредитів - стандартними і спеціально згаданими - взагалі не створюють. Показник ризику кредитного портфеля банку знаходять як відношення розрахункового значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку до вартості всього кредитного портфеля (у відсотках).

Слід відмітити, що для кредитування характерні специфічні внутрішні та зовнішні фактори, що визначають ступінь ризику [44].

До найбільш характерних відносять:

- недостатність забезпечення;

- невірна оцінка інформації при визначенні заявки на позичку;

- слабкість оперативного контролю;

- низька якість забезпечення;

- неможливість одержання обговореного в контракті забезпечення;

- банкрутство компаній.

З врахуванням впливу вищевказаних факторів, лише обмежена кількість комерційних банків розробляє свою ризикову стратегію в контексті управління кредитним ризиком. Методи визначення ефективності управління кредитним портфелем дозволяють менеджменту банку приймати обґрунтовані управлінські рішення з орієнтацією на постійні зміни у ринковому середовищі. Це дасть можливість банку зважено підходити до формування кредитного портфеля, беручи до уваги не лише прибутковість, але й реальний рівень ризику кредитних операцій [45].

Висновки

Таким чином, на підставі аналізу досліджень вітчизняних та закордонних вчених, у даній курсовій роботі представлена класифікація банківських ризиків та виділені найбільш суттєві їх види. Для дієвого використання у практиці ризик-менеджменту доцільним є визначення основних видів фінансового ризику, на які наражаються банки в процесі здійснення діяльності та які на даному етапі розвитку економіки найбільш потенційно загрозливі - кредитні ризики: відсотковий, проектний, ризик ліквідності. При цьому нефінансові ризики також можуть виявляти суттєвий вплив на діяльність банків.

Доречно відмітити, що на рівні визначення напряму розвитку банку і його кредитної сфери слід приділяти достатню увагу ризику репутації і правовому ризику.

Наведена класифікація дозволяє детально підходити до оцінки кредитних портфелів службами ризик-менеджменту банківських установ, допоможе побудувати чітку політику управління ризиками, дасть змогу банкам планувати свої надходження і витрати в умовах нестійкого економічного середовища. Дана схема поділу ризиків може бути використана банками при проведенні активних операцій, зокрема, при кредитуванні аграрних підприємств, з високими рівнями ризиків.

Визначено, що банківський ризик - можливість прийняття раціонального/ нераціонального управлінського рішення, в рамках якого можна дати вірогідну кількісну і/або якісну оцінку дії факторів невизначеності і, як наслідок, отримати один з трьох економічних результатів: позитивний (прибуток), нульовий або негативний (збиток). Ризик-менеджмент є комплексним поняттям, і його необхідно розглядати: з наукової точки зору, як явище, як процес, як систему, як мистецтво та як апарат управління. Кожен з цих напрямів має власний дослідницький інструментарій.

Процес управління ризиком повинен складатися з таких етапів: ідентифікація, оцінка, управління, моніторинг. Результатом виявлення ключових ризиків повинна стати карта ризиків, в якій міститься інформація про вірогідність настання ризикової події та її значимість. Основними прийомами управління ризиками є уникнення, зниження, передача та утримання ризиків.

У курсовій роботі наведено концепцію моделювання системи ризик-менеджменту як інтегрованої системи управління, що відповідає принципу гармонійності та поєднує організаційну структуру банку зі структурами діяльності та ризиків, базується на застосуванні сучасних інформаційних технологій і дає змогу шляхом оперативного управління на основі моніторингу стану забезпечувати життєздатність комерційного банку.

В Україні вже функціонує декілька компаній, які на умовах аутстаффінгу та аутсортингу надають послуги контролінгу. Число даних компаній буде рости далі, оскільки контролінг стає дедалі популярнішим та затребуванішим на банківському ринку. До того ж використання контролінгових послуг економніше для банку, ніж створення своєї контролінгової служби, та якісніше, ніж виконання функцій даної служби некомпетентним персоналом.

У напрямку вдосконалення нагляду за вітчизняними системами управління операційно-технологічним ризиком банків України ми необхідно запроваджувати в банках самоаналіз за спеціально розробленими анкетами, що дозволить комплексно оцінити ефективність існуючої в банку системи управління та виявити суттєві недоліки в ній з тим, щоб виробити дієві пропозиції нагляду в напрямку поліпшення існуючої в банку системи управління операційно-технологічним ризиком.

Список використаних джерел

1. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України: Постанова Правління Національного банку України від 02.08.2004 р. № 361. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://bank.gov.ua/Bank_supervision/Risks/361.pdf.

2. Аналіз банківської діяльності: Підручник / [A.M. Герасимович, М.Д. Алексеєнко, І.М. Парасій-Вергуненко та ін.]; за ред. A.M. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2004. - 599 с.

3. Балабанов И.Т. Риск-менеджмент / Балабанов ИТ. - М.: Финансы и статистика, 1996. - С. 23.

4. Вітлінський B.B. Ризикологія в економіці та підприємництві: Монографія / B.B. Вітлінський, Г.І. Великоіваненко. - К.: КНЕУ, 2004. - 480 с.

5. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Навч. посібник / Примостка Л.О. - К.: КНЕУ, 1999. - 280 с.

6. Коваленко Л.О. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. / Л.О. Коваленко, Л.М. Ремньова. - К.: Знання, 2005. - 485 с.

7. Бурий К.П. Класифікація фінансових ризиків банківських установ. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/ Chem_Biol /nvnau /2010_154_3/10bkp.pdf

8. Банківські операції: Підручник/ А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін./ За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с.

9. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-ге вид. доп. і пере-роб. - К.: КНЕУ, 2004. - 468 с.

10. Кльоба Л.Г. Управління банківською інвестиційною діяльністю: Монографія/ За ред. д-р екон. наук, проф. С.К. Реверчука. - Львів: Тріада плюс, 2007. - 194 с.

11. Вовчак О.Д. Банківська інвестиційна діяльність в Україні. - Львів: Вид-во Львівської КА, 2005. - 544 с.

12. Кузнецова А.Я. Фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності: Монографія/ Ін-т економічного прогнозування НАН України. - Львів: ЛБІ НБУ. - 2005. - 367 с.

13. Любунь О.С., Грушко В.І. Фінансовий менеджмент у банку: Навч. посіб. - К.: Вид. дім "Слово", 2004. - 296 с.

14. Пшик Б.І. Інвестиційне кредитування: Навч. посіб. - Львів: ЛБІ НБУ, 2005. - 291 с.

15. Вітлінський В.В. Ризикологія в економіці та підприємництві / В.В. Вітлінський, Г.І. Великоіваненко; Київський національний економічний ун-т. - К.: КНЕУ, 2004. - 480 с.

16. Структурна гармонізація економіки України як чинник економічного зростання / [за ред. д-ра екон.наук І.В. Крюкової]. -К.: Експрес, 2007. - 520 с.

17. Моделювання структури життєздатних соціально-економічних систем: монографія / Л.Н. Сергєєва, А.В. Бакурова, В.В. Воронцов, С.О. Зульфугарова. -Запоріжжя: КПУ, 2009. - 256 с.

18. Марковский А.В. Построение структурной модели деятельности коммерческого банка как основа оценки и управления рисками / А.В. Марковский // Модели управления в рыночной экономике: сб. науч. трудов. - Донецк: ДонНУ, 2006. -Т. 1. - С. 95-100.

19. Сергеева Л.Н. Моделирование структуры экономических систем и процессов / Л.Н. Сергеева. - Запорожье: ЗГУ, 2002. - 88 с.

20. Волкова В.Н. Основы теории систем и системного анализа / В.Н. Волкова, А.А. Денисов. - СПб.: Издательство СПбГТУ, 1999. - 512 с.

21. Марковський О.В. Застосування принципу "золотого перерізу" у побудові моделі життєздатних економічних систем / О. В. Марковський // Економіка: проблеми теорії і практики. - 2009. - № 254. - Т. 2. - С. 419-426.

22. Марковський О.В. Інтегральний підхід до оцінки та управління ризиком комерційного банку / О.В. Марковський, Л.Н. Сергєєва // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: зб. наук. праць. - Суми: УАБС НБУ, 2006. - Т. 18. - С. 49-54.

23. Марковський О.В. Картка ризику продукту як механізм реалізації взаємозв'язку в моделях ризик-менеджменту / О.В. Марковський // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2008.-№ 5. - С.100-105.

24. Модели управления проектами в нестабильной экономической среде: монография / [С.И. Левицкий, Ю.Г. Лысенко, А.В. Филиппов и др.; под ред. чл.-кор. НАН Украины, д-ра экон. наук, проф. Ю.Г. Лысенко]. - Донецк: Юго-Восток, 2009. - 354 с.

25. Елманова Н. Введение в OLAP-технологии Microsoft / Н. Елманова, А. Федоров. - М.: Диалог-МИФИ, 2002. - 272 с.

26. Jorion, Philippe, Value at risk: the new benchmark for managing financial risk, 2^nd ed. - McGraw-Hill, 2001. - 543 p.

27. Panjer, Harry H., Operational risk: modeling analytics. - New Jersey: John Wiley & Sons, Inc., 2006. - 431 p.

28. Basel Committee on Banking Supervision. International Convergence of Capital Measurement and Capital Standards - Bank for International Settlements, June 2004. - 239 p.

29. Новітній словник іншомовних слів і виразів. - Мн.: Харвест; TOB «Видавництво АСТ», 2001. - 976 с.

30. Пісчасов Ф. Інструментарій контролінгу підприємства / Ф. Пісчасов // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.cfin.ru/management/ controlling.

31. Електронна онлайн-бібліотека [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.books.br.com.ua.

32. Журнал «Фінансовий директор» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gaap.ru.

33. Risk Management Guidelines for Derivatives [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://www.bis.org.

34. Стефанюк І.Б. Поняття, сутність і причини виникнення контролінгу / І.Б. Стефанюк // Фінанси України. - 2005. - № 2. - C. 146-154.

35. Потоцкая Е.Г. Организация системы управления рисками в банке / Е.Г. Потоцкая // Бухгалтерия и банки. - № 3. - 2001. - С.165-179.

36. Зміни до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затв. Постановою НБУ від 19.03.2007 р. № 83 / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gdo.kiev.ua/files/

37. Зміни до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затв. Постановою НБУ від 06.07.2007 р. № 248 / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/

38. Зміни до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затв. Постановою НБУ від 01.12.2008 р. № 406 / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua

39. Документ Базельського комітету з питань банківського нагляду «Надійна практика управління та нагляду за операційним ризиком». - Матеріали Базельського комітету з банківського нагляду, лютий 2003 р. / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www bis.org/bcbs/index.htm

40. Документ Базельського комітету з питань банківського нагляду «Ризик ліквідності: управління та завдання нагляду» (Liquidity Risk: Management and Supervisory Challenges), BCBS, February 2008 / [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://www.bis.org/publ

41. Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затверджене постановою Правління НБУ від 26 вересня 2006 року № 378 / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.

42. Електронний ресурс фінансових новин / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // news. finance. ua/ ua

43. Перехрест Л. М. Банківський ризик-менеджмент / Перехрест Л. М. // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 10. - С. 122-127.

44. Тептя О. В. Організація системи управління кредитним портфелем у комерційному банку / Тептя О. В. // Вісник Хмельницького національного університету. Серія «Економічні науки». - 2010. - № 5. - Т. 2. - С. 141 - 144.

45. Бугель Ю.А. Напрями удосконалення сучасних методів управління банківським кредитним портфелем / Бугель Ю. А. // Галицький економічний вісник. - 2010. - №2(27). - С. 157.

46. Дмитренко М. Г. Кредитування і контроль: [навч. посіб] /

47. М. Г. Дмитренко, В. С. Потлатюк. - К.:Кондор, 2005. - 296 с.

48. Костюченко В. М. Управління кредитними ризиками у комерційному банку / Костюченко В. М. //Вісник Хмельницького національного університету. Серія «Економічні науки». - 2010. - № 1.- Т.1. - С. 141-147.

49. Швець Н. Р. Ризики банківських установ: проблеми визначення та управління / Швець Н. Р. // Регіональна економіка. - 2008. - № 4. - С. 97-103.

50. Костюк А.Н. Корпоративное управление в банке: монография / А.Н. Костюк. - Суми: ГВУЗ "УАБД НБУ", 2008. - 332 с.

51. Парасій-Вергуненко І.М. Стратегічний аналіз у банках: теорія, методологія, практика: монографія / І.М. Парасій-Вергуненко; Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана". -К.: КНЕУ, 2007. - 360 с.

Размещено на Allbest.ru